88852

Формування попиту та пропозиції грошей як складових грошового ринку

Контрольная

Экономическая теория и математическое моделирование

Аналіз попиту і пропозиції грошей – одне із центральних питань макроекономіки. Пропозиція грошей залежить не лише від політики ФРС а й від поведінки домогосподарств які володіють грішми та банків у яких зберігаються гроші. Пропозиція грошей включає як гроші на руках у населення так і вклади в банках...

Украинкский

2015-05-05

126 KB

0 чел.

PAGE  16

Зміст

  1.  Формування попиту та пропозиції грошей як складових грошового ринку.
  2.  Задачі № 23, 39, 57.

Список використаної літератури


1. Формування попиту та пропозиції грошей як складових грошового ринку

Аналіз попиту і пропозиції грошей – одне із центральних питань макроекономіки.

Пропозиція грошей залежить не лише від політики ФРС, а й від поведінки домогосподарств, які володіють грішми, та банків, у яких зберігаються гроші. Пропозиція грошей включає як гроші на руках у населення, так і вклади в банках, - наприклад, чекові рахунки, які домогосподарства можуть використовувати для ділових операцій. Нехай М – пропозиція грошей, С – готівка, D – сума грошей на поточних рахунках. Тоді:

М = С + D.

Для виявлення чинників, які впливають на пропозицію грошей, необхідно проаналізувати взаємодію між готівкою і вкладами на поточних рахунках, а також вплив центрального банку на кожен із цих двох компонентів пропозиції грошей.

припустимо, що у деякій національній економіці немає банків. Гроші в ній існують лише у формі готівки, а кількість грошей дорівнює сумі готівки на руках у населення. Для подальшого аналізу припустімо, що у цій національній економіці в обігу перебуває 1000 доларів.

Тепер введемо банки. Спочатку припустімо, що банки приймають вклади, але не надають позик. Єдиною функцією банків є зберігання вкладів.

Вклади, які внесено в банки, але на які не надано позики, називають резервами. Частину резервів зберігають у місцевих банках, але більша їх частина зосереджена у центральному банку. У нашій гіпотетичній економіці усі вклади зберігають як резерви: банки приймають вклади, але не надають позик, лише вкладники вилучають гроші або розплачуються чеками. Таку систему банківництва називають 100%-м резервуванням.

Припустімо, що усі гроші у цій національній економіці — 1000 дол. — домогосподарства вклали на рахунки до Першого банку. Баланс Першого банку — співвідношення його активів і пасивів — можна записати так:

Баланс Першого банку

Активи

Пасиви

Резерви 1000

Вклади 1000

Активи зберігаються у резервах, і вони становлять 1000 дол.; пасиви банку також становлять 1000 дол. і є зобов'язаннями банку перед вкладниками. На відміну ви банків у реальній економіці, цей банк не надає позик і не отримує прибутку зі своїх активів. Він, можливо, бере з вкладників лише невелику плату на покриття своїх витрат.

Яка пропозиція грошей у такій економіці? До створення Першого банку пропозиція грошей в економіці була 1000 дол. у вигляді готівки. Після його створення пропозиція грошей становить 1000 дол. на поточних рахунках. Кожному 1 доларові вкладеному в банк, відповідає зменшення на 1 долар суми готівки, тому пропозиція грошей незмінна. Якщо банки зберігають у вигляді резервів 100% вкладів, то банківська система на пропозицію грошей не впливає.

Тепер припустімо, що частину вкладів банки позичають, наприклад, сім'ям, які купують житло, або фірмам для інвестицій у машини та устаткування. Банки беруть процент за надані позики. На випадок вилучення вкладів банки тримають певні резерви. Оскільки приплив нових вкладів звичайно за обсягом дорівнює сумі вилучень із банку, то необхідність у 100%-му резервуванні зникає. Отже, у банку є стимули до надання позик. Систему банківництва, за якої в резерви йде лише частина вкладів, а решта надається у позику, називають частковим резервуванням. Запишемо баланс Першого банку після надання позик:

Баланс Першого банку

Активи

Пасиви

Резерви        200

Надані позики 800

Вклади 1000

Припустімо, що норма резервування — відсоток вкладів, який залишено як резерви, — становить 20%. Тоді із 1000 доларів вкладів банк тримає 200 дол. у резервах, а решту 800 дол. позичає клієнтам.

Перший банк збільшує пропозицію грошей на 800 дол., коли надає позики. До надання позик пропозиція грошей становила 1000 дол., що дорівнює вкладам у Першому банку. Після надання позик пропозиція грошей становить 1800 дол.: вкладники все ще мають на поточних рахунках 1000 дол., але тепер позичальники уже мають 800 дол. Отже, за системи часткового резервування банки створюють гроші.

Однак процес створення грошей банківською системою не завершується операціями Першого банку. Цей процес продовжується, якщо позичальник вкладає ці 800 дол. на рахунки в інший банк (або якщо особа, яка отримала від нього гроші як оплату за щось, вносить їх у банк). Запишемо баланс Другого банку:

Баланс Другого банку

Активи

Пасиви

Резерви   160

Надані позики   640

Депозити    800

Другий банк одержує 800 дол. депозитів, з них 20% він зберігає як резерви і надає позики на суму 640 дол. Отже, Другий банк створює 640 дол. грошей. Якщо ці 640 дол. зрештою вкладено у Третій банк, то він триматиме 20%, або 128 дол., як резерви і 512 дол. надасть у позику. Баланс Третього банку матиме такий вигляд:

Баланс Третього банку

Активи

Пасиви

Резерви         128 Надані позики 512

Депозити 640

Цей процес створення депозитів продовжується: кожен новий вклад і нова надана позика збільшують грошову масу.

У спроможності створювати гроші полягає основна відмінність банків від інших фінансових інвестицій. Найважливіша функція фінансових ринків полягає у перерозподілі резервів від тих домогосподарств, які їх заощадили, до тих осіб або фірм, яким потрібні ресурси для купівлі капітальних благ для їх використання у процесі виробництва. Процес передачі коштів від заощадників до позичальників називають фінансовим посередництвом. У національній економіці багато інституцій діють як фінансові посередники. Однак найважливішу роль відіграють фондова біржа, ринок облігацій та банківська система. З цих фінансових інституцій лише банки мають право створювати активи, що є частиною пропозиції грошей (наприклад, поточні рахунки). Отже, з усіх фінансових інституцій лише банки прямо впливають на пропозицію грошей.

Хоч система часткового резервування створює гроші, але вона не створює багатства. Коли банк надає у позику частину своїх резервів, то дає змогу позичальникам здійснювати ділові угоди і збільшувати при цьому пропозицію грошей. Однак позичальник не стає багатшим, бо, отримавши позику, він бере на себе зобов'язання перед банком. Інакше кажучи, створення грошей банківської: системою підвищує ліквідність економіки, але не збільшує багатства суспільства.

З'ясувавши, як банки створюють гроші, розгляньмо тепер чинники, які визначають пропозицію грошей. Тут наведено модель пропозиції грошей у випадку часткового банківського резервування. У неї входять три екзогенні змінні.

Грошова база В — сума грошей на руках у населення С і у резервах банки R. Цю суму прямо контролює центральний банк країни.

Норма резервування депозитів rr це відсоток депозитів, який банки збав гають у резервах. Його визначають ділова політика банків і нормативні акти, що регулюють діяльність банків.

Коефіцієнт депонування грошей cr це величина готівки С, узята як частка від грошей, що їх населення тримає на поточних рахунках D. Він відображає уподобання домогосподарств щодо форми грошей, якій вони віддають перевагу.

Наша модель показує, що пропозиція грошей залежить від грошової бази, норми резервування та коефіцієнта депонування. Вона дає змогу показати, як політика центрального банку та рішення банків і домогосподарств впливають на пропозицію грошей.

Передовсім визначимо пропозицію грошей і монетарну базу:

М= С + D.

В = С + K.

Перше рівняння каже, що пропозиція грошей є сумою готівки і поточних рахунків. Друге рівняння говорить, що грошова база є сумою готівки та банківських резервів. Щоб знайти пропозицію грошей як функцію трьох екзогенних змінних (Д rr, сr), поділимо перше рівняння на друге і отримаємо:

Тоді праву частину рівняння поділимо на D:

Завважте, що С/D — це коефіцієнт депонування сr, а R/Dце норма резервування rr. Здійснивши ці підстановки і перенісши В з лівої у праву частину рівняння, отримаємо:

Це рівняння показує, що пропозиція грошей залежить від трьох екзогенних змінних.

Тепер ми бачимо, що пропозиція грошей пропорційна грошовій базі.

Позначимо коефіцієнт пропорційності r + 1)/(сr + rr) як т і назвемо його грошовим мультиплікатором. Тепер можна записати:

Кожна одиниця грошової бази створює т одиниць грошей. Оскільки грошова база справляє мультиплікаційний вплив на пропозицію грошей, то грошову базу інколи називають грішми потужнішої сили.

Тепер можна виявити залежність пропозиції грошей від кожної із згаданих трьох екзогенних змінних: В, rr, cr.

1. Пропозиція грошей пропорційна грошовій базі. Отже, зі збільшенням грошової бази на певний відсоток пропозиція грошей зростає на той самий відсоток.

2. Чим нижча норма резервування, тим більший обсяг позик надають банки і тим більше грошей створюють банки на кожну грошову одиницю (гривню чи долар), яку зберігають у резервах. Отже, зниження норми резервування збільшує мультиплікатор грошей і пропозицію грошей.

3. Чим нижчий коефіцієнт депонування, тим менша кількість грошей на руках у населення і тим більше грошей у банках і, відповідно, більшу кількість грошей можуть створити банки. Отже, зі зниженням коефіцієнта депонування грошовий мультиплікатор і пропозиція грошей збільшуються.

Використовуючи цю модель, проаналізуємо методи, які центральний банк використовує для регулювання пропозиції грошей.

Центральний банк регулює пропозицію грошей, непрямо змінюючи або монетарну базу, або норму резервування. Для цього центральний банк використовує три інструменти монетарної політики.

Операції на відкритому ринку — це купівля і продаж центральним банком державних облігацій. Коли центральний банк купує облігації у населення, то гроші які він платить за облігації, збільшують пропозицію грошей. І навпаки, коли центральний банк продає облігації населенню, гроші, які він отримує, зменшують грошову базу і, отже, зменшують пропозицію грошей. Операції на відкритому ринку — це інструмент монетарної політики, який центральні банки найчастіше використовують для зміни пропозиції грошей. Наприклад, ФРС проводить операції ні відкритому ринку на Нью-Йоркському ринку облігацій майже щоденно.

Резервні вимоги — це мінімальна норма резервування депозитів, яку встановлює центральний банк для банків. Зі збільшенням норми резервування зменшується розмір грошового мультиплікатора та пропозиція грошей. Зміни у резервних вимогах — один із трьох інструментів монетарної політики — центральний банк застосовує найрідше.

Облікова, або дисконтна, ставка — це процентна ставка, за якою центральний ба надає позики банкам. Банки позичають у центрального банку, коли їхні власні резерви недостатні для виконання резервних вимог. Зі зниженням облікової ставки позики у центральному банку дешевшають, тож банки більше позичають у дисконтного віконця. Тому зниження облікової ставки збільшує монетарну базу і пропозицію грошей.

Хоча ці три інструмент – операції на відкритому ринку, резервні вимоги та облікова ставка – дають змогу центральному банкові впливати на пропозицію грошей, він, проте, не може контролювати її повністю. Внаслідок ділової політики банків зміни пропозиції грошей можуть бути несподіваними для центрального банку. Наприклад, банки можуть створювати надлишкові резерви, тобто резерви, що перевищують резервні вимоги. Чим більші надлишкові резерви, тим вища норма резервування депозитів і тим менша пропозиція грошей. Крім того, центральний банк не може контролювати обсяг коштів, який він позичає банкам у дисконтного віконця. Чим менше банки позичають у дисконтного віконця, тим менша грошова база і тим менша пропозиція грошей. Тому центральний банк не завжди може спрямувати зміну пропозиції грошей у бажаному напрямку.

Розглянемо інший бік грошового ринку і з’ясуємо, від чого залежить попит на гроші.

Для глибшого розуміння функції попиту на гроші з'ясуймо чинники, які впливають на процес ухвалення населенням рішення із цього питання. Так само як дослідження функції споживання ґрунтується на мікроекономічних моделях поведінки споживача, так і функція попиту на гроші базується на мікроекономічних моделях, що розкривають поведінку учасників ринкового процесу щодо грошей.

Згадаймо, що гроші виконують три функції: міра вартості, засіб обміну та засіб нагромадження. Перша з них — гроші як міра вартості — не пов'язана із потребою в грошах, бо для встановлення цін гроші не потрібні. І навпаки, дві інші функції гроші можуть виконувати, якщо люди володіють ними. Тому в теоріях попиту на гроші основну увагу приділяють або функції грошей як засобу нагромадження, або функції грошей як засобу обміну.

Портфельні теорії попиту на гроші

Теорії попиту на гроші, які акцентують на функції грошей як засобу нагромадження, називають портфельними теоріями. За цими теоріями, люди нагромаджують гроші як частину свого портфеля активів. Основний постулат цих теорій полягає в тому, що нагромадження грошей має певну специфіку щодо поєднання у них ризику і доходу порівняно з іншими активами. Зокрема, гроші приносять надійний (номінальний) дохід, тоді як ціни на акції і облігації можуть знизитись. Отже, на думку окремих економістів, домогосподарства вибирають гроші як частину свого оптимального портфеля активів.

Згідно з портфельними теоріями, попит на гроші повинен залежати від міри пов'язаних із грішми ризику і доходу, порівняно з альтернативними активами, якими домогосподарства можуть володіти замість грошей. Крім того, попит на гроші повинен залежати від загальної суми активів, оскільки структуру багатства характеризує розподіл портфеля активів між грішми та іншими видами альтернативних активів. Наприклад, функцію попиту на гроші можна записати так:

,

де rs — реальний очікуваний дохід за акції, rb — реальний очікуваний дохід за облігації,  — очікуваний темп інфляції і W — матеріальні активи. Зі зростанням rs або rb попит на гроші зменшується, оскільки інші види активів стають привабливішими. Зростання  також зменшує попит на гроші, бо гроші тоді є менш привабливим видом активів. (величина  є очікуваним реальним доходом від нагромадження готівки). Зі збільшенням IV попит на гроші розширюється, оскільки більша загальна сума активів передбачає зростання кожного виду активів.

З погляду портфельних теорій наше спрощене тлумачення функції попиту на гроші L(i, Y) цілком прийнятне. По-перше, показник реальних доходів Y у ній наближено вимірює величину реального багатства W. По-друге, єдиною змінною доходів є номінальна процентна ставка, що дорівнює сумі реальних доходів за облігації та очікуваного темпу інфляції (). Однак, згідно з портфельними теоріями, функція попиту на гроші має містити також очікувані доходи на інші активи.

Чи продуктивні портфельні теорії для дослідження попиту на гроші? Відповідь на це запитання залежить від того, який вимірник грошей аналізують. У разі найвужчого тлумачення грошей — як агрегата М1 — до них відносять лише готівку і вклади на чекових рахунках. Ці форми грошей приносять або дуже низький процент, або взагалі його не приносять. Проте існують і інші активи — такі як заощаджувальні рахунки, векселі Державної скарбниці, сертифікати депозитів і взаємні фонди грошового ринку, — процент на які вищий за однакового ступеня ризику. На думку економістів, гроші (М1) є активом нижчої цінності і гіршим способом нагромадження вартості порівняно з іншими активами. Портфельні теорії неспроможні пояснити причини попиту на ці нижчі форми активів, нагромадження яких не формує "оптимального портфеля" активів населення.

Портфельні теорії краще пояснюють попит на гроші, якщо ми виходимо із ширшого тлумачення грошей. Цей ширший вимір включає у поняття грошей і інші види активів, які мають перевагу над готівкою і чековими рахунками. Наприклад, М2 включає заощаджувальні рахунки та взаємні фонди грошового ринку. Коли досліджують, чому населення нагромаджує активи у формі компонентів М2, а не у формі акцій та облігацій, то чинники ризику і доходу є достатньо вагомими. Отже портфельні теорії попиту на гроші непродуктивні стосовно М1, але вони добре пояснюють попит на гроші стосовно М2 і МЗ.

Теорії операційного попиту на гроші

 Теорії попиту на гроші, які наголошують на ролі грошей як засобу обміну, називають теоріями операційного попиту на гроші. Ці теорії виходять з того, що гроші є підпорядкованим, або нижчим, активом, і, на відміну від інших активів, їх нагромаджують для здійснення закупівель. Ці теорії найкраще пояснюють, чому населення не вкладає усі гроші в активи вищої цінності, такі як заощаджувальні рахунки або векселі Державної скарбниці, а все-таки тримає частину грошей у вигляді готівки і на чекових рахунках.

Існує чимало варіантів теорій операційного попиту на гроші, кожна з яких описує процеси отримання грошей і проведення ділових операцій по-різному. Проте ці теорії виходять з того, що цей вид активів має істотну ваду — забезпечує низький рівень віддачі, але водночас має ту перевагу, що є зручним засобом здійснення ділових операцій. Враховуючи вади і переваги, особа вирішує, якою сумою готівки варто володіти.

У традиційному макроекономічному аналізі активи поділяють на дві групи: ті, які використовують як засіб обміну та засіб нагромадження (готівка, чекові рахунки), і ті, які використовують лише як засіб нагромадження (акції, облігації, заощаджу-вальні рахунки). Першу групу активів називають "гроші". У цьому розділі ми проаналізували пропозицію грошей і попит на них.

Хоча класифікація активів на грошові і негрошові залишається корисним знаряддям аналізу, в останні роки її дедалі важче застосовувати на практиці. Це відбувається почасти внаслідок стирання відмінностей між банками та іншими фінансовими інституціями, почасти внаслідок розвитку комп'ютерної технології. Минуле десятиліття продемонструвало низку фінансових інновацій. Грошові активи, як-от чекові рахунки, колись не приносили процента; нині вони забезпечують ринкову процентну ставку і близькі до негрошових активів як засіб нагромадження. У минулому негрошові активи, такі як акції та облігації, важко було використати у процесах купівлі-продажу інших благ; нині взаємні фонди дозволяють вкладникам володіти акціями та облігаціями і водночас виписувати чеки на ці рахунки. Негрошові активи набули певних ознак ліквідності грошей, і їх називають "майже гроші".

Наявність майже грошей ускладнює проведення монетарної політики, бо попит на гроші є нестабільним. Оскільки гроші і майже гроші стали близькими замінниками, то домогосподарства можуть легко перетворювати свої активи з однієї форми в іншу. Такі зміни у формі активів можуть відбуватися з різних причин і не обов'язково відображати зміни у видатках. Отже, швидкість обігу грошей стає нестабільною, а кількість грошей дає неправильні сигнали щодо сукупного попиту.

Однією з відповідей на цю проблему є використання ширшого визначення грошей, яке включає і майже гроші. Однак, оскільки існує низка активів з мінливими ознаками, то незрозуміло, як вибирати "гроші". Крім того, коли ми прийняли ширше визначення грошей, то здатність ФРС контролювати цю кількість може звузитися, оскільки на багато форм майже грошей не поширюються резервні вимоги. Нестабільність попиту на гроші, яку спричиняють майже гроші, стала важливою практичною проблемою для ФРС. На початку 1990-х років різні вимірники кількості грошей давали різну, нерідко протилежну за характером інформацію: одні вимірники, наприклад, показували високі темпи зростання грошей, тоді як інші — низькі. У 1993 р. голова ФРС Ален Ґрінспен оголосив, що ФРС приділятиме увагу лише короткостроковим коливанням грошових аґреґатів. Згідно з новою політикою, ФРС використовує інструментарій монетарної політики для того, щоб утримувати процентні ставки на рівні, який, на думку її керівництва, узгоджується із низькими темпами інфляції та стабільними темпами економічного зростання. Період від часу оголошення нової політики і аж дотепер характеризується рівнем макроекономічної стабільності, вищим за середній.

Можна зробити наступні висновки. Гроші перебувають у центрі макроекономічного аналізу. Моделі пропозиції грошей і попиту на гроші допомагають виявити чинники, що визначають рівень цін у довгостроковому періоді та причини короткострокових економічних коливань. Значне збільшення кількості майже грошей за останні роки показує, що у цій сфері є ще багато непізнаних явищ. Побудова надійних мікроекономічних моделей грошей і майже грошей є центральною проблемою для макроекономістів.

1. За системи часткового резервування банки створюють гроші, бо кожний долар у резервах дає змогу збільшити на кілька доларів суму на поточних рахунках.

2. Величину пропозиції грошей визначає грошова база, норма резервування та коефіцієнт депонування. Зі збільшенням грошової бази відбувається пропорційне зростання пропозиції грошей. Зі зниженням норми резервування і коефіцієнта депонування збільшується розмір грошового мультиплікатора і, отже, пропозиції грошей.

3. Центральний банк регулює пропозицію грошей трьома способами. Для зменшення грошової бази використовують купівлю облігацій на відкритому ринку або зниження резервних вимог.

4. Портфельні теорії попиту на гроші наголошують на ролі грошей як засобу нагромадження. Вони пов'язують попит на гроші з рівнями ризику і віддачі на грошові активи стосовно альтернативних активів.

5. Операційні теорії попиту на гроші, такі як модель Баумоля—Тобіна, виділяють роль грошей як засобу обміну. За цими теоріями, попит на гроші перебуває у прямій залежності від видатків і в оберненій — від процентної ставки.

6. Фінансові інновації привели до створення активів, які володіють багатьма ознаками грошей. Ці майже гроші знижують стабільність попиту на гроші, що ускладнює проведення монетарної політики.

2. Задачі

Задача № 23

Розрахуйте дефлятор ВВП, якщо вироблені яблука, апельсини та банани в кількості 100, 75 і 50 т, відповідно, продані за ціною 100, 150 і 75 гр. од. за 1 кг. В минулому році ціни були 60, 90, 80 гр. од. за 1 кг відповідно.

Розв’язання.

Відповідь: 1,49.

Задача № 39

Якщо при збільшенні інвестиційних витрат на 2000 гр. од. обсяг сукупного доходу зростає на 10000 гр. од., середня схильність до споживання в такій економічній системі складе:

1) 0,2; 2) 0,4; 3) 0,8; 4) 5,0; 5) величину, яка не може бути обчислена за даною умовою.

Розв’язання.

Середня схильність до споживання в такій економічній системі складе величину, яка не може бути обчислена за даною умовою. Оскільки середню схильність до споживання обчислюють за формулою:

,

АРС – середня схильність до споживання;

С – величина споживчих витрат;

- величина використовуваного доходу.

А на відомо лише приріст інвестиційних витрат і приріст сукупного доходу.

Задача № 57.

За даними таблиці визначте тип системи оподаткування:

Рівень доходу, гр. од.

Сума податку, гр. од.

0

0

400 000

20 000

600 000

72 000

800 000

176 000

1 000 000

350 000

1) прогресивна; 2) регресивна; 3) пропорційна; 4) комбінована

Розв’язання

Обчислимо середню та граничну ставку податку

Рівень доходу, гр. од.

Сума податку, гр. од.

Середня ставка, %

Гранична ставка, %

0

0

-

-

400 000

20 000

0,05

0,05

600 000

72 000

0,12

0,26

800 000

176 000

0,22

0,52

1 000 000

350 000

0,35

0,87

- гранична ставка податку

Дана система оподаткування є прогресивною, оскільки при збільшенні рівня доходу збільшується сума податку, а також збільшуються середня та гранична ставки податку.


Список використаної літератури

  1.  Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник / Под ред. проф., д.э.н. А.В. Сидоровича. – М.: МГУ, Издательство «ДИС», 1997.-416с.
  2.  Гальчинський А.С., Єщенко П.С. Основи економічної теорії.: К. “Вища школа” – 1995, 471с.
  3.   Макконел, Брю. “Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ. ІІ-го изд.. – М.: Республика, 2001 
  4.  Манків, Грегори Н. Макроекономіка. – К.: Основи, 2000. – 588с.
  5.  Микро-, макроэкономика. Практикум. / Под общ. ред. Ю.А.Огибина. – СПб.: «Литер плюс», 1994.-432с.
  6.  Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 656с.
  7.  Панчишин С.М. Макроекономіка. – К.: Либідь, 2001. – 616с.

 

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

51314. Анализ планово-экономических показателей на предприятии Иркутской группы компаний «Техноцентр» 133 KB
  В настоящее время компания работает на рынке электротехники уже более 17 лет. За это время компания добилась многого, приобрели множество партнеров и друзей, которым мы очень благодарны за плодотворное сотрудничество. Эти 17 лет компания эффективно работала на российском рынке и гордится тем вкладом, который ей удалось внести в развитие отрасли нашего региона.
51317. ПОСТРОЕНИЕ ИМИТАЦИОННОЙМОДЕЛИ СМО И ЕЁ ИССЛЕДОВАНИЕ 320 KB
  Два наладчика обслуживают 6 станков. Станок требует наладки в среднем через каждые 0,5 часа. Наладка занимает у рабочего в среднем 10 минут. Все потоки событий – простейшие. Определить, как изменятся следующие показатели...
51318. Системы массового обслуживания 59 KB
  Задание: На вход n – канальной СМО с отказами поступает поток заявок с интенсивностью 6 заявок в час. Среднее время обслуживания одной заявки 0.8 часа. Каждая обслуженная заявка приносит доход 4у.е. Содержание одного канала обходится 2 у.е./час. Определить экономически целесообразное количество каналов.
51319. Разработка нового позиционирования марки супа быстрого приготовления “Быстросуп” компании «Europe Food GB» на фоне усиливающейся кросс-категориальной конкуренции 1.24 MB
  Отрасль потребительских товаров (Fast Moving Consumer Goods / FMCG) является одной из самых динамично развивающихся в современном бизнесе. И в России за последнее десятилетие производство товаров, без которых человек не может обходиться каждый день, совершило большой рывок: модернизируются привычные продукты