89033

Проблеми та перспективи розвитку інтелектуальної власності в Україні

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Процес розбудови демократичної, правової держави пов’язаний з всебічним розвитком нормативно-правової бази. Невід’ємною частиною становлення в Україні цивілізованих відносин є додержання та належна реалізація гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина.

Украинкский

2015-05-07

209.5 KB

0 чел.

ЗМІСТ

Вступ…………………………………….………………………………………....

Розділ 1 Історичні умови виникнення і становлення авторського права……

  1.  Становлення авторського права в зарубіжних країнах……………………
    1.  Становлення авторського права в Україні………………………………..

Розділ 2 Джерела та поняття авторського права………………………………..

2.1 Особисті (немайнові) та майнові права автора…………………………….

2.2 Об`єкти та суб’єкти авторського права…………………………………..

2.3.Найбільш поширені способи порушення авторського права……………

Розділ 3 Проблеми та перспективи розвитку інтелектуальної власності в Україні…………………………………………………………………………

Висновки…………………………………………………..……………………..

Список використаних джерел….……………………………………………….


ВСТУП

Процес розбудови демократичної, правової держави пов'язаний з всебічним розвитком нормативно-правової бази. Невід`ємною частиною становлення в Україні цивілізованих відносин є додержання та належна реалізація гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина. Одним з основних прав громадян є право інтелектуальної власності  яке регулює певні суспільні відносини, що виникають у зв’язку з використанням різних видів творчої діяльності: літературної, мистецької, наукової.

Правова охорона творів у галузі літератури, науки, мистецтва; зокрема статей, монографій, дисертацій, картин, музичних творів, творів скульптури, архітектури, фотографій здійснюється авторським правом. Інша група об’єктів (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг тощо) – охороняються патентним правом (правом промислової власності). Отже, у цивільному праві та цивільному законодавстві склалося два самостійні правові інститути – авторське право і право промислової власності (патентне право).[22]

 На сьогоднішній день нормативна база правового регулювання у сфері права інтелектуальної власності потребує значного розвитку і вдосконалення, бо містить прогалини  з питань визначення правового статусу авторів об'єктів права інтелектуальної власності. Правові рішення у вказаній сфері  регулювання часто характеризуються застосуванням неопробованих правових моделей.   У той же час має місце недостатнє сприймання  досвіду інших країн: юридичні конструкції і методи правового регулювання, ефективність застосування яких доказано практикою, часто не знаходять відбиття  в українському законодавстві.

Перелічені недоліки істотно знижують ефективність правової регламентації відносин, пов'язаних зі створенням та використанням творів, що в кінцевому підсумку негативно впливає на правовий статус авторів і в  цілому на ситуацію у сфері інтелектуальної діяльності. Актуальним є питанням  правомірності використання об’єктів авторського права та визначення обсягу прав на них. Вирішення таких завдань здатна забезпечити лише держава, тому що авторське право у своїй основі є юридичним проявом усвідомлення державою важливості охорони культури як гаранту розвитку суспільства. Підтримка і захист творчості, охорона результатів інтелектуальної діяльності безпосередньо пов’язані із захистом свободи слова та прав людини.

Окремі проблеми розвитку інтелектуальної власності висвітлювали у своїх наукових роботах такі вчені, як Паладій М.В., Борисова В.І., Драпак Г.М., Підопригора О.А., Святоцький О.Д., Бондаренко С.В., Антонов В.М., Орлюк О.П. та ін. Але опубліковані названими правознавцями праці не вичерпують всіх проблем точного поняття  права інтелектуальної власності в сучасних умовах, оскільки відбулися значні зміни в житті суспільства, які вимагають серйозних розв’язань цієї проблеми. Саме це й пояснює вибір теми курсової роботи для  дослідження, її  актуальність і практичне значення.

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що складаються при створенні і використанні літературних, художніх та інших творів як об'єктів права інтелектуальної власності.  

Предметом дослідження  є законодавство України, включаючи її міжнародні договори, яке регулює правовідносини в сфері авторського права.

Мета дослідження полягає у вивченні основних понять авторського права  та висвітленні особливостей правової регламентації відносин, що виникають у процесі створення і використання літературних, художніх та інших творів.

Завдання даної курсової роботи полягає в наступному:

розкрити історичні передумови виникнення системи охорони авторського права;

визначити основні джерела авторського права в Україні, проаналізувати об’єктів і суб’єктів авторського права;

дослідити механізм захисту авторських прав;

розглянути проблеми та перспективи розвитку інтелектуальної власності в Україні.

В процесі дослідження використано такі методи: порівняльно-правовий, аналізу, синтезу, систематизації.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів і висновків.

 

РОЗДІЛ 1 ІСТОРИЧНІ УМОВИ ВИНИКНЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ  АВТОРСЬКОГО ПРАВА.

  1.  Становлення авторського права в зарубіжних країнах

Засоби охорони власності, результатів творчої діяльності почали формуватися ще в стародавньому світі. Відомо, що у Стародавньому Римі і в Греції плагіат та літературна крадіжка досить суворо каралися, а про застосування і охорону товарних знаків відомо ще раніше. Римські автори розуміли, що оприлюднення та використання твору зачіпає як їхні інтелектуальні, так і особисті права. Авторові надавали можливість приймати рішення щодо оприлюднення свого твору, а плагіат різко засуджувала громадська думка.

Уже 2300 років тому в Афінській республіці існували право на захист цілісності твору і заборона вносити до нього зміни. Оскільки переписувачі й актори досить вільно поводилися із творами знаменитих авторів трагедій, у 330 р. до н. е. було прийнято закон, відповідно до якого оригінали творів трьох великих класиків підлягали збереженню в офіційному архіві. Копіювання та розповсюдження твору іншого автора можна було розглядати як найману працю. [10, 24]

1710 року в Англії з'явився Статут королеви Анни, нині визнаний першим офіційним положенням про авторське право. Предмет цього закону був відображений в його довгому заголовку як підтримка вчення і закріплення за управомоченими володільцями права власності на копії книжок. Закон закріплював за автором виняткове право на перевидання книжки протягом 14 років з часу першої її публікації; автор міг передавати це право видавцеві, що звичайно і робилося. Закон передбачав також повторний термін охорони на 14 років, який надавався автору за життя. Таким чином, загальний термін охорони авторського права становив 28 років з дати першої публікації. Відносно книжок, уже надрукованих на момент прийняття Закону, передбачався єдиний термін охорони протягом 21 року. Особлива увага приділялася охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів. На практиці найбільшу вигоду отримали видавці-книготоргівці. Закон встановлював умови реєстрації і депонування: опубліковані книжки повинні були реєструватися в Stationers Hall (Центрі книговидавництв), а копії депонуватися для користування в університетах і бібліотеках (кількість копій в кінцевому підсумку досягла дев'яти).[14, 32]

У  Франції  скасування  привілеїв  видавців  було  викликане  рево-люцією,  яка відмінила привілеї  усіх видів. У  1791 р. Конституційна асамблея  прийняла  Декрет  (від  13  та  19  січня  1791  p.),  який  забез-печував  право  автора  на  публічне  виконання  протягом  усього  його життя, а  також  протягом  5  років  після  його  смерті  на  користь  його спадкоємців  і  осіб,  яким  уступлене  це  право.  А  у  1793  р.  Консти-туційна  асамблея  прийняла  Декрет  (від  19  та  24  липня  1793  p.), відповідно  до  якого  авторові  надавалося  виключне  право  на відтворення  його  творів  протягом  його  життя,  а  також  протягом  5 років  після  його  смерті  на  користь  його  спадкоємців  і  правонас-тупників.  Ці  два  декрети  започаткували  французьку  систему  ав-торського  права  та  закріпили  права  автора,  які  він  може  викорис-товувати  протягом  усього  життя,  незалежно  ані  від  опублікування, ані від додержання будь-яких формальностей (реєстрації).[11, 1-3]

Дещо  іншим  шляхом,  аніж  європейські  країни,  пішли  у  питанні правової  охорони  авторських  прав  Сполучені  Штати  Америки.  У 1976  р.  був  прийнятий  Закон  США  про  авторське  право,  який  діє  і понині.  Слід  зазначити,  що  концепція  охорони  авторських  прав  у США значною мірою базується на положеннях англійського Статуту королеви  Анни.  Так,  перший  закон  США  від  1790  р.  передбачав охорону книг, карт і морських карт на строк 14 років від дати першої публікації,  який  міг  бути  продовжений  на  такий  самий  строк  за умови, якщо їх автор був ще живий до закінчення першого строку, за умови  дотримання  сурових  вимог  реєстрації  і  депонування.  Вимоги пов'язані  з  реєстрацією  та  депонуванням  залишилися  й  у  чинному Законі  США  1976  p.,  проте  строк  охорони  авторських  прав  значно збільшився — все життя автора плюс 50 років після його смерті [10, 26-27]

У Російській імперії авторське право, яке діяло і на території нинішньої України, з'явилося у XIX ст. Книговидавничу справу до кінця XVIII ст. вважали державною монополією. За відсутності конкуренції між видавцями не було об'єктивних передумов для зародження авторського права. Автори одержували кошти для існування з інших джерел. Так, «віршування для Ломоносова було іноді розвагою, але переважно посадовою вправою» (О. С Пушкін).

Авторське право Російської імперії було тісно пов'язане з цензурним законодавством. У 1816 р. Міністерство народної освіти видало розпорядження, яке вимагало, щоб при поданні рукописів на цензуру до них додавали докази прав видавця на їх друк. Вперше захист авторських прав у Російській імперії було юридично оформлено в 1828 р. шляхом доповнення Цензурного статуту розділом «Про авторів і видавців книжок», яка надавала авторам виключні права на власні твори протягом життя автора і його спадкоємцям протягом 25 років після смерті автора. В подальшому цей термін був збільшений до 35 років. Цей закон став фактично першим нормативним актом щодо авторських прав в Росії

У 1830 р. було затверджене нове Положення про права авторів, перекладачів і видавців, згідно з яким охороні підлягали статті в журналах, приватні листи, хрестоматії та який надав можливість продовжувати строк охорони творів на 35 років після смерті автора. У 1845 і 1896 роках було визнано право на музичну та художню власність. У 1875 р. строк захисту авторського права після смерті автора був збільшений до 50 років. У 1877 р. норми авторського права були перенесені з Цензурного статуту до Законів цивільних (т. X, ч. 1 Зводу законів Російської імперії). 20 березня 1911 р. було прийнято Положення про авторське право, ст. 33 якого вперше закріпила право авторів на переклад їхніх творів. Законодавець відмовився від конструкції «літературна та художня власність», замінивши її поняттям «виключні права».

1925 року в СРСР було ухвалено «Основи авторського права» й затверджені ЦВК і РНК СРСР, доповнені 16 травня 1928 року. Документ визнав за авторами виключне право на їхні твори, яке за законом 1925 року було чинним протягом 25 років від моменту першого видання або публічного виконання твору, а в 1928 році перетворилося щодо більшості творів на довічне право автора. Основи передбачали перехід авторських прав до спадкоємців на 15 років після смерті автора. Твори використовували на основі договорів з авторами, умови яких досить детально регулював закон. Разом із тим не вважали порушенням авторського права переклад твору іншою мовою, використання чужого твору для створення нового, суттєво відмінного від першого, публічне виконання чужих опублікованих творів без дозволу автора, але з виплатою винагороди тощо.[25]

1.2 Становлення авторського права на Україні

 6 лютого 1929 р. постановою Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів УРСР було затверджено перший український Закон «Про авторське право». Закон складався з 32 статей, був спрямований на стимулювання творчості, захист прав авторів і базувався на Основах авторського права Союзу РСР 1928 р. Його положення, з певними змінами та доповненнями, діяли на території України до початку 60-х pp. XX ст.   

СРСР та УРСР не приєдналися до міжнародних договорів про поширення авторського права за межі країни, в якій видано твір, і не приєдналися до так званого «Бернського союзу» для захисту авторського права. У СРСР авторське право за загальним правилом тривало протягом життя автора і переходило до його спадкоємців на 15 років. В УРСР для спадкоємців М. П. Старицького, І. К. Тобілевича, М. Л. Кропивницького, М. М. Коцюбинського, М. В. Лисенка та деяких інших діячів української культури строки авторського права були продовжені, оскільки вони не могли використати свої права за дореволюційних часів. Автор мав право випускати твір під своїм ім'ям, під псевдонімом чи анонімно, право визначати готовність твору до видання, а також вимагати, щоб у твір ніхто не вносив змін без його згоди. Авторові надавалось право розпоряджатися твором, укладати договори про використання його та одержувати авторську винагороду (гонорар).

Радянське авторське право дозволяло перекладати літературні твори без погодження з автором. Якщо твір видавався чи виконувався на сцені російською мовою у перекладі з української, автор оригіналу мав право на гонорар. Передавати по радіо опубліковані літературні та музичні твори можна було без згоди автора і без виплати гонорару, а виконувати їх на сцені можна й без згоди автора, але з виплатою йому певного відсотка від надходжень за продаж квитків. 8 грудня 1961 року були затверджені Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, четвертий розділ яких присвячений авторському праву. Чинні до того норми авторського права були суттєво переглянуті з погляду подальшого розширення прав авторів, зміцнення їхніх позицій щодо організацій, які використовують їхні твори, скорочення переліку винятків в авторському праві.У зв'язку із приєднанням СРСР у 1973 році до Всесвітньої конвенції про авторське право (1952) вперше було закріплено право автора на переклад твору, до 25 років збільшено строк дії авторського права після смерті автора, розширено коло суб'єктів авторського права. 18 липня 1963 p. Закон Української РСР затвердив Цивільний кодекс Української РСР, четвертий розділ якого (статті 475–513) був присвячений авторському праву. У зв'язку із приєднанням СРСР у травні 1973 р. до Всесвітньої конвенції про авторське право (1952) до четвертого розділу Цивільного кодексу УРСР були внесені певні зміни та доповнення. [20]

З утворенням України як самостійної держави й орієнтацією її на розвиток ринкових відносин дався взнаки недостатній рівень охорони в ній авторських прав. Виникла потреба у зміні чинного законодавства про авторське право, приведенні його у відповідність до міжнародного законодавства. З прийняттям Верховною Радою України 23 грудня 1993 р. Закону України «Про авторське право і суміжні права», який набув чинності з дня опублікування — 23 лютого 1994 р., та з ухваленням 16 січня 2003 р. Цивільного кодексу України, глава 36 якого присвячена авторському праву, інших законодавчих актів в Україні було створено правову базу для цивілізованого регулювання відносин, пов'язаних із використанням творів науки, літератури, мистецтва. [24]

РОЗДІЛ 2 ДЖЕРЕЛА ТА ПОНЯТТЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА  

Авторське право – інститут цивільного права; сукупність правових норм, якими регулюються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані зі створенням та використанням творів літератури, науки, мистецтва. [7, 11]Законодавча база, що стосується авторського права в Україні практично сформована. Це не розрізнена сукупність чинних нормативних актів, а достатньо цілісна система. Ієрархія законодавчої бази формується на основі правової сили певних нормативних актів. Нормативні акти нижчого рангу співголосні та не суперечать актам вищого рангу, що мають більшу юридичну силу.  Конституція України є найважливішим джерелом українського авторського права та має найвищу юридичну цінність. Ст. 54 Конституції України гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної творчості, ніхто не може використати, або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законами.[1, 28 ]

Після Конституції України наступним джерелом авторського права є кодекси України. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року містить книгу ІV «Право інтелектуальної власності»: авторське право регулюють норми статей 418-431 глави 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності», ст. 433-448 глави 36 присвячені праву інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право), а також статей 1107-1114 глави 75 «Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності» книги V «Зобов`язальне право» кодексу. Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Митний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарсько-процесуальний кодекс України встановлюють міру відповідальності за порушення авторського права та порядок притягнення порушника до відповідальності. [6, 17]

Наступним у структурі законодавства є Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. та ряд спеціальних Законів України: «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» від 23 березня 2001 р., «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» від 17 січня 2002 р. Варто назвати галузеві закони, які регламентують творчу діяльність: «Про кінематографію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про видавничу справу», «Про інформацію», «Про архітектурну діяльність», «Про рекламу» та ін. На жаль не всі норми цих законів узгоджені з нормами Закону України «Про авторське право і суміжні права», а деякі навіть суперечать їм.

Важливе значення у системі нормативно-правових документів займають акти Президента України, зокрема Указ Президента України від 27 квітня 2001 р. №285/2001 «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» та Указ Президента України від 30 січня 2002 р. №85/2002 «Про невідкладні заходи щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності у процесі виробництва, експорту, імпорту та розповсюдження дисків для лазерних систем зчитування».

Джерелами авторського права є постанови Кабінету Міністрів, зокрема «Про затвердження правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм» від 4 листопада 1997 р. №1209, «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір» від 27 грудня 2001 р. №1756, «Про затвердження мінімальних ставок винагород (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 р., «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм та відеограм та порядку їх виплати» від 18 січня 2003 р. №71, «Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, або відеограмах» від 27 червня 2003 р. №932.

Серед актів центральних органів виконавчої влади важливе значення мають накази Міністерства освіти і науки України (МОН України), яке є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності.

Для правильного тлумачення і однозначного застосування законів з інтелектуальної власності при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює і аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди. Відповідну роботу, що стосується загальної судової практики також проводить Вищий господарський суд України.[6, 18-19]

Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять універсальні, регіональні і двохсторонні міжнародні договори, учасником яких є Україна: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів; Всесвітня конвенція про авторське право, Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців виробників фонограм і організацій ефірного мовлення; Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності; Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм; Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право; Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання фонограми;Угода про співробітництво в галузі охорони авторського права, укладеної в рамках Співдружності Незалежних Держав; Угода про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та Україною.

Сукупність нормативно-правових актів, які регулюють відносини, пов’язані зі створенням та використанням творів науки, літератури, мистецтва становить систему законодавства України про авторське право і суміжні права. [6, 20]

2.1 Особисті (немайнові) та майнові права автора

Авторське право складається з ряду особистих (немайнових) та майнових правомочностей.   Стаття  438  ЦК  України  розкриває  зміст  особистих  немайнових прав  автора,  які  є  складовою  особистих  немайнових  прав  інтелектуальної  власності,  визначених  у  ст.  423  ЦК  України.  Особисті  немайнові права належать авторові твору незалежно від його майнових прав  інтелектуальної  власності  на  твір  і  зберігаються  за  ним  у випадках передачі права на використання твору. Особисті  немайнові  права  забезпечують  зв'язок  особи  автора  з його  твором.  Особисті  немайнові  права  автора  на  твір  не  мають економічного змісту, невід'ємні від автора і є абсолютними. Сутність цих прав виявляється у тому, що вони містять мінімум прав, які автор набуває  у  силу  факту  створення  ним  твору,  та  без  яких  авторство може  втратити  свій  сенс.  Але  на  відміну  від  прав  людини,  вони  не виникають  від  народження,  оскільки  можуть  належати  не  всім людям, а лише тим, які є авторами  творів. Ці права є немайновими, оскільки  їх  не  можна  оцінити  у  грошовому  еквіваленті.  Вони  не набувають  економічного  змісту  навіть  тоді,  коли  у  автора  виникає можливість  отримати  більший  прибуток  —  як  у  межах  договору, коли  передбачається  сума  компенсації  у  разі  їх  порушення,  так  і  у випадку  підвищення  популярності  його  твору,  завдяки  чому розповсюдження твору у споживачів асоціюється з ім'ям його автора.Особисті немайнові права випливають із факту авторства на твір, тобто  вони  невід'ємно  пов'язані  з  особою  автора  твору.  Автор зберігає їх за собою впродовж усього свого життя, навіть у тих ви падках,  коли  мова  йде  про  твори,  у  яких  закінчився  строк  правової охорони.  Після  смерті  автора  деякі  його  особисті  немайнові  права (право на недоторканість твору) захищаються його спадкоємцями або призначеними для цього особами. Особисті  немайнові  права  автора  є невідчужувані, від них не можна відмовитись або передати їх за договором.  Сутність  невідчужуваності  особистих  немайнових  прав проявляється в тому, що будь-яка передача авторського права на твір між особами може стосуватися лише майнових прав інтелектуальної власності  на  цей  твір,  оскільки  особисті  немайнові  права безпосередньо належать автору твору.   Вони мають необмежений строк дії.[13, 158-159].

У ст.14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» перелічені  особисті (немайнові) права: вимагання визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора і його примірниках і за будь якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на твори і його примірники і під час будь-якого публічного виступу; забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом ; вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворення чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі й репутації автора.   [5]

Майнові авторські права полягають у тому, що лише автору, або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом з правом одержання винагороди за таке використання. Майнові права авторів можуть передаватись у спадщину. [Юридична енциклопедія: В 6-и т. Т.1. – К.:Укр.енцикл., 1998. – 670 с., с.32] Згідно ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права»  автор чи інша особа, яка має авторське право має виключне право на використання твору у будь-якій формі і будь-яким способом та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Виключне право автора чи іншої особи, яка має авторське право на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти: відтворення творів; публічне виконання і публічне сповіщення творів; публічну демонстрацію і публічний показ; будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; переклади творів; переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій, тощо; розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп’ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів,зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер; імпорт примірників творів. Цей перелік не є вичерпним.

Автор, чи інша особа яка має авторське право має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору (за винятком випадків передбачених законодавством). [5].

Слід  зазначити,  що  національне  законодавство  не  містить  виключного переліку майнових прав автора.  Тобто  автор  самостійно  вирішує,  яким  чином  буде використовуватись  його  твір.  При  цьому  ніхто  не  має  права  використовувати твір без згоди автора або іншого правовласника. На  підставі  змісту  ст.  440 ЦК України право  на  використання твору можна визначити так: це виключне право автора самостійно вирішувати  питання,  пов'язані  з наданням  третім  особам  доступу до  свого  твору  та  до  його  використання. Тобто  автору  належить право  на  використання  твору  у  будь-якій  формі  та  будь-яким способом (статті 424, 426, 427). Це визначення збігається з положеннями ч. 2 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права».  Безпосередньо  з  виключним  правом  автора  дозволяти  використання  твору  іншою  особою  випливає  право  перешкоджати неправомірному  використанню  твору  шляхом  заборони  такого  ви-користання  та  відшкодування  шкоди  за  неправомірне  використання твору.  При  неправомірному  використанні  твору  можуть  бути порушені  не  тільки  майнові  права  автора,  а  й  його  особисті  немайнові права, наприклад право на недоторканість твору. Майнові права інтелектуальної власності на твір можуть належати не лише авторові твору, а й іншим особам, до яких зазначені майнові права переходять на підставі авторського договору або закону, після чого такі особи стають вторинними суб'єктами авторського права (ч. 1  ст.  15  та  ст.  33  Закону  України  «Про  авторське  право  і  суміжні права»).[13, 170-171]

2.2 Об`єкти та суб’єкти авторського права

У законодавстві Україні, як і у міжнародно-правових актах з ав-торського права, відсутнє визначення об'єкта авторського права. Проте  у нормативно-правових актах міститься  перелік об'єктів (ст.433   Цивільного кодексу України та ст.8 Закону України «Про авторське право і суміжні права»)  і певні вимоги до результатів інтелектуальної, творчої праці авторів, за умови додержання яких той чи інший результат творчої діяльності може бути визнаним відповідно до закону тим чи іншим об'єктом авторського права і, відповідно, отримати правову охорону та захист. Основні умови правової охорони творів  науки,  літератури  і  мистецтва включають ознаку творчого характеру твору й  ознаку  його  вираження  в  об'єктивній  формі,  а  додаткові  умови правової охорони — ознаку змісту твору, ознаку завершеності твору й ознаку його оприлюднення. Відповідно до основних умов правова охорона  поширюється  на  твір,  який  створений  інтелектуальною, творчою діяльністю і виражений у будь-якій об'єктивній формі. Якщо твір  відповідає  цій  умові,  то  додаткові  умови  розширюють  обсяг правової  охорони  твору  незалежно  від  його  призначення,  жанру, обсягу,  мети,  а  також  від  способу  його  оприлюднення.  Необхідно підкреслити,  що  основні  умови  є  необхідними  і  достатніми  для правової  охорони  твору,  а  додаткові  умови  правої  охорони  твору  є факультативними, оскільки  істотно збільшують кількість творів, що підлягають правовій охороні. Таким чином, твір може бути об'єктом правової  охорони,  якщо  він  створений  інтелектуальною,  творчою діяльністю  й  виражений  в  об'єктивній  формі.  Ці  основні  умови правової  охорони  не  залежать  від  змісту  й  способу  оприлюднення твору.[17, 103-104]

До об’єктів авторського права належать: літературні та наукові твори, музичні твори, сценарії, хореографічні та музично-драматичні твори аудіовізуальні твори, твори образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, твори архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, мапи, фотографія, комп’ютерні програми, бази даних. Правова охорона об’єктів авторського права забезпечується лише у тому випадку коли вони виражені в об’єктивній формі, записані на матеріальному носії у формі придатній для сприйняття. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть його літературна обробка — редагування, коректура тощо).

Ст.10 Закону України «Про авторське право і суміжні права» перелічує об’єкти, що не охороняються авторським правом:   а) повідомлення про новини дня або поточні  події,  що  мають характер звичайної прес-інформації;   б) твори народної творчості (фольклор);   в) видані  органами  державної  влади  у межах їх повноважень офіційні документи політичного,  законодавчого,  адміністративного характеру  (закони,  укази,  постанови,  судові рішення,  державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;   г) державні символи України,  державні  нагороди;  символи  і знаки  органів  державної  влади,  Збройних  Сил  України та інших військових формувань;  символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;   д) грошові знаки. [5]

Авторське право визнається за будь-яким твором в галузі науки, літератури, мистецтва незалежно від його форми, готовності і художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).

Авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) і право власності на річ, в яку він втілений, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об'єкт авторського права і річ — рукопис, картину, примірник книги. На річ, в яку матеріально втілюється твір, може існувати право власності, право користування тощо, але не авторське право.

Суб'єкти авторського права — фізичні та юридичні особи, які є носіями суб'єктивних майнових та немайнових прав та обов'язків.

Зазвичай  суб'єктів  авторських  прав  поділяють  на  дві  групи  за  спо-собом  набуття  авторського  права  —  первинні  та  вторинні  суб'єкти авторського права. Первинним  суб'єктом  авторського  права  є  автор  творів  науки, літератури і мистецтва. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автор визначений як фізична особа, творчою  працею  якої  створений  твір.   

 Під вторинним суб'єктом авторського права слід розуміти фізичних або юридичних осіб, які не брали участі у створенні твору науки, літератури  і  мистецтва,  але  набули  певного  обсягу  майнових  прав інтелектуальної власності на твір за законом або за договором. Вторинними суб'єктами авторського права на твір можуть бути: спадкоємці автора; роботодавець, коли твір створений у порядку, визначеному ст. 429 ЦК України; замовник. Суб'єктом  авторського  права  на  твір  за  договором  може бути будь-яка фізична чи юридична особа. 

Між первинним та вторинним суб'єктами існує певна різниця, яка полягає у такому: обсяг  повноважень  вторинного  суб'єкта  авторського  права на твір більш звужений, аніж у автора твору; за  характером  права  вторинного  суб'єкта  є  похідними, оскільки перейшли від автора.  

Специфічними  суб'єктами  авторського  права  на  твір,  які  окремо не визначені у ст. 435 ЦК України, але наявність яких випливає зі змісту ст. 433 ЦК України та права яких закріплені у статтях 19 і 20 Закону України «Про авторське право і суміжні права», є упорядники та  перекладачі.   Якщо авторське право на первинний твір охороняється законом, необхідно отримати дозвіл від його  автора  або  іншого  правонаступника  для  використання створеного  на  його  основі  похідного  твору.  Відсутність  такої  згоди буде перепоною лише щодо використання твору. Водночас особа, яка здійснила таку переробку, буде визнаватися автором такої переробки.

Співавторство  —  авторське  право  на  твір,  створений  у  співав-торстві,  що  належить  співавторам  спільно,  незалежно  від  того, становить  такий  твір  нерозривне  ціле  чи  складається  із  частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення (ч. 1 ст. 436 ЦК України).[13, 154-155]  

Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який вміщується на оригіналі і кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі - ©, імені (найменування) особи, яка володіє авторським правом, і року першої публікації твору. Якщо твір опубліковано анонімно  чи  під  псевдонімом  (за винятком  випадку,  коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на  творі) вважається   представником  автора  і  має  право  захищати  права останнього.   

   Ст.28 Закону України «Про авторське право і суміжні права» регламентує строк дії авторського права.  Авторське  право  діє  протягом  усього  життя  автора   і 70 років  після  його  смерті. Для творів,  оприлюднених анонімно  або  під  псевдонімом, строк  дії  авторського  права  закінчується  через 70 років після того,  як твір було оприлюднено.  Якщо взятий автором псевдонім не викликає  сумніву  щодо  особи  автора  або  якщо авторство твору, оприлюдненого  анонімно  або  під  псевдонімом,  розкривається  не пізніше   ніж   через   70   років   після   оприлюднення   твору, застосовується строк, передбачений частиною другою цієї статті. Авторське право на твори,  створені у  співавторстві,  діє протягом  життя  співавторів  і  70  років після смерті останнього співавтора.

У разі,  коли весь твір публікується  (оприлюднюється)  не водночас,  а  послідовно  у  часі  томами,  частинами,  випусками, серіями тощо,  строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору. Авторське  право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.

Авторське право на  твір,  вперше  опублікований  протягом 30 років після смерті автора,  діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування. Будь-яка  особа,  яка  після  закінчення  строку   охорони авторського  права  по  відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює,  користується захистом,  що є рівноцінним захисту майнових  прав  автора.  Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений.

Строк  дії авторського права після смерті автора і строки, встановлені  частинами  третьою  - сьомою цієї статті, починаються від  дня  смерті  автора  чи  з дня настання подій, передбачених у зазначених частинах, але відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті чи роком, в якому відбулася зазначена подія.[5]

2.3 Найбільш поширені способи порушення авторського права.

Законом України«Про авторське право й суміжні права» у редакції від 25 липня 2001 р. у законодавчий обіг був введений термін «піратство». «Піратство» являє  собою протиправну поведінку, яка посягає безпосередньо  на  виключне  право  автора  на  відтворення  твору. Воно полягає насамперед у виготовленні й комерційному поширенні  (форма  поширення  не  має значення)  незаконних  екземплярів (книг і взагалі друкованих матеріалів, дисків, касет тощо) літературних, художніх, аудіовізуальних, музичних творів, фоно-грам, відеограм, комп'ютерних програм і баз даних. Термін  «піратство»  також  використовується  для  кваліфікації недозволених публічних показів твору, повторних передач і всіх інших форм використання твору, передачі в ефір і т. д. Виготовлення примірників твору становить піратське діяння в  тому  випадку,  якщо  ці  екземпляри  виготовляються  в  комерційних масштабах і без дозволу власника прав на твір або його виконання,  на  охоронювану  фонограму  або  передачу  в  ефір, залежно від конкретного випадку. Такі примірники зазвичай називають «піратськими примірниками». Власник ліцензії може надавати дозвіл на відтворення лише тим способом, яким таке право дає йому його договірна ліцензія.[12, 478.]

Крім вищезазначених діянь піратськими діяннями слід вважати такі: виготовлення упаковки або упаковка;  вивіз і ввіз на територію України;  пропозиція щодо продажу, оренди, надання позики або будь-якої іншої форми розповсюдження;  продаж, оренда, надання позики  або  будь-яка інша  форма розповсюдження;  володіння з наміром здійснення діянь, передбачених у пунктах 1—4 відносно піратських екземплярів, якщо ці діяння відбуваються в комерційних масштабах і без дозволу власника права на літературний або художній твір, на його виконання, на фонограму або передачу в ефір, залежно від конкретного випадку (замах).

Від піратства особливо страждають шкільні підручники, технічні й  наукові  відкриття  й  літературні  бестселери,  записи  музичних творів, аудіовізуальні твори, передачі в ефір, комп'ютерні програми й банки даних. Піратство завдає шкоди інтересам автора, видавця (якщо мова йде про піратство охоронюваних літературних і художніх творів), а  також  власників  суміжних  прав  (якщо  воно  стосується фіксації охоронюваних виконань, фонограм і передач в ефір). Воно  також  заподіює  шкоду  інтересам  працівників  індустрії культури, оскільки, підмінюючи збут законної продукції, воно мо-же призвести до зниження легального виробництва; нарешті, воно завдає  шкоди  інтересам  держав,  оскільки  особи, які  займаються піратством, завжди здійснюють свою діяльність (або принаймні її частину) підпільно.  

Іншим  способом  порушення  авторського  права і суміжних прав є контрафакція. Контрафактне виготовлення  твору  являє собою протиправну дію, що є елементом піратства. Воно полягає у відтворенні виданого твору, фонограми, аудіовізуального твору, комп'ютерної програми тощо шляхом шахрайського використання назви,  фірмового найменування або фірмового знака законного видавця, виробника, власника ліцензії тощо.  

 Крім піратства й контрафакції існують порушення авторського права і суміжних прав, які мають комплексний характер, оскільки посягають як на особисті немайнові права, так і на майнові права.До таких порушень належать: опублікування без дозволу автора невиданого твору;недозволене видання твору, щодо якого автор здійснив своє право на відмову від публікації; вилучення з обігу раніше опублікованих екземплярів;  плагіат. У перших трьох випадках має місце порушення як майнових прав на відтворення або публічне розповсюдження, так й особистих немайнових прав на оприлюднення або на рішення про оприлюднення чи вилучення виданих екземплярів. Вказані ситуації пояснень не вимагають. Залишається плагіат.

      Плагіат полягає у повному або частковому присвоєнні оригінальних елементів, що містяться в чужому творі, і представленні їх як власних. Посягання на особисте немайнове право автора,  що  став  жертвою  плагіату, завжди  посягають  на  повагу  його права  авторства,  оскільки  плагіатор  видає  чуже  авторство  за власне.У більшості випадків плагіат також є посяганням на цілісність твору, оскільки,  як правило, плагіатор  намагається  замаскувати свій плагіат. Посягання  на  майнові  права  виникає  із  внесення  змін  в оригінальний твір без дозволу і його використання (відтворення, повідомлення для загального відома). Правова  теорія  проводить  розмежування  між  грубим  «стовідсотковим» плагіатом (зустрічається рідко), при якому чужий твір привласнюється  повністю  або  практично  повністю,  і  плагіатом «замаскованим»,  при  якому  плагіатор  намагається  сховати  своє діяння або привласнити якісь істотні оригінальні елементи твору, що став жертвою плагіату. Плагіат безперечно має місце у цьому останньому випадку, тому  вважається,  що  його  слід  оцінювати  залежно  від  ступеня подібності, а не розбіжностей між відповідними творами

  

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Утвердження інноваційної моделі економічного зростання та інтеграція України в європейське співтовариство потребують суттєвого піднесення ролі та значення національного інтелектуального капіталу, активізації процесів входження держави у міжнародні структури, які регулюють відносини інтелектуальної власності.

Аналіз свідчить, що на сьогодні в Україні зроблено важливі кроки на шляху формування та розвитку інституту інтелектуальної власності, створення відповідного законодавчого поля, гармонізованого з міжнародними вимогами. Водночас, серйозною проблемою, яка гальмує інноваційний розвиток нашої держави та входження її до Світової організації торгівлі, є відсутність дійового захисту майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності та належної виконавчої інфраструктури щодо реалізації наявного законодавства.

Існують проблеми і в галузі авторського права, а саме, диспропорції між потенційними можливостями і реальним забезпеченням прав і законних інтересів авторів творів науки, літератури і мистецтва, що зумовлені багатьма об'єктивними причинами: економічне становище країни, обмежені фінансові можливості користувачів творів, нерозвинутість інфраструктури авторського права, відсутність традицій, низька правова культура у сфері використання інтелектуальної власності, триваючий процес становлення національної системи охорони. Конкретним виявом цього е небезпечні масштаби неправомірного використання об'єктів авторського права і суміжних прав. Насамперед це відчувається в сферах книговидання, звуко- і відсозапису, кінопродукцїї, комп'ютерних програм. Особливо гострим залишається питання невиплати вітчизняним і зарубіжним авторам винагороди. Все це завдає великої матеріальної і моральної шкоди державі, не сприяє розвитку самобутньої національної культури.

Створенню в нашій країні ефективної системи охорони інтелектуальної власності перешкоджають недоліки правового поля; нерозвиненість судової практики і відсутність спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності; зневага суспільства до прав інтелектуальної власності; відсутність належного інформаційного забезпечення діяльності у сфері інтелектуальної власності.

 Інноваційну діяльність в Україні стримують невирішені на державному рівні фінансові та техніко-економічні проблеми, зокрема слабкий розвиток матеріально-технологічної й виробничої бази, складнощі фінансування ризикових інноваційних процесів, відсутність стрункої системи обліку та порядку визначення ціни об'єктів інтелектуальної власності.   Для формування дієвої системи охорони інтелектуальної власності необхідне створення ефективної судової системи.  Аналіз практики останніх років показує, що в Україні, як і в інших державах пострадянського простору, існує тенденція до збільшення кількості спорів у сфері інтелектуальної власності. Хоча однозначної статистики з цього питання немає, за деякими оцінками до 85 % спорів щодо порушень прав інтелектуальної власності вирішуються мирно (в позасудовому порядку, в тому числі шляхом переговорів).

Важливими проблемами є відсутність національної системи інформації з питань інтелектуальної власності, неналежний рівень фахової підготовки суддів, працівників органів МВС, СБУ, митної та податкової служб та інших спеціалістів, діяльність яких пов'язана з відносинами інтелектуальної власності. Нині в межах системи охорони інтелектуальної власності функціонує Вищий  навчальний заклад післядипломної освіти Державний інститут інтелектуальної власності з віднесенням його до сфери управління МОН.В деяких вищих навчальних закладах запроваджені учбові курси з предмету інтелектуальна власність. Втім, проблема підвищення рівня освіти й кваліфікації посадових осіб, зайнятих у сфері державного регулювання інтелектуальної власності, залишається актуальною.

Становлення інституту інтелектуальної власності в Україні нерозривно пов'язане з функціонуванням Державного департаменту інтелектуальної власності, Українського інституту промислової власності (Укрпатенту), Українського агентства з авторських і суміжних прав та інших спеціалізованих установ та закладів.

Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності. Департамент забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності та спрямовує діяльність таких закладів, як Державне підприємство "Український інститут промислової власності" (Укр-патент), Державне підприємство "Українське агентство з авторських і суміжних прав", Інститут інтелектуальної власності та права.

З метою реалізації законодавчих норм щодо попередження, виявлення, припинення та розслідування правопорушень у сфері інтелектуальної власності в Україні функціонують спеціальні підрозділи у Міністерстві внутрішніх справ України, Службі безпеки України, Державній митній службі України, діяльність яких спрямована на недопущення виробництва та розповсюдження на території України контрафактної продукції. [23]  

Україна робить послідовні кроки на шляху входження до міжнародної системи охорони авторського права і суміжних прав. Як правонаступник колишнього Союзу  РСР наша держава підтвердила участь у Всесвітній конвенції про авторське право, взявши на себе зобов'язання охороняти в Україні твори зарубіжних авторів, починаючи з травня 1973 року (час приєднання СРСР до цієї Конвенції). У травні 1995 року Україна приєдналася до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка набрала чинності на території нашої держави 25 жовтня 1995 року. Приєднання до Бернської конвенції дає змогу забезпечувати ефективніший захист прав вітчизняних і зарубіжних авторів. У січні 1995 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду про співпрацю в галузі авторського права і суміжних прав у рамках країн СНД. У червні 1999 року Україна приєдналася до Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворен­ня їх фонограм. На основі довгострокових угод про експорт прав між Державним агентством України з авторських і суміжних прав і фірмами Німеччини, Великобританії, США, Японії в цих країнах здійснюється переклад десятків українських наукових журналів, монографій, творів художньої літератури, виконуються музичні твори. Міжнародний культурний обмін набирає дедалі ширшого розмаху і є ефективним засобом розвитку національної системи авторського права.

Налагоджено зв'язки з впливовими міжнародними організаціями. У деяких з них, наприклад у Всесвітній організації інтелектуальної власності, Україна є членом виконавчих органів (членом Виконавчого комітету Бернського Союзу). Особливої уваги заслуговує співпраця між Україною і Європейським Співтовариством з удосконалення захисту прав інтелектуальної власності. На виконання положень статті 50, а також Додатка III Угоди про партнерство і співпрацю з Європейським Союзом передбачено приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм і органів мовлення (Рим, 1961 рік). Слід фактично розглядати як частину національного законодавства директиви Європейського Товариства з авторського права і суміжних прав, приводити національне законодавство у відповідність з їх вимогами.

Необхідне підвищення ролі і значення охорони авторського права як загальнонаціонального, загальнодержавного завдання. Впровадження цивілізованих відносин у сфері використання інтелектуальної власності, витіснення з внутрішнього ринку низькопробної і піратської продукції, забезпечення надходження до державного бюджету багатомільйонних сум поки що не сплачених податків, виконання Україною взятих на себе відповідальних міжнародних зобов'язань може бути досягнуто тільки за умови постійної уваги з боку держави до проблем авторського права, спільних дій зацікавлених сторін, за активної підтримки широкої громадськості. [21] 

Отже, одне з першочергових завдань національного законодавства — забезпечення в Україні становлення цивілізованого ринку інтелектуальної власності. Найближчим часом необхідно розробити інструментарій, який би дозволив наблизитися до реалістичних вартісних оцінок інтелектуальної власності, заснувати та розвинути відповідні соціальні, політичні, економічні інститути. Необхідні зміни і доповнення до Закону України «Про авторське право і суміжні права» з метою посилення боротьби з неправомірним використанням творів, запровадження кримінальної та адміністративної відповідальності за порушення норм авторського права і суміжних прав.

ВИСНОВКИ

Зміна функцій знання та культури в цивілізації кінця ХХ століття призвела до різкого збільшення обсягів використання результатів інтелектуальної діяльності. Набутки людського розуму стали об’єктами економічного обігу. Економічної цінності набула й інформація, що є основним виробничим продуктом засобів масової інформації. Нині тиражування матеріальних носіїв – об’єктів авторського права – сформувалося в потужну індустріальну галузь, яка містить підгалузеві структури: книговидання, друк періодичної продукції, тиражування кінофільмів, аудіо- та відео матеріалів.  

Розвиток національної творчості не має перспектив, якщо автору не гарантована авторська винагорода за його творчу працю. Тому охорона авторського права і суміжних прав передбачає не тільки виплату справедливої винагороди авторам, але й належний захист прав видавців і виконавців. Добре поставлений захист авторських прав вигідний не тільки авторам, але і державі, тому що, усуваючи недобросовісну конкуренцію, сприяє поповненню державної скарбниці за рахунок податків. Однак для цього необхідно створити відповідну адміністративну інфраструктуру, яка б забезпечувала строге дотримання авторських прав. Об'єкти авторського права і суміжних прав, які роблять внесок до культурного розвитку держави, можуть мати й істотне економічне значення як для авторів, які їх створ, так і для підприємства або держави. Так, найбагатшою жінкою Великої Британії у 2002 p. була визнана письменниця Джоана Кетлін Роулінг, яка подарувала світові Гаррі Поттера. Тільки за один рік вона отримала від продажу прав на видавництво своїх книг та їх екранізацію 77 млн. євро. А відома фірма "Microsoft®", використовуючи такий об'єкт авторського права, як комп'ютерна програма, за короткий час вийшла на перше місце у світі за обсягом капіталу, а її засновника - Білла Гейтса вважають найбагатшою людиною світу.

На цьому тлі особливо актуально постало питання правомірності використання цих творів - об’єктів авторського права та визначення обсягу прав на них. Вирішення таких завдань здатна забезпечити лише держава. Поза як авторське право у своїй основі є юридичним проявом усвідомлення державою важливості охорони культури як гаранту розвитку суспільства.

За останні роки Україна значно активізувала процес входження до світових структур, пов’язаних зі сферою інтелектуальної власності, і вже є учасницею 15 із 26 універсальних міжнародних конвенцій та договорів у цій галузі. Внесення України Міністерством торгівлі США до списку “301” – країн з низьким рівнем захисту прав інтелектуальної власності – спричинило істотні труднощі в зовнішньоекономічній діяльності держави та водночас виявилося стимулом, який спонукає до розвитку системи охорони інтелектуальної власності в Україні. Прийняттям Закону України “Про авторське право і суміжні права” в грудні 1993 р. та його оновленою редакцією від 22 травня 2003 р. було розпочато процес інтеграції України до європейського правового поля. Наша держава зробила значні кроки на шляху до гармонізації вітчизняного законодавства з авторського права та суміжних прав із нормами Європейського Союзу. Відповідно до підписаних угод у сфері охорони інтелектуальної власності, були прийняті важливі закони та підзаконні акти, що засвідчили спроможність нашої держави адекватно та своєчасно реагувати на глобальні процеси, які відбуваються у сфері авторсько-правового регулювання у світі.

Сьогодні система захисту інтелектуальної власності в Україні практично сформована. Її регулюють 37 законів і понад 100 підзаконних актів, дія котрих поширюється, принаймні, на 16 самостійних об’єктів авторського права в галузі науки, літератури та мистецтва, а також на такі об’єкти суміжних прав, як виконання, фонограми, відеограми та передачі (програми) організацій мовлення. Індустрія засобів масової інформації також зазнала суттєвих змін в умовах утвердження ринкових відносин у всіх сферах людської діяльності. Інформація перетворюється на товар, а її отримання стає гарантом стабільного прибутку. В такій ситуації проблема охорони авторського права є важливим компонентом законодавчих меж, які забезпечують правовий захист та конкурентоспроможність індустрії масової інформації.

Сприяючи створенню умов для творчої праці, забезпечуючи правове визнання й охорону творчих напрацювань, закріплюючи за авторами права на використання створених ними набутків і отримання доходів від їх використання, авторське право водночас створює умови для використання інтелектуальних надбань в інтересах суспільства, з просвітницькою та пізнавальною метою. Забезпечення належного рівня охорони авторського права сприятиме підвищенню рівня довіри до засобів масової інформації як поширювача культурологічної та освітньої інформації в суспільстві та стимулюватиме не лише творчу діяльність, але й відповідальність за її результати.

Розглянувши історичні умови виникнення і становлення авторського права, джерела та поняття, найбільш поширені способи порушення авторських прав, проаналізувавши проблеми та перспективи розвитку інтелектуальної власності в Україні, можна зробити наступні висновки:

1.   Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичайно молоде, його становлення відбувається паралельно зі встановленням державності та формуванням правової держави;

2.  Законодавча база, що стосується авторського права в Україні практично сформована. Це не розрізнена сукупність чинних нормативних актів, а достатньо цілісна система;

3. Авторське право – особисті (немайнові) і майнові права авторів та їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням наукових літературних і мистецьких творів;

 4. Однією з основних умов успішного функціонування системи інтелектуальної власності є забезпечення захисту прав авторів;

5.   Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літературиі мистецтва, виражені в будь - якій об'єктивній формі;

6.   Суб’єкти авторського права – особи, котрим належить суб’єктивне авторське право на твір. Ними можуть бути як громадяни України, так й іноземні громадяни чи особи без громадянства;

7.  Підтримка і захист творчості, охорона результатів інтелектуальної діяльності безпосередньо пов’язані із захистом свободи слова та прав людини.  

Глобальне спрямування механізму охорони права свободи творчості виявляється у тому, що норми права повинні регулювати відносини на користь фізичної особи-творця і надавати можливість реалізовувати належні права та правомірні інтереси, забезпечувати належний рівень охорони та захисту прав приватними і публічними засобами. Це зумовлює рівень і систему національного законодавства. Міжнародне гуманітарне та спеціальне законодавство при цьому є орієнтиром для національних систем права і служить засобом гармонізації національних законодавств.

Проголошений Україною курс на європейську інтеграцію вимагає від нашої держави утворення та функціонування національної системи охорони авторського права та суміжних прав у межах спільного ринку інтелектуальної власності.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України

28 червня 1996 року: Офіційне видання. – К., 2006. – 124с.

  1.  Конституція України. Науково-практичний коментар /редкол.: В.Я.

Тацій, О.В. Петришин, Ю.Г. Барабаш та ін.; Нац. акад. прав. наук

України. – 2-ге вид., переробл. і доппов. – Х. : Право, 2012. – 1128с.

  1.  Цивільний кодекс України: Офіційний текст: Прийнятий Верховною

Радою україни 16 січня 2003 р.: Набирає чинності з 1 січ.2004 р. – К.:

Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 432с.

  1.   Цивільний кодекс України:Науково-практичний коментар, за ред..

 розробників проекту Цивільного кодексу України. — К.: Істина, 2013 

 — 928 с.

  1.  Закон України «Про авторське право і суміжні права»: Електронний

ресурс. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3792-12

  1.  Бондаренко С.В. Авторське право та суміжні права. – К.:Ін-т інтел.

Власн. І права, 2008. – 288 с.

  1.  Великий енциклопедичний юридичний словник/ За ред. академіка НАН

України Ю.С. Шемшученка. – К.: Юридична думка, 2007. – 990 с.

  1.  Дахно І.І. Право інтелектуальної власності: Навчальний посібник. –

Вид. 2-е, перероб і доповн. – К., 2006. – 278 с.

  1.  Драпак Г., Скиба М. Основи інтелектуальної власності: Навчальний

посібник. -  Хмельницький: ТУП, 2007. – 155 с.

  1.   Дробязко В.С., Дробязко Р.В. Право інтелектуальної власності:

Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 236 с.

11. Калятин В.О. Интелектуальная собственность(Исключительные

права): Учебник для вузов. – М.:Норма, 2000.- 284 с.

12. Липцик Д. Авторское право и смежные права / Пер. с фр.; предисловие

М. Федотова. — М.: Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002. – 405 с.

13. Право інтелектуальної власності: Академічний курс: Підручник для

студентів вищих навчальних закладів/О.П. Орлюк, Г.О. Андрощук, О.Б. Бутнік-Сіверський та ін..; За ред.. О.П. Орлюк, О.Д. Святоцького. – К.:Видавничий дім «Ін Юре, 2007. – 696 с.

14. Основи інтелектуальної власності. – К.: Видавничий дім «Ін Юре»,

1999. – 196с.

15. Право інтелектуальної власності України: конспект лекцій/ НЮАН ім.

Я. Мудрого; за ред.. В.І. Борисової. – Х.:Право, 2008. -112 с.

16. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про

інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. – 2004 с. - №3. – 670 с.

17. Сударков С. А. Основы авторского права. — Минск: Амалфея, 2000.-

385 с.

18. Цивільне право України: Академічний курс: Підручник. – К..2003. –

397 с.

19.  Юридична енциклопедія: В 6-и т. Т.1. – К.:Укр. Енцикл., 1998. – 670 с.

    20. Авторське право в СРСР:[Електронний ресурс]//Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Авторське_право

    21. Перспективи розвитку системи охорони авторського права і суміжних прав в Україні:[Електронний ресурс]//Режим доступу: http://www.vuzllib.su/books/238--Інтелектуальна_власність_вУкраїні.

    22. Поняття авторського права:[Електронний ресурс]//Режим доступу: http://pidruchniki.com/1911052257421/pravo/ponyattya_avtorskogo_prava#28

     23. Проблеми та перспективи розвитку інтелектуальної власності в Україні: [Електронний ресурс]// Режим доступу: http://pidruchniki.com/17280924/ekonomika/problemi_perspektivi_rozvitku_intelektualnoyi_vlasnosti_ukrayini

     24. Становлення авторського права в Україні:[Електронний ресурс]//Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Авторське_право

     25. Сторінки історії авторського права: [Електронний ресурс]// Режим доступу:  http://patent.km.ua/ukr/articles/i164


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

54086. Welcome to London 70 KB
  Good morning children. I’m glad to meet you. Today we continue our sightseeings of London. “Welcome to London”. It will be the topic of our today’s lesson. I’m sure you have already known something about the capital of G.B. But I want to ask you: what sightseeings of London do you know?
54087. London 7.45 MB
  Цели: практиковать учащихся в чтении; способствовать развитию умений и навыков монологической речи учащихся; способствовать развитию интереса к изучаемому языку и развитию аудитивной памяти.
54088. THE TOUR AROUND LONDON 3.94 MB
  Teacher: Many people think that modern life is impossible without travelling. Travelling has completely changed our life, our knowledge about other people, their lifestyles and their culture. And I want to start our today’s lesson with some questions to you.
54089. Лондон – столица Великобритании 76 KB
  I’m sure you’ve got much information about this wonderful city at your English lessons. And now you will have a good opportunity to show your knowledge in our imaginary trip around the city. During the trip you’ll solve some problems and take part in some projects.
54090. МАТЕМАТИЧНЕ ЛОТО 25.5 KB
  Вона служить гарною розминкою для учнів і допомагає їм настроюватися на робочий лад. Звичайно серед учнів найдуться такі які не вирішуючи прикладів спробують зібрати малюнок. Бажано зробити так щоб в учнів були різні малюнки. Щоб малюнки учнів не пропали можна попросити учнів виконати їх у двох екземплярах за допомогою копірки.
54091. Кохання: бути чи не бути. Цікаві історії кохання 145.5 KB
  Кохання! Як багато нам каже одне слово, та в той самий час, як мало ми знаємо про нього! Кожне кохання має свою історію. Іноді дуже коротку! Можна сказати, історію в мініатюрі! У неї є час зростання і зрілості. Сонячні підйоми і швидке падіння. Свої бурі і негоди. Те перше биття серця, котре потім може здатися початком нового кохання.
54092. My Family and Friends 73.5 KB
  Family life has always been a subject of research in literature. Famous writers have always described how people build their family relationships. Family life has changed a lot over the centuries, but family values have never been the subject of change. I think you agree with me that the main characteristic features of any family are love, respect, mutual understanding and tolerance.
54093. Методы решения иррациональных уравнений (их таксономия) 474.5 KB
  Тип урока: по критерию ведущей цели – урок повторения закрепления таксономии методов решения иррациональных уравнений на основе деятельностного подхода в обучении; по критерию ведущего дидактического метода – урок эвристического полилога урок проблемного воссоздания методов решения иррациональных уравнений; по критерию ведущего матема тического содержания – урок одной задачи одного уравнения урок практикум; по критерию типа информационного взаимодействия учащихся и учителя – урок сотворчества сотрудничества и соревновательности....
54094. Через віки з любов’ю Засідання клубу старшокласників «Сузір’я» 35.5 KB
  Кохання торжествує у світі. Кохання про нього мріють його чекають. Це кохання може прийти у 8 років а може й у 80.