89060

РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

Курсовая

Международные отношения

Міжнародна міграція робочої сили нині охоплює весь світ: як його розвинуту частину так і відсталу периферію. Водночас проблема вільної міграції є найнебезпечнішою для урядів як у політичному так і в соціальному аспекті.

Украинкский

2015-05-07

304 KB

0 чел.

PAGE  39

РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

1.1 СВІТОВИЙ РИНОК ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

Однією з форм міжнародних економічних відносин є системи міжнародних трудових відносин, які виникають з приводу підготовки, переміщення та використання трудових ресурсів на міжнародному рівні.

Традиційно таку систему називають ринком праці, хоча для міжнародного рівня могла більше б підійти назва – міжнародний або світовий ринок праці, якщо бути ще прискіпливішим до термінології, то вірнішою назвою даної системи є “світовий ринок трудових ресурсів”.[3]

Світовий ринок трудових ресурсів – це система міжнародних відносин, які виникають з приводу постійного балансування попиту та пропозиції щодо світових трудових ресурсів разом з інфраструктурою, пов’язаною з підготовкою, переміщенням, наймом і використанням їх, на основі нерівномірності кількісного та якісного розміщення робочої сили по світу. Також, можна дати таке визначення: світовий ринок трудових ресурсів – це сукупність трудових ресурсів світу, які пропонуються і купуються на міжнародній арені, інститутів, які їх готують, перевозять, використовують і відносин, які при цьому виникають.

Трудові ресурси розміщені по світу нерівномірно. В одних країнах відзначається недостача робочої сили, а в інших країнах населення набагато перевищує потреби в ній. Причини формування надлишкової робочої сили в окремихї країнах, регіонах:

  •  демографічний бум в окремих країнах (Індія, Китай, Нігерія);
  •  науково – технічний прогрес виступає фактором створення техніки, яка потребує меншої обслуги;
  •  закриття добувних галузей внаслідок вичерпності природних ресурсів;
  •  недостатньо виважена соціальна політика окремих держав;
  •  зміни в потребах тієї чи іншої продукції, на якій спеціалізується країна.[6]

           Найбільші проблеми з безробіттям виникають в густонаселених регіонах світу і в малорозвинених країнах, що часто збігається. Густонаселеними вважаються в основному Південна і Південно – Східна Азія, Північна і Центральна Африка, північна частина Латинської Америки.

Ринок робочої сили виконує такі функції:

  •  здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості;
  •  регулює попит і пропозицію робочої сили;
  •  зводить продавців робочої сили з її покупцями;
  •  забезпечує конкуренцію між найманими працівниками, спонукаючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційного – професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;
  •  забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість умов праці та рівень часткової оплати праці;
  •  сприяє зростанню збалансованності між трудовими ресурсами і робочими місцями, досягненню ефективної занятості;
  •  прискорює міграційні процеси в національному та інтернаціональному масштабах, вирівнює умови відтворення робочої сили;
  •  сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту робочої сили.

Сучасний світовий рінок праці, що є складової ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англо – саксонська і китайська.[17]

Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищенності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально – галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації.

Англо – саксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно – договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потребу зміни кількості робочих місць.

Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.

Ці моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринках робочої сили у різних регіонах світу,  а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів.[3]

Світовий ринок трудових ресурсів знаходиться постійно в русі, переживає тенденційні зміни. Основні особливості динаміки професійної структури і форм зайнятості економічно активного населення світу, а відповідно й причини дефіциту трудових ресурсів у деяких країнах:

  •  у більшості розвинених країн існує чітка тенденція не тільку до зменшення приросту населення, а й до спаду;
  •  збільшується потреба в освічених висококваліфікованих працівниках, які можуть працювати зі складною електронною технікою, також збільшується кількість людей, потреба в професії яких відмирає;
  •  в розвинених країнах настає насиченість економіки «білими комірцями», а тому серед них також спостерігається безробіття;
  •  розвиток сфери послуг сприяє створенню додатковиx місць і відповідній кваліфікації працівників;
  •  у розвинених країнах залишається все менше бажаючих виконувати важку малокваліфіковану «чорну pоботу», а тому зявляються вільні місця для виконання такої роботи.[7]

Отже, оскільки існує нерівномірність розподілу трудових ресурсів на планеті, то існує процес переміщення трудових ресурсів між країнами, який називається трудовою міграцією.  Міжнародна міграція робочої сили є однією з форм розвитку міжнародних економічних відносин, яка набуває великих масштабів в наш час і формує світовий ринок трудових ресурсів.

1.2 СУТНІСТЬ ТА ФОРМИ МІЖНАРОДНОЇ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ

Міжнародна міграція робочої сили нині охоплює весь світ: як його розвинуту частину, так і відсталу периферію. До середини 90-х років у світі налічувалось не менше як 30 млн трудящих, які працюють за межами батьківщини, більш половини з них – вихідці з країн, що розвиваються, і з країн з перехідної економікою.Міжнародна міграція робочої сили є однією з об’єктивних підстав становлення цілісної світогосподарської системи. Водночас проблема вільної міграції є найнебезпечнішою для урядів як у політичному, так і в соціальному аспекті.

Історично міжнародне переміщення трудових ресурсів проходить 4 етапи.

І етап міжнародної міграції безпосередньо пов’язаний з промисловою революцією, яка здійснилася у Європі в останній третині ХVІІІ – середині ХІХ ст.

ІІ етап – охоплює період з 80-х років ХІХ ст до Першої світової війни.

ІІІ етап – період між двома світовими війнами.

VІ етап – розпочався після ІІ Світової війни і триває понині.[4]

Міграція населення – це широке поняття, яке складається з міграції населення всередині країни і міжнародної міграції населення. Міжнародна трудова міграція – це переміщення працездатного населення із одних країн в інші терміном більше ніж на один рік, повязане зі зміною місця проживання та роботи.

Міжнародну міграцію трудових ресурсів можна класифікувати за такими ознаками.

1.За просторовими параметрами:

а) зовнішня міграція – переміщення населення за межі своєї країни;

б) внутрішньоконтинентальна міграція – переміщення населення в межах свого континеннту;

в) міжконтинентальна міграція – переміщення населення за межі континентів.[6]

Також в міграційних потоках можуть бути виділені ще такі чотири напрямки як: усередині міської місцевості, тобто між містами і селищами міського типу; усередині сільської місцевості, тобто між сільськими поселеннями; між сільськими і міськими поселеннями, причому роздільно переміщення з сіл в міста (сільсько-міський міграційний рух) і з міст в села (місько-сільський рух). Два останні напрямки звичайно називають сільсько-міською міграцією. Додамо, що внутрішньосільська міграція та міграція населення з сіл в міста по своєму соціальному змісту — різні процеси, як і решта напрямків

2.За часовими параметрами:

а) сезонна (кочова) міграція  виїзд робочої сили з однієї країни в іншу на певний період часу з поверненням на Батьківщину;

б) тимчасова (поворотна) міграція – виїзд населення із однієї країни в іншу на певний період часу, як правило, не більше одного року;

в) маятникова міграція – періодичний або часто повторюємий виїзд населення з країни, де воно постійно проживає, на роботу в іншу, як правило, сусідню країну; вона характерна для населення прикордонних районів;

г) постійна (безповоротна) міграція – виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання.

3.За характером організації міграційних потоків:

а) добровільна міграція – непримусове переміщення робочої сили;

б) примусова міграція – виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових організацій;

в) організована міграція – переміщення населення згідно з національним законодавством;

г) нелегальна міграція – самовільне переміщення населення за межі своїх країн.

4.За професійним складом: міграція робітників; міграція спеціалістів; міграція представників гуманітарних професій

5.За якісним складом: міграція робочої сили низької кваліфікації; міграція робочої сили високої кваліфікації; міграція вчених або «відплив інтелекту».

6.За напрямками руху:

а) еміграція – переселення робочої сили за межі данної країни на постійне місце проживання; «еміграція без виїзду» - повязана з розширенням іноземного сектора в національній економіці. Специфіка такої еміграції полягає в тому, що спеціалісти не покидають країну для роботи за кордоном, а залишають національне господарство для роботи в іноземних філіях.[3]

б) імміграція – вїзд іноземців у країну з метою проживання протягом визначенного терміну;

в) рееміграція – повернення емігрантів у свою країну (Вітчизну).[6]

Форми міжнародної трудової міграції постійно зазнають змін залежно від змін у міжнародному середовищі.

Таким чином ми можемо визначити провідні форми міграції робочої сили. Ними слід вважати імміграцію та еміграцію трудових ресурсів. Міжнародну міграцію можна класифікувати за різними ознаками: за просторовими параметрами;за часовими;за характером організації міграційних потоків; за професійним складом;за напрямками руху.  

1.3 ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

Міжнародна міграція робочої сили зумовлена чинниками внутрішнього економічного розвитку кожної окремої країни і зовнішніми чинниками: станом міжнародної економіки в цілому та економічними зв'язками між країнами. У певні періоди рушійними силами міжнародної трудової мобільності можуть ви-ступати також політичні, військові, релігійні, національні, культурні, сімейні та інші соціальні чинники. Причини міжнародної трудової міграції можна також зрозуміти лише як конкретну сукупність названих чинників.[17]

Традиційно (в неокласичній теорії) основну виділяють економічну причину міжнародної трудової міграції, пов'язану з масштабами, темпами та структурою накопичення капіталу.

1.  Відмінності в темпах накопичення капіталу зумовлюють відмінності сил притягання або відштовхування робочої сили в різних регіонах світового господарства, що в кінцевому  підсумку  визначає  напрямки  переміщення  цього чинника виробництва між країнами.

2.  Рівень та масштаби накопичення капіталу справляють безпосередній вплив на рівень занятості працездатного населення і, отже, на розміри відносного перенаселення (безробіття), яке є основним джерелом трудової міграції.

3.  Темпи і розміри накопичення капіталу у свою чергу до певної міри залежать  від рівня міграції.  Ця залежність полягає  в тому, що порівняно низька за-робітна плата іммігрантів і можливість знизити оплату праці вітчизняним працівникам дозволяє знизити витрати виробництва і тим самим збільшити нагромадження капіталу.

Така ж мета досягається шляхом організації виробництва в країнах з дешевою робочою силою. Транснаціональні корпорації з метою прискорення накопичення капіталу використовують або рух робочої сили до капіталу, або переміщують свій капітал у праценадлишкові регіони.

4. Причиною переміщення робочої сили є зміни в структурі потреб і виробництва, спричинені науково-технічним прогресом. Скорочення обсягу виробництва або ліквідація деяких застарілих галузей вивільняють робочу силу, яка шукає собі застосування в інших країнах.[1]

Отже, міжнародна трудова міграція — це насамперед форма руху відносно надлишкового населения з одного центру накопичення капіталу до іншого. В цьому полягає суть економічної природи трудової міграції і її головна причина.

Однак у міжнародну трудову міграцію втягуються не лише безробітні, але й частина працюючого населення. В цьому випадку рушійним мотивом міграції виступає пошук вигідніш умов праці. Робоча сила переміщується з країн з низьким рівнем життя і заробітної плати в країни з вищим рівнем. Національні відмінності в заробітній платі є об'єктивною основою міграції праці.

Розглянуті вище причини можуть пояснити головним чином міграцію робочої сили з країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою або міграції з менш економічно розвинутих європейських країн до більш розвинутих. Але для пояснення міграції між США і Канадою, Англією і США, всередині ЄС цього недостатньо. В міграції між цими країнами велику роль відіграють чинники гуманітарного, соціально-культурного, екологічного, психологічного, правового, сімейного порядків. 

Можливість трудової міграції розширюється в міру формування єдиного світового економічного простору, у тому числі інформаційного та транспортного. Нестабільна економічна ситуація в країні, а також вигідні умови найму висококваліфікованих спеціалістів за кордоном сприяють збільшенню масштабів еміграції.[5]

Міжнародна трудова міграція призводить до низки різноманітних наслідків. Вони проявляються як в країнах, що експортують робочу силу, так і в країнах, що імпортують її, переносячи певні вигоди та втрати обом сторонам, хоча, як показує аналіз, вигод більше в країнах-імпортерах робочої сили, а в країнах-експортерах в цілому втрати перевищують вигоди. Світ в цілому виграє, оскільки свобода міграції дозволяє людям переміщуватись в країни, де вони можуть внести більший чистий дохід у світове виробництво.

Країни, що приймають робочу силу, отримують такі переваги:

а)  в країні, що ввозить робочу силу, особливо кваліфіковану, прискорюються темпи зростання економіки: додатковий попит на товари та послуги іммігрантів стимулює зростання виробництва і створює додаткову зайнятість в країні їх перебування;

                          б)підвищується конкурентноспроможність вироблюваних країною товарів внаслідок зменшення витрат виробництва, пов'язаного з більш низькою ціною іноземної робочої сили і можливістю стримувати ріст заробітної плати місцевим робітникам через підвищену конкуренцію на ринку праці;

в)  приймаюча країна виграє за рахунок податків, розмір яких залежить від кваліфікаційної та вікової структури іммігрантів. Висококваліфіковані фахівці, що вже володіють мовою приймаючої країни, зразу стають великими платниками податків;

г)  значний дохід приносить трансферт знань з країни еміграції. При імпорті кваліфікованих працівників і наукових кадрів приймаюча країна економить на витратах на освіту та професійну підготовку. Так, в США 230 членів Національної Академії Наук, 33% лауреатів Нобелівської премії — іммігранти;

д)  іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор на випадок зростання безробіття: вони можуть бути звільнені у першу чергу.

е)  іммігранти поліпшують демографічну картину розвинутих країн, які потерпають від старіння населення. В Німеччині, Франції, Швеції 10% всіх новонароджених з'являються в сім'ях переселенців. У Швейцарії -24%, у Люксембургу - 38%.[4]

До негативних наслідків, породжених імміграцією, відносяться: соціальні чвари, конфлікти, загострення міжнаціональних проблем, злочинність тощо.

Зміна густоти населення і соціальні чвари використовуються урядами приймаючих країн як аргументи на користь політики обмеження або поступовості імміграції, відбору іммігрантів, що допускаються в країну.

Країни-експортери робочої сили також отримують певні вигоди:

а)  зниження рівня безробіття і, як наслідок, — соціального напруження в країні;

б)  безплатне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним  навичкам, знайомство з передовою технологією,  організацією праці тощо;

в)  отримання доходів у ВКВ внаслідок грошових переказів емігрантів. Ці перекази включаються до статті «Приватні перекази» платіжного балансу і становлять для багатьох держав значну частину валютних надходжень. 3 поверненням на батьківщину мігранти привозять з собою цінності та заощадження на суму, що приблизно дорівнює сумі їх переказів. А відтак додачу до національного доходу країни-експортера робочої сили можна розглядати як подвоєну суму переказів.[4]

Розрахунки зарубіжних фахівців показують, що роль приватних переказів має велике значення для країн з середнім рівнем розвитку. У цих країн доходи від експорту робочої сили в окремі роки перевищують надходження з решти видів зовнішньоекономічної діяльності. За даними МВФ, середня норма прибутку при експорті товарів становить 20%, послуг — 50%, а від експорту робочої сили значно вище. Наприклад, перекази в Пакистан від працюючих за кордоном перевищує надходження від експорту товарів і послуг у 5 разів.

Це — одна сторона наслідків міграції для країн-експортерів робочої сили. 3 іншого боку ці країни мають такі негативні наслідки експорту робочої сили:

а) скорочення податкових надходжень через зменшення числа платників податків;

б) постійна міграція означає, що відбувається відплив кваліфікованих, ініціативних працівників, так званий «відплив розумів», який призводить до уповільнення темпів зростання науково-технічного та культурного рівня країни. За підрахунками фахівців, ці втрати в середині 90-х років становили близько 73 млрд. дол. Можливими шляхами зняття негативних наслідків еміграції робочої сили можуть бути такі заходи держави:

  •  заборона еміграції;
  •  введення податку на «відплив розумів» з метою компенсувати державні

     капіталовкладення в емігрантів;

  •  створення державою високоприбуткових галузей, що здійснюють експорт робочої сили. Така практика існує. Наприклад, азіатські НІК створили потужну високоприбуткову галузь економіки — експорт робочої сили, котра займається підготовкою і вербовкою працівників необхідних спеціальностей для роботи за кордоном. Перекази грошей на батьківщину експортованими працівниками приносять державі значний дохід. Так, наприклад, експортні працівники Південної Кореї відповідно до чинного законодавства зобов'язані 80% заробітку переказувати на батьківщину у твердій валюті через національні банки.[3]

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що міграцію в країнах спричиняють ряд чинників. Вони можуть носити політичний, військовий, релігійний, національний, культурний, сімейний та інший соціальний характер. Та основною причиною міграції вважають економічну причину. Міграція робочої сили веде до позитивних та негативних наслідків як в країнах - імпортерах робочої сили, так і країнах - експортерах.

    Отже, однією з провідних форм міжнародних економічних відносин є міграція робочої сили. В основі міграції лежать відмінності в соціальній і податковій системах країни походження і країни імміграції, а структура імміграції обумовлена кваліфікацією і походженням робочої сили. Процеси міграції робочої сили впливають як на раїну, що приймає робочу силу, так і на країну, що її експортує.

РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

2.1СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РИНКУ ПРАЦІ

Міжнародна трудова міграція в сучасних умовах набула характеру глобального процесу. Міграцією охоплено більшість країн світу. На початок XXІ століття кількість країн, залучених до міжнародного міграційного процесу, істотно зростає, насамперед, за рахунок Центральної та Східної Європи, а також СНД. Кількість мігрантів становить близько 1% населения планети, що в абсолютному виразі становить майже 70 млн. чоловік.

Абсолютні розміри міграції звичайно характеризують значення переміщення цього чинника виробництва у процесі інтернаціоналізації продуктивних сил світового співтовариства. Але не менш важливою характеристикою міждержавного та внутрікорпоративного перерозподілу робочої сили в рамках світового господарства є територіальна концентрація міграції та її специфіка.[7]

Серед найважливіших центрів притягання іноземних працівників, котрі визначають сучасні напрямки міжнародної трудової міграції, можна виділити: Північно- та Південно-Американський регіон, Західну Європу, Південно-Східну та Західну Азію. 3 них найбільшими центрами виступають США та Канада, котрі історично були і залишаються районами масової міграції населення і робочої сили.

Успішно конкурують з ними країни Західної Європи, де загальна чисельність людей, охоплених міграцією у повоєнний період, оцінюється в 30 млн. чоловік. Характерно, що в останні 20 років понад 1 млн. чоловік щорічно переїжджає в пошуках роботи з однієї європейської країни в іншу, тобто бере участь у внутрішньоконтинентальному міждержавному обміні робочою силою. Для сучасних європейських міграцій характерні такі напрямки: з менш розвинутих країн Південної та Східної Європи (Греція, Іспанія, Туреччина, Польща, Угорщина та ін.) до високорозвинутих країн Західної та Північної Європи (Франція, Англія, Німеччина, Швеція тощо); з країн Північної Африки, Індії, Пакистану на західноєвропейський ринок праці; переїзд робітників з однієї високорозвинутої країни до іншої.

У 90-ті роки збільшилась еміграція до країн Західної Європи з СНД та Прибалтійських держав. Важливим центром притягання робочої сили залишається Австралія. Більша частина арабських емігрантів надходить з Палестини, Єгипту, Іраку, Сирії, Йорданії. На Африканському континенті центри притягання — країни Південної та Центральної Африки. Загальна чисельність мігрантів у всіх країнах Африки досягає 6 млн. чоловік.

Поряд із Західною Європою за останні два десятиліття створюються нові центри притягання іноземних робітників, котрі відображають трудову міграцію з одних країн, що розвиваються, в інші, переміщення іноземної робочої сили з більш розвинутих в менш розвинуті країни, що в цілому не було характерним для міждержавної міграції в минулому. Це насамперед «нові індустріальні країни» Азіатсько-Тихоокеанського регіону. А в Латинській Америці — Аргентина, Венесуела, Бразилія.[17]

    Функціонально - організаційна структура ринку праці включає  в умовах розвиненої ринкової економіки наступні елементи: принципи державної політики в області зайнятості і безробіття; систему підготовки кадрів; систему найму, контрактну систему; фонди підтримки безробітних; систему перепідготовки і перекваліфікації; біржі праці; правове регулювання зайнятості.

На ринку праці зустрічаються продавець і покупець, як при будь-якій операції купівлі - продажі. Продавці - це працівники, що пропонують свою робочу силу (здібність до праці), а покупці - це трудові колективи або окремі підприємці, які можуть самостійно вирішувати, скільки і яких працівників їм вимагається.

На ринку праці діє закон попиту і пропозиції на робочу силу, який впливає на заробітну платню. Закон попиту і пропозиції на робочу силу відображає невідповідність вільних робочих місць складу працівників, які приходять на ринок праці, по кількісних і якісних параметрах.

На ринку праці реалізується можливість:

- вільного вибору професії, галузі і місця діяльності, заохочуваного пріоритетними пропозиціями (рівень оплати праці, можливості реалізації творчих задумів і т. д.);

- найму і звільнення при дотриманні норм трудового законодавства, що захищає інтереси громадян в плані гарантій зайнятості, умов праці, його оплати;

- незалежної і разом з тим економічно заохочуваної міграції трудових ресурсів між регіонами, галузями і професіонально - кваліфікаційними групами, якій звичайно супроводить поліпшення умов життя і трудової діяльності, чому сприяє наявність високорозвинених, доступних населенню ринків високоякісного житла, споживчих товарів  культурних і духовних цінностей;

- вільного руху заробітної платні і інших доходів при збереженні пріоритету кваліфікації і освіти, дотриманні встановленого законом гарантованого мінімуму зарплати, що забезпечує прожитковий мінімум, і регулюванні верхньої межі доходів через податкову систему, засновану на прогресивній шкалі.

Кінцевою метою ринку праці є, по-перше, задоволення професіонально - трудових і життєвих інтересів економічно активного населення, включаючи соціальний захист, і забезпечення народного господарства потрібними йому кадрами; по-друге, досягнення максимально повної і мінімально переривчастої зайнятості, з урахуванням потреби в частковому робочому тижні, ковзаючому графіку робочого дня і т.п.

    Однією з принципових особливостей сучасного міжнародного ринку праці є значна поширеність підприємницької діяльності. Приблизно кожний десятий працюючий в США, Франції, Великобританії, кожний сьомий в Японії, кожний п'ятий в Італії є підприємцем. Майже 2/3 з них очолюють середні і дрібні підприємства, а кожний четвертий веде справи, в яких зайнято 20 і менш людей.[14]

 Близько 80 %  зайнятих в західних країнах в тій або іншій формі виступають власниками або співвласниками сімейної справи, дрібних, середніх і великих підприємств, володарями акцій фірм і корпорацій.[14]

Загальний рівень кваліфікації трудових ресурсів сьогодні такий, що підприємництвом успішно займаються представники практично всіх професій, причому робітники в даному відношенні тримають ступень першості.

Реальні підстави для участі в розвитку виробництва, незалежно від професійного статусу, мають особи,  що отримали сучасну середню спеціальну, вищу і наукову освіту, яка у всіх своїх ланках звичайно в першу чергу направлена на виявлення і розвиток творчих здібностей учнів.

Ринок праці фінансується державою через міністерство праці по трьом самостійним напрямам - працевлаштування шукаючих роботу, навчання спеціальностям необхідної кваліфікації; професійна реабілітація і забезпечення роботою осіб, що вимагають особливої соціальної уваги (люди з обмеженою працездатністю, інваліди, іммігранти, молодь без повної шкільної освіти і спеціальності і т. д.).[11]

Рис.2.1 Фінансування програм політики ринку праці в 2004 р.(в % до валового національного продукту)[16]

В США тільки офіційно понад 50% федерального бюджету і близько 63% бюджету штатів і округів витрачаються безпосередньо на користь населення, покриваючи витрати, пов'язані з розвитком освіти і охорони здоров'я, поліпшення житлово-побутових умов, захистом споживчих прав, фінансуванням програм ринку праці і т.д. Але найвищий відсоток спостерігається в Данії та Ірландії. Саме в цих країнах найбільше коштів виділяється на соціальні потреби населення.

Витрати на розвиток трудових ресурсів, що поступають з державного бюджету, безпосередньо від фірм, корпорацій і окремих підприємців, не оподатковуються, не мають особливих економічних, виробничих оцінок і не ставлять трудящих у зв'язку з цим в юридичну або фактичну залежність від підприємців, держави, суспільства в цілому. Ні держава, ні приватний капітал не пред'являють в якій би то ні було формі трудящим рахунки за вкладені ними в трудові ресурси засоби, не вимагають їх компенсації. Здійснюється, таким чином, свого роду безвідплатне субсидування, і що ще важливіше, фактичний розвиток і підготовка до використовування робочої сили як елемента національних продуктивних сил майбутніми покупцями її робочого часу. Ні капітал, ні держава при цьому не є ні початковими власниками трудових ресурсів, ні повними або частковими власниками створеного ними по суті товарного потенціалу ринку праці.

Масштаби і інтенсивність витрат на розвиток, і професійну підготовку трудових ресурсів безперервно наростають і визначаються рівнем поставлених перед суспільством поточних і довготривалих задач в цьому відношенні. Важливо, що застрільниками подібних програм виступають, як правило, ведучі корпорації країни.

2.2УЧАСТЬ УКРАЇНИ В ПРОЦЕСАХ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

Збільшення відвертості українського суспільства неминуче веде до все більшому залученню України до міжнародного обміну робочою силою. Перехід до ринкової економіки створює реальні умови для формування ринку праці. Однією з важливих рис його становлення є різке зростання міграційних процесів як усередині країни, так і за її межами. [17]

Причинами української міграції виступають:

1)  структурна перебудова економіки, пов’язане з нею зростання безробіття; процес роздержавлення і приватизації власності, який супроводжується збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і міжрегіональним переливом, різкою диференціацією доходів і зубожінням основної маси населення;

2)  нерівномірність в розміщенні продуктивних сил, істотні відмінності в соціально-економічних умовах життя в місті і селі, в різних регіонах країни;

3)  різке погіршення екологічної ситуації в окремих регіонах (у Донбасі, наприклад, вона істотно не поліпшується навіть після спаду виробництва);

4)  інтенсифікація міграційних процесів на національному, релігійному і т.п. грунті;

5)  розширенням зовнішньоекономічних зв’язків України, а також лібералізацію режиму виїзду громадян за межі країни.

На рис. 2.1 ми бачемо, що на  початок 2006 року рівень безробіття в Україні складав 5,1% за розрахунками МОП.  Допустимий рівень безробіття в країні складає 5,5 – 6,5 відсотків. Це означає, що за наведени даними в Україні рівень безробітя не перевищує норму. Але це офіційні дані і вони не враховують приховане безробіття. Тому можна вважати, що для нашої країни він значно вищий.  

Рис.2.1 Порівняння показника рівня безробіття населення по Україні та країнах ЄС, у % [19]

Даний аналіз був проведений за методологією МОП. Він був застований до економічно активного населення у віці 15 – 74 років. Дані надані на початок 2006 року.

Обєктивних передумов для швидкого подолання такої ситуації в Україні немає, тому громадяни країни виїжджають за кордон у пошуках роботи і засобів виживання. І якщо раніше основним мотивом еміграції був етнічний, то останніми роками таким став економічний чинник.

Хоча, порівняно з І півріччям 2005 року у 2006 ми бачимо деякі позитивні риси у вирішенні проблеми безробіття населення:

-  збільшення рівня зайнятості населення у віці 15–70 років з 56,8% до 57,9%;

-  зниження рівня безробіття населення у віці 15–70 років (за методологією МОП) з 7,9%  до 5,1%;

-  зменшення рівня зареєстрованого безробіття населення працездатного віку з 4,8% до 4,2%;

-  зростання попиту на робочу силу на 22,0%;

-  зростання рівня працевлаштування незайнятого населення за допомогою державної служби зайнятості з 29,4% до 31,6%;

-  зменшення кількості економічно неактивного населення працездатного віку на 2,5%;

-  зростання розміру середньомісячної номінальної заробітної плати  на 33,4%;

-  зростання реальної заробітної плати на 22,9%;

–  збільшення обсягів вивільнення працівників з причин скорочення штатів  на 8,8%;

-   зменшення кількості працівників, які:

-  переведені з ініціативи адміністрації на скорочений графік роботи – на 28,5%;

-  знаходились в адміністративних відпустках з ініціативи адміністрації – на 23,4%;

-  вчасно не отримали заробітну плату – на 33,8%;

-     зменшення суми боргу з виплати заробітної плати на 17,9%.[18]

На рис. 2.2 Ми бачимо ситуацію, яка склалася в Україні на І півріччя 2006 року стосовно рівня занятості населення віком 15 – 70 років.

Рис.2.2 Рівень зайнятості населення віком 15–70 років у % до населення відповідної демографічної групи[18]

Слід відмітити, що кількість незайнятих громадян, які були зняті з обліку через самостійне працевлаштування та інші причини у І півріччі 2006р., порівняно з відповідним періодом 2005р., скоротилася на 31,4 тис. осіб, або на 7,0% та становила 418,8 тис. осіб. Зменшення зазначеної категорії громадян спостерігалось у більшості регіонів країни,   найбільше – у м.Києві (на 31,3%), Чернівецькій (на 18,0%) та Херсонській (на 17,0%) областях. Проте у 7 регіонах було зафіксовано зростання кількості громадян, знятих з обліку з наведених причин. Зокрема значне збільшення цієї категорії відбулося у м.Севастополі (на 13,1%) та Миколаївській області (на 10,8%).

Крім того, дострокову пенсію оформлено 18,4 тис. громадян передпенсійного віку, що  на 7,0% більше, ніж за відповідний період 2005р.

Через неможливість знайти підходящу роботу та низьку вартість робочої сили чимало громадян України стають учасниками трудових міграцій. Аналіз даних про обсяги офіційного працевлаштування свідчить про підвищення мобільності робочої сили, орієнтованої працювати за кордоном.

Так, за даними державної служби зайнятості, згідно інформації офіційних посередників з працевлаштування, кількість громадян України, працевлаштованих за кордоном, порівняно з І півріччям 2005р., збільшилась на  7,4% і у цьому періоді  п.р складала 29,4 тис.осіб.

Основними країнами офіційного працевлаштування залишаються Кіпр, Греція, Ліберія, Сполучене Королівство. Серед країн СНД найбільш привабливою у забезпеченні роботою є Російська Федерація.

Офіційні посередники найбільш активно працевлаштовують українських громадян на закордонні підприємства, які працюють у сфері  транспорту та  зв’язку (87,8% від загальної кількості працевлаштованих), будівництві (3,4% ),  рибному  (4,2%) та сільському господарстві  (1,0%).

Наразі, офіційне працевлаштування за наймом, тобто на контрактній основі, є найбільш розповсюдженою формою оформлення трудових відносин мігрантів із зарубіжними роботодавцями. У І півріччі п.р. на такій основі було працевлаштовано 99,7% громадян и тільки 0,3% громадян виконували роботу за договором підряду на виконання певного виду послуг.[18]

У зазначеному періоді майже дві третини контрактів (61,1%) були укладені на термін  від 6 місяців до 1 року, а понад третина (38,2%) - до півроку. Середня їх тривалість складала 7 місяців.

Як свідчать офіційні дані за I півріччя 2006 року – 83,2% працевлаштованих громадян України за кордоном на момент виїзду  ніде не працювали, в тому числі  0,7% вперше одержали роботу.

Одним із напрямів соціального захисту незайнятого населення є організація громадських робіт. На таких роботах упродовж І півріччя 2006 року працювали 238,8 тис. осіб, що на 1,6% менше, ніж за І півріччя 2005р. В основному це були особи, які мали статус безробітних (99,6%). Середня тривалість таких робіт у розрахунку на одного безробітного, залученого до їх проведення, у І півріччі 2006р. становила 12 днів, як і в  І півріччі 2005р. Загалом на організацію та проведення громадських робіт у вказаному періоді було витрачено  46,9 млн.грн., що в 1,3 раза більше, ніж у відповідному періоді 2005р.[11]

Для забезпечення відповідності професійно-кваліфікаційної структури безробітних потребі у працівниках державною службою зайнятості здійснюється профорієнтація незайнятого населення та його професійне навчання (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації). З цією метою в навчальні заклади усіх типів упродовж І півріччя 2006р. направлено 85,9 тис. безробітних проти 84,1 тис. осіб у І півріччі 2005р. , з них  завершили навчання у цьому періоді 85,2 тис. осіб, що на 4,7% більше, ніж у І півріччі 2005р. Із загальної кількості незайнятих громадян майже кожний другий (58,7%) навчався з метою  підвищення своєї кваліфікації, а кожний червертий (27,0%) пройшов перепідготовку на іншу професію.[11]

З Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття видатки на виплату допомоги у звязку з безробіттям у І півріччі 2006р. становили 756,5 млн.грн. Середній розмір допомоги у червні 2006р. склав 220,06 грн., що дорівнює 62,9% законодавчо встановленого у цьому періоді мінімального рівня заробітної плати  (350 грн.). Середньооблікова кількість безробітних, які отримували допомогу впродовж зазначеного місяця, становила 582,8 тис. осіб, або 77,8% від загальної кількості тих, що мали статус безробітного на 1 липня 2006р.

Особливу небезпеку представляє «відтік мозгів», в більшості випадків безповоротний. Тільки фахівців вищої кваліфікації - докторів і кандидатів наук емігрувало більше 6 тис. чіл.

Головні причини масової еміграції:

- відсутність перспектив професійного зростання для багатьох здібних людей;

- економічна нестабільність в країні і невизначеність шляхів виходу з неї;

- відсутність безпеки громадян;

- велика різниця в умовах життя і, особливо, оплаті праці в Україні і країнах Заходу.

Так, за кордоном зарплата працівників в сферах освіти, охорони здоров'я, програмування, на морському транспорті вище в 15-40 разів, в будівництві, автотранспорті, сфері послуг - в 10-12 разів, в сільському господарстві і на підсобних роботах в 3-5 разів. Середньомісячні доходи мігрантів перевищують, за підрахунками, $2 млрд., що складає третину номінальних грошових доходів всього населення України за рік.

Орієнтований середній заробіток в місяць за кордоном складає: наукові і медичні працівники, педагоги - $1800, студенти - 1700, керівники підприємств і підрозділів - 1400, робочі, дрібні підприємці - 1000, безробітні - $750.

Більше 700 посередницьких структур отримали ліцензії на посередництво в працевлаштуванні за кордоном, але умови ліцензування ними постійно порушуються.

До економічних переваг України як донора європейського і світового ринку праці відносяться: зниження рівня безробіття і пом'якшення соціальної напруженості в суспільстві, надії на повернення до України частини зарплати емігрантів, яку оцінюють в $25-30 млрд., а також право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн де поселилися наші емігранти.

Слід зазначити, що міграційна політика в Україні по суті відсутня, наші громадяни за кордоном не захищені. Слід враховувати, що навіть тимчасова еміграція мільйонів людей руйнує сімейні зв’язки, розхитує суспільство, дестабілізує його. Міграційна політика України повинна спиратися на міждержавні угоди з країнами - потенційними користувачами нашої робочої сили. Такі угоди, окрім правового і соціального захисту співвітчизників за кордоном, повинні передбачати відбір наших земляків, їх професійну підготовку і перепідготовку на місцях до виїзду за кордон, обумовлювати умови мешкання, можливість навчання і т.д. Важливою функцією української дипломатії повинен стати захист інтересів громадян України за кордоном. Прийнята Верховною Радою України 28.06.1996 року Конституція україни вперше визначила конкретний предмет міграційного права - регулювання міграційних процесів. У пункті 10 статті 92 Конституції закріплено, що виключно законами України визначаються засади регулювання демографічних та міграційних процесів. Таким чином в нашій державі було покладено початок міграційному праву. Також Конституція закріпила в ст.26, те що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами, що і громадяни України, тим самим закріпивши право іноземців на працевлаштування в Україні, поряд з правом громадян України на вільний вибір професії та місця роботи. Наступним за ієрархією законодавчих актів є Кодекс законів про працю, в якому в статті 8 закріплено, що трудові відносини іноземних громадян, працюючих на підприємствах, в установах, організаціях регулюються законодавством сторони яка працевлаштовує, та міжнародними договорами України.[17]

Також, для поліпшення стану системи працевлаштування необхідно створити спеціалізовані біржі праці — для посередництва з наймання українських громадян на роботу за кордоном. Такі біржі брали б на себе функцію підбору робочих місць, укладання контрактів, гарантували б додержання угод стороною, що приймає. 

Міграція - двосторонній процес. Експортуючи свою робочу силу, Україна неминуче імпортує іноземну. Застосування у виробництві зарубіжних технологій, освоєння «ноу-хау», створення спільних підприємств, їх участь в приватизації веде до напливу з-за кордону бізнесменів, менеджерів, комерсантів і інших фахівців. У Україні сьогодні більше 500 тис. нелегальних іммігрантів. Щодня через кордон України проникають до нас десятки іммігрантів, наступних до Європи транзитом, а при невдачі що осідає в різних регіонах країни і що ще більш загострюють соціальну напругу. Щорічно з України депортують 200 тис. нелегалів.

Таким чином, інтеграція України в світовий ринок праці передбачає облік тенденцій розвитку сучасної міжнародної трудової міграції, її форм і особливостей, механізму її державного регулювання.

Міграція робочої сили на сучасному етапі являє собою глобальний процес. В ньому пиймають участь усі країни світу. Кожна з країн являє собою як джерело імпорту так і експорту робочої сили. Розвинені країни найчастіше являють собою центри притягання трудових ресурсів, а слаборозвинені навпаки втрачають висококваліфіковані кадри. Україна також приймає участь у процесах міграції населення. Основною пичиною відтоку наших співвітчизників до інших країн – є економічна. Наші громадяни виїзджають до країн із значно вищим  розвитком економіки.

РОЗДІЛ ІІІ.РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

3.1МІЖНАРОДНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ   

Система міждержавного регулювання міграційних процесів включає в себе: двосторонні та багатосторонні міжнародні угоди використання праці мігрантів та їх соціально – економічних прав; діяльність міжнародних економічних організацій, таких як Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ), Міжнародна організація з міграції (МОМ) та інші.                                                                                                                                                            

Провідна роль в регулюванні процесів міжнародної міграції належить МОП, що має статус спеціалізованої установи ООН. Вона була створена в 1919 р., згідно з Версальською мирною угодою в рамках Ліги Націй як Міжнародна комісія для вироблення конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства і поліпшення умов праці.

Згідно статуту цілями МОП є досягнення загального і міцного миру «на основі соціальної справедливості» і поліпшення існуючих умов праці, що може бути досягнуте регламентацією робочого часу (включаючи встановлення максимальної тривалості робочого дня), охорони праці, безпеки і розповсюдження всіх названих норм на іммігрантів і т.п. Відмітною особливістю участі в МОП країн-членів є трибічний принцип представництва - від уряду, працедавців і профспілок.[3]

МОП здійснює діяльність по наступних напрямах:

1. Розробка конвенцій і рекомендацій про працю.

2. Надання технічної допомоги країнам Азії, Африки і Латинської Америки, що розвиваються.

3. Навчання і освіта з питань, що входять в круг діяльності МОП.

Розробка конвенцій і рекомендацій про працю — найважливіша форма діяльності МОП. Міжнародні норми, що містяться в них, про працю охоплюють найрізноманітніші галузі трудових відносин і соціальних питань, що відносяться до трудящихся-мігрантів. Серед них: захист трудящихся-мігрантів; рівноправ'я громадян країни і іноземців в області соціального забезпечення; збереження має рацію трудящихся-мігрантів в області соціального забезпечення по інвалідності, старості, на випадок втрати годувальника.

МОП рекомендує всім країнам, включеним в процеси міграції, координувати політику в області зайнятості, покращувати медичне і соціальне обслуговування мігрантів, боротися проти залучення підготовлених кадрів і «видтоку розумів», полегшувати добровільне повернення мігрантів на батьківщину.

Питаннями використання праці мігрантів МОП займається на всьому протязі своєї історії. Вже в Рекомендації 2 від 1919 р. всім членам організації пропонувалося розповсюдити на трудящихся-іноземців  дію своїх законів щодо захисту їх прав. У 1922 р. була схвалена Рекомендація-19 про надання в Міжнародне бюро праці статистичних і інших відомостей, що стосуються еміграції, імміграції, репатріації.[4]

Першим нормативним актом МОП, направленим на рішення питань міграції робочої сили, по суті, стала Конвенція 48, прийнята в 1935 р., така, що вступила в силу в 1938 р. Відповідно до цієї Конвенції встановлювалася система міжнародної співпраці по збереженню прав, витікаючих із страхування по інвалідності, старості, на випадок втрати годувальника. Права розповсюджувалися на всіх тих, що проживають на території члена організації іноземців, незалежно від громадянства.У 1949 р. була прийнята Конвенція 97 про трудящихся-мігрантів, положення якої зберігають свою актуальність до цих пір.

Звернемо увагу на два положення цієї Конвенції:

1) вона розповсюджується на іммігрантів, що законно перебувають на території країни;

2) у ній передбачено право трудящихся-мігрантів на постійне проживання в «приймаючій» країні після певного терміну роботи.

У 1955 р. МОП приймає ще один важливий документ - Рекомендацію-100 - про захист трудящихся-мігрантів країн, що розвиваються. Цей документ направлений на регулювання міграції на користь економічного і соціального розвитку країн, що розвиваються, обмеження небажаної для цих країн втрати трудових ресурсів.

У 1974 і 1975 рр. було прийнято два Документи про трудящихся-мігрантів - Конвенція-143 і Рекомендація-151, які пропонували державам-членам прийняти заходи (від адміністративних, цивільних аж до тюремного вироку) присічення нелегальної міграції і незаконного найму (до вербувальників, працедавців і ін.). Документи включали принципово нове положення про те, що якщо трудящийся-мігрант, що знаходиться в країні на законних підставах, втратив роботу, то він не може розглядатися, як  нелегально проживаючий, і продовжує користуватися всіма правами.[17]

Норми МОП містять не тільке перелік прав мігрантів, але  й обо’язки соціальних служб міграції. Соціальні служби країн перебування, крім звичних послуг, які надаються мігрантам, як громаданям своєї країни, здійснюють по відношенню до трудящихся мігрантів та членів їх родин ряд соціальних функцій:

-  допомога в пристосуванні до економічних, соціальних і культурних умов країни;

-  допомога в отриманні інформації і консультацій від компетентних органів;

-  допомога в повному використанні можливостей, що надаються в області освіти, професійної підготовки, навчання мовам, охорони здоров'я, житлових умов і т.п.;

-  здійснення заходів, направлених на адаптацію мігрантів до умов життя в країні перебування і допомогу у возз'єднанні сімей;

-  ознайомлення трудящихся-мігрантів відразу ж після прийому на роботу з інформацією на рідній (або знайомій) мові про основні елементи законодавства і правил, положення колективних договорів, що відносяться до захисту трудящих, запобігання нещасним випадкам, а також про правила і процедуру техніки безпеки, пов'язаних з характером його роботи.

Кожна країна-член МОП повинна:

-  забезпечувати застосування принципу рівних можливостей трудящихся-мігрантів і членів їх сімей з громадянами своєї країни, вивчати скарги на недотримання цього принципу;

-  у разі порушення законів підприємцями або іншими особами або організаціями, що несуть відповідальність за їх виконання, повинні застосовуватися заходи адміністративного, цивільного і кримінального покарання;

-  забезпечувати відповідність національних законів і правил міжнародним нормам з прав мігрантів;

-  сприяти швидкому возз'єднанню сімей, для чого укладати дву- і багатобічні угоди;

-  сприяти координації діяльності соціальних служб на своїй території з соціальними службами інших країн і нести відповідальність за роботу соціальних служб;

-  проводити консультації з питань проблем мігрантів з підприємцями,  соціальними  службами  і іншими  організаціями.  

Крім МОП, на міжнародному рівні також діє Міжнародна організація по міграції (МОМ), яка розробляє програми, направлені на впорядкування міграційних потоків, надання практичної допомоги в організації міграції.

МОМ - міжурядова гуманітарна організація, створена в 1951 р. Сучасне найменування Міжнародної організації з міграції  отримала в 1989 р. (до 1951 р. - Тимчасовий міждержавний комітет із переміщення мігрантів з Європи, з 1952 р. до 1980г. - Міжурядовий комітет із європейської міграції (ICEM), з 1980 р. до 1989 р. - Міжнародний комітет із міграції (ICM)). Основні напрямки діяльності - забезпечення впорядкованості і планового характеру руху мігрантів, біженців, переміщених осіб в країни, що пропонують їм можливість мешкання і працевлаштування; контроль і спостереження за виникненням і організацією міграційних потоків; сприяння розповсюдженню передових технологій в країни, що розвиваються, через міграцію персоналу з індустріальних країн; допомога в поверненні на батьківщину кваліфікованих фахівців (вихідців з країн Африки і Латинської Америки), що отримали освіту в індустріальних країнах; вивчення і аналіз тенденцій міжнародної міграції. [17]

    Міжнародна організація з міграції  організовує семінари і надає консультаційні послуги з проблем міграції, випускає спеціалізовані видання (Review Achiv-ments. International Migration, Migration Bulletine). Членами Міжнародної організації з міграції є більше 30 держав Західної Європи, Латинської Америки, а також США, ЮАР, Ізраїль. Керівні органи (рада, Виконавчий комітет, підкомітети з бюджету і фінансам і координації транспорту) розташовуються в Женеві.

   Україна підписала Угоду про співпрацю з Міжнародною організацією міграції. З підписанням цього документа підіймається на новий рівень співпраця в таких галузях як боротьба з торгівлею людьми і нелегальна міграція. Угода передбачає залучення фахівців в Україні від Міжнародної організації міграції для проведення курсів для підвищення кваліфікації консульської служби МЗС України.

Велику роботу по захисту біженців і їх репатріації проводить Управління Верховного комісара по біженцях при ООН. У багатьох міжнародних організаціях є служби, які займаються питаннями міграції.

Одним з важливих методів наднаціонального регулювання імміграції працівників є укладення міжнародних угод, які можуть бути дво- і багатобічними. Їх основна мета полягає в тому, щоб ввести кількісні обмеження в процес трудової міграції. Багатобічні угоди набули поширення в Західній Європі. Між її країнами на різних рівнях останнім часом відбуваються переговори про проведення єдиної імміграційної політики.

Інтенсивний розвиток міждержавної трудової міграції і процесів її регулювання є однією з характерних рис розвитку міжнародних економічних відносин і гостинних умов.

В світі і, особливо, в Європі імміграційне питання все міцніше зв'язує руки урядів, імміграційні «розбирання» стають відчутним чинником двосторонніх відносин, наприклад Франції і Британії.

Британія, в якій розміри нелегальної імміграції набувають загрозливих розмірів, має намір боротися за загальний для ЄС імміграційний закон. За останні два роки з 150 тисяч претендентів на статус біженців Британії вдалося видворити з країни тільки 18 тис. Не краще положення справ в Італії, що має 5 тис. миль морських меж, через які спрямовуються сотні тисяч нелегалів. У Данії скоро не залишиться місця для данців, цілі квартали міст заселяються мусульманами, і це вже не інтеграція, а окупація, як вважають данці.

Подібне положення у всіх багатих країнах, де населення відмовляється від важких робіт, віддаючи перевагу над ними проблемам іммігрантів, з якими поки справляються, але очевидно, що біла раса неминуче вимушена ділитися багатством, досягнутим за рахунок пограбування бідних країн, які «делегують» мільйони своїх представників явочним порядком. Проте проти рішення перекрити потік нелегалів виступають Франція і Швеція, антиглобалізм та інші, тобто процес цей суперечливий.

Україна також є членом Міжнародної організації праці. Наша країна також регулює процеси міграції згідно з принципами МОП.

Отже, Міжнародна організація праці – це організація, яка регулює міжнародні процеси переміщення трудових ресурсів. Саме вона займається розробкою програм, документів які регулюють міграційні процеси. Також такі функції виконує і Міжнародна організація міграції.

    

3.2НАЦІОНАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Міграційні процеси мають багатоаспектний вплив на країни імміграції і еміграції. Природно, що будь-яка держава, здійснюючи економічну політику, не може не регламентувати процеси трудової міграції. Тому з цією  метою вона проводить певну міграційну політику.

Державна міграційна політика - це політика держави, направлена на регулювання експорту/імпорту робочої сили з даної країни або в неї. У всіх промислово развинених країнах створені державні органи, яким доручене вирішення питань, повязаних з переміщенням іноземної робочої сили через національні кордони.

Наприклад, в США питаннями трудової міграції займається багато федеральних органів. Державний департамент має спеціальне Бюро з консульських питань, яке встановлює порядок надання в’їздних віз, контролює їх видачу і веде облік. У Міністерстві юстиции існує Служба імміграції і натуралізації, на яку покладений контроль за дотриманням правового режиму виїзда і перебування іноземців на американській території, а також їх затримання і депортація, якщо вони порушують чинне законодавство США. Міністерство праці визначає, чи не опиниться іммігрант тягарем для американської економіки, чи не позбавить він якого-небудь американця робочого місця. Зваживши всі обставини, Служба імміграції і натуралізації може надати іммігрантові дозвіл на мешкання в США.[17]

Приблизно аналогічне регулювання трудової міграції існує в Німеччині, Норвегії, Туреччині, Греції, Ірландії, Зімбабве, Польщі, Словаччині і інших країнах.

Нормативно-правова база, що забезпечує регулювання трудової еміграції, включає відповідні статті Конституції країни, національне емиграційне законодавство, двосторонні і багатобічні міжнародні угоди. На додаток до цього низка країн приймає спеціальні еміграційні програми.

Міграційна політика підрозділяється на еміграційну і імміграційну.

В економічній літературі виділяють три напрями імміграційної політики.

1. Політика, що базується на обмеженні перебування іммігрантів в країні, про що вони відразу ж попереджаються.

Ця політика переслідує мету постійного оновлення трудящихся-мігрантів, тому деякі автори пишуть про так звану ротацію імміграції. При обмеженні терміну перебування в країні члени сімї іммігранта не мають права на в’їзд.

2. Політика, що вирішує  мешкання без певного  терміну з правом в’їзду членів сім’ї.

3. Політика, що вирішує постійне мешкання іммігрантів і що припускає право на отримання громадянства після певного терміну.[2]

Більшість приймаючих країн використовують селективний підхід при регулюванні імміграції. Його сенс полягає в тому, що держава не перешкоджає в’їзду тих категорій працівників, які потрібні в даній країні, обмежуючи в’їзд всім іншим. Перелік бажаних іммігрантів варюється від країни до країни, але зазвичай вони відносяться до даної з наступних категорій:

-  працівники,  готові за мінімальну  плату  виконувати важку, шкідливу, брудну і некваліфіковану роботу, - будівельні, підсобні, сезонні, вахтові, муніципальні робочі;

-  спеціалісти для нових і перспективних галузей - програмісти, вузькоспеціалізовані інженери, банківські службовці;

-  представники рідкісних професій - огранщики алмазів, реставратори картин, лікарі, що практикують нетрадиційні методи лікування;

-  фахівці зі світовим ім’ям - музиканти, артисти, вчені, спортсмени, лікарі, письменники;

-  більше бізнесменам, що переносять свою діяльність в приймаючу країну, інвестують капітал і створюють нові робочі місця.

Обмежувальні інструменти імміграційної політики включають:

1.  Якісні  вимоги до професійної кваліфікації іноземної робочою сили, зокрема наявність сертифікату про освіту і стажу роботі за фахом. Наприклад, в Австралії приймають фахівців з профессійним стажем не менше 3 років, в США - 5 років.

2. Введення вікового цензу для в’їзджаючих. В Алжирі вік робочих різних спеціальностей не повинен перевищувати 40 років, в Швеції і Норвегії вік бурильників-нафтовиків обмежений 20-40 роками.

3. Перевірка стану здоровя потенціальних іммігрантів. Наприклад, фірми Швеції і Норвегії проводять попереднє медичне і психологічне тестування іноземних кандидатів.

4.  Обмеження політичного характеру. Так, в США обмежений в’їзд членів комуністичної або будь-якої іншої партії тоталітарного типу. В Ірландії відмовляють іноземцям, раніше засудженим на термін більше 1 року.

5. Пряме квотування імпорту робочої сили, яке виражається в законодавчо встановленому  співвідношенні чисельності  іноземних  і національних кадрів на підприємстві.

6.  Обмеження часу работи в країні: у Норвегії дозвіл на тимчасову роботу видаєтся на термін не більше 1 року.

7. Заборона на професії в явній або непрямій формі, яке виражається в ухваленні законів, що містять докладніший перелік професій, займатися якими іноземцям заборонено.

8. Національно-географічні пріоритети, такі, що відображають переважно регіонні імміграції

9.  Система санкцій, що діють відносно незаконних трудящихся-мігрантів, а також осіб, зайнятих незаконним імпортом робочої сили і працедавців, що незаконно використовують працю мігрантів.[17]

Загальним для всіх країн імміграції є положення про те, що, не дивлячись на наявне законодавство, його застосування залежить від коливань коньюнктури ринка праці, спеціальності і кваліфікації мігранта, від країні його походження.

Подвійна дія еміграції на економіку і демографію відбивається і в еміграційній політиці держав, з яких йде відтік трудових ресурсів. Можна виділити наступні напрями еміграційної політики держав:

-  стимулювання трудової міграції;

-  обмеження трудової міграції;

-  створення умов для рееміграції;

-  створення умов для адаптації реемігрантів на батьківщину.

Еміграційна політика включає наступні інструменти:

-  жорсткі вимоги до фірм-посередників, що займаються вербуванням робочої сили, по наданню ними фінансових і юридичних гарантій працевлаштування і створення нормальних життєвих умов для емігрантів;

-  лімітація видачи закордонних паспортів; заборона (пряма або косвена) на виїзд окремих категорій працівників і введенні еміграційних квот; встановлення термінів обов’язкової роботи в країні після завершення освіти за державний рахунок;

-  проведення валютної і банківської політики заохочення валютних переказів з-за кордону; надання пільг по валютним внесках (більш високий відсоток по депозитах, звільнення їх від податків, льготні почтові і телеграфні тарифи на іноземні перекази і т.д.); продаж робочим-мігрантам цінних паперів, не облагаємих податками;

-  проведення митної політики, передбачаючої таможені пільги для трудящихся-емігрантів, що повертаються. Наприклад, в Бангладеші уряд дозволяє мігрантам ввозити в країну по льготним таможеним тарифам більше 40 найменувань виробів;

-  розробка програм робочих місць для реемігрантів;

-  видача кредитів і надання пільг реемігрантам на споруду і придбання житла;

-  видача кредитів для відкриття власного бізнесу.[10]

Сьогодні в Україні існує проблема повязана з відтоком трудових ресурсів та методома їх регулювання. Протягом 2004 року населення України скоротилося на 341,6 тисячі чоловік. За даними Держкомстату, за станом на початок 2005 року в Україні проживало 47,28 мільйони чоловік. Проблема перетворення з країни-донора в країну імміграції стає все більш актуальною для України, і вироблення концепцій зваженої далекоглядної державної політики в цьому питанні вже сьогодні повинно бути поставлено на порядок денний. Україна, через своє геополітичне положення є транзитною територією для потоку іммігрантів на захід, переважно з країн Південної і Південно-східної Азії. Частина з них неминуче залишається в нашій країні .[5]

У свою чергу Україна намагається вжити всіляких заходів і програм з регулювання міграційних процесів, але  зрозуміла міграційна політика в країні сьогодні відсутня.  В листопаді 2004 р. була затверджена Програма забезпечення прав і інтересів громадян, що виїжджають за межу для працевлаштування, і усиновлення іноземцями дітей, розрахована на період до 2005 року. Роком раніше (2003 р.) була прийнята Програма регулювання міграційних процесів на 2003-2005 рр., в якій трудова міграція згадувалася лише двічі і то суто номінально. Ще в одному документі - Концепції демографічного розвитку на 2005-2015 роки-декларується необхідність зменшення масштабів зовнішньої, зокрема, трудової міграції, подолання її негативних наслідк В світлі Програми діяльності Кабінету Міністрів України "Назустріч людям" МЗС в 2005 р. змінив концептуальні підходи до організації захисту прав і інтересів трудящих-мігрантів закордоном. У зв'язку з цим в структурі Міністерства закордонних справ створений Центр допомоги українцям закордоном для організації роботи з попередження можливих негативних наслідків, а також ліквідації правового нігілізму в питаннях працевлаштування закордоном; проведення попередньої правової информаційно-раз’яснювальної роботи, а також наданню правового захисту працюючим закордоном співвітчизникам з використанням всіх можливих форм захисту їх прав і інтересів перед працедавцями країн працевлаштування, витікаючими з національного законодавства країни перебування і міжнародно-правових актів. Передбачається створення на базі представництв МЗС в регіонах, перш за все, в Львові і Ужгороді, відділень Центру.

     18 лютого 2005 року Комітетом Верховної Ради України із закордонних справ, Регіональним представництвом Фонду Фрідріха Еберта в Україні, Білорусі і Мол-дові і Всеукраїнською суспільною організацією "Інститут демократії і соціальних процесів" була проведена сумісними зусиллями Міжнародна Конференція "Трудова міграція населення України і державна програма її регулювання". В рамках конференції були обговорені концептуальні основи управління зовнішньою (міжнародної) міграцією, зарубіжна трудова міграція населення України в соціально-економічному вимірюванні і програмний метод в управлінні зовнішньою трудовою міграцією.

    В Україні створена і успішно функціонує Українська Асоціація міжнародних кадрових агентств "Партнерство", що здійснює посередницьку діяльність з працевлаштування громадян України закордоном. Асоціація проводить для своїх членів учбові семінари і поширює методичну літературу; при ній створена Комісія з етики і розроблений Етичний кодекс для підвищення внутрішньої корпоративної культури і ділової репутації підприємств-ліцензіатів. Асоціація "Партнерство" координує свою діяльність з Центром допомоги українцям закордоном, діючим при МЗС України. Цього року Асоціація ініціювала проведення моніторингу підприємств-ліцензіатів, запросивши до співпраці ряд міністерств і відомств, у тому числі Державний комітет України із питань регуляторної політики і підприємництва, Міністерство праці і соціальної політики, Міністерство внутрішніх справ.

     В даний час розглядається питання про оптимізацію практики міжнародних грошових переказів і встановлення платіжних мостів - спеціальних платіжних умов зовнішніх розрахунків - на основі двосторонніх банківських кореспондентських відносин з банками тих країн, в яких сконцентрована найбільша кількість трудових мігрантів з України. Взаємні двосторонні домовленості банків сприяють здешевленню переказів порівняно з системами Money Gram і Western Union. При цьому тарифи на відправку таких переказів складуть 1%-3% від суми переказу.ів і недопущення їх в майбутньому(2004 р.).

Та не дивлячись на зусилля законодавців і урядів України в розв’язанні давно назрілих проблем у сфері трудової міграції, зрозуміла міграційна політика в країні сьогодні відсутня: не ясна її мета, стратегія і тактика, основні інструменти; не визначені повноваження центру і регіонів; не позначені функції органів управління, з одного боку, і суспільних організацій, з іншого. А головне упущення в цій сфері управління - відсутність науково обгрунтованої Концепції міграційної політики.

 Отже, регулювання міграційних процесів на національному рівні має свої особливості в кожній окремій країні. Кожна країна сама вирішує для себе яких працівників приймати, а яким обмежувати вїзд до країни. Але все ж всі країни у поведенні міграційної політики притримуються принципів та стандартів Міжнародної організації праці. Саме ця організація відіграє найважливішу роль у процесах регулювання міграції трудових ресурсів.

ВИСНОВОК

Міграція робочої сили є переселенням працездатного населення з одних держав в інші терміном більш ніж на рік, викликане причинами економічного і іншого характеру, і може приймати форму еміграції (виїзду) і імміграції (в'їзду). Міграція робочої сили веде до вирівнювання рівнів оплати праці в різних країнах.

Кількісні показники, пов'язані з міграцією робочої сили, є частиною балансу поточних операцій і класифікуються за статтями трудових доходів (виплати нерезидентам) і приватних неоплачених перекладів, які є оцінним грошовим еквівалентом майна, переміщуваного мігрантами у момент їх від'їзду за межу і подальших посилок товарів і грошей на батьківщину. Розподіл позитивного економічного ефекту, одержуваного в результаті міграції, відбувається у формі зростання доходів мігрантів, переказів грошових коштів з-за кордону на батьківщину, в результаті зниження витрат виробництва в країнах, одержуючих грошові перекази. Розвинені країни є основним напрямом імміграції, а ті, що розвиваються — джерелом еміграції.

Державне регулювання міжнародного ринку праці здійснюється на основі національного законодавства приймаючих країн і країн, що експортують робочу силу, а також на основі міждержавних і міжвідомчих угод між ними. Регулювання здійснюється через ухвалення програм, що фінансуються з бюджету, направлених на обмеження притоки іноземної робочої сили (імміграції) або на стимулювання іммігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції). Більшість приймаючих країн використовує селективний підхід при регулюванні імміграції. Відсів небажаних іммігрантів здійснюється на основі вимог, що пред'являються до кваліфікації, освіти, зросту, стану здоров'я, на основі кількісного і географічного квотування, прямих і непрямих заборон на в'їзд, тимчасових і інших обмежень. Стимулювання рееміграції здійснюється через виплату матеріальної компенсації виїжджаючим іммігрантам, створення робочих місць, професійну підготовку іммігрантів, надання економічної допомоги країнам масової еміграції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1.  А.П.Кирєєв, Міжнародна економіка. в 2-х ч. Ч.1. Міжнародна економіка: рух товарів і засобів виробництва. Уч. пос. для Вузів. – М.: Міжнародні відносини, -1998.– с. 283 – 320.
  2.  Грішкова О.А. Економіка праці та соціально – трудові відносини:Підручник/О.А.Грішкова. – К.:Знання,2006. – 559с.
  3.  Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навчальний посібник. – київ: «Центр начальної літератури», 2004. – 676с.
  4.  КозакЮ.Г. Міжнародна економіка:Навчальний посібник/Ю.Г.Козак, Д.Г.Лук’яненко, Ю.В.Макогон. – 2-е вид., перероб. та доп. – К.:Центр навчальної літератури,2004. – 672с.
  5.  Лібанова Е., Позняк А. Формування потоків трудових міграцій в прикордонних регіонах України // Міграція і прикордонний режим: Білорусь, Молдова, Росія і Україна: Сб. наук. праць / Під ред.  І. Пірожкова. Київ: НІПМБ, -2005. -с. 134
  6.  Ломакин В.К. Мировая єкономика :Ученик для вузов. – М.:Финансі,ЮНИТИ,1998. – 727с.
  7.  Міжнародна економіка: Навчальний посібник/ Б.М.Одягайло. – К.:Знання,2005. – 397с.
  8.  Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник/В.В.Козик, Л.А.Панкова,Н.Б.Даниленко. – К.:Знання, 2004. – 406с.
  9.  Міжнародні економічні відносини: історія: Підручник/  А.С.Філіпенко. К.: Либідь, 2006. – 392с.
  10.  Мировая єкономика: В 2-х т./т.1/ Р.И.Хасбулатов. – М.:ЗАО»Издательство» єкономика»,2001. – 598с.
  11.  Міжнародні економічні відносини/І.М.Школа, В.М.Корнієнко, О.В.Бабівська. – К.:КНТЕУ, 2003. – 589с.
  12.  Назарова Е. А. Особливості сучасних процесів міграції// Социс. -2004. - N1 – c.106-110.
  13.  Статистичний щорічник України за 2004 рік/Ред.. О.Г.Осауленко. – К.:Державний комітет статистики України,2005. – 592с.
  14.  Тарасович Л.С. Мировая єкономика/Л.С. Тарасович. – СПБ.:Питер,2001. – 320с.
  15.  Тарлецкая Л.  Международная миграция и социально-экономическое развитие. МЭиМО.-  2001.- № 7.
  16.  Шаленко М. Современные тенденции развития рынка труда Украины. Экономика Украины. – 2000. –№9 – с.26.
  17.  Шульга Н. А. Великое переселение народов: репатрианты, беженцы, трудовые мигранты. Киев: Ин-т социологии НАНУ, 2005.-c.192.
  18.  Якименко В.І. Міжнародна економіка: Навч. Посібник (рос.мовою). – Донецьк, ДІТБ. 2002. – 384с.
  19.  http://ukrstat.gov.ua
  20.  http://www.ilo.org/
  21.  http://www.iom.org/


56,8

64,5

5,9

63,9

59,0

65,9

57,9

56,7

65,4

60,7

67,2

65,9

0,0

10,0

20,0

30,0

40,0

50,0

60,0

70,0

у віці 15-70 років

працездатного

віку

у віці 15-70 років

працездатного

віку

у віці 15-70 років

працездатного

віку

все населення

міське

сільське

І півріччя 2005р

І півріччя 2006р

15,3

13,2

8,8

8,3

8,3

8,2

8,1

8,1

7,7

7,1

7,0

7,0

6,8

5,7

5,5

5,5

5,1

5,0

4,7

4,4

4,4

4,1

3,7

3,6

0,0

2,0

4,0

6,0

8,0

10,0

12,0

14,0

16,0

Польща

Словаччина

Швеція

Франція

Іспанія

Бельгія

Німеччина

Фінляндія

Латвія

Португалія

Мальта

Угорщина

Чехія

Словенія

Кіпр

Великобританія

Україна

Литва

Ірландія

Естонія

Люксембург

Австрія

Нідерланди

Данія


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

37840. Решение систем обыкновенных дифференциальных уравнений 300 KB
  В классе неявных методов абсолютно устойчивыми являются неявный одношаговый метод Эйлера неявный одношаговый метод трапеций неявный двухшаговый метод Гира и его реализация с переменным шагом – метод Шихмана. В данной лабораторной работе изучаются следующие три наиболее часто используемые на практике численные метода: явный метод Эйлера неявный метод Эйлера неявный метод Шихмана. Явный метод Эйлера Формула интегрирования явного метода Эйлера имеет вид: 3.
37841. РАСПРЕДЕЛЕНИЕ ТЕРМОЭЛЕКТРОНОВ ПО СКОРОСТЯМ КОНТАКТНАЯ РАЗНОСТЬ ПОТЕНЦИАЛОВ 186.94 KB
  РТ21 ЛАБОРАТОРНАЯ РАБОТА № 3 РАСПРЕДЕЛЕНИЕ ТЕРМОЭЛЕКТРОНОВ ПО СКОРОСТЯМ КОНТАКТНАЯ РАЗНОСТЬ ПОТЕНЦИАЛОВ ЦЕЛЬ РАБОТЫ: Определить величину и знак контактной разности потенциалов между катодом и анодом при указанных ниже токах накала. Измерить зависимость анодного тока от напряжения изменяя его от 03 до 03 B при напряжениях накала 63; 50; 40 B. Ток накала измеряется амперметром А1. По полученным данным построить график зависимости lnI от U и определить по ним величину и знак контактной разности потенциалов между катодом и...
37842. ИССЛЕДОВАНИЕ ПРОСТЕЙШИХ ФИЛЬТРОВ 132 KB
  Схема полосового фильтра Резонансная частота = 2457 кГц Для определения левой и правой резонансной частоты возьмем максимальную точку на графике и...
37843. ПРИБЛИЖЕНИЕ ФУНКЦИЙ МЕТОДОМ НАИМЕНЬШИХ КВАДРАТОВ 304 KB
  Метод среднеквадратического приближения функций заданных набором экспериментальных данных называется методом наименьших квадратов МНК. Рассмотрим применение метода наименьших квадратов для среднеквадратического приближения функции полиномом степени . Метод наименьших квадратов наиболее просто применить когда искомые параметры входят в аппроксимирующую зависимость линейно.
37844. Комп’ютерна електроніка та схемотехніка. Лабораторний практикум 1.78 MB
  Цель работы: Приобрести минимально необходимые навыки работы с пакетом EWD 4.0. Исследовать схемы пассивных RС – фильтров в частотной и временной области.
37845. ИССЛЕДОВАНИЕ ОСНОВНЫХ МЕТРОЛОГИЧЕСКИХ ХАРАКТЕРИСТИК ЭЛЕКТРОМЕХАНИЧЕСКИХ ИЗМЕРИТЕЛЬНЫХ ПРИБОРОВ 204 KB
  Определить основную погрешность комбинированного измерительного прибора тестера в следующих режимах работы: вольтметра постоянного тока вольтметра переменного тока миллиамперметра постоянного тока. Определить амплитудночастотную характеристику АЧХ вольтметра переменного тока. Построить график АЧХ определить рабочую полосу частот вольтметра. Для поверки вольтметра собрать поверочную схему рис.
37846. ЭЛЕКТРОННО-ЛУЧЕВОЙ ОСЦИЛЛОГРАФ 595 KB
  Оценить погрешности измерений используя результаты исследования осциллографа и его метрологические характеристики указанные в описании. Объекты измерений задаются преподавателем. ОБРАБОТКА РЕЗУЛЬТАТОВ ПРЯМЫХ И КОСВЕННЫХ ИЗМЕРЕНИЙ Цель работы – ознакомление с методами обработки результатов прямых и косвенных измерений при однократных и многократных измерениях. 2 при наличии относительно больших случайных погрешностей число измерений и уровень случайных погрешностей задаются преподавателем.
37848. Розробка алгоритмів задач з використанням складних структур 163 KB
  Преподаватель Егорова Кривой рог 1997 Контрольні запитання: Яка структура має назву списки Яким чином у мові С описується список Що таке стек Що таке черга Чим відрізняється черга від стека та списку Теоретичні відомості: Покажчики. Кількість елементів у послідовності називається довжиною списку. При роботі з списками часто доводиться виконувати такі операції: знайти елемент із заданною властивістю; визначити iй елемент у лінійному списку; внести додатковий елемент до або після вказанного вузла; вилучити певний елемент зі...