89332

Дослідження ролі слідчого як учасника кримінального процесу

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

В історії української державності перші спроби закріплення судової влади знайшли своє відображення в Конституції прав і вольностей Війська Запорозького Пилипа Орлика. В ній було закріплено деякі засади стосовно поділу влади на законодавчу і судову.

Украинкский

2015-05-12

179.5 KB

0 чел.

PAGE  3

ЗМІСТ

[1]
Вступ

[2]
Розділ 1. Завдання органів досудового слідства та принципи їх діяльності

[3]
Розділ 2. Повноваження слідчого та його правовий захист

[4] Розділ 3. Процесуальна самостійність слідчого та її значення для забезпечення законності у кримінальному процесі

[4.1] 3.1. Процесуальне становище та самостійність слідчого при вирішенні питання про порушення кримінальної справи і про відмову в цьому

[4.2] 3.2. Процесуальне становище та самостійність слідчого при вирішенні питання про притягнення особи як обвинуваченого

[4.3] 3.3. Процесуальне становище та самостійність слідчого при вирішенні питання про закінчення досудового слідства

[4.4] 3.4. Оцінка доказів слідчим як вияв його процесуальної самостійності

[5]
Висновки

[6]
Література


Вступ

Актуальність теми дослідження. Одним із важливих напрямків діяльності держави та її органів є виконання завдань із захисту прав і свобод людини та громадянина, охорони прав і законних інтересів державних організацій та об'єднань громадян.

Конституція України визнає, що людина, її життя та здоров'я, честь та гідність, недоторканність та безпека є найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).

В історії української державності перші спроби закріплення судової влади знайшли своє відображення в Конституції прав і вольностей Війська Запорозького Пилипа Орлика. В ній було закріплено деякі засади стосовно поділу влади на законодавчу і судову.

Згодом ідея створення в Україні справедливого суду була втілена у III Універсалі Центральної Ради, а потім у Конституції Української Народної Республіки (1918 р.).

Порушення кримінальної справи є першою, початковою стадією кримінального процесу. Вона покликана виконувати загальні завдання кримінального судочинства, які зазначені в ст. 2 КПК, і, крім того, має самостійне завдання – вирішувати питання про порушення кримінальної справи.

Досудове розслідування – це здійснювана відповідно до вимог кримінально-процесуального закону діяльність слідчого та органу дізнання, спрямована на збирання, дослідження, оцінку, перевірку і використання доказів, попередження, запобігання та розкриття злочинів, встановлення об'єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, охорону прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

У стадії досудового розслідування слідчий та орган дізнання розв'язують також такі завдання: встановлення і відшкодування збитку; виявлення й усунення причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів; виховання громадян у дусі поваги честі та гідності громадянина, прагнення до справедливості й додержання законів.

Юридичною підставою для здійснення досудового розслідування є постанова про порушення кримінальної справи. Досудове розслідування може провадитися тільки за порушеною справою.

Досудове розслідування обов'язково провадиться у всіх справах, за винятком справ приватного обвинувачення, по яких досудове слідство провадиться у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є законодавство України.

Предмет дослідження – слідчий як учасник кримінального процесу.

Метою курсової роботи є дослідження ролі слідчого як учасника кримінального процесу.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

  •  визначити завдання органів досудового слідства та принципи їх діяльності;
  •  охарактеризувати повноваження слідчого та його правовий захист;
  •  дослідити процесуальну самостійність слідчого та її значення для забезпечення законності у кримінальному процесі.


Розділ 1. Завдання органів досудового слідства та принципи їх діяльності

У розслідуванні кримінальних справ, особливо на початковому етапі, дізнання посідає значне місце, однак основною формою розслідування є досудове слідство, під час якого проводиться всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин справи, виявляються обставини, що як викривають, так і виправдовують обвинуваченого, а також обтяжують або пом'якшують його вину.

Слідство має назву "досудове" тому, що при його провадженні не вирішується питання про винність особи, яку притягнуто до кримінальної відповідальності. Таке слідство ніби передує судовому слідству, яке проводить суд. Лише суд може визнати особу винною у вчиненні злочину, але це не применшує значення досудового слідства. Його якість і повнота є передумовою та необхідною умовою успішного розгляду справи судом. Якщо цю умову порушено і не може бути поновлено в суді, справа може бути повернута судом на додаткове розслідування або ж по справі може бути винесено судом виправдання.

Основна відмінність між дізнанням та досудовим слідством полягає у тому, що органи дізнання здійснюють переважно оперативно-розшукові заходи, а у разі порушення кримінальної справи – слідчі дії, передбачені кримінально-процесуальним кодексом України (тобто кримінально-процесуальну діяльність),
з метою встановлення особи, яка скоїла злочин. Органи ж досудового слідства здійснюють слідство у повному обсязі, починаючи з моменту порушення кримінальної справи або отримання справи від органів дізнання і закінчуючи провадження у справі направленням її до суду або припиненням. При цьому слідчі розслідують злочини лише шляхом провадження слідчих дій, передбачених кримінально-процесуальним кодексом України, і не здійснюють оперативно-розшукових заходів [13, 394].

Таким чином, під досудовим слідством розуміється кримінально-процесуальна діяльність уповноважених на те органів держави по встановленню факту злочину та особи, яка його вчинила, збору, перевірці, дослідженню та оцінці доказів вчинення злочину.

Слідчі органи зобов'язані перевірити усі можливі по справі версії, встановити та притягти до відповідальності всіх осіб, котрі скоїли суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки злочину. Слідчий має право допитувати свідків, призначати відповідні експертизи, проводити обшуки та огляди і виконувати всі інші необхідні дії, передбачені кримінально-процесуальним законодавством. Під час досудового слідства вживаються необхідні заходи, які забезпечують відшкодування збитків, заподіяних злочином. Крім цього, органи досудового слідства повинні виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину, і застосовувати заходи щодо їх усунення.

Важливим принципом кримінального процесу є неприпустимість розголошення даних досудового слідства, згідно з яким такі відомості можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за ст. 387 Кримінального кодексу України.

Таким чином, органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі органів безпеки і слідчі податкової міліції (ст. 38 КПК України).

Компетенція або, точніше кажучи, підслідність справ слідчим кожної з трьох ланок системи органів досудового слідства визначена у кримінально-процесуальному законодавстві (ст. 216 КПК).

Законодавець чітко розділив підслідність справ слідчим прокуратури, органів безпеки, органів внутрішніх справ та податкової міліції. За деякими категоріями справ досудове слідство проводиться тим органом, який порушив кримінальну справу.

Більшість кримінальних справ розслідують слідчі органів внутрішніх справ. Це більшість злочинів проти життя та здоров'я особи, проти власності, у сфері обігу наркотичних засобів та ін. Розслідування кримінальних справ щодо умисних вбивств, статевих злочинів, злочинів у сфері службової діяльності належить до підслідності слідчих прокуратури.

Слідчі прокуратур з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері розслідують кримінальні справи, які порушуються щодо військових.

Слідчі податкової міліції розслідують справи про фіктивне підприємництво, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів та ін.

До ведення слідчих органів СБУ віднесено розслідування особливо небезпечних державних злочинів – державної зради, шпигунства, диверсій тощо.

Слідчий працює у безпосередньому контакті з органами дізнання, особливо з міліцією. По справах, які розслідуються, він має право давати органам дізнання доручення і вказівки про проведення розшукових і слідчих дій, вимагати від органів дізнання сприяння у розслідуванні злочинів. Доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.

Прокурор здійснює керівництво роботою слідчих прокуратури та нагляд за дотриманням законів у всіх слідчих органах.

Згідно ст. 38 КПК органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи:

  1.  органів внутрішніх справ;
  2.  органів безпеки;
  3.  органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства;
  4.  органів державного бюро розслідувань [2].

Досудове розслідування – діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, здійсненні юридичних дій з метою забезпечення правильного застосування закону, захисту прав і законних інтересів людини, фізичних та юридичних осіб, створення умов для здійснення правосуддя.

Досудове розслідування покликане вирішити або створити умови для подальшого вирішення судом найважливішого завдання – забезпечення справедливості та всіх інших завдань кримінального процесу.

Початковий момент стадії досудового розслідування – внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Відповідно до ст. 219 КПК досудове розслідування повинно бути закінчено:

  1.  протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;
  2.  протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому параграфом 4 глави 24 цього Кодексу. При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати:

  1.  двох місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;
  2.  шести місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості;
  3.  дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня її скасування слідчим суддею або винесення постанови про відновлення кримінального провадження не включається у строки, передбачені цією статтею [2].

По справах, у яких не встановлена особа, що вчинила злочин, термін слідства починається з дня встановлення такої особи. В строк досудового слідства не враховується час ознайомлення обвинувачуваного і його захисника зі справою.

Форми закінчення досудового розслідування:

  •  закриття кримінального провадження;
  •  звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
  •  звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру [2].

Досудове розслідування провадиться за всіма категоріями кримінальних справ, за винятком справ приватного обвинувачення та кримінальних проступків, щодо яких проводиться дізнання. У справах неповнолітніх досудове розслідування обов'язкове в усіх випадках без винятку.

В юридичній науці висловлені пропозиції та сформульовані проекти, які передбачають об'єднання всіх слідчих підрозділів у єдине відомство, яке іменують або слідчим комітетом, або державним агентством розслідувань.


Розділ 2. Повноваження слідчого та його правовий захист

Слідчий – це особа, яка провадить попереднє, досудове слідство в кримінальних справах. Є слідчі прокуратури, органів внутрішніх справ, органів безпеки і податкової міліції. Обговорюється питання про створення єдиного слідчого апарату.

Конституція України позбавила прокуратуру права провадити попереднє слідство (ст. 121), але п. 9 "Перехідних положень" передбачає, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію попереднього слідства – до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Відповідно до ст. 216 КПК слідчі органів внутрішніх справ здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування.

Слідчі органів безпеки здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 109, 110, 111, 112, 113, 114, 201, 258, 258-1, 258-2, 258-3, 258-4, 258-5, 261, 265-1, 305, 328, 329, 330, 332, 333, 334, 359, 422, 436, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 446, 447 Кримінального кодексу України.

Якщо під час розслідування злочинів, передбачених статтями 328, 329, 422 Кримінального кодексу України, будуть встановлені злочини, передбачені статтями 364, 365, 366, 367, 423, 424, 425, 426 Кримінального кодексу України, вчинені особою, щодо якої здійснюється досудове розслідування, або іншою особою, якщо вони пов'язані із злочинами, вчиненими особою, щодо якої здійснюється досудове розслідування, вони розслідуються слідчими органів безпеки.

Слідчі органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 204, 209, 212, 212-1, 216, 219 Кримінального кодексу України.

Якщо під час розслідування зазначених злочинів будуть встановлені злочини, передбачені статтями 192, 200, 205, 222, 222-1, 358 Кримінального кодексу України, вчинені особою, щодо якої здійснюється досудове розслідування, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої здійснюється досудове розслідування, вони розслідуються слідчими органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.

Слідчі органів державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених:

  1.  особами, зазначеними у пунктах 1, 2 та 3 частини другої статті 2 Закону України "Про державну службу", Головою Національного банку України, його першим заступником чи заступником, членом Ради національної безпеки і оборони України;
  2.  суддею чи працівником правоохоронного органу;
  3.  службовими особами, посади яких згідно із статтею 6 Закону України "Про державну службу" віднесені до посад державної служби підгруп I-1, I-2, I-3, I-4, II-1, II-2, III-1, IV-1;
  4.  особами, посади яких згідно із статтею 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" віднесені до першої та другої категорії посад в органах місцевого самоврядування.

У кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених статтями 2091, 384, 385, 386, 387, 388, 396 Кримінального кодексу України, досудове розслідування здійснюється слідчим того органу, до підслідності якого відноситься злочин, у зв'язку з яким почато досудове розслідування.

Якщо під час досудового розслідування буде встановлено інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, і які не підслідні тому органу, який здійснює у кримінальному провадженні досудове розслідування, то у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження прокурор, який здійснює нагляд за досудовим розслідуванням, своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів [2].

Слідчими прокуратури можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять стажування строком до одного року. Не можуть бути прийняті на посаду слідчого прокуратури особи, які були засуджені за вчинення злочину, за винятком реабілітованих (ч. 1 і 6 ст. 46 Закону про прокуратуру). Аналогічні вимоги ставляться і до слідчих органів внутрішніх справ, безпеки і податкової міліції.

У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим є старші слідчі і слідчі в особливо важливих справах. У прокуратурах областей, міст та інших прирівняних до них прокуратурах можуть бути слідчі в особливо важливих справах і старші слідчі, а в районних, міжрайонних, міських – старші слідчі і слідчі (ст. 17 Закону про прокуратуру).

Штатним розписом Головного слідчого управління (ГСУ) МВС України, слідчих управлінь (відділів) головних управлінь (управлінь) МВС України в Автономній Республіці Крим, областей, міст Києва і Севастополя, на транспорті передбачені посади: старших слідчих і слідчих в особливо важливих справах, старших слідчих, слідчих, помічників слідчих, а слідчих відділів управлінь МВС міст, слідчих відділень (груп) міськрайлінорганів – посади старших слідчих, слідчих, помічників слідчих. На посади слідчих призначаються громадяни України, які мають вишу юридичну освіту, пройшли стажування і виявили при цьому професійну придатність до слідчої роботи [12, 68].

Співробітники слідчого апарату, які мають вищу юридичну освіту, стаж практичної роботи не менше 3 років, виявили організаторські здібності, професійну придатність до виконання функцій щодо надання практичної і методичної допомоги в організації роботи слідчих підрозділів органів внутрішніх справ, призначаються на посади слідчих-методистів ГСУ МВС, СУ (СВ) ГУМВС, УМВС, УМВСТ. Робота слідчих-методистів організовується за зонально-лінійним принципом. Основними їх функціями є: розробка проектів вказівок і рекомендацій з питань організації і вдосконалення попереднього слідства; здійснення контролю за організацією роботи слідчих підрозділів і проведення слідства в кримінальних справах, підготовка письмових рекомендацій щодо вдосконалення форм і методів керівництва підлеглими підрозділами та з інших питань; надання допомоги і перевірка роботи слідчих підрозділів, вжиття заходів до усунення недоліків і підвищення рівня слідчої роботи на місцях, контроль за їх виконанням; вивчення передового досвіду і наукових методів розслідування злочинів, унесення пропозицій керівництву слідчого апарату про необхідність їх узагальнення, розповсюдження, впровадження в практичну роботу; аналіз стану злочинності, вивчення слідчої практики, організації і результатів роботи підрозділів і слідчих, внесення керівництву слідчих апаратів пропозицій про вдосконалення попереднього слідства, підвищення його ролі в розкритті і розслідуванні злочинів. Слідчий-методист несе відповідальність за організацію роботи слідчих підрозділів та об'єктивність оцінки їх діяльності; вносить пропозиції про заслуховування на оперативних нарадах звітів керівників слідчих апаратів, окремих слідчих про організацію і стан слідчої роботи, розслідування конкретних кримінальних справ; у межах своєї компетенції дає рекомендації (вказівки) з питань слідчої роботи працівникам слідчих підрозділів; вносить керівництву ГСУ МВС, слідчих управлінь (відділів) ГУМВС, УМВС, УМВСТ пропозиції про призначення на посаду, переміщення або звільнення з посади працівників управлінь, відділів, відділень, груп.

У слідчих апаратах органів внутрішніх справ є також помічники слідчих.
В обов'язки помічника слідчого входить надання допомоги слідчому і виконання його доручень, пов'язаних із розслідуванням кримінальних справ. На посаду помічника слідчого призначаються повнолітні громадяни України, які мають середню, середню спеціальну освіту і нахил до слідчої роботи. Помічник слідчого бере участь у проведенні огляду місця події, предметів, документів, місцевості, приміщень, освідування, виїмки, обшуку, відтворенні обстановки та обставин події, допиті потерпілих і свідків, пред'явленні предметів та осіб для впізнання та інших слідчих дій, підготовляє і складає процесуальні документи, викликає для проведення слідчих дій свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, спеціалістів, експертів, цивільних позивачів і відповідачів та інших учасників процесу, залучає понятих до участі в проведенні процесуальних дій, упаковує вилучені у справі речові докази, витребує і доставляє за місцем призначення необхідні документи, предмети, речові докази та ін., бере участь при ознайомленні потерпілого, його представника, цивільного позивача, відповідача або їх представників, обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи, виконує технічну роботу з оформлення матеріалів дослідчої перевірки і кримінальних справ: підшивка, нумерація аркушів, томів, складання опису, списків, супроводжувальних документів, друкування тощо.

У системі Служби безпеки України є старші слідчі в особливо важливих справах, старші слідчі і слідчі, а також старші слідчі-криміналісти в особливо важливих справах і старші слідчі-криміналісти. Передбачено також посади помічників слідчих.

Законом від 5 лютого 1998 р. "Про внесення змін до Закону "Про державну податкову службу в Україні" передбачено створення податкової міліції, яка складається з спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції (ст. 19).

Структура слідчих органів податкової міліції така: Слідче управління податкової міліції Державної податкової адміністрації України; слідчі відділи податкової міліції управлінь податкової міліції державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі; слідчі відділення (групи) податкової міліції відділів податкової міліції державних податкових інспекцій у районах, містах, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій [12, 70].

Податкова міліція не входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і не підпорядкована йому. Вона є складовою частиною державної податкової служби України. Податкову міліцію очолює начальник податкової міліції – Перший заступник Голови Державної податкової адміністрації України. Податкову міліцію в державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі очолюють начальники управлінь податкової міліції – перші заступники голів відповідних державних податкових адміністрацій (ст. 20 Закону).

Активна роль слідчих у зміцненні законності та правопорядку, велике значення їх діяльності з розкриття злочинів і викриття злочинців зумовили надання їм широких повноважень у кримінальному процесі. КПК надає слідчому право самостійно порушувати кримінальну справу, призначати експертизи, провадити допити, огляди, обшуки та інші слідчі дії, притягувати особу як обвинуваченого, зупиняти й закривати справу. При провадженні попереднього слідства всі рішення про спрямування слідства і провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання рішення судді, санкції чи згоди прокурора або затвердження ним рішення, і несе повну відповідальність за їх законне й своєчасне проведення [12, 71].

Важливе значення для успішного розслідування кримінальних справ має взаємодія слідчого з оперативними підрозділами. Регламентуючи їх взаємовідносини, КПК надає слідчому право по розслідуваних ним справах давати органам дізнання обов'язкові для них доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій.

Відповідно до ст. 41 КПК оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора.

Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора.

Доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов'язковими для виконання оперативним підрозділом [2].

Згідно ст. 77 КПК прокурор, слідчий не має права брати участь у кримінальному провадженні:

  1.  якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, членом сім'ї або близьким родичем сторони, заявника, потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;
  2.  якщо він брав участь у цьому ж провадженні як слідчий суддя, суддя, захисник або представник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач;
  3.  якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах кримінального провадження або існують інші обставини, які викликають обґрунтовані сумніви в його неупередженості [2].

Відповідно до ст. 39 КПК керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування.

Керівник органу досудового розслідування уповноважений:

  1.  визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих;
  2.  відсторонювати слідчого від проведення досудового розслідування вмотивованою постановою за ініціативою прокурора або з власної ініціативи з наступним повідомленням прокурора та призначати іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу або у разі неефективного досудового розслідування;
  3.  ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора;
  4.  вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим;
  5.  погоджувати проведення слідчих (розшукових) дій та продовжувати строк їх проведення у випадках, передбачених цим Кодексом;
  6.  здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого;
  7.  здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Керівник органу досудового розслідування зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які даються у письмовій формі. Невиконання керівником органу досудового розслідування законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність [2].

На посади керівників слідчих підрозділів призначаються громадяни України, які мають вишу юридичну освіту, необхідні професійні якості, організаційні здібності і стаж практичної роботи на слідстві не менше 3 років.

Отже, слідчий – це особа, яка провадить попереднє, досудове слідство в кримінальних справах. Є слідчі прокуратури, органів внутрішніх справ, органів безпеки і податкової міліції. Обговорюється питання про створення єдиного слідчого апарату.

Розділ 3. Процесуальна самостійність слідчого та її значення для забезпечення законності у кримінальному процесі

3.1. Процесуальне становище та самостійність слідчого при вирішенні питання про порушення кримінальної справи і про відмову в цьому

Процесуальна самостійність слідчого починається одночасно з вирішенням ним питання про порушення кримінальної справи. На слідчого як на спеціально уповноважену особу покладено обов'язок охороняти права та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а також швидко і повно розкривати злочини з тим, щоб кожний, хто їх вчинив, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст. 2 КПК). Кожний громадянин має бути впевнений у тому, що його життя і здоров'я, його майно, його права, його гідність і спокій перебувають під надійною охороною держави [5, 219].

Обов'язки слідчого як посадової особи визначаються покладеною на нього функцією боротьби зі злочинністю.

Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування (ст. 214 КПК).

Правильне і своєчасне порушення кримінальних справ є неодмінною умовою розкриття будь-якого злочину, воно закріплює у свідомості людей віру в неминучість і невідворотність покарання. Успіх розкриття злочину багато в чому залежить від того, наскільки оперативно буде вирішено питання про порушення кримінальної справи, яка процесуальна роль у розслідуванні справи відведена слідчому. Кримінально-процесуальна наука і раніше стояла на позиціях надання права слідчому самому порушувати кримінальні справи. Ще до прийняття Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік закон надавав слідчому право самостійно порушувати кримінальну справу, проте практично слідчий цим правом не користувався. Відомчими вказівками процесуальна самостійність слідчого була обмежена. Це стосувалося і права слідчого самостійно вирішувати питання про порушення кримінальної справи. Так, директивною вказівкою від 31 серпня 1934 р. А. Вишинський, тодішній Генеральний прокурор СРСР, позбавив слідчого права на самостійне порушення кримінальної справи.
В пресі з цього приводу зазначалося, що "абсолютна більшість справ порушується прокурором. Фактично слідчий порушує кримінальну справу лише в тих випадках, коли перебуває на окремій ділянці або у відрядженні". Коли ж взяти до уваги, що "майже всі злочини проходять спочатку через органи дізнання", то стане очевидним, наскільки обмеженою була процесуальна самостійність слідчого в питанні порушення кримінальної справи [5, 220].

Природно, що такі обмеження сковували ініціативу слідчого в боротьбі зі злочинністю. Тому Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік 1958 р. і прийняті відповідно до них кримінально-процесуальні кодекси союзних республік наділили слідчого широкими повноваженнями і процесуальною самостійністю при розслідуванні ним кримінальних справ. Законодавство України повністю сприйняло процесуальну самостійність слідчого і закріпило її в ст. ст. 214 КПК.

Самостійність слідчого особливо яскраво виявляється при порушенні кримінальної справи. Закон поклав на слідчого, як і на суд, прокурора обов'язок у межах своєї компетенції порушувати кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вживати всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

Треба, однак, підкреслити, що порушення слідчим кримінальної справи – це не лише його обов'язок, а й право, що наділило слідчого повноваженням вирішувати дане питання. Процесуальна самостійність слідчого визначається насамперед тим, що він одноособово вирішує питання про порушення кримінальної справи, його постанова про це не потребує будь-якого затвердження чи санкції.

Відомо, що прокурор у силу ст. 32 Закону України "Про прокуратуру" має право давати слідчому обов'язкові вказівки, в тому числі і вказівки щодо порушення кримінальних справ.

Надавши прокуророві і керівнику слідчого відділу право давати обов'язкові для слідчого вказівки, закон разом з тим захистив його процесуальну самостійність. Законодавство встановило, що при проведенні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про проведення відповідних дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне та своєчасне проведення (ст. 214 КПК).

Оскільки в Кримінально-процесуальному кодексі міститься вичерпний перелік тих випадків, коли слідчий управі приймати рішення лише із санкції чи згоди прокурора, і цим переліком не охоплюється його рішення про порушення кримінальної справи, то треба дійти категоричного висновку, що слідчий має право не погодитися з вказівками прокурора, а також керівника слідчого відділу в питанні про порушення кримінальної справи, коли в процесі вивчення первинних матеріалів він дійде іншого висновку, ніж прокурор чи керівник слідчого відділу, і коли вказівки цих осіб суперечать внутрішньому переконанню слідчого [5, 221].

У зв'язку з цим прокурор, а також керівник слідчого відділу, направляючи первинні матеріали слідчому, не мають права давати йому вказівки про те, що він повинен порушити кримінальну справу чи відмовити в її порушенні. Слідчому мають лише передаватися матеріали, які свідчать про вчинення злочину, для вирішення питання по суті. Що ж до рішення, яке має винести слідчий з конкретним матеріалом, то це вже його прерогатива.

Разом з тим прокурор і начальник слідчого відділу має право, коли вони вважають за потрібне, особисто порушити кримінальну справу і потім передати слідчому для розслідування. Якщо прокурор вважатиме рішення слідчого про порушення кримінальної справи неправильним, він має право його скасувати і доручити розглянути первинні матеріали справи іншому слідчому або винести за ними рішення самому. Прокурор, проте, не має право примусити слідчого, який прийняв за матеріалами справи рішення, змінити його.

Керівник слідчого відділу не може скасувати постанову слідчого, коли він вважає, що рішення про порушення кримінальної справи винесене ним неправомірно. Він лише має право звернутися до прокурора з поданням щодо скасування винесеного слідчим незаконного рішення [5, 222].

Вимога закону про негайне надіслання слідчим копії постанови про порушення кримінальної справи прокуророві, який здійснює нагляд за слідством, є гарантією недопущення необґрунтованого порушення кримінальних справ. Такий порядок дає можливість прокуророві при виявленні порушень закону своєю постановою скасувати постанову слідчого і відмовити в порушенні кримінальної справи або закрити її, коли в справі були проведені слідчі дії (ст. 214 КПК).

Відповідно до ст. 214 КПК слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Генеральною прокуратурою України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду. У разі виявлення ознак кримінального правопорушення на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, досудове розслідування розпочинається негайно; відомості про нього вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань при першій можливості.

Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

До Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про:

  1.  дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
  2.  прізвище, ім'я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника;
  3.  інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
  4.  короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела;
  5.  попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
  6.  прізвище, ім'я, по батькові та посада службової особи, яка внесла відомості до реєстру, а також слідчого, прокурора, який вніс відомості до реєстру та/або розпочав досудове розслідування;
  7.  інші обставини, передбачені положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань.

У Єдиному реєстрі досудових розслідувань автоматично фіксується дата внесення інформації та присвоюється номер кримінального провадження.

Слідчий невідкладно у письмовій формі повідомляє прокурора про початок досудового розслідування, підставу початку досудового розслідування та інші відомості, передбачені частиною п'ятою цієї статті.

Якщо відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені прокурором, він зобов'язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування [2].

Слідчі органів МВС так само, як і слідчі прокуратури, нічим не обмежені у своєму праві порушувати і розслідувати кримінальні справи відповідно до своєї компетенції. При цьому винесені ними постанови про порушення кримінальних справ не підлягають затвердженню начальником органу внутрішніх справ чи начальником слідчого відділу. В цьому виявляється також поважне ставлення законодавства до процесуальної самостійності слідчого незалежно від його відомчої належності.

Процесуальне становище слідчого дає можливість у необхідних випадках повідомляти громадську організацію чи колектив працівників про вчинення членом колективу злочину або антигромадського вчинку для обговорення на загальних зборах громадської організації чи колективу працівників з тим, щоб думка громадськості могла бути врахована при вирішенні питання про порушення кримінальної справи або застосування до винної особи заходів громадського впливу. Мотивоване подання слідчого є основним процесуальним документом, у якому він викладає і за допомогою якого доводить до відома належних осіб та організацій свої висновки про причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і про заходи, яких необхідно вжити для усунення чи нейтралізації цих причин та умов. Цей документ може бути ефективним засобом запобігання злочинам і зміцнення законності [5, 223].

3.2. Процесуальне становище та самостійність слідчого при вирішенні питання про притягнення особи як обвинуваченого

Відповідно до законодавства ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 291 КПК обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим.

Обвинувальний акт має містити такі відомості:

  1.  найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;
  2.  анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
  3.  анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
  4.  прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;
  5.  виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;
  6.  обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання;
  7.  розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;
  8.  розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);
  9.  дату та місце його складення та затвердження.

Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.

До обвинувального акта додається:

  1.  реєстр матеріалів досудового розслідування;
  2.  цивільний позов, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування;
  3.  розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування;
  4.  розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного.

Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється [2].

Наділивши слідчого правом прийняття такого важливого рішення, яким є акт притягнення особи як обвинуваченого, закон тим самим чітко визначив і його процесуальну самостійність у даному питанні.

Це знайшло своє відображення в тім, що слідчий, зіставляючи та аналізуючи одержані в справі докази, самостійно оцінює їх і на цій підставі одноособово приймає рішення. При цьому для слідчого, як і для суду, ніякі докази не мають наперед встановленої сили (ст. 94 КПК). Треба сказати і про те, що закон наділив слідчого правом не погоджуватися з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, якщо ці вказівки суперечать внутрішньому переконанню слідчого (ст. 214 КПК). Таким чином, слідчий є процесуально самостійною особою, наділеною достатніми повноваженнями для прийняття процесуальних рішень у справі, визначення напрямку розслідування, вибору процесуальних засобів встановлення істини. Всі рішення в справі він приймає за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на оцінці зібраних ним доказів. У разі незгоди слідчого з вказівками прокурора він має право подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. У цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.

Виходячи з вимог закону, слідчий зобов'язаний в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

Притягнення особи як обвинуваченого має важливе процесуальне значення. Після виконання цієї дії в розслідуванні кримінальної справи настає новий етап, бо до процесу вводиться один з його основних учасників – обвинувачений.
Ця особа одержує можливість дізнатися, в чому конкретно вона обвинувачується, і набуває процесуальних прав обвинуваченого, якими може скористатись для захисту своїх інтересів. Наділяється обов'язками і правами щодо цієї особи і слідчий. Він зобов'язаний забезпечити обвинуваченому можливість захищатись від висунутого обвинувачення і забезпечити охорону його особистих і майнових прав, має право, зокрема, застосувати щодо обвинуваченого запобіжний захід, із санкції прокурора відсторонити його від посади, оголосити розшук обвинуваченого, якщо місце його перебування не встановлено, вимагати явки обвинуваченого і застосовувати привід його до органів розслідування.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Основний Закон держави гарантує, що у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням (ст. 62).

У статті 63 Конституції України закріплено важливе положення про те, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення про себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Відсутність у слідчого внутрішнього переконання у винності особи у вчиненні злочину, з приводу якого проводиться розслідування, не дає йому права на прийняття рішення про притягнення її як обвинуваченого, бо сумніви у винності особи, коли вичерпані процесуальні можливості їх усунення, виходячи з презумпції невинності, повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Саме з наявністю у слідчого такого переконання пов'язує закон його право не погодитися з вказівками начальника слідчого підрозділу і прокурора з приводу притягнення як обвинуваченого, кваліфікації злочину й обсягу обвинувачення і, не виконуючи цих вказівок, подати свої заперечення відповідно прокуророві, який здійснює нагляд за розслідуванням, або вищестоящому прокуророві.

Маючи у своєму розпорядженні достатню кількість доказів винності певної особи у вчиненні злочину і переконавшись у відсутності обставин, які виключають провадження у справі, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого.

Закон поклав на слідчого обов'язок притягати до кримінальної відповідальності тільки осіб, винних у скоєнні злочину. Звідси випливає важливий обов'язок слідчого встановлювати наявність усіх ознак складу конкретного злочину і підтверджувати їх доказами [5, 226].

Законодавство поклало на слідчого обов'язок ужити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність. При цьому слідчий не має права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. Слідчому також забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.

Але тут треба зробити уточнення. Хоч упевненість у достатності зібраних доказів для притягнення особи до кримінальної відповідальності у кожного слідчого складається індивідуально, проте важливо те, щоб у кожного з них при прийнятті цього відповідального рішення не було ні сумнівів, ні упередження. Притягаючи особу до кримінальної відповідальності, слідчий зобов'язаний критично підходити до цього рішення. Він повинен поставити перед собою питання про те, які доводи та аргументи можуть бути висунуті проти пред'явленого обвинувачення і чи в змозі вони похитнути обґрунтованість доведеного звинувачення. Якщо у слідчого є такі сумніви, то це свідчить про те, що ще не все зроблено для висновку про доведеність винності і обвинувачувати ще неможливо [5, 227].

Процесуальні повноваження слідчого надають йому право при необхідності змінювати обвинувачення або доповнювати його. При цьому на провадження цієї важливої процесуальної дії так само, як і на винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого, не потребується згода начальника слідчого підрозділу або прокурора.

Той факт, що слідчому надано право не тільки притягати особу як обвинуваченого, а й, при необхідності, змінювати цю раніше винесену постанову, свідчить, безумовно, про повноту його процесуальних повноважень. Законодавство, таким чином, з одного боку наділило слідчого повнотою процесуальної самостійності при вирішенні даного питання, а з іншого – забезпечило обвинуваченого правом на захист.

Закон наділив слідчого широкою процесуальною самостійністю у вирішенні питання про взаємодію з працівниками оперативних підрозділів. Слідчий має право давати органам дізнання доручення і вказівки в розслідуваних ним справах про проведення розшукових та слідчих дій і вимагати їх виконання (ст. 214 КПК). Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" виконання письмових доручень віднесено безпосередньо до обов'язку підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Наділивши слідчого правом притягати особу, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності та іншими важливими повноваженнями, законодавство тим самим чітко визначило засади його процесуальної самостійності [5, 228].

Надавши слідчому право прийняття такого важливого рішення, яким є акт притягнення особи як обвинуваченого, закон чітко визначив і його процесуальну самостійність у даному питанні. Це знайшло своє відображення в тім, що слідчий, зіставляючи та аналізуючи одержані в справі докази, самостійно оцінює їх і на цій підставі одноособово приймає рішення. При цьому для слідчого, як і для суду, ніякі докази не мають наперед встановленої сили (ст. 94 КПК).

3.3. Процесуальне становище та самостійність слідчого при вирішенні питання про закінчення досудового слідства

Правильно проведене слідство закінчується здебільшого складанням обвинувального висновку і направленням кримінальної справи прокуророві.

Відповідно до ст. 283 КПК особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження.

Прокурор зобов'язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій:

  1.  закрити кримінальне провадження;
  2.  звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
  3.  звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Закінчення досудового слідства є межею, яка відокремлює слідство від інших стадій кримінального процесу. Але закінчення досудового слідства включає в себе не тільки направлення кримінальної справи з обвинувальним висновком прокуророві. Це дуже значний і відносно самостійний етап досудового слідства.

Однак при розслідуванні нерідко виникають такі обставини, які перешкоджають на певний час закінчити досудове слідство. Ці обставини змушують слідчого тимчасово зупинити провадження у справі.

Відповідно до ст. 280 КПК досудове розслідування може бути зупинене після повідомлення особі про підозру у разі, якщо:

  1.  підозрюваний захворів на тяжку хворобу, яка перешкоджає його участі у кримінальному провадженні, за умови підтвердження цього відповідним медичним висновком;
  2.  підозрюваний переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності і його місцезнаходження невідоме;
  3.  наявна необхідність виконання процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва.

До зупинення досудового розслідування слідчий зобов'язаний виконати всі слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії, проведення яких необхідне та можливе, а також всі дії для встановлення місцезнаходження особи, якщо зупинити досудове розслідування необхідно у зв'язку з обставинами, передбаченими пунктом 2 частини першої цієї статті.

Якщо у кримінальному провадженні є два або декілька підозрюваних, а підстави для зупинення стосуються не всіх, прокурор має право виділити досудове розслідування і зупинити його стосовно окремих підозрюваних.

Досудове розслідування зупиняється вмотивованою постановою прокурора або слідчого за погодженням з прокурором, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Копія постанови надсилається стороні захисту, потерпілому, які мають право її оскаржити слідчому судді.

Після зупинення досудового розслідування проведення слідчих (розшукових) дій не допускається, крім тих, які спрямовані на встановлення місцезнаходження підозрюваного [2].

Зупинення провадження в справі ні в якому разі не свідчить про те, що при цьому закінчується діяльність слідчого, співробітників різних служб міліції, прокурора та суду. Інша діяльність, у тому числі оперативно-розшукова, в цей період не тільки необхідна, а й повинна бути активізована. Із зупиненням кримінальної справи змінюються лише форми та засоби роботи правоохоронних органів, які спрямовані на завершення слідчих дій у справі, яку зупинено. На цьому етапі слідчий має можливість піддати аналізу всю сукупність зібраних в справі доказів, перевірити повноту, всебічність та об'єктивність розслідування [5, 229].

Досягнення цієї мети здебільшого залежить від забезпечення обвинуваченому його права на захист. Суть цього права, гарантованого КПК, полягає в тім, що обвинувачений має можливість як особисто, так і за допомогою захисника ознайомитись з усіма матеріалами справи, а також заявити клопотання про доповнення досудового слідства або оскаржити ті чи інші дії слідчого.

До складання обвинувального акту слідчий приступає лише після закінчення слідства і вимог ст. ст. 290-291 КПК.

Обвинувальний висновок, складений слідчим, підбиває підсумок досудового розслідування всієї справи. В ньому формулюється обвинувачення конкретної особи, дається аналіз доказів, які стверджують пред'явлене обвинувачення, в обвинувальному висновку дається юридична кваліфікація заподіяного злочину та визначається його небезпечність для суспільства. Обвинувальний висновок оголошується на початку судового слідства, він визначає і предмет судового розгляду. Суд може вести розгляд справи тільки відносно обвинувачених і лише за тим-обвинуваченням, за яким їх віддано до суду. Суд має дотримуватись межі, визначеної в обвинувальному висновку, і не виходити за неї при ухваленні вироку. Справа на судовому засіданні може розглядатись лише за тим обвинуваченням, за яким особи віддані до суду.

Обвинувальний висновок затверджується прокурором, після чого він набирає силу обвинувального акта. Він стає початком судового слідства.

Найбільш яскраво процесуальна самостійність слідчого виявляється в його праві одноособово приймати рішення про закінчення досудового слідства. Закон надав право слідчому не погоджуватися з вказівками прокурора про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи, якщо ці вказівки суперечать його внутрішньому переконанню (ст. 214 КПК). Слідчий, який не згодний із цими вказівками прокурора, має право подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. У цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому. Так закон закріпив процесуальну самостійність слідчого в такому важливому питанні, яким є закінчення досудового слідства.

Якщо розслідування в справі доручається декільком слідчим, де один із них призначається старшим, то кожний з них користується процесуальною самостійністю, передбаченою ст. 214 КПК. Кожний слідчий, який входить до слідчої бригади, виконує всі слідчі дії в обсязі дорученої йому частини розслідування самостійно, користуючись повноваженнями, наданими законом слідчому. Але прийняття найважливіших процесуальних рішень він повинен узгоджувати з керівником бригади. Виходячи з принципу єдиноначальності, обвинувальний висновок підписує лише керівник бригади.

3.4. Оцінка доказів слідчим як вияв його процесуальної самостійності

Найважливішим із повноважень слідчого є його право на оцінку доказів за своїм внутрішнім переконанням (ст. 94 КПК). Збирання, дослідження та оцінка доказів спрямовані на розкриття злочину та викриття особи, яка його вчинила. Вони становлять у своїй єдності процес пізнання істини, який спрямовується і регулюється кримінально-процесуальним законом.

Процесуальна самостійність слідчого полягає насамперед у самостійному прийнятті ним рішень з усіх основних питань досудового слідства та у відповідальності за їх законне і своєчасне виконання. Як зазначалось вище, постанови слідчого закон визнає загальнообов'язковими і в цьому розумінні вони прирівнюються до судових рішень. Статтею 214 КПК України передбачено, що постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, обов'язкові для виконання всіма установами, організаціями, посадовими особами і громадянами. При цьому слідчий має право не погодитися із вказівками прокурора, а також начальника слідчого відділу як під час вивчення матеріалів, які до нього надійшли, так і під час розслідування кримінальної справи, якщо він дійде іншого, ніж вони, висновку, якщо одержані ним вказівки суперечать його внутрішньому переконанню.

У незалежній Україні, яка будує правову державу, "ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання" (ст. 9 Загальної Декларації прав людини).

Оцінка доказів за власним переконанням є найяскравішим виявом процесуальної самостійності слідчого. Слідчий управі не погодитись із вказівками прокурора про притягнення особи як обвинуваченого, про кваліфікацію і обсяг обвинувачення, про закриття справи тощо, якщо ці вказівки суперечать його внутрішньому переконанню [5, 233].

Оцінка доказів – не тільки невід'ємне право, а й обов'язок слідчого: перекладати її на кого-небудь або керуватись оцінкою, даною іншою особою, він не має права. Тому не відповідає вимозі встановлення об'єктивної істини на досудовому слідстві така практика, коли після скасування прокурором постанови про закриття кримінальної справи її розслідування доручають тому самому слідчому, чию постанову було скасовано. У слідчого, який прийняв рішення про закриття кримінальної справи, природно склалося переконання про відсутність підстав для віддання обвинуваченого до суду, що ґрунтується на оцінці зібраних доказів, і важко уявити собі, що слідчий, одержавши від прокурора справу після скасування постанови про її закриття, змінить свою думку при провадженні додаткового слідства. Найімовірніше, Прагнучи довести правильність свого попереднього рішення, слідчий віддаватиме перевагу тим доказам, які підтверджують необхідність закриття справи.

Керуючись вимогами ст. 94 КПК про те, що слідчий оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, слід дійти висновку, що відновлення слідства за закритою справою має доручатися іншому слідчому, який не зв'язаний попередньою оцінкою доказів. Слідство в таких справах може доручатися тому самому слідчому лише у двох випадках: а) якщо слідство в закритій справі відновлено прокурором за поданням слідчого, який виніс постанову про її закриття; б) якщо громадська організація або трудовий колектив прийняли рішення про відмову від поручительства за особу (справу щодо якої було закрито слідчим) через те, що ця особа протягом року не виправдала їхньої довіри, порушила свою обіцянку виправитися і не підкоряється суспільним нормам, або залишила роботу з метою ухилитися від громадського впливу. В цих випадках додаткове провадження слідства в раніше закритій справі не перешкоджає внутрішньому переконанню слідчого і тому не може негативно позначитися на об'єктивності додаткового розслідування.

Закон наділив слідчого широкою процесуальною самостійністю у вирішенні питання про взаємодію з працівниками оперативних підрозділів.

Слідчий має право давати органам дізнання доручення і вказівки у розслідуваних ним справах про проведення розшукових та слідчих дій і вимагати їх виконання (ст. 214 КПК України). Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" виконання письмових доручень віднесено безпосередньо до обов'язку підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Перебування слідчих підрозділів у складі органів внутрішніх справ та служби національної безпеки зовсім не позбавляє слідчих цих органів права давати доручення і вказівки особам, які провадять дізнання [5, 234].

При розслідуванні кримінальних справ у слідчого може виникнути потреба в проведенні слідчих або розшукових дій в іншому адміністративному районі. Слідчий має право доручити це відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані виконати таке доручення в десяти денний строк. Таким чином, окремі доручення слідчого мають своєю метою розподіл праці між декількома слідчими з тим, щоб максимально скоротити час між фактом злочинного діяння і покаранням особи, яка його вчинила.

Службові особи й громадяни, зазначені в законі, не мають права відмовлятися пред'явити або видати документи чи їхні копії, а також інші предмети, які вимагає слідчий під час обшуку й вилучення.

Названі вище права однаково стосуються як слідчого прокуратури, так і слідчих органів внутрішніх справ та Служби національної безпеки.

Слідчий має право знайомитися з оперативно-розшуковими даними й матеріалами, які мають відношення до порушуваних і розслідуваних ним кримінальних справ. У ст. 10 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" передбачено, що матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються: 1) як привід і підстави для порушення кримінальної справи або виконання невідкладних слідчих дій; 2) для одержання фактичних даних, які мають бути доказами в кримінальній справі; 3) для запобігання, припинення і розслідування злочинів, розшуку злочинців та осіб, які пропали безвісти. Надання слідчому можливості знайомитися з оперативно-розшуковими даними є однією з найважливіших форм взаємодії слідчого з оперативно-розшуковими службами при розкритті й розслідуванні злочинів [5, 235].

Слідчий також має право звертатися по допомогу громадськості. Однією з найважливіших і найпоширеніших форм участі громадськості в розслідуванні злочинів є діяльність громадських помічників та помічників слідчих, які можуть залучатися для збирання матеріалів, що характеризують особу і спосіб життя обвинуваченого, допомагати у проведенні окремих слідчих дій тощо.

Наділивши слідчого правом порушувати кримінальну справу, притягати особу, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності та іншими важливими повноваженнями, законодавство тим самим чітко визначило засади його процесуальної самостійності.

Слідчий управі через пресу, радіо, телебачення інформувати населення про обставини вчиненого злочину для залучення громадськості до його розкриття. Проте матеріали кримінальної справи не можуть бути розголошені до закінчення досудового слідства без дозволу слідчого, у провадженні якого перебуває справа.

З метою розширення повноважень слідчого було б доцільним внести в Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" положення, згідно з яким повідомляти в засобах масової інформації про скоєні злочини дозволяється з письмової згоди того органу, який провадить розслідування в справі, і в такому обсязі, який слідчий визнає необхідним.

Стосовно слідчого не можуть бути вжиті заходи, що мають піддавати його заходам адміністративного впливу, і притягати до дисциплінарної відповідальності. Це можуть тільки ті посадові особи, які мають право призначати його на посаду, а також керівники вищестоящих слідчих органів.


Висновки

Отже, слідчий – службова особа відповідного слідчого підрозділу, уповноважена здійснювати досудове слідство у кримінальних справах. Є слідчі прокуратури, органів внутрішніх справ, податкової міліції, органів безпеки.

Досудове слідство здійснюється слідчим одноособово або групою слідчих.

Проводячи розслідування, слідчий не повинен бути ні обвинувачем, ні захисником, він має бути дослідником та шукачем істини і. представником судової влади зі всіма притаманними суддям гарантіями незалежності та самостійності.

Слідчий зобов'язаний повно й об'єктивно дослідити всі обставини справи, виявити як обвинувальні, так і виправдувальні, а також обтяжуючі та пом'якшуючі вину обставини. Він зобов'язаний також оперативно та у встановлений законом строк розкрити злочин та викрити винних у його вчиненні. При розслідуванні справи слідчий зобов'язаний виявити причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і через відповідні органи вжити заходів до їх усунення.

При провадженні досудового слідства слідчий наділений широкими повноваженнями. Він самостійно приймає рішення про спрямування слідства та провадження відповідних слідчих дій, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання санкції від прокурора чи постанови від судді. Водночас, процесуальна самостійність слідчого поєднується з його персональною відповідальністю за своєчасне і правильне розслідування справ, прийняття щодо них законних і обґрунтованих рішень. Окрім того, відповідно до Наказу № 1600 МВС України від 25.12.2003 "Про організацію діяльності органів досудового слідства системи МВС України", начальник органу внутрішніх справ зобов'язаний організовувати регулярні (не менше 1 разу на місяць) висвітлення в засобах масової інформації, серед населення, громадських організаціях результати слідчої роботи.

Необхідно також зазначити, що під час провадження розслідування слідчий активно взаємодіє з органами дізнання. Він має право давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій, вимагати від них допомоги під час виконання окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є обов'язковими для органів дізнання. Владні повноваження слідчого виявляються у тому, що його постанови, винесені відповідно до закону, в кримінальній справі, що перебуває у його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Письмові доручення слідчих органу дізнання про виконання оперативно-розшукових або слідчих дій є обов'язковими і підлягають виконанню у десятиденний строк або в інший установлений слідчим термін. У разі їх невиконання, несвоєчасного або неналежного виконання слідчий має право в установленому порядку внести подання про притягнення винних до відповідальності.

Слідчий підлягає відводу, якщо він є: 1) потерпілим, свідком, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем обвинуваченого; 2) коли він брав участь у справі як експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; 3) коли він або його родичі заінтересовані в результатах справи; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх об'єктивності. За наявності зазначених підстав слідчий повинен заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід.

При поверненні кримінальної справи на додаткове розслідування робота щодо неї може бути доручена тому ж слідчому. Його попередня участь у досудовому провадженні не є підставою для відводу. Якщо ж слідчий під час судового розгляду допитувався як свідок, то після повернення кримінальної справи на додаткове розслідування він не вправі у цій же справі проводити розслідування і підлягає відводу.

Процесуальна самостійність та незалежність слідчих забезпечується:

  1.  передбаченою законом процедурою досудового слідства;
  2.  забороною під загрозою відповідальності втручання в процесуальну діяльність слідчих осіб, які не мають на те повноважень.


Література

  1.  Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – С. 141.
  2.  Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: ДеЮре, 2012. – 209 с.
  3.  Закон України "Про прокуратуру": Із змінами і доповненнями (редакція від 19.11.2012) // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1991. – № 53. – ст. 793.
  4.  Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – N 22. – ст. 303.
  5.  Гончаров I.Д. Кримінально-процесуальне право України. Досудове слідство: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 248 с.
  6.  Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник / 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 712 с.
  7.  Коментар судової практики з кримінальних справ. – К., 1997.
  8.  Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. / За заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова. – Х.: Право, 2012. – Т. 1. – 768 с., Т. 2. – 664 с.
  9.  Кримінальний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар/ За заг. ред. професорів В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. – К.: Видавництво "Юстиніан", 2012. – 1224 с.
  10.  Курс советского уголовного процесса: Общая часть. – М.: Юрид. лит., 1989. – 640 с.
  11.  Михайлов А.И. Сущность и значение предварительного следствия в советском уголовном судопроизводстве. – М., 1982.
  12.  Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Либідь, 1999.
  13.  Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. – Вид. 2-гс, доп. і переробл. – К.: Атіка, 2007. – 584 с.
  14.  Організація судових та правоохоронних органів: підручник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів / І.Є. Марочкін, Н.В. Сібільова, В.П. Тихий та ін. За ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сібільової. – X.: ТОВ "Одіссей", 2007. – 528 с.
  15.  Пашкевич П.Ф. Процессуальный закон и эффективность уголовного судопроизводства. – М.: Юрид. лит., 1984. – 176 с.
  16.  Смирнов А.В. Модели уголовного процесса. – СПб: "Наука", "Альфа", 2000.
  17.  Советский уголовный процесс / Под ред. Карева Д.С. – М., 1968.
  18.  Советский уголовный процесс / Под ред. Карнеевой Л.М., Лупинской П.А., Тыричева И.В. – М., 1980.
  19.  Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – М., 1968. – Т. 1.
  20.  Строгович М.С. Учение о материальной истине в уголовном процессе. – М., 1947.
  21.  Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те вид., доп. і переробл. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 1120 с.
  22.  Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 5-те вид., доп. і переробл. – К.: Видавництво А.С.К., 2007. – 886 с.
  23.  Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2007. – 1056 с.
  24.  Уголовный процесс. / Под ред. Алексеева Н.С., Лукашевича В.З., Элькинд П.С. – М., 1972.
  25.  Якимович Ю.К. Структура советского уголовного процесса: система стадий и система производства. Основные и дополнительные производства. – Томск: Изд-во ТГУ, 1991.
  26.  Якубович Н.А. Теоретические основы предварительного следствия. – М., 1971.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

65902. ИЗМЕНЕНИЯ КОНСТИТУЦИОННЫХ НОРМ — ФАКТОР РАЗВИТИЯ ТЕОРИИ АДВОКАТСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ 43.5 KB
  Субъективные права и юридические обязанности активно используются в ходе расследования уголовных дел равно как стороной обвинения так и стороной защиты. Исключать влияние конституционного права эволюции его норм на криминалистику и иные прикладные науки необоснованно.
65903. КРИМИНАЛЬНАЯ КУЛЬТУРОЛОГИЯ. ТЕОРИЯ ГЕНДЕРА 85 KB
  Объединяет же эти преломления их безусловная принадлежность к процессу порождения конкретного акта преступного поведения и к тому что мы называем обыденной средой обитания каждого из нас. Значение категории мотива в изучении характеристик и закономерностей индивидуального преступного поведения трудно переоценить.
65904. ГЕНЕЗИС И ЭВОЛЮЦИЯ ЖАНРА: ВЕРСИЯ ОБОСНОВАНИЯ 73 KB
  Миф как единственно возможная форма восприятия мира на известной стадии развития общества. Эта проблема разрешается формированием жанра который и логически и исторически является модернизированной модификацией мифа его гомоморфным образом. Генезис жанра связан с архаическим ритуалом как языком мифо-поэтической модели мира...
65905. Разработка и реализация управленческих решений 48 KB
  Природа процесса принятия решения Принятие эффективных решений – одно из наиболее важных условий эффективного существования и развития организации. Конечно существует ряд проблем касающихся отношений между людьми здоровья семейного бюджета неудачное решение которых может...
65906. НАРОДОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ 43 KB
  В контексті розбудови незалежної України створення системи національної освіти і виховання особливого значення набуло науково обґрунтоване розв'зання навчальних і виховних завдань засобами української народної педагогіки.
65907. ПРОЛЕГОМЕНЫ В ФЕНОМЕНОЛОГИЧЕСКУЮ ТЕОРИЮ ЖАНРА 139 KB
  Целью данной работы является попытка прелиминарно обозначить некоторые черты жанра повести о княжеских смертях с помощью сравнительного анализа повести о смерти Игоря Ольговича в Ипатьевской летописи под 1147 г. Повесть о смерти Игоря содержит синтез нескольких точек зрения на события в ней изложенные.
65908. Сущность и специфика рынка недвижимости 28.39 KB
  Рынок недвижимости это сектор национальной рыночной экономики представляющий собой взаимосвязанную систему рыночных механизмов обеспечивающих создание эксплуатацию передачу и финансирование объектов недвижимости передачу и защиту прав и интересов на эти объекты а также механизмов обеспечивающих функционирование рынка недвижимости инфраструктуру.
65909. ЖАНРОВАЯ МОДЕЛЬ НОВЕЛЛЫ В «ПИСЬМАХ РУССКОГО ПУТЕШЕСТВЕННИКА» Н. М. КАРАМЗИНА 58 KB
  Вставные эпизоды в свою очередь либо строятся по образцу новеллы либо близки идиллии хотя две эти жанровые модели взаимосвязаны и взаимопроницаемы. Мы будем ориентироваться на структуру новеллы как на наиболее формально организованную и послужившую автору Писем одной из моделей повествования.