8882

Банківські ресурси як основа функціонування банку

Контрольная

Банковское дело и рынок ценных бумаг

Банківські ресурси як основа функціонування банку 1. Банківські ресурси, їх види та класифікація 2. Капітал банку, його склад, структура, джерела формування та напрями використання 3. Залучений капітал банку: суть, значення та загальна характеристик...

Украинкский

2013-02-19

106.5 KB

24 чел.

Банківські ресурси як основа функціонування банку

1. Банківські ресурси, їх види та класифікація

2. Капітал банку, його склад, структура, джерела формування та напрями використання

3. Залучений капітал банку: суть, значення та загальна характеристика

4. Запозичені банківські ресурси: суть, значення та загальна характеристика

1. Банківські ресурси, їх види та класифікація

Для здійснення комерційної і господарської діяльності банки повинні мати у своєму розпорядженні певну суму грошових коштів, тобто ресурсів.

Ресурси банку — це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні й використовуються ним для здійснення активних та інших операцій.

Таким чином, банківські ресурси можна вважати банківським капіталом.

Банківські ресурси класифікують за такими ознаками (рис. 1).

Рис. 1. Загальна класифікація банківських ресурсів

Найбільш поширеною е класифікація банківських ресурсів за економічним змістом та їх поділ на власні залучені та запозичені ресурси банку. Частка власного капіталу комерційного банку в сукупних ресурсах невелика, тоді як у сфері матеріального виробництва співвідношення власного та позиченого капіталів інше. Для виробничого підприємства вважається нормою, коли власний капітал становить 50 % загального капіталу, для комерційного банку достатнім вважається 8—10 %. Це зумовлено специфікою діяльності банку як установи, що здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів на фінансовому ринку та надає їх у позику. Банк користується переважно чужими грошима, а власні кошти призначені, передусім, для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності, тобто виконує здебільшого захисну функцію.

Власний капітал банку має важливе значення для ефективного здійснення банківської діяльності. Він виконує такі важливі функції:

1) захисну — страхування вкладів і депозитів, що гарантує певний захист інтересів кредиторів банку у випадку його ліквідації або банкрутства;

2) оперативну — особливо важлива у період початку функціонування банку, що надає можливість за рахунок власного капіталу профінансувати придбання основних засобів, оренду приміщення та початок фінансової діяльності;

3) регулюючу — при встановленні економічних нормативів регулювання банків важливе місце відводиться нормативам капіталу банку.

4) функцію забезпечення оперативної діяльності, яка для власних коштів підприємств сфери матеріального виробництва постає головною, а для власного банківського капіталу є другорядною. Однак роль власного капіталу банку як джерела забезпечення його оперативної діяльності на початках після його створення є досить відчутною. За рахунок власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної та комп'ютерної техніки, будівництво або оренда банківських офісів, упровадження систем банківського захисту, банківських технологій і систем зв'язку.

Залежно від джерел та порядку формування власний капітал банку включає елементи, зображені на рис. 2:

Рис. 2. Складові елементи та джерела формування власного капіталу банку

Власний капітал банку при обчисленні економічних нормативів поділяють на капітал першого та другого рівня (основний та додатковий).

Залучені та запозичені банківські ресурси формують переважну частину банківських ресурсів (85—90 %). Тому їм притаманний широкий спектр видів і форм залучення.

Залучені ресурси банків існують у двох основних юридично-правових формах: у формі депозитів та формі короткострокових боргових цінних паперів (табл. 1):

Таблиця 1. Характеристика залучених банківських ресурсів

№ з/п

Види ресурсів

Складова характеристика господарювання

1.

Кошти на вимогу (до запитання) суб'єктів господарської діяльності

Поточні рахунки суб'єктів, кошти за довірчими операціями, кошти в розрахунках, розподільчі рахунки суб'єктів господарської діяльності, цільові кошти на вимогу, кошти для розрахунків платіжними картками

2.

Строкові кошти суб'єктів господарської діяльності

Короткострокові й довгострокові депозити суб'єктів господарської діяльності, кошти, отримані за операціями РЕПО

3.

Кошти на вимогу (до запитання) фізичних осіб

Поточні рахунки, кошти за довірчими операціями фізичних осіб, кошти в розрахунках, кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками

4.

Строкові кошти фізичних осіб

Короткострокові та довгострокові депозити фізичних осіб

5.

Кошти бюджету й позабюджетних фондів України

Кошти бюджетів України до розподілу, кошти державного бюджету України, бюджетні кошти клієнтів, які утримуються з державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів та бюджетні кошти клієнтів, що утримуються з місцевих бюджетів, кошти позабюджетних фондів

6.

Кредиторська заборгованість

Кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку, сума транзитних рахунків за операціями з клієнтами банку

7.

Цінні папери власного боргу (крім субординованого боргу)

Прості векселі, емітовані банком, ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком

Запозичені банківські ресурси також характеризуються двома юридично-правовими формами реалізації: кредити, отримані від інших банків (у тому числі НБУ), та цінні папери субординованого боргу (табл. 2).

Таблиця 2. Характеристика запозичених банківських ресурсів

№ з/п

Види ресурсів

Складова характеристика

1.

Кошти НБУ

Коррахунок НБУ в комерційному банку, короткострокові кредити, отримані від НВУ (овердрафт за коррахунком, за операціями РЕПО, через аукціони, ломбардні кредити, стабілізаційний кредит, інші кредити), довгострокові кредити, отримані від НБУ (через аукціон, за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій, стабілізаційний кредит, інші довгострокові кредити)

2.

Кошти інших банків

Кошти на вимогу інших банків (кореспондентські рахунки), строкові депозити інших банків (депозити овернайт, гарантійні депозити, короткострокові та довгострокові депозити), кредити, отримані від інших банків (овердрафт за коррахунками, кредити овернайт, за операціями РЕПО, інші короткострокові та довгострокові кредити, отримані від інших банків, фінансовий лізинг від інших банків)

3.

Кредиторська заборгованість за операціями з банками

Кредиторська заборгованість за операціями з готівкою, інша кредиторська заборгованість за операціями з банками

4.

Цінні папери субординованого боргу

Боргові цінні папери, випущені банком, що належать до категорії інвестиційних (більше одного року) — банківські облігації, як правило, безстрокові або конверсійні

Структура банківського капіталу не є сталою за якісним складом і змінюється протягом року залежно від багатьох чинників, зокрема від якості активів, використання прибутку, політики банку щодо забезпечення приросту капітальної бази тощо.

2. Капітал банку, його склад, структура, джерела формування та напрями використання

Передумовою ефективної діяльності банку як специфічного господарського товариства виступає створення відповідної ресурсної бази, тобто сукупності грошових коштів, що надходять у розпорядження банку з різних джерел та використовуються ним для здійснення активних операцій. Первісну роль у цьому процесі відіграє формування власного капіталу банку.

Власний капітал використовують для своєрідного захисту інтересів вкладників і кредиторів та покриття збитків від банківських операцій. За цих умов вважається прийнятним, якщо розмір власного капіталу становить не менше 4 % загальних активів банку.

Капітал банку класифікують за такими ознаками:

1. За організаційно-правовою формою на:

— акціонерний капітал;

— пайовий капітал.

2. За формою інвестування:

—- капітал у грошовій формі;

— капітал у матеріально-речовій формі;

— капітал у формі фінансових активів.

8. За формою власності:

— приватний капітал;

— державний капітал;

— колективний капітал;

4. За резидентністю:

— національний капітал;

— іноземний капітал;

5. За характером використання власниками:

— капітал, що нагромаджується;

— капітал, що споживається.

6. За способом розрахунків:

— банківський капітал;

— нормативний капітал.

7. За джерелами формування:

— статутний капітал;

— резервний капітал;

— нерозподілений прибуток;

— субординований капітал.

8. За характером використання у банківській діяльності:

— робочий капітал;

— неробочий капітал.

Власний капітал банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств.

Власний капітал банку поділяється на калітал-брутто та капітал-нетто.

Власний капітал-брутто — це сума всіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом.

Власний капітал-нетто — це капітал-брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акцій акціонерних товариств, витрат майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто капітал-нетто — це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси.

Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від багатьох чинників, основними серед яких є:

— рівень мінімальних вимог НБУ до статутного капіталу. Підвищення вимог збільшує потребу у власному капіталі;

— специфіка клієнтури банку. При значній кількості дрібних вкладників власних коштів потрібно буде менше, ніж за наявності великих вкладників;

— характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

Найважливішою складовою банківського капіталу є статутний капітал. Його частка загалом за банківською системою у різних часових інтервалах коливалась від 49 до 60 % сукупного капіталу українських банків.

До 2007 p., згідно з Законом України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р., на момент реєстрації банку його статутний капітал не міг бути меншим від суми в гривнях, еквівалентній:

— для місцевих кооперативних банків — 1 млн євро;

— для банків, які здійснювали свою діяльність на території однієї області, — 8 млн євро;

— для банків, які здійснювали свою діяльність на території всієї України, — 5 млн євро.

З 1 січня 2007 p., згідно з внесеними змінами до Закону України "Про банки і банківську діяльність", статутний капітал банків України повинен становити 10 млн євро.

Перерахування суми статутного капіталу в гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, визначеним НБУ на день укладення установчого договору про створення банку.

За підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов'язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, визначеної НБУ.

НБУ має право встановити для окремих банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче мінімального розміру.

Мінімальний розмір статутного капіталу банку, створеного за участю іноземного капіталу, має бути не меншим за суму, еквівалентну 8 млн євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ, за умови, що частка іноземного капіталу в статутному капіталі банку становить до 50 %.

Якщо частка іноземного капіталу в статутному капіталі банку становить 50 % і більше, то мінімальний розмір статутного капіталу з участю іноземного капіталу має бути не меншим від суми, еквівалентної 15 млн євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ.

Порядок сформування статутного капіталу залежить від організаційно-правової форми створення банку. До 1 січня 2007 p., якщо банк утворювався у формі акціонерного товариства (AT) відкритого типу, то статутний капітал формувався відкритою передплатою на акції, а якщо у формі AT закритого типу — через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному капіталі. З 1 січня 2007 р. банки можуть створюватися тільки у формі акціонерного товариства та кооперативного банку.

Статутний капітал може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Він не може формуватися за рахунок банківських кредитів, коштів організацій, які за статутом не мають права вести комерційну діяльність та мати прибуток (громадські, релігійні організації, благодійні фонди та ін.), бюджетних коштів, якщо вони мають інше цільове призначення.

Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне їх залишок, то він може бути використаний на поповнення статутного капіталу банку. Ця операція (капіталізація) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але таке рішення мають ухвалити загальні збори акціонерів.

Статутний капітал банку не може формуватися з непідтверджених джерел.

Статутний капітал банку, створеного у формі акціонерного товариства, формується шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій — звичайних та привілейованих.

Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку та поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо банк не одержує прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується і при ліквідації банку. Однак збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а дохід, у разі прибуткової діяльності банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій.

Власники звичайних акцій вкладають свій капітал на весь період функціонування банку. Вони, як правило, не можуть продати їх назад банку-емітенту. В окремих випадках, якщо збори акціонерів ухвалять рішення про скорочення кількості учасників банку, частка простих акцій може бути викуплена банком-емітентом. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів (фондовій біржі).

Привілейовані акції дають право їхнім власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, що не залежить від одержаного банком прибутку. Власники привілейованих акцій у разі ліквідації банку та розподілу його майна мають переваги порівняно 3 власниками звичайних акцій: їм повертається вартість привілейованих акцій, однак після того, як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку.

Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні банком.

Із розширенням кола операцій банків, а також у зв'язку з необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного капіталу у банку з'являється потреба в збільшенні розмірів статутного капіталу. Це досягається через проведення додаткової емісії акцій. Зазвичай, банк прагне при додаткових емісіях випускати, насамперед, привілейовані акції з тим, щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком.

Усі випуски цінних паперів банками — відкритими акціонерними товариствами, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури — підвищити відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знизити ризики, пов'язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями.

Наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на акції або паї банку та збільшення статутного капіталу банку.

Законом України "Про банки і банківську діяльність" дозволяється володіння істотною частиною статутного капіталу банку юридичною чи фізичною особою. Юридична чи фізична особа, яка має намір придбати істотну участь у банку або збільшити у такий спосіб, щоб мати можливість прямо чи опосередковано володіти чи контролювати 10, 25, 50 та 75 % статутного капіталу банку чи мати право голосу відповідно до придбаних акцій (паїв) в органах управління банку, зобов'язана отримати письмовий дозвіл НБУ. Для цього необхідно надати інформацію, передбачену нормативно-правовими актами НБУ щодо фінансового стану та ділової репутації майбутнього власника істотної участі банку.

Згідно з чинним законодавством, банку заборонено виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл спричинить порушення нормативу адекватності капіталу.

У разі, якщо за попередній рік діяльність банку була неприбутковою, банку дозволяється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі на суму, що не перевищує 50 % від різниці між капіталом банку і рівнем регулятивного капіталу.

Банки зобов'язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансовими зобов'язаннями. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5 % від прибутку банку до досягнення ним 25 % розміру регулятивного капіталу банку.

У разі, коли діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, НБУ має право вимагати від нього збільшення розміру щорічних відрахувань до резервного фонду.

Як правило, у перші роки після створення банки прагнуть відраховувати в резервний фонд значні кошти. Це додає банку стабільності та стійкості. Якщо резервний фонд досяг установленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У разі часткового або повного використання коштів резервного фонду відрахування з прибутку для його формування відновлюються.

Банки зобов'язані формувати інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів НБУ.

Фонд емісійних різниць виникає у тому випадку, якщо акції банку продаються за вартістю, вищою за їх номінальну вартість.

Фонди економічного стимулювання створюються з метою соціально-економічного розвитку банку та формуються за рахунок прибутку, що залишається після оподаткування.

Резерви створюються за рахунок прибутку під можливі втрати від активних операцій банків (кредитних, інвестиційних). Основною метою формування цих резервів є відшкодування збитків, що можуть виникати у банків від неповернення наданих кредитів та процентів за ними, від операцій з цінними паперами та іноземною валютою.

Таким чином, власний капітал банку — це першооснова його створення та ефективного функціонування. Збільшення розміру капіталу дозволяє банку відповідно розширювати вартісні межі своєї діяльності та, водночас, здійснювати складніші, ризикованіші й більш дохідні операції на фінансових ринках. Розмір та структура капіталу впливає на стійкість, надійність і стабільність окремого банку.

3. Залучений капітал банку: суть, значення та загальна характеристика

Можливості банків щодо залучення коштів регулюються НБУ. Згідно з показником платоспроможності банку (адекватності капіталу), нормативне значення якого встановлює НБУ, залучені та запозичені кошти банку не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.

Найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази банків виступають депозитні операції.

Депозитними є пасивні операції банків із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах.

На процес формування заощаджень юридичних і фізичних осіб впливають різноманітні чинники, які можна об'єднати в такі п'ять груп:

1) охоплює державну політику, спрямовану на забезпечення політичної стабільності та сталий розвиток національної економіки, запобігання кризовим ситуаціям, сприяння розвитку підприємництва;

2) пов'язані з динамікою основних економічних показників, рівня інфляції, процентних ставок, безробіття тощо, а також з економічним розвитком регіонів та їх інфраструктури;

3) стосується розвитку банківської системи та системи кредитно-фінансових інститутів;

4) стосується довіри до банків та інших кредитно-фінансових інститутів, ступеня поінформованості населення про їхню діяльність;

5) визначається демографічною ситуацією в країні (практика доводить, що рівень національних заощаджень вищий там, де більша частка молоді).

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб через різні види банківських рахунків.

Практично всі клієнтські рахунки, на яких зберігаються їх грошові кошти, є депозитними.

Депозит (вклад) — це грошові кошти в національній та іноземній валютах, передані їх власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах.

Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами регулюється загальний порядок залучення банками України коштів (як у національній, так і в іноземній валютах) або банківських металів від юридичних та фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки. При цьому, згідно з Положенням, вклади (депозити) поділено на такі види:

1. Залежно від категорії вкладників:

— вклади (депозити) фізичних осіб;

— вклади (депозити) юридичних осіб.

2. За ознакою резидентності:

— вклади (депозити) резидентів;

— вклади (депозити) нерезидентів.

3. Залежно від строку та порядку повернення коштів:

— вклади (депозити) на вимогу;

— строкові вклади (депозити);

— накопичувальні вклади (депозити);

— умовні вклади (депозити).

4. Залежно від виду валюти, в якій залучаються кошти на вклади (депозити):

— вклади (депозити) у національній валюті;

— вклади (депозити) в іноземній валюті;

— вклади (депозити) у банківських металах.

5. За способом оформлення вкладу (депозиту):

— шляхом укладення договору банківського вкладу (депозиту);

— шляхом укладення договору банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;

— шляхом укладення договору банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката.

6. Залежно від можливостей капіталізації нарахованих процентів:

— вклади (депозити) з простими процентами;

— вклади (депозити) зі складними процентами.

7. За характером сплати процентів:

— авансом;

— щомісяця;

— щокварталу;

— після закінчення року;

— після закінчення строку дії договору.

8. За характером дострокового повернення коштів або банківських металів:

— вклади (депозити) з попереднім повідомленням банку про повернення коштів або банківських металів;

— вклади (депозити) без попереднього повідомлення банку про їх повернення.

Основними видами депозитних операцій є:

вклади (депозити) на вимогу (до запитання) — це грошові кошти або банківські метали, що розміщені вкладниками в банках на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу вкладника або здійснення платежів за розпорядженням власника рахунку;

вклади (депозити) строкові — це грошові кошти або банківські метали, розміщені вкладниками в банку на визначений договором строк, що можуть бути знятими після закінчення цього строку або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця).

Вклади (депозити) на вимогу розміщують у банку на поточному рахунку клієнта. На вимогу клієнта кошти з поточного рахунку в будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплату чеків або векселів. До вкладів на вимогу прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що строк повідомлення не перевищує одного місяця).

Вклади на вимогу є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. Тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити на вимогу банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування (кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо).

Для покриття операційних витрат, пов'язаних із веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії із безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.

До депозитів на вимогу можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках. На цих рахунках відображаються всі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і здійснення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок.

Формою залучення банком вкладів на вимогу є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте, якщо останній відкривається надійним клієнтам, які активно кредитуються, то при овердрафті таке позичання допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок.

Одним із видів депозитів на вимогу є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у певному банку іншими банками.

Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні й зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від строку, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого).

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних банківських операціях. За ощадними вкладами банки нараховують проценти;

умовні вклади (депозити) — це кошти або банківські метали, внесені на інших умовах їх повернення. Умови за вкладом не можуть суперечити законодавству України. Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) визначено договором, то такі вклади (депозити) обліковуються як строкові. Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) договором не визначено, то вони обліковуються як вклади (депозити) на вимогу.

Операції банків із банківськими металами здійснюються або з фізичною поставкою банківських металів, або без фізичної поставки банківських металів відповідно до нормативно-правових актів НБУ з питань здійснення операцій з банківськими металами.

Сума, строки та умови приймання вкладів (депозитів) визначаються між банком та вкладником на договірних засадах.

Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується:

— договором банківського рахунку;

— договором "банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;

— договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката;

— договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обігу.

Процентні ставки за вкладними (депозитними) операціями встановлюються банками самостійно. Національний банк України встановлює індикативні розміри процентних ставок для банків з урахуванням ситуації на грошово-кредитному ринку.

Банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) та нараховані за ним проценти:

— у національній валюті, якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок у національній валюті;

— у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника, — в іншій іноземній чи в національній валютах;

— у банківських металах, якщо вкладний (депозитний) рахунок відкритий у банківських металах, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника, — у національній валюті.

Проценти на вклад (депозит), залучений відповідно до договору банківського вкладу (депозиту), якщо інше не передбачено договором, нараховують від дня, наступного за днем надходження до банку грошових коштів або банківських металів, до дня, який передує поверненню грошових коштів або банківських металів вкладнику або списанню з вкладного (депозитного) рахунку вкладника з інших підстав.

Виплата процентів за вкладом (депозитом) здійснюється у строки, що обумовлені в договорі.

У разі неможливості одержання вкладу (депозиту) особою, на користь якої внесені грошові кошти або банківські метали, до досягнення нею повнолітнього віку, за умови виникнення форс-мажорних обставин, за яких грошові кошти відшкодовуються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, вклади (депозити) повертаються особі, що здійснила цей внесок.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати. Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні — фізичним особам.

Ощадний (депозитний) сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника сертифіката або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу (депозиту) та процентів, установлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Ощадний сертифікат одночасно є цінним папером, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку — втрату частини ресурсів.

Ощадні (депозитні) сертифікати можуть випускатися за ініціативою банку:

— одноразово або серіями;

— іменними або на пред'явника;

— на вимогу або на строк;

— процентні, купонні або безкупонні.

Безкупонний ощадний (депозитний) сертифікат — це сертифікат, який не має окремих відривних купонів, проценти сплачуються разом із поверненням суми вкладу (депозиту).

Купонний ощадний (депозитний) сертифікат — це ощадний (депозитний) сертифікат, що має окремі купони, на кожному з яких зазначено строк здійснення виплати процентної плати. У разі настання цього строку банк відриває купон і виплачує власнику сертифіката дохід згідно з визначеним процентом.

Процентний ощадний (депозитний) сертифікат — це ощадний (депозитний) сертифікат, який випущений банком із визначеною процентною ставкою.

Ощадні (депозитні) сертифікати можуть бути номіновані як у національній, так і в іноземній валютах. Випуск та розміщення банками ощадних (депозитних) сертифікатів, номінованих у банківських металах, не дозволяється. Емітентами ощадних (депозитних) сертифікатів можуть бути лише банки — юридичні особи. Ощадними (депозитними) сертифікатами на пред'явника, номінованими як у національній, так і в іноземній валютах, оформляються лише вклади (депозити) на строк більше ніж 30 днів.

Розміщення та погашення ощадних (депозитних) сертифікатів здійснюється лише банком-емітентом. До погашення приймаються тільки оригінали ощадних (депозитних) сертифікатів. Погашення ощадних (депозитних) сертифікатів, які номіновані в національній валюті, та виплата процентів за ними здійснюються банками лише в національній валюті. Погашення ощадних (депозитних) сертифікатів, які номіновані в іноземній валюті, та виплата процентів за ними здійснюються банками в іноземній валюті, а за письмовою заявою вкладника або особи, уповноваженої на здійснення цієї операції, — у національній валюті за курсом Національного банку України на дату закінчення строку, що зазначений в ощадному (депозитному) сертифікаті, або на дату дострокового викупу сертифіката.

Банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари та послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту.

Щоб придбати банківський вексель, покупець має переказати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк банківського векселя на ім'я покупця і позначає дату зарахування грошей.

В Україні банківські векселі зараз не застосовують.

Банки використовують і такий метод залучення вкладів, як установлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням на його депозитному рахунку. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливостей клієнта, або на основі планових регулярних вкладів. Вигода клієнта при такому депозиті полягає у тому, що він має можливість безперешкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту та сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позичкою.

У роботі банків щодо залучення вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика.

При встановленні розміру процентної ставки за строковими депозитами визначальним чинником є строк, на який розміщені кошти. Чим триваліший строк, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за строковим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Банки можуть зацікавити вкладників нарахуванням й сплатою простих і складних процентів.

З метою компенсації інфляційних витрат банки можуть пропонувати вкладнику виплату процентів наперед.

Важливе значення для стимулювання вкладів має гарантування банком збереженості переданих йому коштів. Цього можна досягти страхуванням депозитів.

4. Запозичені банківські ресурси: суть, значення та загальна характеристика

До запозичених капіталів банку належать кошти, отримані:

1) від емісії та продажу облігацій;

2) кредити, отримані в інших банків, у тому числі в НБУ.

Облігації свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку за нею протягом строку дії позики. З настанням строку погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість цього цінного паперу.

Якщо банк і надалі хоче утримувати у своєму обігу кошти, залучені за допомогою випуску облігацій, він вдається до рефінансування попередніх випусків.

Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвертовані в прості акції. Тоді залучені з їх допомогою кошти переводяться у власний капітал банку. Власники облігацій ризикують менше, ніж власники акцій, бо у разі банкрутства банку кредиторам кошти повертаються раніше, ніж звичайним акціонерам.

Банківські облігації в Україні не набули розвитку. Причинами такого становища є їх незабезпеченість, нездатність нових банків довести статутні капітали до розмірів мінімальних вимог НБУ, фінансові проблеми, що виникли в більшості банків останнім часом, а також слабкість вторинного ринку цінних паперів.

Одним із джерел поповнення ресурсів банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі банки, в яких, зазвичай, є надлишок ресурсів. Такі банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори одержують можливість установлення ділових партнерських відносин.

Строки запозичення міжбанківських кредитів можуть бути різними — від одного дня до трьох-шести місяців. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими підприємницькій сфері, й пов'язана з обліковою ставкою НБУ.

Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв'язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. Досить активно використовуються міжбанківські кредити строком на один день, мета яких полягає у підтриманні поточної ліквідності банку.

Купувати та продавати кредитні ресурси можуть не тільки банки, а й їхні відділення та філії. Проте, це право реалізується лише в системі одного банку, що має філійну мережу.

Для ефективного регулювання грошово-кредитним ринком, управління ліквідністю банківської системи, виконання функції кредитора останньої інстанції НВУ застосовує такі механізми рефінансування банків:

— проведення операцій на відкритому ринку;

— надання стабілізаційного кредиту;

— здійснення біржових і позабіржових операцій з купівлі та продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.

1. Операції на відкритому ринку НБУ проводить, здійснюючи короткострокове та середньострокове рефінансування банків через кількісний або процентний тендер, а також через постійно діючу лінію рефінансування (кредит овернайт).

НБУ здійснює рефінансування комерційних банків через операції на відкритому ринку тільки під забезпечення державних цінних паперів, векселів суб'єктів господарської діяльності та векселів Державного казначейства України, що враховані банком.

Одержані за допомогою тендера кредити НБУ не можуть бути пролонговані й підлягають обов'язковому поверненню.

2. НБУ може надавати стабілізаційний кредит банку, переведеному у режим фінансового оздоровлення або який взяв на себе борг банку, що перебуває у режимі фінансового оздоровлення, за наявності його клопотання та висновків відповідного територіального управління НОВУ. Стабілізаційний кредит може надаватися банку лише за умови його забезпечення заставою: високоліквідними активами банку-позичальника або гарантією чи порукою іншого фінансово стабільного банку чи фінансової установи. Стабілізаційний кредит НБУ має цільове призначення і для кредитних операцій банку не використовується. Він надається банкам строком до одного або трьох років.

3. НБУ проводить операції на відкритому ринку з купівлі-продажу державних цінних паперів, які перебувають у його портфелі на продаж.

Учасниками біржових і позабіржових торгів із купівлі-продажу державних та інших цінних паперів можуть бути банки. За допомогою цих операцій вони можуть збільшувати (продаючи цінні папери, що є в їх інвестиційному портфелі) або зменшувати (купуючи цінні папери) залучені кошти.

Одним із засобів рефінансування комерційних банків є операції РЕПО.

РЕПО — фінансова операція, за якої одна сторона продає цінні папери іншій, перша сторона бере на себе зобов'язання викупити вказані цінні папери у визначений строк, або на вимогу другої сторони.

Операції РЕПО використовуються як інструмент оперативного управління ліквідністю банківської системи та здійснення НБУ грошово-кредитної політики. Учасниками операцій РЕПО можуть бути банки, які мають ліцензію на здійснення банківських операцій та письмовий дозвіл НБУ на операції за дорученням клієнтів або від свого імені й на депозитарну діяльність і діяльність із ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

НБУ в межах визначених на відповідний період основних монетарних показників для регулювання ліквідності банківської системи може проводити з банками операції "прямого" та "зворотного" РЕПО на визначену суму та на відповідний строк.

Банки, які потребують підтримки своєї короткострокової ліквідності, можуть звертатися до НБУ щодо здійснення операцій "прямого" РЕПО.

У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося монетарною програмою, НБУ може продавати з власного портфеля державні цінні папери шляхом операцій "зворотного" РЕПО на відповідний період за умови викупу цих самих державних цінних паперів надалі в установлений строк.

Продаж і купівля державних цінних паперів при здійсненні операцій "прямого" і "зворотного" РЕПО відбуваються за ринковою або балансовою оцінкою (у разі відсутності активного фондового ринку).

НБУ може здійснювати операції на відкритому ринку з купівлі/продажу державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з банками, так і через проведення тендера заявок банків на участь в операціях РЕПО. Банки подають до Департаменту монетарної політики НБУ заявки на участь у тендері, у яких пропонують свої умови щодо ціни купівлі/продажу державних цінних паперів. НБУ, проводячи тендер, відбирає для задоволення ті заявки банків, які є найбільш привабливими для нього за ціновими параметрами (дешевші при купівлі і дорожчі при продажу), або за потреби мати у своєму портфелі конкретні державні цінні папери. Після проведення тендера НБУ надсилає банкам, які отримали право на купівлю/продаж державних цінних паперів, повідомлення-підтвердження про намір укласти договір про здійснення операцій прямого або зворотного РЕПО.

НБУ залежно від строку може здійснювати такі види операцій прямого та зворотного РЕПО:

— нічне РЕПО (строк дії один день);

— відкрите РЕПО (строк операції в договорі не визначається, кожна зі сторін договору може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про дату завершення дії цього договору);

— строкове РЕПО (строк операцій чітко визначений).

У договорі про здійснення операцій РЕПО, крім інших умов, має передбачатися блокування державних цінних паперів, що є предметом договору, на відповідних рахунках у депозитарії. Перерахування коштів з рахунку покупця на рахунок продавця відбувається тільки після здійснення блокування державних цінних паперів.

Центральні банки європейських країн (Німеччини, Франції, Бельгії та ін.) кредитують комерційні банки переважно через переврахування векселів. У Франції й Німеччині центральний банк установлює квоти на переврахування векселів. У разі підвищення встановленої квоти комерційний банк сплачує підвищений процент за кредит у центральному банку.

Важливе значення в операціях Німецького федерального банку мають купівля і продаж державних цінних паперів у формі угод про зворотний викуп. Угодам про продаж державних цінних паперів зі зворотним викупом надається перевага перед іншими оперативними інструментами кредитної політики Німецького федерального банку.

Найширший розвиток мають кредитні відносини центрального банку з комерційними в Німеччині. Крім переврахованих кредитів, Німецький федеральний банк надає комерційним банкам ломбардні кредити на строк не більше трьох місяців під забезпечення надійними цінними паперами: векселями (включаючи казначейські векселі) та облігаціями федерального уряду і земель. Ліміти кредитування (квоти) встановлюються за кожною категорією забезпечення. Окремо також установлюється квота на кредит, на переврахування векселів залежно від розміру власного капіталу комерційного банку.

У США перевраховані операції центрального банку (Федеральної резервної системи) не є основною формою рефінансування комерційних банків. Найбільш притаманним тут є кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів (облігацій, казначейських векселів).

Банк Англії кредитує комерційні банки під певні їхні зобов'язання за рахунок банківських депозитів, які зберігаються на відповідних рахунках у центральному банку.

З переоблікових операцій і ломбардних кредитів банки сплачують проценти: облікова ставка в першому випадку і ломбардна — в другому. Ставка з ломбардних кредитів є найважливішим орієнтиром грошового ринку, вона аналогічна ставці за федеральними фондами США.

Підвищення ефективності банківської діяльності вимагає нині збільшення ресурсної бази банків.


Питання для самоперевірки

1. Подайте визначення банківським ресурсам та окресліть їх класифікацію.

2. Розкрийте суть, склад, структуру капіталу банку,

3. Які джерела формування та напрями використання власних ресурсів банку?

4. Охарактеризуйте суть, значення залученого капіталу банку та назвіть основні класифікаційні ознаки.

5. Окресліть сутність та різновиди сертифікатів банку.

6. Назвіть методи нарахування процентів за депозитними вкладами.

7. Розкрийте суть, значення запозичених банківських ресурсів.

8. Які джерела формування позиченого капіталу банку?

9. Охарактеризуйте механізм рефінансування банків. 10. У чому сутність операції РЕПО?

Теми рефератів

1. Роль міжбанківського кредиту у формуванні банківських ресурсів.

2. Порядок формування і використання коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

3. Система страхування банківських депозитів: міжнародний та вітчизняний досвід.

4. Фонди банків, їх види, порядок формування та використання.

5. Концентрація та централізація банківського капіталу: світовий досвід та форми прояву в Україні.

6. Методи формування залучених та запозичених ресурсів банку.

7. Склад та структура зобов'язань банків.

8. Маневрування кредитними ресурсами банків.

9. Суть та значення депозитних сертифікатів.

Список рекомендованої літератури

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-Ш (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5—6. — Ст. ЗО.

2. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679-XІV (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 29. — Ст. 238.

3. Адамик Б, 17. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 278 с.

4. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. проф. P. І. Тиркала. — Тернопіль: Карт-бланш, 2001. — 314 с.

5. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза .— 2-ге вид., вип. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 476 с.

6. Вовчак О. Д., Скаско О. Стасів А. М. Банківський нагляд. — Л.: Новий Світ-2000, 2005. — 480 с.

7. Епіфанов А. О., Маслак Н. Г., Сало І. В. Операції комерційних банків: Навч. посіб. — Суми: Університетська книга, 2007. — 523 с.

8. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук та ін. — 2-ге вид., перероб. і доп. — Л.: ЛБІ НБУ, 2001. — 516 с.

9. Петрук О. М. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. д-ра екон. наук, проф. Ф. Ф. Бутинця. — К.: Кондор, 2004. — 461 с.

10. Романова М. І., Устюсова М. В. Основи банківської справи: Навч. посіб. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 168 с.

11. Снігурська Л. П. Банківські операції і послуги: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2006. — 456 с.

12. Тиркало Р. Ш., Щибоволок 3.1. Фінансовий аналіз комерційного банку: основи теорії. Експрес-діагностика, рейтинг: Навч. посіб. — К.: Слобожанщина, 1999. — 236 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

40131. Функции организационного управления 39 KB
  Функции организационного управления Управление – это целеустремленный процесс переработки информации. полными – должно хватать данных для выполнения любой функции данные д. Аргументы функции – это параметры состояния объекта. Качество выполнения функции определяется адекватностью значения параметра.
40132. Матрицы 93 KB
  Матрицы. Определение умножение матриц на число и сложение их умножение матриц ранг матрицы и его нахождение путем элементарных преобразований вычисление обратной матрицы по формулам и методом исключения. Матрицы – это прямоугольные таблицы элементов из m строк и n строк. m n – порядки матрицы они определяют размерность матрицы Обозначение: Если m = n то матрица называется квадратной.
40133. Определители 69 KB
  Каждой матрице Аijnn можно сопоставить число det= = R – определитель матрицы А nго порядка. 4 Если уже введено понятие определителя n1ого порядка то взяв за основу I строку получаем: а11А11а12А12а1nА1n= Mij – det n1ого порядка. Отличие – умножается вся строка – умножается одна строка или столбец Свойства det: 1 При замене строк столбцами т. 3 Если элементы 2х строк равны то det=0.
40134. Системы линейных алгебраических уравнений. Условие существования решения, решение систем по формулам Крамера и методом исключений, фундаментальная система решений 130 KB
  Условие существования решения решение систем по формулам Крамера и методом исключений фундаментальная система решений. СЛАУ называется система nго порядка: 1 СЛАУ можно представить в виде матрицы АХ = В где – известные коэффициенты системы 1 – известные правые части системы 1 – неизвестные искомые величины Набор nмерный набор называется решением СЛАУ если при подстановке их вместо соответствующих неизвестных каждое из уравнений системы превращается в истинное равенство набор удовлетворяет 1. Если система...
40135. Линейные пространства. Аксиоматика, примеры (линейные пространства строк из n чисел, т*n-матриц, непрерывных на отрезке функций). Размерность, базис и система координат в Rn разложение по базису. Евклидово пространство 147.5 KB
  Евклидово пространство. Векторное линейное пространство Непустое множество элементов называется векторным пространством над полем лямбда если выполняется следующие аксиомы: I. – пространство строк из n чисел xyx1y1xnyn x=x1 xn =00 =x x=1x=x1xn = вещественное пространство является векторным. – нулевая матрица 0=А1А = – векторное пространство.
40136. Пределы и непрерывность. Числовая последовательность и ее предел. Определение функции, ее непрерывность на языке эпсилон-дельта и языке пределов, равномерная непрерывность 165 KB
  Обратное не верно: xn=nsin n неограниченная не бесконечно большая Функция Функцией y = fx называется закон по которому каждому значению xDfR ставится в соответствие единственное действительное число yR. Функция может быть задана аналитически то есть формулой таблично или графически. y=x2 Если функция задана таблично то чтобы найти значение функции для промежуточных значений аргумента применяют интерполяцию заменяя функцию линейной квадратичной на участке между двумя значениями аргумента. Например fx0=0 = 3  O1...
40137. Производная функции одной переменной. Определение, ее геометрический смысл, простейшие правила вычисления производной (производная от функции, умноженной на константу, от суммы функций, от произведения функций, частного и степени). Производная сложной фун 140 KB
  Производная функции одной переменной. Определение ее геометрический смысл простейшие правила вычисления производной производная от функции умноженной на константу от суммы функций от произведения функций частного и степени. Производная сложной функции. Если предел  и конечен то его значение называют производной функции f в т.
40138. Дифференцирование функций многих переменных: производная по направлению, частные производные, дифференциал, Производная от сложных функций, градиент, направления убывания, геометрический смысл градиента 141 KB
  Если то функция называется дифференцируемой по x в точке x0 y0. 1 2  для  0  0:  x yDz  Ox0 y0 {x0 y0}: zx y  O Значение lim не должно зависеть от способа стремления точки x y к точке x0 y0: на плоскости для функции нескольких переменных При разных  получаем разные значения lim  lim не . Непрерывность Функция zx y называется непрерывной в точке x0 y0 если: 1. Если функция z = zx y дифференцируема в точке по совокупности аргументов то она непрерывна в этой точке.
40139. Определенный интеграл и его геометрический смысл (задача о площади криволинейной трапеции). Приближенное вычисление определенных интегралов, формулы трапеций и Симпсона 165.5 KB
  Пусть функция у = fx определена на отрезке [а b]. Обозначим через На каждом из сегментов выберем произвольные точки и составим интегральную сумму: Обозначим – диаметр разбиения если  конечный не зависящий от способа разбиения отрезка [а b] и выбора точек то его значение называется определенным интегралом от функции fx его обозначение а функция fx называется интегрируемой по Риману на [а b]. Если функция fx интегрируема на [а b] то она ограничена на этом сегменте. ДОКВО Если функция fx не ограничена на [а b] то...