8891

Інвестиційна діяльність банків

Контрольная

Банковское дело и рынок ценных бумаг

Інвестиційна діяльність банків 1. Суть, значення та класифікація банківських інвестицій 2. Інвестиційний портфель банку та його класифікація 3. Концепція формування інвестиційного портфеля банку 1. Суть, значення та класифікація банківських інвестиц...

Украинкский

2013-02-19

52.51 KB

28 чел.

Інвестиційна діяльність банків

1. Суть, значення та класифікація банківських інвестицій

2. Інвестиційний портфель банку та його класифікація

3. Концепція формування інвестиційного портфеля банку

1. Суть, значення та класифікація банківських інвестицій

Інвестиції — це частина фінансових ресурсів у формі їх довгострокових вкладень (капіталу).

У найбільш загальному розумінні з точки зору економічної теорії інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. У макроекономіці інвестиції є частиною сукупних витрат, що складаються з витрат на нові засоби виробництва (виробничі або фінансові інвестиції), інвестицій у нове житло та приріст товарних запасів. Інвестиції — це частина ВВП, не спожита в поточному періоді, яка забезпечує приріст капіталу в економіці. В мікроекономіці Інвестиції — це процес утворення нового капіталу. У фінансовій теорії під інвестиціями розуміють придбання реальних або фінансових активів, тобто це сьогоднішні витрати, метою яких є одержання майбутніх вигод. Ураховуючи розглянуті підходи, можна дати таке загальне визначення: інвестиції — це довгострокове вкладання капіталу в будь-яку галузь економіки з метою отримання доходу чи прибутку або в будь-яку поточну діяльність, яка збільшує здатність економіки відтворюватись на розширеній основі.

Уперше законодавче визначення інвестицій в Україні зроблено в Законі України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 p., яким визначені правові, економічні та організаційні рамки інвестиційної діяльності.

Відповідно до закону, інвестиціями вважаються всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого утворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

До майнових та інтелектуальних цінностей відносять:

— кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

— рухоме та нерухоме майно;

— майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

— сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, досвіду, ноу-хау (те, що не запатентовано);

— права користування землею, водою, ресурсами, рухомим та нерухомим майном та інші майнові права;

— інші цінності.

З метою надання найбільш повної інформації про напрями інвестування, а також для забезпечення процесів обліку, аналізу та планування інвестиційної діяльності інвестиції класифікують за різними ознаками:

1. За формою власності:

— державні;

— приватні;

— іноземні;

— спільні.

2. За суб'єктами інвестування:

— інвестиції юридичних осіб;

— інвестиції фізичних осіб.

3. За об'єктами вкладання коштів:

— реальні;

— фінансові;

— споживчі.

4. За характером участі в інвестуванні:

— прямі — безпосередня участь інвестора у виборі об'єкта інвестування;

— непрямі — опосередкована участь інвестора у виборі об'єкта інвестування.

Під прямими інвестиціями, насамперед, розуміють безпосередню участь інвестора при виборі об'єкта інвестування коштів. Пряме інвестування здійснюють, в основному, підготовлені інвестори, які мають достатньо точну інформацію про об'єкт інвестування і добре обізнані з механізмом інвестування. Якщо прямі інвестиції мають форму вкладів у цінні папери, то, як правило, ними забезпечується контрольний пакет акцій або інша форма контрольної участі.

Портфельні (непрямі) інвестиції здійснюються у формі створення портфелів цінних паперів, які належать різним емітентам і не забезпечують контрольну участь і пряме управління об'єктом інвестицій. Мета портфельних інвестицій (на відміну від прямих) — отримання прибутків від зростання курсової вартості портфеля, від створення ними стабільних грошових потоків (дивідендів, процентів) при диверсифікації ризику.

5. Виходячи із спрямованості інвестицій у господарській діяльності:

— нетто-інвестиції, які пов'язані зі заснуванням проекту, підприємства, їх ще називають початковими;

— екстенсивні — ті, які направлені на розширення або збільшення виробничого потенціалу чи господарської діяльності загалом;

— реінвестиції, які здійснюються за рахунок прибутку, одержаного від первинного вкладання капіталу (повторні інвестиції);

— брутто-інвестиції, які складаються із нетто-інвестицій і реінвестицій.

6. Залежно від характеру здійснення:

— пасивні — спрямовані на підтримку певного рівня прибутковості, обсягів діяльності, на зміну застарілого обладнання, техніки тощо;

— активні — забезпечують розширений розвиток, упровадження нових технологій, нової техніки або пов'язані з випуском нових видів продукції.

7. За регіональною ознакою:

— внутрішні або національні;

— зовнішні або закордонні.

8. За строками:

— короткострокові;

— середньострокові;

— довгострокові.

У ПКУ інвестиції поділяють на капітальні, фінансові, реінвестиції.

Головні напрями участі банків в інвестиційному процесі передбачають:

1) проведення операцій, пов'язаних із вкладенням у державні цінні папери;

2) здійснення інвестицій за рахунок власних коштів;

3) участь в інвестиціях у складі промислово-фінансових груп;

4) трастове управління інвестиційними ресурсами;

5) залучення іноземних інвестиційних ресурсів.

Інвестиційна діяльність банку відноситься до активних операцій, а інвестиції — до активів банку.

Інвестиційна діяльність банків має за мету:

1) збереженість капіталу банку;

2) приріст дохідності банку;

3) забезпечення ліквідності балансу банку;

4) підтримку вторинних резервів банку.

Інвестиційна діяльність банків тісно пов'язана з банківськими кредитними операціями. Водночас вона має свої відмінності:

1) інвестиції носять знеособлений характер, а кредитні угоди укладаються з конкретними юридичними чи фізичними особами;

2) у процесі інвестування в цінні папери комерційні банки виступають кредиторами і є ініціаторами таких заходів, а при кредитуванні вони виступають також кредиторами, але ініціатором угод виступає позичальник;

3) позика видається переважно на короткий строк і на основі принципів повернення і забезпеченості, а інвестиції в цінні папери здійснюються без дотримання таких принципів.

Цінні папери можуть використовуватися банками як застава для одержання кредиту на міжбанківському ринку, для рефінансування через НБУ.

Банки беруть активну участь у формуванні інфраструктури ринку цінних паперів. Вони можуть виконувати депозитарні функції, займатися клірингово-розрахунковою діяльністю, вести реєстр власників цінних паперів (реєстраторська діяльність).

Окремі види діяльності банків на ринку цінних паперів підпадають під визначення професійної діяльності, зокрема, це діяльність з випуску та обігу цінних паперів, депозитарна, розрахунково-клірингова, реєстраторська тощо.

Для здійснення професійної діяльності банки повинні одержати дозвіл Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

I. Емісійні операції банків на ринку цінних паперів можна систематизувати залежно від виду цінних паперів, що випускають в обіг, а саме:

— операції з випуску дольових цінних паперів (акцій);

— операції з випуску боргових зобов'язань (облігацій, депозитних сертифікатів, векселів, комерційних цінних паперів);

— операції з випуску похідних цінних паперів.

II. Крім операцій з цінними паперами як інвестиційних операцій, банк здійснює прямі банківські інвестиції, які можна класифікувати так:

— інвестиції у власну діяльність. Це, насамперед, інвестиції у власні основні засоби та інші вкладення, які збільшують вартість власних активів банку.

— інвестиції в інші види діяльності. Ці інвестиції здійснюються:

а) за рахунок коштів банку. Вони спрямовуються на створення підприємств чи участь у їхній діяльності (окрім купівлі акцій), які, передусім, є елементами інфраструктури банківської діяльності;

б) за рахунок кредитних ресурсів. Кредитування клієнтів банків на інвестиційні потреби здійснюється як за рахунок кредитних ресурсів, залучених власними силами банку, так і за рахунок обслуговування цільових кредитних ресурсів на інвестиційні цілі зовнішнього походження.

Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" (від 7 грудня 2000 p.), банки мають право здійснювати прямі інвестиції без письмового дозволу Національного банку України у разі, якщо:

— інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше 5 % регулятивного капіталу;

— юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключну діяльність з надання фінансових послуг;

— регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України.

Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачена повна відповідальність його власників.

Пряма чи опосередкована участь банку в капіталі будь-якого підприємства, установи не повинна перевищувати 15 % капіталу банку.

Сукупні інвестиції банку не повинні перевищувати 60 % розміру капіталу банку.

Отже, банки можуть брати участь в інвестуванні таким чином:

1) обслуговувати рух коштів, що належать інвесторам-клієнтам і призначені для інвестування;

2) мобілізувати накопичення для заощаджень і спрямовувати їх на інвестування через ринок цінних паперів;

3) вкладати в інвестиційні проекти власні та залучені ресурси.

Однак у сучасних умовах в Україні банки в основному обмежуються переважно першим видом діяльності, оскільки залучення коштів, що інвестуються, незначні. Це пов'язане з низкою об'єктивних чинників:

— рівень ціни кредиту перевищує його фінансову віддачу;

— загальний обсяг інвестицій, спрямованих в економіку, значно менший, ніж попит на них;

— нестача власного капіталу та брак достатніх резервів під кредитні ризики. У зв'язку з цим проблема концентрації банківського капіталу є надзвичайно актуальною;

— обмеження фінансових можливостей банків вимогами Національного банку України щодо обов'язкового резервування.

Збільшити інвестиційний потенціал комерційні банки мають можливість за рахунок заощаджень населення.

Якісним моментом можна вважати появу у вітчизняній практиці спеціалізованих інвестиційних банків. В узагальненому вигляді інвестиційні банки є фінансовими інститутами, що спеціалізуються на операціях з цінними паперами, реалізації інвестиційних проектів, довгостроковому кредитуванні клієнтів та акумулюють, як основні, такі функції:

1. Участь у фінансових програмах емітентів, формування інвестиційних портфелів.

2. Андерайтинг, тобто купівля на первинному ринку цінних паперів з подальшим їх перепродажем інвесторам; укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з подальшим перепродажем або про накладання на покупця обов'язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов'язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані (ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 p.).

3. Продаж-купівля цінних паперів на вторинному ринку, портфельне управління фінансовими активами. Крім купівлі-продажу цінних паперів, від імені клієнтів інвестиційні банки також ведуть операції і здійснюють інвестування від власного імені.

4. Інвестиційне проектування, моніторинг реалізації планів розвитку.

5. Довгострокове кредитування під заставу цінних паперів.

Інвестиційний банк не має права залучати кошти фізичних осіб — населення і розпоряджатися ними.

2. Інвестиційний портфель банку та його класифікація

Інвестиційний портфель банку — це сукупність здійснених банком інвестицій з метою одержання прибутку та диверсифікації ризиків.

Залежно від поведінки інвесторів інвестиційний портфель може бути таких типів:

агресивний (ризиковий) — націлений переважно на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів (в основному, акцій), які входять до портфеля цінних паперів. Власник такого портфеля схильний до високого ступеня ризику. Такий інвестор прагне якнайбільшої дохідності і вкладає капітал у ризикові папери;

поміркований (ринковий) — дохід буде складатися за рахунок приросту курсової вартості, процентів за дохідними державними цінними облігаціями, а також із дивідендних виплат. Інвестори з поміркованою стратегією як основний пріоритет вибирають величину доходу, не обмежуючись жорсткими рамками періоду інвестування;

консервативний портфель формується з державних облігацій. Інвестор схильний до меншого ступеня ризику. Інвестор, який дотримується консервативної стратегії управління портфелем, зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого періоду часу. Тому для нього кращим є безперервний потік платежів у вигляді процентних виплат на цінні папери. Його задовольняє менша дохідність, яка компенсується високою надійністю одержання доходів.

Інвестиційні портфелі банку класифікують за різними ознаками на такі види:

1. За метою інвестування розрізняють портфелі:

— одержання прибутку;

— збереження капіталу;

— забезпечення резервів;

— забезпечення ліквідності;

— розширення сфери впливу;

— спекулятивні.

2. За ступенем досягнення інвестиційних цілей розрізняють:

— інвестиційний портфель прибутковості;

— інвестиційний портфель зростання;

— венчурний інвестиційний портфель;

— збалансований інвестиційний портфель;

— гарантійний інвестиційний портфель;

— незбалансований інвестиційний портфель;

— інвестиційний портфель, що вимагає диверсифікації.

3. За видом інструментів інвестування розрізняють:

— портфель цінних паперів;

— портфель реальних інвестицій;

— депозитарний портфель;

— іпотечний портфель;

— позичковий портфель;

— валютний портфель;

— комбінований портфель.

4. За рівнем ризику фінансових інструментів інвестиційні портфелі поділяють на:

— неризиковий;

— з мінімальним ризиком;

— з середнім ризиком;

— високоризиковий;

— спекулятивний.

5. За стратегією формування інвестиційний портфель може бути:

— короткостроковий;

— середньостроковий;

— довгостроковий.

6. За рівнем управління розрізняють портфель:

— фіксований;

— з пасивним управлінням;

— середній за рівнем контролю;

— що вимагає щоденного контролю.

3. Концепція формування інвестиційного портфеля банку

Інвестиційний портфель банку — це набір цінних паперів, які придбані для отримання доходів і забезпечення ліквідності. Управління портфелем полягає у підтримці рівноваги між ліквідністю і прибутковістю.

У концепції формування інвестиційного портфеля банку знаходять відображення такі основні моменти:

1. Визначення основної мети інвестиційної політики, необхідності та доцільності портфельних інвестицій.

2. Визначення строків придбання і зберігання цінних паперів у портфелі. На цьому етапі інвестор визначає свій інвестиційний горизонт, тобто проміжок часу, на який розповсюджується його стратегія і щодо якого оцінюються результати інвестиційного процесу.

3. Визначення видів цінних паперів, із яких планується сформувати портфель та критерії як відбір фінансових інструментів. На цьому етапі інвестор аналізує інформацію на фондовому ринку, оцінює економічну кон'юнктуру та прогнози на майбутнє. Цей етап можна назвати інвестиційним аналізом, бо його мета — у попередньому відборі інвестиційних активів, які інвестор вважає доцільними.

4. Визначення структури інвестиційного портфеля і його складових частин. Тут визначаються інвестиційні ліміти, які використовуються для ефективних інвестицій у сегменти фінансового ринку.

5. Визначення класифікації і принципів створення інвестиційного портфеля (агресивний, поміркований, консервативний). Тут описано співвідношення дивідендної і курсової дохідності цінних паперів, які формують портфель.

6. Диверсифікація складових частин портфеля. Визначення принципів диверсифікації і кількісних характеристик.

7. Формування механізмів страхування від ризику. Особливості роботи з похідними цінними паперами.

8. Схеми управління інвестиційним портфелем.

9. Оцінка дохідності, ризику та ліквідності інвестиційного портфеля, який проектується.

10. Податкове планування, оптимізація оподаткування операцій з цінними паперами та доходів від інвестиційної діяльності.

11. Юридичні питання.

12. Кінцева оптимізація структури інвестиційного портфеля за встановленими критеріями дохідності, ризику та ліквідності.

При розробці своєї інвестиційної стратегії банк може дотримуватися відповідної класифікації і формувати інвестиційні портфелі.

Тип портфеля — це його інвестиційна характеристика, яка базується на співвідношенні доходу та ризику.

Банки можуть формувати такі типи портфелів (рис. 1):

Рис. 1. Різновиди типів інвестиційних портфелів

Портфель зростання — зорієнтований на цінні папери та інші інвестиційні об'єкти, ринкова вартість яких швидко зростає. Метою портфеля такого типу є зростання капіталу не за рахунок отримання дивідендів і процентів, а за рахунок зростання курсової вартості. По-іншому такий портфель називають курсовим.

Залежно від співвідношення очікуваного зростання капіталу та ризику можна виділити види портфелів зростання: агресивного, консервативного та середнього.

Портфелі агресивного зростання орієнтуються на максимальний приріст капіталу. Цей портфель складається з акцій молодих швидкозростаючих компаній. Він пов'язаний із великим ризиком, але при сприятливому розвитку підприємств-емітентів може принести високий дохід.

Портфель консервативного зростання містить акції великих, добре відомих і стабільних компаній, які характеризуються хоча й невисокими, але стійкими темпами зростання курсової вартості.

Портфель середнього зростання має одночасно інвестиційні властивості агресивного й консервативного портфелів. До цього типу портфеля включаються, поряд із надійними цінними паперами, придбаними на тривалий період, ризиковані фондові інструменти, склад яких періодично оновлюється. При цьому забезпечується середній приріст капіталу та поміркований рівень ризику вкладів. Надійність забезпечується цінними паперами консервативного зростання, а дохідність — цінними паперами агресивного зростання.

Мета портфеля доходу — отримання високих поточних доходів за рахунок дивідендів і процентів.

Змішаний портфель (збалансований портфель з урахуванням зростання і доходу інвестованого капіталу) формується, щоб уникнути можливих втрат на фондовому ринку як від падіння курсової вартості, так і від низьких процентних виплат. Портфель частково складається з об'єктів фондових цінностей зі швидкозростаючою курсовою вартістю, частково — з високодохідних цінних паперів.

У спеціалізованому портфелі папери або інші об'єкти інвестицій об'єднані не за загальним цільовим критерієм, а за більш частковими критеріями (за ризиком, цінним папером, галузевою або регіональною належністю тощо).

Наприклад, можуть бути такі варіанти формування спеціалізованого портфеля;

— портфель корпоративних акцій;

— портфель облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП);

— портфель короткострокових цінних паперів;

— регіональний або галузевий портфель (формується з цінних паперів однієї або декількох пов'язаних між собою галузей, або із паперів емітентів, які знаходяться в одному регіоні).

Портфель ризикованого капіталу складається переважно із цінних паперів і паїв молодих компаній "агресивного" типу, що вибрали стратегію швидкого розширення, або інших ризикованих об'єктів з незрозумілою ринковою часткою й оцінкою. За суттю, це спекулятивний портфель, мета якого — отримати дуже високі доходи за рахунок купівлі активів, коли вони сильно недооцінені.

Основними чинниками, які впливають на масштаби інвестиційної діяльності банку та вибір інвестиційної політики, е:

— етапи життєвого циклу банку (початок створення, швидке та стійке зростання, стабілізація, сповільнене зростання і поступове припинення діяльності);

— загальний тип поведінки та політика банку на ринку (консервативний, поміркований або агресивний), види і масштабність цілей, які ставить перед собою банк, а також стратегія його розвитку;

— розміри банку та мережі його відділень (міжрегіональна або регіональна мережа);

— готовність банку йти на значні витрати, які не принесуть прибутку в найближчому майбутньому (інвестиційні операції вимагають дорогого ресурсного та інформаційного забезпечення).

При розробці інвестиційної політики банку необхідно враховувати низку обмежень щодо;

1) складу пасивів банку, а саме: якщо значну частку в зобов'язаннях становлять кошти на поточних рахунках організацій і на вкладах на вимогу, це не дозволяє банку використовувати короткострокові ресурси для ефективних інвестицій;

2) здійснення інвестиційних операцій за умовами володіння банком значними надлишками ліквідності, що пов'язано із самою природою інвестицій (трансформація короткострокових залучених ресурсів у більш довгострокові вкладення), а також з великим ризиком і часто неліквідністю самих інвестицій;

3) регулюючої діяльності НБУ, спрямованої на обмеження ризику і встановлення пріоритетних об'єктів інвестицій (створення резервів під знецінення пінних паперів);

4) впливу на масштаби інвестиційної діяльності організаційної структури банку. Очевидно, що інвестиційний банк активніший на фондовому ринку, ніж універсальний.

При формуванні інвестиційного портфеля інвестор повинен чітко сформувати свою стратегію управління і визначити майбутній тип портфеля.

Основною метою інвестиційної діяльності банку є забезпечення збереження коштів, дохідності та ліквідності. Водночас, більш високий дохід досягається за рахунок зниження ліквідності та пов'язаний, як правило, з вищим рівнем ризику, тому інвестиції повинні бути диверсифіковані. Відповідно до цього інвестиційна політика банку має передбачати визначення:

а) пріоритетних напрямів інвестування з урахуванням очікуваних доходів і ризику й на цій основі відбір відповідних інвестиційних проектів;

б) загального обсягу довгострокових інвестицій щодо всіх активів банку;

в) граничної величини кредиту або іншого виду інвестицій на одного позичальника;

г) механізму реалізації (здійснення) інвестицій, у тому числі можливостей об'єднання коштів і системи участі у фінансово-промислових групах;

ґ) способів контролю за реалізацією інвестицій і санкцій до них.

Для реалізації ефективної інвестиційної політики необхідна розробка механізму управління інвестиціями в умовах високої інфляції, несприятливого інвестиційного режиму і недостатньо розвиненого фінансового ривку.

Методологія управління інвестиційною діяльністю банку включає низку етапів і процедур.

По-перше, розробку правил прийняття рішень за інвестиційними проектами, які захищають від елементів випадковості та суб'єктивізму.

По-друге, визначення чинників, які дозволяють обрати об'єкт фінансування. До таких чинників потрібно віднести:

— пріоритети політики реалізації структурної перебудови економіки регіону;

— концентрацію коштів на обмеженому колі об'єктів;

— можливість використання пільгової політики оподаткування;

— порівняно швидкі строки окупності вкладів;

— наявність виробничої бази та інфраструктури для реалізації інвестиційних проектів.

По-третє, обов'язкову економічну експертизу проектів із дотриманням вимог міжнародних стандартів. Нині існує розвинений методичний апарат (методика оцінки інвестиційних проектів ЮНІДО, методика Всесвітнього банку тощо), який підкріплений, як правило, програмними продуктами. На вітчизняному ринку за останні роки з'явилося багато комп'ютерних програм оцінки інвестиційних проектів, адаптованих до українських умов.

По-четверте, участь банків у статутному капіталі позичальника часткою, яка дає право на входження у Раду директорів.

По-п'яте, визначення періоду кредитування, при цьому строк погашення і сплата процентів за кредит повинні пов'язуватись із ходом реалізації інвестиційних проектів, реалізацією продукції та інфляційними процесами.

Питання для самоперевірки

1. Що розуміють під банківськими інвестиціями?

2. Наведіть класифікацію інвестиційних операцій банків.

3. Подайте визначення інвестиційного портфеля банку, його відмінність від портфеля цінних паперів банку.

4. Які розрізняють види і типи інвестиційного портфеля банку?

5. У чому полягає зміст Інвестиційної політики банку? Назвіть її типи та принципи реалізації.

6. Розкрийте специфіку банківського інвестування.

7. Які основні етапи формування портфеля цінних паперів банку?

Теми рефератів

1. Стан та специфіка банківського інвестування.

2. Причини, масштаби та наслідки іноземного банківського Інвестування.

3. Зарубіжний досвід банківської Інвестиційної діяльності,

4. Сучасні проблеми банківської інвестиційної діяльності в Україні.

5. Сучасний стан, перспективи розвитку та загальна характеристика діяльності українських інвестиційних банків.

6. Формування портфеля цінних паперів банку.

7. Інвестиційне кредитування банків.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-ПІ (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5—6. — Ст. 30.

2. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679-XIV (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 29. — Ст. 238.

3. Адамик Б. Я. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 278 с.

4. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. проф. P. І. Тиркала. — Тернопіль: Карт-бланш, 2001. — 814 с.

5. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. — 2-ге вид., вип. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 476 с.

6. Вовчак О. Д. Банківська інвестиційна діяльність в Україні: Монографія. — Л.: Новий Світ-2000, 2005. — 644 с.

7. Епіфанов А, О., Маслак Н. Г., Сало І. В. Операції комерційних банків: Навч. посіб. — Суми: Університетська книга, 2007. — 523 с.

8. Луців Б. Л. Банківська діяльність у сфері інвестицій. — Тернопіль: Економічна думка; Карт-бланш, 2001. — 820 с.

9. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук та ін. — 2-ге вид., перероб. і доп. — Л.: ЛБІ НБУ, 2001. — 516 с.

10. Петрук О, М. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. д-ра екон. наук, проф. Ф. Ф. Бутинця. — К.: Кондор, 2004. — 461 с.

11. Снігурська Л. П. Банківські операції і послуги: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2006. — 456 с.

12. Тиркало P. І., Кравчук І. С. Банківські операції з цінними паперами: Монографія. — Тернопіль: Карт-бланш, 2004. — 211 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

15569. Реклама услуг по заключению договоров ренты, в том числе договора пожизненного содержания с иждивением 19 KB
  30. Реклама услуг по заключению договоров ренты в том числе договора пожизненного содержания с иждивением1. Реклама услуг по заключению договоров ренты в том числе договора пожизненного содержания с иждивением не должна содержать:1 выражение благодарности физическими л...
15570. Реклама деятельности медиаторов по обеспечению проведения процедуры медиации 21 KB
  30.1. Реклама деятельности медиаторов по обеспечению проведения процедуры медиации1. Реклама деятельности медиаторов по обеспечению проведения процедуры медиации не прошедших соответствующего профессионального обучения и не имеющих подтверждающих такое обучение докум...
15571. Саморегулируемые организации в сфере рекламы 21.5 KB
  31. Саморегулируемые организации в сфере рекламыСаморегулируемой организацией в сфере рекламы признается объединение рекламодателей рекламопроизводителей рекламораспространителей и иных лиц созданное в форме ассоциации союза или некоммерческого партнерства в целя...
15572. Права саморегулируемой организации в сфере рекламы 29 KB
  32. Права саморегулируемой организации в сфере рекламыСаморегулируемая организация в сфере рекламы имеет право:1 представлять законные интересы членов саморегулируемой организации в их отношениях с федеральными органами государственной власти органами государственн
15573. Полномочия антимонопольного органа на осуществление государственного контроля в сфере рекламы 54 KB
  33. Полномочия антимонопольного органа на осуществление государственного контроля в сфере рекламы1. Антимонопольный орган осуществляет в пределах своих полномочий государственный надзор за соблюдением законодательства Российской Федерации о рекламе в том числе:1 пред
15574. Представление информации в антимонопольный орган 24 KB
  34. Представление информации в антимонопольный орган1. Юридические лица индивидуальные предприниматели обязаны представлять в антимонопольный орган его должностным лицам по его мотивированному требованию в установленный срок необходимые документы материалы объясне...
15575. Обязанности антимонопольного органа по соблюдению коммерческой, служебной и иной охраняемой законом тайны 27 KB
  35. Обязанности антимонопольного органа по соблюдению коммерческой служебной и иной охраняемой законом тайны1. Сведения составляющие коммерческую служебную и иную охраняемую законом тайну и полученные антимонопольным органом при осуществлении своих полномочий не под...
15576. Организация и проведение проверок в сфере рекламы 23 KB
  35.1. Организация и проведение проверок в сфере рекламы 1. Государственный надзор в сфере рекламы осуществляется в порядке установленном Правительством Российской Федерации.2. К отношениям связанным с организацией и проведением проверок юридических лиц индивидуальн
15577. Решения и предписания антимонопольного органа по результатам рассмотрения дел, возбужденных по признакам нарушения законодательства Российской Федерации о рекламе 69.5 KB
  36. Решения и предписания антимонопольного органа по результатам рассмотрения дел возбужденных по признакам нарушения законодательства Российской Федерации о рекламе1. Антимонопольный орган в пределах своих полномочий возбуждает и рассматривает дела по признакам нару