89203

Основи законодавства про дорожній рух, автомобільний транспорт, страхування цивільно-правової відповідальності, охорону праці

Конспект урока

Безопасность труда и охрана жизнедеятельности

Основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів надання додаткових транспортних послуг Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту спрямовані...

Украинкский

2015-05-10

246 KB

2 чел.

hhyu“ЗАТВЕРДЖУЮ”

Директор

___________    О.В.  Демченко

МЕТОДИЧНА  РОЗРОБКА

Підготовки ( перепідготовки ) водіїв транспортних засобів за розділом :

«ОСНОВИ БЕЗПЕКИ РУХУ»

Тема №4           « Основи законодавства про дорожній рух, автомобільний транспорт, страхування цивільно-правової відповідальності, охорону праці. Мета, періодичність і порядок проведення технічного огляду. Порядок допуску до керування ТЗ та отримання посвідчення водія.  Право власності, суб’єкти права власності. Небезпечні випадки, які виникають під час експлуатації та обслуговування ТЗ. Відповідальність за порушення ПДР і виникнення ДТП. Види адміністративних правопорушень, адміністративна відповідальність у сфері дорожнього руху. Кримінальна відповідальність за порушення ПДР. Види покарань. »

Заняття  №8

  1.  
    Мета заняття:    

Розглянути законодавства про дорожній рух, автомобільний транспорт, страхування цивільно-правової  відповідальності, охорону праці їз змінами та доповненнями, інструкції, положення та інші нормативні акти. З’ясувати мету, періодичність і порядок проведення технічного огляду (далі «техконтроль») та порядок допуску до керування ТЗ, отримання посвідчення водія. Вивчити право власності та хто є суб’єктами права власності. Роглянути небезпечні випадки за яких виникають під час експлуатації та обслуговування ТЗ. Яка буває відповідальність за порушення ПДР і виникнення дорожньо-транспортних пригод. Вивчити які є види адміністративних правопорушень та адміністративна відповідальність у сфері дорожнього руху. Закінчити розглянути кримінальну відповідальність за порушення ПДР та види покарань.

Час відведений на заняття –2 год.

Місце проведення занять: клас “Правил дорожнього руху та основ безпеки руху”

 2. Література

1. Закон України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 (із змінами та доповненнями).

2. Закон України «Про автомобільний транспорт»

3. Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” від 01.01.2005 (із змінами та доповненнями).

4. Закон України «Про охорону праці».

5. Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами.

6. Кодекс України «Про адміністративні правопорушення» від 07.12.1984 (із змінами та доповненнями).

  

  1.  Збірник  задач “Тематичні завдання ”. Розділ 1-2. Видання  2011р.

 3. Учбово-матеріальне забезпечення

1.  Плакати, стенди, наочні посібники.

  1.  Дошка, кольорова крейда, указка.
  2.  Розклад занять, методична робота, журнал обліку успішності учнів.

4.  Розрахунок учбового часу

№ п\п

Навантаження

Час, хв

1.

2.

3.

Вступна частина

Основна частина

Питання 1: Основи законодавства про дорожній рух, автомобільний транспорт, страхування цивільно-правової відповідальності, охорону праці.

Питання 2:  Мета, періодичність і порядок проведення технічного огляду. Порядок допуску до керування ТЗ та отримання посвідчення водія.

Питання 3:  Право власності, суб’єкти права власності. Небезпечні випадки, які виникають під час експлуатації та обслуговування ТЗ. Відповідальність за порушення ПДР і виникнення дорожньо-транспортних пригод. Види адміністративних правопорушень, адміністративна відповідальність у сфері дорожнього руху. Кримінальна відповідальність за порушення ПДР. Види покарань. 

Заключна частина

10

100

10

ВСТУП

XXI століття. Вік прогресу, змін. Змінилося абсолютно все: цивілізація, люди, культура, відношення до життя, закони. Я не перераховуватиму етапи формування, становлення, розвитку людства. В даному випадку метою є розглянути закон. Закон не як правосуддя, а як невід’ємна частина нашого повсякденного життя.

Щодня, ми куди те йдемо, їдемо, перед нашими очима проходять, проїжджають сотні людей, машин. Автомобіль став частиною нашого життя, а з ним виникли дуже багато питань, починаючи з вчення і здобуття водійського посвідчення, закінчуючи покупкою автомобіля, а з ним низка запитань відповідних: як придбати автомобіль, які основи законодавства про дорожній рух, як діє страхування, які бувають випадки при експлуатації і обслуговуванні транспортного засобу. Щоб відповідно з’ясувати ці питання  звернемо свою увагу на нормативно-правові документи, які регламентують правове провадження до даної та обраної теми.

ОСНОВНА   ЧАСТИНА

Питання  1. Основи законодавства про дорожній рух, автомобільний транспорт, страхування цивільно-правової відповідальності, охорону праці.

Насамперед, що таке основи законодавства про автомобільний транспорт, він складається із законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Завданнями законодавства з питань та організаційних основ державного регулювання у сфері перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом є:

визначення основних правових та організаційних основ державного регулювання у сфері перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом;

установлення вимог до перевізників, водіїв та транспортних засобів щодо забезпечення безпеки перевезень та екологічної безпеки;

визначення системи державного контролю, прав, обов’язків та відповідні державних органів виконавчої влади та перевізників за порушення міжнародних договорів та законодавства України.

Основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та  вантажів, надання додаткових транспортних послуг Державне регулювання   та  контроль у сфері автомобільного транспорту спрямовані на:

  •  Забезпечення балансу інтересів держави, органів місцевого самоврядування,
  •    Користувачів транспортних послуг та підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб суб'єктів господарювання на  автомобільному транспорті незалежно від форм власності;
  •  забезпечення якісного та безпечного функціонування автомобільного транспорту;
  •  розвиток та удосконалення нормативної бази діяльності автомобільного транспорту;
  •  визначення загальних засад стратегічного розвитку, системи управління, реформування та регулювання автомобільного транспорту;
  •  визначення пріоритетних напрямів розвитку та шляхів оптимізації діяльності автомобільного транспорту;
  •  захист прав споживачів під час їх транспортного обслуговування;
  •  захист національного ринку транспортних послуг та суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у сфері автомобільного транспорту;
  •  створення рівних умов для роботи всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у сфері автомобільного транспорту, обмеження монополізму та  розвиток конкуренції;
  •  забезпечення зайнятості населення, підготовки спеціалістів і робочих кадрів, охорони праці;
  •  раціональне використання енергетичних та матеріальних ресурсів;
  •  охорону довкілля від шкідливого впливу автомобільного транспорту, проведення науково-технічної роботи, досліджень та розвиток системи статистики.

Державне регулювання та контроль у сфері  автомобільного транспорту реалізується шляхом проведення центральними та місцевими органами виконавчої влади, державними органами управління автомобільним транспортом, органами місцевого самоврядування економічної, тарифної, науково-технічної та соціальної політики, ліцензування, стандартизації та сертифікації на автомобільному транспорті, задоволення потреб автомобільного транспорту в паливно-енергетичних і матеріально-технічних ресурсах і транспортних засобах.

Сфера дії Закону «Про автомобільний транспорт» регулювати відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Закон «Про дорожній рух», визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров’я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища, регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов’язки і відповідальність суб’єктів – учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об’єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання, інших центральних органів державної виконавчої влади та об’єднань. Державне управління у сфері дорожнього руху та його безпеки здійснюється Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженими на це центральними органами виконавчої влади, органами виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

      Забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні покладається на Державну автомобільну інспекцію, яка входить до системи органів Міністерства внутрішніх справ України.

01.01.2005 року набрав чинності закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»», який регулює відносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України), Законом України "Про  страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими  актами,  прийнятими  відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актівцивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових  інтересів страхувальників.

Суб'єктами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники, страховики, особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, моторне (транспортне) бюро України, та потерпілі.

Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

 

     Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Закон «Про охорону праці» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Сфера дії закону-поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

ПИТАННЯ 2.  Мета, періодичність і порядок проведення технічного огляду. Порядок допуску до керування ТЗ та отримання посвідчення водія.

Транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані у підрозділах Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов’язковому технічному контролю.

Обов’язковий технічний контроль транспортного засобу передбачає перевірку транспортного засобу, а саме: системи гальмового і рульового керування, зовнішніх світлових приладів, пневматичних шин та коліс, світлопропускання скла, газобалонного обладнання (за наявності), інших елементів у частині, що безпосередньо стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища.

Порядок проведення обов’язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.

Обов'язковий технічний контроль транспортних засобів, призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та зереєстрованих у підрозділах Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ Укараїни, здійснюють суб'єкти проведення обов'язкового  технічного контролю, які мають на правах власності пбо користування обладнання, що дає змогу перевіряти технічний стан транспортних засобів на відповідність вимогам безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища.

Перелік обладнання, необхідного для одержання права на здійснення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів, а також документів, що подаються суб'єктами проведення обов'язкового технічного контролю для одержання такого права, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Періодичність проходження обов'язкового технічного контролю становить:

для легкових автомобілів, що використьовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажних автомобілів (незалежно від форми власності) вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепів мдо них із строком експлуатації більше двох років – кожні два роки;

для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більшен 3,5 тонни, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації – щороку;

для автобусів та спеціалізованих транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, незалежно від строку експлуатації двічі на рік.

На кожний транспортний засіб, що пройшов обов'язковий технічний контроль і визнаний технічно справним, суб'єкт проведення обов'язкового технічного контролю складає протокол перевірки його технічного стану, який видається водію транспортного засобу. У протоколі зазначається строк чергового проходження обов'язкового технічного контролю транспортного засобу відповідно до періодичності проходження.

Бланк протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу є документом суворого обліку.

Технічний опис та зразок протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу затверджує Кабінет Міністрів України.

Забезпечення суб'єктів проведення обов'язкового технічного контролю бланками протоколів перевірки технічного стану транспортного засобу, а також доступом до загальнодержавної бази даних про результати обов'язкового технічного контролю транспортних засобів здійснюється на платній основі. Порядок забезпечення суб'єктів проведення обов'язкового технічного контролю бланками протоколів, доступом до зазначеної загальнодержавної бази даних та розмір плати за надання таких послуг встановлює Кабінет Міністрів України.

Порядок проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.

    Перевірка технічного стану транспортних засобів автомобільними перевізниками здійснюється в порядку, який визначає центральний орган  виконавчої влади з питань автомобільного транспорту.

Особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія відповідної категорії (далі - посвідчення водія), строк дії якого становить 50 років.

Умови допуску до керування транспортними засобами

    6. Право на керування  транспортними засобами надається особам, які досягли:

    шістнадцятирічного віку - категорії А1, А;

    вісімнадцятирічного віку - категорії В1, В, С1, С;

    дев'ятнадцятирічного віку - категорії BE, C1E, СЕ;

    двадцятиоднорічного віку - категорії D1, D, D1E, DE, Т.

Положення є обов'язковим для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства.

Право на керування транспортними засобами, обладнаними спеціальними звуковими і світловими сигналами або призначеними для перевезення  небезпечних  вантажів,   а   також   автобусами,   що здійснюють  перевезення  за міжміськими і міжнародними маршрутами, надається  особам,  які  останні   три   роки   працюють   водіями транспортних засобів відповідної категорії.

     Військовослужбовці строкової військової служби мають право на керування   транспортними   засобами,   обладнаними   спеціальними звуковими  і світловими сигналами або призначеними для перевезення небезпечних вантажів,  після проходження спеціальної підготовки і стажування протягом шести місяців.

      Посвідчення   водія   на   право  керування  транспортними засобами,  обладнаними  спеціальним  засобом  ручного   керування, видається  за  наявності  позитивного  висновку  медико-соціальної експертної комісії  закладів  охорони  здоров'я  після  закінчення закладу  з  підготовки,  перепідготовки  і підвищення кваліфікації водіїв  (далі  -  заклад  з  підготовки   водіїв)   та   складення теоретичного  і практичного іспитів в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі Державтоінспекції.

      Право на керування транспортними  засобами  категорій  ВЕ, С1Е,  СЕ,  D1E і DE надається особам,  які мають посвідчення водія категорії В,  С1,  С,  D1 і D або кількох з  них  та  безперервний річний стаж керування транспортними засобами категорії В,  С1,  С, D1,  D,  пройшли перепідготовку  за  встановленими  програмами  та склали в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі Державтоінспекції практичний  іспит  з  навичок  керування   составом   транспортних засобів.

     Право на   керування   транспортними  засобами  категорії  D1 надається особам,  які мають посвідчення водія категорії В або С1, чи  категорій  В  та  С1  і  безперервний трирічний стаж керування відповідним  транспортним  засобом,  пройшли   перепідготовку   за встановленими програмами та склали теоретичний і практичний іспити на право керування транспортними засобами категорії D1.

     Право на  керування  транспортними   засобами   категорії   D надається особам,  які мають посвідчення водія категорій В, С1, С, D1 або кількох з них,  мають безперервний трирічний стаж керування транспортним засобом відповідної категорії, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та  склали  теоретичний  і  практичний іспити на право керування транспортними засобами категорії D.

     До безперервного   стажу   керування   транспортним   засобом включається як робота протягом останнього  часу  на  транспортному засобі, так і керування власним транспортним засобом з максимально допустимою  перервою не більш як один місяць, якщо це підтверджено відповідними  документами,  а  саме: { Абзац четвертий пункту 9 із змінами,  внесеними  згідно з Постановою КМ N 1371 ( 1371-2009-п ) від 23.12.2009 для осіб,  що  працюють водіями,  - витягом з трудової книжки або довідкою  з  місця  роботи  із  зазначенням  дати  наказу  про призначення  особи  на  посаду,  дати,  з  якої  така особа працює водієм,  марки закріпленого транспортного засобу і його  номерного знаку.  Витяг  із  трудової  книжки  або  довідка  з  місця роботи засвідчується підписом посадової особи підприємства і скріплюється печаткою;

    для осіб, які керують  власним  транспортним  засобом,  - реєстраційними документами на такий транспортний засіб;

    для осіб, які керують транспортними засобами, що  не є  їх власністю, реєстраційними документами на такий транспортний засіб та документами, що надають право на керування ним.

    Іспити з навичок водіння складаються на транспортних засобах реєстраційно-екзаменаційних підрозділів Державтоінспекції, закладів з підготовки водіїв, підприємств та організацій.

      Особи, які мають посвідчення водія на право керування транспортними засобами будь-якої категорії, але останнім часом не працювали водіями більше 12  місяців або наймаються на роботу водіями вперше, допускаються до керування транспортними засобами після проходження стажування з практичного керування на відповідному транспортному засобі тривалістю не менш як 30 годин.

      Водії трамваїв і тролейбусів, які не працювали на міському електротранспорті більше року, допускаються до керування ними після підтвердження атестаційною комісією відповідного підприємства теоретичних навичок водіння в межах вимог кваліфікаційної характеристики раніше одержаної кваліфікації, а також після стажування на маршруті тривалістю 70-140 годин. Тривалість стажування встановлюється атестаційною комісією залежно від стажу і строку перерви в роботі за спеціальністю.

     Водії транспортних засобів підлягають обов'язковому періодичному медичному огляду в установлені строки.

     У разі виникнення сумніву щодо стану здоров'я водія посадові особи Державтоінспекції, закладів охорони здоров'я, автотранспортних підприємств та організацій можуть направити його на позачерговий медичний огляд.

    Якщо водій ухиляється від проходження медичного огляду або визнаний за його результатами не здатним керувати транспортними засобами, то посвідчення водія у нього вилучається працівниками міліції в порядку і строки, передбачені нормативно-правовими актами.

        Умови допуску навчальних закладів до підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів. 

     Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, трамваїв і тролейбусів проводиться в закладах з підготовки водіїв, які утворюються за наявності відповідної матеріально-технічної бази, атестованих спеціалістів та після їх акредитації згідно із законодавством.

     Заклади з підготовки водіїв, які проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, реєструються в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі Державтоінспекції за місцем їх розташування.

     Чисельність груп з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів становить не більш як 30 осіб. Заклади з підготовки водіїв зобов'язані не пізніше ніж протягом 15 днів після початку занять зареєструвати в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі Державтоінспекції кожну групу.

      Порядок видачі посвідчень водія та позбавлення права на керування транспортними засобами

     Посвідчення водія на право керування транспортним засобом однієї з категорій видається особі, яка пройшла медичний огляд у порядку, встановленому МОЗ, а також підготовку або перепідготовку відповідно до встановлених планів і програм та склала теоретичний і практичний іспити в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі Державтоінспекції.

    Документом, що засвідчує проходження підготовки і перепідготовки водіїв транспортних засобів, є свідоцтво (зразок додається).

    Якщо особа з будь-яких причин не склала іспити в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі Державтоінспекції, видане свідоцтво про закінчення закладу з підготовки водіїв транспортних засобів вважається дійсним протягом  10 років з дня закінчення закладу.

     Іспити, необхідні для одержання посвідчення водія, складають у місцевих реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції тільки ті особи, місце проживання яких зареєстроване на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Рішення про допуск до складення іспитів осіб, місце проживання яких зареєстроване на території інших адміністративно-територіальних одиниць або в іншій державі, можуть приймати керівники управлінь (відділів) Державтоінспекції головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі.

    Військовослужбовці строкової військової служби допускаються до складення іспитів у Державтоінспекції за місцем дислокації військових частин.

     Посвідчення водія на право керування транспортними засобами категорій А1, А, В1, В, С1, С, D1 і D видаються особам, які склали в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі Державтоінспекції теоретичний і практичний іспити, категорії ВЕ, С1Е, СЕ, D1E і DE - практичний, а на право керування трамваєм або
тролейбусом - теоретичний іспити.

    Під час теоретичного іспиту перевіряється знання Правил дорожнього руху та інших предметів, передбачених програмою підготовки. Результати складеного теоретичного іспиту вважаються дійсними протягом трьох місяців.

    Під час практичного іспиту перевіряються навички керування транспортними засобами відповідних категорій.

     Якщо особа під час теоретичного іспиту не підтвердила знання Правил дорожнього руху, то посвідчення водія вилучається, а повторний іспит призначається не раніше ніж через п'ять днів.

     Позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами проводиться відповідно до законодавства.

    Повернення посвідчень водія особам, позбавленим права на керування транспортними засобами, проводиться після складення теоретичного і практичного іспитів. Особам, позбавленим зазначеного права за керування транспортними засобами в стані сп'яніння, посвідчення може бути повернуто після обов'язкового проходження медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів. При цьому практичний іспит приймається екзаменаційною комісією на транспортному засобі тієї категорії, права на керування яким було позбавлено.

                Видача і обмін посвідчення водія

     Особам, які склали теоретичний і практичний іспити, реєстраційно-екзаменаційними підрозділами Державтоінспекції видається посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії.

     Учням, які закінчили навчання в технікумі (училищі), коледжі, професійному навчально-виховному закладі або загальноосвітній школі третього ступеня, а також призовникам, що залучаються Міноборони для навчання керування  транспортними засобами, але не досягли встановленого цим Положенням віку, за якого надається право на керування відповідними транспортними засобами, видається свідоцтво встановленого зразка.

    Посвідчення водія   видається    після    складення    особою теоретичного  і  практичного іспитів у реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції.

    До складення зазначених іспитів допускаються особи, що досягли встановленого цим Положенням віку.

     Посвідчення водія видається особисто під розписку після пред'явлення паспорта або іншого документа, що його замінює.

     У разі видачі дозволу на право керування транспортними засобами іншої категорії посвідчення водія обмінюється на нове, до якого вносяться відмітки, що були в попередньому посвідченні.

       Обмін посвідчення водія проводиться без складення іспитів.

{ Пункт 25 в редакції Постанови КМ N 922 ( 922-2011-п ) від 31.08.2011 }

{ Пункт 26 виключено на підставі Постанови КМ N 922 ( 922-2011-п ) від 31.08.2011 }

 Обмін посвідчення водія, не придатного для користування (зіпсованого, записи в  якому не читаються тощо), проводиться згідно з пунктом 25 цього Положення.

    Обмін посвідчення водія у зв'язку із зміною особистих даних власника (прізвище, ім'я та по батькові) проводиться на підставі документа, що підтверджує таку зміну, згідно з пунктом 25 цього Положення.

    Посвідчення водія, видане до набрання чинності Законом України від 24 вересня 2008 р. N 586-VI ( 586-17 ) "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення  безпеки дорожнього руху", може бути обміняне на нове згідно з пунктом 25 цього Положення. При цьому в новому посвідченні водія зазначаються категорії:

    А1, А - відповідає категорії А;

    В1, В - відповідає категорії В;

    С1, С - відповідає категорії С;

    D1, D - відповідає категорії D;

    BЕ - відповідає категоріям В і Е;

    C1E, СЕ - відповідає категоріям C і Е;

    D1E, DЕ - відповідає категоріям D і Е;

    Т - відповідає категорії Трамвай, Тролейбус. { Пункт 27 із змінами,  внесеними згідно з Постановою КМ N 922 ( 922-2011-п ) від 31.08.2011 }

       Обмін посвідчення водія проводиться незалежно від зареєстрованого місця  проживання особи згідно з пунктом 25 цього Положення за умови подання  особою картки водія або довідки з реєстраційно-екзаменаційного підрозділу про підтвердження факту видачі посвідчення водія та довідки про непозбавлення особи права на керування транспортним засобом, виданої підрозділом Державтоінспекції за зареєстрованим місцем проживання. Довідка про непозбавлення права на керування транспортним засобом дійсна протягом одного  місяця з дня її видачі. { Абзац перший пункту 28 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 922 ( 922-2011-п ) від 31.08.2011 }

    Для відкриття нижчих категорій особа подає до реєстраційно-екзаменаційних підрозділів Державтоінспекції довідки про проходження двадцятигодинних курсів навчання керуванню на відповідному транспортному засобі у закладах з підготовки водіїв, підтвердження керування транспортним засобом протягом останніх 12 місяців за однією з відкритих категорій та складає практичний іспит з керування на транспортному засобі нижчої категорії. Можливе одночасне  відкриття двох або більше нижчих категорій за наявності відповідних довідок, виданих закладами з підготовки водіїв, та складення практичних іспитів за кожною з таких категорій.

    Нижчими категоріями вважаються:

    D1 - до D;

    C - до D1, D;

    С1 - до С, D1, D;

    B - до C1, C, D1, D;

    В1 - до В, С1, С, D1, D;

    А - до В1, В, С1, С, D1, D;

    А1 - до категорії А, В1, В, С1, С, D1, D.

    Якщо особа не керує транспортним засобом протягом останніх 12 місяців, відкриття нижчих категорій здійснюється після складення теоретичного та практичного іспитів.

У разі втрати посвідчення водія видається нове з відміткою "Дублікат". На період оформлення дубліката посвідчення водія видається тимчасовий талон на право  керування транспортним засобом відповідної категорії на два місяці після складення громадянином теоретичного і практичного іспитів. У разі необхідності (надсилання  запиту  і одержання на нього відповіді, з'ясування окремих обставин,  які пов'язані з втратою  посвідчення тощо) строк дії талона може бути продовжений на один місяць.

    Видача дубліката посвідчення водія замість втраченого у зв'язку із крадіжкою, стихійним лихом, пожежею, повінню тощо, якщо це підтверджено відповідними документами, проводиться без складення іспитів.

    Обмін тимчасового  талона  на  право  керування  транспортним засобом  на  посвідчення  водія  проводиться  лише після перевірки особи на наявність вчинених нею адміністративних правопорушень.  У разі  коли  провести таку перевірку в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі Державтоінспекції неможливо, обмін талона здійснюється після подання довідки про непозбавлення особи права на керування транспортним засобом, виданої підрозділом Державтоіспекції за зареєстрованим місцем проживання. Якщо особа без поважних причин не здійснила обмін тимчасового талона протягом трьох місяців після закінчення строку, на який він був виданий, дублікат посвідчення водія видається після складення такою особою теоретичного і практичного іспитів. Особам, які втратили тимчасовий талон на право керування транспортним засобом, виданий на період оформлення дубліката посвідчення водія, новий талон видається на загальних підставах.

     Особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія або посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту.

    Посвідченням водія іноземної держави вважається також посвідчення водія з розпізнавальним знаком "SU" (СРСР), видане в республіках колишнього Союзу РСР.

    Зазначені особи під час керування транспортними засобами можуть мати українське посвідчення водія, видане в установленому цим Положенням порядку.

    Особам, які тимчасово перебувають на території України, обмін їх посвідчень водія на українське посвідчення водія, а також видача їм українських посвідчень водія замість утраченого у зв'язку з крадіжкою, стихійним лихом, іншими непередбачуваними обставинами посвідчення водія іноземної держави не проводиться.

    Посвідчення водія, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, дійсне на території України протягом 60 днів з дати видачі органами внутрішніх справ України дозволу на постійне проживання в Україні і після цього підлягає заміні. Заміна таких посвідчень проводиться після проходження особою медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів.

    Співробітникам іноземних дипломатичних і консульських представництв в Україні, постійним представникам преси та інших іноземних організацій, якщо вони мають дійсні посвідчення водія іноземної держави (за умови, що країна їх постійного проживання є договірною стороною Міжнародної конвенції про дорожній рух) або міжнародні посвідчення водія, українські посвідчення

    Якщо в іноземних громадян та осіб без громадянства немає національних або міжнародних посвідчень водія, українське посвідчення видається їм на загальних підставах.

     Міжнародні посвідчення та посвідчення водія іноземних держав, видані громадянам України за кордоном, обмінюються на українське посвідчення на загальних підставах за умови, що вони постійно проживають на території України.

      Міжнародне посвідчення водія видається за заявою особи підрозділом Державтоінспекції на підставі національного посвідчення водія.

    Міжнародне посвідчення водія використовується за наявності національного посвідчення водія тільки під час керування транспортними засобами за межами території України.

    Строк дії міжнародного посвідчення водія не повинен перевищувати три роки  з дати його видачі або строку дії національного посвідчення водія (залежно від того,  який  строк закінчиться раніше).

    Міжнародне посвідчення водія видається без складення іспитів.

{ Положення доповнено пунктом 33 згідно з Постановою КМ N 271 ( 271-2011-п ) від 28.02.2011 }

{ Положення в редакції Постанови КМ N 511 ( 511-2009-п ) від 20.05.2009 }

Кожний громадянин, який досяг визначеного Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними программами, (ою) може в установленному порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.

Перелік медичних протипоказань (захворювань і вад), за наявності яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з птиань охорони здоров'я.

Особо, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, зобов'язана пройти медичний огляд, падготовку або перепідготовку відповідно до типової навчальної програми, успішно скласти теоретичний і практичний іспити. Порядок підготорвки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів визначається Кабінетом Мінестрів України.

Підготовка, передпідготовка і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів здійснюється в акредитованих закладах незалежно від форми власності та підпорядкування, які за результатами атестації отримали відповідний аттестат. Підготовка, передпідготовка і підвищення кваліфікації водіїв здійснюється спеціалістами, які відповідають визначеним кваліфікаційним вимогам.

Теоретичний і практичний іспити для отримання права на керування транспортними засобами відповідної категорії складаються в підрозділах Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України та в центральному органі виконавчої влади з питань нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідчення водія транспортного засобу з установленим терміном дії.  На території України відповідно до Конвенції про дорожній Рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.

Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбаввлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення.

 

Поняття права власності

1. Правом  власності  є право особи на річ (майно),  яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею,  незалежно від  волі інших осіб.

    2. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

{ Стаття 316 із змінами, внесеними згідно із Законом N 980-IV ( 980-15 ) від 19.06.2003 }

 Зміст права власності

    1. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

    2. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

    Суб'єкти права власності

    1. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

    2. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

    . Здійснення права власності

    1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

    2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

    При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

    3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

    4. Власність зобов'язує.

    5. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

    6. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

    7. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

    8. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

{ Частина восьма статті 319 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2518-VI ( 2518-17 ) від 09.09.2010 }

     Використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності

    1.  Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

    2. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

    Непорушність права власності

    1. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

    2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

    3. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Тягар утримання майна

    1. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

    Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна

    1. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.

 Підстави набуття права власності

    1. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

    2. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

  Набуття права власності на перероблену річ

3. Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом.

Момент набуття права власності за договором

    1. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

    2. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

    До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

    3. Право власності  на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

    4. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

 ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

     Підстави припинення права власності

    1. Право власності припиняється у разі:

    1) відчуження власником свого майна;

    2) відмови власника від права власності;

    3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

    4) знищення майна;

    5) викупу пам'яток культурної спадщини; { Пункт 5 частини першої статті 346 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2518-VI ( 2518-17 ) від 09.09.2010 }

    6)примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; { Пункт 6 частини  першої статті 346 в редакції Закону N 1559-VI ( 1559-17 ) від 17.11.2009 }

    { Пункт 7 частини першої статті 346 виключено на підставі Закону N 1559-VI ( 1559-17 ) від 17.11.2009 }

    8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

    9) реквізиції;

    10) конфіскації;

    11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

    2. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

    Відмова від права власності

    1. Особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

    2. У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову.

    3. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

    Припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати

    1. Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом.

    Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна.

    Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

    2. Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, на набуття якого за законом, який був прийнятий пізніше, потрібен особливий дозвіл, а в його видачі цій особі було відмовлено, це майно підлягає відчуженню у порядку, встановленому частиною першою цієї статті.

     Припинення права власності внаслідок знищення                  майна

    1. Право власності на майно припиняється в разі його знищення.

    2. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

  Поняття і види права спільної власності

    1. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

    2. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

    3. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

    4. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

     Право спільної часткової власності

    1. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

    2. Суб'єктами  права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

      Визначення часток у праві спільної часткової власності

    1. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

    2. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

    3. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

 

  Здійснення права спільної часткової власності

    1. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

    2. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

    3. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

    4. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування  спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом  частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Поняття адміністративного правопорушення

    Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на  громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

    Адміністративна відповідальність за правопорушення, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

{ Стаття 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 }

Види адміністративних правопорушень:

  •  Керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, - ст. 121 ч.1
  •  Керування водієм транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті, бо технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації, ст.. 121 ч.2
  •  Керування водієм транспортним засобом, що   ідлягає обов'язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов, -
  •  Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частинами першою - третьою цієї статті, -
  •  Порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами –
  •  Керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в установленому порядку, без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим, -
  •  Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною шостою цієї статті, -
  •  Перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - ст. 122

  •  Порушення водіями транспортних засобів правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, ненадання переваги в русі маршрутним транспортним засобам, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування водієм під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, -

  •  Перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, міліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, -

  •  Порушення, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки, а саме: примусили інших учасників дорожнього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вжити інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян, що підтверджені фактичними даними, а саме: поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, свідків, показань технічних приладів та засобів фото- і відеоспостереження та іншими документами, -

  Відповідальність власників (співвласників) транспортних засобів

    До адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними  технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису притягаються власники (співвласники) транспортних засобів.

    За наявності обставин, які свідчать про вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, іншою особою, власник (співвласник) транспортного засобу може протягом десяти днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу повідомити про відповідні обставини (транспортний засіб знаходився у володінні чи користуванні іншої особи, вибув з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб тощо) орган (посадову особу), що виніс постанову про накладення адміністративного стягнення. На період з'ясування та перевірки цих обставин виконання постанови про накладення адміністративного стягнення зупиняється до моменту встановлення особи, яка вчинила це правопорушення.

{ Кодекс доповнено статтею 14-1 згідно із Законом N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 } 

При порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту - військовослужбовцями строкової служби штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. У випадках, зазначених у цій статті, органи (посадові особи), яким надано право накладати адміністративні стягнення, передають матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.

 Експлуатація автомототранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах

    Експлуатація громадянами автомототранспортних та інших пересувних засобів і установок, у яких вміст забруднюючих речовин у відпрацьованих газах, а також рівень впливу фізичних факторів, здійснюваного, утворюваного ними під час роботи, перевищують установлені нормативи, -

    тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 Порушення водієм правил керування транспортним засобом, правил користування ременями безпеки або мотошоломами

    Керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, -

    тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Керування водієм транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті, або технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації, -

    тягне за собою накладення штрафу від сорока до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

    Керування водієм транспортним засобом, що підлягає обов'язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов, -

    тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

    Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частинами першою - третьою цієї статті, -

    тягне за собою позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців або адміністративний арешт на строк від п'яти до десяти діб.

    Порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами –

тягне за собою накладення штрафу від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

    Керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в установленому порядку, без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим, -

    тягне за собою накладення штрафу від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

    Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною шостою цієї статті, -

    тягне за собою накладення штрафу від п'ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

    Під транспортними засобами у статтях 121-126, 127-1 - 128-1, частинах першій і другій статті 129, частинах першій - четвертій статті 130, статтях 132-1, 133-1, 133-2, 139 і 140 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.

{ Стаття  121 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 316-11від 29.05.85, N 7542-11 від 19.05.89, N 1369-12 від 29.07.91, N 1818-12 від 15.11.91; Законами N 3785-12 від 23.12.93, N  55/97-ВР від 07.02.97, N 2350-III ( 2350-14 ) від 05.04.2001, N  2251-IV ( 2251-15 ) від 16.12.2004; в редакції Законів N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008, N 3565-VI ( 3565-17 ) від 05.07.2011 }

    Експлуатація водіями транспортних засобів, ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах

    Експлуатація водіями транспортних засобів, ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах, знищені або підроблені, -

    тягне за собою накладення штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

{ Кодекс доповнено статтею 121-1 згідно з Указом ПВР N 1369-12 від 29.07.91; із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1818-12 від 15.11.91; Законами N 3785-12 від 23.12.93, N  210/95-ВР  від 02.06.95, N 55/97-ВР від 07.02.97, N 1981-III ( 1981-14 ) від 21.09.2000; в редакції Закону N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

 

ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ

     Поняття покарання та його мета

    1. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

    2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

    3. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

 

    Види покарань

    До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

    1) штраф;

    2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

    3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

    4) громадські роботи;

    5) виправні роботи;

    6) службові обмеження для військовослужбовців;

    7) конфіскація майна;

    8) арешт;

    9) обмеження волі;

    10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

    11) позбавлення волі на певний строк;

    12) довічне позбавлення волі.

    Основні та додаткові покарання

    1. Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

    2. Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

    3. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

    4. За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом.

    5. Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком відповідальність, передбачену статтями 389 та 390 цього Кодексу.

{ Стаття 52 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI ( 270-17 ) від 15.04.2008 }

     Штраф

    1. Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу.

    2. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.

    3. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

    4. З урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф з розстрочкою виплати певними частинами строком до трьох років.

    5. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

{ Стаття 53 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI ( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Громадські роботи

    1. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

    2. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.

    3. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

     Виправні роботи

    1. Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

    2. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.

    3.  Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

Конфіскація майна

    1. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

    2. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

    3. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

    Арешт

  1.  Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.

. Обмеження волі

    1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.

    2. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.

    3. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

Позбавлення волі на певний строк

    1. Покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

    2. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу.

Довічне позбавлення волі

    1. Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

    2. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані

    1. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження, -

караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців.

    2. Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам -

    караються штрафом від п'ятисот  до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

    3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого, -

    караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

{  Стаття  136  із  змінами,  внесеними згідно із Законом N 270-VI ( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами

    1. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, -

    карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк  до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

    2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, -

    караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

    3. Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони спричинили загибель кількох осіб, -

    караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням  права  керувати  транспортними засобами на строк до трьох років.

    Примітка: Під транспортними засобами в цій статті та статтях 287, 289 і 290 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також , мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

{  Стаття  286  із  змінами, внесеними згідно із Законами N 270-VI
(
270-17 ) від 15.04.2008, N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

     Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації

    Випуск в експлуатацію завідомо технічно несправних транспортних засобів, допуск до керування транспортним засобом особи, яка перебуває в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, або не має права на керування транспортним засобом, чи інше грубе порушення правил експлуатації транспорту, що убезпечують дорожній рух, вчинене особою, відповідальною за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів, якщо це спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тяжке тілесне ушкодження або його смерть, -

    караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів, на строк до трьох років або без такого.

{  Стаття  287  із  змінами,  внесеними згідно із Законом N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

    Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху

    Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху, вчинене особою, відповідальною за будівництво, реконструкцію, ремонт чи утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, інших дорожніх споруд, або особою, яка виконує такі роботи, якщо це порушення спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тяжке тілесне ушкодження або смерть, -

    карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до п'яти років.

{  Стаття  288  із  змінами,  внесеними згідно із Законом N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

    Незаконне заволодіння транспортним засобом

    1. Незаконне заволодіння транспортним засобом -

    карається штрафом від однієї тисячі до однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від  трьох до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

    2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням у приміщення чи інше сховище, або якщо вони завдали значної матеріальної шкоди, -

    караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

    3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи  здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, -

    караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

  1.  Звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше  вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням насильства до потерпілого чи  погрозою  застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.

 

Примітка:

    1. Під  незаконним заволодінням транспортним засобом у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.

    2. Відповідно до частини другої цієї статті під повторністю слід розуміти вчинення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин, передбачений статтями 185, 186, 187, 189-191, 262, 410 цього Кодексу.

    3. Відповідно до частин другої і третьої цієї статті матеріальна шкода визнається значною у разі заподіяння реальних збитків на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а великою - у разі заподіяння реальних збитків на суму понад двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

{ Стаття 289 в редакції Закону N 2903-IV ( 2903-15 ) від 22.09.2005; із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI ( 270-17 ) від 15.04.2008 }

     Знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу

    Знищення, підробка або заміна ідентифікаційного номера, номерів двигуна, шасі або кузова, або заміна без дозволу відповідних органів номерної панелі з ідентифікаційним номером транспортного засобу -

    караються штрафом від ста п'ятдесяти до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох  років.

{ Стаття 290 із змінами, внесеними згідно із Законом N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

     Порушення чинних на транспорті правил

    Порушення чинних на транспорті правил, що убезпечують рух, а також правил, норм і стандартів виготовлення, переобладнання, ремонту транспортних засобів, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, -

    карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до п'яти років.

{ Стаття 291 із змінами, внесеними згідно із Законом N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

Порушення правил водіння або експлуатації машин

    1. Порушення правил водіння або експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини, що спричинило потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або загибель потерпілого, -

    карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

    2. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, що спричинило загибель кількох осіб, -

    карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Відповідальність власників (співвласників) транспортних засобів

    До адміністративної  відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими   в   автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису притягаються власники (співвласники) транспортних засобів.

     Накладення адміністративних стягнень при вчиненні кількох адміністративних правопорушень

    При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.

    Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою  особою),  стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

     Обчислення строків адміністративного стягнення

    Строк адміністративного арешту обчислюється добами, виправних робіт - місяцями або днями, позбавлення спеціального права - роками, місяцями або днями.

     Випуск в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах

    Випуск в експлуатацію автомобілів, літаків, суден та інших пересувних засобів і установок, у яких вміст забруднюючих речовин у відпрацьованих газах, а також рівень впливу фізичних факторів, здійснюваного, утворюваного ними під час роботи, перевищують установлені нормативи, -

    тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян - суб'єктів господарської діяльності від вісімдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

{ Стаття 80 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1369-12від 29.07.91; Законами N 3785-12 від 23.12.93, N 81/96-ВР від 06.03.96, N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2350-III ( 2350-14 ) від 05.04.2001, N 198-IV ( 198-15 ) від 24.10.2002, N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

     Експлуатація автомототранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах

    Експлуатація громадянами автомототранспортних та інших пересувних засобів і установок, у яких вміст забруднюючих речовин у відпрацьованих газах, а також роботи, перевищують установлені нормативи, -

    тягне за собою рівень впливу фізичних факторів, здійснюваного, утворюваного ними під час накладення штрафу від тридцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

{ Стаття 81 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1369-12від 29.07.91; Законами N 3785-12 від 23.12.93, N 81/96-ВР від 06.03.96, N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2350-III ( 2350-14 ) від 05.04.2001, N 198-IV ( 198-15 ) від 24.10.2002, N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

14277. Воздействие звука на человека 139.66 KB
  Воздействие звука на человека Что такое звук Звук представляет собой определенную вибрацию волну или энергию в пространстве. Вся Вселенная была создана Звуком. Согласно Библии: Вначале было Слово при помощи которого Бог творил нашу Вселенную. В индийской философи...
14279. Значение музыки в жизни человека 2.49 MB
  ВВЕДЕНИЕ В области музыки существует огромное поле для исследования а ее психическое влияние представляется очень малоизвестным современной науке. Нас учили что влияние музыки или звука и вибрации приходит к нам и затрагивает наши чувства снаружи; но остается еще
14280. Полонезы. Мазурки . Этюды 5.59 MB
  Полонезы. Мазурки. Этюды. План и содержание: Полонезы характеристика разбор полонезов: Adur №3 и esmoll №2. Мазурки характеристика разбор мазурок: Fdur №50 amoll № 49 fismoll №38 Cdur №15 amoll №13 Bdur №5. Этюды характерис
14281. Дорожные знаки 116.76 KB
  Дорожные знаки Хусаин Файзуллович Ахметов ─ крупнейший башкирский композитор. Его творчество сыграло важную роль в становлении башкирской профессиональной музыки выработке национального музыкального стиля. Среди произведений написанны...
14282. Святые земли русской. Александр Невский 739 KB
  Святые земли русской. Александр Невский ВВЕДЕНИЕ У каждого народа есть заветные имена которые никогда не забываются напротив чем дальше развивается историческая жизнь народа тем ярче светлее становится в памяти потомства нравственный облик тех деятелей...
14283. Lady Gaga 81 KB
  Lady Gaga реферат Содержание Введение 1. Популярная музыка 2. Творчество Lady Gaga биография 2.2. начало музыкальной карьеры 2.3 .клип 2.4. живые выступления Заключение Список литературы Введение Я выбрал тему €œМоя любимая группа или исполнит
14284. Франц Шуберт 394.5 KB
  РЕФЕРАТ по музыке ученика 8 Б Чекмезова Дмитрия на тему: Франц Шуберт План 1. Детство. 2. Юношество 3. Рассвет творчества 4. Несчастная любовь. 5. Последние годы жизни 6. Смерть 7.Фотографии 8.Список использованной литературы ...
14285. Русская музыкальная культура 60-70-х гг. 19 века 33 KB
  1 Русская музыкальная культура 6070х гг. 19 века Это время расцвета русской культуры. В литературе – Тургенев Толстой Островский СалтыковЩедрин. В живописи – Крамской Куинджи Репин Перов. В скульптуре – Антокольский. Расцвет науки – Менделеев Тимирязе...