89063

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРІОРІТЕТИ УКРАЇНИ. ВНУТРІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ФАКТОРИ ІНТЕГРАЦІЇ

Курсовая

Мировая экономика и международное право

Після проголошення незалежності одним із пріоритетних завдань для України стала її інтеграція у світову економіку, яка зумовлюється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього...

Украинкский

2015-05-07

518.5 KB

1 чел.

PAGE  3

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

КУРСОВА РОБОТА

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРІОРІТЕТИ УКРАЇНИ. ВНУТРІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ФАКТОРИ ІНТЕГРАЦІЇ.

Студентка                                               

Спеціальність –     6.050100 “Міжнародна економіка”

Форма навчання – денна

Група                   - Б

Керівник                старший викладач Гапонюк Ольга Іванівна   

Маріуполь - 2014

ЗМІСТ

Вступ ____________________________________________________________3

Розділ 1. Теоретичні аспекти розвитку міжнародної інтеграції ____________5

  1.  Міжнародна економічна інтеграція як вищий рівень розвитку МЕВ  __5
    1.  Передумови та наслідки інтеграційних процесів___________________8

Розділ 2. Особливості інтеграції України в сучасну міжнародну економічну

   систему___________________________________________________12    

    2.1 Об’єктивна необхідність та внутрішньоекономічні фактори інтеграції

 України в сучасну  міжнародну економічну систему______________12   

    2.2 Аналіз економічної взаємодії України з країнами ЄС _____________17

Розділ 3. Напрями реалізації інтеграційних пріоритетів України _________24

      3.1 Шляхи подальшого співробітництва між Україною  та ЄС ________24

     3.2 Визначення пріоритетних напрямків України ___________________27

Висновок ________________________________________________________33

Список використаної літератури ____________________________________34

ВСТУП

Поглиблення інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя, розширення всебічних міжнародних економічних зв’язків є домінуючою тенденцією сучасного етапу розвитку світового господарства. Ще жодній країні не вдалося створити ефективну й збалансовану економіку, ізолювавшись від світового економічного простору.

Після проголошення незалежності одним із пріоритетних завдань для України стала її інтеграція у світову економіку, яка зумовлюється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного включення її в систему глобального поділу праці, що і обумовило актуальність зазначеної теми.

Метою курсової роботи є визначення основних напрямів інтеграції України до світового господарства.

Завданнями роботи є:

  1.  Розглянути теоретичні аспекти міжнародної інтеграції;
  2.  Визначити необхідність та внутрішньоекономічні фактори  інтеграції України в сучасну міжнародну економічну систему;
  3.  Зробити аналіз економічної взаємодії України з країнами ЄС;
  4.  Визначити інтеграційні пріоритети України.

Об’єктом дослідження роботи є процес інтеграції України до світового господарства.

Предметом дослідження є визначення внутрішньоекономічних факторів інтеграції України.

Для поставленої в роботі мети були використані наступні методи дослідження:

  •  Порівняльний
  •  Аналітичний
  •  Статистичний

При написанні данної роботи були використані дослідження вітчизняних вчених, періодичні видання та статистична інформація.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МІЖНАРОДНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

  1.  Міжнародна економічна інтеграція як вищий рівень розвитку МЕВ

Міжнародна інтеграція – це об’єктивний процес зближення країн світу та їхніх суб’єктів у всіх сферах людського життя на основі спільності загальнолюдських інтересів і зростаючої швидкості поширення інформації. Тобто міжнародна інтеграція є набагато ширшим поняттям, котре містить в собі міжнародну економічну інтеграцію разом з міжнародною політичною інтеграцією, міжнародною культурною інтеграцією (асиміляцією) тощо.[11,c. 389]

Міжнародна економічна інтеграція означає:

  •  Співробітництво між національними господарствами різних країн з частковою або повною їхньою уніфікацією;
  •  Ліквідацію бар’єрів у торгівлі між країнами;
  •  Зближення ринків кожної з країн з метою створення одного більшого, тобто спільного ринку.

Міжнародна економічна інтеграція відбувається завдяки ряду причин та умов.

До цих причин та умов належать:

  •  Поглиблення міжнародного поділу праці;
  •  Розвиток продуктивних сил під впливом науково-технічного прогресу, які діалектично пов’язані з соціально-економічними відносинами, частиною яких є міжнародні економічні відносини;
  •  Бурхливий розвиток комунікаційних можливостей;
  •  Тісне переплетіння національних економік на мікрорівні;
  •  Чітка тенденція до розвитку процесу оптимізації світової економіки;
  •  Створення міжнародних організацій, що покривають майже усі сфери людського життя (з одного боку, міжнародні організації є наслідком розвитку інтеграційних процесів, а, з іншого боку, їхнє функціонування безпосередньо впливає на інтеграційні процеси);
  •  Обєктивна необхідність спільного вирішення глобальних проблем існування людства.

Розрізняють наступні форми міжнародної інтеграції:

  •  Зона вільної торгівлі;
  •  Митний союз;
  •  Спільний ринок;
  •  Економічний союз;
  •  Політичний союз .

Передує інтеграції, тобто є найпершою формою міжнародної економічної інтеграції, зона преференційної (пільгової) торгівлі. Основним принципом такого міжнародного економічного утворення є режим найбільшого сприяння. Цей принцип зводиться до того, що торговельні пільги, про встановлення яких домовляються дві держави між собою у двосторонньому порядку, не можуть бути слабшими, ніж уже існуючи пільги цих держав з іншими державами преференційної зони. Варто зазначити, що режим найбільшого сприяння лежить в основі функціонування ГАТТ.

Зона вільної торгівлі є пільговою зоною регіонального типу, у межах якої підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля країн, які у таку зону входять. Зони вільної торгівлі сприяють переважному зростанню внутрішньої, а на цій основі і взаємної торгівлі країн-членів. Зовнішні тарифи кожної з країн, що входять у таке інтеграційне об’єднання, по відношенню до третіх країн, різні. Найрозвиненішою з таких зон є Зона вільної торгівлі промисловими товарами в Європі.

Наступною за глибиною об’єднавчих процесів формою міжнародної економічної інтеграції є митний союз. Митний союз – це спільна митна територія двох і більше країн з повною ліквідацією мит у взаємних відносинах і з єдиним митним тарифом по відношенню до третіх країн. Мета створення митного союзу: полегшити взаємну торгівлю країн-учасниць і, в той же час, не створити додаткових перепон у торгівлі з третіми країнами. ГАТТ дуже ретельно слідкує за дотриманням цього положення серед своїх членів.

Спільний ринок є ще вищою формою інтеграційного розвитку в порівнянні із зоною вільної торгівлі та митним союзом, тобто містить усі ліберальні позиції попередніх форм, і являє собою об’єднання національних ринків декількох країн в єдиний великий ринок з вільним переміщенням в його межах капіталів, товарів, послуг і робочої сили, у якому діє спільна внутрішня і зовнішня торговельна політика. Ухвали та рішення керівних органів такого обєднання є рекомендаційними в усіх сферах економічного життя, за виключенням торговельних відносин, де вони – прообовязкові для виконання. Іншими словами, при спільному ринку керівні органи такої організації уже мають статус наддержавних у сфері торгівлі і їхні ухвали є рекомендаційно-наказовими за характером.

Економічний союз – це об’єднання національних економік декількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної економічної та валютної політики. Керівні органи економічного союзу мають статус наддержавних у більшості галузей економіки та їхні ухвали є рекомендаційно-наказовими за характером. Вищим рівнем самого економічного союзу є валютний союз, при якому не тільки створюється уніфікована фінансова та валютна система, а й запроваджується спільна валюта.

Політичний союз є об’єднанням національних економік декількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики. Передбачає поряд із загальним митним тарифом і вільністю руху товарів та факторів виробництва також  і координацію макроекономічної політики і уніфікацію законодавств в ключових областях – валютній, бюджетній, грошовій. [12,с. 388-391]

Вищим за рівнем обєднанням може бути тільки федерація, де центральні органи мають право віддавати не рекомендаційно-наказові розпорядження, а наказово-рекомендаційні. Це означає, що субєкти федерації уже втрачають статус незалежних країн, а перетворюються в частину однієї цілісної державної формації. Отже, стосунки між цими субєктами уже не мають форми міжнародних економічних відносин.

У інтеграції країн немалу роль відіграють міжнародні організації, угруповання і комплекси. Що стосується їх, то це такі об’єднання країн чи їхніх суб’єктів за окремими інтересами ( або групами окремих інтересів), метою яких є спільне здійснення різноманітних заходів, направлених на їхнє задоволення. Вони існують на різних рівнях і складають основу інтеграційних процесів.

  1.  Передумови та наслідки інтеграційних процесів

Для створення інтеграційних процесів необхідна наявність низки об'єктивних та суб'єктивних передумов, головними з яких є:

а) сучасна НТР, яка об'єктивно зумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік;

б) соціально-економічна однорідність національних господарств, що підлягають об'єднанню;

в) близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;

г) досить тривалий період і досвід взаємного економічного співробітництва групи країн;

д) цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів.

Важливе значения для розвитку міжнародної економічної інтеграції має наявність спільних кордонів, спільних історичних, культурних та інших умов існування.

Теорію економічної інтеграції та, зокрема, митних союзів розробив канадський вчений, представник нового класицизму чиказької школи економіки Джекоб Вайнер. Згідно з його теорією митного союзу внаслідок укладення між країнами угоди про митний союз, яка усуває тарифи у взаємній торгівлі між ними, в економіці виникають два типи ефектів:

  1.  статичні ефекти – економічні наслідки, які виявляються негайно після утворення митного союзу як його безпосередній результат;
  2.  динамічні ефекти – економічні наслідки, які виявляються на віддаленіших стадіях функціонування митного союзу.

У результаті взаємного усунення мит можуть виникнути два види взаємно-протилежних статичних ефектів:

а) ефект створення торгівлі – переорієнтація місцевих споживачів з менш ефективного внутрішнього джерела постачання товару на ефективніше зовнішнє джерело (імпорт), яка стала можливою внаслідок усунення імпортних мит у рамках митного союзу;

б) ефект відхилення торгівлі - переорієнтація місцевих споживачів із закупівлі товару у ефективнішого позаінтегрального джерела постачання на менш ефективне внутрішньоінтеграційне джерело, яка відбулася внаслідок ліквідації імпортних мит у рамках митного союзу.

 Якщо внаслідок утворення митного союзу виникає ефект відхилення торгівлі, то добробут країн, які не беруть в ньому участі, погіршиться, оскільки обмежені ресурси використовуються менш ефективно, ніж в умовах вільної торгівлі. 3 іншого боку, добробут країн-учасниць може погіршитись, якщо ефект відхилення торгівлі за своїми вартісними розмірами буде меншим за ефект створення торгівлі. Як правило, здебільшого внаслідок створення митного союзу відзначаються обидва ефекти, але ефект створення торгівлі більший за ефект відхилення торгівлі, отже, інтеграція у цілому веде до підвищення добробуту країн-учасниць.

Крім ефектів створення та відхилення торгівлі, які виявляються негайно після утворення інтеграційного союзу, до статичних ефектів інтеграції належить скорочення адміністративних витрат на утримання митних та прикордонних органів. Внаслідок зменшення сукупного попиту на імпорт з країн, що не входять у союз, можуть поліпшитись умови торгівлі групи країн, які у нього входять.

Після того, як інтеграція набуває  сили, виникають динамічні ефекти, які можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для національної економіки. Позитивні наслідки від утворення союзу такі:

  •  зростає конкуренція між виробниками з різних країн, яка стимулює зростання цін, призводить до покращення якості товарів, стимулює створення та впровадження нових технологій тощо;
  •  країни-учасниці користуються перевагами економії масштабу виробництва, що дає змогу збільшувати обсяги виробництва та скорочувати витрати;
  •  збільшується приплив іноземних інвестицій, оскільки корпорації з країн, що не входять до союзу, прагнуть зберегти за собою певний сегмент закритого митним бар’єром ринку за рахунок створення підприємств всередині країн, що інтегруються;
  •  позиція кожної з країн-учасниць інтеграційного угруповання на торгових та економічних переговорах є вигіднішою порівняно зі становищем окремої країни, що не входить до союзу, і це може забезпечити для країни-учасниці вигідні умови торгівлі або інші переваги.

Основні негативні наслідки, з якими може бути повязане приєднання до союзу, такі:

  •  за певного збігу обставин ресурси можуть відпливати із менш розвинених у економічному відношенні країн – членів союзу до розвиненіших або у напрямку до географічного центру союзу для зниження транспортних витрат;
  •  якщо встановляться  тісніші інтеграційні зв’язки між окремими фірмами країн-учасниць, може виникнути олігопольний зговір, який веде до зростання цін на відповідну продукцію; може зрости кількість зливань, що посилить панування монополій;
  •  від збільшення масштабів виробництва може виникнути ефект втрат, пов'язаний з формуванням надто великих компаній, які стають неефективними через зайву бюрократизацію та інші чинники;
  •  за певних обставин витрати на функціонування союзу можуть бути надзвичайно високими, особливо за відсутності належного контролю за здійснюваними ним витратами. Ці проблеми стають відчутнішими зі зростанням ступеня втручання у справи окремих держав з боку органів союзу. Якщо, наприклад, деякі витрати будуть вигідні для певної країни, вона буде наполягати на їх збільшенні, розуміючи, що вони фінансуються за рахунок внесків усіх країн-учасниць.

У комплексному вигляді важно оцінити усі ці аргументи. Для визначення того, наскільки країна виграла від приєднання до союзу, необхідно з'ясувати, що було б, якби вона не стала членом союзу. Необхідно також врахувати, що деякі наслідки, як позитивні, так і негативні, мають довгостроковий характер, залежать від загального стану справ на світовій арені, а інколи мають суто політичний характер і тому знаходяться за межами економічного аналізу (наприклад, "політичний вплив", "втрата суверенітету").[5,с. 249-255]

Таким чином, можна зробити висновок про те, що міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування всіх структур національних господарств. Інтеграція країн здійснюється на декількох етапах. Для створення інтеграційних процесів необхідна наявність суб’єктивних передумов. Від інтеграції країна може мати як позитивні, так і негативні наслідки, які залежать від багатьох чинників.

РОЗДІЛ 2

ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ У В СУЧАСНУ МІЖНАРОДНУ ЕКОНОМІЧНУ СИСТЕМУ

2.1 Об’єктивна необхідність та внутрішньоекономічні фактори  

    інтеграції України в сучасну міжнародну економічну систему

Україна, як і інші  суверенні держави, що утворились після розпаду СРСР, виявилась недостатньо включеною в міжнародний поділ праці, а це не відповідає її національним інтересам. Про це свідчить, зокрема, той факт, що частка експорту в загальному обсязі виробництва України ще до проголошення суверенітету не перевищувала 4-5%, тоді як середньосвітовий показник  дорівнює 17%.

Досягнення економічного та соціального відродження України значною мірою пов'язане з інтеграцією її в міжнародну економічну систему, активною і зростаючою участю не лише в регіональному, й міжнародному поділі праці, ефектииному використанні його переваг і вигод.

Цілеспрямованність інтернаціоналізації української економіки ускладнюють такі зовнішні фактори впливу:

  •  значне посилення міжнародної конкуренції на основних товарних ринках світу;
  •  істотне підвищення вимог споживачів до технологічного рівня та якості товарів, що зробило цінові фактори конкурентоспроможності вторинними, а фактори швидкості технологічних інновацій та гарантій якості – первинними;
  •  вжиття багатьма зарубіжними країнами більш витончених форм протекціонізму та дискримінації українських експортерів (ускладнення процедур сертифікації продукції, розширення використання механізму антидемпінгових розслідувань та ін.);
  •  активне використання провідними країнами заходів відкритого державного протекціонізму на окремих ринках, включаючи ринки озброєнь та сучасної високотехнічної продукції ( наприклад, літакобудування, обладнання для АЕС тощо);
  •  обмеженість доступу до міжнародних інструментів регулювання торговельних режимів через відсутність членства в системі ГАТТ/СОТ;
  •  складність входження в міжнародні проекти високотехнологічного співробітництва через невідповідність міжнародним критеріям захисту прав інтелектуальної власності;
  •  висока взаємна конкуренція інтересів України та інших постсоціалістичних країн на міжнародних товарних і кредитно-інвестеційних ринках.

Для активного включення України у процес міжнародної економічної інтеграції необхідно створити відповідні умови.

Суть цих умов зводиться до створення в Україні такої соціально-економічної та політичної системи, яка була б адекватною з міжнародними інтеграційними системами. Іншими словами, економіка України повинна бути здатною до функціонування з міжнародними угрупованнями в одній системі координат.

Така система досягається за допомогою становлення в Україні адекватних міжнародним інтеграційним угрупованням політико-правових, економічних, соціально-культурних та інфраструктурних відносин.[8,с. 355-360]

Як важливу умову включення України в інтеграційні процеси можна виокремити розвиток двосторонніх та багатосторонніх її відносин з сусідніми державами.

Досить сприятливими чинниками для розвитку цих відносин є:

  •  наявність неконфліктних кордонів між сусідніми державами;
  •  спільність історичної долі;
  •  традиційність взаємних економічних та гуманітарних зв'язків;
  •  єдністъ природного середовища;
  •  однородність рівня соціалыю - економічного розвитку.

Істотними є підписання між Україною та іншими країнами відповідних міждержавних угод і надання в їхніх рамках взаемних преференцій, які створюють більш пільгові умови діяльності господарюючих суб'єктів.

Принципово значимою умовою включения України в інтеграційні процеси є встановлення зв'язків між її господарюючими суб'єктами та ТНК. Підключеиня наших підприємств до технологічного ланцюга, що діє в рамках ТНК, а також відкриття їхніх філій та дочірніх підприємств на території України є прямим шляхом до світового інтернаціоналізованого виробництва.

Як необхідна інституційна умова включення України у світогосподарські зв'язки виступає її участь у роботі міжнародних економічних організацій. Неможливо бути інтегрованим у світове співробітництво, не дотримуючись "правил гри" його учасників. Ці "правила", хай навіть і жорсткі, але загальновизнані в цивілізованому світі, якраз і розробляються міжнародними економічними організаціями, таким як ГАТТ/СОТ, МВФ, МБРР, МОП та ін.

Відзначенні умови повинні виступати як вихідні у формуванні цілісної інтеграційної політики України. І хоча в Україні, по суті, немає навіть інтеграційної концепції, наведені умови , а також специфіка геополітичного становища України дозволяють два види інтеграційної політики.

  1.  Участь України в міжнародному поділі праці, тобто встановлення економічної взаємодії з рештою країн світу, насамперед, з ЄС на принципах міжнародних економічних інститутів і з урахуванням національної безпеки.
  2.  Участь України в регіональному поділі праці, тобто розширення її економічного співробітництва з країнами-партнерами по колишньому СРСР на нових принципах, приватно-підприємницької інтеграції або “інтеграції знизу”.

Серед визначальних внутрішніх чинників, що формують концептуальні засади сучасної зовнішньоекономічної стратегії України, основними є необхідність забезпечення економічної та соціальної рівноваги в суспільстві, фінансової стабілізації, підтримання динамічного зростання як у загальнонаціональному, так і в регіональному вимірах, поглиблення ринкових реформ, створення ефективної інституціональної системи в контексті захисту прав власності й інтересів суб’єктів підприємництва, детінізації та декриміналізації економіки. Вказані чинники по-різному впливають на формування базових елементів зовнішньоекономічної стратегії. Зрештою від якісних характеристик кожної з господарських підсистем вирішальною мірою залежить динаміка таких основоположних параметрів світогосподарських зв’язків, як масштаби та структура експортного потенціалу, умови торгівлі, обсяг залучених іноземних інвестицій, стан зовнішньої торгівлі та платіжного балансу, обмінний курс національної грошової одиниці, обсяг золотовалютних резервів Національного банку України та ін.[11,356-357]

Сприятливе підприємницьке середовище, податкова система помножені на відносно дешеву, аніж у розвинутих країнах, але кваліфіковану робочу силу, формують передумови підвищення конкурентоспроможності економіки України в цілому та окремих підприємств на світових ринках.  Напрацьований в Україні інструментарій зовнішньоекономічної політики (митно-тарифне та нетарифне регулювання зовнішньої торгівлі, обмінний курс гривні, податки й акцизні збори, ціни) має бути спрямований на посилення наявних в економіці порівняльних і конкурентних переваг, заохочення високотехнологічного імпорту, стимулювання поліпшення структури експорту. Зокрема, йдеться про такі галузі економіки України, як машинобудівний і військово-промисловий комплекси (ракетно-космічна галузь, літако- і суднобудування, військова техніка и озброєння). Металургія та хімія традиційно становлять значну частину у структурі експорту, і за умов технічної модернізації та реконструкції галузей, впровадження на підприємствах сучасних систем корпоративного управління та маркетингу спроможні підвищити якісні показники своєї продукції, її конкурентоспроможність на світових ринках.

Надзвичайно великий, в тому числі експортний, потенціал агропромислового комплексу України. Є всі підстави вважати, що поглиблення ринкових реформ в аграрному секторі, поступове включення в господарський оборот земельних ресурсів, застосування сучасної техніки та виробничих технологій істотно вплинуть на диверсифікацію експортної потуги України, примноження її реальних переваг у конкурентній боротьбі із зарубіжними виробниками і експортерами сільськогосподарської продукції.

Незаперечною є роль вітчизняної транзитной системи в нарощуванні експортних можливостей национальної економіки. Йдеться насамперед про транспортування нафти і газу, електроенергії, інших вантажів територією України. Успішна реалізація відповідних програм дасть можливість забезпечити відчутний приріст транспортних послуг у зовнішньоторговельному обороті.

Значним є також рекреаційно-туристичний потенціал України, який охоплює Карпатський регіон, Крим, Південь та Центр. Унікальні історико-культурні та лікувально-оздоровчі комплекси за умов створення необхідної інфраструктури, поступової, але неухильної європеїзації цієї сфери, можуть суттєво поповнити валютну скарбницю держави.[6]

Таким чином, розбудова незалежної України об'єктивно  потребує  входження  її  у  світове господарство  на  організаційно-економічних  засадах  ринкових  відносин  на принципах рівноправності та взаємної вигоди у співробітництві. Об'єктивна  необхідність  інтеграції  України  у  світове   господарство   і розвитку її міжнародних відносин безпосередньо випливає передусім  з  потреб використання у національній системі відтворення  міжнародного  поділу  праці для прискорення переходу до ринкової економіки країни з метою її розвитку  і зростання  багатства  суспільства.  

2.2 Аналіз економічної взаємодії України з країнами ЄС

Умовою розв’язання кардинальних проблем внутрішнього розвитку, необхідною складовою зовнішньої стратегії України стало питання про її ставлення до тих або інших міжнародно-економічних об’єднань та коопераційних, інтеграційних процесів. Виходячи з цього особливий інтерес становить оцінка окремих географічних векторів зовнішньоекономічної орієнтації України, з яких європейський є особливо важливим.

Європейська інтеграція, яка із запровадженням на початку 2002 р.євро перейшла у нову, вищу якість, є важливим фактором, міжнародних економічних відносин.[2]

Європейська інтеграція не тільки є фактором прискорення економічного розвитку країн ЄС, зростання їх значення в міжнародній торгівлі, валютно-фінансових відносинах, а й центром тяжіння геополітичних інтересів багатьох країн.

До числа таких країн належить й Україна. Ще в 90-х роках експертами Євросоюзу використовувались специфічна геополітична формула – модель концентричних кіл. Згідно з нею “внутрішнім колом” Європи вважалися країни ЄС, а далі, за принципом зростання “відстані від Брюсселя”, розташовувалися країни ЄАВТ і, нарешті, колишні радянські республіки, зокрема й України. Звичайно, як і будь-яка спрощена формула, ця модель є, до певної міри, умовною, і життя вже внесло до неї корективи. Разом з тим загальна ідея, що була закладена в моделі концентричних кіл, ще лишається актуальною.[13]

Після здобуття Україною державної незалежності поступова інтеграція в загальноєвропейські структури і налагодження багатосторонньої кооперації з ЄС стали її головними геостратегічними пріоритетами. Отримання Україною повноцінного членства в провідних континентальних економічних та політичних організаціях можна вважати необхідними передумовами найбільш органічної моделі реалізації її інтересів на світовій арені, перетворення на активного учасника життя світового співтовариства.[4]

Згідно з урядовими програмами розвитку економіки України, в результаті значної диверсифікації міжнародної торгівлі близько 65 – 70 % її обсягу до 2010 р. буде припадати на країни “далекого зарубіжжя”[15]. І відносини з Євросоюзом у цьому контексті розглядаються як базовий векторів геостратегічної реорієнтації.

 У відносинах між Україною та країнами ЄС спостерігаються наступні тенденції, які можна простежити на рис.2.1      

Рис. 2.1 Динаміка експорту-імпорту товарів між Україною та ЄС.

На  рисунку можна побачити, що до 2000 року у експорті та імпорті  товарів між Україною та ЄС спостерігалися нестійкі відносини, що виявляється у підвищенні або зменшенні експорту та імпорту товарів, а починаючи з 2000 року експорт та імпорт збільшувалися до 2004 року, а у 2005 році у зовнішній торгівлі товарами між Україною і країнами-членами ЄС спостерігалися протилежні тенденції: зменшення обсягів експорту товарів супроводжувалося суттєвим зростанням їх імпорту.

Експорт товарів до країн ЄС склав 9209,2 млн.дол., імпорт – 11873,9 млн.дол. порівняно з 2004 р. експорт зменшився на 5,8%, імпорт збільшився на 26,7%. Негативне сальдо становило 2664,7 млн.дол. проти позитивного у сумі 405,7 млн.дол. у 2004 р. коефіцієнт покриття експортом імпорту склав 0,8, у 2004 р. – 1.

Головними партнерами, як в експорті, так і в імпорті товарів залишаються Італія, Німеччина та Польща.

Обсяг експорту товарів до Італії збільшився проти 2004 р. на 273,4 млн.дол, в той же час, зменшився обсяг експорту до Німеччини на 604,8 млн.дол

Обсяги імпорту товарів збільшився з усіх країн ЄС, крім Мальти.

Вагому частку товарної структури українського експорту до країн ЄС у 2005 р. склали чорні метали, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки, руди, шлаки та зола, одяг текстильний, деревина та вироби з деревини , вироби з чорних металів.

Рис.2.2 Товарна структура експорту з України до ЄС.

Основу товарного імпорту з країн ЄС у 2005 р. склали механічне обладнання, електричні машини і устаткування, наземні транспортні засоби, крім залізничних, полімерні матеріали, пластмаси, фармацевтична продукція, папір та картон.

Рис. 2.3 Товарна структура імпорту з ЄС до України.

Одночасно відбувалося зростання обсягів зовнішньоторговельних послуг  між ними. Зазначені тенденції спостерігаються на рис.2.4.

   Рис. 2.4 Динаміка експорту-імпорту послуг між Україною та ЄС.

          

У 2005 р. експорт послуг України до країн ЄС збільшився на 13,4 % і становив 1726,1 млн.дол., імпорт – відповідно на 44,9% і становив 1284,2 млн.дол.; позитивне сальдо зовнішньої торгівлі становило 441,9 млн.дол. (у 2004 р. – 636,2 млн.дол.). питома вага експорту послуг до країн ЄС у загальному обсязі склала 28,1%, імпорту – 43,8% (у 2004 р. відповідно 28,7% і 43%).

Порівняно з 2004 р. експорт послуг зріс на 203,8 млн.дол. Імпорт послуг до України збільшився на 398,1 млн.дол.

Найбільш питому вагу в загальному обсязі українського експорту до країн ЄС займали транспортні, різні ділові, професійні та технічні послуги.

Рис.2.5 Структура експорту послуг з України до ЄС.

Імпорту – транспортні, різні ділові, професійні та технічні, фінансові, роялті та ліцензії, будівельні, комп’ютерні послуги.

Рис.2.6 Структура імпорту послуг з ЄС до України.

Головними партнерами, на які припадало більше половини обсягу експорту, є – Сполучене Королівство, Кіпр, Німеччина, Бельгія, Угорщина, імпорту - Сполучене Королівство, Кіпр, Німеччина, Австрія, Швеція.

Співпраця України та ЄС знаходить відображення не тільки у торгівлі,а й в процесах взаємного інвестування.

Обсяг прямих інвестицій в економіку України з країн ЄС на 01.01.2006 становив 11746,3 млн.дол. США,що складає 71,7% загального обсягу інвестицій в Україну ( на 01.01.2005 –4946,3 млн.дол.,54,7%).

Головними країнами-інвесторами, на які припадає 88%загального обсягу інвестицій з ЄС, є Німеччина – 5505,5 млн.дол., Кіпр – 1562,0 млн.дол, Австрія – 1423,6 млн.дол., Сполучене Королівство – 1155,3 млн.дол., Нідерланди – 721,8 млн.дол.

Рис.2.7 Географічна структура імпорту ПІІ з ЄС до економіки України.

Обсяг інвестицій з України в економіку ЄС на 01.01.2006 склав 58,6 млн.дол., що становить 26,9% загального обсягу інвестицій з України.

Найбільші обсяги інвестицій здійснені в Польщу – 20,3 млн.дол., Сполучене Королівство – 13,9 млн.дол., Іспанію – 13,8 млн.дол. та Австрію – 4,6 млн.дол.[15]

Рис.2.8 Географічна структура експорту ПІІ з України до економіки ЄС.

Таким чином, співробітництво з ЄС посідає особливе місце у системі зовнішньополітичних пріоритетів України. Європейський вибір нашої держави відкриває нові перспективи співпраці з розвинутими країнами континенту, дає поштовх економічному розвитку, зміцнює її позиції у системі міжнародних відносин. Основою стосунків між Україною та ЄС на данний момент є План дій Україна – ЄС у рамках Європейської Політики Сусідства.

РОЗДІЛ 3

НАПРЯМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРІОРИТЕТІВ УКРАЇНИ

  1.   Шляхи подальшого співробітництва між Україною та ЄС

Європейський союз стрімко зміцнює свої позиції на світовій політичній арені. Увага нашої країни до нинішнього етапу розширення ЄС викликана передусім тим, що з його здійсненням на Європейському континенті виникає принципово нова ситуація, та кордони Європейського Союзу наблизяться безпосередньо до кордонів України.

В Україні розширення ЄС розцінюється як важливий чинник, що має загалом позитивне значення для майбутнього Європи та об’єктивно відкриває для нашої країни нові, ширші можливості співробітництва з ЄС. В аспекті економіки розширення ЄС веде його на перше місце як ринок збуту українських товарів та на друге місце як джерело українського імпорту. В аспекті політичному розширення ЄС також сприятиме подальшому зростанню ролі України у європейських справах.

Однак реалізація нових можливостей не є гарантованою. Мало того, в короткостроковій перспективі слід очікувати не тільки позитивних, ай негативних наслідків, які можуть створити суттєві перешкоди на шляху формування єдиного європейського економічного та політичного простору. Тому в інтересах України бажано невідкладно й ретельно проаналізувати можливі втрати від розширення ЄС і розробити конкретні механізми щодо їх компенсації.

Аналіз свідчить, що для структури зовнішньої торгівлі України характерні висока питома вага товарів з низьким рівнем промислової переробки і невелика частка продукції машинобудування, що вказує на невідповідність української торгівлі структурним пріоритетам динамічного розвитку ринку ЄС. Ця проблема – наслідок значного відставання нашої країни від держав-членів за параметрами структурного розвитку економіки, і вирішувати її необхідно якомога швидше.

Розширення ЄС, безумовно, може призвести до загострення конкуренції між українськими виробниками та підприємствами нових членів ЄС на єдиному ринку Євросоюзу. З огляду на це необхідно негайно вирішити питання про вступ України до СОТ, що допоможе нашій країні користуватися міжнародно визнаними механізмами ефективного захисту власних економічних інтересів.

У відносинах України з ЄС  нині відчувається певне напруження, зумовлене нелегальною трудовою міграцією. Однак лише заборонними заходами з боку держав-членів цю проблему вирішити неможливо.

Загалом наближення ЄС до українських кордонів об’єктивно зміцнює вплив європейської спільноти на Україну. В політичному плані цей процес можна розглядати як позитивний – такий,що сприяє запровадженню в нашій країні європейських стандартів. Водночас трансформація Євросоюзу може породити й чимало проблем для України. зрозуміло, що характер та рівень співробітництва України з ЄС, перспектива української євроінтеграції насамперед залежатимуть від внутрішніх трансформацій у нашій країні, від  створення умов для стабільного демократичного розвитку та піднесення вітчизняної економіки.[12]

Європейський вектор сучасної української геоекономічної моделі має принципове значення для ефективної участі України в міжнароднокоопераційному процесі.

Отже, набуття Україною “європейського економічного статусу” можна вважати достатньо вираженою та перспективною тенденцією.

На данний момент основою стосунків між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво (УПС), яка була підписана в 1994 р. набула чинності в березні 1998 року. Вона підкреслює повагу до основних спільних цінностей як основи для співробітництва. УПС регулює політичні, економічні та культурні відносини між Україною та ЄС і утворює правову основу двосторонньої торгівлі. Одним із головних завдань угоди є сприяння торгівлі та залученню інвестицій, а також розвиток гармонійних економічних відносин між Україною та ЄС. На додаток до цього УПС передбачена можливість заснування зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, з умовою поступального розвитку економічних реформ. А також основою стосунків між Україною та ЄС на данний момент є План дій Україна – ЄС у рамках Європейської Політики Сусідства. План дій Україна – ЄС поширюється на ключові сфери: політичний діалог і реформа; торгівля та заходи, спрямовані на підготовку партнерів до поступової участі у внутрішньому ринку ЄС; правосуддя та внутрішні справи; енергетика, транспорт, інформаційне суспільство, охорона довкілля та дослідницько-інноваційна діяльність; а також соціальна політика та культурно-освітні контакти між людьми.

У рамках Плану дій Україна – ЄС пропонується ціла низка заходів, реалізація яких дозволить значно посилити зв’язки між Україною та ЄС. План дій визначає наступні пріоритети:

  •  Подальше посилення стабільності та ефективності інститутів, які гарантують демократію та верховенство права.
  •  Забезпечення поваги до свободи слова ЗМІ.
  •  Розробка можливостей для розширення українсько-європейських консультацій щодо управління кризовими ситуаціями.
  •  Розширення співпраці у сфері роззброєння та нерозповсюдження зброї масового ураження.
  •  Посилення двосторонніх торгових зв’язків, спрямованих на поступове усунення обмежень і нетарифних перешкод, що заважають здійсненню двосторонньої торгівлі. У рамках цієї ініціативи ЄС підтримуватиме Україну у реалізації необхідної регуляторної реформи.
  •  Покращення інвестиційного клімату через створення недискримінаційних, прозорих і передбачуваних умов для здійснення бізнесу, спрощення адміністративних процедур і боротьбу з корупцією.
  •  Податкова реформа, вдосконалення адміністрування податків і оздоровлення управління державними фінансами.
  •  Заснування конструктивного діалогу щодо спрощення візового режиму між Україною та ЄС з огляду на підготовку майбутніх переговорів щодо угоди про спрощення візового режиму та беркучи до уваги потребу досягнення прогресу нинішніх переговорів щодо угоди про реадмісії між Україною та ЄС.
  •    Поступове наближення українських законодавчо-нормативних норм і стандартів до норм і стандартів Європейського Союзу, подальше посилення адміністративної та судової спроможності.
  •  Заохочення діалогу щодо питань зайнятості населення та найкращих зусиль у відповідності до УПС, забезпечення відсутності дискримінації працівників-мігрантів за ознакою національності. [4]

Угода про партнерство і співпрацю та План дій Україна – ЄС втрачають свою чинність на початку 2008 року. На зміну цим документам ЄС зобов’язався розпочати термінові консультації щодо розширеної угоди між Україною та ЄС одразу після досягнення політичних пріоритетів Плану дій. ЄС також готовий вести переговори про створення зони вільної торгівлі як частини розширеної угоди після вступу України в СОТ. Така зона вільної торгівлі стане одним із головних кроків для інтеграції ринків України та ЄС.

 

3.2 Визначення пріоритетних напрямків України

ЄС є важливим, але не єдиним інтеграційним пріоритетом України. Важливим компонентом геоекономічної моделі України є її участь у субрегіональних інтеграційних проектах. Одним із таких проектів є Організація Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), яка націлена на багатобічну взаємодію в торговій, інвестиційній та в інших сферах соціально-економічного буття.

Роль України в процесі формування напрямків співробітництва та структури ЧЕС була досить помітною. Причин цього було декілька: передусім Україна прагнула компенсувати брак геоекономічного простору, до якого спричинися розвал блоку РЕВ та СРСР та який висував як політичні, так і конкретні економічні завдання налагодження нових механізмів співпраці. Крім того, слід зважити на те, що наша держава органічно належить до культурно-історичного, географічного та господарського простору Причорноморя. Відтак створення режиму вільного руху товарів і послуг, налагодження кредитно-фінансової взаємодії, розвиток інфраструктури бізнесу, галузевих відтворювальних систем, транспортних комунікацій органічно відповідають цілям національного самоствердження України.[7, с.704-715]

До числа основних напрямів причорноморської співпраці, які також важливі для України, можна віднести наступні:

  •  створення режиму вільного руху товарів, послуг, капіталів, що стимулювало б економічні контакти, розширило б рамки виробничої кооперації і сумісних інвестицій в сферах взаємних інтересів;
  •  формування інфраструктури бізнесу — мережі банків і ділових центрів для фінансування і інформаційної підтримки державних і приватних інвестицій в інфраструктурні проекти;
  •  створення сумісними зусиллями об'єктів інфраструктури на транспорті — створення нових транспортних комунікацій, перехід на сучасні транспортні вантажні та складські технології; створення транспортних коридорів;
  •  організація поромного повідомлення між портами Чорного моря, у тому числі між містом Ільічевськ (Україна) і поряд портів Туреччини;
  •  створення транспортних експедиторських фірм по обслуговуванню ЧЕС;
  •  забезпечення координації і завантаження судоремонтних заводів регіону з метою здійснення ремонту судів країн ЧЕС;
  •  розвиток транспортної експедиторської співпраці в області автотранспорту, створення необхідної інфраструктури в цій області; розширення залізничного повідомлення між країнами ЧЕС, включаючи будівництво залізничних вокзалів; розвиток портового господарства; наладка авіаційного повідомлення між головними центрами країн ЧЕС;
  •  співпраця в розвитку паливної сировинної бази регіону, раціональному використанні енергії, у тому числі в сумісному фінансуванні енергетичних об'єктів, будівництві газо- і нафтопроводів, модернізації нафтопереробних підприємств, будівництві терміналів на березі Чорного моря по прийому нафти і газу, введенні в дію нових і реконструкції діючих вугільних підприємств з упровадженням нового покоління гірських машин, розвитку робіт по використанню нетрадиційних джерел енергії;

Період становлення і розвитку організації доводить її перспективність і благотворний вплив. Представляючими інтерес для України відмінними рисами ЧЕС є:

  •  широка різноманітність природних ресурсів, величезні запаси нафти і газу, а також інших сировинних матеріалів;
  •  великий інтелектуальний потенціал, наявність великого числа високоосвічених фахівців, вчених, інститутів, оснащених передовими науковими технологіями;
  •  значний ринок високо- і низько кваліфікованої робочої сили, конкурентоздатної порівняно з робочою силою в інших регіонах;
  •  споживацький ринок в 330 млн. чіл., на якому існують стійко високий попит на дуже багато які види товарів і послуг і великий їх дефіцит;
  •  регіон потенційно украй привабливий для розвитку міжнародного туризму завдяки багатій історичній і культурній спадщині і унікальним природним умовам.

Україна має в своєму розпорядженні все необхідне для включення її в процеси регіоналізації міжнародної співпраці. Це, перш за все, її вигідне геоекономічне положення.

Інвестори окремих країн за інших рівних умов вважають за краще вкладати капітал у відповідні прибережні зони і прикордонні райони України, де почала формуватися інфраструктура для міжнародного бізнесу.

Стосовно України причорноморська співпраця повинна розглядатися у вузькому і широкому значенні. У вузькому значенні повинно йтися про співпрацю територій, безпосередньо виходить до Чорного моря і в господарському відношенні тісно пов'язаних з ним. Цей рівень розвитку регіональної співпраці бере свій початок із стародавніше прикордонної і прибережної торгівлі.

В широкому значенні — це означає включення в співпрацю всього економічного простору країни. Базисом для нього є збільшення різноманітності і гнучкості підприємницької діяльності по всій території.[3]

Значною проблемою є перспективи економічних відносин з країнами СНД і з Росією особливо. Раніше існуючий єдиний народногосподарський комплекс, в якому Україна була периферією, сьогодні сприймається критично. І проте, не варто відкидати те, що було корисним і може бути корисним в теперішньому часі і майбутньому. Йдеться про економічні зв'язки і паростках кооперації, які ще є можливість зберегти і розвинути. Існують декілька моделей економічних взаємостосунків з новими державами, які виникли на місці колишнього Союзу. Не все з інтеграційних пропозицій сьогодні в змозі задовольнити потреби і інтереси України, та і можливості України на справжньому етапі украй обмежені. Досвід показує, що у взаєминах з країнами СНД сьогодні неможливо будувати яку-небудь однорідну систему відносин.

Договір про створення Економічного Союзу в СНД від 24.09.93 ставив своєю задачею послідовне і злагоджене економічне зближення колишніх радянських республік через створення системи вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили, а також узгодження бюджетної, грошово-кредитної, зовнішньоекономічної, митної і податкової політики. На базі договору було підписано велику кількість угод, які не змогли бути в подальшому реалізовані, оскільки не відповідали новим національним законодавчим актам молодих держав.

Після укладення договору про створення Економічного Союзу був складений план інтеграційного розвитку, в рамках якого передбачалося створення Платіжного і Митного союзів країн СНД. Але через виниклі проблеми в справі платіжних розрахункових і митних відносин повноцінної реалізації цих ідей досягнуто не було. Нездатність і неможливість реалізувати інтеграційні плани в рамках СНД пояснювалися не тільки внутрішніми труднощами кожного з держав СНД, але і недостатньою обгрунтованістю і опрацьовуванням самих концепцій нових механізмів. У зв'язку з цим взаємини України з країнами СНД протягом 90-х років будувалися і продовжують будуватися на основі двосторонніх торговельно-економічних відносин.[1]

Треба зазначити, що процес інтеграції країн СНД відображає політичні суперечності між ними, відмінності в умовах та завданнях економічного розвитку. найбільш реальним та бажаним з погляду України інтеграційним проектом у рамках СНД, а також у двосторонніх відносинах з окремими пострадянськими країнами є запровадження зони вільної торгівлі. Інші, більш виражені варіанти інтеграції або є значно менш реальними, або суперечать цілям формування ефективної відкритої економіки України, її законам та більш широким інтеграційним перспективам.

ГУАМ, без сумніву, є одним з найбільш колоритних політичних обєднань на теренах колишнього СРСР. Західні політологи високо оцінили спроби суверенної України створити в цьому регіоні неформальну коаліцію незалежних держав, що сповідувала б ідею союзу, країни-члени якого співпрацюють в його межах, але не інтегруються.

Основними завданнями організації є: сприяння соціально-економічному розвитку; зміцнення і розширення торговельно-економічних зв’язків; розвиток та ефективне використання в інтересах країн ГУАМ транспортно-комунікаційних магістралей і відповідної інфраструктури; зміцнення регіональної безпеки в усіх сферах діяльності; розвиток відносин у галузі науки, культури, в гуманітарній сфері; взаємодія в рамках міжнародних організацій, боротьба з міжнародним тероризмом, організованою злочинністю і наркобізнесом.

Напрямками співробітництва ГУАМ на сьогодні та на майбутнє визначені: економіка, наука, технології і довкілля; інфраструктура транспорту, енергетики, телекомунікацій; спільні інвестиційні і фінансові проекти; гуманітарна сфера, культура, освіта, ЗМІ, туризм тощо.

Україна активно веде зовнішньоекономічну діяльність з усіма країнами об’єднання. Основними предметами експорту з України до Молдови є енергоносії та нафтопродукти, продукція металургійної промисловості, продовольство, продукція хімічної промисловості, лікарські засоби, продукція машинобудування та ін. Імпортується з Молдови до України товари асиметричного щодо експорту асортименту, які належать до категорії машин та обладнання, металургійної промисловості, продовольства.

Азербайджан є одним з найважливіших торговельних партнерів України, що значною мірою пов’язано з розробленням цією країною великих покладів нафти у Каспійському шельфі.

Грузія перетворюється останніми роками на важливого партнера України, що пов’язано, щоправда, з іншим напрямом торгівлі – торгівлі послугами. Адже територією Грузії проходить стратегічного значення трубопровід, що тягнеться від нафтового басейну Каспію до Чорного моря.

Таким чином, можна відзначити, що для України є надзвичайно важливим партнерство з ЧЕС, СНД та ГУАМ, що дає можливість нашій країні для подальшої її інтеграції у світове господарство.

ВИСНОВОК

Після проголошення незалежності одним із пріоритетних завдань для України стала її інтеграція у світову економіку, яка зумовлюється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного включення її в систему глобального поділу праці.

Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування всіх структур національних господарств. Від інтеграції країна може мати як позитивні, так і негативні наслідки, які залежать від багатьох чинників.

Розбудова незалежної України об'єктивно  потребує  входження  її  у  світове господарство  на  організаційно-економічних  засадах  ринкових  відносин  на принципах рівноправності та взаємної вигоди у співробітництві. Об'єктивна  необхідність  інтеграції  України  у  світове   господарство   і розвитку її міжнародних відносин безпосередньо випливає передусім  з  потреб використання у національній системі відтворення  міжнародного  поділу  праці для прискорення переходу до ринкової економіки країни з метою її розвитку  і зростання  багатства  суспільства.  

Співробітництво з ЄС посідає особливе місце у системі зовнішньополітичних пріоритетів України. Європейський вибір нашої держави відкриває нові перспективи співпраці з розвинутими країнами континенту, дає поштовх економічному розвитку, зміцнює її позиції у системі міжнародних відносин.

Також для України є надзвичайно важливим партнерство з ЧЕС, СНД та ГУАМ, що дає можливість нашій країні для подальшої її інтеграції у світове господарство.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1.  Астапов К. Формирование единогоэкономического пространства стран СНГ// Мировая экономика и МО.-№1.-2005.-С.95-99
  2.  Губский В. Европейский вектор интеграционной политики Украины// Экономика Украины.- №5.-2003.-С.19-27
  3.  Е. Борисенко. Черноморская зона свободной торговли// Международная жизнь.-№1.-1999.-С.45-51
  4.  Жалило Я. Еврорасширение и украинская евроинтеграция// Фондовый рынок.-№41.-2003.-С.21-22
  5.  Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. Навчальний посібник.-К.: Знання-Прес, 2002.-406 с.
  6.  Малащук Д.В. Вплив інтеграційних звязківна конкурентоспроможність української економіки// Формування ринкових відносин в Україні.-№3.-2005.-С.32-38
  7.  Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник.-К.: КНЕУ, 2003,-948с.
  8.  Одягайло Б.М. Міжнародна економіка.-Київ:Знання,2005.-380  с.
  9.  Правик Ю.М. Шляхи інтеграції України до ЄС на прикладі польської економіки// Фондовий ринок.-№11.-2002.-С.18-21.
  10.  Радзневский А. Интеграция Украины в мировую экономику и взаимоотношения с Россией// Экономика Украины.-№4.-2003.-С.72-79
  11.  Филипенко А. Интеграционные перспективы Украины: бигравитационная модель// Экономика Украины.-№6.-2005.-С.11-22
  12.  Філіпенко А.С. Міжнародні економічні відносини: Підручник.-Київ.: Либідь, 2006,384 с.
  13.  Черковец О. Внешнеэкономическая интеграция – системный аспект// Экономист.-№1.-2005.-С.40-45.
  14.  Школа І.М., Козменко В.М., Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник.-Київ:КНТЕУ, 2003.-589с.
  15.  Шпірко А. Європейський вибір України//Вісник НБУ.-№7.-2003.-С.32-37
  16.  Щелкунов В. Процеси інтеграції та науково-технологічний розвиток України за умов світової глобалізації// Вісник Київського Національного торговельно-економічного університету.-№5.-2004.-С.81-86
  17.  http://www.ukrstat.gov.ua/

 

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

27690. Понятие, основания и виды освобождения от уголовной ответственности. Специальные виды освобождения от уголовной ответственности, предусмотренные Особенной частью уголовного права 29 KB
  Специальные виды освобождения от уголовной ответственности предусмотренные Особенной частью уголовного права. Освобождение от уголовной ответственности означает отказ от осуждения лица в форме вынесения обвинительного приговора но не отказ вообще от государственного порицания преступления и виновного в его совершении. При освобождении от уголовной ответственности подлежат отмене все меры уголовнопроцессуального принуждения.
27692. Понятие, признаки и значение системы наказаний. Основные и дополнительные наказания. Штраф, порядок и условия его применения 32 KB
  Основные и дополнительные наказания. Из приведенного определения системы наказаний вытекают три главных положения: ее образует предусмотренный уголовным законом исчерпывающий перечень видов наказаний; суд в правоприменительной деятельности обязан придерживаться только этого перечня и не может применять иные наказания; систему образует перечень наказаний классифицируемых в зависимости от степени их тяжести. Виды уголовного наказания расположены в определенном порядке по принципу от менее строгого к более строгому. Принципы на которых...
27694. Понятие, признаки и формы соучастия и преступлении. Виды соучастников преступления. Основания и особенности уголовной ответственности соучастников преступления. Эксцесс исполнителя. Соучастие в преступлении со специальным субъектом 42.5 KB
  Виды соучастников преступления. Основания и особенности уголовной ответственности соучастников преступления. 3233 Соучастие в преступлении признается умышленное совместное участие двух или более лиц в совершении умышленного преступления. К общим признакам соучастия относятся:совместность действий соучастников; осознание этой совместности умышленность; совершение соучастниками умышленного преступления; участие в совершении преступления двух лиц и более.
27696. Понятие, содержание и значение субъективной стороны преступления. Её обязательные и факультативные признаки. Субъективное вменение как предпосылка уголовной ответственности 38.5 KB
  Субъективная сторона это внутренняя сторона преступления определяющая психическое отношение виновного лица к совершенному им общественно опасному деянию и к его наступившим общественно опасным последствиям. Субъективная сторона преступления имеет важное юридическое значение: она позволяет отграничить одно преступление от других смежных составов преступлений; субъективная сторона преступления позволяет разграничить составы преступлений сходных по объективным признакам например ст. 105 и 109 УК РФ; субъективная сторона преступления...
27698. Понятие, сущность и признаки уголовного наказания. Цели уголовного наказания и средства их достижения. Понятие эффективности наказания и пути её повышения 30 KB
  Понятие сущность и признаки уголовного наказания. Цели уголовного наказания и средства их достижения. Понятие эффективности наказания и пути её повышения. Признаки уголовного наказания: 1 это особая форма государственного принуждения к лицу виновному в совершении какоголибо преступления предусмотренного уголовным законом; 2 назначается от имени государства и только по приговору суда; 3 имеет всегда строго индивидуальный и публичный характер; 4 носит карательный характер и приводит к существенному ограничению прав и свобод виновного; 5...