89160

Удосконалення підсистеми розподільчої логістики на підприємстві

Курсовая

Логистика и транспорт

Історично склалося уявлення що виробничий менеджмент -– це наука про управління виробництвом менеджмент постачання про управління постачанням менеджмент розподілу про управління збутом логістика -– наука про управління запасами і перевезеннями в позавиробничому полі діяльності сфері обігу...

Украинкский

2015-05-10

1.24 MB

0 чел.

76

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Луганський національний аграрний університет

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Логістика”

на тему «Удосконалення підсистеми розподільчої логістики на підприємстві»

                                                                     Студентка 1 курсу 2 групи ЦПО

Спеціальність «Менеджмент організацій і адміністрування (за видами економічної діяльності)»

Калашнікова В.В.

Керівник: к.е.н., доцент Бурда Н.В.

Національна шкала_____________

Кількість балів:___ Оцінка: ЕСТS____

Члени комісії: ___________________ ___________________

                                                                                (підпис)                        (фамілія та ініціали)

___________________ ___________________

                                                                                (підпис)                         (фамілія та ініціали)

___________________ ___________________

                                                                                (підпис)                          (фамілія та ініціали)

Луганськ 2014 рік


Зміст

Вступ

3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗПОДІЛЬЧОЇ ЛОГІСТИКИ

5

1.1. Логістичні функції розподілу……………………………………..

5

1.2. Вибір каналів розподілу……………………………………………

12

1.3. Організація фізичного розподілу………………………………….

20

РОЗДІЛ 2 ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВ «АГРОХІМ» У СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ….

26

2.1. Загальна та організаційна характеристика ТОВ «АГРОХІМ»….

26

2.2. Фінансово–економічна характеристика ТОВ «АГРОХІМ»…….

35

2.3. Стандартизація та гармонізація в розподілі………………………

56

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ЛОГІСТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВА…………………………………

66

Висновки………………………………………………………………….

75

Література………………………………………………………………..

77


ВСТУП

До останнього часу окремі розділи менеджменту як науки про управління бізнесом, включно з виробничим менеджментом, менеджментом постачання, менеджментом розподілу і логістикою, розвивалися незалежно один від одного. Історично склалося уявлення, що виробничий менеджмент – це наука про управління виробництвом, менеджмент постачання – про управління постачанням, менеджмент розподілу – про управління збутом, логістика – наука про управління запасами і перевезеннями в позавиробничому полі діяльності (сфері обігу продукції, включно з галуззю постачання і збуту підприємств).

Зараз під тиском потреб практики бізнесу відбулося стрімке зближення і взаємне проникнення в предметні галузі один одного всіх наукових дисциплін і напрямків, так чи інакше пов'язаних із управлінням бізнес-процесами підприємств. Перш за все, виникла потреба в інтегрованому управлінні матеріальними й супутніми їм інформаційними, сервісними, фінансовими потоками, пов'язаними з просуванням товарів у ланцюзі постачань від джерела сировини до кінцевого споживача. При цьому інтегрованим управлінням повинні охоплюватися всі стадії життєвого циклу товару, усі стадії його виготовлення і просування в мережі фізичного розподілу, усі стадії обороту "гроші-товар-гроші" та всі стадії послідовної передавання прав власності на шляху товару до кінцевого споживача. Стосовно підприємств це означає необхідність інтеграції функцій управління просуванням товарного потоку від входу до виходу підприємства через підсфери постачання, виробництва і збуту. Очевидно, нове інтеграційне утворення в науці про управління бізнес-процесами вийшло далеко за межі традиційних виробничого менеджменту, менеджменту закупівель, менеджменту розподілу або логістики. Але новий інтеграційний підхід в управлінні операційною діяльністю підприємств та їх об'єднань у формі ланцюгів постачань отримав назву "логістичний підхід". Тому суть нового напряму в науці про управління бізнес-процесами, який інтегрує виробничий менеджмент (Production Management), менеджмент постачання (Supply Management), менеджмент розподілу (Distribution Management) і логістику (Logistics) в традиційному розумінні, найбільш точно, на наш погляд, відображає назву "логістичний менеджмент" (Logistic Management).

Логістичний менеджмент – наука про управління бізнес-процесами, пов'язаними з просуванням потоків товарів і супутнього сервісу, для досягнення цілей бізнесу з максимальною ефективністю.

Об'єктом управління в логістичному менеджменті є матеріальні, інформаційні, сервісні потоки та процеси їх перетворення. Останнім часом до них все частіше додають фінансові потоки і процеси їх перетворення, які традиційно розглядаються як об'єкт управління в фінансовому менеджменті.


РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗПОДІЛЬЧОЇ ЛОГІСТИКИ

1.1. Логістичні функції розподілу

Менеджмент розподілу (Distribution Management) – розділ логістичного менеджменту, що вивчає форми і методи найбільш ефективного управління просуванням готової продукції до споживачів через ланцюг розподілу.

Про важливість розподілу свідчить той факт, що в умовах «ринку покупця» відзначається тенденція до зміщення центру ваги в загальних витратах зі сфери виробництва в сферу розподілу. Витрати розподілу становлять у середньому 30-70% від собівартості виробленої продукції, в окремих галузях і компаніях можуть досягати 300%.

У загальній структурі витрат на розподіл найбільшу питому вагу мають витрати на зберігання і транспортування. Тому мінімум загальних витрат на постачання в мережі досягається тоді, коли встановлюється оптимальне співвідношення витрат на зберігання і транспортування, як показано на рис.1.1.

Рис.1.1. Залежність витрат на виконання поставки від її разового розміру

Позначення: а – загальні витрати на виконання поставки; b – витрати на зберігання; c – витрати на транспортування; q – розмір разової поставки; s – витрати.

Для досягнення мінімального часу поставок найбільш доцільно здійснювати поставки через мережу проміжних складів, розташованих поблизу замовників, де концентруються необхідні запаси. Про це свідчить рис. 1.2, на якому представлена залежність витрат транспортування і зберігання, визначаючих витрати розміщення від тривалості циклу поставок. При складській формі поставок витрати падають до певного моменту у зв'язку зі збільшенням часу поставок, з подальшим збільшенням тривалості циклу поставок витрати практично не змінюються. Транзитна форма постачання характеризується більш тісною залежністю витрат від можливого часу поставок, причому до певного моменту більш ефективною виявляється складська форма, а при нетермінових або ритмічних – транзитна форма.

Рис.1.2. Залежність витрат, пов'язаних із розміщенням джерела постачання, від часу виконання поставки

Позначення: а – витрати у прямих поставках; b – витрати у складських поставках; t – час поставки; s – витрати, пов'язані з розміщенням джерела постачання

Доходи фірм від підвищення якості обслуговування споживачів і витрати на операції розподілу входять істотною частиною в загальні рахунки прибутків і збитків фірм. Вклад підсистеми розподілу в прибуток фірми залежить від досягнутого при цьому рівня обслуговування споживачів. Встановлено, що досягаючи рівня 90% і вище, витрати починають випереджати зростання доходів від підвищення рівня обслуговування споживачів. Починаючи з 95% ефект стає негативним, як показано на рис.1.3.

Рис.1.3. Залежність розміру прибутку від рівня обслуговування споживачів

Позначення: а – доходи від продажів; b – витрати обслуговування; c – прибуток; L – рівень обслуговування; s – витрати

Розуміючи, що основна частина витрат товаровиробників все більш пов'язана з організацією просування товару на ринок, багато фахівців виділяють збутову функцію як центральну в операційній діяльності підприємства.

Укрупнено логістичні функції розподілу включають:

– функції фізичного розподілу;

– функції організації продажів і супутнього сервісу;

– функції підтримки.

Фізичний розподіл – це комплекс логістичних операцій, пов'язаних з фізичним переміщенням, зберіганням і переробкою партій готової продукції (товарів) у товаропровідних структурах виробників і логістичних посередників. Організація продажів і супутнього сервісу – це комплекс маркетингових заходів та логістичних операцій, пов'язаних з організацією продажів і доставки товарів споживачу, допродажного і післяпродажного їх обслуговування в кінцевих точках товаропровідних структур виробників і логістичних посередників. Підтримуюча діяльність – це комплекс різноманітних дій і логістичних операцій, пов'язаних з інформаційною підтримкою бізнес-процесів, адмініструванням мережі і ціноутворенням, банківським обслуговуванням, страхуванням, митним оформленням, реєстрацією передачі прав власності, ліцензуванням, сертифікацією і т.ін., необхідність в яких виникає при просуванні товарів через товаропровідні структури виробників і логістичних посередників.

У визначенні функцій розподілу зазвичай виділяють два аспекти: 1 – маркетинговий, маючи на увазі канальний розподіл; 2 – операційний, маючи на увазі фізичний розподіл.

Тому менеджмент розподілу часто визначають як систему управління канальним і фізичним розподілом готової продукції товаровиробника з метою задоволення попиту споживачів і отримання прибутку.

Звідси випливає розширений склад функцій підсистеми розподілу (збуту) підприємства:

– оцінка платоспроможного попиту споживачів і позиції конкурентів;

– стимулювання, підтримання, формування попиту;

– збір замовлень і формування портфеля замовлень для виробництва;

– контроль термінів виконання замовлень у виробництві;

– контроль якості готової продукції, що надходить з виробництва;

– контроль відповідності стандартам якості супутнього сервісу;

– встановлення господарських зв'язків із поставок і вибір каналів руху товарів;

– проектування розподільної мережі та оптимізація її структури;

– закріплення територій обслуговування та розміщення розподільчих центрів;

– проектування та організація роботи розподільних центрів;

– транспортування товарів, зворотної тари і відходів в мережі;

– складування, зберігання і вантажопереробка товарів в мережі;

– управління запасами, концентрація і розподіл товарів в мережі;

– забезпечення збереження товарів у мережі;

– передпродажне і післяпродажне обслуговування товарів в мережі;

– надання послуг споживачам із доставки товарів у мережі і супутнього сервісу;

– продаж і передача прав власності на товари в мережі;

– планування, контроль, аналіз і регулювання операційної діяльності в мережі;

– інші.

Інтеграційні тенденції у розвиткові менеджменту розподілу та маркетингу з кожним роком посилюються. Сформувалася маркетингова стратегія менеджменту розподілу, що включає дві складові: вивчення потреб ринку, чим власне займався маркетинг; найбільш повне задоволення цих потреб шляхом більш ефективної організації розподільчої мережі та її транспортно-складського обслуговування, чим тільки раніше займався менеджмент розподілу.

Маркетинг своїми коріннями йде в збут. Розвиток маркетингу пов'язаний із загостренням проблеми реалізації продукції і зростанням вимог до підрозділів фірм, зайнятих збутом. Зараз збутова діяльність – це не тільки продаж виробленої продукції та її доставка споживачеві, а й орієнтація виробництва на задоволення платоспроможного попиту покупців, і активна робота на ринку з підтримання і формування попиту на продукцію фірми, і вибір ефективних каналів руху товарів, і раціональна організація мереж фізичного розподілу. При розробці стратегії розподілу спираються на логістичний підхід в управлінні матеріальним потоком через увесь логістичний ланцюг поставок від джерела сировини до кінцевого споживача і весь життєвий цикл товару від його розробки до утилізації.

Порівняльна оцінка збутової і маркетингової стратегій управління розподілом представлена в табл. 1.1.


Таблиця
1.1

Порівняльна оцінка збутової і маркетингової орієнтації товаровиробників

Параметри ринку

Збутова орієнтація

Маркетингова орієнтація

Орієнтація виробництва

Власні можливості

Попит споживачів

Товарний асортимент

Вузький

Широкий

Виробничий процес

Жорсткий

Гнучкий

Пакування товару

Засіб зберігання товару

Засіб формування попиту

Вибір до виробництва нового товару

Визначає виробництво

Визначає маркетинг

Цінова політика

Витратні ціни

Ціни ринкової рівноваги

Способи конкуренції

Переважно цінова

В основному нецінові

Горизонт планування

Загалом, короткострокове

Переважно довгострокове

Роль виробництва-продажів

Продається те, що виробляється

Виробляється те, що продається

Цільова орієнтація

Максимізація прибутку за рахунок зростання обсягів виробництва та реалізації

Максимізація прибутку, частки ринку, зростання продажів за рахунок найбільш повного задоволення споживчого попиту

З точки зору логістичного підходу слід розрізняти концепцію маркетингу як загальну філософію бізнесу, і як функціональну сферу діяльності. Найважливими функціями маркетингу у фірмі є дослідження ринку, просування товарів і стимулювання продажів.

Методи стимулювання продажів – найбільш складна частина маркетингової пропозиції. Найбільш поширені такі способи стимулювання збуту: реклама товарів, що випускаються і нових товарів; розширення обсягу та підвищення якості послуг для покупців, зокрема, післяпродажного обслуговування; висновок лізингових угод з наступним правом викупу; короткострокові знижки торговельним організаціям.

Стратегія поведінки фірми може полягати в різних формах впливу на ринкову кон'юнктуру. Найбільш радикальними способами, що дають ефект "підпорядкування" ринку (вони придатні, як правило, для великих компаній), є інтеграційні заходи.

Залежно від зовнішніх умов може вибиратися "вертикальна пряма", "вертикальна зворотна" або "горизонтальна" інтеграція.

В умовах зростання продажів у результаті "буму виробництва" фірма може бути відсічена конкурентами від сировини або напівфабрикатів, їй необхідних. У цьому випадку загроза стабільності може бути знята шляхом "зворотної" інтеграції ("вниз"), тобто придбання фірм-постачальників або виробників вихідної сировини.

В умовах спаду продажів необхідні ретельно продумані заходи, які покликані зберегти обсяг збуту на прийнятному рівні. Це може бути "пряма" інтеграція ("вгору"), яка полягає в об'єднанні з компаніями, що використовують продукцію "батьківської" компанії. Згідно цієї стратегії купуються фірми – покупці продукту, а прибуток утворюється за рахунок переділу продукції на більш високому рівні або кінцевої продукції.

Стратегія горизонтальної інтеграції полягає у приєднанні фірм, що виробляють подібний продукт. Однак такого роду інтеграція може наштовхнутися на опір державних антимонопольних органів.


1
.2. Вибір каналів розподілу

Основна мета підсистеми розподілу – доставити товар у потрібне місце і в потрібний термін. На відміну від маркетингу, який займається виявленням і стимулюванням попиту, система розподілу покликана задовольнити сформований або зафіксований маркетингом попит з мінімальними витратами. Рішення задачі вибору раціональних каналів розподілу, зміст якої відображає рис. 1.4, грає при цьому головну роль.

Через спільності об'єкта вивчення менеджмент розподілу і маркетинг використовують одні й ті ж поняття. Канал розподілу – це сукупність внутрішньофірмових підрозділів і зовнішніх організацій або окремих осіб, які беруть на себе або допомагають передати іншому право власності на товар або послугу певного найменування (асортименту) з супутнім сервісом на шляху від виробника до споживача. Канал розподілу являє собою шлях, яким товари кожного найменування рухаються від виробника до проміжних і кінцевих споживачів. Повна безліч каналів розподілу з всіх найменувань товарів, включаючи усіх споживачів утворює розподільчу мережу фірми.

Використання раціональних каналів розподілу приносить товаровиробникам певні вигоди: зниження потреби в капіталі на цілі розподілу; можливість вкладення зекономлених коштів у розвиток виробництва; здійснення дій із розподілу більш економічними способами; забезпечення більшої доступності товару і доведення його до цільових ринків; підвищення гнучкості і швидкості виконання замовлень споживачів; отримання запасу часу для реагування виробництва на коливання попиту; вивільнення себе від робіт, що не відповідають профілю основної діяльності.

Обрані канали безпосередньо впливають на швидкість, час, ефективність руху та збереження продукції. При цьому підрозділи, організації або особи, складові каналу, виконують ряд важливих функцій: проводять дослідження ринків, необхідні для прогнозування і планування розподілу, виробництва, закупівель; стимулюють збут шляхом реклами і PR; здійснюють пошук, залучення, встановлення контактів з потенційними покупцями; пристосовують товар до вимог покупців; організують рух товару в каналі розподілу; фінансують рух товарів по каналу розподілу; приймають на себе ризики, пов'язані з функціонуванням каналу і т.ін.

 

Рис.1.4. Планування продажів і розподілу

Можливі форми співпраці виробника, споживача і посередника представлені в табл. 1.2.


Таблиця
1.2

Форми співробітництва виробника, споживача і посередників

Виробник

Посередник

Споживач

Випуск нового товару

Допомога в просуванні на ринок

Сполучення технологій виробництва та споживання

Постачання товару

Узгодження графіків поставки

Узгодження умов постачання

Ціноутворення

Підтримка конкурентних цін

Ціна корисного ефекту

Фінансування

Попередня оплата

Комерційне кредитування

Просування товару

Участь у рекламних кампаніях

Активні нововведення

Структуру каналів і мереж розподілу визначає стратегія спеціалізації товаровиробника. Стратегія спеціалізації базується на тому, що економія операційних витрат досягається тільки у розвитку масштабів виконання специфічних логістичних функцій до певного рівня. Спеціалізація на певних логістичних процесах часто дозволяє логістичним посередникам виконувати їх більш ефективно (з більш високою якістю і меншими витратами), ніж це робить товаровиробник. Тому більшість фірм-виробників вважають за краще користуватися послугами спеціалізованих логістичних фірм-посередників, намагаючись одночасно зберегти за собою право власності на товар якомога довше ланцюгом його просування до кінцевого споживача, тобто максимально наблизитися до кінцевої точки каналу розподілу – точки продажів. Однак для прийняття рішення про притягнення посередника чи ні, потрібен не тільки розрахунок порівняльної економічної ефективності варіантів, а й облік стратегічних цілей товаровиробника.

Структуру каналів і мереж розподілу можна класифікувати за рядом ознак.

За ознакою наявності або відсутності зовнішніх посередників у каналі розподілу розрізняють: прямий розподіл, коли виробник здійснює просування і продаж своїх товарів безпосередньо споживачам через власні структури збуту; непрямий розподіл, коли товари надходять споживачам через ланцюжок посередників.

Канали розподілу товарів можна охарактеризувати за кількістю складових рівнів, як показано на рис. 1.5. Рівень каналу – це посередник, який виконує роботу по наближенню товару і права власності на нього до кінцевого споживача. Протяжність каналу визначається за кількістю проміжних рівнів між виробником і споживачем, які є членами каналу розподілу.

Рис.1.5. Канали розподілу товарів різних рівнів

Традиційні канали розподілу складаються з незалежного виробника й одного або декількох незалежних посередників. Коли жоден із членів каналу не має повного або достатнього контролю над діяльністю решти членів, канали розподілу називають горизонтальними. Вертикальні канали розподілу – це канали, які складаються з виробника та одного або декількох посередників, що діють як єдине ціле (рис. 1.6). Один із членів каналу є власником інших або надає їм певні привілеї.

Таблиця 1.3

За кількістю посередників і торгових точок у мережі розподілу розрізняють інтенсивний і селективний розподіл. Інтенсивний розподіл передбачає наявність у мережі великого числа посередників і торгових точок, що дозволяє з найбільшою щільністю охопити територію обслуговування; застосовується зазвичай для товарів масового попиту. Селективний розподіл передбачає наявність у мережі незначного числа посередників і торгових точок, розрахованих на обслуговування особливих потреб спеціального сегменту ринку; застосовується зазвичай для товарів середнього попиту і спеціальних товарів.

Структура мережі розподілу залежить від виду виробленої продукції та її споживачів. Чим більш масовий попит на продукцію і характер її виробництва, тим більш розгалужено використовуються розподільні мережі. Для більшості товарів повсякденного споживання типовим є використання інтенсивного розподілу через розгалужені мережі з великим числом посередників, для багатьох товарів виробничо-технічного призначення характерно селективний розподіл через спеціалізованого оптового посередника.

Поширеною формою доведення товару до споживача є прямі поставки товарів, минаючи склади, по системі "від дверей до дверей", тобто JIT у сфері розподілу. Це дозволяє звести до мінімуму транспортні витрати і витрати на проміжне зберігання товарів. При цьому в якості JIT-постачальника для підприємства-споживача часто виступає не підприємство-виробник, а спеціалізований оптовий посередник.

При формуванні структури каналів і мереж розподілу велике значення має правильний відбір посередників. При виборі логістичних посередників товаровиробник враховує насамперед таке: готовність посередника до взаємовигідної співпраці; добре знання посередником продукції товаровиробника; ступінь надійності посередника; здатність посередника забезпечити необхідний рівень сервісу; наявність у посередника достатніх потужностей; міцність фінансового становища посередника; обґрунтованість проведеної ним політики цін.

В основу класифікації логістичних посередників покладений тип виконуваних ними логістичних функцій розподілу. Посередниками у фізичному розподілі є різні транспортні, експедиторські, транспортно-експедиторські (логістичні) фірми, компанії фізичного розподілу, вантажні термінали і термінальні комплекси, вантажні розподільні центри, підприємства із сортування, затарювання та упаковки товарів, вантажопереробні, торговельні та інші. Посередниками в організації продажів і супутнього сервісу є товарні та сировинні біржі, різні підприємства оптової та роздрібної торгівлі (рітейлери), які можуть бути представлені незалежними роздрібними торговцями, франшизою, роздрібними торговельними мережами фірм-виробників, телемаркетом, підприємствами, торгуючими поштою і т.ін. Посередниками в підтримуючій діяльності є різні організації інформаційного сервісу (інформаційно-диспетчерські центри, обчислювальні центри колективного користування, підприємства зв'язку і телекомунікацій), фінансового сервісу (банки, фінансові компанії, клірингові та розрахункові центри), страхові компанії, установи стандартизації, ліцензування, сертифікації та т.ін.

Форми організації продажів фірмами-виробниками:

орієнтована на споживача, якій відповідає вертикальна розподільча мережа, коли директору з продажу підлеглі керівники точок оптової і роздрібної торгівлі;

регіонально-орієнтована, якій відповідає горизонтальна розподільча мережа, коли директору з продажу підпорядковані керівники регіональних відділень по ринках збуту;

продуктово-орієнтована, якій відповідає змішана розподільна мережа, коли директору з продажу підпорядковані регіональні керівники по товарних групах;

комбінована (у різних поєднаннях).

Центральне місце в розподілі займають торгові посередники. Класифікацію торгових посередників зручно вести за поєднанням двох ознак: (1) від чийого імені працює посередник і (2) за чий рахунок посередник веде свої операції. Як видно з рис. 1.7, можливе виділення чотирьох основних типів торгових посередників.

1. Дилери – це оптові, рідше роздрібні посередники, які ведуть операції від свого імені і за свій рахунок. Товар купується ними за договором поставки. Таким чином, дилер стає власником продукції після повної оплати поставки. Відносини між виробником і дилером припиняються після виконання всіх умов за договором поставки. Однак взаємини виробника з дилерами останнім часом набувають різноманітні форми через бажання виробників формувати вертикальні канали розподілу. При цьому дилери стають власниками привілеїв, поєднуючи у своїх руках ряд послідовних етапів процесу виробництва і розподілу. У логістичному ланцюзі дилери займають положення, найбільш близьке до кінцевих споживачів.

Розрізняють два види дилерів. Ексклюзивні дилери являються єдиними представниками виробника в даному регіоні та наділені виключними правами щодо реалізації його продукції. Дилери, які співпрацюють із виробником на умовах франшизи, іменуються авторизованими.

2. Дистриб'ютори – оптові та роздрібні посередники, що ведуть операції від імені виробника і за свій рахунок. Як правило, виробник надає дистриб'ютору право торгувати своєю продукцією на певній території протягом певного терміну. Таким чином, дистриб'ютор не є власником продукції. За договором ним купується право продажу продукції. Дистриб'ютор може діяти і від свого імені. У цьому випадку в рамках договору на надання права продажу укладається договір поставки. У ЛЦ дистриб'ютори зазвичай займають положення між виробником і дилером.

3. Комісіонери – це оптові та роздрібні посередники, що ведуть операції від свого імені й за рахунок виробника. Комісіонер не є власником продукції. Виробник (або комітент у цій операції) залишається власником продукції до її передачі й оплати кінцевим споживачем. Договір про постачання продукції укладається від імені комісіонера. Таким чином, комісіонер є посередником тільки для комітента, а не для кінцевого споживача, гроші якого перераховуються на рахунок комісіонера. При цьому ризик випадкового псування і загибелі продукції лежить на комітентові. Комісіонер зобов'язаний забезпечити збереження товару. Він відповідає за втрату або ушкодження продукції з вини комісіонера. Винагорода комісіонеру виплачується зазвичай у вигляді відсотків від суми проведеної операції, або як різниця між ціною, призначеною комітентом, і ціною реалізації.

4. Агенти – посередники, що виступають у якості представника або помічника іншої основної по відношенню до нього особи (принципала). Як правило, агенти є юридичними особами. Агент укладає угоди від імені і за рахунок принципала. За обсягом повноважень агенти поділяються на дві категорії. Універсальні агенти здійснюють будь-які юридичні дії від імені принципала. Генеральні агенти укладають тільки угоди, зазначені в дорученні. За свої послуги агенти отримують винагороду як за тарифами, так і за домовленістю з принципалом. Найбільш поширений вид агентської винагороди – відсоток від суми укладеної угоди.

Брокери – посередники при укладанні угод, що зводять контрагентів. Брокери не є власниками продукції, як дилери або дистриб'ютори, і не розпоряджаються продукцією, як дистриб'ютори, комісіонери або агенти. На відміну від агентів, брокери не перебувають у договірних відносинах з жодною із сторін, що заключають між собою угоди і діють лише на основі окремих доручень. Брокери винагороджуються тільки за продану продукцію. Їх доходи можуть формуватися як певний відсоток від вартості проданих товарів або як фіксована винагорода за кожну продану одиницю товару.

Завдання про вибір каналу розподілу вирішується на основі всебічного аналізу та економічного обґрунтування. При появі можливості більш результативно виконувати функції розподілу канал перебудовується. Для підвищення ефективності збуту часто використовуються багатоканальні системи розподілу продукції.

1.3. Організація фізичного розподілу

Усі операції, безпосередньо пов'язані з перетворенням матеріального потоку в розподільній мережі, складають зміст функції фізичного розподілу: навантаження, розвантаження, затарювання, перевезення, експедування, зберігання, сортування, комплектація, консолідація і т.ін.

Операції фізичного розподілу можуть виконуватися спеціалізованими підрозділами фірми-виробника або логістичними посередниками. Багато хто з логістичних посередників пропонують комплексне обслуговування у фізичному розподілі, об'єднуючи перевезення, експедирування, складування і зберігання вантажу, сортування, вантажопереробку. Вони мають великі вантажні термінали, здійснюючи інтеграцію переважної частини логістичних операцій у фізичному розподілі, ефективно обслуговуючи потреби збуту сотень товаровиробників. Компанії, що здійснюють подібне комплексне обслуговування товаровиробників або власників товарів, називають компаніями фізичного розподілу.

Особливістю таких компаній є обслуговування ними певної території (регіону), транспортних коридорів або певних груп споживачів. Вони зацікавлені у виконанні всього комплексу операцій фізичного розподілу впродовж якомога більшої частини логістичних каналів товаровиробників на певній території обслуговування. Звичайно, компанії фізичного розподілу працюють з декількома видами товарів і складів, керуючи товарними запасами, консолідуючи і розподіляючи товарні потоки, виконуючи операції пакування і передпродажного сервісу. У прагненні отримати максимальний прибуток вони роблять спроби захопити якомога більший контроль над товарними потоками окремих товаровиробників, або як можна більшої частки ринку транспортних послуг з просування певної номенклатури вантажів в територіальній зоні. Не будучи власниками товарів, вони беруть на себе тільки частину фінансового ризику, пов'язаного з рухом, зберіганням і обробкою товарів у каналах або мережі розподілу. Виробник або власник товару повинен враховувати витрати і фінансовий ризик, фіксувати ціну на кожному етапі руху товару, щоб зберегти контроль над товарним потоком і захистити свій прибуток. Укладаючи контракт на транспортні та інші послуги з фізичного розподілу своїх товарів, йому необхідно попередньо визначитися з прийнятним для нього рівнем розцінок на кожному етапі руху товару, виходячи з кінцевої ціни товару.

Коли продукт досягає кінцевої точки у виробничому ланцюзі і надходить у мережу фізичного розподілу, він далі проходить через ланцюг так званих центрів консолідації. У кожному центрі консолідації виконуються операції групування і поділу товарного потоку. Групування вантажів виконується для отримання більш великих вантажних одиниць з метою зниження витрат на зберігання, вантажно-розвантажувальні роботи та перевезення. Поділ вантажних одиниць на частини виконується для того, щоб кожна отримана одиниця була найбільш придатна для подальшого споживання. Одне з основних правил фізичного розподілу полягає в транспортуванні якомога далі і якомога частіше найбільших із можливих вантажних одиниць. Для досягнення цієї мети до кінця логістичного ланцюга необхідно «консолідувати», наскільки це можливо, усі різні складові товарного потоку, що направляється до кінцевої точки ланцюга. Прикладами такої консолідації є сортувальні станції в залізничних перевезеннях, вантажні термінали в автомобільних. У фізичному розподілі на всьому шляху просування товару до кінцевого споживача вантажні одиниці формуються на основі стандартних одиниць вантажу – упаковка, палет (піддон) або контейнер. При цьому основним завданням є вибір технології, яка дозволяє проводити дії з гуртування і поділу вантажів найбільш економічним чином: починаючи з однорідної отриманої одиниці, відтворювати для відправки ідентичної з точки зору перевезень та постачання, але складається з різних товарів, які направляються в одне місце призначення.

Центри консолідації відіграють важливу роль у реалізації стратегії товарного асортименту компаній, яка передбачає розробку і позиціонування товарних міксів, необхідних певним групам споживачів, їх наявність у визначені терміни в певних кількостях у певних точках розподільних каналів і мереж. Цей процес включає три основних етапи: концентрацію, кастомізацію, розсіювання.

Концентрація (консолідація) – збір великих кількостей одного або різних товарів, щоб вони негайно могли бути продані (відправлені) групою. Основним принципом концентрації є мінімізація суми можливих трансакцій (передавання товару і прав власності на нього). Типовими прикладами центрів консолідації є консолідаційні склади виробників або вантажні термінали, що збирають великі вантажні відправки з різних заводів. Споживачам простіше і швидше розміщувати асортиментне замовлення в консолідаційних центрах, ніж робити окремі замовлення кожному заводові окремо. Альтернативою може бути залучення промислових дистриб'юторів та оптовиків, що дозволяє виробникові і роздрібній торгівлі отримати прибуток від концентрації без безпосереднього виконання пов'язаних з нею робіт.

Кастомізація – процес сортування та групування товарів у індивідуальні комбінації на замовлення конкретних споживачів. Виробники можуть доставляти споживачам змішані або комбіновані групові відправки товарів, що дозволяє споживачам підтримувати мінімальні запаси, виробникам – заощаджувати на транспортних витратах. Кастомізація часто не обмежується простою сортуванням товарів у стандартні комбінації і включає спеціальну упаковку для просування товарів у ексклюзивних каналах розподілу.

Розсіювання – відправка індивідуальних асортиментних груп товарів споживачам у заданий час і місце з необхідним супутнім сервісом.

У каналі розподілу найвищі витрати несуть посередники, які стоять найближче до кінцевих споживачів; тільки після скорочення їх витрат можна шукати шляхи скорочення витрат інших логістичних посередників.

У мережах фізичного розподілу виникає необхідність мати центри обробки вантажів (дистрибутивні платформи), які застосовують автоматизоване обладнання для вантажопереробки вантажних одиниць трьох рівнів: пакет, палет, контейнер.

Перший рівень консолідації, що знаходиться в безпосередній близькості від виробничих центрів (або на їх території), має представляти складський консолідаційний центр з обладнанням для обробки великомасштабних запасів на рівні контейнерної одиниці.

Другий рівень консолідації, здатний вести автоматизовану обробку палетів, повинен розташовуватися на регіональних ринках і представляти собою складський консолідаційний центр, що працює з усіма типами виробничих центрів і вантажоодержувачів. У такому центрі здійснюється перехід від контейнерів, що завантажуються однорідними палетами з товарами одного найменування до відвантажувальних одиниць – палетів, завантажуваних коробками (пакетами) з одними і тими ж товарами, але здатними до транспортування в контейнерах, що містять різні товари (в автомобільних перевезеннях відвантажувальна партія повинна складатися з одного контейнера в один пункт призначення).

Третій рівень консолідації, безпосередньо наближений до кінцевого споживача, – це сортувальна лінія на рівні палетної одиниці, завантаженої упаковками, що містять різні товари. Ця сортувальна лінія повинна бути обладнана так, щоб приймати однорідні палетні одиниці, постачаючись від автоматизованого складу, і видавати однорідні палетні одиниці, які повинні завантажуватися в контейнери для доставки, наприклад, у роздрібну мережу. Дана схема організації фізичного розподілу товарів («вниз за потоком») може застосовуватися в зворотному порядку на всіх трьох рівнях для порожньої оборотної тари. В ідеалі весь логістичний ланцюг може бути побудований і обладнаний так, щоб здійснювати обробку та зберігання вантажів на рівні контейнерної вантажної одиниці.

Новими формами організації фізичного розподілу на основі інтеграції діяльності посередників і товаровиробників є:

– багатоканальне розподілення зі змінною інтенсивністю товарного потоку залежно від попиту;

– взаємодія з ексклюзивними партнерами в посередництві, яким надаються ексклюзивні права на вчинення певних логістичних процесів;

– розвиток вертикальної інтеграції, що передбачає захоплення каналів розподілу певних товарних груп на певних територіях (ринках збуту);

– побудова пов'язаних взаємин із партнерами, наприклад, зв'язування себе зобов'язаннями не продавати товар конкурента.

У найближчі роки розвиток організаційних форм і технологій розподілу очікується в наступних основних напрямках:

– централізація систем розподілу, що дозволяє підвищити швидкість і надійність поставок при скороченні рівня запасів;

– концентрація обсягів замовлень на поставку більшості товарів за рахунок спеціалізованих посередників;

– розвиток інформаційної підтримки бізнес-процесів, пов'язаних із просуванням поставок у логістичних ланцюгах і організацією продажів.

.


РОЗДІЛ 2

ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВ «АГРОХІМ» У СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

2.1. Загальна та організаційна характеристика ТОВ «АГРОХІМ»

ТОВ «АГРОХІМ» створене 14 листопада 2000 року, на основі угоди між громадянами України шляхом обۥєднання майна, грошових внесків та підприємницької діяльності  з метою отримання прибутку.

Товариство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банку, круглу печатку,  штамп і бланки, зі своїм найменуванням та інші  символи юридичної особи. Воно має право здійснити всі види господарської діяльності не заборонені законом, а також має повну господарську самостійність у позаекономічних і внутрішньогосподарських відносинах. Повне найменування підприємства державною мовою: Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОХІМ».

Місцезнаходження товариства: Луганська область, Слов'яносербський район, село Красний Луч, вулиця Новостройна, 1.

Товариство з обмеженою відповідальністю діє на підставі установчого договору і статуту. Однією з особливостей змісту установчих документів товариства є те, що вони, крім відомостей, загальних для всіх видів господарських товариств, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Основною метою  створення і діяльності підприємства є забезпечення потреб населення України  в продукції рослинництва, її переробки та реалізації, насичення ринку якісними товарами та послугами, отримання прибутку від виробничої та комерційної діяльності.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників, її повноваження при цьому визначено ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» та установчими документами товариства.

Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа у кількості не менше трьох осіб. Її діяльність регламентовано ст. 63 Закону України «Про господарські товариства».

Відповідно до ЗУ «Про товариства з обмеженою відповідальністю» товариством з обмеженою відповідальністю визнається засноване одним або кількома особами господарське товариство, статутний капітал якого розділений на частки визначених установчими документами розмірів; учасники товариства не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю суспільства, в межах вартості внесених ними внесків.

Суспільство повинно мати повне, і має право мати скорочене фірмове найменування російською та українською мовою.

Повне найменування Товариства: Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОХІМ», скорочене найменування ТОВ «АГРОХІМ».

Товариство вважається створеним як юридична особа з моменту його державної реєстрації у порядку, встановленому законом України «про державну реєстрацію фізичних та юридичних осіб».

Товариство створено без обмеження терміну діяльності.

Для забезпечення діяльності Товариство створюється статутний капітал з внесків Учасників Товариства.

Товариство сплачує податки відповідно до чинного законодавства.

Метою діяльності ТОВ «АГРОХІМ» є отримання прибутку від господарської діяльності, з подальшим її розподіл між учасниками Товариства відповідно до їх часток у статутному капіталі Товариства. У цих цілях ТОВ «АГРОХІМ» здійснює:

 вирощування зернових та технічних культур;

 оптову торгівлю хімічними продуктами;

 посередництво в торгівлі сільськогосподарською продукцією, закупівля у населення, вирощування, зберігання, переробка і реалізація сільськогосподарської продукції;

Витрачання чистого прибутку Товариства визначається за рішенням загальних зборів Учасників. Прибуток підлягає розподілу між Учасниками тільки після повної компенсації всіх витрат, пов'язаних з діяльністю товариства.

У суспільстві створюється резервний фонд, за рахунок якого покриваються можливі збитки суспільства.

Товариство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном.

Управління ТОВ «АГРОХІМ» здійснюється загальними зборами його учасників, яке є вищим органом товариства.

Всі учасники товариства мають право бути присутніми на загальних зборах учасників товариства, приймати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати при прийнятті рішень.

Для виконання рішень зборів учасників ТОВ «АГРОХІМ», збори обирається (призначається) Директор.

Для здійснення поточного контролю за діяльністю товариства зборами учасників обирається (призначається) Ревізійна комісія (Ревізор).

Так само для перевірки підтвердження правильності річної фінансової звітності товариства може залучатися професійний аудитор.

Виконавчим органом суспільства є Директор – Гладкіх О.Г. Директор вирішує всі питання поточної діяльності товариства, крім тих, які відносяться до виключної компетенції зборів учасників.

Директор підзвітний зборам учасників, і організовує виконання його рішень.

Директор без доручення діє від імені товариства, представляє його інтереси перед всіма юридичними особами та громадянами; укладає договори, в тому числі трудові, видає доручення, відкриває в банках рахунки, затверджує штатний розклад, видає накази і дає вказівки, обов'язкові для всіх працівників товариства.

Досягнення організаційних цілей пропонує спільну роботу людей, які є працівниками підприємства. Кожне підприємство потребує координації цієї взаємодії, встановлення певного внутрішнього порядку, цей порядок виявляється у формі організаційній структурі.

Організаційна структура визначає співвідношення між функціями, виконуваними співробітниками підприємства. Вона проявляється в таких формах як поділ праці, створення спеціалізованих підрозділів, ієрархія посад, внутрішньоорганізаційні процедури і є необхідним елементом ефективної організації, так як зраджує їй внутрішню стабільність і дозволяє домогтися певного порядку у використанні ресурсів.

Традиційно під організаційною структурою розуміється, перш за все, принцип, покладений в основу поділу праці.

Директору товариства з обмеженою відповідальністю підпорядковані усі спеціалісти - головних бухгалтер, начальник відділу збуту, начальник виробництва, крім того всі працівники.

Організаційна структура має відношення безпосередньо до організацій, де здійснюється та або інша спільна трудова діяльність, що існує в організаційних процесах: поділу праці, ресурсному забезпеченні, узгодженні обсягів, строків і послідовності роботи. Організаційні процеси у свою чергу обумовлюють необхідність вироблення цілей і стратегій діяльності, виконання процесів планування, мотивації, контролю, обліку, аналізу, тобто процесів керування. Виникає поняття організаційна структура керування як єдність стійких взаємозв'язків між елементами системи керування фірмами, що здійснюють виробничо-господарську й соціальну діяльність. Структура управління має зв'язувати окремі робочі місця підприємства відповідно до розпоряджень, повноважень, взаємодії. Структура управління організацією та організаційна структура - це упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів системи, яка визначає поділ праці і службові зв'язки між структурними підрозділами та робочими апаратами управління по підготовці, прийняттю та реалізації управлінських рішень. ТОВ „АГРОХІМ" має лінійну структуру управління, яка зображена на рисунку 2.1.

Рис. 2.1. Організаційна структура ТОВ „АГРОХІМ".

Лінійна структура управління це поділ праці між керівником, здійснюється за принципом поділу об'єктів, а не функціонального управління. Усі функції управління здійснює керівник усіх рівнів, кожний робітник підпорядковується одному керівнику та від нього отримує вказівки.

Переваги лінійної структури управління:

  •  відсутність суперечливих вказівок;
  •  відповідальність однієї людини;
  •  відповідальний виконавець за виконання задач;

Недоліки лінійної структури управління:

  •  необхідність високої кваліфікації керівника;
  •  збільшення часу проходження інформації;
  •  конфлікти      при      цій      системі      можуть      вирішуватися      не «горизонтально», а часто лише при втручанні керівництва.

Соціальне управління є однією з найскладніших галузей людської діяльності, в якій виявляються персоніфіковані відносини між людьми, які об'єднані трудовим процесом. Сучасне соціальне управління являє собою, як управління людьми, так і управління діловою інформацією, технологічними процесами. Воно охоплює всі дії й умови, котрі породжують техніко-організаційні, виробничі, психолого-педагогічні, соціально-психологічні та інші зв'язки людей. Ефективна управлінська діяльність неможлива без пізнання й використання соціальних та психологічних законів, оскільки вона пов'язана із взаємодією між людьми.

Таблиця 2.1

Характеристика кадрів управління

№ п/п

Найменування посади

Вік, повних років

Загальний стаж роботи

Стаж роботи в даній посаді

Освіта

середня

середня спец.

вища

1

Директор

52

30

11

в/о, «Экономика и управление на предприятиях АПК»

2

Заступник директора

57

35

9

в/о, «Економіка і підприємство», бакалавр з фінансів

3

Головний інженер

39

17

5

Агроном

4

Начальник відділу кадрів

40

18

9

в/о, «Менеджмент», спеціаліст з менеджменту

5

Начальник відділу охорони праці

46

20

10

в/о, «Техничне»

6

Нач сектора управлінського обліку

36

12

3

в/о, «Фінанси та кредит», економіст

Продовження табл. 2.1

7

Начальник відділу рослинництва

48

23

10

в/о, «Агрономія»

8

Начальник відділу маркетингу

36

16

6

в/о, «Маркетинг»

9

Слюсар

53

26

11

+

10

Економіст з пл-дог роботи

25

3

1

в/о, «Економіка і матеріально-технічне постачання», економіст

11

Економіст

42

20

8

в/о, «Фінанси та кредит», економіст

12

Менеджер з персоналу

32

6

4

в/о, «Менеджмент організацій»

13

Фінансовий менеджер

36

9

5

в/о, Економічне

14

Головний механік

45

13

8

в/о, «Механізація»

15

Лікар

42

15

11

в/о, «Медичне»

16

Лікар

30

8

6

в/о, «Медичне»

17

Начальник автопарку

58

26

11

+

18

Бригадир

46

23

11

+

19

Зав. рем. майстерні

49

20

11

+

20

Головний бухгалтер

37

15

11

в/о, «Облік і аудит», економіст

21

Бухгалтер

24

3

7

в/о,  «Бухгалтерський облік», економіст

22

Інженер з охорони праці

46

24

2

в/о, Сільськогосподарське будівництво», інженер-будівельник

23

Інженер з якості

29

8

1

в/о, «Агрономія»

24

Агроном

36

8

11

в/о, «Агрономія»

25

Агроном

42

10

10

в/о, «Агрономія»

26

Агроном

29

5

10

в/о, «Агрономія»

27

Агроном

23

1

1

в/о, «Агрономія»

28

Зоотехник

28

9

10

в/о, Зоотехничне

29

Селіцкіонер

33

11

2

в/о, «Агрономія»

30

Зооінженер

39

17

6

в/о, Зоотехничне

31

Інженер-проектувальник

45

23

8

в/о, Сільськогосподарське водопостачання та обводнення», інженер-гідротехнік

Продовження табл. 2.1

32

Директор автобази

47

25

2

в/о, «Автомобілі та автомобільне господарство», інженер-механік

33

Провідний юрист

41

19

4

в/о, «Правознавство», юрист

34

Маркетолог

36

12

6

в/о, «Маркетинг»

35

Водій

22

1

1

+

36

Водій

29

8

6

+

37

Водій

33

7

7

+

38

Водій

35

9

9

+

39

Технолог

35

12

6

в/о,  Технологія виробництва і переробки сільськогосподарської продукції

40

Технолог

27

5

1

в/о,  Зберігання і переробка рослинницької продукції

41

Інженер-механік

50

20

11

+

42

Інженер-електрик

57

23

11

+

43

Головний агроном

43

20

11

в/о, «Агрономія»

44

Еколог

27

5

2

в/о,  Агроекологія

45

Тракторист-машиніст с/х виробництва

47

25

10

+

46

Слюсар по ремонту автомобілів

45

23

5

+

Проаналізувавши характеристику кадрів управляння на підприємстві бачимо, що нараховується 26 професій, у багатьох працюючих досить великий стаж роботи та майже у всіх є вища освіта. Директор в ТОВ «АГРОХІМ» працює з того моменту як воно було створене, також як головний бухгалтер та агроном.

Управлінська діяльність — сукупність скоординованих дій та заходів, спрямованих на досягнення певної мети в межах організації.


Таблиця 2.2

Структура трудових ресурсів

Категорії працівників

2010р.

2011р.

2012р.

чисельність

Пит.вага %

чисельність

Пит.вага %

чисельність

Пит.вага, %

Загальна чисельність працівників

- у т.ч., що вступили в орендні     відносини із засновниками

   - у т.ч. працівників зайнятих у с/г виробництві

З них працівники:

         - постійні

          - сезонні

          - тимчасові

29

3

10

4

6

1

100

10,34

34,48

13,8

20,69

3,45

36

3

10

6

9

3

100

8,33

27,78

16,67

25

8,33

46

4

13

9

7

3

100

8,7

28,26

19,57

15,22

6,52

Облікові працівники

1

3,45

1

2,78

2

4,35

Працівники зайняті в підсобних підприємствах

1

3,45

1

2,78

1

2,17

Працівники торгівлі

1

3,45

1

  2,78

1

2,17

Працівники ЖКГ

1

3,45

1

2,78

1

2,17

Працівники зайняті іншими видами діяльності

1

3,45

1

2,78

1

2,17

У структурі трудових ресурсів підприємства бачимо, що за 3 роки загальна чисельність працівників збільшилась, тому що підприємство йде на подальший розвиток у виробництві сільськогосподарської продукції. Найбільш працюючих займають сезонні працівники, тому що в ТОВ «АГРОХІМ» вирощують рослинництва, котра в свою чергу є сезонною.

Для вдосконалення системи управління персоналом потрібне застосування великої кількості принципів, які дозволяють оптимальним чином вибудовувати систему взаємозв'язків між працівником і керівником. Так для будь-якої організації, а зокрема для ООО «АГРОХІМ» треба використовувати при роботі з персоналом ряд принципів, які характеризують вимоги до формування системи управління персоналом, і принципи, визначальні напрями розвитку системи управління персоналом. Усі принципи побудови системи управління персоналом реалізуються у взаємодії. Їх поєднання залежить від конкретних умов функціонування системи управління персоналом організації.

І тому, на основі показників ефективності управління, слід провести на товаристві наступні заходи:

- розробити систему покращення управління персоналом у культурному вимірі;

- потрібно внести покращення до стилю управління підприємством так як здебільшого на підприємстві функціонує адміністративний стиль управління персоналом;

- для вдосконалення управління необхідно створити таку систему управління персоналом, яка б забезпечувала оптимальне балансування організаційної поведінки працівників підрозділів;

- необхідно знайти "золоту середину", певний баланс, тобто організаційний порядок, який підтримував би організаційне середовище управління;

- налагодити субординаційні зв'язки - стосунки підпорядкування працівників "згори до низу", та координаційних зв'язків - узгодження різнорідних за положенням і рівням управління, а також малих управлінських інтересів;

- провести ретельний аналіз: забезпеченості підприємства необхідним трудовими ресурсами;

2.2 Фінансово–економічна характеристика ТОВ «АГРОХІМ»

В сільському господарстві земля – головний засіб виробництва. Завдяки такій властивості землі як родючість, вона активно впливає на процес сільськогосподарського виробництва. Хімічний і фізичний склад ґрунту, його інші важливі характеристики визначають родючість земельних ділянок, а відтак і дохід землевласників та землекористувачів. Окрім цього, землею необхідно розумно розпоряджатися. Тобто необхідно планувати раціональну структуру земельних угідь. Структура визначає процентне відношення окремих видів сільськогосподарських угідь до їх загальної площі. Найінтенсивніше використовується рілля і багаторічні культурні насадження. Тут виробляється найбільший обсяг валової і товарної продукції сільського господарства. Незважаючи на це, підвищувати їх питому вагу можна лише до раціональної межі, перехід за яку може привести до вітрової і водної ерозії, руйнування родючості ґрунту і, як наслідок, до істотного зниження урожайності. Саме тому аналіз структури сільськогосподарських угідь досить важливий.

Структура сільськогосподарських угідь  ТОВ  «АГРОХІМ»  представлена в   таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Структура сільськогосподарських угідь ТОВ «АГРОХІМ», 2010-2012 рр.

Показники

Землезабезпеченість

Структура с.-г. угідь

Відхилення, га

площа, га

питома вага %

2010  р.

2011 р.

2012 р.

2010р.

2011р.

2012 р.

2010 р.

2011 р.

2012 р.

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

Всього сільськогосподарських угідь

108,1

91,3

71,1

3134

3289

3269

100

100

100

135

Зокрема: ріллі

108,1

90,8

70,9

3134

3269

3263

100

99,4

99,8

129

 

Проаналізувавши землезабезпеченість сільськогосподарськими угіддями ТОВ «АГРОХІМ», робимо висновок, що сільськогосподарські угіддя нашого підприємства тільки у 2010 році були площею ріллі, а в 2011-2012 роках рілля стало менш ніж площа усього. Також ми бачимо, що у 2012 році значно знизився рівень землезабезпеченості сільськогосподарськими угіддями, в порівнянні з базовим 2010 роком. На сьогодні площа угідь складає 3269 га. В абсолютному виразі відхилення площі сільськогосподарських угідь свідчить про збільшення кількості землі на 135 га, що має істотний вплив на процес сільськогосподарського виробництва.

В таблиці 2.2 представлена структура посівної площі ТОВ «АГРОХІМ».

Таблиця 2.4

Склад і структура посівної площі ТОВ «АГРОХІМ»

Показники

Площа, га

Структура посівної

площі, %

Відхи-лення,

га

2010 р.

2011 р.

2012 р.

2010 р.

2011 р.

2012 р.

1

2

3

4

5

6

7

8

Площа ріллі

3134

3269

3263

100

99,4

99,8

129

Посівна площа

3134

3289

3269

100

100

100

135

Зернові та зернобо-

бові всього

2305

2329

1931

73,55

70,81

59,07

-374

З них:

- озима пшениця

1910

1882

1325

60,9

57,22

10,53

-585

- кукурудза на зерно

Х

55

316

Х

1,67

9,67

-

- ячмінь озимий

269

Х

17

8,58

Х

0,52

-

- ячмінь ярий

49

254

273

1,56

7,72

8,35

222

- овес

142

Х

Х

4,53

Х

Х

-

- сорго

77

138

Х

2,46

4,2

Х

-

Соняшник

660

649

800

21,06

19,73

27,47

89

Ріпак озимий

93

Х

Х

2,97

Х

Х

-

Овочі відкритого грунту

Х

Х

40

Х

Х

1,22

-

Площа пару

66

271

498

2,11

8,24

15,23

432

Проаналізувавши структуру посівної площі, представлену в табл. 2.4, робимо висновок, що найбільшу питому вагу мають зернові і зернобобові.

При цьому в динаміці за три роки спостерігається зменшення площі під зернові та зернобобові і в 2012 році їх площа склала 1931 га (59,07 % посівної площі), а саме збільшилась площа під кукурудзу на зерно, яка в 2011 році займала 55 га площі, а в 2012 році – вже 316 га, ячмінь ярий, який в 2010 році займав тільки 49 га площі, а в 2012 – 273 га.. Також значне місце в структурі посівної площі ТОВ «АГРОХІМ» займає соняшник, який в 2010 році займав 21,06 % посівної площі, а в 2012 році – 27,77 % . Слід зазначити, що порівняно з 2010-2011 роками, господарство припинило виробництво овса, сорго, ріпака озимого, натомість були введени овочі відкритого грунту.

Серед заходів, що забезпечують ефективне використання земельних ресурсів, важливе місце займають заходи, спрямовані на підвищення потенційних можливостей підприємства щодо збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з кожного гектара угідь. Такі можливості значно залежать від рівня інтенсивності використання земельних ресурсів. Порівняльна оцінка показників інтенсивності в динаміці за три роки представлена в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів в ТОВ «АГРОХІМ»

Показники

2010 рік

2011 рік

2012 рік

Відхилення, %

1

2

3

4

5

Ступінь розораності

100

99,4

99,8

Х

Питома вага інтенсивних

культур в загальній площі п/п,%:

-

-

-

-

  •  кукурудза на зерно

Х

1,75

9,67

-

- соняшнику

21,06

19,73

24,47

16,19

- овочів

Х

Х

1,22

-

З таблиці 2.5 робимо висновок, що в господарстві високий рівень розораності земель 99,8 %. Це свідчить про те, що господарство максимально використовує земельні ресурси, проте надто інтенсивне використання землі в перспективі може мати негативні наслідки. Негативним явищем є те, що протьогом трьох років серед інтенсивних культур присутній соняшник. Соняшник є найбільш рентабельною культурою, проте він також досить виснажує родючі шари ґрунту. А кукурудзу на зерно та овочі господарство зовсім вирощує не кожний рік та в значно меншій кількості, ніж соняшник.

Про економічну ефективність використання землі судять на основі системи натуральних і вартісних показників. Їх розрахунки представлені в таблиці 2.6, таблиці 2.7.


Таблиця 2.6

Натуральні показники ефективності використання землі в ТОВ «АГРОХІМ»

Показники

2010 рік

2011 рік

2012 рік

Відхилення, %

Врожайність культур, ц /га

- зернові - всього

31,57

24,21

21,55

-31,74

- озима пшениця

33,28

24,97

25,4

-23,68

- кукурудза на зерно

-

46,33

12,18

-

- ячмінь озимий

149,22

-

15,88

-89,36

- ячмінь ярий

10,08

16,44

14,07

39,58

- овес

4,68

-

-

-

- соняшник

16,68

31,08

23,57

41,31

Ріпак озимий

9,83

-

-

-

Овочі відкритого грунту

-

-

275,1

-

Виробництво зерна на 100 га ріллі, ц

2321,67

1724,99

1275,54

-45,06

Аналіз натуральних показників ефективності використання землі свідчить про ефективне використання ріллі та інших видів сільськогосподарських угідь протягом 2010 -2012 років. Про це свідчить майже на одному рівні показники урожайності зернових. Порівнюючи показники 2012 року з базовим роком, робимо висновок, що урожайність всіх культур в середньому зменшилось на 20 %, виробництво зерна також  зменшилось аж на 45,06 %. Проте підвищились показники ефективності використання землі для виробництва соняшника – зросли на 41,31% та ячміня ярового – на 39,58%.

Вартісні показники ефективності використання землі показали, що виробництво валової продукції в порівняних цінах на 100 га відповідних угідь в цілому по господарству і по галузям в звітному 2012 році вищі, ніж в базовому 2010 році. Показники товарної продукції в 2012 році нижчі за рівень базового по господарству – на 4,13 %. А виробництво чистої продукції збільшилось на 81,57 %. Проте операційного прибутку на 100 га с.-г. в 2012 році отримано на 66,99 % менше.

Таким чином, можемо підвести підсумки: ТОВ «АГРОХІМ» добре забезпечене земельними ресурсами, проте має дуже високий рівень розораності земель. В структурі посівної площі переважають озима пшениця та соняшник, також господарство щороку змінює склад посівних площ.

Таблиця 2.7

Вартісні показники ефективності використання землі в ТОВ «АГРОХІМ»

Показники

2010 рік

2011 рік

2012 рік

Відхилення, %

Виробництво валової продукції в порівняних  цінах на 100 га с.-г. угідь, грн. : всього по господарству

322061,26

386798,42

393374,12

22,14

Виробництво валової продукції рослинництва в порівняних цінах на 100 га ріллі, грн.

104757,65

121057,39

102191,74

-2,45

Товарна продукція в поточних цінах реалізації на 100 га с.-г. угідь, грн. :

- всього по господарству

394061,9

319726,36

377788,31

-4,13

Товарна продукція рослинництва в поточних цінах реалізації на 100 га ріллі, грн.

298401,6

321682,47

378482,99

26,84

Виробництво на 100 га

с.-г. угідь, грн. :

- чистої продукції

83647,1

74700,52

68234,93

81,57

  •  операційного прибутку

4170,39

4049,86

1376,57

-66,99

Економічне значення основних фондів полягає у тому, що вони є мірилом розвитку процесу праці в сільському господарстві, формують ступінь комплексної механізації та автоматизації виробництва, забезпечують якісне і своєчасне виконання сільськогосподарських робіт і цим визначально впливають на продуктивність праці.

На ефективність сільськогосподарського виробництва істотний вплив справляє структура основних засобів, вона представлена в таблиці 2.8.

З таблиці 2.8 робимо висновок, що в звітному році в структурі основних засобів найбільшу питому вагу займали активні засоби (79,05 %), при цьому, в порівнянні з базовим роком спостерігається збільшення їх частки за рахунок збільшення інших основних засобів. Співвідношення активних і пасивних основних засобів в 2012 році порівняно з 2010 роком збільшилось на користь активних. В 2012 році на 1 грн. пасивних засобів доводилось 3,78 грн. активних.

Таблиця 2.8

Структура основних засобів ТОВ «АГРОХІМ»

Найменування засобів

Сума, тис. грн.

Структура, %

Відхилення,%

2010 р.

2011р.

2012 р.

2010 р.

2011 р.

2012 р.

  1.  Будівлі, споруди та передавальні пристрої(пасивні зас)

423,3

467

467

22,04

22,77

20,93

10,32

  1.  Транспортні засоби

1468,4

1551,5

1721,5

76,46

75,65

77,14

17.23

  1.  Інші основні засоби

28,8

32,5

43,6

1,5

1,58

1,95

51,38

  1.  Всього активних засобів (2+3)

1497,2

1584

1764,1

77,96

77,23

79,05

17,82

  1.  Всього основних засобів(1+2+3)

1920,5

2051

2231,6

100

100

100

16,19

  1.  Доводиться активних засобів на 1 грн. пасивних 4/1

3,54

3,39

3,78

Х

Х

Х

Х

Ефективність використання основних виробничих фондів та їх вплив на кінцеві результати виробництва значно залежать від характеру руху цих фондів, а також від їх фізичного стану. Кількісно характер руху основних виробничих фондів визначається за допомогою низки показників, що представлені в   таблиці 2.7.

З аналізу таблиці 2.9, можемо зробити висновки, що в звітному році порівняно з базовим роком коефіцієнт зростання основних фондів збільшився  на 9,6 %, це свідчить про те, що коефіцієнт зносу також збільшився на 26,6 % - на початок року(10,8 % - на кінець року). Це призвело до зростання рівня зносу, тобто до зменшення коефіцієнта придатності основних фондів на 11,6 % - на початок року (6,45% - на кінець року), що свідчить про погіршення їх технічного стану.


Таблиця 2.9

Показники розміру, руху і стану основних фондів ТОВ «АГРОХІМ»

Показники

Роки

Відхилення, %

2010 рік

2011 рік

2012 рік

1. Наявність на початок року, тис. грн.

1920,5

2051

2232,1

16

2. Поступило (введено в дію нових засобів), тис. грн.

133,1

337,2

421,6

217

3. Вибуло (ліквідовано) основних засобів, тис. грн.

2,6

156,1

29,0

1015

4. Наявність на кінець року, тис. грн.

2051

2232,1

2624,7

28

  1.  Сума зносу:

а) на початок року, тис. грн.

580,8

776,6

862,7

49

б) на кінець року, тис. грн.

776,6

862,7

1086

40

6. Коефіцієнт зростання основних фондів (4/1)

1,067

1,08

1,17

9.6

7. Коефіцієнт оновлення основних фондів (2/4)

0,064

0,15

0,16

150

8. Коефіцієнт вибуття основних фондів (3/1)

0,001

0,076

0,01

900

9. Коефіцієнт сукупного відновлення основних фондів (2/1)

0,069

0,16

0,18

160,8

10. Коефіцієнт зносу основних фондів:

- на початок року (5А/1)

0,30

0,37

0,38

26,6

- на кінець року (5Б/4)

0,37

0,42

0,41

10,8

11. Коефіцієнт придатності основних фондів:

- на початок року ((1-5А)/1)

0,69

0,62

0,61

-11,6

- на кінець року ((4-5Б)/4)

0,62

0,61

0,58

-6,45

Аграрним підприємствам важливо знати, якою ціною виробляється валовий продукт, скільки авансованих засобів, в тому числі основних фондів, брало участь у його створенні. Відповідь можна дістати, визначивши економічні показники, представлені в таблиці 2.10.

Таблиця 2.10

Показники забезпеченості і ефективності використання основних виробничих фондів ТОВ «АГРОХІМ»

Показники

Роки

Відхилення, %

2010 рік

2011 рік

2012 рік

1.Фондозабезпеченність, грн./га

1,78

1,93

1,77

-0,56

2. Фондоозброєність, грн./чол.

102,55

111,6

131,23

27,96

3. Фондовіддача по валовій продукції

1,29

1,29

1,65

27,9

4.Фондомісткість по валовій продукції

0,77

0,77

0,6

-22,07

5. Рентабельність основних засобів, %

44,3

18,02

34,77

-21,5

Показники забезпеченості основними виробничими фондами, розраховані в таблиці 2.10. свідчать про невелике зменшення фондозабезпеченості в 2012 році порівняно з 2010 роком на 0,56 %. Показники фондоозброєність та фондовіддача зросли на 27,9 % кожний. Показник фондомісткості, котрий показує кількість основних виробничих фондів для виробництва однієї гривні продукції, в звітному році рівнявся 0,6 грн., що на 22,07 % менше порівняно з базовим роком (0,77 грн.). Також знизилась рентабельність основних засобів і в 2012 році вона складає 34,77 % проти 44,3 % 2010 року.

У процесі сільськогосподарського виробництва незамінну роль відіграє оборотний капітал як один з найважливіших факторів, що значно впливають на формування собівартості продукції. Склад оборотного капіталу аграрних підприємств досить різноманітний. Структура оборотного капіталу                ТОВ «АГРОХІМ» представлена в таблиці 2.11.

Таблиця 2.11

Склад і структура оборотних коштів ТОВ «АГРОХІМ»

Показники

Роки

Відхилення, %

2010 р.

2011 р.

2012 р.

тис. грн.

стр-ра, %

тис. грн.

стр-ра, %

тис. грн.

стр-ра, %

1. Виробничі запаси

920,2

42,95

1837,4

57,11

2990,1

44

1,05

2. Готова продукція

977,8

45,64

1370,3

42,59

3377,9

49,71

4,07

3. Грошові кошти

244,3

11,4

9,6

0,3

427,2

6,29

-5,11

8. Всього фондів обігу

1222,1

57,05

1379,9

42,86

3805,1

56

-1,05

9. Всього оборотних коштів

2142,3

100

3217,3

100

6795,2

100

Х

В складі оборотних коштів найбільшу питому вагу займає готова продукція (56%), частка якої  в порівнянні з 2010 роком зменшилась на 1,05%. На другому місці найбільшу питому вагу в 2012 році займають виробничі запаси  (44%), частка котрих порівняно з 2010 роком збільшилась на 1,05%.

Оборотний капітал знаходиться у постійному русі, послідовно проходячи всі стадії кругообігу. Його запас на кожній стадії повинен бути таким, щоб забезпечити непереривну роботу підприємства. Особливістю кругообігу капіталу в сільському господарстві є те, що він авансується на тривалий час, нерідко на рік і більше. Це, насамперед, зумовлено технологією виробництва продукції. Показники оборотності оборотних коштів ТОВ «АГРОХІМ» розраховані в таблиці 2.12.

Таблиця 2.12

Показники оборотності оборотних коштів в ТОВ «АГРОХІМ»

Показники

Роки

Відх., %

2010 рік

2011 рік

2012 рік

1. Виручка від реалізації, тис. грн.

9635

10508,9

12583,6

30,6

2. Середньорічний залишок оборотних коштів, тис. грн.*

2142,3

3217,3

6795,2

217,18

3. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів

4,5

3,27

1,85

-58,89

4. Коефіцієнт закріплення засобів в обороті

0,22

0,31

0,54

127,27

5. Тривалість 1 обороту, дні

81,11

111,62

197,3

143,25

6. Виробничі запаси, тис. грн.

920,2

1837,4

2990,1

224,94

7. Готова продукція, тис. грн.

977,8

1370,3

3377,9

245,46

8. Коефіцієнт оборотності виробничих запасів

10,47

5,72

4,21

-59,79

9. Коефіцієнт оборотності готової продукції

9,85

7,67

3,73

-62,13

Аналізуючи дані таблиці 2.12, можемо зробити висновки, що показники оборотності оборотних коштів свідчать про негативну тенденцію зміни швидкості обороту коштів. Так, в 2012 році коефіцієнт оборотності оборотних коштів зменшився на 58,89 % в порівнянні з базовим роком. Отже і тривалість 1 обороту збільшилась з 81,11 днів в 2010 році до 197,3 дня в 2012 році. Також у звітному році знизились коефіцієнти оборотності виробничих запасів та оборотності готової продукції в порівнянні з 2010 роком.

Для оцінки ефективності використання оборотного капіталу, визначення потреби в ньому і обґрунтованого управління процесом прискореного обороту застосовують низку показників, представлених в таблиці 2.13.


Таблиця 2.13

Показники ефективності використання оборотних коштів ТОВ «АГРОХІМ»

Показники

Роки

Відх., %

2010 рік

2011 рік

2012 рік

1

2

3

4

5

1. Товарна продукція, тис. грн.

9635

10508,9

12583,6

30,6

2.Валова продукція в поточних цінах, тис. грн.*

10093,4

12721,8

12859,4

27,4

3. Валовий прибуток (збиток), тис. грн.

14,6

53,2

49,6

239,73

4. Середньорічний залишок оборотних коштів, тис. грн.**

2142,3

3217,3

6795,2

217,18

5. Матеріальні витрати, тис. грн.

5680,5

999,4

2684,3

-52,75

6. Отримано товарної продукції на 1 грн.  оборотних коштів, грн. (1/4)

4,5

3,27

1,85

-58,89

7. Отримано прибутку на 1 грн. оборотних коштів, грн. (3/4)

0,007

0,02

0,007

-

8. Фондовіддача (2/4)

4,71

3,95

1,89

-59,87

9. Матеріаловіддача (2/5)

1,78

12,73

4,79

169,1

10. Матеріаломісткість (5/2)

0,56

0,08

0,2

-65,29

Аналіз показників ефективності використання оборотних коштів вказує на те, що використання оборотного капіталу в 2012 році було менш ефективним, в порівнянні з попередніми роками. Так, на 1 грн. оборотних коштів отримано 1,89 грн. що відповідно на 59,87% менше, ніж в 2010 році. Також в 2012 році зменшилась матеріаломісткість виробництва на 65,29 % порівняно з 2010 роком. Як відомо зниження матеріаломісткості дозволяє отримати більше готових продуктів з тих же матеріальних ресурсів, так в звітному році на 1 грн. матеріальних витрат отримано на 169,1 % більше валової продукції.

Отже, можемо зробити висновок, що в ТОВ «АГРОХІМ» спостерігається негативна тенденція щодо збільшення тривалості обороту оборотних коштів. Також в структурі оборотних коштів переважають фонди обігу, що безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва, а лише  обслуговують його. Також у звітному році знизились показники ефективності використання оборотних коштів.

Спеціалізація аграрних підприємств – це переважаюче виробництво в них відповідного виду (видів) продукції, для якого існують найсприятливіші природнокліматичні умови. Для визначення спеціалізації аграрних підприємств використовують показник структури товарної продукції. А щоб вирахувати ступінь розвитку всіх товарних галузей на підприємстві, необхідно визначити і проаналізувати коефіцієнт зосередження товарного виробництва:

Кс=100 ÷ ∑ Ув* (2* Ni-1)   (2.1),

де Ув – питома вага галузі в структурі товарної продукції, %;

Ni – порядковий номер галузі в ранжованому ряду.

Для визначення спеціалізації господарства, скористаємося таблицею 2.14 згідно з формулою (2.1), коефіцієнт зосередження товарного виробництва в 2010 році складає 0,19; в 2011 році – 0,21; в 2012 році – 0,18 (див. таблицю 2.14).

 Таблиця 2.14

Склад і структура товарної продукції ТОВ «АГРОХІМ»

Найменування

2010 рік

2011 рік

2012 рік

Ув*

(2*Ni–1)

тис. грн.

пит. вага, %

Ni

тис. грн.

пит. вага, %

Ni

тис. грн.

пит. вага, %

Ni

2010

рік

2011

рік

2012

рік

Зернові – всього

2305

77,74

1

2329

78,21

1

1931

69,69

1

77,74

78,2

69,6

Пшениця озима

1910

64,42

2

1882

63,2

2

1325

48,82

2

193,2

189

146

Кукурудза на зерно

-

-

х

55

1,85

6

316

11,4

4

-

-

79,8

Ячмінь озимий

269

9,07

4

-

-

х

17

0,61

7

63,79

-

7,93

Ячмінь ярий

49

1,65

7

254

8,53

4

273

9,85

5

21,45

59,7

88,6

Овес

142

4,79

5

-

-

х

-

-

х

43,11

-

-

Сорго

77

2,6

6

138

4,63

5

-

-

х

28,6

41,6

-

Соняшник

660

22,26

3

649

21,79

3

800

28,87

3

111,3

108

144

Овочі відкритого грунту

-

-

х

-

-

х

40

1,44

6

-

-

15,84

Всього по господарству

2965

100

х

2978

100

х

2771

100

х

538

478

552

            Коефіцієнт зосередження 2010 року: 100 / 538,91 = 0,19

Коефіцієнт зосередження 2011 року: 100 / 478,14 = 0,21

Коефіцієнт зосередження 2012 року: 100 / 552,72 = 0,18

Такі коефіцієнти зосередження товарного виробництва свідчать про те, що в 2010 та 2012 роках підприємство мало багатогалузевий рівень спеціалізації. Зокрема на вирощуванні соняшнику, який в структурі товарної продукції займає 144,35 % в звітному році. У 2011 році господарство мало слабкий рівень спеціалізації.

Рентабельність – це основний відносний показник ефективності роботи підприємства. В таблиці 2.15 представлені показники рентабельності товарної продукції рослинництва в ТОВ «АГРОХІМ».

                                   Таблиця 2.15

Рівень рентабельності товарної продукції рослинництва ТОВ «АГРОХІМ»

№п/п

№ графи

Показники

Види продукції рослинництва

зернові - всього

озима  пшениця

ячмінь озимий

ячмінь ярий

сорго

соняшник

овочі відкритого грунту

всього за галуззю

№ коду

0020

0025

0031

0023

0035

0040

0071

0010

1.

4

Кількість реалізованої продукції, ц

2010 рік

61658

52101

7545

293

1494

9603

Х

Х

2011 рік

37660

31883

2548

3

3226

18340

Х

Х

2012 рік

38306

34557

Х

1830

Х

19629

3227

Х

2.

7

Виручка від реалізації, тис. грн..

2010 рік

6465,7

5563,2

725,3

25

103,8

2596,7

Х

9352

2011 рік

5147,3

4620,8

255,7

0,2

270,6

5368,5

Х

10515,8

2012 рік

5651,9

5219,6

Х

195,7

Х

6586,2

11,8

12349,9

3.

7/4*

1000

Ціна реалізації 1 ц продукції, грн.

2010 рік

104,86

106,78

96,13

85,32

69,48

270,41

Х

Х

2011 рік

136,68

144,93

100,35

66,67

Х

292,72

Х

Х

2012 рік

147,55

155,31

Х

106,94

Х

335,53

Х

Х

4.

6

Собівартість реалізованої продукції, тис. грн.

2010 рік

3831,3

3178,2

550,7

19

71,7

1094,7

Х

5057,8

2011 рік

3731,6

3379,6

Х

0,3

206,5

2934,4

Х

6666

2012 рік

5693,3

5183,5

Х

274,5

24

4807,2

80,7

10681,2

5.

6/4*

1000

Собівартість 1 ц, грн.

2010 рік

62,14

61

72,99

64,85

47,99

113,99

Х

Х

20 11 рік

99,09

106

Х

100

64,01

160

Х

Х

2012 рік

148,63

150

Х

150

Х

244,9

25,01

Х

6.

7-6

Валовий прибуток (+), збиток (-), тис. грн.

2010 рік

2634,4

2382

174,6

6

32,1

1502

Х

4294,2

20 11 рік

1415,7

1241,2

Х

-0,1

64,1

2434,1

Х

3849,2

2012 рік

-41,4

36,1

Х

-78,8

1,3

1679

31,1

1668,7

7.

(7-6)/6

*100

Рівень рентабельності виробництва, %

2010 рік

68,76

74,95

31,71

31,58

44,77

137,21

Х

84,9

2011 рік

37,94

39,05

Х

-33,33

31,04

82,95

Х

57,74

2012 рік

-0,73

0,7

Х

-28,71

5,42

34,22

38,54

15,62

8.

(7-6)/7

*100

Рівень рентабельності продажів, %

2010 рік

40,74

42,82

24,07

24

30,92

57,84

Х

45,92

2011 рік

27,5

26,86

Х

-50

23,69

45,34

Х

36,6

2012 рік

-0,73

0,69

Х

-14,67

5,14

25,49

27,82

13,51

Визначивши рівень рентабельності товарної продукції рослинництва, можемо зробити висновок, що в цілому галузь рослинництва в ТОВ «АГРОХІМ» є прибутковою. В звітному році рівень рентабельності виробництва склав      15,62 %.  Проте це нижче за показник базового року, коли рентабельність була на рівні 84,9 %. Якщо проаналізувати окремі види продукції, то зазначимо, що протьогом трьох років найбільш рентабельним було виробництво овочів відкритого грунтуу (38,54 %). Також в звітному році було рентабельним виробництво соняшника, порівняно з попередніми роками, так в 2012 році рівень рентабельності склав 34,22 %.

Для характеристики фінансового стану підприємства, ми обробили інформацію балансу господарства. Фінансовий стан підприємства визначають за допомогою показників платоспроможності і фінансової стійкості, що представлені в таблиці 2.16.

Таблиця 2.16

Аналіз показників фінансового стану ТОВ «АГРОХІМ»

Показники

2010 рік

2011 рік

2012 рік

Відхилення, %

Показники ліквідності і платоспроможності

1. Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття)

0,68

2,66

1477,22

217138,24

2. Коефіцієнт термінової ліквідності

0,39

1,14

827,2

212002,56

3. Коефіцієнт моментальної ліквідності (абсолютною)

0,07

0,01

92,87

132571,43

4. Коефіцієнт ліквідності запасів

0,29

1,52

650,02

224044,83

5. Коефіцієнт мобільності активів

0,3

0,45

0,38

26,67

6. Коефіцієнт співвідношення активів

0,43

0,81

0,61

41,86

Оцінка фінансової стійкості підприємства

1. Коефіцієнт незалежності (автономії)

0,56

0,83

1

78,57

2. Коефіцієнт заборгованості

0,44

0,17

0,0003

-99,93

3. Коефіцієнт фінансового ліверіджу

0,79

0,2

0,0003

-99,96

4. Коефіцієнт маневреності

-0,25

0,34

0,38

-252

5. Коефіцієнт  фінансового ризику

1,27

4,94

3906,46

307495,58

6. Коефіцієнт фінансової стійкості

1,27

4,94

3906,46

307495,58

Показники рентабельності, %

1.Рентабельність майна

36,6

34,22

12,99

-64,51

2. Рентабельність основного капіталу

52,21

62

19,95

-61,79

3. Рентабельність власного капіталу

65,41

41,14

12,41

-81,03

Проаналізувавши показники фінансового стану ТОВ «АГРОХІМ», можемо зробити висновок, що підприємство досить привабливе для кредиторів, оскільки коефіцієнти загальної і термінової ліквідності значно перевищують оптимальний рівень. Проте в ТОВ «АГРОХІМ» у 2012 році на 132571,43 % порівняно з 2010 роком збільшилась сума грошових коштів і тому за рахунок них може бути покрито аж 65002  % поточних зобов’язань. В структурі балансу оборотні активи займають 38 %, це в порівнянні з базовим роком на 26,67 % більше.

Показники фінансової стійкості свідчать про наступне: 100% авансованого капіталу становить власний капітал, 0,03 % - позиковий. Коефіцієнт маневреності вказує на те, що 38 % власного капіталу складають високоліквідні оборотні кошти. Підприємство досить привабливе для інвесторів, так як воно не має довгострокових зобов’язань. Сума власних коштів у 3906,46 рази перевищує суму поточних зобов’язань. Порівнюючи фінансові показники звітного року з базовим, зазначимо, що фінансовий стан дещо погіршився, проте все ще знаходиться в межах допустимих норм. Так, рентабельність майна в звітному році склала 12,99 % проти 36,6 % в базовому році.

Для оцінки стану підприємства з погляду можливості його банкрутства, розраховують індекс Альтмана. Розрахунок даного індексу здійснюється на основі п’яти показників, які є індикаторами фінансово-економічного стану підприємства:

  1.  норма прибутку на авансований капітал – визначається діленням прибутку від звичайної діяльності до оподаткування на авансований капітал підприємства;
  2.  віддача авансованого капіталу по товарній продукції - розраховується діленням вартості товарної продукції на величину авансованого капіталу;
  3.  співвідношення власного і позикового капіталу – визначається діленням власного капіталу на позиковий капітал підприємства;
  4.  величина реінвестованого прибутку на одиницю вартості авансованого капіталу – розраховується діленням прибутку підприємства, направленого на збільшення статутного фонду підприємства, а також резервного капіталу на активи підприємства;
  5.  питома вага власних оборотних коштів в авансованому капіталі – визначається діленням цих засобів на авансований капітал підприємства;

Індекс Альтмана розраховується по формулі:

Z = 3,3К1+1,0К2+0,6К3+1,4К4+1,2К5                  (2.2)

Критичне значення індексу Z, розраховане Альтманом, складає 1,8. З ним зіставляється його фактичне значення. Якщо Z фактичне < 1,8, то в недалекому майбутньому можливе банкрутство підприємства за умови, що не будуть прийняті необхідні заходи по зміцненню його фінансово-економічного стану. Якщо фактичне значення вище критичного стан підприємства задовільний  або ж міцний залежно від ступеня перевищення фактичного значення коефіцієнта Z  над його критичним значенням.

Розрахунок індексу Альтмана представимо у вигляді таблиці.

Таблиця 2.17

Розрахунок індексу Альтмана

Показники

2010 рік

2011 рік

2012 рік

сума

питома вага

сума

питома вага

сума

питома вага

1

2

3

4

5

6

7

8

1

Авансований капітал, тис. грн.

7163,1

Х

7180,3

Х

17974,3

Х

2

Прибуток до оподаткування, тис. грн.

4690,7

Х

2621,5

Х

2456,9

Х

3

Вартість товарної продукції, тис. грн.

5680,5

Х

7972

Х

10357,6

Х

4

Позиковий капітал, тис. грн.

3155,1

Х

1209,1

Х

4,6

Х

5

Власний капітал, тис. грн.

4008

Х

5971,2

Х

17969,7

Х

6

Вартість власних оборотних коштів, тис. грн.

-1012,8

Х

2008,2

Х

6790,6

Х

7

Реінвестований капітал, тис. грн.

2621,5

Х

2456,9

Х

16869,7

Х

8

К1 = 2/1*3,3

2,16

53,33

1,2

19,7

0,45

0,02

9

К2 = 3/1*1

0,79

19,51

1,11

18,23

0,58

0,02

10

К3 = 5/4*0,6

0,76

18,77

2,96

48,6

2308,27

99,88

11

К4 = 7/1*1,4

0,51

12,59

0,48

7,88

1,31

0,06

12

К5 = 6/1*1,2

-0,17

-4,2

0,34

5,58

0,45

0,02

13

Індекс Альтмана (8+9+10+11+12)

4,05

100

6,09

100

2311,06

100

З таблиці 2.17 робимо висновок, що ТОВ «АГРОХІМ» має дуже низький рівень вірогідності банкрутства. Так, індекс Альтмана 2311,06 значно перевищує максимальний рівень (2,91), що має найнижчий рівень вірогідності. Це дає змогу стверджувати, що фінансовий стан господарства досить міцний. Зауважимо лише, що найбільшу роль в цьому зіграло співвідношення позикового і власного капіталу (99,8 %), хоча цей показник має найменший ступінь впливу на значення індексу Альтмана.

Найважливіша проблема будь-якого українського підприємства, що працює в ринкових умовах, – це проблема його виживання і забезпечення безупинного розвитку. Ефективне вирішення цієї проблеми полягає у створенні і реалізації конкурентних переваг, що значною мірою можуть бути досягнуті на основі правильно розробленої й ефективної стратегії розвитку підприємства.

Вся діяльність сільськогосподарських підприємств мусить обов’язково базуватися на точному і вивіреному знанні потреб цільового ринку і споживчого попиту, оцінці та врахуванні умов виробництва в найближчий час і на перспективу. Формування оперативної системи управління конкурентоздатністю аграрних підприємств повинно грунтуватися на: забезпеченні перманентного підвищення якості продукції, її привабливості для споживача; оптимізації пропозиції товарів і доступних споживачеві цін; створенні ефективної збутової мережі на основі стабільних контактів з посередницькими торговими фірмами та агенціями; врахування національних особливостей та специфіки запитів споживачів у різних регіонах.

В умовах ринкової економіки конкурентоспроможними можуть бути лише ті підприємства, які досягають високого рівня ефективності виробництва. Ця проблема може бути вирішена завдяки переходу на інтенсивний тип розвитку. Під інтенсивністю слід розуміти концентрацію до оптимального рівня авансованого капіталу на гектар земельних угідь, що забезпечує випереджаюче збільшення виробництва продукції з цієї площі і підвищення ефективності використання вкладених ресурсів. Інтенсифікація – це багатогранний процес формування інтенсивного типу розвитку шляхом комплексної механізації та автоматизації виробництва, його хімізації та електрифікації, впровадження енерго-, водо- і ресурсозберігаючих технологій, меліорації земель, вдосконалення організації праці та матеріального стимулювання.

В таблиці 2.18 представлен аналіз основних показників інтенсивності та ефективності інтенсифікації в ТОВ «АГРОХІМ» в динаміці за три роки.

Таблиця 2.18

Аналіз показників рівня інтенсивності і ефективності інтенсифікації

Показники

Роки

Відх, %

2010 рік

2011 рік

2012 рік

1

2

3

4

5

1. Авансований капітал, тис. грн.*

7472,55

7171,7

17571,15

139,16

2. Площа сільськогосподарських угідь, га

3134

3289

3269

4,31

3. Середньорічна чисельність працівників, чол..

29

36

46

58,62

4. Середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн..**

5205

4491,9

11541,3

121,73

5. Виробничі витрати, тис. грн..

7028,1

8105,2

10402,6

48,01

6. Валова продукція в порівняних цінах, тис. грн. ***

10093,4

12721,8

12859,4

27,4

7. Виручка від реалізації, тис. грн.

9635

10508,9

12583,6

30,6

8. Собівартість реалізованої продукції, тис. грн.

9649,6

7972

10357,6

7,34

9. Чиста продукція, тис. грн.****

7706,8

9494,9

5637

-26,86

10. Валовий прибуток (збиток), тис. грн.

2621,5

2456,9

2230,6

-14,91

Показники рівня інтенсивності:

Сума авансованого капіталу на 1 га с.-г. угідь, тис. грн.

2,29

2,18

5,5

140,17

Фондозабезпеченність, тис. грн.

1,66

1,37

3,53

112,65

Виробничі витрати на 100 га сільгоспугідь, тис. грн.

224,25

246,43

318,22

41,9

Фондоозброєність, тис. грн.

179,48

124,78

250,9

39,79

Фондовіддача, грн.

1,94

2,83

1,11

-42,78

Фондомісткість, грн.

0,52

0,35

0,9

73,08

Результати інтенсифікації:

  1.  Окупність авансованого капіталу валовою продукцією, грн.

1,35

1,77

0,73

-45,93

2. Отримано на 100 га сільгоспугідь, тис. грн.:

а) валової продукції

322,06

386,8

393,37

22,14

б) чистої продукції

245,91

288,69

172,44

-29,88

в) валового прибутку

83,65

74,7

68,23

-18,43

Ефективність інтенсифікації:

1. Отримано на 100 грн. поточних витрат, грн.:

а) валової продукції

143,61

156,96

123,62

-13,92

б) чистої продукції

109,66

117,15

54,19

-50,58

в) валового прибутку

37,3

30,31

21,44

-42,52

2. Отримано на 100 грн. основних виробничих фондів, грн.:

а) валової продукції

193,92

283,22

111,42

-42,54

б) чистої продукції

148,07

211,38

48,84

-67,02

в) валового прибутку

50,37

54,7

19,33

-61,62

3. Отримано на середньорічного працівника, тис. грн.:

а) валової продукції

345,92

353,38

279,55

-26,99

б) чистої продукції

265,75

263,75

122,54

-53,89

в) валового прибутку

90,4

68,25

48,49

-46,36

4. Рівень рентабельності товарної продукції, %

27,17

30,82

21,54

-20,72

З таблиці 2.18 робимо висновок, що в звітному році ТОВ «АГРОХІМ» авансувало у виробництво на 139,16 % більше капіталу, в результаті чого на 39,79 %  зросла фондоозброєність. Проте також зросли і виробничі витрати в 2012 році на 41,9 %, порівняно з базовим роком. Стрімкий ріст виробничих витрат на виробництво продукції (48,01 %) і собівартість (7,34 %) призвели до зниження рівня рентабельності на 20,72 %. Визначивши ступінь впливу авансованого капіталу й ефективності його використання на приріст валової продукції, визначають економічний тип розвитку підприємства. Щоб визначити економічний тип відтворення в ТОВ «АГРОХІМ», проаналізуємо таблицю 2.19.

Таблиця 2.19

Визначення частки приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва

Ум позн

Показники

Роки

2010 рік

2011 рік

2012 рік

ВП

1. Обсяг валової продукції в поточних цінах, тис. грн.

10093,4

12721,8

12859,4

∆ВП

2.Приріст обсягу валової продукції, %   

(ВПзад.-ВПбазов.)/ВПбазов*100

27,4

АК

3. Авансований капітал, задіяний у виробництві, тис. грн.

7472,55

7171,7

17571,15

∆АК

4. Приріст авансованого капіталу, %

(АКзад.-АКбазов.)/АКбаз * 100

139,16

∆Екс

5. Частина приросту продукції за рахунок екстенсивного чинника, % ∆Екс = (∆АК/∆ВП)*100

507,88

∆Інт

6. Частина приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва, %

∆Інт = [1-(∆АК/∆ВП)]*100

-408

З таблиці 2.19 робимо висновок, що в результаті приросту авансованого капіталу в звітному році отримано більше валової продукції. При цьому, 139,16 % цього приросту відбулося за рахунок екстенсивного чинника, тобто за рахунок збільшення суми вкладених ресурсів. Отже, робимо висновок, що станом на 2012 рік ТОВ «АГРОХІМ» мало переважно – екстенсивний (екстенсивно - інтенсивний) тип відтворення.

Для більш ефективної організації управління конкурентоздатністю підприємства необхідні додаткові вкладення в розвиток перспективних галузей виробництва, завоювання більшої частки ринку, повніше використання державної підтримки, використання засобів формування попиту і стимулювання збуту, застосування передових досягнень в техніці, технології, організації управлінні та маркетингу.

З метою оптимізації фінансового стану підприємств, що є необхідним для реалізації поставлених завдань, необхідно розробити систему моніторингу поточної фінансової діяльності, основною метою якої є своєчасне визначення фактичних результатів фінансової діяльності від передбачених, що викликають погіршення фінансового стану підприємства; визначення причин цих відхилень та розробка заходів із коригування, нормалізації та підвищення ефективності фінансової діяльності підприємства.

Висновки: формування організації управління конкурентоздатністю підприємств аграрного сектору економіки Луганської області має свою специфіку і ряд особливостей. Вагомим  чинником,  який  впливає  на  конкурентоздатність аграрних підприємств є стан ринкової інфраструктури в регіоні як свідомо створених  інституцій,  що  обслуговують  взаємодією  суб’єктів господарювання,  сприяють  процесам  купівлі  і  продажу  та  руху  товарно-грошових потоків. Формування оперативної системи управління конкурентоздатністю аграрних підприємств повинно грунтуватися на: забезпеченні перманентного підвищення якості продукції, її привабливості для споживача; оптимізації пропозиції товарів і доступних споживачеві цін. Для економічного зростання Луганщина має конкурентні переваги: вигідне географічне положення регіону; сприятливі агро-кліматичні умови;  велику площу земельних угідь та зрошуваних земель; матеріально-технічну базу;  ринкову  інфраструктуру.

2.3. Стандартизація та гармонізація в розподілі

Стандартизація та гармонізація характеристик вантажу, тари, засобів вантажоперевезень і вантажопереробки, упаковки та маркування вантажів, штрихового кодування й автоматичного сканування штрихових кодів, – це те, без чого не можлива ефективна організація сучасних транспортно-складських процесів у виробництві, закупівлі та розподілі.

Стандартизація у вантажоперевезеннях та вантажопереробці. Для забезпечення безперервності матеріального потоку протягом всього ланцюга постачань і високої ефективності операцій над ним необхідне взаємне узгодження (гармонізація) характеристик складових матеріального потоку і засобів, що беруть участь у його просуванні і перетворенні.

Елементами, які своїми параметрами пов'язують усі різноманітні процеси над матеріальним потоком у єдине ціле, є «transaction units» – обліково-договірні одиниці. Такі одиниці є результатом узгоджень і угод між партнерами в ланцюзі постачань і встановлюють різноманітні характеристики як самих поставок, так і процедур, пов'язаних з їх здійсненням. Ці характеристики встановлюються на досить довгий період дії для того, щоб полегшити виконання багаторазово повторюваних операцій на всьому шляху просування потоку товарів від джерела до місця споживання.

Розрізняють чотири категорії обліково-договірних одиниць: загальнологістичні (прийому і обробки замовлень, інформаційно-комп'ютерної підтримки, засобів обчислювальної техніки і зв'язку, оформлення договорів, тарифікаційні, страхування ризиків); продукції і тари (споживчі, упаковки, кінцевого збуту й фізичного переміщення); транспорту (усіх видів транспорту, змішаних перевезень, у т.ч. окремо міжнародних); складування та вантажопереробки (відправки, поставки, обробки, сортування (комплектації), консолідації, зберігання, поповнення запасів, технічних і технологічних параметрів складської вантажопереробки).

Обліково-договірні одиниці кожного найменування в свою чергу мають сувору ієрархію за форматом, розмірами та іншими кількісними характеристиками, де перехід від найменшої до найбільшої здійснюється гармонійно. Гармонізація та стандартизація за всіма напрямками і протягом всього ланцюга постачань стали необхідною умовою забезпечення ефективності виробничої і постачальницько-збутової діяльності підприємств.

Надзвичайно важливе значення має гармонізація та стандартизація характеристик продукції, з одного боку, і засобів транспорту, складування і вантажопереробки, – з іншого. При цьому в якості сполучної ланки між ними виступають характеристики транспортно-складської тари, до числа яких відносяться: вага брутто, вага нетто, висота, ширина, довжина, міцність на роздавлювання, кліматична стійкість, вага тари, корисне навантаження, висота вантажу, обсяг вантажу, різні способи захисту, швидкість транспортування, придатність одиниці для будь-яких способів транспортування, навантаження, розвантаження, зберігання, і т.ін.

Різноманіття характеристик продукції викликає необхідність постійного узгодження між ними в ланцюгах поставок. Процедура погодження характеристик продуктів отримала назву продуктова гармонізація. Продуктова гармонізація передбачає не тільки домовленість (угоду) про характеристики продуктів, але на цій основі раціоналізацію і стандартизацію обліково-договірних одиниць у всіх областях операційної діяльності підприємств, так чи інакше пов'язаних з просуванням або перетворенням потоку продуктів. Стандартизація призводить до зниження витрат при збільшенні обсягів однорідних і постійно повторюваних робіт. Для цього стандартизація повинна починатися зі стадії проектування продукту, щоб спочатку його розміри або розміри пакувальної партії відповідали об'ємним модулям транспортних засобів та іншим характеристикам елементів транспортно-складської інфраструктури.

Продуктова гармонізація охоплює різні обліково-договірні одиниці продукції і тари, насамперед фізичного переміщення – вантажних одиниць. Вантажна одиниця – деяка кількість вантажів, які занурюють, транспортують, вивантажують і зберігають як єдину масу. Вантажна одиниця характеризується здатністю до збереження цілісності та первісної геометричної форми в процесі різноманітних операцій з вантажоперевезень та вантажопереробки. Вантажні одиниці мають певні розміри, які повинні бути узгоджені з розмірами обладнання для їх навантаження, транспортування, розвантаження та зберігання.

В якості підстави для формування вантажної одиниці використовуються стандартні піддони. Будь-який вантаж, упакований у стандартну транспортну тару, можна раціонально вкласти на таких піддонах. Це досягається за рахунок уніфікації розмірів транспортної тари. Оскільки в процесі вантажоперевезень і вантажопереробки використовуються різноманітні засоби технологічного оснащення, виникає необхідність забезпечити їх порівнянність, для чого використовується деяка умовна одиниця площі. У міжнародній практиці позавиробничих і внутрішньовиробничих вантажоперевезень і вантажопереробки в якості такої одиниці прийнятий «базовий модуль». Базовий модуль – це умовна одиниця площі, що зображає собою прямокутник зі сторонами 600400 мм, який повинен укладатися кратне число разів на площі вантажної платформи транспортного засобу, на робочій поверхні складського устаткування і т.ін. Використання базового модуля дозволяє привести в гармонійну відповідність розміри всіх засобів технологічного оснащення, що використовуються для просування вантажних одиниць в ланцюзі постачань. На основі базового модуля розроблена єдина система уніфікованих розмірів транспортної тари. Її принцип простий: площа стандартного піддону поділяється на сітку кратних їй розмірів, що визначають зовнішні і внутрішні розміри транспортної тари (прямокутного або круглого перетину). Типорозмірний ряд стандартних субмодулів наведений у табл. 2.20.

Таблиця 2.20

Типорозмірний ряд субмодулів (мм)

600х400

600х200

600х100

400х300

400х200

400х100

300х200

300х100

200х150

200х100

150х100

Розмірний ряд вантажних одиниць фізичного переміщення встановлює стандартні розміри палетів (піддонів), пакетів, контейнерів. При проектуванні власної спеціальної тари для внутрішнього застосування або при виборі стандартної покупної тари для операцій над своїми продуктами компанії можуть використовувати обліково-договірні одиниці продукції і тари, кратні цим одиницям: палет половинної висоти, міні-палети, міні-контейнери, які при спільній установці утворюють стандартну контейнерну одиницю вантажу.

Поширене використання європалета стандартних розмірів 1200х1000 і 1200х800 з урахуванням розмірів стандартного пакувального модуля 600х400 мм з висотою, яка повинна бути кратною новому стандарту контейнерів ISO; вага модуля не повинна перевищувати 15 кг. Для продукції, яка може задовольняти цим вимогам за габаритами, найбільш досконалим модулем є 300200, тому що на його основі можна отримати комбінації, відповідні проміжним модулям між розмірами стандартних палетів 1200х800; 1200х1000 і основним модулем УДЕ пакування 600х400 мм:

600х800 на базі, рівній 1200х800 з висотою 1000 мм;

600х1000 на базі, рівній 1200х100 з висотою 800 мм.

Стандартні обліково-договірні одиниці продукції і тари є основою гармонізації транспортних обліково-договірних одиниць. У межах кожної ланки ланцюга поставок повинні бути визначені характеристики для транспортних засобів, що мають найбільшу вантажомісткість (вантажопідйомність), після чого можна визначити обліково-договірні одиниці, кратні різної місткості менших транспортних засобів і пакувальним характеристикам продуктів. Продуктова гармонізація повинна встановлювати взаємозв'язок між ієрархічною драбиною обліково-договірних одиниць продукції і транспорту, єдиних для всіх видів транспорту. Ці дві шкали одиниць пов'язує те, що транспортні обліково-договірні одиниці характеризуються своїми конструктивними параметрами і можливостями (вантажопідйомністю, вантажомісткістю і т.ін.), до яких повинні бути спочатку пристосовані обліково-договірні одиниці продукції. При цьому важливим завданням є пошук балансу між наявними можливостями засобів транспорту і їх найбільш раціональним використанням через характеристики продукції.

У будь-якому виді транспорту характеристика кожної одиниці продукції розраховується відносно характеристик кожної транспортної одиниці через співвідношення т/м3 або м3/т. У першому випадку наявна вантажопідйомність транспортної одиниці в тоннах буде повністю заповнена одиницею продукції, у той час як одиниця продукції в м3 не заповнить наявний обсяг цієї транспортної одиниці. У другому випадку наявний обсяг (місткість) транспортної одиниці в м3 буде повністю заповнена одиницею продукції, але за вантажопідйомністю завантаження транспортної одиниці не буде повним.

Подальший розвиток гармонізації обліково-договірних одиниць продукції і транспорту, складування і вантажопереробки пов'язаний з палетизацією, пакетуванням і контейнеризацією. Це означає необхідність взаємної гармонізації та створення єдиної інфраструктури відповідно до стандартів ISO для безперервного використання протягом усіх ланцюгів поставок трьох стандартних одиниць вимірювання вантажів: палет (піддон); пакет; контейнер. При цьому мета – створення умов для використання високоефективних засобів вантажоперевезень і технологій вантажопереробки, у т.ч. на базі складських автоматичних ліній і роботизованих комплексів.

Упаковка та маркування вантажів. Для ефективної інтеграції транспортних і складських процесів у виробництві, закупівлі та розподілу служить спеціальна упаковка та маркування вантажів.

Упаковка – засіб чи комплекс засобів, що забезпечують захист вантажу (товару) від пошкодження або втрат понад норми природного убутку, що спрощують виконання операцій над вантажем при вантажоперевезеннях та вантажопереробці, а також виконують деякі маркетингові функції.

Упаковка є також носієм інформації про вантаж: найменування товару і виробника, штриховий код, інструкції щодо поводження, маніпуляційні знаки та попередження, екологічні маркування, реклама виробника або постачальника і т.ін. Дизайн упаковки, включно з оформленням графіки й тексту, що несуть інформацію, виконує важливі маркетингові функції стимулювання продажів і формування споживчого попиту.

Різновидом або складовою частиною упаковки є тара.

Тара – спеціальний виріб для розміщення вантажу (товару) при виконанні над ним різноманітних операцій у процесі вантажоперевезень і вантажопереробки.

Типовими прикладами є контейнери, піддони, ящики, бочки, касети.

Тара поділяється на такі види:

– дерев'яна, металева, скляна, комбінована;

– великогабаритна, малогабаритна;

– разова, поворотна, оборотна (багаторазова);

– жорстка, м'яка, напівжорстка;

– нерозбірна, розбірна, складна, розбірно-складна;

– закрита, відкрита;

– герметична (ізотермічна, ізобарична), негерметична.

За функціональним призначенням розрізняють тару транспортну і споживчу. Існує окрема група тари-обладнання, яка призначена для розміщення, транспортування, зберігання та продажу з неї товарів, у т.ч. методом самообслуговування.

Щодо приналежності та умов використання тара класифікується наступним чином:

виробнича, яка призначена для використання у внутрішньозаводських або міжзаводських технологічних процесах;

інвентарна, яка являє собою оборотну тару, є власністю підприємства і підлягає поверненню власнику;

складська, яка призначена для приймання, розміщення, зберігання та комплектації вантажів на складі.

Маса тари (з урахуванням маси транспортного засобу чи без) бере участь у визначенні маси вантажу.

Маса брутто – це сума маси вантажу і тари.

Маса нетто – це чиста маса вантажу.

Маса тари – це різниця маси брутто і маси нетто.

Маркування – сукупність написів і умовних знаків, що наносяться на упаковку або тару для впізнання вантажу та ідентифікації способів поводження з ним при транспортуванні, складуванні і навантаженні-вивантаженні.

Маркування дозволяє легко встановити зв'язок між вантажем і перевізним документом, відрізнити одну партію вантажу від іншої.

Маркування має містити основні, додаткові та інформаційні написи, а також маніпуляційні знаки. В основних написах вказуються дані про контракт, номер вантажного місця і число місць в партії, пункт призначення; у додаткових – реквізити вантажовідправника і пункт відправки; в інформаційних – маса вантажного місця, нетто і брутто, його габаритні розміри і об'єм у м3; маніпуляційні знаки позначають способи поводження з вантажем, вид вантажу і його упаковки (наприклад, «не кантувати", "обережно – скло", "швидкопсувний продукт").

За призначенням маркування вантажу підрозділяють на товарне (за її правильність відповідальність несе виробник товару), відправне (вантажовідправник), транспортне (перевізник), спеціальне (виробник або вантажовідправник).

Для маркування вантажів (товарів) широко застосовується штрихове кодування.

Особливе значення, зокрема в інтермодальних перевезеннях, мають палетизація, пакетування вантажів і контейнеризація.

Палет (піддон) – горизонтальний майданчик мінімальної висоти, відповідного способу навантаження за допомогою вилкового навантажувача та інших технічних засобів, який використовується в якості підстави для збору, складування, перевантаження, транспортування вантажів.

Палети використовуються для створення уніфікованих вантажних одиниць, що розташовуються на стандартному за розміром палеті або транспортному ряді палетів. Для цього існує європейський стандарт базового модуля 600400 мм, відповідно до якого будується ціла серія можливих палетів з уніфікованими розмірами. Найбільш поширені стандартні європалети з розмірами 1200800 мм і 12001000 мм. Матеріал: деревина, поліуретан, метал, композиційні матеріали.

Стандартизація розмірів палетів посилила вимоги до габаритів пакувальних первинних модулів, яких повинні дотримуватися розробники товарів та споживчої упаковки. На палеті формується вантажна одиниця (зазвичай пакет), яка повинна складатися з цілого числа рядів упаковок. Вантажна одиниця транспортується, складується, обробляється як єдина маса на максимально тривалих відрізках ланцюга поставок з метою зниження витрат.

Пакетування – формування вантажних відправлень з окремих місць вантажу в тарі (ящиках, мішках, бочках) або без тари (дошки, труби, листові матеріали), скріплених між собою за допомогою універсальних чи спеціальних пакетувальних засобів на палетах (піддонах) або без них; засоби кріплення вантажів у пакети повинні мати пломби з найменуваннями вантажовідправника, контрольні стрічки і необхідне маркування.

За допомогою пакетування зазвичай формується цілісна вантажна одиниця на стандартному палеті шляхом обандеролювання окремих місць вантажу сталевими або поліетиленовими стрічками, мотузками, гумовими зчіпками, клейкою стрічкою. Найбільш універсальним засобом пакетування є термозбіжна плівка.

Контейнер – транспортна тара спеціальної конструкції, призначена для багаторазового тривалого використання у вантажоперевезеннях, у т.ч. інтермодальних.

Конструкція контейнера повинна забезпечувати зручність: його заповнення і спорожнення; перевезення кількома видами транспорту; швидкість перевантаження з одного виду транспорту на інший; складську вантажопереробку і зберігання (усі – без проміжного розвантаження вмісту). Конструкція контейнера повинна передбачати можливість його заповнення вантажами досить різноманітної номенклатури, але відносяться за одними групами спільності за сукупністю заданих ознак (наприклад, штучні вантажі з певними ваго-габаритними характеристиками і т.ін.).

Для внутрішньовиробничого використання промисловими підприємствами (компаніями) можуть розроблятися власні спеціальні контейнери, найбільшою мірою пристосовані до особливостей перевезеної продукції та реалізованих технологічних процесів.

У позавиробничій сфері промисловими підприємствами (компаніями) використовуються стандартні універсальні контейнери. Умовною одиницею обліку парку контейнерів і контейнерних перевезень є "двадцятифутовий еквівалент" (TEU), який являє собою інтермодальний контейнер ІСО розмірами 20х8х8 футів (6058х2438х2438 мм) типу 1СС. В інтермодальних перевезеннях контейнер типу 1А приймається за 2 одиниці TEU, контейнер 1D – за 0,5 одиниці TEU і т.ін. В одиницях TEU розраховуються показники вантажообігу портів, контейнерних терміналів, вантажомісткості суден-контейнеровозів та інші показники.

Для вантажопереробки в контейнерних перевезеннях необхідні спеціально обладнані контейнерні термінали.

Контейнерний термінал – комплекс споруд і технічних пристроїв, призначений для виконання необхідного набору логістичних операцій із приймання, перевантаження, зберігання, сортування контейнерів і комерційно-інформаційного обслуговування вантажовідправників, вантажоодержувачів, перевізників та інших учасників перевізного процесу.

Переваги контейнерних перевезень: підвищується рівень обслуговування замовників; поліпшується збереження вантажів; скорочуються терміни доставки вантажів; скорочується обсяг вантажно-розвантажувальних робіт; заощаджується тара; прискорюється обіг транспортних засобів; зменшуються транспортні витрати.


РОЗДІЛ 3

УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ЛОГІСТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВА

ТОВ обговорює варіанти розширення складської потужності в мережі фізичного розподілу. Альтернативи: 1 – будувати великий склад, 2 – будувати середній склад, 3 – будувати малий склад, 4 – нічого не робити. Можливі стани ринку: сприятливий і несприятливий. Останні маркетингові дослідження показали, що ймовірність сприятливого ринку .4, це означає також імовірність .6 несприятливого ринку. Експерти компанії оцінили за варіантами можливі збитки в несприятливому ринку – $190000, – $100000, – $50000, і можливий прибуток у сприятливому ринку $260000, $110000, $90000.

Альтернатива, яка забезпечує в результаті найвищий очікуваний дохід у грошовому вираженні EMV, може бути визначена таким чином:

EMV (великий склад)=(.4)($260000)+(.6) (- $190000) = -$10000;

EMV (середній склад)=(.4)($110000) + (.6) (-$100000) = -$16000;

EMV (малий склад) = (.4)($90000) + (.6) (- $50000) = $6000;

EMV (нічого не робити) = $0.

Базуючись на критерії EMV, приймається рішення про те, що має бути побудований малий склад.

Відповідь: варіант 3 – будувати малий склад.

Компанія ставить завдання обґрунтування вибору найбільш економічного варіанта розміщення об'єктів розподільної мережі. До розгляду прийнято 4 варіанти побудови розподільної мережі, що забезпечують просування на ринок заданого обсягу нового товару з різними постійними F і змінними V витратами, як показано в табл.3.1.


Таблиця
3.1

Дані про витрати за варіантами

Варіант

F, млн. грош. од.

V, тис. грош. од. 

1

7.595

6.0

2

7.671

4.8

3

7.519

6.6

4

7.443

7.2

Найбільш економічний варіант обирається на основі карт перетинів. Для цього будуються залежності TR = TR (y) (лінія прибутку для всіх варіантів однакова) і TCi = TCi (y) (лінії загальних витрат за варіантами різні), як показано на рис.3.1.

Рис.3.1. Карта перетинань

Критична точка у вартісному вираженні:

BEP($) = F/(1 - V/P).

Критична точка в натуральному вираженні:

BEP(y) = F/(P - V).

Прибуток:

                             TR - TC= Py – (F + Vy).

 Побудувавши залежності, можна з альтернативного ряду обрати варіант із найменшими загальними витратами і, отже, найбільшим значенням прибутку. З графіків, поданих на рис.3.1, видно, що найбільш економічним є варіант 2.

Відповідь: варіант 2.

Диференціювати асортимент методом ABC, використовуючи дані табл.3.2.

Таблиця 3.2

АВС-аналіз

Найм асортиментної групи

Річний обсяг, од.

Вартість одиниці, $

Річний обсяг, $*

Відсоток від обсягу*

Наростаючий підсумок, %*

Клас*

1

1800

92,00

165600

25,18%

25,18%

A

2

1700

80,00

136000

20,68%

46%

A

3

2000

46,00

92000

13,99%

60%

A

4

1000

63,00

63000

9,58%

69%

A

5

900

68,00

61200

9,31%

79%

A

6

1200

50,00

60000

9,12%

88%

B

7

2200

15,00

33000

5,02%

93%

B

8

600

32,00

19200

2,92%

96%

C

9

800

22,00

17600

2,68%

98%

C

10

500

20,00

10000

1,52%

100%

C

12700

657600

100,00%

* Примітка. Заповнюється за результатами рішення задачі.

Аналіз АВС використовується для класифікації запасів і дозволяє диференціювати асортимент об'єктів зберігання за ступенем вкладу в намічений результат. Ідея полягає в тому, щоб сконцентрувати увагу та ресурси управління запасами на критичній меншості, залишаючи без уваги тривіальну більшість (точніше, приділяючи меншу увагу).

Клас А: 20% найменувань складають 80% від загальної вартості запасів.

Клас В: 30% найменувань складають 15% від загальної вартості запасів.

Клас С: 50% найменувань складають 5% від загальної вартості запасів.

Диференціювати асортимент методом XYZ, використовуючи дані табл.3.3.

Таблиця 3.3

XYZ-аналіз

Номер позиції

Реалізація за квартал xi

Середня реалізація *

Коефіцієнт варіації*

Група*

1

квартал

2 квартал

3 квартал

4 квартал

1

2240

2200

2300

2260

2250

1,60

X

2

530

560

540

570

550

2,87

X

3

1010

1030

1050

950

1010

3,70

X

4

30

50

40

40

40

17,68

Y

5

60

80

90

50

70

22,59

Y

6

50

40

40

70

50

24,49

Y

7

100

60

70

50

70

26,73

Z

8

200

100

120

60

120

42,49

Z

9

20

30

10

60

30

62,36

Z

10

20

0

20

40

20

70,71

Z

* Примітка. Заповнюється за результатами рішення задачі.

XYZ-аналіз дозволяє диференціювати асортимент, залежно від ступеня рівномірності попиту і точності прогнозування. Порядок проведення XYZ-аналізу:

1. Розрахунок коефіцієнтів варіації для окремих найменувань:

2. Сортування найменувань за зростанням коефіцієнта варіації.

3. Ділення на X, Y, Z-області (X – 10% – попит, який добре передбачуваний, Y – 15%, Z – 75% – попит, який погано передбачуваний).

Обіг складу D = 2 тис. грош. од./день, витрати з доставки s = 9 тис. грош. од., витрати на зберігання запасу вартістю 1 тис. грош. од. h = 0,04 тис. грош. од./день. Визначити оптимальний розмір партії Q.

Рішення.

Q =  

Q = 30 шт.

Відповідь: 30 шт.

Для закупівлі компонентів найменувань А і В потрібно визначити:

а) оптимальний розмір замовлення;

б) оптимальне число замовлень;

в) оптимальні змінні витрати для зберігання запасів;

г) різницю між змінними витратами з оптимального варіанту та випадком, коли купівля всієї партії проводиться в перший день місяця.

Вихідні дані:

  •  період планування – 1 місяць;
  •  потреба в компонентах протягом місяця А – 24 шт., В – 96 шт.;
  •  вартість замовлення партії компонентів А – $22, В – $13;
  •  витрати зберігання одиниці компонентів протягом місяця А – $15, В –$6.

Рішення:

а) оптимальний розмір замовлення:

, шт.

де s – вартість замовлення партії, $; D – потреба в компонентах протягом місяця, шт.; h – витрати на зберігання одиниці протягом місяця, $.

б) оптимальне число замовлень протягом місяця:

, шт.

в) оптимальні змінні витрати за зберігання запасів протягом місяця:

, $

г) різниця між змінними витратами з оптимального варіанту та випадком, коли покупка всієї партії проводиться в перший день місяця:

, $

Результати розрахунків наведемо у вигляді табл.3.4.

Таблиця 3.4

Результати розрахунків Q *, N, TH, Y

Найменування компонентів

Оптимальний розмір замовлення Q*, шт.

Оптимальна кількість замовлень N, шт.

Оптимальні змінні витрати за зберігання запасу TH, $

Різниця між змінними витратами за варіантами Y, $

A

8

3

125,86

76,14

B

20

5

122,38

178,62

Визначити оптимальний розмір виробничого замовлення або запасу Q**, який витрачається і споживається одночасно в процесі виробництва. Річний попит D = 2000 одиниць. Витрати переналагодження S = $32. Витрати зберігання Н = $5 за одиницю на рік. Денний попит (швидкість споживання) d = 8 одиниць. Денна продуктивність (швидкість виробництва) р = 12 одиниць.

Рішення.

Q** = sqr (2DS / (H (1 - d / p))),

Q** = sqr (2 * 2000 * 32 / (5 (1 - 8/12))) = 277 одиниць.

Відповідь: 277 одиниць.

Фірма ставить завдання визначити економічний розмір замовлення на поповнення запасу (Q*), числа (N) та періодичності замовлень (R), що розміщуються протягом року, загальні витрати запасу (TC), точки перезамовлення (ROP), величини страхового/резервного запасу (Zрез) і максимального запасу (Z'max), від якого залежить необхідна для зберігання ємність складу.

Вихідні дані:

S = 300 грош. од./замовлення– витрати замовлення;

D = 4356 одиниць– річний попит;

H = 15 грош. од./одиницю на рік – витрати зберігання;

F = 258 днів– кількість днів у році.

Час виконання замовлення постійний і складає 2 дні (L = 2 дні). Інтенсивність споживання запасу змінюється місяцями, з однаковою ймовірністю відхиляючись від середнього значення в інтервалі від 0,8 до 1,3 (dmin = 0.8d; dmax = 1.3d, де d = D/F).

Рішення.

Скористаємося такими формулами:

N = D/Q*

R = F / N

TC = DS/Q + QH/2

ROP = dmaxL

Zрез = ROP - Ldсереднє = L (dmax - dmin)/2

Zmax = ROR - Ldmin + Q* = L (dmax - dmin) + Q*

Відповідно з цим:

– економічний розмір замовлення

  –  число замовлень на рік N = 4356/417 ≈ 11заказов на рік;

– періодичність замовлень R = 258/11 ≈ 24 дні між замовленнями;

– загальні витрати запасу TC = 4356 * 300/417 + 417 * 15/2 = 6261,31 грош. од.;

– точка перезамовлення ROP = 2 дні * 1.3 * 4356/258 одиниць / день ≈ 44 одиниці;

– резервний запас Zрез = 2 (1.3-0.8) 17/2 ≈ 9 одиниць;

– максимальний запас Zmax = 2 (1.3-0.8) 17 + 417 = 434 одиниці.

Визначити розмір страхового запасу, що гарантує 95% надійність поставок, у наступних даних про стан попиту, шт.: 200, 220, 150, 180, 260, 190, 210.

Рішення.

Завдання можна розглядати в двох аспектах:

  •  завдання про визначення страхового запасу для покриття можливих відхилень у постачаннях (при цьому ми є «споживачем»);
  •  завдання про визначення рівня сервісу для клієнтів (ми є «постачальником»).

Розмір страхового запасу залежить,у першому випадку, від тривалості поставки, надійності постачальника і т.ін., у другому випадку – від структури попиту, його передбачуваності і т.ін.

Розрахунок страхового запасу проводиться в такій послідовності.

1. Розрахунок середньоквадратичного відхилення нормального розподілу:

,

де x – споживання (попит) під час перезамовлення;   – середнє споживання (попит).

2. визначається так, щоб ризик «вичерпання запасу» не перевищував величину .

= 5% відповідає рівню надійності = 95% (найчастіше застосовується на практиці)

2%      98%

1%      99%

3. Розрахунок страхового запасу

S = *

Таким чином:

= (200 +220 +150 +180 +260 +190 +210) / 7 = 202

= 34

= 95%

S = 34 * 0.95 = 33

Відповідь: 33 шт.


ВИСНОВКИ

Логістичний менеджмент виник як засіб адаптації товаровиробників до умов сучасного «ринку покупця». Концептуальну основу логістичного менеджменту складають маркетингова концепція виробництва, орієнтована на попит, і концепція логістичних ланцюгів, або ланцюгів постачань, які виділяються на макро- і мікроекономічному рівні. Необхідність орієнтації виробництва на попит в умовах «ринку покупця» змусила товаровиробників шукати нові форми і методи ведення бізнесу. Результатом болісних пошуків стало усвідомлення доцільності інтеграції зусиль усіх учасників процесу просування товару до кінцевого споживача та їх об'єднання в ланцюг постачань. Ланцюги постачань являють собою інтегровані послідовності технологічно і організаційно взаємопов'язаних виробництв, систем вантажоперевезень і вантажопереробки, які на основі використання сучасних інформаційно-комп'ютерних та виробничих технологій (AMT – Advanced Manufacturing Technologies) можуть точно задовольняти мінливий споживчий попит найбільш ефективними способами.

Для максимального задоволення запитів сучасних покупців їм потрібно поставляти не тільки якісний товар, але й якісний супутній сервіс. Підхід, реалізований в інтегрованому управлінні матеріальним потоком у логістичному ланцюзі, заснований на постійній підтримці точної відповідності постачань до потреби в них (попиту) за «7R» логістичним міксом: 1 – Right product (продукт), 2 – Right quantity (кількість), 3 – Right condition (якість); 4 – Right place (місце); 5 – Right time (час); 6 – Right customer (споживач); 7 – Right cost (витрати), де Right – правильний, вірний, точно відповідний вимогам (очікуванням) покупців. Тільки одна складова комплексної якості стосується самого продукту, все інше – це якість супутніх постачань сервісу.

У зв'язку з участю в постачанні не тільки товарів, але й послуг, у ланцюзі постачань виникає необхідність у ефективному управлінні не тільки матеріальними, а й сервісними потоками. При цьому для товаровиробників сфери матеріального виробництва потік послуг становить супутній для їх товарів сервіс, для компаній сфери сервісу – це продукт їхньої основної діяльності. Стосовно підприємства розрізняють зовнішні і внутрішні ланцюги постачань підприємства. Вони вимагають взаємного узгодження характеристик і наскрізного управління матеріальним потоком від входу до виходу підприємства


ЛІТЕРАТУРА

  1.  Аграрний сектор економіки України (стан і перспективи розвитку) / [Присяжнюк М.В., Зубець М.В., Саблук П.Т. та ін.] ; за ред. М.В. Присяжнюка, М.В. Зубця, П.Т. Саблука, В.Я. Месель-Веселяка, М.М. Федорова. – К.: ННЦ ІАЕ, 2011. – 1008 с.
  2.  Андрійчук В.Г. Економіка підприємств агропромислового комплексу : підручник / В.Г. Андрійчук. – К. : КНЕУ, 2013. – 779 с.
  3.  Андрійчук В., Бауер Л. Менеджмент: прийняття рішень і ризик: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1998. – 316 с.
  4.  Антикризисное управление на предприятиях в условиях обострения глобальной конкуренции : монография / А.М. Букреев, В.Н. Гончаров, Т.Н. Рыбина и др. – Минск: Мисанта, 2012. – 434 с.
  5.  Богатин Ю.В., Швандар В.А. Экономическое управление бизнесом: Учебное пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 391 с.
  6.  Брагінець М.В., Кочетков О.В., Брагінець А.М. Шляхи формування економічної стійкості галузей рослинництва сільськогосподарських підприємств: Монографія. – Луганськ: «Елтон-2», 2010. – 247 с.
  7.  Букреев А.М. Управление организационно-хозяйственным механизмом устойчивого развития предприятий в контексте глобализации : монография / А.М. Букреев, В.Н. Гончаров, А.Е. Пожидаев, В.Ю. Припотень, Н.В. Зось-Киор, С.В. Захаров, Г.В. Теплинский. – Луганск: Изд-во «Ноулидж», 2012. – 280 с.
  8.  Внутрішній економічний механізм підприємства: навчальний посібник / В.М. Гончаров, Н.В. Касьянова, Н.В. Вецепура, Д.В. Солоха та ін. – Донецьк: СПД Купріянов В.С., 2007. – 284 с.
  9.  Гаджинский А.М. Практикум по логистике. - М.: ИКТЦ «Маркетинг», 2001.– 180 с.
  10.  Гаджинский А.М. Логистика: Учебник.- М.: ИВЦ «Маркетинг», 1999.– 228 с.
  11.  Гончаров В.М. Управління ризиками в логістиці: навчальний посібник / Гончарова В.М., Ларіна Р.Р., Балуєва О.В., Овєчкіна О.А., Моргачов І.В. – Львів: «Магнолія 2006», Львів, Луганськ, 2012. – 253 с.
  12.  Двігун А.О., Збарський В.К., Горьовий В.П. Організаційно-економічні основи фірми: Навчальний посібник / за ред. А.О. Двігун. – К. : Вид-во ТОВ «Аграр Медіа Груп», 2011. – 642 с.
  13.  Заблодська І.В. Товарна політика підприємства: механізм формування : монографія – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2006. – 240 с.
  14.  Залманова М.Е. Логистика: Учеб. пособие. - Саратов, Изд-во СГТУ, 1995. - 168 с.
  15.  Инвестиционные и инновационные процессы в АПК Украины в условиях аграрной реформы : монография / под ред. В.Г. Ткаченко, В.И. Богачева – Луганськ: «Книжковий світ», 2010. – 272 с.
  16.  Клочан В.В. Система інформаційно-консультаційного забезпечення аграрної сфери : монографія / В.В. Клочан. – Миколаїв : МДАУ, 2012. – 371 с.
  17.  Козловский В.А., Кобзев В.В., Савруков Н.Т. Логистика: Конспект лекций. - СПб: Политехника, 1998. - 176 с.
  18.  Козловский В.А., Козловская Э.А., Савруков Н.Т. Логистический менеджмент: Конспект лекций. - СПб: Политехника, 1999. - 275 с.
  19.  Костоглодов Д.Д., Харисова Л.М. Распределительная логистика. - М.: Экспертное бюро, 1997. - 127 с.
  20.  Котлер Ф. Основы маркетинга. - М.: Прогресс, 1990. - 733 с.
  21.  Логистика: Учебник / Под ред. Б.А. Аникина. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 352 с.
  22.  Майкл Р. Линдерс, Харольд Е. Фирон. Управление снабжением и запасами. Логистика\ Пер. с англ. – СПб.: ООО «Издательство Полигон», 1999. – 768 с.
  23.  Неруш Ю.М. Логистика: Учебник. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. - 389 с.
  24.  Новиков О.А., Уваров С.А. Логистика: Учеб пособие. – СПб.: Бизнес-пресса, 1999. - 208 с.
  25.  Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства. Підручник. – К.: Скарби, 2002. – 336 с.  
  26.  Промышленная логистика: Конспект лекций / Пер. с немец. - СПб.: “Политехника”, 1994. - 165 с.
  27.  Реверсивная логистика : учебно-методическое пособие / В.Л. Пилюшенко, Р.Р. Ларина, Т.В. Мирошниченко, К.А. Машненков. – Донецк: ВИК-ДонГУУ, 2009. – 217 с.
  28.  Родников А.Н. Логистика: терминологический словарь.- М.: ИНФРА-М, 2000. - 352 с.
  29.  Рынок и логистика / Под ред. М.П.Гордона. - М.: Экономика, 1993. - 143 с.
  30.  Семененко А.И. Предпринимательская логистика. - СПб: Политехника, 1997. – 352 с.
  31.  Сергеев В.И. Логистика в бизнесе: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 608 с.
  32.  Сидоров И.И. Логистическая концепция управления предприятием. – СПб.: ДНТП общества «Знание», ИВЭСЭП, 2001. – 168 с.
  33.  Смехов А.А. Основы транспортной логистики.- М.: Транспорт, 1995.–197 с.
  34.  Туровец О.Г., Родионова В.Н. Логистика: Учеб. пособие. – Воронеж: Изд-во ВГТУ, 1994. – 90 с.
  35.  Транспортная логистика: Учеб. пособие / Под ред. Л.Б.Миротина. - М.: МГАДИ (ТУ), 1996. - 211 с.


Директор

Головний бухгалтер

ачальник відділу збуту

Начальник виробництва

Лікар 

Бухгалтер

Головний агроном

Головний механік

Головний інженер

Слюсар

Трактористи

Машиністи

Столяр-електрик


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

38710. ДЕРМАТОСКОПИЯ В РАННЕЙ ДИАГНОСТИКЕ И СКРИНИНГЕ МЕЛАНОМЫ КОЖИ 401 KB
  Барсуков Актуальность темы Несмотря на то что частота МК составляет лишь 35 от всех первичных злокачественных опухолей кожи она относится к категории наиболее агрессивных опухолей метастазирующих как лимфогенным так и гематогенным путем Давыдов М. Нет четкого представления о дифференциальнодиагностических критериях доброкачественных и злокачественных пигментированных новообразований кожи. Цель исследования Разработка метода неинвазивной ранней диагностики МК на основе комплексного использования цифровой и Zoomфотографии кожи...
38711. ФОРМИРОВАНИЕ НАЛОГОВЫХ ДОХОДОВ ГОСУДАРСТВЕННОГО СЕКТОРА 743.5 KB
  Налоги — один из древнейших финансовых институтов. Их возникновение связано с возникновением и становлением государственности. Известно, что в VII—VI вв. до н. э. в Древней Греции уже были введены налоги на доходы в размере десятой или двадцатой части доходов. В понятии «налог» переплелись не только экономический и философский смысл, но и конкретная форма правовых взаимоотношений
38712. МЕТОД ТЕПЛОВОГО РАСЧЕТА БОЛЬШИХ КОСМИЧЕСКИХ ТЕЛЕСКОПОВ И ЕГО ПРОГРАММНАЯ РЕАЛИЗАЦИЯ 4.57 MB
  ЛЕБЕДЕВА На правах рукописи Шаенко Александр Юрьевич МЕТОД ТЕПЛОВОГО РАСЧЕТА БОЛЬШИХ КОСМИЧЕСКИХ ТЕЛЕСКОПОВ И ЕГО ПРОГРАММНАЯ РЕАЛИЗАЦИЯ Специальность 05.3] МЕТОД ТЕПЛОВОГО РАСЧЕТА [0. Существующие программные комплексы теплового расчета предназначены в основном для расчета космических аппаратов с небольшим разбросом температур. Прямая реализация расчета космических аппаратов с большим разбросом температур и сложной геометрической конфигурацией по классической вычислительной схеме приводит к необходимости использовать суперЭВМ в то время как...
38713. Определение биохимических и фармакокинетических свойств эритроцитов-переносчиков антрациклиновых антибиотиков 236.5 KB
  Преимущества использования нагруженных антрациклиновыми антибиотиками эритроцитов по сравнению со стандартными формами этих препаратов показаны в ряде экспериментов на культурах клеток и на животных [Zocchi 1988 1989 Bentti 1989 Gudreult 1989 tullkhnov 1992 1994]. Описаны случаи использования эритроцитов нагруженных доксорубицином в ветеринарии [Mtherne 1994] а также единичные случаи применения их в клинической практике [Tonetti 1992 tullkhnov 1997 Куликова 1998]. Однако несмотря на обнадеживающие результаты существует проблема...
38714. ФИЛОСОФСКИЙ СКЕПТИЦИЗМ И ПРОБЛЕМА ДОСТОВЕРНОСТИ ЗНАНИЯ 849.5 KB
  01 Онтология и теория познания Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук Научный руководитель – доктор философских наук профессор Никоненко С. Логика практических контекстов знания . Философское сомнение и логические категории знания.
38716. ОПТИНСКИЕ И ГЛИНСКИЕ СТАРЦЫ КАК ПРОДОЛЖАТЕЛИ ДУХОВНОГО ДЕЛАНИЯ ПРЕПОДОБНОГО ПАИСИЯ (ВЕЛИЧКОВСКОГО) 22.89 MB
  Например высоко отзывался о Глинской пустыни преподобный Серафим Саровский который нередко направлял к преподобному игумену Филарету Данилевскому просивших благословения на поступление в монастырь указывая на обитель его как на великую школу иноческой жизни3. А знаменитый миссионер преподобный Макарий Глухарев писал об этой обители так: Это школа Христова это одна из светлых точек на земном шаре в которую дабы войти надлежит умалиться до Христова младенчества4. Схиархимандрит Иоанн Маслов в своём труде Преподобный Амвросий...