89062

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Курсовая

Мировая экономика и международное право

Метою дослідження курсової роботи є розглянути поняття міжнародних економічних відносин, їх структуру, простежити новітні тенденції розвитку міжнародних економічних відносин в світі та в Україні на прикладі науково-технічних відносин.

Украинкский

2015-05-07

289 KB

1 чел.

PAGE  2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра міжнародної економіки

КУРСОВА РОБОТА

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Студент                    

Спеціальність      -  6.050100” Міжнародна економіка”

Форма навчання -  денна

Група                     -  Б

Керівник                   ст. викладач Гапонюк О.І.  

Маріуполь – 2014

Зміст

[1] Розділ 1. Теоретичні основи  міжнародних економічних відносин

[1.1]            1.1. Міжнародні економічні відносини як система

[1.2] 1.2. Суть і структура середовища  міжнародних економічних відносин

[2] Розділ 2. Особливості міжнародних економічних відносин на сучасному етапі

[2.1] 2.1. Міжнародні науково-технічні відносини як одна з форм МЕВ

[2.2] 2.2. Аспекти міжнародного регулювання ринку технологій

[2.3] 2.3. Особливості міжнародного технологічного обміну в Україні

[3] Розділ 3. Напрямки стимулювання розвитку технологічного обміну в Україні

[4] Висновок

[4.1] Список використаної літератури


Вступ

        Актуальністю даної теми є те, що ми живемо в епоху піку економічного та політичного розвитку, ми щоденно безпосередньо торкаємось поняття міжнародних економічних відносин, якоїсь її форми чи виду, ми є суб’єкти міжнародних економічних відносин. Тому детальніше вивчення та аналіз сучасних МЕВ є необхідним для прогресивного розвитку економіки країн світу. А розгляд МЕВ на прикладі науково-технічних відносин є особливо важливим для сучасного суспільства з прискореним науково-технічним прогресом.

        Метою дослідження курсової роботи є розглянути поняття міжнародних економічних відносин, їх структуру, простежити новітні тенденції розвитку міжнародних економічних відносин в світі та в Україні на прикладі науково-технічних відносин .

        Завданнями курсової роботи є:

  •  розглянути поняття міжнародних економічних відносин як системи;
  •  визначити сутність та структуру середовища МЕВ;
  •  надати характеристику міжнародним науково-технічним відносинам як одній з форм МЕВ;
  •  розглянути аспекти міжнародного регулювання ринку технологій;
  •  виділити особливості міжнародного технологічного обміну в Україні;
  •  проаналізувати напрямки стимулювання розвитку технологічного обміну в Україні.

        Об’єктом дослідження даної теми є система міжнародних економічних відносин як система господарських зв’язків між національними економіками окремих країн. На основі об’єкту дослідження можна визначити предмет дослідження – це Україна в системі міжнародних економічних відносин (на прикладі міжнародного технологічного обміну).

        У процесі написання курсової роботи використовувалися методи:

  •  аналітичний;
  •  статистичний;
  •  синтеза;
  •  порівняння;
  •  прогнозування.

   

        Методологічною основою роботі є наукові праці вчених, періодичні видання, статистичні дані,сайти Інтернет.

Розділ 1. Теоретичні основи  міжнародних економічних відносин

           1.1. Міжнародні економічні відносини як система

        Міжнародні економічні відносини можна представити системою. Якщо так, то це означав, що як і інша довільна система, МЕВ мають складатися із взаємозалежних елементів. У той же час і економічні відносини, і міжнародні відносини також є сукупністю взаємопов'язаних елементів. За теорією множин, можемо стверджувати, що множина міжнародних економічних відносин є одночасно підмножиною множини економічних відносин і множини міжнародних відносин, тобто, іншими словами, система МЕВ знаходиться на перетині систем економічних і міжнародних відносин (рис. 1.1).

        В національній   економіці також  є   поняття „зовнішньоекономічна діяльність, яка в собі об єднує різні економічні стосунки суб'єктів конкретної країни з суб'єктами з інших країн з міжнародними організаціями. Якщо спробувати якимось чином поєднати дві категорії "зовнішньоекономічна діяльність" і "міжнародні економічні відносини", то отримаємо таке визначення МЕВ: система міжнародних економічних відносин - це сукупність зовнішньоекономічних діяльностей усіх країн світу. Таке визначення могло би бути вірним, якби було повним. Справа в тому, що в систему МЕВ входять ще стосунки міжнародних економічних організацій, точніше, тільки їхні суто економічні відносини між собою, бо економічні стосунки з країнами та їхніми суб'єктами вже ввійшли в сукупність зовнішньоекономічних діяльностей останніх.   

        В економічній літературі точаться дискусійні суперечки з приводу первинності чи вторинності міжнародних економічних відносин. Якщо  виходити з визначення, що МЕВ - це система господарських зв'язків між національними економіками різних країн, яка базується на міжнародному поділі праці, то дійсно виглядає, що первинно уже існують національні господарства зі своїми національними економічними відносинами, котрі уже є первинними і на основі яких аж існують МЕВ. Але таке твердження могло мати місце десь сто років тому. Сучасні ж процеси транснаціоналізації, інтеграції і глобалізації настільки переплели національні економічні системи, що тепер уже буває досить важко виділити, яке з підприємств суто національне, а яке з іноземним капіталом.

              

Рис. 1.1. Множинна природа міжнародних економічних відносин[16, 41-47 c.]

                                                                           

        До того ж, міжнародні економічні відносини є частиною (підсистемою) цілісної системи економічних відносин, тобто знаходяться з іншими економічними відносинами в одній логічній площині, що наочно видно навіть з даної схеми (рис.1.1). Тому й не потрібно сумніватися в їхній одноцінності. Про первинність МЕВ може свідчити й таке агреговане визначення, яке вважється найбільш повним: міжнародні економічні відносини — це система відносин, які виникають між людьми з різних країн (фізичними і юридичними особами) з приводу виробництва, обміну і споживання товарів, послуг та ідей в умовах безмежності потреб, обмеженості ресурсів і на основі міжнародного поділу праці.

        Або міжнародні економічні відносини це система господарських зв язків між національними економікамиокремих країн з відповідними субєктами господарювання.

        Сучасні МЕВ є системою економічних зв'язків, які характеризуються:

  •  виходом за межі національних господарств;
  •  взаємодією фізичних і юридичних осіб, держав і міжнародних організацій;
  •  визначеністю форм;
  •  різними    рівнями     глибини     існування,    функціонування, здійснення, розвитку.

        Міжнародні економічні відносини проявляються на різних рівнях економіки – на макрорівні, на якому діють окремі громадяни, підприємства і фірми, які проводять зовнішньоекономічні операції; на макрорівні, на якому діють національні господарства, які безпосередньо здійснюють і регулюють зовнішньоекономічну діяльність; на наднаціональному рівні, на якому діють міжнародні організації та наднаціональні інститути[7, 36-39c.].

        За ступенем розвитку стосунків між суб'єктами МЕВ, за ступенем тривалості дії угод і переплетеності економік виділяють такі чотири рівні (рис. 1.2):

 

  

Рис.1.2.  Рівні розвитку міжнародних економічних відносин[16, 41-47 c.]

  1.  Міжнародні економічні контакти. Найпростіші, одиничні, випадкові економічні зв'язки, що мають епізодичний характер і регулюються переважно разовими угодами. Зв'язки даного рівня більше притаманні фізичним і юридичним особам.
  2.  Міжнародна економічна взаємодія. Добре відпрацьовані стійкі економічні зв'язки між суб'єктами МЕВ, які базуються на міжнародних економічних угодах і договорах, укладених на доволі тривалий період часу.
  3.  Міжнародне   економічне   співробітництво.   Міцні   й тривалі зв'язки кооперативного типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені й узгоджені наміри, закріплені в довгострокових  економічних  договорах  і  угодах.  Даному рівневі   притаманне   партнерство   суб'єктів   не   тільки   в торговельних   відносинах,   а   й   у   виробничих,   науково-технічних.
  4.  Міжнародна   економічна   інтеграція.   Вищий   рівень розвитку     міжнародних     економічних     відносин,     який характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведениям узгодженої державної політики як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з третіми країнами.

        У світовому господарстві розвиваються всі  найважливіші форми й види міжнародних економічних відносин:

  1.  Міжнародні фінансово-кредитні  відносини.  Узагальненим носієм цієї форми виступає система відносин, пов'язаних з видами міжнародного руху капіталу: відносини з приводу вкладання капіталу; відносини з приводу надання позик; відносини з приводу надання економічної допомоги.
  2.  Міжнародні    науково-технічні    відносини.    Тут    можна виділити    такі    види:    відносини    з    приводу    патентування    і використання відкриттів у вигляді науково-технічного ліцензування; міжнародний   інжиніринг;   відносини   з   приводу   передачі   знань (міжвузівські    відносини);     відносини    з    приводу    обговорення результатів наукових досліджень (проведения наукових симпозіумів, конференцій,   семінарів);   відносини з  приводу  науково-технічного кооперування.
  3.  Міжнарjдні трудові відносини. Виразником цих відносин є трудова міграція. Виникають відносини з приводу купівлі-продажу робочрї сили, але участь у цьому процесі беруть суб'єкти з різних країн. Основні види: міжнародні відносини з приводу міграції некваліфікованих трудових ресурсів і міжнародні відносини з приводу міграції кваліфікованих трудових ресурсів (міграція умів).
  4.  Міжнародна  торгівля  товарами.   Структура  міжнародної торгівлі різнопланова, а тому мае різні форми, види, типи. Розділяють експорт і імпорт. За групами товарів: торгівля продовольством; торгівля   сировиною;   торгівля   мінеральним   пальним;   торгівля товарами   переробної   промисловості.   За   методами   реалізації: міжнародна торгівля традиційного типу; міжнародна торгівля в рамках кооперації (внутріфірмова торгівля); міжнародна зустрічна торгівля; міжнародна біржова торгівля; міжнародна аукціонна торгівля; міжнародні торги (міжнародні тендери); міжнародна ярмаркова торгівля; міжнародна виставкова торгівля.
  5.  Міжнародна торгівля послугами (світовий ринок послуг). Основні види послугових відносин: міжнародні відносини з надання послуг фінансового характеру (міжнародний лізинг, міжнародний факторинг, міжнародний форфейтинг, міжнародний френчайзинг); міжнародний ринок професійних послуг; міжнародний консалтинг.
  6.  Міжнародні    валютні    відносини.    Основними    видами виступають відносини з приводу обміну валют і відносини з приводу валютних розрахунків.
  7.  Міжнародна економічні інтеграція – процес взаємодії країн на базі розвитку стійких взаємозв язків і поділу праці між ними, який забезпечується внутрішньою та зовнішньою політикою  інтегуючих країн [3, 34 c.].
  8.  Міжнародні співробітництво у вирішенні глобальних економічних проблем[7, 36-39c.].

        Чітких меж між цими формами провести неможливо, оскільки існує багато субформ, котрі знаходяться на перетині двох і більше форм, а тому їх можна віднести до тієї чи іншої форми зі значною мірою умовності.

        Звісно, що для існування відносин потрібні учасники, тобто відносини можуть здійснюватися між індивідуальними чи груповими суб'єктами. Відносини мають суспільний характер. Міжнародні економічні відносини також є суспільними відносинами й мають суб'єктів, які їх створюють.

        Отже, суб'єкти МЕВ — це учасники міжнародних економічних явищ і процесів, котрі здатні самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів.

        Класифікувати суб'єктів МЕВ можна по-різному. Наприклад, їх можна   поділяти за критерієм рівнів. Суб'єктами мікрорівня виступають підприємства, фірми, фермерські господарства, окремі особи. На метарівні (чи наднаціональному) діють регіони, галузі економіки, котрі займаються зовнішньоекономічною діяльністю. Для макрорівня характерні зв'язки між державами, між групами держав, між державами та міжнародними організаціями.

        Загалом суб'єюгів міжнародних економічних відносин, як і суб'єктів національних економічних відносин, ділять на дві групи: фізичні та юридичні особи.

        За звичним визначенням фізичні особи є право- і дієздатними особами, які у міжнародних відносинах виступають, як окремі індявідуали, тобто Діють від власного імені й не представляють ніяких фірм. Найчастіше це комерсанти-індивідуали, наймані працівники (трудові мігранти), туристи, споживачі іноземних товарів

        Юридичні особи - це організації, фірми, корпорації, котрі займаються зовнішньоекономічною діяльністю й відповідають певним ознакам, які встановлюються законодавством відповідної

  •  постійність існування, незалежно від окремих елементів, осіб, які входять до їхнього складу та можуть мінятися;
  •  наявність власного майна, відособленого від його учасників; •^ право купувати, володіти, користуватися й розпоряджатися

об'єктами власності;

  •  право від свого імені бути позивачем і відповідачем у суді й арбітражі;
  •  самостійна майнова відповідальність.

        Юридичні особи поділяються на юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права.

        Міжнародне публічне право - це система юридичних норм, які створюються державами (і частково міждержавними й міжнародними організаціями) шляхом узгодження їхніх воль, що регулюють певні суспільні відносини.

        Міжнародне економічне право - це галузь міжнародного права, яка є сукупністю норм, що регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права, пов'язані з їхньою діяльністю у сфері галузі міжнародних економічних відносин.

        Суб'єктами публічного права вважаються такі особи:

  •  держава як скарбниця і як верховна влада;
  •  підрозділи державного апарату і державно-територіальних об'єднань;
  •  суспільно-політичні угруповання й організації державного значения.

        Суб'єктів визначають ще за критеріями способів привласнення й відповідальності. Виділяють юридичних осіб приватного права:

  •  товариства з необмеженою відповідальністю;
  •  товариства з обмеженою відповідальністю;
  •  акціонерні товариства;
  •  командитні товариства;
  •  одноосібні підприємства.

        Роль особливого учасника в міжнародних економічних відносинах грає держава.

        Держава - це суверенне утворення, яке володіє верховною владою на своїй території та незалежністю щодо інших держав. Держави є головними суб'єктами системи світового господарства, а тому їхні дії визначально відбиваються на функціонуванні усієї світової економічної системи.

        Визначальність держави полягає в тому, що вона не тільки виступає простим суб'єктом міжнародного виробництва, обміну чи споживання товарів послуг чи ідей, а й установлює норми поведінки на міжнародному рівні інших суб'єктів, створюючи юридичні закони і регулюючи зовнішньоекономічну діяльність. Іншими словами, держави регулюють зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів своєї країни та діяльність іноземного капіталу на теріторії своєї країни. Саме держави створюють поле діяльності для суб'єктів мета- й мікрорівня, укладаючи між собою договори про двосторонне чи багатостороннє співробітництво.

        Усе більшої ваги у світовому господарстві набирають міжнародні організації. Держави уже не в змозі поодинці регулювати зовнішньоекономічні відносини, а тому змушені об'сднуватася в міжнародні організації, які одночасно виступають і суб'єктами МЕВ, і регуляторами МЕВ. Щоправда, не усі організації є міждержавними (міжурядовими) [16, 41-47 c.].

        Таким чином,  міжнародні економічні відносини — це система відносин, які виникають між фізичними і юридичними особами з різних країн  з приводу виробництва, обміну і споживання товарів, послуг та ідей в умовах безмежності потреб, обмеженості ресурсів і на основі міжнародного поділу праці.

1.2. Суть і структура середовища  міжнародних економічних відносин

        Існування, функціонування і розвиток будь-якого природного (фізичного, біологічного, хімічного чи суспільного) явища залежить, як від внутрішньої статури, внутрішніх рушійних сил, так і від умов, які впливають на це явище ззовні. Теорія систем твердить, що закритих систем не буває і не може бути, тобто створити життєздатну систему закритою неможливо. Усяка закрита система підвладна закону ентропії, яка і є її загибеллю. На цьому законі, який випливає із закону збереження енергії, побудовані усі заперечення щодо можливості створення "вічного двигуна". Щоб система існувала, їй потрібні ресурси для існування, які би надходили ззовні (з надсистеми), а, щоб система сама себе не знищила, результата її діяльності і відходи повинні виходити на зовні.

        Тому, якщо і можна якимось чином стверджувати про закритість системи, то тільки відносно. Система може набувати ознак закритості тільки на деякий час і при певних абстракціях. У той же час, зв'язок між системою і надсистемою має двосторонній характер. З одного боку, надсистема сприяє існуванню системи, а з іншого боку, отримує від системи необхідні результати її існування. Підтвердженням цього є аксіоматичне твердження про те, що у світі все взаємопов'язане.

        Огже, можна вивчати систему як таку, її будову, окремі її елементи, але пізнати її місце в природі, в суспільстві, її функціонування, її призначення без вивчення впливу на неї зовнішніх факторів неможливо. Це стосуеться як суто природних явищ і процесів (фізичних, хімічних, біологічних), так і суспільних.

        Теорія ноосфери стверджує, що людина не тільки залежить від природи, а й докорінно зміює її, чим, в свою чергу, змінює природний вплив на себе. Тому взаємопов'язаність природи і людини повинна враховуватись і природничою наукою, і гуманітарною. Через це виникає потреба в користуванні категорією "середовище" не тільки стосовно людини, а й будь-якого природного чи суспільного явища, процесу.

        Тлумачний словник дає таке визначення: середовище - це сукупність природних або соціальних умов, в яких протікає життєдіяльність якого-небудь організму. Часто використовується категорія соціального середовища як сукупності матеріальних і духовних умов, які є основою існування, формування і діяльності людини.

        Якщо узагальнити усі визначення цієї категорії, то можна сказати, що середовище - це сукупність умов (факторів), які впливають на дане (природне чи суспільие) явище або на даний (природний чи суспільний) процес. При цьому вважається, що в поняття середовище входять не тільки фактори, які впливають ззовні, а й внутрішні фактори, які змінюють систему зсередини. Саме тому робиться загальний поділ усього середовища на внутрішнє і зовнішнє середовища (рис. 3.1).

                      

                    Рис.1.3. Загальна структура середовища[16, 47-51 c.]

        Важливо, щоб під внутрішнім середовищем розумілося розглядуване явище як система, а не щось ширше, підсистемою чого є дане явище. Відповідно, під зовнішнім середовищем слід розуміти все, що знаходиться за межами даної системи, а не за межами системи, підсистемою якої є дане явище. Наприклад, якщо економіст вивчає економічну систему регіону в якійсь країні, то під зовнішнім середовищем слід розуміти не тільки іноземні фактори, які діють на всю країну, а й ті фактори, що впливають на регіон ззовні, але в межах країни.

        Подібна семантична визначеність є особливо важливою при вивченні зовнішньоекономічної діяльності країни, регіону чи фірми, оскільки під зовнішніми економічними відносинами розуміють економічні стосунки національних суб'єктів з іноземними партнерами, а не з позамежними щодо даного регіону чи фірми. Отже, зовнішнє середовище системи зовнішньоекономічної діяльності - це не лише закордоння, а й усе, що знаходиться за межами того, що охоплюється поняттям "зовнішньоекономічна діяльність".

        У межах загального вияснення категорії "середовище" фактори, які впливають ззовні, поділяються на фактори безпосереднього вшшву і фактори посереднього впливу. Інколи фактори непрямого впливу ще називають макросередовищем, а фактори безпосереднього впливу - мікросередовищем.

        Що ж до міжнародних економічних відносин, то внутрішнє середовище МЕВ - це внутрішня факторна будова системи міжнародних економічних відносин разом з її внутрішніми законами існування, функціонування и розвитку. Внутрішні елементи системи МЕВ взаємопов’язані, а отже і взаємозалежні. Кожна форма змінюючись, тягне за собою зміни й інших форм. Наприклад, зміни в транспорті впливають на швидкість міжнародних перевезень, а це - зміни міжнародної торгівлі, яка за собою тягне зміни у виробництві товарів, зміни в розрахунках тощо.

        Отже, кожна форма МЕВ і кожний вид МЕВ є внутрішнім фактором відносно усієї системи МЕВ. А сам факторний набір елементів системи міжнародних економічних відносин і є внутрішнім середовищем цієї системи.

        Зовнішнє середовище МЕВ – це зовнішні відносно форм і видів міжнародних економічних відносин умови їхнього існування на різних рівнях. Це ж визначення може мати ще й такий вигляд: зовнішнє середовище МЕВ - це система зовнішніх умов, у яких розвиваються міжнародні економічні відносини, тобто це є надсистема, яка ззовні задає параметри, ресурси існування самої системи МЕВ.

        I зовнішнє, і внутрішнє середовища мають власні структури, діляться на окремі частини, кожна з яких має своєрідний конкретний влив на існування та розвиток міжнародних економічних відносин. Внутрішнє середовище системи міжнародних економічних відносин, тобто внутрішня її будова може бути представлена, як набір таких елементів:

  •  форми і види МЕВ;
  •  внутрішні     об'єктивні     закони     функціонування     системи міжнародних економічних відносин (економічний закон - це такий об'єктивний порядок речей, при якому ті явища і процеси, що відбуваються у світовій економіці, мають чітко виражений причинно-наслідковий   характер,   постійно  чи   періодично   повторюються  за певних умов);
  •  зовнішньоекономічна діяльність країн та їхніх суб'єктів.

        Зовнішнє середовище МЕВ ми поділяємо за двома критериями: за сферами впливу і за безпосередністю впливу.

         За сферами впливу середовище МЕВ, що діє ззовні, ділиться на чотири квадранти:

  •  природно-географічне середовище;
  •   політико-правове середовище;
  •  економіко-технологічне середовище;
  •  культурно-ментальне середовище.

        За безпосередністю впливу (дії):

  •  умови і фактори прямої (безпосередньої) дії;
  •  умови і фактори непрямої (посередньої, опосередкованої) дії[16, 47-51 c.].

        Якщо щодо чотирьох сфер впливу поділ зовнішнього середовища не потребує додаткового пояснения, то поділ на дві частини за критерієм безпосередності впливу варто прокоментувати, адже, до того ж, тут фігурує така категорія, як інфраструктура. Не важко запримітити, що поняття інфраструктури перетинається з поняттям середовище і навіть більше - є його частиною.

        Загалом усі фактори и умови впливають на функціонування та розвиток міжнародних економічних відносин або безпосередньо, або через інші фактори. Фактори безпосереднього впливу є своєрідним навколишнім середовищем МЕВ (їхнім довкіллям), а фактори опосередкованої дії спочатку впливають на довкілля, яке тільки після цього змінює систему МЕВ.

        Коли говорять про інфраструктуру якогось явища, то мають на увазі, що то не є саме явище, а щось таке, що сприяє (допомагає) існуванню даного явища. Іншими словами, інфраструктура довільного явища (процесу) містить у собі умови й фактори, котрі безпосередньо зумовлюють і спричиняють розвиток того чи іншого явища (процесу). Місце інфраструктури явища (процесу) в середовищі можна визначити так:

  •  це частина зовнішнього середовища;
  •  вона відноситься до довкілля, тобто до тієї частини зовнішнього середовища, яка безпосередньо впливає на дане явище;
  •  до інфраструктури відносяться тільки ті умови і фактори, які безпосередньо, але саме позитивно впливають на існування і розвиток явища (процесу).

        З попереднього визначення випливає розуміння того, що не всі фактори безпосереднього впливу можуть бути віднесені до інфраструктури, оскільки існують фактори, які не тільки не сприяють, а й перешкоджають розвитку явища. Такі негативні фактори не вписуються у рамки понятгя "інфраструктура", а швидше відповідають у своїй сукупності назві "антиінфраструктура".

        Наприклад, сучасні міжнародні економічні відносини важко собі уявити без міжнародних організацій, без міжнародних правових норм, без торговельних представництв, без банківських будов, без транспортних мереж і засобів, без комунікаційних мереж і засобів тощо. Але інфраструктура не є частиною МЕВ, бо важко назвати річку, що сполучає декілька держав і служить транспортною магістраллю, міжнародними економічними відносинами, як важко віднести до МЕВ суто технічну частину стільникової мережі міжнародного радиотелефонного зв'язку.

        Слід зазначити, що всі елементи інфраструктури МЕВ настільки переплетені між собою, що важко чітко поділити на сфери впливу. Ще важче помітити границю між факторами безпосереднього та посереднього впливу.

        Таким чином, пісумовуючи розділ загалом, можна сказати, що господарства різних рівнів з усіх країн, взаємодіючи одне з одним, пов'язані між собою системою економічних та інших міжнародних відносин, що базуються на МПП. Сучасні МЕВ є системою економічних зв'язків, які характеризуються виходом за межі національних господарств, взаємодією суб'єктів МЕВ, визначеністю форм, різними рівнями глибини існування, функціонування, здійснення і розвитку. Функціонування і розвиток МЕВ залежить як від внутрішніх, так і від зовнішніх умов та факторів (іншими словами від середовища)їх існування.

Розділ 2. Особливості міжнародних економічних відносин на сучасному етапі

2.1. Міжнародні науково-технічні відносини як одна з форм МЕВ

        Під міжнародним технологічним обміном (трансфертом технологій) розуміється сукупність економічних відносин різних країн з приводу передавання науково-технічних досягнень.

        Розвиток міжнародного ринку технологій (міжнародного технологічного обміну) зумовлений прискоренням науково-технічного прогресу (НТП). Розширення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) потребу с величезних фінансових  витрат,  дорогого  устаткування,  висококваліфікованих кадрів. Це змушує фірми брати участь у міжнародному науково-технічному поділі праці. Швидкий розвиток торгівлі технологіями, науково-технічними знаннями значною мірою пов'язаний з істотними розходженнями в технічному рівні окремих країн. В умовах прискорення НТП передова техніка і технологія сконцентровані в невеликій групі промислово розвинутих країн, що витрачають величезні кошти на НДДКР. Так, у США витрати на НДДКР перевищують витрати на це в Німеччині, Франції, Англії, Італії, Японії, разом узяті. Тому із США зосереджена велика частина передових наукових досліджень.

        Широко використовує іноземні науково-технічні знання Японія, що дало їй можливість випускати нову продукцію, вдосконалену за рахунок власних наукових досліджснь.

        Міжнародний технологічний обмін успішно використовується і Німеччиною, яка за допомогою іноземних ліцензій модернізувала виробничу базу транспортного машинобудування, хімічної, електротехнічної галузей.

        Країни, що розвиваються, щоб бути конкурентоспроможними на світовому ринку, змушені розвивати свою технічну базу в тому ж напрямку, що й розвинуті країни.

        Купівля передової іноземної технології — важливий засіб подолання технічної відсталості, створення власної промисловості, яка здатна задовольнити потреби внутрішнього ринку і зменшити залежність від імпорту.

        Поглиблення міжнародного науково-технічного поділу праці приводить до дедалі більшої спеціалізації фірм у вузьких галузях науки і техніки.

        Обмін науково-технічними знаниями забезпечує окремим країцам, що не мають достатньо фінансових ресурсів для проведения НДДКР, досягнення високих темпів економічного розвитку за рахунок використання передових технологій інших країн.

На міжнародному ринку технологій передача технологій здійснюється некомерційним і комерційним шляхом. Некомерційними формами технологічного обміну є:

  •  технічні, наукові і професійні журнали, патентні видання,
    періодика й інша спеціальна література;
  •  бази і банки даних;
  •  міжнародні виставки, ярмарки, симпозіуми, конференції;
  •  обмін делегаціями;
  •  міграція вчених і фахівців;
  •  стажування вчених і фахівців у фірмах, університетах, організаціях;
  •  навчання студентів і аспірантів;
  •  діяльність міжнародних організацій у сфері науки і техніки.

        До форм технології, що підлягає міжнародному обміну на комерційній основі, відносяться:

        I. Матеріальні види технологій:

  •  підприємства «під ключ»;
  •  технологічні лінії;
  •  агрегати, устаткування, інструменти та ін.

        Цей тип технологічного обміну пов'язаний з прямими інвестиціями в будівництво, реконструкцію, модернізацію фірм і виробництв.

        ІІ. Нематеріальні види технологій:

  •  патент - свідоцтво, яке видається відповідною державною установою винахіднику і засвідчує його монопольне право на використання цього винаходу;
  •  ліцензія - дозвіл, який видається власником технології (ліцензіаром), захищеної чи незахищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцензіатові) на використання цієї технології упродовж визначеного часу і за визначену плату;
  •  копірайт - ексклюзивне право автора літературного, аудіо-чи відеопродукту на показ і відтворення своєї роботи;
  •  товарний знак - символ (малюнок, графічне зображення, сполучення літер тощо) визначеної організації, що використовується для індивідуалізації виробника товару і який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника;
  •  ноу-хау - надання технічних знань, практичного досвіду технічного, комерційного, управлінського, фінансового й іншого характеру, що представляють комерційну цінність, застосовувані у виробництві і професійній практиці і не забезпечені патентним захистом.

        III. Послуги: науково-технічні, інжинірингові, консультаційні, навчання персоналу та ін.

        За призначенням технології підрозділяється на технології продукції, технології процесів, технології керування[6, 184-186 c.].

        Різновидом міжнародної передачі технологій є міжнародне технічне сприяння. Полягає воно у наданні країнам сприяння в сферах технології процесів, продуктів чи управління. Технічне сприяння спрямоване передовсім на підвищення технологічного рівня країн перехідного до ринку періоду з метою прискорення їх розвитку та формування основ розвинутої ринкової економіки. Таке сприяння можливе як у технічній, так і в економічній чи іншій сферах. У економічній сфері воно надається найчастіше в розробленні програм економічного розвитку, статистики, грошової та бюджетної політики, техніко-економічного обґрунтування окремих проектів тощо. Серед організаційних видів технічного сприяння можна виділити технологічні гранти та спів фінансування технічного сприяння.

        Технологічні гранти – це безоплатна передача технології, технологічно містких товарів чи фінансових засобів для купівлі технології, навчання та підготовки персоналу, адаптації її до місцевих умов. Отримувач не бере ніякої фінансової участі в проекті, а лише виконує організаційні функції з приймання і розміщення технічної допомоги. Донор має право брати участь через своїх представників у розподілі допомоги та нагляді за ефективним використанням.

        Співфінансування технічного сприяння передбачає часткову участь отримувача технології у фінансуванні та організаційне забезпечення її розміщення і реалізації.

        Залежно від кількості країн, що беруть участь у проекті, розрізняють одностороннє та багатостороннє технічне сприяння.

        Двостороннє технічне сприяння здійснюється за угодами між урядами двох країн. Як правило, такі угоди укладаються між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, і стосуються здебільшого невеликих проектів, а у економічній та фінансовій сферах – підготовки і перепідготовки кадрів, комп’ютерного забезпечення, виконання експертиз тощо. Фінансує такі угоди переважно країна-донор, але певні витрати може мати і країна, яка приймає технічну допомогу.

        Багатостороннє технічне сприяння передбачає здійснення спільних проектів декількома країнами щодо однієї країни-отримувача. До багатостороннього належить і технічне сприяння по лінії міжнародних організацій, що фінансується за рахунок внесків країн – членів програми надання допомоги. Так надаються технології та технічне обладнання, здійснюються консультації та експертизи. Прикладом багатостороннього технічного сприяння є програми технічної допомоги, які здійснюють Світовий банк, МВФ та інші міжнародні організації[7, 285-290 c.].

        Отже, під науково-технічними відносинами розуміють відносини з приводу обміну результатами науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт(НДДКР), спільного проведення країнами, підприємствами чи організаціями НДДКР з подальшим сумісним чи роздільним використанням їх результатів; спільного розроблення і використання науково-технічних нормативів, вимог і стандартів; обміну загальною науково-технічною, маркетинговою інформацією.

2.2. Аспекти міжнародного регулювання ринку технологій

        Предметом міжнародного регулювання на ринку технологій є насамперед охорона прав на винахід, промислові зразки, товарні знаки, що належать до об'єктів інтелектуальної власності.

        Будь-яке несанкціоноване використання інтелектуальної власності є порушенням прав власника. Стандарти, які приймаються різними країнами для захисту своїх винаходів, промислових зразків, товарних знаків, а також ефективність, з якою вони застосовуються, впливають на розвиток міжнародного технологічного обміну. Це пов'язано, по-перше, з тим, що економічна діяльність у більшості промислово розвинутих країн стає насиченою науково-дослідними і технологічними розробками. Як результат, їхня експортна продукція містить у собі дедалі більше технологічних і творчих складових, котрі підпадають під права інтелектуальної власності (ПІВ). Як наслідок - виробники зацікавлені в тому, що де б вони не продавали свою продукцію, їхні права на патенти були адекватно захищені і це давало б їм можливість компенсувати свої витрати на науково-дослідні розробки. По-друге, у багатьох країнах, що розвиваються, після того як були зняті відповідні обмеження на іноземні інвестиції, з'явилися нові можливості для виробництва запатентованої продукції на основі ліцензій або в рамках спільних підприємств. Однак готовність промисловців з розвинутих країн передавати свої технології залежить від того, наскільки система захисту ПІВ у країні-одержувачі може забезпечити їм те, що їх права власності на технології будуть адекватно захищені і не будуть узурповані місцевими партнерами, які можуть використовувати чужі розробки. По-третє, технологічні поліпшення продукції, яка потрапляє в міжнародну торгівлю, відповідають технологічним досягненням, які зробили репродукцію і виготовлення сурогатів простими і дешевими. У тих країнах, де законодавство з ПІВ не чітко впроваджується в життя, це призводить до ви-робництва підроблених товарів чи піратської продукції не тільки для продажу на вітчизняному ринку, а й для продажу на експорт.

        Проблемами захисту прав інтелектуальної власності займаються такі міжнародні організації, як Європейська патентна організація (ЄПО), Світова організація інтелектуальної власності (СОІВ), Світова організації торгівлі (СОТ).

        Основною метою Європейської патентної організації, створеної на основі Конвенції про видачу європейських патентів, підписаної в 1973 р. і ратифікованої в 1977 р., є: видача європейських патентів; розширення співробітництва між європейськими державами у сфері охорони винаходів, посилення патентного за-хисту; сприяння створенню і модернізації патентних систем у країнах, що розвиваються (підготовка кадрів і консультування, надання експертів і документації); здійснення наукової, інформаційної і видавничої діяльності (надання текстів Конвенції про видачу європейських патентів, наукових монографій, інформаційних матеріалів різними мовами, видання щомісячного Службового Вісника» і щорічного “Європейського патентного листка” річного звіту тощо). ЄПО також надає патентну інформацію більше ніж з 50 країн і забезпечує патентний пошук.

        Сферою діяльності Світової організації інтелектуальної власності, створеної в 1970 р., є промислова власність, що стосується захисту прав на винахід, товарні знаки, промислові зразки, а також авторські права, в основному на літературні, музичні, художні, фотографічні й аудіовізуальні твори. Головна мета СОІВ - охорона інтелектуальної власності в усьому світі на основі співробітництва між країнами і міжнародними організаціями (укладання нових міжнародних договорів, робота з удосконалювання національного законодавства в частині охорони прав інтелектуальної власності, технічна допомога країнам, що розвиваються); розширення адміністративного співробітництва між об'єднаннями (союзами) держав у галузі інтелектуальної власності; поширення інформації; підтримка при одночасному одержанні прав на винаходи, товарні знаки, промислові зразки чи моделі в декількох країнах.

         В адміністративному підпорядкуванні СОІВ знаходяться такі угоди:

  •  Паризька конвенція про захист промислової власності, перша редакція якої була підписана в 1883 р. Потім Конвенція багато разів переглядалася і доповнювалася. До неї приєдналися 96 країн світу, її мета - надання більш пільгових умов для патентування винаходів, промислових зразків, реєстрації товарних знаків іноземними громадянами;
  •  Мадридська конвенція про міжнародну реєстрацію товарних знаків (1891 р.);
  •  Мадридська угода про боротьбу з фальшивими даними про джерела походження товару (1883 р.);
  •  Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків або моделей (1925 р.);
  •  Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації товарних знаків (1957 р.);
  •  Лісабонська угода про охорону даних про походження товару і їх міжнародну реєстрацію (1958 р.);
  •  Локарнська угода про міжнародну класифікацію промислових зразків або моделей (1968 р.);
  •  Договір про реєстрацію товарних знаків, підписаний у Відні в 1973 р.;
  •  Будапештська угода про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури (1977 р.);
  •  Договір про патентну кооперацію, підписаний у 1970 р. у Вашингтоні, який передбачає можливість складання і подачі в національне відомство міжнародної заявки у випадках, коли заявник бажає забезпечити охорону винаходу в декількох країнах;
  •  Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 р.);
  •  Римська конвенція про захист прав артистів-виконавців, виробників фонограм і радіомовних організацій (1961 р.);
  •  Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм  від  незаконного  відтворення  їх  продукції (1971р.);
  •  Брюссельська конвенція про поширення несучих програм сигналів, які передаються через супутники (1974 р.).

        У правовій системі СОТ одним із трьох її складових, крім ГАТТ і ГАТС, є Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС).

        Угода ТРІПС доповнює розроблені СОІВ угоди щодо захисту прав інтелектуальної власності.

        Передумовами прийняття Угоди ТРІПС є наявність значних розходжень у стандартах, що регулюють охорону і реалізацію прав інтелектуальної власності, а також відсутність багатосторонніх правил, які стосуються міжнародної торгівлі підробленими товарами, що стало джерелом зростаючої напруженості в міжнародних економічних відносинах.

        Угода ТРШС визначає мінімальні стандарти і періоди, на які надається захист різних ПІВ. Від країн вимагається не вдаватись до дискримінації іноземців, а також між іноземцями і вітчизняними громадянами щодо набуття, обсягу і збереження прав інтелектуальної власності (поширення режиму найбільшого сприяння і национального режиму). Важливою рисою Угоди є те, що закладений конвенціями СОІВ стандартний захист одержав  статус.

        До основних стандартів захисту прав на патенти, товарні  ноу-хау, відносяться відповідно.

        Будь-який винахід, на який мае бути зареєстрований патент, що повинен бути новим, включати винахідницьку стадію та бути придатним для промислового застосування.

        Країни повинні видавати патенти на винаходи в усіх сферах технологій як для товарів, так і для процесів, включаючи ті, котрі застосовуються для виробництва товарів. Крім того, патенти повинні видаватися без дискримінації щодо місця винаходу, і незалежно від того, товари імпортовані, чи вироблені на внутрішньому ринку.

        Патенти дають їхнім власникам ексклюзивні права власності. Це дозволяє власникам попереджати використання захищених винаходів іншими. Виробники, що бажають використовувати запатентовані винаходи, повинні одержати відповідні ліцензії чи дозволи від власників таких патентів, котрі, як правило, вимагатимуть сплати належних роялті.

        Якщо предметом патенту є товар, то треті особи можуть виробляти, продавати або імпортувати такий товар лише за згодою власника патенту. У тому випадку, коли процес запатентовано, треті сторони не можуть застосовувати його без згоди власника відповідного патенту. Вони також не можуть без такої згоди продавать або імпортувати товари, які безпосередньо отримані з використанням запатентованого процесу.

        В Угоді передбачається примусове ліцензування, якщо власник патенту відмовляється ліцензувати використання запатентованого винаходу, висуваючи необгрунтовані умови. Законодавством багатьох країн передбачається, що у випадку, коли запатентованого товару немає в наявності або коли є в наявності за непомірними цінами, то уряд, виходячи з державних інтересів, може дозволити зацікавленому виробнику використовувати патент за умови виплати власнику патенту адекватних роялті. Однак Угода закладає жорсткі умови для такого виду ліцензування з метою забезпечення того, щоб примусові ліцензії видавалися лише у виняткових ситуаціях і на об'єктивній основі.

        Незважаючи на те, що власники патенту мають ексклюзивні права власності на свої винаходи, вони не можуть приховувати технічну інформацію на ці винаходи. Законодавство більшості країн вимагає від заявників на патенти розголошувати таку інформацію на товари чи процеси, які підлягають патентуванню, оскільки це дає можливість технічно кваліфікованим фахівцям зрозуміти і використовувати її для подальшої дослідницької роботи або для промислового використання після закінчення дії патенту. Така інформація може бути отримана будь-якою зацікавленою особою від патентного офісу після сплати необхідних платежів.

        Ці вимоги щодо розголошення інформації дозволяють урядам при видачі патентних прав досягти дві мети. По-перше, надаючи виняткові (ексклюзивні) права, уряди дають винахідникам стимул та винагороду за їхню діяльність. По-друге, вимагаючи від винахідників розголошення інформації про свої винаходи в державних інтересах, уряди намагаються забезпечити, щоб такі винаходи використовувалися на користь суспільства, а також для подальших технологічних науково-дослідних розробок. Незважаючи на те, що така інформація не може бути використана для комерційних цілей іншими особами до закінчення терміну дії патенту, вона відкрита для будь-якого університету, наукової установи чи бізнесового підприємства для проведения подальших досліджень. Вони можуть навіть подавати заявки на інший патент на основі раніше запатентованого винаходу.

        Власники зареєстрованих товарних знаків мають виняткові (ексклюзивні) права не дозволяти третім сторонам використовувати ідентичні чи подібні знаки на товари, що схожі на ті, стосовно яких зареєстровано товарний знак, якщо таке використання призвело б до ймовірної плутанини.

        Угода ТРІПС вимагає від країн-членів не запроваджувати щодо використання  товарних знаків спеціальних вимог, які б, наприклад, могли б заподіяти шкоду їх здатності відрізняти товари чи послуги одного підприємства від товарів чи послуг інших підприємств. Угода також зобов'язує країни скасовувати практику надання дозволів на використання іноземних товарних знаків тільки тоді, коли вони поєднуються з іншим товарним знаком вітчизняного походження.

        Країни-члени мають можливість вільно визначати умови ліцензування і передачі прав на товарні знаки. Однак власники зареєстрованих товарних знаків не повинні бути зобов'язані давати ліцензію на використання товарних знаків. Крім того, вони мають право передавати права на товарний знак з передачею підприємства, якому належить товарний знак або без такої передачі.

        Захист, що надається власнику зареєстрованого товарного знака, базується на припущенні, що він використовуватиме його в торгівлі. Закони більшості країн передбачають скасування товарного знаку, якщо він не використовується впродовж визначеного часу.

        Угода ТРІПС зобов'язує країни-члени забезпечувати охорону промислових зразків, які повинні бути новими чи оригінальними. Власник захищеного зразка мае виняткове право на його використання і може перешкоджати третім сторонам, які не одержали його згоди створювати, продавати чи імпортувати вироби, скопійовані чи значною мірою скопійовані із захищеного зразка.

        В Угоді ТРІПС містяться положення, які вимагають, щоб закрита інформація - комерційна таємниця чи ноу-хау - користувалися захистом. Такий захист вживається до інформації секретної, що має комерційну цінність через свою таємність, і яка підпадає під розумні заходи, щоб тримати її в секреті. Угода не вимагає, щоб закрита інформація трактувалася як форма власності, проте вона застерігає, що особа, яка на законних підставах має контроль над такою інформацією, повинна мати можливість перешкоджати її розголошенню, одержанню чи використанню іншими особами без її згоди таким чином, що не суперечить комерційній практиці.

        Права інтелектуальної власності обмежені за термінами. Мінімальний період охорони відрізняється залежно від країни.

        Мінімальний період охорони:

  •  патентів - 20 років з моменту подачі заяви на патент;
  •  товарних знаків - 7 років з моменту початкової реєстрації і кожного поновлення реєстрації. Реєстрація відновлюється на невизначений термін;
  •  промислових зразків - щонайменше 10 років.

        Власники прав інтелектуальної власності втрачають своє право, якщо закінчується термін захисту. Після цього ПІВ можуть використовуватися будь-яким членом суспільства, без звертання за дозволом до будь-якого власника права власності.

        З метою того, щоб поліпшений і посилений захист ПІВ не позначався негативно на передачі технологій на розумних комерційних умовах, передбачається, що країни можуть вживати відповідні заходи, включаючи законодавчі, для запобігання власниками інтелектуальної власності зловживання своїми правами, а також прийняттю практики, яка стримує торгівлю чи несприятливо впливає на передачу технологій.

        В Угоді сформульовані зобов'язання урядів країн-членів передбачати у своєму національному законодавстві процедури і гарантії, спрямовані на те, щоб забезпечити ефективну реалізацію ПІВ. Вимоги до процедур:

  •  повинні мати справедливий характер і грунтуватися на принципах рівноправності;
  •  не повинні бути складними, дорогими, встановлювати нереальні терміни, вести до необгрунтованих затримок;
  •  повинні передбачати можливість звертання в судові інстанції для перегляду остаточних адміністративних  рішень і право виносити спірні питання на судові розгляди.

        Виконання Угоди і дотримання урядами положень, що в  ньому, контролює Рада з торговельних аспектів прав  власності.

        Уряди різних країн часто прагнуть обмежити з тих чи інших причин передачу технологій. Так, обмеження експорту новітньої технології пояснюється бажанням утримати технологічне лідерство на світовому ринку чи міркуванням національної безпеки. Обмеження імпорту технології часто пов'язане з необхідністю зниження іноземної конкуренції, збереження робочих місць чи невідповідністю національних стандартів іноземним технологіям.

        З метою виконання умов міжнародних угод країни-учасниці вводять державний контроль за продажем технічних досягнень, що можуть бути використані для створення хімічної, бактеріологічної, ракетної зброї. Особливому контролю піддається вивезення технологій, призначених для створення продукції, що має мирне призначення, але які можуть бути використані і для виробництва зброї масового знищення.

        Державні механізми міжнародного технологічного обміну бувають прямі, що здійснюються органами експортного контролю, методами митного і прикордонного контролю, і непрямі, які здійснювані через державну систему реєстрації патентів і торговельних знаків[6, 217-224 c.].

        Таким чином, міжнародне регулювання на ринку технологій  - це насамперед охорона прав на винахід, промислові зразки, товарні знаки, що належать до об’єктів інтелектуальної власності.Проблемами захисту прав інтелектуальної власності займаються міжнародні організації, такі як ЄПО, СОІВ, СОТ та інші.

2.3. Особливості міжнародного технологічного обміну в Україні

        В Україні до товарів високотехнологічного експорту відносяться групи 84 - 90 за товарною класифікаційною схемою Єдиного митного тарифу України, що базується на Гармонізованій сис-темі опису і кодування товарів (ГС), а саме:

  •  машини та устаткування;
  •  електричні машини;
  •   локомотиви залізничні і рухомий склад, трамваї та ін.;
  •  засоби наземного транспорту, крім залізничного;
  •  літальні, космічні апарати, їхні частини;
  •  судна, човни, інші плавучі засоби;
  •  прилади.

        Відсутність окремих вітчизняних наукомістких товарів компенсується за рахунок імпорту. Так, середня частка наукомістких товарів у загальному обсязі експорту впродовж 2005 — 2006 рр. дорівнювала 20,04 %, а в загальному обсязі імпорту – 31,08 %. Це свідчить про те, що середній рівень «інтелектуалізації» вітчизняного імпорту вищий за середній рівень «інтелектуалізації»  вітчизняного експорту на 11,04 відсоткових пункти. Це є індикатором певної імпортозалежності України в сегменті високотехнологічних товарів [6, 217-224 c.].

        У чотирьох груп товарів (машини та устаткування; електротехнічні машини; засоби наземного транспорту, крім залізничного; прилади) коефіцієнти покриття імпорту експортом значно менші від одиниці - в середньому на рівні 0,7. Найнижчі значення коефіцієнтів має група приладів - 0,4, однак спостерігається тенденція щодо поступового збільшення значень цього коефіцієнта (в середньому на 0,03).

        Таким чином, на вітчизняних ринках цих груп високотехнологічних товарів переважають закордонні, а не українські виробники, тобто внутрішній ринок України формується без урахування потреб пріоритетного розвитку його наукоємного сегмента

        В 2002р. частка експорту технологічних послуг в загальному обсязі послуг дорівнювала 5,8%, а частка імпорту – 29,4%, тобто набагато більше, що свідчить про існування певної імпортозалежностікраїни і від  технологічних послуг. Коефіцієнт покриття імпорту технологічних послуг їх експортом дорівнює 0,25. На низький рівень цього коефіцієнта впливає низька конкурентноспроможність науково-дослідницьких послуг в технічних галузях, частка яких в загальному обсязі імпорту технологічних послуг займає 82%. Наведені дані свідчать про недостатній розвиток технологічних послуг в країні. В результаті витрачаються чималі кошти на імпорт цих послуг.

        Технологічні послуги часто не знаходять споживача через погано організовану рекламу і недостатнє вивчення кон юктури ринку даних видів послуг. Подолати ці недоліки допомагають постійно діючі міжнародні виставки-ярмарки, які призначені, зокрема показати потенційним партнерам можливості виконавців послуг у розвитку науково-технічного співробітництва.

        В Україні останніми роками спостерігається активізація ліцензійної торгівлі. Переважна більшість закуплених в зарубіжних країнах ліцензій має технологічний характер. Підприємства щорічно укладають понад 200 ліцезійних угод на право використання різних об’єктів інтелектуальної власності, серед яких приблизно 21,2% займають винаходи, 14% - “ноу-хау” і 44% послуги типу “інжирінг”.

        Намітилася тенденція поліпшення структури закуплених ліцензій. Щорічно зростає частка більш цінних об’єктів інтелектуальної власності, захищених патентами, і зменшується частка безпатентних послуг. Прибуток від реалізації продукції, виготовленої на основі ліцензій, зріс за останні за останні роки більш ніж втричі.

        Українськими міжгалузевими об єднаннями, консорціумами, асоціаціями, акціонерними товариствами, торговельними будинками та іншими організаціями, створеними на добровольній основі, ліцензійними договорами забезпечено 63,3% загального прибутку від використання зарубіжних ліцензій. Проте приблизно 1/5 діючих технологічних ліцензій не призводить до економічного зростання виробництва. Закуплені ліцензії часто виявляються нерентабельними.

        Серед продукції, що виробляеться за ліцензійними договорами, найбільш високу рентабельність(902,7) має продукція ЗАТ ”Луганський трубний завод”, що виробляється на основі ліцензійного договору з Італією. Строк окупності витрат, менше одного року, мали лише 26% з усіх діючих ліцензій, за якими було організовано виробництво певних видів продукції.

        Кількість проданих ліцензій на об’єкти інтелектуальної власності також зростає. Основним ліцензіатом України є Росія(близько 33,9% проданих за кордон ліцензій). Продаються ліцензії також в Польшу, Китай, Молдову, США, Іран, ПівденнуКорею, Сирію та ще 13 країн світу.

        Серед продажів вітчизняних ліцензій переважає частка безпатентних об’єктів інтелектуальної власності, зокрема “інжирінг” та “ноу-хау”. Слід відзначити при цьому, що статистичною звітністю 62,3% продаж залишились неоплаченими.

        Україна має зв’язки з багатьма країнами світу щодо експорту ліцензійної продукції. Найбільша його частка припадає на Росію і Білорусь, а найменша на США. Це свідчить про відносно низький рівень технологічності вітчизняної ліцензійної продукції, що також вказує на її низьку конкурентно спроможність. У високо розвинутих країнах ця продукція ще не користується значним попитом. Коефіцієнт покриття імпорту об’єктів інтелектуальної класності їх експортом по Україні в середньому дорівнює 0,12.

        Переважна кількість переданих закордонним споживачам за ліцензійними договорами об’єктів (в середньому 44,3%) відноситься до екологічно чистої енергетики та ресурсозберігаючої технології. Практично не відбувається передача технології з охорони навколишнього природного середовища. Це свідчить про те, що в найбільшій мірі користується попитом за кордоном ліцензійна продукція, що пов’язана з ресурсозберігаючими технологіями. Але теми передачі ліцензій поступово знижуються, в тому числі таких пріоритетів світового значення, як створення нових речовин і матеріалів. Ліцензійна діяльність за соціальними напрямками інтелектуальної власності ще досить слабо розвивається[5,183-185 c.].

        Узагальнене уявлення про сучаспий стан розвитку найрозповсюдженіших форм трансферу технологій в Україні дає таблиця 2.1. Керуючись необхідністю визначення пріоритетності високотехнологічного розвитку вітчизняної промисловості, значения наведених в таблиці показників наведено за технологічними секторами (низькотехнологічий, середньотехнологічний, високотехнологічний).

        Зіставляння наведених в таблиці показників дає змогу дійти таких висновків:

  1.  За кількістю промислових підприємств, які впроваджували нові техноло-гічні процеси в останні два роки (рядок 1) високотехнологічний і серед-ньотехнологічний сектори перебували приблизно на однаковому рівні, майже вдвічі вищому за рівень низькотехнологічного сектору. Це свідчить про певну активізацію і правильну орієнтацію технологічного оновлення вітчизняної промисловості.

        Сектор середніх технологій охоплює: харчову промисловість та переробку сільськогосподарських продуктів; легку промисловість; виробництво деревини та виробів з неї; целюлозно-паперову промисловість; видавничу справу; виробництво коксу та продуктів нафтопереробки; хімічну та нафтохімічну галузі промисловості.

        Сектор високих технологій охоплює виробництво машин і устаткування, в тому числі електричного та електронного, а також транспортного; поліграфічну діяльність; фармацевтичне виробництво.

  1.  За рівнем ліцензійної торгівлі (рядки 2; 3) високотехнологічний сектор май-же не відрізняється від низькотехнологічного і разом з ним має рівень у 3-4 рази нижчий за рівень середньотехнологічного сектору.

Таблиця 2.1

Стан трансферу технологій у 2001-2002рр. за технологічними секторами[17].

Частка технологічного сектору в загальній кількості,%

Сектор технологій

низьких

середніх

високих

2001

2002

2001

2002

2001

2002

промислових підприємств

18,4

21,5

39,5

38,4

38,3

36,7

підприємств, які продали ліцензії на об’єкти інтелектуальної власності

2,7

-

13,5

-

2,7

-

укладених ліцензійних договорів про продаж об’єктів інтелектуальної власності

1,2

-

6,1

-

1,8

-

спільних підприємств

2,6

2,2

15,9

15,4

3,7

4,0

працівників спільних підприємтсв

2,9

3,9

23,3

21,3

3,4

3,9

ПІІ протягом року в економіку України

28,0

6,0

9,4

20,1

17,8

21,3

експортованих товарів

44,5

44,8

27,9

26,4

8,0

8,2

імпортованих товарів

44,6

44,3

30,1

31,7

11,4

10,5

Коефіцієнт покриття імпорту товарів технологічного сектору їх експортом

1,0

1,1

1,0

0,9

0,7

0,8

   

  1.  Приблизно в такому ж стані перебуває спільне підприємництво (рядки 4; 5)
  2.  Пряме річне іноземне інвестувания у 2002 р. (рядок 6) високотехнологічно-го та середньотехнологічного секторів — майже однакові і більше ніж втричі вищі за рівень іноземного інвестувания низькотехнологічного сектору.
  3.  В експортно-імпортних операціях домінує низькотехнологічний сектор із значним відривом від решти секторів. Високотехнологічний сектор більш як в 4 рази відстає від низькотехнологічного. Він має і найменший коефіцієнт покриття імпорту експортом (0,7), що свідчить про імпортозалежність това-рів цього сектору[17].

        Таким чином, трансфер технологій — інструмент технологічного та економічного розвитку, який застосовують для підвищення конкурентоспроможності господарюючих суб'єктів. Це визначається не тільки їх місцем на світовому ринку, а й здатністю до створення, впровадження, просування, накопичення, вдосконалення і використання провідних технологій, які по-новому ефективніше і сталіше задовільняють постійно зростаючі потреби споживачів щодо якості та ціни товарів і послуг. Зовнішнім джерелом технологічного розвитку підприємств є придбання технологій та засобів виробництва, витрати на яке аналогічні витратам на дослідження й розробки і деякою мірою — ресурсам науково-технічної сфери.

        Аналіз свідчить, що операції з трансферу технологій в Україні низько ефективні та потребують уваги державних органів влади, оскільки розвиток таких операцій перебуває на початковій стадії. Для активізації діяльності з комерційної реалізації нових технологій і доведения її до такого рівня, коли трансфер технологій стане високодохідним бізнесом, необхідно вирішити ряд проблем інституційиого, організаційного, економічного аспектів, які стосуються як компаній-інвесторів, так і розробників нових технологій.

Розділ 3. Напрямки стимулювання розвитку технологічного обміну в Україні

        Незважаючи на всі негаразди, які є нині у вітчизняній науковій галузі, Україна має новітні технології, потенціал яких важко переоцінити. Їх застосування може дати мільйонні прибутки. Однак немає механізму впровадження цих технологій і винаходів як у вітчизняних галузях економіки, так і виведення їх на вигідних комерційних умовах на світовий ринок. Ці процеси пов'язані з перетворенням інтелектуальної праці на ринковий товар. Причому при комерціалізації інтелектуальної власності її може використовувати винахідник у власному виробництві, а права на неї можна продати або передати. А також інтелектуальну власність можна внести до статутного капіталу підприємства.

        Світове співтовариство має яскраві приклади того, шо саме комерціалізація інтелектуальної власності - створення і діяльність потужного ринку технологій і техніки - стає основною рушійною силою в розвитку країн. Це, наприклад, Фінляндія, Індія, Японія, США.

        Не секрет, що колискою інтелектуальної власності є наука. Не секрет і те, що вона може приносити користь лише при відповідному фінансуванні. На жаль, рівень фінансування в Україні науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт сьогодні наближається до рівня їх фінансування в СРСР на початку 50-х років минулого столітгя. Зниження рівня фінансування приводить до відтоку наукових кадрів, деградації наукової бази, спрямування зусиль не на впровадження вітчизняних розробок і технології, а на адаптацію імпортованих аналогів, які часто не найновіші. Нині спостерігається зростання ролі закордонних інвесторів у фінансуванні наукових досліджень, а це має нас серйозно непокоїти (рис.3.1).

        До речі, занепокоєння має викликати не лише збільшення кількості іноземних інвесторів у науковій сфері, а й дії на українському ринку закордонних компаній. Сьогодні на 20 - 30 відсотків більше, ніж торік, заявок на винаходи і корисні моделі від закордонних марок. Це означає, що іноземні заявники зацікавлені в ринку України, але часто їхні заявки на винаходи подаються так, що вони майже перекривають весь український ринок цієї продукшї. Це відбувається, наприклад, у фармакологічній галузі. I якщо сьогодні держава не зробить якогось важливого кроку, то в майбутньому в промисловості можуть виникнути великі проблеми[4].

   Рис. 3.1. Фінансування технологічних інновацій (за даними [20])

        Проблема загострення конкурентної боротьби, пошук і утримання високотехнологічних товарних ніш на ринку - це передумови виокремлення інтеграційного процесу в один із можливих способів реагування на економічні виклики сьогодення. Прийнятність використання такого методу впливу на ситуацію, особливо, коли йдеться про інтеграцію на рівні міждержавних об'єднань, має визначатися, крім політичної волі, ще й результатами економічного обгрунтування.

        Розбудова в Україні економічно потужного сектору високотехнологічного виробництва - одне із нагальних завдань державної економічної політики. Актуальність розв'язання проблеми прискорення темпів розвитку означеної сфери промислового виробництва беззаперечна, зважаючи не лише на стрімку динаміку розвитку галузі високих технологій за кордоном та формування на цьому підгрунті якісно нового джерела економічного зростання, але й на необхідність вирішення вельми амбітних завдань, які має здійснювати новий склад Уряду країни.

        Широкий спектр організаційно-правових та фінансово-економічних питань, пов'язаних із опануванням нового технологічного етапу розвитку сфери виробництва і послуг, неодноразово був і залишається предметом дискусій фахівців у наукових виданнях, тематичним приводом для організації численних науково-практичних конференцій. Однак після формування базових елементів державної системи законодавчого регулювання інноваційних процесів в економіці справи просуваються вкрай повільно.

        Це з точки зору автора спричинено управлінським конформізмом з боку держави в питаниях розбудови високотехнологічної галузі економіки. Звідси й інертність перебігу інноваційних зрушень в економіці. Серед досить широкого кола заходів, спрямованих на подолання такого стану, особливого "промоушену" в суспільній свідомості набула ідея євроінтеграції. Проте в розумінні шляхів її реалізації на сьогодні існують два підходи.

        Перший було проголошено учасниками круглого столу на тему "Розвиток ринку високих технологій в Україні", що відбувся в Інституті економічного прогнозування у травні минулого року. Провідні фахівці економічної науки та представники вітчизняного бізнесу в підсумковому рішенні наголосили на необхідності використання в якості інструментарію імплементації ідеї уніфікацію національної системи стандартів з відповідною системою Європейського Союзу, поглиблення міжнародного співробітництва в науково-технологічній сфері, сприяння налагодженню економічно взаємовигідної співпраці з поважними представниками європейського високотехнологічного бізнесу.

        Однак існує й інший, відмінний від попереднього, підхід. Так, у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України на 2005 р. "Назустріч людям" завдання інноваційного розвитку і розвитку високих технологій висвітлено в підрозділах "Промислово-інвестиційна політика" та "Високі технології". I на цьому етапі постановки завдань жодної альтернативи тому, що вже визначено у програмному документі розробляти було б недоречно.

        Можна зробити узагальнюючий висновок про те, що дійовим з точки зору Уряду методом розв'язання цієї проблеми стане інтеграція України з Європейським Союзом. I в цьому, а саме — в автоматичній екстраполяції прогнозованих переваг українського соціуму в цілому за інтеграції з ЄС на вітчизняну індустрію високих технологій полягає суть підходу до реалізації ідеї євроінтеграції.

        Стимулювання розбудови наукоємної економіки, що сприяє досягненню високого рівня прибутковості інвестованого ресурсу, в Україні поки що малоефективне. Слушними щодо формування конкурентоспроможної технологічної бази національного наукоємного виробництва, а відтак і реалізації економічного методу наближення України до ЄС, на думку вчених, можуть стати такі заходи в галузі державного регулювання:

  •  проведения експертизи і за її результатами в разі необхідності внесения ко-ректив та запровадження в практику інноваційної діяльності державної системи фінансово-економічних преференцій розвиткові високотехнологічних виробництв в Україні;
  •  сприяння (шляхом використання фіскальних та методів прямої державної підтримки) інтенсифікації залучення інвестиційного капіталу вітчизняного та іноземного походження до сфери модернізації технологічного ресурсу продукування наукоємних товарів та послуг,
  •  забезпечення економічних умов поглиблення міжнародного співробітництва України в галузі перспективних наукових досліджень з пріоритетних напрямів інноваційного та науково-технологічного розвитку економіки; в цьому питанні пріоритетними мають бути як співробітництво з ЄС, так і взає-мовигідна співпраця з представниками единого економічного простору (ЄЕП) [12].

        Інтеграція як форма глобалізації є процесом позитивним і необхідним. I саме в цьому контексті можна дійти висновку про те, що вступ України до ЄС (у довгостроковій перспективі) матиме позитивні наслідки для наукоємного сектору економіки не лише за умови формування сприятливого інвестиційного клімату та дійових нормативно-правових умов господарювання, а й за створення потужної кадрової і техніко-технологічної підвалини продукування високотехнологічних товарів і послуг. У певному розумінні саме про таку підвалину вже у масштабах всієї економічної системи йдеться у Копенгагенських та Маастрихтських критеріях, які є своєрідними вимогами до економік країн, котрі претендують на вступ до ЄС.

Висновок

        Таким чином, можна зробити висновок, що господарства різних рівнів з усіх країн, взаємодіючи одне з одним, пов'язані між собою системою економічних та інших міжнародних відносин, що базуються на МПП. Сучасні МЕВ є системою економічних зв'язків, які характеризуються виходом за межі національних господарств, взаємодією суб'єктів МЕВ, визначеністю форм, різними рівнями глибини існування, функціонування, здійснення і розвитку. Функціонування і розвиток МЕВ залежить як від внутрішніх, так і від зовнішніх умов та факторів (іншими словами від середовища) їх існування.

        Основною з форм міжнародних економічних відносин є науково-технічні відносини,що є відносини з приводу обміну результатами науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт(НДДКР), спільного проведення країнами, підприємствами чи організаціями НДДКР з подальшим сумісним чи роздільним використанням їх результатів; спільного розроблення і використання науково-технічних нормативів, вимог і стандартів; обміну загальною науково-технічною, маркетинговою інформацією.

        Жодні економічні відносини мають регулюватися. Міжнародне регулювання на ринку технологій  - це насамперед охорона прав на винахід, промислові зразки, товарні знаки, що належать до об’єктів інтелектуальної власності.Проблемами захисту прав інтелектуальної власності займаються міжнародні організації, такі як ЄПО, СОІВ, СОТ та інші.

        Аналіз показав, що операції з трансферу технологій в Україні низько ефективні та потребують уваги державних органів влади, оскільки розвиток таких операцій перебуває на початковій стадії. Для активізації діяльності з комерційної реалізації нових технологій і доведения її до такого рівня, коли трансфер технологій стане високодохідним бізнесом, необхідно вирішити ряд проблем інституційиого, організаційного, економічного аспектів, які стосуються як компаній-інвесторів, так і розробників нових технологій. Позитивні наслідки для наукоємного сектору економіки матиме також вступ України до ЄС.

Список використаної літератури

  1.  Амоша О. Інноваційний шлях розвитку проблеми та рішення//Економіст. – 2005. - №6. – С.28-32.
  2.  Андрощук Г.А. Стимулирование инновационной деятельности в Украине: финансово-кредитный механизм//Проблеми науки. – 2005. - №3. – С.22-27.
  3.  Булатова Е.В.,  Чентуков Ю.И. “Международная економика”. – Маріуполь:МГГУ, 2005. – 43с.
  4.  Жовта І. Новітні технології можуть дати мільйонні прибутки//Освіта України. – 2005. - №47/48(24 червня). – С.4.
  5.  Козак Ю.Г., Ковалевська В.В. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 676с.
  6.  Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г. Міжнародна економіка:Навч. посіб. – 2-ге вид. – К.:Центр навчальної літератури,2004. – 672с.
  7.  Козик В.В.,Панкова Л.А. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. – 3-тє вид., - К.:Знання-Прес,2002. – 406с.
  8.  Маліцький Б. Про невідкладні заходи щодо посилення ролі науки та технологій в економічному та соціальному розвитку України// Економіст. – 2005. - №4. – С.31-35.
  9.  Международные экономические отношения: Учебник/ под общ. ред. В.Е. рыбалкина. – 2-е изд., перераб. и доп.. – М.:ЗАО «Бизнес-школа»Интел-Сервис»,1998. – 368с.
  10.  Михайлівська О.В. Світовий досвід державної підтримки інноваційних процесів//Актуальні проблеми економіки. – 2005. - №11. – С.101-110.
  11.  Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.:КНЕУ,2003. – 948с.
  12.  Одотюк В. Євроінтеграція як фактор стимулювання розвитку української індустрії високих технологій//Проблеми наукию – 2005. - №5. – С. 8-11.
  13.  Сахарцева І.І. Дослідження проблеми визначення ефективності науково-технічного проекту в умовах сучасної української економіки//Вісник економічної науки України. – 2006. - №1. – С. 123-126.
  14.  Соснін О. Стратегічні ресурси суспільства. Розвиток високих технологій – запорука індустріального статусу держави//Політика і час. – 2002. - №11. – С.53-60.
  15.  Філіпченко А.С. Міжнародні економічні відносини: історія: підручник ю – К.: Либідь,2006. – 392с.
  16.  Школа І.М. Міжнародні економічні відносини. – К:КНГЕУ,2005. – 589с.
  17.  Щедріна Т.У. Стан та сучасні тенденції трансферу технологій в Україні//Проблеми науки. – 2004. - №3. – С. 16-22.
  18.  Юркевич О.М. Система пріоритетів державної фінансової підтримки науково-технічної інноваційної діяльності//Фінанси України. – 2004. - №12. – С. 46-49.
  19.  Статистичний щорічник 2004/ за ред. О.Г. Осауленка. – К.,2005. – 592с.
  20.  http://www.ukrstat.gov.ua/


МЕВ

                                                                         економічні відносини

міжнародні відносини

Міжнародна економічна інтеграція

Міжнародне економічне співробітництво

Міжнародна економічна взаємодія

Міжнародні економічні контакти  контакти

Внутрішнє середовище МЕВ


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

30676. Тема греха и покаяния в русской литературе 13.81 KB
  Особенно остро ставил проблему греха и покаяния в своем творчестве Ф.Проблему нравственного греха и покаяния ставил не только Ф.Таким образом тема греха и покаяния проходит через творчество многих русских писателей.
30677. Философские вопросы бытия в лирике С.А. Есенина (на примере 3 -4 стихотворений по выбору экзаменуемого). Тема жизни и смерти в стихотворении «Мы теперь уходим понемногу…» 14.68 KB
  Тема жизни и смерти в стихотворении Мы теперь уходим понемногу В своей философской лирике Есенин ставит множество вопросов обращенных в первую очередь к самому себе: чем я жил что я успел для чего пришел в этот миЕсенин всегда ощущал себя частью этого мира. Часто он находил отклик своим мыслям в мире природы поэтому его философская лирика темно переплетается с пейзажной и наполнена аналогиями между законами человеческой жизни и законами природы. Жизненный путь пройден природа завершила свой кругСоотношение весны человека и...
30679. Тема подвига и самопожертвования в русской литературе 14.15 KB
  Подвиг самопожертвование могут восприниматься писателями поразному. Человек совершает подвиг не только в исключительные моменты своей жизни но и в семейнобытовом социальном философском плане. Если бы не слова князя Андрея никто бы не узнал о его подвиге.
30680. Тема России в лирике Блока. Чтение наизусть «Река раскинулась. Течет, грустит лениво…» 14.97 KB
  Течет грустит лениво Тема Родины России занимала в творчестве Блока особое место и была для него поистине всеобъемлющей. В стихотворении Осенняя воля 1905 отчетливо прослеживаются лермонтовские традиции творчества Блока:Выхожу я в путь открытый взорамВетер гнет упругие кустыБитый камень лег по косогорамЖелтой глины скудные пластыЛирический герой Блока не случайный прохожий а один из сыновей России идущий знакомым путем и сопричастный горькой судьбе тех кто умирает не любя но кто стремится к слиянию с родиной: Приюти ты в...
30682. Тема чести в произведениях отечественной классики XIX века 18.92 KB
  Проблема чести была актуальна во все времена но особенно ярко это проявилось в литературе 19го века.Тема чести – одна из основных в романе А. Кодекс дворянской чести требовал чтобы герой отдал за императрицу свою жизнь и Гринев был готов на это.
30683. Тематика и художественные особенности «Сказок» М. Е. Салтыкова-Щедрина 15.75 KB
  СалтыковаЩедрина Известно что СалтыковЩедрин начал писать свои политические сказки еще в шестидесятые годы и что именно эти небольшие по объему произведения стали вершиной его творчества итоговым произведением. Одной из самых известных сказок СалтыковаЩедрина является “Повесть о том как один мужик двух генералов прокормилâ€. Спасенные и разбогатевшие генералы проявляют свою “благодарность†высылают ему пятак серебром да рюмку водки “веселись мужичинаâ€Во многих других сказках Салтыкова можно встретить применение...
30684. Тип «гордого человека» и его воплощение в произведениях отечественной литературы 14.8 KB
  Гордость – один из семи смертных грехов. Все эти герои несмотря на разнообразие их характеров обладают одной ведущей чертой – гордостью. Своей гордостью и эгоизмом он приносит несчастья многим героям даже совершает убийство друга на дуэли. Любовь и гордость находятся на разных полюсах.