8907

Кредитні операції банків. Кредитна політика банківських установ

Контрольная

Банковское дело и рынок ценных бумаг

Кредитні операції банків Оцінювання кредитоспроможності клієнта як метод мінімізації кредитного ризику. Форми забезпечення повноти та своєчасності повернення позик. Порядок формування та використання резервів для покриття втрат ві...

Украинкский

2013-02-19

269.68 KB

6 чел.

Кредитні операції банків

  1.  Оцінювання кредитоспроможності клієнта як метод мінімізації кредитного ризику.
  2.  Форми забезпечення повноти та своєчасності повернення позик..
  3.  Порядок формування та використання резервів для покриття втрат від кредитної діяльності банків.
  4.  Кредитна політика банківських установ

1. Оцінювання кредитоспроможності клієнта як метод мінімізації кредитного ризику

При наданні кредитів будь-який банк стикається з необхідністю оцінювання кредитоспроможності позичальників. Ця процедура є обов'язковою, і її результати істотно впливають як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом. Для позичальника оцінювання кредитоспроможності також важливе, оскільки від його результату залежить, в якому обсязі буде наданий кредит і чи буде він наданий взагалі.

Результатом систематично правильно здійснюваного оцінювання кредитоспроможності позичальників може служити погіршення якості кредитного портфеля банку, яке до того ж тягне за собою ще й необхідність зайвого резервування. Рішенням проблеми є розробка і використання обґрунтованої методики, що дасть змогу банку найбільш реально оцінювати кредитоспроможність позичальників. Кредитоспроможність позичальника розуміють як його спроможність повністю і у строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.

Як відомо, зобов'язання підприємства можуть погашатися різними видами активів. Інакше кажучи, у ході своєї діяльності частину зобов'язань  підприємство  може  погашати  грошовими  коштами, а частину - іншими активами, наприклад, готовою продукцією, товарами та ін. Спроможність підприємства виконувати свої зобов'язання характеризується його платоспроможністю.

При цьому виникає запитання: чим кредитоспроможність підприємства відрізняється від його платоспроможності і взагалі для чого потрібно використовувати поняття кредитоспроможності, якщо існує поняття платоспроможності?

Між кредитоспроможністю і платоспроможністю є істотна відмінність. Річ у тому, що кредитні зобов'язання позичальника перед банком, на відміну від інших зобов'язань, мають бути погашені винятково грошовими коштами. Тому для банку, який надає кредит, недостатньо, щоб позичальник був платоспроможний, він має бути кредитоспроможний. У зв'язку з цим виникає необхідність використання поняття кредитоспроможності для характеристики спроможності позичальника погашати свої зобов'язання перед банком винятково грошовими коштами.

Ця важлива особливість зумовлює необхідність використання для оцінювання кредитоспроможності позичальників терміна «потік грошових коштів».

Отже, кредитоспроможність - це спроможність позичальника в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розраховуватися за своїми борговими зобов'язаннями винятково грошовими коштами.

Комерційні банки застосовують безліч різноманітних методик оцінювання кредитоспроможності з певною системою коефіцієнтів. Кожен чинник має бути визначений конкретним показником, що дуже важливо для банків. Проте додаткові складності у визначенні кредитоспроможності виникають у зв'язку з існуванням таких чинників, які виміряти й оцінити у цифрах неможливо. Це стосується, перш за все, морального обличчя і репутації позичальника.

Отже, отримати єдину, синтетичну оцінку кредитоспроможності позичальника шляхом узагальнення цифрових та нецифрових даних неможливо. Для отримування обґрунтованої оцінки кредитоспроможності, крім інформації у цифрових величинах, потрібно одержати оцінку кваліфікованих аналітиків. Кредитоспроможність характеризує рівень фінансово-господарського становища клієнта, на основі якого банківський працівник робить висновок про його фінансову стійкість, можливу ефективність використання одержаних коштів, здатність і готовність повернути їх відповідно до умов угоди.

Комерційними банками різних країн на сьогодні випробувано багато систем оцінювання кредитоспроможності позичальників. Ці системи відрізняються одна від одної кількістю показників, що застосовуються як складові частини загального рейтингу позичальника, а також різними методиками складання характеристик та визначення їхньої пріоритетності. Назвемо основні з них.

Метод коефіцієнтів базується на визначенні коефіцієнтів ліквідності та їхньому подальшому аналізі, який може проводитись таким чином:

а) порівняння із встановленими нормативами (нормативний метод);

б) порівняння коефіцієнтів певного підприємства з аналогічними
показниками інших підприємств цієї ж галузі (порівняльний аналіз);

в) порівняння коефіцієнтів певного підприємства з аналогічними
показниками форм - провідних у цій галузі (бенчмаркінг).

Метод коефіцієнтів простий у використанні та не потребує спеціального інформаційного забезпечення, але він має значні недоліки:

  1.  Оцінні коефіцієнти надають аналітику статичну інформацію (на певну дату) про платоспроможність підприємства, і таким чином об'єктивність аналізу падає.
  2.  Інфляція дуже перекручує дані балансових звітів, що також негативно впливає на ступінь об'єктивності аналізу.
  3.  Підприємство може використати прийом «прикрашення» звітності, щоб створити видимість вищих показників.

Методи дискримінантних показників платоспроможності полягають у тому, щоб на базі низки коефіцієнтів оцінити синтетично фінансову ситуацію підприємства з точки зору його життєздатності та безперервності господарської діяльності у короткостроковому періоді.

Коефіцієнти цього методу отримують у результаті дослідження згідно з технікою дискримінантного аналізу, а саме:

• порівнюються за певний період на основі низки коефіцієнтів дві вибірки підприємств, побудовані за обсягом та/або видом діяльності, одна з яких містить підприємства, що мають труднощі з платежами, а інша - тільки «здорові» підприємства;

  1.  відбираються за допомогою різноманітних статистичних тестів коефіцієнти, що дають змогу визначити краще підприємство, подане в одній з двох вибірок;
  2.  розробляється за допомогою прийомів дискримінантного аналізу лінійна комбінація з визначальних коефіцієнтів.

Дослідження грошових потоків полягає у вивченні обсягів і структури надходжень грошових коштів та їхнього витрачання, у визначенні основних джерел надходження і напрямків витрачання грошей, а також у порівнянні за обсягами та часом вхідних і вихідних грошових потоків, тобто у вивченні їхньої збалансованості. Цей метод ґрунтується на побудові бюджетів готівки та їхньому аналізі.

Дослідження грошових потоків широко використовується у світовій практиці, оскільки, на нашу думку, дає найбільш об'єктивну оцінку рівня платоспроможності підприємства.

Не менш важливим елементом оцінювання кредитоспроможності позичальника є якісне оцінювання суб'єкта підприємницької діяльності. Оцінювання якості здійснюється за двома напрямками: оцінювання фактора менеджменту та оцінювання фактора ринку.

Рівень менеджменту визначається насамперед професійним досвідом керівника та/або власника, стажем роботи на посаді керівника або строком перебування в ролі власника, віком, характером, попереднім досвідом роботи у бізнесі (формальним, неформальним), зв'язками в діловому світі, технічними знаннями та освітою. Ці якості відображаються на управлінні бізнесом загалом, тобто у сферах планування маркетингу та ін.

Ступінь довіри до клієнта передбачає відкритість, чесність, готовність клієнта надати фактичну інформацію.

Кредитна історія охоплює попередній досвід роботи з кредитами. Погашення попередніх кредитів - добра ознака та свідчення того, що клієнт працює відповідально. Чим довше клієнт обслуговується у банку, тим краще банку відомий його бізнес і вища вірогідність, що відносини між ними добрі. Треба також враховувати кредитну історію інших фірм керівника-позичальника (колишніх та діючих).

Аналіз ринку. Становище клієнта на ринку визначається шляхом аналізу продукту, що виробляється ним, факторів виробництва, структури споживачів та постачальників конкуренції, терміну діяльності, обсягів реалізації, рентабельності та інших факторів, які можуть вплинути на ділову активність підприємства.

Привабливість продукту визначається його ціною, якістю, асортиментом та іміджем товарів чи послуг підприємства.

Фактори виробництва охоплюють кваліфікацію працівників, стан виробничих приміщень і обладнання, наявність комунікацій та місце розташування підприємства. Кваліфікація - це не лише наявність відповідного диплома, а й досвід роботи, мотивація та стабільність робочої сили (ротація - плинність кадрів).

Важливим фактором є також структура клієнтської бази (споживачів). Ризики для підприємства зростають, коли кількість клієнтів невелика. Клієнтська структура має бути добре розвинутою. Те саме можна сказати про постачальників. Чим ширша база постачальників, тим менша вірогідність, що підприємство зіткнеться з порушеннями з боку постачальників, і вища вірогідність стабільності руху грошових коштів.

Не варто забувати й про конкуренцію. Скільки аналогічних виробників або постачальників конкурують з нашим клієнтом? Наскільки конкурентоспроможний клієнт за цінами та рівнем послуг, які він надає?

Значний термін ділової активності - свідчення того, що клієнт буде платоспроможним незалежно від сезонних і економічних циклів. Кредитування підприємства, яке працює у цьому бізнесі понад два роки та краще інформоване про ринок, його фінансову динаміку і менеджмент, а також має сталі відносини з постачальниками та споживачами, менш ризикове, ніж кредитування нового бізнесу.

Діюча в Україні практика оцінювання комерційними банками кредитоспроможності позичальників не базується на якихось уніфікованих підходах до аналітичної роботи у цій сфері. Власне кажучи, кожному комерційному банку з урахуванням специфіки його діяльності й стратегії щодо обслуговування тих чи інших сегментів ринку та відповідних груп клієнтів надано можливість розробляти і використовувати власну методику аналізу кредитоспроможності, що ґрунтується на певних показниках та їхніх критеріальних значеннях, порівняно з якими робиться висновок про можливість видачі кредиту цьому позичальнику.

У таких умовах Національним банком України визначено лише рекомендовані напрямки аналітичної роботи, що можуть використовуватись комерційними банками для оцінювання кредитоспроможності клієнтів. Суть вказаних рекомендацій зводиться до визначення загального переліку тих економічних показників діяльності позичальника, які мав би врахувати комерційний банк.

Національним банком України визначено всього кілька приблизних коефіцієнтів для оцінювання фінансового стану із вказуванням порядку їхнього розрахунку й орієнтованих теоретичних значень (табл. 2).

Ліквідність позичальника - це його здатність перетворювати свої активи на високоліквідні і розраховуватись за зобов'язаннями. Вона визначається співвідношенням ліквідних засобів, що можуть бути використані для погашення боргів, і розміру заборгованості.

Проте до використання фінансових коефіцієнтів потрібно підходити з особливою обережністю, тому що вони не завжди об'єктивно відображають реальну ситуацію.

Оцінювання ділової репутації клієнта вказує на важливість вихідних обставин попереднього аналізу «характеру» потенційного позичальника для будь-яких подальших дій банку з проведення аналізу основних параметрів функціонування підприємства.

Таблиця 2

Показники оцінювання фінансового стану позичальників згідно з рекомендаціями Національного банку України

У зв'язку з цим вибір комерційним банком оптимальних напрямків оцінювання репутації позичальника в процесі аналізу кредитоспроможності та їхнє ретельне дотримання на практиці можуть стати фактором суттєвого поліпшення аналітичної роботи у цій сфері, а отже, й підвищення ефективності організації кредитних операцій загалом.

Визначення репутації позичальника, що характеризує рівень його відповідальності, готовність і бажання погашати заборгованість за наданими позиками, має охоплювати, зокрема, такі обов'язкові напрямки, як:

  1.  Кредитна історія позичальника.
  2.  Оцінювання періоду функціонування підприємства, складу його засновників, акціонерів і основних цілей виробничо-господарської діяльності.
  3.  Аналіз професійних якостей керівництва підприємства.
  4.  Вивчення ринків збуту, наявності попиту на продукцію підприємства і його конкурентних позицій.
  5.  Оцінювання організаційної структури виробництва, ефективності взаємодії між різними ланками управління, виробничого клімату, індикатором якого, власне, є плинність кадрів.

Не менш важливим при оцінюванні кредитоспроможності позичальників є аналіз грошових потоків. У положенні Національного банку України виділено коефіцієнт, що характеризує співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди:

де Нсм - середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів);

Ск - сума кредиту та відсотки за ним;

п - кількість місяців дії кредитної угоди;

Зм - щомісячні умовно постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати та ін.);

Зі - податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, які мають бути сплачені з рахунка позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).

Оптимальне значення показника К не менше, ніж 1,5.

Однак розрахунок цього показника не дає вичерпну оцінку грошового потоку, оскільки його суть значно глибша: аналіз грошового потоку - спосіб оцінювання кредитоспроможності клієнта комерційного банку, за основу якого взято використання фактичних показників, що характеризують оборот коштів у клієнта в звітному періоді.

Аналіз грошового потоку полягає у зіставленні припливу та відпливу засобів у позичальника за період, що відповідає звичайному терміну, вказаному в кредитній заявці. При видачі позики на рік аналіз грошових потоків робиться в річному розрізі.

Елементами припливу коштів за період є:

  1.  прибуток, отриманий у цьому періоді;
  2.  амортизація, нарахування за період;
  3.  вивільнення коштів із запасів, дебіторської заборгованості, основних фондів та інших активів;
  4.  збільшення кредиторської заборгованості;
  5.  зростання інших пасивів;
  6.  отримання нових позик.

Як елементи відпливу коштів можна виділити:

  1.  сплату: податків, відсотків, штрафів, пені; запаси; дебіторську заборгованість; основні фонди: інші активи;
  2.  значне вкладання коштів у: скорочення кредиторської заборгованості; зменшення інших пасивів;
  3.  відплив акціонерного капіталу;
  4.  погашення позики.

Різниця між припливом та відпливом коштів визначає величину загального грошового потоку. Як видно з наведених елементів припливу і відпливу коштів, зміна розмірів запасів, дебіторської та кредиторської заборгованості, інших активів і пасивів та основних фондів по-різному впливає на загальний грошовий потік.

Аналіз грошових потоків дає змогу зробити висновок про наявність слабких місць управління підприємством.

Іншим важливим елементом аналізу при оцінюванні кредитоспроможності позичальника при видачі кредиту, який забезпечує один з принципів кредитування - цільове використання кредиту, є оцінювання проекту, що кредитується.

Проект, який запропонував позичальник для кредитування, має проаналізувати він сам. Однак всі елементи цього проекту повинен проаналізувати кредитний працівник у тісному зв'язку з оцінкою кредитоспроможності позичальника, дати відповіді й визначити:

  1.  співвідношення між розміром запропонованого до фінансування нового проекту і власним капіталом;
  2.  коефіцієнт обслуговування боргу проекту, враховуючи непогашену заборгованість діючого підприємства і його передбачуваний прибуток;
  3.  взаємозв'язок нового запропонованого проекту з поточною діяльністю позичальника:
  4.  чи підсилює його конкурентні переваги;
  5.  чи розширює та зміцнює поточну діяльність підприємства;
  6.  чи буде проект змінювати наявну основну стратегію підприємства;
  7.  чи представляє він диверсифікованість порівняно з існуючими видами діяльності.

Оцінку проекту необхідно здійснювати на основі наданої позичальником документації, тобто бізнес-плану, обґрунтування окупності проекту, кредитної пропозиції, опису угоди з усіма документами, що стосуються справи.

Класифікація позичальників за результатами оцінювання їхнього фінансового стану здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями.

Клас А - фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основну суму позики та відсотків за неї у встановлені строки. До цього класу належать позичальники, стосовно яких немає жодних сумнівів щодо своєчасності та повноти погашення позики й відсотків за неї.

Клас Б - фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні впродовж тривалого часу. До цього класу належать позичальники, до яких період здатності до своєчасного й повного погашення позик та сплати відсотків за ними на момент класифікації немає претензій, але передбачена реорганізація, диверсифікація виробництва, зміна профілю діяльності, району роботи та ін. чи зовнішні чинники (загальний стан галузі основної діяльності) не дають змоги зарахувати їх до вищого класу.

Клас В - фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення. До цього класу належать позичальники, стосовно яких якість джерел погашення позик (виручка від реалізації продукції, робіт та послуг та ін.) більше не влаштовує банк внаслідок появи періодичної затримки погашення позики та відсотків за нею.

Клас Г - фінансова діяльність погана, спостерігається її чітка циклічність, відсутність повного покриття суми позики розміром застави чи іншого забезпечення. До цього класу належать позичальники, які не можуть повернути повної суми позики у строк та на умовах, передбачених кредитним договором (відсутність повного забезпечення позики заставою та забезпечення, негативні фінансові результати та ін.).

Клас Д - фінансова діяльність свідчить про збитки, і очевидно, що ні основна сума позики, ні відсотки за нею не можуть бути сплачені. До цього класу належать позичальники, подальше кредитування яких неприпустиме, а видані позики практично неможливо повернути на час проведення класифікації (хоча це можна зробити у судовому порядку).

Складність та багатоплановість питання оцінювання кредитоспроможності потребують застосування системи оцінювання кредитоспроможності, що має об'єднати всі необхідні аспекти, за якими аналізується спроможність конкретного позичальника вчасно виконувати кредитні зобов'язання. У міжнародній практиці кредитування застосовуються різні системи аналізу кредитоспроможності позичальника. Розглянемо деякі з них:

  1.  Система «П'ять С»: Character - репутація; Conditions - умови; Collateral - забезпечення; Capital - капітал; Capacity (або Cash flow) -потенційні можливості (або потік грошових коштів).
  2.  PARSER - від анг. «parse» - робити граматичний розбір. Ця система оцінювання налічує шість компонентів: Person - особа; Amount -сума; Repayment - погашення; Security - забезпечення; Expediency -доцільність; Remuneration - винагорода.
  3.  CAMPARI: Character - репутація; Ability - здатність; Means -засоби; Purpose - мета; Amount - сума; Repayment - погашення; Insurance - страхування.
  4.  MEMO RISK - це найбільша за кількістю компонентів з наведених систем оцінювання, поділяє їх на дві групи:

1)    Management - управління, Experience - досвід, Market - ринок, Operations - діяльність;

2)    Repayment - погашення, Interest - процент, Security - забезпечення, Control - контроль.

5. Система аналізу кредитоспроможності, що спирається на чотири основи кредитоспроможності: Management Quality - якість управління; Industry Dynamics - динаміка галузі; Security Realization - реалізація застави; Financial Condition - фінансові умови.

Різні компоненти наведених систем мають дуже різне навантаження. Вагомість та трудомісткість одних аспектів аналізу кредитоспроможності (наприклад, Capacity або Cash flow) контрастує з другорядністю та/або дублюванням інших. Однак доцільно було б у кредитній діяльності банків застосовувати нову систему оцінювання кредитоспроможності позичальників - «ЦЕНЗОР». Її було створено та впроваджено в 1997 р. «ЦЕНЗОР» складається з таких елементів: Ціль; Експозиція; Наслідки; Забезпечення; Обставини; Репутація.

Система «ЦЕНЗОР» сприяє підготовці якісних інвестиційних пропозицій, баченню різних аспектів ризику своїх проектів, взаєморозумінню позичальників та кредиторів, покращенню якості бізнес-планів і вдосконаленню їхнього оцінювання.

Слід вказати на такі особливості запропонованої системи:

s «ЦЕНЗОР» охоплює всі найважливіші для банку характеристики позичальника, що дає змогу виконання комплексного аналізу кредитоспроможності;

s кожен з елементів нової системи має відокремлене від інших та однозначно зрозуміле призначення, доволі конкретний інструментарій методів оцінювання пов'язаного з ним ризику (що не заперечує їхнього подальшого вдосконалення);

s жоден із шести аспектів запропонованої системи аналізу кредитоспроможності не має занадто відмінного від інших навантаження та важливості.

Система кредитного скорингу виникла на початку 40-х рр. XX ст. у США в результаті наукових розробок Д. Дюрана. Він виділив кілька чинників, оцінювання яких, на його думку, дає змогу високою достовірністю встановити ступінь кредитного ризику і враховувати його при наданні суми позики. З цією метою розраховуються такі коефіцієнти, які беруться до уваги при визначенні балів потенційним позичальникам:

  1.  Вік: 0,01 бала за кожний рік після 20 років (максимум 0,30 бала).
  2.  Строк проживання в даній місцевості: 0,042 бала за кожен рік проживання (максимум 0,42 бала).
  3.  Професія: надається 0,55 бала за професію з низьким ризиком, 0 - за професію з високим ризиком і 0,16 бала - для інших професій.
  4.  В якій галузі працює позичальник: 0,21 бала - державні підприємства, транспортні і комунальні підприємства, банки й страхові компанії та деякі інші.
  5.  Зайнятість на одному підприємстві: 0,059 бала за кожний рік роботи на даному підприємстві (максимум 0,59 бала).
  6.  Показники фінансового стану позичальника: 0,45 бала - за наявність банківського рахунка, 0,35 бала - за власність на нерухомість, 0,19 бала - у разі наявності полісу на страхування життя.

Беручи до уваги вищеназвані коефіцієнти, Д. Дюран встановив межу надання кредиту клієнту - 1,25 бала. Згідно з його системою кредитного скорингу, кредитоспроможним можна вважати позичальника, що набрав більше, ніж 1,25 бала.

В розвинутих країнах банківські спеціалісти для вирішення питання про надання позички поряд з використанням анкетних даних можуть одержувати й необхідну інформацію з регіональних кредитних бюро. Вони постійно перевіряють і уточнюють дані про позичальників та оповіщають про їхні зміни всіх кредиторів.

Переважна більшість банків США використовує методи оцінювання кредитоспроможності позичальників, що базуються на висновках з аналізу експертів про економічну доцільність надання кредитних коштів. Застосовуючи бальні системи оцінювання кредитоспроможності клієнта, розраховані шляхом використання експертних висновків, банківські фахівці спираються на загальноекономічні методи аналізу платоспроможності партнера.

Таким чином, у зарубіжній банківській практиці при розгляді питання про кредитоспроможність клієнта аналізуються в комплексі такі незіставні категорії, як економічні інтереси банку, гарантії повернення позики, з одного боку, і людські якості індивідуального позичальника або керівного складу підприємства-боржника - з іншого.

2. Форми забезпечення повноти та своєчасності повернення позик

Всі форми забезпечення кредитних зобов'язань поділяються на дві групи:

  1.  Традиційні форми.
  2.  Нетрадиційні форми.

До групи традиційних належать форми, закріплені Цивільним кодексом України: неустойка, поручительство, гарантія, застава, завдаток і страхування. За нинішніх умов саме ці форми є найбільш поширеними та законодавчо врегульованими.

Можливість застосування застави як форми забезпечення виконання зобов'язань передбачено ст. 178 Цивільного кодексу України та Законом України «Про заставу». Згідно зі ст. 1 останнього, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава, як й інші форми забезпечення виконання зобов'язань, має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. Нею може бути забезпечена лише дійсна вимога, зокрема така, яка випливає з договору позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу та ін.

Заставодавець має бути власником майна, що приймається під заставу, або мати право повного господарського володіння чи оперативного управління цим майном, яке визначається Статутом або відповідним чином оформленим дорученням.

Поручительство (гарантія) - зобов'язання поручителя (гаранта) відповідати перед кредитором певної особи за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або частково. Гарантія подібна, але не тотожна поручительству, оскільки відповідальність гаранта настає, коли непогашений борг за рахунок коштів самого боржника, тоді як поручитель відповідає в тому ж самому обсязі, що й боржник.

Страхування кредитного ризику - страхування ризику неповернення кредиту та відсотків за користування ним.

Неустойкою (штрафом, пенею) визначається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник мусить сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання кредитного зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.

Перелічені вище форми забезпечення кредитних зобов'язань у банківській сфері тісно пов'язані з основним зобов'язанням, яке вони обслуговують.

Усі забезпечувальні зобов'язання завжди є додатковими щодо основного - кредитного. При цьому забезпечувальні зобов'язання не можуть ні яким чином впливати на зміст чи дійсність кредитного договору. Інакше кажучи, недійсність додаткової угоди про забезпечення зобов'язання не зумовлює недійсності кредитного договору, але в разі недійсності кредитного договору забезпечувальне зобов'язання також має визнаватися недійсним.

Відповідно до ст. 195 Цивільного кодексу України завдатком визначається грошова сума, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження укладання договору і на забезпечення його виконання.

Завдаток у банківській практиці практично не застосовується.

До групи нетрадиційних форм захисту інтересів кредиторів належать:

  1.  Поступка вимоги.
  2.  Перерахування боргу.
  3.  Способи передачі майна боржникам у власність кредитору до моменту повернення кредиту і виплати відсотків за користування ним:
  4.  договір купівлі-продажу майна із зобов'язання зворотного викупу;
  5.  договір «зворотного» продажу майна з відкладальною умовою;
  6.  довірча передача позичальником права власності на своє майно кредитору.

4. Утримання майна боржника.

Ці способи забезпечення кредитних зобов'язань нетрадиційні тому, що вони згідно з чинним законодавством України не внесені до переліку форм забезпечення зобов'язань.

Поступка вимоги і перерахування боргу відповідно до глави 17 Цивільного кодексу є випадками заміни сторін у зобов'язанні. Цивільний кодекс не зараховує їх до форм забезпечення виконання зобов'язань. Із цим можна погодитись. Адже укладаються ці угоди, як правило, на стадії виконання основного зобов'язання, але, враховуючи те, що всі форми забезпечення виконання зобов'язань мають на меті захистити інтереси кредитора, можна зробити висновок, що поступка вимоги (перерахування боргу) також є своєрідними засобами забезпечення виконання, які застосовуються з метою реального задоволення вимог кредитора за рахунок третьої особи (нового кредитора чи нового боржника).

До нетрадиційних форм належать також договір купівлі-продажу із зобов'язанням зворотного викупу, договір «зворотного» продажу майна з відкладальною умовою та довірча передача позичальником права власності на своє майно кредитором. Ці способи забезпечення виконання кредитних зобов'язань застосовуються в міжнародній практиці, хоча й вони не позбавлені певних недоліків. Усі вони полягають у передачі визначеного майна боржника (чи третьої особи) кредитору до моменту повернення кредиту і виплати відсотків за користування ним та можуть бути об'єднані в одну групу із заставою та утриманням майна боржника, оскільки, як і в останніх, забезпечувальну функцію в них виконує конкретне відокремлене майно боржника чи третьої особи.

Вищенаведені способи передачі майна боржника у власність кредитора також не є формами забезпечення зобов'язань відповідно до чинного законодавства України, тому комерційні банки нашої країни їх рідко використовують. Це пов'язується з низкою проблем юридичного характеру, що можуть виникнути, враховуючи закритість переліку забезпечувальних зобов'язань, а також виходячи з ряду інших норм законодавства України.

У групі нетрадиційних розглядається така форма забезпечення виконання кредитних зобов'язань, як утримання майна боржника. Цей інститут є спорідненим з інститутом застави. Чинним законодавством України він не передбачений, але ст. 615-618 проекту Цивільного кодексу України його вводять як форму забезпечення виконання зобов'язань.

Розглянута класифікація форм забезпечення кредитних зобов'язань схематично зображена на рис. 2.

Крім вищенаведеної класифікації, всі форми забезпечення можуть бути поділені на: речово-правові та зобов'язально-правові.

До зобов'язально-правових форм належать: неустойка, поручительство, гарантія, страхування. До речово-правових належать: застава, утримання майна та інші форми, де забезпечувальну функцію виконує конкретне відокремлене майно боржника чи третьої особи. Ця класифікація форм забезпечення передбачена, зокрема, ст. 570 проекту Цивільного кодексу України.

Рис. 2. Класифікація форм забезпечення кредитних зобов'язань.

Взагалі форми забезпечення кредитних зобов'язань можна класифікувати за різноманітними ознаками. Крім вищеперелічених класифікацій, виділяють такі:

  1.  Залежно від особи, яка надає забезпечення, всі форми забезпечення можуть бути поділені на:
  2.  форми, де забезпечувальне зобов'язання надається і в разі необхідності виконується боржником;
  3.  форми,   де   забезпечувальне   зобов'язання   надається і виконується третьою особою.
  4.  При застосуванні поручительства, гарантії і страхування виконання зобов'язання завжди забезпечує третя особа (гарант, поручитель, страхова компанія). Крім цього, участь третьої особи в забезпеченні кредитного зобов'язання можлива, коли заставодавцем є майновий поручитель.
  5.  Залежно від кількості учасників зобов'язальних відносин, вони поділяються на:
  6.  двосторонні (банк - позичальник);
  7.  тристоронні (банк - третя особа (поручитель, гарант, страхова компанія) - позичальник).
  8.  Залежно від особливостей оформлення забезпечувальних відносин у банківській практиці всі форми забезпечення поділяються на такі, що:
  9.  оформляються окремим двостороннім договором (наприклад, при застосуванні таких форм забезпечення, як застава, гарантія, поручительство, страхування);
  10.  оформляються шляхом внесення в кредитний договір окремого пункту відповідного змісту (наприклад, при застосуванні такої форми забезпечення, як неустойка);
  11.  оформляються тристороннім договором (банк - поручитель (гарант, страхова компанія) - кредитор).
  12.  Залежно від форми встановлення забезпечувальних відносин всі форми забезпечення кредитних зобов'язань у банківській діяльності поділяються на такі, що оформляються:
  13.  простою письмовою угодою (неустойка, поручительство, гарантія, страхування, застава, крім застави нерухомого майна, транспортних засобів та космічних об'єктів);
  14.  нотаріально посвідченою письмовою угодою (застава нерухомого майна, транспортних засобів та космічних об'єктів, а також за бажанням сторін при застосуванні інших форм забезпечення повернення кредиту).
  15.  За часом оформлення забезпечувальних відносин їх можна поділити на такі, що оформляються:
  16.  на стадії укладання кредитного договору;
  17.  на стадії виконання кредитного договору;
  18.  на стадії пролонгації кредитного договору;
  19.  перед укладанням кредитного договору.
  20.  Залежно від способу встановлення всі забезпечувальні зобов'язання поділяються на:
  21.  законні;
  22.  договірні.

Законні - це форми забезпечення, які встановлюються законом та застосовуються незалежно від волевиявлення сторін, навіть коли боржник не знав про їхнє існування. Так, розмір неустойки в ряді випадків визначається законом чи підзаконним нормативним актом, який регулює конкретні правовідносини.

Договірні форми забезпечення - це всі форми забезпечення, передбачені чинним законодавством, що встановлюються за угодою сторін і застосовуються за бажанням кредитора. Тобто задоволення вимог кредитора за рахунок наданого на підставі договору позичальником чи третьою особою забезпечення - не обов'язок кредитора, а його право.

8. Залежно від моменту набрання чинності зобов'язання поділяється на зобов'язання, які набувають чинності:

  1.  з моменту підписання письмової угоди про їхнє застосування чи з моменту набрання чинності кредитної угоди, якщо умову про забезпечення кредиту внесено до кредитного договору;
  2.  з моменту нотаріального посвідчення забезпечувальної угоди, якщо така форма договору є обов'язковою для цього виду забезпечення чи бажаною для сторін зобов'язання;
  3.  з моменту передачі предмета застави, якщо останній відповідно до закону чи договору має знаходитись у заставодержателя, а якщо таку передачу було здійснено до укладання договору - то з моменту його укладання.

До характерних рис форм забезпечення кредитних зобов'язань належать їхній безпосередній зв'язок з основним зобов'язанням -кредитною угодою.

За загальним правилом кредитний договір впливає на забезпечувальну угоду в кілька способів:

  1.  по-перше, при припиненні дії кредитного договору припиняється дія забезпечувального зобов'язання, наприклад, застави чи поручительства;
  2.  по-друге, при виконанні позичальником частини своїх зобов'язань за кредитним договором відповідно зменшуються кількісні характеристики забезпечувального зобов'язання;
  3.  по-третє, визнання недійсним кредитного договору неминуче зумовлює недійсність зобов'язання, що його забезпечує (при цьому підстави для визнання кредитного договору недійсним значення не має).

Винятком із загального правила впливу кредитного договору на забезпечувальну угоду є банківська гарантія, що як форма забезпечення повернення кредиту передбачена тільки у проекті Цивільного кодексу України, але вже зараз широко застосовується у банківській практиці.

Банківська гарантія є самостійним забезпечувальним зобов'язанням, що існує незалежно від кредитного договору.

Оскільки всі форми забезпечення повернення кредиту мають у кінцевому підсумку одну мету - примусити позичальника погасити кредит, незважаючи на різні механізми їхньої реалізації і спрямованість, часто використовується (що, власне, не заборонено) поєднання кількох форм забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, наприклад, неустойки і застави чи неустойки та гарантії.

3. Порядок формування та використання резервів для покриття втрат від кредитної діяльності банків

Порядок формування і використання резервів для покриття втрат від кредитної діяльності регламентується Національним банком України. Резерви для покриття втрат від кредитної діяльності створюються для підвищення стабільності і надійності банківської системи, захисту інтересів клієнтів та є обов'язковими для комерційних банків. Вони створюються для відшкодування втрат тільки за основним боргом (рис. 3).

Рис. 3. Структурування активів за ознакою створення резерву.

Процес формування резерву починається з оцінювання якості кредитного портфеля банку - класифікація кредитів. За певними критеріями кожний кредит належить до однієї з кількох груп (категорій), диференційованих за рівнем кредитного ризику та розмірами можливих втрат. Нарахування до резерву здійснюється встановленими для кожної групи нормами відрахувань, визначеними у відсотковому відношенні до суми кредитів цієї групи. Критерії оцінювання кредитів, кількість категорій та розміри відрахувань за кожною категорією на міжнародному рівні не стандартизовані, тому визначаються центральними банком кожної країни самостійно залежно від економічних умов та ситуації і можуть бути переглянуті з часом.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки здійснюють класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна» чи «безнадійна».

Класифікація кредитних операцій - це оцінювання рівня ризику за кожною кредитною операцією з урахуванням фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та рівня забезпечення кредитної операції.

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Створювані резерви залежно від характеру позики поділяються на два види: загальний і спеціальний (рис. 4).

Рис. 4. Види резервів під кредитні операції.

Організація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюються за такими критеріями:

  1.  оцінювання фінансового стану позичальника;
  2.  стан обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків (комісій та інших платежів з обслуговування боргу) за ним у розрізі кожної окремої заборгованості й спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;
  3.  рівень забезпечення кредитної операції.

Для нарахування резервів комерційні банки здійснюють класифікацію наданих кредитів і оцінювання кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:

Рівень резерву за основними позиками поділяється на:

  1.  стандартні кредити - 1% від суми кредиту;
  2.  під контролем - 5% від суми кредиту;
  3.  субстандартні - 20% від суми кредиту;
  4.  сумнівні - 50% від суми кредиту;
  5.  безнадійні - 100% від суми кредиту.

Відповідно до критеріїв здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику і визначається категорія кредитної операції (табл. 3).

Таблиця 3

Структурування кредитного портфелю за ступенем ризику

Класи позичальників

Обслуговування боргу позичальником

Добре

Слабке

Незадовільне

А

Стандартні

Під контролем

Субстандартна

Б

Під контролем

Субстандартна

Субстандартна

В

Субстандартна

Субстандартна

Сумнівна

Г

Сумнівна

Сумнівна

Безнадійні

Д

Сумнівна

Безнадійна

Безнадійні

Під час визначення чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику окремо за кожною кредитною операцією зменшується на вартість прийнятного забезпечення.

Предмети застави беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики за такими коефіцієнтами (табл. 4).

Сума заборгованості, за якою нараховується резерв, корегується (зменшується) по кожному позичальнику:

  1.  на суму гарантій Кабінету Міністрів України;
  2.  на суму гарантій іноземних банків, які зареєстровані як юридичні особи і належать до категорії А (Великобританія, Німеччина, Японія тощо);
  3.  на суму застави майна та майнових прав (враховується не більше, ніж 50% вартості, зазначеної у договорі застави).

Таблиця 4

На підставі класифікації валового кредитного ризику та враховуючи прийнятне забезпечення, банк визначає чистий кредитний ризик за заборгованістю за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування.

Використання комерційними банками резервів на покриття кредиторської заборгованості здійснюється:

  1.  безнадійна заборгованість позичальників, які визнані банкрутами. У разі, якщо комерційний банк надав кредит позичальнику, проти якого порушено справу про банкрутство до укладеної угоди й інформація була оприлюднена пізніше, то безнадійна заборгованість погашається за рахунок загального резерву;
  2.  заборгованість, яка забезпечена заставою, погашається в першу чергу, якщо частина заборгованості не погашається виручкою від реалізації заставленого майна - то проводиться списання зі спеціального резерву;
  3.  безнадійна заборгованість, яка виникає через неспроможність позичальника погасити її з огляду на форс-мажорні обставини. Безнадійна заборгованість підприємств, на майно яких не може бути звернене стягнення, списується зі спеціального резерву, якщо протягом 30 днів не буде відшкодована за рахунок бюджету чи інших коштів;
  4.  заборгованість фізичних осіб, які визнані судом безвісти відсутніми або померлими, - зі спеціального резерву. Заборгованість фізичних осіб, стосовно яких слідчими органами порушено справу про розшук, - списання зі спеціального резерву, якщо протягом 180 днів з дня оголошення розшуку місце їхнього перебування не встановлено;
  5.  заборгованість юридичних осіб, до керівників яких органами слідства оголошений розшук - списання зі спеціального резерву, якщо протягом 180 днів з дня оголошення розшуку місце їхнього перебування не встановлено;
  6.  заборгованість за договорами, визнаними в судовому порядку недійсними з вини позичальника, - зі спеціального резерву, якщо позичальник не погашає її протягом 30 днів з дня рішення суду;
  7.  заборгованість за договорами, визнаними в судовому порядку недійсними з вини як банку, так і позичальника, - із загального резерву, якщо вона не повернена протягом 30 днів.

Комерційні банки можуть самостійно списувати безнадійну заборгованість згідно з рішенням Правління - за рахунок загального резерву, але не пізніше від останнього робочого дня року, в якому ця заборгованість визнана безнадійною.

Банківський нагляд постійно проводить перевірку правильності операцій щодо класифікації кредитів, формування та використання резервів на покриття втрат від кредитної діяльності. При виявленні порушень застосовуються санкції відповідно до статті 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Санкції за порушення кредитної дисципліни регламентуються статтею 38 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Банки забезпечують постійний контроль за дотриманням позичальниками умов кредитної угоди: цільовим використанням кредиту, своєчасністю і повнотою погашення позик та ін. В разі порушення умови цільового використання кредиту банк може застосовувати до клієнта штрафні санкції:

  1.  якщо кредит виданий за рахунок власних кредитних ресурсів комерційного банку - до 25% від суми кредиту;
  2.  якщо кредит виданий за рахунок залучених ресурсів - не менше, ніж 25% від суми кредиту.

При несвоєчасності погашення позики банк стягує, крім передбачених відсотків, штраф не менше, ніж 0,5% від суми прострочення за кожен її день.

Санкції можуть застосовуватися і до комерційних банків у разі порушення кредитної дисципліни, наприклад, при несвоєчасності надання позики позичальником може стягуватися пеня в розмірі 0,5% за кожен день відстрочення.

4. Кредитна політика банківських установ

У сучасній теорії банківської справи кредитна політика розглядається з двох позицій: макроекономічної та мікроекономічної. Кредитна політика держави - система заходів центрального банку та держави у кредитній сфері з метою регулювання грошового обігу і досягнення інших економічних та соціальних цілей. Кредитна політика банку - сукупність заходів та дій щодо формування складу кредитного портфеля і контролю над ним як єдиним цілим, а також встановлення стандартів для прийняття конкретних рішень.

Основне призначення політики в банку - це забезпечення послідовності дій і дотримання надійності та чіткості позитивної практики в роботі. Принципів обраної політики повинні дотримуватися всі - від голови правління банку до окремо взятого співробітника. Отже, політика в контексті банківської справи - це спосіб виконання послідовно пов'язаних дій, де принципи являють собою основу її визначення і спосіб її здійснення. Кредитна політика - це лише одна зі сторін широкого спектра політики, яку проводять банки у своїй діяльності.

Ці твердження характеризують різні рівні кредитної політики. Якщо перше визначення характеризує макроекономічний рівень, яким виступає держава в особі центрального банку, то суб'єктом кредитної політики іншого твердження є мікроекономічний рівень, суб'єктом якого виступають комерційні банки.

Відмінністю кредитної політики від фінансової, податкової, бюджетної та інших видів економічної політики є те, що кредитна політика - це політика, яка пов'язана з рухом кредиту, а отже, з організацією процесу кредитування. З іншого боку, кредитна політика виступає складовою частиною банківської політики, яка охоплює, крім кредитної, депозитну, валютну, процентну й інші види політики, які виражають основні функції комерційних банків. У цій частині кредитна політика на макроекономічному рівні підпорядкована державному грошово-кредитному регулюванню, розробка і втілення якої покладені на центральний банк.

Мета кредитної політики на макроекономічному рівні - грошово-кредитне збалансування економіки, яка виявляється у стимулюванні нагромаджень та інвестицій, структурній перебудові економіки та підтриманні інфляції на допустимому з точки зору розвитку економіки рівні. Формою реалізації кредитної політики в цьому контексті є управління кредитним механізмом і особливо його елементом -грошово-кредитним регулюванням.

Тактика кредитної політики на макроекономічному рівні полягає в розробці економічних методів і форм державного грошово-кредитного регулювання, які залежать від особливостей економічних процесів на тому чи іншому етапі розвитку.

Кредитна політика на мікроекономічному рівні щодо стратегії вбирає у себе пріоритети, принципи і цілі конкретного банку на кредитному ринку. Вона визначається: по-перше, вибором клієнтів та кредитних інструментів (сегментування ринку); по-друге, нормами і правилами, які регламентують практичну діяльність банківського персоналу; по-третє, компетентністю керівництва банку й рівня кваліфікації персоналу, який займається питаннями кредитування. Тактика кредитної політики охоплює конкретні інструментарії, які використовуються конкретним банком для реалізації його стратегічних цілей при здійсненні кредитних операцій, напрямки їхнього вдосконалення, порядок організації кредитного процесу. Таким чином, кредитна політика створює необхідні загальні передумови для ефективної роботи персоналу кредитного підрозділу банку, зменшує ймовірність помилок і прийняття нераціональних рішень.

На вибір стратегічних цілей кредитної політики вітчизняного кредитного ринку впливають, перш за все, з одного боку, структура банківської системи в регіональному аспекті та привабливість вітчизняної економіки - з іншого.

Розробка кредитної політики на мікроекономічному рівні є особливо важливою в умовах адаптування банків до складних і постійно змінних умов економіки, що відображається відповідною структурою документа про кредитну політику (рис. 5).

Рис. 5. Структура кредитної політики банку.

Розробка кредитної політики має починатися із загального контексту, в якому визначаються загальні характеристики видів кредиту, що пропонуються банком, характеристику клієнтів і ринків на яких ці кредити будуть поширювати відповідно до останніх стратегічних рішень, прийнятих у банку. В ньому також може визначитися напрямок галузевого кредитування, а також окремих категорій клієнтів.

Найважливішим етапом розробки кредитної політики є розробка основних концепцій кредитної політики, які, як правило, складаються з двох розділів. Перший розділ охоплює прийняття рішень щодо видання

Це передусім стосується банків в умовах переходу до ринку, коли перед ними виникають серйозні проблеми: розробка концепції ризику, визначення потенційних збитків за позиками та ролі кредитора у системі договірних відносин банк - боржник, ступінь концентрації кредитів, вплив змін економічної політики на доходи боржників, а також правове регулювання застави за сумнівними та безнадійними кредитами. Що найбільш важливо, розробка та прийняття кредитної політики зумовлює необхідність визначення рівня допустимості ризику з точки зору прибутковості й ефективності роботи банку, враховуючи при цьому потребу ринку, на якому працює банк. Кредитна політика немовби створює кредитну мову банку загалом, і ця мова дуже важлива для підтримання наступництва відповідно до зростання та розвитку самого банку.

стандартних кредитів, а другий - перелік процедур щодо сумнівних та безнадійних кредитів, а також питання управління кредитними ризиками.

Розроблені концепції з надання кредитів доцільно втілити у технологічні карти операцій з кредитування. Основне їхнє призначення полягає в деталізації етапів кредитування, головних напрямків роботи і конкретних завдань, а також завдання, обов'язки та відповідальність окремих посадових осіб, які забезпечують реалізацію конкретних етапів кредитування.

Порядок надання кредитів охоплює, як правило, такі сторони, як подачу заявки на кредит, її обробку, процес кредитного аналізу, загальні правила нагляду за кредитом, обмін кредитною інформацією з іншими банками та клієнтами. До іншого розділу можна зарахувати оцінку стану та перевірки цільового використання наданих кредитів, стан непогашених боргових зобов'язань, сумнівні активи і процес вилучення коштів, а також управління кредитними ризиками.

Кредитна політика банку визначає кредитну діяльність банку, його «цільові ринки» і клієнтуру, а також допустимі та недопустимі ризики. Співробітники кредитного чи ресурсного відділу мають відіграти подвійну роль - роль продавця кредитних ресурсів і роль експерта при наданні кредиту. Після ідентифікації потенційного боржника співробітники кредитного відділу починають процес прийняття рішення про надання кредиту відповідно до кредитної політики безпосередньо через одержання інформації у боржника про мету одержання позики. На основі цієї інформації визначається вид кредиту (кредитування обігових коштів, контокорентний кредит, інвестиційний і т. ін.), його суму та термін.

Після того, як заявка на кредит прийнята, тобто проведений попередній аналіз відповідності надання позики з реаліями діяльності банку, проводять аналіз джерел погашення кредиту. В процесі проведення аналізу виявляють первинні та вторинні джерела погашення, що дає змогу охарактеризувати клієнта з точки зору надання кредиту чи відхилення заявки на його одержання. З метою визначення можливості погашення кредиту необхідно встановити слабкі і сильні сторони клієнта, оцінити заявку клієнта з точки зору його діяльності, кваліфікації керівництва, інформацію про клієнта і практику роботи. Потрібно пам'ятати, що мета кредиту та його погашення взаємно переплітаються, тому знання суті кредиту дає змогу і банкіру, і боржнику долучити умови погашення кредиту до його мети. В процесі аналізу необхідно провести детальний аналіз циклів обороту активів - формування товарних запасів, процес виробництва, відвантаження продукції, дебіторську заборгованість, реалізацію продукції - для того, щоб визначити, які статті балансу можуть бути спрямовані на погашення позики.

Розробка внутрішніх нормативних документів комерційного банку, що регламентують порядок організації та управління кредитним процесом, є одним з найважливіших етапів кредитного процесу. Адже тут закладаються основоположні вимоги, способи та методи організації чи управління, які в кінцевому результаті вплинуть на ефективність кредитного процесу.

За ступенем застосування нормативні документи, що регламентують організацію кредитного процесу, можна поділити за рівнями їхнього використання структурами банку, а саме документи, що регламентують основні напрямки та застосування кредитної політики вищими керівними структурами чи керівниками, та документи, які регламентують здійснення кредитного процесу нижчими ланками комерційного банку.

Основні положення кредитної політики доводяться до низових ланок, що як правило, є основними виконавцями здійснення кредитного процесу. Від них, в кінцевому результаті залежить якість кредитного портфелю банку. Успіх управління кредитним процесом визначається практичними діями банківського персоналу, який інтерпретує та запроваджує у практику основи кредитної політики комерційного банку на усіх етапах кредитного процесу.

Підготовка основ кредитної політики дає змогу керівництву банку виявити сильні та слабкі сторони діяльності, позиції у ставленні до конкурентів, визначити загальну лінію поведінки на кредитному ринку і забезпечити однаковий підхід до клієнтів працівниками різних ієрархічних рівнів комерційного банку.

Крім цього, розробка основ кредитної політики обов'язково має охоплювати певні стратегії з управління кредитним процесом, які відображаються у Керівництві із застосування кредитної політики. Основним завданням подібного керівництва є забезпечення на нормативно-методичному та методологічному рівнях стратегічних напрямків діяльності банку у сфері кредитування. Підготовкою цього документа має займатись спеціальний підрозділ банку - комітет з кредитної політики, який також функціонально зобов'язаний організувати контроль за виконанням вимог цього документа.

Зазначене керівництво, як правило, є конфіденційним документом, оскільки він вміщує стратегію та методи банківської кредитної політики, і навіть у середині банку доводиться лише до відома працівників, які безпосередньо беруть участь у кредитному процесі. Загалом у Керівництві із застосування кредитної політики знаходять своє відображення усі основні етапи кредитного процесу, починаючи від формування портфелю кредитних заявок і аналізу кредитоспроможності потенційного позичальника до кредитного аналізу й аудиту, включаючи процес компенсації кредитних втрат комерційного банку.

Цей документ виступає основою для контролю і нагляду за організацією кредитного процесу в банку, довідковим матеріалом та інструкцією для працівників кредитного відділу за всіма аспектами кредитування, інструментом контролю за виконанням вимог інструкцій з кредитування для керівників кредитних відділів, визначає вимоги, на основі яких здійснюється перевірка працівниками відділу кредитного аналізу й аудиту, спрощує внесення коректив у поточну кредитну політику та організацію кредитного процесу і порядок його управління.

Вирішальну роль для організації ефективного управління кредитним процесом відіграють внутрішні документи банку, що регламентують організацію кредитних відносин банку з клієнтами. Саме внутрішньобанківські положення мають вміщувати докладні процедури розгляду кредитної заяви, вивчення кредитоспроможності позичальника, достатності, ліквідності та прийнятності застави, визначення вартості кредиту, його супроводу і моніторингу.

Комплекс внутрішніх положень, як правило, вміщує:

  1.  порядок надання кредитів юридичним особам за різними видами позичкових рахунків;
  2.  порядок надання юридичним особам довгострокових (інвестиційних) кредитів;
  3.  порядок надання кредитів фізичним особам;
  4.  методичні вказівки з вивчення кредитоспроможності юридичних та фізичних осіб - позичальників;
  5.  методичні вказівки щодо застосування форм забезпечення виконання зобов'язань клієнтами з повернення кредитів;
  6.  положення з контролю за здійсненням ризикових операцій;
  7.  рекомендації щодо вивчення якості кредитного портфелю і вжиття заходів для її підвищення і т. ін.

Перелік внутрішньобанківських положень може бути розширений або звужений, але до нього обов'язково мають ввійти докладні процедури з порядку оформлення, надання, погашення усіх видів кредитів, включаючи роботу з проблемними кредитами. Ці положення не мають суперечити чинним положенням та інструкціям Національного банку України. Лише за наявності внутрішньобанківських положень можна у наступному дати оцінку правильності прийнятих рішень і відповідальності осіб, які порушили встановлені процедури при здійсненні кредитного процесу комерційного банку.

Якість внутрішньобанківських положень потребує оперативного внесення до них доповнень у зв'язку зі змінами нормативної бази та нормативних документів Національного банку України, що регламентують кредитні операції.

Запитання для самоконтролю

  1.  Які основні принципи та умови кредитування банками клієнтів у сучасних умовах?
  2.  Що являють собою суб'єкти та об'єкти кредитування?
  3.  Які напрямки економічної та правової роботи банків з позичальниками?
  4.  Який зміст і значення кредитної угоди для організації кредитних відносин?
  5.  Охарактеризуйте порядок видачі позик, їхнє документальне оформлення та скерування.
  6.  У чому полягає суть кредитного механізму і його елементів?
  7.  З яких етапів складається кредитний процес?
  8.  Як визначаються строки та порядок погашення позик?
  9.  Що таке плата за кредит і які фактори на неї впливають?
  10.  Який порядок визначення, нарахування та сплати відсотків, умови і порядок відстрочення погашення позик?
  11.  Яких видів бувають кредитні ризики і які методи управління ними?
  12.  Які методи управління кредитним ризиком на мікрорівні та на макрорівні?
  13.  Охарактеризуйте форми забезпечення своєчасності й повноти повернення позик.
  14.  Який порядок формування та використання резервів для покриття втрат від кредитної діяльності банків?
  15.  У чому полягає економічна робота банків з "кредитним портфелем"?
  16.  Як класифікують позичальників щодо оцінювання їхнього фінансового стану?
  17.  Як кредитна політика впливає на банківське кредитування?
  18.  У чому полягають макроекономічний та мікроекономічний аспекти кредитної політики?
  19.  У чому полягає кількісна та якісна характеристика позичальника при оцінюванні його кредитоспроможності?
  20.  Охарактеризуйте традиційні й нетрадиційні форми забезпечення повноти та своєчасності повернення позик.
  21.  Які вимоги до позичальників виставляє комерційний банк при розгляді можливості надання позики?

 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

78171. Унифицированный язык визуального моделирования Unified Modeling Language (UML) 204 KB
  Диаграммы в UML. Диаграммы состояний: начального состояния конечного состояния переходы. Диаграммы внедрения: подсистемы компоненты связи. Диаграммы размещения.
78172. Этапы проектирования ИС с применением UML 347.5 KB
  Этапы проектирования ИС: моделирование бизнеспрецедентов разработка модели бизнесобъектов разработка концептуальной модели данных разработка требований к системе анализ требований и предварительное проектирование системы разработка моделей базы данных и приложений проектирование физической реализации системы. Диаграммы базы данных dtbse digrms модель структуры базы данных отображает таблицы столбцы ограничения и т. Диаграммы компонентов component digrms – модель иерархии подсистем отражает физическое размещение баз данных...
78173. Понятие экономической информационной системы. Классы ИС. Структура однопользовательской и многопользовательской, малой и корпоративной И 122 KB
  Понятие экономической информационной системы. Этапы создания ИС: формирование требований концептуальное проектирование спецификация приложений разработка моделей интеграция и тестирование информационной системы. Информация в современном мире превратилась в один из наиболее важных ресурсов а информационные системы ИС стали необходимым инструментом практически во всех сферах деятельности. Информационные системы можно классифицировать по целому ряду различных признаков.
78174. Понятие жизненного цикла ПО ИС. Процессы жизненного цикла: основные, вспомогательные, организационные. Содержание и взаимосвязь процессов жизненного цикла ПО ИС 121.5 KB
  Модели жизненного цикла: каскадная модель с промежуточным контролем спиральная. Модель жизненного цикла отражает различные состояния системы начиная с момента возникновения необходимости в данной ИС и заканчивая моментом ее полного выхода из употребления. Модель жизненного цикла структура содержащая процессы действия и задачи которые осуществляются в ходе разработки функционирования и сопровождения программного продукта в течение всей жизни системы от определения требований до завершения ее использования. В настоящее время известны и...
78175. ОРГАНИЗАЦИЯ РАЗРАБОТКИ ИНФОРМАЦИОННЫХ СИСТЕМ 147.5 KB
  Обследование это изучение и диагностический анализ организационной структуры предприятия его деятельности и существующей системы обработки информации. Этап предполагает тесное взаимодействие с основными потенциальными пользователями системы и бизнесэкспертами. По завершении этой стадии обследования появляется возможность определить вероятные технические подходы к созданию системы и оценить затраты на ее реализацию затраты на аппаратное обеспечение закупаемое программное обеспечение и разработку нового программного обеспечения ....
78176. АНАЛИЗ И МОДЕЛИРОВАНИЕ ФУНКЦИОНАЛЬНОЙ ОБЛАСТИ ВНЕДРЕНИЯ ИС: ВЕРСИЯ ДЛЯ ПЕЧАТИ И PDA 250 KB
  Миссия компании дерево целей и стратегии их достижения. Статическое описание компании: бизнеспотенциал компании функционал компании зоны ответственности менеджмента. Динамическое описание компании. Полная бизнесмодель компании.
78177. Разработка программ методом пошаговой детализации 41.5 KB
  Под структурным программированием понимают такие методы разработки и записи программы, которые ориентированы на максимальные удобства для восприятия и понимания ее человеком
78178. Разработка программ с использованием Unit 61 KB
  Модуль – программная единица, текст которой компилируется независимо (автономно). Структура модуля позволяет использовать его как своеобразную библиотеку описаний. Модули являются достаточно гибким и удобным инструментальным средством при разработке больших программах комплексов рамках совместной технологии разработки программного обеспечения
78179. Разработка программ обработки строк, множеств и записей 192 KB
  Количество символов в строке длина строки может динамически изменяться от 0 до 255. Для определения данных строкового типа используется идентификатор String за которым следует заключенное в квадратные скобки значение максимально допустимой длины строки данного типа. Если это значение не указывается то по умолчанию длина строки равна 255 байт. Формат описания строкового типа Type имя типа...