88757

Вивчення історії села Шаланки, його побут та національні звичаї

Курсовая

Краеведение и историческая этнография

Моя робота складається з описів істориків розповідей людей офіційних записів листів документів які є в архівах Берегова реформаторських і грекокатолицьких церквах. В цій книзі є описи про нашу гору Гемлец про легенди та про розповіді людей теперішнього і давнього віку. Найдавнішу стоянку стоянка місце тимчасового проживання людей кам\'яного віку в Україні досліджено біля села Королеве у Виноградівському районі на Закарпатті. Ніхто не знає звідки але коли переробляли церкву під старим фундаментом знайшли рештки людей.

Русский

2015-05-04

155 KB

0 чел.

Зміст

Вступ                                                                                                               2 ст.

Розділ   I

  1.   Ужгородсько-Шаланківська  і Іршавсько-Шаянська територія      4 ст.    

          1.1Палеоліт

          1.2.Неоліт

Розділ   II

  1.     Природні умови Угочівського району                                              5 ст.

   2.2 Історія і населення села Шаланки.                                                        7 ст.

Розділ   III

3.1  Угорське повстання – 17 століття.                                                     16 ст.

Розділ   IV

  1.  Характеристика 1996 року                                                                   22 ст.

   4.2 Розповіді і легенди.                                                                               26 ст.

Висновки.                                                                                                  28 ст.

Література.                                                                                                30 ст.

Вступ

    Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, щоб розкрити тему міжнаціональних інтересів та дружні стосунки різних народів, у всі часи існування людства. Це одна з причин, які є описані в курсовій роботі. Наукове значення має життя як періоду палеоліту , середніх віків так і сьогодення.

      Моя робота складається з описів істориків, розповідей  людей, офіційних записів , листів, документів, які є в архівах Берегова, реформаторських і греко-католицьких церквах. Є легенди, які переповідали ся сотнями років, від батьків та дідів  і по сьогоднішній день їх чути. Були люди, які записували свої спостереження, своє власне життя, а пізніше що збереглося то записували за періодизацією і склали в одну або кілька книжок.

    Можна казати, що моя тема мало є досліджуваною українськими істориками, тому що моє село нараховує більше угорськомовне  населення і документів не так багато збереглося. Є хороша книга,  більш офіційного зразка «Beszélö kövek», або «Говорячі камні» автором якої є реформаторський  священник  Горкай  Ласлов. Він писав про церкву, про звичаї реформаторів, про угорське населення, про село  Шаланки, яке теж нараховувало більшість реформаторів. Також  вели  дослідження  та писали про історію  Шаланок, Чорного Потоку і Вербовця , -  Дьердь Горват  Ласлов та Лойош Михайло. В цій книзі є описи про нашу гору Гемлец, про легенди та про розповіді людей  теперішнього і давнього віку.

    Також є інформація від історика Чотарі Дьердь, який писав про Угочівське графство Раковці Ференца 1703-1711 років. Він згадував і давав опис Есе Томаша,  цілого роду  Перені і описував населені пункти поблизу  нашого села.

    Предметом дослідження є поселення села Шаланки,  за весь період  життя.

Метою дослідження є вивчення  історії села Шаланки, його побут  та національні звичаї.

З покон  віків  на  території нашого села завжди проживали  люди різних національностей і ніякої ворожнечі та  війни із-за цього не було. Багато поколінь я вивчав і описував у своїй роботі, але із-за мовного бар’єру не було проблем ніколи.

Розділ  I

1.1  Ужгородсько-Шаланківська  і Іршавсько-Шаянська територія

Ужгородський і Шаланківський, а також Іршавський і Шаянський  лінії, де проходить палеолітна смуга.  Вигорлат – Гутіні вулканічного хребта і Аваш підгір’я і в гірській частині знаходиться ця смуга палеоліту. Тут знайшли сировину у річках, якою користувалися прадавні люди для виготовлення знаряддя праці. Більшість сировини здобували у цих горах, регіональні сировини, гідрокварцій,   лімнокварцій, кремній, радіолярій, обсидіан, деякі з них видобуваються і по сьогоднішній день. Найдавнішу стоянку (стоянка - місце тимчасового проживання людей кам'яного віку) в Україні досліджено біля села Королеве у Виноградівському районі на Закарпатті. Близько 800 тис. р. до н. е. тут проживали первісні люди. Поблизу цього села на високому березі Тиси на глибині 12 метрів було виявлено 15 культурних пластів палеолітичної доби.

Здебільшого неандертальці жили в печерах. Величезну роль в їхньому житті відігравав вогонь. Неандертальці колективно полювали на бізонів, мамонтів, південних слонів, оленів, диких коней. Найпоширенішими знаряддями неандертальців були гостроконечники та скребла. Гостроконечники правили за вістря до списів, скребла - за ножі. На території України виявлено чимало стоянок неандертальців - до 200. Особливо багато їх досліджено. в печерах гірського Криму. Відомі неандертальські стоянки на Закарпатті, у Подністров'ї, на Житомирщині тощо.   

На території села засвідчено поселення часів неоліту (IV тисячоліття до н.е.). Протягом VІ-ІІІ тисячоліть до н.е. відбувся поворот від збиральництва і примітивного полювання, до відтворюючих видів діяльності, тобто обробітку землі та розведення свійських тварин. Цей процес дістав назву – неолітична революція. На території нинішньої України археологами виявлено десять неолітичних культур.  На території України виявлено понад 500 неолітичних пам'яток, а вчені виділили більше 10 неолітичних культур. Найбільш ранні з них знаходились на Закарпатті, у басейні Тиси.

Розділ    II

2.1Природні умови Угочівського району

Природні умови дужу різноманітні, гірська місцевість має великий плив на сільське господарство.  Якість води і доріг ускладнює обіг продукції, що впливає також  на повстанський рух. За цими показниками треба враховувати географічні показники цієї місцевості.

Географічні показники вказують на перехід від гірського ландшафту в рівнинний. Більша західна  частина за площею належить до великих угорських рівнин, а в той час, як менша частина це східні Карпатські гори і річки.  Багато річок і струмків, які сходять в долину з гір, і йдуть через нашу місцевість. Великі природні зони утворила річка Тиса, вона ділить всю територію навпіл. На її шляху утворюються маленькі озера. Ці землі одні з найродючіших, але вони завжди під небезпекою із-за виходу з свого русла. Незважаючи на це, люди приходили і освоювали ці території для ведення сільського господарства, на їх культуру мала вплив річка.

Велика вологість на цих територіях погано впливала  на тварин, були великі епідемії, і тварини гинули масштабно.

Річки змінювали своє русло, в певний період часу,тому люди обробляли свої землі на відстані до 5-8 кілометрів від житлових будинків. Річка знищувала ці острови, і утворювала нові. За цим і кордони селищ змінювалися. На північній частині району річки  Боржава і Салва, а на південній Ботар, Ходош, Егер, Тур  роблять болота на територіях де і так мало родючих земель. Дві великі болота утворилися з цих річок на півночі біля Шаланок,  а на півдні біля Туртеребеш це вже угорська сторона.   

 Болотисті території графства переходять у гори, що на сході нашого краю. Тут також річка стрімко розширюється і розділяється на дві частини. Права сторона проходить повз Виноградівської Чорної гори,  а ліва проходить біля гірського хребта Овош, що знаходиться біля вулкана  Віхорланд-Гутін, це територія Румунії.  Між великими гірськими масивами долина Тиси була центром угочанської території. Тут стояло перше велике село, і мало назву Угоча, і тут проживали великі вельможі у королівському замку.

Сама назва Угоча, була написана у творах Комаромі Андрія, Феннєш Елек і Кріштоф  Дюло.   Феннєш Елек  вважав , що Конков замок, що знаходиться біля Виноградова, був Угочавський замок. Пізніше, цю інформацію історики спростували. Імя  Угоча  згадується  у літописах, що було така назва села, але воно вимерло…і недалеко з’явилося село Сасово. На тій території проживав угорський землевласник, і за його ім’ям назвали село Угоча . В 1313 році були згадки різних назв цього села: Угоча,  Угуча, Гугоча. Виноградівський священник  Петро дістав від Папи Римського у 1332-1337 році посвячення у археопископа. У 13 столітті центр угочанського графства переходить на територію Королева,  а також  сюди переходять всі вельможі і придворні. Записи про те, що село Угоча був  замком  нема.

Гірська територія відрізняється від долин не лише побутом, а й культурою , мовою, знаряддям праці, що  теж мають суттєві відмінності. У горах жили русини і румуни, які у 18 столітті заселилися. Гірські території прославлялися тваринництвом, кози і барани, а також вивозили сіль з гір, бо сільське господарство не давало достатнього прожитку. Із-за холодного клімату, там не доспівали  різні сільськогосподарські продукти. Ці території були болотами і горами, між ними був вузький коридор,  де проживали люди.  За це у 17-18 столітті було популярно брати землю в оренду  із Сотмар  та Овоші території, це тепер угорська територія. А частина населення ходили на заробітки до родючих земель,  де сіялася пшениця та соняшник.

2.2 Історія і населення села Шаланки.

Пийтерфі Лойош.

Цей історик говорив про територію Угоча перед завоювальним періодом. Тут жили болгари і слави, які жили поряд з угорськими племенами. Цю територію захватив Тугутум, воєвода, вони були кочівниками. Цим осівшим племенам, окрема гілка,-  роду Форкош Одманд,тут зупинилися, на територіях Берегово, Сотмар , Угочо, Сіладь, Солнок, Добовка. Більшість цих поселень знаходилися біля підніж гір, щоб могли захищатися від кочевих племен. Центром захисту від нападів загарбників, знаходилося біля річки Тиса, в болотистих містах, біля села , яке і досі існує, Гетень. Підлеглі території слугували для королівських полювань, а між болотами протоптували шляхи. Після багатьох війн, Форкош Одманд  ослабли і на їх місце прийшли Гуни і Бешенєк племена й  осіли на цих територіях. Саме графстсво утворилося при королі  Гейзо2,   правління його було в 1141-61 роках. У 1241-42 роках прийшли монголи, пройшлися по цих територіях і спустошили всі землі, крім болотистих земель. Ніхто не знає звідки, але коли переробляли церкву, під старим  фундаментом знайшли рештки людей. Історики вважають , що при монголах тут були масові поховання. Форкош Одмандські племена втекли у болотисту місцевість від монгольського нашестя, а після відходу монгол повернулися на свої території і побудували такі селища: Форкошфолво, Бикень, Нодьфолво, Ондрашфолво. На іншій території син  Бийло 4, а потім його батько Іштван 5 і Кун Ласло король із допомогою Ендре 3 завезли сюди людей.  Центром графства став Ньолабвар  ( біля Королева ) ці території   знаходилися біля  великих  лісів де у Кун Ласлова була резиденція для полювань. Для робіт  цього замку сюда завозили людей із прилеглих територій, так само і у Виноградово, яке було на той час Королівськими територіями.  Але ці перенесення людей не захопили  село Шаланки, томув важати,  що на цих  територіях колись проживали племена саксів не можна. Можна вважати,  що територію Шаланки ще до часів татарів заселяли племена по стороні річки Боржави.  На це показує так же церква 1390-1400 роках побудована, де у стінах знайшли кістки із минулої епохи.  Після татарського нашестя територія була спустошена.  Коли між батьком  Іштваном 5 і його сином Бийлом 4, розгорілися  бої,  син Тгібо Міклош допомагав батькові Іштвану, який за цю допомогу подарив йому землі .  

Ця територія «Чорний потік» Угочівського графства знаходиться на північному заході біля Берегівського району, де розташовані села: Шаланки, Чорний Потік, Мадяр Комяти, Русько Ком’яти, Мале і Велике Корослов.

  Рід  Гудкелед, мав великі земельні ділянки  в Сотмарі і багато  біля річок територій, які були зруйновані кочовиками, пізніше були заселені угорськими народами. Появилися ці угорці у таких селах, як Шаланки, Чорний Потік , Мадяр Комяти. А у Русько Комятах , Малих і Великих Кораслов були заселені болгарські словяни. Доктор історичних наук Собов Іштван казав що перші постійні жителі в Шаланках це корінні угорці.

З родини Гудкелед,  землевласник Микола(Мікловш), який у 1292 році за регістрував кордони своєї території, цей документ і по сьогоднішній день знаходиться в Шаланківській реформатській церкві і від цієї дати можна вважати село, яке підтверджується в документах. В цьому документі також говориться про річки,і ліси,які оточують село. Перша згадка,про село за назвою Шаланки, згадується в 1345 році. У 1414 році між селами Шаланки і Комловш, була протягнута границя,із-за поділу земель багатих людей. 1483  році Шаланками правили Отець Юрій(Дьердь), Гочаї Дьердь, Денгеленг Бернард, і сім’я Кун.

1509 році Кун Янош володів усіма землями.

1548 році в сімю попала з королівської родини жінка на імя Рашкої Крістіна, яка одружилася з Кун Павлом і після смерті чоловіка, отримала у спадок всі землі.

1550 рік Ердовтелекі Сентмаріо хотіла частину із спадку Кун Ержії.

1567 році територію розділили між родиною і кожен отримав свою частку.

1821 році церкву реставрували і знайшли надгробний камінь Кун Гашпар , який помер 24грудня 1608 року. На цьому камні було зображення родинний герб Кунів і навіть ще один герб, великої сімї Баторі. А сільська печатка, яка до 1909 року знаходилася у церкві (та сама печатка села і сьогодні «Sigill oppidi Шаланки 1647» напис був спеціальним шрифтом ). У реформатській  церкві була така сама печатка з гербом але без шрифту 1647 року,  а село мало печатку і герб, яке мало походження від Гудкелетів. Церква говорила, що всі жителі села були реформатами, бо це свідчило за печаткою і гербом,і це давало вищий рівень культури села.

1608 році землями володіла вдова  Берегі Іштвана.  Після того як не народжувалися сини землі і село Шаланки перейшли через дочок до Боркожок,  Дешевфіок і Карої сімей. 1775-му році землевласники були  Граф Самуїл і Граф Карої Антол. 16-му ст. Шаланки знаходилися  в угорських великих сімей. 1700-1750 роках королівський  рід  сім’ї отримали ці землі, які принесли власних слугів  із їхніми сім’ями,  які тут оселилися із з часом отримали власні земельні ділянки.

З 1567 на території Шаланки по 1775роки  заселялись люди різних національностей і також люди різних віросповідань.

25 серпня 1809 році  в Шаланках вельможі провели засідання, де обговорювалися питання про землі і на протязі 5 років зробили розподіл землі і де яка родючість є і де які посівні будуть сіятися.

1864 році між селами йшли судові рішення  за території, кожен хотів взяти побільший клаптик землі.

        Національності

На території  Шаланок  та окружні села нараховували різні національності, серед них були роми, слави, поляки, русини, які з часом мадяризувалися…

З них більша частина була жидів,  слов’ян та циган. Ці народності не зовсім змінилися, їх звичаї залишилися. Існування різних народів на малих територіях, не мали конфлікту між собою до 1944 року.  В цей період був масовий вивіз жидів і циган.

        Євреї

   Із сталінського табору міг повернутися єврей на імя, Кодз. Чоловік не втрати  віру і не залишив свої віросповідання, він один з тих людей, яких не забрали  німці,але забрали сталінські репресії, за думки угорця. Він розказував, як в таборі проводили свят вечір по венгерських звичаях. Знайшовши свічку і гілки від сосни, а також біблію і так проводили свят вечір з молитвами, після молитв, вони всі полягали і споминаючи кожен свою родину і свої сім’ї. Тільки єврей Кодз, який народився , жив і навчався в Шаланках, хотів поїхати в Ізраїль …хоча там ніколи не був, але відчував що його місце на святій землі.

У другій половині 19 століття церковні підрахування показували що в цих трьох селах знаходилося багато єврейських сімей.З великою вірогідністю євреї проживали раніше, але нема про це письмових записів.  Надгробні камні євреїв були знищені при владі Радянського Союзу. В Шаланках,  вони лише так збереглися, що їх залишили без догляду і вони поросли кущами і деревцятами. В Чорному Потоці тільки кілька надгробних камінів залишилося між двома будинками, а на інших побудували будинки.

А у Вербовці всі надгробні камні були зруйновані, а пояснення дали,що треба робити канали для відводу води. Ніхто не задумувався над тим,що ці надгробні камні мають історичне і археологічне значення, це наша пам'ять про національність нашого краю, це спадковість наша.

Великою вірогідністю можна вважати, що євреї, як і на всю частину Закарпаття прийшли з Галілею. Причина їх переселення, це пошук нових земель і прожитку. На території Виноградова і Берегова більш багаті євреї оселилися тут біля гори Гемлец, а бідніші пішли вздовж,  до річки Тиса. Євреї були все торговцями, вони не любили займатися сільським господарством. Орендуючи будинки відкривали там свої магазини та майстерні. Мала частка їх, будували собі будинки. І тоді вони знали,що їх магазини мали бути на головних вулицях,або там де є велике скупчення людей. У цих трьох селах, мали свої магазини, свої продовольчі лавки, а також відкривали свої корчми.

Євреї маючи гроші ,наймали вчителів з Виноградова та Ужгорода і вчили єврейської мови своїх дітей, майже всі євреї були письменні. Особливо навчали хлопців, культури єврейської, торговлі з дитинства привчали. Після женить би,хлопців не відпускали з батьківського дому, ще вчили торгівлі . За цей період в їх сімї народжувалися діти і вони переходили в свої будинки з сімєю і магазином. Коли молодята переходили в свої будинки,получали в придане мішки з цукром, мукою, милом, та інші продукти. З цих подарунків він починав свою торговлю і мав статки великі.

Євреї, які мали магазини, заманювали людей,дітей цукерками,а жінок різними прикрасами, чоловіків сигарками. Євреї розбагатівши, вкладали свої гроші у нові проекти або в банки, це були багаті люди. Заможніші євреї мали зв’язки з заграничними банками, а біднішим євреям допомагала Ізраїльська церква та общини їхні.

На цих територіях жили ортодоксальні євреї, які вчили своїх дітей Торі а також Толмут, біблія Нового Завіту. Після  першої світової війни дітей записували в угорськомовні школи, але раз на тиждень звали вчителів – євреїв вчити їх мову і традиції. Якщо треба було вбити тварину, то треба провести спеціальні обряди. У євреїв був такий звичай, що кожні 7 років, єврей мав віддавати свої гроші біднішим мадярським сім’ям, було і таке поняття як десятина. Кожну десяту частину свого заробітка вони віддавали бідним. По суботам вони не працювали, але свої магазини були відкриті і торгували в них мадяри в той день. Якщо жінка єврейка, хотіла випити молока, власноруч, з дозволу господаря, несла свою посуду і доїла корову.

Поховання, обряди,  були суворі правила,- мертвого виносили до могили на дошці і обгорнуте тіло було в простині.  Саму могилу викопував лише один чоловік,і то був не єврей. Під час поховання над тілом в глиняній тарілці читалася молитва і монети, які були в тарілці,висипалися на обличчя, потім цю посудину розбивали. Після похорон, родичі і знайомі приходили і сиділи сім днів у затемненій кімнаті після розірвали померлого одяг і спалювали, а сам попіл висипали на своє обличчя. Першу дитину-хлопчика називали за ім’ям останнього померлого.  Їхні свадьби проходили із великими гулянками, але тільки євреям можна було приходити. Вино і їда була «ковшерем»,тобто спеціально приготовлено із своїми звичаями. Музиканти могли бути і цигани, але пісні могли бути різні і циганські, і мадярські, і єврейські.  Співали євреї на ідиш або гиберіл. Їм не можна було заходити  без кіпи,тобто їх шапочок, а жінки теж мали мати головні убори. Молитви проходили окремо, жінки молилися у верху, а чоловіки внизу в церкві. Головні свята в них це Барміцла, Елул, Йонкіпур- коли просять пробачення у один у другого і в Бога також. Були свята великого купання- ритуального купання. Якщо не мало можливості наші райони, то вони йшли у Виноградово, або до Хуста.

           Русини

У Шаланках  русинських звичаїв більше залишилось ніж у сусідніх  Вербовцях і Чорному Потоці. У цих селах русини мадяризували ся. Перший письмова ний документ, який засвідчує що тут були русини,1751 рік.

Але вважають, що русини прийшли разом з угорцями на ці території. У 1747 році відбувся підрахунок греко-католицьких церквів та філій,їх налічувалося 33, але в Шаланках, на той час, не було греко-католицької церкви.

 За словами Горкай Лойоша, який за листами до ужгородської греко-католицької єпископа, «1751 році  єпископ робив обходи по всім греко-католицьким церквам, і стверджує,що була тут деревяна церква із одним звоном і налічувало 10 багатих фермерів і до церкви ходило 40 чоловік».

Із цих двох записів між якими чотири роки різниці не можна повністю зрозуміти , яке було правдиве, а яке ні, бо у першому записі не було сказано про саме село Шаланки… а в другому записі говориться про церкву і священника. І також можна говорити ,що 1747 році у підрахунках знаходилося на території Угоча 33 церкви, а в 1751 році уже було 37 церквей і можна вважати що одна з чотирьох і є Шаланківська.

1775 році за підрахунками в Шаланках проживало 91 угорських і 34 неугорських імен, з яких 8 слав а 28 невідомі. Собов Іштван говорить , що на території Угоча під словянами називалися і самі русини.

1836 і 1840 роках опублікували книгу Феннєш Елека про угорське населення і географію, у якому він писав, що в Шаланках нараховується 1450 осіб, з яких 450 були греко-католиками . Греко-католики    не були всі русинами. Можна вважати ,що 25 процентів населення були русинами. Про реформаторів згадується, що це люди, які були більш віруючими. Також згадується, що не всі угорці були реформаторами, але всі реформатори були угорцями.

 1806 є перші згадки про Шаланки і греко-католицьку мову, тобто якою мовою велася служба. За цим документом на слов’янській мові велася служба, цим і підтримувалася слов’янська мова. За цим документом 1805 році в Шаланках тільки 1 римо-католицька  сім’я зареєструвала свій шлюб. Між русинами і угорцями ніколи не було мовних бар’єрів, люди знаходили спільну мову.

Собов Іштван говорив, ще у 18 столітті мадярів можна було почути і побачити в глибині гір, бо вони тікали від нападів монголо-татар і там оселялися.

Більшість русинів, які тут оселилися,були з роду «зеллир». Більшість земель і прав були у реформаторів, але  греко-католики мали також корчми, каменоломні, школи. Школи знаходилися біля церкви.

При вході до складу  Чехословакії , греко-католицькі русини, були мадяризовані. Але чехи відкривали нові класи для русинської мови.

У 1939 році Шаланки входять до складу Угорщини. Другу світову війну Шаланки були в складі Угорщини  до жовтня 1944року, а потім  входили  до складу Радянської України.  У той період радянська влада робила свої закони, а так як було багато віруючих людей то дозволили лише одну віру це російську православію. А хто не підкорявся цим законам, то їх відправляли в Сибір, ортодоксія. Шаланківський греко-католицький священник Матейчо Дьєрдь Ендрей також  був депортований. Його син молодший Матейчо Дєрдь згодився на ці умови, але правив службу на угорській мові.

У 1982 році померає молодший Матейчо і на його місце присилають русинського православного священника. В цей період община греко-католицька ділиться на дві частини, одна з яких піддержує священника, а більша частина була проти. І більша частина просто пішла молитися в кладбище … А в 1989 році знову міняється ситуація в церкву приходить новий священник Дєрдь з Угорщини і та більшість ,що молилися на дворі зайшли в церкву. І цей св’ященник, замість Юліанського календаря увів Георгіанський календар. І так свята об’єдналися в одні дати, і розпочалося зближення між реформатами і греко-католиками, і люди ходили на свята один до одного . Але є такі люди,які і по сьогоднішній день святкують за Юліанським календарем.

До 1945 року  робили окремо свята греко-католики і реформатори.

1944 році міжусобиці між двома релігіями дістали політичне забарвлення, бо чоловіків від 18-до-55 років забирали на робочі табори  і багато греко-католики казали, що вони українці а не угорці, де мали надію що їх не заберуть. Про це пише також Пилипко Ержібет, яка згадує розповіді своїх батьків, які розказували,що їм казали треба йти розбирати руїни. Їх забирали на три дні, а насправді кого забрали всі попадали в табори.

За багато сотень років реформатори позичили деякі обряди від греко-католиків , наприклад свята вода, вшанування померлих на 1 листопада. І часто до греко-католиків реформатори йшли в походи до Маріоповчі , це священне місце в Угорщині. Святі обряди такі, як пост, та деякі молитви признавали, як священні і  увірували в їх силу. Також інколи признавали і посвячення будинків, а також, коли людина смертельно захворіла,теж шукали допомоги у молитвах. В одній  з розповідей говориться, що у 1985 році була така причта з тваринами, захворіло багато худоби,вимерло 20 штук худоби і позвали священника Матейча. Священник читав багато молитв і після не було смерті в хлівах,що свідчило, про силу Божу і про молитви. Хоча ці послуги греко-католицького священника не говорилися вголос, саме перед реформаторським священником, а й між собою вголос не говорили. А якщо пізніше все таки багато знали, то виправдання було, що молитва це не гріх, і не має значення якої віри.

У нас час в Селі Шаланки, а також Вербовці і Чорному Потоці відчувають себе вдома і росіяни. Називаєм їх руськомовними, бо уже не тільки з Верховини  русини живуть тут а ще українці, гуцули.  Всі народи які проживають тут не ворогують між собою живуть разом уже багато століть.

 Цигани

Точну кількісь не можливо сказати, бо циганів ніхто офіційно не рахував. Вони навіть не у самому селі проживали а на окраїнах, у так званих таборах. В Чорному  Потоці і Вербовці проживало приблизно 100 осіб циганської національності, а в Шаланках приблизно 400-500 осіб. Собов Іштван  за записками 1743 року,говорив що тут проживали три циганські сімї: Чергив, Море, Поті. Можна вважати що було і більше сімей, бо у 17-19 ст. були такі прізвища які не були ні угорцями ні русинами. Вербовецьких  циган у наш час вважають  як не люди, бо їдять мертвих тварин. Їх моральні якості і цінності життя в них на дуже низькому рівні. Живуть в лісі, в дуже поганих умовах. Становище циган у Чорному  Потоці краще ніж у Вербовецьких. Собов Іштван говорить про Шаланецьких циган, вони жили в окремих таборах не займалися землеробством, але всі мали коні і на когось робили. Це не були кочівники і не відкинуті цигани, коли були переписи населення, їх також включали у списки. У 1700 роках велися записи про циган. У всіх трьох селах цигани считалися як реформатори, хоча в Шаланках було кілька сімей греко-католиків.  Вони свою віру виражали у хрещеннях і похоронах, і тому нема записів про їх віросповідання, як такої. Цигани і по сьогодні не працюють з землею. Якщо від них питають про віру, то вони всі угорці. Сімї їх великі, в одній сімї проживає по 10-12 осіб., діти родяться кожен рік і їх чисельність зростає. Цигани виготовляли як і раніше так і тепер з глини вальки і плели кошарки…на державні роботи вони не йшли, бо писемність дуже низька. У Радянському Союзі соціальні допомоги  більше получали і йшли на сезонні роботи, це і тепер є. Глиняні вальки на сьогоднішній день немають попиту і цигани не можуть так заробляти гроші і тому їх прибуток набагато зменшився і більшість з них заробляють собі на прожиття маленькими крадіжками. Більшість циганів не доживають до зрілого віку, бо і умови проживання і харчування на низькому рівні. У школи не дають вчити дітей і писемність на низькому рівні,їх знання лише почуті від батьків і від вулиці і тому розвиток їх на низькому рівні. Інші національності з презирством дивляться на циган називають їх крадіями і ворожками, вони знають говорити на різних мовах, особливо якщо треба просити,тобто попрошайнічати. Вони дуже бояться мертвих людей, наприклад коли в селі хтось помер,то і красти в той вечір не йдуть, погана прикмета.

Одна з життєвих історій була така. Вдень помер циган а вечером зійшлися на молитву, і після молитви треба бути біля тіла. Та придумали грати карти,щоб укоротити час, а так як кімната була маленька, мертве тіло поклали в угол. Через недовгий час від тепла, або від того, що тіло почало м’якшати, розлагатися, зашевелилося тіло і цигани так налякалися, що всі потікали хто через двері,а хто через вікно…

Ще одна історія про життя циган. Із Виноградівської лікарні везли додому мертву циганку, в селі вже почалися сумерки. Конюх,який віз циганку був угорцем і він ненароком стукнув у гріб ногою і почувся звук необачний і зупинився з конями. Встав і подивився на гроб та й каже: «Морі нийні, закінчуйте шуткувати, вас туди вже поклали і звідти ніхто ще не вертався» з цієї шутки всі цигани пострибали з воза навіть син померлої так тікав, що зламав ноги, коли зістрибував з воза.

Розділ III

3.1 Угорське повстання – 17 століття.

Сам початок невдоволення населення своїм становищем почалося з 1698 року. Можемо вивчити сам процес повстання, за книжкою Чотаря Дєрдя, який був істориком- учителем Берегівського інституту. Саме повстання почалося у 1703 році у Угочанському районі.

Населення угочанського району мали важкі умови проживання,освіта була на низькому рівні, промисловість не була, економіка була в занепаді.Ці проблеми на кінець 17 століття чекали на вирішення, але австрійське королівство не хотіло цим займатися. Вирішенням цієї проблеми багато людей вважали, створення своєї окремої держави, з своєю культурою і своїми цінностями. Повстанські  заворушеня були в кількох місцях і раніше замічені,але вони придушувались. На осінь 1697 рік були битви і на угочанських територіях.

У чиновників таких як Ревіцькі роботи стають небезпечними.  Повстанці їх переслідували через їхніх звернень, кого піймали хотіли їм помститися  як наприклад Ревіцькію. В доповідях цих чиновників можна багато дізнатися.

7 січня 1698року в селі Шаланки знайшли доказ про пошкодження казначейства.

Влітку 1698 році сформоване повстання проти дворянства. Повстанці напали на Виноградівський особняк Перені і захопили в полон Перені Форкоша, який пізніше за наказом Раковці стане капітаном.  Про повстанський рух можна дізнатися за особистими листами людей.

Так же в ці роки проводилися Газбурські збори, щодо підняття податків на території  Угорщини, ці податки були майже вдвічі більшими за попередні. На зустрічі 10 вересня 1698 року без парламенту було прийнято рішення, що 4 мільйонів форинтів треба зібрати із дворянства 250 тисяч  із кріпаків 350 тисяч. Кількість платників податків – значно розширилося – за даними перепису 1696р.

В 17-18 ст повстанські заворушення були проти нових податків.

 Звіт Ревіцкі Імре 6 липня 1698 році показував  про напади 2 і 4 липня на Виноградово,  Карачин, Нове Село, Матьфолво і на Підвиноградово. У працях пише, що в ніч на 4 червня 1698рік грабіжники ховаються в горах у селах які ізольовані від інших. А під кордони Виноградова уже прийшли війська. У місці почали підбурювати людей,  які в кінці вбили одного із чиновників. Почалися грабування локаційної станції ці правопорушення не можуть бути виправдані навіть з ти що більшість цих осіб були дуже молоді. Подібні  злочини були проведені у Карачині, Новому Селі, Матьфолві 2 липня. Крали тільки хліб, сало, вино, одяг і зброю більш нічого не чіпали. Проти цих нападів чиновники були без силі.

Про повстання 1698 р детально описується у документах  Вілоцьких  зібрань  10 вересня 1705р де говорили про  останні 7 років, вирішували як полегшити життя людей.

Наступним фактом повстань було, що Перені агресивно був противником  щодо насилля проти дворянства.  Перені Мікловш говорив ворожо проти кріпаків, які пізніше не підтримали і Раковці Ферен зца.

Перед самим повстанням в Угочівському районі життя багатьох сімей стало дуже складним. Це пояснюється не справедливими податками. Маєтки Раковція стали  незаконними і з економічними проблемами. Так же хотіли позбутися  від реформаторських проповідників священиків, тому деякі із них переховалися. Так же хотіли вести повне кріпосне право на цих територіях. Багато селян зголосилися на службу у військах, бо за це вони діставали вільні права і інколи позбувалися податків.  Таку свободу хотіли і люди які проживали верх по течії річки Тиса у 1703 році.  Північно-східні території 17-18 століть  поступово стають центрами повстанського руху.  Тут у великих лісах вони могли без  проблем мобілізувалися.  Хто хотів уникнути кріпосне право, а также колишні солдати повстанці збиралися тут.    

Відень на сам перед хотів домогтися щоб графства позбулися усіх людей які стали жебраками і яких населення витіснило на окраїни. В першу чергу це ми дізнаємося із Берегівського архіву,  де можна знайти багато документів і листів на латинській мові , які імператор Леопольд видавав. Перше про це ми дізнаємося із досліджень Есе Томаша.  На кінці століття люди, які жили у горах та лісах їхнє число  подвоїлося. Вони виживали, як могли. Вельможі і великі землевласники хотіли позбутися від цих людей, бо вони усюди крали і шкодили господарству. Можна виділити для прикладу що в  20-го травня 1701 році було ухвалено  рішення щоб затримати людей бандитів які ходять селах і крадуть. Це доручили Захарію  Андрашу Фанчіківському землевласнику, який мав вибрати і озброїти 30 селянин, але щоб вони були із цієї місцевості із з ними ловити цих бандитських угруповань.

В 1702 році уже не тільки про нові Угочанські заворушення чути було, а й про  проблеми торговця сілю Есе Томаша. Проблеми почалися з веденням фіскальної монополії в 1699році не тільки Марамурський округ а і сусідні округи такі як Сотмар,  Унг, і Берегівське. Прибуток населення мало із продажі солі, тому нові закони які не давали можливість відкривати ринки або тільки продавати там окремим верствам населення, це сильно вдарило по  людям.

Есе Томаш який на своєму возі віз сіль в Дебрецен 1702 роках став жертвою помилкових звинувач,  що він продає крадену сіль. Навіть Карой Шандор патронаж не міх допомогти . Ігноруючи це від Е.Томаша забрали всю худобу. Після цього Е.Томаш повіз усю свою родину із майном в Дебрецен і почав насильно відібрати свою худобу від Вілоцькиг прикордонників так же напав на вілоцький будинок з сілю і убив одного чоловіка і украв всі гроші. Ці напади викликали жорстку реакцію віденського двору які оголосили в 17 жовтня 1702році  що із допомогою війсь зловити цих  селянин і жорстоко покарати. За ними ганялися кілька місяців але так і  не змогли піймати.

Біженці які переховувалися у лісах зібрали  великі збори де вирішували майбутнє повстання також обрали кандидата хто буде вести цей повстанський рух, обрали Ференца Раковція 2-го. Повстанці відправили 8 квітня своїх представників, які говорили Раковцію, що вже 5700 озброєних людей чекають на нього щоб очолив їх. Але Раковці не повірив і послав свого  радника, щоб він пройшовся по цих  територіях подивився на якість фортець кількість солдатів у них так же він відправив з ним особисті листи. Цей Бервіцкі 4 тижні проходив через ці території і коли повернувся із Есе Томашом розказав свої спостереження. Раковці повірив їм і за це утворився найважливіший документ початків  визвольної війни « brezani pantens».

Перший великий маніфест Раковці  був опублікований 6 травня 1703 року Brzezn (Береза) своєму замку на польських землях. Цей документ який для угорського населення було одним із найважливіших дав у руки простому селянству. Копію цього документу 12 числа отримали і представники усіх районних міст. Раковці просив грошову  допомогу  від Франції.  Також Раковці надав прапори усім головним людям, щоб вони відкрили ці прапори після захоплення міст.

22 травня було викладено прапор в Берегові, який свідчив про прихильність Берегова до Раковція і визвольної війни.   

Після захвату Берегова, були й інші невеликі битви.

 Літом 1704 рік було захвачено 26 поселень в Угочанському районі.

14 травня 1703 року Мойош і Іршавські військові сили захватили Вілок. Після чого повстанці захватили територію від Номень до Тісобеч, вздовж річки Тиси. Після захвату Берегова на всіх населених пунктах треба було виставити прапори, що це не загарбницьке вторгнення.

Після поразки Довгої битви визвольний рух був розгромлений. Тому повстанці зрозуміли, що проти Австрійського війська треба більш організоване і навчене війська.

Ференц Раковці 14 червня 1703 року в Кліменці  зустрів повстанців,  яких об’єднав Есе Томаш. Він створив більш організоване військо, лише 4 військовослужбовці були в його війську, а всі інші були прості люди. Пізніше військо очолив Ференц Раковці, і він повів своє військо до своїх земель на Мукачево. Число війська налічувало до 3000 піхоти і 300 кінноти.

26 червня Раковці достиг Мукачева, самий замок охороняло 500 осіб. Він багатьох  знав з них особисто,і знав , що багато з них мають сім’ї в Мукачеві і не будуть чинити великого опору. Раковці знав ,що місто з маленькими дерев’яними будинками і територія була як на долоні, неможливо було встояти від важко озброєного австрійського війська. Тому Раковці залишився в місті з частиною свого війська, для оборони, а решту більшу частину відправив у гори. Коли прийшли австрійські війська в Мукачево, окруживши місто почалися підпали будинків. Раковці зі своїм командиром Майош Яношем почали бій проти графа Кюріна. Знищивши війська австрійські почти все Мукачево, спаливши його, відступили.

Пізніше Раковці знову об’єднує повстанців, у Святому Миколаї, у Воловецькому районі. Також дезертирувавши військові з австрійських військ також приєдналися до повстанців.

Берчені, який привіз нове військо на допомогу Раковці,  і отримав звання генерала. Хоча Раковці чекав більше військо,але і цьому був радий.

7 липня Раковці дійшов до міста Полянки, тепер Поляна що на Словенії

Звідти Берчені пише листи своєму другу Кенде Михайлу, що він перейшов на бік повстанців. На цей період Кенде був начальником регіонального війська.

За ці листи Кенде вбили, він теж хотів перейти на бік повстанців.

Раковці знав, що загроза його війська була з усіх сторін, і він наперед пускав шпіонив, щоб уберегти своє військо.

Не тільки треба було боятися Угочанських військ, бо природа теж не все балувала їх. Тиса могла вийти за береги…і дощі йшли проливні.

Шаланківські  люди теж хотіли позбутися від вельможів.  А Виноградів хотів отримати свій титул – міста. У Виноградові  на той час були при владі католики, і об’єднавшись реформатори вели суперечки з ними. І важко було об’єднати із-за цього людей.

Не було незвично, що Кіш Альберт організував повстанський рух у Виноградові, а Шаланківських  людей підтримав морально Есе Томаш. У Виноградові був більш рішучі кроки робилися з Альбертом.

Захват Хуського  замку приписують Ілошвої  Імре, який заліз у замок за допомогою німецького військового Генрі, переконав інших, щоб зробили бунт і віддали замок, це йому 17 серпня 1703 року вдалося.  Після того визвольний рух зустрів противника зі округів вельможі захватили Виноградово і звідти нападали на повстанців.

З 1703по 1704роках до війська Раковці було із 44 сіл надіслано допомогу у вигляді 10626 фунтів мяса 83 куб.  борошна, 228 куб. корму для конів і 481 возів. 16 лютого 1704р із захисниками мукачівського замку змогли домовитися і вони без бою здали замок Раковцію.    

21 січня 1709 року Перені Міклош приїхав до Ливчер. Перша його допомога була в тому, що він допомагав з доставкою продуктів військовим, та построїв 2 млини. Перені мав свої війська і приєднався до Раковція , хоча в самого і були війська,але вони боями були ослаблені.  Просив трохи зброї і 800 чорних зимніх шапок. Написав листа до Чакі,це був пан, який мав багато землі і простого народу,які робили на тих землях. У письмі просив людей,для збільшення кількості військових.

19 квітня 1709 року після смерті коменданта фортеці Вош Шандора треба було його замінити і Раковці  подумав про Мікловша Перені.

На території Угоча в період визвольної війни не робили великі збори, але з лютого 1711 року У Шаланках відбулися перші великі збори. На зборах головував Палчей Янош і Ференц Раковці, вони вирішували більш важливі питання, домовилися про тимчасове  перемир’я з Кароль Шандором

Ці Шаланківські збори, були спектаклем, так вважають історики,бо вельможі то говорили, що хотіли від них почути.

Про саму історію повстання, про історію Угочанського району можна знайти багато документів,  за яким можна дізнатися період буття.  Є матеріали які противоречать один одному, є в  Берегівському архіві, а також у кожному селі нашого краю. У 17-18 столітті Ференц Раковці після втрати своїх володінь оголосив визвольну війну проти австрійського королівства.

 Розділ  IV                

   4.1  Характеристика 1996 року

  У підніжжя гори Гемлец, в долині річки Боржава знаходиться мальовниче село Шаланки . На кордоні між Іршавським і Виноградівським  районом, відстань  між центрами яких, становить 18 км. З Виноградова до Іршави   прокладено вузькоколійку. Їде поїзд кілька разів  на день через село  Шаланки.  Населення на  90 % угорськомовне  .

   В 1996 році за складеними підрахунками  територія села становила  493 гектари,з них  заселена частина - 140га.,  і 8га асфальтованими вулицями. Населення становило 3142 осіб і показувало зріст населення від 1991 по  1995 роки, а   смертність становила  218, народжуваність 224.

 За приростом населення  селу  не характерна  пристарілістьне . У 1996 році при 812 пенсіонерів,   було 688 (358 жінок і 330 чоловіки ) людей,  які на п’ятнадцять років були молодшими за пенсійний вік із них 530 навчалися в Шаланківській середній школі . До 16-28  річних належало 729 людей (358 жінок і 371 чоловіків ), а до людей, яким виповнилося   30-50років  було 917. В цілому у селі проживало  1363 чоловіків і  з більшою чисельністю 1779 жінки . Людей  із постійною роботою було  офіційно записано 771 чоловік, а офіційне число людей безробітних було 3. Прихована велика кількість безробітних, так само, як у всьому Закарпатті і в цілому по  Україні.  В Шаланках працював великий  тарний завод по виготовленню бочок, у сімдесятих роках заробляли на своє життя і життя своїх сімей близько 270 робітників. За день  можна було зробити на цілий вагон ящиків на хліб або пивні і винні бочки. Цієї продукції не тільки на внутрішній ринок вистачало, а і на експорт. В часи сухого закону на деякий час перейшли на виготовлення фруктових бочок,  а в наш час не виготовляють ніякі бочки тільки деякі окремі особи, продовжують цю роботу у себе вдома. Наше село славилося народними умільцями по виготовленню бочок, це ремесло і знання молоді передавали діди. На заводі ця робота призупинилася, за причинами невеликого попиту на продукції і за відсутністю матеріалів . Також за недостатністю коштів не можуть замовляти продукцію та  якісну деревину.  Із зменшенням виробітку і скороченням робочих годин до чотирьох, зарплати дуже сильно зменшилися і тому більшість  робітників вимушені були  покинути

роботу. Залишилося 58 чоловік.  Навіть ті, які залишилися, із кілька місячним запізненням, дістають  свою зарплату.  За таких умов навіть думати не можна про нормальне життя сімей цих робітників .

У людей, які зовсім  не мали ніякої роботи,була  ще важча, доля. Своїм нелегким життям поділився житель села Череснє Альберт, який 30 років відпрацював  у Виноградівському пластмасовому  заводі , але його було відправлено в  неоплачувану відпустку. Водночас   дружина теж безробітна. Маючи двох дітей, які ще навчаються, проживає сім’я  із продажу овочів із маленького городу, але цієї кількості людей не вистачає майже ні на що.  Вони як і інші жителі села  хотіли б мати хоча б якусь постійну роботу, але її просто немає.

Також у важке становище потрапив колгосп .  Є такі роки, коли половина земель була  навіть не засіяні. За цими показниками є такі робітники, які на місяць мали два робочі дні, за півроку їхній прибуток становив 10 гривень. Цих посівів вистачає тільки на потреби самих людей, на продаж  нема. Багато людей  почали займатися фермерством. Число фермерів на 1996 рік на початку січня  становило 10 осіб, вони працювали на 76 гектарах . Із яким успіхом це відбувалося розказує фермер Кейс  Чобо . До  1994-го року він працював трактористом у колгоспі,потім почав самостійне земле користування.  На початку він мав трактор Т-40 і один плуг. Йому з колгоспу  виділили землі, але самі погані, та  він не здався, бо йому треба було з чогось прожити. За немалі   кошти, він міг закупити собі ще диск, розпушувач,  прес-баласт соломи.  А через два роки він ще докупляє 5 гектарів землі і на той час він може казати,  що має 15 гектарів землі. Також він самостійно ремонтує усю свою техніку.  Самі посівні роботи фермер робить сам навіть в ночі, щоб встигнути як най швидше.  А на  збирання урожаю, він кличе свого знайомого фермера, який має власний комбайн і просить за виконану роботу на 20 гривень менше ніж заводські комбайни.  Збирання кукурудзи відбувається в ручну, тоді вся сім’я і сусіди  йдуть на поле.  Як рахує Кейс Чобо,  життя фермера дуже важке, але він любить працювати на землі . Пшеницю, ячмінь і соняшник теж вирощує на полях, а  також має власний луг. Із власної муки він пече хліб і годує худобу.  Прибутку,  який він одержує із продажу зерна, вистачає на побутові потреби, на одяг,  а також на деревину для обігріву будинку. Але більшість грошей іде на підтримання  свого господарства і обновлення техніки .  Про власний комбайн тільки мріє.

   У Шаланках в 1996-му році було 292 голів великої рогатої худоби з них 236 корів, 30 тракторів,  5 грузових  машин і багато техніки для обробки і посіву земельних ділянок.

    Одна з проблем мешканців села є видобуток гравію з озера,що біля цегельного заводу.  При більшому   видобутку і зростанню глибини озеро може забрати воду із колодязів, а також може нашкодити будинкам (на це були докази).  За цією проблемою у селі не один раз робили збори, де люди казали «ні» видобутку гравію,  але ці голоси не враховували і видобуток так і продовжували.  Прихильники  видобутку  гравію і сама фірма говорили, що вони будуть дотримуватися екологічних норм і при тому видобуток гравію дає муніципальній раді грошовий податок. Також  фірма пообіцяла, що буде  ремонтувати сільські дороги. А на справді із видобутку, яке склало прибуток 16 мільйонів   купонів – карбованців (160 гривень ) , фірма тільки 5 % переслала сільській раді, в кінці утворилося 290 гривні прибутку села від видобутку і навіть ремонти доріг не починалися.  За новими зборами оголосили не вигідним для сільської економіки цей видобуток гравію і закрили. Але фірма не заспокоїлася і зробила власні збори, де так само населення говорило  «ні» , але при цьому почали збирати голоси за поновлення видобутку гравію. Фірма вважала , що більше голосів «Так», ні ж  «ні». Рада вкінці зборів оголосила про початок видобутку гравію, це повторне рішення було.

Частина коштів,яке буде надходити у бюджет фірми ,буде перерахована на газифікацію села. Але це також лише обіцянки залишилися. І люди писати скарги почали на фірму про припинення робіт. І лише з часом роботи все ж таки припинилися.

Про сільську інфраструктуру можна сказати, що 919 будинків ,станом  на 1995 рік, і нараховувалось 119 телефонних апаратів. А також в цьому році в березні  припинилися постійні відключення електроенергії. Будинок сільської ради віддав кілька приміщень під кабінети амбулаторії, де працювало 8 медичних працівників:  головний лікар, дитячий лікар,  зубний, фельдшер, лаборант , акушерка, та дві медсестри. Працювати було в таких умовах було важко,машини швидкої не було. У будинку культури не було опалення, де працювало два працівники і це на протязі 5 років люди в таких умовах   замерзали.

Сільська бібліотека від початку створення КМКС, отримала угорсько-мовні книги, а так взагалі бібліотека мала в більшості російськомовні книги. Коли ввели в шкільну програму зарубіжну  літературу, попит на книги швидко зріс. Хоча не все можна було знайти у бібліотеці.

У 1995 році почали будувати нову школу, бо стара складалася з кількох будинків і стан їх був дуже незадовільний. Кілька років йшло будівництво, а потім заморозилися кошти із-за кризи в Україні. Але за допомогою спонсорів з Угорщини та Голландії наша  школа  все таки була збудована в 2000 році.

4.2  Розповіді і легенди.

Легенда про короля Ференца Раковці.

Після кривавої битви Ференц Раковці тікаючи від лобанців, попрямував у бік села Шаланки. Його кінь,був дуже виснажений, коли доїхавши до гори шаланецької там і зупинився. Ференц Раковці,побачивши  що йго переслідувачі зараз наздоженуть його,зайшов у село. Знайшовши коваля,попросив підкувати підкови у протилежну сторону., щоб коли скаче вперед кінь , але дивилися позаду себе. Зрозумівши коваль, що від нього хочуть ,здогадався, що йому треба робити. Після зробленої роботи, Ференц Раковці,поїхав через гору. Переслідувачі доїхавши до гори,побачили відбитки копит які показували в сторону села і пішли слідом.Так Ференц Раковці, зміг втекти від своїх переслідувачів. На Шаланецькій горі, ще до цих пір видно відбитки копит на камені.

Легенда про Шаланицького пастуха

На Шаланицькій горі, Гемлец зазвичай пастухом був циган. Але тепер там був угорський юнак який був похожий за виглядом, як звичайний циган. Мав некрасиві циганські риси обличчя. Мав темні волоси і чорні брови, все тіло було темного відтінку. Він хотів від всього цього позбутися тому, що він не був циганом.  Він зривав з свого тіла чорне волосся, із спеціальними рослинами він відбілював своє волосся і вуса. Але це йому не допомогло, обратно виростали чорні ознаки. Він ні колиби не дізнався, що ці ознаки означають його винність, якби він не побачив би на горі Гемлец хреста. Із цікавості він підійшов до того хреста. Коли подивився в верх він побачив розпяту білу вівцю і всі чорні ознаки перейшли із нього на ту вівцю. Як вівця становилася чорною так пастух ставав білішим.

Всі можуть піти туди із своїми не достатками, бо хрест із вівцею досі знаходиться на горі Гемлец.

     Легенда про прихід Ісуса до Вербовця (1)

  Коли Ісус проходив через Вербовець він їхав на коні. Біля ковальської майстерні у його коня відпало копито. Але із-за великої грязі він, не міг коня завести у майстерню, тому він відрубав йому ногу, і зайшов із ногою. Це побачив коваль і одразу відрізав усім коням ноги і поклав надпис на двері «Майстер майстрів». Але Ісус поніс обратно ногу і приклеїв обратно коню, а коваль звичайно не міг приклеїти обратно ноги коням, і за це в нього були великі проблеми. Ісус зняв надпис з дверей і сказав ковалю, щоб  він  написав «Майстер підков».  Від того часу майстрами  називають усіх ковалів Вербовця.

     Легенда про прихід Ісуса до Вербовця (2)

Ісус коли в Вербовець прийшов, то  проходив через Чорний Потік,  на  возі який застряг у ямі. Він попросив двох прохожих    джентельменів,  але вони поспішали, казали мають багато роботи. Після того проходили двоє п’яних чоловіків, яких Ісус теж попросив  про допомогу. Чоловіки не думаючи пішли штовхати віз із ями це їм і вдалося. За допомогу, цим людям Ісус по-обіцяв вино на кожний день. А ті джентльмени,  які так поспішали,  мали вічно кудись іти і  ніколи не мали право на відпочинок.

Висновки

Підсумовуючи свою роботу, я дійшов до висновку, що територія села Шаланки завжди була під чиїмось правлінням.

Першим з них був Тугутум, воєвода, він і його так зване військо були кочівниками.

    Після багатьох війн,родина  Форкош Одманда  ослабли і на їх місце прийшли Гуни і Бешенєк племена й  осіли на цих територіях. Саме графстсво утворилося при королі  Гейзо2,   правління його було в 1141-61 роках. У 1241-42 роках прийшли монголи, пройшлися по цих територіях і спустошили всі землі, крім болотистих   земель.

  Рід  Гудкелед, багата родина, яка завезла на цю територію славів. З родини Гудкелед,  землевласник Микола(Мікловш), який у 1292 році за регістрував кордони своєї території, цей документ і по сьогоднішній день знаходиться в Шаланківській реформатській церкві і від цієї дати можна вважати село, яке підтверджується в документ 1483  році Шаланками правили Отець Юрій(Дьердь), Гочаї Дьердь, Денгеленг Бернард, і сім’я Кун.

   1509 році Кун Янош володів усіма землями.

 1548 році в сім’ю попала з королівської родини жінка на імя Рашкої Крістіна, яка одружилася з Кун Павлом і після смерті чоловіка, отримала у спадок всі землі.

1821 році церкву реставрували і знайшли надгробний камінь Кун Гашпар , який помер 24грудня 1608 року. На цьому камені було зображення родинний герб Кунів і навіть ще один герб, великої сім’ї Баторі.

1608 році землями володіла вдова  Берегі Іштвана.  Після того як не народжувалися сини землі і село Шаланки перейшли через дочок до Боркожок,  Дешевфіок і Карої сімей. 1775-му році землевласники були  Граф Самуїл і Граф Карої Антол. 16-му ст. Шаланки знаходилися у руках  в угорських великих сімей. 1700-1750 роках королівський  рід  сім’ї отримали ці землі, які принесли власних слугів  із їхніми сім’ями,  які тут оселилися  з часом отримали власні земельні ділянки.

Населенність різноманітна на протязі свого існування…і незважаючи на це всі національності вживалися мирно і дружньо. На території  Шаланок  та окружні села нараховували різні національності, серед них були угорці, євреї, роми, слави, поляки, русини, які з часом мадяризувалися…

З них більша частина була жидів,  слов’ян та циган. Ці народності не зовсім змінилися, їх звичаї залишилися.

Місце розташування нашого села у мальовничому краї, з обох сторін протікають річки  Боржава і Сальва, а з інших двох боків лісом оточено село.

    Їде «маленький»  поїзд  хитаючись з Шаланок до Виноградова. Дорога проходить вздовж цегельного завода  побіля самого озера, так сильно хитається,що бажано б пристегнути паски безпеки,хоча звичайно їх нема. Це зумовлено тим,що великий видобуток гравію,пошкодив вузькоколійку. Але наше населення дуже раде , що їде та маленька «Жужіка» ,як і саме село рухається по життю далі. Наше село хотіло б розвинути туристичний маршрут ,бо дуже живописне місце у наших краях.

Література

1.Матяш І. Б. Діяльність Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині : історія, спогади, арх. док. / І. Матяш, Ю. Мушка. — К.: Києво-Могилян. акад., 2005. — 397 с. — (Бібліотека наукового щорічника "Україна дипломатична" ; вип. 1).

2.  Rákóczi Ferenc fejedelem leveleskönyvei, levéltárának

egykorú lajstromaival. 1703–1712. Közli Thaly Kálmán. Pest,

3. 1873, Budapest, 1874. (Archivum Rákóczianum. II. Rákóczi

4. Ferenc levéltára, bel- és külföldi irattárakból bõvítve. I. osztály:

had- és belügy. I – III. kötet)

5. Székesi gróf Bercsényi Miklós fõhadvezér és fejedelmi helytartó

levelei Rákóczi fejedelemhez. 1704–1712. Közli Thaly Kálmán. I–

kötet. Budapest, 1875–1878. (Archivum Rákóczianum. I.

osztály IV–VII. kötet)

6.  Székesi gróf Bercsényi Miklós fõhadvezér és fejedelmi helytartó

leveleskönyvei s más emlékezetre méltó iratai. 1705–1711. Közli

7. Csatáry György: A Rákóczi-szabadságharc forrásanyaga, Kárpáti

Igaz Szó 1991. október 9.

8. Csatáry, 1993. Csatáry György, Levéltári kalászatok (tanulmányok,

dokumentumok) Ungvár–Budapest 1993

9. Csatáry, 1994. Csatáry György: Ugocsa megye a Rákóczi-szabadságharc

hadellátásában, (1703–1711) Rákóczi-kori tudományos ülésszak.

10. A Vay Ádám Múzeum alapításának 30. évfordulója alkalmából,

1994. október 7. Vaja 1995. 99–107. o.

11. Csatáry, 2000. Csatáry György: Dokumentumok a szatmári várostromhoz 1703–

1704. [In]„Rákóczi urunk hadaival itten vagyunk”. Emlékülés

12. Szatmárnémeti, 1999. Szerk: Takács Péter, Debrecen–

Nyíregyháza 2000. 111–119. o.

13.  Csatáry, 2001. Csatáry György: A Lehoczky-hagyaték. Ungvár 2001

Csatáry, 2002. Csatáry György: Rákóczi-emlékek és -emlékhelyek Kárpátalján.

Ungvár 2002

14.  Csatáry, 2003. Csatáry György: A máramarosi öt koronaváros a Rákócziszabadságharc idején. 1703–1711. Ungvár 2003.

15.  Melnik V. M. [Мельник В.М.]: Посилення класової боротьби

на Закарпатті в другій половини XVII i нa початку XVIII

ст.(Az osztályharc megerõsödésérõl Kárpátalján a XVII. sz. végén

és a XVIII. sz. elején) Haукови Запіськи УжГУ, T. XXIX.

Ungvár 1957. 39–61. o.

16.  Mezey, 1981. Mezey Barna: A Rákóczi-szabadságharc országgyûlései. Budapest  1981. Jogtörténeti értekezések. 11. szám

17.  Mészáros, 1996. Mészáros Kálmán: A nagyidai család II. Rákóczi Ferenc

szolgálatában, FONS III. 1996, 2. sz. 235–245. o.

18.  Mészáros, 2001. Mészáros Kálmán: Tábornoki és törtzstiszti kinevezések a

Rákóczi-szabadságharcban. Hadtörténelmi Közlemények, 2001. 2-3 sz. 303–360.

19.  Mészáros, 2002. Mészáros Kálmán: A szabadságharc tisztikara. Az államiság

megõrzése. Szerk.: Czigány István, Tanulmányok a Rákócziszabadságharcról.

Budapest 2002. 157–188.

20.  György Horváth Lászlo --- Lajos Mihály : A Hömlöc lábánál.

21.  Horkay Lajos  «Beszélö kövek» (Говорючі камені) salánki ref. lelkész

PAGE   \* MERGEFORMAT1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

79525. Реформация и ее экономические, политические и социокультурные причины. Религиозные войны в Европе 21.7 KB
  С одной стороны католический мир который объединял все народы Западной Европы под духовным руководством папы римского прекратил существование. С другой стороны национальные церкви способствовали росту национального сознания народов Европы. При этом существенно повысился культурный и образовательный уровень жителей Северной Европы которая до этого была как бы окраиной Христианского Мира необходимость изучения Библии приводила к росту как начальных учебных заведений в основном в форме церковноприходских школ так и высших что...
79526. Государство и общество стран Западной Европы в 17 веке 21.34 KB
  Их концептуальным выражением и итогом стали теории естественного права и общественного договора основанные на рационализме. Теория естественного права явилась классическим воплощением нового мировоззрения. Теория естественного права основана на признании всех людей равными от природы и наделенными природой же естественными страстями стремлениями разумом. Законы природы определяют предписания естественного права которому должно соответствовать положительное позитивное волеустановленное право.
79527. Внутренняя и внешняя политика Ивана 4 Грозного 20.85 KB
  Иван IV стал великим князем в 1533 г. в 3 года. Регентшей была его мать Елена Глинская, а после ее смерти в 1538 г. началось боярское правление, сопровождавшееся борьбой боярских группировок. В 1547 г. Иван IV венчался на царство.
79528. Россия в годы смуты (конец 16-начало 17 веков) 21.68 KB
  Шурин Фёдора Борис Годунов фактически правил при недееспособном Фёдоре Ивановиче организовал свое избрание царём на Земском соборе. Но бояре были недовольны незнатным царём крестьяне отменой Юрьева дня казаки репрессиями властей дворяне тяжелой службой. Годунов умер и Лжедмитрий стал царём. Земский собор избрал царём Михаила Романова.
79529. Воцарение в России Романовых. Развитие страны в 17 веке. Особенности сословно-представительной монархии в России 20.84 KB
  Кандидатура Михаила Федоровича устроила представителей всех сословий и политических сил: аристократы были довольны тем что новый царь будет представителем древнего рода Романовых сторонники легитимной монархии были довольны тем что Михаил Федорович имеет родство с Иваном Грозным а пострадавшие от террора и хаоса смуты были довольны тем что Романов не причастен к опричнине казаки же были довольны что отцом юного царя был митрополит Филарет.
79530. Россия в конце 17-первой четверти 18 веков 21.76 KB
  Россия по Вечному миру с Польшей закрепила за собою Киев и вступила в антитурецкую коалицию. по Ништадтскому миру Россия получила за крупную сумму Эстонию Латвию и почти всю Карелию. Россия заключила союз с Австрией.
79531. Международные отношения и внешняя политика России при Петре 1 23.79 KB
  Образование Российской 1Пётр I предпринял целый ряд реформ. После возвращения из Великого посольства Пётр I повёл борьбу с внешними проявлениями устаревшего образа жизни но не менее обращал внимание на приобщение дворянства к образованию и светской европеизированной культуре. Успех по службе Пётр поставил для дворян в зависимость от образования. Всего в посольство вошло до 250 человек среди которых под именем урядника Преображенского полка Петра Михайлова находился сам царь Пётр I.
79533. Эпоха дворцовых переворотов в России (1725-1762 годы) 22.61 KB
  Эпоха дворцовых переворотов временной промежуток 37 лет в политической жизни России XVIII столетия когда захват политической власти осуществлялся рядом дворцовых переворотов. Причины дворцовых переворотов в России Ответственным за нестабильность верховной власти в XVIII веке в России оказался Пётр I который в 1722 году издал Указ о престолонаследии. Этот нормативный правовой акт стал причиной дворцовых переворотов в России предельно расширив круг возможных претендентов на престол.