90036

Загальне поняття права

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

На сьогодні не існує загальновизнаного визначення поняття права причиною чому є його складна та суперечлива природа що має свій прояв у неоднакових світоглядних позиціях представників різних наук філософії соціології політології культурології теології історії і безумовно юриспруденції наприклад у філософськоправових дослідженнях.

Украинкский

2015-05-29

67.5 KB

0 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 5

Тема 2.                     Загальне поняття права.

  1.  Значення терміна «право». Право у загальносоціальному розумінні та співвідношення його з іншими основними видами соціальних норм.
  2.  Поняття та основні ознаки права. Зв'язок права і держави.
  3.  Суб'єктивне право та його співвідношення з правом в об'єктивному розумінні.

  1.  Значення терміна «право». Право у загальносоціальному розумінні та співвідношення його з іншими основними видами соціальних норм.

На сьогодні не існує загальновизнаного визначення поняття права, причиною чому є його складна та суперечлива природа, що має свій прояв у неоднакових світоглядних позиціях представників різних наук — філософії, соціології, політології, культурології, теології, історії і, безумовно, юриспруденції (наприклад, у філософсько-правових дослідженнях).

На базі різних поглядів і підходів склалися різні правові школи, які можна розділити на такі напрямки: нормативний, соціологічний та природно-правовий .

Однак частіше саме в навчальній юридичній літературі застосовуються визначення, які за своїм змістом та методологічним характером можна віднести до інтеграційного праворозуміння, що поєднує різні доктринальні підходи до тлумачення, з'ясування природи та призначення права у бутті цивілізації.

Сутність права полягає у його соціальному призначенні — регулювати відносини в суспільстві, враховуючи надбання розвитку людської культури відповідно до природного статусу людини в різноманітних умовах її соціального буття.

Соціальні норми та їхні види.

У суспільстві повинні існувати норми, які регулюють його функціонування. Право не є єдиним регулятором суспільних відносин, їх регулюють також й інші соціальні норми.

Соціальні нормице норми, які визначають поведінку людини у суспільстві і, відповідно, її ставлення до інших людей.

Основні види соціальних норм:

правові норми – це вид соціальних норм, які встановлюються і охороняються державою і надають учасникам відносин, що регулюються, суб’єктивні права і покладають на них юридичні обов’язки;

моральні норми — це вид соціальних норм, які визначають ставлення людини до людини, як індивіда, і визначають у цих стосунках поняття добра і зла, обов'язку, справедливості і забезпечуються моральними факторами, такими як громадська думка, моральний осуд тощо;

звичаї — це норми, які склалися історично, закріпилися у суспільній практиці у результаті багаторазового застосування в регулюванні певного роду суспільних відносин;

релігійні норми — це норми, встановлені для регулювання суспільної і особистої поведінки прихильників певного віровчення, як правило, закріплюються у відповідних канонічних текстах;

корпоративні норми — норми різного виду об'єднань та спілок — громадських організацій, професійних спілок, політичних партій.

Можливі й інші види соціальних норм.

Спільні риси права та інших соціальних норм полягають у тому, що:

-  вони відображають загальнолюдські цінності;

-  мають спільну економічну та політичну основу;

-  джерелом їх є народ;

-  всі норми здійснюють функцію регулятора суспільних відносин.

Відмінні риси права від інших соціальних норм:

1) за походженням. Норми права утворюються, переважно, органами держави і безпосередньо після прийняття стають обов’язковими. Інші соціальні норми утворюються під впливом громадської думки, уявлень людей і стають значимими тільки після того, коли їх усвідомить велика група людей;

2) за сферою діїнорми права регулюють тільки найважливіші суспільні відносини, які до того ж піддаються зовнішньому контролю. Соціальні норми можуть регулювати і вужчу сферу суспільних відносин, у т. ч. тих, що не піддаються контролю ззовні;

3) за ступенем деталізації норми права є деталізованими правилами поведінки, які чітко встановлюють права, обов’язки та відповідальність суб’єктів, а інші соціальні норми є, переважно, не деталізовані і виступають як загальні принципи;

4) за формою вираження – норми права фіксуються у спеціальних державних юридичних актах, а інші соціальні норми, як правило, не фіксуються у письмових документах;

5) за способом забезпечення – норми права забезпечуються державним примусом, а інші соціальні норми – силою громадської думки, переконанням, виключенням з громадської організації тощо

  1.  Поняття та основні ознаки права 

Право – це система загальнообов’язкових і формально визначених правил поведінки, що встановлюються, гарантуються і охороняються державою з метою упорядкування суспільних відносин.

Основними ознаками права є:

1) право встановлюється або санкціонується державою, тобто держава, з метою регулювання найважливіших сфер суспільних відносин, виявляє правові потреби суспільства і оформляє їх у нормативно-правових актах;

2) нормативність права, тобто право складається з правових норм як загальнообов'язкових правил поведінки, які встановлюють межі поведінки суб'єктів права. Тим самим право моделює у своїх нормах правомірну поведінку цих суб'єктів. Нормативна основа права складається з трьох головних елементів: дозвіл; припис (веління); заборони. Під дозволом розуміють надання суб'єкту права можливості здійснення позитивних дій на свій розсуд заради задоволення певного інтересу. Припис (веління) встановлює безальтернативне спрямування поведінки суб'єкта права на вчинення будь-яких активних дій. Заборона вимагає безумовного утримання суб'єкта права від певної поведінки, яка визнається протиправною;

3) загальнообов'язковість права, тобто вимоги норм права є обов'язкові для усіх суб'єктів правовідносин, до яких вони звернені, і повинні виконуватися ними без винятків та незалежно від їхнього ставлення до самих норм. Винятки можуть мати місце тоді, коли вони передбачені самим законом;

4) формальна визначеність права, тобто вимоги норм права чітко визначені і офіційно закріплюються державою у визначених формах (у формі правових звичаїв, прецедентів, договорів, нормативно-правових актів). Ці форми мають відповідну структуру, приймаються за встановленою процедурою, підлягають однаковому тлумаченню і застосуванню. Досягається це за допомогою правових понять, їх визначень, правил юридичної техніки;

5) системність права, тобто право становить цілісну систему взаємопов'язаних, взаємопогоджених і взаємодіючих правових норм, яка діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції та має чітку внутрішню структуру, що включає інститути, підгалузі та галузі права;

6) державна забезпеченість, тобто держава за допомогою компетентних державних органів не тільки встановлює правові норми, але й забезпечує їх належний захист. Особливу роль у державному захисті права відіграє суд, який здійснюючи правосуддя, не обов'язково звертається до застосування державного примусу. Право передбачає можливість застосування примусу до осіб, які не виконують або виконують неналежним чином вимоги правових норм. Підстави, види та міра державного примусу, як і порядок його застосування, суворо регламентовані нормами права. Отже, державний примус виступає як гарантія, передбачена правовими нормами на випадок можливого порушення встановлених правил;

7) регулятивний характер права, тобто право виступає регулятором суспільних відносин, впливає на поведінку і свідомо-вольову діяльність суб'єктів права тощо.

Зв'язок права і держави. 

Право як різновид соціальних норм на відміну від інших їх видів тісно пов'язане з державою. На певному етапі розвитку людської цивілізації ці норми набувають властивостей об'єктивного права. Що стосується більшості інших соціальних норм, то вони, звичайно, живуть і розвиваються незалежно від держави настільки, наскільки це взагалі можливо в будь-якому суспільстві. У всякому разі цей зв'язок не носить такого усталеного конструктивного характеру. Більше того, в багатьох сучасних державах щодо релігії (а отже, якоюсь мірою й щодо норм релігії) офіційно діє принцип відокремлення релігії від держави. Правда, існують й винятки з цього правила, наприклад мусульманські країни, де основою права є релігія.

Для зв'язку права з державою характерним є те, що вони утворюють систему, яка виконує роль керуючого блоку стосовно суспільства, залишаючись відносно автономними його підсистемами.

Об'єктивне право як система норм виходить від держави, а конкретно — від відповідних її органів. Такими є передусім законодавчі органи, які приймають акти вищої юридичної сили — закони, а також інші державні органи наділені компетенцією приймати відповідні підзаконні нормативно-правові акти.

Зрозуміло, правоустановлення, нормотворчість держави на сучасному етапі розвитку правових систем можливе лише за умови додержання демократичних процедур. В особливих випадках держава вдається до всенародного опитування населення — референдуму як безпосереднього волевиявлення народу країни.

Визнання норм державою здійснюється у такі способи:

1) санкціонування (наступне визнання вже існуючих соціальних норм як правових). До цього способу творення права держава нині вдається нечасто;

2) випереджаюче визнання, тобто надання (наділення, делегування) можливості (правомочності) прийняття актів, що містять норми із правовими властивостями, недержавним органам, зокрема органам місцевого самоврядування;

3) державна реєстрація нормативних актів корпоративно-локального характеру.

Що стосується останніх двох способів, то доречно зауважити, що все більшого поширення набувають близькі до санкціонування способи визнання правовими норм, які вперше створюються недержавними організаціями (правила внутрішнього трудового розпорядку; статути підприємств та інших організацій, які реєструються у встановленому законом порядку як юридичні особи).

  1.  Суб'єктивне право та його співвідношення з правом в об'єктивному розумінні

Теорія права зазвичай досліджує так зване позитивне право — як таке, що існує внаслідок його утвердження певним уповноваженим органом або особою. За цією ознакою воно відрізняється від права природного, яке свідо-мими діями людей не створюється.

У позитивному праві слід розрізняти:

право об’єктивне, тобто сукупність норм права, що виражені у відповідних юридичних джерелах (нормативно-правові акти, судові рішення, правові звичаї тощо),

право суб’єктивне, яке належить окремим особам (суб’єктам) полягає в наявності у кожного з них певних юридичних можливостей.

Ці суб’єктивні можливості пов’язані зі змістом тих правил, з яких скла-дається об’єктивне право.

Право в об'єктивному значенні характеризується наступними ознаками:

сукупність загальнообов'язкових, встановлених (санкціонованих, гарантованих, забезпечених) державою правових (юридичних) норм, спрямованих на регуляцію відповідних суспільних відносин;

об'єктивація юридичних норм в офіційних нормативно-правових актах держави приводить до набуття ними незалежного статусу від розсуду окремих індивідів, що реалізується в принципі законності — точному і неухильному дотриманні законів всіма учасниками суспільних відносин;

є підставою для виникнення суб'єктивних прав та обов'язків, які отримають таким чином власне юридичний зміст та значення.

Таким чином, метою функціонування норм об'єктивного права є регулювання суспільних відносин через встановлення юридичних прав та обов'язків суб'єктів і забезпечення цього регулювання певним правовим механізмом.

Право в суб'єктивному значенні розкривається через два підходи:

1. Суб'єктивне право — це певні можливості суб'єкта, спрямовані на досягнення певних природних та соціальних благ. Зміст суб'єктивних прав визначається тим, що:

  •  їх безпосереднім джерелом є індивідуальна та соціальна природа самої людини;
  •  вони визначаються як невідчужувані, непорушні, їх перелік в будь-якому нормативному акті не може бути повністю вичерпаним, а тому норми об'єктивного права не створюють, а лише формулюють, оформлюють ці права;
  •  суб'єктивне право саме по собі розглядається як певне благо і цінність, а тому виникає своєрідне право на суб'єктивні права, що знаходить свій прояв у категорії «правоздатність»;
  •  є мірою можливої поведінки суб'єкта, від волі якого і залежить реалізація чи не реалізація цих можливостей, а тому суб'єктивне право тісно пов'язане з категорією «свобода», що надає певним можливостям людини більш «автономного» статусу стосовно прагнення реалізувати себе як особистість;
  •  конкретизує певні можливості суб'єкта поводити себе відповідним чином (право на свої дії);
  •  вимагає відповідної поведінки від інших суб'єктів (право на чужі дії);
  •  визначається можливістю людини звертатися з вимогою до відповідних суб'єктів державної влади і громадянського суспільства щодо захисту своїх прав та інтересів.

2. Суб'єктивне право — це реальні можливості суб'єкта, які:

  •  повинні бути передбачені правовими нормами, тобто власне правовий характер цим можливостям надає закріплення їх у певних правових формах (наприклад, у Конституції), відповідними суб'єктами державної влади та громадянського суспільства;
  •  повинні відповідати змісту об'єктивного права, завдяки якому суб'єктивне право знаходить свою форму (правову об'єктивацію), що в свою чергу визначає юридичний зміст правосуб'єктності особи;
  •  тісно пов'язані з розумінням природи юридичних обов'язків людини, що більшою мірою підкреслюють значення саме об'єктивного права, яке стає юридичною гарантією взаємодії, взаємозв'язку суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Юридичний (об'єктивний) характер суб'єктивних прав передбачає, таким чином, не лише ціннісне, а й практичне значення їх у житті суспільства та держави, а тому з необхідністю обумовлює забезпечення реалізації останніх за допомогою певних гарантій.

Гарантії суб'єктивних прав — сукупність засобів та умов, за допомогою яких суб'єкт досягає здійснення і охорони своїх прав та інтересів. Саме концепція гарантій прав і свобод людини діалектично пов'язує право в об'єктивному та суб'єктивному розумінні.

Суб'єктивні права поділяються на особисті (громадянські), політичні, соціальні, економічні, культурні та спеціально юридичні (або права — юридичні гарантії).

Визначення особистих прав та свобод як громадянських пов'язано з розумінням людини як соціальної істоти, належності її до певної громади, спільноти, громадянського суспільства, а в кінцевому рахунку — до людства. Саме це й встановлює певні межі впливу держави на визначення змісту названих прав та природу їх реалізації.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

1421. Активний фільтр перетворення сигналу 127.5 KB
  Розрахунок активного фільтра. Побудова схеми для перетворення сигналу. Складання карти Вейча та об’єднання одиничних функцій прямокутниками.
1422. Поисковые системы и анализ сайта 11.14 MB
  Поиск информации и поисковые машины, принцип индексирования, анализ поискового запроса, оценка семантического ядра в целом. Статистика сайта и ее анализ, параметры посещаемости сайта. Авторитетность сайта и ссылочное ранжирование.
1423. Управление пассивом баланса методом 233.55 KB
  В исследованиях, приведенных в статье, предложена методика определения необходимых значений величин собственного капитала, долгосрочных и краткосрочных обязательств предприятий, позволяющих рационализировать структуру их баланса так, чтобы обеспечить его удовлетворительность и принимать обоснованные решения по управлению денежными потоками предприятия.
1424. Теория реального ветряка 226.36 KB
  Работа элементарных лопастей ветроколеса. Первое уравнение связи. План скоростей воздушного потока при набегании его на элемент лопасти. Момент и мощность всего ветряка. Потери ветряных двигателей.
1425. Судовые турбинные установки 229 KB
  Определяем давление пара Р0' перед сопловым аппаратом турбины. Определение теоретической и действительной скорости истечения пара из сопел. Определение оптимального отношения (U/C1)опт одноступенчатой турбины графоаналитическим путем. Определение утечки пара через переднее лабиринтовое уплотнение турбины.
1426. Калибровка и термостабилизации 56.5 KB
  Основные этапы настройки системы термостабилизации прибора. Настройка системы термостабилизации. Калибровка шкалы прибора по показателю преломления. Основные этапы калибровки шкалы по показателю преломления.
1427. Будова та використання бурових установок 213 KB
  Прилад СНЗ призначений для визначення статичного допустимого напруження зсуву глинистих розчинів, прилад снз призначення. Для роботи в умовах промислових лабораторій. Обладнання для очистки БР. Обладнання для промивки свердловин.
1428. Вирощування молодняка великої рогатої худоби 507.5 KB
  Закономірності росту органів і тканин у різні вікові періоди тварин і використання їх при вирощуванні ремонтного молодняку. Проектування технології вирощування ремонтного молодняку. Розрахунок потреби в скотомісцях і засобах механізації розміщення поголів'я.
1429. Реконструкция станции технического обслуживания 330 KB
  Наличие подвижного состава на АТП. Подвижной состав АТП с распределением годами выпуска. Технологический процесс ТО и ТР. Управление производством ТО и ремонта в системе ЦУП с использованием элементов АСУ. Характеристика объекта реконструкции (зоны ТР). Общий технологический процесс ТО и ремонта на объекте реконструкции.