88758

РОБОТА НАД ЗБАГАЧЕННЯМ СЛОВНИКОВОГО ЗАПАСУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ ГРАМОТИ

Курсовая

Педагогика и дидактика

Розвинене мовлення людини – не тільки форма думки, а й сама думка, супутник мислення, свідомості, джерело пам’яті. Створені за допомогою мови образи, описи подій, якостей, властивостей найрізноманітніших виявів життя людей є вищим актом пізнавальної діяльності людини.

Украинкский

2015-05-04

263.5 KB

1 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT2

ЗМІСТ

ВСТУП...............................................................................................................3    

РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ ВИВЧЕННЯ СЛОВА ЯК ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНОЇ ОДИНИЦІ МОВИ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ ГРАМОТИ……………………………….………………………………………..…6

1.1 Слово як основна одиниця лексикології…………………………….….6

1.2 Педагогічний аналіз букварів М.С.Вашуленка і М.Д.Захарійчук…...13

 РОЗДІЛ 2. РОБОТА НАД ЗБАГАЧЕННЯМ СЛОВНИКОВОГО ЗАПАСУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ ГРАМОТИ……………………………………………………………………….....27                                                                                                                                                                 

2.1 Шляхи збагачення словникового запасу молодших школярів під час навчання грамоти……………………………………………………………….…..27

2.2 Система вправ зі збагачення словникового запасу учнів під час навчання грамоти..……………………………………………………………….....32

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….…..41

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...44

ДОДАТКИ………………………………………………………………..….46

Додаток А. Конспект уроку. Розвиток зв’язного мовлення 1 клас. Слова — назви посуду (день народження Мальвіни)………….......................................46

Додаток Б. Вправи для розвитку словникового запасу учнів під час навчання грамоти……………………………………………………………...……51

Додаток В. Порівняльний аналіз букварів М.С.Вашуленка і                  М.Д.Захарійчук………………………………………………………………......…55

ВСТУП

Методика викладання української мови як наука прагне віднайти шляхи найбільш результативного навчання, зокрема визначити мету викладання мови, обґрунтувати принципи навчання з урахуванням закономірностей засвоєння фонетики, лексики, граматики, правопису, вмотивувати найекономніші й найефективніші методи й прийоми навчання, вчить виявляти недоліки у викладанні і долати їх. Від успішного розвитку методики, безпосередньо пов'язаної з життям, зі школою великою мірою залежить ступінь піднесення культури народу.

Вивчення мови, невіддільне від розвитку усного і писемного мовлення учнів, передбачає збагачення їх словникового запасу, оволодіння нормами літературної мови на всіх рівнях, формування в школярів умінь і навичок зв'язного викладу думок. Саме тому в початковій школі провідним принципом навчання виступає розвиток мовлення молодших школярів, звідки випливає необхідність розвитку їх активного і пасивного словника, активізації й збагачення словникового запасу кожного учня.

Розвинене мовлення людини – не тільки форма думки, а й сама думка, супутник мислення, свідомості, джерело пам'яті. Створені за допомогою мови образи, описи подій, якостей, властивостей найрізноманітніших виявів життя людей є вищим актом пізнавальної діяльності людини. "Мовна поведінка, - пише В. Бадер, - як частина загальної поведінки людей свідчить як про рівень розумового розвитку, так і про рівень їх виховання. Вона репрезентує людину в цілому" [1,с.31].

Ознайомлення із словниковим багатством, своєрідністю звукової та інтонаційної системи, словотворчими властивостями, особливостями граматичної будови, художньо-зображальними засобами мови розкриває учням духовне багатство народу, сприяє вихованню патріотизму.

Комунікативна лінія змісту програми передбачає формування у молодших школярів чотирьох видів мовленнєвої діяльності — аудіювання, говоріння, читання, письма. Основним завданням таких занять є активне і цілеспрямоване збагачення і удосконалення мовлення учнів; безпосередня підготовка до складання учнями власних текстів; розвиток логічного мислення; розширення кругозору учнів.

Питанням розвитку мовлення школярів та збагачення їх словникового запасу приділяли багато уваги психологи, мовознавці та методисти (О. Леонтьєв, В. Мухіна, І. Синиця, Г. Ушакова; Л. Варзацька, М. Львов, В. Мельничайко, Г. Рамзаєва, Г. Фомічева та ін.). Проте ці та інші вчені „досліджували переважно загальнометодичні аспекти активізації та розвитку активного й пасивного словника учнів різного віку і майже не зосереджували уваги на виявленні ролі граматико-орфографічних знань”у збагаченні словникового запасу молодших школярів[16,с.31]. Все це обумовлює актуальність проблеми та вибір теми наукового дослідження: «Збагачення словникового запасу молодших школярів під час навчання грамоти».

Об'єкт дослідження – словникова робота на уроках рідної мови.

Предмет дослідження – методичне забезпечення процесу словникової роботи при засвоєнні граматико-орфографічних знань.

Мета курсової роботи– описати словниковий склад лексики сучасної літературної української мови та виявити найбільш ефективні шляхи збагачення словникового запасу молодших школярів під час засвоєння граматико-орфографічних знань.

Для досягнення мети роботи необхідно виконати такі завдання:

1) проаналізувати науково-методичну літературу ;

2) охарактеризувати слово як основну одиницю лексикології;

3) виявити шляхи збагачення словникового запасу молодших школярів;

4) розробити систему вправ для словникової роботи з використанням граматико-орфографічного матеріалу.

При написанні роботи були використані такі методи педагогічного дослідження: а) аналіз наукових джерел; б) спостереження; в) теоретичне узагальнення.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Загальний обсяг роботи складає 58 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ ВИВЧЕННЯ СЛОВА ЯК ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНОЇ ОДИНИЦІ МОВИ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ ГРАМОТИ

1.1 Слово як основна одиниця лексикології

Лексика (грец. lexikos — «словниковий») — це „словниковий склад мови” [6,с.14]. Розділ науки про мову, який вивчає лексику в усьому її обсязі, називається лексикологією. Основний „предмет лексикологічних досліджень — слова в усіх їх функціональних виявах”

Слово — центральна функціонально-структурна одиниця мови. Усі інші елементи мови існують або для слова й у слові (фонеми та морфеми), або завдяки йому (речення).[27]

Найбільш точно й стисло окреслив слово французький мовознавець А.Мейє (1866—1936): „Слово — це вираження асоціації певного значення з певним комплексом звуків, що піддається певному граматичному використанню” [20,с.42]. Проте навіть це визначення далеко не досконале: у ньому чітко не відмежовується слово від морфеми, з одного боку, і від словосполучення, з іншого; не враховано існування в мові багатозначних слів.

Певне значення (зміст, поняття) властиве не тільки слову, а й морфемі (наприклад, у слові безхмарний реальне значення мають і префікс без-, що вказує на відсутність чогось, і корінь -хмар-) та фразеологічному словосполученню (пекти раків, передати куті меду, мати олію в голові), яке складається з двох і більше слів. Є багатозначні слова (голова на плечах, голова колони, голова зборів), є слова, зокрема займенники (він, такий, стільки), які не мають самостійного лексичного значення, набувають його тільки в контексті [22,с.9-15] Отже, значення не є означальним для слова, хоч і обов'язковим.

Основна відмінна риса слова, якою воно відрізняється і від морфеми, і від словосполучення, — це наявність у ньому певного граматичного значення [26,с.688]. Граматичне значення має і прислівник швидко (належить до певної частини мови), і прийменник над (крім того, що належить до певної частини мови, ще й вимагає після себе орудного або знахідного відмінка).

Отже, слово — це самостійна, наділена одним або кількома граматичними значеннями одиниця мови, яка передає одне чи більше лексичних значень, легко відтворюється і є будівельним матеріалом для речення.

Слова виникають по-різному. Назва кенгуру, наприклад, виникла через непорозуміння. Коли англійці запитували в Австралії тубільців про назву дивовижних тварин, яких вони побачили тут уперше, ті, не знаючи англійської мови, природно відповідали: «не розумію», що для англійців звучало як «кенгуру». А такі слова, як ампер, вольт, ват, — це переведені до розряду загальних назв прізвища видатних учених [5,с. 44].

Як писав О.Потебня, „слово виражає не весь зміст поняття, а одну з ознак, саме ту, яка видається народному поглядові найважливішою” [7,с.28]. Наприклад, колись учні писали на окремих аркушах паперу, але хтось здогадався зшити їх — і за цією ознакою предмет дістав назву зошит.

Слово в мовленні виступає в різних формах і з різним значенням. Для позначення всіх різновидів слова терміна слово недостатньо. Тому в лексикології використовують ще поняття лексема й словоформа [26, с.95-96].

Лексема — це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах. Наприклад, форми голова, голови, голові, голову і т. д. з усіма значеннями («частина тіла», «керівник установи», «передня частина колони» і т. п.) становлять одну лексему — голова. Лексема — це узагальнене, абстрактне поняття.[28]

Словоформа – це окреме слово в певній граматичній формі. Наприклад, корінь, кореня, кореневі, коренем — це одна лексема, але чотири різні словоформи.[29]

Слово, як правило, має одне чи більше лексичних значень, тобто має свою семантику. Семантика — це „смислова сторона мовних одиниць: слів, словосполучень, фразеологізмів, морфем” [9, с.60].

Під лексичним значенням (семантикою) слова розуміють „історично закріплену у свідомості народу (колективу) співвіднесеність слова з певним явищем” [12, с.85]. Наприклад, коли француз чує слово baton, у його уяві постає палка, а коли ми чуємо слово батон, то уявляємо білий хліб довгастої форми.

Реальний „предмет (чи явище) як об'єкт найменування називається денотатом (позначуваним). Його узагальнений, абстрактний образ у нашій уяві — це сигніфікат (позначка, образ)” [25, с.85].

Межі значення слова окреслюються в його відношеннях до інших слів, близьких за значенням [13,с.102]. Наприклад, значення слова вечір, з одного боку, обмежується значенням слова день («уже не день»), а з другого — значенням слова ніч («ще не ніч»). Так само підліток — «уже не дитина», але «ще не юнак». Значення слова уточнюється також контекстом, який відсікає одні сторони значення й активізує інші. Наприклад, досить різне значення має слово чорний у словосполученнях чорна сажа, чорна хмара, чорний хліб, чорний хід, чорний день.

Слово називає конкретні предмети, явища й узагальнює водночас. Наприклад, словом книжка можна позначити як певну якусь книжку (Подай мені книжку), так і книжку взагалі (Книжка — джерело знань).

Слово узагальнюється в понятті [8,с.398]. Наприклад, коли ми чуємо слово лід, у нашій уяві виникає твердий, прозорий, дуже холодний кристал або застигла, холодна, блискуча гладінь ставка чи річки. Це лексичне значення слова. Але якщо подумаємо, то пригадаємо, що лід — це вода у твердому, кристалічному стані, якого вона набуває при температурі, нижчій за 0 °С, і т. д. Це поняття про лід.

Поняття — „результат узагальнення суттєвих ознак об'єкта чи низки однорідних об'єктів дійсності. Поняття в нашій свідомості пов'язане як із сигніфікатом, так і з образом слова” [2,с. 67]. Воно активізується і тоді, коли ми спостерігаємо якийсь предмет (чи явище), і тоді, коли ми чуємо назву предмета (чи явища).

Слово узагальнює (тобто виступає представником багатьох однорідних предметів) на двох рівнях: на рівні сигніфікату — за зовнішніми, поверхневими ознаками — і на рівні поняття — за внутрішніми, суттєвими властивостями [10, с.67]. Наприклад, якщо на рівні сигніфікату в обсяг слова дерево ми зараховуємо й банан, то на рівні поняття ця рослина включається в обсяг слова трава (в Енциклопедичному словнику дано таке визначення: «Банан — рід багаторічних трав'янистих рослин») [11, с.72].

Поняття утворюється на основі життєвого досвіду як індивіда, так і суспільства в цілому. Воно формується прив'язано до слова і виражається ним. Проте не всі слова можуть виражати поняття [26,с.347]. Зокрема не виражають понять вигуки (ой, ах, кукуріку), займенники (він, такий, стільки), власні назви (Марія, Іваненко).

За допомогою слів відповідно до їхнього значення ми членуємо і таким чином пізнаємо навколишній світ. Саме в цьому членуванні та „в способі називання виділених частин і фрагментів і виявляється неповторна національна специфіка як мови, такі народу — її творця” [12, с.75].

Є три типи лексичних значень слів: номінативне (первинне й похідне), фразеологічне й контекстуальне [26,с.425].

Первинне номінативне значення — значення, якого набуло слово водночас із його появою. Воно є основою для виникнення та існування всіх інших значень слова. Первинне номінативне значення слова досить стійке. Виникнувши на певному етапі розвитку мови, воно протягом тривалого часу зберігається майже незмінним. Особливо це стосується загальновживаної лексики. Наприклад, такі слова, як мати, батько, син, око, рука, сонце, дощ, сніг, дерево, квіти, теплий, широкий, синій, думати, іти, я, ти та багато інших означають тепер те саме, що й колись, у давні часи.

Таким чином, два і більше номінативних значень можуть передаватися одним словом. Одне з цих значень — первинне, інші — похідні, і водночас всі вони є прямими для такого слова.

Слова з номінативним лексичним значенням „вступають у зв'язки між собою відповідно до тих реальних зв'язків, які існують між різними предметами і явищами в об'єктивній дійсності, що їх ці слова називають” [17,с.67]. Наприклад, двері можуть зачинятися і відчинятися, скрипіти і грюкати, стояти і лежати (якщо вони зняті із завіс), але не можуть читати, писати, бігати. Тому й іменник двері можна поєднувати лише з такими дієсловами, як зачинятися, відчинятися, скрипіти, грюкати, стояти, лежати, але не читати, писати, бігати. Торувати («прокладати вздовж по землі») можна дорогу, шлях, стежку, але не будинок, пісню, думку. Тому й дієслово торувати може сполучатися лише з додатками, вираженими такими словами, як дорога, шлях, путь, стежка, але не будинок, пісня, думка тощо.

Частина слів „обмежена у своїх зв'язках з іншими словами не тому, що таких зв'язків між відповідними явищами немає в об'єктивній дійсності, а тому, що інше поєднання цих слів не узвичаєне в мові. Тобто цим словам властиве фразеологічне значення” [19, с.22] — значення, яке виявляється в поєднанні лише з одним або кількома строго визначеними словами. Наприклад, прикметник карий вживається тільки у двох словосполученнях: карі очі, карий кінь; в іншому поєднанні (скажімо, «каре волосся», «карий плід каштана») це слово позбавлене будь-якого змісту. Тим часом прикметник темно-брунатний, що позначає той самий колір, що й карий, таких обмежень у своєму значенні не має: темно-брунатне волосся, темно-брунатний плід каштана, темно-брунатні очі. Так само можливі лише поєднання: гнідий кінь, буланий кінь, вороний кінь, булатна сталь, булатний меч, булатна шабля, валовий продукт, валовий збір зерна, заплющити очі, жито (пшениця, ячмінь).

Лише у фразеологізмах у сучасній українській мові вживаються такі слова, як, наприклад, байдики (бити байдики), облизень (піймати облизня), лизень (лизень злизав), відкош (дати відкоша), лігма (лігма лежати) тощо. Поза такими словосполученнями ці слова втрачають будь-яке лексичне значення.

Слова бувають однозначні й багатозначні, мають пряме й переносне значення .

Слово, що має одне значення, називається однозначним. Одне значення мають переважно назви людей за різними ознаками (українець, киянин, слюсар, лікар, директор, родич, удівець), назви тварин (олень, леопард, нутрія, дельфін, окунь, краб, стриж, горобець, комар), назви рослин (сосна, тополя, вишня, городина, пшениця, буряк, жоржина, ромашка, чистотіл), назви конкретних предметів (споруда, шафа, стілець, долото, лопата, торба, піджак, паркан), назви місяців і днів (січень, лютий, понеділок, вівторок), більшість відносних прикметників (міський, латунний, кленовий, морський, тутешній, вчорашній, перелітний, подвійний, дев'ятиповерховий), числівники (два, три, десять) тощо.

Також однозначними є терміни (банкнот, вексель, інструкція, катет, аорта, меридіан, тонна, метр).

Слово, що має два значення і більше, називається багатозначним. Здатність слова виступати з різними значеннями називається багатозначністю, або полісемією.

Слово може бути багатозначним тому, що в його назві враховується лише одна якась ознака предмета. А таку саму ознаку можуть мати й інші, відмінні предмети. Наприклад, основне пряме значення слова стіна — «вертикальна міцна частина будівлі» (матеріал, з якого вона виготовлена, тут не вказується), тому цим словом ще називають і «прямовисну бічну поверхню чого-небудь» (стіна урвища), і «муровану огорожу» (стіна замку), і переносно «щільний ряд людей» (людська стіна), і так само переносно «моральну перепону між людьми» (стіна непорозуміння) тощо.[30]

Виділяють також основне й побічні значення слова [21,с.49]. У багатозначному слові одне значення основне, інші — побічні. У слові голова основним є значення «частина тіла», побічними — «розум», «керівник», «передні ряди», «основна річ» тощо. Іноді в слові буває два й більше основних значень. Наприклад, слово грубий має три основні значення: «товстий»; «необроблений»; «брутальний». Часом основним для слова є не первинне його значення, а похідне, як це сталося, наприклад, з іменником колія, основним значенням для якого тепер є не «наїжджене заглиблення від коліс на дорозі», а «лінія з двох паралельно прокладених рейок, призначена для руху поїздів, трамваїв тощо».

Більшість загальновживаних слів української мови — багатозначні. Наприклад, у «Словнику української мови» зафіксовано тридцять значень дієслова іти: «ступати ногами», «рухатися в якомусь напрямку» (про транспорт), «вирушати куди-небудь», «ставати кудись на роботу», «діяти певним чином», «брати шлюб», «знаходити збут» (про товари), «виділятися з чого-небудь», «наставати» і т. д. Слово крило має десять значень: «літальний орган птахів», «несуча поверхня літака», «лопать вітряка», «дашок над колесом автомашини», «бічна частина будівлі», «угруповання в політичній організації» тощо [24, с.45-46].

Багатозначність дає змогу за відносно обмеженої кількості слів називати ними практично необмежену кількість предметів та явищ.

Слово може мати пряме і переносне значення [26,с.358]. Пряме номінативне значення безпосередньо вказує на співвідношення слова з тим чи іншим явищем об'єктивної дійсності, як це історично закріпилось у свідомості мовців. Пряме значення є переважно первинним значенням слова. Наприклад, пряме й первинне значення слова промінь — «світлова смуга, що виходить з якого-небудь джерела світла», усі інші — переносні й похідні.

Переносне номінативне значення — це одне зі значень слова, яке виникло внаслідок перенесення найменувань одних явиш, предметів, дій, ознак на інші і закріпилося в ньому як додаткове. Переносне значення завжди похідне, вторинне. Наприклад, значення «початок чогось доброго, позитивного» у слові промінь — переносне (промінь надії, промінь щастя, промінь свободи) [26,с.537].

Метафора — перенесення назви з одного предмета, явища на інший предмет, явище за їхньою схожістю. Метафори бувають за кольором (сріблиться річка, бронзовий загар), за формою (мереживо гілок, павутина доріг), за розміром (крапля надії, море радості), за місцем (ніс корабля), за динамічністю (спалах ентузіазму, вибух ненависті), за відчуттям дотику (шовкова трава, шорсткий голос), за функцією (металеве перо, електролампа горить, рушниця стріляє), за дією (ступає ніч ногами бурими — В. Симоненко), за способом дії (навшпиньки підійшов вечір — П. Тичина), за наслідком дії (І небо невмите, і заспані хвилі — Т. Шевченко) тощо.[31]

Метонімія — перенесення назви за суміжністю. Вона буває тоді, коли вживається:

а) назва матеріалу замість назви речі: брильянти й золото на руках (замість: прикраси з брильянтів і золота), фарфор і фаянс (замість: фарфоровий і фаянсовий посуд);

б) назва предмета замість його вмісту: чайник закипів (замість: вода в чайнику), випив чарку (замість: горілку з чарки);

в) назва властивості замість її носія: відвага мед п'є (замість: відважна людина), правда переможе (замість: люди, які домагаються правди);

г) назва місцевості замість людей тієї місцевості: Київ прокидається (замість: люди, що живуть у Києві), село чекає змін (замість: селяни);

ґ) назва особи замість речі, що їй належить: читаю Ліну Костенко (замість: твори, які належать Ліні Костенко), шофер підвіз мене (замість: автомашина, якою керував шофер) тощо [9, с.79-80].

Синекдоха — перенесення назви частини на ціле (найменування предмета за його характерною деталлю). Це, власне, різновид метонімії. Наприклад, назва частини тіла може вживатися на означення людини: роботящі руки, носа не показувати куди, руда борода захвилювалася; назва одягу може замінювати назву людини з певного середовища: сіряки і свитки підвели голови, чорний смокінг оглянувся. Однина вживається замість множини: риба в ставку, буряк у полі.[32]

1.2 Педагогічний аналіз букварів М.С.Вашуленка і М.Д. Захарійчука.

Аналіз букваря Миколи Самійловича Вашуленко, Оксани Вікторівни Вашуленко

I. Вихідні відомості про підручник.

Буквар створений авторським колективом: М.С. Вашуленко – академік Національної академії педагогічних наук України, доктор педагогічних наук,професор, завідувач кафедри теорії і методики початкового навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка; О.В. Вашуленко – науковий співробітник лабораторії початкової освіти Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України. Загальна кількість сторінок – 155, рік видання – 2012. Буквар репрезентує знання, види діяльності відповідно до Державного стандарту освіти та вимог навчальної програми з урахуванням особливостей предмета,типу школи, вікових особливостей учнів і будується на засадах домінуючої концепції навчання.

II. Добукварна частина.

Для добукварного періоду у навчальній книзі відведено 18 сторінок, що опрацьовуються протягом 14 уроків. Основні програмові завдання, що розв'язуються в цій частині полягають у забезпеченні реалізації принципу наступності (перехід від ігрової діяльності до навчальної); у навчанні дітей виокремлювати речення з мовного потоку, аналізувати їх за кількістю слів та будувати графічні моделі речень; у формуванні навичок слухання і говоріння, розвитку фонематичного слуху та усного мовлення першокласників; у формуванні початкових уявлень про речення, слово, звуки мовлення, голосні й приголосні звуки, тверді та м'які приголосні, склад, наголос; у формуванні вмінь добирати речення і слова, які б відповідали заданим моделям, а також вміння аналізувати слова за їх звуковою та складовою будовою — створювати звуко-складові моделі слів.

Відповідно до вище вказаних завдань цього періоду в аналізованому букварі дібрано матеріал, призначений для роботи над зв'язним мовленням, реченням, словом, його складовою і звуковою будовою. У букварі подано зміст цього періоду на основі тематичного підходу. Варто зазначити, що слово – це головний об'єкт вивчення на початку добукварного періоду (с. 6—9), тому першокласники вчаться складати речення, виділяти слово з мовного потоку, ознайомлюються зі способом умовного позначення слова, речення. Поступово учні ознайомлюються з номінативним значенням слова: називають предмети (с. 10—11), ознаки (с.12), дії (с. 13) чи пов'язують слова в реченні.На вищевказаних сторінках букваря розміщено кольорові предметні малюнки, які допомагають навчати дітей аналізувати предмети за формою, кольором, розміром, а також добирати до них слова-ознаки, складати речення і коротенькі описи. За наявними сюжетними малюнками учні складають окремі речення, які можна поєднувати у невеликі зв'язні розповіді. Також для розвитку в першокласників зв'язного мовлення і збагачення їхнього словникового запасу тут подані ілюстрації до казок та серії сюжетних малюнків (с. 8, 9, 21).

Цікавою особливістю букваря є те, що на його сторінках розміщений матеріал для словниково-логічних вправ. Тобто учні мають змогу отримати уявлення про такі родові назви: шкільні меблі (с. 8), овочі та фрукти (с. 10—11), свійські тварини (с. 14), мешканці лісу (с. 15), іграшки (с. 18).

Наступний етап добукварного періоду – це навчання школярів ділити слова на склади і будувати складові моделі. В аналізованому букварі на це відводиться дві сторінки (с. 14 – 16). Одночасно з вправами на поділ слів на склади, подаються й вправи для ознайомлення із наголосом. Також на сторінках букваря можна знайти вправи для звукового аналізу слів і складання речень за поданою графічною схемою.

Формуванню уявлень про основні одиниці мови – речення, слово, склад, звук допомагає система умовних позначень. Ці позначення відображають природу мовних одиниць, їх істотні ознаки. Останнє дає змогу продуктивно організувати роботу над розвитком фонематичного слуху учнів, звуковим аналізом і синтезом слів.

Отже, підібраний авторами матеріал добукварної частини, насамперед, допомагає першокласникам формувати уявлення про роль слова; розрізняти назви істот, неживих предметів; розпізнавати слова – назви ознак, дій, ставити до них питання; мати уявлення про мовні й немовні звуки; розрізняти голосні й приголосні звуки, тверді та м'які приголосні; умовно позначати їх на письмі; вимовляти подані слова по складах; визначати на слух склад, який вимовляється з більшою силою голосу; позначати слова умовними значками; складати речення за поданою графічною схемою.

III. Букварна частина.

Букварному періоду у навчальній книзі відведено сторінки 22 – 141, що опрацьовуються протягом 76 уроків. Основні програмові завдання, що розв'язуються в цій частині полягають в оволодінні початковими вміннями читати; у створенні передумови для засвоєння способів позначення фонем буквами; у забезпеченні загального розвитку дитини; у виховуванні почуття любові до рідного слова, своєї мови.

Відповідно для розв’язання вказаних завдань у букварі подаються тексти і системи вправ, що мають на меті стимулювати першокласників до відкриттів.

Варто відмітити, що наявні ігрові та цікаві вправи підібрано авторами відповідно до рівня розвитку пізнавальних інтересів, вікових та фізіологічних особливостей школярів.

Букви українського алфавіту розміщені за частотним принципом вживання кожної букви у зіставленні з іншими в писемному мовленні, що дає можливість наповнити сторінку значною кількістю різноманітних слів.

Цікавою особливістю букваря є розміщений внизу сторінки ланцюжокпослідовності вивчення букв.

Аналізований нами буквар поділений на два етапи. У навчальній книзі, крім букв а, о, у, и та ряду букв на позначення приголосних вводиться буква і, що дає можливість після ознайомлення з кількома приголосними приступити до читання складів не тільки типу ПГ, але й типу П’Г. На другому етапі букварного періоду учні знайомляться з іншими способами позначення м’яких приголосних та зі значенням букв г, ґ, й, щ, з африкатами дз, дж.

На кожному уроці ознайомлення з новою літерою здійснюється попередня актуалізація навчальних аналітико-синтетичних дій зі звуком або звуками, що позначаються цією буквою. На вивчення кожної букви відводиться два уроки. На першому уроці першокласники вивчають літеру, а на другому закріплюють її.

На сторінках аналізованого букваря школярам пропонуються предметні малюнки, у назвах яких є звук, що вивчається. Під предметними малюнками записані звукові схеми слова. На наступній сторінці намальовані предмети, у назві яких є потрібний звук. Тобто внутрішній порядок подачі матеріалу є сталим: предметний малюнок, слово на позначення цього предмета, друковані букви – велика і маленька,склади для читання – прямі й обернені,колонки слів, речення, мікротексти.

На сторінках букваря можна знайти вправи для вдосконалення техніки читання: читання складів, стовпчиків слів, речень, текстів. Прикладами вправ для підвищення техніки читання є такі: «прочитай склади»; «додай до складу букву, щоб утворилося слово»; «утвори слова зі складів»; робота зі складовими та променевими таблицями, «читалочки – анаграми»:

а) складові таблиці (с. 36):

ла

ал

ло

ол

лу

ул

ли

ил

лі

іл

б) променеві таблиці (с. 44);

в) читалочки-анограми (с. 56, с. 66, с. 69):

3 2 1 4 5

п и л к а

Вправи аналітико-синтетичного типу, запропоновані у букварі, різноманітні: складання та читання складів, перестановка і заміна букв, складання слів із букв і складів.

У букварі зустрічаються спеціальні вправи над словом, які орієнтують на максимальний розвиток мислення й мовлення учнів. На сторінках аналізованого букваря зустрічаються різні типи текстів – опис, розповідь, міркування, їх жанрові особливості – вірші, оповідання, казки, зразки народної творчості.

Тексти букваря цікаві, змістовні, доступні, правдиві, пізнавальні, актуальні за тематикою, задовольняють запити першокласників, лексика сприяє тому, щоб читання за букварем було одночасно і процесом пізнання навколишньої дійсності. Зміст поданих авторами творів сприяє мовленнєвому, патріотичному, естетичному («Казковий світ» с. 93, «Гурток «Умілі ручки»»(с. 86.), загальнокультурному («Жирафи» с. 134, «Ялта» с. 102), моральномувихованню школярів («Великі друзі» с. 79, «Парк на пустирі» с. 70); збагачує наннями про культуру рідного краю, його традиції та звичаї («Наша Батьківщина» с. 129, «Київське метро» с. 127, «Міста України» с. 119,«Гроші України» с. 118, «На екскурсії» с.117).

У букварі наявні літературні тексти та матеріали з усної народної творчості:

1) казки: народні («Котик і Півник» с. 62, «Лисичка і Журавель» с. 107); літературні («Десять робітників» М. Коцюбинського с. 122).

2) скоромовки (с. 53, 61, 62, 71, 73, 81, 85, 89, 104, 111, 112):

Варвара варила, а Лариса солила.

У Варвари коса, Варвара – краса (с. 53).

Морозе, морозе, зміни сани на воза.33

Підем зиму замикати — весну закликати (с. 73).

3) загадки (с. 91, 94, 97, 110, 124, 126):

3 квітки на квітку літали влітку,

збирали нектар — солодкий дар (с. 94).

4) закликаночки (с.89):

Сонечко, сонечко,

посвіти в віконечко!

На весінні квіточки,

на маленькі діточки.

Варто відмітити, що поміщені у букварі сюжетні ілюстрації становлять цінність як вдалий наочний матеріал для вступної бесіди перед читанням текстів, а також є хорошим матеріалом для розвитку зв’язного мовлення першокласників.

IV.Післябукварна частина.

Післябукварному періоду у навчальній книзі відведено сторінки 142 –151. Основні програмові завдання, що розв'язуються в цій частині полягають в узагальненні та систематизації початкових знань школярів з мови, в удосконаленні мовно-мовленнєвих вмінь і навичок.

Відповідно для розв’язання вказаних завдань у букварі вміщено цікаві тексти – прозові та віршовані, що створюють основу розвитку мовлення першокласників, забезпечують принцип перспективності в навчанні молодших школярів рідної мови, дають можливість проводити різні види аналізу змісту тексту (фактичний, образний, лексико-стилістичний, смисловий), такі види роботи над текстом, як відповіді на питання, поділ на частини, добір заголовків, переказ, творчі види робіт.

В аналізованому букварі наявна така тематика текстів для читання:«Хороші звичаї» (с. 149), «Мрія збулася» (с. 150); казки: «Лисичка і рак» Івана Франка (с. 145), «Про двох цапків» Михайла Коцюбинського (с. 148); вірші: «Вишеньки» Лесі Українки (с. 147), «Буде день веселий» Анатолія Костецького (с. 151).

V. Художнє і технічне оформлення букваря.

Обкладинка аналізованого букваря повною мірою відображає специфіку підручника для навчання грамоти. На початку підручника окремою сторінкою подано зведений покажчик навчальних орієнтирів, який об'єднує в єдиний список усі умовні позначення з розшифруванням. Оригінальне художнє оформлення відповідає віковим особливостям першокласників. У букварі наявні як предметні малюнки, так і сюжетні та ситуативні; вдалими є ілюстрації до казок та серії сюжетних малюнків, що в цілому допомагають розвивати зв’язне мовлення першокласників.

Цікавою особливістю даного букваря є наявність засобів виділення, таких як: графічні засоби – підкреслення одиниць читання в слові; кольоровий друк – виділення скоромовок, загадок, прислів’їв; шрифт–напівжирний, курсив, рукописний; а також поєднання усіх цих засобів.

VI. Висновок про підручник, його загальна науково-методична

оцінка.

Під час розгляду матеріалу, поданого букваря авторів М.С. Вашуленко,О.В.Вашуленко, ми враховували критерії його аналізу. Отже, даний підручник містить систематизований виклад навчального матеріалу, який відповідає програмі та вимогам до обсягу і ступеня науковості розгляду матеріалу, типу школи, вікових особливостей учнів і будується на засадах домінуючої концепції навчання.

У букварі повністю розкрито суть головних ідей, понять, а також простежується зв’язок із суспільно-економічним розвитком країни і духовним життям суспільства, практичним застосуванням у житті. Буквар чітко і зрозуміло структурований, матеріал викладений у логічній послідовності та відповідає дидактичним принципам та сучасному методу навчання грамоти.

Варто відмітити, що даний буквар є цікавим для школярів; він написаний мовою, що відповідає можливостям засвоєння першокласниками, їх попередній загальноосвітній підготовці.

Навчальний підручник побудований за принципом наступності, тобто виражається в систематичності й послідовності викладання й засвоєння мовного матеріалу, передбачає перенесення здобутих знань на суміжні галузі, використання їх у нових умовах і зв'язках, а також постановку перед першокласниками посильних вимог на кожному етапі навчання та принципом перспективності, що передбачає встановлення зв’язків між матеріалом, що вивчається у букварі, і наступними розділами й темами, намічає перспективні лінії формування мовних знань і мовленнєвих умінь.

Матеріал аналізованого букваря достатньо iлюстрований методично доцiльними картинами та графiчним матерiалом, який спрямований на розкриття змicту основного матерiалу. Художнє та технiчне оформлення букваря вiдповiдає чинним санітарно-гігієнічним вимогам.

Аналіз букваря Мар’яни Дмитрівни Захарійчук та Віри Орестівни Науменко

I. Вихідні відомості про підручник.

Буквар створений авторським колективом: Захарійчук М.Д. – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри базових дисциплін Чернівецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти; Науменко Віра Остапівна – кандидат педагогічних наук, професор кафедри початкової освіти та методик гуманітарних дисциплін Київського університету імені Бориса Грінченка. Загальна кількість сторінок – 175, рік видання – 2013. Даний буквар розроблено відповідно до Державного стандарту початкової загальної освіти та базової навчальної програми з української мови, він призначений для розв'язання завдань програми з навчання читання, письма, слухання, розвитку мовлення першокласників.

II. Добукварна частина.

Для добукварного періоду у навчальній книзі відведено 35 сторінок, що опрацьовуються протягом 14 годин. Основні завдання періоду: удосконаленнязвукової мови, збагачення й активізацію словникового запасу, розвиток умінь культури спілкування. Відповідно до цих завдань у букварі подані вправи для ознайомлення з немовними (с. 9) й мовними (с. 13) звуками. Для кращого засвоєння цієї теми школярами на розвороті подано серію сюжетних малюнків (с. 8 – 9).

В аналізованому букварі подано зміст цього періоду на основі тематичного підходу. Він включає теми: «Я — школяр» с. 4-5; «Я —школярка» с. 6-7; «Моя родина» (міська родина) с. 8-11; «Моя родина»

(сільська родина) с. 12-15; «Мої друзі» (реальні і казкові) с. 16-19; «Мої друзі» (жива, нежива природа) с. 20-21; «Моя школа» (реальна школа) с. 22-25; «Моя школа» (лісова школа) с. 26-29; «Мої книжки» с. 30-33; «Я читаю» с. 34-35, «Моя країна — Україна» с. 36-37. 37

Подані теми підсилюються вказівкою для практичного ознайомлення із поняттям склад, слово, речення (с. 6), немовні та мовні звуки, наголос (с. 9-13), уявлення про голосні і приголосні звуки, тверді і м'які приголосні,умовне їх позначення, звукові схеми слів, розрізнення назв предметів за питаннями (хто це? що це?) (с. 16-17), слова – назви ознак (с. 20), дій (с. 23)без використання термінів.

Кожна тема включає текст, сюжетний малюнок, серію малюнків, що реалізують завдання мовленнєвої діяльності – слухання, розуміння,говоріння, аудіювання. Разом із тим у букварі наявні тексти для читання дітьми, у яких сформовані уміння читати. До текстів подаються завдання для роботи з одиницями мови – звуком, складом, словом, реченням; завдання на виховання уваги до персонажів твору, описаної події.

У букварі подано зразки таких видів мовних розборів: складового, звуко-складового, звукового та звуко-буквеного. Значна увага приділяється роботі зі звуко-складовими моделями слів – це моделювання злиття двох звуків [- •] с. 13, односкладових слів з одним приголосним звуком [• - •], із двома приголосними твердими [- • -], односкладових слів з одним приголосним м’яким [= • -], двоскладових слів із твердими приголосними [- • - •], двоскладових слів із м’яким приголосним [= • - •], слів, де спостерігається збіг двох приголосних:[- - - •].

Для активізації словникового запасу першокласників у букварі розміщені словниково-логічні вправи – на усвідомлення логічного ряду предметів за спільними чи різними («вилучи зайве») ознаками (с. 11).

Робота над реченням здійснюється за сюжетними малюнками та заграфічним зображенням речення — схемами. З метою полегшення аналітико-синтетичної роботи з реченням пропонуються тексти, за змістом яких створені сюжетні малюнки. Першокласникам пропонуються три види робіт: складання речення за сюжетним малюнком, добір речень, що відповідають поданим схемам, складання речень із поданих слів (підкреслених у тексті).

III. Букварна частина.

Букварному періоду у навчальній книзі відведено сторінки 38– 173.Основні програмові завдання, що розв'язуються в цій частині полягають у вивченні усіх букв абетки, в оволодінні вміннями читати за букварем, здійснювати звуко-буквенні зіставлення, у здійсненні роботи над розвитком мовленнєвих видів діяльності.

Відмітимо, що вивчення кожної нової літери починається з нової сторінки, а порядок розміщення букв українського алфавіту здійснюється за принципом частотності вживання кожної букви у зіставленні з іншими в писемному мовленні. Методом, за яким сучасні школярі опановують грамоту, є звуковий аналітико-синтетичний, а провідний принцип цього методу – від звука до букви. Водночас частково використовується метод цілих слів. Для вивчення кожної букви відведено два уроки. На першому уроці вивчається сама буква, а на наступному уроці вона закріплюється. Букви подаються на розвороті букваря у верхньому лівому синьому квадратику. Уперше пропонується художній текст для читання вчителем з метою виокремлення звука, буква на позначення якого вивчається на уроці або ж подані звуконаслідувальні слова. Для цього автори підібрали тексти, щоб потрібний звук стояв у зручній позиції. Подані тексти для читання вчителем, надруковані дрібним шрифтом і позначені логотипом дзвіночок з метою розвитку вмінь усіх видів мовленнєвої діяльності (слухання-розуміння, аудіювання, говоріння); збільшення лексичного запасу дитини, навчання першокласників усвідомлено сприймати зміст прочитаного на слух.

На сторінках даного букваря першокласникам пропонуються предметні малюнки, у назвах яких є звук, що вивчається. Під предметними малюнками записані звукові схеми слова. На наступній сторінці намальовані предмети, у назві яких є потрібний звук. Ці предмети об'єднані в оригінальний віночок, який обрамлює сторінку.

У поділі слів на склади суворо дотримано наукового принципу українського складоподілу. У букварі подаються слова з поділом на склади рисочками (аб|ри|ко'|си) і з підкресленням знизу стрілочкою звуків, що читаються злито (прямий склад).

На мою думку, більш ефективним є поступовий перехід до читання цілими словами вже на перших етапах навчання. Всі слова, подані в колонках для читання мають проставлені наголоси. Необхідність застосування такого прийому можна пояснювати проблемами мовно- культурного становища українського народу.

На сторінках букваря можна знайти вправи для вдосконалення техніки читання: читання складів, стовпчиків слів, речень, текстів. Тому для забезпечення єдності звукових і буквених вправ синтетичного характеру автори пропонують променеві, складові таблиці на причитування злиття, буквосполучень, слів.

При доборі слів у колонках автори використовують прийом нарощування слова для полегшення формування навички читання і створення ситуації успіху в цій роботі. Під час читання слів у колонках обхідно навчати учнів бачити спільну буквену частину (квітли – розквітли с. 63, годую – нагодую с. 57).

Буквар розрахований на навчання всіх дітей слухати, розуміти й аналізувати художній твір. Подані тексти дають змогу врахувати різні рівні підготовки першокласників до читання: навчання читати дітей, які знають літери, але не читають, розвивати уміння читати в дітей, які вміють прочитати одно-, двоскладові слова, удосконалювати якості навички читання в дітей, які читають вільно.

У даному букварі цікавою є подана система високохудожніх творів класиків української літератури, сучасних дитячих письменників і поетів, перекладені твори (с.103), що уможливлює вивчення звуків рідної мови на основі спостережень за відповідними одиницями живого мовлення.

IV.Післябукварна частина.

Матеріали для післябукварного періоду невміщені в аналізованому букварі, а забезпечені окремими навчальними книгами: «Післябукварною читанкою» Науменко В.О., яка має на меті розв'язати завдання формування навички читання й літературного розвитку першокласників, а також підготувати їх до сприймання різножанрових художніх творів; підручником «Українська мова» Захарійчук М.Д., який має на меті закріплення вивчених простих орфограм.

V. Художнє і технічне оформлення букваря.

Обкладинка аналізованого букваря повною мірою відображає специфіку підручника для навчання грамоти. На початку підручника окремою сторінкою подано зведений покажчик навчальних орієнтирів, який об'єднує в єдиний список усі умовні позначення з розшифруванням. Оригінальне художнє оформлення відповідає віковим особливостям першокласників. Аналізований буквар приваблює оформленням і змістом. Сюжетні та предметні малюнки вирізняються художнім смаком і є логічним продовженням текстів.

У букварі є наявні засоби виділення: графічні засоби – підкреслення одиниць читання в слові; кольоровий друк – виділення скоромовок, загадок; шрифт – напівжирний, курсив, рукописний; а також поєднання усіх цих засобів, надруковані дрібним шрифтом тексти для читання вчителем.

VI. Висновок про підручник, його загальна науково-методична

оцінка.

Під час розгляду матеріалу, поданого букваря авторів М.Д. Захарійчук, В.О. Науменко, ми враховували критерії аналізу навчальної книги. Отже, даний підручник містить систематизований виклад навчального матеріалу, який відповідає вимогам Державного стандарту початкової загальної освіти, базової навчальної програми з української мови, та вимогам до вікових особливостей школярів. Буквар чітко і зрозуміло структурований, приваблює читачів оформленням і змістом, матеріал викладений у логічній послідовності і відповідає сучасному методу навчання грамоти.

Навчальний підручник побудований за принципом наступності.

Здійснення мною педагогічного аналізу українських букварів початку XXI століття дає підстави зробити ряд узагальнених висновків, які можуть викликати інтерес в учителів початкових класів на сучасному етапі розвитку освітнього процесу в Україні. Хоча немає принципових відмінностей у структуруванні та змісті проаналізованих букварів різних авторів (Захарійчук Мар’яни Дмитрівни, Науменко Віри Орестівни; Миколи Самійловича Вашуленко, Оксани Вікторівни Вашуленко), кожен з цих підручників має деяку специфіку. Автори, які є знаними методистами, відомими лінгводидактами, акцентують увагу на певних аспектах, які відрізняють їхній підручник серед інших.

РОЗДІЛ 2. РОБОТА НАД ЗБАГАЧЕННЯМ СЛОВНИКОВОГО ЗАПАСУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ ГРАОТИ.

2.1 Шляхи збагачення словникового запасу молодших школярів під час навчання грамоти.

Усі слова мови становлять її лексику (словниковий склад). Лексикою називають також певну частину словникового складу мови: лексика абстрактна, лексика термінологічна, лексика побутова, лексика емоційна і т.д. „Найбільше багатство кожного суспільства — його мова, а в мові — її словниковий склад” [7, с.28].

З розвитком знань про світ мова невпинно зростає. До речі, більшість слів у мові становлять спеціальні слова, пов'язані з різними галузями знань, культури, виробництва тощо, і лише приблизно десята частина — загальновживані слова [3, с.96].

Словниковий склад мови являє собою не просто набір слів. Слова в мові існують у певній системі та взаємовідношенні. Вони розрізняються за сферою й частотою вживання.

У молодшому шкільному віці швидко росте пасивний словник — кількість слів, що розуміє дитина [10,с. 66]. Дитина розуміє всі слова, якими користуються дорослі, а також пояснення дорослого (інструкції) відносно сумісних дій. Оскільки дитина активно пізнає світ речей, маніпуляція предметами для неї є найбільш значимою діяльністю, а засвоїти нові дії з предметами вона може тільки сумісно з дорослим. Інструктивна мова, яка організує дії дитини, розуміється нею рано. Пізніше виникає розуміння мови-розповіді. Більш легко розуміє дитина ті розповіді, які пов'язані з предметами і явищами, що її оточують. Для того, щоб вона зрозуміла розповідь або казку, зміст яких виходить за межі безпосередньо сприйнятих нею ситуацій, необхідна додаткова робота — дорослі повинні цьому спеціально навчити дитину.

Дуже швидко розвивається і активний словник, та все ж таки він відстає від пасивного. На початку другого року життя в активній мові дитини є 10—12 слів, в два роки — близько 300 слів, в три роки словник складає 1200—1500 слів. Основною частиною активного словника дитини є іменники (до 60 %), дієслова (25—27 %) і прикметники (близько 10—12%) [14,с. 8].

Темп збагачення словника дитячого мовлення нерівномірний, у ньому є фази прискорення й уповільнення. Спостерігаються також значні індивідуальні відмінності як у темпі збагачення словника, так і в широті його використання.

Щоб мовлення дитини успішно розвивалося, треба:

1) виділяти певні звукокомплекси (слова) з цілого мовного потоку, який діти постійно чують;

2) здійснювати тонкий фонематичний аналіз кожного звукокомплексу, тобто розрізняти схожі сполучення звуків (фонеми) і слова, наприклад: «та-то», «ба-ба», «хлопчик-м'ячик»;

3) віднести виділене слово до певного об'єкта (ознаки, дії, зв'язку), тобто розуміти слова;

4)узагальнювати однорідні предмети (дії, ознаки, відношення) і називати їх тим самим певним словом;

5)розуміти ціле речення, тобто групу слів, об'єднаних певними

граматичними зв'язками; в реченні завжди передана закінчена думка;

6)засвоїти механізм вимови (артикуляцію);

7)засвоїти вміння відбирати в кожному окремому випадку потрібні слова і, організовуючи їх у певні граматичні структури, передавати свої думки в зрозумілих іншим людям реченнях [7, с.29].

Усі ці складні завдання дитина розв'язує неодночасно і не однаково успішно. Діти засвоюють мову двома шляхами: в повсякденному, природному спілкуванні з навколишніми дорослими і в процесі спеціально організованого педагогами й батьками навчання. Від змісту, характеру і методів такого природного і спеціального навчання залежить розвиток мовлення дитини в кожний період її життя.

Мовна діяльність дітей особливо бурхливо розвивається в період їх навчання в школі. Звертання вчителя до класу, роз'яснення, вказівки, зауваження, запитання, поправки — усе це передано в мові [4, с.11]. Щоб написати першу паличку в зошиті, школяр-початківець повинен слухати вказівки вчителя: яке завдання виконувати, як взяти олівець, який рядок знайти, де і з чого починати писати.

Протягом навчання в 1 класі діти слухають, дивляться і діють (олівцем, ручкою, ножицями), працюють з дидактичним матеріалом. Школярі привчаються слухати пояснення вчителя і стежити за його думкою та вказівками. У 1 класі слухання стає одним з основних видів спеціальної пізнавальної діяльності школяра [1,с.32].

Але не тільки при вивченні граматики вдосконалюється процес слухання учнів.

Навчальний матеріал на уроці не може бути просто викладений вчителем — таку розповідь дітям було б важко сприйняти. Основою роботи має стати підручник, головними методами — спостереження мовних явищ і бесіда, у проведенні якої слід постійно спиратися на мовний досвід учнів, поступово збагачуючи його. Однак учитель повинен постійно спрямовувати бесіду, роз'яснювати наведене в підручнику, при потребі доповнювати новими фактами.

У початкових класах дітям прищеплюється любов до рідного слова, до мови батьків, до рідного краю, Батьківщини. Діти мають усвідомити, що українська мова є мовою українського народу, що обов'язком кожного українця є знання й збагачення її [16, с.31].

Джерелами збагачення словникового запасу учнів на цьому етапі стають: сама навколишня дійсність, навчальний процес, ілюстративний матеріал читанок та інших підручників, наочні посібники, технічні засоби, які вчитель використовує у ході розповідей та бесід з учнями [13,с.267]. Вже протягом першого року навчання мовлення дітей на уроці здійснюється у межах досить широкого кола тематичних груп: школа і шкільне навчання (назви шкільних приміщень, класне обладнання, навчальне приладдя – колективне та індивідуальне, види навчальної праці, елементи уроку й режиму навчального дня в цілому тощо); суспільно-політична лексика; лексика, пов’язана із суспільно корисною працею дорослих і дітей; види транспорту; рослини городу, саду, лісу; тварини — дикі і свійські; побутова лексика, пов'язана з ігровою діяльністю дітей тощо.

У цей період словниковий запас молодших школярів активно поповнюється прикметниковими і дієслівними формами, засвоєними під час читання, а самі висловлювання стають більш повними, емоційними, яскравими.

Найважливіше завдання початкової школи—навчити дітей вчитися, а це неможливо без уміння читати і працювати з книжкою. Специфіка роботина уроці читання потребує від дітей багаторазовою перечитування слів, речень, текстів, яке швидконабридає, стомлює. Кожен урок маєформувати в учнів свідоме, правильне, виразне читання звідповідною для кожного віку швидкістю. А для цього учні мають чітко розуміти лексичне значення і бачити ціле слово, а згодом – словосполучення, смисловуфразу, речення [13,с.295]. Тому велике значення на уроці надається  словниковій роботі, яка органічно випливає із завданьу продовж цілогоуроку.У ході словникової роботи необхідно працювати й над розвитком швидкості читання, розширенням кута зору читця, розвитком уваги, зорової пам'яті, удосконаленням артикуляційних навичок. Завдання на класифікацію, вилучення зайвого, визначення спільних і відмінних ознак під час цієї роботи вчать дитину логічно мислити [18, с.13]. Аце вміння є невід'ємною у мовоюу спішного подальшого навчання.

Важливу роль у збагаченні словника дітей має мова вчителя. Вона завжди є зразком для учнів, а тому й повинна бути не лише правильною щодо побудови, а й багатою, змістовною, різноманітною за своїм словниковим складом. Таким чином, мова вчителя — важливе джерело збагачення словника учня початкових класів.

Для досягнення кінцевої мети – розвитку образного усного мовлення — необхідно розв’язувати такі навчальні завдання:

- розширювати і поглиблювати знання учнів про слова-назви, слова-ознаки, слова-дії, викликати інтерес до роботи над словом, почуття гордості за рідну мову;

- поступово вводити дітей у світ краси мови;

- формувати ініціативу і самостійність, здатність оперувати словом у мовленнєвій діяльності;

- розвивати дитячу уяву, фантазію;

- виховувати вміння долати труднощі під час опрацювання слів, прагнення вдосконалювати літературну мову, спостережливість, кмітливість;

- формувати навички точного вживання слів у спілкуванні з ровесниками;

- удосконалювати вміння переносити знання, здобуті на уроці, в нові умови;

- застосовувати на уроці знання, набуті самостійно [13,с.299-301].

Вирішуючи ці завдання, вчитель збагачує мовлення учнів кількісно, тобто поповнює їхній активний словник. При цьому вдосконалює його і якісно, дбаючи про найточніше вживання слів, виразність думки.

Методисти рекомендують такі вправи:

1. Відшукування синонімічних груп у тексті.

2. Добір слів, близьких за значенням.

3. Пояснення синонімів.

4. Аналіз емоційних синонімічних слів.

5. Вписування в речення синонімів, доданих у кінці вправи

6. Складання речень з поданими синонімами.

7. Заміна невдалих, невідповідних для певного тексту слів або тих, що по­вторюються [24, с.43-44].

Молодші школярі практично ознайомлюються із багатозначними словами з читанок (легка сумка, легка задача, легка хода). Основний методичний прийом роботи над різними значеннями одного слова — це спостереження за ним у різних реченнях. Для цього використовуються тексти оповідань, які є в підручниках, а також спеціально дібрані тексти.

Ще одним видом словникової роботи є логічні вправи, що сприяють розвиткові мислення, збагачення й систематизації дитячого словника. Вони широко застосовуються в усіх початкових класах. Тематика логічних вправ залежить переважно від матеріалу підручника. Крім того, доцільно використовувати натуральні предмети і сюжетні малюнки, таблиці, картки зі словами чи зв'язним текстом.

Особливо велике значення для збагачення словникового запасу учнів мають вправи на словотворення. В результаті такої роботи діти не лише оволодівають навичками словотворчого аналізу, а й починають розуміти залежність лексичного значення слова від його словотворчих елементів, усвідомлюють різноманітність, багатство засобів творення нових слів [14,с.11].

Таким чином, словникова робота є одним з найефек­тивніших засобів збагачення, уточнення, активізації і розвитку загалом мовлення школярів, підвищення їхньої грамотності. Якщо проводити її систематично, цілеспрямовано і послідовно — можна осягти хороших результатів.

2.2 Система вправ зі збагачення словникового запасу учнів під час навчання грамоти.

Словникова робота в школі спрямована на збагачення активного і пасивного словника учнів, розвиток зв'язного мовлення, вироблення навичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживання відомих слів. Щоб успішно розв'язати ці завдання, вчитель повинен сам добре знати словникову систему мови і ті процеси, які в ній відбуваються. Лінгводидактичною основою організації роботи над формуванням словникового запасу учнів є лексикологія (розділ науки про мову, який вивчає словникову систему).

Із словом як одиницею мовлення учні мають справу з перших днів їх навчання в школі [13,с.558]. Ще в період навчання грамоти вчитель пояснює першокласникам значення окремих слів, практично (без уживання термінів) учні спостерігають явище омонімії (коса, лист) і багатозначності. Саме тут учнів привчають стежити за своїм мовленням, правильно вживати слова.

Програма початкових класів [23,с.423] не передбачає виділення спеціальних годин на словникові вправи. Вони повинні проводитися у зв'язку із заняттями з читання, граматики й правопису і включатися як органічна частина цих занять в уроки української мови.У роботі над уточненням і розширенням словника учнів можна визначити такі основні напрямки:

I. Лексичний (словниковий) аналіз мови художнього твору, який вивчається на уроці, і виявлення незнайомих слів і висловів, уточнення відтінків значень окремих слів і висловів, ви­явлення слів, ужитих у переносному значенні, добір сино­німів, з'ясування їх смислових відтінків, добір антонімів, аналіз зображувальних засобів мови художнього тексту.

II. З'ясування значення слів шляхом використання різних способів: показ предмета чи дії, позначених новим для дитини словом, демонстрація малюнка, ілюстрації, слайдів із зображенням предметів, назви яких є новими для дитини, добір синонімів, антонімів, введення нового слова у контекст.

III. Виконання завдань на добір слів з певним значенням: дібрати потрібні за смислом речення іменники з поданого синонімічного ряду; дібрати прикметники для опису предметів, для характеристики людини, опису її зовнішності, настрою, свого ставлення до події, до товариша і т. ін.

IV. Введення поданих слів у речення чи тексти: складання речень за опорними словами, заміна слів у реченнях відповідними синонімами чи антонімами тощо [15, с.18-20].

Так в учнів поступово виховується увага до значення слів і висловів, що є важливою передумовою успішної роботи над збагаченням і активізацією словникового запасу школярів.

Словникові вправи ми класифікували за такими критеріями:

І. За дидактичною метою. Вправи, які використовуються вчителем під час роботи над словом, спрямовані на усвідомлення школярами функції слова у мовленні. З огляду на це розрізняють:

а)  Вправи, розраховані на формування навичок уживання слів у власному мовленні:

· скласти речення з різними значеннями багатозначного слова (наприклад, машина, голка);

· скласти речення з кількома словосполученнями (наприклад, срібний голос, срібний іній, срібні ложки);

· описати два предмети, використовуючи, зокрема, антоніми (великий, новий і маленький, старий будинки).

II. За характером розумових операцій, які здійснюють учні під час роботи зі словом, розрізняють:

а) Аналітичні вправи (аналіз текстів: визначення невідомих слів, уточ-нення відтінків значення слів, з'ясування мети вживання того чи іншого слова тощо). Наприклад: прочитати вірш Г. Бойка. Користуючись довідкою, пояснити значення виділених слів:

Хто кричав?

Йшов з лікарні Гнат селом, а дружки й спитали :

Що, брат, боляче було, коли зуби рвали?

Ні,— хлопчина їм сказав ,— Не дуже боліло...

А чого ж то ти горлав в лікаря щосили?

Так тож лікар заволав , бо я став брикатися,

Йому щипці поламав, і... вкусив за пальця.

Довідка: голосно кричати, голосно покликати, звертатися до когось із запитанням, передавати словами думки.

б) Синтетичні вправи (складання речень із словом, вжитим у певному значенні, дописування речень, виконання різних творчих вправ). Наприклад:

—дібрати синоніми до слова нероба, виправити речення, використовуючи синоніми: Ледар усе життя ледарює. Тільки нероба нічого не робить;

— до виділених слів дібрати антоніми і поставити їх у тексті замість крапок: У великої річки був брат —... струмок. Близькі родичі, вони були зовсім різними. Струмок вузенький , а річка .... Струмок швидко мчав з гори, а річка ... несла свої води. Та все ж мілководий струмок і... річка були вірними друзями.

3. Вправи на порівняння текстів чи речень, у яких відбувалася заміна одних слів на інші (усунення недоречних повторювань, уживання емоційно забарвленої і образної лексики тощо).

III. За ступенем самостійності у виконанні розрізняють вправи:

а) Розраховані на спостереження за вживанням і значенням окремих слів у готових реченнях чи текстах:

· з казки «Рукавичка» виписати синоніми до слова прийти;

· пояснити значення прислів'їв або відгадати загадку і виписати антоніми парами, зокрема у прислів'ї Не хвались, як починаєш, а хвались, як кінчаєш або в загадці Г. Бойка про віск: У вогні я розмокаю, у воді я висихаю.

б) Конструктивні вправи (складання словосполучень із поданих слів, введення в речення антонімів, заміна одних слів іншими тощо). Наприклад:

— прочитати текст, замінити підкреслені слова антонімами. Яку пору року буде тепер описано?

Прийшла весна. Зазеленіли дерева. Дні стали довгими, а ночі короткими. Прилетіли перелітні птахи. У полях починається гаряча пора.

· скласти можливі словосполучення з словами багряний, багровий (прапор, рубець);

· доповнити речення порівняннями (наприклад: Усе було вкрите білим снігом, мов ...).

в) Творчі вправи (складання словосполучень, речень із потрібним словом, розповідей за опорними словами тощо). Наприклад:

· скласти кілька словосполучень з багатозначними словами (за вибором учнів);

· скласти текст, використовуючи дані вчителем слова чи словосполучення: Київ, столиця України, місто-герой.

За формою виконання ми використовували такі словникові вправи: усні і письмові.

Словникова робота в початкових класах розпочинається з ознайомлення зі словом і його значенням. У поясненні значення слова, як і в усякій навчальній діяльності, необхідно керуватися загальними дидактичними настановами, спрямованими на підвищення рівня самостійності і пізнавальної активності школярів. Завдання вчителя у проведенні словникової роботи полягає в тому, щоб школярі правильно сприйняли незнайоме слово в тексті, зрозуміли це слово з усіма його відтінками, засвоїли і закріпили у процесі виконання різних вправ з читання і, нарешті, вжили його самостійно в потрібній ситуації [16,с.32].

У сучасній методиці існує кілька способів і прийомів пояснення значення слів. Їх використання залежить від віку і загального рівня розвитку дітей, характеру пояснюваного слова [13,с.489]. Слова з предметним значенням можна пояснити, скажімо, прийомом демонстрації макета чи малюнка, а слова з абстрактним значенням вимагають інших прийомів.

Найпростіший словотворчий аналіз учні початкових класів здійснюють під керівництвом учителя, тому що навичками такого аналізу вони володіють недостатньо. Класовод запитує: «Від якого слова утворене пояснюване слово? Чому даний предмет назвали саме так?» Наприклад: очеретянка — пташка, яка живе в очереті, через це її так назвали. Аналогічно пояснюють діти і слова теплохід (той, що рухається за допомогою тепла), самоскид (автомобіль, який сам скидає вантаж), панелевоз (машина, яка возить панелі).

Цей прийом пояснення досить ефективний. Він дає змогу не тільки пояснити значення незнайомого слова, а й показати різницю в значеннях однокореневих, зовні схожих слів-паронімів. Наприклад, дружний (згуртований) — дружний клас, дружна сім'я, дружній (приятельський, схвальний) — дружній погляд, дружня усмішка.

Пояснення значення одного й того самого слова можна здійснити різними способами і прийомами. Так, значення слова панчохи пояснюється або за допомогою демонстрації предмета чи малюнка, або підведенням часткових понять під загальні (панчохи — це частина одягу), або внаслідок перекладу (панчохи — чулки), чи розгорнутим описом (панчохи — це виріб машинного або ручного в'язання, що одягається на ноги за коліна).

Класовод обирає той спосіб, який найбільше підходить до кожного випадку пояснення слова.

З метою розширення словника дітей вчитель передбачає і вправи творчого характеру, як-от: скласти речення, у яких слово нести було б ужите в різних значеннях; описати предмети, назвою яких є багатозначне слово (земля, клас, голова та і н) [11,с.68].

Виходячи із завдань словникової роботи, доцільно пропонувати дітям такі вправи:

1. Прочитайте колонки слів, знайдіть пари близьких за значенням слів.

2. Прочитайте слово. Як сказати по-іншому?

3. Прочитайте слово. З яких слів воно утворене?

4. Прочитайте словосполучення. Утворіть з його слів нове слово.

5. Серед слів знайдіть прикметник (іншу частину мови). Яке слово сховалось у цьому прикметнику? (Наприклад: пухнастий).

6. Прочитайте слова. Поділіть їх на дві групи. Поясніть, чому так поділили. Поділіть слована групи, аналізуючи їх значення. [13,с.532].

У процесі навчання доцільно використовувати спеціально розроблений тематичний словничок незнайомих чи малознайомих слів в системі вправ, які стимулюють пізнавальний інтерес під час уроків читання.

І. Вправи, розраховані на пояснення походження слів учителем. Виконуючи такі вправи, слід намагатися доступно й цікаво пояснити походження слів. Розповідь не має бути тривалою. Щоб зацікавити учнів, треба використовувати загадки, ілюстрації, предмети, про які йдеться.

Наприклад:

1 Велосипед.

— Діти! Відгадаймо загадку:

Натискаю на педалі — їду далі, далі, далі.

Іду швидко я вперед,

Мчиться мій… (велосипед).

— А чи знаєте ви, що слова швидкий і велосипед родичі? Слово велосипед утворилось від латинського велокс, що означає швидкий, і педис — нога. Разом — швидконіг. Отже, це складне слово, у якому поєднано два поняття.

2. Дятел.

— Діти, спробуйте відгадати ще одну загадку:

Вірно людям я служу — їм дерева стережу.

Дзьоб міцний і гострий маю,

Шкідників ним добуваю.

—Хто ж це такий?

—Так, це дятел. А назва його походить від слов'янського слова, яке означало той, що довбає. А чому його так називають, ви вже здогадалися. Птах тому так зветься, що він довбає кору дерев — знищує шкідливих комах.

3. Ящірка.

— Подивіться на малюнок і скажіть, що це за тварина. Де можна її побачити?

— Слово ящірка означає та, що швидко утікає. Як ви вважаєте, чи правильно її назвали ?

II. Вправи на розуміння етимології слів за допоміжним матеріалом.

Цей тип вправ містить підказку в самому матеріалі. Тут доцільно використовувати віршовані тексти, бо, як відомо, діти люблять їх читати. Невеличкі віршовані рядки легко завчаються, і учні краще запам'ятовують походження певного слова. Інший варіант розрахований на пояснення походження слова шляхом аналізу його окремих частин.

Такі вправи можна проводити у формі змагань: хто швидше розкриє таємницю походження слова. Звичайно, слушним є використання загадок, ілюстрацій, прислів'їв. Наприклад:

1. Редиска.

— Про який овоч йдеться в загадці:

Я кругленька, червоненька,

З хвостиком тоненьким.

На городі мене рвуть.

Мене ріжуть, мене труть

І до столу подають.

Як мене з народі звуть? (Редиска).

— Послухайте, що розповіла про себе редиска:

Я у Франції вродилась,

В цілім світі полюбилась.

Означаю — корінець.

Ось і загадці кінець.

2. Соняшник.

— Серед українських назв рослин є слова настільки прозорі, що коли дібрати до них споріднені, то легко можна встановити походження їх назви.

Спробуйте відгадати загадку. Яка рослина так про себе говорить?

На сонечко я схожий і сонечко люблю.

До сонця повертаю голівоньку свою.

Стою стрункий, високий, в зелених шатах я.

І золотом убрана голівонька моя. (Соняшник).

3. Січень.

—Діти, як називається перший місяць року ?

— Так, січень. Про цей місяць складено багато прислів'їв. Послухайте одне з них:

Січень січе, ще й морозить, господар з лісу дрова возить.

— А ось чому місяць назвали січнем, я вам розповім. Назва походить від старовинного слов'янського слова сікти. В цю пору давні слов'яни вирубували ліс, чагарник, готуючи землю для посіву зерна. Від основи дієслова сікти й утворився іменник січень.

Важливою умовою збагачення словникового запасу молодших школярів є робота, спрямована на формування умінь граматично правильно і лексично виправдано застосовувати у власному мовленні слова різних лексико-граматичних розрядів для побудови зв'язних висловлювань певного типу (розповіді, описів, міркування) [19,с.23].

Робота над вивченням словникового матеріалу в початкових класах має велике загальноосвітнє і практичне значення. Вивчення її розширює знання учнів про мову, знайомить з одиницею мовлення — словом, є головним джерелом збагачення словника дітей. Словникова робота розвиває увагу учнів до значення і вживання слів, виховує у них потребу у відборі необхідного слова для точного висловлення думки, чуття мови. Через інтерес до слів виховується інтерес до мови в цілому.

ВИСНОВОК

Отже, робота над вивченням лексики в школі спрямована на збагачення активного словника учнів, розвиток зв'язного мовлення, вироблення навичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживання відомих слів.

Лінгводидактичною основою організації роботи над формуванням словникового запасу учнів є лексикологія. Основний предмет її досліджень — слова в усіх їх функціональних виявах. Слово називають центральною функціонально-структурною одиницею мови. Усі інші елементи мови існують або для слова й у слові (фонеми та морфеми), або завдяки йому (речення). Це вираження асоціації певного значення з певним комплексом звуків, що піддається певному граматичному використанню. Основною відмінною рисою слова є наявність у ньому певного граматичного значення. Загалом слово — це самостійна, наділена одним або кількома граматичними значеннями одиниця мови, яка передає одне чи більше лексичних значень, легко відтворюється і є будівельним матеріалом для речення.

Слово в мовленні виступає в різних формах і з різним значенням. Під лексичним значенням (семантикою) слова розуміють історично закріплену у свідомості народу (колективу) співвіднесеність слова з певним явищем. Лексичне значення і звукова форма слова виступають як нерозривна єдність, у якій лексичне значення — ідеальний зміст, а звукова форма — матеріальна оболонка. Є три типи лексичних значень слів: номінативне (первинне й похідне), фразеологічне й контекстуальне. Слова бувають однозначні й багатозначні, мають пряме й переносне значення. Лексичне значення слів, особливо життєво важливих, виявляє високу стійкість. Слово в мові має вживатися в його загальноприйнятому лексичному значенні. Відхилення від його значення може призвести до непорозуміння, а то й до неправильного тлумачення сказаного.

Основними напрямами роботи над словом є збагачення, уточнення, активізація словника, та усунення нелітературних слів. Збагачення словника – це процес засвоєння незнайомих учням слів, у результаті якого цілеспрямовано розширюється словниковий запас учнів і розвивається виразність їхнього мовлення. Це і робота над засвоєнням лексичного значення слова, робота над усвідомленням прямого і переносного значення слів, багатозначністю та омонімією, робота над синонімами, вивчення антонімів.

Методика ознайомлення з новим словниковим словом включає кілька етапів: ознайомлення із словом, усвідомлення його значення, аудіювання, різниця між вимовою та написанням, підбір спільнокореневих. Важливо, щоб учитель у процесі роботи над словником дітей здійснював постійний міжпредметний зв'язок (наприклад, уроків читання і письма, читання і музики та ін.). Це привчає дітей краще приглядатися до лексичного багатства і стилістичних можливостей рідної мови, сприяє розвиткові загальної мовленнєвої культури. І разом з тим потрібно час від часу відводити окремі уроки, що передбачаються для розвитку мовлення.

Значне місце на уроках відводиться вправам, які допомагають розширити й уточнити словник дітей. Значення невідомих слів, що трапляються в текстах, обов’язково слід пояснювати, формуючи в учнів відповідні уявлення й поняття. Також слід виробляти в учнів уміння добирати слова, якими можна найточніше, найяскравіше, образно висловити думку. З перших днів навчання дитини у школі необхідно повсякденно працювати над словом, пояснювати різні його значення, добирати синоніми, вводити слова в речення, виявляти синоніми в ілюстративному матеріалі. Вирішуючи ці завдання на уроках читання, вчитель збагачує мовлення учнів кількісно, тобто поповнює їхній активний словник.

Джерелами збагачення словникового запасу учнів початкових класів є навколишня дійсність, навчальний процес, ілюстративний матеріал підручників, наочні посібники, технічні засоби і т. ін. Протягом першого року навчання мовлення дітей на уроці здійснюється у межах досить широкого кола тематичних груп. У цей період словниковий запас молодших школярів активно поповнюється прикметниковими і дієслівними формами, а самі висловлювання стають більш повними, емоційними, яскравими. Важливу роль у збагаченні словника дітей має мова вчителя. Вона завжди є зразком для учнів, а тому й повинна бути не лише правильною щодо побудови, а й багатою, змістовною, різноманіт­ною за своїм словниковим складом.

У сучасній методиці існує кілька способів і прийомів пояснення значення слів. Для пояснення семантики незрозумілих слів учителі найчастіше вдаються до таких способів: демонстрація предмета чи малюнка; використання контексту; найпростіший словотворчий аналіз; тлумачення слів. Кожен спосіб може бути здійснений одним із кількох різних прийомів.

У лексико-семантичній роботі надзвичайно важливим є систематичність у роботі над словниковими словами. Таку роботу зі словниковими словами бажано проводити відповідно до розділу мови, який вивчається: фонетики, орфоепії, акцентології, лексикології, синтаксису, морфеміці і морфології. Даючи завдання вчитель повинен враховувати також і рівень підготовки класу, мовне середовище, в якому перебувають діти, географічно-територіальне розташування, а також проводити диференціацію (від варіантної до індивідуальної).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бадер В.І. Удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів // Педагогіка психологія. – 1998. – №4. – С. 31-36.

2. Бархин К.Б. Развитие речи в начальной школе. – М.: Учпедиз, 1955. – 83 с.

3. Бих І. Мовно-мовленнєвий розвиток учнів початкових класів як необхідна умова успішного навчання // Магістр. – 2005. – Вип.1. – С. 95–98.

4. Буденкевич Ю. Поради батькам: як працювати над словом в молодшому шкільному віці // Початкова школа. – 1997. - №10. – С. 11.

5. Бурмистрова Л. Сказки про страну словографию // Семья и школа. – 1991. – №8. – С. 44-46.

6. Бутузова И.Д. Лексическая работа на уроках чтения // Начальная школа. – 1992. – №2. – С. 14-19.

7. Варзацька Л.О. Активізація мовленнєвої діяльності учнів // Поч. школа. – 1991. – №2. – С. 28-31.

8. Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови. – К.: Пульсари, 2004. – 398 с.

9.Волох О.Т. та ін. Сучасна українська літературна мова. – 2-е видання, перероблене доповнене: Підручник. – К.: Вища школа, 1989. – 336 с.

10. Гільбух Ю.З., Пенькова О.І. Психологічні аспекти словникового розвитку молодших школярів // Початкова школа. – 1979. – №12. – С. 66-69.

11. Гольдберг А. Особливості оволодіння учнями молодших класів лексикою рідної мови. – К.: Рад. школа, 1959. – 226 с.

12. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. – К.: Радянська школа, 1964. – 386 с.

13. Дорошенко С.І. та ін. Методика викладання української мови: Навч. пос. – К.: Вища школа, 1992. – 267-380 с.

14. Забіяка В. Робота зі словником // Початкова школа. – 1997. - №10. – С. 8-11.

15. Канакина В.П. Лексико-орфографические упражнения при изучении слов из словаря // Начальная школа. – 1990. – №11. – С. 17-22.

16. Карунна Н. Збагачення словникового запасу під час засвоєння грама-тико-орфографічних знань // Початкова школа. 1991. - №2. – С. 31-32.

17. Ладоня І.О. Українська мова: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1993. – 143 с.

18. Луцак Н. Збагачення лексики школярів-шестиліток // Початкова

19. Місяк П. Системність роботи зі словниковими словами // Початкова школа. – 1997. – №4. С. 21–23.

20. Морфологічна побудова сучасної української мови / Редкол.: М.А.Жо-втобрюх, І.Р. Вихованець, А.П. Гриценко. – К.: Наукова думка, 1975. – 208 с.

21. Пархоменко М. Методика роботи над словом, текстом на уроках читання // Початкова школа. 1997. – №7. – С. 44–48.

22. Приступа Г.Н. Словарно-орфографическая работа на уроках чтения // Начальная школа. 1996. – №5. – С. 9-15.

23. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1–4 класи. – К.: Початкова школа, 2006. 432 с.

24. Собко В.О. Збагачення словникового запасу учнів прикметниками // Початкова школа. 1985. – №9. – С. 41-46.

25. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П. Грищенка. – 2-е видання, перероблене доповнене. – К.: Вища школа. – 1997. – С. 365–378.

26. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Навчальний посібник. К.: Література, 2000. – 347-688 с.

27. https://ru.wikipedia.org/wiki/слово

28. https://ru.wikipedia.org/wiki/лексема

29. https://ru.wikipedia.org/wiki/словоформа

30. http://ukrainskamova.at.ua/publ/leksika/odnoznachni_i_bagatoznachni_slova/5-1-0-48

31. https://ru.wikipedia.org/wiki/метафора

ДОДАТКИ

ДОДАТОК А

Конспект уроку розвитку зв’язного мовлення 1 клас. «Слово-назви посуду( день народження Мальвіни)»

Тема:Розвиток зв’язного мовлення. 1 клас. Слова — назви посуду (день народження Мальвіни)

Мета: ознайомлювати учнів зі словами — назвами посуду; активізувати лексичний запас учнів; удосконалювати вміння будувати зв’язне висловлювання українською мовою; формувати комунікативну компетентність молодших школярів; розвивати мовленнєву активність, пам’ять; прищеплювати навички культурної поведінки за столом.

Словник: ложка, виделка, ніж, тарілка, миска, склянка, чашка, каструля, черпак, пательня, чайник, глечик, горщик, кухоль, макітра, пляшка, серветка, скатертина, рушник.

Обладнання: предмети посуду, предметні малюнки із зображенням посуду, сюжетні малюнки, лялька або малюнок Мальвіни, книга «Лисичкаі Журавель» (українська народна казка), сигнальні картки.

ХІД УРОКУ

I.Організаційний момент

Доброго ранку! Доброго дня!

Хай плегцуть долоньки,

Тупають ніжки,

Працюють голівки,

І сяють усмішки.

Доброго ранку! Доброго дня!

Бажаєте ви, бажаю вам я!

II.Мотивація навчальної діяльності

—Діти! Сьогодні у нас на уроці незвичайний гість. Хто це? Упізнали?

Учитель демонструє ляльку або малюнок із зображенням Мальвіни.

—У Мальвіни — День народження. До неї завітає багато гостей, її друзів-ляльок. Допоможемо Мальвіні накрити святковий стіл?

Діти. Так, із задоволенням!

III.Опрацювання нового матеріалу

1.Ознайомлення зі словами-назвами посуду

Учитель вивішує сюжетний малюнок «На кухні».

—Ось ми у Мальвіни на кухні. У шухляді стола — ложки, виделки, ножі. На поличках — тарілки, миски, чашки, склянки, глечик. У шафі — каструлі, пательні, горщик, кухоль. На столі — чайник. На гачку висить чистий рушник. Дівчинка приготувала білосніжну скатертину і серветки.

Свою розповідь учитель супроводжує демонстрацією малюнків.

—Як можна назвати одним словом ці предмети?

2.Гра «Так чи не так?»

—Чи запам’ятали ви назви предметів посуду?

—Це склянка?

—Так, це склянка.

—Це глечик?

—Ні, це не глечик. Це миска.

—Що для чого використовують?

—Суп наливають у чашку?

—Ні, суп наливають в тарілку.

—Котлети їдять ложкою?

—Ні, котлети їдять виделкою.

3.Розповіді учнів «У мене на кухні»

—А який посуд є у вас на кухні?

Розповідають 2-3 учнів.

4.Гра «Відгадай словечко»

—Мальвіна завершує приготування до свята і просить вас подати їй:

•пристрій для їжі, що має форму ручки з кількома зубцями (виделка);

•металеву посудину для приготування їжі (каструля);

•глибоку металеву, дерев’яну або глиняну посудину у вигляді широкої чашки для страви (миска);

•пристрій із ручкою, за допомогою якого їдять рідку страву {ложка)',

•велику ложку, якою розливають рідку їжу {черпак) тощо.

5.Гра «Що в чому?»

—Кожен посуд має своє призначення. Що в чому готують або зберігають?

Каша глечик

молоко пательня

сік каструля

яєчня горщик

борщ пляшка

 

—Складіть зі словами словосполучення, речення.

6.Фізкультхвилинка

Раз! Два! Три! Чотири! П’ять!

Разом будем спочивать.

Взяли дружно руки в боки:

Повороти, два прискоки.

Сіли, встали, потяглись,

Вправо, вліво нахились.

Пострибали, відпочили,

До роботи тихо сіли.

7.Гра «Накрий святковий стіл»

В кімнаті стіл накритий вже,

Для кожного готові:

Стілець, виделка із ножем Й серветка паперова.

—Хто з вас допомагав мамі накривати на стіл?

—Допоможімо й Мальвіні. Який посуд необхідно поставити на стіл? З якого боку покласти виделку, ніж, ложку? Що ще кладуть біля кожної тарілки?

8.Правила поведінки за столом

—Можна сідати за святковий стіл. Ой, що це робить хлопчик? Учитель декламує вірш.

Мама супу із каструлі налила,

Мама ложку вередулі подала.

— Нащо ложка? Забери ти!

Хочу суп з тарілки пити! —

І руками обома Він тарілку підніма.

—Чи правильно робить хлопчик?

—Як необхідно поводитись за столом?

9.Гра «Хвости»

У правій руці тримаю... {ложку, ніж)', у лівій руці тримаю... {виделку)', чай або каву розмішую... {чайною ложечкою)', розмішавши, ложечку кладуть на... {блюдце); ложку, виделку, ніж після завершення обіду кладуть... {на тарілку).

10.Гра «Можна чи не можна»

—Буратіно, друг Мальвіни, хоче знати, що можна, а чого не можна робити за столом.

Діти піднімають сигнальні картки: зелений колір — можна, червоний — не можна.

•Розхитуватися на стільці, коли їси;

•виделку тримати в лівій руці, а ніж — у правій;

•класти лікті на стіл;

•їсти з ножа;

•руками брати їжу зі спільної тарілки;

•помити руки перед тим, як сісти за стіл;

•підпирати щоки руками;

•розмовляти під час їжі;

•не вибирати, брати те, що лежить ближче до тебе,

•подякувати за обід.

11.Опрацювання української народної казки «Лисиця і Журавель»

—Мальвіна хоче розважити гостей і розповісти українську народну казку «Лисиця і Журавель».

Учитель розповідає казку.

—Хто є героями казки?

—Як Лисичка зустрічала Журавля?

—Чим і як частувала?

—Чи сподобалося частування Журавлеві? Чому?

—Як він готувався до званого обіду?

—Чи сподобалося частування Лисиці? Чому?

—Чого навчає казка? Як потрібно зустрічати гостей?

—Який посуд використала Лисичка? А Журавель?

—Чи був цей посуд зручним для них обох?

IV. Підсумок уроку

—Що найбільше сподобалось на уроці?

—Було найцікавішим?

—Які нові слова запам’ятали?

ДОДАТОК Б

Вправи для засвоєння словникового запасу учнів під час навчання грамоти

Завдання до словникової роботи

1. Спишіть прислів'я, доповнивши їх антонімами

Правда з дна моря виринає, а неправда … (потопає).

Один «зараз» краще трьох ... (потім).

Правда солона, а брехня…(солодка).

Ледачого всі обминають, а роботящого шанобливо.....(вітають).

Краще гірка правда, ніж ........... (солодка) брехня.

В добрім житті кучері в'ються, а в поганім - … (січуться).

Від слова до діла, як від землі до (неба).

Літо біжить підстрибуючи, а зима ... (бреде) похнюпившись.

Незнайко на печі лежить, а знайко по дорозі (біжить).

Що маєш зробити, то зроби сьогодні, а що маєш з’їсти, то їж.....(завтра).

Улітку пісні співаєш - узимку.............. (сльози) проливаєш.

По одягу зустрічають, а по розуму........................ (проводжають).

2. Кросворд

1. Висушена трава.

2. Сильний дощ.

3. Дощ із блискавкою і громом.

4. Буря в морі.

5. Топлене сало.

6. Розлив річки.

3.Визначити, який звук змінюється, додати слово у ряд, замінивши відповідний звук.

Нора- гора- (кора); сир- тир- (мир);

Галка- гілка- (голка); зірка-дірка-(нірка).

Наприклад- Послухайте слова, змініть у словах один або два звуки так, щоб утворилось нове слово.

Лис-( лось, ліс ); вага-( нога,вата); рулет-( букет, буфет);пічка-(нічка,річка).

4. « Виконай за зразком»

-Прочитайте складені слова, поясніть їх значення та назвіть слова від яких вони утворилися :

Носоріг=ніс+ріг;

Косоокий=косий+око;

Паровоз=пара+возити.

5.Складіть основи двох слів і поясніть значення утворених слів.

Зорі+падати= зорепад;

Ліс+парк=лісопарк;

Сніг+ ходити=снігохід…

6. Однакові чи різні за змістом? Скласти три речення так, щоб два з них мали однаковий зміст, висловлений за допомогою різних мовних засобів. Третє речення повинно відрізнятися від інших за змістом.

Наприклад, за оповіданням В. Сухомлинського « Дуб під вікном»:

а ) Лісник побудував хату і посадив поруч дуба.

б) Лісник побудував хату поруч з молодим дубом.

в ) Лісник побудував хату, а поруч посадив дуба.

2. а ) Дуб розрісся так, щоб стукав гіллям у вікно.

б ) Дуб розрісся так, що заступив вікно.

в ) Дуб розрісся так, що затінив гіллям вікно.

3. а ) Зрубайте дуба, дідусю, бо темно в кімнаті.

б ) Зрубайте дуба , дідусю, тому, що темно в кімнаті.

в ) Зрубайте дуба , дідусю, адже темно в кімнаті.

4. а ) Щоб зберегти дуба, дідусь вирішив перенести хату на нове місце

б )Оберігаючи дуба, дідусь вирішив перенести хату на нове місце.

в ) Щоб зберегти дуба, дідусь вирішив трохи перебудувати хату.

7. «Скласти речення». Кілька речень поділено навпіл і подано в довільномупорядку.

Мовчки прочитайте і з єднайте ці частини. Наприклад:

Що деякі птахи вилуплюються взимку; Адже не всі знають.

Але нічого не боїться; можна всього навчитися.

8. « Доповни речення». 

Літня ніч була…( темною, довгою, місячною, короткою)

Сашко дуже поспішав, він біг так …( швидко, легко, красиво, задушевно)

9. « Склади текст» Текст розділяється на частини, кожна з яких дається на окремій картці. Прочитай текст мовчки, визнач порядок фрагментів, пронумеруй картки. Прочитай текст вголос.

Вони з білими пелюстками та жовтуватими серединками.

На луках ростуть ромашки лікарські.

Квіточки розміщені на тоненьких гнучких стеблах.

3 « Знайди вказану частину». Прочитай текст. Знайди і підкресли речення у якому розповідається про те кому і за що був вдячний пастух.

У лузі паслося стадо кіз. Пастух втомився й заснув. Вовк підкрався та й схопив одну козу. У пастуха був собака-вівчарка. Він наздогнав вовка і відбив козу.Пастух був вдячний вірному другові.

5 . «Здогадайся що далі ?».

Ласунка

Мурка була дивною кішкою. Вона любила солодкий мед.

Одного разу Мурка грілась на сонечку. Тут вона почула знайомий запах. Кішка відкрила зелені очі й вирушила до заповітної мети…

(другу частину тексту пропонується прочитати після дитячих висловлювань).

Перед вуликом ласунка встала на задні лапки. Сунула мордочку у вулик.І раптом пролунало кошаче скімлення. Мурка кинулась у кущі і більше ніколи не лізла у вулик.

ДОДАТОК В

Порівняльна таблиця букварів М.С. Вашуленка і М.Д. Захарійчук

Буквар М.С. Вашуленко, О.В.Вашуленко (2012 р.)

Буквар М.Д. Захарійчук, В.О. Науменко (2013 р.)

Відмінні риси

Добукварний період

У навчальній книзі відведено 18 сторінок.

У навчальній книзі відведено 35 сторінок.

Кожна тема включає текст, сюжетний малюнок, серію малюнків, що реалізують завдання мовленнєвої діяльності – слухання, розуміння,  говоріння, аудіювання. Разом із тим у букварі наявні тексти для читання дітьми, у яких сформовані уміння читати. До текстів подаються завдання для роботи з одиницями мови – звуком, складом, словом, реченням; завдання на виховання уваги до персонажів твору, описаної події.

Цікавою особливістю даного букваря є те, що у тексті підкреслені слова, з якими потрібно працювати школярам: 1) складіть речення з підкреслених слів за поданою схемою (с. 5); 2) складіть речення з підкреслених слів (с. 21); 3) знайдіть схеми до підкреслених речень (с. 19) Подані вище зразки вправ допомагають поєднати роботу над граматичним матеріалом і художнім твором.

Букварний період

Букварному періоду у навчальній книзі відведено сторінки 22 – 141.

Букварному періоду у навчальній книзі відведено сторінки 38– 173.

Цікавою особливістю букваря є розміщений внизу сторінки  ланцюжок послідовності вивчення букв.

Частково при читанні використовується метод цілих слів.

Уперше пропонується художній текст для читання вчителем з метою виокремлення звука, буква на позначення якого вивчається на уроці або ж подані звуконаслідувальні слова. Для цього автори підібрали тексти, щоб потрібний звук стояв у зручній позиції. Подані тексти, надруковані дрібним шрифтом і позначені логотипом дзвіночок з метою розвитку вмінь усіх видів мовленнєвої діяльності, збільшення лексичного запасу дитини, навчання першокласників усвідомлено сприймати зміст прочитаного на слух.

Для підтримування в першокласників інтересу до твору, та утримування уваги під час слухання, у букварі пропонується прийом «перерваного» тексту запитанням щодо прогнозування розгортання подій.

Предмети, у назві яких є потрібний звук, об'єднані в оригінальний віночок, який обрамлює сторінку.

У букварі подаються слова без поділу на склади рисочками, а цілим словом з підкресленням в окремих з них прямого складу (злиття), що дає змогу прочитати слово ускладненої структури (Миколка, колисанка). У словах, правильне наголошування яких може викликати в учнів труднощі, проставлено наголоси (ву'лики, смере'ка, екскава'тор та ін.).

У букварі подаються слова з поділом на склади рисочками (аб|ри|ко'|си) і з підкресленням знизу стрілочкою звуків, що читаються злито (прямий склад). Всі слова, подані в колонках для читання мають проставлені наголоси.

При доборі слів у колонках автори використовують прийом нарощування слова для полегшення формування навички читання і створення ситуації успіху в цій роботі (квітли – розквітли).

Подані тексти дають змогу врахувати різні рівні підготовки першокласників до читання: навчання читати дітей, які знають літери, але не читають, розвивати уміння читати в дітей, які вміють прочитати одно-, двоскладові слова, удосконалювати якості навички читання в дітей, які читають вільно.

Післябукварний період

Післябукварному періоду у навчальній книзі відведено сторінки 142 – 151.

Матеріали для післябукварного періоду невміщені в аналізованому букварі, а забезпечені окремими навчальними книгами: «Післябукварною читанкою» Науменко В.О., підручником «Українська мова» Захарійчук М.Д.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

16688. ВЛИЯНИЕ ПРОЦЕДУРЫ ГОСУДАРСТВЕННОЙ РЕГИСТРАЦИИ НА ЧАСТНЫЕ ОТНОШЕНИЯ 29.53 KB
  О ВЛИЯНИИ ПРОЦЕДУРЫ ГОСУДАРСТВЕННОЙ РЕГИСТРАЦИИ НА ЧАСТНЫЕ ОТНОШЕНИЯ К.И. СКЛОВСКИЙ Скловский Константин Ильич доктор юридических наук адвокат профессор кафедры гражданского права КГАУ имеет около 120 научных публикаций. Соотношение публичных и частнопра...
16689. ОТНОШЕНИЯ СОБСТВЕННИКА С НЕЗАКОННЫМ ВЛАДЕЛЬЦЕМ И ПРИОБРЕТАТЕЛЬНАЯ ДАВНОСТЬ 19.08 KB
  ОТНОШЕНИЯ СОБСТВЕННИКА С НЕЗАКОННЫМ ВЛАДЕЛЬЦЕМ И ПРИОБРЕТАТЕЛЬНАЯ ДАВНОСТЬ К.И. СКЛОВСКИЙ Скловский Константин Ильич доктор юридических наук адвокат профессор кафедры гражданского права КГАУ имеет около 120 научных публикаций. Во владении физических и ос
16690. НЕГАТОРНЫЙ ИСК: ОТРИЦАНИЕ НЕ ДОЛЖНО БЫТЬ ОГУЛЬНЫМ 20.77 KB
  НЕГАТОРНЫЙ ИСК: ОТРИЦАНИЕ НЕ ДОЛЖНО БЫТЬ ОГУЛЬНЫМ К.И. СКЛОВСКИЙ Я отрицаю все и в этом суть моя признание героя популярной немецкой трагедии могло бы стать девизом отечественной правоприменительной практики в связи с неоправданно широким распространением не
16691. ПРИМЕНЕНИЕ НОРМ О ЗЛОУПОТРЕБЛЕНИИ ПРАВОМ В СУДЕБНОЙ ПРАКТИКЕ 21.93 KB
  О ПРИМЕНЕНИИ НОРМ О ЗЛОУПОТРЕБЛЕНИИ ПРАВОМ В СУДЕБНОЙ ПРАКТИКЕ К.И. СКЛОВСКИЙ Скловский Константин Ильич доктор юридических наук адвокат профессор кафедры гражданского права КГАУ имеет около 120 научных публикаций. Проблеме злоупотребления правом хорошо
16692. ЗАЩИТА АРЕНДАТОРА ОТ ВТОРОЙ АРЕНДЫ 9.49 KB
  О ЗАЩИТЕ АРЕНДАТОРА ОТ ВТОРОЙ АРЕНДЫ К.И. СКЛОВСКИЙ Скловский Константин Ильич доктор юридических наук адвокат профессор кафедры гражданского права КГАУ имеет около 120 научных публикаций. Собственник вправе неоднократно распорядиться вещью причем все его...
16693. ПРАВА УЧРЕДИТЕЛЯ ХОЗЯЙСТВЕННОГО ОБЩЕСТВА И РЕЖИМ СУПРУЖЕСКОГО ИМУЩЕСТВА 14.19 KB
  ПРАВА УЧРЕДИТЕЛЯ ХОЗЯЙСТВЕННОГО ОБЩЕСТВА И РЕЖИМ СУПРУЖЕСКОГО ИМУЩЕСТВА К.И. СКЛОВСКИЙ Скловский Константин Ильич доктор юридических наук адвокат профессор кафедры гражданского права КГАУ имеет около 120 научных публикаций. При обсуждении и без того сложн...
16694. ВОПРОСЫ О ЗАДАТКЕ ПРИ ПРИОБРЕТЕНИИ ЖИЛЫХ ПОМЕЩЕНИЙ 9.06 KB
  К ВОПРОСУ О ЗАДАТКЕ ПРИ ПРИОБРЕТЕНИИ ЖИЛЫХ ПОМЕЩЕНИЙ К.И. СКЛОВСКИЙ Скловский Константин Ильич доктор юридических наук адвокат профессор кафедры гражданского права КГАУ имеет около 120 научных публикаций. В практике риэлтерских агентств возник острый вопрос...
16695. ВЛАДЕНИЕ И ВЛАДЕЛЬЧЕСКАЯ ЗАЩИТА 29.6 KB
  ВЛАДЕНИЕ И ВЛАДЕЛЬЧЕСКАЯ ЗАЩИТА К.И. СКЛОВСКИЙ Скловский Константин Ильич Кандидат юридических наук. Специалист по гражданскому праву. Родился 31 марта 1955 г. в городе Кызыл Тувинской республики. В 1977 г. окончил Ростовский госуниверситет. Работал следователем пр
16696. ЗАЩИТА ПРАВ СОБСТВЕННИКА И ВЛАДЕЛЬЦА ИМУЩЕСТВА, РЕАЛИЗОВАННОГО НА ПУБЛИЧНЫХ ТОРГАХ 23.08 KB
  О ЗАЩИТЕ ПРАВ СОБСТВЕННИКА И ВЛАДЕЛЬЦА ИМУЩЕСТВА РЕАЛИЗОВАННОГО НА ПУБЛИЧНЫХ ТОРГАХ К.И. СКЛОВСКИЙ Скловский Константин Ильич доктор юридических наук адвокат профессор кафедры гражданского права КГАУ имеет около 120 научных публикаций. Продажа имущества