89588

МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ РОБОТИ НАД ЗБАГАЧЕННЯМ СЛОВНИКОВОГО ЗАПАСУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Курсовая

Педагогика и дидактика

Збагнути таємницю мови прочитати історію слів а звідси ─ предметів та явищ може тільки той хто знає рідну мову. Дуже важливо щоб наймолодші школярі пізнавали світ у всій його багатогранності відчували і розуміли пряме і переносне значення слів їх найтонші відтінки.

Украинкский

2015-05-13

94.73 KB

2 чел.

2

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                                3


РОЗДІЛ 1. ЗБАГАЧЕННЯ
 СЛОВНИКОВОГО  ЗАПАСУ – РОЗШИРЕННЯ КРУГОЗОРУ ТА МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.                                                3
1.1. Значення словникового запасу для усного і писемного розвитку

мовлення учнів.                                                                                                           6

1.2. Програмові вимоги щодо словникового запасу молодших школярів.      11

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ РОБОТИ НАД ЗБАГАЧЕННЯМ СЛОВНИКОВОГО ЗАПАСУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ.                                  22

2.1. Методика вдосконалення дитячого мовлення на лексичному рівні.       22

2.2. Система вправ зі збагачення словникового запасу учнів початкових

класів.                                                                                                                  28

2.3. Особливості збагачення словникового запасу в період навчання

грамоти.                                                                                                              41

ВИСНОВКИ                                                                                                      44             

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                          46            

                                               ВСТУП

Підвищення наукового рівня шкільного курсу рідної мови сприяє встановленню оптимального співвідношення між теорією і практичним засвоєнням учнями програмового матеріалу, формуванням умінь і навичок усного й писемного мовлення.

Вивчення мови, невіддільне від розвитку усного і писемного мовлення учнів, передбачає збагачення їх словникового запасу, оволодіння нормами літературної мови на всіх рівнях, формування в школярів умінь і навичок зв'язного викладу думок. Саме тому в початковій школі провідним принципом навчання виступає розвиток мовлення молодших школярів, звідки випливає необхідність розвитку їх активного і пасивного словника, активізації й збагачення словникового запасу кожного учня.

Розвинене мовлення людини – не тільки форма думки, а й сама думка, супутник мислення, свідомості, джерело пам'яті. Створені за допомогою мови образи, описи подій, якостей, властивостей найрізноманітніших виявів життя людей є вищим актом пізнавальної діяльності людини. "Мовна поведінка, - пише В. Бадер, - як частина загальної поведінки людей свідчить як про рівень розумового розвитку, так і про рівень їх виховання. Вона репрезентує людину в цілому" [1, с. 31].

Ознайомлення із словниковим багатством, своєрідністю звукової та інтонаційної системи, словотворчими властивостями, особливостями граматичної будови, художньо-зображальними засобами мови розкриває учням духовне багатство народу, сприяє вихованню патріотизму.

Комунікативна лінія змісту програми [12] передбачає формування у молодших школярів чотирьох видів мовленнєвої діяльності — аудіювання, говоріння, читання, письма. Основним завданням таких занять є активне і цілеспрямоване збагачення і удосконалення мовлення учнів; безпосередня підготовка до складання учнями власних текстів; розвиток логічного мислення; розширення кругозору учнів.

Крім цього, в процесі роботи над формуванням власної мовленнєвої діяльності учні оволодівають і контекстовими уміннями, тобто вчаться висловлюватись на тему, підпорядковуючи висловлювання основній думці вихідного тексту, відбирати матеріал, визначаючи в ньому головне і другорядне, використовувати відібраний матеріал у потрібному порядку.

Питанням розвитку мовлення школярів та збагачення їх словникового запасу приділяли багато уваги психологи, мовознавці та методисти (О. Леонтьєв, В. Мухіна, І. Синиця, Г. Ушакова; Л. Варзацька, М. Львов, В. Мельничайко, Г. Рамзаєва, Г. Фомічева та ін.). Проте ці та інші вчені „досліджували переважно загальнометодичні аспекти активізації та розвитку активного й пасивного словника учнів різного віку і майже не зосереджували уваги на виявленні ролі граматико-орфографічних знань” у збагаченні словникового запасу молодших школярів. Все це обумовлює актуальність проблеми та вибір теми наукового дослідження: «Збагачення словникового запасу молодших школярів під час засвоєння граматико-орфографічних знань».

Мета курсової роботи: виявити найбільш ефективні шляхи збагачення словникового запасу молодших школярів та значення словникового запасу для усного і писемного розвитку мовлення учнів.

Об єкт: процес мовленнєвої діяльності  дітей молодшого шкільного віку на уроках української мови..

Предмет:   особливості формування та збагачення словникового запасу школярів молодшого шкільного віку. 

Завдання :

  1.  здійснити теоретичний аналіз психолого – педагогічної літератури з досліджуваної проблеми;
  2.  вивчити стан словникового запасу молодших школярів та його значення у розвитку і вихованні дітей.
  3.  ознайомитися з  програмовими вимогами щодо словникового запасу молодших школярів;
  4.  узагальнити та систематизувати вправи  зі збагачення словникового запасу учнів початкових класів.

При написанні роботи були використані такі методи педагогічного дослідження: а) аналіз наукових джерел; б) спостереження; в) бесіда;

г) теоретичне узагальнення.

Курсова робота складається із змісту, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

У першому розділі « Збагачення словникового запасу – розширення кругозору та мовленнєвої діяльності» розкривається значення словникового запасу та програмові вимоги щодо словнкового запасу молодших школярів.

У другому розділі « Методичний аспект роботи над збагаченням словникового запасу молодших школярів» розкриваються шляхи збагачення словникового запасу молодших школярів, система вправ зі збагачення словникового запасу учнів. Також особливості збагачення словникового запасу в період навчання грамоти.

                                                 РОЗДІЛ 1. 

ЗБАГАЧЕННЯ СЛОВНИКОВОГО ЗАПАСУ – РОЗШИРЕННЯ КРУГОЗОРУ ТА МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

  1.  Значення словникового запасу для усного і писемного розвитку мовлення учнів.

Мова ─ одне з див, за допомогою якого люди передають найтонші відтінки думок і почуттів. Саме вона віддзеркалює душу народу, його історію. Збагнути таємницю мови, прочитати історію слів, а звідси ─ предметів та явищ, може тільки той, хто знає рідну мову. Берегти, плекати мову треба змалку, бо добре відомо, що чим багатший словниковий запас людини, тим краще її мовленнєвий розвиток.

Мовлення ─ важливий засіб спілкування, обміну думками і почуттями між людьми, передачі та засвоєння інформації. З перших днів шкільного життя у дитини виникає потреба у спілкуванні ─ вміння говорити правильно, красиво, логічно. Вміння говорити здавна привертало увагу людства. Про це яскраво свідчить народна педагогіка, в якій питання мови й мовної підготовки людини займає одне з центральних місць.

Розвиток мовлення в дитини ─ це процес оволодіння рідною мовою, умінням користуватися нею як засобом пізнання навколишнього світу, засвоєння досвіду, набутого людством.

К. Д. Ушинський зазначав, що "мова ─ найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле. Воно не тільки виявляє собою життєвість народу, а є цим життям. Коли зникає народна мова,─ народу нема більше!"

[20, с.1]

Сьогодні дедалі  в діяльності початкових класів утверджується ідея практичної спрямованості курсу української мови. А це вимагає активної мовленнєвої діяльності молодших школярів у навчальному процесі, оскільки виховання соціально активної, духовно багатої особистості неможливо здійснювати без опанування нею рідною мовою й мовленням в усіх її функціях.

Як зазначено в Державному стандарті початкової освіти, "мета і завдання цього навчального предмета (української мови) у початковій школі полягає не лише в опануванні грамоти (початкових умінь читати і писати), а й у мовленнєвому розвитку молодших школярів ─ умінь висловлюватися в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення. Розвиток мовлення має набути статусу провідного принципу навчання рідної мови в загальноосвітній школі, зокрема в її початковій ланці." [20, с.1]

Як бачимо, молодші школярі за чотири роки навчання у початковій школі повинні оволодіти усним і писемним мовленням на такому рівні, який би дозволяв їм вільно і без перешкод спілкуватися з однолітками та дорослими на будь ─ яку тему, доступну для їхнього віку та розуміння.

Розвиток  зв’язного мовлення ─ провідний принцип навчання рідної мови в початкових класах. Він охоплює всі сторони мовленнєвої діяльності учнів. Програмою передбачається набуття учнями елементарних знань про мовлення: усне і писемне, діалогічне і монологічне; про особливості висловлювань, обумовлені їх комунікативними завданнями, ситуацією спілкування. Однак найважливішим завданням є розвиток уміння здійснювати всі види мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письмо), на що й наголошується в програмі середньої загальноосвітньої школи. Робота над правильною вимовою, чіткістю й виразністю усного мовлення, над збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова, над словосполученням і зв’язним висловлюванням, над орфографічно грамотним письмом має стати основою кожного уроку.

Робота з розвитку мовлення молодших школярів включає такі напрями:

  1.  вдосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої мовної культури;
  2.  збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів;
  3.  уміння вживати слова у властивому для них значенні, користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації і мети висловлювання;
  4.  послідовно і логічно викладати думки;
  5.  удосконалення граматичного ладу мовлення учнів;
  6.  оволодіння нормами українського літературного мовлення;
  7.  засвоєння найважливіших етичних правил спілкування.

 Ці напрями роботи з розвитку мовлення становлять основу для формування у молодших школярів мовленнєвої компетентності.

Дуже важливо, щоб наймолодші школярі пізнавали світ у всій його багатогранності, відчували і розуміли пряме і переносне значення слів, їх найтонші відтінки. А коли дитина зрозуміє і відчує красу рідного слова, вона відчує любов до мови. Розуміти, відчувати і любити рідну мову здатні всі діти. Тому завдання вчителя полягає в тому, щоб розвинути мову учнів, збагатити її, навчити любити, пишатися нею.

Складовою проблеми розвитку мовлення молодших школярів виступає робота над словом, оскільки розвиток мовлення включає в себе роботу:

  1.  над окремими словами;
  2.  над словосполученнями і реченнями;
  3.  над зв’язним мовленням. [20, с.1]

Засвоєння лексичного багатства мови молодшими школярами не повинно проходити стихійно. Одним із найважливіших завдань розвитку мовлення учнів початкових класів є керування процесом збагачення словника дітей, упорядкування словникової роботи, нарешті , активізація словника учнів.

Як відомо, методика словникової роботи передбачає чотири основні напрями:

  1.  збагачення словника учнів новими словами і розширення його за рахунок нових значень уже відомих лексем;
  2.  уточнення словника, яке передбачає пояснення значень слів ─ паронімів, слів ─ синонімів, антонімів; засвоєння багатозначності, лексичної сполучуваності слів, засвоєння слів ─ омонімів;
  3.  активізація словника, тобто переведення слів із пасивного словникового запасу учнів у активний;
  4.  витіснення із вживання не літературних слів, переведення їх із активу в пасив.

З перших днів навчання в школі вчитель повинен працювати над розвитком активного словника учнів, бо це дуже знадобиться у майбутньому житті, допоможе їм правильно та впевнено викладати свої думки, вільно спілкуватися з однолітками та дорослими. Коли дитина не шукає слів для висловлювання своєї думки, вона позбавлена багатьох комплексів, а тому завжди активна в розмові, оперуючи потрібними словами і мовними зворотами. А такий результат досягається тоді, коли дитина не тільки чує і бачить слово, а відчуває і розуміє його значення, знає, коли і як це слово треба вжити.

Мовленнєвий розвиток учня ─ це  дуже важлива умова його успішного навчання. Чим більше дитина читає, переказує, слухає, тим краще розвивається її пам’ять, а, отже, тим легше їй засвоювати знання з усіх навчальних дисциплін, які вивчаються в початкових класах. Забезпечити мовленнєвий розвиток молодших школярів ─ це означає навчити їх грамотно висловлюватись в усній і писемній формах мовлення, дотримуючись норм української літературної мови.

Відповідно до освітньої галузі "Мова і література" Державного стандарту початкової загальної освіти українська мова будується за такими змістовими лініями: мовленнєвою, мовною, соціокультурною. Мовленнєва змістова лінія, яка є основою, передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватися мовою як засобом спілкування, пізнання, впливу. З цією метою розвиваються, удосконалюються усні види мовленнєвої діяльності, якими учні певною мірою оволоділи і дошкільному віці, а також формуються і удосконалюються види мовленнєвої діяльності, які пов’язані з писемним мовленням.

Особливе значення для розвитку мовлення має перехід учнів 2-4 класів до літературного читання. Як наголошує Л.С. Виготський, у процесі читання художніх текстів відбувається не просто засвоєння прочитаного, а усвідомлення свого ставлення до творів мистецтва або формування нових знань через своєрідний діалог між автором і читачем на основі тексту. Тому, опрацьовуючи будь ─ який жанр художнього тексту на уроці, вчитель, виходячи з рівня розвитку дітей класу, спонукає їх знаходити через форму слова позицію автора, формулювати етичні та естетичні оцінки дійових осіб, ставити себе на місце того чи іншого персонажа, уявно діяти за нього і передавати головний сенс його діяльності через творчу розповідь.

Важливу роль у збагаченні словника дітей має мова вчителя. Вона завжди є зразком для учнів, а тому й повинна бути не лише правильною щодо побудови, а й багатою, змістовною, різноманітною за своїм словниковим складом. Таким чином, мова вчителя ─ важливе джерело збагачення словника учня початкових класів.

Особливо велике значення для збагачення словникового запасу учнів мають вправи на словотворення. В результаті такої роботи діти не лише оволодівають навичками словотворчого аналізу, а й починають розуміти залежність лексичного значення слова від його словотворчих елементів, усвідомлюють різноманітність, багатство засобів творення нових слів. Мовленнєвий розвиток дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт із довкіллям, завдяки якому відбувається соціалізація дитини.  У молодшому шкільному віці закладається фундамент культури мислення, мовлення і спілкування, розвиваються комунікативні здібності, пізнавальна активність, образне творче мислення. Мовленнєва компетенція є однією з провідних базисних характеристик особистості. А своєчасний і якісний розвиток зв’язного мовлення ─ важлива умова повноцінного мовленнєвого розвитку учня.

  1.  . Програмові вимоги щодо словникового запасу молодших школярів.

     Програма передбачає набуття учнями елементарних знань про мовлення: усне і писемне, діалогічне і монологічне,про особливості висловлювань, зумовленні їх комунікативними завданнями, ситуацією спілкування.однак основну увагу в навчанні слід приділяти розвитку вмінь здійснювати всі види мовленнєвої діяльності: слухання –розуміння (аудіювання), говоріння, читання, письмо.[10, с.13]

1 клас

Аудіювання:

Учень/учениця :

розрізнює сприйняті на слух мовні одиниці: звуки, склади, слова, словосполучення; встановлює кількість почутих звуків, складів у словах, слів у реченнях;

виявляє серед звуків, складів, слів ті, які є «зайвими», відповідають зазначеним при-кметам, наприклад, починаються певним звуком і под.;

слухає і розуміє усне висловлювання (сюжетний текст), звучання якого триває до 1 хвилини (80–100 слів);

виокремлює в почутому слова із заданими ознаками (на початку року — після кількох прослуховувань, у кінці — після одного- двох);

фіксує початок і кінець тексту; визначає на слух кількість речень (2–4) у тексті; кількість слів у реченні (до 4 слів);

відповідає на запитання за змістом про- слуханого (хто? що? де? коли? як?);

розповідає, про що мовиться у тексті, який прослуховується; висловлює співпереживання з діючими особами у процесі слухання тексту; виконує навчальні та ігрові дії відповідно до прослуханої інструкції

Говоріння:

Учень/учениця:

регулює дихання, силу голосу і темп мовлення у процесі виконання навчальних завдань;

читає напам’ять до 5 віршів (із Букваря або інших джерел);

відтворює за зразком інтонацію речень, різних за метою висловлювання; відтворює в особах (з іншим учнем або вчителем) прослуханий діалог;

формулює запитання за змістом прослуханого тексту чи іншим джерелом інформації;

відповідає на поставлене запитання;

уважно слухає співрозмовника й адекватно відповідає на його запитання, самостійно формулює репліки (запитання) до спів бесідника за змістом попередньо підготовленої короткої розмови на добре знайому тему;

повторює услід за вчителем зразок зв’язного висловлювання зі збереженням змісту та інтонаційних особливостей висловлювання; переказує сюжетний текст букварного типу; самостійно будує зв’язне висловлювання за поданим початком і малюнком (ілюстрацією, серією малюнків), на основі прослуханого тексту або випадку з життя.[10,с.22]

Читання:

Учень/учениця:

висловлюється про значення вміння читати в житті людини і прагне опанувати його;

читає вголос у темпі 20–30 слів за хвили- ну доступні тексти цілими словами (окремі слова ускладненої структури — за одиницями читання);

розуміє зміст прочитаного; правильно інтонує речення, різні за метою висловлювання та інтонацією, відповідно до розділових знаків

практично розрізняє, називає структурні елементи дитячої книжки: обкладинка, корінець, сторінка;

виділяє, показує на обкладинці та в середині книжки назву (заголовок) твору, прізвище автора (письменника), ілюстрації;

правильно називає книжку (твір): спочатку прізвище письменника, потім назву (заголовок);

розглядає дитячу книжку (ілюстрації, назву, прізвище письменника);

висловлює припущення (кілька слів), про що може розповісти ця книжка;

практично розрізняє дитячі періодичні видання: газету, журнал; правильно називає 1–2 дитячі журнали (наприклад, «Малятко», «Пізнайко»);

пояснює, для чого існують бібліотека, читальна зала, книжкова виставка, хто допомагає вибрати книжку в бібліотеці; дотримується (під керівництвом учите- ля) правил збереження дитячої книжки, гігієни читання-розглядання, елементарних правил поведінки в бібліотеці.

Письмо:

Учень/учениця:

розрізнює види письма: друкованого, рукописного, малюнкового;

розуміє їх значення для спілкування між людьми на відстані і в часі; добирає і записує (з допомогою вчителя) назву малюнка;

складає, записує (самостійно та з допомогою вчителя) речення за ілюстраціями, навчальною ситуацією, створеною вчителем

  1.  клас

Аудіювання:

Учень/учениця:

встановлює кількість почутих звуків, скла- дів, слів у реченні (до 5), речень у мікротексті (до 4);

розуміє значення почутих слів, словосполучень, зміст речень;

виявляє в усному мовленні слова, які на- лежать не до української, а до іншої, спорідненої, мови;

розуміє після 1–2 прослуховувань художній текст, звучання якого триває 1–2 хвилини (120–200 слів);

запам’ятовує персонажів, послідовність по- дій; відтворює елементи фактичного змісту прослуханого; розуміє й адекватно виконує сприйняті на слух інструкції щодо виконання поставлених учителем навчальних завдань[10, с.29]

Говоріння:

Учень/учениця:

регулює дихання, силу голосу, темп мовлення відповідно до вимог навчальної діяльності;

створює (спільно з однокласником (однокласницею) з попереднім обдумуванням протягом 2–3 хвилин) діалог на задану тему — 3–4 репліки для двох учасників без урахування вступних і прикінцевих етикет- них формул;

використовує у власному мовленні формули мовленнєвого етикету; дотримується правил спілкування;

усно переказує текст обсягом 40–50 слів із опорою на допоміжні матеріали (ілюстрація, план, опорні слова, словосполучення); висловлює своє ставлення до подій, персонажів тексту;

Читання:

Учень/учениця:

читає цілими словами на кінець І семестру — 35–45 слів за хвилину; на кінець ІІ семестру — 50–60 слів за хвилину;

виявляє змістові і структурні ознаки навчального тексту;

правильно інтонує речення, різні за метою висловлювання, окличні речення у монологічному і діалогічному текстах; речення зі звертанням, однорідними членами речення;

читає й адекватно розуміє тексти-інструкції до виконання завдань у підручниках, підготовлених учителем на картках тощо з різних предметів (рідної мови, читання, математики, природознавства тощо); інструкції до ігор, зміст листів, записок тощо

Писемне мовлення:

Учень/учениця:

самостійно добирає назву і підписує малюнок (серію малюнків) за його змістом;

складає і записує 2–3 зв’язаних між собою речення за змістом ілюстрації (враховується зміст і граматична правильність побудови речення);

наприкінці навчального року створює і записує коротке (близько 40 слів) зв’язне висловлювання за ілюстрацією (серією малюнків), використовує в ньому виражальні засоби мови;

складає тексти з метою письмового спіл- кування з батьками, вчителем, однокласниками з дотриманням формул звертання, подяки тощо;

добирає і записує заголовок до тексту;

удосконалює текст із часто повторювальними словами шляхом їх заміни лексичними синонімами (без терміна) та словами він, вона, воно, вони, цей, ця, це, ці в різних формах; бере участь (робота в парах, групах) в об- говоренні навчальних текстів та складених самостійно іншими учнями з метою редаг вання, удосконалення тексту;

відновлює і записує навчальний деформо- ваний текст, який складається з 3–4 речень.

3 клас

Аудіювання:

Учень/учениця:

слухає і розуміє після одного прослуховування усне висловлювання (художній чи науково-популярний текст) — час звучання якого триває 2–3 хвилини (220–300 слів);

фіксує початок і кінець висловлювання (тексту);

розрізнює типи висловлювань — розповідь, опис, міркування;

запам’ятовує персонажів;

передає зміст почутого «своїми словами» з відтворенням послідовності подій;

визначає тему і мету почутого (тексту); виявляє своє ставлення до дійових осіб, їхніх учинків;

розуміє й адекватно виконує навчальні дії відповідно до прослуханої інструкції, настанови вчителя.[10, с.40]

Говоріння:

Учень/учениця:

свідомо регулює дихання, силу голосу та темп мовлення у процесі навчального говоріння; виразно читає напам’ять вірші, прозові уривки, вивчені протягом навчального року;

бере участь у відтворенні і складанні діалогу обсягом 4–5 реплік для двох учасників, без урахування етикетних формул початку і кінця розмови, (одним із учасників діалогу може бути вчитель);

дотримується етичних норм мовлення, культури спілкування: вживає правильні форми звертань (за зразком), слів, що виражають прохання, пропозицію, побажання, вибачення у процесі спілкування;

усно переказує текст (докладно і вибірково) — обсяг початкового матеріалу 50 –70 слів;

висловлює власну думку про предмети, явища, події (почуті, прочитані, сприйняті у фільмі тощо);

повторює зразок короткого висловлювання (3–4 речення), поданого вчителем; вносить свої доповнення, міркування;

будує усне зв’язне висловлювання (усний твір типу розповіді, опису або міркування — орієнтовний час звучання 1–2 хвилини) за малюнком, ситуацією та з опорою на допоміжні матеріали (частиною тексту, планом, опорними словами, словосполученнями); використовує виражальні засоби мови; висловлює своє ставлення до предмета, явища, ситуації;

Читання:

Учень/учениця:

миттєво впізнає добре відомі частотні слова з 3–5 букв та сполучення з 2–3 коротких слів; поступово переходить до плавного (вільного) читання зв’язних текстів;

розпізнає мету висловлювання в реченнях за розділовими знаками та їх загальним змістом і правильно інтонує їх у процесі читання;

добирає правильну інтонацію для речень зі звертаннями та однорідними членами; доречно використовує логічний наголос у процесі читання окремих речень та знайомого тексту;

дотримується орфоепічних норм під час читання слів, вимова яких не збігається з написанням (слова з ненаголошеними [е], [и], дзвінкими приголосними в кінці слова і складу перед глухими, слів з африкатами [дж], [дз], [дз], проривним [ґ]);

усвідомлено читає тексти-інструкції, листи, повідомлення, оголошення, запрошення тощо;

бере участь у читанні діалогічних текстів;

орієнтується у графічному оформленні слів персонажів та автора;

виразно читає навчальні тексти різних типів і жанрів;

розуміє і запам’ятовує правила, інструктивні завдання до навчальних вправ і виконує їх; читає вголос у темпі: на кінець I семестру — 65–70 слів за хвилину; на кінець II семестру — 75–80 слів за хвилину;

відповідає на запитання за змістом прочитаного, бере участь в обговоренні змісту.

Писемне мовлення:

Учень/учениця:

самостійно складає речення (окремі та зв’язані між собою) за поданими ілюстраціями, за спостереженнями, опорними словами, на зазначену вчителем тему;

будує і записує 2–3 запитання за змістом прочитаного тексту, на задану тему;

формулює письмові відповіді на запитання, поставлені однокласниками, вчителем; самостійно впорядковує деформований текст: переставляє частини за логікою загального змісту;

вилучає зайві речення, що не відповідають темі, добирає заголовок, додає кінцівку тощо; письмово переказує текст розповідного змісту (початковий обсяг 50–70 слів), від- творюючи використані автором виражальні засоби мови; складає письмове висловлювання (близько 60 слів) на основі вражень від прочитано- го твору, переглянутого фільму, ситуації з життя класу, сім’ї та ін.;

використовує виражальні засоби мови;

висловлює своє ставлення до того, про що пише; складає записки, привітання, запрошення, листа другові;

помічає в роботі товариша позитивні сто- рони та дає поради щодо вдосконалення роботи, орієнтуючись на пам’ятку, підготов- лену вчителем; знаходить і виправляє у власному тексті помилки (орфографічні, граматичні і стиліс- тичні), орієнтуючись на пам’ятку, підготовлену вчителем.

  1.  клас

Аудіювання:

Учень/учениця:

розуміє з одного прослуховування художній чи науково-популярний текст, час звучання якого триває 3–4 хвилини (320–400 слів);

висловлюється з приводу змісту прослуханого;

виявляє у сприйнятих на слух текстах образні і влучні вислови, коментує їх;

визначає тему й основну думку почуто- го висловлювання, причиново-наслідкові зв’язки;

виявляє своє ставлення до дійових осіб, їхніх вчинків;

пов’язує, зіставляє почу- те із власними спостереженнями, життєвим досвідом;

виконує усні інструкції і настанови вчителя щодо навчальних завдань[10, с.55]

Говоріння:

Учень/учениця:

регулює дихання, силу голосу, темп мовлення залежно від ситуації мовлення і спілкування;

читає напам’ять вірші, прозові твори, вивчені протягом навчального року;

бере участь у відтворенні, розігруванні навчального діалогу, створенні діалогу на задану тему, за ілюстрацією (з 5–6 реплік для двох учасників без урахування етикетних реплік початку і завершення діалогу) — одним із учасників діалогу може бути вчитель;

дотримується правил етикету, культури спілкування;

усно переказує текст (детально або вибірково), що належить до художнього або науково-популярного стилю і одного з типів мовлення (розповідь, опис, міркування) — обсяг початкового матеріалу 70–100 слів;

висловлює власну думку про предмети, події, явища, почуті в розповіді, з переглянутого фільму, з приводу почутого;

доповнює почуте власними спостереженнями;

повторює зразок короткого висловлювання (до 5 речень), поданого вчителем, вносить свої доповнення, продовження;

будує самостійне зв’язне висловлювання (усний твір типу розповіді, опису або міркування) – за спостереженнями в навколишньому, ілюстрацією, поданим зачином або кінцівкою, за опорними словами, за поданим або колективно складеним планом (час звучання до 3 хвилин);

використовує виражальні засоби мови;

виражає своє ставлення до висловлюваного; дає загальну оцінку почутому діалогу або розповіді, опису чи міркуванню; пропонує, як можна його вдосконалити або доповнити.

Читання:

Учень/учениця:

миттєво впізнає в тексті добре знайомі слова, словосполучення (у нашій школі; уяви собі; кілька років; раптом хлопчик; українська мова тощо);

розпізнає в тексті з побіжного погляду його окремі особливості: наявність діалогів, віршованих вставок, кількість абзаців на сторінці, кількість слів у невеликому (з 4–5 слів) реченні; орієнтується у змісті книжки: легко відшукує за змістом потрібний розділ, параграф, твір тощо; орієнтується в попередньо опрацьованому тексті;

знаходить протягом 0,5–1 секунди у тексті зазначені вчителем елементи змісту під час виконання завдань із вибіркового читання (місце, час, причину дії, вчинки дійових осіб тощо); елемент опису, міркування у розповідному тексті;

виразно, інтонаційно правильно читає речення, різні за метою висловлювання, зі звертаннями, з однорідними членами з орієнтацією на загальний зміст та розділові знаки в середині і в кінці;

робить у процесі читання усвідомлені паузи, виділяє в тексті логічно значущі слова; використовує міміку, жести під час читання текстів, вивчених напам’ять;

помічає і пояснює різницю в змісті прочитаних коротких абзаців, 2–3 речень, що відрізняються кількома словами (використовуються речення довші і порівняно важчі, ніж у 3 класі);

читає вголос наприкінці I семестру у тем- пі — 80–85 слів за хвилину; наприкінці II семестру у темпі — 90–95 слів за хвилину;

читає і розуміє інструктивні матеріали до виконання навчальних та ігрових завдань;

виконує адекватні дії за навчальним текстом підручника.

Писемне мовлення.

Учень/учениця:

складає і записує 3–4 зв’язані між собою речення за змістом ілюстрації, навчальної ситуації, запропонованої вчителем; 3–4 за- питання на задану тему, відповіді на запитання, поставлені однокласниками;

відновлює деформований із навчальною метою текст, удосконалює його за настановами вчителя;

пише переказ розповідного тексту з елементами опису або міркування (обсяг початкового тексту 70–100 слів) за колектив- но або самостійно складеним планом з опорою на допоміжні матеріали (подані зачин або кінцівку, ключові словосполучення та ін.) із дотриманням тричастинної структури висловлювання, використанням виражаль них засобів мови;

складає самостійне письмове висловлювання (60–80 слів) типу розповіді, опису, міркування на добре знайомі учням теми: за прочитаним твором, епізодом з переглянутого фільму, ситуацією з життя класу, ро- дини і т. ін.;

використовує виражальні засоби мови;

записує свою думку про предмет висловлювання;

складає записку з поясненням певного факту, привітання, запрошення, загадку, лічилку, коротку казку тощо з орієнтацією на читача;

бере участь в обговоренні письмових робіт (навчальних або учнівських) у парах, групах, відзначає позитивні сторони;

висловлює поради щодо можливого удосконалення тексту, спираючись на пам’ятку, підготовлену вчителем;

удосконалює письмовий текст.

                                                    РОЗДІЛ 2.

МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ РОБОТИ НАД ЗБАГАЧЕННЯМ СЛОВНИКОВОГО ЗАПАСУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ.

2.1 Методика вдосконалення дитячого мовлення на лексичному рівні.

Ефективність словникової роботи значною мірою визначається вмінням дитини встановлювати зв’язки між словом і предметом, процесом, властивістю, які воно називає. К. Д. Ушинський слушно зауважував, що вивчення кожного предмета передається дитині, засвоюється нею і завжди виражається у формі слова.

Якщо ж учень не звик вникати у зміст слова, погано розуміє або зовсім не знає його справжнього значення і не володіє навичками вільно оперувати ним в усному й писемному мовленні, то завжди страждатиме від цього недоліку, вивчаючи будь-який інший предмет.

На думку В. О. Сухомлинського: «Правильний розвиток мовлення дитини — це шлях від дійсності до слова і, навпаки, від слова до дійсності.» [8, с.174] Видатний педагог не тільки пристрасно пропагував, а й організовував подорожі дітей до джерел живого слова.

Об’єктом словникової роботи є слово як складна й багатогранна мовна одиниця, що охоплює лексичне значення, граматичні властивості, вимову і правопис, можливості сполучатися з іншими словами. Саме тому словникова робота має супроводжувати вивчення молодшими школярами всіх розділів початкового курсу української мови. Відповідно до цього визначають і види словникових вправ (лексико-семантичні, лексико-граматичні, лексико-орфографічні, лексико-стилістичні). Під час їх виконання увага учнів зосереджується навколо:

— слів, значення яких вони не розуміють;

— лексико-семантичних рядів слів; лексико-граматичних розрядів;

— лексичних засобів, їх функціонування в текстах різних типів і стилів;

— помилок і недоліків у вживанні слів, відповідності лексичного запасу літературній нормі.

Сучасний погляд на процес породження висловлювання передбачає пошук слова, вибір із кількох імовірних лексичних одиниць однієї найточнішої. Мовцеві потрібно забезпечити нормативні зв’язки слів у складі мовленнєвого цілого, правильність лексичних комбінацій.

У структурі лексичної мовленнєвої навички сучасні вчені-методисти виді-ляють такі компоненти:

— знаходження потрібного слова в пам’яті;

— вимова слова на основі володіння його фонетичною формою;

— побудова сполучення слів на основі смислової узгодженості й володіння граматичною нормою;

— введення словосполучення в речення, текст.

Накопичення словника завжди було і нині є важливим елементом у системі роботи з розвитку мовлення школярів. Методика ознайомлення учнів з новими словами докладно описана в різних методичних посібниках і розглянута нами.

Цілком зрозуміло, що від технології засвоєння слова залежатиме міцність його запам’ятовування, легкість здійснення пошуку лексичної одиниці під час побудови усного чи писемного висловлювання.

Науковці радять супроводжувати пояснення, розкриття смислового значення слова використанням наочності, мотивуючи це посиленням упливу на сприймання образу слова разом з його предметним значенням.

Учитель початкових класів має постійно пам’ятати про те, що сформувати в дітей читацьку самостійність, комунікативну компетентність не можна, не навчивши їх самостійно пояснювати слова, з’ясовувати їх значення. Основними прийомами тут мають стати використання контексту, елементарний словотвірний аналіз, звернення до тлумачного словника.

Різні словники все більше стають важливими довідниками, що допомагають учням дізнатися про семантику слова, його походження, вимову і правопис тощо.

Для збагачення дитячого мовлення особливо цінним є користування тлумачним словником. Учителеві лише необхідно дати учням елементарні відомості про тлумачний словник і словникову статтю. Виконуючи завдання на відшукання певного слова, школярі поступово засвоюють структуру словникової статті, навчаються точно орієнтуватися в її змісті. Головне ж те, що вони бачать, як слово вживається в мовленнєвій практиці: у словосполученні, реченні, зв’язному висловлюванні.

Слово стає зрозумілим, «своїм».

К. Д. Ушинський писав: «У дітей запас слів і форм рідної мови зазвичай не малий, але вони не вміють користуватися цим запасом, і ось ця навичка відшукувати швидко й точно в пам’яті потрібну форму є однією з найважливіших умов розвитку дару слова. Учитель має дати дітям цю навичку, водночас, збагачуючи поступово розумовий запас, розвивати в дітях чуття мови, яке вгадує, що форма не та, яка потрібна» [8, с.175]

Виходячи з розуміння слова як сукупності форми, значення і призначення,всю роботу над ним слід організовувати, забезпечивши засвоєння «формальної»правильності слова, його семантики, різноманітних смислових зв’язків слова з іншими словами, співвіднесеності слова з мовленнєвою ситуацією.

Традиційний підхід до організації роботи над засвоєнням нових слів на уроках рідної мови в початковій школі сьогодні нерідко кваліфікують як такий, що має істотні недоліки.  Першим із них називають «нав’язування» учням нових лексичних одиниць, не актуальних у момент їх засвоєння. Другим недоліком є пасивний характер запам’ятовування нових слів без використовування їх у мовленнєвій практиці. І,нарешті, третій недолік традиційної практики словникової роботи полягає у недостатній увазі до зв’язків слова, до засвоєння його призначення, функції.

Отже, напрошується висновок про необхідність оновлення підходу до організації роботи на лексичному рівні, про надання їй ситуативного характеру, коли слово засвоюється як функціональна одиниця. Слід забезпечити умови, за яких би учні відчували потребу вжити певне слово для вираження власних думок і почуттів.

Сучасна методика пропонує технологію цілісного оволодіння лексикою через функцію. Це означає, що передусім необхідно викликати в учнів бажання братии участь у спілкуванні, обговоренні. Цього можна досягти за умови тематичного принципу добору лексичного матеріалу, організації ситуативного засвоєння слів та їх зв’язків з іншими словами. Тематичні групи слів легше запам’ятовуються молодшими школярами і сприяють виробленню в них умінь правильно вживати лексичні одиниці в різних умовах спілкування.

Важливою складовою лексичної роботи є запобігання помилкам у вживанні слів і виправлення їх у дитячому мовленні. Причин таких помилок і неточностей декілька. Це і бідність словника молодшого школяра, і неволодіння синонімікою, нерозуміння переносного значення слів, обмежений життєвий і мовленнєвий досвід учня, а також негативний (інтерферуючий) вплив мовного оточення тощо.

Типовими лексичними помилками в мовленні молодших школярів є помилки у слововживанні, у виборі потрібного слова. До таких помилок належать порушення лексичної норми, вживання слова в не властивому для нього значенні або з не властивим йому забарвленням, невиправдані повторення одних і тих самих слів, уживання в тексті слів різної стильової приналежності, діалектних і розмовних слів у літературному мовленні, неточний добір лексичної одиниці для висловлення думки.

Крім лексичних помилок, трапляються ще й лексичні недоліки як результат прояву неточності, бідності, невиразності дитячого мовлення. Це:

а) порушення лексичної сполучуваності, невдалий добір синонімів;

б) уживання зайвого слова, повторення спільнокореневих слів (плеоназми,тавтологія);

в) заміна українських слів російськими, калькування російських слів і словосполучень, неправильне вживання міжмовних омонімів.

Під час створення зв’язних висловлювань, реалізації авторського задуму надзвичайно важливо володіти вміннями формулювати думки, добирати слова, відповідно до лексичних норм сполучати їх, контролювати точність, виразність мовлення та ін. Отже, опрацьовуючи тему «Слово. Значення слова», учитель передусім домагається запобігання лексичним помилкам, виправлення їх, тренування школярів у нормативному (правильному) вживанні лексичних одиниць.

Водночас слід подбати про формування точності й виразності дитячого мовлення, максимальної відповідності мовних засобів комунікативній доцільності, мовленнєвій ситуації, мовленнєвому завданню. Забезпечити зазначені якості мовлення можна лише за умови систематичного вправляння у використанні лексичного багатства рідної мови.

Сучасною методичною наукою розроблено типологію вправ, за допомогою яких школярі вчитимуться формулювати думки відповідно до вимог культури мовлення:

1) спостереження за вживанням мовних засобів у зразкових текстах (знайти слова, які допомагають нам побачити, уявити… Знайти слово, яке точно змальовує… і т. ін.);

2) лінгвістичний (стилістичний) експеримент («псується» текст, а далі зіставляється з оригіналом і робиться висновок щодо переваг першого варіанта);

3) редагування висловлювання з погляду вживання в ньому мовних засобів;

4) конструювання складніших мовних одиниць з елементів нижчого рівня(словосполучень, речень зі слів);

5) трансформація (перебудова) синтаксичних конструкцій;

6) підбір слів, словосполучень для певного тексту.[8, с.176]

З-поміж усіх можливих чинників упливу на мовлення молодших школярів насамперед слід виділити мовлення вчителя. Усілякого схвалення заслуговують прагнення молодих педагогів оволодіти такими якостями професійного мовлення, як чіткість, смислова точність, дохідливість, виразність, образність, емоційність, упливовість, упевненість, оптимальний темп. Для подолання хиб у мовленні, піднесення його культури надзвичайно важливо виробляти звичку постійно користуватися словниками, виховувати в себе чутливість до рідної мови, внутрішню потребу систематично читати кращі твори класиків української та зарубіжної літератури.

2.2 Система вправ зі збагачення словникового запасу учнів початкових класів

Словникова робота в школі спрямована на збагачення активного і пасивного словника учнів, розвиток зв'язного мовлення, вироблення навичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживання відомих слів. Щоб успішно розв'язати ці завдання, вчитель повинен сам добре знати словникову систему мови і ті процеси, які в ній відбуваються. Лінгводидактичною основою організації роботи над формуванням словникового запасу учнів є лексикологія (розділ науки про мову, який вивчає словникову систему).

Із словом як одиницею мовлення учні мають справу з перших днів їх навчання в школі . Ще в період навчання грамоти вчитель пояснює першокласникам значення окремих слів, практично (без уживання термінів) учні спостерігають явище омонімії (коса, лист) і багатозначності. Саме тут учнів привчають стежити за своїм мовленням, правильно вживати слова.

У 2 класі школярі спостерігають за вживанням образних слів і висловів у тексті, зіставляють слова, близькі за значенням.

У 3 класі продовжується спостереження за значенням слів, прямим і переносним значенням, випадками багатозначності й омонімії. Учні мають змогу ознайомитися з синонімами, антонімами, з окремими фразеологізмами.

У 4 класі знання учнів про слово розширюються внаслідок практичного використання різних лексем в усному і писемному мовленні та спостереження за їх вживанням у художніх текстах.

Програма початкових класів [12] не передбачає виділення спеціальних годин на словникові вправи. Вони повинні проводитися у зв'язку із заняттями з читання, граматики й правопису і включатися як органічна частина цих занять в уроки української мови. Важливо, щоб учитель у процесі роботи над словником дітей здійснював постійний міжпредметний зв'язок (наприклад, уроків читання і письма, читання і музики та ін.). Це привчає дітей краще приглядатися до лексичного багатства і стилістичних можливостей рідної мови, сприяє розвиткові загальної мовленнєвої культури.

У роботі над уточненням і розширенням словника учнів можна визначити такі основні напрямки:

I. Лексичний (словниковий) аналіз мови художнього твору, який вивчається на уроці, і виявлення незнайомих слів і висловів, уточнення відтінків значень окремих слів і висловів, виявлення слів, ужитих у переносному значенні, добір синонімів, з'ясування їх смислових відтінків, добір антонімів, аналіз зображувальних засобів мови художнього тексту.

II. З'ясування значення слів шляхом використання різних способів: показ предмета чи дії, позначених новим для дитини словом, демонстрація малюнка, ілюстрації, слайдів із зображенням предметів, назви яких є новими для дитини, добір синонімів, антонімів, введення нового слова у контекст.

III. Виконання завдань на добір слів з певним значенням: дібрати потрібні за смислом речення іменники з поданого синонімічного ряду; дібрати прикметники для опису предметів, для характеристики людини, опису її зовнішності, настрою, свого ставлення до події, до товариша і т. ін.

IV. Введення поданих слів у речення чи тексти: складання речень за опорними словами, заміна слів у реченнях відповідними синонімами чи антонімами тощо.[8, с.140]

Так в учнів поступово виховується увага до значення слів і висловів, що є важливою передумовою успішної роботи над збагаченням і активізацією словникового запасу школярів.

Словникові вправи слід класифікувати за такими критеріями:

І. За дидактичною метою. Вправи, які використовуються вчителем під час роботи над словом, спрямовані на усвідомлення школярами функції слова у мовленні. З огляду на це розрізняють:

а) Вправи, розраховані на пояснення значення слів:

— пояснити значення слова клас у такому тексті

— визначити спочатку слова, вжиті в прямому, а потім у переносному значенні

б) Вправи, розраховані на формування навичок уживання слів у власному мовленні:

· скласти речення з різними значеннями багатозначного слова (наприклад, машина, голка);

· скласти речення з кількома словосполученнями (наприклад, срібний голос, срібний іній, срібні ложки);

· описати два предмети, використовуючи, зокрема, антоніми (великий, новий і маленький, старий будинки).

II. За характером розумових операцій, які здійснюють учні під час роботи зі словом, розрізняють:

а) Аналітичні вправи (аналіз текстів: визначення невідомих слів, уточ-нення відтінків значення слів, з'ясування мети вживання того чи іншого слова тощо).

б) Синтетичні вправи (складання речень із словом, вжитим у певному значенні, дописування речень, виконання різних творчих вправ). Наприклад:

—дібрати синоніми до слова нероба, виправити речення, використовуючи синоніми.

— до виділених слів дібрати антоніми і поставити їх у тексті замість крапок.

III. За ступенем самостійності у виконанні розрізняють вправи:

а) Репродуктивні,розраховані на спостереження за вживанням і значенням окремих слів у готових реченнях чи текстах:

· з казки «Рукавичка» виписати синоніми до слова прийти;

· пояснити значення прислів'їв або відгадати загадку і виписати антоніми парами, зокрема у прислів'ї Не хвались, як починаєш, а хвались, як кінчаєш або в загадці Г. Бойка про віск: У вогні я розмокаю, у воді я висихаю.

б) Конструктивні вправи (складання словосполучень із поданих слів, введення в речення антонімів, заміна одних слів іншими тощо). Наприклад:

— прочитати текст, замінити підкреслені слова антонімами. Яку пору року буде тепер описано?

Прийшла весна. Зазеленіли дерева. Дні стали довгими, а ночі короткими. Прилетіли перелітні птахи. У полях починається гаряча пора.

· скласти можливі словосполучення з словами багряний, багровий (прапор, рубець);

· доповнити речення порівняннями (наприклад: Усе було вкрите білим снігом, мов ...).

в) Творчі вправи (складання словосполучень, речень із потрібним словом, розповідей за опорними словами тощо). Наприклад:

· скласти кілька словосполучень з багатозначними словами (за вибором учнів);

· скласти текст, використовуючи дані вчителем слова чи словосполучення: Київ, столиця України, місто-герой.

IV.За формою виконання ми використовували такі словникові вправи: усні і письмові.[8, с.142]

Дані критерії розпізнавання словникових вправ дають змогу класифікувати кожну вправу. Зокрема, вправа «Прочитати твір. Назвати в ньому слова, вжиті в переносному значенні» є за дидактичною метою вправою на пояснення значення слів; за характером розумових операцій — аналітичною; за ступенем самостійності — на спостереження за вживанням і значенням слова в тексті; за формою виконання усною.

Словникова робота в початкових класах розпочинається з ознайомлення зі словом і його значенням. У поясненні значення слова, як і в усякій навчальній діяльності, необхідно керуватися загальними дидактичними настановами, спрямованими на підвищення рівня самостійності і пізнавальної активності школярів

У сучасній методиці існує кілька способів і прийомів пояснення значення слів. Їх використання залежить від віку і загального рівня розвитку дітей, характеру пояснюваного слова [12]. Слова з предметним значенням можна пояснити, скажімо, прийомом демонстрації макета чи малюнка, а слова з абстрактним значенням вимагають інших прийомів.

Для пояснення семантики незрозумілих слів учителі найчастіше вдаються до таких способів:

· демонстрація предмета чи малюнка;

· використання контексту;

· найпростіший словотворчий аналіз;

· тлумачення слів (коротке пояснення, використання словника).

Кожен спосіб може бути здійснений одним із кількох різних прийомів залежно від конкретного випадку.

Пояснення значення одного й того самого слова можна здійснити різними способами і прийомами. Так, значення слова панчохи пояснюється або за допомогою демонстрації предмета чи малюнка, або підведенням часткових понять під загальні (панчохи — це частина одягу), або внаслідок перекладу (панчохи — чулки), чи розгорнутим описом (панчохи — це виріб машинного або ручного в'язання, що одягається на ноги за коліна).

Класовод обирає той спосіб, який найбільше підходить до кожного випадку пояснення слова.

Учні часто плутають пряме і переносне значення слова, і тому завдання класовода — навчити школярів:

- розрізняти пряме і переносне значення слів;

- вживати слова з переносним значенням у мовленні [7, с.44].

Щоб упоратися з цими завданнями, вчитель має відвести вправам на спостереження за прямим і переносним значенням слів належне місце у загальній системі вправ з граматики.

З терміном «пряме і переносне значення слова» учні знайомляться в 3 класі. У 1-2 класах вони спостерігають за вживанням у текстах слів з переносним значенням.

Для організації спостереження школярів за вживанням слів із переносним значенням учитель може використовувати той лексичний матеріал, який є у вправах підручників з української мови і пов'язаний із вивченням частин мови (іменника, прикметника, дієслова), а також зустрічається в текстах читанок та дидактичних посібниках.

Ознайомлення школярів з прямим і переносним значенням слова починається із спостереження над спеціально дібраними реченнями чи текстом, яке організовує вчитель. Зручними у роботі є ті тексти, до складу лексичного матеріалу яких входять прикметники, бо саме вони нерідко вживаються в переносному значенні, виконуючи роль епітетів.

Поряд із вправами, які виконуються під керівництвом учителя, слід пропонувати дітям також завдання на самостійне відшукування у реченнях чи текстах слів — різних частин мови із переносним значенням. Наприклад: визначте слова, вжиті в переносному значенні: Кожна гілка на світанку дзвонить срібною росою (В. Скомаровський).

Розширенню й активізації словника учнів, розвитку їх мислення сприяють і спостереження за багатозначністю слів.[8, с.157]

Робота над вивченням багатозначності слів передбачає:

а) усвідомлення того, що слово може мати не одне, а кілька значень;

б) точність уживання багатозначних слів у мовленні .

Розпочинаючи опрацювання матеріалу про багатозначні слова, вчитель пропонує дітям для аналізу речення із багатозначними словами. Діти з'ясовують, про які предмети, названі однаковими словами, йде мова.

Іншим варіантом такої роботи може бути вивішена таблиця, на якій зображені журавель — птах і журавель — пристрій для набирання води з колодязя, груша — плід і груша — спортивний інвентар, спечений хліб і лан пшениці чи жита. Учні розглядають перші пари малюнків і усвідомлюють: назви виникли на основі подібності предметів. Учитель запитує, чи можна до наступної пари малюнків дібрати одну назву. Учні мають записати як спільну назву слово хліб (між цими словами існує внутрішній зв'язок: з жита і пшениці печуть хліб). Отже, в основі багатозначності лежить якийсь зовнішній або внутрішній зв'язок предметів.

З метою розширення словника дітей вчитель передбачає і вправи творчого характеру, як-от: скласти речення, у яких слово нести було б ужите в різних значеннях; описати предмети, назвою яких є багатозначне слово (земля, клас, голова та і н) .

Усвідомлення природи багатозначних слів готує учнів до засвоєння явища омонімії. Із словами-омонімами учні практично знайомляться ще в період навчання грамоти (ключ, лист та ін.). У наступних класах учні продовжують спостерігати за новими для них словами-омонімами (без термінів). Робота над вивченням омонімів має на меті:[8, с.165]

— усвідомлення учнями того, що окремі слова, які однаково звучать, мають різне значення;

— точне вживання однозвучних слів у мовленні.

Ознайомлення учнів зі словами, які однаково звучать, але мають різне значення, починається в період навчання грамоти. Вчитель може використати малюнки букваря, на яких зображені, наприклад, коса (дівоча і знаряддя праці), котики (на вербі і кошенята) чи лист (дерева і поштовий). Називаючи зображені предмети одним і тим же словом, діти переконуються в тому, що різні предмети можуть мати однакову назву.

У 2-4 класах учні не раз мають змогу зустрітися з омонімами . Щоб розширити уявлення школярів про явище омонімії, вчитель може запропонувати їм скласти словосполучення чи речення за малюнками із зображенням різних предметів, назви яких однозвучні (ключ — предмет, яким відмикають двері, джерело, музичний і т. ін.), скласти словосполучення і речення із певними словами, показавши при цьому, що значення слів різне {нота, пара, літній і т. ін.), а також розповісти, які б малюнки намалювали діти до слів лисичка, коса, кран.

Робота над синонімами допомагає учням тонше сприймати слово, бачити в ньому, крім основного значення, ще й різні смислові та експресивні відтінки, а відтак бути точнішими у слововживанні. У процесі роботи над синонімами вчитель має сформувати у дітей уміння:

· розрізняти в мовленні близькі за значенням слова;

· добирати синоніми;

· замінювати в тексті те чи інше слово відповідним синонімом;

· самостійно вживати в готовому тексті дібране за смислом синонімічне слово;

· самостійно вибирати із свого лексичного запасу найбільш влучний для висловлення власної думки синонім .

У відборі певного лексичного мінімуму для організації роботи із синонімами,на думку акад. М. С. Вашуленка, слід керуватися «такими відомими в сучаснійметодиці навчання рідної мови критеріями:[8, с.160]

1) частотністю відібраних слів у загальновживаній лексиці сучасної української літературної мови;

2) урахуванням словникового запасу молодших школярів;

3) відбором синонімів у межах виучуваної теми;

4) наявністю (забезпеченням) синонімів і синонімічних рядів у текстах

вправ;

5) доступністю відібраних синонімів і синонімічних рядів для розуміння

учнями початкових класів;

6) необхідністю створення бази для роботи над синонімами в середній ланцізагальноосвітньої школи»

Завдання вчителя під час роботи над синонімами полягає в тому, щоб забезпечити успішне оволодіння кожним із визначених умінь і тим самим піднести рівень мовленнєвої культури школярів.

Робота над синонімами повинна проводитися систематично і планомірно. Уміння користуватися синонімами формується в учнів поступово протягом тривалого часу. У процесі цієї роботи вчитель добирає різні типи вправ:

1. Вправи на вибір слів, близьких за значенням.

2. Вправи на групування слів, близьких за значенням.

3. Вправи на розташування синонімів за ступенем інтенсивності ознаки.

4. Вправи на вибір одного з поданих синонімів.

5. Вправи на заміну синонімів у реченні чи тексті.

Ці вправи мають на меті показати дітям, що заміна в тексті повторюваних слів їх синонімами усуває його одноманітність, робить мовлення стилістично досконалішим. Робота на уроці складається з таких етапів:

а) читання тексту;

б) бесіда-аналіз прочитаного;

в) добір синонімів до слова;

г) створення тексту із заміною слова відповідним синонімом.

д) читання і аналіз учнівських робіт.

6. Вправи на самостійний добір синонімічних слів.

Такі вправи є кінцевою метою вправ із синонімами. Вони мають на меті формування навичок самостійного добору слів із власного лексичного запасу і використання їх у власному мовленні.

Цій меті підпорядковані вправи на складання словосполучень чи речень з одним із дібраних синонімів, на заміну слів самостійно дібраними синонімами (стилістичне редагування), на вживання синонімів під час написання переказів, творів [2, 29].

Спостерігаючи за такими словами, учні повинні зрозуміти, що для правильного добору синонімів до поданого слова його потрібно ввести в контекст. Важливо також організувати спостереження за лексичною сполучуваністю синонімічних слів. Учні повинні усвідомити, що синоніми мають неоднакову здатність поєднуватися з іншими словами. З цією метою слід використовувати вправи на утворення словосполучення із синонімічними словами (наприклад: коричневий, карий, плаття, очі, костюм).

Серед різноманітних видів вправ важливе місце посідають вправи з антонімами, мета яких — збагатити словниковий запас учнів, виробити в них уміння яскраво і образно висловлювати свої думки. Крім того, виконуючи вправи з антонімами, школярі користуються такими логічними операціями, як порівняння, зіставлення, протиставлення, які сприяють розвиткові розумових здібностей дітей .

За програмою 1-4 класів учні повинні навчитися зіставляти слова, протилежні за значенням, і розуміти їх, здійснювати спостереження за роллю антонімів у реченні, використовувати антоніми у своєму мовленні. Отже, програма передбачає практичне ознайомлення учнів з антонімами.

Антоніми — це слова, що мають протилежне значення. «Вони, — відзначаєМ. Р. Львов, — використовуються в мовленні для контрасту, для побудови антитези.»[8, с.164]

Контрастні картини, поставлені поряд, сприймаються яскравіше. Різкий перехідвід світла до темряви, від радощів до смутку зачіпають почуття читача»

Для того, щоб навчити дітей розрізняти антоніми і правильно користуватися ними у своєму мовленні, потрібні спеціальні вправи, які залежно від поставленої мети можуть проводитися на окремих словах, словосполученнях, реченнях і зв'язних текстах.

У роботі з антонімами використовуються такі види вправ:

· виділення з речення чи тексту слів з протилежним значенням (антонімів) і групування антонімів парами;

· добір антонімів до поданих слів;

· заміна в тексті виділених слів антонімами;

· дописування речень словами, які мають антонімічний смисл;

· складання речень з антонімами .

Ознайомлення дітей зі словами протилежного значення починається з організації спостереження за вжитими в реченні антонімами. Вчитель пропонує знайти слова з протилежним значенням у прислів'ях: Від маленької іскри може загорітися великий ліс. Для щастя свого народу не страшно у вогонь і в воду. Спостереження за вживанням антонімів у прислів'ях можна організувати на уроках читання.

Вправи на спостереження за вживанням антонімів можуть виконуватися учнями під час вивчення граматичного матеріалу, зокрема іменника, прикметника, дієслова, прислівника.

Важливо показати дітям, що антонімами можуть бути тільки ті слова, які належать до однієї і тієї ж частини мови. З цією метою вчитель пропонує дітям дописати з довідки антоніми до поданих слів: високий, шум, низько, сміятися, плач. (Довідка: тиша, високо, низький, сміх, плакати.)

Звичайно, робота над антонімами не обмежується тільки виділенням чи добором їх із готового матеріалу. Важливо виробити в учнів уміння вживати антоніми у своєму мовленні. З цією метою вчитель використовує різні варіанти вправ, серед них:

а) дібрати до поданих слів антоніми, записати їх: зима—..., старий—..., чорний—...;

б) у словосполученнях чи реченнях замінити виділені слова антонімами: радісна подія, зимові канікули, ледачий хлопчик або почався урок. У класах і в коридорах — тиша. Замовк шкільний радіовузол, стихла музика. Школярі працюють;

в) до поданих словосполучень дібрати антонімічні словосполучення: темна ніч — …., хвалять за працю — ..., ..., весняний ранок — ....;

г) продовжити почате речення антонімами: як є початок, то й ... буде. Де багато слів, там ... діла;

д) складання невеличких зв'язних текстів із використанням у них антонімів (наприклад, про спортивні змагання, роботу на пришкільній ділянці тощо).

Як і під час роботи над синонімами, при вивченні антонімів учитель зобов'язаний показати дітям, що вибір антонімів часто визначається контекстом. Це зумовлено тим, що багатозначні слова можуть утворювати кілька антонімічних пар. Так, наприклад, до слова солодкий можна дібрати кілька антонімів: солодкий — гіркий (перець), солодкий— кислий (виноград), солодкий — солоний (огірок).

Працюючи з антонімами, учитель разом з тим повторює синоніми.

Важливим напрямком збагачення словникового запасу молодших школярів є робота із пояснення походження (етимології) слів. Розуміти походження слова і вміти його пояснювати — основа розвитку як пізнавального інтересу до рідної мови, так і зв'язного мовлення.

Вправи з етимології слів не передбачаються програмою, проте аналіз змісту підручників з читання виявив значну кількість лексики, походження якої можна легко пояснити учням . Зрозуміло, що молодші школярі самостійно не можуть виконувати етимологічний аналіз слів, якщо у них не сформувати інтерес до таких завдань. При цьому в початкових класах цю роботу можна проводити за трьома напрямками:

1. Учитель розповідає про походження певного слова, що зустрічається у змісті навчання на уроках рідної мови, читання, інших предметів.

2. В учнів тривалими вправами виробляється уміння пояснювати походження слів, у яких містяться «підказування» у допоміжному матеріалі з читання — малюнках, загадках, віршах, коротеньких описах, уривках з казок та легенд і т.д.

У процесі навчання доцільно використовувати спеціально розроблений тематичний словничок незнайомих чи малознайомих слів в системі вправ, які стимулюють пізнавальний інтерес під час уроків читання.

І. Вправи, розраховані на пояснення походження слів учителем. Виконуючи такі вправи, слід намагатися доступно й цікаво пояснити походження слів. Розповідь не має бути тривалою. Щоб зацікавити учнів, треба використовувати загадки, ілюстрації, предмети, про які йдеться.

II. Вправи на розуміння етимології слів за допоміжним матеріалом.[9, с.23].

Цей тип вправ містить підказку в самому матеріалі. Тут доцільно використовувати віршовані тексти, бо, як відомо, діти люблять їх читати. Невеличкі віршовані рядки легко завчаються, і учні краще запам'ятовують походження певного слова. Інший варіант розрахований на пояснення походження слова шляхом аналізу його окремих частин.

Такі вправи можна проводити у формі змагань: хто швидше розкриє таємницю походження слова. Звичайно, слушним є використання загадок, ілюстрацій, прислів'їв.

Важливою умовою збагачення словникового запасу молодших школярів є робота, спрямована на формування умінь граматично правильно і лексично виправдано застосовувати у власному мовленні слова різних лексико-граматичних розрядів для побудови зв'язних висловлювань певного типу (розповіді, описів, міркування).

Робота над вивченням словникового матеріалу в початкових класах має велике загальноосвітнє і практичне значення. Вивчення її розширює знання учнів про мову, знайомить з одиницею мовлення — словом, є головним джерелом збагачення словника дітей. Словникова робота розвиває увагу учнів до значення і вживання слів, виховує у них потребу у відборі необхідного слова для точного висловлення думки, чуття мови. Через інтерес до слів виховується інтерес до мови в цілому.

2.3 Особливості збагачення словникового запасу в період навчання грамоти.

Перехід дітей від ігрової діяльності до навчальної пов'язаний з активним збагаченням їхнього словникового запасу. Найголовнішим джерелом поповнення словника першокласників є, в першу чергу, сама навчальна діяльність: учні засвоюють цілу низку слів, пов'язаних із назвами шкільних приміщень, шкільного обладнання (меблів і навчальних приладь), самого навчального процесу; величезна кількість слів поступає в активний словник дитини зі сторінок підручників, за якими вона навчається в 1 класі. Важливим є те, що дитячий словник збагачується не тільки кількісно, а й якісно. У ньому, зокрема, збільшується питома вага лексики, яка відображає суспільно-політичні відносини (Батьківщина, Вітчизна, держава, Україна, столиця України — Київ, рідна мова, український народ, великий український письменник, видатна українська поетеса закликав народ боротися проти царя і панів, народи-брати та ін.). Букварні тексти та художні ілюстрації ознайомлюють дітей з новими словами, які відображають досягнення радянського народу в галузі науки, техніки і культури, трудову діяльність людей міста й села, назви рослин, тварин, предметів побуту. Поповнюється лексика, пов'язана з різноманітною діяльністю самих дітей, як на уроках, так і в позаурочний час. Особливе значення в цій діяльності належить дитячій книзі.[19;1]

У процесі збагачення мовлення учнів новими словами, уточнення значень відомих дітям слів учитель використовує різні відомі в методиці прийоми, серед них: [19,с.1]

1) показ натуральних предметів або предметних малюнків із зображенням

певного процесу, дії, якості предмета — його кольору, форми тощо;

2) елементарне логічне визначення предмета через вказівку на видову або

родову назву та його істотну ознаку: модрина — хвойне дерево з м'якенькими, не колючими голками, які на зиму осипаються;

3) добір до слова одного або кількох синонімів: леліяти — пестити, доглядати, піклуватися; загоїло — залікувало; заніміє — замовкне, затихне;

4)добір до слова протилежних за значенням: спритно — вайлувата, незграбно; мілкий — глибокий;

5) добір родової або видових назв: джміль — це комаха; метали — це залізо, сталь, золото, мідь, срібло;

6) введення нового слова в речення (У народі дику голубку називають горличкою) або словосполучення (ходити підтюпцем);

7)вказівка на слово, від якого пішло те, яке пояснюється, або добір спорідненого:дрімота — від дрімати;

8)переклад російською мовою: курінь — по-російськи шалаш;

9) використання ілюстрації в букварі, наприклад, для пояснення слів полонина, отара, трембіта, смерічки.

Робота над словом на уроках навчання грамоти тісно пов'язується із словниково-логічними вправами, які служать важливим засобом розвитку мовлення і мислення школярів. Зокрема, словниково-логічні вправи сприяють формуванню в учнів таких розумових дій, як аналіз, синтез, абстрагування, зіставлення, протиставлення. Більшість словниково-логічних вправ учать дітей виділяти в предметах і явищах навколишньої дійсності найістотніші, найхарактерніші ознаки, які слід класти в основу відрізнення цих предметів і явищ від інших, дещо подібних..[19,с.1]

У період навчання грамоти учні можуть виконувати такі види словниково-логічних вправ:

а) добирати видові назви до родової: посуд — це чашка, тарілка, миска, блюдце, чайник, каструля, сільничка;

б) добирати родову назву до кількох видових: смородина, малина, аґрус, глід, калина — це кущі;

в) розподіляти ряд видових назв між двома родовими, наприклад, визначити серед ряду тварин свійських і диких: кішка, тигрі собака, корова, лев, їжак, лисиця, кролик, кінь, лось, вівця;

г) логічне визначення предмета: «Сосна — це хвойне дерево. Дуб — листяне дерево»;

д) логічне доповнення речень на основі протиставлення: «Цукор солодкий, а лимон ...», «Помідор червоний, а огірок ...», «Кінь ірже, а корова ...»;

е) вилучення серед названих (зображених) істот чи предметів зайвого: джміль, бджола, синичка, метелик.

Отже, для розвитку мовлення школярів у період навчання грамоти доцільно виділити роботу над словом, реченням і звязним мовлення.

Слово входить до активного словника школяра лише тоді, коли він добре розуміє його значення, усвідомлює правильність граматичних форм, структуру словосполучень та речень, тобто закріплюється у памяті учнів лише через активне застосування у мовленні.

 

                                 ВИСНОВОК

Мова ─ одне з див, за допомогою якого люди передають найтонші відтінки думок і почуттів. Саме вона віддзеркалює душу народу, його історію. Збагнути таємницю мови, прочитати історію слів, а звідси ─ предметів та явищ, може тільки той, хто знає рідну мову. Берегти, плекати мову треба змалку, бо добре відомо, що чим багатший словниковий запас людини, тим краще її мовленнєвий розвиток.

Розвиток  зв’язного мовлення ─ провідний принцип навчання рідної мови в початкових класах. Він охоплює всі сторони мовленнєвої діяльності учнів. Програмою передбачається набуття учнями елементарних знань про мовлення: усне і писемне, діалогічне і монологічне; про особливості висловлювань, обумовлені їх комунікативними завданнями, ситуацією спілкування. Однак найважливішим завданням є розвиток уміння здійснювати всі види мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письмо), на що й наголошується в програмі середньої загальноосвітньої школи. Робота над правильною вимовою, чіткістю й виразністю усного мовлення, над збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова, над словосполученням і зв’язним висловлюванням, над орфографічно грамотним письмом має стати основою кожного уроку.

Найістотнішою зміною в мовному розвитку дитини- школяра  є ознайомлення її зі словом, з мовою як об’єктом  пізнання. З раннього дитинства мова була засобом спілкування дитини з навколишніми людьми. У школі діти вивчають мову як спеціальний предмет.

Особливо велике значення для  збагачення словникового запасу учнів мають вправи на словотворення. В результаті такої роботи діти не лише оволодівають навичками словотворчого аналізу, а й починають розуміти залежність лексичного значення слова від його словотворчих елементів, усвідомлюють різноманітність, багатство засобів творення нових слів. Мовленнєвий розвиток дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт із довкіллям, завдяки якому відбувається соціалізація дитини. У молодшому шкільному віці закладається фундамент культури мислення, мовлення і спілкування, розвиваються комунікативні здібності, пізнавальна активність, образне творче мислення. Саме початкова школа покликана сформувати в дітей інтерес до краси і мудрості живого слова, його значущості у житті людини. Мовленнєва компетенція є однією з провідних базисних характеристик особистості. А своєчасний і якісний розвиток зв’язного мовлення – важлива умова повноцінного мовлнннєвого розвитку учня.

Словникова робота в школі спрямована на збагачення активного і пасивного словника учнів, розвиток зв’язного мовлення,вироблення навичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживання відомих слів. Щоб  успішно розв’язати ці завдання, вчитель повинен сам добре знати словникову систему мови і ті процеси, які в ній відбуваються. Лінгводидактичною основою організації роботи над  формуванням словникового запасу учнів є лексикологія.

Отже, для розвитку мовлення школярів у період навчання грамоти доцільно виділити роботу над словом, реченням і зв’язним мовленням.

Слово входить до активного словника школяра лише тоді, коли він добре розуміє його значення, усвідомлює правильність граматичних форм, структуру словосполучень та речень, тобто закріплюється у памяті учнів лише через активне застосування у мовленні.

               СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Бадер В.І. Удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів // Педагогіка і психологія. – 1998. – №4. – С. 31-36

2.Вашуленко М.С. Навчання української мови в 2 класі // Початкова школа. – 2003. – №1. – С. 42–46.

3. Вербовий О. Українська мова «з нуля»: Система ефективних методик розвитку зв’язного мовлення / О. Вербовий / / Українська мова та література. – 2005. - № 29-32.

4. Дика Н. Поняття культуримовлення учнів // Дивослово. – 2002. – №2. – С. 50-51.

5. Дороз В. Ф. Методика навчання української мови в загальноосвітніх закладах : навч. посіб. / Вікторія Федорівна Дороз. -  К. : Центр учбової літератури, 2008. – 386 с.

6. Забіяка В. Робота зі словником // Початкова школа. – 1997. - №10. – С. 8-11.

7.Луцак Н. Збагачення лексики школярів-шестиліток // Початкова школа. – 1996. – №7. – С. 12–14.

8. Методика навчання української мови в початковій школі :
навчально0методичний посібник для студентів вищих навчальних
закладів / За наук. ред. М. С. Вашуленка. — К. : Літера ЛТД, 2011. —364 с.

9. Місяк П. Системність роботи зі словниковими словами // Початкова школа. – 1997. – №4. – С. 21–23

10. Навчальна програма для загальноосвітніх навч. Закл. Із навчанням українською мовою. 1-4 класи. – К.: Видавничий дім «Освіта», 2013.

11. Нікітіна А. Ефективна комунікація як результат навчання ( української мови) / А. Нікітіна // Українська мова та література в школі. – 2006. - № 5.

12. Олійник Т. Виправлення недоліків мовлення в учнів перших класів // Питання філології. – Вип. 1. – Тернопіль: ТДПУ, 1997. – С. 91-93.

13. Остапенко Н. М. Уміння спілкуватися. Уроки розвитку зв’язного мовлення учнів / Н. М. Остапенко, Н. Б. Голуб. – Черкаси : Брама, 2001.

14. Савченко О. Формування у молодших школярів загально навчальних комунікативних умінь і навичок / Савченко, Олександра // Початкова школа – 2014. - № 10. – с. 6-10

15. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Академія, 1999. – 360 с

16. Сергєєва  Н. мотивація навчальної діяльності учнів на уроках української мови / Сергєєва, Наталія // Початкова школа – 2013. - № 1 с. 10-13.

17. Удосконалення змісту і методики навчання української мови в 1-4 класах. Науково-теоретичні засади та методичні рекомендації. – Київ: Наукова думка, 1995. – 112 с.

         18.Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Навчальний посібник. – К.: Література, 2000. – 688 с.

19.Збагачення словникового запасу учнів[Електроннийресурс] : [веб-портал]– Режим доступу:http://konspekta.net/lek-4097.html

20. Розвиток мовлення – найважливіша умова успішного навчання молодших школярів [Електронний ресурс] : [веб-портал]– Режим доступу: http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=84210


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

76198. Мінливий образ великого гетьмана: Б. Хмельницький у історіографічній спадщині 71.96 KB
  Керівник Хмельниччини — повстання проти панування шляхти в Україні, котре, переросло у загальну, очолену козацтвом, визвольну війну проти Речі Посполитої. Перший з козацьких ватажків, котрому офіційно було надано титул гетьмана.
76199. Історичні передумови виникнення християнства 135.5 KB
  Слово завіт означає договір союз Бога з обраним народом і всім людством. Відповідно ту частину в якій ідеться про союз Бога з іудейським народом називають Старим Завітом іудеї Танахом. У Новому Завіті йдеться про союз Бога з усім людством.
76200. Демократичні принципи правової організації та функціонування Верховної Ради України в системі органів державної влади 40 KB
  E тезах досліджуються принципи роботи Верховної Ради України, проблеми представництва інтересів громадян та порушення регламенту роботи парламенту, можливі способи відновлення довіри до ВРУ.
76202. Оптимизация системы полноценного кормления высокопродуктивных молочных коров 79.78 KB
  Рубцовое пищеварение - из всех сельскохозяйственных животных желудок у жвачных самый сложный. Он многокамерный и состоит из четырех отделов: рубца, сетки, книжки и сычуга. Первые три отдела служат преджелудками и лишь последний — сычуг — выполняет роль истинного желудка.
76203. Косвенный иск: понятие и общая характеристика 134.5 KB
  Нарушение интересов общества может выражаться в причинении обществу убытков в результате сделок заключенных единоличным исполнительным органом самостоятельно или по указанию контролирующего участника.
76204. Биологические ритмы и работоспособность 79.44 KB
  Целью являлось рассмотрение динамики работоспособности человека. Биологические ритмы или биоритмы -– это более или менее регулярные изменения характера и интенсивности биологических процессов.
76205. Стандартизація 33.72 KB
  Різко зростають вимоги до сировини матеріалів комплектуючих виробів і готової продукції. У виконанні народногосподарських завдань підвищенні ефективності суспільного виробництва і поліпшенні якості продукції стандартизація відіграє суттєву роль адже вона акумулює найновіші досягнення науки...
76206. Период оттепели 83.09 KB
  СССР был воплощением новой общественно-экономической формации. Сталина и политический кризис в СССР Кризис сталинского правительства начался ещё до того как скончался И. Противники объединившиеся против СССР в мощную коалицию были многочисленны и сильны.