89050

Європейські інтеграційні процеси. Європейський Союз

Курсовая

Международные отношения

Інтернаціоналізація господарського життя у другій половині ХХ ст. стала провідною тенденцією розвитку сучасної світової економіки. Однією з головних особливостей цього процесу є утворення великих зон впливу найбільш розвинутих країн. Вони стають своєрідними інтеграційними угрупованнями...

Украинкский

2015-05-07

621 KB

3 чел.

Міністерство освіти і науки України

Маріупольській державний гуманітарний університет

Кафедра “Міжнародна економіка”

Курсова робота

Європейські інтеграційні процеси. Європейський Союз

         

Студентка               

Спеціальність      -  6.050100 ”Міжнародна економіка”

Форма навчання  - денна

Група                    -  А

Керівник              -

Маріуполь - 2014


Умовні позначення

           Ескато -  Економічна і соціальна комісія для Азії і тихого океану

ЮНІДО – Організація об’єднаних націй з промислового розвитку

ЮНКТАД -  Конференція ООН з торгівлі і розвитку

 ОЕСР -  Організація економічного співробітництва і розвитку


ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………...........………..4

Розділ 1 Теоретичні основи інтеграційних процесів...............................................................6

  1.  Поняття і передумови економічної інтеграції.........................................................6
    1.  Євроінтеграція. Передумови та етапи формування Європейського союзу........10

Розділ 2 Європейський Союз як об’єднання європейських держав....…………….............14

         2.1 Інституції Європейського Союзу та інтегрована система управління.................14

         2.2 Аналіз експортно – імпортної діяльності Європейського Союзу.........................22

Розділ 3 Інтеграція України в сучасну європейську економічну систему...........................25

3.1 Напрямки  економічної взаємодії України та ЄС.................................................27

3.2 Перспективи співробітництва Євросоюзу та України..........................................34

Висновки....................................................................................................................................39

Список використаної літератури.............................................................................................40

Додатки.......................................................................................................................................41

 

Вступ

Інтернаціоналізація господарського життя у другій половині ХХ ст. стала провідною тенденцією розвитку сучасної світової економіки. Однією з головних особливостей цього процесу є утворення великих зон впливу найбільш розвинутих країн. Вони стають своєрідними інтеграційними угрупованнями, навколо яких об'єднуються інші держави, що забезпечує їм важливу роль у світовому господарстві й політиці.

Найбільш повно та чітко інтеграційні процеси проявилися в Західній Європі, де в другій половині століття починає формуватися єдиний господарський простір цілого регіону, в межах якого поступово складаються загальні умови відтворення руху факторів виробництва та постають механізми його регулювання. Окрім таких об'єктивних чинників впливу на західноєвропейську інтеграцію, як розгортання НТР, посилення ролі ТНК, глобальна інтернаціоналізація виробництва й капіталу, вона підживлювалась ідеєю єдиної Європи.

Отже, об’єктом даної роботи є міжнародна інтеграція, як об’єктивний процес розвитку стійких економічних зв’язків і поділу праці наднаціональних господарств, їх переплетіння і проведення узгодженої міждержавної економічної політики. У рамках об’єкту опрацьовується предмет роботи – особливості розвитку європейських інтеграційних процесів,  які виникли після Другої світової війни в результаті об’єктивної необхідності вирішення повоєнних економічних проблем європейських держав и привели до створення крупнішого інтеграційного угрупування світу - Європейського Союзу.

Мета роботи – з’ясувати, яку роль в міжнародних інтеграційних процесах відіграє європейська інтеграція, і виявити тенденції і перспективи розвитку Європейського Союзу.

В ході дослідження були окреслені наступні завдання:

  1.  розкрити поняття і визначити передумови економічної інтеграції;
  2.  розглянути етапи формування ЄС, його інституції, та інтегровану систему управління;
  3.  зробити аналіз експортно – імпортних операцій ЕС, як всередині угрупування, так і з іншими країнами світу;
  4.  визначити особливості інтеграції України в сучасну європейську економічну систему.

В курсовій роботі були використані такі методи, як аналітичний, метод порівняльного аналізу та статистичний метод. На основі об’єднання логічного та історичного методів були виявлені сучасні тенденції і подальші перспективи розвитку ЄС.

Розділ 1 Теоретичні основи інтеграційних процесів

1.1 Поняття і передумови економічної інтеграції

Економічна інтеграція є наслідком поглиблення міжнародного поділу праці. На певному етапі розвитку цього процесу економічні стосунки між країнами світу характеризуються вже не тільки торгівельними, але й тісними виробничими, фінансовими зв’язками.

Економічна інтеграція – це процес зближення національних економік шляхом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів і послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони. Національні економіки, спеціалізуючись на певних товарах та послугах, водночас доповнюють одна одну в системі світового господарства.[3]

Основними ознаками міжнародної інтеграції є наступні:

  1.  розвиток глибоких зв’язків між національними виробничими процесами;
  2.  широкий розвиток міжнародної спеціалізації і кооперування у виробництві, науці, техніці на основі найбільш прогресивних і глибоких їх форм;
  3.  глибокі структурні зміни в економіці країн – учасниць;
  4.  свідоме регулювання інтеграційного процесу, розробка скоординованої економічної політики і стратегії;
  5.  регіональність просторових масштабів інтеграції.

З 1947 р. в світі було створено більш ніж 60 інтеграційних угрупувань, що визначалося цілою низкою передумов, а саме:

  1.  близькість рівнів економічного розвитку і ступеню ринкової зрілості країн, які інтегруються;
  2.   географічна близькість країн, що  інтегруються;
  3.  спільність економічних та інших проблем;
  4.  демонстраційний ефект, який полягає в тому, що у країнах, які створили інтеграційні угрупування,  відбуваються позитивні зрушення, що має психологічний вплив на інші країни;
  5.  “ефект доміно”  - після того, як більшість країн того чи іншого регіону стали членами інтеграційного об’єднання, країни, що залишилися за його межами, відчувають деякі труднощі, пов’язані з переорієнтацією економічних зв’язків країн, що є членами угрупування, одна на одну. В результаті ці країни вимушені вступити в угрупування.

Спираючись на вказані передумови, країни створюють інтеграційні об’єднання, які, незважаючи на багату кількість у сучасній світовій економіці і різні рівні розвитку, мають приблизно однакові цілі. Вони полягають в використанні переваг економії масштабів, створенні сприятливої зовнішньополітичного середовища, вирішення завдань торгової політики, сприянні структурній перебудові економіки, підтримці молодих галузей національної економіки. Сучасна міжнародна економічна інтеграція є передумовою таких процесів світового розвитку, як глобалізація і регіоналізація.

Глобалізація означає тісну взаємодію і переплетіння економічних, політичних, соціальних, правових, інформаційних, культурних та інших трансакцій на світовому терені; поширення безпосередніх і опосередкованих зв’язків між суб’єктами економічної діяльності всіх країн світу; формування єдиної(глобальної) для всього світового суспільства системи світогосподарських відносин. Поняття глобалізації тісно пов’язане з інтернаціоналізацією господарського життя. Глобалізація супроводжується утворенням міжнародних організацій, що є регуляторами цього процесу. В економічній сфері це перш за все, економічні підрозділи ООН (ЕСКАТО, ЮНІДО, ЮНКТАД та ні.), Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова організація торгівлі, міжнародні організації в окремих галузях економіки (промисловість, сільське господарство, транспорт тощо).

Регіоналізація - це поглиблення міжнародних зв'язків на компактному просторі,  що зветься регіоном. Регіон характеризується не тільки близьким розташуванням країн  одна до одної, але и спільністю природних, історичних, економічних, політичних, культурних умов. На регіональному рівні утворюються міждержавні угрупування, які мають характер інтеграційних об’єднань. Економічне згуртування є головною метою і чинником їх утворення, але часто цей процес посилюється політичними, культурними и іншими умовами.

Хоч на перший погляд глобалізація і регіоналізація є процесами протилежного напрямку, вони не виключають, а доповнюють одна одну. На регіональному рівні конкретизуються, організаційно упорядковуються, моделюються інтеграційні процеси, які  на глобальному рівні мають узагальнений характер. Поступово розширюючись, регіональні  організації відпрацьовують механізм економічного співробітництва, який стає надбанням світової спільноти  на глобальному рівні.

Інтеграційні процеси відбуваються з неоднаковою глибиною и інтенсивністю в різких регіональних угрупуваннях. Це  залежить від загального рівня розвитку країн регіону і рівня поглиблення  поділу праці між ними. За ступенем інтегрованості виокремлюються такі регіональні об’єднання: зона периферійної  торгівлі, вільний торговельний простір (зона вільної торгівлі), митний союз, спільний ринок, економічний союз.

Зона преференційної торгівлі – початкова стадія регіонального процесу. Країни такого угрупування лібералізують торгівельні відносини між собою, усуваючи перепони в торгівлі деякими (але не всіма) товарами та послугами. На цій стадії ще не відпрацьований єдиний механізм оподаткування при перетині товаром кордону, діють різні митні правила тощо. Квоти для імпорту товарів з країн – партнерів можуть бути розширенні, але не ліквідуються цілком. Полегшуються умови для руху факторів виробництва (наприклад, для пересування робочої сили), але й тут можуть бути обмеження.

У вільному торгівельному просторі всі бар’єри на шляху торгівлі усунені. В ньому не допускаються ніякі дискримінаційні податки, квоти, тарифи, інші торгівельні бар’єри. Вільний економічний простір інколи створюється для певного класу товарів і послуг. Наприклад, створюється вільний торгівельний простір сільськогосподарських товарів, котрий передбачає відсутність обмежень на торгівлю лише сільськогосподарськими товарами.

Головною рисою вільного торгівельного простору є те, що кожна країна продовжує проводити свою власну політику стосовно до країн, що не є членами даного вільного торгівельного простору. Іншими словами, кожна країна  - член вільного торгівельного простору – вільна встановлювати будь – які тарифи або інші обмеження на торгівлю з країнами, які не входять до цього об’єднання.

Митний союз, як і вільний торгівельний простір, усуває бар’єри в торгівлі товарами серед країн – учасниць. Але крім цього, митний союз передбачає спільну торгівельну політику стосовно до країн, що не входять до митного союзу. Звичайно це проявляється при прийнятті зовнішнього тарифу (мита), за допомогою якого імпорт з країн, що не входять у митний союз, обкладається однаковим митом при продажу товарів будь – якій країні – учасниці митного союзу. Доходи від тарифів потім розподіляються між учасниками митного союзу, згідно з певними встановленими пропорціями.

Як і митний союз, спільний ринок не має торгівельних бар’єрів і характеризується спільною зовнішньоторговельною політикою. Крім того, у спільному ринку мобільними є чинники виробництва між країнами – учасницями. Обмеження на імміграцію, еміграцію та переливання капіталу через кордони усунені. Чинник мобільності дозволяє більш ефективно використовувати працю, капітал і технологію. Таким чином, у спільному ринку починається інтеграція безпосередньо у сфері виробництва, що змушує членів спільного ринку співпрацювати у грошовій, податковій (фіскальній) політиці і в політиці зайнятості.

Але, крім очевидних вигод функціонування спільного ринку, він має і негативні сторони. Мова йде про те, що підвищення продуктивності праці країн – учасниць спільного ринку в цілому не завжди передбачає однакову вигоду для віх країн, які входять до нього. Через цю обставину виникають труднощі у створенні спільного ринку в різних частинах земної кулі.

Економічний союз вимагає не лише інтеграції у сфері зовнішньоторговельної і виробничої діяльності, але й інтеграції економічної політики. Країни – учасниці економічного союзу на доповнення до вільного переміщення товарів, послуг, чинників виробництва повинні гармонізувати грошово – кредитну політику, оподаткування та державні витрати. Крім того, учасники економічного союзу повинні використовувати спільну валюту. Фактично останнє може біти реалізоване створенням системи фіксованих валютних курсів. Формування економічного союзу вимагає від держав відмови від значної частини суверенітету. Це – серйозна перешкода на шляху формування економічного союзу. Тим більше, що світова політична система побудована на вищій владі національної держави. Процес формування економічного союзу успішно відбувається лише в Європі. Тільки тут розвивається інтеграційне утворення, що досягло ступеня економічного союзу, це – Європейський Союз.

Отже, міжнародна економічна інтеграція являє собою комплексний феномен, що охоплює не тільки економіку, але й весь соціум. Вона пронизує різні сфери суспільного життя країн, які інтегруються, і створює діалектичну єдність об’єктивних і суб’єктивних процесів.

1.2 Євро інтеграція. Етапи формування Європейського Союзу

Аналіз сучасного стану розвитку європейських інтеграційних процесів неможливий без урахування історії розвитку ідеї об’єднання Європи. В умовах, коли в ЄС відбувається пошук стратегічних шляхів розвитку, трансформації внутрішньої структури та географічного розширення через приєднання нових членів теоретичне визначення майбутнього Європейського Союзу знову перетворилося на актуальну задачу для політичних діячів та наукового співтовариства. [10]

Виникнення європейської інтеграції зумовлене об’єктивною необхідністю пошуків нових шляхів інтеграційного розвитку, неможливістю подальшого розширення ЄС без кардинальних концептуальних змін у підходах до європейського будівництва, необхідністю формування не стільки інтеграційних моделей, скільки нової концепції, що включає обґрунтовану філософію нового Союзу, нову логіку його розвитку.

У перші повоєнні роки склалися передумови для початку інтеграційних процесів у Західній Європі. Популярність ідеї європейської інтеграції зросла в результаті Першої і Другої світових воїн, які спричинили значне послаблення позицій Європи у світовій економіці й політиці. Об’єднання зусиль західноєвропейських країн у соціально – економічній сфері було імперативом, без слідування якому уявлялось неможливим подолання наслідків світової війни. Досягнення порозуміння між західними європейцями і початок інтеграції прискорили геополітичний розподіл Європи і початок холодної війни.

З 1947р. почали створюватися організації військово – політичного і гуманітарного співробітництва.

Формально датою народження Європейського союзу можна вважати 18 квітня 1951 р., коли шість західноєвропейських держав – Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франції й ФРН підписали в Парижі Договір про заснування Європейського співтовариства вугілля і сталі (ЄСВС).

На  першому етапі (1951- 1957роки) інтеграційні процеси  розвивалися переважно у сфері економіки і мали вузький галузевий характер. Спроби поширити інтеграцію на сферу зовнішньої політики оборони успіху не мали.

Період 1958-1969 років починався серйозними розходженнями між країнами – учасницями щодо питань політичної уніфікації Західної Європи, характеру трансатлантичних стосунків, розширення й поглиблення Співтовариства. Для подальшого розвитку інтеграції були потрібні розробка і проведення спільної політики у сферах промисловості, транспорту, енергетики, охорони навколишнього середовища, у розвитку відсталих районів тощо. Назрівала необхідність формування економічного союзу, надзвичайно важливим елементом якого була б єдина валютна політика. Від усунення перешкод треба було перейти до визначення мети, змісту й засобів єдиної політики на кожному напрямі інтеграції, що передбачало вияв політичної волі країн - учасниць та їхню згоду на перетинання урядами суверенних прав наднаціональним органам ЄС.

На межі 60-70-х років Співтовариство задекларувало наміри активізувати  процеси економічної, грошово - кредитної і політичної уніфікації Західної Європи до 1980 року трансформувати Європейські співтовариства в Європейський Союз. Протягом 1969-1973 років відбулося перше розширення Співтовариства за рахунок вступу Великобританії, Данії, Ірландії. Співтовариству вдалося завершити бюджетне врегулювання Спільного ринку, визначити чіткий план переходу до формування комунітарного бюджету за рахунок власних, незалежних від національних урядів, ресурсів.

В середині 70-х років усі держави - члени Співтовариства охопила економічна криза. Відтак посилилася тенденція до дезінтеграції, що виявилася, зокрема, в їхніх сепаратистських діях щодо захисту своїх економічних інтересів (запровадження обмежень імпорту з країн - учасниць, зміна курсів валют тощо). Валютний хаос 70-х років, доларова експансія США, "плавання"  валют членів "Спільного ринку" не лише стали перепоною для реалізації планів створення економічного і валютного союзів, а й завдали шкоди підвалинам ЄС - митному союзові та єдиній сільськогосподарській політиці. У 70-ті роки - на початку 80-х років розрив у рівнях економічного розвитку між країнами ЄС збільшився. А зі вступом до угруповання порівняно відсталої Греції (1981 р.) це проявилося ще помітніше.

В середині 80-х років відбулась інтенсифікація євроінтеграційних процесів. Після прийняття  Єдиного Європейського Акту наприкінці 1985 р. розпочався новий етап європейського будівництва, пов’язаний з реалізацією програми створення єдиного ринку до 1 січня 1993 р. Напередодні прийняття  ЄЄА у Мілані було вирішено питання про приєднання до ЄЕС з 2 січня 1986 р. Іспанії і Португалії, чим було зроблено третє розширення Співтовариства. 

У Майстрисі 7 лютого 1992 року було підписано Договір про Європейський союз, в якому були об’єднанні всі нові положення ЄЄА. Цей договір вивів ЄС на рівень політичної інтеграції.

Під час Європейської ради в Корфу відбувся четвертий етап розширення Євросоюзу, а саме, Австрія, Норвегія, Швеція підписали Договори про вступ до ЄС. З 1 січня 1995 року з вступом Австрії, Фінляндії, Швеції Європа Дванадцяти перетворилася на Європу П’ятнадцяти.

У 90-х роках Євросоюз розпочав і реалізує масштабні проекти, спрямовані  на подальше поглиблення і розширення європейської  інтеграції.

На початку XXІ ст. Європейський Союз перебуває на якісно новому етапі своєї еволюції, який визначається кардинальним розширенням на Схід, проведенням радикальної інституціональної реформи, якісним поглибленням інтеграційного процесу  в рамках економічного і валютного союзу.

1 травня 2004 року відбулось п’яте розширення Євросоюзу. На правах членів увійшли в Союз вісім країн Східної Європи (Польща, Угорщина, Латвія, Литва, Словаччина, Словенія, Чехія, Естонія), Мальта та Кіпр.

У січні 2007року до ЄС вступили Болгарія та Румунія, планується вступ Туреччини. Отже, кількість населення спільноти зросла до 484,7 млн. чоловік.

Вступ економічно слабких країн в Союз призвів до зниження середнього національного доходу по ЄС на 18%, оскільки існують великі відмінності  у розвитку колишніх країн – членів ЄС-15 і нових країн членів Європейського Союзу (Додаток А). Нові країни – члени вже давно стали важливим ринком збуту для технологічно високорозвинених країн Західної Європи, який за своїм значенням у майбутньому буде важливішим, ніж ринк США та Китаю. У ці країни переносяться виробництва, перекачується капітал, оскільки тут дешева робоча сила й ресурси. Отже, можна виробляти конкурентну продукцію. Новоутворенні численні фірми потребують не тільки військового, а й  законодавчого захисту з боку ЄС. Досвід країн кандидатів до ЄС свідчить, що провідні фірми країн – членів Союзу намагаються придбати найбільш життєво важливі та прибуткові галузі виробництва. Такі, наприклад, як паливно – енергетична, автомобілебудівна, транспортна. Завдяки законодавству ЄС всі економічні процеси у східноєвропейських країнах стануть більш керованими, контрольованими й передбачуваними. Внаслідок розширення змінилися і  зовнішньоекономічні відносини для країн існуючого ЄС- 27.

Європейський Союз почав свою діяльність приблизно 55 років тому,  шість західноєвропейських держав підписали договір у Парижі. Зараз це одна з провідних міжнародних економічних організацій, яка включає у себе 27 країн Європи.

Розділ 2 Європейський Союз як об’єднання європейських держав

2.1 Інституції Європейського Союзу та інтегрована система управління

ЄС є одним з трьох основних і найбільш розвинених центрів сучасного світу, разом із Сполученими Штатами Америки і Японією. ЄС - найбільша світова торгова держава; на нього доводиться майже чверть світової торгівлі. Це також найбільший нетто-імпортер сільськогосподарських продуктів і сировини. На ЄС доводиться і основна частина допомоги країнам, що розвиваються.

У цілому ЄС підтримує дипломатичні відносини більш ніж з 130 країнами світу. Він має статус спостерігача в ООН. Він бере участь в щорічних зустрічах на вищому рівні семи провідних держав Заходу - в особі чотирьох своїх найбільших членів - Франції, Німеччини, Великобританії і Італії, а також президента Комісії ЄС, що безпосередньо представляє Союз.

ЄС має власну офіційну символіку – прапор і гімн. Прапор затверджений в 1986 і є синім полотнищем у формі прямокутника. Хоча ЄС не має офіційної столиці (країни-члени є по черзі головами Співтовариства протягом півроку згідно латинському алфавіту), більшість основних інститутів ЄС розташовані в Брюсселі (Бельгія). Крім цього деякі органи ЄС знаходяться в Люксембурзі, Страсбурзі, Франкфурті-на-Майні і інших крупних містах.

В цілому Європейський Союз підтримує дипломатичні відносини більш ніж з 130 країнами світу. Він бере участь в роботі ОЕСР і має статус спостерігача в ООН.

У відповідності з договорами, на основі яких створювалось та розбудовувалось Співтовариство, створено інституції, котрі реалізують її мету. До головних із них належать :

• Європейська рада (Рада Європейського Союзу) — орган розділів урядів держав-членів, в склад, якого входить також президент Комісії. Єдиний європейський акт юридично закріпив положення Ради як верховного політичного органу ЄС;

• Європейська комісія (Комісія Європейських Співтовариств — КЄС) — виконавський орган ЄС, який розробляє законодавство ЄС як за ініціативою, так і за дорученням Європейського парламенту або Європейської ради. По своїй структурі Європейська комісія складається з декількох департаментів (по різних напрямах діяльності), члени Комісії незалежні в своїй діяльності від національних урядів, оскільки вона (разом з Європейським парламентом) є наднаціональним органом;

• Європейський парламент — обирається в ході прямих загальних виборів. Він бере участь в законодавчому процесі ЄС і здійснює контроль за діяльністю Європейської комісії;

• Суд Європейського союзу (Європейський суд) — складається з 15 суддів (поодинці від кожної держави-члена) і додатково одного судді, а також 9 юридичних радників. Суд врегулює розбіжності країн — членів ЄС між собою і ЄС, між інститутами ЄС, між ЄС і юридичними і фізичними особами; видає висновки за міжнародними угодами; виносить попередні ухвали (що не мають юридичної сили) у справах, переданим йому національними судами. Суд накладає штрафи на держави-члени ЄС, що не виконують його ухвал.

Окрім центральних в ЄС діють робочі органи: Палата аудиторів, Економічний і соціальний комітет і Комітет регіонів — консультативні органи, що забезпечують дотримання інтересів різних економічних і соціальних категорій громадян і регіонів; Європейський інвестиційний банк, завданням якого є кредитування проектів, пов'язаних із структурним перевлаштуванням в країнах — членах ЄС; Європейський центральний банк, створений відповідно до Маастрихським договором і з 1999 р. що відповідає як незалежний орган за кредитно-грошову політику у валютний-економічному союзі.

Якісно новий рівень  західноєвропейського інтеграційного процесу визначається функціонуванням єдиного внутрішнього ринку (ЄВР). Ідея цього ринку виникла ще в 1982 р. і набула конкретного вигляду в детальній програмі Європейської комісії, відомій під назвою “Білої книги про створення внутрішнього ринку ” (червень 1995 р.). Вона містила плани 300 конкурентних заходів із визначенням терміну їх виконання на шляху до ЄВР.

До 1995 р. “Спільний ринок ” був об’єднанням національних ринків країн ЄС, пов’язаних між собою, але розділених великою кількістю різноманітних бар’єрів, які обмежували їхню господарську взаємодію.

Для європейських компаній мають велике значення такі основні заходи, які сприятимуть завершенню формування ЄВР:

  •  усунення фізичних перешкод на шляху руху всіх факторів виробництва;
  •  гармонізація технічних стандартів та норм;
  •  лібералізація ринків державних замовлень;
  •  зменшення податкових бар’єрів.

Неабиякої ваги також набувають створення валютного союзу (з грошовою одиницею - євро) та проведення єдиної науково – технічної політики, які хоча і не передбачені прийнятими директивами, але мають принципове значення для формування ЄВР та діяльності західноєвропейських компаній.

Функціонування ЄВР відчутно сприяло не лише ліквідації різних перешкод на шляху вільного руху всіх факторів відтворювального процесу, а й удосконаленню механізму його організації. Мова йде про стимулювання конкуренції та модернізацію організаційно – виробничих структур, поглиблення спеціалізацій економік країн ЄС, зниження витрат виробництва, розширення міжфірмового співробітництва, перегляд існуючих критеріїв оптимальних розмірів підприємств з урахуванням потреб як країн ЄС, так і всього світового ринку. Все це позитивно впливає на розвиток загальноєвропейського і глобального співробітництва не тільки в торгівлі, і й в економічній, науково – технічній, політичній сферах. Відкритість економіки ЄС залучає до процесу інтегрування чимдалі більше держав. Почалося помітне наближення ЄС до країн Центральної та Східної Європи, створення для них можливостей бути присутніми на ЄВР та брати участь у розвитку різноманітних форм співробітництва. Поступово до цього процесу залучається й Україна.

Бюджет Європейського співтовариства було утворено в 1957 р. через об’єднання двох бюджетів – ЄС та Євроатому. Він за своїм характером є повністю функціональним і отримує саме ті доходи, які необхідні на покритті попередньо визначених витрат. У межах ЄС передбачаються два види витрат. Перший – це адміністративні витрати інституціональних органів ЄС, тобто Комісії, Ради, Європарламенту, Європейського суду та ін. Другий являє собою операційні витрати, тобто такі витрати, які забезпечують функціонування сільськогосподарської політики, регіональні програми та соціальні фонди, що призначені для вирівнювання економічного зростання між регіонами.

Формування єдиного економічного проросту посилює роль бюджету ЄС у регулюванні економічної політики. Оскільки ЄС становить єдиний економічний організм, то перед ним, як і перед кожною економікою, постають проблеми ефективного розподілу доходів бюджету між секторами або територіальними галузями, стабільності економічного розвитку й темпів зростання. Функціонування ринкових відносин на всьому західноєвропейському просторі та недосконалість конкуренції не дають підстав для того, щоб названі проблеми розв'язувались самі по собі - механізмом ринкової економіки. Тут необхідне втручання держави, а точніше - спільних наддержавних органів ЄС. Наприклад, на основі ринкових сил не можна подолати відмінності в економічному розвитку між північними та південними регіонами ЄС, зокрема у рівнях ВВП на душу населення, рівнях безробіття тощо.

На практиці бюджет і має сприяти  вирішенню цих та інших проблем, тобто бути ефективним інструментом економічної політики, беручи на себе ті галузі економічної діяльності, розвиток яких ринок не може забезпечити.

При формуванні бюджету основну частину надходжень ЄС становлять так званні "статті багатства", які були затверджені ще в 1970 р. на основі внесків країн - учасниць. Вони охоплюють:

  •  надходження від мита й тарифів, які збирають країни ЄС, реалізуючи спільну тарифну угоду на товари і послуги, що імпортуються з третіх країн;
  •  сільськогосподарські внески в межах спільної сільськогосподарської політики - в тому випадку, коли країна - учасниця імпортує з третіх країн певні види сільськогосподарської продукції;
  •  внески країн - членів у залежності від виробництва та наявних резервів цукру і глюкози;
  •  внески, що визначаються як відсотки на ПДВ кожної з країн - учасниць. Ці внески здійснюються в тому випадку, коли нові члени не мають даного податку як відсотка ВВП (наприклад, Греція, Іспанія, Португалія, де названий податок було запроваджено з 1987 р.).

Видатки бюджету ЄС спрямовують такими каналами:

  •  фінансування адміністративних і поточних витрат органів ЄС;
  •  фінансування "нової політики";
  •  реалізація спільної сільськогосподарської політики (політика підтримки цін);
  •  здійснення політичного співробітництва з країнами, що розвиваються, та за країнами з перехідною економікою;
  •  витрати на збирання доходів до бюджету;
  •  витрати на дослідницькі цілі.

Бюджет ЄС є певною мірою обмеженим інструментом регулювання економічних процесів, оскільки через нього перерозподіляється трохи більше 1% спільного ВВП країн - учасниць. Але незважаючи на це тут обертаються значні ресурси, які суттєво впливають на окремі сфери господарства цих країн. Все, що стосується виконання бюджету ЄС, є компетенцією Єврокомісії і відбувається під контролем Контрольних зборів та спеціалістів - експертів, які представляють інтереси країн - учасниць.

Досвід розвитку західноєвропейської інтеграції показав, що проведенню єдиної валютно-фінансової політики належало не останнє місце в діяльності ЄС. Теоретикам інтеграції та її організаторам було зрозуміло, що без необхідної координації внутрішньої та зовнішньої грошово-кредитної і валютної політики, без створення для цього спеціальних структур (органів) не може бути вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили і вільного вибору місця заснування компаній на просторі Співтовариства. Разом  із тим формування єдиної валютної системи не передбачалося з часу підписання Римського договору в 1957 р. Лише поступово, починаючи з 1964 р. , запроваджується процедура консультацій на випадок зміни валютних курсів і створюється Комітет керівників центральних банків.

У 60-х роках постають європейські розрахункові одиниці для Європейського інвестиційного банку, формуються бюджет ЄС, єдина аграрна політика. На конференції глав держав та урядів у Гаазі (грудень 1969 р.) розглядався план поетапного створення економічного і валютного союзу, який дістав назву "план Вернера". Але тоді настільки гострими виявилися суперечності, пов'язані з його здійсненням, що план у повному обсязі не був затверджений. Криза Бреттон-Вудської валютної системи (і особливо заміна фіксованих курсів плаваючими), різке посилення інфляції, енергетична і сировинна криза примусили по суті відмовитися від довгострокової програми валютної інтеграції. І тільки впровадження в 1979 р. європейська валютна система виявилася життєздатною, витримавши економічну й нафтову кризу початку 80-х років.

Ступінь зрілості інтеграційного процесу органічно пов'язаний зі створенням механізму валютної інтеграції. Останній містить такі елементи:

  •  встановлення взаємозв'язаного режиму валютних курсів і правил проведення валютних інтервенцій для їх регулювання;
  •  введення єдиної валюти;
  •  створення валютного фонду, який би здійснював емісію валюти і регулював валютні відносини.

На початку 70-х років у ЄС діяла система взаємної підтримки курсів валют, що дістала назву "Змія в тунелі". Цей механізм валютного співробітництва встановлював тверді курси для семи валют (марки, ліри, франка, гульдена і т.д.), а також межі коливань ± 2,25% відносно долара. При цьому максимальна різниця між двома європейськими валютами не мала перевищувати 4,5% (співвідношення між найнижчим і найвищим курсами двох валют). Проте така система не виявилась достатньо надійною.

Валютні потрясіння середини 70-х років, нездатність розв'язати валютні проблеми у глобальному масштабі примусили ЄС прискорити формування європейської валютної системи (ЄВС).Тодішні канцлер ФРН Г.Шмідт і президент Франції В.Жискар д'Естен у червні 1978 р. на нараді глав держав і урядів "десятки" у Бремені висунули план створення такої системи. Він передбачав, окрім жорстких меж коливань курсів валют країн ЄС одна щодо одної, розширення масштабів взаємної інтеграції на валютних ринках з боку центральних банків Співтовариства, заснування єдиного валютного фонду і використання нової регіональної валюти - екю. Таким чином, механізм європейської валютної системи створювали такі основні елементи:

  •  європейська валютна одиниця - екю (з 1999р. запроваджено єдину західноєвропейську валюту  - євро);
  •  режим спільного коливання валютних курсів;
  •  Європейський фонд валютного співробітництва.

Від березня 1979 р., коли почали функціонувати ЄВС, економічна інтеграція країн "Спільного ринку" отримала новий імпульс. Забезпечення стабільності у валютній сфері створювало передумови більш глибокої та всебічної координації господарської політики країн - членів ЄС, збереження тих поверхів інтеграції, які вже зведені. У разі загрози значних відхилень курсів окремих валют від курсів центральних банків країн з цією валютою ЄВС передбачає проведення валютної інвентаризації на ринку з метою стабілізації курсу національної валюти в законних межах. При цьому кожних шість місяців переглядається центральний курс. При сильних його відхиленнях за рішенням країн - членів ЄС визначаються нові співвідношення.

При виникненні тимчасових ускладнень у валютній сфері країни Співтовариства використовують ресурси для надання коротко- і середньотермінової взаємної підтримки, які депонують членами ЄС на рахунках Європейського фонду валютного співробітництва (у 1981 р. перетворений на Європейський валютний фонд - ЄВФ). Фонд був створений ще на початку 70-х років у вигляді поновлювальних через кожних три місяці вкладів центральних банків - членів ЄС. ЄВФ має значні наднаціональні повноваження у сфері регулювання кредитно-грошової системи угруповання в цілому.

Нова валютна система Співтовариства зберігала деякі важливі характеристики колишньої "Змії в тунелі" (наприклад, мережу паритетів), але включала й нові. Так, "кошик валют" послужив основою введення європейської валютної одиниці - екю. Вартість цієї штучної регіональної валюти розраховувалась за певною формулою на основі співвідношень усіх національних валют. Вагомість національних валют у "кошику" залежить від питомої ваги валового національного продукту і річного зовнішньоторговельного обороту країн-членів ЄС. Через кожні п'ять років питома вага країн за цими двома параметрами переглядається (інколи це може здійснюватися в інші терміни). Головною перевагою євро є те, що ця валюта є середньозваженою величиною і тому вона вирівнює кон'юнктурні коливання тієї чи іншої національної валюти на ринках.

Важливо визначити, що євро - це не просто штучна валюта: їй притаманні риси реальних грошей з усіма їхніми функціями. В євро відображені паритети (центральні курси) валют усіх країн ЄС, а через них проявляються і "взаємні центральні курси", тобто курси валют відносно одна одної, які створюють своєрідну "мережу паритетів". Євро є також базою для виявлення ступеня відхилення ринкових курсів кожної пари національних валют і визначення того критичного моменту, коли треба вживати заходів двома зацікавленими країнами у сфері грошово-кредитної та валютної політики або проводити валютну інтервенцію на основі використання євро. Ця валюта є засобом розрахунків між валютними органами ЄС, інвестицій, а також виконує функцію резерву центральних банків.

Створення європейської валютної системи, як це засвідчив подальший розвиток інтеграції, не привело до ефективної єдиної валютної політики відносно зовнішнього світу і єдиної позиції відносно долара США. ЄС не зміг відмежуватися від спливу американської валюти, в якій виражаються ціни на нафту, зерно та більшість інших товарів на світових ринках. Долар був і залишається основною резервною валютою у світовій економіці. Тому зміни курсу долара супроводжуються спекулятивними операціями на грошових ринках і ринках цінних паперів, що впливає і на основні валюти ЄС.

Ці процеси в свою чергу здійснюють помітний дестабілізуючий вплив на платіжні баланси держав ЄС, на стан їхніх фінансів, на конкурентоспроможність як окремих країн, так і всього угруповання на зовнішніх ринках. Наявна валютна система на змогла повною мірою розв'язати суперечності між центрами регулювання економічної та кредитно-грошової політики на національному і наднаціональному (наддержавному) рівнях, а механізм її функціонування не виявив здатності до підтримання економічної рівноваги в межах усього інтеграційного угруповання. Це стало зрозумілим як теоретикам, так і політикам. Тому розвиток ідеї об'єднаної Європи вимагав практичного вирішення питання про створення економічного і валютного союзу.           

2.2 Аналіз експортно – імпортної діяльності Європейського Союзу

 

Утворення в 1957 р. Спільного ринку поклало початок формуванню в Західній Європі регіонального економічного комплексу з вільним рухом товарів, послуг, капіталу і робочої сили.

 1 січня 1993 р. офіційно почав функціонувати Єдиний європейський ринок, що ліквідував практично всі бар'єри для вільного руху в рамках Співтовариства людей, товарів, послуг і капіталу. З набуттям чинності 1 листопада 1993 р. Маастрихського договору про Європейський Союз Співтовариство зробило необоротний крок до створення економічного і валютного союзу (ЕВС).

Для відносин із зовнішнім світом ЄС розробляє зовнішню торгову і  комерційну  політику і  грає важливу роль на міжнародній арені. Торгівельна політика ЄС націлена на сприяння інтеграції розвинутих країн в міжнародну торгову  систему через послідовну діяльність на трьох рівнях: багатобічному (який зберігає головну роль за торговою політикою ЄС), двосторонньому і через автономні заходи.

На ЄС припадає 19% світового експорту і стільки ж світового імпорту, в той час, коли на США тільки 15% світового імпорту і 19% світового експорту. [2,93] 

Країни ЄС виділяють матеріальну допомогу країнам, що розвиваються, 0,33 0,4% від їх сукупного ВВП.

Обсяги експорту товарів з країн ЄС – 25  у 2006 році зросли на 7% порівняно з 2005р., а обсяги імпорту на 6,5%. Це найвищі показники з 2000 року. Однак сальдо торгівельного балансу негативне (101,92 млн. дол.). (Рис. 2.1)

Рис. 2.1  Експорт та імпорт країн ЄС – 25 , млрд. євро [14]

Тобто країни ЄС – 25 є більше імпортерами, ніж експортерами продукції на світовому ринку.

Експорт послуг з ЄС зріс у 2006 році на 9% в порівнянні з 2005р. і склав 1247 млн.дол.. Імпорт зріс на 8% і склав 1132 млн. дол.. Позитивне сальдо дорівнює 115 млн. дол., отже країни ЄС – 25 більше експортують послуги, ніж імпортують. [16]

Правила зовнішньої торгівлі дуже ускладнюють доступ іноземних товарів на європейський ринок. Саме у сфері торгівлі Європейський союз найбільш успішно виступає як єдиний діяч, відстоюючи інтереси усіх країн – членів.

Створення внутрішнього ринку ЄС з його вільним рухом товарів, послуг, капіталу та людей мало своїм наслідком проведення протекціоністської політики по відношенню до третіх країн. Перехід на більш високу ступінь інтеграції у 1986 р. з прийняттям Єдиного європейського акту викликав переніс бар’єрів, які до того часу розділяли країни, з внутрішніх на зовнішні.

У результаті протекціоністських заходів у сільському господарстві, в тому числі субсидування експорту, зменшився аграрній імпорт з третіх країн і зріс експорт.

Зріст ролі протекціоністської політики пов’язано також розширеннями ЕС у 1973, 1981, 1986, 1995 і 2004 роках, коли зростала кількість слабо конкурентних галузей, які мали або стратегічне, або соціальне значення і потребували державної підтримки. Після 2004 р. к таким галузям додалися широке і малорентабельне сільське господарство країн ЦСЄ. Тому зовнішні партнери остерігаються ще більшої замкненості ЄС. Країни СНД і насамперед Росія сприймають розширення, як часткову втрату ринку ЦСЄ. Правила стандартизації товарів, більш суворий ветеринарний та фітосанітарний контроль ЄС ускладнюють доступ російських товарів на ринки цих країн.

Взявши на себе зобов’язання знизити митні тарифи у торгівлі з третіми країнами, Євросоюз почав активно застосовувати нетарифні обмеження. У більшій мірі це виявляється у вибірковому укладанні специфічних  торгівельних угод з окремими країнами чи групою країн на двохсторонній основі. Наприклад, поступове збільшувалися квоти для експорту текстилю і готового одягу з країн, що розвиваються. Не дивлячись на те, що Євросоюз зобов’язався за результатами Уругвайського раунду переговорів повністю зняти обмеження на імпорт з країн, що розвиваються ще до 2005р., зміни квот відбувалися по різному. Наприклад – квоти для Тайвані, Китаю, Сянгана і Республіки Кореї ростуть до 2% на рік, для Індії, Таїланду й Філіппін -  на 6 – 7%, в той час як для Бангладеш вони взагалі відсутні. [2,94]

Серйозною проблемою для третіх країн є антидемпінгові обмеження, широко розповсюдженні в ЄС. У 2002р. ЄС ухвалив 80 таких обмежень. [2, 94]

В більшості випадків це стосується електроніки та електротехніки, текстилю, взуття, виробів хімічної промисловості, сталі. На деякі товари мито настільки велике, що немає економічного сенсу імпортувати їх у ЄС. Головні країни, які відчули на собі дискримінаційні правила торгівлі ЄС, є азіатські, особливо Китай, Індія, Тайвань, Республіка Корея, Індонезія і Малайзія.

Торгівельні обмеження у відношенні третіх країн пов’язані з  системою держзакупівель, яка практикується у Євросоюзі. Хоча відповідно до правил єдиного ринку уряди не мають права вибірково здійснювати держзакупівлі у національних виробників таким чином дискримінувати інших постачальників з країн ЄС, вони до сих пір здійснюють такі закупівлі. І це не дивлячись на те, що за правилами Уругвайського раунду переговорів ЄС офіціально погодився визначати постачальників за конкурсною основою.

Дискримінація у доступі на ринок Співтовариства виявляється і в тому, що Євросоюз має двосторонні пререференційні відносини з угрупуваннями країн. У найбільш привілейованому положенні знаходяться країни АКТ (країни Африки, Карибського басейну і Тихого океану), які ще у 1974 році підписали Ломейські угоди про доступ своїх товарів на ринок ЄС. У 1999р. Євросоюз підписав генералі зовану систему преференцій (ГСП), яка включає 146 країн АКТ і сприяє експорту з цих країн до ЄС. Отже, привілейоване положення країн АКТ можна пояснити вже не скільки геополітичними, скільки економічними міркуваннями. З цих країн вивозяться перш за все сільськогосподарські товари, які або не виробляються у ЄС, або виробляються у малій кількості.

Доступ країн, що розвиваються на ринок ЄС також залежить від рівня їх розвитку. У зв’язку з цим, наприклад з ГСП виключені Сянган, Китай, Республіка Корея і Сінгапур.

Найбільш розвинені країни – члени ЄС складають Еврозону. До неї входять такі країни, як Бельгія, Німеччина, Греція, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія і Фінляндія. Вони є ведучими імпортерами та експортерами продукції ЄС. (Рис.2.2, Рис.2.3)

Рис.2.2 Частка кожної країни – члена в імпорті  ЄС – 25 на 2005р. [14]

     

Рис.2.3 Частка кожної країни – члена в експорті ЄС – 25 на 2005 р. [14]

У 2006 році удвічі збільшився експорт товарів з країн, які знаходяться на східному кордоні ЄС  – від Фінляндії і Балтійських держав на півночі до Туреччини на півдні. Це пояснюється інтенсивними інтеграційними процесами, що відбуваються у ЄС (розширення у 2004), а також ростом імпорту товарів ЄС країнами СНД. Зростання експорту і імпорту Німеччини і Об’єднаного Королівства значно вище, ніж середньоєвропейське, тоді як  в Італії і Іспанії спостерігаються низькі темпи росту торгівлі, а у Франції і Ірландії вони взагалі дорівнюють нулю.[16]

Головними торгівельними  партнерами ЄС – 27 є США, Китай, Росія, Швейцарія, Японія, Норвегія, Туреччина, Південна Корея та Канада.

За прогнозами експертів не виключено що, до 2010 р. складеться своєрідне розподілення ролей: нові країни – члени будуть лідирувати у ЄС (не в світі) за темпами економічного росту, а старі збережуть безсумнівну перевагу перед новими країнами – членами у конкурентоспроможності на внутрішньому ринку ЄС, але не стануть найконкурентноспроможнішими у світовій економіці. [1, 27]

Утворення ЄЕС у 1957р. мало ціллю створення спільного ринку і на цій основі росту економічної стабільності і життєвого рівня. Для досягнення цих цілей було створено зону вільної торгівлі, проведення спільної аграрної і транспортної політики, створення валютного союзу та ін.

В цілому вже реалізовані кроки інтеграції у рамках ЄС позитивно впливають на економіку країн – учасниць і процеси інтернаціоналізації в масштабах всього господарства. Так, якщо у 1958р. частка внутрішнього експорту ЄЕС складала 37% від загального експорту, а частка внутрішнього імпорту – 35% від загального імпорту, то у 2005р. вони досягли 66,7% і 63,8% відповідно. [14] За рахунок збільшення взаємної торгівлі країни Західної Європи у меншій мірі, ніж інші країни світу,  підлягають змінам кон’юнктури світового ринку.

Розділ 3 Інтеграція України в сучасну європейську економічну систему

3.1 Напрямки  економічної взаємодії України та ЄС

Єдиний ринок Європейського Союзу, що формувався протягом майже 40 років, є досить складним за механізмами регулювання. Європейський Союз є одним з головних торговельних партнерів України. Угода про партнерство та співробітництво надає Україні та Європейському Союзу легший доступ на ринки один одного, без взаємної дискримінації товарів. Тобто йдеться про режим найбільшого сприяння та вільну й справедливу конкуренцію імпортованих товарів з товарами місцевого виробництва.

Основними формами економічного співробітництва України і ЄС є торгівля технічна і фінансова допомога та інвестиційна діяльність.

Європейський Союз та Україна, очікуючи приєднання України до Світової організації торгівлі (СОТ), уже зараз застосовують ряд принципів СОТ у взаємній торгівлі. Європейський Союз та Україна погодились взаємно надати статус найбільшого сприяння в торгівлі товарами. Це означає, що жодна зі сторін не може встановлювати на імпорт чи експорт іншої сторони вищі митні податки чи збори, ніж ті, що вона встановила для будь-якої іншої країни. Сторони також не можуть установлювати гірші умови платежів, що стосуються торгівлі, чи застосовувати більш громіздкі митні процедури, ніж ті, що застосовуються щодо інших країн.

З огляду на сказане вище, Європейський Союз вважається, фактично, єдиною країною, тобто режим безподаткової торгівлі, що його країни-члени  ЄС надають одна одній, не поширюється на Україну хоча можливість включити Україну до такого режиму може бути розглянута.

Україна платитиме навіть ще нижчі податки на експорт до країн Європейського Союзу деяких товарів, на які поширюється Генералiзована схема преференцій, право на користування пільгами котрої Україна отримала в 1993 р.

Угода забороняє застосування квот (кількісних обмежень) на імпорт. Але Україна може тимчасово ввести кiлькiснi обмеження у двох випадках:

- щоб захистити галузі промисловості на початкових стадіях розвитку, тобто такі галузі, що ще не досягли рівня розвитку, достатнього для того, щоб утриматись на ринку в умовах конкуренції з імпортованими товарами;

- щоб захистити галузі, які переживають серйозні труднощі, особливо якщо ці труднощі призводять до серйозних соціальних проблем.

Є ряд умов, які Україна має виконувати, встановлюючи квоти на імпорт:

- Україна має інформувати Європейський Союз про будь-які нові квоти, до того, як вони будуть введені, та проводити щодо них консультації;

- обсяг імпорту, до якого були застосовані квоти, не має перевищу вати 15% від загального обсягу імпорту з Європейського Союзу;

- будь-які квотовi обмеження мають застосовуватися не тільки до Європейського Союзу, а й до всіх торговельних партнерів України тобто обмеження не мають бути дискримінаційними;

- після свого вступу до СОТ Україна матиме право вводити в дію винятки, передбачені СОТ.[5, 684]

Європейський Союз також може застосовувати квоти на імпорт товарів текстильної та металургійної промисловості — двох галузей промисловості Європейського Союзу, що переживають труднощі. Положення про ці квоти містяться в окремих галузевих угодах.  

На початку ХХI століття ЄС залишався найбільшим торговельним партнером України після країн СНД, на частку якого припадало 18% зовнішньоторговельного обороту країни. Водночас, Питома вага України в зовнішньоторговельному обороті ЄС залишалась незначною - 0,42%. [11]

У 2006 році у зовнішній торгівлі товарами між Україною і країнами-членами ЄС спостерігалось збільшення обсягів як експорту товарів з України, так і їх імпорту з Європейського союзу. Одночасно відбувалося зростання обсягів зовнішньоторговельних послуг та прямих іноземних інвестицій.

Експорт товарів до країн ЄС склав 10869,6 млн. дол., імпорт – 15614,1 млн. дол. Порівняно з 2005р. експорт збільшився на 18,1%, імпорт – на 31,5% %. Негативне сальдо у 2006 році становило 4744,5 млн. дол., порівняно з  2005 роком - 2664,7 млн. дол.

У загальному обсязі експорту країни доля ЄС становила –28,3 %, імпорту – 34,7% (у 2004р. відповідно 29,9% і 32,3%, у 2005р.  – 26,9% і 32, 9%).

Головними партнерами, як в експорті, так і в імпорті товарів залишаються Італія (відповідно 2503,4 и 1465,2 млн. дол.), Німеччина (1283,8 и 4267,6 млн. дол.),  та Польща (1344,5 и 2109,1 млн. дол.).

 Рис. 3.1. Зовнішня торгівля товарами України з країнами ЄС - 25, млн. дол.  [13]

Обсяги імпорту товарів збільшились з усіх країн ЄС, крім Мальти. При цьому, обсяг імпорту з Німеччини збільшився на 22,1%, Польщі – на 39,5%, Угорщини  на 37,4%, Чеської Республіки –на 37,9%, Італії –на 17,1%.

Вагому частку товарної структури українського експорту до країн ЄС складали чорні метали, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки, руди, шлаки та зола, одяг текстильний, деревина та вироби з деревини, вироби з чорних металів. (Рис.3.2)

Рис. 3.2 Структура експорту українських товарів до країн ЄС – 25 [13]

Найбільші обсяги експорту чорних металів здійснювались до Італії, Польщі, Німеччини; енергетичних  матеріалів, нафти та продуктів її перегонки – до Італії, Німеччини, Кіпру; руд, шлаків та золи – до Словаччини, Чеської Республіки, Австрії; одягу текстильного – до Німеччини, Франції, Сполученого Королівства; деревини та виробів з деревини – до Угорщини, Польщі, Італії; виробів з чорних металів – до Іспанії, Німеччини, Італії. 

Основу товарного імпорту з країн ЄС складали механічне обладнання – 18,2%,  електричні  машини і устаткування – 10,4%, наземні транспортні засоби, крім залізничних – 13,5%, полімерні  матеріали, пластмаси – 7,2%, фармацевтична продукція – 6,1%, папір та картон – 4,4%.

Рис. 3.3 Структура імпорту товарів з країн ЄС – 25 до України [13]

Отже структура виробництва та торгівлі України є незбалансованими. Промислові товари, напівфабрикати та паливо склали приблизно 60% українського експорту до ЄС, тоді як основну частку в експорті ЄС до України (75%) складають машинне обладнання, промислові товари та продукти хімічної промисловості.

Режим ввозу товарів з ЄС до України є здебільшого лібералізований. Винятком є деякі сталеливарні вироби, торгівля якими регулюється спеціальною угодою, укладеною на 2005-2006 рік. Відповідно до цієї угоди, на імпорт сталі з України було запроваджено квоту у розмірі 980 000 тонн у 2005 році та 1 004 500 тонн сталі у 2006 році. Лібералізація торгівлі текстильними виробами відбулася після впровадження двосторонньої угоди, укладеної 19 грудня 2000 року, яка з того часу щорічно подовжувалась. Відповідно до цієї угоди, запроваджується взаємна лібералізація торгівлі текстильними виробами та одягом з 1 січня 2001 року. Згідно з умовами угоди, Україна знизила тарифні ставки на ввіз текстильних виробів з ЄС з 23 лютого 2001 року, а ЄС скасував усі кількісні обмеження на імпорт з 26 березня 2001 року. Після цього Україна продовжила знижувати свої максимальні тарифні ставки до їхньої повної відповідності тарифам ЄС, що сталося у 2004 році. 9 березня 2005 року було підписано угоду, відповідно до якої було скасовано всі інші обмеження у торгівлі текстильними виробами та одягом.

Найбільші імпортні надходження механічного обладнання здійснювались з Німеччини, Італії, Франції; електричних машин і устаткування – з Німеччини, Швеції, Чеської Республіки; наземних транспортних засобів, крім залізничних – з Німеччини, Польщі, Угорщини;  полімерних матеріалів, пластмас – з Німеччини, Польщі, Угорщини; фармацевтичної продукції – з Німеччини, Франції, Угорщини; паперу та картону – з Польщі, Фінляндії, Німеччини.

Експорт послуг України  до країн ЄС у  2006р. збільшився на 28,5% і становив 2218,5 млн.дол., імпорт – відповідно на 45,4% і становив 1867,1 млн.дол.; позитивне сальдо зовнішньої торгівлі становило 351,4 млн.дол (у 2004р.– 636,2 млн.дол., у 2005р. 441,9 млн.дол.). Питома вага експорту послуг до країн ЄС у загальному обсязі складала 28,1%, імпорту – 43,8% .

Рис. 3.4 Зовнішня торгівля послугами з країнами ЄС – 25, млн. дол. [13]

Порівняно з 2004р. експорт послуг зріс на 203,8 млн.дол., у т.ч. до Данії –у 3,6 рази, Італії –в 1,6 рази, Нідерландів –в 1,4 рази, Німеччини –на 31,9%, Польщі – в 1,5 рази, Франції на 28,9%, Кіпру –в 1,6 рази, Латвії –в 1,6 рази. Одночасно зменшились обсяги послуг, наданих Словаччині в 1,8 рази, Угорщині –в 1,6 рази.

Імпорт послуг до України збільшився на 398,1 млн.дол., у т.ч. з Австрії –в 1,9 рази, Сполученого Королівства –в 1,8 рази, Нідерландів – в 1,7 рази, Німеччини – на 19,1%, Польщі –на 17,6%, Швеції –в 1,5 рази, Кіпру в 1,9 рази. Одночасно скоротилися обсяги імпорту послуг з Литви –в 7,3 рази, Латвії –на 31,3%, Чеської Республіки – на 11,3 %.

Найбільшу питому вагу в загальному обсязі українського експорту до країн ЄС займали транспортні (64,3%), різні ділові, професійні та технічні (16,4%) послуги, імпорту – транспортні (16,8%), фінансові (21,1%), роялті та ліцензійні (8,1%), будівельні (7,2%), комп’ютерні (8,1%) послуги.

Головними партнерами, на які припадало більше половини обсягу експорту послуг, є – Сполучене Королівство, Кіпр, Німеччина, Бельгія, Угорщина, імпорту – Сполучене Королівство, Кіпр, Німеччина, Австрія, Швеція.

Що стосується прямих іноземних інвестицій, то їхнє надходження з ЄС було на низькому рівні до 2005 року (дещо більше 210 млн. євро у 2004 році), коли компанії з ЄС зробили дві великі покупки у сталеливарній та фінансовій галузях. Втім, і надалі з країни витікають великі обсяги капіталу. Покращення інвестиційного клімату, зокрема через більш ефективне виконання положень уже прийнятого законодавства, та завершення процесу реформ мають важливе значення для залучення більших інвестицій в Україну.

Головними перешкодами для інвестицій європейських компаній в Україну є часте внесення змін до норм зовнішньоторгового законодавства, низький рівень прозорості, неефективне виконання законів, дискримінаційні нормативні положення та корупція. Для обговорення та вирішення проблем, що стоять перед європейським приватним сектором в Україні у 1999 році, було засновано Європейську Бізнес Асоціацію, яка сьогодні об’єднує більше 500 підприємств ЄС, що працюють в Україні

У 90-х роках ЄС залишався найбільшим іноземним інвестором в Україні, якай інвестував більше, ніж США та Росія разом. Обсяг прямих інвестицій в економіку України з країн ЄС на 01.01.2006 становив 11746,3 млн.дол. США, що складає 71,7% загального обсягу інвестицій в Україну (на 01.01.2005 – 4946,3 млн.дол., 54,7%). Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій з країн-членiв ЄС збільшився у 2006 році порівняно з початком 2005 р. на 137% (Рис 2.5)

Рис. 2.5 Прямі  інвестиції, млн. дол. [13]

Головними країнами-інвесторами, на які припадає 88,2% загального обсягу інвестицій з ЄС, є Німеччина – 46,9% загального обсягу інвестицій з країн ЄС, Кіпр –13,3%, Австрія –12,1%, Сполучене Королівство –9,8%, Нідерланди –6,1%.

Обсяг інвестицій з України в економіку країн ЄС на 01.01.2006 склав 58,6 млн.дол., що становить 26,9% загального обсягу інвестицій з України.

Найбільші обсяги інвестицій здійснені в Польщу – 20,3 млн.дол. (34,6% загального обсягу інвестицій в країни ЄС), Сполучене Королівство – 13,9 млн.дол. (23,7%), Іспанію – 13,8 млн.дол. (23,6%) та Австрію – 4,6 млн.дол. США (7,8%).

Українські інвестиції до Польщі здійснювались з підприємств оптової торгівлі і посередництва в торгівлі (98,8% обсягу інвестицій в країну), Сполученого Королівства – з установ фінансової діяльності (99,2%), Іспанії – з підприємств транспорту (100,0%), Австрії – з підприємств оптової торгівлі і посередництва в торгівлі (62,3%) та установ фінансової діяльності (36,1%).

За багатьма відносними та навіть абсолютними показниками іноземних інвестицій Україна займає одні з останніх місць серед країн Центральної та Східної Європи. Основними причинами невисокої активності іноземного капіталу, у тому числі, з країн ЄС, є відсутність в Україні сприятливого інвестиційного клімату. Так, у 2003 році за рівнем політичного й економічного ризику Україна посідала 135 місце серед 178 країн світу. В економічних зв’язках між українськими i європейськими фірмами переважають прості експортно-імпортні операції, бартерний обмін, операції з давальницькою сировиною.

Таким чином, на початку ХХI століття європейський ринок для українського бізнесу залишався джерелом товарів i валюти, а не капіталу i технологій.  [4, 400]

3.2 Перспективи співробітництва Євросоюзу та України

Україна прийняла рішення про європейський напрямок своїх економічного та зовнішньополітичного курсів, дотримання яких після останнього розширення ЄС набуло особливого значення, оскільки ЄС-25 посів місце найбільшого торгового партнера України. Європейська інтеграція для України – це шлях до модернізації економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, можливість виходу на єдиний внутрішній ринок ЄС. Сьогодні як Україна, так і ЄС зацікавлені у підтримці та розвитку міцних, передбачуваних, прозорих і відкритих відносин. Основою для покращення відносин між Україною та ЄС є нормативна – правова база.

На міжнародному рівні головним правовим документом, який регулює процес європейської інтеграції України, є Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС.  Вона була підписана 14 червня 1994 року, ратифікована Верховною Радою України 10 листопада 1994 року, та набула чинності  в 1998 році.

Угода встановлює рамки широкого політичного діалогу між сторонами і важливі економічні пріоритети. Важливою метою щодо цього є погоджена перспектива створення між Україною та Європейським Союзом зони вільної торгівлі. Угода встановила загальні принципи двостороннього співробітництва у сферах торгівлі, руху капіталів, здійснення взаємних платежів, кооперування в промисловості та агропромисловому секторі, науково-технічному співробітництву. В Угоді декларується підтримка Євросоюзом ринкового реформування української економіки. На державу було поширено загальну систему преференцій для країн, що розвиваються. Угода визначила порядок застосування режиму найбільшого сприяння, а також національного режиму для європейських компаній в Україні та вітчизняних у країнах ЄС. Україна отримала квоти на експорт з найбільш захищених від імпорті в ЄС товарних позиціях – текстилю та виробів зі сталі.

Крім цього, УПС передбачено можливість створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Для цього, відповідно до Плану дій Україна - ЄС, укладеного у рамках Європейської політики сусідства у лютому 2005 року, на початку 2006 року було закінчено перегляд обґрунтування створення такої зони між сторонами, підготовлене ще у 1999 році. Таким чином, було зроблено висновок, що для майбутньої угоди слід обрати варіант поглибленої угоди про вільну торгівлю. Переговори щодо цієї угоди можуть розпочатися після вступу України до СОТ.

Європейський Союз прагне поглибити співпрацю з Україною, щоб знайти ефективні відповіді на спільні виклики, з якими стикається континент. З цією метою 1 грудня 1999 року Європейська Комісія в Україні разом з українськими експертами розробила „Спільну стратегію Європейського Союзу щодо України”. Ця програма була ухвалена Європейською Радою на основі статті 13(2) Договору про Європейській Союз та Угоди про Партнерство та Співробітництво, яка набула чинності в Україні 1 березня 1998 року.

У рамках Спільної Стратегії Європейською Радою було виявлено три основні цілі співпраці ЄС з Україною:

  1.  Підтримка процесу демократичних та економічних перетворень в Україні.
  2.  Вирішення спільних проблем європейського континенту.
  3.  Підтримка зміцнення співпраці між ЄС та Україною в контексті розширення ЄС.

Що стосується досягнення першої цілі, Європейський Союз та Україна поділяють зацікавленість у прискоренні процесу демократичних та економічних перетворень в Україні. Для забезпечення успіху цього процесу мають відбутися реформи, спрямовані на зміцнення демократії та правопорядку, а також соціально-економічні реформи в напрямку створення працюючої ринкової економіки.

В рамках цього посилюється співпраця ЄС з Україною в деяких галузях.  Серед них:

- Зміцнення демократії, правопорядку та громадських інституцій в Україні.

- Усталення макроекономічних підходів, спрямованих на забезпечення цінової стабільності, оздоровлення державних фінансів та стабільного стану поточного балансу.

- Проведення земельної реформи,  щоб мати можливість використати права довгострокової оренди землі як застави під позики, що прокладе шлях до зростання обсягу інвестицій у сільське господарство.

-   Залучення та захист внутрішніх та іноземних інвестицій.

- Зближення національного законодавства України з законодавством ЄС, зокрема в таких галузях, як конкурентна політика, стандартизація та сертифікація, права інтелектуальної власності, захист даних, митні процедури та охорона навколишнього середовища.

Друга ціль обумовлюється тим, що Європейський Союз та Україна поділяють  зацікавленість у збереженні стабільності та безпеки у вільній та демократичній Європі.

Щоб досягти цього Україна поширює співпрацю та стабільність в регіоні, в тому числі в рамках Організації чорноморського економічного співробітництва, Ради балтійських держав та ГУАМ.

Розширення ЄС у травні 2004 року виявилося сприятливим для розвитку українсько-європейських відносин завдяки загальному зниженню рівня зовнішнього захисту нових членів ЄС після зрівняння їхніх тарифів зі ставками Співтовариства та завдяки поширенню на них спільного торгового режиму і правил єдиного ринку. Усунення внутрішніх кордонів і гармонізація нормативно-правової бази та стандартів між членами ЄС означає вільний рух товарів і послуг. Розширення дало українському бізнесу прямий доступ до одного великого гармонізованого ринку ЄС, який охоплює більше 450 мільйонів чоловік. Спрощення та стандартизація є особливо корисними для малого та середнього бізнесу, адже саме для них витрати на дотримання торгових процедур завжди є пропорційно вищими.

Спільна стратегія установила середньострокову основу для подальшого розвитку відносин між Україною і ЄС, враховуючи той факт, що у зв’язку з процесами розширення Україна стала безпосереднім сусідом ЄС, узгодила дії країн-членів ЄС, а також послідовність застосування різноманітних інструментів ЄС. Стратегія ЄС – якісно новий крок вперед у відносинах між Україною та ЄС. Декларація Європейської ради стосовно щодо Спільної стратегії ЄС щодо України визначила, що виконання положень Стратегії відбуватиметься на основі рішень, прийнятих у Раді ЄС кваліфікованою більшістю голосів, що відкрило нові перспективи у співробітництві між Україною і ЄС.

Створення умов для набуття Україною членства у ЕС означає також послідовне досягнення відповідності копенгагенським та маастрихським  критеріям.

Копенгагенські критерії розроблені у 1993 році на самміті Європейської ради у Копенгагені.

Головні напрямки досягнення відповідності копенгагенським критеріям:

  1.  Демократія і верховенство права. Тобто, це розвиток судової системи і відповідної галузі законодавства.
  2.  Права людини і захист національних меншин.
  3.  Економічна політика. Вона полягає у обмеженні макроекономічних ризиків, пов’язаних із зростанням сукупного попиту і дефіцитом зовнішніх поточних рахунків, підвищення рівня виробництва і розширення бази економічного зростання.
  4.  Здатність виконувати зобов’язання, які виходять з членства у ЄС. Передбачається робота у таких напрямках: внутрішній ринок, економічні і бюджетні питання, політика розвитку областей, економічна і соціальна взаємодоповнюваність, якість життя і охорона навколишнього середовища, інновації, юстиція ш внутрішні справи, зовнішня політика.

Таким чином копенгагенські критерії передбачають наявність прав людини та функціональну ринкову економіку.

Маастрихські  критерії, діють з 1993 року і визначають фіскально-валютні умови для країн – членів ЄС. Саме ними керується ЄС приймаючи  нових членів. Так, дефіцит бюджету країни – кандидата до ЄС не може перевищувати  3% її ВНП. При цьому внутрішня заборгованість не може перевищувати 60% ВНП, а міра інфляції – 1,5% на рік. Важливе значення мають такі показники, як курс обміну національних грошей до твердої валюти країни – кандидата, які беруться за основу не менш ніж за два останні роки. Саме за цими критеріями визначається фінансово – економічна стабільність країни – кандидата.

Ініціатива „Ширша Європа”, яка сьогодні розвинулася у Європейську політику сусідства, створює нові рамки для відносин на наступне десятиліття і з Україною зокрема. Основна ідея нової ініціативи полягає у тому, що такі держави, як Україна, які поки що не мають перспективи членства в ЄС, але мають спільний з ЄС кордон, стануть частиною простору процвітання та „кола друзів”, з якими ЄС співпрацює і має тісні та мирні стосунки. Взамін ефективного впровадження політичних, економічних та інституційних реформ Україні та іншим сусіднім країнам буде запропоновано перспективу поступової інтеграції у внутрішній ринок ЄС паралельно з подальшою торговою лібералізацією.

Без обов’язково нової інституційної організації, повідомлення про Ширшу Європу та Стратегічний план Європейської Комісії щодо Європейської політики сусідства передбачають встановлення на загальноєвропейському рівні відкритого та інтегрованого ринку, який функціонуватиме на основі спільних гармонізованих правил і законодавчої бази ЄС, яка зможе дати значні економічні та інші вигоди зазначеним країнам. Беручи до уваги той факт, що ці країни знаходяться у процесі їхнього переходу до повністю ринкової економіки та розвитку їхніх законодавчих положень, зазначене Повідомлення приділяє особливу увагу наближенню законодавства та наголошує на пріоритетності вступу України до СОТ.

Україна вже розпочала гармонізацію свого законодавства у деяких сферах із законодавством ЄС, що заохочується ЄС, оскільки це полегшить поглиблення двосторонніх торгових зв’язків у майбутньому, а також допоможе мінімізувати будь-які потенційні негативні наслідки розширення ЄС у торговій сфері для України.

У січні 2004 року з Україною було розпочато консультації щодо Плану дій у рамках Європейської політики сусідства, які були завершені у вересні того ж року. План дій, як головний засіб впровадження політики сусідства, було спільно прийнято на позачерговому засіданні Ради з питань співпраці Україна - ЄС 21 лютого 2005 року. У сфері торгівлі Україна вже досягнула досить хороших успіхів, зокрема вона отримала статус країни з ринковою економікою у сфері захисних торгових розслідувань у грудні 2005 року, просунулася вперед у переговорах щодо СОТ і розпочала неофіційні двосторонні консультації щодо майбутньої угоди між Україною та ЄС про зону вільної торгівлі.

Але у підходах сторін до кінцевої мети співробітництва між Україною і ЄС зберігається асиметричність. На відміну від України, яка оголосила входження до ЄС стратегічною метою державної політики, в офіційних документах ЄС не висловлювалася точка зору щодо членства України і цій організації. Спільна позиція країн ЄС щодо України зводилася до підтримки розвитку демократії та економічного реформування, поглиблення економічної взаємодії.

Спільна стратегія ЄС щодо України засвідчила визнання європейських прагнень України з боку країн-членів ЄС, а також поширила можливості двостороннього співробітництва на зовнішню політику й політику безпеки, юстицію і внутрішні справи.

ВИСНОВКИ

Економічна інтеграція – це об’єктивний процес розвитку глибоких стійких взаємозв’язків і поділу праці між національними господарствами і виникнення міжнародних господарських комплексів як в рамках груп держав, так і в глобальному масштабі.

Історично особливо рельєфно інтеграційні процеси виявились у Західній Європі. З самого початку вони були зумовлені необхідністю відбудови економіки країн цього регіону після Другої світової війни. Пошук нових форм співробітництва відбувався у таких основних напрямках: усунення перешкод на шляху просування товарів, капіталу і людей, гармонізацію політики різних країн в галузі економіки, створення єдиних зовнішніх тарифів. Ці ідеї втілилися у створенні Європейського Союзу. Інтеграційні процеси в Європі йшли від митного союзу (кінець 50-х рр.), до сумісної аграрної політики (60 – і роки), вирівняння оподаткування, сумісної бюджетної і валютної політики (70 – і роки), уніфікація норм в соціально – політичній сфері (початок 80-х рр.) і створення Єдиної валютної системи (90 – і роки).

ЄС – це свідоцтво досягнення високого ступеню взаємозалежності, своєрідна “лабораторія”, де  відпрацьовуються моделі й методика інтеграційного процесу.  

Історія ЄС – це не тільки суцільні успіхи і прогрес, а також гіркий досвід невдач, що особливо стосується області політичного союзу. Чи не є це доказом, що навіть прогресивна Європа не достатньо готова до повного злиття, та чи потрібно це? Політика країн Європи все ще відокремлюється від економіки та соціальної політики ЄС. Хоча сфера колективної безпеки однозначно залишається вже досягнутою областю домовленості та взаємозалежності.

Для України налагодження ефективних і гідних її потенціалу зв’язків з Європейським Союзом виступає одним з пріоритетних напрямків, в той час, як в офіційних документах ЄС не висловлювалася точка зору щодо членства України і цій організації.

У другій половині 90-х років в Україні були здійснені кроки в напрямку внутрішнього забезпечення євроінтеграційного процесу: розроблена поетапна стратегія України до членства в ЄС; визначені механізми організаційного, фінансового, правового, інформаційного забезпечення євроінтеграційної стратегії, зокрема розпочато роботу по гармонізації законодавства України з нормами й стандартами ЄС.

Список використаної літератури

  1.  Борко Ю. Расширение и углубление европейской интеграции // Мировая экономика и международные экономические отношения. – 2004. - №7. – с. 15 – 29.
  2.  Гавриков П. Европейский Союз как территория противоречий // Мировая экономика и международные экономические отношения. – 2004. - №12. – с.88 – 95
  3.  Козак Ю. Г., Лук’яненко Д. Г., Макогон Ю. В та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 672с.
  4.  Копійка, Шинкаренко, - Європейській Союз:  заснування і етапи становлення. – Київ: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2001. – 448 с.
  5.  Новицький В.Є. – Міжнародна економічна діяльність України. – Київ:     КНЕУ. – 2003.- 948с.
  6.  Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2005. – 397с.
  7.  Пашков М., Чалый В. Украина и расширение ЕС: проблемы, последствия, перспективы // Мировая экономика и международные отношения. – 2002 г. -- №12. – с.65-78.
  8.  Проблемы и перспективы сотрудничества между Европейским Союзом и Украиной. // Экономика Украины. – 2000. - № 9. – с.82.
  9.  Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України /1999/
  10.  Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС / 1991/
  11.  УЦПД імені Разумкова /Розширення Європейського Союзу: наслідки для України/2001/
  12.  www.delukr.cec.eu.int
  13.  www.ukrstat.gov.ua
  14.  http://ec.europa.eu/comm/external_relations/
  15.  http://www.n-europe.eu/content/index.php?p=136
  16.  www.wto.org
  17.  http://www.un.org

Додаток А

Країна ЄС

Територія, 1000 км2

Населення, млн. человік

ЄС-25

ЄС - 27

1.

Австрія

84

8,1

2.

Бельгія

31

10,3

3.

Об'єднане Королівство

244

60,1

4.

Угорщина

93

10,2

5.

Німеччина

357

82,4

6.

Греція

132

10,6

7.

Данія

43

5,4

8.

Ірландия

70

3,9

9.

Іспания

505

40,4

10.

Італия

301

58

11.

Кіпр

9

0,8

12.

Латвія

65

2,4

13.

Литва

65

3,5

14.

Люксембург

3

0,4

15.

Мальта

0,3

0,4

16.

Нідерланди

41

16,1

17.

Польща

313

38,6

18.

Португалия

92

10,3

19.

Словакія

49

5,4

20.

Словенія

20

2

21.

Фінляндія

337

5,2

22.

Франція

544

59,3

23.

Чехія

79

10,3

24.

Швеція

411

8,9

25.

Эстония

45

1,4

26.

Болгарія

111

7,9

27.

Румунія

238

22,4

Всього:

4282,3

484,7


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

37953. ИЗУЧЕНИЕ ВЗИМОСВЯЗИ ПАРМЕТРОВ СОСТОЯНИЯ ИДЕАЛЬНОГО ГАЗА И ГАЗОВЫХ ЗАКОНОВ 150.5 KB
  Экспериментальная проверка уравнения состояния идеального газа.13 лабораторная работа № 29 ИЗУЧЕНИЕ ВЗИМОСВЯЗИ ПАРМЕТРОВ СОСТОЯНИЯ ИДЕАЛЬНОГО ГАЗА И ГАЗОВЫХ ЗАКОНОВ Цель работы 1. Изучение взаимосвязи макропараметров определяющих состояние идеального газа. Экспериментальная проверка уравнения состояния идеального газа.
37954. Исследование электростатического поля и изображение его при помощи силовых линий и поверхностей равного потенциала 867.5 KB
  Исследование электростатического поля Цель работы Экспериментальное исследование электростатического поля и изображение его при помощи силовых линий и поверхностей равного потенциала. Напряженностью электрического поля называют силу действующую на единичный положительный пробный заряд. Если электрическое поле создается системой зарядов то напряженность поля в данной точке определяется по принципу суперпозиции...
37955. ИЗУЧЕНИЕ ЗАКОНОВ ПОСТОЯННОГО ТОКА 1.19 MB
  Электрическим током называют упорядоченное движение зарядов. Эти заряды называют носителями тока. Линия тока есть математическая линия, направление касательной которой в каждой точке совпадает с направлением скорости носителей тока. За положительное направление тока принято считать направление скорости положительно заряженных частиц.
37956. Девиантное поведение. Концепции девиантного поведения 17.59 KB
  Девиантное поведение – поведение, отклоняющееся от нормы; когда человек ведет себя не в соответствии с нормами и стандартами поведения, принятыми в данном обществе.
37958. Определение моментов инерции твердых тел методом трифилярного подвеса 318.5 KB
  Момент инерции.1] Список литературы Лабораторная работа № 1 Определение моментов инерции твердых тел методом трифилярного подвеса 1. Экспериментальное определение моментов инерции твердых тел. Момент инерции.
37959. ОПРЕДЕЛЕНИЕ МОМЕНТОВ ИНЕРЦИИ ТВЕРДЫХ ТЕЛ МЕТОДОМ ТРИФИЛЯРНОГО ПОДВЕСА 284.5 KB
  ОПРЕДЕЛЕНИЕ МОМЕНТОВ ИНЕРЦИИ ТВЕРДЫХ ТЕЛ МЕТОДОМ ТРИФИЛЯРНОГО ПОДВЕСА 1. Цель работы Экспериментальное определение моментов инерции твердых тел. Момент инерции. Теорема Штейнера Моментом инерции материальной точки...
37960. ИЗУЧЕНИЕ ЗАКОНОВ СОХРАНЕНИЯ МОМЕНТА ИМПУЛЬСА И ЭНЕРГИИ 160.54 KB
  Количественной мерой различных форм движения и взаимодействия материи является энергия. В соответствии с различными формами движения и взаимодействия материи различают виды энергии: механическую, тепловую, электромагнитную, ядерную и другие. Механическая энергия является мерой механического движения рассматриваемой системы, а также механического взаимодействия тел системы друг с другом и с внешними телами. Различают два вида механической энергии: кинетическую и потенциальную.
37961. Законы вращательного движения твердого тела 196.5 KB
  Проверка зависимости момента инерции грузов от расстояния до оси вращения. Рассмотрим твердое тело вращающееся вокруг оси ОО. Рассмотрим один из элементов массой mi расположенный на расстоянии ri от оси вращения. Моментом силы относительно оси называют физическую величину численно равную произведению силы на плечо.