8898

Операції банків із залучення коштів

Контрольная

Банковское дело и рынок ценных бумаг

Операції банків із залучення коштів Поняття залучених банківських ресурсів. Характеристика депозитних операцій комерційних банків. Договірне регулювання вкладних операцій. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. 4.1. Поняття...

Украинкский

2013-02-19

53.66 KB

37 чел.

Операції банків із залучення коштів

  1.  Поняття залучених банківських ресурсів.
  2.  Характеристика депозитних операцій комерційних банків.
  3.  Договірне регулювання вкладних операцій.
  4.  Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

4.1. Поняття залучених банківських ресурсів

Залучені та запозичені банківські ресурси становлять переважну частину банківських ресурсів (85-90%). Через це для них характерний надзвичайно широкий спектр форм та видів залучення коштів, що характеризує відповідні напрямки пасивних операцій банків, основу яких утворюють операції з формування залучених ресурсів.

Залучені ресурси банку - це кошти, що акумулюються банком на певних умовах на різних видах рахунків клієнтів. Залучені ресурси є, власне кажучи, кредиторською заборгованістю банку, яка виникла внаслідок попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін.

Залучені ресурси банку охоплюють:

  1.  кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів;
  2.  залишки коштів на поточних рахунках клієнтів;
  3.  кошти на рахунках банків-кореспондентів та ін.

Комерційні банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків. Проте практично усі клієнтські рахунки належать до депозитних. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнтові у банку рахунок, на якому зберігаються його кошти.

Депозит - це грошові кошти, які внесені у банк клієнтами, зберігаються на їхніх рахунках і використовуються згідно з укладеною угодою та банківським законодавством. Депозити класифікуються за такими ознаками: за категоріями вкладників і за строками використання коштів.

За категоріями вкладників депозити поділяються на:

  1.  депозити суб'єктів господарської діяльності;
  2.  депозити фізичних осіб;
  3.  депозити банків.

За строками використання коштів депозити поділяються на:

  1.  депозити до запитання;
  2.  строкові депозити.

Депозити до запитання - це кошти, що залучені на депозит без визначеного строку погашення та поповнюються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточних, кореспондентських та бюджетних рахунках клієнтів і використовуються ними для здійснення поточних розрахунків.

Депозити до запитання є нестабільними: у будь-який час кошти з цих рахунків за вимогою клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів. Водночас, клієнти банку не повною мірою використовують кошти на депозитних рахунках, у результаті чого на них постійно є залишок коштів, який не знижується за певний мінімальний рівень і який комерційні банки застосовують для здійснення активних операцій. Оскільки відсоток за кредитами набагато перевищує розмір плати за депозитами до запитання, то банк при цьому одержує суттєвий дохід. З огляду на це стає зрозумілим, чому комерційні банки одним з пріоритетних завдань розглядають роботу, спрямовану на максимальне залучення фінансово стійких клієнтів, здатних розмістити у банку значні обсяги грошових коштів.

За користування залишками коштів на клієнтських рахунках у вигляді депозитів до запитання банки нараховують відсотки за низькими ставками або зовсім не сплачують відсотки. При цьому, для покриття операційних витрат, пов'язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Наприклад, за відкриття поточного або бюджетного рахунків, за перерахування коштів клієнтів засобами електронної пошти, за оформлення та видачу чекових книжок і бланків векселів, за прийом та перелік готівки для зарахування на рахунок клієнта, за видачу готівки клієнтам, за відправлення запитів на прохання клієнтів електронною поштою, за оформлення документів і переказ коштів в інші банки при закритті рахунка та ін.

Строкові депозити - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом строку, який визначається у депозитній угоді. Такі строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб'єктам господарської діяльності, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, комерційним банкам та приватним особам.

Строкові депозити мають такі особливості:

  1.  чітко встановлений строк зберігання;
  2.  оформляються депозитною угодою;
  3.  не використовуються для здійснення поточних платежів;
  4.  при достроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції.

За строковими депозитами сплачується високий депозитний процент, рівень якого залежить від терміну вкладу, виду внеску, облікової ставки НБУ, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших факторів. Визначальним при встановленні величини відсоткової ставки за строковими депозитами є термін, на який розміщені кошти: чим більш тривалий термін, тим вища процентна ставка. Відсоткова ставка за строковими депозитами встановлюється на рівні, який не перевищує величину облікової ставки НБУ. На величину відсоткової ставки впливає і частота виплати доходу: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Однією з форм строкових депозитів є сертифікати, які бувають депозитними та ощадними. Депозитні сертифікати надаються юридичним особам, а ощадні - фізичним. Сертифікати можуть класифікуватись і за такими ознаками:

  1.  спосіб випуску (в разовому порядку і серіями);
  2.  спосіб оформлення (іменні і на пред'явника);
  3.  термін обертання (строкові і до запитання);
  4.  умови сплати процентів (авансом, з регулярною сплатою відсотків після закінчення розрахункового періоду та з виплатою відсотків у день погашення сертифіката).

Залучені ресурси банків існують у декількох основних юридично-правових формах (табл. 1).

Таблиця 1

Характеристика залучених банківських ресурсів

Вид ресурсів

Складова характеристика

1.Кошти до запитання суб'єктів господарської діяльності

Поточні рахунки суб'єктів, кошти за довірчими операціями, кошти в розрахунках, розподільчі рахунки суб'єктів господарської діяльності, цільові кошти до запитання, кошти для розрахунків платіжними картками.

2.Строкові     кошти суб'єктів господарської діяльності

Короткострокові депозити та довгострокові депозити суб'єктів господарської діяльності, кошти, отримані за операціями РЕПО.

3. Кошти до запитання фізичних осіб

Поточні рахунки, кошти за довірчими операціями фізичних осіб, кошти в розрахунках, кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками.

4. Строкові кошти фізичних осіб

Короткострокові та довгострокові депозити фізичних осіб.

5.      Кошти      бюджету та позабюджетних фондів України

Кошти бюджетів України до розподілу, кошти Державного бюджету України, бюджетні кошти клієнтів, які утримуються з Державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів та бюджетні кошти клієнтів, що утримуються з місцевих бюджетів, кошти позабюджетних фондів.

Формування залучених банківських ресурсів за вказаними напрямками передбачає проведення відповідних депозитних операцій.

2. Характеристика депозитних операцій комерційних банків

Депозитні операції - операції банку із залучення грошових коштів або банківських металів від вкладників на їхні рахунки у банку на договірних засадах або депонування грошових коштів вкладниками з оформленням їх ощадними (депозитними) сертифікатами. Депозитні операції передбачають формування вкладів клієнтів банку.

Вклад - це грошові кошти у готівковій або безготівковій формі, в національній або іноземній валюті, що передані банку їхніми власниками або третьою особою за дорученням та за рахунок власника для зберігання на певних умовах. Вкладні операції є основним джерелом формування залучених банківських ресурсів. Загальна класифікація вкладів передбачає їхній поділ залежно від видів вкладників, порядку і строку вилучення ресурсів та призначення депозиту (рис. 1).

Рис. 1. Класифікація вкладних операцій банку

Через те, що склад юридичних осіб дуже неоднорідний, вклади також можна класифікувати залежно від форми організації, суб'єкта економічних відносин форми власності, характеру інвестицій та інших ознак.

Вклади до запитання призначені для здійснення поточних розрахунків, розміщуються у комерційних банках на поточних та контокорентних рахунках і можуть бути у будь-який час частково або повністю поповнені або використані.

При відкритті поточних рахунків за вкладами до запитання юридичні особи укладають з банком спеціальну угоду, а фізичним особам відкривається та ведеться ощадна книжка.

Строкові вклади - це грошові кошти, розміщені у банку на строго обумовлений термін. За термінами їх можна поділити на коротко-, середньо- та довгострокові. При розміщенні строкових вкладів між банком і вкладником укладається депозитна угода, що передбачає основні умови зберігання та вилучення строкового вкладу.

Строкові вклади можна поділити на два види:

  1.  прості (звичайні) строкові вклади;
  2.  вклади з попереднім повідомленням про вилучення.

Ощадні вклади призначені для тривалого нагромадження грошових коштів фізичних осіб. Як і строкові вклади, вони можуть поділятись за термінами, але їхня основна відмінність полягає у можливості поновлення ощадного вкладу в будь-який момент. Вилучення ощадного вкладу, як правило, має здійснюватись за попереднім повідомленням.

Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується:

  1.  договором банківського рахунка;
  2.  договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;
  3.  договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката;
  4.  договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Банки сплачують за користування грошовими коштами власникам вкладів відповідну плату у вигляді процента. Проценти встановлюються диференційовано залежно від виду вкладу, терміну зберігання, суми. Найнижчі проценти за вкладами до запитання. Строкові та ощадні вклади характеризуються підвищеними процентами. За порядком сплати і нарахування процентів вклади бувають:

  1.  з постійною або змінною процентною ставкою;
  2.  з простими або складними процентами;
  3.  з періодичним нарахуванням та виплатою процентів або після закінчення терміну вкладу.

Залучення депозитів комерційними банками може здійснюватись також за допомогою випуску боргових короткострокових цінних паперів. До них належать:

  1.  депозитний сертифікат;
  2.  ощадний сертифікат;
  3.  банківський вексель.

Ці цінні папери емітуються банком на певний термін або до запитання, іменні або на пред'явника, з виплатою процента або врахування дисконту.

Сертифікат - це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат (крім іменного) може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку - втрату частини ресурсів.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту. Щоб придбати банківський вексель, покупець має перерахувати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує банківський вексель на ім'я покупця і позначає дату зарахування грошей. Погашення банківських векселів відбувається шляхом їхнього викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу. В банківських векселях вказується величина прибутку у вигляді процента до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіналом, а викуповуються банком за ціною продажу.

3. Договірне регулювання вкладних операцій

Під час здійснення депозитної операції виконуються такі операції: відкриття та реєстрація депозитного рахунка, залучення грошових коштів на депозит, вилучення коштів з депозиту, нарахування відсотків за депозитом та їхня сплата клієнтам, повернення коштів з депозиту і закриття депозитного рахунка.

Комерційний банк відкриває клієнту строковий або ощадний депозитний рахунок на підставі таких документів:

  1.  депозитної угоди;
  2.  картки зі зразками підписів та відбитком печатки (для юридичних осіб);
  3.  паспорта або документа, що його замінює, і зразка підпису (для фізичних осіб).

Депозитна угода укладається між банком та юридичною (фізичною) особою в двох примірниках, один з яких зберігається у банку, а інший - у клієнта. Укладена угода засвідчує право комерційного банку керувати на свій розсуд залученими грошовими коштами і право вкладників отримувати у встановлений термін суму депозиту та відсотків за його користування. В депозитній угоді передбачається: дата внесення депозиту, сума депозиту, форма зарахування коштів на депозитний рахунок, відсоткова ставка за користування депозитом, періодичність сплати відсотків, порядок повернення депозиту і відсотків після закінчення строку зберігання коштів, права, зобов'язання й відповідальність сторін та ін. В угоді проставляється номер відкритого особового депозитного рахунка. В номер рахунку вносять параметри, що характеризують вид, тип вкладу, строк дії, термін закінчення угоди, тип контрагента, відсоткову ставку та ін.

Підписана депозитна угода передається у бухгалтерію банку. Всі особові рахунки вкладників підлягають реєстрації як у бухгалтерії, так і в депозитному відділі банку. Датою відкриття депозитного рахунка є дата надходження грошей на депозитний рахунок. Форма надходження грошей обумовлюється угодою. Юридичні особи мають право перераховувати кошти на депозитний рахунок тільки з поточного рахунка, а фізичні особи можуть вносити кошти готівкою або перераховувати з поточного рахунка.

Згідно з депозитною угодою можуть бути передбачені додаткові надходження грошей на депозитні рахунки. Строкові депозити не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму вкладу - збільшити або зменшити, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. Часткове вилучення коштів з депозиту передбачено тільки для окремих типів ощадних вкладів (пенсійних, для зарахування заробітної плати та ін.). Після закінчення депозитної угоди закриття депозиту здійснюється на основі оформлення меморіального ордера. Повернення депозиту і сплату відсоткового доходу юридичним особам здійснюють тільки через перерахування коштів на поточний рахунок, а фізичним особам - шляхом виплати готівки або перерахування коштів на поточний рахунок. Дострокове закриття депозитного рахунка можливе на підставі заяви або клопотання вкладника.

За користування залученими коштами комерційні банки сплачують вкладникам відсотковий дохід, який може виплачуватись авансом, періодично (щомісяця, раз на квартал, за підсумками року) та після закінчення строку дії депозиту. Чинними правилами передбачено щомісячне нарахування відсотків незалежно від дати їхньої фактичної виплати згідно з укладеною угодою. Відсотки підлягають нарахуванню щомісяця, не пізніше, ніж в останній робочий день місяця. Нараховані, але не сплачені відсотки зараховують до нарахованих витрат. Нараховані за депозитами відсотки відображаються у балансі на перше число наступного місяця як зобов'язання банку, а у звіті про прибутки і збитки - як зазнані витрати.

У банківській практиці використовуються три методи визначення кількості днів для розрахунку відсотків:

  1.  Метод «факт/факт» - при розрахунку суми відсотків береться фактична кількість днів у місяці та році.
  2.  Метод «факт/360» - при розрахунку суми відсотків береться фактична кількість днів у місяці, але умовно в році - 360 днів.
  3.  Метод «30/360» - при розрахунку суми відсотків береться умовна кількість днів у місяці - 30 та в році - 360.

Незалежно від методу розрахунку відсотків при визначенні кількості днів враховується перший день і не враховується останній день угоди. Так, якщо депозитному договору встановлено термін з 14 травня до 10 серпня, то при визначенні кількості днів для розрахунку відсотків враховується 14 травня і не враховується 10 серпня. При нарахуванні відсотків за звітний місяць останній день місяця має включатися в розрахунок, крім випадків, коли звітна дата є датою закінчення операції.

Залучення коштів на депозит здійснюється за відсотковою ставкою, що визначається депозитною угодою. Для розрахунку нарахованих відсотків комерційні банки можуть використовувати номінальну або фактичну відсоткову ставку. Загальна сума нарахованих відсотків на дату закінчення терміну дії депозитної угоди не змінюється.

Розрахунок за допомогою номінальної відсоткової ставки (метод рівних частин) веде до того, що витрати банку в перші періоди завищені відносно поточної вартості сумарних зобов'язань за депозитом, які включають номінал плюс відсотки.

Розрахунок відсоткових витрат за допомогою фактичної відсоткової ставки (актуарний метод) дає змогу розподіляти витрати відповідно до поточної вартості депозиту в окремі періоди і зараховувати фактичні витрати банку до відповідної суми зобов'язань за депозитом, включаючи відсотки за ним, у визначений час. Тому вартість депозитних ресурсів, що визначається як співвідношення відсоткових витрат до сумарних зобов'язань за депозитом, буде незмінною.

4. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

З метою гарантування збереження вкладів фізичних осіб при банкрутстві банків у 1998 р. був ухвалений Закон України «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб». Цей Фонд створювався при Національному банку України. Проблема захисту вкладників особливо гостро постала на сьогодні внаслідок банкрутств, шахрайства з боку приватних фінансових структур і, як наслідок, виникнення недовіри громадян до банківської системи. З огляду на це 20 вересня 2001 р. Президент України підписав Указ «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб».

Учасниками Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є банки і філії іноземних банків, що внесені до Державного реєстру банків, який веде Національний банк України, та мають банківську ліцензію на право здійснення банківської діяльності. Участь у Фонді банків і філій іноземних банків вважається обов'язковою.

Учасником Фонду є банк, який виконує встановлені Національним банком України економічні нормативи щодо достатності капіталу і платоспроможності та може виконувати свої зобов'язання перед вкладниками.

Фонд гарантує кожному вкладнику учасника (тимчасового учасника) Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів, але не більше від визначеної суми за вкладами у кожному з таких учасників. Зазначений розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду.

Якщо вкладник має вклади у кількох учасниках (тимчасових учасниках) Фонду, які надалі реорганізувалися шляхом їхнього злиття, приєднання або перетворення на один банк - юридичну особу, то Фонд гарантує відшкодування коштів за цими вкладами до закінчення строку дії договорів за цими вкладами на тих самих умовах, що й до реорганізації.

Відшкодування вкладів в іноземній валюті відбувається у національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день настання недоступності вкладів.

Фонд не відшкодовує гарантовану суму за вкладами, розміщеними:

  1.  членами наглядової ради, ради директорів і ревізійної комісії банку, іноземного банку, вклади яких у банку, філії іноземного банку є недоступними;
  2.  працівниками незалежних аудиторських фірм (аудиторами), які здійснювали аудиторські перевірки банку протягом останніх трьох років;
  3.  акціонерами, частка яких перевищує 10 відсотків статутного капіталу банку;
  4.  третіми особами, які діють від імені вкладників, зазначених вище;
  5.  вкладниками, які на індивідуальній основі отримують від банку пільгові відсотки та мають фінансові привілеї, що призвели до погіршення фінансового стану банку;

6) вкладниками, які не ідентифіковані ліквідаційною комісією.

Фонд - державна спеціалізована установа, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд є юридичною особою, має відокремлене майно, яке слугує об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.

Фонд є економічно самостійною установою, яка не ставить за мету одержання прибутку, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України. Керівними органами Фонду є адміністративна рада і виконавча дирекція. Адміністративна рада формується шляхом делегування до її складу двох представників Кабінету Міністрів України, двох представників Національного банку України, одного представника Асоціації банків. Очолює адміністративну раду голова, який щорічно обирається адміністративною радою з числа її членів. Члени адміністративної ради не можуть бути членами органів управління або акціонерами будь-якого банку.

Джерелами формування коштів Фонду є:

  1.  початкові збори з учасників Фонду;
  2.  регулярні збори з учасників (тимчасових учасників) Фонду;
  3.  спеціальні збори з учасників (тимчасових учасників) Фонду;
  4.  кошти, внесені Національним банком України, в розмірі 20 млн. грн.;
  5.  доходи, одержані від інвестування коштів Фонду в державні цінні папери України;
  6.  кредити, залучені від Кабінету Міністрів України, Національного банку України, банків та іноземних кредиторів;
  7.  пеня, яку сплачують учасники (тимчасові учасники) Фонду за несвоєчасне або неповне перерахування зборів до Фонду;
  8.  доходи від депозитів, розміщених Фондом у Національному банку України.

Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності. Фонд має право придбавати та орендувати майно, необхідне для виконання його функцій, у межах кошторису витрат, затвердженого адміністративною радою і погодженого з Міністерством фінансів України та Національним банком України. Кошти Фонду не враховуються у Державному бюджеті України.

Початковий збір до Фонду в розмірі одного відсотка зареєстрованого статутного капіталу банку (приписного капіталу філії іноземного банку) перераховується учасниками на рахунок Фонду протягом тридцяти календарних днів з дня одержання банківської ліцензії на здійснення банківської діяльності.

Банки, створені в результаті реорганізації шляхом їхнього злиття, приєднання або перетворення (в разі сплати початкового збору до Фонду банками, які реорганізувалися), звільняються від сплати початкового збору та набувають усіх прав і обов'язків реорганізованих банків щодо участі у Фонді.

Нарахування регулярного збору до Фонду здійснюється учасниками Фонду двічі на рік по 0,25 відсотка від загальної суми вкладів, включаючи нараховані за вкладами відсотки, за станом на 31 грудня року, що передує поточному, і 30 червня поточного року.

Перерахування нарахованого регулярного збору здійснюється учасниками Фонду щоквартально рівними частками до 15 числа місяця, наступного за звітним періодом. Встановлення спеціального збору до Фонду здійснюється, якщо поточні доходи Фонду є недостатніми для виконання ним у повному обсязі своїх зобов'язань щодо обслуговування та погашення залучених кредитів, спрямованих на відшкодування коштів вкладникам учасників Фонду. Рішення про встановлення спеціального збору приймає адміністративна рада за погодженням з Національним банком України.

Внесення спеціального збору учасниками Фонду проводиться у строки та згідно з умовами, встановленими адміністративною радою. Загальний розмір спеціальних зборів, сплачених учасниками Фонду протягом року (в разі вичерпання фінансових можливостей Фонду для виконання покладених на нього завдань), не має перевищувати розміру щорічного регулярного збору з учасника Фонду.

Для виконання Фондом покладених на нього завдань за умови, що його фінансові можливості вичерпані, Кабінет Міністрів України надає Фонду кредит у грошовій формі або у вигляді державних цінних паперів.

Ліміт кредитування на наступний рік визначається щорічно як десятикратний розмір надходжень від учасників Фонду за перше півріччя поточного року і передбачається Міністерством фінансів України у проекті закону про Державний бюджет України в грошовій формі або у правах на здійснення цільової емісії державних цінних паперів.

Фонд подає Міністерству фінансів України заявку про розмір ліміту кредитування й отримує в місячний строк підтвердження про внесення до проекту закону про Державний бюджет України відповідних положень.

При отриманні Фондом кредиту від Кабінету Міністрів України у вигляді цінних паперів Фонд має право реалізувати їх на відкритому ринку, отримати кредит під заставу в банків, іноземних кредиторів, Національного банку України. Національний банк України має право надавати Фонду кредит під заставу цінних паперів за ціною не нижчого від індексу інфляції строком на п'ять років.

В Україні регулярно підвищується розмір обов'язкового відшкодування з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Як показує практика, це незначні суми гарантії, які не можуть повністю вирішити проблему довіри громадян до банківської системи. Очевидно, що незначні відшкодування заощаджень зорієнтовані на довіру дрібних вкладників. З цієї точки зору великі вкладники, на відміну від дрібних, мають можливості для моніторингу діяльності банку й, отже, диференційовано підходять до форм залучення та видів депозитів, тому вони менше потребують захисту своїх депозитів. І все ж захист заощаджень необхідно вдосконалювати, перш за все, в напрямку збільшення сум відшкодування та строків їхнього здійснення у разі банкрутства банку. Передусім потрібно наростити капітал Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Це дасть змогу збільшити суму гарантованого відшкодування, а отже, стимулюватиме людей зберігати свої заощадження у банках. Для цього потрібно збільшити кількість джерел формування коштів фонду. Зокрема, Національний банк України готовий перераховувати до фонду частину (до 20% щорічно) свого прибутку. Така практика застосовується в Японії, Німеччині, Нідерландах, Іспанії та багатьох інших країнах.

Перспективний напрямок удосконалення системи гарантування вкладів - поступовий перехід до диференційованих ставок за внесками банків до фонду. Це стимулюватиме банки до підвищення якості управління ризиками, що в підсумку сприятиме зростанню стійкості та надійності банківської системи загалом. З іншого боку, система диференційованих ставок дасть змогу швидко оцінювати ступінь надійності банку, адже все буде гранично прозоро: чим більший внесок банку до фонду, тим більш ризиковано з ним мати справу.

Запитання для самоконтролю

  1.  Охарактеризуйте основні форми та види залучених банківських ресурсів.
  2.  Які види депозитних операцій виконують комерційні банки?
  3.  Хто є учасником фонду гарантування вкладів фізичних осіб?
  4.  Якими правовими актами регламентуються депозитні операції в Україні?
  5.  Як оформляються вкладні операції?
  6.  Які способи нарахування відсотків за депозитами існують у практиці роботи вітчизняних банківських установ?
  7.  Що таке вклад?
  8.  У чому полягає сутність депозитних операцій банківських установ?
  9.  З яких джерел формується Фонд гарантування вкладів фізичних осіб?
  10.  Представники яких організацій входять до складу адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб?
  11.  Які основні параметри має містити депозитна угода?
  12.  За якими ознаками класифікують вкладні операції банків?
  13.  Які способи нарахування відсотків за вкладами існують у практиці роботи вітчизняних банківських установ?
  14.  Які елементи входять до складу залучених ресурсів банківських установ?

 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

62874. Крок у майбутнє 118.01 KB
  Людині завжди був притаманний потяг до самоствердження, бажання показати свій розум і кмітливість. Для цього існує багато способів. Для когось – це бізнес, для когось – гра, музичне чи театралізоване дійство.
62880. Великий Нехочуха, или почему ребенок не делает уроки 15.73 KB
  Рассмотрим основные причины невыполнения домашних заданий: отсутствие желания и мотивации особенно ярко это может проявиться в том случае если ребенок неуспешен в учебе не понимает изученного материала или много пропустил...
62882. Використання відео на уроках англійської мови 28.92 KB
  Останнім часом приділяється велика увага комунікативній підготовці. Мета навчання іноземній мові часто формулюється як навчання спілкуванню на іноземній мові. Опанувати комунікативну компетенцію англійською мовою, не знаходячись в країні мови, що вивчається, справа дуже важка.