8886

Організація грошового обігу в банках

Контрольная

Банковское дело и рынок ценных бумаг

Організація грошового обігу в банках 1. Характеристика платіжного обігу 2. Банківське обслуговування готівкового обігу 3. Безготівкові розрахунки: суть, значення, класифікація та принципи організації 4. Характеристика міжбанківських розрахунків 5. С...

Украинкский

2013-02-19

144.72 KB

8 чел.

Організація грошового обігу в банках

1. Характеристика платіжного обігу

2. Банківське обслуговування готівкового обігу

3. Безготівкові розрахунки: суть, значення, класифікація та принципи організації

4. Характеристика міжбанківських розрахунків

5. Система електронних банківських послуг населенню

1. Характеристика платіжного обігу

Гроші — один із чинників, що регулює економіку. Коли їх недостатньо — господарський механізм дає збої. Але й надто великий обсяг грошей в обігу не сприяє економічному розвитку. Отже, держава повинна слідкувати за тим, щоб функціонування грошей у країні здійснювалось у прямій залежності від економічного зростання.

В умовах товарно-грошових відносин у процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, задоволення різного роду зобов'язань у грошовій формі, а також при розподілі та перерозподілі грошових ресурсів виникають різного роду розрахунки і платежі.

Грошовий обіг — сукупність грошових розрахунків незалежно від способу та форми їх здійснення.

Процес суспільного відтворення відбувається безперервно, тому безперервним є і рух грошей, що його обслуговує.

Процес безперервного руху грошей між суб'єктами економічних відносин у процесі суспільного відтворення формує вартісну структуру грошового обігу, яка виражається через формулу кругообігу капіталу (грошових ресурсів):

Через авансування грошей на придбання засобів виробництва й оплату робочої сили гроші спрямовують у сферу виробництва і забезпечують виробництво ВВП. Через оплату виготовленої продукції та різного роду послуг гроші обслуговують реалізацію національного доходу і вивільненого суспільного капіталу в грошовій формі. У процесі використання грошової виручки від реалізації продукції та послуг забезпечується розподіл вартості національного продукту між власниками факторів виробництва та державою через сплату належних їй податків. Таким чином, у всіх економічних суб'єктів формуються грошові доходи, за рахунок яких вони здійснюють виробниче та особисте споживання, тим самим забезпечуючи новий цикл суспільного відтворення.

Грошовий обіг потрібно розрізняти на макро- і мікрорівні економіки.

На мікрорівні грошовий обіг обслуговує кругообіг індивідуального капіталу. При цьому гроші виступають однією з функціональних форм капіталу, його складовою та елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. У цьому разі гроші є капіталом, який забезпечує одержання відповідної норми прибутку.

На відміну від грошей на мікрорівні їх маса на макрорівні не виступає частиною багатства країни, тобто її зростання не збільшує сукупного капіталу всього суспільства, так як це робить капітал окремого індивіда.

Суб'єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні ВВП.

Їх можна об'єднати в такі групи:

1) фірми — суб'єкти, що забезпечують створення та реалізацію ВВП;

2) домашні (сімейні) господарства — це суб'єкти, які забезпечують виробництво ВВП основними факторами (робочою силою, засобами виробництва) і є його кінцевими споживачами;

3) держава та інші державні структури — суб'єкти, які забезпечують розподіл та перерозподіл створеного ВВП та національного доходу (НД) і здійснюють вплив на його споживання;

4) фінансові посередники — суб'єкти грошового ринку, які спрямовують грошові кошти від їх власників до позичальників.

Взаємовідносини між суб'єктами грошового обігу здійснюються через ринки:

1) продуктів, на якому реалізується створений фірмами національний продукт;

2) ресурсів, на якому фірми купують необхідні для виробництва ресурси;

3) фінансовий, де реалізуються вільні грошові кошти;

4) світовий, через який здійснюється взаємозв'язок економічних суб'єктів різних держав.

Усі суб'єкти грошового обігу на певних підставах повинні одержувати грошові доходи, які витрачають або зберігають і цим самим впливають на економічний процес.

Грошовий обіг як безперервний процес переміщення грошей у функціях засобів обігу і платежу може здійснюватись між такими його суб'єктами:

— окремими підприємствами та організаціями;

— підприємствами, організаціями та населенням;

— окремими фізичними особами;

— підприємствами, організаціями та банками;

— банками та населенням;

— окремими банками;

— банками і небанківськими фінансово-кредитними установами;

— окремими фінансово-кредитними установами тощо.

Основну частину грошового обігу становить платіжний обіг, у якому гроші функціонують як засіб платежу, використовують для погашення боргових зобов'язань. Він здійснюється як у готівковій, так і у безготівковій формах. У сфері готівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді готівкових грошових знаків.

У розвинених країнах готівка становить незначну частину грошової маси: 6—7 %. У нашій країні готівковий обіг займає ще досить значну питому вагу грошового обігу (більше 30%).

Весь безготівковий обіг є платіжним, тому що є певний проміжок часу між одержанням товарів та їх оплатою.

Безготівковий грошовий обіг — рух грошових коштів без використання готівкових грошей шляхом списання сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог.

Загальні принципи організації системи безготівкових розрахунків в Україні визначені в Інструкції № 22 "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", що затверджена Постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 р.

Обидва види грошей — складові платіжного обігу. Для банків ці дві форми грошей мають велике значення. У щоденних операціях беруть участь готівкові гроші: при виплатах і внесенні сум, при обмінних операціях з іноземною валютою тощо. Готівкові гроші вимагають витрат, пов'язаних із придбанням, транспортуванням, охороною, зберіганням грошей.

Переваги безготівкового обігу над готівковим: прискорюється обіг грошових коштів господарських суб'єктів; значно скорочуються витрати обігу; збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери.

Безготівковий платіжний обіг і обіг готівки становлять єдиний грошовий обіг країни, в якому функціонують єдині гроші одного найменування. Тобто, гроші, які використовують у готівкових та безготівкових формах, єдині за своєю суттю і виражають одні й ті самі економічні відносини, що виникають у процесі суспільного відтворення. Між ними немає границь, тобто готівкові гроші, залежно від характеру господарської операції, можуть бути використані як безготівкові, а безготівкові — як готівкові.

При зарахуванні готівкових грошей на рахунок вони стають безготівковими коштами. Кошти, які є на рахунках, можна в будь-який момент обміняти на готівку.

2. Банківське обслуговування готівкового обігу

Важливим напрямом діяльності банків є касові операції. Вони полягають у прийманні готівки від клієнтів, зарахуванні її на рахунки, збереженні прийнятих коштів та видачі готівки на вимогу клієнтів. Особливо важливим і відповідальним для банку є своєчасне і повне задоволення вимог клієнтів на видачу готівки. Від цього залежить довіра клієнтів до банку, їх можливість вільно розпоряджатися своїми коштами, своєчасно виконувати свої зобов'язання з оплати праці та інших платежів, що здійснюються готівкою.

Касові операції мають велике значення для самих банків, для їх клієнтів і для банківської системи загалом. Так, приймаючи готівку від клієнтів — юридичних та фізичних осіб, банки збільшують свої резерви, за рахунок чого розширюють активні операції та забезпечують зростання своїх доходів. Видаючи готівку клієнтам, банки стягують комісійну плату, яка поповнює їхні доходи. В операціях з готівкою банки можуть надавати своїм клієнтам чимало додаткових послуг (з інкасації, самообслуговування тощо), які також дають додаткові доходи.

Клієнти банків через касові операції надають своїм грошовим коштам депозитну форму, що сприяє їх кращому збереженню та використанню, одержанню додаткових доходів за рахунок депозитних процентів.

Банківська система, регулюючи касові операції, залучає готівку у внутрішньобанківський обіг. Завдяки цьому вона збільшує свої резерви та скорочує витрати на готівковий обіг, поліпшує структуру грошової маси, підвищує урегульованість і прозорість грошового обігу, обмежує використання грошей для обслуговування тіньових доходів.

Касове обслуговування клієнтів банки здійснюють через спеціальний підрозділ — операційну касу, в складі якої можуть створюватися кілька окремих кас: прибуткова, видаткова, вечірня каси, каса перерахунку. Крім цього, обов'язково створюють сховище для зберігання грошей.

Для здійснення касових операцій установи банків організовують, насамперед, прибуткові каси, які здійснюють приймання готівки від клієнтів, та видаткові каси, які здійснюють видачу готівки. У банках із невеликими обсягами касових операцій можуть організовувати об'єднані прибутково-видаткові каси. Якщо установа банку здійснює інкасацію виручки клієнтів інкасаторською службою, то вона може створити, крім прибуткової каси, ще й касу перерахунку, в якій перераховується вміст інкасаторських сумок. Банки можуть організовувати також вечірні каси для приймання від клієнтів виручки, яка надходить після закінчення операційного дня банку. Вечірні каси не здійснюють видаткові операції.

Банківські касові операції базуються на організаційних заходах, пов'язаних із регулюванням готівкового обігу. Це передусім:

1) складання прогнозних розрахунків касових обігів;

2) організація контролю за виконанням прогнозних показників з надходжень і видач готівки;

3) розроблення календаря видач готівки за днями місяця і за окремими клієнтами;

4) установлення для кожного клієнта ліміту залишку готівки в касі;

5) визначення строків та порядку інкасації виручки для організацій торгівлі та сфери послуг тощо.

Згідно з цими заходами кожний клієнт банку для одержання касових послуг повинен попередньо:

— розробити та подати банку прогнозний розрахунок своїх касових обігів на квартал (якщо банк складає свій прогноз касових обігів);

— повідомити банк про визначений день одержання готівки на виплату заробітної плати та інші платежі;

— подати банку розрахунок ліміту й одержати встановлений йому ліміт залишку готівки в касі;

— подати прізвище особи, відповідальної за одержання і доставку готівки з банку, та спосіб її транспортування.

Юридичні особи та індивідуальні підприємці, які мають поточні рахунки в банках, згідно з чинним законодавством, повинні здавати одержану готівку, не витрачену в той самий день на поточні потреби, в установи банків для зарахування на їхні рахунки. У себе вони мають право тримати готівку тільки в межах ліміту каси, встановленого відповідними установами банків. Підприємства можуть витрачати частину готівкової виручки на поточні платежі.

Ліміт каси встановлюється індивідуально для кожного підприємства установою банку, яка веде його поточний рахунок. Розмір ліміту банк визначає на підставі заяви-розрахунку, поданої клієнтом, зважаючи на:

1) режим роботи підприємства;

2) його віддаленість від банку;

3) розмір касових обігів;

4) порядок здавання виручки в банк тощо.

Підприємствам, які мають постійну готівкову виручку зі щоденним здаванням її в банк, ліміт каси встановлюється на рівні, що забезпечить йому нормальну роботу на початку наступного робочого дня. Усім іншим підприємствам ліміт каси може встановлюватися на рівні середньоденного надходження виручки або середньоденного витрачання виручки за три попередні місяці. Селянські (фермерські) господарства самостійно визначають ліміт каси, повідомляють його обслуговуючим установам банків. Якщо підприємство має кілька рахунків у різних банках, то ліміт каси встановлюється за місцезнаходженням основного рахунку.

Ліміти каси не встановлюються індивідуальним підприємцям.

Наявна у підприємства готівка понад ліміт каси може бути здана в установу банку, в якій відкрито основний чи додатковий поточний рахунок:

— через прибуткову денну чи вечірню каси;

— через інкасаторів НБУ чи комерційного банку;

— через підприємство зв'язку, якщо установа банку розташована в іншому населеному пункті.

Приймання готівки національної валюти від клієнтів здійснюється через каси банків за такими прибутковими касовими документами:

заявою на переказ готівки — від юридичних осіб для зарахування на власні поточні рахунки, від фізичних осіб — на поточні, вкладні (депозитні) рахунки, а також від юридичних та фізичних осіб — на рахунки інших юридичних або фізичних осіб, які відкриті в цьому самому банку або в іншому банку, та переказу без відкриття рахунку;

рахунками на сплату платежів — від фізичних осіб на користь юридичних осіб;

прибутковим касовим ордером — від працівників банку за внутрішньобанківськими операціями;

документами, установленими відповідною платіжною системою, від фізичних і юридичних осіб — для відправлення переказу та виплати його отримувачу готівкою в національній валюті.

Приймання готівки іноземної валюти від клієнтів здійснюється за такими прибутковими касовими документами:

заявою на переказ готівки — від юридичних осіб — резидентів та представництв-нерезидентів для зарахування на власні поточні рахунки; від уповноваженого представника нерезидента — суб'єкта підприємницької діяльності для зарахування на розподільчий рахунок в іноземній валюті, відкритий цим банком резиденту — суб'єкту підприємницької діяльності; від фізичних осіб — на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказ без відкриття рахунку;

прибутковим касовим ордером — від працівників уповноваженого банку за внутрішньобанківськими операціями;

документами, установленими відповідною платіжною системою, від фізичних осіб — на відправлення переказу, який приймається в готівковій формі.

З каси банку готівка національної валюти видається за такими видатковими документами:

грошовими чеками — юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям;

заявою на видачу готівки — фізичним особам з поточних, вкладних (депозитних) рахунків та фізичним і юридичним особам — з переказу без відкриття рахунку (з представленням юридичною особою довіреності на уповноважену особу);

документом на отримання переказу готівкою в національній валюті, установленим відповідною платіжною системою, — фізичним і юридичним особам (з представленням юридичною особою довіреності на уповноважену особу);

видатковим касовим ордером — працівникам банку за внутрішньобанківськими операціями.

Для одержання грошової чекової книжки клієнт заповнює заяву про видачу чекової книжки в одному примірнику, на якій після відповідної перевірки проставляється дозвільний напис уповноваженого працівника банку.

До видачі клієнту грошової чекової книжки на кожному чеку працівник банку заповнює реквізити (найменування банку, код банку, номер його поточного рахунку, найменування юридичної особи), реєструються номери кожного чеку в картках зразків підписів клієнта.

Видачу готівки іноземної валюти здійснюють за такими видатковими документами:

заявою на видачу готівки — юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам — з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо;

видатковим касовим ордером — працівникам банку за внутрішньобанківськими операціями;

документами на отримання переказу в готівковій формі, установленими відповідною платіжною системою, фізичними особами.

Решта готівки упаковують в установленому порядку, оприбутковують до операційної каси банку, передають до сховища чи видаткової каси та зараховують на відповідні рахунки клієнтів. Якщо гроші були прийняті вечірньою касою, то на рахунки клієнтів вони будуть зараховані наступного робочого дня. Виявлені фальшиві банкноти і монети клієнту не повертаються, а передаються правоохоронним органам. На їх суму представнику клієнта видається довідка про вилучення фальшивих грошей.

Якщо торговельні та інші організації одержують готівкову виручку регулярно і на значні суми, то здавати їх в установи банків доцільно через спеціалізовану службу інкасації та перевезення цінностей. Ця служба видає кожному клієнту достатню кількість спеціальних сумок, в які їх касири поміщають готівкову виручку та довідку про суму вкладених грошей.

Доставлені інкасаторами сумки з готівкою передають спочатку до прибуткових кас банків, де перевіряють їх цілість, правильність пломбування, правильність заповнення супроводжувальних документів і відповідність фактичної кількості сумок указаній у цих документах. Якщо зауважень з цих питань немає, сумки з готівкою передають у каси перерахунку, де їх розкривають і перераховують поаркушно вміст кожної сумки.

Усю інкасовану готівку оприбутковують за обіговою касою, зараховують на рахунок клієнтів і передають до сховища чи видаткової каси.

Важливим моментом приймання готівки касами банків є експертиза банкнот і монет та їх оброблення.

Метою експертизи є визначення справжності банкнот, їх платіжності та ступеня зносу. Експертиза на справжність банкнот здійснюється з допомогою спеціальних приладів, що дають змогу виявити особливі ознаки справжніх та фальшивих грошей. Умінню здійснювати таку експертизу касири періодично навчаються за спеціальними програмами.

Якщо банкнота визнана справжньою і має певний знос та незначні пошкодження, проте від неї залишилося не менше ¾ початкового розміру і видимі водяний знак, номінал, літери серії та номер, вона вважається платіжною і залишається в обігу. Банкнота з істотнішими пошкодженнями вважається неплатіжною і має вилучатися з обігу. Неплатіжні банкноти підприємства не повинні приймати при здійсненні платежів, а банки приймають їх для обміну на платіжні за таких умов:

— якщо не виникає сумніву в їхній справжності;

— якщо видимий номінал банкноти;

— якщо відсутня частина банкноти не може бути прийнята для обміну, тобто вона не становить половини і більше загального розміру банкноти.

Метою оброблення готівки є формування банкнот у стандартну упаковку з єдиним для всіх банків оформленням, на якій зазначають назву банку, хто персонально формував упаковку, номінал та кількість банкнот, суму, дату. Банкноти одного номіналу формують в одну упаковку по 100 штук, яку називають корінцем. 10 корінців одного номіналу формують в упаковку, яку називають пачкою. Сформовані пачки обв'язують шпагатом і пломбують.

Установи банків видають готівку через свої видаткові каси протягом операційного дня.

Представники клієнтів для одержання готівки подають вказані видаткові документи (чеки, ордери) операційному працівникові каси для перевірки. Операційний працівник мусить також перевірити, чи є на рахунку у клієнта необхідна сума коштів.

Одержані видаткові документи касир ще раз перевіряє, передусім — достовірність підпису особи, що дозволила видачу грошей, наявність даних про пред'явлення паспорта та підпису про отримання грошей представником клієнта — одержувача готівки.

Якщо під час перевірки видаткових документів операційним працівником чи касиром будуть виявлені порушення чинних правил їх оформлення, вони повертаються без виконання. Якщо представник клієнта, перераховуючи в приміщенні банку одержану готівку, виявить недостачу, то вона покривається з каси банку і пред'являється претензія на цю суму установі банку, касир якої сформував відповідну пачку та корінець. Надлишок виданої суми повертається до каси банку.

Операції з приймання та видачі готівки можуть здійснюватися також за допомогою банківських ідентифікаційних карток та банківських автоматів.

Банкомат — це пристрій для автоматизованого касового самообслуговування клієнтів.

Сучасні банкомати можуть виконувати такі операції:

— інформувати клієнтів про стан їхніх рахунків;

— видавати готівку з рахунків;

— приймати готівку для розміщення на рахунках клієнтів;

— приймати готівку для погашення позичок;

— приймати доручення про переведення грошей з одного рахунку клієнта на інший тощо.

Надання банкоматами вказаних послуг здійснюється за допомогою пластикових ідентифікаційних карток та PIN-кодів клієнтів. Після кожної операції банкомат видає клієнту квитанцію з повною її характеристикою (сума, час, порядковий номер, вид операції, назва банку тощо).

Уклавши договір з клієнтом, банк видає йому за невелику плату пластикову картку та PIN-код, повідомляє мережу розміщення банкоматів, якими він може користуватися, та режим їх роботи.

Використання банкоматів у касовому обслуговуванні пов'язане з підвищеним ризиком, особливо якщо вони розміщені поза приміщенням банку. Тому банкомати настроюють так, щоб посилити безпеку здійснюваних операцій. Якщо клієнт не може "ввійти" в банкомат за певну кількість спроб (наприклад, дві) чи "спілкується" з ним довше встановленого часу (наприклад, 2,5 хв.), банкомат конфіскує пластикову картку.

3. Безготівкові розрахунки: суть, значення, класифікація та принципи організації

Безготівкові розрахунки — розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу (рис. 1):

Рис. 1. Ознаки класифікації безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки за складом учасників поділяють на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками.

За об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, безготівкові розрахунки поділяють на дві групи:

1) розрахунки за товарними операціями — платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги та виконані роботи;

2) розрахунки за нетоварними операціями — сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо.

Основне місце в цих розрахунках займають платежі за матеріальні цінності та послуги.

Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

внутрішньодержавні (внутрішньоміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські — за межами цього пункту);

міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав).

Організація безготівкових розрахунків здійснюється на основі таких принципів:

1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків.

2. Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів із поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.

3. Розрахунки з постачальниками за товарно-матеріальні цінності та послуги проводяться, як правило, після надання послуг. На практиці застосовують також попередню оплату.

4. Банки списують кошти з рахунків тільки за розпорядженнями їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законом України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та виконавчими приписами нотаріусів.

5. Доручення підприємств на перерахування коштів приймаються банками до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках або за рахунок платіжного кредиту банку.

6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум із рахунків платника.

7. Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів із рахунків.

8. Підприємства самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні між собою договорів.

9. Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.

Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки. Головна з них — забезпечувати своєчасне отримання кожним підприємством грошових коштів за поставлену ним продукцію чи надані послуги, чим сприяти прискоренню обігу обігових коштів у розрахунках.

Спосіб платежу характеризує порядок списання коштів із рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують такі основні способи платежу:

1. Перерахування грошових коштів (безпосередньо не пов'язане з банківським кредитом) з поточного рахунку платника.

2. Надання позики банком шляхом прямого перерахування грошей із кредитного рахунку платника на банківський рахунок постачальника.

3. Розрахунок шляхом заліку взаємної заборгованості платників, за якими взаємні зобов'язання боржників і кредиторів один перед одним погашаються в рівновеликих сумах і лише за різницею здійснюється платіж на загальних підставах. Кожна зі сторін сплачує або одержує лише різницю платіжної суми, яка не покривається зарахуваннями.

Існують постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. До разових розрахунків належать заліки зустрічних вимог між двома підприємствами або між групою підприємств і організацій.

4. Гарантована оплата постачальнику з попереднім депонуванням коштів на окремих банківських рахунках в установах банку за місцем знаходження платника і з наступним їх списанням з цього рахунку після зарахування грошей на рахунок одержувача в установі банку, де йому відкритий поточний рахунок.

Важливу роль в ефективній організації операцій із поточними рахунками у випадках, коли залишки й надходження коштів недостатні для всіх платежів у повному обсязі, відіграє черговість платежів. Черговість платежів — послідовність списання коштів з поточних та інших рахунків (крім кредитних і рахунків по заліку) при наявності декількох строкових та прострочених платежів і відсутності коштів для їх повного погашення.

До 1988 р. діяла законодавчо встановлена (предметна) черговість платежів, що спиралась на їх економічні ознаки. В основу предметної черговості покладена певна шкала пріоритетності здійснення платежів.

Із початком ринкових перетворень встановлений порядок, згідно з яким всі розрахунки, включаючи платежі в бюджет і виплату заробітної плати, виконуються в календарній (хронологічній) черговості надходження розрахункових документів (настання строків платежу). При календарній (хронологічній) черговості претензії задовольняються в тій послідовності, в якій поступають у банк розрахункові документи, незалежно від цілі платежу. Якщо на поточному рахунку платника недостатньо коштів для проведення платежів, то вони здійснюються в подальшому в міру надходження коштів на рахунок.

У сучасних умовах застосовують такі основні форми платіжних інструментів, а, відповідно, і форми розрахунків:

— платіжними дорученнями;

— платіжними вимогами-дорученнями;

— чеками;

— акредитивами;

— векселями;

— платіжними вимогами;

— меморіальними ордерами;

— банківськими платіжними картками.

Платіжне доручення — документ, який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.

Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.

Розрахунки платіжними дорученнями можуть здійснюватись:

— за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);

— у порядку попередньої оплати;

— для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

— для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи фермерів тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

— в інших випадках за згодою сторін.

Доручення приймають до виконання від платника протягом 10-ти календарних днів. День заповнення доручення не враховується.

Банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах наявних коштів на їх рахунках, за винятком доручень на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних фондів сум податків і зборів (обов'язкових платежів), неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством і застосованих у встановленому порядку за несвоєчасну сплату цих платежів, які приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках. У разі відсутності (недостатності) коштів на основному рахунку підприємства банк приймає такі доручення та розрахункові документи на безспірне списання (стягнення) коштів, виконуючи платежі згідно з черговістю, встановленою чинним законодавством. Якщо законодавством не визначено черговість виконання платежів, то такі документи виконуються банками в календарній черговості їх надходження.

Механізм розрахунків платіжними дорученнями показано на рис. 2.

Якщо одержувач коштів не має рахунку в установі банку або розрахунки безпосередньо з одержувачем коштів платіжними дорученнями неможливі,

Рис. 2. Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями:

1 — постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги) і виписує рахунок-фактуру; 2 — платник, отримавши товар і рахунок-фактуру від постачальника, передає платіжне доручення до банку, що його обслуговує; З — якщо платник і постачальник обслуговуються в одному банку, то сума прийнятого банком до виконання доручення списується з рахунку платника і зараховується на рахунок одержувача; якщо рахунки відкрито в різних банках, то розрахунки проводяться в порядку міжбанківських розрахунків у день подачі платіжного доручення; 4 — банк платника направляє документи про перерахування коштів на рахунок до банку постачальника; 5 — банк постачальника зараховує відповідну суму на рахунок постачальника; 6 — банк постачальника передає постачальникові виписку з поточного рахунку про зарахування коштів, до якої додається копія платіжного доручення з відміткою банку платника підприємство може здійснювати перерахування коштів гарантованими платіж ними дорученнями через підприємства зв'язку.

Платіжна вимогадоручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

1) верхня — вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

2) нижня — доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму постачальнику.

Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом 20-ти календарних днів із дня виписки. День заповнення вимоги-доручення не враховується.

Чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітента), яка веде його рахунок, списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів.

При розрахунках чеками в економічні відносини між собою вступають такі суб'єкти:

чекодавець — юридична або фізична особа, яка здійснює оплату за допомогою чеку та підписує його;

чекотримач — підприємство, яке є одержувачем коштів за чеком;

банк-емітент — банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

У сфері безготівкових розрахунків використовують розрахункові чеки. Чеки, які використовують для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називають грошовими чеками.

Чек із чекової книжки пред'являють до виконання в банк чекотримача протягом 10-ти календарних днів (день виписки чека не враховують).

Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву в одному примірнику. Механізм розрахунків за допомогою чеків показано на рис. 3.

Акредитив — це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

— виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи й надані послуги;

— надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цю оплату.

При розрахунках акредитивами виникають економічні відносини між такими суб'єктами, як:

заявник акредитива — платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;

Рис. 3. Схема документообігу при розрахунках з чеками:

1 — платник подає до банку-емітента заяву для отримання чекової книжки, а також платіжне доручення на депонування коштів; 2 — банк-емітент депонує кошти на окремому аналітичному рахунку "Розрахунки чеками"; 3 — платник на основі заяви отримує в своєму банку чекову книжку; 4 — платник, одержавши рахунок постачальника на оплату товару або послуги, виписує і передає постачальнику чек; 5 — постачальник відвантажує покупцеві товар (або виконує роботи чи надає послуги); 6 — постачальник передає в банк, що його обслуговує, чек разом із трьома примірниками реєстрів чеків; 7 — банк чекотримача, після перевірки правильності складання реєстру і реквізитів чеків та своєчасності пред'явлення його до оплати, приймає чек із реєстром та разом із другим і третім примірниками реєстру інкасує чек до банку-емітента; 8 — банк-емітент списує суму чека з рахунку покупця, на якому вона була депонована; 9 — банк-емітент перераховує кошти на рахунок чекотримача; 10 — банк постачальника зараховує суму, вказану в чеку, на рахунок постачальника

банк-емітент — банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;

бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо);

виконуючий банк — банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

покритий акредитив, при якому для здійснення платежів завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітентові або виконуючому банку;

непокритий акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви бувають відкличні і безвідкличні.

Відкличний акредитив — акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром.

Безвідкличний акредитив — акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

В іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися акредитиви:

а) депоновані — списанням коштів з аналітичного рахунку "Розрахунки акредитивами", відкритого у виконуючому банку;

б) гарантовані — наданням виконуючому банкові права списувати кошти з кореспондентського рахунку банку-емітента, відкритого при встановленні кореспондентських відносин між банками.

Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований.

Схему документообігу розрахунків акредитивами відображено на рис. 4:

Рис..4. Схема документообігу при використанні акредитивів:

1 — заява на відкриття акредитива; 2 — повідомлення про відкриття акредитива; З — повідомлення експортера про відкриття акредитива; 4 — розпорядження про переказ акредитива на користь постачальника; б —- повідомлення про відстрочку акредитива; 6 — відвантаження товару; 7 — передача транспортних документів відповідно до угоди; 8 — оплата на користь постачальника; 9 — відправка документів банку-емітента

Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється у межах 15-ти днів з дня його відкриття.

Керівник банку-емітента має право за поданням заявника акредитива у разі необхідності продовжити строк дії акредитива на 10 днів, якщо це викликано зміною умов поставки та відвантаження продукції. Банк-емітент, своєю чергою, повідомляє про це виконуючий банк, а останній — бенефіціара.

Вексель — безумовне грошове зобов'язання, за яким одна особа зобов'язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг.

Векселі бувають прості та переказні.

Простий вексель — вексель, виданий у формі безумовного зобов'язання здійснити платіж (рис. 5):

Рис.5. Процес обігу простого векселя:

1 — покупець (векселедавець) вручає вексель продавцю (векселетримачу); 2 — продавець (векселетримач) відвантажує товар, продукцію, виконує роботи, надає послуги покупцю, замовнику; 3 — продавець пред'являє вексель до оплати; 4 — покупець оплачує вексель

Переказний вексель (тратта) — вексель, виданий у формі безумовної пропозиції (наказу) здійснити платіж (рис. 6):

Рис. 6. Процес обігу переказного векселя:

1 — векселедавець (трасант) направляє платнику (трасату, тобто особі-боржнику) товар, а також тратту; 2 — платник (трасат) повертає акцептований вексель векселедавцю (трасанту); З — векселедавець (трасант) направляє акцептований вексель ремітентові — одержувачу грошей за переказним векселем; 4 — ремітент направляє вексель трасату до оплати; 5 — трасат оплачує й одночасно погашає вексель, роблячи відмітку про оплату на його зворотному боці

Платник переказного векселя (трасат) стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує вексель. Акцепт — засвідчена підписом трасата або іншої особи (посередника в акцепті) згода оплатити переказний вексель у тому вигляді, в якому він пред'явлений до платежу.

У процесі обігу вексель передається від одного тримача іншому шляхом передавального надпису — індосаменту.

Гарантовані повністю або в частині вексельної суми за допомогою аваля:

1) напис про забезпечення платежу за векселем;

2) забезпечення платежу за векселем.

Участь банків у безготівкових розрахунках за допомогою векселів пов'язана з комісійними операціями з векселями:

а) інкасуванням;

б) доміциляцією.

Інкасування векселів — здійснення банком за дорученням комітента (законного векселетримача) операцій з векселями та супровідними комерційними документами на підставі одержаних від комітента інструкцій з метою:

1) одержання платежу та/або акцепту за векселями;

2) передавання векселів і комерційних документів проти платежу та/або акцепту;

3) передавання векселів і комерційних документів на інших умовах.

Інкасування векселів і супровідних документів здійснюється двома видами:

1) чисте інкасо — інкасування векселів без супровідних комерційних документів;

2) документарне інкасо — інкасування векселів із супровідними комерційними документами.

Чисте та документарне інкасо векселів банк здійснює на підставі укладеного з векселетримачем договору про інкасування.

За здійснення операцій з інкасування векселів (рис. 7) банки можуть утримувати на свою користь комісію, а за іногородніми векселями, крім того, — дамно і порто.

Рис. 7. Схема документообігу при інкасуванні банком векселів:

1 — надання документів для розгляду питання про інкасування векселя; 2 — видача розписки про отримання векселя; 3 — повернення векселя для оформлення індосаменту або у випадку прийняття рішення про відмову в інкасуванні; 4 — укладення договору про прийняття векселя на інкасо; 5 — підписання акту про прийняття-передавання векселя; 6 — реєстрація векселя в книзі обліку інкасованих векселів; 7 — пред'явлення векселя до платежу; 8 — підписання акта пред'явлення векселя до платежу; 9 — погашення векселя; 10 — перерахування платежу за векселем; 11 — оплата комісійної винагороди

Іногородній вексель — вексель, який підлягає оплаті в іншому, ніж місце знаходження векселетримача, населеному пункті.

Дамно — особлива комісія за інкасування іногородніх документів, яка включає в себе комісійну плату банку своєму кореспондентові та власні витрати банку на організацію і проведення операції з інкасування іногородніх документів.

Порто — особливий збір на покриття поштових та інших витрат банку на розсилку й одержання платежів за іногородніми документами.

Доміциляція векселів — це здійснення банком за дорученням довірителя-платника за векселем операцій з векселями на підставі одержаних від довірителя інструкцій, тобто (рис. 8):

1) приймання векселів до платежу від законного векселетримача;

2) здійснення платежу за векселями;

3) передавання векселів платнику після повної оплати векселя.

Рис. 8. Схема документообігу при доміциляції банком векселів:

1 — надання документів для розгляду питання про доміциляцію векселя; 2 — укладення договору на доміциляцію векселя; 3 — оплата комісійної винагороди; 4 — видача векселя з відміткою про місце платежу; б — реєстрація векселя в книзі обліку доміцильованих векселів; 6 — пред'явлення векселя до платежу; 7 — підписання акта пред'явлення векселя до платежу; 8 — оплата вексельної суми (і процентів, якщо вони передбачені) за рахунок векселедавця

Призначення банку особливим платником у доміцильованому або недоміцильованому векселі може супроводжуватись укладенням із платником за векселем (векселедавцем, акцептантом) договору про оплату банком векселів.

Договір укладають на певний строк або на оплату визначеної суми та/або визначених векселів.

За здійснення оплати векселів банк може утримувати з довірителя (платника за векселем) винагороду.

Довіритель зобов'язаний перерахувати в банк на відповідний рахунок кошти в обсязі, достатньому для оплати векселя. За рахунок цих коштів або за рахунок наданого довірителю кредиту, сума якого попередньо зарахована на відповідний рахунок для оплати векселів, банк як особливий платник, або доміциліат, здійснює платіж за векселем законному векселетримачеві.

Кошти, зараховані на спеціальний банківський рахунок, можуть бути використані для оплати векселів або повернені на вимогу довірителя на його поточний рахунок.

Безакцентне списання коштів — це списання коштів з рахунку платника без його згоди на підставі документів, поданих банку одержувачем коштів.

Безспірне стягнення та безакцентне списання коштів здійснюють на бланку платіжної вимоги (рис. 9):

Рис. 9. Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами:

1 — одержувач коштів виписує і передає в установу банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника та реєстр платіжних вимог; 2 — банк одержувача пересилає платіжну вимогу та реєстр банку платника; 3 — банк платника видає платнику платіжну вимогу та повідомляє про платіж; 4 — на основі перевіреної платіжної вимоги установа банку списує зазначену суму з рахунку платника; 5 — з банку платника надходять документи про перерахування коштів у банк одержувача; 6 — банк одержувача зараховує зазначену суму на рахунок одержувача коштів

Платіжна вимога — розрахунковий документ, за яким кошти списуються з рахунку без згоди його власника; це наказ одержувача коштів (постачальника) про переведення йому коштів з рахунку платника.

Суми недоїмки до бюджету за податками, податковим кредитом, штрафи, нараховані державними податковими адміністраціями України, стягують у безспірному порядку інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Інкасове доручення — це розрахунковий документ, який складають фінансові органи, банки, інші підприємства та організації у тих випадках, коли їм надане право безспірного (безакцептного) стягування коштів.

Інкасові доручення (розпорядження) банки приймають протягом 10-ти днів із дня виписки. День заповнення інкасового доручення (розпорядження) не враховується.

4. Характеристика міжбанківських розрахунків

Важливим елементом грошових розрахунків є міжбанківські розрахунки. Вони є обов'язковою передумовою міжгосподарських розрахунків, що здійснюються між економічними суб'єктами — клієнтами різних банків або різних філій одного банку. В цих випадках виникає потреба переказувати кошти з банку платника в банк одержувача.

Крім того, між банками як самостійними економічними суб'єктами виникає багато відносин, які зумовлюють їх власні взаємні платежі:

1) міжбанківські кредитні відносини;

2) купівля-продаж валюти, цінних паперів;

3) надання послуг тощо.

Для забезпечення міжбанківських розрахунків створюються спеціальні платіжні системи. Україна створила досить оперативну, ефективну й надійну систему міжбанківських розрахунків — Систему електронних платежів (СЕП)у що відповідає світовим стандартам. Ця система розбудована на державному рівні, оскільки її ініціатором і організатором був НБУ. Через неї здійснюється переважна частина міжбанківських розрахунків в Україні, вона спроможна задовольнити потреби в розрахунках усіх банків.

Функціонування СЕП базується на таких принципах:

— усі операції здійснюються виключно в електронній формі;

— система є абсолютно закритою, тобто грошові кошти не можуть вийти з фінансового простору СЕП на жодній з її ділянок;

— обіг коштів у системі здійснюється за принципом "брутто", коли кожний платіж відображається на коррахунку учасника СЕП;

— ініціатива проведення платежу належить банку-платнику, який дебетує свій рахунок. Право дебетувати коррахунки інших учасників СЕП надається тільки установам НБУ в обмежених, передбачених чинним законодавством, випадках;

— виконання платіжних доручень платника з його коррахунку здійснюється в черговості їх календарного надходження в СЕП і в межах наявних на рахунку коштів;

— платежі здійснюються в режимі реального часу, що дає можливість завершити розрахунки між банками протягом операційного дня;

— зарахування коштів одержувачу здійснюється тільки після списання їх з коррахунку банку, що обслуговує платника, і надходження на коррахунок обслуговуючого його банку.

У структурній побудові СЕП чітко вимальовуються три рівні: нижній, середній та верхній.

На верхньому рівні функціонують операційне управління НБУ, Центральна розрахункова палата (ЦРП) разом із програмно-технічним комплексом АРМ-1, засобами захисту інформації та електронної пошти.

Середній рівень — це територіальні управління НБУ, Територіальні розрахункові палати (ТРП) разом із програмно-технічним комплексом АРМ-2, засобами захисту інформації та електронної пошти.

На нижньому рівні перебувають комерційні банки, їхні філії — учасники СЕП разом із власною електронною системою автоматизації (САБ), програмно-технічним комплексом АРМ-3, засобами захисту інформації та електронної пошти.

Крім Системи електронних платежів, міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися і через інші системи, а саме:

— внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС);

— комбінацію систем ВПС і СЕП;

— міжнародні системи електронних розрахунків, наприклад, SWIFT;

— двосторонні прямі кореспондентські відносини.

Головним призначенням кожної з названих систем є якнайшвидше транспортування розрахункових документів між банками та переказування коштів від платника до одержувача. Для цього банки повинні відкривати один для одного особливі рахунки, які називаються кореспондентськими (коррахунками), та мати недорогу, швидкісну та надійну систему зв'язку для передання інформації.

Кореспондентський рахунок — це рахунок одного банку, відкритий в іншому банку. Останній банк за дорученням і за рахунок першого здійснює різні платежі: банку, в якому рахунок відкритий, іншому банку, небанківським структурам.

Кореспондентські відносини — це договірні відносини між банками з метою виконання кожним із них для іншого певних операцій та послуг, пов'язаних із розрахунками між клієнтами та з власними відносинами.

В українській практиці використовують коррахунки кількох видів:

— відкриті на взаємній основі, коли два банки (філії банків) відкривають їх один для одного;

— відкриті в односторонньому порядку, коли один банк відкриває тільки собі рахунок у другому банку. Такі рахунки відкривають, як правило, українські банки в іноземних або малі банки у великих банках-резидентах;

— відкриті банками другого рівня в регіональних управліннях НБУ. В практиці міжбанківських розрахунків через СЕП їх називають реальними коррахунками;

— технічні коррахунки, відкриті банкам — учасникам СЕП у регіональних розрахункових палатах;

— клірингові рахунки, що є різновидом коррахунків і відкриваються в клірингових центрах (розрахункових банках) для проведення заліку взаємних вимог між банками.

Коррахунки, відкриті в комерційних банках, поділяють на рахунки ностро і лоро.

"Ностро" називається рахунок, відкритий певним банком в іншому банку.

"Лоро" називається рахунок, відкритий певним банком для іншого банку — його власника. Тому один і той самий коррахунок для банку-власника буде рахунком ностро, а для банку, що його обслуговує, — рахунком лоро.

За наявності в банку філій виникає проблема виходу в СЕП для кожної з них. Таке входження може бути безпосереднім або опосередкованим.

У першому випадку кожна філія має прямий вихід у СЕП, де їй відкривається самостійний технічний коррахунок, і розрахункова діяльність її здійснюється незалежно від головного офісу банку.

У другому випадку вихід у СЕП має тільки головний банк, а всі його установи (філії) здійснюють розрахунки через коррахунки головного банку. У цьому разі банку потрібно створювати свою власну внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС). Функціонування ВПС характеризується такими рисами:

— консолідація коштів усіх установ певного банку на одному коррахунку, що розширює платіжні можливості кожної структури банку порівняно з тим, якби вони мали свої коррахунки в НБУ;

— посилення ролі головного банку в організації міжбанківських розрахунків усіх його структур, оскільки всі потоки документів і платежів проходять через АРМ-3 головного банку. Це дає можливість останньому одержувати надійну інформацію про всі платежі, що здійснюються його структурами, і керувати ними відповідно до ситуації, що склалася загалом по банку;

— здійснення платежів між структурами одного банку за допомогою програмно-технічних засобів самого банку без виведення їх у СЕП, що сприяє їх прискоренню, спрощенню і здешевленню;

— ведення субкоррахунків для всіх філій банку безпосередньо в ВПС з відображенням на них не тільки внутрішньобанківських, а й позабанківських платежів, що зумовлює поєднання ВПС із СЕП.

Діяльність ВПС забезпечує головний розрахунковий центр (ГРЦ) банку. Він веде субкореспондентські рахунки для кожної філії банку, за якими самостійно здійснює міжфілійні платежі всередині банку, а також відображає платіжні обіги філій з іншими банками, що здійснюються через СЕП. ГРЦ приймає всі початкові платіжні документи від філій банку, сортує їх на внутрішньобанківські, які оплачує перерахуванням коштів із субрахунку філії-платника на рахунок філії-одержувача, і на позабанківські, які включає в загальний пакет початкових платежів головного банку і направляє через АРМ-3 у СЕП для оплати через консолідований коррахунок банку. Після надходження від СЕП оплачених документів ГРЦ сортує їх за філіями та заносить суми документів на їхні субкоррахунки.

Створення ВПС потребує значних витрат на забезпечення філій програмно-технічними засобами та підтримки технологічного процесу. Тому такі системи доцільно створювати у великих банках, що мають багато філій і добрий фінансовий стан.

5. Система електронних банківських послуг населенню

Одним із основних напрямів діяльності НБУ є утворення національної системи масових електронних платежів (НСМЕП) населення за товари та послуги.

Національна система масових електронних платежів — це система безготівкових розрахунків, при якій розрахунки за товари та послуги здійснюються за допомогою банківських платіжних карток.

Платіжна картка — документ на носії електронної інформації у вигляді пластикової картки, що випускається кредитно-фінансовими установами.

Платіжна картка дає можливість його пред'явникові одержувати без оплати готівкою товари та послуги, в тому числі послуги з одержання через банківські установи готівки, та підтверджує особам, які надають ці товари та послуги, що оплата їх вартості буде здійснена з рахунків у банківських установах.

Основними документами, що регламентують порядок використання банківських платіжних карток у вітчизняній економіці, є Положення про порядок здійснення бухгалтерських операцій з банківськими платіжними картками національної системи (затверджено Постановою Правління НБУ № 353 від 30 грудня 1996 p.), Положення про систему захисту електронної інформації до системи масових електронних платежів населення за товари та послуги в Україні (затверджено Постановою Правління НБУ № 353 від 30 грудня 1996 p.).

Для здійснення операцій із платіжними картками НСМЕП необхідно одержати ліцензію (дозвіл) НБУ.

Учасниками системи є:

— тримачі (власники) карток — фізичні особи (в окремих випадках і юридичні особи);

— підприємства торгівлі та побутового обслуговування населення, в яких встановлено платіжні термінали;

— кредитно-фінансові установи (банк-емітент, банк-еквайр, розрахунковий банк).

Створення НСМЕП є значно складнішим, трудо- та капіталомісткішим завданням, ніж створення СЕП.

Ключову роль у переведенні масових платежів на безготівкову основу відіграють пластикові картки. Самі по собі вони не є грішми і не здійснюють обігу. Вони лише є підтвердженням того, що їхні власники мають на своїх рахунках певну суму грошей, яку можуть привести в рух за допомогою карток і погасити свої зобов'язання. Проте вона може прискорити їх обіг, збільшити залучення готівки в банківський обіг, підвищити рівень грошово-кредитної мультиплікації, що може спричинити збільшення пропозиції грошей та інфляційні процеси.

У світовій практиці існує багато видів пластикових карток, які різняться за:

1) характером емітента (банки, небанківські структури);

2) характером власника (приватна особа, корпорація);

3) функціональним призначенням (кредитна картка, дебетна картка);

4) технологією використання (картки з магнітною смугою, картка з мікросхемою або смарт-картка);

5) ступенем пільг для користувачів ("стандартні", "золоті", "платинові").

Для організації НСМБП в Україні важливе значення має класифікація банківських пластикових карток за їх функціональним призначенням та технологією використання.

Одним із функціональних призначень банківських пластикових карток є здійснення за їх допомогою платежів, завдяки чому їх можна назвати платіжними. Проте деякі з них мають ще й інше призначення — забезпечувати кредитування власника картки. Тому цю групу карток прийнято називати кредитними, а всі інші — дебетними.

Кредитними називаються картки, видача яких супроводжується відкриттям їх власниками кредитних ліній, за рахунок і в межах яких здійснюються платежі чи видача готівки за допомогою цих карток. Тому їх власникам відкриваються окремі позичкові рахунки, які функціонують незалежно від інших їхніх рахунків (поточних чи ощадних).

Дебетними називаються пластикові картки, за допомогою яких платежі здійснюються списанням коштів безпосередньо з поточного рахунку власника картки, а не за рахунок наданого кредиту. Тому за своїм призначенням це суто платіжні картки.

Дебетні картки теж бувають кількох видів. Залежно від спрямованості операцій, що здійснюються за допомогою такої картки, виділяють:

картки для операцій з готівкою, за допомогою яких власники можуть отримати готівку зі своїх рахунків безпосередньо в банку або через автоматичні пристрої (банкомати);

картки для оплати товарів (послуг) через термінали в торговельних залах. Наявність термінала та мережі електронного зв'язку дає можливість продавцеві товару швидко ідентифікувати платника, а останньому — негайно переказати гроші з його рахунку на рахунок торговельної організації. Ці картки технологічно спроможні істотно витіснити готівку зі сфери масових платежів;

чекові гарантійні картки, що використовуються для ідентифікації чекодавця і гарантування платежу за чеком. Гарантування забезпечується наявними на поточному рахунку власника картки коштами та правом на кредит, наданим йому банком у разі недостатності для оплати чека власних коштів. Ці картки широко застосовуються у країнах з розвиненим чековим обігом. В Україні чековий обіг ще не розвинений, тому цей вид дебетної картки не має широкого застосування.

За технологією використання виділяють два види карток:

1) картки з магнітною смугою;

2) картки з мікросхемою (смарт-картки).

Вони різняться між собою способом запису інформації, необхідної для здійснення платежу, та обсягом її накопичення. Картки з магнітною смугою та з мікросхемою можуть бути як кредитні, так і дебетні.

Картки з магнітною смугою характеризуються тим, що інформація, необхідна для використання її в банкоматах та в електронних платіжних терміналах, записана на магнітній смузі, розміщеній на звороті картки. Важливим елементом цієї інформації є персональний ідентифікаційний номер (PIN). Цей номер (код) має бути відомий власнику картки, він його вводить у банкомат чи термінал за допомогою спеціальної клавіатури. Коли картка вводиться у зчитувальний пристрій банкомата чи термінала, набраний код порівнюється з PIN-кодом на магнітній смузі й, якщо вони збігаються, відкривається доступ до комунікаційної мережі для передавання команд щодо виконання платежу: власник набирає суму платежу, яка передається до банку, що веде його рахунок, з якого вона списується та переводиться на рахунок продавця товарів чи послуг або видається готівкою (з банкомата).

Картки з магнітною смугою не несуть у собі інформації про зміну залишку коштів на рахунку платника після кожної трансакції. Тому при кожній операції потрібно звертатися до банку за цією інформацією, що затримує саму трансакцію і здорожує весь процес платежу. Цієї вади позбавлена смарт-картка.

Смарт-картка характеризується тим, що замість магнітної смуги в неї вмонтована мікросхема, яка, власне, є мікропроцесором, здатним самостійно обробляти та запам'ятовувати зміну інформації, зокрема, визначати вільний залишок коштів на поточному рахунку чи залишок ліміту кредитної лінії на позичковому рахунку платника. Поява смарт-картки відкрила можливість для створення "електронного гаманця", за допомогою якого платник може автономно здійснювати всі свої платежі в безготівковій формі, не звертаючись кожного разу до банку — емітента картки за підтвердженням його платоспроможності.

Клієнти одержують такі вигоди від застосування пластикових карток у масових платежах:

— позбавляються ризиків, пов'язаних із втратою, крадіжкою, пошкодженням готівки і водночас зберігають майже всі переваги платежів готівкою (негайність, простота платежу);

— одержують можливість оперативної капіталізації частини доходів, оскільки за залишками коштів на рахунках, що перевищують суми, призначені для поточних електронних платежів, нараховуються проценти.

Водночас застосування пластикових карток має для клієнтів І негативні наслідки: зростають витрати, пов'язані зі здійсненням таких платежів (оплата виготовлення картки, сплата вступного внеску, сплата процентів за кредит, обов'язковий депозит на рахунку для платежів за карткою тощо).

Обмеженість мережі магазинів, підприємств сфери послуг, які готові приймати платежі на основі електронних платіжних карток, стримує застосування останніх і зумовлює широке користування готівкою.

Продавці (торговельні організації) мають такі вигоди від застосування пластикових карток:

— зростають обсяги реалізації завдяки залученню більшої кількості та з більшою платоспроможністю покупців;

— скорочуються витрати на інкасацію та конвертацію виручки;

— скорочуються витрати на підтримання безпеки магазинів і підвищується її рівень;

— зростає якість обслуговування покупців та рейтинг торговельної організації.

Негативні наслідки застосування карток для продавців полягають у необхідності істотних початкових витрат на придбання відповідного обладнання та навчання кадрів з користування досить складною системою пристроїв. Надалі зростають і поточні витрати з обслуговування терміналів та пристроїв.

Для окремих банків застосування пластикових карток у масових платежах має такі вигоди:

— збільшується залучення коштів, зростають кредитні ресурси банків і можливості збільшувати їх доходи;

— зростають доходи банків, оскільки за всі операції з картками вони стягують плату;

— покращується імідж банків, підвищується конкурентоспроможність тих із них, які застосовують електронні засоби платежів.

Разом із тим перехід на карткові платежі вимагає від банків також значних первинних витрат на технічне та програмне забезпечення, підготовку кадрів, лінії зв'язку тощо.

Для банківської системи загалом широке застосування пластикових карток у сфері масових платежів має такі вигоди:

— зростає залучення грошових коштів у внутрішньобанківський обіг, посилюється керованість грошового обігу загалом, підвищується роль банківської системи в розвитку економіки;

— знижується частка готівки в грошовій масі, скорочуються витрати на її друкування і забезпечення обігу (касові витрати);

— з'являються додаткові стимули для переведення банківської справи на сучасні електронні технології.

Для отримання вказаних переваг потрібно здійснити значні капіталовкладення у створення інфраструктури системи. Завдання створення НСМЕП в Україні ускладнюється тим, що на український ринок активно проникають міжнародні карткові компанії (VISA, Europay та ін.), які створюють потужну конкуренцію національній системі.

Питання для самоперевірки

1. Подайте характеристику платіжного обігу.

2. Якою є структура платіжного обігу?

3. У чому суть банківського обслуговування готівкового обігу? Яка організація касової роботи в установах банків?

4. Назвіть правила та принципи організації безготівкових розрахунків.

5. Як класифікують безготівкові розрахунки?

6. Якими способами здійснюються безготівкові розрахунки?

7. Які платіжні інструменти використовують для здійснення безготівкових розрахунків?

8. Які форми безготівкових розрахунків можуть використовуватися у розрахункових операціях?

9. У чому полягає суть міжбанківських розрахунків?

10. Яке призначення та структура СЕП?

11. Наведіть характеристику ВПС та міжнародних систем розрахунків.

12. Як класифікують електронні банківські послуги населенню?

13. Яке призначення мають банківські платіжні картки?

14. Як класифікують платіжні картки за схемою розрахунків?

15. У чому полягає суть платіжної дисципліни?

16. У чому полягає контроль за дотриманням розрахункової дисципліни з боку банків?

17. Який порядок відкриття, ведення та закриття рахунків клієнтів банку?

18. Як здійснюється прогнозування касових обігів банками?

Теми рефератів

1. Напрями розвитку платіжного обігу України.

2. Організація готівкового обігу банками України.

3. Сутність розрахункових відносин, правила та принципи їх організації.

4. Перспективи розвитку розрахункових послуг населенню.

Список рекомендованої літератури

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5—6. — Ст. 30.

2. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679-XIV (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 29. — Ст. 238.

3. Адамик В. П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 278 с.

4. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. проф. P. І, Тиркала. — Тернопіль: Карт-бланш, 2001. — 314 с.

5. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. — 2-ге вид., вип. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 476 с.

6. Башнянин Г. I., Вовчак О. Д. та Ін. Управління ризиками платіжних систем: Монографія. — Л.: Новий світ-2000, 2006. — 224 с.

7. Епіфанов А. О., Маслак Я. Г., Сало І, В. Операції комерційних банків: Навч. посіб. — Суми: Університетська книга, 2007. — 523 с.

8. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук та ін. — 2-ґе вид., перероб. і доп. — Л.: ЛБІ НБУ, 2001. — 616 о.

9. Петрук О. М. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. д-ра екон. наук, проф. Ф. Ф. Бутинця. — К.: Кондор, 2004. — 461 с.

10. Платіжні системи: Навч. посіб. / В. А. Ющенко, А. С. Савченко та ін. — К.: Либідь, 1998. — 416 с.

11. Снігурська Л. П. Банківські операції і послуги: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2006. — 466 с.

12. Тиркало Р. П., Щибоволок 3. /. Фінансовий аналіз комерційного банку: основи теорії. Експрес-діагностика, рейтинг: Навч. посіб. — К.: Слобожанщина, 1999. — 236 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

47858. Педагогіка і психологія в системі наук про людину 1.39 MB
  Протягом сторіч педагогіка розвивалася як практика навчання і виховання дітей. За сучасних умов педагогіку розглядають як науку і практику навчання і виховання людини на всіх вікових етапах її особистісного і професійного розвитку оскільки: сучасна система освіти і виховання стосується практично всіх людей; у багатьох країнах створена система безперервної освіти людини; вона містить у собі всі ланки – від дошкільної установи до професійної підготовки і курсів підвищення кваліфікації. Тобто процес навчання і виховання людини як особлива...
47859. Загальні принципи проектування телефонних мереж 126 KB
  Процес проектування його методи та особливості Основою створення будьякого об’єкта є процес проектування. Проектування – це комплекс робіт який складається з пошуку досліджень розрахунків та конструювання достатнього для створення нового об’єкта чи реконструкції старого що відповідає заданим вимогам. Проектування яке здійснюється людиною з застосуванням комп’ютера наз.
47860. Інформаційні технології 171 KB
  На сучасному етапі розвитку транспортної галузі одним з основних факторів впливу науковотехнічного прогресу на технологічні транспортні процеси є широке застосування нових інформаційних технологій заснованих на використанні сучасних засобів обчислювальної техніки зв’язку та передачі інформації. Інформаційні технології ІТ інформаційнокомунікаційні технології Informtion nd Communiction Technologies ICT Сукупність методів виробничих процесів і програмнотехнічних засобів інтегрованих з метою збирання обробки зберігання...
47861. Економічний аналіз. Конспект лекцій 517 KB
  Мета функціональновартісного аналізу ФВА – попередити зайві витрати на виробництво продукції шляхом удосконалення технології виробництва та конструкції виробів використання більш дешевої сировини і матеріалів. На стадії виготовлення продукції за допомогою ФВА детально вивчається продукція виявляються зайві витрати проводиться усунення зайвих функцій товару і таким чином досягається зниження витрат на виробництво продукції. Прибутком; прогнозування величини кожного з цих показників при заданих значеннях інших; економікостатистичний –...
47862. Інформаційні технології. Конспект лекцій 14.48 MB
  Пристрої візуалізації і подання даних. Способи подання атрибутивних даних. Моделі даних. Створення атрибутивної бази даних
47864. Загальні поняття основ ергономіки 300 KB
  Технічний прогрес у промисловості в транспортній галузі в енергетиці та у військовій справі супроводжується вростанням ролі людини у забезпеченні високої ефективності виробництва. Механізація та автоматизація виробничих процесів упровадження обчислювальної техніки та інформаційних технологій докорінно змінюють діяльність людини висуваючи до неї нові більш високі вимоги збільшуючи при цьому економічну та соціальну значущість результатів її діяльності. Одночасно принцип гуманізації...
47865. Інформаційні системи та технології в торгівлі 623.5 KB
  Між керуючою системою і керованою системою здійснюється взаємозв'язок через інформаційну систему під якою розуміють комунікаційну систему із збору передачі переробки інформації про об'єкт яка постачає працівникам різного рангу інформацію для реалізації функції управління. Друга відмінність полягає у формі передавання інформації. Для АСУТП основною формою передавання інформації є сигнали в АСОУ документи. Роль та місце АСДС в ієрархії управління визначається тим що вона є основним джерелом статистичної інформації конче потрібної для...
47866. Організаційна структура та бюджетні повноваження Державного казначейства України. Функції Державного казначейства України 72 KB
  Саме останні дають нам можливість оцінити якість дії Державного казначейства а також його завдання та обовязки які повязані з його діяльністю. Більше того через функції визначається сутність та основна мета діяльності певного об'єкта в нашому випадку Державного казначейства. На Державне казначейство в Україні покладено виконання таких функцій: здійснення касового виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування за доходами та видатками; здійснення контролю за цільовим спрямуванням бюджетних коштів на стадії проведення...