89320

Захисний оболадунок давньоруського воїна

Курсовая

История и СИД

У воїнів Київської Русі єдиної військової форми не існувало. Навіть у порівняно невеликих князівських дружинах захисне спорядження і зброя воїнів були різними і підбиралися, виходячи з можливостей або смаків конкретних дружинників і переважаючих способів ведення бою.

Украинкский

2015-05-12

1.12 MB

0 чел.

Зміст:

Вступ

1.Захист голови

2.Засоби захисту тіла

3.Основні різновиди обладунку

4.Щити

5.Види щитів

  Література

Вступ

Обладунок за часів Київської Русі відігравав дуже важливу роль.
Київська Русь весь час свого існування воювала, а точніше захищала свої землі від чисельнних монголо-татарських навал. Я вважаю що тема цієї роботи є дуже важливою і актуальною, адже обладунок це найголовніше для воїна який захищає обладунком своє життя і свою  батьківщину від ворога.

У воїнів Київської Русі єдиної військової форми не існувало. Навіть у порівняно невеликих князівських дружинах захисне спорядження і зброя воїнів були різними і підбиралися, виходячи з можливостей або смаків конкретних дружинників і переважаючих способів ведення бою. Традиційно російські воїни використовували різноманітне захисне спорядження, яке постійно вдосконалювалося, вбираючи в себе все найкраще з того, що створювалося і в Європі, і в Азії.

Хронологічні та теритариальні межі: кінець ХІ-середина ХІV ст.,уся територія Русі.

Обєкт і предмет дослідження: вивчення розвитку обладунку на території Київської

Русі.

Над темою вивчення давньоруського обладунку працювали декілька видатних вчених.

Серед яких, найвідомішим є Мєдвєдев Олександр Филипович, який написав "К истории кольчуги в Древней Руси" та "К истории пластинчатого доспеха на Руси".

Для вирішення даного завдання в роботі були використані різні джерела, такі як: енциклопедичні видання, навчальні посібники, довідники та сервери мережі Інтернет.

Мета і завдання: вивчити захисний оболадунок давньоруського воїна.

У розділах  йтиметься про захист голови, засоби захисту тіла і про щити.

1.Захист голови

Коли точно з'явилися шоломи на Русі, сказати важко. Археологічні знахідки та письмові джерела вказують на те, що перші шоломи прийшли до нас в останню чверть IX століття, причому всі вони мали конічну форму. Такі шоломи зустрічаються на сході VII-VIII століть. Саме зі сходу, за припущеннями істориків, вони проникають і на територію Древньої Русі, а потім, в XI столітті в Європу, де протримаються аж до XIV століття.
    

 На відміну від Європи, у нас конічні шоломи не прижилися, їх незабаром змінили шоломи сфероконічної форми, які до середини XVI століття залишалися найпоширенішою формою наголів’я. Стрімкий удар, нанесений по такому шолому, завдяки його особливостям, легко зісковзував по площині тулії. Важливо відзначити, що шоломи, зроблені на Русі, згодом стали користуватися неабиякою популярністю на заході. Та й за кількістю знайдених археологами шоломів X-XIII століття ми набагато обігнали інші країни. Іншим центром виробництва шоломів по російським зразкам вважається Польща.
    

 В кінці XII - XIII столітть спостерігається процес посилення захисту наголів’я : до шоломів стали приєднувати полумаску, шпилєвидне навершя і, крім того, трохи міняти форму. У XIV столітті такі шоломи назвуть Шишаками. Згодом на основі сфероконічної    і конічної шапки, а також додаткових захисних пристосувань (Барміца, наносник, великі залізні крила з боків - нацши, напотиличника - для захисту шиї) з'явилося багато різновидів наголів’я: ковпаки, шапки мідні та залізні з козирком і єрихонки. Судячи по старовинним зображенням наші воїни могли також носити кольчужні капюшони - винахід лицарів Західної Європи.
   

 Відомо, що на Русі було прийнято прикрашати бойовий шолом, та так, щоб його золоте сяяння виднілося здалеку. Істинному воїну не личить ховатися від ворогів, та й легше по блискучому шолому знайти на ратному полі свого ватажка. Зазвичай на шоломі закріпляли золоті, срібні та залізні накладки і бляшки, часто в місцях склепки пластин.    На кожній з них могли бути зображені рослинні візерунки, сцени язичницької а пізніше - християнської історії Русі, або вибиті слова магічного захисного змісту. Шолом був дорогим задоволенням, тому прості воїни часто йшли в бій без захисного наголів’я  .
     

Шолом як частина озброєння мав велике символічне значення. З ранніх пір він стає неодмінним атрибутом воїна. Можливо, тому російські царі, чия влада спиралася передусім на військову силу, вибрали символом своєї влади саме шапку, прообразом якої можна вважати шолом ватажка війська.
     

До речі багаті воїни могли носити відразу два шолома, один з яких служив в якості своєрідного "підшоломника", не того, який пом'якшував удари, а просто легкого шолома для повсякденного носіння.

Шелом

 Шеломи спочатку робили з двох або чотирьох вигнутих пластин, які послідовно закріплювали один з одним заклепками (хоча відомі зразки з одного шматка). Для захисту шиї воїнів, особливо від удару ззаду, до шолома прикріплявся обруч і на ньому - сітка з великих кольчужних кілець - Барміца. Вона могла прикрашатися облямівкою з бронзових або золотих кілець. У літературі зустрічаються відомості, що кольчужна Барміца могла бути замінена шкіряною або повстяною. Однак питання про те, наскільки вона була поширена, залишається дуже спірним.
     

Пізніше на додаток до Барміці до шолома прикріплювали наносник, який міг повторювати форму носа, і полумаску з викружками для очей. Ці частини захисту називали відповідно ніс і личина.

    

Шишак

  Шишак (слово угор. Або турец. Походж.) На відміну від Шеломів мав більш круту купольну форму, а також довгий шпиль - навершя. Навершя могло відокремлюватися від основи кулькою - яблуком, а на кінці закінчуватися втулкою і прапорцем - Яловцем. Червоний Яловець з'явився на шоломах в XII ст., але особливого поширення набув в XV-XVI столітті. "Акі полум'я огнено ореться", - йдеться про Яловці в описі Мамаєва побоїща.

  У XII-XIII з'являються маски ("личини") з прорізами для очей, носовими отворами, вухами. Іноді на вусі і підборідді личини для скріплення з кольчугою і барміцею були спеціальні кылечкиа. Маска частіше була нерухомою, але, якщо кріпилася за допомогою шарнірів, могла підійматися.
     

За деякими повір'ями воїн приховував під маскою своє обличчя від Бога. Таким чином, творячи на полі бою жахливі діяння, прихований під маскою воїн, залишався непоміченим і чистим від ратніх гріхів.

  Трохи пізніше з'явилися шишаки, на яких кольчужна сітка закривала не тільки задню частину шиї, але і при бажанні, все обличчя, залишаючи видимими тільки очі. З іншого боку, є відомості про те, що маски, навпаки, мали деяку портретну схожість з господарем. Це давало можливість впізнат ватажка у битві.
  Перші відомості про шишаки зустрічаються в заповіті великого князя Івана Івановича в 1359 році. Це ж перше свідчення появи Шишака в Європі. Відомо також, що саме Шишак з напівмаскою, залишаючи поле битви, кинув князь Ярослав Всеволодович в 1216 р. Поширення в першій половині XIII столітті крутобокіх куполовидних шоломів з напівмасками, добре захищали навіть від прямого удару в кінному бою, пояснюється процвітанням в той час міжусобних воєн і посиленням ролі кавалерії.

Паперова шапка


  Паперова шапка, швидше за все, була запозичена у східних народів. Така шапка робилася не з металу, а з якогось щільного матеріалу (на ваті з сукна, паперових або шовкових матеріалів). За формою шапка перейняла у залізних наголів’й всі особливості захисту (закрита шия, науши, напотиличник та наносник). Крім того, для додаткового захисту шапка могла пристьогуватись і зміцнюватися кольчужною сіткою.
     Найбільшого поширення паперова шапка отримала в XVI столітті.



2.Засоби захисту тіла

Історія кільчастої  броні (кольчуги)

Захисним обладунком на Русі з найдавніших часів служила кольчуга, яка в наших літописах носила назву броні (бронь, броня). Під цією назвою вона багато разів згадується у всіх російських літописах починаючи з X ст., І лише в Московської Русі, як зазначає А. В. Арциховский, входить у вжиток слово «кольчуга».

Відомості про широке використання російської кольчуги, шолома та інших оборонних обладунків є й у візантійських військових істориків X ст. Лев Диякон повідомляє, що війська Святослава, обложені у Доростолі. були захищені кольчужними обладунками, крім щитів і шоломів. За його словами, сам Святослав був збитий з ніг під час битви списом або мечем,  не загинув лише тому, що його врятувала кольчужна броня. Це пряме свідчення Льва Диякона про вживання росіянами кольчуги підтверджується багаторазовими знахідками її в курганах X і наступних столітть, а також знахідками на поселеннях або городищах, зруйнованих під час монгольської навали.

У російських курганах Чернігівщини IX-X ст. кольчуги зустрічалися неодноразово і - що для нас особливо важливо - в похованнях кінних воїнів, озброєних луком і стрілами. Д. Я. Самоквасов при розкопках у Чернігові виявив кольчугу в кургані Гульбище на Болдиній горі і залишки двох кольчуг у відомому кургані Чорна Могіла. Курган Гульбище відноситься до кінця IX або до початку X ст., А Чорна Могила, як переконливо довів Б. А. Рибаков, - до часів Святослава.

Залишки кольчужних обладунків кінця X ст. виявлені і в язичницьких похованнях Києва. В одному з київських поховань обривок кольчуги лежав разом зі стреламі.                             У Гніздовських дружинних курганах X ст. поблизу Смоленська знайдені не тільки кольчуги та їх обривкі, але кілька разів знайдені і заготовки кілець, за припущенням

Б. А. Рибакова, призначені для лагодження кольчуг під час походів.

В одному з Гніздовських курганів був похований і майстер-кольчужник, з інструментом і заготовками кілецб. Це поховання свідчить про те, що кольчуги вироблялися на Русі вже в X ст., А можливо, й раніше. Обривок кольчуги X в, знайдений в одному з курганів поблизу села Княжое Новгородської обл.

Про широке поширення кольчужної броні в цей та наступний періоди свідчать знахідки її в міських шарах і курганах всіх областей давньої Русі: Новгородської, Суздальської, Рязанської, Чернігівської. Смоленської, Київської та Волинської.


У більш пізній час поряд зі словом «броня» стало вживатися також і слово «обладунок».  У Воскресенському літопису обладунок згадується вже в XII в. У літописному оповіданні повідомляється, що під час усобиць в 1156 р племінник Юрія Долгорукого Володимир був в обладунках, який і вберіг його від пущеної ворогами стріли. Стріла, ймовірно, не пробила обладунку. Під 1184 роком згадується інший випадок, коли стріла пробила кольчугу. При облозі великого міста волзьких болгар онук Юрія Долгорукого Ізяслав був важко поранений стрілою.
До нас дійшла й сама броня (обладунок) цього часу - знову-таки кольчужна, незмінно панувала на Русі з IX ст. до кінця середньовіччя - до XVII в. включно.


У стародавньому Новгороді при раскопках А. В. Арциховського в 1938 р на Ярославовому дворищі, знайдений добре збережений обривок кольчуги із залізних і мідних кілець, останні становили хіба оторочку кольчужної сорочки. Діаметр кожного кільця не перевищував 1 см. Ця знахідка відноситься до початку XII в. Аналогічні новгородським фрагменти виявлені в могильнику поблизу с. Лопьяла Вятської губернії у 1904 р.            Тут кільця поперемінно були спаяні і склеплені, деякі з них мідні. Мабуть, мідні кільця використовувалися для полегшення процесу виготовлення кольчуг. Кольчуги в цей час вживалися в Східній Європі не тільки росіянами, але й степовими кочівниками Півдня,  які можливо купували їх у росіян. Кримські татари ще в XVI в. користувалися трофейними перськими і московськими панцирямі.

Використання кольчужної броні відзначено літописами і для XIII ст. У тому ж Новгороді її використовували не тільки у військових походах проти зовнішніх ворогів, наприклад, проти німецьких лицарів - але навіть і у внутрішніх зіткненнях між новгородськими кінцями. У цьому випадку броня згадується і у князів, і у простих воїнів, потрібно думати, все ж у найбільш заможних з ніх.


Від періоду монгольської навали 1237-1241 рр. до нас дійшли численні залишки кольчуг. Вони зустрінуті в містах та містечках стародавньої Русі, що зазнали повного і часткового руйнування. Так, на Райковецькому городищі поблизу Бердичева, цілком спаленому і зруйнованому монголами, «сотні скелетів захисників міста і їх ворогів зі зброєю і обладунками виявлені в тих місцях, де їх застала смерть» . В. К. Гончаров, який опублікував матеріал городища, серед величезної кількості різноманітної зброї відзначає і наявність залізних кольчуг. На городище були й майстерні, кузні, де виробляли зброю і знаряддя праці.


До цього ж трагічного для Русі часу припадає залізна кольчуга з привариними, ймовірно під час пожежі, різними накінечниками стріл, виявлена ​​на Княжому дворі, на так званому Золотому Току стародавнього Галічі, Переважна більшість кольчуг, знайдених на городищах, подібних Райковецькому, безумовно, належало російським воїнам, оскільки у  татаро-монголів, такі обладунки майже не вживалися й кольчуги монголи купували у персів або алан Північного Кавказа.

Більшість же татарських воїнів, як відзначають Плано Карпіні і Рубрук, мали шкіряні   (або хутряні) панцирі. Найбільш заможні з монголів володіли шкіряними латами, які були посилені залізними смугами, які з'єднуваоися  ремнями і пряжками і склеювалися в два-три шари смолою. Мабуть, за своїм устроєм вони нагадували лускаті панцирі, що вживалися й іншими кочівниками Поволжя і Західного Казахстану до XII ст. Один з подібних панцирів знайдений в 1948 р І. В. Синіциним в похованні з конем в місцевості Бек-Біке на оз. Сарайдін; він скріплений ремінцями так само, як і татарські панцирі.

Не можна звичайно заперечувати можливості виготовлення кольчуги у самих монголів, що мали багато полонених ремісників - алан і росіян. Відомо, наприклад, що в полоні у монголів був дуже вправний золотих справ російський майстер Кузьма. З повідомлення у Іпатіївському літописі ми знаємо, що до середини XIII в. в місто Холм бігло з татарського полону багато ремісників, у тому числі і ковалів «залоза, міді та срібла».  

Після XIII в. кольчужні обладунки на Русі згадуються в летописах знайдені вони в Тушковому містечку XIV ст. на Куликовому полі. У XV столітті їх називають частіше просто обладунками.


У зв'язку з появою в XIV ст. вогнепальної зброї оборонні обладунки на Русі стають більш досконалими і різноманітніщими. Набувають поширення суцільнометалеві або з товстих сталевих пластин важкі панцирі, нагрудники, поножі і т.п. Серед усього цього різноманітного, але надзвичайно громіздкого і незручного, особливо для дії мобільного та легкоозброєної російської кінноти, кольчуга як і раніше зберігала головне значення і широке вживання аж до кінця XVII
cт.

Історія пластинчатої броні

На Русі вживалася спеціальна назву для пластинчастої броні - «броня дощата». Назва цілком логічна, оскільки пластинки схожі на маленькі дощечки. «Броня дощата» в ХШ ст., - Як, безсумнівно, і пізніше, була дуже цінною й іноді йшла на сплату при торгових угодах. Так, князь Володимир Василькович, внук Романа Галидкого, при покупці села Березовичі віддав за нього: «50 гривенъ кунъ, 5 локотъ скорлата да броне дощатые».
У описах Збройової палати в московському Кремлі є подібні назви пластинчастих обладунків, наприклад: «Зерцала російські XVI століття, сталеві, дощаті. 
 
При розкопках в Новгороді було знайдено багато залізних і сталевих пластинок різних форм і розмірів від різних і різночасових пластинчастих обладунків. З цілком зрозумілої причини до нас дійшли не цілі, пластинчасті панцирі, нагрудники, наспинники й тому подібні обладунки, а лише їх частини або окремі пластинок. Ретельний аналіз місця знахідок, глибини залягання, форми і розмірів цих пластинок дає повну підставу вважати, що вони належали більш ніж десятку різних обладунків, що були у вжитку в різний час - від XI до XVI ст. включно.

 
Давньоруські художники багато разів відобразили пластинчатую броню на мініатюрах літописів і на малюнках в описах житій святих, на численних іконах і в різьбі по каменю. Так, на рельєфах Михайлівського Золотоверхого монастиря XI-XII ст. в Києві були зображені кінні воїни в пластинчастих лускатих панцирах з короткими рукавами. Стиль цих рельєфів дуже близький різьбі по дереву з Новгорода.

У такому ж пластинчастому панцирі представлений воїн зі: щитом і списом на рельєфах Георгіївського собору ХШ ст., в Юр'єві-Польскому. На новгородських іконах і на фресках постійно зображувалися воїни в пластинчастих обладунках з короткими рукавами; особливо барвистий лускатий пластинчастий панцир на іконі Георгія (XII ст.), що зберігається в Благовіщенському соборі у московському Кремлі.Аналогічний пластинчастий обладунок зображений у Дмитра Солунського на іконі XII ст. з м.Дмитрова, що зберігається у Третьяковській галерї. Дуже реалістично пластинчасті обладунки були зображені на фресці XII ст. в церкві Георгія у Старій Ладозі, на фресках у церкві Спаса на Ковальові XIV ст., на іконі Бориса і Гліба XIV ст., що зберігається в Новгородському музеї, на іконах Дмитра Солунського XVв., Георгія XV ст., «Житіє Христа» XV- XVI ст. й ін. Зображення пластинчастих лускатих панцирів можна зустріти і на псковських іконах XIV ст., і на московських XV в.214, а також на фресках Успенського собору в московському Кремлі і на різьбленому дерев'яному троні Івана Грозного 1551 р. Можна було б значно розширити список: древніх пам'ятників із зображеннями давньоруських пластинчастих обладунків, але й наведені факти є ще одним яскравим доказом того, що давньоруські художники зображували сучасні їм предмети дуже реалістічно, Знахідки в Новгороді підтверджують це.

3.Основні різновиди обладунку

Броня кільчаста (кольчуга)


     

 Опис кільчастої броні виглядає дуже просто: сорочка, що складалася з кілець, з'єднаних між собою. Куди більш вражаючими виглядають витрати матеріалу і часу на її виробництво. Для виготовлення одного обладунку потрібно було близько 600 м залізного дроту, з якого робилося не менше 20-30 тисяч кілець, кожне 7-9 і 10-14 мм. в поперечнику. Середня вага кольчужної сорочки становила 7-10 кг.
     

 Перед татаро-монгольською навалою кільчаста броня змінюється. Кольчуга цього часу відрізняється більш дрібними кільцями і більш густим плетивом. Така броня отримує назву "панцир" (від лат. Pantex - черево, живіт). Крім того, якщо спочатку кольчугу роблять довжиною до половини стегна, то тепер подовжують до колін, у неї з'являються кольчужні рукава ( "нагавицы") і панчохи.
     

   Якщо з бронею воїн  носив шолом з барміцей, то комір у кольчастої ​​сорочки міг бути відсутнім. У разі його необхідності комір робили з запáхом, і зав'язували шкіряними ремінцями.
     

    Існує чимало свідчень про те, як прикрашали кольчугу. Одні вплітали в рукави, поділ і комір золоті, або мідні, кільця, інші - наносили на кільця різні написи, часто магічного змісту, які могли захистити власника в битві.

Тегіляй

Тегіляй - це стьобаний каптан з високим стоячим коміром і короткими рукавами. Зовні схожий на пуховик або тілогрійку. Він добре зберігав воїна в негоду, а також від ударів, але для колячої зброї був вразливий.
    Простий тегіляй міг бути захисним одягом бідного воїна. Вишитий атласом, шовком і парчею - одягом знатного бійця. Тегіляй міг одягатися окремо (особливо якщо в нього зашивали для захисту металеві пластини), під обладунок або прямо на нього.

Броня Дощата

Броня дощата являє собою обладунок, зроблений з прямокутних пластин, які були пов'язані між собою ремінцями або нашиті верхи на шкіряну матерчату основу. У першому випадку пластини були довжиною 8-10 см і шириною 1,5-3,5 см. По краях пластин були отвори для ремінців. Друга - "луската броня" більш пізнього періоду, нашивалася на тканину. Пластинки тут були квадратними (6 см) або прямокутними          (6 і 4 см).
    

   У порівнянні з кільчастим, дощатий обладунок мая більший захист, так як при  з'єднанні пластинки заходили один за одного, тим самим посилюючи броню. Удари ворога в такій броні  здавалися "м'якшими", так як зігнутість пластин краще їх відбивала, та й рухатися в ній було легше.

 Через більшу в порівнянні з кольчугою еластичністю такий обладунок обирали кінні воїни. Добре захищені кіннотники могли навіть не брати з собою рубаючу зброї,  віддаючи перевагу булаві і обушку.
У порівнянні з кольчугою виробництво лускатої броні було ще більш трудомістким. Особливо важко було підганяти їх під потрібний розмір.

Байдана і бахтерець

    

  Байдана -це один з різновидів кільчастого обладунку, але на відміну від кольчуги кільця у неї великі, плоско розкуті. Кріпилися вони на цвях або внакладку, що робило з'єднання дуже міцним. Сама Байдана важила близько 6 кг і добре захищала від плоских ударів,       а ось стріли і списи для неї були небезпечні внаслідок великого діаметру кілець. Байдана була відома на Русі з XIII століття і згадувалася в "Задонщине".
   Бахтерець -це різновид обладунку який набирався з довгастих кілець і блях які нашивались на суконні або оксамитові напів-кафтани.

 
4.Щити

На думку, провідних істориків, щити з'явилися на Русі набагато раніше, ніж інші засоби військового захисту (шоломи або кольчуги). Однак навіть після появи іншого захисного озброєння, значення щита аніскільки не зменшилася. Щит і спис з давніх часів були головними атрибутами воїна і несли символіку перемоги. На це прямо вказується в "Повісті минулих літ": " И повеси щит свой в вратех, показуа победу ", - говорить літопис про Олега, який взяв Константинополь. Воїни київської Русі ніде не розставилися зі своїм щитом: ні під час далеких морських походів, ні навіть на бенкетах або святкових церемоніях при дворі князя. На щитах було прийнято зносити клятву, а ось залишити щит на полі бою означало - визнати повну поразку.

     Перша згадка про  щити ми зустрічаємо у Льва Диякона, який говорить, що щити російсі "міцні і для більшої безпеки довгі, до самих ніг". Звичайно такі щити були призначені тільки для пішої боротьби, проте іншого чекати і не доводиться, якщо згадати, що росіяни в ті часи були не дуже добрими наїзниками. Як показують розкопки, перші російські щити, які історики відносять до X століття, були круглої форми, і робилися з дерев'яних дощечок (з тиса, клена або ялиці) товщиною до 1 см. По краю щитів ("вінця") набивали обойму, а в центрі прикріплювали умбоном - сферичне залізне навершя з полями. Трохи пізніше (XI століття) до щитів на умбоном стали прикріплювати невеликі шпилі.
    

    Поява капелевидної або, по-іншому, мигдалеподібної форми щита пов'язують із західноєвропейською традицією і, насамперед, з поширенням кавалерії. Така форма щита дозволяла цілком приховувати середньовічного лицаря: від плечей до коліна. Будучи повсюдно поширеними в Європі, такі щити, звичайно, робилися і на Русі.
    

    З другої чверті XIII століття, коли у нас і на Заході з'являються шоломи, які повністю закривали голову, округлий верхній край мигдалеподібних щитів стає пряміше і незабаром його еволюція призводить до створення щита абсолютно трикутної форми.
     

    Поверхня щита завжди яскраво прикрашалась. Традиційно щити розфарбовувались в червоний колір. Однією з причин вибору саме цього кольору можна вважати традицію фарбувати свій щит перед боєм власною кров'ю. Це було елементом жертвопринесення і, звичайно, так можна було умилостивити богів перед боєм.
     

   З XII століття на щитах стали з'являтися емблеми і символи, що мали візантійські витоки, наприклад, хрести або різні герби. Так, на російських щитах часто зустрічають зображення орла, лева або барса (емблема Володимирської династії). До речі в цілому щит мав символіку захисту жіночої сили, божества або героя.

5.Види щитиів

Круглі щити



     

Перші щити мали круглу, плоску форму, робилися з декількох дерев'яних дощечок, які по краях закруглялися для додання вихідного виду. Зверху щити могли покриватися шкірою. У центрі щитової дошки пропилювати отвір, який зовні закривали умбоном. На внутрішній стороні від краю до краю щита кріпилася планка для захоплення рукою. Такі планки могли бути залізними або обкладеними бронзою, довжиною до 70 см. З самим щитом умбон з'єднувався заклепками до 2 см завдовжки. Іноді такі заклепки були довші (до 4,5 см), і вони з'єднували разом умбоном, щитову дошку і планку-рукоять.
    

    Самі умбони за формою могли бути кулястими або сферо-конічними. Невідомо, звідки точно прийшла сферо-конічна форма умбона. Деякі історики пов'язують її з формою російських шоломів і схиляються до її східного походження. Така форма сприяла зісковзуванню зустрічного удару, а сам умбон допомагав захистити кисть руки.
     

    Спочатку круглі щити за розмірами досягали половини або третини людського зросту, до XV століття - чверті. З часом деякі зміни торкнулися і форми щита: з плоского в IX-X ст. він стає в профіль овальним або частіше - воронковидним до XI століття.

Мигдалеподібні щити


     

   

Мигдалеподібні щити були найбільш поширені в XI - початку XIII ст. Згідно малюнкам, вони закривали верхню половину тулуба піших і кінних воїнів, і висотою досягали від половини до третини людського зросту. За формою ці щити були плоскими або трохи вигнутими; відношення висоти до ширини було 2 до 1. До кінця XII століття мигдалеподібні щити були дуже масивними і застосовувалися на Заході насамперед проти копейного тарана. Тримати однією кистю такий щит було дуже важко, тому його несли, фіксуючи одночасно ліктем і пензлем руки, протягнутої через кілька ременів. Крім того, був шийний ремінь, що дозволяв, у разі необхідності, перекинути щит на спину і битися обома руками.
     

   Такий щит зазвичай тримали на відстані напівзігнутої руки або дуже близько до тіла, а також висували вперед, якщо треба було відбити удар "нальоту". До кінця XII століття мигдалеподібний щит "втрачає" умбон та інші важкі металеві частини захисту.

Він значно зменшується і стає більш рухливим і зручним в бою.
Мигдалеподібні щити протрималися на Русі аж до XIV століття і, перш за все, були атрибутом кінного воїна.

Трикутні щити



     
Трикутні щити з'явилися в XIII столітті. Уздовж довгої осі вони мали перегин, а заввишки були до половини людського зросту. Зазвичай такі щити носили піші воїни або ватажки кінних загонів, які виступали попереду інших.
     

    Різновидом трикутних щитів були щити трапецієподібної форми, що зустрічаються на печатках і кінцях XIV-XV ст. А до початку XIV століття розвиток військового озброєння призводить до появи важкоофігурних щитів-тарч і щитів з пайовим жолобом, яким було особливо зручно маневрувати в бою.

Літеретура:

1.М. Горелик. Воины Киевской Руси IX-XI веков.

2. В. Шпаковский. Д. Николле. Русская армия в 1250-1500 гг. Изд-во: "Астрель", 2004 год.

3. Кирпичников А.Н. Медведев А.Ф. Вооружение//Древняя Русь. Город. Замок. Село.  

   М.,1985 г.

4.Медведев А.Ф. К истории пластинчатого доспеха на Руси.

5.Медведев А.Ф.К истории кольчуги в Древней Руси


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

1024. Особенности государственного и правового развития Древней Греции 151.5 KB
  Государственный механизм в Древней Греции. Полномочия органов государственной власти. Политически-правовой режим, административно-территориальное устройство, форма правления. Основные реформы в области государственного управления и законодательства.
1025. Построение защищенной информационной системы для учреждения 225.5 KB
  Технико-экономическое обоснование разработки вычислительной сети. Выбор конфигурации вычислительной сети. Проектирование структурной схемы вычислительной сети. Калькуляция затрат на построение сети.
1026. Общие вопросы практической философии 524.5 KB
  Проблема рождения философии. Космоцентризм и основные понятия античной философии. Бог, человек и мир в средневековой христианской философии. Антропоцентризм и гуманизм в философской мысли Возрождения. Система и метод философии Гегеля. П.Я. Чаадаев о российской истории и историософии.
1027. Исследование системы биометрической аутентификации пользователя ПК по клавиатурному почерку 422 KB
  Теоретические принципы построения биометрических систем динамической аутентификации личности по рукописному и клавиатурному почеркам. Получение вектора биометрических параметров при анализе рукописного почерка. Аутентификация пользователя на основе измерения близости образа к биометрическому эталону мерой Хэмминга. Биометрическая аутентификация на основе аддитивной модели сравнения биометрических характеристик пользователей.
1028. Создание и обработка изображений для печатной рекламы средствами программы Corel Draw 573.5 KB
  Краткое описание продукта Corel Draw. Особенности разработки элементов наружной рекламы в пакетах Corel Draw. Состав изображений. Графические объекты. Использование пиксельных изображений в Corel Draw и функция импорт. Перспектива, тени и экструзия. Цветовые палитры и модели цвета.
1029. Методика викладання математики та її зв'язок з іншими науками 453.5 KB
  Огляд програмного забезпечення навчального процесу у вищій школі. Математичні методи наукових досліджень і сучасне природознавство. Сучасні тенденції розвитку математичної освіти у середній і вищій школі. Філософські проблеми математики в історичному контексті. Формування наукового світогляду при вивченні математики. Методика формування математичних понять. Організація, зміст і перспективи дистанційної освіти.
1030. Технологический процесс при производстве ударопрочного полистирола 469.64 KB
  Разработка системы управления технологическими процессами. Описание алгоритмов сбора, первичной обработки информации и циклического опроса датчиков. Спецификация на приборы и средства автоматизации. Контроллер РСУ и ПАЗ.
1031. Теории организации и управление предприятием и персоналом 706 KB
  Виды социальных систем их особенности. Схемы отношений индивидов в организации. Особенности их применения. Отличия форм собственности хозяйственных операций. Особенности национальных моделей менеджмента (японская, американская, европейская, российская). Функции в организации. Их классификация и состав. Управление противоречиями в организации. Пути формирования организационной культуры.
1032. Учет в производственных подразделениях, учет денежных средств, расчетов и кредитных операций 477 KB
  Организационно-экономическая и правовая характеристика ООО Хлебозавод №5. Организация учета в производственных подразделениях ООО Хлебозавод №5. Учет на складах и других местах хранения готовой продукции и материальных производственных запасов. Учет кредитных операций