8894

Економічний аналіз діяльності банку

Контрольная

Банковское дело и рынок ценных бумаг

Економічний аналіз діяльності банку 1. Інформаційне забезпечення фінансово-економічного аналізу банків 2. Аналіз пасивів банку 3. Аналіз активів банку 4. Аналіз доходів, витрат і прибутку банку 5. Основні показники ефективності діяльності банку 1. І...

Украинкский

2013-02-19

210.32 KB

39 чел.

Економічний аналіз діяльності банку

1. Інформаційне забезпечення фінансово-економічного аналізу банків

2. Аналіз пасивів банку

3. Аналіз активів банку

4. Аналіз доходів, витрат і прибутку банку

5. Основні показники ефективності діяльності банку

1. Інформаційне забезпечення фінансово-економічного аналізу банків

Банківська діяльність охоплює різні напрями, які забезпечують у кінцевому результаті її ефективність. Оцінка банківської діяльності передбачає проведення комплексного аналізу, який дає можливість дослідити всі аспекти роботи банку (рис. 1).

Рис. 1. Система комплексного аналізу банківської діяльності сучасного банку

Для забезпечення комплексного аналізу можна використовувати всі види планової, нормативної, облікової, фінансової, статистичної, довідкової, методичної та інших видів інформації.

Основою інформаційного забезпечення фінансово-економічного аналізу банків є фінансова звітність, яка складається як для потреб менеджменту, так і для зовнішніх користувачів.

Метою складання фінансових звітів є надання користувачам для прийняття економічних рішень повної, правдивої та непередбаченої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та грошові потоки банку.

Відповідно до Законів України "Про Національний банк України" (1999) та "Про банки та банківську діяльність" (2000), фінансова звітність банків складається на підставі Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368 (зі змінами та доповненнями), та Інструкції про складання річного фінансового звіту банків України, затвердженої Постановою НБУ від 26 грудня 2001 р. № 545 (зі змінами та доповненнями). До складу банківської звітності належать: балансовий звіт, звіт про фінансові результати, а також низка додатків до цих звітів, у яких наведена інформація про структуру активів, зобов'язань та власних коштів банку, ризики, якість кредитного портфеля, а також про інші показники, які е дуже важливими для характеристики фінансового стану банку. Наявність таких додатків дає змогу відобразити звітність українських банків на рівні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності. Завдяки цьому фінансова звітність задовольняє вимоги користувачів інформації поза банком (акціонерів, клієнтів та партнерів банку, НБУ, фінансових органів тощо).

До статистичної звітності належить звітність про кредитні та депозитні операції в національній та іноземній валютах, процентні ставки, операції з цінними паперами та інші банківські операції.

Важливою вимогою до фінансової та статистичної звітності е достовірність та реальність інформації, які забезпечуються документуванням банківських операцій, проведенням періодичних інвентаризацій, за допомогою яких контролюється та уточнюється наявність і вартість активів та пасивів банку, цінностей та операцій, що обліковуються на позабалансових рахунках.

Обов'язковою вимогою до фінансової та статистичної звітності е порівнянність, можливість зіставлення показників звітного періоду з аналогічними показниками минулих періодів. Лише на цій основі можна зробити відповідні висновки про зміни у фінансовому стані банку, спрогнозувати тенденції розвитку банківських операцій.

За звітним періодом розрізняють такі форми звітності банків (табл. 1):

1) щоденні;

2) щомісячні;

3) квартальні;

4) річні.

Таблиця 1. Склад періодичної звітності

Періодична звітність

Форми фінансової звітності

Щоденна

Баланс

Місячна

Баланс

Звіт про прибутки та збитки

Квартальна

Балансовий звіт

Звіт про фінансові результати

Примітка "Зобов'язання банку, які обліковуються на позабалансових рахунках"

Річна

Балансовий звіт

Звіт про фінансові результати

Звіт про рух коштів

Звіт про власний капітал

Примітки

До щоденних форм звітності належать:

1) форма 1Д-КБ "Баланс комерційного банку";

2) форма "Звіт про структуру активів та пасивів за строками";

3) форма "Звіт про відкриті валютні позиції";

4) форма "Інформація щодо обсягу валюти, яка знаходиться на окремому депозитному рахунку в Національному банку для розрахунку значень відкритої валютної позиції".

Баланс банку — це бухгалтерський баланс, який відображає стан активів, пасивів та власного капіталу в грошовій формі на певну дату (додаток 8). Актив і пасив балансу поділяють за окремими статтями. Кожна стаття характеризує окремий вид господарських засобів або джерел їх формування. Статті балансу групують за економічним змістом і розміщують згори донизу в міру зниження ліквідності (активні рахунки) та збільшення строків зобов'язань (пасивні рахунки).

Разом із щоденним балансом (форма 1Д-КБ) надається відповідна інформація за спеціальним файлом 26 для розрахунку нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) та за спеціальним файлом 42 — для розрахунку таких економічних нормативів, як: максимальний розмір кредитного ризику на одного контрагента (Н7); великі кредитні ризики (Н8); максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9); максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10); інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (НІ 1).

До щомісячних форм звітності належать:

— форма 1-КБ "Баланс комерційного банку" (щомісячна);

— форма "Балансовий звіт комерційного банку";

— форма "Звіт про дотримання економічних нормативів";

— форма "Звіт про дотримання нормативів ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції";

— форма "Звіт про кредитний портфель";

— форма "Звіт про класифіковані кредитні операції за формами власності";

— форма "Звіт про залишки за депозитами";

— форма "Звіт про списану безнадійну заборгованість";

— форма "Розрахунок резерву на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків";

— форма "Інформація про формування комерційним банком резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості";

— форма "Інформація про включення субординованого боргу в розрахунок регулятивного капіталу банку";

— форма "Розрахунок резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами";

— форма "Розрахунок резерву під прострочені нараховані доходи за активними операціями банків";

— форма "Звіт про 20 найбільших кредиторів банку".

До квартальних форм звітності, крім наведених у табл. 15.1, належить форма звітності "Інформація про вклади фізичних осіб у комерційних банках".

Найбільш вичерпною і змістовною є річна фінансова звітність, яка подається у такому складі: балансовий звіт (додаток 8); звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, примітки.

Кожний із компонентів фінансової звітності має своє призначення (табл.2).

Таблиця 2. Компоненти фінансової звітності

Компоненти звітності

Призначення

Баланс

Надання інформації про фінансовий стан банку на звітну дату

Звіт про фінансові результати

Надання інформації про доходи, витрати та фінансові результати від діяльності за звітній період

Звіт про рух грошових коштів

Надання інформації про надходження і вибуття грошових коштів унаслідок операційної, інвестиційної та фінансової діяльності провадження звітного періоду

Звіт про власний капітал

Надання інформації про зміни у складі власного капіталу протягом звітного періоду

Примітки до фінансових звітів

Виклад облікової політики та пояснення інформації, наведеної у кожному фінансовому звіті

На відміну від інших суб'єктів економіки банки складають щоденні баланси. Це є особливістю бухгалтерського обліку в банках. Воно забезпечує щоденний і повний облік банківських операцій та контроль за наявністю грошових коштів і цінностей, які розміщені в банку.

Баланс містить лише залишки (сальдо) рахунків бухгалтерського обліку на певну дату, тому в банківській практиці його називають сальдовим.

Крім сальдових та обігово-сальдових балансів (місячний баланс з інформацією про обіги та вихідні залишки за балансовими та позабалансовими рахунками), банки складають місячний балансовий звіт. Він характеризує фінансовий стан банку, відображає його активи, зобов'язання та власний капітал у грошовому виразі на певну дату. Усі суми в балансовому звіті розподіляють за ознаками резидентності та виду валюти.

Активи балансового звіту банку включають такі основні статті:

1. Валюта, монета та банківські метали.

2. Дорожні та інші чеки.

3. Кошти на кореспондентських рахунках у НБУ та в інших банках.

4. Депозити та кредити в банках.

5. Цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції,

6. Кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам.

7. Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.

8. Нематеріальні активи.

9. Матеріальні активи. 10. Інші активи.

Зобов'язання в балансовому звіті відображені за такими статтями:

1. Кореспондентські рахунки НБУ та інших банків.

2. Депозити та кредити, отримані від інших банків.

3. Кредити, отримані від НБУ.

4. Строкові депозити клієнтів та кошти на вимогу.

5. Власні цінні папери.

6. Інші зобов'язання.

Власний капітал банку в балансовому звіті відображено за статтями: статутний капітал, нерозподілений прибуток і резерв поточного та минулих років, інші фонди та резерви банку.

Баланси банків використовують для аналізу й управління їхньою діяльністю, визначення показників їх ліквідності, управління банківськими ресурсами, аналізу банківського прибутку. У ринкових умовах баланс банку є засобом не тільки бухгалтерської звітності, а й комерційної інформації банківського менеджменту, своєрідною рекламою для потенційних клієнтів, що прагнуть на професійному рівні розібратися в діяльності банку. Водночас для зовнішніх користувачів доступна тільки квартальна та річна фінансова звітність.

Згідно з вимогами нормативних актів НБУ, призначенням фінансової звітності банків є створення бази даних, яка дасть змогу реально оцінити показники ліквідності, платоспроможності та дохідності банків і на цій основі визначити їх фінансовий стан — як комплексне поняття, що відображає різні напрями банківської діяльності.

Найважливішим принципом міжнародних стандартів обліку та звітності є принцип відкритості (транспарентності), тому відповідно до нормативних актів Національний банк України встановив порядок публікацій банками в засобах масової інформації звітності про свою діяльність та надання її до НБУ.

Для отримання більш ґрунтовної оцінки фінансового стану банку рекомендується проаналізувати не тільки баланс та матеріали звітності самого банку, а й провести дослідження кон'юнктури ринку, оцінити конкурентів, здійснити аналіз фінансового стану позичальників тощо. Крім того, можливості фінансового аналізу ширші, коли вони базуються на побудові різного виду економіко-статистичних та математичних моделей зв'язку, а також узагальнюючих характеристиках структури та динаміки показників.

2. Аналіз пасивів банку

Дослідження діяльності банків необхідно починати з пасиву балансу, який характеризує джерела коштів і природу фінансових зв'язків банку, оскільки саме пасивні операції значною мірою визначають умови, форми та напрями використання банківських ресурсів, тобто склад і структуру активів.

Головною метою аналізу пасивних операцій банку є визначення ефективності формування ресурсної бази банку за зниження її вартості та підвищення фінансової стабільності.

Аналіз пасивів банку проводиться в такому розрізі:

— аналіз структури пасивів за джерелами формування ресурсів (співвідношення власного капіталу та зобов'язань);

— визначення розміру власного капіталу, його структури та достатності;

— аналіз дотримання основних нормативів достатності капіталу;

— аналіз зміни статутного капіталу банку;

— дослідження та оцінка обґрунтованості розподілу прибутку;

— аналіз структури зобов'язань з позиції витратності та стабільності ресурсної бази;

— розроблення стратегії розширення клієнтської бази з метою здешевлення ресурсів;

— оцінка ділової активності банку щодо залучення ресурсів;

— розроблення прогнозу конкурентоспроможності та фінансового потенціалу банку.

Аналіз пасивів банку починається з визначення співвідношення між капіталом банку та його зобов'язаннями. Структура ресурсів банку визначає його тактику у формуванні ресурсів.

На наступному етапі аналізу вивчають зміни у структурі пасивних операцій банку.

При цьому визначають:

— питому вагу кожного складника ресурсів банку в їх загальній сумі;

— абсолютне відхилення загальної суми ресурсів і кожен її складник на звітну дату порівняно з базовим періодом.

Після вивчення структури пасивних операцій аналізують кожен її складник. Насамперед здійснюють аналіз власного капіталу банку і виявлення його суми за балансом.

Під час аналізу капітал банку оцінюють за різними аспектами: брутто-капітал (балансовий капітал) і нетто-капітал (регулятивний капітал).

Стан капіталу банку характеризується його розміром, структурою (відносними частками складників) і темпами зростання як капіталу загалом, так і окремих його складників.

Потім вивчають зміни в структурі балансового капіталу та в його складниках.

Крім аналізу структури капіталу, важливо визначити ефективність його використання, для чого можна скористатися такими показниками:

Прибутковість капіталу =

Розмір кредитних вкладень на 1 грн капіталу =

Під час аналізу наведених показників порівнюють дані на звітну дату з даними на відповідні дати минулих років.

На наступних етапах аналізу власного капіталу банку докладно аналізують достатність банківського капіталу та зміни, які відбулися у його складниках.

Достатність капіталу — це здатність банку захистити інтереси своїх кредиторів та власників від незапланованих збитків, розмір яких залежить від обсягу ризиків, що виникають у результаті виконання банком активних операцій.

Під час аналізу для оцінки достатності капіталу визначають виконання економічних нормативів капіталу банку за трьома показниками, встановленими НБУ:

1) Н1 — регулятивний капітал банку;

2) Н2 — норматив адекватності регулятивного капіталу;

3) НЗ — норматив адекватності основного капіталу.

Додатковими показниками достатності капіталу можуть бути такі коефіцієнти:

а) К1 — визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів:

К1 =

Рекомендовані значення знаходяться у межах 0,15—0,20;

б) К2 — співвідношення чистого капіталу та загальних активів:

К2 = .

Значення цього показника має бути не меншим 0,04;

в) К3 — коефіцієнт достатності капіталу — показує максимальну суму збитків, за яких капіталу, що залишився (чистий нетто-капітал), вистачить для забезпечення надійності коштів вкладників та інших кредиторів банку. Передбачається, що капітал банку повинен на 25—80 % покривати його зобов'язання. Показник розраховується за такою формулою:

К3 = .

г) К4 — коефіцієнт маневрування — дає змогу зробити якісну оцінку власного капіталу. Брутто-капітал містить як відвернені (іммобілізовані) власні кошти, так і фактичні залишки нетто-капіталу, які можна використати для кредитування. Якщо значення К4 від'ємне, це свідчить не лише про відсутність власних ресурсів, вкладення яких дає дохід, а й про використання депозитів не за призначенням, оскільки останні покривають власні витрати банку. Розрахунок коефіцієнта здійснюють за формулою:

К4 =.

Оптимальне значення цього показника — від 0,5 до 1,0;

ґ) К5 — коефіцієнт достатності капіталу — характеризує залежність банку від його засновників. Сума коштів, які інвестуються в розвиток банку, повинна вдвічі перевищувати внески засновників:

К 5 = .

Мінімальне значення цього показника — 0,15, максимальне — 0,5;

д) К6 — коефіцієнт захищеності капіталу, він розраховується за формулою:

К6 =.

Коефіцієнт К6 характеризує захищеність власного капіталу від інфляції вкладенням коштів у нерухомість, обладнання та інші матеріальні активи.

Однією з головних проблем планування капіталу банку є вибір значення співвідношення між власним капіталом та зобов'язаннями. З одного боку, чим більше це співвідношення, тим вищий рівень надійності банку. З іншого боку, чим більша частка зобов'язань у загальній сумі ресурсів банку, тим (за інших рівних умов) буде вищою прибутковість капіталу. У теорії фінансового аналізу такий ефект називається ефектом фінансового важеля.

Аналіз статутного капіталу починається з оцінки його динаміки, тобто зміни його розміру за кілька років, а також його частки в загальній сумі власного капіталу, у валюті балансу та в зобов'язаннях банку.

Крім того, в процесі аналізу формування статутного капіталу вивчають структуру акціонерного капіталу, і, передусім, склад акціонерів банку. Для цього використовують дані аналітичного обліку. При цьому враховують, що частка одного акціонера в загальній сумі статутного капіталу не повинна перевищувати 85 %. Цей аналіз дає можливість визначити, яким фізичним та юридичним особам належить більшість голосів на загальних зборах акціонерів. Крім того, на початковому етапі аналізу діяльності банку аналізують оплату статутного капіталу і виявляють ще неоплачену його частину.

Загальну характеристику масштабів діяльності банку дає показник приросту статутного капіталу (Кс.к.):

Кс.к. =

Цей показник дає можливість визначити темпи експансії, тобто розширення діяльності банку й зміцнення його статусу.

Ефективність використання статутного капіталу визначають за допомогою таких показників, як:

— розмір кредитних вкладень на 1 грн статутного капіталу;

— розмір прибутку на 1 грн статутного капіталу;

— розмір прибутку на одну акцію;

— розмір прибутку на одного акціонера;

— строк окупності акціонерного капіталу.

Значення статутного капіталу в діяльності банку визначають за допомогою таких показників:

— питомої ваги статутного капіталу в загальній сумі капіталу;

— питомої ваги статутного капіталу у валюті балансу.

Рівень покриття активів за рахунок акціонерного капіталу характеризується особливим показником — мультиплікатором капіталу (М):

М =

Чим вище числове значення мультиплікатора капіталу, тим істотнішим є потенційний ризик втрат. Для середнього банку мультиплікатор капіталу становить 15 %, а для великого банку, фінансового центру — 20—25 %.

У процесі аналізу резервного капіталу банку необхідно:

— перевірити створення резервного капіталу відповідно до чинного законодавства;

— проаналізувати тенденції зростання резервного капіталу;

— з'ясувати причини витрат кожної суми вказаного капіталу (тобто причини, напрями, заходи).

У загальній сумі ресурсів, якими володіє банк" переважають зобов'язання банку (рис. 2).

Рис. 2. Склад зобов'язань банку

Аналіз зобов'язань банку проводять у такій послідовності:

1) визначають загальний обсяг зобов'язань банку, їх частку в загальних пасивах і динаміку їх зміни за допомогою стандартних показників (абсолютний приріст, темп зростання та темп приросту);

2) аналізують частку окремих складників ресурсної бази (структуру зобов'язань) у динаміці (вертикальний аналіз);

3) аналізують окремі показники, що характеризують стабільність строкових депозитів, депозитів на вимогу та міжбанківських кредитів;

4) визначають ступінь використання залучених та запозичених коштів;

5) контролюють дотримання банком нормативів обов'язкового резервування коштів на коррахунку в НБУ;

в) визначають раціональність формування ресурсної бази банку з позиції витратності та стабільності й окреслюють окремі напрями її оптимізації.

Аналізуючи обсяг зобов'язань банку, важливо дати їх як кількісну, так і якісну оцінку. Збільшення сум зобов'язань банку свідчить про зростання депозитної бази банку.

Чим вища частка зобов'язань перед клієнтами банку (підприємств та організацій) на довгостроковій основі, тим вища стабільна частина ресурсів банку, що позитивно впливає на його ліквідність і зменшує його залежність від міжбанківських позик. Проте строкові депозити є дорожчими, що негативно впливає на рентабельність та прибутковість роботи банку, водночас збільшення частки (понад 30 %) банківських позик підвищує ризик незбалансованої ліквідності, оскільки посилюється залежність банку від зовнішніх джерел фінансування. Через дефіцит вільних коштів у суб'єктів господарювання частка міжбанківських кредитів у структурі зобов'язань досягає 40—50 %.

Висока частка залишків на рахунках клієнтів знижує стабільність ресурсної бази банку, збільшує потребу у високоліквідних активах, спонукає банк до посилення трансформації частини короткострокових ресурсів у більш довгострокові вкладення і цим загострює проблему ліквідності.

Аналіз окремих видів залучених ресурсів дає змогу конкретизувати способи підвищення ліквідності та прибутковості роботи банку.

3. Аналіз активів банку

У діяльності банку важливим моментом є не тільки формування ресурсів, а й ефективне їх розміщення. Тому одним з основних напрямів аналізу банківської діяльності є аналіз його активних операцій. Він має сприяти підвищенню ефективності управління активами банку.

Загальна сума активів — це сума всіх категорій активів за мінусом суми всіх контрактивних рахунків типу резервів під можливі збитки від кредитної діяльності та дисконт за придбаними цінними паперами.

Якісний аналіз активів банку передбачає аналіз активів банку за ступенями ризику та розрахунок і оцінку окремих показників.

Коефіцієнтний аналіз дає змогу оцінити стан ліквідності та платоспроможності банку, якість кредитного портфеля, надійність банку, стан розвитку ресурсної бази, прибутковість роботи банку.

Аналіз активів банку здійснюється в такій послідовності:

— вивчають динаміку зміни загальних активів, у тому числі окремих його статей (горизонтальний аналіз);

— аналізують структуру активів банку за різними класифікаційними ознаками (вертикальний аналіз);

— з'ясовують структуру активів за дохідністю, що характеризує ділову активність банку;

— аналізують структуру активів банку за ліквідністю та ризикованістю.

На основі горизонтального аналізу активних операцій банку аналізують зміни в динаміці через порівняння даних за різні періоди. Зіставлення даних дає змогу виявити відхилення в абсолютній сумі й у процентах за:

— основними робочими активами;

— неробочими активами;

— витратами на власні потреби;

— іммобілізованими активами та коштами.

Наведені групування активів банку дають можливість охарактеризувати якісний склад активів банку.

Вертикальний і горизонтальний аналіз активних операцій дає змогу виявити зміни у розподілі агрегованих статей балансу як у динаміці, так і у внутрішній структурі активних операцій балансу банку і визначити, за рахунок яких операцій зросла (зменшилася) прибутковість (збитковість), виявити зміни (збереження пріоритетів у банківській діяльності).

Аналіз зміни загальних активів за допомогою стандартних показників динаміки передбачає розрахунок таких із них:

Абсолютний приріст активів = Активи на кінець періоду - Активи на початок періоду.

Темп зростання активів = .

Темп приросту активів =

Після аналізу динаміки загальних активів проводять горизонтальний аналіз окремих статей активу балансу.

Наступним етапом аналізу е структурний аналіз активів банку.

Для дослідження структури розміщення банківських ресурсів застосовують метод групувань. Групування активів банку здійснюють за такими ознаками:

— видами операцій;

— строками розміщення;

— ступенем ліквідності;

— ступенем ризику;

— впливом на рівень дохідності банку.

За видами операцій активи банку можна поділити на п'ять основних категорій (рис. 3):

За строками розміщення банківських ресурсів активи балансу банку поділяють на:

— поточні,

— строкові;

— квазістрокові.

Поточні активи — це активи на вимогу, які повертаються на першу вимогу кредитора.

Рис. 3. Основні категорії активів банку

Строкові активи — це кошти, розміщені банком на певний строк.

Квазістрокові активи — кошти, які не мають визначеного строку повернення і не можуть бути повернені на першу вимогу. Вони повертаються тільки за певних умов.

Для визначення відхилень за статтями балансу, що впливають на стійкість банку, проводиться групування статей активу балансу за спадним ступенем ліквідності активів.

Ліквідність — це спроможність банку швидко перетворювати свої активи в грошові кошти без втрати їх вартості з метою виконання боргових зобов'язань. При цьому за ступенем ліквідності статті активу балансу поділяють на п'ять основних груп (рис. 4):

Рис. 4. Розподіл активів за ступенем ліквідності

Розглянемо наведені категорії активів.

Первинні резерви — це всі касові активи, кошти на кореспондентському рахунку в НБУ.

Вторинні резерви, або "некасові", високоліквідні дохідні активи — це цінні папери, які можуть бути оперативно реалізовані на грошовому ринку та перетворені в грошову форму, тобто в первинні резерви з мінімальною втратою їх вартості.

Інші ліквідні активи — надані банком кредити та інші платежі, до погашення яких залишилося не більш одного місяця.

Малоліквідні активи — позикові активи, до погашення яких залишилося більше одного місяця.

Неліквідні активи — капіталізовані активи, фінансові інвестиції, у тому числі фінансові вкладення в асоційовані та дочірні компанії, дебіторська заборгованість та інші іммобілізовані кошти.

Первинні та вторинні резерви формують високоліквідні активи. Високоліквідні активи — це кошти в касі, у Національному банку України та в інших банках, цінні папери, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані у готівкові чи безготівкові кошти.

Аналізуючи активи за ступенем ліквідності, необхідно виділити частку кожної групи активів за цією ознакою в загальних активах банку. При цьому особливу увагу звертають на питому вагу абсолютно ліквідних активів у загальних та робочих активах. Питома вага абсолютно ліквідних активів у робочих активах має бути в межах 20—25 %. Склад робочих активів наведено на рис. 5:

Рис. 5. Склад робочих активів

До неробочих активів належать рахунки, що не приносять дохід банку. До їх складу входять:

— кошти в розрахунках;

— резерви;

— дебітори;

— кошти, вкладені у майно та господарські матеріали;

— видатки та збитки.

За рівнем ризику всі активи банку поділяють на п'ять груп залежно від рівня відрахувань коштів на створення резервів за ними:

I група — 0 %;

II група — 10 %;

ІІІ група — 20 %;

IV група — 50 %;

V група — 100 %.

Аналіз структури активних операцій поділяють на якісний і кількісний (коефіцієнтний).

На основі якісного аналізу активів і використання методу порівняння визначають пропорції між статтями балансу, тенденції їх зміни та простежують, якою мірою ці зміни та відхилення вплинули на ліквідність і прибутковість операцій банку.

Кількісний (коефіцієнтний) аналіз дає змогу оцінити в динаміці якість активів за такими критеріями, як дохідність, ризикованість, ліквідність, обіговість.

Дохідність активів може бути проаналізована за допомогою коефіцієнта дохідностідох):

Кдох = 

Цей коефіцієнт характеризує ділову активність банку з погляду ефективності розміщення ресурсів. У міжнародній практиці вважається, що цей коефіцієнт має бути вище 93 %. Збільшення частки недохідних активів більше як на 7 % може призвести банк до банкрутства. Враховуючи специфіку розвитку українських банків, середнє значення цього коефіцієнта коливається в межах 70 %.

За ступенем ризикованості якість банківських активів можна проаналізувати за допомогою коефіцієнта ризикованості активівриз):

Криз = .

Збільшення цього коефіцієнта свідчить про зростання ризикованості банківських активних операцій.

Аналіз якості активів з позиції ліквідності можна провести за допомогою коефіцієнта ліквідності активівлікв. акт.):

Клікв. акт. =

Зважуючи активи за ступенем ліквідності, необхідно відповідні активи помножити на такі коефіцієнти ліквідності:

— пролонговані кредити — на 0,3;

— прострочені та безнадійні кредити — на 0;

— прострочену та безнадійну дебіторську заборгованість — на 0;

— прострочену та безнадійну заборгованість за операціями з цінними паперами — на 0;

— основні засоби та нематеріальні активи — на 0,5;

— решта активів — на 1.

4. Аналіз доходів, витрат і прибутку банку

Комерційна основа здійснення банківських операцій полягає у тому, що вони проводяться з метою одержання прибутку.

Прибуток банку — це фінансовий результат діяльності банку, який розраховується як різниця між його доходами та витратами.

Доходи банку — це зростання економічних вигод упродовж звітного періоду у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, що призводить до збільшення власного капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків акціонерів).

Витрати банку — це зменшення економічних вигод упродовж звітного періоду у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення чи виплати власникам).

Критерії визнання доходу і витрат застосовуються окремо до кожної операції банку.

Доходи і витрати розглядаються як такі, що отримані банком у результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності (рис. 6):

Рис. 6. Класифікація видів діяльності банку

Дивіденди визнаються у разі встановлення прав на отримання платежу.

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Не визнаються доходами такі надходження від інших осіб:

— сума завдатку під заставу або в погашення кредиту, якщо це передбачено відповідним договором;

— сума надходжень за договором комісії, агентським та аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо;

— сума авансу в рахунок попередньої оплати послуг, товарів тощо;

— надходження, що належать іншим особам;

— надходження від первинного розміщення цінних паперів;

— сума податку на додану вартість, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати:

— платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;

— попередня (авансова) оплата товарів, робіт, послуг;

— погашення одержаних кредитів, повернення депозитів тощо;

— витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до чинного законодавства України.

У результаті операційної діяльності в банку виникають такі доходи і витрати:

1) процентні доходи і витрати;

2) комісійні доходи і витрати;

3) прибутки (збитки) від торговельних операцій;

4) непередбачені доходи і витрати;

5) відрахування в резерви;

в) доходи від повернення раніше списаних активів;

7) інші операційні доходи і витрати;

8) загальні адміністративні витрати;

9) податок на прибуток.

Розглянемо детальніше їх склад.

Процентні доходи і витрати — операційні доходи і витрати, отримані (сплачені) банком за використання грошових коштів, їх еквівалентів або сум, що заборговані банку (залучені банком), суми яких обчислюються пропорційно до часу та суми активу чи зобов'язання зі застосуванням ефективної ставки процента.

Розрізняють такі види процентних доходів (витрат):

— доходи (витрати) за операціями з коштами, розміщеними в інших банках (залученими від інших банків);

— доходи (витрати) за кредитами та депозитами, наданими (отриманими) юридичним та фізичним особам, та за іншими фінансовими інструментами, у тому числі за цінними паперами;

— доходи у вигляді амортизації дисконту (премії) за борговими цінними паперами.

Комісійні доходи і витрати — операційні доходи і витрати за наданими (отриманими) послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі активу або зобов'язання чи є фіксованою.

Комісії за наданими (отриманими) послугами залежно від мети їх оцінки та основи обліку пов'язаного з ними фінансового інструмента поділяють на:

а) комісії, що є невід'ємною частиною доходу (витрат) фінансового інструмента. До них належать:

— комісії за ініціювання кредиту, що отримані (сплачені) банком і пов'язані зі створенням або придбанням фінансового інструмента, що не обліковується в торговому портфелі з визнанням переоцінки через прибутки/збитки:

— комісії за оцінку фінансового стану позичальника;

— комісії за оцінку гарантій, застав;

— комісії за обговорення умов інструмента;

— комісії за підготовку, оброблення документів та завершення операції тощо;

— комісії, що отримані (сплачені) банком за зобов'язання з кредитування (резервування кредитної лінії) під час ініціювання або придбання кредиту;

— комісії, що отримані (сплачені) банком від випуску боргових зобов'язань, що обліковуються за амортизованою собівартістю;

б) комісії, одержані (сплачені) під час надання послуг. До них належать:

— комісії за розрахунково-касове обслуговування клієнтів;

— комісії за обслуговування кредитної заборгованості;

— комісії за резервування кредитної лінії, які розраховуються на пропорційній основі впродовж строку дії зобов'язання;

— комісії за управління інвестиціями тощо;

в) комісії, одержані (сплачені) після виконання певних дій, що визнаються як дохід (витрати) після завершення певної операції. До них належать:

— комісії за розподіл акцій (часток) клієнтів;

— комісії від розміщення цінних паперів за операціями з андерайтингу;

— комісії за операціями на валютному ринку та ринку банківських металів для клієнтів;

— комісії синдикування кредиту;

— комісії за довірчим обслуговуванням клієнтів тощо.

Прибутки (збитки) від торговельних операцій — результат (прибуток чи збиток) від операцій з купівлі-продажу різних фінансових інструментів, у тому числі за операціями з цінними паперами, іноземною валютою та банківськими металами. Банк визнає прибутки та збитки:

1) від реалізації фінансових інвестицій;

2) від змін в оцінці (переоцінці) інвестицій до справедливої вартості;

3) від результату переоцінки активів і зобов'язань в іноземній валюті та банківських металах у разі зміни офіційного курсу гривні до іноземних валют (банківських металів).

Витрати на формування резервів для покриття збитків від активних операцій — це витрати на покриття можливих збитків від зменшення корисності активів банку та списання безнадійних активів. Це резерви під знецінення цінних паперів, на покриття можливих втрат від кредитних операцій з покриття збитків за сумнівною дебіторською заборгованістю, а також резервів під заборгованість за нарахованими доходами. Особливість цієї групи витрат полягає у тому, що це — негрошові витрати, а суми сформованих резервів відображають оцінку якості активів з боку керівництва банку.

Доходи від повернення раніше списаних активів — кошти, що надійшли для погашення заборгованості, яка була визнана банком безнадійною щодо отримання.

Інші операційні доходи і витрати — доходи і витрати від операцій, що не пов'язані з інвестиційною та фінансовою діяльністю, а також ті, що не включені у вищезазначені групи операційних доходів і витрат, зокрема:

а) доходи (витрати) від оперативного лізингу;

б) доходи (витрати) від наданих (отриманих) консультаційних послуг фінансового характеру;

в) дивідендні доходи;

г) витрати на інкасацію;

ґ) штрафи, пені, отримані (сплачені) за банківськими операціями.

Загальні адміністративні витрати — операційні витрати, пов'язані зі забезпеченням діяльності банківської установи. До них належать:

— витрати на утримання персоналу (заробітна плата, витрати на соціальне забезпечення, обов'язкові нарахування, страхування, додаткові виплати, премії, навчання тощо);

— амортизація необлікових активів;

— витрати на утримання та експлуатацію основних засобів і нематеріальних активів (ремонт, страхування);

— інші експлуатаційні витрати (комунальні послуги, охорона тощо);

— гонорари за професійні послуги (юридичні, медичні тощо);

— витрати на зв'язок (поштові, телефонні, факс тощо);

— сплата податків та інших обов'язкових платежів, крім податку на прибуток, та інші витрати, спрямовані на обслуговування та управління банком.

Податок на прибуток — операційні витрати банку, пов'язані зі сплатою податку відповідно до чинного законодавства України та з урахуванням вимог міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку щодо визнання відстрочених податкових зобов'язань та податкових активів.

Суму прибутку від операцій розраховують як різницю між операційними доходами за вирахуванням операційних витрат.

До окремої групи відносять непередбачені доходи і витрати. Вони мають випадковий, разовий характер і тому справляють особливий вплив на фінансовий результат, одержаний банком. Вони є результатом надзвичайних подій, які можуть істотно вплинути на дохід банку, але не стосуються звичайної його діяльності. До непередбачених належать доходи (витрати), поява яких пов'язана зі змінами податкового законодавства, правил бухгалтерського обліку, збитками від стихійного лиха тощо. Непередбачені доходи і витрати не повторюються по суті.

За результатами інвестиційної діяльності банк визнає:

1) доходи (витрати) за операціями зі збільшення (зменшення) інвестицій в асоційовані компанії;

2) доходи (витрати) за операціями зі збільшення (зменшення) інвестицій у дочірні установи;

3) доходи (витрати) від реалізації (придбання) основних засобів та нематеріальних активів тощо.

За результатами операцій, пов'язаних із фінансовою діяльністю, банк визнає:

1) доходи (витрати) за операціями з цінними паперами власного боргу;

2) доходи (витрати) за субординованим боргом;

3) дивіденди, що сплачені протягом звітного періоду;

4) доходи, які виникають у результаті випуску інструментів власного капіталу тощо.

Визнані банком доходи і витрати групуються за їх характером за відповідними статтями у фінансовій звітності "Звіт про фінансові результати". Статті доходів і витрат не згортаються.

Розрахунок прибутку до оподаткування проводиться з урахуванням витрат за сумнівними та безнадійними боргами.

Суму прибутку банку до оподаткування, а також чистого прибутку (збитку) банку розраховують так:

Чистий прибуток банку, який утворюється після сплати податку на прибуток, розподіляється за напрямами, затвердженими зборами акціонерів, наприклад, на виплату дивідендів акціонерам або на капіталізацію дивідендів, на формування загальних резервів і резервних фондів тощо.

Сума чистого прибутку, що залишається для розвитку банківської діяльності, називається нерозподіленим прибутком.

5. Основні показники ефективності діяльності банку

Прибутковість банку — це сумарний позитивний результат його господарсько-фінансової та комерційної діяльності. За рахунок доходів банку покриваються всі його операційні витрати, формується прибуток, обсяг якого визначає рівень дивідендів, зростання капіталу, розвиток пасивних та активних операцій.

Прибутковість банку залежить, насамперед, від оптимальної структури його балансу (активи і пасиви) та від цілеспрямованої роботи банківського персоналу. Важливими умовами забезпечення прибутковості банку є оптимізація структури доходів і витрат, визначення мінімально допустимої процентної маржі, виявлення тенденцій дохідності кредитних операцій, планування мінімальної дохідної маржі для прогнозування орієнтованого рівня процентів за активними та пасивними операціями. Дохідність банківської діяльності залежить також від підтримки ліквідності, управління банківським ризиком та його мінімізації.

Аналіз прибутковості банку здійснюється за допомогою таких показників (рис. 7):

Рис. 7. Основні показники прибутковості діяльності банку

Аналіз показників прибутковості банку здійснюють порівняно з планом і в динаміці. Вплив факторів на зміну цих показників розраховують за допомогою способу ланцюгових підстановок.

Двома найважливішими показниками прибутковості банку е показники:

1) ROA — прибутковість активів банку;

2) ROE — прибутковість акціонерного капіталу банку.

Прибутковість активів банку розраховують за такими двома показниками:

ROA 1 = .

Цей показник може використовуватися як коефіцієнт для оцінки діяльності керівництва банку. Але у зв'язку з тим, що не всі активи дають дохід, деякі банки в процесі аналізу прибутковості своєї діяльності деталізують показник процентної прибутковості активів, для розрахунку якого беруться робочі активи:

ROA 2 = .

Зіставлення показників ROA 1 та ROA 2 дає можливість виявити невикористані резерви підвищення прибутковості активів за рахунок поліпшення їх структури, ефективнішого використання, дає уявлення про можливості зростання рентабельності завдяки скороченню активів, які не приносять доходу. Передусім, це стосується іммобілізованих власних коштів. Абсолютна рівність між цими показниками неможлива. Адже банки повинні створювати обов'язкові резерви, тобто зберігати частину залучених коштів у найбільш ліквідний формі, яка не дає доходу.

На практиці вважається, якщо показник прибутковості активів перевищує 1 %, то банк працює рентабельно.

Прибутковість акціонерного капіталу розраховують за такими двома показниками:

ROE l = .

Оптимальне значення цього показника — не менше 15 %.

Співвідношення прибутку та власного капіталу є показником стабільності. Аналіз цього коефіцієнта дає змогу прогнозувати, наскільки зміниться рівень прибутковості банку. Аналізуючи цей коефіцієнт, потрібно зіставити зростання прибутку та власного капіталу.

На практиці деякі банки (а особливо — їх акціонери) цей показник прибутковості деталізують за допомогою коефіцієнта віддачі статутного капіталу:

ROE 2=

Цей показник характеризує доцільність та ефективність вкладення акціонерами своїх коштів та ефективність віддачі статутного капіталу, а також спроможність банку розпоряджатися всіма його коштами. Для акціонерів і пайовиків певного банку важливе значення має порівняння процента віддачі статутного капіталу з аналогічним показником інших банків для з'ясування сфер найбільш дохідного та вигідного розміщення своїх коштів.

Для оцінки ефективності видатків банку використовують показник рівня їх прибутковості (RВ), який розраховують за такою формулою:

RB =

До показників ефективності діяльності банку, крім показників прибутковості банку, відносять ще такі групи (табл. 3):

— ефективності діяльності банку;

— ефективності діяльності працівників банку.

Таблиця 3. Основні коефіцієнти та показники діяльності банку

Коефіцієнт

Процент (оптимальні значення)

Дохід на активи

1,00

Дохід на капітал

15,00

Чистий спред

1,25

Чиста процентна маржа

4,50

Дохід від плати за послугами

1,00

Чиста операційна маржа

6,50

Управлінські витрати (% загальних активів)

Витрати на персонал

2,00

Інші операційні витрати

1,50

Загальні операційні витрати

3,50

Витрати на забезпечення під збитки за позиками

0,50

Чистий дохід до оподаткування

2,00

Ефективність операційної діяльності банку можна оцінити за допомогою показника чистого спреду.

Аналіз чистого спреду пов'язаний із процентною політикою банку, яка відображається у динаміці процентних ставок за активними й пасивними операціями. Мінімізувати процентний ризик дає змогу узгоджена процентна політика за кредитними та депозитними операціями. Ступінь такої узгодженості характеризує чистий спред, який розраховують таким чином:

Чистий спред (%) =

Іншими словами, чистий спред — це різниця між процентними — отриманими та сплаченими — ставками. За його допомогою визначають необхідну мінімальну різницю між ставками за активними й пасивними операціями, яка дає змогу банку мінімізувати витрати, але не принесе прибутку (мінімальне значення показника 0). Оптимальне значення чистого спреду — не менше 1,25 %.

Чиста процентна маржа слугує для покриття витрат банку і ризику, у тому числі інфляційного, створення прибутку, покриття договірних угод. Розраховують її значення за формулою:

Чиста процентна маржа (%) =

Цей коефіцієнт допомагає з'ясувати, чи може банк забезпечити прибуток у вигляді доходу від процентної різниці як процент до середніх активів. Оптимальним значенням цього показника є 4,5 %.

До інших показників ефективності відносять ще:

Чисту операційну чи посередницьку маржу (%)=

Обіговість активів є основним показником ділової активності банку. Чим швидше обертаються активи, тим більше прибутку отримає банк, а, відповідно, й ефективніше він працює. Розрахунок коефіцієнта обіговості активів (N) здійснюють за такою формулою:

Збільшення кількості обігів, що здійснюють активи, е позитивним явищем, Зростання цього коефіцієнта не тільки позитивно відбивається на підвищенні ефективності роботи банку, а й підвищує його ліквідність та сприяє вивільненню ресурсів з обігу.

Оберненим показником, що характеризує прискорення обіговості активів, є показник тривалості одного обігу активів у днях, який розраховують за формулою:

Середні залишки активів банку

t =

Зменшення цього показника свідчить про прискорення обіговості активів і вважається позитивним явищем.

Після загального аналізу обіговості активів доцільно провести аналіз обіговості окремих видів активів і оцінити їх вклад у підвищення ліквідності та прибутковості роботи банку.

Оскільки оплата праці є найголовнішою складовою непроцентних видатків банку, то продуктивність праці співробітників, яку вимірюють з урахуванням чисельності штату та витрат на його утримання, може свідчити про ефективність роботи самої установи. Однак продуктивність роботи потрібно оцінювати, зважаючи на той факт, що у поточному періоді економія на зарплаті (шляхом її значного зниження або скорочення чисельності працівників) може призвести до погіршення якості й послаблення мотивації до роботи, а з часом — до зниження ефективності діяльності банку.

Для оцінки ефективності діяльності працівників банку розраховують і аналізують такі показники:

1. Чистий дохід на одного працівника =

2. Чистий дохід до витрат на утримання персоналу =

Питання для самоперевірки

1. Які форми фінансової звітності використовують для аналізу діяльності банку?

2. Назвіть основні напрями фінансово-економічного аналізу діяльності банку.

3. На які основні категорії поділяють активи банків?

4. Яка послідовність аналізу пасивів банку? б. Як здійснюється аналіз активів банку?

5. На які групи поділяють доходи та витрати банку?

6. Як розраховують активи, зважені за ступенем ризику?

7. Розкрийте зміст аналізу доходів і витрат банку.

8. Окресліть завдання аналізу фінансових результатів банку.

9. Назвіть чинники впливу на рентабельність діяльності банку.

10. Розкрийте методику аналізу прибутку та рентабельності діяльності банку.

11. У чому полягає узагальнююча оцінка ефективності діяльності банку? 18. Розкрийте суть аналізу дохідних і недохідних активів.

12. Які показники використовують для оцінки ефективності формування ресурсної бази банку?

13. Як здійснюється аналіз дотримання банком економічних нормативів?

14. Які використовують методи для оцінки фінансового стану банку?

15. Які показники розраховуються для оцінки достатності капіталу банку? Які їх нормативні значення?

16. Розкрийте методику статутного капіталу банку.

17. За допомогою яких показників здійснюється аналіз прибутковості банку?

18. Як розраховується чистий спред і чиста процентна маржа?

Теми рефератів

1. Фінансова звітність як основа економічного аналізу діяльності банку.

2. Якісний аналіз активів банку.

3. Оцінка ефективності формування ресурсної бази банку.

4. Аналіз дотримання банком економічних нормативів.

5. Використання сучасних методів оцінки фінансового стану банку.

6. Аналіз якості активів.

7. Резерви збільшення доходів та зменшення витрат банку.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-Ш (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5—6. — Ст. 30.

2. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679-XTV (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 29. — Ст. 238.

3. Інструкція про міжбанківські розрахунки в Україні, затверджено Постановою Правління НБУ № 621 від 27 грудня 1999 р.

4. Адамик Б. П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 278 с.

5. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. проф. Р, І, Тиркала. — Тернопіль: Карт-бланш, 2001. — 314 с.

6. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. — 2-ге вид., вип. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 476 с.

7. Епіфанов А. О., Маслак Я. Г., Сало 7. В. Операції комерційних банків: Навч. посіб. — Суми: Університетська книга, 2007. — 523 с.

8. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук та ін. — 2-ге вид., перероб. і доп. — Л.: ЛБІ НБУ, 2001. — 516 с.

9. Петрук О. М. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. д-ра екон. наук, проф. Ф. Ф. Бутинця. — K.: Кондор, 2004. — 461 с.

10. Снігурська Л. / Банківські операції і послуги; Навч. посіб. — K.: МАУП, 2006. — 456 с.

11. Тиркало P. Ш., Щибоволок 3.1. Фінансовий аналіз комерційного банку: основи теорії. Експрес-діагностика, рейтинг: Навч. посіб. — K.: Слобожанщина, 1999. — 236 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

84539. Характеристика періодів і фаз СЦ 47.19 KB
  Починається скорочення передсердя з м’язевих пучків які охоплюють гирла вен; це попереджує рух крові по градієнту тиску із передсердя в вени так як клапани тут відсутні. і внаслідок цього в шлуночок надходить остання порція крові яка складає від 8 до 30 від всього об’єму крові що надходить в шлуночок при його діастолі. Тому напруження міокарду шлуночка і тиск в ньому не змінюється не відбувається рух крові через порожнини серця; не змінюється положення клапанів. В стані спокою в шлуночку знаходиться близько 150 мл крові.
84540. Показники насосної функції серця і методи іх дослідження 42.01 KB
  Цей показник можна визначити за допомогою ехокардіографії тетраполярної реографії не інвазивні методи за допомогою методу розведення барвника внутрішньовенно вводять певні барвники і по динаміці зміни її концентрації в крові розраховують ХОК а також за допомогою методу Фіка він заснований на визначенні хвилинного поглинання кисню організмом людини і на визначенні артеріовенозної різниці вмісту кисню; для визначення а в різниці необхідно провести зондування правого передсердя – для отримання змішаної венозної крові; далі розрахунок...
84541. Роль клапанів серця у гемодинаміці. Тони серця, механізми їх походження ФКГ, її аналіз 42.92 KB
  Клапани розташовані при вході та при виході обох шлуночків серця. Мітральний та трьохстулковий клапани перешкоджають зворотньому закиду крові регургітації крові в передсердя під час систоли шлуночків. Перший систолічний тон виникає на початку систоли шлуночків. Його формують такі компоненти: закриття стулок передсердношлуночкового клапану; це основний компонент першого тону дає осциляції найбільшої висоти виникає на межі фаз ізометричного та асинхронного скорочень; міокардіальний компонент пов’язаний із напруженням та вібрацією...
84542. Артеріальний пульс, його походження СФГ, її аналіз 43.09 KB
  При аналізі СФГ враховують перш за все стан стінок крупних артеріальних судин. Про це можна судити за конфігурацією СФГ вираженості окремих її хвиль. Розрахунок тривалості серцевого циклу проводять по полікардіограмі – синхронно зареєстровані ЕКГ ФКГ СФГ.
84543. Регуляція діяльності серця. Міогенні та місцеві нервові механізми регуляції діяльності серця 40.8 KB
  Міогенні та місцеві нервові механізми регуляції діяльності серця. Баланс притоку та відтоку крові притік крові до серця по венозних судинах; відтік – за рахунок активного вигнання крові шлуночками серця; 2. Рівний хвилинний об’єм крові ХОК правого та лівого відділів серця; 3.
84544. Місцеві міогенні механізми регуляції серцевої діяльності 48.71 KB
  Залежність ССС від вихідної довжини КМЦ. Залежність ССС від опору вигнанню рівня артеріального тиску. Залежність ССС від ЧСС. Тому суть цього механізму можна викласти так: чим більше крові притікає до серця під час діастоли тим більша вихідна довжина КМЦ тим більша ССС СО.
84545. Характер і механізми впливів симпатичних нервів на діяльність серця. Роль симпатичних рефлексів в регуляції серцевої діяльності 44.58 KB
  Характер впливів симпатичної нервової системи на серце: позитивний інотропний вплив посилює силу серцевих скорочень; позитивний хронотропний вплив посилює ЧСС; позитивний дромотропний вплив посилює швидкість проведення збудження по елементам провідної системи серця особливо по передсердношлуночковому вузлу структурам провідної системи шлуночків; позитивний батмотропний вплив збільшення збудливості. Медіатор норадреналін взаємодіє переважно з βадренорецепторами оскільки αадренорецепторів тут майже немає при цьому...
84546. Характер і механізми впливів парасимпатичних нервів на діяльність серця. Роль парасимпатичних рефлексів в регуляції серцевої діяльності 44.78 KB
  Механізм впливів блукаючого нерва на серце пов’язаний із дією медіатора ацетилхоліну на мхолінорецептори КМЦ типових і атипових. В результаті підвищується проникність мембран КМЦ для йонів калію – посилення виходу йонів із клітини за градієнтом концентрації що в свою чергу веде до: розвитку гіперполяризації мембран КМЦ; найбільше цей ефект виражений в клітинах з низьким вихідним рівнем мембранного потенціалу найбільше в вузлах АКМЦ: пазуховопередсердному та передсердношлуночковому де МПС = –60мВ; менше – в КМЦ передсердь; найменше –...
84547. Гуморальна регуляція діяльності серця. Залежність діяльності серця від зміни йонного складу крові 44.41 KB
  Залежність діяльності серця від зміни концентрації йонів в плазмі крові. Найбільше клінічне значення має вплив йонів калію. При гіпокаліємії зниження концентрації йонів калію в плазмі крові нижче 1ммоль л розвиваються різноманітні електрофізіологічні зміни в КМЦ. Характер змін в КМЦ залежить від того що переважає: втрата йонів калію клітинами чи міжклітинною рідиною.