88667

Історичні погляди В.Г. Бєлінського,його концепція історії України

Доклад

История и СИД

Бєлінський у повітовому училищі і в Пензенській гімназії. Помер Бєлінський у Петербурзі від туберкульозу похований на Волковому кладовищі. У розвитку філософських і суспільнополітичних поглядів Бєлінський пройшов складний і суперечливий шлях від просвітительства до революц. Бєлінський стояв на позиціях філософського ідеалізму який привів його до тимчасового теоретичного примирення з реакц.

Украинкский

2015-05-02

32.12 KB

0 чел.

Історичні погляди В.Г.Бєлінського,його концепція історії України

Народився в м. Свеаборгу в родині флотського лікаря. Вчився в Чембарі (тепер — м. Бєлінський) у повітовому училищі і в Пензенській гімназії. 1829 вступив до Моск. університету, з якого за написання антикріпосницької драми «Дмитро Калінін» був виключений (1832). Працював у журн. «Телескоп» та газ. «Молва» (1833—36), де були надруковані його перші статті — «Літературні мрії» (1834), «Про російську повість і повісті п. Гоголя» (1835). Редагував журнал «Московский наблюдатель» (1838—39). В 1839 переїхав до Петербурга, очолив літ.-критич. відділ журн. «Отечественные записки». В 1846 разом з М. Щепкіним кілька місяців подорожував по Україні, в:двідав Харків, Миколаїв, Херсон, Одесу, побував у Криму. Порвавши з редактором журн. «Отечественные записки» Краєвським, перейшов у 1847 в журн. «Современник», став його ідейним керівником. Тяжко хворий, влітку 1847 виїздив у Зальцбрунн (Німеччина) на лікування, де написав славнозвісний «Лист до Гоголя». Помер Бєлінський у Петербурзі від туберкульозу, похований на Волковому кладовищі.

Творчість Бєлінського поклала початок формуванню революційно-демократичного напряму в передовій російській культурі 19 ст. Революційно-демократичні й матеріалістичні погляди його розвивались під впливом антикріпосницького руху в Росії та революц. подій на Заході, в боротьбі проти реакційної ідеології та бурж. лібералізму. У розвитку філософських і суспільно-політичних поглядів Бєлінський пройшов складний і суперечливий шлях — від просвітительства до революц. демократизму, від ідеалізму до матеріалізму. Приблизно до кін. 30-х рр. Бєлінський стояв на позиціях філософського ідеалізму, який привів його до тимчасового теоретичного «примирення» з реакц. суспільним ладом Росії. Демократична спрямованість поглядів Бєлінський різко суперечила цьому «примиренню». На початку 40-х рр. він пориває з ідеалізмом та просвітительством і переходить на позиції матеріалізму й революц. демократизму. Бєлінський піддав гострій критиці кріпосницькі порядки Росії, капіталізм і буржуазну державу; він доводив, що шлях до ліквідації кріпосницького гніту лежить через революцію. Б. відстоював принципи матеріалістичної філософії, критикував різні форми ідеалізму, обґрунтовував діалектичний погляд на світ. Бєлінський зазнав впливу ранніх праць К. Маркса, з якими він ознайомився в 40-х рр. В основі соціологічних поглядів Б. лежить визнання істор. закономірностей суспільного розвитку, вирішального значення народних мас в історії. Бєлінський прагнув створити революційну теорію, яка, на його думку, могла б стати основою докорінної перебудови існуючого суспільства. Він вірив у велике майбутнє Росії, пророче передбачав перетворення її у центр всього цивілізованого світу. Бєлінський був утопічним соціалістом і в поглядах на розвиток історичного процесу залишився ідеалістом. Проте він ближче за інших утопістів підійшов до матеріалістичного розуміння історії. Філософські й суспільно-політичні погляди Бєлінського мають істор. значення; вони, як і погляди Чернишевського і Добролюбова, лягли в основу бойової революц.-демократичної програми.

В літературно-критичних та естетичних поглядах Бєлінський ішов від ідеалістичного розуміння ролі мистецтва й літератури в житті суспільства до визнання активної ролі мистецтва у служінні інтересам народу. Був поборником реалістичної літератури, яка б розкривала життя народу, його прагнення. Бєлінський заклав основи революційно-демократичної естетики, утверджував ідею служіння літератури народові, батьківщині. Він виступав проти апологетів «самодержавства, православія і народності» в літературі, проти «чистого мистецтва», реакційного романтизму, дидактичної белетристики й псевдонародності літератури, боровся за реалістичний метод; живу дійсність, життя вважав основою мистецтва. Матеріалістична естетика Бєлінського, розвинута й продовжена Чернишевським і Добролюбовим, була найбільшим досягненням у розвитку домарксистської естетичної думки.

Бєлінський — один з засновників матеріалістичної історично-літературної науки в Росії. Найважливіші літ.-критич. праці: річні огляди літератури (1840—47), «Герой нашого часу» (1840), «Вірші М. Лєрмонтова» (1841), «Промова про критику» (1842), «Пригоди Чичикова або Мертві душі» (1842), „ «Паризькі таємниці» Е. Сю“ (1844), цикл статей «Твори Олександра Пушкіна» (1843—46). У них критик розкрив своєрідність і велич рос. літератури, визначив основні тенденції і закономірності її розвитку від Ломоносова до Гоголя, що полягали в утвердженні реалізму й народності. Бєлінський характеризував творчість Пушкіна як визначне явище російської культури, в якій органічно злились національні риси російського життя з передовими ідеями. Бєлінський розкрив творчу самобутність поета, назвав роман «Євгеній Онєгін» енциклопедією російського життя. В статтях про Гоголя дав рішучу відсіч критикам реакційного табору, що нападали на критичне спрямування його творчості і т. з. «натуральну школу», підкреслював викривальний антикріпосницький зміст гоголівської творчості. Виступаючи проти реакційних поглядів слов’янофілів і лібералів-західників, Бєлінський показував, що видатні рос. письменники, всупереч рабському схилянню перед західною культурою, критично засвоювали її кращі зразки, розвивали справді національну російську літературу. Сам Бєлінський високо оцінював творчість В. Шекспіра, П. Беранже, Ж. Санд, Г. Гайне, Дж.-Г. Байрона, стежив за розвитком слов’янських літератур, писав про міжнародне значення творчості А. Міцкевича.

Бєлінський категорично заперечував право українського народу творити власну історію.

В особливо різкій формі його антиукраїнські погляди прослідковуються у листі до 1847 року в листі до літературного-критика Павла Аннєнкова, в якій образливих слів були удостоєні українські письменники Тарас Шевченко та Пантелеймон Куліш.

Намагання спрямувати нову українську літературу у річище офіційної ідеалогії стали також причиною несправедливої оцінки поеми Т. Шевченка «Гайдамаки», якої він припустився в полеміці з редакцією журналу «Маяк».


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

33496. Обєктивна сторона 30 KB
  Обєктивна сторона злочину — це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільна небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільна небезпечними наслідками, причинним
33497. Обмеження волі 25 KB
  Обмеження волі (ст. 61 КК) — це основний вид покарання, який полягає в триманні засудженого в кримінально-виконавчій установі відкритого типу — виправному центрі (статті 11, 16, 56 КВК) без ізоляції від суспільства
33498. Поняття неосудності 35.5 KB
  19 дається законодавче визначення поняття неосудності з якого випливає що неосудною визнається така особа яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння передбаченого КК не могла усвідомлювати свої дії бездіяльність або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання тимчасового розладу психічної діяльності недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Медичний критерій окреслює всі можливі психічні захворювання що істотно впливають на свідомість і волю людини. Хоча і при цих захворюваннях можливі так звані...
33499. Структура кримінального закону 39.5 KB
  Тлумачення закону полягає у з'ясуванні і всебічному розкритті його змісту з метою його точного застосування. Тлумачення закону поділяється на види залежно від суб'єкта тлумачення прийомів засобів та обсягу тлумачення. Залежно від суб'єкта який роз'яснює закон розрізняють легальне або офіційне судове і наукове або доктринальне тлумачення. Легальним офіційним зветься тлумачення що здійснюється органом державної влади уповноваженим на те законом.
33500. Повторність злочинів 27 KB
  Повторність злочинів як випливає із цих статей КК припускає наявність таких ознак: а особою групою осіб вчинено два або більше самостійних одиничних злочинів. Види повторності злочинів. Два види повторності злочинів: 1 повторність злочинів не пов'язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин; 2 повторність злочинів пов'язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин.
33501. Позбавлення волі на певний строк 29 KB
  Позбавлення волі є основним покаранням і застосовується за вчинення злочинів що становлять значну тяжкість коли виходячи із характеру і ступеня їх суспільної небезпечності і з урахуванням особи винного необхідна його ізоляція від суспільства. Позбавлення волі пов'язане з істотними правообмеженнями для засудженого. На засудженого до позбавлення волі справляється певний вплив: він перебуває в умовах відповідного режиму залучається до праці а у разі необхідності до професійного і загальноосвітнього навчання з ним ведеться систематична...
33502. Поняття кримінального закону, його джерела 34 KB
  Кримінальний закон в найбільш широкому розумінні – це система законодавчих актів України та імплементованих у них положень міжнародних договорів що містять норми кримінального права. Кримінальний закон у більш вузькому розумінні – це законодавчий акт ВР України який містить одну кілька або систему взаємопов‘язаних і взаємоузгоджених кримінальноправових норм. Концептуальним джерелом яке містить норми прямої дії є Конституція України. Основним національним джерелом кримінального законодавства є КК України де сукупність...
33503. Склад злочину 38.5 KB
  Важливе значення складу злочину виявляється і в тому що він дозволяє провести поперше чітке розмежування між злочином і незлочинним суспільно небезпечним діянням; подруге відмежувати один злочин від будьякого іншого наприклад крадіжку від грабежу зловживання владою або службовим становищем від перевищення влади або службових повноважень.Елементи і ознаки складу злочину. У кожному складі злочину виділяють його елементи.
33504. Диспозиції 26 KB
  Для опису ознак складу конкретного злочину законодавець використовує один із 4х видів диспозицій: просту описову відсильну бланкетну. Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту ст. Описова диспозиція називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст дає його визначення.