8906

Кредитні операції банків. Кредитний ризик та методи управління ним

Контрольная

Банковское дело и рынок ценных бумаг

Кредитні операції банків Класифікація кредитних операцій банків. Поняття кредитного механізму та основні етапи процесу банківського кредитування. Особливості видачі позик та порядок їхнього оформлення. Кредитний ризик та мето...

Украинкский

2013-02-19

99.13 KB

7 чел.

Кредитні операції банків

  1.  Класифікація кредитних операцій банків.
  2.  Поняття кредитного механізму та основні етапи процесу банківського кредитування.
  3.  Особливості видачі позик та порядок їхнього оформлення.
  4.  Кредитний ризик та методи управління ним.

1. Класифікація кредитних операцій банків

Кредитні операції для комерційного банку - важливий вид діяльності, що приносить основну частину доходу. Вони відображають сутність банківської діяльності та є однією з визначальних функцій банківської установи. Водночас кредитування характеризується кредитним ризиком, що також є основною загрозою ліквідності та платоспроможності комерційного банку. З огляду на це, при організації кредитних операцій кожен комерційний банк повинен докладати зусилля, спрямовані на мінімізацію можливих втрат від невиконання кредитних зобов'язань клієнтами.

Кредит - це економічні відносини між юридичними фізичними особами та державою щодо перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотків. Отже, це передусім суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів на засадах повернення, строковості, сплати, цільового використання та реального забезпечення.

Кредит здійснюється у конкретних формах, які є способами існування процесу кредитування, що постійно розвиваються. Проте змінюється й їхнє місце у структурі економічних відносин. Кредитування - процес складний і багатогранний, що в умовах становлення економіки країни набуває нових та ефективних шляхів застосування й розвитку. Основні економічні та правові основи кредитування знайшли своє закріплення у чинному законодавстві України.

Відповідно до міжнародних стандартів банківські кредити класифікуються за рядом ознак:

1.    За роллю банку в наданні кредиту виділяють:

• первинні кредити — це кредити, які банки надають клієнту у вигляді безпосереднього виділення коштів у тимчасове користування чи відкриття кредитної лінії (прямі кредити) або якщо банк початково надає у кредит не гроші чи товари, а власну кредитоспроможність (непрямі кредити) — надання гарантії;

  1.  похідні кредити (посередництво у кредиті) — це кредити, які банк надає як посередник між іншими банками чи фінансово-кредитними інститутами, тобто виникає ситуація, коли банк, щоб відповідати вимогам універсальності, для надання кредитів своїм клієнтам із самого початку планує долучити до кредитування третю особу, а отже, перекласти фінансування на іншого кредитора.

2. За формою банківського кредиту виділяють:

  1.  прямі кредити — це кредити, які надаються шляхом:

— надання коштів чи товарів відповідно до принципів кредитування:

  1.  дисконтний кредит;
  2.  ломбардний кредит;
  3.  іпотечний кредит;

— відкриття кредитної лінії:

  1.  овердрафтний кредит;
  2.  контокорентний кредит;

— кредитні сурогати:

  1.  факторинг;
  2.  лізинг;

• непрямі кредити - це використання кредитоспроможності банку як гарантії виконання зобов'язань клієнтом банку:

  1.  акцептний кредит;
  2.  авальний кредит.

3. За економічними суб'єктами-позичальниками розрізняють:

  1.  кредити органам державного управління;
  2.  кредити суб'єктам господарювання;
  3.  кредити фізичним особам.
  4.  За валютою кредиту виділяють:
  5.  кредити в національній валюті;
  6.  кредити в іноземній валюті;
  7.  мультивалютні кредити.
  8.  За строками користування розрізняють:
  9.  короткострокові — до 1 року;
  10.  онкольні — кредити, погашення яких відбувається не у чітко зазначений термін, а за вимогою банку;
  11.  середньострокові — до 3 років;
  12.  довгострокові — понад 3 роки.
  13.  За формою забезпечення кредити поділяються на:
  14.  забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
  15.  гарантовані (банками, іншими фінансовими посередниками);
  16.  з іншим забезпеченням (порука);
  17.  незабезпечені (бланкові);
  18.  інші (неустойка, притримання).
  19.  За методами надання виділяють:
  20.  разові кредити - це кредити, рішення про надання яких банк приймає окремо щодо кожного виду кредиту на підставі відповідних документів;
  21.  кредитну лінію - надання банком кредитів у межах попередньо визначеного ліміту кредитування. Ліміт встановлюється на певний строк, наприклад на рік, протягом якого позичальник може у будь-який час отримати позику в межах затвердженого ліміту без додаткових переговорів з банком. Водночас кредитну лінію можна подати так:
  22.  револьверні кредити - кредити, які надаються банком у межах встановленого ліміту, використовуються повністю або частинами і відновлюються відповідно до погашення раніше виданих кредитів;
  23.  сезонні кредити;
  24.  контокорентні кредити - кредити, надання яких відбувається через спеціальний контокорентний рахунок, при цьому банк здійснює всі операції позичальника за поточними вимогами та зобов'язаннями:
  25.  овердрафтний кредит - кредит, надання якого здійснюється через основний поточний рахунок і в будь-який момент можна отримати кредит у межах певного ліміту;
  26.  гарантійні кредити - це кредити, які є лише зобов'язаннями сплатити в разі потреби протягом певного періоду з обов'язковим стягненням комісії.
  27.  За порядком погашення:
  28.  погашення кредитів водночас передбачає сплату суми кредиту та відсотків за ним у кінці терміну;
  29.  погашення кредитів у розстрочку означає, що позичальник повертатиме кредит певними частинами протягом терміну кредитування.
  30.  За ступенем ризику кредиту розрізняють:

•    стандартні кредити — це кредити, за якими кредитний ризик є незначним і становить 1% чистого кредитного ризику;

  1.  кредити під контролем — це кредити, за якими кредитний ризик є незначним, але він може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить 5% чистого кредитного ризику;
  2.  субстандартні кредити — це кредити, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20% чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та у строки, передбачені кредитним договором;
  3.  сумнівні кредити — це кредити, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника і рівня забезпечення) під загрозою, а також є низькою ймовірність повного погашення кредитної заборгованості, яка становить 50% чистого кредитного ризику;
  4.  безнадійні кредити — це кредити, ймовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника банку (з урахуванням фінансового стану позичальника й рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими кредитами становить 100%.

Визначення відповідного виду кредиту здійснюється з урахуванням фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. При цьому чистий кредитний ризик слід розуміти як ризик невиконання позичальником зобов'язань, скоригований на вартість наданого позичальником забезпечення.

  1.  За характером процентної ставки виділяють:
  2.  кредити з фіксованою процентною ставкою — кредити, за якими процентна ставка встановлюється один раз на весь період кредитування;
  3.  кредити з плаваючою процентною ставкою — це кредити, умовами договору яких передбачено перегляд процентної ставки протягом терміну кредитування з метою зменшення ризику недоодержання прибутку або усунення збитків, особливо в умовах нестабільної економіки.
  4.  За кількістю кредиторів розрізняють:

• кредити, які надаються одним банком;

  1.  консорціумні кредити — кредити, що надаються об'єднанням банків, в якому один з банків є головним, тобто він відповідає за погодження умов кредиту з клієнтом, а після укладення договору здійснює безпосереднє надання кредиту за рахунок коштів, які виділили інші банки — члени консорціуму;
  2.  двосторонні кредити — кредити, які передбачають участь у наданні кредиту не менше, ніж двох банків. На відміну від консорціумного кредиту, переговори з клієнтом здійснюються кожним банком окремо.

Здійснення кредитних операцій комерційних банків передбачає наявність певних умов, без яких неможливою є взаємодія кредитора і позичальника у процесі організації відповідних відносин.

До основних умов банківського кредитування належать такі:

  1.  Операції проводяться тільки в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті.
  2.  Банки враховують з необхідність забезпечення поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників та загальнодержавних інтересів.
  3.  Для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів. При видачі кредитів у іноземній валюті в обов'язковому порядку повідомляється про це в НБУ.
  4.  Рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається Правилами банку.
  5.  Кредити надаються тільки право- та кредитоспроможним позичальникам, які мають власні оборотні кошти та самостійний баланс.
  6.  Позики видаються на забезпечення потреб сфери виробництва і сфери обігу, фізичним та юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови.
  7.  Всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі.

Забороняється надання кредитів на такі цілі:

  1.  покриття збитків від господарської діяльності позичальників;
  2.  формування статутних фондів;
  3.  погашення раніше отриманих позик;
  4.  придбання цінних паперів інших підприємств і організацій;
  5.  без   відповідного   забезпечення,   крім   випадків надання бланкових кредитів.

2.Поняття кредитного механізму та основні етапи процесу банківського кредитування

Кредитний механізм - це сукупність взаємопов'язаних прийомів і способів, що забезпечують реалізацію на практиці об'єктивних функцій кредиту як економічної категорії та дотримання принципів кредитування. Основними елементами кредитного механізму є:

  1.  Суб'єкти кредитування.
  2.  Об'єкти кредитування.
  3.  Форми кредитування.
  4.  Порядок надання і погашення позик.
  5.  Система формування кредитних ресурсів та їхнє резервування.
  6.  Система формування і використання резервів з відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності.
  7.  Економічний контроль та банківський нагляд за ходом і результатами кредитної діяльності.

Суб'єкти - особи, які беруть участь у процесі кредитування. Види та основні вимоги до них:

  1.  до банківських установ:
  2.  наявність ліцензії НБУ;
  3.  дотримання економічних нормативів;
  4.  дотримання інших вимог НБУ;
  5.  до суб'єктів господарювання:
  6.  забезпеченість власними коштами (не менше ніж 50% видатків);
  7.  дотримання фінансової дисципліни;
  8.  кваліфікація керівництва;
  9.  оцінка продукції;
  10.  конкурентоспроможність;
  11.  економічна кон'юнктура та ін.

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» ст. 17, 50 та нормативними актами Національного банку України, він видає комерційним банкам ліцензію на здійснення кредитування юридичних і фізичних осіб. Банк може отримати ліцензію на надання кредитів позичальникам за умови виконання таких вимог, які затверджені Національним банком України.

Комерційний банк може отримати ліцензію на надання кредитів за таких умов:

  1.  Якщо у банку є стабільна діяльність протягом півріччя, що передує зверненню його до Національного банку України щодо надання ліцензії.
  2.  Стан кредитного портфеля банку не має загрожувати інтересам його вкладників і кредиторів (сума безнадійних до повернення кредитів не має перевищувати розширення фактично сформованих резервного і страхового фондів банку).
  3.  Здійснення операцій, які ліцензуються, не має негативно вплинути на діяльність банку.
  4.  Відсутність порушень банком вимог чинного законодавства, нормативних актів Національного банку України внутрішніх документів протягом року, що передує зверненню банку до Національного банку України з клопотанням на отримання ліцензії.

З моменту реєстрації в Національному банку України комерційні банки (юридичні особи, які набувають статусу банку України) тільки після отримання ліцензії мають право здійснювати кредитування. Саме ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою допущення на ринок банківських операцій вітчизняних комерційних банків, діяльність яких відповідно до встановлених Національним банком України обов'язкових вимог не загрожувала б інтересам їхніх клієнтів.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банку кредитування позичальників здійснюється згідно із чинним законодавством України з додержанням встановлених Національним банком України обов'язкових економічних нормативів регулювання діяльності банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних коштів. Установи комерційного банку можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їхньої галузевої належності, статусу, форми власності за умови наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення і сплати відсотків за користування ним. Надання кредиту колективним підприємствам, створеним на підставі договору між його членами, здійснюється за умови передбачення в статуті їхньої солідарної відповідальності за зобов'язаннями підприємств усім своїм майном.

Про кожний випадок надання кредиту позичальнику в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу (великі кредити), банк повідомляє Національному банку України. Загальний розмір кредитів, наданих банком стосовно всіх позичальників, з урахуванням 100-відсоткових позабалансових зобов'язань банку не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Рішення про надання кредитів позичальникам приймається колегіально-кредитними комітетами (відділення, дирекції банку) більшістю голосів і оформляється протоколом.

Правління, кредитний комітет визначають основні напрями кредитної і відсоткової політики, а саме:

  1.  поточні пріоритетні напрями у кредитуванні з урахуванням кредитних ризиків у різних галузях народного господарства;
  2.  обсяги кредитних ресурсів для видачі кредитів та структуру кредитного портфеля;
  3.  граничні розміри кредиту на одного позичальника, у межах яких можуть надавати кредити установи банку;

- методику фінансового стану і кредитоспроможності позичальника. Кредити   надаються   винятково   на   комерційних   засадах з

обов'язковим додержанням таких умов:

  1.  кредити надаються позичальнику в безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів з позичкового рахунка. Перевага надається такій формі розрахунку, яка передбачає оплату за розрахунковими документами за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) й акредитивні форми. Попередня оплата за рахунок кредитних коштів не дозволяється, за винятком окремих випадків;
  2.  кредити для розрахунків з громадянами за укладеними з ними договорами за здану сільськогосподарську продукцію надаються у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на особові рахунки громадян. В окремих випадках ці кошти можуть видаватися готівкою;
  3.  в окремих випадках кошти в рахунок наданого кредиту можуть бути перераховані на поточний рахунок позичальника для використання їх на цілі, передбачені кредитним договором, зі збереженням права контролю банку за цільовим використанням кредиту;
  4.  сума кредиту, що надається позичальнику, перебуває в межах ліміту, встановленого для відділення (дирекції).

Питання про надання кредиту в сумі, що перевищує граничний розмір, у межах якого має право приймати рішення кредитний комітет відділення банку, вирішується за підпорядкованістю кредитним комітетом дирекції банку, а при  перевищенні граничного розміру, встановленого для дирекції кредитним комітетом банку, - на підставі обґрунтованого клопотання відділення банку або дирекції. Здійснюється кредитування тільки тих видів діяльності, які передбачені Статутом (положенням) позичальника.

Для отримання кредиту клієнт подає до банку такі документи:

  1.  заяву;
  2.  фінансово-економічну інформацію;
  3.  форми бухгалтерської звітності;
  4.  показники дебіторської та кредиторської заборгованості;
  5.  розрахунок економічної окупності об'єкта;
  6.  відомості про спосіб забезпечення позики та ін.

Об'єкти кредитування - певна частина вартості виробничих оборотних фондів та фондів обігу, основних виробничих фондів, яка формується за рахунок банківського кредиту.

До основних об'єктів кредитування можна зарахувати такі:

  1.  Додаткові потреби в коштах для оплати товарно-матеріальних цінностей і створення запасів для нормального режиму роботи.
  2.  Сезонні та несезонні затрати виробництва й обігу.
  3.  Потреба в додаткових коштах з огляду на тимчасове їхнє замороження.
  4.  Потреба для здійснення інвестицій в основні фонди.

Сучасна банківська практика використовує посуб'єктний метод кредитування, тобто на перше місце ставиться клієнт, надається перевага персональному підходу до позичальника.

Банківська практика виробила систему організаційних та економічних методів і способів проведення кредитної діяльності, яка називається кредитним процесом. Кожен комерційний банк має право організовувати кредитний процес з власними особливостями, але він обов'язково має будуватись на вимогах чинного банківського законодавства та враховувати об'єктивні властивості кредиту як економічної категорії. За таких умов на перше місце виходить якість організації кредитного процесу в комерційному банку, а саме ступінь дотримання принципів кредитування, ефективність та оптимальність організації процесу кредитування.

Організація кредитних взаємовідносин банку з клієнтами залежить від багатьох факторів, враховуючи як організаційні, так і економічні, а саме:  розміру банку,  величину кредитного портфелю, кваліфікації банківських працівників, технічних та телекомунікаційних можливостей банку, його кредитної політики, видів кредитів і т. ін. Отже, організація кредитного процесу передбачає розробку певних правил, прийомів та методів побудови й управління банківським кредитним процесом.

З технологічної точки зору кредитний процес у комерційному банку поділений на кілька основних етапів:

  1.  формування портфелю заяв клієнтів на одержання кредиту;
  2.  оцінювання кредитоспроможності потенційного позичальника;
  3.  вивчення достатності, прийнятності та ліквідності наданих позичальником форм забезпечення виконання зобов'язань за кредитом;
  4.  прийняття рішення про економічну доцільність кредитування і форму надання кредиту;
  5.  структурування кредиту, укладання кредитного договору та інших супровідних договорів, оформлення кредитної справи;
  6.  контроль за виконанням умов кредитного договору і погашенням кредиту;
  7.  аналіз якості кредитного портфелю;
  8.  робота з проблемними кредитами.

Водночас час технологія кредитного процесу потребує організаційної та управлінської діяльності, що забезпечує його здійснення. З огляду на це, невід'ємною частиною організації кредитного процесу є управління ним, яке відображається через нормативні документи банку щодо процесу кредитування, організацію структури банку, що обслуговує кредитування, розподіл повноважень між цими структурними підрозділами, вироблення кредитної політики, економічне регулювання кредитних операцій банку і т. ін.

Отже, до структури кредитного процесу, крім технологічних етапів його здійснення, також слід зарахувати організаційні та управлінські форми, способи і методи, що забезпечують процес кредитування у комерційному банку.

Безпосередній вплив на структуру й ефективність кредитного процесу комерційного банку здійснює система управління кредитним процесом.

Управління кредитним процесом - це організація діяльності банку при кредитуванні, спрямована на уникнення або мінімізацію кредитного ризику. При управлінні кредитним процесом використовують різні форми, способи та методи організації кредитних взаємовідносин банку з позичальниками, які за своєю суттю відображають правову й економічну роботу у сфері кредитування, а також організацію управлінських рішень щодо нормативних документів, структури банку і т. ін.

Основними завданнями управління кредитним процесом комерційного банку є:

1) отримання максимального прибутку від кредитних операцій шляхом збільшення дохідності кредитного портфелю з одночасною мінімізацією витрат на кредитування, особливо тих, які мають непроцентний характер;

2) збереження платоспроможності та ліквідності комерційного банку.

Система  управління   кредитним   процесом  багатогранна, але найважливішими її елементами є:

  1.  організація структури управління кредитним процесом;
  2.  розробка стратегії і тактики кредитної політики;
  3.  розробка внутрішніх нормативних документів, що регламентують кредитний процес;
  4.  система аналізу кредитного портфелю з метою покращення його кількісних та якісних характеристик.

За основу організації структури управління кредитним процесом взято принцип розмежування компетенції, суть якого полягає у чіткому розмежуванні повноважень керівників банку різного рівня на різних етапах здійснення кредитного процесу.

Кредитний механізм - складова частина кредитної системи, яка є сукупністю елементів, що характеризують кредитні відносини та їхнє використання банками у процесі кредитування. Елементи кредитного механізму відрізняються різним рівнем конкретності і мають стійкий взаємозв'язок та взаємозалежність.

Форми кредиту є найбільш загальним проявом перерозподільчої функції кредиту, вони конкретизуються у принципах кредитування. Принципи кредитування визначають структуру і зміст окремих елементів кредитного процесу. Так, принцип цільового характеру кредитування встановлює, що до складу кредитного процесу мають входити елементи, які визначають межі власних і кредитних коштів, об'єкт кредитування, порядок планування руху позичкового капітулу, порядок визначення оптимальної величини кредиту та надання позик. Терміновість кредиту потребує зарахування до складу кредитного процесу елементів, що регламентують способи погашення кредиту і встановлення термінів погашення. З принципу забезпечення кредиту випливає, що елементи кредитного процесу мають визначати зв'язок руху кредиту із забезпеченням. Також необхідною умовою у процесі кредитування є організація контролю за дотриманням принципів кредитування.

Вид кредитного рахунка, конкретний порядок надання та погашення кредиту, способи регулювання заборгованості й організація контролю за дотриманням принципів кредитування визначають характер узгодженого руху кредиту з процесом виробництва і обігу, тобто метод кредитування.

Отже, беручи до уваги зміст принципів кредитування, можна сформувати таку структуру кредитного процесу комерційного банку: принципи розмежування джерел коштів на власні та позичені, об'єкти кредитування, кредитне планування, порядок акумуляції коштів на рахунках у банку, критерії диференціації кредитних відносин банку з позичальниками і метод кредитування.

Таким чином кредитний процес з огляду на взаємозв'язок та взаємозалежність основних елементів кредитного механізму слід розуміти як спосіб застосування перерозподільчої функції кредиту, який, конкретизуючи форми кредиту і принципи кредитування, охоплює сукупність прийомів, пов'язаних з акумуляцією ресурсів, встановлення меж використання кредиту та механізм надання його клієнтам.

3. Особливості видачі позик та порядок їхнього оформлення

Надання комерційними банками позик здійснюється відповідно до певного алгоритму за наявності дотримання позичальниками всіх вимог, особливо що стосується реальних можливостей забезпечення своєчасності повернення кредиту і сплати відсотків за користування ним (табл. 1).

Таблиця 1

Процес видачі банківських позик розпочинається з подачі клієнтом таких основних документів:

  1.  Подача у банк заяви, де вказується: сума кредиту, цільове призначення, термін користування, пропонована форма забезпечення, характеристика об'єкта кредитування. При розрахунковому обслуговуванні клієнта іншим банком вимагається подача: установчих документів, картки зі зразками підписів та відбитком печатки, довідки про наявність коштів на поточному рахунку і про стан заборгованості, отриманої в інших банках.
  2.  Подання до банку техніко-економічне обґрунтування заходу, на який планується отримати позику з розрахунком графіка його окупності.
  3.  Якщо позика видається на оплату продукції, товарів та послуг за угодами, то подаються копії цих угод (контрактів).
  4.  Для отримання довготермінового кредиту для спорудження об'єктів виробничого призначення подаються: проект будівництва, кошторис, контракти з будівельною організацією, графіки виконання робіт, висновки санітарно-епідеміологічної комісії, дотримання екологічних нормативів та ін.
  5.  Позичальник, який отримує кредит на витрати виробництва, що не покриваються його власними доходами протягом календарного року, подає до банку прогнозні розрахунки потреби у кредиті загалом на цей рік з розбивкою по кварталах.
  6.  Подання позичальником бухгалтерських і статистичних звітів на останню дату, враховуючи звіти про фінансові результати, висновки незалежних аудиторів або аудиторських фірм та ін. В разі необхідності банк може вимагати інші документи, які підтверджують забезпечення повернення кредиту.

Розмір кредиту визначається банком разом з позичальником з урахуванням прогнозних обсягів виробництва або реалізації продукції, капітального будівництва та інших показників господарської діяльності клієнтів. Кредити видаються з простого позичкового рахунка у безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів на умовах контрактів як у національній, так і в іноземній валюті. В деяких випадках вони можуть зараховуватися на поточний рахунок позичальника в компенсаційному порядку або для використання на цілі, передбачені у кредитній угоді.

Кредит може видаватися одноразово, щоденно або періодично в інші строки, визначені у кредитному договорі. Клієнтам з безперервним виробничим    циклом    та    стабільним    фінансовим становищем відкривається «кредитна лінія» - надання кредиту відповідно до потреби (по частинах) у межах певної визначеної суми. За цю операцію комерційний банк отримує комісійні, які нараховуються на всю суму відкритого кредиту, в зв'язку з попереднім їхнім резервуванням.

Разом з кредитною угодою кредитним відділом складається строкове зобов'язання і передається розпорядження у бухгалтерію про відкриття позичкового рахунка.

Встановлення строків користування позикою залежить від багатьох факторів, а саме від:

  1.  характеру об'єкта кредитування;
  2.  забезпеченості банків кредитними ресурсами, їхнього складу та структури за строками залучення і запозичення;
  3.  платоспроможності та кредитоспроможності позичальників;
  4.  рівня фінансової стійкості банку-позичальника, стану дотримання ним економічних нормативів;

• характеру кредитної політики НБУ і комерційних банків та ін. Терміни користування кредитами, конкретні строки і порядок погашення

передбачаються у кредитному договорі між позичальником та банком. Погашення кредиту може відбуватися у кілька способів:

  1.  одноразово (водночас);
  2.  у розстрочку: рівномірно з регресією платежів або з прогресією платежів.

Погашення проводиться за рахунок коштів позичальника на підставі ордерів-розпоряджень, строкових зобов'язань або платіжними дорученнями самого позичальника. Відповідно до кредитної угоди, позичальник має право достроково погасити позику та проценти за нею або банк може надати відстрочку на погашення позики. Відстрочку на погашення позики і процентів банк дозволяє у разі виникнення труднощів, які не залежать від дій самого клієнта (форс-мажорні обставини), але вживаються заходи щодо їхнього усунення. Вона оформляється додатковою угодою. При відмові в наданні відстрочки на погашення позики банк реалізує своє право стягнення кредиту і процентів шляхом реалізації заставленого майна або інших форм забезпечення.

У сучасних ринкових умовах кредит не може видаватися безпроцентно (безоплатно). Сума плати за користування коштами залежить від середньої суми кредиторської заборгованості та розміру процентної ставки на день отримання кредиту. Величина процентної ставки залежить від таких факторів:

  1.  облікової ставки НБУ;
  2.  відсоткових ставок за депозитними операціями;
  3.  характеру наданого забезпечення кредиту;
  4.  рівня кредитних ризиків;
  5.  попиту і пропозиції на ринку кредитних ресурсів;
  6.  строку користування позикою;
  7.  об'єкта кредитування та ін.

Відсоткові ставки за кредитами встановлюються з урахуванням і того, що сума отриманих відсотків за позичковими коштами має покривати сплату відсотків за залученими коштами, повністю покрити операційні витрати, пов'язані з обслуговуванням кредитних операцій, та забезпечити певну суму прибутку для банку. При кредитуванні в іноземній валюті враховуються процентні ставки, які діють на міжнародних ринках позичкових капіталів. Рівень процентів, порядок нарахування і сплати обумовлюються у кредитній угоді.

Кредитні взаємовідносини між банками та позичальниками регламентуються у кредитних договорах, що укладаються, як правило, у письмовій формі. Зміст угоди складають такі розділи:

  1.  Предмет договору (ціль, сума, строк погашення, відсоток тощо).
  2.  Умови забезпечення кредиту (форма забезпечення, посилання на додаткові документи, наприклад, договір застави).
  3.  Зобов'язання банку (відкриття рахунка, надання консультацій, перевірка забезпечення та цільового використання кредиту й ін.).
  4.  Зобов'язання позичальника (використання на вказані цілі, стягнення банком штрафів, повернення кредиту в строк, інформація про хід виконання угоди, подача звітності й ін.).
  5.  Права банку (відстрочка погашення, перевірка використання та забезпечення, можливість розірвання угоди й ін.).
  6.  Права позичальника (дострокове погашення, можливість відстрочки та ін.).
  7.  Особливі умови договору (перерахунок суми кредиту, зміна процента, зміна умов договору, спірні питання, зміна юридичної адреси та ін.).
  8.  Реквізити сторін.

Комерційні банки мають право вносити свої зміни до умов договорів, які не суперечать чинному законодавству, і вимагати додаткової інформації від клієнта, якщо вона не суперечить інтересам сторін.

4. Кредитний ризик та методи управління ним

Кредитний ризик - це ризик, пов'язаний з можливістю невиконання позичальником своїх фінансових зобов'язань, тобто з небезпекою втрати банком основної суми позики і процентів за нею. Інакше кажучи, це ризик несплати позичальником кредитору основного боргу і процентів за його користування. Звідси випливає, що кредитний ризик слід розуміти як імовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недоотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Для кожної кредитної операції характерні свої особливості, що визначають ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникати через погіршення фінансового стану позичальника, відсутність належних організаційних здібностей у його керівництва, недостатню підготовку працівника, який приймає рішення про кредитування, та інші обставини.

Слід зазначити, що кредитний ризик формується з кількох самостійно діючих видів ризику (рис. 1).

Рис. 1. Структура кредитного ризику.

До основних і найбільш поширених методів мінімізації кредитного ризику належать:

> диверсифікація капіталу;

  1.  оцінювання юридичної і фінансової кредитоспроможності позичальника;
  2.  регулювання обсягів кредитних вкладень;
  3.  використання ефективних форм забезпечення повноти та своєчасності повернення кредиту;
  4.  створення комерційними банками спеціальних резервів для відшкодування втрат від кредитної діяльності.

Головна мета процесу управління кредитним ризиком - управління кредитним портфелем банку, що полягає в забезпеченні максимальної доходу за певного рівня ризику. Рівень доходу кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами.

Обсяги і структура кредитного портфеля банку визначаються такими факторами:

  1.  розмір банку (капіталу);
  2.  правила регулювання банківської діяльності;
  3.  офіційна кредитна політика банку;
  4.  досвід і кваліфікація менеджерів;
  5.  рівень доходу різних напрямків розміщення коштів.

Величина капіталу банку значною мірою впливає на загальний обсяг залучених та запозичених коштів, а отже, і на розмір кредитних ресурсів. Максимальний розмір окремої позики теж визначається величиною капіталу. Капітал банку використовується при встановленні лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної діяльності банків.

Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризиковості й надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з боку органів нагляду в багатьох країнах. Встановлені обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють значну роль у процесі формування кредитного портфеля.

Кредитна політика банку визначає пріоритетні напрямки кредитування, а також перелік кредитів, які не мають входити до кредитного портфеля. Один і той самий кредит може не відповідати основним вимогам кредитної політики одного банку, але бути цілком прийнятним для іншого.

Одне з правил кредитного менеджменту полягає в тому, що банк не має надавати кредити, які не можуть бути професійно оцінені фахівцями банку. Отже, досвід, кваліфікація та спеціалізація кредитних працівників також впливають на характеристики кредитного портфеля банку.

У формуванні структури активів банку вирішальним фактором є рівень доходу кожного виду активів. Однак високий дохід, як правило, супроводжується високим рівнем ризику, тому менеджменту банку необхідно врахувати обидва фактори. Якщо рівень доходу різних видів активів приблизно однаковий, то перевага надається найменш ризиковим напрямкам розміщення коштів. У такому разі розмір кредитного портфеля банку може зменшитися на користь портфеля цінних паперів або на користь проведення інших видів активних операцій.

Формуючи кредитний портфель, менеджмент банку звичайно керується правилом - видати ті кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов. Дохід кредитної операції визначається рівнем відсоткової ставки за цим кредитом, тривалістю періоду надання кредиту і прийнятою системою нарахування відсоткових платежів.

Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник не зможе виконати свої зобов'язання згідно з кредитною угодою.

Основними причинами виникнення кредитного ризику на рівні окремої позики є:

  1.  нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку;
  2.  ризик ліквідності застави;
  3.  моральні та етичні характеристики позичальника.

До факторів, які збільшують ризик кредитного портфелю банку, належать:

  1.  надмірна концентрація - зосередження кредитів в одному із секторів економіки;
  2.  надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки;
  3.  валютний ризик кредитного портфеля;
  4.  структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;
  5.  рівень кваліфікації персоналу банку.

Методи управління кредитним портфелем поділяються на дві групи:

  1.  методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики;
  2.  методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.

До першої групи методів належать:

  1.  Аналіз кредитоспроможності позичальника.
  2.  Аналіз та оцінювання кредиту.
  3.  Структурування позики.
  4.  Документування кредитних операцій.
  5.  Контроль за наданим кредитом та станом застави. Особливість перелічених методів полягає в необхідності їхнього

послідовного застосування, оскільки водночас вони є етапами процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики. Методами управління ризиком кредитного портфеля банку є:

  1.  Диверсифікація.
  2.  Лімітування.
  3.  Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Розглядають три види диверсифікації - галузеву, географічну та портфельну.

Галузева диверсифікація означає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки. Найвищий ефект досягається в разі вибору позичальників, які працюють у галузях з протилежними фазами коливань ділового циклу.

Географічна диверсифікація полягає в розподілі кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах з різними економічними умовами. Географічна диверсифікація як метод зниження кредитного ризику доступна лише великим банкам, які мають розгалужену мережу філій і відділень на значній території.

Портфельна диверсифікація означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників - великими й середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими та громадськими організаціями, домашніми господарствами й ін.

Метод диверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз і прогнозування й враховуючи можливості самого банку, насамперед рівень підготовки кадрів. Диверсифікація потребує професійного управління та глибокого знання ринку. Саме тому надмірна диверсифікація призводить не до зменшення, а до зростання кредитного ризику.

Концентрація є поняттям, протилежним за економічним змістом до диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов'язаних галузей, на географічній території або кредитування певних категорій клієнтів. Концентрація, як і диверсифікація, може бути галузева, географічна й портфельна.

Формуючи кредитний портфель, слід додержуватись певного рівня концентрації, оскільки кожний банк працює у конкурентному сегменті ринку і спеціалізується на обслуговуванні певної клієнтури. Водночас надмірна концентрація значно підвищує рівень кредитного ризику.

Визначення оптимального співвідношення між рівнями диверсифікації та концентрації кредитного портфеля банку є завданням, яке має вирішувати менеджмент кожного банку залежно від обраної стратегії, можливостей і конкретної економічної ситуації.

Лімітування як метод управління кредитним ризиком полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дає змогу обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банкам вдається уникнути критичних втрат через необдуману концентрацію будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні прибутки. Ліміти можуть встановлюватись за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємопов'язаних позичальників за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризикованими напрямками кредитування, такими як надання довгострокових позик, кредитування в іноземній валюті та ін. Лімітування використовується для визначення повноважень кредитних працівників різних рангів щодо розмірів наданих позик. Кредитний ризик банку обмежується встановленням ліміту загального розміру кредитного портфеля, обмеженням величини кредитних ресурсів філій банку і т. ін.

Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позики чи напрямку кредитування і виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту в грошовому виразі), так і у відносних величинах (коефіцієнти, індекси, нормативи).

Лімітування як метод зниження кредитного ризику широко застосовується у практиці як на рівні окремого комерційного банку, так і на рівні банківської системи загалом.

Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Формування резервів є одним з методів зниження кредитного ризику на рівні банку, який слугує для захисту вкладників, кредиторів і акціонерів. Водночас резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи загалом.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

73779. Профессиональные деструкции в развитии психолога 22.97 KB
  Работа может способствовать личностному развитию но может иметь и отрицательные для личности последствия. Проблема в балансе соотношении позитивных и негативных изменений личности работника. Профессиональные деструкции проявляются в снижении эффективности труда в ухудшении взаимоотношений с окружающими в ухудшении здоровья и главное в формировании отрицательных личностных качеств и даже в распаде целостной личности работника. Специалисты обычно выделяют и анализируют негативные качества формирующиеся в работе школьных учителей: ...
73780. Эффективность труда психолога 20.5 KB
  Сложность оценки эффективности труда психолога связана с тем что основной результат его работы существует сокрыт во внутреннем мире других людей. Центральные вопросы связанные с оценкой эффективности деятельности профессионального психолога состоят в следующем: кто и по каким критериям может и должен производить эту оценку По всей видимости официально оценивать эффективность работы психолога должны четыре типа лиц или общественных групп: администрация организации где психолог работает профессиональное сообщество клиенты сам...
73781. Работа психолога в образовании: цели и направления работы 20.26 KB
  В рамках актуального направления обсуждаются и решаются злободневные проблемы и вопросы связанные с конкретными трудностями в обучении и воспитании детей с нарушениями в их поведении с трудностями в обшении в той или иной системе отношений и т. Разработано и используется много программ комплексного обследования детей. Психологическое просвещение направлено на приобщение взрослых и детей к психологическим знаниям. Психо-профилактическая работа формирование педагогов детей родителей или лиц их заменяющих общей психологической культуры...
73782. Работа психолога в производственных организациях 21.12 KB
  Эта цель достигается посредством решения следующих задач: Планирование и маркетинг персонала: Разработка кадровой политики и стратегии управления персоналом; анализ кадрового потенциала предприятия; анализ рынка труда; планирование и прогнозирование потребности в персонале; организация рекламы предприятия как работодателя поддержание его благоприятного имиджа; поддержка взаимосвязи с внешними источниками персонала...
73783. Работа психолога в здравоохранении 19.33 KB
  Важная роль медицинского психолога в лечебном процессе заключается в том что он способствует лучшему пониманию психологических причин и проявлений болезни человека. Многие психические болезни имеют психологические причины: конфликты психические травмы внушения самовнушения закрепившиеся патогенные реакции и состояния. Таким образом психолог оказывается очень полезен при составлении истории болезни больного. Психокоррекция направлена на исправление относительно стойких аномальных черт психики обусловливающих повышенный риск...
73784. Организация рабочего места психолога 24.72 KB
  Рабочего кабинета психолога с сейфом для хранения материалов. Рабочее место психолога должно быть автоматизировано: персональный компьютер с программным обеспечением; фонд психологических методик; закрытые шкафы для хранения психологической информации и документов конфиденциального характера; учебно-методические материалы психологический календарь почтовый ящик психолога психологические советы дня рекомендации для педагогов родителей и учащихся разного возраста; тематический стенд по актуальным проблемам социальной возрастной и...
73785. Специфика подготовки практических психологов 56.21 KB
  Психологическая структура учебной деятельности. Для того чтобы студенты могли более эффективно организовывать свою учебу им полезно уже с первых дней обучения познакомиться с основными положениями психологической теории учебной деятельности. Оно является процессом и результатом активной познавательной прежде всего мыслительной деятельности самого учащегося по поиску добыванию и умственной переработке научных знаний а также по применению этих знаний в жизни. При преобладании деловой мотивации мотивы учебной деятельности совершенно не...
73786. Отечественные и зарубежные профессиональные психологические сообщества 18.71 KB
  Помимо национальных ассоциаций в Союз входят различные международные объединения специализированной направленности например Международная ассоциация прикладной психологии Европейская ассоциация экспериментальных социальных психологов Европейская ассоциация психологии личности Международное общество изучения развития поведения и ряд других. В России таким обществом является – Российское Психологическое Общество в США – Американская Психологическая Ассоциация в Великобритании – Британское Психологическое Общество и т. В ряде стран...
73787. Формы практической психологической работы (индивидуальная, групповая, тренинг и коучинг) 25.32 KB
  Одним из главных преимуществ психологической работы в группе является то что групповой опыт противодействует отчуждению. Оказавшись в тренинговой или психотерапевтической группе человек избегает непродуктивного замыкания в самом себе со своими трудностями и обнаруживает что его проблемы не уникальны что и другие переживают сходные чувства. Сплошь и рядом в группе человек встречает людей у которых имеются такие проблемы в сравнении с которыми собственная это просто цветочки. Однако если жизненные трудности переживаемые человеком в...