89061

РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

Курсовая

Мировая экономика и международное право

Процеси, що відбуваються у світовому господарстві, торкаються інтересів усіх держав світу. І, відповідно, усі держави повинні регулювати свою міжнародну економічну діяльність, щоб досягти дотримання в першу чергу своїх інтересів, не виключенням є і Україна.

Украинкский

2015-05-07

266 KB

2 чел.

PAGE  2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

КУРСОВА РОБОТА

З КУРCУ «МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНИ»

РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

Студентка              

Спеціальність –     6.050100 “Міжнародна економіка”

Форма навчання – денна

Група                   - Б

Керівник                

Маріуполь - 2014

ЗМІСТ

Вступ ____________________________________________________________3

Розділ 1. Теоретичні засади регулювання міжнародної економічної діяльності _________________________________________________________________ 5

  1.  Сутність та особливості регулювання міжнародної економічної діяльності ____________________________________________________5
    1.  Розвиток системи регулювання міжнародної економічної діяльності в Україні  ____________________________________________________ 12

Розділ 2. Оцінка системи регулювання міжнародної економічної діяльності

        в Україні ___________________________________________________ 16

    2.1 Аналіз методів та інструментів регулювання зовнішньої торгівлі                        

        в Україні ___________________________________________________ 16

    2.2 Оцінка регулювання інвестиційної діяльності в Україні __________  22

Розділ 3. Напрямки вдосконалення державного регулювання  ___________ 28

  1.  Перегляд системи регулювання міжнародної економічної діяльності     в контексті вступу до СОТ____________________________________ 31
    1.   Напрямки вдосконалення державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні __________________________________________

Висновок _______________________________________________________ 33

Список використаної літератури ____________________________________34

ВСТУП

Процеси, що відбуваються у світовому господарстві, торкаються інтересів усіх держав світу. І, відповідно, усі держави повинні регулювати свою міжнародну економічну діяльність, щоб досягти дотримання в першу чергу своїх інтересів, не виключенням є і Україна. Світовий досвід свідчить, що навіть у промислово розвинутих країнах існує об'єктивна необхідність державного регулювання міжнародної економічної діяльності. Держава насамперед, закликана, захищати інтереси своїх виробників, вживати заходів для збільшення обсягів експорту, залучення іноземних інвестицій, збалансування платіжного балансу, валютного регулювання, і, що особливо важливо, — приймати законодавчі акти, що встановлюють правила здійснення МЕД, і контролювати їх неухильне дотримання. Це і обумовлює актуальність зазначеної теми.

Метою курсової роботи є визначення напрямків вдосконалення міжнародної економічної діяльності в Україні.

Згідно з метою в роботі поставлені наступні завдання:

  1.  Розглянути сутність та особливості регулювання міжнародної економічної діяльності;
  2.  Простежити розвиток системи регулювання міжнародної економічної діяльності в Україні;
  3.  Надати аналіз методів та інструментів регулювання зовнішньої торгівлі в Україні;
  4.  Дати оцінку регулювання інвестиційної діяльності в Україні;
  5.  Простежити перегляд системи регулювання міжнародної економічної діяльності в контексті вступу до СОТ;
  6.  Визначити напрямки вдосконалення державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні.

Об’єктом дослідження є система методів регулювання  міжнародної економічної діяльності країн.

Предметом дослідження є механізм здійснення державного регулювання міжнародної економічної діяльності в Україні.

Для досягнення поставленої в роботі мети було використано наступні методи дослідження:

  •  Аналіз та синтез, які використовуються для визначення міжнародної економічної діяльності та розгляду розвитку системи регулювання міжнародної економічної діяльності в Україні;
  •  Порівняльний, використаний для порівняння інструментів державного регулювання міжнародної економічної діяльності на різних етапах розвитку системи регулювання міжнародної економічної діяльності в Україні та при проведенні різних зовнішньоекономічних політик.  
  •  Статистичний, що використаний для відображення динаміки митних надходжень до державного бюджету України у 2005 – 2007 роках, динаміки ПІІ в Україну у 1994 – 2007 роках.

Теоретичною базою роботи є дослідження вітчизняних вчених, періодичні видання та статистична інформація.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що містить двадцять пять джерел.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  1.  Сутність та особливості регулювання міжнародної економічної діяльності

Міжнародна економічна діяльність – це поняття, яке застосовується і в практиці господарювання, що виходить за національні кордони, і в теорії, яка таку практику вивчає.

Поняття “міжнародна економічна діяльність“ органічно охоплює не тільки сферу виробничої, комерційної діяльності, та міжнародні за характером економічні акції, які спрямовані на отримання та максимізацію індивідуального, приватного прибутку, поліпшення власного добробуту. Воно поширюється також і на непідприємницькі, регулятивні за характером акції, на інструмент впливу з метою поліпшення загальних умов господарювання як з боку національних урядів, спеціалізованих інститутів, так і з боку міжнародних організацій та структур. Таким чином, широке тлумачення терміну “міжнародна економічна діяльність” охоплює всі форми господарювання, до яких залучаються різнонаціональні за походженням або місцем свого перебування кооперанти , агенти підприємницької та регулятивної діяльності. Феномен міжнародної економічної діяльності виникає там і тоді, де і коли має місце перетинання кордонів митних територій такими реальними об’єктами . як: товари, послуги, капітали, сировинні ресурси, нарешті люди.

Міжнародна економічна діяльність – це цілісна система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними суб’єктами господарського життя, а також міжнародними організаціями, яка має характерні лише для себе взаємозв’язки, закономірності та реалізує ті специфічні інтереси, які пов’язані з використанням міжнародного співробітництва. Поділу та факторного розміщення.

Міжнародна економічна діяльність так само, як і будь-який живий організм, являє собою саме системну цілісність. І так само, як живий організм є чимось більшим ніж механічною сукупністю органів, міжнародна економічна діяльність не зводиться до суми своїх атрибутів, суб’єктів та інструментів. Будучи самостійним явищем, проявами якого є складні зворотні зв’язки між складовими елементами, а також із компонентами більш широких механізмів відтворення вона є фактором та своєрідним прискорювачем економічного розвитку країн.

Державне регулювання міжнародної економічної діяльності базується на загальних принципах регулювання економіки. Проте методи і рівень цього регулювання мають певну специфіку, яка залежить від зовнішньоекономічної політики держави щодо відносин з іноземними державами у сфері зовнішньоторговельної діяльності, що охоплює міжнародний обмін товарами, роботами, послугами, інформацією, результатами інтелектуальної діяльності. Ці відносини будуються на ґрунті дотримання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і зобов'язань, зафіксованих міжнародними договорами.[14, с.23, 100 - 104]

В економічній теорії виділяють дві основні моделі зовнішньоторговельної політики держави: ліберальна (вільна торгівля) і автаркія. Вільна торгівля характеризується відсутністю або мінімальним регулюванням процесів зовнішньої торгівлі. Автаркія передбачає повне обмеження зв'язків країни із зовнішнім світом, а отже, жорстке регулювання зовнішньоекономічних відносин з боку держави[16, c.12-17].

Обидві зовнішньоторговельної політики мають свої переваги та недоліки. Таким чином, вільна торгівля має наступні переваги:

  •  завдяки вільній торгівлі, яка базується на принципі порівняльних переваг, світова економіка може досягти більш ефективного розміщення ресурсів і більш високого рівня добробуту;
  •  надає споживачам можливість вибору благ з ширшого асортименту;
  •  стимулюючи конкуренцію і обмежуючи монополію, спонукає виробників до підвищення якості товарів і використання сучасних досягнень науки і техніки.

Недоліки вільної торгівлі:

  •  в умовах слабкої економіки ставить під загрозу національну безпеку країни, сприяє вивозу національного доходу за її межі;
  •  небезпечна для молодих та слабких неконкурентоспроможних галузей

Переваги протекціонізму:

  •  бере під захист слабкі та молоді вітчизняні галузі;
  •  захищає ринок країни від зарубіжних поставок стратегічних матеріалів і сировини;
  •  дає змогу використовувати владу держави для підвищення цінової конкурентоспроможності вітчизняних товарів;
  •  створює умови для поповнення державного бюджету;
  •  скорочуючи імпорт, сприяє зростанню національного виробництва і зайнятості.

Недоліки протекціонізму:

  •  призводить до подорожчання вітчизняного виробництва, а отже і споживання в результаті менш ефективного використання ресурсів;
  •  гальмує економічне зростання країн;
  •  спричиняє великі збитки у країнах, товарооборот яких складає значну частину ВВП.

І все ж, незважаючи на це, політика захисту внутрішнього ринку сьогодні є домінуючим методом регулювання міжнародної економічної діяльності.

Найважливішими торговельно-політичними інструментами, за допомогою яких держава регулює міжнародну економічну діяльність, є мито та нетарифні торговельні обмеження.

Мито є найдавнішим інструментом торговельної політики. В цілому мито – це податок, який держава накладає на товар, якщо він перетинає державний кордон або кордон митної зони.[7, c. 213-225]

Воно належить до найстаріших джерел доходів держави. Однак мито є не тільки джерелом доходів держави, а й так званою тарифною перешкодою для торгівлі. Нарахування мита штучно підвищує ціну товарів при переміщенні їх через кордон, що впливає на попит та пропозицію. Мотиви нарахування мита сьогодні такі:

  •  для формування доходів держави (так званий фіскальний мотив);
  •  для коригування рівноваги платіжного балансу;
  •  для захисту вітчизняних товаровиробників (класичний аргумент захисного мита);
  •  для захисту економіки країн, що розвиваються;
  •  для захисту молодих галузей вітчизняної економіки;
  •  для захисту вітчизняних робочих місць;
  •  для перерозподілу доходів;
  •  позаекономічні мотиви (національний престиж, національна безпека тощо).

За напрямом товарних потоків розрізняють ввізне, вивізне та транзитне мито. Найбшьше економічне значения сьогодні має ввізне мито. Вивізне мито накладається тільки деякими країнами, насамперед на аграрні продукти та сировину. За способом стягнення мито поділяється на адвалорне, яке нараховується в процентах до митної вартості товарів, що ним обкладаються; специфічне, нараховується у встановленому розмірі за одиницю товару, та комбіноване, що поєднує обидва зазначені вище види мита.[2]

За характером мито буває:

  •  сезонне, застосовується для оперативного регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру, насамперед сільськогосподарською;
  •  антидемпінгове, застосовується у випадку імпорту товарів за ціною, нижчою за звичайну ціну;
  •  компенсаційне, застосовуеєься при імпорті тих товарів, у виробництві яких прямо чи опосередковано використовувалися субсидії країни-експортера.

За походженням мито поділяють:

  •  на автономне, вводиться на підставі односторонніх рішень органів державної влади;
  •  конвенційне, вводиться на основі дво- чи багатосторонніх угод;
  •  преференційне, вводиться щодо товарів, які походять з країн, що розвиваються, і має більш низькі ставки порівняно зі звичайним.[4, c.380-384]

Для сучасної світової економіки характерна тенденція поступового переходу від тарифних до нетарифнихметодів регулювання. Останні поділяються на:

1. Кількісні обмеження (контингентування та ліцензування)

2. "Добровільні" обмеження експорту.

3. Приховані методи торговельної політики.

  3.1. Технічні бар'єри:

  •  вимоги дотримання національних стандартів;
  •  вимоги отримання сертифікатів якості імпортної продукції;
  •  вимоги щодо специфїчної упаковки та маркування  товарів;
  •  вимоги дотримання певних санітарно-гігієнічних норм, включаючи здійснення заходів із захисту довкілля;
  •  вимоги дотримання ускладнених митних формальностей та законів про захист прав споживачів тощо.

   3.2. Внутрішні податки і збори.

   3.3. Політика в рамках державних закупівель.

   3.4. Вимога про вміст вітчизняних компонентів.

4. Финансові методи регулювання торговельних потоків

     4.1. Субсидії.

    4.2. Кредитування.

    4.3. Демпінг.

5. Неекономічні методи регулювання.

    5.1. Торговельні договори.

    5.2. Правові режими.

Найпоширенішою формою нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі є ліцензування та квотування (контингентування). Ці інструменти використовуються Україною в особі її державних органів у таких випадках:

  •  в разі різкого погіршення розрахункового балансу України, якщо негативне сальдо його перевищує на відповідну дату 25 % від загальної суми валютних вимог України;
  •  в разі досягнення встановленого Верховною Радою України рівня зовнішньої заборгованості;
  •  в разі значного порушення рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку України, особливо по сільськогосподарській продукції, продуктах рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарах народного споживання першої потреби;
  •  за необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;
  •  за необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;
  •  в разі порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності, встановлених законом (як санкція запроваджується режим ліцензування);
  •  відповідно до міжнародних товарних угод, які укладає або до яких приєднується Україна (запроваджується режим квотування),

В Україні використовують такі види експортних (імпортних) ліцензій:

  •  генеральна — відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару (товарах) та/або з певногю країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару (товарах);
  •  разова (індивідуальна) — разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом ЗЕД на період, необхідний для здійснення екопортної (імпортної) операції;
  •  відкрита (індивідуальна) — дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу;
  •  антидемпінгова (індивідуальна) — належним чином оформлене право на імлорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів;
  •  компенсаційна (індивідуальна) — належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом антисубсидиційного рослідування та/або компенсаційних заходів;
  •  спеціальна (індивидуальна) — належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строну певного товару (товарів), який є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів;

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид ліцензії,

Квотування здійснюється шляхом запровадження режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. В Україні прийняті такі види експортних квот (контингента): глобальні, групові, індивідуальні,, антидемпінгові, компенсаційні, спеціальні. Для кожного виду товару встановлюється лише один вид квоти.[8, c.40-49]

  1.  Розвиток системи регулювання МЕД в Україні
Система регулювання МЕД в Україні протягом формування незалежної держави зазнала певної еволюції. Її розвиток характеризується певними етапами, які відрізняються моделями регулювання, що превалювали протягом того чи іншого етапу.

Перший етап (1993—1995 рр.) — це лібералізація системи регулювання МЕД, який характеризується відміною державної монополії на зовнішню торгівлю, зняттям більшості обмежень на експорт. У перебігу цього етапу важливі кроки до лібералізації зовнішньоекономічних відносин було зроблено у 1993 р. у сфері тарифних методів регулювання, коли набрав чинності Єдиний митний тариф України та запроваджувалися ставки імпортного мита на рівні 0—10% на більшість товарних позицій. Лише незначна частина товарів обкладалася за ставками 15—30%, а їх максимальний рівень становив 50%. При цьому товари, які імпортувались з країн, що розвиваються обкладались митом за нульовою ставкою, а товари з 30 промислово розвинутих країн оподаткувалися за пільговими ставками.

У 1994 р. почали активно використовувати методи та інструменти нетарифного регулювання. Це стосувалося головним чином імпорту. Деякі захисні заходи щодо імпорту були посилені. Водночас було скасовано чимало кількісних експортних обмежень, які деформували товарну структуру зовнішньої торгівлі країни. Це дозволяє тогочасну модель системи державного регулювання МЕД характеризувати певною мірою як електичну, що використовувала як іструменти лібералізації, так й інструменти протекціонизму.

Проте в умовах збереження існуючої структури національної економіки застосування ліберальної моделі регулювання МЕД зумовило подальшу структурну деформацію національної економіки, руйнування виробничого та науково-технічного потенціалу. Тому діюча модель регулювання МЕД потребувала значних змін у бік захисту національного виробника, а саме лібералізації експорту з одночасним посиленням заходів протекціонізму щодо імпорту, особливо товарів широкого попиту, які в  достатніх обсягах вироблялися в Україні.

Внаслідок цього, з кінця 1995 р. експортні податки в основному було відмінено. 3 лютого 1996 р. було введено такий інструмент нетарифного регулювання експорту, як індикативні ціни, які були встановлені на значну кількість експортних товарів. Це було здійснено для запобігання вивозу з України товарів за демпінговими цінами. Протягом 1996 р. було прийнято 5 законів України, Указ Президента та 19 постанов Кабінету Міністрів, які змінили ставки Єдиного митного тарифу більш ніж на 1500 товарних позицій. Таким чином було здійснено перехід до моделі протекціонізму у регулюванні МЕД, зокрема, використання такої його форми, як селективний протекціонізм.

Стратегічною метою сучасної державної зовнішньоекономічної політики стало формування виробничо-інвестиційної моделі інтегрування економіки України до світового господарства на підґрунті формування та використання порівняльних науково-технічних переваг національної економіки. На сучасному етапі свого розвитку система регулювання зазнає і значного впливу прискорення процесу інтеграції економіки до світового господарства.

Наприкінцї 90-х років Україна вжила деяких заходів з пристосування вітчизняного механізму митного регулювання до вимог ГАТТ/СОТ. Зокрема, було визнано митний тариф як основний регулятор зовнішньої торгівлі и необхідність зменшення кількості нетарифних методів регулювання. У 1998 р. Кабінет Міністрів України запровадив новий порядок регулювання митних ставок, який допускає внесения змін до ставок імпортного мита лише один раз на півроку, а з січня 2000 р. — один раз на рік. Це усунуло неприпустиму практику багаторазової зміни ставок мита, коли за 5 років з моменту прийняття Єдиного митного тарифу України було змінено 95% тарифних ставок, що, безумовно, негативно впливало на зовнішньоекономічну діяльність, дестабілізуючи її.[16, c.30-34]

Наприкінці 2002 року Верховна Рада України ухвалила нову редакцію Єдиного митного тарифу України, який побудований на сучасній Гармонізованій системі опису та кодування товарів. 3 прийняттям нового Єдиного митного тарифу в Україні запроваджено цілісну систему оподаткування товарів і створено умови для приєднання країни до СОТ.

В Україні вже створена інституціональна структура управління міжнародною економічною діяльністю, що відповідає аналогічним структурам, які діють в інших країнах, зокрема й промислово розвинутих. До неї входять Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Державна митна служба України, Національний банк, Антимонопольний комітет та інші. Кожна з складових цієї структури виконує відповідні їй функції.[6]

Верховна Рада України — формує законодавчу базу регулювання МЕД, затверджує основні напрями зовнішньоекономічної політики МЕД і спеціальні режими, що діють на території України. До функций Верховної Ради входить і ратифікація міжнародних угод України, у тому числі тих,  що стосуються міжнародних економічних відносин.

Кабінет Міністрів України — керує процесом узгодження й
прийняття національної міжнародної економічної стратегії, політики
та законодавства, приймає нормативні акти щодо регулювання МЕД,

укладає міжнародні угоди, координує діяльність різних органів виконавчої влади, що беруть участь у процесі управління МЕД.

Національний банк України — здійснює управління золотовалютними резервами країни, укладає банківські угоди з центральними банками інших країн, регулює валютний курс гривні.

Міністерство економіки — розробляє та здійснює загальні заходи, спрямовані на розвиток зовнішньої торгівлі, розробляє проекти торгових договорів, угод і конвенцій, проводить переговори з іноземними державами і підписує за уповноваженням Уряду торговельні договори та угоди, контролює виконання міжурядових торговельних договорів і угод; регулює та контролює діяльність експортно-імпортних об'єднань, торговельно-економічних місій у складі посольств України, видає експортні та імпортні ліцензії, реєструє контракти.

Державна митна служба Україниконтролює експортно-імпортні потоки на митному кордоні України, веде митну статистику, розробляє митні правила та процедури, стягує мито, митні збори та податки.

Серед недержавних організацій найбільше впливають на розвиток МЕД промислово-торговельні палати, які є недержавними комерційними організаціями, що об'єднують українські підприємства й інші установи. Основними функціями промислово-торговельних палат щодо регулювання МЕД є: надання допомоги українським підприємцям в реалізації їх комерційних інтересів за кордоном; надання підприємцям інформаційних послуг з питань ЗЕД; надання технічноїї допомоги суб'єктам підприємницької діяльності в проведенні операцій на зовнішньому ринку; прийняття заходів щодо недопущення недобросовісної конкуренції; сприяння врегулюванню спорів, надання послуг для здійснення комерційної діяльності іноземним фірмам.[10, c.430-437]

Таким чином, міжнародна економічна діяльність є одним із важливих чинників стабільного розвитку національного господарства країн світу. Вона потребує регулювання з боку держави. Найважливішими інструментами, за допомогою яких держава регулює міжнародну економічну діяльність, є мито та нетарифні торговельні обмеження. В Україні вже створена інституціональна структура управління міжнародну економічну діяльністю, що відповідає аналогічним структурам, які діють в інших країнах, зокрема й промислово розвинутих.


РОЗДІЛ 2

ОЦІНКА СИСТЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

2.1 Аналіз методів та інструментів регулювання зовнішньої торгівлі в Україні

 В Україні поступово формуються передумови включення її економіки до глобальних та європейських економічних процесів. Створюється цілісна система національного законодавства у сфері митних відносин, формується механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом його гармонізації відповідно до норм і стандартів ГАТТ/СОТ.

Для України на сьогоднішній день найбільш раціональним вважається проведення політики селективного протекціонізму, відповідно до якої ринки споживачів товарів можуть бути центральними обєктами її впливу. У той же час протекціоністські заходи щодо ринків інвестиційних товарів повинні бути вибірковими, оскільки:

  •  Ця група товарів визначає конкурентні переваги країни;
  •  Як правило, ці товари відчутно реагують на зміну господарської кон’юктури, що потребує при використанні методів протекціонізму враховувати фазу ділового циклу, в якій перебуває економіка.

У той же час обмеження міжнародної конкуренції може супроводжуватися зниженням її інтенсивності на внутрішньому ринку. Крім того, як засвідчує міжнародний досвід, вимоги запровадження протекціоністських заходів нерідко обумовлені небажанням суб’єктів господарської діяльності адекватно реагувати на кон’юктуру ринку, що змінюється. І в такому разі політика протекціонізму призводить до прямо протилежних, ніж очікувані, результатів: послабляється боротьба за споживача, зростають витрати виробництва, стають морально застарілими технології. Внаслідок цього політика протекціонізму може обернутися міжнародною ізоляцією національної економіки.[5]

Митно-тарифна політика будь-якої держави, яка здійснює радикальні економічні перетворення, повинна слугувати двом основним цілям:

  •  Створювати рівні умови для конкуренції вітчизняних і іноземних виробників, включаючи можливість застосування тимчасових заходів захисту національних виробників, які здійснюють перебудову виробництва, його раціоналізацію і реструктуризацію, впроваджують нові методи управління з метою підвищення конкурентоспроможності;
  •  Забезпечувати належний рівень надходжень до державного бюджету і тим самим робити певний внесок у зусилля уряду, спрямовані на досягнення макроекономічної стабілізації.

Рівень забезпеченості державного бюджету митними надходженнями можна охарактеризувати за наведеними  у таблиці 2.1 даними[23].

        Таблиця 2.1

Динаміка митних надходжень до державного бюджету у 2005 – 2007 рр., млн.грн

Митні платежі

2005 рік

2006 рік

2007 рік

показники розпису бюджету (МФ)

фактично виконано

% виконання

показники розпису бюджету (МФ)

фактично виконано

% виконання

показники розпису бюджету (МФ)

фактично виконано

% виконання

ПДВ

33451

33804

101,1

28346,10

31900,50

112,5

42246,00

41699,50

98,7

Акциз

7484

7283

97,3

693

916,2

132,2

1044,80

132,10

127,5

Ввізне мито

6370

6007

94,3

6308,20

6975,10

110,6

8865,20

9590,10

108,2

Вивізне мито

1262

521

41,2

1112,50

269,9

24,3

299

290,7

97,2

Митні збори

888

878

98,8

641,8

1004,50

156,5

617

1069,20

173,3

Єдиний збір

70,6

68,7

97,3

89,7

81,5

90,8

84,7

103,1

121,7

Інші

 

 

 

0

26,1

 

0

34,8

 

Всього

48525,6

31001,1

88,32

37191,20

41173,90

110,7

53156,70

54119,50

101,8

З даних таблиці 2.1 можна зробити висновок про те, що Державною митною службою за 2007 рік фактично забезпечено грошовими коштами надходження до Державного бюджету у сумі 54 119,5 млн. гривень, що становить 101,8% показника розпису доходів на 2007 рік. Порівняно з аналогічним періодом 2006 року сума надходжень збільшились на 12 945,6 млн. гривень. Якщо порівнювати показники2006 та 2005 років, то можна сказати, що сума надходжень у 2006 році збільшилась на 10172,8 млн. гривень.

Розмір щоденного середнього перерахування митних платежів та інших податків і зборів за  2007 рік складає 217,3 млн. гривень або на 30,4% більше аналогічного періоду 2006 року (на 50,6 млн. грн.).

На даний час відповідно до статті 2 Закону України від 05.04.2001 р. №2371-111 “Про Митний тариф України” встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначеним Митним тарифом України, здійснюється Верховною Радою України шляхом прийняття законів України з урахуванням висновків Кабінету Міністрів України. до 01.07.2001 р. Кабінет Міністрів України мав право своїми рішеннями змінювати ставки ввізного мита на товари з 25 по 97 групи ТН ЗЕД (крім товарів ставки мита на які було встановлено Законами України), а Верховна Рада України змінювала законами ставки ввізного мита на товари з 1-24 груп ТН ЗЕД та підакцизні товари.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України і є диференційованим: преференційним, пільговим та повним.

Акцизний збір - це непрямий податок, що встановлюється на підакцизні товари та включається в їхню ціну.

Платниками акцизного збору в бюджет є суб'єкти підприємницької діяльності (їхні філії, відділення, підрозділи):

  •  виробники підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини;
  •  нерезиденти, які виробляють підакцизні товари на митній території України, безпосередньо або через їх постійні представництва;
  •  суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари;
  •  фізичні особи-резиденти або нерезиденти, які ввозять підакцизні речі на митну територію України;
  •  юридичні або фізичні особи, які купують підакцизні товари в податкових агентів.[24]

Перелік товарів, на які встановлюється акцизний збір (підакцизних товарів), і ставки акцизного збору затверджуються законодавчо і є єдиними на всій території України для вітчизняних та імпортних товарів.
З 1 січня 2000 р. значно скорочено перелік підакцизних товарів, змінено ставки податку та запроваджено новий механізм обчислення акцизного збору для імпортованих товарів за застосування ставки акцизного збору у відсотках.
         До підакцизних товарів віднесено: бензини моторні; дизельне пальне;  автомобілі; тютюнові вироби; ювелірні вироби; спирт етиловий та алкогольні напої; пиво солодове.

Експортне мито у 1993 р. застосовувалося в Україні у фіскальних цілях щодо широкої номенклатури товарів.

Починаючи з 1994 року в Україні проводиться досить ліберальна експортна політика. Дія експортного мита стосується невеликої номенклатури товарів: велика рогата худоба та шкіряна сировина, а також насіння деяких видів олійних культур.

 Експортне мито сьогодні виконує скоріше функцію обмеження вивозу зазначених товарів, оскільки фіскальні надходження від його введення у даному випадку незначні.

Сезонні мита в Україні почали застосовуватися після прийняття Закону України “Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції” від 17.07.98 р.№468/97-ВР.

Особливі види мита в Україні не використовувалися до 2000 р., незважаючи на існуючу законодавчу можливість їх застосування. Після прийняття в кінці 1998 р. Верховною радою України Антидемпінгового кодексу зазначений механізм запрацював.[18]

В умовах функціонування міжнародних організацій, визнання міжнародних правил торгівлі, спрямованих на її лібералізацію, країни намагаються здійснити протекціонізм різними завуальованими засобами, що одержали назву нетарифних обмежень.

Нетарифні обмеження за своїм походженням – це комплекс національних адміністративних засобів, що нерідко пов’язані безпосередньо з зовнішньою торгівлею, але виконують функції регулятора експортних та імпортних операцій. Засоби нетарифного регулювання у звязку зі своїм національним походженням і національними особливостями застосування стають впливом регулюючим фактором у торговельних відносинах різних країн.

Відповідно до статті 27 Митного кодексу України товари, що переміщуються через митний кордон України, крім митного контролю можуть підлягати санітарно-епідеміологічному, ветеринарному, фітосанітарному, радіологічному, екологічному контролю та контролю за переміщенням культурних цінностей.

Митні органи взаємодіють з органами державної влади, що здійснюють зазначені види контролю, в порядку, встановленому законодавством України.

Митне оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, завершується тільки після здійснення встановлених законодавством України необхідних для цього товару вищезазначених видів контролю.[12]

Найпоширенішою формою нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі є ліцензування та квотування (контингентування).

Рішення про встановлення режиму ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій приймається Кабінетом Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, які підлягають під режим ліцензування і квотування, а також періоду дії цього режиму. Реалізація квот і ліцензій на окремі товари здійснюється Міністерством економіки України.

До спеціальних імпортних процедур, що застосовують в Україні, належать:

  •  застосування процедури міжнародних торгів або аналогічних їм процедур;
  •  режим попередніх імпортних депозитів, що вносяться у банки.

Крім кількісних обмежень експорту/імпорту, якими є ліцензування та квотування, держава встановлює також заборону на певні зовнішньоторговельні операції. Так, в Україні забороняється:

  •  експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;
  •  імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоровю або становити загрозу життю населення та тваринного світу, або призвести до руйнування навколишнього середовища;
  •  імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду і т.п., які суперечать відповідним нормам Конституції (Основного Закону) України;
  •  експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.

Також в Україні існує антидемпінгове регулювання.  Розслідування з метою встановлення наявності та впливу демпінгу, про який стверджується, що він має місце, а також величини демпінгової маржі розпочинається профільним Міністерством з порушення антидемпінгової процедури за скаргою, поданою національним товаровиробником або від його імені.[24]

У процесі антидемпінгової процедури Міністерство водночас розглядає докази наявності демпінгу та шкоди, які містяться у скарзі, оцінює їх достатність та обґрунтованість з метою прийняття рішення про порушення антидемпінгового розслідування або про відмову в його порушенні.
Антидемпінгове розслідування не порушується щодо імпорту з країн - членів СОТ, обсяг якого становить менше ніж 1% загальних обсягів споживання в Україні товару, який є об'єктом відповідної антидемпінгової процедури, якщо разом обсяги цього імпорту із зазначених країн становлять менше ніж 3 відсотки обсягів споживання.

У рішенні про порушення антидемпінгового розслідування Комісія доручає Міністерству :

  1.  терміново розпочати антидемпінгове розслідування;
  2.  опублікувати повідомлення про його порушення в друкованому
    органі Кабінету Міністрів України.

Розмір ставки остаточного антидемпінгового мита визначається:
у відсотках до митної вартості товару, що є об'єктом антидемпінгового розслідування. Митна вартість цього товару розраховується відповідно до базисних умов поставки CIF-кордон України; або різницею між мінімальною ціною та митною вартістю зазначеного товару, розрахованою відповідно до базисних умов поставки CIF-кордон України.  Індивідуальні ставки антидемпінгового мита застосовують при безпосередньому імпорті в Україну товару експортерами або виробниками, щодо імпорту яких застосовуються вибіркові методи антидемпінгового розслідування.

Слід зазначити, що в цілому нетарифні обмеження, характерні для вітчизняних зовнішньоторговельних операцій, є аналогічними обмеженням, які використовуються в міжнародній практиці. Основою нетарифного регулювання в Україні є адміністративні заходи, які використовуються з метою нетарифного регулювання частіше, ніж економічні. Нетарифні обмеження мають широкий діапазон впливу на зовнішню торгівлю і використовуються як стосовно імпортних, так і експортних операцій. Метою цих заходів є захист національної промисловості, охорона життя і здоров'я населення, навколишнього середовища, національної безпеки та ін. Нетарифні обмеження дозволяють здійснювати досить гнучке регулювання імпорту й експорту в широкому діапазоні. Завдяки цим методам можливо: здійснення повної заборони експорту вітчизняних чи імпорту небажаних з різних причин іноземних товарів; утримання експорту чи імпорту окремих товарів на чітко визначеному рівні; збільшення або скорочення обсягів експорту чи імпорту в певних умовах.

Крім того, нетарифні методи є важливим засобом здійснення торгової політики (дозволяють отримати поступки в торгових обмеженнях на умовах взаємності або скасувати дискримінаційні заходи в країнах торговельних партнерів). [21, c.486-488]

Таким чином, в Україні поступово формуються передумови включення її економіки до глобальних та європейських економічних процесів. Створюється цілісна система національного законодавства у сфері митних відносин, формується механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом його гармонізації відповідно до норм і стандартів ГАТТ/СОТ.

Нетарифні обмеження є достатньо гнучкими й оперативними заходами забезпечення внутрішньої економічної політики у сфері зовнішньої торгівлі, котрі використовуються як в міжнародній практиці, так і в Україні.

  1.  Оцінка регулювання інвестиційної діяльності в Україні

Пожвавлення економічних процесів в Україні в значній мірі залежить від ефективності державної інвестиційної політики, наявності сприятливого інвестиційного клімату.

Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні інвестиційні можливості впродовж всього періоду трансформації економіки, українська держава намагається створити сприятливі рамкові умови для розвитку інвестиційної сфери.

До чинників, які реально можуть впливати на активізацію залучення іноземних інвестицій в економіку України, відносяться:

  •  підвищення рівня розвитку продуктивних сил та поліпшення стану ринку інвестицій;
  •  стабілізація правового поля держави (законодавчої бази);
  •  інтеграція політичної волі усіх гілок влади;
  •  нормалізація стану фінансово-кредитної системи;
  •  підвищення пріоритетності статусу іноземного інвестора;
  •  підвищення інвестиційної активності населення.

Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежать динаміка соціально-економічного розвитку та можливість модернізації на цій основі національної економіки.[15]

Україна зробила значні кроки у бік інтеграції в світовий економічний простір:

  •  1 березня 1998 року вступила Угода про партнерство і співпрацю з Європейським Союзом;
  •  ЄС і США надали Україні статус країни з ринковою економікою;
  •  Сенат США скасував поправку Джексона-Вєника щодо України;
  •  міждержавні угоди щодо сприяння і взаємний захист інвестицій підписано з 70 країнами світу;
  •  укладено 60 міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування практично зі всіма країнами СНД, Європи, багатьма країнами Азії, Північної і Південної Америки і декількома країнами Африки;
  •  16 травня 2008 року Україна набула статус члена СОТ. Вступ України до СОТ дає позитивний сигнал для активізації співпраці між Україною і ЄС по всіх напрямах, а також в інвестиційній сфері.

Згідно прогнозу ООН Україна увійшла до списку 20 країн світу, які до 2009 роках стануть найбільшими реципієнтами прямих іноземних інвестицій. Україна знаходиться на 18 місці, проте фахівці відзначають зацікавленість інвесторів, що росте, до країн Східної Європи і СНД.

На сьогодні в Україні вже створено сприятливе правове поле для здійснення інвестиційної діяльності.

Прийнятим 19 березня 1996 року Законом України "Про режим іноземного інвестування" для іноземного інвестора в Україні встановлені рівні умови діяльності з вітчизняним інвестором. Згідно з вказаним Законом іноземним інвесторам даються державні гарантії захисту їх капіталовкладень.

Якщо в майбутньому спеціальним законодавством про іноземні інвестиції будуть змінюватись гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені вищевказаним Законом, протягом десяти років з дня вступу в силу такого законодавства за вимогою іноземного інвестора застосовуються гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені Законом України "Про режим іноземного інвестування".

Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є міждержавні угоди "Про сприяння та взаємний захист інвестицій". Такі договори є гарантом надання справедливого статусу інвестиціям та захисту їх на території іншої держави. Вони підписані з 44-ма країнами світу. Цілий ряд проектів договорів знаходиться у стадії погодження.[22]

З метою підтримки розробки та реалізації державної політики по залученню іноземних інвестицій в економіку України, використання сучасного світового економічного досвіду прискорення інтеграції України в систему міжнародних господарських зв’язків Указам Президента України створена Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україні.

З 29 червня 2005 року було введено в дію рішення Ради національної безпеки і охорони України "Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні" та від 28 жовтня 2005 року "Про заходи щодо утворення гарантій та підвищення ефективності захисту прав власності в Україні".

Отже, до переваг українського інвестиційного законодавства можна віднести:

  1.  Оподаткування підприємств з іноземним капіталом здійснюється в національному режимі.
  2.  Практично не існує обмежень на розмір іноземних інвестицій.
  3.  Створено сприятливі умови для репатріації капіталів та переказу прибутків.

Однак іноземні інвестори вважають основною негативною ознакою інвестиційного клімату в економіці України політичну нестабільність, пріоритетні напрями розвитку економічної політики, нестабільну законодавчу базу з питань іноземного інвестування. За даними світових рейтингових агентств Україна належить до країн із підвищеним рівнем політичних і економічних ризиків.

Ефективна юридична система, що ґрунтується на фундаментальних принципах приватної власності та ринкової економіки, надає могутнього стимулу для капіталовкладень і, навпаки, неефективне правове оточення відвертає інвесторів. Постійні зміни в законодавстві серйозно підривають довіру інвесторів.[3]

Та незважаючи на це, економіка України залишається привабливим об’єктом капіталовкладення і для іноземних інвесторів.

Тенденції розвитку іноземного інвестування можна простежити на рисунку 2.1 та 2.2[25]

Рис 2.1 Динаміка імпорту ПІІ в Україну у 1994 – 2007 рр.,

млн. дол. США

Рис.2.2 ПІІ в Україну, млн. грн.

На рисунку можна побачити, що починаючи з 1995 року обсяг ПІІ в економіку постійно зростає. Особливо значне зростання спостерігається з 2004 року. Це може бути обумовлено стабілізацією економічної та політичної ситуації в країні, проведення ефективної інвестиційної політики державою.

Серед країн, що імпортують ПІІ до України, вагому частку займають країни Західної Європи, що наочно демонструють дані, наведені на рисунку 2.3.[25]

Рис 2.3 Географічна структура імпорту ПІІ в Україну у 2007р.

Аналізуючи статистичні дані щодо напрямів вкладання іноземних інвестицій в економіку України слід зазначити, що більша їх частка спрямовується у промисловість, в т.ч. переробну промисловість(20,7%), як це наведено на рисунку 2.4.[25]

Рис 2.4 Галузева структура ПІІ в Україну у 2007р.

Традиційні галузі економіки є найпривабливішими для інвесторів – перш за все це металургія, машинобудування, хімічна промисловість, харчова промисловість, але все далі стають цікавішими такі галузі як автомобільна промисловість, споживча електроніка, високі технології, вітроенергетика, сонячна енергетика, виробництво біопалива, телекомунікації, логістика і деякі інші.

Дана тенденція сприяє підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, оскільки інвестиції спрямовуються на оновлення основних фондів та започаткування нових технологій виробництва.

Таким чином, в Україні поступово формуються передумови включення її економіки до глобальних та європейських економічних процесів. Створюється цілісна система національного законодавства у сфері митних відносин, формується механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом його гармонізації відповідно до норм і стандартів ГАТТ/СОТ. А також проводиться ефективна інвестиційна політика, яка підвищує інвестиційний клімат країни для залучення іноземних інвестицій.


РОЗДІЛ 3

НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ МЕД

3.1 Перегляд системи регулювання МЕД в контексті вступу до СОТ

На сьогоднішній день одним з пріоритетних питань загальнодержавного значення є питання вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ). Як відомо, для того, щоб стати повноправним членом цієї впливової міжнародної організації, Україна повинна була привести вітчизняне законодавство, зокрема й у сфері митної діяльності, у відповідність до законодавства країн-членів СОТ. [23]

Саме з цією метою, а також для гармонізації й уніфікації законодавства України з митних питань із загальноприйнятими у світовій практиці нормами, Міністерством економіки спільно з Державною митною службою України було розроблено Закон України від 22.12.05   № 3269-ІV „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Цим законом митне законодавство України з питань митної оцінки та визначення країни походження товарів приведене у відповідність до положень угод ГАТТ/СОТ.

Зокрема, у згаданому Законі України враховано зауваження країн-членів робочої групи з питань вступу України до СОТ щодо визначення країни походження товару, а саме:

  •  застосування останніх операцій по переробці товару (кумулятивний принцип) та критерію зміни коду товару за товарною номенклатурою та критерію адвалорної частки;
  •  визначення сертифікату походження товару в частині письмової заяви експортера;
  •  розмежування преференційних та непреференційних правил визначення походження товарів;
  •  визначення країни походження упаковки, яка підлягає декларуванню окремо від товару;
  •  визначення країни походження приналежностей, запасних частин та інструментів, призначених для використання в машинах, пристроях, агрегатах або транспортних засобах.

Протягом 2005 року Верховною Радою України прийнято низку законів України, спрямованих на приведення рівня митно-тарифного захисту у відповідність з нормами СОТ.[24]

Україна приєдналась до низки секторальних «нульових» домовленостей про зниження ставок на такі групи товарів: сталь, іграшки, деревина, кольорові метали, фармацевтичні препарати, папір, сільськогосподарська техніка, меблі, інформаційні технології, наукове, медичне обладнання, будівельна техніка, дистильовані спирти (останнє через 3 роки після вступу), цивільна авіація (до 2010 року).

Крім того, Україна приєдналась до секторальної гармонізації з хімічних товарів (5,5 – 6,5%), текстилю та одягу (0-17,5%). Переважна більшість секторальних домовленостей охоплює комплектуючі та сировину для виробництва технологічної продукції, а не товари споживчого вжитку (кінцева продукція).

Продукція, яка належить до секторів наукового, медичного обладнання та інформаційних технологій здебільшого не виробляється вітчизняними підприємствами, або виробляється на рівні застарілих на декілька поколінь технологічних схем, що не відповідає сучасному попиту. Зниження тарифного захисту цієї продукції призведе до позитивних наслідків у зв’язку із збільшенням надходження на внутрішній ринок так званого “інвестиційного імпорту”  у ці галузі та сприятиме розвитку внутрішнього ринку в цих сферах.[19]

Відповідно до Угоди про торгівлю текстилем та одягом між Україною та ЄС тарифні ставки України на ці товари вже кілька років як проведені до рівня, що відповідає взятим зобов’язанням в СОТ.

На окремі види сільськогосподарської продукції домовлено про перехідні періоди на лібералізацію доступу до ринку, терміни яких закінчуються до 2010 року: м’ясо, риба, готові харчові продукти.

Також для окремих видів транспортних засобів встановлений перехідний період до 2013 року з поступовою зміною ставки ввізного мита з 10% на момент вступу до 5% на кінець перехідного періоду. Для транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, перехідний період триває до 2010 року з відповідним зниженням ввізного мита з 10% до 8%.

Середньоарифметична ставка кінцевого зв’язаного рівня становить 11,16% для сільськогосподарських продуктів та 4,85% для промислових товарів.

З дати вступу до СОТ Україна зобовязалася не реалізовувати тарифні квоти на будь-які товари через аукціони. Будь-які заходи будуть здійснюватися та застосовуватися однаково, неупереджено, обґрунтовано, прозоро, передбачувано та справедливо. Попередньо до внесення змін до положень стосовно тарифних квот про такі плани буде публічно повідомлено та торговим партнерам будуть надані можливості зробити коментарі до прийняття остаточних рішень щодо змін. Протягом трьох років після вступу до СОТ Україна затвердить порядок розподілу тарифних квот на ввезення цукру-сирцю з тростини.

Податки, в тому числі ПДВ та акциз, застосовуватимуться на недискримінаційній основі до імпорту з країн-членів СОТ і товарів вітчизняного виробництва.

З дати вступу до СОТ Україна скасувала і не буде повторно впроваджувати або застосовувати кількісні обмеження на імпорт або інші нетарифні заходи, такі як ліцензування, квотування, заборони, дозволи, вимоги попереднього санкціонування, вимоги ліцензування та інші обмеження з подібним ефектом, які не можуть бути обґрунтовано згідно з положеннями відповідної Угоди СОТ.

Окрім цього, на виконання згаданого Закону України Державною митною службою було розроблено постанову Кабінету Міністрів України від 20.12.06 № 1765 „Про затвердження Порядку встановлення та застосування правила адвалорної частки та виробничих і технологічних операцій”. Цією постановою затверджується Перелік виробничих і технологічних операцій, за якими визначається країна походження товару. Варто зазначити, що в основу цього Переліку покладено положення Додатків 9, 10 та 11 до розділу ІV Регламенту Комісії (ЄЕС) від 02.07.93 № 2454/93, якими встановлено правила непреференційного походження товарів, що переміщуються через митний кордон країн Європейського Союзу. Окрім цього, згаданою урядовою постановою скасовується постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.02 № 2030 „Про Перелік виробничих і технологічних операцій для визначення критерію достатньої переробки товару та порядок його встановлення і застосування при визначенні країни походження товару”.

Разом з тим, першочерговим заходом в процесі адаптації законодавства України до законодавства країн-членів СОТ залишається питання приведення діючої товарної номенклатури Митного тарифу України, яка була розроблена на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів (ГС) версії 1996 року, у відповідність до нині діючої у світі версії ГС. Це пов’язано з тим, що застосування в Україні номенклатури відмінної від загальноприйнятої в інших країнах світу значно ускладнює процес контролю за здійсненням зовнішньоекономічних операцій, співставлення даних статистики зовнішньої торгівлі, практики застосування антидемпінгового законодавства України та ЄС, надання тарифних преференцій.

Саме з цією метою і було розроблено проект Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Митний тариф України”, яким передбачається привести вітчизняну товарну номенклатуру у відповідність до вимог ГС 2002 року. Кабінетом Міністрів України цей законопроект було подано до Верховної Ради України і 31 травня 2007 року він був в цілому прийнятий Парламентом.[24]

Таким чином, Україна при підготовці до вступу до СОТ вже почала приводити вітчизняне законодавство, зокрема й у сфері митної діяльності, у відповідність до законодавства країн-членів СОТ.

  1.  Напрямки вдосконалення державного регулювання  інвестиційної діяльності в Україні

Усвідомлюючи важливість поліпшення інвестиційного клімату в Україні, головним завданням на короткострокову перспективу є удосконалення необхідної правової та організаційної бази для підвищення дієздатності механізмів забезпечення  інвестиційного клімату й формування основи збереження та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки. Для цього необхідно здійснити низку першочергових заходів з формування єдиних стратегічних цілей та послідовності економічних реформ, забезпечення незмінності та гарантованості захисту прав і свобод інвестора.

Нарощування інвестицій без структурних змін в економіці, без підпорядкування інвестиційної політики вирішенню стратегічних завдань економічної політики держави – не буде доцільним з точки зору підвищення конкурентоспроможності національної економіки.[13] 

Програма діяльності Кабінету Міністрів України ”Український прорив: для людей, а не політиків” як головний стратегічний план розвитку української економіки на найближчі п’ять років містить в собі конкретні шляхи та механізми проведення соціально-економічних реформ, в тому числі в інвестиційній сфері. З метою активізації інвестиційної діяльності підприємств Уряд спрямовує свої зусилля, зокрема, на:

створення нормативно-правової бази для заохочення вкладення довгострокових фінансових інвестицій;

удосконалення режиму реєстрації іноземних інвестицій;

сприяння укладенню угод про розподіл продукції;

запровадження прозорих схем концесійної діяльності;

формування системи стимулів інвестиційної діяльності підприємств та інвестиційного кредитування;

розроблення нормативно-правової бази спільного кредитування великих інвестиційних проектів.[15]

Поштовхом до нарощування інвестицій повинно стати створення сприятливих умов для дії ринкових регуляторів, а саме – формування стабільного правового поля, захист прав власності, розвиток системи ринків і ринкових інструментів, розвиток інформаційної інфраструктури ринку, тощо.

Створення сприятливого інвестиційного клімату залежить від ефективності застосування інструментів залучення інвестицій в економіку України, зокрема, запровадження механізмів розвитку державно-приватного партнерства для реалізації суспільно значимих інвестиційних проектів в широкій сфері діяльності, залучення інвесторів на умовах укладання угод про розподіл продукції, розвиток концесійної діяльності, створення індустріальних (промислових) парків тощо.

Мінекономіки розробило довгострокові прогнозні макроекономічні показники до 2012 року, на основі наукового аналізу з урахуванням багатьох чинників. З метою забезпечення стійкого росту надходження інвестицій в економіку країни та реалізації інноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку Мінекономіки розроблено наступні нормативно-правові акти:

  •  проект Закону України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким передбачаються заходи запобігання правопорушень у сфері інвестиційної діяльності, визначено критерії та механізми заохочення залучення інвестицій до пріоритетних сфер та видів економічної діяльності тощо;
  •  проект Закону України " Про внесення змін до Закону України " Про режим іноземного інвестування", яким передбачається удосконалення та упорядкування законодавства у сфері іноземного інвестування;
  •  проект Закону України " Про індустріальні (промислові) парки" з метою впровадження нових інструментів залучення інвестицій для здійснення підприємницької діяльності, як вітчизняними так і іноземними суб’єктами господарювання. Запровадження такого механізму як індустріальні (промислові) парки сприятиме створенню належних умов для залучення інвестицій у виробничу та інші види господарської діяльності, що забезпечують виробництво конкурентоспроможної продукції, в тому числі інноваційної, а також забезпечить диверсифікацію структури економіки регіонів, розвиток сучасної виробничої та ринкової інфраструктури, підтримку економічного розвитку територій, їх експортного потенціалу;
  •  проект Закону України "Про спеціальну (вільну) економічну зону "Ахілія" з метою створення на території острова Зміїний в Одеській області СЕЗ "Ахілія" на термін 30 років. Прийняття Закону сприятиме залученню інвестицій та ефективному їх використанню для розвитку туристсько-рекреаційної сфери, збереженню та ефективному використанню природних ресурсів, охороні, дослідженню і збереженню пам’яток і об’єктів культурної спадщини, розвитку інфраструктури, активізації господарської діяльності на острові Зміїному, створенню нових робочих місць;
  •  проект Закону України " Про внесення змін до Закону України " Про угоди про розподіл продукції та деяких законодавчих актів України" з метою удосконалення законодавства у сфері залучення інвестицій у надрокористування;
  •  постанова Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 № 439 "Про затвердження Державної цільової програми розвитку системи інформаційно-аналітичного забезпечення формування та реалізації державної інноваційної політики та моніторингу стану розвитку інноваційної економіки" з метою створення національного інформаційного ресурсу для інформаційно-аналітичного забезпечення формування та реалізації державної інноваційної політики.

Водночас, створено Раду інвесторів при Кабінеті Міністрів України. На початку 2008 року затверджено її персональний склад, до якого увійшли біля 40 представників бізнесу. Така співпраця бізнесу і влади дозволяє вирішити найбільш актуальні проблеми, що постають перед інвесторами під час їх діяльності на території України.

Зазначені заходи щодо удосконалення державної інвестиційної політики спрямовані на якісну зміну структури національної економіки та реалізацію інноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку.[3]

Таким чином, усвідомлюючи важливість поліпшення інвестиційного клімату,  Україна спрямовує зусилля на формування нормативно-правової бази, яка б покращила державну інвестиційну політику. 


ВИСНОВОК

Міжнародні економічні відносини є однією з найбільш динамічно розвинутих сфер економічного життя. У ході еволюції зовнішньоекономічні зв'язки перетворилися в складну сукупність міжнародних економічних відносин, - світове господарство. Процеси, що відбуваються в ньому, торкаються інтересів усіх держав світу. І, відповідно, усі держави повинні регулювати свою зовнішньоекономічну діяльність, щоб досягти дотримання в першу чергу своїх інтересів, не виключенням є і Україна.

Найважливішими інструментами, за допомогою яких держава регулює зовнішньоекономічну діяльність, є мито та нетарифні торговельні обмеження. В Україні вже створена інституціональна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю, що відповідає аналогічним структурам, які діють в інших країнах, зокрема й промислово розвинутих.

В Україні поступово формуються передумови включення її економіки до глобальних та європейських економічних процесів. Створюється цілісна система національного законодавства у сфері митних відносин, формується механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Нетарифні обмеження, які є достатньо гнучкими й оперативними заходами забезпечення внутрішньої економічної політики у сфері зовнішньої торгівлі, використовуються як в міжнародній практиці, так і в Україні.

Україна при підготовці до вступу до СОТ вже почала приводити вітчизняне законодавство, зокрема й у сфері митної діяльності, у відповідність до законодавства країн-членів СОТ.

А також Україною проводиться ефективна інвестиційна політика, яка сприяє підвищенню інвестиційного клімату країни та, як наслідок, залученню все більшої кількості іноземних інвестицій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1.  Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. - № 29.
  2.  Про митний тариф України: Закон України від 05.04.2001 №2371 – ІІІ
  3.  Абрамович І.В. Напрямки активізації державної політики щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України// Економіка та держава. – 2007. - №3. – с.49 - 51
  4.  Агєєв Є.Я., Чепінога В.І. Зовнішньоекономічна діяльність: основи, маркетинг, менеджмент, облік, ефективність: Навч.посіб: Харків, 2008. – 482 с.
  5.  Буланий О.О. Вплив розміру митного тарифу на надходження до державного бюджету України// Актуальні проблеми економіки. – 2005. - №7. – с.3-7.
  6.  Цеханович В.Б. Государственное регулирование экономики// Актуальні проблеми економіки. – 2007.  №5. – с.25-31.
  7.  Державне регулювання економіки / За ред. проф. І.Р. Михасюка. - Львів: Українські технології, 1999. - 640 с.
  8.  Дідківський М.І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навч.посіб. – К.: Знання, 2006. – 463 с.
  9.  Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навч.посіб/ За ред. д.е.н. проф. Ю.В. Макогона. – Київ: Центр.навч.літ-ри, 2006. 424 с.
  10.  І.В.Багрова, Н.І. Рєдіна,В.С. Власюк. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: підручник для ВУЗів. – Київ: Центр навч.літ-ри, 2004. – 580 с.
  11.  Коломацька С.П. Зовнішньоекономічна діяльність в Україні: правове регулювання та гарантії здійснення. - К.: ВД "Професіонал", 2004. - 288с.
  12.   М. Ткаченко. Регулювання ЗЕД з використанням нетарифних обмежень// Регіональна економіка. – 2003.- №1. – с.51-56.
  13.   Н.М. Левченко. Політика держави у сфері іноземного інвестування// Економіка та держава. – 2005. - №4. – с.30 -33
  14.   Одягайло Б.М. Міжнародна економіка: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 397 с.
  15.  Попова В. Підсумки та напрямки інвестиційної політики// Економіка України. – 2007. - №4. – с.35 - 42
  16.   Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні / За ред. А.А. Мазаракі. - К.: КНТЕУ, 2003. - 272 с.
  17.   Рум’янцев А.П., Рум’янцева Н.С. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч.посіб. – К.: Центр навч.літ-ри, 2004. – 384 с.
  18.  Фомин, И. К вопросу совершенствования системы тарифного регулирования импорта в Украине//Экономика Украины. – 2005. - №10. – с. 25-33
  19.  Школа І.М., Козменко В.М., Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник.-Київ:КНТЕУ, 2003.-589с.
  20.   Ю.Г. Козак, Н.С. Логвінова, І.Ю. Сіваченко Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навч.посіб., 2-ге вид., перероб. та доп. – Київ: Центр навч. літ-ри, 2006. – 792 с.
  21.  http://www.customs.gov.ua/
  22.   http://www.in.gov.ua
  23.  http://www.me.gov.ua/
  24.  http://www.pravda.rv.ua/analitica/WTO.html
  25.  http://www.ukrstat.gov.ua/


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

24254. Потребности и их классификация. Процесс конкретизации потребности 49 KB
  Потребности и их классификация. Процесс конкретизации потребности. Потребности Согласно концепции маркетинга предпринимательская деятельность существует для удовлетворения нужд потребителя. Маслоу делил потребности по последовательности их удовлетворения когда потребности высшего уровня появляются после удовлетворения потребностей уровнем ниже.
24255. Роль связей с общественностью . Определения. Функции PR в обществе и организации 38 KB
  Роль связей с общественностью . 3е издание международного Вебстерского толкового словаря: PR как наука и искусство налаживания взаимного понимания и доброжелательности между личностью фирмой или учреждением и общественностью.Брум предложили следующее определение: PR это функция управления способствующая налаживанию или поддержанию взаимовыгодных связей между организацией и общественностью от которой зависит ее успех или неудача. В основном они сосредоточены на отдельном признаке или направлении деятельности специалистов в области...
24256. Этапы становления и развития PR в России и мире 27.5 KB
  мнение убежде агитация. мнение. книга Кристаллизуя общественное мнение. Задача ПР – помочь ориентироваться в обве получать правдивую инфцию и формировать собственное мнение.
24257. Особенности использования Интернет-технологий в PR 40.5 KB
  Особенности использования Интернеттехнологий в PR Первая сеть компьютеров возникла в США в начале 60х годов ХХ столетия. Этот событие принято называть днем рождения Интернет. Эту сеть стали называть глобальной сетью Интернет. Чтобы Интернет постоянно и надежно работала ее основу составляют специальные компьютерные комплексы провайдеры.
24258. ИССЛЕДОВАТЕЛЬСКАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ УЧАЩИХСЯ ГИМНАЗИИ НА УРОКАХ АНГЛИЙСКОГО ЯЗЫКА И ВО ВНЕУРОЧНОЕ ВРЕМЯ 31.12 KB
  В Концепции модернизации казахстанского образования ставится задача по формированию «целостной системы универсальных знаний, умений, навыков, а также опыта самостоятельной деятельности и личной ответственности обучающихся, то есть ключевых компетенций, определяющих современное качество содержания образования».
24259. PR как профессия. Профессиональные коммуникации 35.5 KB
  При подготовке этих заявлений ПРспециалисты сами часто активно участвуют как в их разработке так и в оглашении политики компании. ПРотдел разрабатывает и публикует в средствах информации сведения о деятельности компании отвечает на вопросы журналистов готовит и размещает рекламные материалы о корпорации в целом институциональная реклама и ее отдельных подразделениях. ПРотдел поддерживает постоянные связи с государственными учреждениями местного и республиканского уровня; непосредственно участвует в разработке программ направленных на...
24260. Познание музыки как педагогическая проблема 46.17 KB
  То, что музыкальное искусство является искусством «интонируемого смысла» принимается на сегодняшний день всеми. Интонация - специфическая черта музыки, в то же время она связывает ее с другими видами искусства. Освоение учителями интонационных особенностей того или иного вида искусства позволило вести разговор с детьми языком самого искусства.
24262. Мы вправе знать, что носим (Названия одежды) 42.04 KB
  Определить источники заимствования слов со значением одежда, из каких языков они пришли в русский, выяснить происхождение слов, провести анкетирование школьников, составить буклет и краткий словарь иностранных и исконно русских слов.