8892

Банківське обслуговування зовнішньоекономічної діяльності

Контрольная

Банковское дело и рынок ценных бумаг

Банківське обслуговування зовнішньоекономічної діяльності 1. Суть, значення та загальна характеристика валютних операцій банку 2. Неторговельні операції банків в іноземній валюті 3. Характеристика основних форм міжнародних розрахунків 4. Порядок зді...

Украинкский

2013-02-19

213.44 KB

28 чел.

Банківське обслуговування зовнішньоекономічної діяльності

1. Суть, значення та загальна характеристика валютних операцій банку

2. Неторговельні операції банків в іноземній валюті

3. Характеристика основних форм міжнародних розрахунків

4. Порядок здійснення міжнародних розрахунків за експортно-імпортними операціями

5. Відкрита валютна позиція банку та методика її розрахунку

1. Суть, значення та загальна характеристика валютних операцій банку

Порядок проведення банками операцій з іноземною валютою регламентується чинним законодавством України, зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і контролю" та понад 100 нормативними актами НБУ.

Для одержання валютної ліцензії банки повинні представити НБУ такі документи:

1) заяву на одержання валютної ліцензії з економічним обґрунтуванням необхідності здійснення валютних операцій;

2) банківську ліцензію та її копію;

3) бухгалтерську звітність за основний фінансовий рік та акт останньої

ревізії;

4) довідку про технічну готовність банку для здійснення таких операцій;

5) довідку про наявність кваліфікованого персоналу;

6) довідку про організацію внутрішньобанківського контролю.

Ліцензії, які надають банкам на здійснення валютних операцій, бувають декількох видів:

1) одноразові;

2) внутрішні;

3) внутрішньо розширені;

4) генеральні.

Внутрішня ліцензія дає право банкам здійснювати операції в іноземній валюті на внутрішньому валютному ринку.

Внутрішньо розширена дозволяє банкам здійснювати операції на внутрішньому валютному ринку, а також встановлює кореспондентські відносини з іноземними банками, однак в обмеженій кількості (не більше 6).

Генеральна ліцензія дозволяє проводити валютні операції на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Відповідно до отриманих ліцензій, банки можуть проводити такі операції в іноземній валюті:

1) ведення валютних рахунків клієнтів (поточних, депозитних, розподільчих);

2) неторговельні операції (обмін валюти через обмінні пункти, валютне обслуговування фізичних осіб тощо);

3) встановлення прямих кореспондентських відносин з іноземними банками;

4) операції за міжнародними торговельними розрахунками;

5) операції з торгівлі валютою на внутрішньому валютному ринку;

в) операції зі залучення та розміщення валютних коштів на міжнародних ринках;

7) проведення конверсійних операцій на міжнародних ринках;

8) інші операції.

Операції з валютними цінностями поділяють на два види:

1) поточні операції;

2) операції, пов'язані з рухом капіталу.

До поточних операцій відносять:

— перекази в Україні та з українською іноземною валютою без відстрочки платежів за експортно-імпортними операціями, а також для розрахунків, які пов'язані з кредитуванням експортно-імпортних операцій на строк не більше 180 днів;

— одержання та надання фінансових кредитів на строк не більше 180 днів;

— перекази в Україні та з України дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями, кредитами тощо;

— перекази неторговельного характеру, включаючи заробітну плату, пенсію тощо.

До операцій, пов'язаних з рухом капіталів, відносять:

— прямі інвестиції;

— портфельні інвестиції;

— надання та одержання фінансових кредитів на строк більше 180 днів;

— надання чи одержання відстрочки платежу на строк більше 180 днів за експортно-імпортним контрактом;

— перекази, проплата права власності на будівлі, споруди та інше майно, а також прав на нерухомість;

— інші операції.

Основою валютних операцій є валютний курс — своєрідна форма ціни, яка сплачується в національній грошовій одиниці за одиницю іноземної валюти і визначає співвідношення між національною грошовою одиницею та іноземною валютою, виходячи із їх купівельної спроможності.

Розрізняють валютні курси:

1) фіксовані;

2) плаваючі.

Визначення валютних курсів називається котируванням валюти. Воно може бути прямим або зворотним.

Пряме котирування — це позначення кількості національної валюти за одиницю іноземної. Наприклад, поточний курс долара США до гривні буде позначено так:

= 5,3000, тобто, 5,3 грн за 1 дол. США.

Зворотне (непряме) котирування — це позначення кількості іноземної валюти за одиницю національної. Наприклад:

= 1,6820,

де GBP — англійський фунт стерлінгів.

Крос-курс — співвідношення між двома валютами, виражене через третю, як правило, долар США.

На практиці використовують три основні методи визначення крос-курсів:

1) з прямим котируванням до долара (тобто долар є базою котировки для двох валют).

Наприклад: потрібно розрахувати співвідношення євро до англійського фунта стерлінга за таких умов:

= 1,3100,

де USD — база котировки; GBP — валюта котировки;

=1,5500

==0,8452

2) з прямим і зворотним котируванням до долара. У нашому випадку курси долара перемножуються;

3) зі зворотним котируванням до долара. У нашому випадку курси долара потрібно розділити.

Визначимо крос-курс англійського фунта стерлінга до євро:

=1,6820 =1,2500

==1,3456

При здійсненні банківських операцій використовують валютний арбітраж — операція купівлі валюти з одночасним її продажем.

Розрізняють валютні арбітражі:

а) часовий, який здійснюється з метою одержання прибутку від різниці у курсах валюти у часі;

б) просторовий, який ґрунтується на різницях валютних курсів на різних фінансових ринках.

2. Неторговельні операції банків в іноземній валюті

Згідно з чинним законодавством України, національна валюта є єдиним засобом платежу на території України.

Разом із тим нерезидентам і резидентам України дозволено проводити деякі розрахунки в іноземній валюті без одержання індивідуальних ліцензій від Національного банку України, а саме:

— купівлю пально-мастильних матеріалів, продуктів харчування, надання послуг на території міжнародних портів, аеропортів, вокзалів України з обслуговування іноземних транспортних засобів (розрахунки здійснюються згідно з контрактом, укладеним із відповідними юридичними особами);

— оплату страхових платежів, готельних послуг;

— купівлю на території міжнародних портів і вокзалів квитків та путівок на міжнародні пасажирські та туристичні рейси;

— оплату дорожніх зборів;

— оплату послуг туристичних і страхових організацій за договорами, дія яких поширюється на іноземну територію, відповідно до посередницьких угод із зарубіжними партнерами та нерезидентами-посередниками.

У зв'язку з тим, що в Україні ще діють валютні обмеження на ввезення і вивезення іноземної валюти, установлено порядок переміщення національної та іноземної валют через митний кордон громадянами-резидентами і нерезидентами. Переміщення валюти регламентується нормативним документом "Порядок переміщення іноземної валюти через митний кордон України".

Нормативи ввезення і вивезення іноземної валюти встановлюються Національним банком України, можуть змінюватися або зовсім відмінитися, якщо національна валюта відповідатиме вимогам вільно конвертованої.

Однак більшу частину витрат і готівкових платежів фізичні та юридичні особи здійснюють у національній валюті, ft, якщо вони отримують від своїх партнерів платежі в іноземній валюті, то в них виникає потреба обмінювати ЇЇ на національну, тобто валютний ринок тут виконує функцію роздрібної торгівлі іноземною валютою.

Операції з обміну валюти фізичні особи-резиденти і нерезиденти здійснюють в Україні через валютні каси уповноважених банків, обмінні пункти уповноважених банків та обмінні пункти, відкриті юридичними особами-резидентами, що уклали з уповноваженими банками агентські угоди.

Пункт обміну іноземних валют уповноваженого банку є структурним підрозділом його касового відділу.

Уповноважені банки реєструють у територіальних управліннях Національного банку України власні пункти обміну іноземних валют, подавши при цьому необхідні документи, і за умови їх забезпеченості засобами для визначення справжності валют, відповідності технічним вимогам, наявності сертифікованої комп'ютерної системи для автоматизації технологічних процесів валютно-обмінних операцій або сертифікованого електронного контрольно-касового апарата (ЕККА).

Агенти уповноваженого банку, що уклали агентську угоду на відкриття пункту обміну іноземних валют, також реєструють їх у територіальному управлінні НБУ на підставі пакета документів, до складу якого обов'язково мають бути прикладені копія агентської угоди, копія свідоцтва про реєстрацію установи, нотаріально завірена копія статуту.

Пункти обміну іноземних валют уповноважених банків, що розташовані поза їх операційними залами, і пункти обміну на агентських умовах підлягають патентуванню згідно із Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".

Режим роботи обмінного пункту встановлює уповноважений банк чи установа, що відкрила цей пункт. У прикордонних зонах, аеропортах, на морських та річкових вокзалах пункти обміну іноземних валют повинні працювати не менше 21 години на добу або цілодобово.

Обмінні пункти облаштовуються стендами (табло), встановленими в доступному місці, де міститься необхідна інформація і вказуються курси купівлі-продажу готівкової іноземної валюти.

Офіційне розпорядження про встановлені курси, офіційний курс НБУ, тарифи комісійних винагород пункти отримують від уповноваженого банку.

Касир пункту обміну валют повинен мати при собі документ, що посвідчує його особу, особистий штамп із прізвищем та ініціалами, штамп із такими реквізитами: назва уповноваженого банку чи агента, номер обмінного пункту, його місцезнаходження. Уповноважені банки через власні пункти обміну мають право:

— продавати та купувати готівкову іноземну валюту фізичним особам — резидентам і нерезидентам;

— обмінювати купюри іноземних валют, перевіряти іноземну валюту щодо дефектів;

— надавати дозвіл на вивезення валюти за кордон, здійснювати конверсійні операції;

— продавати й оплачувати дорожні чеки на суму, встановлену Національним банком України;

— продавати й оплачувати платіжні картки міжнародних платіжних систем на суму, встановлену Національним банком України;

— приймати на інкасо готівкову іноземну валюту та платіжні документи в іноземній валюті.

Пункти обміну, відкриті на агентських умовах, не мають права здійснювати конверсійні операції й обмінювати купюри іноземних валют, операції з дорожніми чеками та картками, інкасові операції, а лише здійснюють продаж-купівлю іноземної валюти.

Контроль за роботою обмінних пунктів здійснюють уповноважені банки та територіальні управління Національного банку України.

Конверсійні операції з готівковою іноземною валютою — це операції щодо обміну готівкової валюти однієї іноземної держави на будь-яку іншу. Ці операції здійснюють лише операційні каси та обмінні пункти уповноважених банків і тільки з вільно конвертованою валютою зі застосуванням крос-курсу.

При здійсненні конверсійних операцій касир операційної каси чи обмінного пункту уповноваженого банку оформляє реєстр конверсії іноземної валюти і видає фізичній особі — резидентові чи нерезидентові перший примірник квитанції ф. № 377-А.

Комісійну винагороду (сума комісійних не повинна перевищувати 2 % від суми іноземної валюти, що подається до конверсії) за конверсійні операції з готівковою іноземною валютою уповноважені банки можуть одержувати як у національній, так і в іноземній валютах.

Для фізичних осіб — резидентів уповноважені банки можуть обмінювати одні купюри іноземної валюти на інші купюри, але тієї ж іноземної валюти.

На підтвердження факту обміну купюр іноземної валюти на інші купюри тієї ж країни видають квитанцію ф. № 377-А та заповнюють реєстр обміну іноземної валюти. Комісійна винагорода за ці операції також встановлюється не більше 2 % від суми іноземної валюти, стягується в іноземній або в національній валюті.

Здійснення готівкових операцій з іноземною валютою організовано в уповноважених банках за тією ж схемою, що й здійснення операцій з національною валютою, тобто застосовується та сама інфраструктура операційної каси і відповідні документи (наприклад, прибуткові чи видаткові валютні ордери, зведені довідки касирів валютної каси тощо).

Уповноважені банки здійснюють через свої валютні каси такі операції:

— виплату іноземної валюти готівкою та за платіжними документами на витрати, пов'язані з відрядженням;

— виплату авторських гонорарів, оплату праці нерезидентів, які працюють в Україні за трудовими контрактами;

— здійснення обмінних операцій з іноземною валютою та платіжними документами в іноземній валюті;

— виплату іноземної валюти готівкою, за чеками та пластиковими картками фізичним особам-резидентам і нерезидентам;

— купівлю платіжних документів в іноземній валюті фізичними особами — резидентами та нерезидентами;

— виплату іноземної валюти готівкою за переказами з-за кордону та переказ готівки за межі України;

— прийом іноземної валюти на інкасо та експертизу.

Видача іноземної валюти готівкою з поточного рахунку в разі відрядження за кордон, на представницькі, експлуатаційні витрати здійснюється за заявою юридичної особи — резидента або постійного представництва юридичної особи — нерезидента й дорученням, виписаним на фізичну особу на отримання коштів у касі уповноваженого банку.

Працівник операційного відділу, отримавши документи від клієнта, оформляє видатковий валютний ордер (або прибутковий валютний ордер, якщо клієнт вносить готівку до каси), підписує його в осіб, що мають право контрольного підпису.

Касир валютної каси перевіряє наявність підписів посадових осіб уповноваженого банку, відповідність їх зразкам, підписує валютні ордери, приймає чи видає готівку в іноземній валюті за такими самими правилами, що й у національній валюті.

Оформлення валютно-обмінних операцій з фізичними особами — резидентами і нерезидентами через валютні каси уповноважених банків здійснюється працівником операційного відділу та касиром цієї каси, на відміну від обмінного пункту, де ці операції виконує один працівник.

Працівник операційного відділу оформляє при купівлі банком іноземної валюти:

— прибутковий валютний ордер;

— видатковий касовий ордер на національну валюту. При продажу банком іноземної валюти оформляють:

— видатковий валютний ордер;

— прибутковий касовий ордер на національну валюту;

— прибутковий касовий ордер на суму збору до Пенсійного фонду України — у двох примірниках.

Касир прибутково-видаткової валютної каси:

— роздруковує квитанцію на сплату збору до Пенсійного фонду України;

— записує суму збору за всіма операціями купівлі фізичними особами іноземної валюти в Книгу реєстрів стягнення зборів до Пенсійного фонду України;

— підписує всі валютні касові документи;

— отримує чи виплачує іноземну валюту;

— видає клієнтові другий примірник прибуткового валютного ордера при купівлі валюти або другий примірник прибуткового касового ордера на національну валюту при продажу іноземної валюти.

Перекази в іноземній валюті за межі України та їх виплати в Україні здійснюють лише через кореспондентські рахунки уповноважених банків.

Переказ банки здійснюють для фізичних осіб — резидентів і нерезидентів, крім цього, особа-нерезидент повинна подати документи, що засвідчують джерела походження валюти.

Основні правила переказу валюти регламентуються інструктивними документами Національного банку України.

Переказ за кордон іноземної валюти за рахунок особистих коштів фізичних осіб здійснюється переважно з такою метою:

— допомога родичам, які тимчасово перебувають за кордоном;

— допомога родичам, які постійно проживають за кордоном;

— оплата навчання, участі в конференціях, страхових і членських внесків, науково-методичної літератури та періодичних видань;

— оплата лікування;

— оплата працевлаштування за кордоном;

— оплата товарів для власних потреб;

— переказ при виїзді на постійне місце проживання за кордон;

— перекази на відшкодування судових (арбітражних, слідчих, нотаріальних) витрат, а також витрат на мито;

— переказ аліментів.

Переказ за кордон прибутків, одержаних на законних підставах фізичною особою — нерезидентом унаслідок інвестицій в Україну, проводиться з валютного поточного рахунку нерезидента після сплати ним податків та інших платежів.

Пере казні операції в іноземній валюті здійснюють на підставі таких самих документів, що й у національній валюті: заява про переказ, платіжне доручення.

Нині багато уповноважених банків України здійснюють переказні операції за системами Western Union та ManyGram.

Протягом останніх десятиліть світова фінансово-кредитна система пройшла складний шлях від застосування готівкових коштів до переважно безготівкових електронних розрахунків. У країнах з ринковою економікою на заміну чековим книжкам прийшли платіжні документи — пластикові картки та дорожні чеки.

В Україні впроваджена Національна система масових електронних платежів, що дає змогу обслуговувати платіжні картки міжнародних платіжних систем — VISA, Еuropay/MasterCard, American Express тощо.

Низка українських уповноважених банків є членами цих міжнародних платіжних систем і здійснюють такі неторговельні поточні операції з платіжними документами:

— емітування пластикових карток і дорожніх чеків в іноземній валюті;

— продаж цих документів і виплату за ними іноземної валюти готівкою.

Як уже відомо, найпоширеніші пластикові картки — кредитна та дебетна. Кредитну картку використовують для оплати товарів і послуг за рахунок кредиту, наданого банком. Дебетна картка активно витісняє всі інші платіжні засоби, тому що вона дає змогу розпоряджатися коштами в межах залишку на власному картрахунку. Існують ще:

— фінансова картка;

— розрахункова картка.

Будь-яка пластикова картка може бути видана фізичній особі (індивідуальна картка) та юридичній особі (корпоративна картка). Крім цього, картки є звичайні (regular), срібні (silver), золоті (gold). Власники двох останніх карток мають особливі знижки при придбанні товарів, розрахунках у готелях, ресторанах тощо.

Для одержання дебетної картки фізична особа подає паспорт і свій ідентифікаційний номер та заповнює спеціальну заяву і договір на її видачу. Особі відкривають картковий рахунок на суму внесених нею коштів. У разі оформлення кредитної картки особа повинна відкрити гарантійний депозитний рахунок як вид забезпечення наданого їй кредиту.

На картку заносять шляхом ембосування (випуклим вдавлюванням) таку інформацію: прізвище, ім'я клієнта, номер і серію картки, період її дії, захисний символ. Власник картки проставляє на зворотному боці свій підпис і одержує разом із карткою документ "Правила користування карткою" та PIN-код (персональний ідентифікаційний номер).

Виплата готівкових коштів пластиковими картками валютними касами уповноважених банків може здійснюватися як в іноземній валюті, так і в національній, за бажанням власника. У цьому разі банк здійснює купівлю іноземної валюти за комерційним курсом купівлі певного банку.

Обмінним пунктам уповноважених банків при виплаті готівки за платіжною карткою встановлюють ліміт суми.

При оплаті готівковою інвалютою пластикової картки в уповноваженому банку касирові необхідно виконати такі операції:

— ідентифікацію картки, перевірку строку її дії та підпису власника на звороті картки;

— звірити особу власника картки за паспортом;

— з'ясувати, яку суму хоче отримати клієнт за карткою;

— здійснити відтиск картки на імпринтері (пристрій для прокатки картки) і заповнити цей відтиск у трьох примірниках (відтиск картки має форму рахунку, що називається сліп). Якщо хоча б одна цифра чи літера картки не чітко прокатується, касир здійснює прокатку на новому сліпі, у разі повторного нечіткого відтиску можна порадити клієнтові звернутися у банк, що видав картку.

Якщо відтиск картки зроблений, то в спеціально виділених полях прокатаного сліпу записується: дата проведення операції, номер, серія картки, країна видачі, дані паспорта, сума коштів з урахуванням комісійних.

Далі касир повинен зв'язатися телефоном із Центром авторизації для одержання дозволу на видаткову операцію, записати код авторизації на відтиск картки (код авторизації складається з 4—6 літерно-цифрових знаків), виплатити суму за мінусом комісійних банку.

У кінці дня заповнюється у двох примірниках відповідний реєстр оплачених у вільно конвертованій валюті пластикових карток.

Дорожній чек — це грошове зобов'язання (наказ) видати зазначену в чеку суму коштів власникові, чий зразок підпису вже проставлено на дорожньому чеку в момент його продажу; платіжний документ, що використовується як засіб міжнародних розрахунків неторговельного характеру.

Чек при оплаті значно вигідніший, аніж пластикова картка, оскільки він не потребує авторизації через процесингові центри, а оплачується при ідентичності підписів власника чека.

Лідером європейського ринку дорожніх чеків є корпорація "Томас Кук", емітентами дорожніх чеків можуть бути кредитні установи, банки, туристичні організації, асоціації та об'єднання (найбільші з них American Express, VISA тощо).

Уповноважені банки України через власні валютні каси та обмінні пункти (в обмінних пунктах встановлюють ліміт суми чека) проводять із дорожніми чеками такі операції:

— продаж чеків;

— доплату дорожніх чеків.

Продаж дорожніх чеків здійснюють на підставі заяви клієнта та пред'явлення ним паспорта за рахунок готівкової валюти або шляхом списання суми з поточного валютного рахунку.

Продаж дорожніх чеків виконують у такій послідовності:

— касир банку з'ясовує в клієнта: якого типу, в якій іноземній валюті, якого номіналу, на яку загальну суму він хоче придбати дорожні чеки;

— з'ясовує тип валюти, якою буде розраховуватися клієнт за дорожні чеки;

— оформляє в чотирьох примірниках повідомлення-квитанцію про продаж дорожніх чеків (sales advice);

— передає всі примірники повідомлення-квитанції на підпис клієнтові;

— отримує підпис власника на лицьовій стороні кожного придбаного чека;

— одержує від клієнта кошти за виписані чеки та комісійну винагороду;

— чеки, останній примірник повідомлення-квитанції та інформаційне застереження повертає власникові рахунку.

Продаж чеків касир фіксує у реєстрі проданих дорожніх чеків. Дорожні чеки можуть оплачуватись як в іноземній валюті, в якій вони виписані, так і в іншій валюті, у тому числі й в гривнях. Виплата готівки за чеками касир здійснює так:

— перевіряє паспорт та відповідність зразка підпису клієнта на дорожніх чеках його підпису в паспорті;

— перевіряє наявність характерних рис та захисних елементів дорожніх чеків, відсутність виправлень і написів на них;

— пропонує клієнтові у присутності касира поставити другий підпис у відповідному місці;

— виплачує клієнтові суму з урахуванням комісійних, а чек погашає штампом "оплачено";

— оформляє реєстр оплачених дорожніх чеків. Дорожні чеки виставляються банком на власні відділення за кордоном або на іноземні банки-кореспонденти.

3. Характеристика основних форм міжнародних розрахунків

Систему організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин називають міжнародними розрахунками.

Їх поділяють на 2 групи (рис. 1): документарні та недокументарні.

Рис. 1. Форми розрахунків при оплаті зовнішніх контрактів

Документарні розрахунки — розрахунки, при яких умовами платежу є "документи проти платежу", тобто виплата потрібної суми здійснюється за поданими комерційними документами, які супроводжують фінансові документи.

Фінансові документи — це переказні та прості векселі, чеки, платіжні розписки або інші інструменти отримання платежу.

Комерційні документи — це рахунки-фактури, завантажувальні документи, документи на право власності, інші документи, які не є фінансовими.

Основними формами документарних розрахунків є:

— інкасо;

— акредитив.

До недокументарних розрахунків відносять:

— банківський переказ;

— векселі;

— чеки;

— авансові платежі;

— платіж на відкритий рахунок.

Інкасо — це доручення експортера своєму банку одержати від імпортера безпосередньо або через інший банк певну суму, яку зазначено в платіжних документах, або підтвердження, що цю суму буде виплачено в певний строк (рис. 2).

Рис. 2. Види інкасо

Інкасо означає інкасацію документів, а не інкасацію боргів. Банки відповідають за правильну інкасацію документів, але не торкаються комерційних операцій імпортера та експортера.

Учасниками розрахунків є;

— довіритель-експортер;

— банк-ремітент (банк експортера);

— пред'являючий банк (доручає платіж, пред'являє документи платнику);

— інкасуючий банк (не є банком-ремітентом, бере участь у виконанні доручення);

— платник-імпортер.

Процес застосування інкасо включає велику кількість етапів, серед яких є визначення умов інкасо (рис. 3):

Рис. 3. Умови виконання документарного інкасо

Послідовність здійснення операцій при використанні інкасо відображена на рис.4.

Рис. 4. Схема документообігу при використанні інкасо:

1 — укладення контракту, визначення умов розрахунків; 2 — відвантаження товару; 3 — одержання транспортних документів від транспортних організацій; 4 — передача комплекту комерційних, а при необхідності — фінансових документів у банк при інкасовому дорученні; 5 — банк експортера надсилає документи в банк країни імпортера; 6 — передача документів платникові для перевірки та платежу; 7 — оплата документів; 8 — переведення платежу; 9 — зарахування коштів на рахунок експортера.

Акредитив — це грошове зобов'язання банку, за дорученням і за рахунок його клієнта-імпортера, здійснити оплату на користь експортера або забезпечити платіж іншим банком у межах певної суми та у визначений строк проти документів, що супроводжують акредитив.

Розрізняють такі види акредитивів (рис. 5).

Рис. 5. Види акредитивів

Документарний акредитив — це акредитив, платежі за яким проводяться при умові подання в банк комерційних і фінансових документів.

Учасниками розрахунків є:

— імпортер;

— бенефіціар (експортер);

— підтверджуючий банк — бере зобов'язання здійснити платіж;

— банк-платник — будь-який банк, який здійснює платіж бенефіціару;

— транспортні й страхові компанії, митні брокери.

Порядок здійснення міжнародних розрахунків з використанням акредитивів відображено на рис. 6:

Рис. 6. Схема документообігу при використанні акредитивів:

1 — заява на відкриття акредитива; 2 — повідомлення про відкриття акредитива; 3 — повідомлення експортера про відкриття акредитива; 4 — розпорядження про переказ акредитива на користь постачальника; 5 — повідомлення про відстрочку акредитива; 6 — відвантаження товару; 7 — передача транспортних документів відповідно до угоди; 8 — оплата на користь постачальника; 9 — відправка документів банку-емітенту

Банківський переказ — розрахункова банківська операція, яка здійснюється за допомогою надісланого платіжного доручення одного банку іншому.

Розрахунки переказами можуть бути (рис. 7):

1) за дорученням клієнтів;

2) за дорученням зарубіжних банків.

Рис. 7. Види розрахунків переказами

Види розрахунків банківськими переказами і схема при таких розрахунках представлені на рис. 8 та рис. 9.

Розрахунки за відкритим рахунком полягають у тому, що експортер веде рахунок заборгованості імпортера, і навпаки. Для цього між контрагентами укладається спеціальна угода. Таку форму розрахунків застосовують при регулярних ділових контактах і довірі один до одного.

Рис. 8. Види розрахунків банківськими переказами

Рис. 9. Схема документообігу при розрахунках переказами:

1 — передача обумовлених у контракті комерційних документів; 2 — заповнення заяви і платіжного доручення на підставі цих документів; 3 — списання коштів із рахунку імпортера і зарахування їх на рахунок банку-кореспондента; 4 — пересилання коштів у банк експортера; 5 — зарахування коштів на рахунок постачальника (після списання їх з рахунку банку-кореспондента); 6 — передача виписки з цього рахунку

Розрахунки за відкритим рахунком полягають у тому, що експортер веде рахунок заборгованості імпортера, і навпаки. Для цього між контрагентами укладається спеціальна угода. Ця форма розрахунків застосовується при регулярних ділових контактах і довірі один до одного.

4. Порядок здійснення міжнародних розрахунків за експортно-імпортними операціями

Усі міжнародні розрахунки за комерційними операціями здійснюють через банки, що встановили між собою кореспондентські відносини та мають домовленість про порядок й умови проведення міжбанківських операцій.

Для проведення взаємних розрахунків банки укладають угоди про встановлення кореспондентських відносин і відкривають відповідні кореспондентські рахунки.

Рахунок, що відкривають українським уповноваженим банком в іноземному банку, називають "ностро". Рахунок, що відкривають іноземним банком в українському уповноваженому банку, — "лоро".

Кореспондентські рахунки відкривають у вільно конвертованій валюті, частково конвертованій валюті, неконвертованій валюті, валюті клірингових розрахунків.

Міжнародні розрахунки в іноземній валюті між резидентами та нерезидентами здійснюють уповноваженими банками через кореспондентські рахунки ностро. На уповноважені банки покладено функції агентів валютного контролю за здійсненням міжнародних розрахунків їхніми клієнтами. Так, для забезпечення контролю за проведенням розрахунків, пов'язаних з експортом-імпортом товарів, робіт, послуг, уповноважені банки при списанні коштів із поточного валютного рахунку резидента зобов'язані вимагати від останнього документи, що підтверджують мету операції (договори, контракти, інвойси тощо). Якщо резидент здійснює авансовий платіж або попередню оплату за продукцію, що імпортується в Україну, банк реєструє цю операцію у спеціальному журналі, в якому фіксують дату перерахування коштів; найменування постачальника продукції; дату і номер контракту; граничний строк надходження продукції з-за кордону на адресу резидента, виходячи зі законодавчо встановлених строків; дату фактичного надходження продукції, яку проставляють на підставі реєстрів вантажних митних декларацій, що свідчать про перетинання імпортованою продукцією митного кордону України.

Експортні операції клієнтів фіксуються уповноваженими банками після одержання реєстрів вантажних митних декларацій в аналогічному журналі з одночасною вимогою від резидента копій контракту та товаросупроводжувальних документів, які підтверджують момент фактичного перетинання митного кордону України.

При експорті товарів, робіт та послуг на умовах відстрочення платежу виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні поточні валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше ніж 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується, або з моменту підписання акта чи іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

Зазначений строк не поширюється на розрахунки за вивезені за межі України матеріали, комплектуючі та обладнання для здійснення резидентом довгострокового будівництва за межами України, оплата якого проводиться у строки, обумовлені контрактом, але не пізніше 30 днів з моменту підписання акта виконаних робіт, та на частку вартості будівництва, яка, згідно з умовами контракту сплачується іноземним замовником після гарантійного строку експлуатації обладнання (не більш як 10 % загальної вартості контракту).

Моментом одержання виручки в іноземній валюті за експортну продукцію вважається дата надходження коштів на поточний валютний рахунок в уповноваженому банку.

Продовження зазначеного строку можливе лише за індивідуальним дозволом обласного управління НБУ за місцем реєстрації резидента.

Валютна виручка від здійснення експортних операцій підлягає зарахуванню у повному обсязі на поточні валютні рахунки резидентів, відкриті в уповноважених банках, і тільки на ті, які зазначені у контрактах з іноземними партнерами. Порядок використання валютної виручки резидентами встановлюється чинним законодавством та регламентується нормативними актами НБУ.

При проведенні імпортних операцій на умовах відстрочення поставки резиденти мають враховувати, що імпортована продукція повинна надійти в Україну не пізніше 90 днів з моменту здійснення авансового платежу або відкриття акредитива.

Моментом здійснення авансового платежу або відкриття акредитива на користь нерезидента вважається дата списання коштів з поточного валютного рахунку резидента або їх резервування при відкритті акредитива.

Перевищення встановленого строку надходження продукції потребує індивідуального дозволу обласного управління НБУ.

При відсутності на рахунку резидента передбаченої контрактом вільно конвертованої валюти для оплати продукції, що імпортується в Україну, уповноважений банк здійснює конвертацію наявної іноземної валюти у валюту контракту за власним курсом купівлі.

Дія встановленого строку не поширюється на виконання будівельних робіт іноземними фірмами на території України при спорудженні об'єктів, які будуються тривалий час. Зазначені строки не застосовують також до перерахованих за кордон валютних коштів у вигляді заставної суми для участі у міжнародних торгах з одержання замовлення на здійснення будівництва чи поставок обладнання для будівництва за кордоном, які після закінчення торгів повертають резидентові.

Для одержання індивідуального дозволу на продовження законодавчо встановлених строків розрахунків за експортно-імпортними операціями резидент має подати комісії при регіональному управлінні НБУ матеріали з обґрунтуванням такої необхідності:

а) при експорті:

— заяву з обґрунтуванням необхідності продовження строків перерахування виручки в іноземній валюті з-за кордону;

— нотаріально завірену копію установчих документів;

— копії контрактів з нерезидентами з обов'язковим зазначенням поштових та банківських реквізитів іноземних контрагентів;

— копію вантажної митної декларації та товаросупровідних документів, що підтверджують момент фактичного перетинання митного кордону України продукцією, що експортується, а у разі експорту робіт (послуг) — підписаного іноземним партнером акта або іншого документа, що засвідчує строк виконання робіт чи надання послуг. При цьому вантажна митна декларація, що не містить реквізитів уповноваженого банку України, через який здійснюються розрахунки за експортовану продукцію, до розгляду не приймається;

б) при імпорті:

— заяву з обґрунтуванням необхідності продовження законодавчо визначених строків відстрочення поставки продукції в Україну за умови здійснення авансового платежу чи відкриття акредитива;

— згоду управління зовнішніх економічних зв'язків обласної державної адміністрації на продовження строку поставки продукції;

— нотаріально завірену копію установчих документів;

— копії контрактів із нерезидентами з обов'язковим зазначенням поштових та банківських реквізитів іноземних контрагентів.

Резидент одночасно з поданням комісії при регіональному управлінні НБУ пакета документів для оформлення індивідуального дозволу на подовження строків розрахунків за експортно-імпортними операціями повинен у письмовій формі проінформувати уповноважений банк про передачу документів на розгляд комісії. Комісія має розглянути пакет поданих документів у двотижневий строк із часу надходження. Індивідуальний дозвіл на продовження строків розрахунків за експортно-імпортними операціями надається регіональним управлінням НБУ не більш як на 90 календарних днів. В окремих випадках регіональні управління НБУ можуть, за повторним рішенням комісії, пролонгувати строки вже наданих індивідуальних дозволів (загальне продовження строків розрахунків не може бути більше ніж 270 днів).

При ненадходженні валютної виручки або продукції, що імпортується, у встановлені строки уповноважені банки у тижневий строк подають інформацію про це комісіям при регіональних управліннях НБУ за місцем реєстрації резидента.

Разом із тим після закінчення встановлених строків надходження виручки в іноземній валюті або продукції за імпортом в Україну уповноважені банки нараховують пеню на резидентів за кожний день прострочення розміром у 0,3 % суми недоодержаної виручки в іноземній валюті або вартості продукції, перерахованої за офіційним валютним курсом НБУ на день виконання заборгованості.

Уповноважені банки нараховують пеню за прострочення строків розрахунків і 20 числа поточного місяця повідомляють про нарахування пені державну податкову інспекцію за місцем реєстрації резидента, яка, своєю чергою, дає розпорядження на безакцентне списання суми пені з рахунку резидента. Уповноважені банки щомісяця 28 числа перераховують до державного бюджету України (за розпорядженням податкової інспекції) суми нарахованої пені.

Стягнення пені безпосередньо податковими органами здійснюється у тому разі, якщо встановлено, що уповноважений банк не виконує покладених на нього функцій агента валютного контролю. При цьому податкові органи зобов'язані повідомляти обласне управління НБУ про ухилення уповноваженого банку від здійснення функції органу контролю за експортно-імпортними операціями своїх клієнтів для притягнення їх до відповідальності.

Ухилення уповноважених банків від функцій органу контролю за експортно-імпортними операціями клієнтів, а також неподання інформації комісіям при регіональних управліннях Національного банку України тягне за собою застосування штрафів, визначених Положенням Національного банку України "Про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", затвердженим Постановою Правління НБУ № 212 від 4 липня 1997 р.

5. Відкрита валютна позиція банку та методика її розрахунку

Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами та пасивами в іноземній валюті, пов'язана з валютними ризиками (одним з елементів ринкового ризику), які виникають у зв'язку з використанням різних валют під час проведення банківських операцій.

Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов'язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті.

Валютна позиція буває:

— закрита;

— відкрита.

При рівності вимог і зобов'язань банку позиція вважається закритою, при нерівності вимог і зобов'язань банків — відкритою.

Відкрита валютна позиція є:

— коротка;

— довга.

Коротка відкрита валютна позиція виникає у випадку, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог.

Довга відкрита валютна позиція має місце, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов'язань.

При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція — зі знаком мінус.

З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13):

1) ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13—1);

2) ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13—2).

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноваженим банком розраховують за формою звітності № 540 "Звіт про відкриті валютні позиції", що наведені в Правилах організації фінансової та статистичної звітності банків України, затверджених Постановою Правління Національного банку України № 436 від 12 грудня 1997 p., зі змінами.

Валютну позицію уповноваженого банку визначають щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти.

На розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку впливають:

— купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні й строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та ін.), за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

— одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на відповідних рахунках;

— купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

— надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду (капіталу);

— погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з відповідного рахунку витрат);

— інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, у тому числі національній, що призводять до зміни структури активів при незмінності пасивів, і навпаки).

У межах установлених значень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноважений банк може здійснювати такі валютні операції:

— купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед нерезидентами за власними зовнішньоекономічними договорами (контрактами), а також для виконання власних зобов'язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями;

— купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їх зобов'язань перед нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та зареєстрованими Національним банком України кредитами (позиками), що одержані резидентами від уповноважених банків та уповноважених фінансових установ, а також від нерезидентів;

— купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед клієнтами за неторговельними операціями. Операції з продажу готівкової іноземної валюти в касі банку та в пунктах обміну іноземної валюти, що не пов'язані з виконанням вищезазначених зобов'язань, можуть здійснюватися лише в межах суми іноземної валюти, купленої касою банку та пунктом обміну іноземної валюти;

— купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей;

— залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку та розрахунки з резидентами та нерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами, вкладами, депозитами тощо);

— з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання здійснюється з відповідного рахунку витрат);

— за різницею між нарахованими, але не отриманими доходами банку та нарахованими, але не відшкодованими власними витратами банку, а також з одержання (сплати) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат;

— з організації безготівкових розрахунків уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками.

Уповноважений банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку України дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати відкликання ліцензії Національним банком України та /або припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку встановлюють для обмеження ризику, пов'язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначають як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) має бути не більше ніж 30 %.

При цьому встановлюють обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:

— загальна довга відкрита валютна позиція (Н13—1) має бути не більше ніж 20 %;

— загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13—2) має бути не більше ніж 10 %.

За кожною іноземною валютою обчислюють підсумок за всіма балансовими та позабалансовими активами й усіма балансовими та позабалансовими зобов'язаннями банку та розраховують загальну відкриту валютну позицію банку в гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою (розрахунок проводять за звітною датою).

Величину загальної відкритої валютної позиції банку визначають як суму абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами.

Для банків, статутний капітал яких сплачено у вільно конвертованій валюті й унаслідок чого виникає порушення нормативу загальної довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті, встановлюється, що частина (або вся сума) статутного капіталу банку не враховується до розрахунку нормативу загальної довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті за умови, що ці кошти розміщені на окремому депозитному рахунку в Національному банку України (лише та частина, що призводить до порушення цього нормативу).

Обсяг валюти на окремому депозитному рахунку в Національному банку України для розрахунку нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції визначається уповноваженими банками самостійно.

Питання для самоперевірки

1. Яка роль банків в організації розрахунків при міжнародних економічних відносинах?

2. У чому полягає суть валютних операцій банку?

3. За якими ознаками класифікують валютні операції банку?

4. Назвіть основні форми міжнародних розрахунків.

5. Який порядок відкриття та ведення клієнтських рахунків в іноземній валюті?

6. Які розрізняють ліцензії, що надаються банкам на здійснення валютних операцій?

7. Які умови здійснення конверсійних операцій з готівковою іноземною валютою?

8. Розкрийте основні умови та порядок здійснення міжнародних розрахунків.

9. Як організовані кореспондентські відносини вітчизняних банків з іноземними?

10. Які методи використовують для визначення валютного курсу? Що таке "крос-курс"?

11. Охарактеризуйте валютний ринок та його структуру,

12. Хто є основними учасниками валютного ринку?

13. Які суб'єкти ринку мають право здійснювати операції з валютою на валютному ринку України?

14. Які операції потребують індивідуальної ліцензії НБУ?

15. Наведіть перелік неторговельних валютних операцій.

16. Розкрийте механізм функціонування пунктів з обміну валюти.

17. Які економічні нормативи регулюють рівень валютного ризику банків? Що таке "відкрита валютна позиція" та методика її розрахунку?

18. Розкрийте механізм здійснення переказних операцій в іноземній валюті.

Теми рефератів

1. Роль банків в організації розрахунків при міжнародних економічних відносинах.

2. Порядок відкриття та ведення клієнтських рахунків в іноземній валюті.

3. Суть, значення та загальна характеристика валютного ринку.

4. Фактори розвитку міжнародних операцій банків України.

5. Поняття та організаційні засади валютних операцій.

6. Організація кореспондентських відносин вітчизняних банків з іноземними.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 травня 2000 р. № 2121-ІИ (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5—6. — Ст. 30.

2. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679-XIV (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 29. — Ст. 238.

3. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні № 368, затверджена Постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р.

4. Адамик В, І7. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 278 с.

5. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. проф. P. І. Тиркала. — Тернопіль: Карт-бланш, 2001. — 314 с.

6. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. — 2-ге вид., вип. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 476 с.

7. Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2006. — 744 с.

8. Епіфанов А. О., Маслак Н. Г., Сало І. Б. Операції комерційних банків: Навч. посіб. — Суми: Університетська книга, 2007. — 523 с.

9. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук та ін. — 2-ге вид., перероб. і доп. — Л.: ЛБІ НБУ, 2001. — 516 с.

10. Петрук О. М. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. д-ра екон. наук, проф. Ф. Ф. Бутинця. — К.: Кондор, 2004. — 461 с.

11. Снігурська Л. П. Банківські операції і послуги: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2006. — 456 с.

12. Тиркало Р, Ш„ Щибоволок З, І. Фінансовий аналіз комерційного банку: основи теорії. Експрес-діагностика, рейтинг: Навч. посіб. — К.: Слобожанщина, 1999. — 236 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

29054. Патентное право: понятие, объекты патентного права и условия их патентоспособности 64.5 KB
  На результат интеллектуальной деятельности признанный патентоспособным выдается патент официальный документ удостоверяющий приоритет авторство на изобретение полезную модель или промышленный образец а также исключительное право его обладателя на изобретение полезную модель или промышленный образец. Полезная модель. Полезная модель признается соответствующей условиям патентоспособности если является новой и промышленно применимой. Полезная модель признается новой если совокупность ее существенных признаков не известна из уровня...
29055. Наследование по завещанию 53 KB
  Наследодатель вправе сделать распоряжение своим имуществом на случай смерти путем составления завещания. Условия к совершению завещания: совершается полностью дееспособным гражданином; должно быть совершено лично наследодателем; в завещании должно содержаться распоряжение только одного лица. Принципы наследования по завещанию: Свобода завещания наследодатель по своему усмотрению выбирает наследников и завещает все или часть своего имущества; также он вправе лишить наследства одного или нескольких наследников без объяснения причин в любое...
29056. Наследование по закону 32.5 KB
  Наследники: первой очереди дети супруг и родители наследодателя. Внуки наследодателя наследуют по праву представления также как и потомки всех последующих очередей; второй очереди полнородные и неполнородные братья и сестры наследодателя его дедушки и бабушки; третьей очереди полнородные и неполнородные братья и сестры родителей наследодателя дяди и тети наследодателя; четвертой очереди прадедушки и прабабушки наследодателя; пятой очереди дети родных племянников и племянниц наследодателя двоюродные внуки и внучки и родные...
29057. Гражданское право как отрасль российского права: его основные источники и начала 44.5 KB
  Характеризуется самостоятельным предметом и методом В предмет гражданского права включаются: Имущественные отношения отношения возникающие по поводу приобретения использования и отчуждения имущества. Предметом таких отношений являются материальные блага: вещи деньги ценные бумаги имущественные права работы и услуги информация. Принципы гражданского права это основополагающие начала на которые опирается право и которые в силу закрепления их в законодательстве имеют обязательный характер.
29058. Гражданские правоотношения: понятие, виды гражданских правоотношений. Субъекты и объекты гражданских правоотношений. Основания их возникновения 89.5 KB
  Иначе говоря специфические черты и признаки гражданских правоотношений предопределены особенностями самого гражданского права. Содержание гражданского правоотношения Содержание гражданского правоотношения составляют субъективные права и обязанности его участников. Юридические возможности как составные части содержания субъективного гражданского права называются правомочиями. При весьма большом разнообразии содержания субъективных гражданских прав можно обнаружить что оно является результатом разновариантных комбинаций трех правомочий: 1...
29059. Правосубъектность гражданина 49.5 KB
  Гражданская дееспособность определяется как способность гражданина своими действиями приобретать и осуществлять гражданские права создавать для себя гражданские обязанности и исполнять их ст. 21 ГК РФ можно определить содержание дееспособности которое понимается как предоставленная гражданину возможность реализации своей правоспособности собственными действиями и включает способность гражданина своими действиями: приобретать гражданские права; осуществлять гражданские права; создавать и исполнять гражданские обязанности; нести...
29060. Юридические лица: понятие, виды, создание и прекращение юридических лиц 77 KB
  Понятие юридического лица в ст. Законодатель убрал уточнение по имущественной обособленности на праве собственности праве хозяйственного ведения или оперативного управления Суть от этого особо не изменилась поскольку в обоих определениях указываются одни и те же признаки юридического лица. В данном определении указываются признаки юридического лица это такие внутренние присущие ему свойства каждое из которых необходимо а все вместе достаточны для того чтобы организация могла признаваться субъектом гражданского права. Правовая...
29061. Объекты гражданских прав 169.5 KB
  К объектам гражданских прав закон относит вещи включая деньги и ценные бумаги иное имущество в том числе имущественные права; работы и услуги; результаты интеллектуальной деятельности в том числе исключительные права на них интеллектуальная собственность; нематериальные блага ст. Таким образомобъекты гражданских прав подразделяются на материальные и нематериальные идеальные. К первой группе относят: вещи; работы и услуги а также их результаты имеющие овеществленный либо иной стоимостной эффект например ремонтные работы услуги по...
29062. Понятие и виды сделок. Требования, предъявляемые к форме сделок 245.5 KB
  Но поскольку субъектами сделок являются граждане и юридические лица муниципальные образования субъекты РФ государство иностранные граждане и иностранные юридические лица лица без гражданства а субъективные гражданские права и обязанности являются содержанием гражданского правоотношения то понятие сделки можно определить следующим образом: Сделка – это осознанное волевое и юридически значимое действие субъектов гражданского права прямо направленное на возникновение изменение и прекращении гражданских правоотношний. С помощью сделки...