89032

Дослідження нетрадиційних способів одержання інформації у журналістській діяльності (зокрема методу «Маски») в різних видах ЗМІ

Курсовая

Журналистика, издательское дело, полиграфия и СМИ

Актуальність дослідження зумовлена недостатнім вивченням нетрадиційних методів збору інформаціі зокрема методу Маски а також сучасними вимогами до цього способу одержання інформації у журналістській діяльності. Дане дослідження є справді актуальним на сучасному етапі розвитку журналістики...

Русский

2015-05-07

276 KB

2 чел.

PAGE  35

ЗМІСТ

[1] ЗМІСТ

 


ВСТУП

Журналістика - це передусім збирання інформації. Лише на базі зібраної зовнішньої інформації можливе виготовлення внутрішньої інформації, тобто створення власної концепції подій. У переважній же більшості випадків журналістика займається пошуком новин у інформаційних джерел і оприлюдненням, публікацією (тобто, донесенням до публіки) повідомлень про них.

Як  зазначалось  журналістикознавцями [8,11],  джерелом інформації в журналістиці є об’єктивна реальність. Вивчення фактів, їх осмислення – постійна справа журналіста. Тому важливо з’ясувати не тільки суперечливу природу фактів, їх джерела, але й способи здобування, вивчення інформації з метою її осмислення та передачі відповідній аудиторії.  

Вміння шукати, опрацьовувати інформацію – частина журналістського професіоналізму, яка з огляду на різні причини є особливо актуальною сьогодні.  Відкритість суспільства,  до якого дорога виявилась такою важкою, потребує певної налаштованості на інформацію, особливого способу існування у світі сучасної інформації.

Актуальність дослідження зумовлена недостатнім вивченням нетрадиційних методів збору інформаціі, зокрема методу «Маски», а також сучасними вимогами до цього способу одержання інформації у журналістській діяльності. Дане дослідження є справді актуальним на сучасному етапі розвитку журналістики, так як метод «Маски» дає можливість зібрати інформацію зсередини, уникнути перекручень.

Мета курсової роботи  полягає в теоретичному обґрунтуванні та оглядовому дослідженні нетрадиційних способів одержання інформації у журналістській діяльності (зокрема методу «Маски» )  в різних видах ЗМІ.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання низки конкретних завдань:

1. Визначити та проаналізувати методи одержання інформації у сучасній журналістиці;

        2. Зібрати фактичний матеріал з теми;

3. На основі теоретичного аналізу проблеми дослідження обґрунтувати важливість використання нетрадиційних методів збору інформації у журналістській діяльності;

4. Визначити особливості використання методу «Маски» журналістами телеканалу «1+1»;

5. Простежити та дати аналіз застосуванню методу «Маски» запорізькими журналістами газети «Суббота плюс».

Об’єктом дослідження є  запорізька газета «Субота плюс» (за січень – квітень 2015р.) та всеукраїнський телеканал «1+1» (за червень – грудень 2014р., та березень - квітень 2015р.) .

Предметом дослідження є специфіка  використання методу «маски» у журналістській діяльності.

Методи дослідження: статистичний метод систематизації та аналізу матеріалу, описовий, порівняльний, типологічний.

Методологічну і теоретичну основу дослідження складають праці, присвячені розгляду питання методів збору інформації таких вітчизняних та зарубіжних журналістико знавців: Г.В. Лазутіна, В.Й. Здоровега, В.В. Різун,  М.К. Василенко, Л.А. Васильєва, В.Ф.  Іванов, В.Є. Сердюк   та інші.

Матеріалом дослідження для курсової роботи стали випуски запорізької газети «Субота плюс» та матеріали всеукраїнського телеканалу «1+1».

Наукова новизна здобутих результатів полягає в тому, що журналістико знавці практично не проводили дослідження тих проблем, що з ними стикаються журналісти під час збору та отримання інформації. Здійснений нами аспектний аналіз нетрадиційних методів отримання інформації становить значний інтерес для журналістів-початківців через малодослідженість особливостей використання методу «Маски» в журналістській діяльності.

Практичне значення роботи визначається тим, що її результати можна застосовувати для подальших наукових розробок, та у майбутній практичній діяльності.                                                                                                                                                  

Структура роботи: Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг основної роботи - 33 сторінки. Список використаної літератури включає 20 найменувань, 12 додатків, викладених на трьох сторінках.

 


РОЗДІЛ 1

МЕТОДИ ОДЕРЖАННЯ ІНФОРМАЦІЇ У ЖУРНАЛІСТСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

  1.   Класифікація методів одержання інформації

Метод (грец.«шлях», «дослідження» – в сучасній  науці – система практичного й теоретичного засвоєння дійсності, система науково обгрунтованих дій для розв’язання певних завдань.

На етапі розробки задуму майбутнього твору журналісту необхідно визначитися з об'єктом вивчення. У даній якості можуть виступити і конкретна життєва ситуація, і проблема, яка вимагає ретельного розгляду, і ті чи інші соціальні явища, і діяльність людей і т. д. У всіх випадках журналіст включається у пізнавальну діяльність по збору та аналізу фактичних даних. Для успішної реалізації цього етапу роботи журналісту необхідно досконало оволодіти різними методами збору первинної інформації, оскільки саме від якості зібраного матеріалу залежить змістовна насиченість майбутнього твору.

Вивчаючи ті чи інші соціальні явища, професіонал користується набором певних методів, які дозволяють йому проникнути в суть досліджуваних об'єктів.

Методи одержання інформації у журналістській діяльності поділяються на традиційні та нетрадиційні.

До традиційних методів збирання інформації належать [14]:

  •   масове інтерв’ювання;
  •   систематичне спостереження;                                                                    
  •   анкетування;
  •   експеримент.

Спостереження - найважливіший спосіб збору інформації. Як правило, воно використовується для планомірного, цілеспрямованого сприйняття, вивчення дійсності. Те, що даний метод активно використовується в журналістській практиці обумовлено низкою причин. По-перше, журналіст, включаючись в якусь  подію, має можливість простежити динаміку його розвитку. Репортаж з місця події відрізняється не тільки високим ступенем оперативності, але і тим, що в ньому створюється атмосфера  причетності того, що відбувається на очах репортера (особливо властиво телебаченню і радіо).

По-друге, безпосереднє спостереження за поведінкою людей дозволяє побачити непримітні на перший погляд деталі,  характерні особистісні риси. Інформація з такого роду спостережень завжди відрізняється жвавістю і достовірністю. По-третє, журналіст, будучи очевидцем події, сам фіксує найбільш значущі його моменти і в своїх оцінках незалежно від чиєїсь думки.

Спостереження має ряд модифікацій:

  1.  непідготовлене спостереження;  
  2.  підготовлене спостереження; 
  3.  разове спостереження;
  4.  тривале спостереження;                                                       
  5.  відкрите спостереження.

Експеримент – метод отримання відомостей про стан обєкта за допомогою виявлення його реакції на експериментальний чинник, яким виступає одна чи кілька змінних характеристик обєта.

Інтерв'ю – це головний метод збирання інформації в журналістиці, сутність якого полягає в здобутті новин і повідомлені шляхом усного спілкування суб'єкта (журналіста) з об'єктом (політичним діячем, науковцем, митцем чи просто цікавим співрозмовником). Вважається, що цей метод дає від 80 до 90 відсотків потрібної журналістові інформації. Зрозуміло, що метод інтерв'ю слід відрізняти від журналістського жанру під такою ж назвою, сутність якого полягає в драматургічній (діалогічній) побудові матеріалу за формою: запитання - відповідь. Жанр інтерв'ю не відіграє такої вагомої ролі в журналістиці, як метод, хоча його питома вага на шпальтах сучасних газет зростає.

У сучасній журналістиці виділяють такі типи інтерв'ю:

  1.  інтерв'ю на робочому місці;
  2.  інтерв'ю вдома в об'єкта;
  3.  інтерв'ю в редакції;
  4.  інтерв'ю по телефону; 
  5.  інтерв'ю в інтер-ситуаціях;
  6.  інтерв'ю не для запису;
  7.  інтерв'ю не для запису й використання. 

Масове опитування і анкетування. Для ЗМІ дуже важлива інформація про сприйняття громадськістю тієї чи іншої ситуації або факту, адже без отримання такої інформації ЗМІ втрачають шанси на конкурентоспроможність своєї продукції. Щоб цього не сталося повинне постійне вивчення аудиторії. 

Масове анкетування - це метод отримання даних про стан суспільного розуміння, суспільної думки, суспільної практики за допомогою усного опитування багатьох людей. Найскладнішим в цій справі є формулювання питань, на які можна отримати гідну відповідь. 

Анкетування - це метод отримання тих самих даних, але за допомогою спеціальних анкет, які оформлюються письмово. Такі анкети можуть бути закритими і відкритими. Також, окрім письмових та усних опитувань існує такий спосіб, як телефонне опитування. Цей спосіб став особливо популярним в останні роки. Від людини, яка проводить опитування телефоном, потребується максимум коректності і такту, грамотності, досконалості у володінні темою опитування, адже його головне завдання - отримати довіру і увагу співрозмовника.

Робота з документами. Якщо за допомогою спостереження ми отримуємо відомості, що називається, з першоджерела, то документи дають можливість використовувати і опосередковані дані. Такі відомості можуть бути самої різної властивості: від законів і рішень владних структур, від фундаментальних положень науки до характеристик і описів місць, людей, подій. Всі ці дані можуть знадобитися журналісту для використання в тексті, можуть і не знадобитися, виступивши лише як матеріал, що підлягає переробці в ході творчого процесу. В умовах  «інформаційного вибуху» від журналіста вимагається високий рівень документознавчих, бібліографічної грамотності, широке уявлення про типи та види документів, що існують у суспільстві.

Г.В. Лазутіна ділить їх наступним чином: [14]   

За типом діяльності:

  1.  державно-адміністративні;
  2.  виробничо-адміністративні;
  3.  суспільно-політичні;
  4.  наукові;
  5.  нормативно-технічні;
  6.  довідково-інформаційні.

За сферою звернення:

  1.  виробничі;
  2.  документи громадських організацій;
  3.  побутові.

Освоєння будь-яких документів складається з трьох етапів: вилучення даних, їх фіксація та інтерпретація. Кожен з них вимагає ретельності і скрупульозності в роботі. Особливу складність представляє перевірка документа. Журналіст зобов'язаний не тільки встановити його автентичність. Необхідно переконатися в достовірності ув'язнених у ньому відомостей, у тому, що вони відповідають дійсності. І, нарешті, отримати відповідь на питання: наскільки надійні або репрезентативні ці відомості, чи можуть вони служити основою для серйозних висновків і узагальнень. Для перевірки даних документа на надійність, тобто на те, якою мірою вони грунтовні, представницькі, щоб служити базою для серйозних висновків і узагальнень, журналістам не заважає частіше консультуватися з фахівцями, здатними виступити в якості експертів з тієї чи іншої проблеми.

Нетрадиційні методи – це методи конкретних соціальних досліджень (соціологічні методи,  які характеризуються ситуативним підходом до вивчення дійсності). Конкретні соціальні дослідження спрямовані на вимірювання тих чи інших боків дійсності й пред’являють результати у кількісних показниках.  

До нетрадиційних методів збору інформації належать [20]: 

  •   журналістське розслідування;
  •   опитування;
  •   фокус – групи;
  •   контент – аналіз;
  •   експеримент;
  •   статистика;
  •   метод «маски».   

Журналістське розслідування полягає у здобуванні і використанні незалежних джерел інформації, а також використанні методів, аналогічних тим, які використовуються установами з слідчими повноваженнями.

Мета розслідування — з'ясувати й довести. Воно має розкрити механіку події та її підтекст, інколи прихований, а інколи просто невідомий. Це залежить від обраного журналістом об'єкту зображення, де розслідування поділяються на два типи:

  •   проблемне;
  •   історичне.

У проблемному розслідуванні за предмет дослідження взято певну проблему, вирішення якої шукає журналіст. В історичному ж автор оцінює історичний факт, досліджуючи документи та свідчення очевидців.

Загальне правило стверджує, що матеріал має містити відповіді на такі запитання: хто? що? де? коли? як? чому? Але розслідування йде значно далі, даючи гострі відповіді на ці запитання. Хто насправді є головною дійовою особою події? Що саме відбулось? У якому точно місці це сталося? Чим саме займалися учасники цієї події? Як функціонує система, що спричинила подію? Чому це могло статися?

Професор В. Здоровега вважає, що журналістське розслідування проводиться тоді, коли ситуація є предметом:— журналістського (а не, наприклад, юридичного) аналізу;— коли інший (юридичний, медичний або інший) аналіз не задовольнив [9]. Із цього варто зробити висновок, що журналіст відображає у розслідуванні своє бачення проблеми переважно з морально-етичної точки зору. Журналістське розслідування вимагає особливих інтелектуальних зусиль і спеціальної підготовки. Тут, як ніде, перевіряються фахові знання автора-дослідника, аналітика і репортера, інтерв'юера та психолога, критика і, звичайно ж, літератора, який майстерно володіє словом, видобуваючи з нього магічну силу переконання.

Опитування – це збір первинної інформації шляхом безпосередньої (бесіда, інтерв’ю) або опосередкованої (анкета) взаємодії дослідника з опитуваними (респондентами). Опитування — це метод збору первинної соціологічної інформації шляхом звернення з питаннями до визначених груп людей. За допомогою опитування отримують як інформацію про події, факти, так і відомості про думки, оцінки опитаних. На різницю від листів, які надходять до органів масової комунікації, опитування забезпечує більшу систематичність і точність інформації, що отримується. Крім того, воно розширює кількість джерел інформації, бо прилучає до процесу дослідження тих людей, які за власною ініціативою висловлюватися не будуть.

Опитування може бути:

  •   усним;
  •   письмовим.

Різновид усного опитування – метод бесіди – являє собою вільний діалог між дослідником і досліджуваним на певну тему.

Метод інтерв’ю – різновид бесіди. На відмінну від бесіди, яку проводять у природній, невимушеній обстановці, під час інтерв’ю дослідник ставить наперед визначені запитання у певній послідовності й записує відповіді співбесідника.

Метод анкетування (різновид опитування) – це письмове опитування за допомогою попередньо складеного переліку запитань. Опитування – це метод, який ми використовуємо, щоб отримати інформацію про групи, які представляють значно більші групи, які нас цікавлять.

Опитування проводять як виробники товарів, які зацікавлені у думці населення про їхні вироби, так і політики, яких цікавить думка народу про себе та свої дії. Опитування можуть проводитися як інтерв’юерами, так і через питальник, який респондент отримує поштою або інтернетом.

Опитування дозволяють отримувати інформацію порівняно швидко і дешево, що сприяє популярності цього методу і навіть ототожненню з ним соціологічних досліджень взагалі.

В соціології опитування як метод збору первинної інформації займає одне з провідних місць. Це пояснюється тим, що вербальна інформація, яка реєструється при опитуванні багатша, ніж невербальна. Вона легко піддається кількісній обробці, особливо коли задається формальна структурована методика опитування. Вербальна інформація у цілому більш надійна, ніж невербальна.

Переваги: недорогі, можливість вивчення актуальної інформації, можливість одноразового отримання великої кількості інформації (числових даних), результати опитування легко презентувати.

Вади: люди часто не кажуть правду (особливо про особисті питання), люди роблять помилки (навіть намагаючись дати правдиву відповідь), важко зробити репрезентативну вибірку, люди часто відмовляються від участі в опитуваннях, ще менше людей повертає питальники під час самоопитувань, скласти добрий питальник дуже важко.

Опитування бувають описові та аналітичні. Перші описують населення, яке вивчається (демографічні характеристики та смаки – наприклад, рейтинг програм). Другі ж ставлять за мету знайти причини такої поведінки (вивчають причинно-наслідкові зв’язки між типами поведінки та різноманітними соціальними та демографічними характеристиками людей.

Фокус-групи (або групове інтерв’ю) – це дослідницька стратегія, метою якої є розуміння аудиторії та її поведінки. Одночасно відбувається інтерв’ювання 6-12 осіб, під час якого модератор веде неструктуровану дискусію на задану тему (контрольовану групову дискусію). Метою цією дискусії є збирання попередньої інформації для дослідницького проекту, допомога у створенні питальника для опитування, розуміння причин певного явища або перевірка ідей та планів.

Переваги: велика швидкість, невисока вартість, гнучкість, більша повність.

Вади: домінування лідера, некількісність, нерепрезентативність.

Методологія фокус-групи:

  •   визначення проблеми;
  •   вибірка;
  •   визначення числа групп;
  •   підготувати «механіку» фокус-групи;
  •   підготувати роздаткові матеріали;
  •   провести сесію;
  •   проаналізувати дані та підготувати звіт.

Глибинні інтерв’ю – надають детальну характеристику (бекграунд), враховують невербальні відповіді, дуже довгі (кілька годин/сесій), персоналізовані, залежні від атмосфери, що встановилася під час інтерв’ю.

Переваги: увага до деталей, акуратніші відповіді на делікатні питання.

Вади: узагальнення, невипадкова вибірка, нестандартизованість, можлива упередженість інтерв’юера.

Методологія глибинного інтерв’ю:

  •   визначення проблеми;
  •   пошук респондентів;
  •   проведення інтерв’ю;
  •   аналіз даних.

Особливості глибинного інтерв’ю порівняно зі звичайними:

  •   вища вартість;
  •   величезний обсяг даних;
  •   інтерв’юери втомлюються та нудьгують;
  •   проблема часу;
  •   невеликі вибірки не дозволяють робити узагальнення щодо цільової аудиторії.

Контент-аналіз  –  це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Контент-аналіз  це систематична процедура, метою якої є об’єктивний аналіз змісту будь-якого тексту.

Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності, котрі висловлюються чи навпаки приховуються у документах, так і внутрішні закономірності самого об'єкта дослідження. Популярність контент-аналізу ґрунтується на тому, що цей метод дозволяє виміряти людську поведінку (якщо вважати, що вербальна поведінка є її формою). На відміну від опитувань контент-аналіз вимірює не те, що люди говорять, що зробили чи зроблять, а те що вони справді зробили.

Винахідниками та лідерами контент-аналізу небезпідставно вважають американців, проте насправді вперше контент-аналіз було застосовано у 1640 році у Швеції. Там, під час дискусії з офіційним лютерантством, теологи порівняли апокрифічну збірку релігійних гімнів «Пісні Сіону» з гімнами офіційної церкви та підрахували кількість основних релігійних ідей та їх висвітлення (позитивне, негативне чи реальне).

На американському континенті формалізований аналіз тексту вперше застосував Дж. Спід, котрий 1893 року опублікував статтю «Чи дають тепер газети новини?» – це був результат контент-аналізу недільних випусків нью-йоркських газет за 1881-1883 роки. Спід виміряв обсяг матеріалів за кожною темою у дюймах і порівняв результати. Виявилося, що газети стали приділяти більше уваги пліткам та скандалам, але менше – літературі, політиці та релігії.

Новітня історія контент-аналізу бере свій початок у роки Другої світової війни, коли розвідка союзників відстежувала число та тип популярних пісень, які пускали в ефір європейські радіостанції. Таким чином робилися висновки про переміщення та концентрацію війська на континенті. На тихоокеанському театрі воєнних дій відстежували радіокомунікацію між Японією та її військовими базами на різних островах. Збільшення обсягу комунікації вказували на те, що японці планують операцію в даному районі Тихого океану.

Тоді ж, у 1940-х, контент-аналіз почали використовувати для визначення автентичності історичних документів. Дослідники рахували певні слова у тих документах певного автора, чия автентичність була доведена, та порівнювали їх кількість із сумнівними документами. Контент-аналіз також застосовувався для вивчення пропаганди.

Вже наприкінці 1960-х контент-аналіз став методологією, найбільш поширеною у магістерських роботах, які захищали в американських університетах, - і дотепер залишається найулюбленішою методологією медіа-дослідників у США.

Вади: не може бути основою для вивчення медіа-ефектів, обмежений рамками власних категорій та термінів, можлива нестача відповідних повідомлень, забирає багато часу, може бути недешевим.

Переваги: порівняно недорогий метод, може бути застосований для вивчення актуальних тем, використовує легко доступний матеріал, не потребує втручання у життя інших людей.

Методологія контент-аналізу:

  •   сформулювати дослідницьке питання або гіпотезу;
  •   запропонувати оперативний термін;
  •   визначити генеральну сукупність;
  •   обрати вибірку;
  •   обрати одиницю вимірювання;
  •   створити категорії (систему класифікації);
  •   встановити систему вимірювання;
  •   тренування кодувальників та проведення пілотного дослідження;
  •   кодування контенту відповідно до встановлених термінів;
  •   проаналізувати зібрані дані;
  •   інтерпретація результатів (висновки). 

Експеримент – спостереження за явищем у контрольованих умовах.

Переваги: сильний емпіричний доказ існування ефекту (причинно-наслідкових зв’язків), контроль, вартість, можливість повторення (реплікації).

Вади: штучність, перебільшення причинно-наслідкових зв’язків, етичні проблеми, упередження експериментатора, обмежений масштаб.

Мета експерименту:

  •   продемонструвати, що щось є правдою;
  •   визначити правильність гіпотези або теорії;
  •   спробувати знайти нову інформацію.

Методологія (структура експерименту):

  •   вибрати умови (лабораторні або польові);
  •   скласти план дослідження;
  •   провести пілотне дослідження;
  •   поділ на експериментальну та контрольну групи;
  •   претест;
  •   маніпуляція;
  •   експеримент: до експериментальної групи застосовується незалежна змінна. До контрольної групи маніпуляція не застосовується;
  •   посттест;
  •   аналіз та інтепретація результатів.

Метод статистики — це сукупність прийомів, користуючись якими статистика досліджує свій предмет. Метод статистики включає в себе три групи методів: метод масових спостережень, метод угруповань, метод узагальнюючих показників. Статистичне дослідження проходить в три етапи:

1) На першому етапі за допомогою методу масових спостережень збирають первинні статистичні дані. Основний зміст цього етапу полягає в отриманні даних, що характеризують кожну одиницю спостереження.

2)  На другому етапі статистичного дослідження зібрані дані піддаються первинної обробки, зведенні і угрупуванню. Метод угруповань дозволяє виділити однорідні сукупності, розділити їх на групи і підгрупи. Підсумок — це отримання підсумків по сукупності в цілому й окремих її групами та підгрупами. Результати угруповання і зведення викладаються у вигляді статистичних таблиць. Основний зміст цього етапу полягає в переході від характеристик кожної одиниці спостереження до зведених характеристиках сукупності в цілому або її груп.

3) На третьому етапі отримані зведені дані аналізуються методом узагальнюючих показників. Основний зміст цього етапу полягає у виявленні взаємозв'язків явищ, визначенні закономірностей їх розвитку та здійсненні прогнозних оцінок.

Отже, вивчаючи ті чи інші соціальні явища, професіонал користується набором певних методів (як традиційних, так і нетрадиційних), які дозволяють йому проникнути в суть досліджуваних об'єктів. Отримання інформації - це завжди взаємодія журналіста з об’єктом, тобто добираючи те чи інше джерело інформації, журналіст повинен враховувати:

- цілі своєї роботи, тема матеріалу, розслідування причин конкретної ситуації і т.д.;

- доступність джерел інформації, пошук співрозмовників або спеціальної літератури чи іншої потрібної інформації;

- строки збору інформації;

- ступінь надійності інформації;

Існує величезна кількість різноманітних джерел інформації. Всі вони мають як переваги, так і недоліки. Щоб діяльність журналіста була успішною, він повинен знати і уміти використовувати всі джерела інформації, адже це додасть різноманіття в матеріали і в саме життя  журналіста.

  1.   Метод  «Маски» як нетрадиційний спосіб одержання інформації

Журналістика знає такі типи спостережень, як відкрите і приховане, включене і невключене [14] . Сутність їх полягає в тому, що журналіст (а часто до такого вдаються й письменники) стає на певний час членом якого-небудь колективу, організації, закладу, установи, щоб досконало, впритул, з близької відстані вивчити їх діяльність, настрої людей, умови праці, механізми здійснення фінансових чи бартерних операцій. Відкрите спостереження передбачає обізнаність навколишніх з тим, що їх вивчають, приховане - відсутність такої обізнаності.

Приховане спостереження дає авторові майбутнього журналістського твору більше можливостей для ознайомлення з дійсним станом справ, гарантує неупереджене ставлення до нього членів колективу. Включене спостереження передбачає зарахування журналіста на штатну посаду й виконання ним самим певних службових обов'язків. Невключене дає можливість вивчення ситуації із зовні, але забезпечує більш широке ознайомлення журналіста з об'єктом вивчення, можливість побувати в різних структурних підрозділах великої фірми чи установи.

Включене спостереження  – це якісний метод, який дає можливість вивчати людей у їхньому природньому середовищі, у повсякденних життєвих ситуаціях. Це форма «польових досліджень», які відбуваються у реальних умовах, які, на відміну від експерименту, ніким не контролюються і не структуруються. Чудовий метод для виявилення того, що люди справді роблять (а не кажуть, що роблять).

Як видно з назви методу, дослідники беруть безпосередню участь у діяльності тої організації або колективу, які вони вивчають. Таким чином, дослідник повинен постійно балансувати дві ролі: учасника та спостерігача. Особливо важливо уникнути повного «вливання» у колектив, коли дослідник починає ідентифікувати себе з тими, кого вивчає.

Дві ролі дослідника:

  •   учасник як спостерігач («інсайдер»);
  •   спостерігач як учасник («нейтральний аутсайдер»).

На відміну від повсякденних, наукові спостереження фокусні, об’єктивні та систематичні.

Спостереження - не тільки спосіб отримання інформації, а й важлива складова журналістського дослідження теми. Чим більше видів спостереження використовує автор при зборі фактичного матеріалу, тим багатше його творча палітра, яскравіше факти, переконливіше оцінки, глибше висновки.

Серед всіх перерахованих раніше видів спостереження автор виступає частіше за все в якості свідка події. Але іноді журналістові вдається стати і безпосереднім учасником. Таке приховане спостереження називається включеним методом зміни професії або «методом маски». 

Журналіст має уникати прихованого збирання інформації, за винятком випадків, коли за допомогою відкритих методів не вдається висвітлити важливу для суспільства інформацію. На жаль, це трапляється досить часто. У цьому разі можна використовувати метод прихованого спостереження, або, як його ще називають, «метод «маски» [11]. Проте необхідність використання прихованих методів збирання інформації має бути обовязково пояснена у матеріалі.

Метод «маски» має досить тривалу історію. Методами включеного спостереження (інші назви: метод «маски», «метод перевдягання», «метод зміни професії») широко користувалася радянська журналістика. Автор майбутнього нарису за направленням редакції або Спілки журналістів вирушав у творче відрядження на підприємство вивчати робітничий клас і писати нариси про Героїв Соціалістичної Праці. Часто ініціатива таких акцій виходила від обкомів. У кінці 1970-х років тільки в Харкові з’явився колективний збірник нарисів «Ранкові зустрічі» (1976), документальні повісті Бориса Силаєва «Круг света» (1976) і Радія Полонського «Крила мого міста» (1977). Відверта ідеологічна заданість праці письменників у ролі журналістів у цьому і в багатьох інших випадках скомпрометувала метод включеного спостереження. Деяким авторам здавалось, що метод «маски» мало не був штучно винайдений для обслуговування сумнівних ідеологічних завдань влади. Але це далеко не так.

Метод «маски» виник стихійно, у глибинах журналістського ремесла. Як вказує журналіст і науковець Людмила Васильева [5], яка присвятила цьому методові немало цікавих сторінок своєї книги «Робимо новини!», першовідкривачем методу маски в російській журналістиці був легендарний Володимир Гіляровський. Цей метод відродив Михайло Кольцов у 1930-ті роки, а в 1960-ті – репортер «Экономической газеты» Анатолій Гудимов, що написав цілу книжку нарисів «Таємниця чужої професії. Сім днів у таксі. Віч на віч» (1965). Сама Людмила Васильєва в додатках до названої книжки вмістила свої нариси 1990-х – початку 2000-х років, які первісно друкувалися в газеті «Комсомольська правда» (Далекосхідне представництво). Інформація для них зібрана методом маски, включеного спостереження.

Метод «маски» дає факти журналісту вже у степені. «Почуття, переживання репортера не просто констатуються, перелічуються, вони дихають, вони живі. Вони – не самоціль, а необхідна і неминуча підготовча функція для забезпечення виконання загальної публіцистичної функції – формування правильної суспільної думки, а через неї – суспільної свідомості»[5].

Метод «маски» відомий у ЗМІ давно і спрямований на дослідження журналістом окремої сфери життєдіяльності з метою виявлення істотних і невидимих на перший погляд аспектів її проблематики.

Метод «маски» –улюблений метод журналістів інвестигейторів. Так, німецький журналіст Герхард Кроммредер проводив свої розслідування, перевтілюючись у неонациста, магазинного злодія, турецького біженця. Тоні Аверган, американський журналіст, разом із дружиною, під чужим прізвищем, з фальшивими документами, переїхав в Нікарагуа, де більше двох років проводив газетне розслідування наркомафії. Він опитав більше 200 чоловік, склав список із 29 імен ватажків, американських чиновників корупціонерів, які допомагали злочинцям.

Найвидатніший майстер «методу маски» – німецький журналіст Гюнтер Вальраф, перевтілюючись у представників різних прошарків суспільства, він не лише досконало змінював свою поведінку, але й у 1974 році вперше застосував метод буквальної зміни зовнішності. Експеримент вдався і з його допомогою журналіст оприлюднив факти корупції в страховому концерні, який належав генеральному консулу Швеції в ФРН Герлінгу. 

Лазутіна Г. В. визначає, що метод «маски» – це включене спостереження, при якому спостерігач діє як учасник подій, виступає в соціальній ролі, аналогічній соціальним ролям дійсних учасників події, отримуючи одночасно дані і про зовнішні обставини, і - через себе, через самоспостереження - про внутрішні стани людини [14].

Включене спостереження в найбільшій мірі наближає автора до цікавого для ньго об'єкту, оскільки він безпосередньо і повсякденно стикається з ним, бачить все зсередини. Факти, приклади, отримані в результаті включеного спостереження відрізняються винятковою повнотою, детальним опрацюванням, наочністю, барвистістю, достовірністю.

Включене спостереження, або метод «маски», передбачає участь журналіста в самій ситуації. Він йде на це свідомо, змінюючи, наприклад, професію або «впроваджуючись» в якусь соціальну групу для того, щоб зсередини розпізнати об'єкт. «Зміна професії» можлива в тих випадках, коли журналіст упевнений в тому, що своїми непрофесійними або некваліфікованими діями він не нанесе людям ні фізичного, ні морального збитку.

Український теоретик журналістики М.Василенко зазначає, що «характерною рисою «методу маски» є залучення до стилістичного арсеналу журналістських творів яскравої метафоричності, великої кількості діалогів, карколомного сюжету – всього того, що раніше було пріоритетом пригодницької літератури»[4]. 

Разом з методом «маски», що дуже ефективний при проведенні розслідувань, сучасні українські журналісти активно використовують метод «журналіст змінює професію», коли співробітник редакції  на певний час змінює професію. Члени колективу, куди на деякий час вливається інвестигейтор, як правило, не знають, що їхній колега – журналіст, який спостерігає за їхньою роботою. Такий метод збору фактажу дозволяє дослідити проблему «зсередини».

Відтак неможливо пов’язувати цей метод з тоталітарною маніпулятивною журналістикою, він іманентний для журналістської творчості в цілому, служить для пошуку істини, розкриття правди.

Метод «маски» дає можливість зібрати інформацію зсередини, уникнути перекручень. Журналіст у кожному конкретному випадку сам вирішує, що і як робити. Головне, що він при цьому має керуватися не бажанням похизуватися та прославитись, а правом аудиторії знати ту суспільно важливу інформацію,  яку не можна зібрати за допомогою відкритих методів.

І ще один важливий плюс методу «маски» в тому, що він дозволяє забезпечити високу достовірність і справжність відображуваної дійсності.

Метод «маски» – надзвичайно ефективний не тільки для написання репортерських матеріалів, але й матеріалів аналітичної та художньо-публіцистичної групи жанрів. Крім простого спостереження, журналісти нерідко використовують включене спостереження, коли журналіст стає учасником процесу/події. Завдання автора - наочно зафіксувати хід експерименту і його результат.

Співробітник редакції на певний час змінює професію: перевдягається, змінює зовнішність, вживається в роль людини з іншої сфери зайнятості, соціального статусу тощо. Члени колективу, куди вливається журналіст, як правило, не знають, що їхній «колега» приховано спостерігає за їхньою роботою. Такий метод збору фактажу дозволяє дослідити проблему зсередини. Цей метод є одним із найефективніших при зборі інформації під час розслідування, але водночас є одним із найнебезпечніших. До нього слід вдаватися у тих випадках, коли журналіст впевнений, що своїми діями він не нашкодить людям (не можна перевтілюватися у лікарів, суддів, юристів, працівників державних служб). За допомогою цього методу журналіст отримує таку інформацію, яку знайти іншим способом неможливо. Це вимагає від журналіста ретельної підготовки та знання галузі, аби правдиво вжитися в роль та правильно зрозуміти отриману інформацію. Журналіст повинен мати терпіння і треновану пам'ять, аби донести до читача всі деталі. Не боятися ризику, вміти адаптуватись до екстремальних умов, входити в довіру до людей. Метод дає змогу наочно перевірити факти, інформацію, одержану від інших людей.

Метод тісно пов'язаний і з етичними проблемами. Журналістові варто подбати про безпеку власну, одержаної інформації, джерел інформації; проконсультуватися з юристом, аби не порушувати законодавства.

Василенко М.К. [3,4] зазначає, що завдяки новим ресурсам в Інституті журналістики за останні п’ять років була підготовлена і активно працює в сучасних ЗМІ нова генерація журналістів, які досконало володіють методами збирання інформації, що не практикувалися раніше.  Йдеться про масове застосування в практиці збору фактажу «методу маски» у двох його іпостасях.

Сам «метод маски» широко використовується в міжнародній журналістиці, окремі моменти його застосування можуть не збігатися з юрисдикцією  тієї чи іншої країни або з моральними переконаннями певної категорії людей. Але все, як правило, відступає на другий план, коли читач, глядач, слухач переконується в ефективності застосування «методу маски».

Перший варіант «методу маски» - загальновідомий завдяки викривальній творчості класика жанру журналістського розслідування Гюнтера Вальрафа.  Йдеться про фізичну зміну зовнішності журналіста шляхом пластичних операцій, накладання перук, контактних лінз, що змінюють колір очей, тощо.

Другий варіант «методу маски» - дешевий і не менш ефективний. Цей варіант передбачає збирання інформації під виглядом іншої людини: державного службовця, аматора – колекціонера, працівника рекламної агенції і т.д. [3]  

Останнім часом в Україні, Києві набули поширення нові, досі невідомі форми збирання статистичного матеріалу шляхом телефонного опитування, анонімного анкетування на вулицях і в метрополітені. Респонденту ставиться  з десяток зовсім простих, на перший погляд, запитань, серед яких ключове: «Ваше ставлення до політичного лідера?», запитання про перебіг певної політичної акції.

Отже, у журналістиці є дозволені та недозволені методи прихованого збирання інформації.

До дозволених належить так званий метод «маски». Журналіст здійснює приховане спостереження, не відкриваючи свій фах та завдання. Використання цього методу має бути обґрунтоване  серйозними причинами: тим, що відкритими методами суспільно важливу інформацію здобути не вдається. Крім того, при використані методу «маски» слід обережно ставитися до оприлюднення інформації, щоб не завдати невиправданої шкоди тим людям, які оточували журналіста, сприймаючи його за представника іншої професії.

Метод «маски» як новітній метод збирання інформації у журналістській діяльності та оновлений метод «журналіст змінює професію» надзвичайно ефективні для розробки концепції інвестигативної  журналістики, та цілком продуктивні для збирання фактажу для аналітичних жанрів.


РОЗДІЛ 2

ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ «МАСКИ» ЖУРНАЛІСТАМИ ЗАПОРІЗЬКОЇ ГАЗЕТИ «СУББОТА ПЛЮС» (за січень –квітень 2015р.) та  ТЕЛЕКАНАЛУ «1 + 1» (за червень – грудень 2014р., та березень - квітень 2015р.)

«Суббо́та плю́с»  - щотижнева газета, що видається  російською   та українською  мовами у Запоріжжі (Україна) з квітня 2000 року. Виходить щочетверга, поширюється всією Україною. Гасло: «Головна газета Запоріжжя». Головний редактор - Богдан Василенко. Перший номер газети «Суббота плюс» вийшов у квітні 2000 року. 21квітня 2004 року газета отримала статус всеукраїнського видання. Спочатку головним редактором газети була Ірина Василенко. Однак у 2003 році головним редактором газети став її син Богдан Василенко.

З березня 2005 року ВАТ «Медіакомпанія Слово» почала видавати газету «Гвозди» з матеріалами розважального та «жовтого» характеру. З 2007 року «Гвозди» виходять як вкладка у газеті «Суббота плюс» [18].

Газета «Суббота плюс» має широке жанрове наповнення. На сторінках багато нарисів, памфлетів, фейлетонів, а у додатку «Гвозди» час від часу з’являються матеріали, написані за допомогою методу «маски». Наприклад, у номері 54 було опубліковано розслідування «Где запорожцы ищут продаждую любовь», у якому журналіст Артем Нєпоседов [16], розслідуючи  проблеми проституції в місті, надягає на себе «маску» клієнта послуг «дівчат за викликом». Метод «маски» дає йому можливість зібрати різноманітну інформацію, зокрема, де знайти   ці послуги, хто вони – ці дівчата за викликом, як вони співпрацюють з правоохоронними органами. Журналіст розкриває повсякденне життя дівчат, працюючих у цій сфері.

У № 4 за 23 січня у матеріалі «Гвоздей» під назвою «Запорожцы отказываются есть животных, надевать животных и мыться животными» журналістка Тетяна Гонченко приміряє на себе маску вегана (людини, яка не їсть продуктів тваринного походження) [16]. Вона на тиждень відмовилася від їжі продуктів тваринного походження та використовувати у побуті речі, виробництво яких пов’язане з тваринами (одяг, мило, побутова хімія, тощо). Вона детально описує свої почуття, шукає шляхи, де придбати потрібні речі, порівнює ваганів та вегетаріанців, подає таблицю цін на необхідні продукти,  робить висновки про кількість ваганів в Запорізькій  області.

У № 52 за 25 грудня 2014 – 5 січня 2015 журналістка Анастасія Загурська в матеріалі «Запорожские блошиные рынки: от депутатского билета до морского компаса» приміряла на себе роль покупця блошиного ринку (Додаток К). Журналістка спробувала за допомогою методу «маски» передати читачам настрій та специфіку стихійного базару. В матеріалі розкриваються обмани з цінами, дивності деяких товарів (бракованість, використані гігієнічні засоби і т.д). Також є поради, за власними висновками журналістки, як правильно себе поводити на стихійному базарі, щоб не бути обдуреним.

У № 8 за 19 лютого 2015 в матеріалі «Запорожская журналистка сбежала из тюрьмы за 47 минут» журналістка Олександра Савченко взяла участь у квесті «Втеча» (Додаток М). Мета цього квесту полягала у тому, що потрібно було вибратись із підвалу за 3600 секунд. Гравців вдягали  в тюремний одяг і вели  до підвалу в загратовану камеру з підказками, які повинні були знайти гравці. В даному матеріалі журналістка детально описала її переживання під час гри, розповіла про послідовність дій і про популярність цієї гри у Запоріжжі: «Эмоции зашкаливали. Во-первых, появилась гордость за то, что мы с «подельниками» за это время стали командой. Не конкурировали и не перетягивали одеяло на себя, а помогали друг другу. Во-вторых, совсем по-иному начали работать мозги. Выброс адреналина в крови оказывает чудотворное действие на соображалку, как оказалось. Ты находишься в некомфортных и непривычных условиях и осознаешь, что у тебя есть всего лишь один шанс все изменить. И если ты им не воспользуешься, можешь пенять лишь на себя».

19 березня 2015 року в газеті «Суббота Плюс» № 12 (443) вийшов матеріал Анастасії Загурської «Кто сдает продукт вторичный, тот питается отлично» – запорожцы меняют хлам на деньги» (Додаток Л). Кореспондентка газети вирішила підзаробити на збиранні використаних пляшок з вулиці, склотари, макулатури. Вона робила це для того, щоб підрахувати скільки вразливі категорії населення на цьому заробляють. Журналістка, вдаючи звичайну людину, довідалась про працю людей, які приймають склотару та макулатуру. Анастасія Загурська відчула на собі, скільки треба попрацювати над збиранням використаних пляшок, аби отримати хоч якусь копійчину.  

   7 квітня 2015 року в №13 (424) газети «Суббота Плюс» вийшов матеріал під назвою «Украинцам за деньги показывали гречку и учили танцевать за еду» (Додаток Н). Журналістка Ольга Приходько поїхала до Києва на всеукраїнський стеб-фестиваль паніки та істерики «На дне»,  який відбувся 21 березня. Журналістка побувала на фестивалі у якості простого відвідувача, нікому не видавши себе за журналіста, аби краще передати ту атмосферу, яка там панувала. Ольга Приходько зазирнула в ящик з гречкою, щоб переконатися, настільки її ще вистачить, вчилася танцям у переходах за їжу. Було пропоновано багато кумедних речей їй на цьому фестивалі. Зокрема читали лекцію з інвестицій грошей у їжу для тих, у кого заробітна платня нижча 10 тисяч гривень.

Таким чином, метод «маски» допомагає поєднувати в газеті відображення багатогранності буденного життя і аналітичність в її показі, вимагає від журналіста не тільки високої мобільності та вміння в інтересах читача і газети шукати і знаходити потрібні зв'язки, але водночас і якості соціального аналітика. Це дозволяє осмислювати витоки недоліків, які зачіпають інтереси багатьох людей [5].

Наступним ЗМІ, який ми проаналізуємо, стане всеукраїнський телеканал «1+1».  Студія «1+1» або «1+1» - український телевізійний канал, який входить до медіахолдингу «1+1медіа». Заснований у серпні 1995 року. Програми виробництва студії вийшли в ефір у вересні того ж року на Першому загальнонаціональному каналі.  Як самостійний канал «1+1» мовить з 1997 року на Другому загальнонаціональному каналі.

ТСН або «Телевізійна служба новин» — щоденна програма новин каналу 1+1. По буднях виходить до 8 випусків ТСН, залежно від дня тижня, у суботу і неділю - по одному. Основним випуском ТСН є вечірній, початок якого о 19:30.

ТСН є однією з найпопулярніших програм новин в Україні. У грудні 2012 року программа встановила  абсолютний рекорд, здобувши частку аудиторії 31,5%. Це означає, що  майже  кожна третя доросла людина в Україні дивилася випуски ТС [19].

ТСН представляє найбільший спектр жанрів, за допомогою яких висвітлюють новини. Це і оперативні репортажі, і актуальні інтерв`ю, прямі включення з події, журналістські розслідування. Журналісти ТСН також вдаються до різноманітних методів спостереження, серед яких присутній метод «маски».

15 червня 2014 у програмі «ТСН. Тиждень» розпочали показ 3-х серійного репортажу, в якому журналістка Юлія Дячук використала метод «маски» (Додаток А). Журналістка їздила містами Росії під виглядом туристки з Білорусії.  В цей день було показано першу серію із репортажів. Юлія Дячук побувала в російському місті Собінка. Вона завітала до одного із старих будинків міста, в яких немає навіть каналізації і показала тонкощі життя бідного люду. Після побаченого журналістка звернулася в мерію міста про допомогу цим людям. В мерії вона представилася як родичка одного з проживаючих в тому будинку.

Наступної неділі, 22 червня, у цій же програмі було показано наступну серію репортажу (Додаток Б). Юлія Дячук відвідала місто Суздаль. Журналістка показала не тільки місцеву красу, а і значні недоліки. Зокрема, це будинки, на які наліплювали банери, щоб не бачити, що вони вщент розбиті. Потім журналістка відправилася у навколишні села. Серед них Юлія відвідала село Керженець,  де місцеві пожалілися на безробіття, брак коштів на життя. Журналістка зустріла пізно ввечері нетверезих молодиків, які агресивно сприйняли появу телевізійної камери. Юлія сказала їм, що вона з Білорусії. Молодики не повірили і журналістка була змушена тікати з села, де натрапила на місцеве бездоріжжя.

29 червня у випуску «ТСН. Тиждень»  показали завершальну 3-ю серію репортажу про життя російської глибинки (Додаток В). Юлія Дячук приїхала у Заволжя. У селі Матюкіно натрапила на бабусю-рибалку, яка показала своє володіння і розповіла про особливості місцевого життя. Також журналістка зважилась піти до сільського клубу,  де окрім нетверезих чоловіків, нецензурної лексики і бійок нічого не побачила. А поїхавши далі у Нижній Новгород  Юлія Дячук зважилась на нові експерименти. Журналістка вирішила поспілкуватись з перехожими українською мовою. Реакція була неоднозначною. Хтось подумав, що вона з Чехії, а один лікар зізнався, що він ненавидить Україну.

 У серії репортажів Юлію Дячук весь ас використовувала метод «маски» для того, щоб продемонструвати, що Росії є також чим зайнятись, окрім інформаційної пропаганди.

Ще метод «маски» був використаний у матеріалі Руслана Харченка від 14 та 21 грудня 2014 у випуску «ТСН. Тиждень» під назвою «Чи є життя в ЛНР» (Додаток Г). Журналіст поїхав до окупованого терористами Луганська, де винайняв квартиру у центрі міста, спробував влаштуватися на роботу. Також журналістом було продемонстровано думки людей, щодо політичної ситуації. Було показано життя звичайних людей після окупації. Руслан Харченко ходив магазинами Луганська і показував ціни та наявність продуктів на полицях супермаркетів.

29 березня 2015 року у програмі «ТСН. Тиждень» розпочали показ серій інсайдерського репортажу «По той бік фронту» про життя на окупованому Донбасі (Додаток Е). Спецкор «ТСН» Руслан Харченко знову навідався на окуповані території України, щоб побачити що змінилось, і як зараз живуть мирні люди на Донбасі. Журналістам українських каналів знімати на території так званої «ДНР» заборонено, тому Руслан Харченко вдався до методу «маски».  У першій серії журналіст показав як можна дістатись у Донецьк автобусом. Руслан Харченко порівняв ціни рік тому і зараз на автобусне сполучення між Києвом та Донецьком,  розповів про перепустки, які потрібні для пропуску на окуповану територію Донбасу, поспілкувався з пасажирами та водієм автобусу, яким прямував на Донецьк. При цьому журналіст казав, що їде до знайомих у Красний Луч.

  5 квітня у програмі «ТСН. Тиждень» на каналі «1+1» вийшла друга серія репортажу про життя на окупованому Донецьку (Додаток Ж). У репортажі Руслан Харченко розповідав про примарне життя в Донецьку, тому репортаж мав назву «Репортаж із потойбіччя». Репортер прогулювався ценром Донецька і опитував людей про їх життя в «ДНР» (не видаючи себе за журналіста). Журналіст пройшовся донецькими магазинами і побачив, що полиці майже порожні і на прилавках товари взяті з минулорічних запасів. Репортер навіть зазирнув до кількох книгарень, де від нього куди подалі ховали українську літературу, мовляв, що зараз цей товар не користується попитом (можна подумати, що раніше користувався). Потім Руслан Харченко поїхав на околиці Донецька, де його чекала ще купа сюрпризів. Зокрема, це мародерство, кулі просто на тротуарі, розстріляні будівлі та багато іншого. У соціальній їдальні знайшов українку, яка приїхала півроку тому в «ДНР» заробити грошей, але тільки втратила. Втратила не лише гроші, а й українську душу. Тепер вона ні в якій країні не хоче жити. У місцевих журналіст довідався і за перепустки. Виявилося, що їх зробити дуже дорого і довго. Тому звичайним донеччанам, яким набридла війна, вибратися насправді дуже непросто або зовсім неможливо.

   Таким чином,  журналіст використав метод «маски» за неможливості зробити журналістський матеріал іншим способом. В інакшому випадку, була б загроза його життю.

18 квітня на телеканалі «1+1» вийшов черговий випуск програми «Українські сенсації» з темою «Вкрадений півострів» (Додаток И). Журналістка Ольга Радзивил поїхала на окупований Кримський півострів. Дорога зайняла близько 20 годин з усіма перешкодами: поїзд, маршруткою до кордону, кілька годин у черзі на кордоні, і ще кілька годин дороги до Сімферополя. Журналістка, не видаючи себе, спілкувалася з усіма, не дивлячись на небезпеку, українською мовою. Ольга Радзивил показала всі тонкощі проходження паспортного контролю при в`їзді до Криму. Потім було показано тонкощі проїзду у Сімферопольських маршрутках. Не втрималась журналістка зазирнути і в місцеву крамницю, де все було обвішане портретами Путіна і антиукраїнськими плакатами.  Прогулялась Ольга і підземними переходами, де торгують квітами і поспілкувалася з однією продавчинею, яка сказала, що жити в Криму стало значно важче. Журналістка також поспілкувалася і з таксистами, які теж висловили своє невдоволення. Пенсіонери теж поскаржились, що пенсії у 8 тис. рублів не вистачає на проживання. Побувала Ольга Радзивил і в місцевих супермаркетах. Там журналістка зіштовхнулась з надвисокими цінами. Вразили журналістку ціни на аренду та купівлю житла.

Отже, проведений аналіз матеріалів, які були продемонстровані у випусках «ТСН», дає змогу зробити висновок, що метод «маски» на телебаченні – це особливий вид журналістського методу спостереження серед

усіх можливих. Через телебачення передається особлива атмосфера, яку відчув власне журналіст і він її передає  саме через метод «маски».  Люди, не знаючи, що їхній співбесідник є журналістом, розповідають абсолютно все, як насправді, нічого не приховуючи. Тому даний метод дуже допомагає в роботі журналіста, особливо на телебаченні.


ВИСНОВКИ

У сучасному світі, коли журналістика вражає різноманітністю жанрів, читач став більш вимогливим. Він потребує свіжої, цікавої, легкої для сприйняття, сповненої яскравими фактами інформації. У гонитві за ексклюзивом з’являється один із нетрадиційних способів одержання інформації – метод «маски». 

У роботі обґрунтована важливість використання нетрадиційних методів збору інформації у журналістській діяльності, зокрема методу «маски».

Також доведено, що метод «маски» дозволяє створювати ефект присутності (читач ніби на власні очі бачить те, що відбувається, ніби насправді чує голоси головних героїв) і посилює образно емоційний вплив на читача, а факти, отримані в результаті такого збору інформації, відрізняються детальністю, правдивістю, яскравістю. За допомогою методу «маски» журналіст дізнається ту інформацію, яка найчастіше приховується від широкого загалу, яку знайти іншим способом неможливо.

Проведене дослідження дозволило зробити висновки, що метод «маски»  вимагає від журналіста ретельної підготовки. Крім того, журналіст  повинен мати безмежне терпіння, добре треновану пам’ять, щоб донести читачу найяскравіші деталі, мати вроджену схильність до ризику, вміти адаптуватись в найекстремальніших умовах, входити в довіру до людей.

У роботі з’ясовано, що використовуючи підчас проведення розслідування метод «маски», журналіст досягає ефекту присутності читача на місці події, що надає матеріалу більшої достовірності, переконливості, а також, повсякчасно перебуваючи у спільній атмосфері з об’єктом, який його цікавить, отримує такі докази злочинів чи правопорушень, які неможливо знайти іншим способом. Метод «маски» дозволяє побачити факти і події у неспотвореному вигляді, краще зрозуміти витоки конфлікту, забезпечити високу справжність відображуваної дійсності.

Таким чином, інформаційна практика спонукає журналістів до перегляду свого ставлення стосовно цілковитого неприйняття методу прихованого спостереження. На практичних прикладах,  взятих з матеріалів запорізької газети «Субота плюс» та всеукраїнського каналу «1+1» можна зробити висновок, що метод «маски» або приховане спостереження є виправданим:

- якщо тема має суспільну значущість;

- коли всі інші доступні методи її дослідження вичерпано.

До суперечливих способів інформаційного пошуку відноситься також метод «зміни маски» (або «журналіст змінює професію»), відомий у ЗМІ давно і спрямований на дослідження журналістом окремої сфери життєдіяльності з метою виявлення істотних і невидимих на перший погляд аспектів її проблематики.

Метод «маски» годиться не лише для масштабних викриттів болючих точок сьогодення. Його мета може бути й суто емпіричною. Так, завдяки цьому методу журналіст може збагатитися й відчуттями, певними деталями, навіть новим світоглядом.

Щоб діяльність журналіста була успішною, він повинен знати і уміти використовувати всі методи отримання інформації, адже це додасть різноманіття в матеріали і в саме життя журналіста.

Висновки, зроблені в кінці кожного розділу, дозволяють підсумовувати головні положення теоретичних досліджень.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Бауман Ю. Міфологія в суспільній свідомості України (аналіз     української преси) // Історична міфологія в сучасній українській культурі. — К., 1998. — С. 5-67.
  2.  Бочковський О. І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби (історія, демократичний досвід, нові завдання) / За ред. К. Костева й Г. Кошаринського. — Мюнхен: Український техніко-господарський інститут, 1993. — 204 с.
  3.  Василенко М. К. Новації у методах підготовки сенсаційних матеріалів у друкованих ЗМІ//Наукові записки Інституту Журналістики. - 2000. - Т.1. - с.115 - 118.
  4.  Василенко М. К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі: Монографія. – К.: Вид- во Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 2006. – 236 с.
  5.  Васильева Л. А. Делаем новости!: учеб пособие/Л. А. Васильева. – М.: Аспект- Пресс, 2003. – 190 с.
  6.  Ворошилов В.В. Журналистика: Учебник. 2-е издание. — Спб.: Изд-во Михайлова В. А. , 2000. - 360 с.
  7.  Глушко О.К. Журналістське розслідування:Навч. посібник.– К.,

2006. – 144 с.

  1.  Здоровега В. Й. Вступ до журналістики. – Л., 1994.
  2.  Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості. – 2-ге вид. – Л., 2004.
  3.  Капелюшний Л. Жертовна кров:Дайжест-дослідження. – К., 2004.
  4.  Іванов В., Сердюк В. Журналістська етика. Підручник для вищих навчальних закладів. 2-е видання. – К. Вища школа, 2007.
  5.  Карпенко В. Журналістика: основи професіональної комунікації / В. Карпенко. – К. :Нора Друк, 2002.
  6.  Кім М.Н. Жанри сучасної журналістики. - СПб.: Вид-во Михайлова В.А., 2004.
  7.  Лазутіна Г. В. Основи творчої діяльності журналіста: Підручник для вузів. - М.: «Аспект Пресс» 2000. - 240 с.
  8.  Лизанчук В., Кузнєцова О. Методи збирання і фіксації інформації в журналістиці. – К., 1991.
  9.  «Молода наука-2014. Том 1»/ збірник наукових праць, Запоріжжя.  2014 ст.161-163.
  10.  Різун В. В., Непийвода Н. Ф., Корнєв В. М. Лінгвістика впливу. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2005. – 148 с.

ІНТЕРНЕТ - РЕСУРСИ

18. Сайт газети «Субота Плюс» [http://z-city.com.ua/Суббота-плюс]

19. Cайт телеканалу «1+1» [http://www.1plus1.ua]

20. (Д. Губенко. Методологія медіа-досліджень/Agenda Setting, фреймінг та якісний контент-аналіз) [http://uk.wikibooks.org/wiki/Методологія медіа-досліджень]

ДОДАТКИ

        Додаток А. (Ю.Дячук. Спеціальний репортаж – ТСН Тиждень - 1+1. – 2014. - 15 червня)

Додаток Б.  (Ю.Дячук. Спеціальний репортаж -  ТСН Тиждень - 1+1. – 2014. -  22 червня)

Додаток В.   (Ю.Дячук. Спеціальний репортаж - ТСН Тиждень - 1+1. – 2014. -  29 червня)

Додаток Г. (Р.Харченко .Чи є життя в  ЛНР – ТСН Тиждень -1+1.2014 - 14 грудня)

Додаток Д. (Р.Харченко. По той бік фронту – ТСН Тиждень -1+1. 2014 - 21 грудня)

Додаток Е. (Руслан Харченко. По той бік фронту – ТСН Тиждень – 1+1. –

2015- 29 березня)

Додаток Ж. (Руслан Харченко. Репортаж із потойбіччя. – ТСН Тиждень –

1+1. – 2015 - 5 квітня)

        Додаток И. ( Ольга Радзивил.Українські сенсації - 1+1.- 2015 – 18 квітня)

       Додаток К. (А.Загурська. Запорожские блошиные рынки: от депутатского билета до морского компаса – Субота Плюс – 2014- 25 грудня) [z-city.com.ua/Запорожские-блошиние-рынки-от-депутатского-билета-до-морского-компаса-08.01.2015]

Додаток Л. (А.Загурська. «Кто сдает продукт вторичный, тот питается отлично» - запорожцы меняют хлам на деньги – Суббота Плюс – 2015 – 27 березня) [http://z-city.com.ua/кто-сдает-продукт-вторичный-тот-питается-отлично-запорожцы-меняют-хлам-на-деньги -27.03.2015]

Додаток М. (О.Савченко. Запорожская журналистка сбежала из тюрьмы за 47 минут. – Субота Плюс – 2015. – 19 лютого) [z.city.com.ua/Запорожская-журналистка-сбежала-из-тюрьмы-за-47-минут-24.02.2015]

Додаток Н. (Ольга Приходько. Украинцам за деньги показывали гречку и учили танцевать за еду – Суббота Плюс – 2015 – 7 квітня) [z-city.com.ua/Украинцам-за-деньги-показывали-гречку-и-учили-танцевать-за-еду-07.04.2015]


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

8901. Характеристика основних форм безготівкових розрахунків 175.17 KB
  Характеристика основних форм безготівкових розрахунків. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень. Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень. Розрахунки платіжними вимогами. Розрахунки із застосуванням розраху...
8902. Порядок здійснення міжбанківських розрахунків 151.32 KB
  Порядок здійснення міжбанківських розрахунків. Необхідність, сутність і класифікація міжбанківських розрахунків. Система електронних платежів Національного банку України. Відкриття та закриття кореспондентських рахунків банків...
8903. Операції банків з готівкою 82.6 KB
  Операції банків з готівкою Завдання банків з організації готівкового грошового обігу. Вимоги до організації готівкових розрахунків. Порядок оформлення касових операцій. Порядок здійснення касових операцій у банківських устано...
8904. Операції банків з готівкою. Емісійно-касова діяльність Національного банку України 136.46 KB
  Операції банків з готівкою Операції банків з готівкою для своїх клієнтів. Порядок прогнозування касових оборотів. Емісійно-касова діяльність Національного банку України. 1. Операції банків з готівкою для своїх клієнтів Готівкові оп...
8905. Операції банків з платіжними картками 198.07 KB
  Операції банків з платіжними картками Сутність та основні види платіжних карток Емісія, еквайринг та операції із застосуванням платіжних карток Розрахунки з використанням платіжних карток Національна система масових електронн...
8906. Кредитні операції банків. Кредитний ризик та методи управління ним 99.13 KB
  Кредитні операції банків Класифікація кредитних операцій банків. Поняття кредитного механізму та основні етапи процесу банківського кредитування. Особливості видачі позик та порядок їхнього оформлення. Кредитний ризик та мето...
8907. Кредитні операції банків. Кредитна політика банківських установ 269.68 KB
  Кредитні операції банків Оцінювання кредитоспроможності клієнта як метод мінімізації кредитного ризику. Форми забезпечення повноти та своєчасності повернення позик. Порядок формування та використання резервів для покриття втрат ві...
8908. Неторговельні операції банків в іноземній валюті 35.01 KB
  Неторговельні операції банків в іноземній валюті Операції з готівковою іноземною валютою. Операції банків з дорожніми чеками. Міжнародні перекази коштів фізичних осіб. 1. Операції з готівковою іноземною валютою Операції з готівково...