90046

Соціологія міста і села

Лекция

Социология, социальная работа и статистика

Соціологія міста: історія розвитку предмет основні категорії. Соціологія міста галузь соціологічних знань яка розкриває конкретні особливості розвитку і функціонування міста в певних історичних умовах соціальні процеси форми і інститути урбанізації.

Украинкский

2015-05-29

135 KB

2 чел.

PAGE  1

ЛЕКЦІЯ

ТЕМА VІ. Соціологія міста і села.

  1.  Соціологія міста :історія розвитку, предмет, основні категорії.
  2.  Місто як об’єкт дослідження. Типологія міст.
  3.  Урбанізація.
  4.  Соціологія села: розвиток, сутність, основні категорії.
  5.  Типологія і спосіб життя сільських поселень.

1. Соціологія міста :історія розвитку, предмет, основні категорії.

Соціологія міста - галузь соціологічних знань, яка розкриває конкретні особливості розвитку і функціонування міста в певних історичних умовах, соціальні процеси, форми і інститути урбанізації. Вона виникла під впливом безпосереднього зростання міських поселень і внаслідок загострення соціальних проблем міста, її становленню сприяли емпіричні дослідження, що проводились у США в 20-30-х рр. XX ст. (Р. Парк, Е. Берджес, Р. і X. Лінд, Р. Маккензі).

Теоретичні засади соціології міста закладені працями М. Вебера “Місто”, К.Бюхера і Г.Зіммеля "Великі міста, їх суспільне, політичне та економічне значення", А. Вебера "Зростання міст в XIX столітті". М. Вебер визначав місто як велике поселення, в якому:

відсутнє взаємне особисте знайомство один з одним;

основне населення зайнято неземлеробною працею;

має місце різноманітність промислу і наявність ринку;

сконцентровані управлінські функції.

Г.Зіммель, вивчаючи особливість міських форм життя, основну увагу приділив розкриттю основних форм соціальної взаємодії (соціальне розселення, соціальна диференціація, конкуренція, безтурботне ставлення особисто оточуючого світу тощо).

Соціологія міста виділилась в особливу галузь соціології в США в межах Чиказької школи (1918-1939 рр.). Представники цієї школи (соціологи з Чиказького університету – Роберт Парк, Ентоні Берджес, Льюїс Вірт та ін.) вбачали у місті природну соціальну лабораторію, в якій за допомогою емпіричних методів можна вивчати "людську природу" і зміст суспільного життя. Міська спільність розглядалась ними у вигляді складної мозаїки різних соціальних груп, кожна з яких мала претензію на певну територіальну зону.

Об'єктом пізнання соціології міста є місто як соціально-територіальна (просторова) спільність, комплекс соціальних сфер і інститутів, як поселенська структура, як основна підсистема в системі розселення людей, а предметом вивчення – соціальна сутність, ґенеза, функції, загальні, специфічні і емпіричні особливості міста як соціальної системи.

В основне коло проблем соціології міста входять такі:

визначення ролі міста в суспільстві і системі розселення;

основні причини появи міста і фактори, що впливають на його розвиток;

визначення основних підсистем міста та їх взаємозв'язок;

соціальна стратифікація міста та етнічний склад населення;

особливості міського способу життя і спілкування;

соціекологія міста та ін.

Основними категоріями, якими оперує соціологія міста, є: "місто", "урбанізація”, "міський спосіб життя", "соціальна структура міста", "специфіка міського спілкування", "етнічна інтеграція", "соціальна інфраструктура міста", "субкультура окремих верств" та ін.

  1.  Місто як об’єкт дослідження. Типологія міст.

Як правило, під містом розуміють цілісну територіальну одиницю з високою компактністю населення і значним числом мешканців, зайнятих різноманітними і неоднорідними видами трудової діяльності, зі специфічним способом життя.

Місто - це одночасно і центр науки, освіти і найбільш розвиненої культури, це і центр промислового виробництва, це і місце, де сконцентровані основні соціальні групи і верстви населення. Саме тому суспільство розвивалось і розвивається через місто. Історичний досвід засвідчує: на різних етапах суспільного розвитку роль і значення міста як центра економічного, соціально-політичного і духовного життя суттєво змінювалось, але при цьому воно завжди зберігало за собою певну роль в соціальному прогресі.

Теорії розвитку міст

Модель концентричних зон

Роберт Парк та Ентоні Берджес, вивчаючи соціальні процеси у Чикаго, складали соціальну карту міста: на карти наносилися зони підліткової злочинності, расової напруженості, розподіл кінотеатрів, танцмайданчиків, магазинів і т. ін. Тобто карти складалися за найрізноманітнішими соціальними показниками. Сукупність цих карт „вимальовувала" структуру міста. Центральна зона - це простір, на якому переважають адміністративні та торгівельні установи, банки, театри, дорогі ресторани. Центральну зону оточує перехідна зона - колишня дільниця багатих помешкань, а на час дослідження - район зі змішаною структурою, у якій розміщені офіси не найбагатших фірм, середньої руки ресторани. Наступне кільце утворюють житлові зони: робітничі райони із дешевшим житлом розміщені ближче центру, а у передмістях мешкають заможні городяни. Географічну мобільність автори у даному контексті розглядали як показник соціальної мобільності.

Ця теорія не є універсальною, вона описує передусім модель конкретного міста - Чикаго, а також тенденції, які характерні для розвитку міст у США. У європейських, латиноамериканських, азіатських містах диференціація міської території часто дзеркальна північноамериканській: робітничі околиці оточують привілейований центр, в якому деякі квартали особливо вирізняються дорожнечею землі, високим благоустроєм і заселені привілейованими верствами.

Подібні підходи до аналізу життєвого простору міста застосовують і дослідниками на пострадянських теренах. Олександр Трущенко, наприклад, у 1995 році опублікував книгу із красномовною назвою „Престиж центра: городская социаль-ная сегрегация в Москве". В ній, зокрема, говориться, що напередодні революції 1917 року дві третини найзаможніших родин жили у межах Садового кільця. Традиція збереглася і при Радянській владі. В межах Садового кільця було локалізовано 85% театрів, 65% музеїв, 70% концертних і виставкових залів, 65% бібліотек, 65% шкіл із поглибленим вивченням іноземної мови. Аналіз показав, що працюючий житель центру за рахунок територіальних факторів організації побуту і проведення вільного часу отримував додатково 6 годин вільного часу денно! Проаналізувавши, як наприкінці 70-х років розподілялися московські адреси членів трьох спілок - Спілки композиторів, художників та письменників (адреси представників політичної та господарської еліти дістати було практично неможливо), автор виявив, що у межах Садового кільця мешкало 78% членів Спілки композиторів СРСР, 76% членів Спілки художників СРСР і 69% Членів Спілки письменників СРСР.

Модель секторів

Гомер Гойт запропонував інший підхід до аналізу розвитку міст. Він вважав, що міста розвиваються секторами у вигляді клинів, що розширюються від центру до околиць. Ці сектори розміщені вздовж водних артерій чи транспортних ліній. Ці сектори відрізняються своєю спеціалізацією, яка складається внаслідок сприятливих характеристик довкілля: промислові дільниці виростають біля місць справи - біля порту, чи транспортного вузла і т. ін., біля них - житлові дільниці для робітників. Гойт вважав, що специфічна топографія кожного міста є підставою того, що кожне місто є неповторним за своєю забудовою і своїм плануванням. Разом з тим існують і певні закономірності: престижні житлові райони знаходяться неподалік від торгового центру.

Модель багатьох центрів

Ченсі Гарріс і Едвард Ульманн висловили ідею про те, що з розвитком комунікацій міста набувають нового виду: у них розвиваються окремі центри, пов'язані з певними видами діяльності. Є відпочинкові дільниці, фінансові, торгові, житлові та ін.

Розвиток спеціалізованих осередків залежить від кількох чинників, а саме: деякі види діяльності вимагають створення спеціальних умов (парк відпочинку, торговий центр тощо); для деяких підприємств є вигідною локалізація поблизу інших підприємств; певні дільниці ніколи не межують (багаті райони вілл і спальні райони, або промислові райони).

Модерністський і постмодерністський підходи до розуміння ролі і вигляду сучасних міст.

Модернізм як напрямок у розвитку міст, домінував протягом майже усього XX століття - аж до 80-х років. Модерністи відзначалися великою вірою в прогрес і прагнули якнайраціональніше використати ресурси, щоб якнайповніше забезпечити потреби людей. Вирішального значення вони надавали простоті і функціональності планування міста, усіх його споруд. Добре сплановане місто, на їх думку, повинно допомагати долати такі проблеми, як самотність, вандалізм, злочинність. Разом з тим, модерністи рішуче відкидали ідеї деконцентрації міст, будівництва невеликих міст-садів. „Інтелектуальна діяльність людей є прямим наслідком об'єднання їх у колектив... Усі великі вогнища думки завжди знаходилися у математичній точці найвищої концентрації людського матеріалу, - писав Лє Корбюзьє. - Якщо ви хочете звузити світогляд у народу, давайте займемося дезурбанізацією, якщо ж у вас є прагнення розширити його світогляд і надати йому силу йти нарівні з вимогами часу, то візьмемося за планування, за концентрацію".

Сучасне місто багато чому завдячує модерністським підходам, зокрема, поліпшенням житлових умов для широких верств населення. Однак, на практиці модерністські ідеї привели і до таких негативних наслідків, як висока стандартизація містобудування і втрата містами своєї самобутності. Забудова ставала все більш однотипною, монотонною і понурою. Нові райони часто ставали „великими спальнями", „бетонними пустелями". Патологічні явища міського життя не лише не було ліквідовано - вони наростали. Внаслідок деперсоналізації міського простору люди втрачали почуття локального (районного) патріотизму, ще більше послаблювалися зв'язки між ними.

Датою символічної смерті модерністського підходу в урбаністиці вважають 1972 рік, коли в американському місті Сент-Льюїс було зруйновано цілий район, збудований у 1955 році якраз у модерністській стилістиці. Цей район було оцінено як ворожий життю, оскільки, на думку експертів, міський простір, організований подібним чином, сприяє утвердженню у його межах злиднів, злочинності, хуліганства і вандалізму.

Новий напрямок урбаністики - постмодернізм - виріс якраз із критики модернізму. Постмодернізм в урбанізмі виходив із трьох засадничих тез:

  •  Існують різні людські потреби;
  •  Існують різні способи вираження і задоволення цих потреб;
  •  Існують різні форми містобудування.

Міська архітектура, згідно із засадами постмодернізму, націлена на зміцнення регіонального і локального патріотизму, збереження тяглості традицій минулих віків. Перевага віддається низькій, родинній забудові. Міське районування зорієнтоване винятково на забезпечення потреб мешканців міста і району, в тому числі потреби у розвитку комунікацій між людьми, сприяє зміцненню різних форм суспільного життя.

Відмінності між містом і селом:

  1.  Стереотипи поведінки. Місто - спільність, за своїми характеристиками значною мірою протилежна сільської. Наприклад, у патріархальному селі, та й у сучасному селі прийнято вітатися з кожною людиною, у тому числі й з незнайомою. А в місті, навпаки, вважається непристойним звертати увагу на незнайому людину.
  2.  Соціальні зв’язки.
  3.  Рівень конформізму і соціального контролю. В селі проживає, як правило, кілька сотень людей, зайнятих в основному сільськогосподарською працею. Тут культурні традиції, трудові навички передаються від батька до сина, від матері до дочки. Усі жителі знають своїх сусідів, високий рівень конформізму, соціального контролю.
  4.  Різноманітність і розпорошеність життя. У містах навіть родичі найчастіше живуть досить далеко один від одного, тут безліч професій і видів діяльності, щоденні поїздки на роботу стають частиною способу життя, спостерігається значна анонімність спілкування. Тут на відміну від сільських поселень істотно нижчий ступінь соціального контролю за поведінкою людей. Рівень розлучень у місті, наприклад, у п'ять разів вище, підліткова злочинність - типово міська проблема. У міських умовах існує небезпека перенапруги людського мозку, і людина ніби входить у себе, віддаляється від інших. У містах більше людей, що страждають психічними розладами, незважаючи на кращі соціально-побутові умови і медичне обслуговування: нижча середня тривалість життя.

Міський спосіб життя характеризується такими ознаками:

переважання вторинних контактів: ділових, короткочасових, анонімних зв'язків;

зниження значення територіальних спільностей і відмирання сусідських зв'язків і спілкування;

наявність великої кількості груп за інтересами і багатоманітність культурних стереотипів, форм проведення вільного часу;

зменшення соціального значення сім'ї і передача багатьох її функцій різним інститутам, падіння народжуваності, перетворення великої сім'ї в нуклеарну, перевищенням смертності над народжуваністю, послаблення зв'язків і залежності між родичами;

зниження ролі традиції в регулюванні поведінки особистості в результаті підвищення значення формального соціального контролю в цій галузі;

нестійкість соціального статусу індивіда і підвищення соціальної мобільності.

Місто на відміну від села забезпечує:

високий ступінь різноманітності і інтеграції людської діяльності;

в місті соціальна діяльність вимагає і більш високого культурно-освітнього рівня.

Типологія міст

У соціології міста при організації практично будь-якого дослідження важливо мати уявлення про типологію міст, яка заснована на деяких ознаках.

Кожне місто виконує певні обов'язки в народногосподарському поділі праці, у кожного міста є своя спеціалізація. Місто може виконувати одну чи кілька функцій, тобто бути монофункціональним чи поліфункціональним. У залежності від набору функцій формується відповідне соціальне і демографічне середовище. Серед монофункціональних міст зустрічаються міста з переважно чоловічим або жіночим населенням, чи, як пишуть соціологи, з незбалансованим демографічним складом населення.

На основі містоутворюючих і містообслуговуючих функцій виділяють такі функціональні групи міст:

  •  багатофункціональні столичні міста;
  •  багатофункціональні міста обласних центрів;
  •  міста - індустріальні центри;
  •  міста – адміністративні центри;
  •  місцеві організуючі і обслуговуючі центри оточуючих територій;
  •  транспортні міста;
  •  міста-оздоровчі центри;
  •  міста з переважаючим значенням науково-експериментальних функцій.

За часом виникнення виділяють сформовані і нові міські поселення. У нових містах часто зустрічаються серйозні диспропорції, перекоси в соціальному, демографічному розвитку. Нові міста найчастіше формуються в районах нового промислового освоєння.

В соціологічній літературі має місце спроба виділити основні типи міст за чисельністю їх мешканців:

  1.  найкрупніші міста (понад 1 млн. мешканців);
  2.  крупні міста (від 500 тисяч до 1 млн. мешканців);
  3.  великі міста (250-500 тисяч мешканців);
  4.  середні міста (100-250 тисяч мешканців);
  5.  невеликі міста (50-100 тисяч мешканців);
  6.  малі міста (20-50 тисяч мешканців);
  7.  найменші міста (до 20 тисяч мешканців);
  8.  міські селища.

3. Урбанізація.

Сутність другого важливого поняття, яким оперує соціологія міста, -урбанізація", яку можна визначити як процес зосередження людей у великих містах, створення специфічної культури великих міст, характерного способу життя і відповідне їх розповсюдження на все суспільство.

Людина як біологічний вид існує понад три мільйони років. Сучасна людина (Ноmо sapiens) як окремий вид сформувалася приблизно 200 тисяч років тому. Але тільки трохи більше ніж 6 тисяч років минуло з того часу, як у долинах рік Нілу, Інду, Тигру і Євфрату з'явилися міста. Таке порівняно пізнє виникнення міст пояснюється тим, що для того, щоб утворити й утримувати міста необхідно досягнути досить високого рівня суспільного й технологічного розвитку.

Археологи знайшли глиняні таблички, які свідчили, що в Шумері, державі, яка існувала в межиріччі Тигру і Євфрату приблизно 5,5 тисяч років тому, мужчині видавали на місяць 36 кг. зерна, а жінці - 18 кг. Російський археолог В. Массон підрахував, що при тій продуктивності праці і врожайності, яка була в Шумері, сім'я вирощувала продуктів у 12 разів більше, ніж їй було необхідно для того, щоб прогодуватися протягом року. Відтак - не всі мусіли працювати у сільському господарстві, а значить вивільнялися робочі руки для будівництва храмів, занять ремеслами і наукою.

Місто можна розглядати як матеріальну основу всієї життєдіяльності людини. Воно забезпечує все життя людини: від родильного будинку до цвинтаря. Місто - самодостатня система.

Міста Стародавніх часів та в період Середньовіччя мали чимало спільних рис, які відрізняли їх від сучасних міст.

По-перше, вони були досить малі. Більшість міст нараховувала до 10 тисяч жителів. Мешканці були знайомі один з одним. Наприклад, Стародавні Афіни в період їх розквіту IV ст. до н.е. населяли не більше 150 тисяч осіб. Такою державою кожен громадянин міг управляти особисто. Ніяких депутатів. Із 25 тисяч громадян Афін, близько 2 тисяч щороку займали виборні посади. Кожен вільний афінянин хоч раз у житті займав яку-небудь посаду, а більшість - не раз.

Хоча й траплялися винятки, як наприклад, стародавні міста Вавилон чи Александрія, які на рубежі нашої ери налічували більш як 500 тисяч мешканців або імператорський Рим, у якому 2000 років тому проживало понад 1 мільйон осіб.

По-друге, міста були обнесені мурами, які захищали жителів від нападів ворогів, а також визначали межу міста, відділяли його від сільської місцевості.

По-третє, права жителів міст суттєво відрізнялися від прав селян. Наприклад, за Середньовіччя деякі міста виборювали для себе т. зв. Магдебурзьке право (від міста Магдебург, де воно вперше було запроваджене у XIII столітті). Згідно цього права міста звільнялися від управління та суду великих феодалів і створювали органи міського самоуправління.

По-четверте, жителі більшості міст займалися, як правило, не тільки ремеслом і торгівлею, але й землеробством.

З кінця XVII — поч. XVIII століття у Нідерландах, Англії, а згодом - і в інших країнах Європи, Північної Америки і решти світу почалася промислова революція - процес прискореного розвитку промисловості, внаслідок якого зростає кількість зайнятих у цьому секторі господарства. Щоб забезпечити фабрики робочою силою, необхідно було зібрати разом людей, які мешкали у різних місцях. Тому промислова революція супроводжується процесом урбанізації.

Урбанізація (від лат. urbs - місто) - це процес зростання і підвищення ролі міст у розвитку суспільства, збільшення частини міського населення і поширення міського способу життя на всі прошарки населення.

Протягом 1700 -1800 років деякі міста, як, наприклад, Відень, Берлін, Прага, подвоїли кількість свого населення. Найменший приріст, протягом указаного періоду, в Західноєвропейському регіоні спостерігаємо в Лісабоні - 50%; максимальний - у Лондоні - в 4,5 рази.

На початку XIX ст. у світі було 26 міст із населенням понад 100 тисяч осіб. Сьогодні таких міст нараховується понад 2,5 тисячі. Населення Нью-Йорка за період з 1800 по 1900 рік зросло від 60 тисяч до 4,8 мільйонів осіб. У 1802 році Лондон був єдиним містом у світі із мільйонним населенням, а у 1950 році таких міст нараховувалося вже понад 100.

На Заході України процес урбанізації набрав розмаху в останній третині XIX століття. Львів за 30 років (період з 1880 по 1910 роки) збільшив своє населення зі 110 до 190 тисяч і, таким чином, на 1910 рік у Західній Україні нараховувалося 8 міст, які мали понад ЗО тисяч жителів: Львів (190 тисяч), Чернівці (87 тисяч), Перемишль (54 тисячі), Коломия (43 тисячі), Дрогобич (35 тисяч), Тернопіль (34 тисячі), Станіслав (33 тисячі), Стрий (31 тисяча).

У XX столітті урбанізація стала глобальним процесом, який з кожним роком набуває все більшого розмаху. У 1975 році у містах проживало 39% населення світу, у 2000 році ця цифра перевищила 50%, а у 2025 році вона, за прогнозами ООН, становитиме приблизно 63-65%.

В Україні зараз міське населення складає майже 70 відсотків. У країнах Західної Європи число міського населення - 85-90 відсотків.

Доведено, що велика концентрація міського населення - це прорахунок у містобудівній політиці. Мільйонне місто ніяких особливих переваг у порівнянні з містом у 250-500тисяч жителів не дає, а от проблем екологічних, демографічних, транспортних, соціально-психологічних породжує досить. Чим більше місто, тим старіше населення, нижча народжуваність, вища захворюваність, більше розлучень і неповних сімей. Метро, музеї і театри не можуть компенсувати ці негативні наслідки зайвої концентрації населення.

Належить відзначити, що питання про те, яким великим має бути населений пункт, щоб вважатися містом, є досить непросте. У Данії, наприклад, містом вважається населений пункт у якому проживає понад 250 жителів, а у Японії - 30 тисяч. Статистичні органи України для виділення міста і села в системі розселення користуються в основному двома кількісними показниками - чисельністю мешканців населеного пункту і тим, який процент із них є зайнятим у сільському господарстві.

Приблизно з другої половини XX століття у світі переважає тенденція до утворення міських агломерацій та мегалополісів. (Агломерація - це скупчення населених пунктів, яке складається з десятків, а іноді й сотень міст і приміських поселень, які тісно пов'язані одне з одним. У соціологічній літературі їх іноді називають раковими пухлинами планети. У США створено спеціальне міністерство житлового будівництва і міського розвитку, комітет із проблем міст при президенті США. Але в країнах з розвинутими ринковими відносинами є такий могутній регулятор міського розвитку, як висока ціна на землю у великих містах.

Мегалополіси - це урбанізовані зони надагломераційного рівня.

У США, вздовж Атлантичного узбережжя від Бостона до Вашингтона на 800 км. простягнувся т. зв. „Босваш", мегалополіс, який включає в себе 40 агломерацій, в т. ч. Нью-Йорк, Філадельфія, Балтимор, і у якому проживає близько 50 мільйонів осіб. Найбільшими мегалополісами на сьогодні є наступні: „Чиппітс" (Чикаго - Піттсбург) - 35 мільйонів осіб, „Сан-Сан" (Сан-Дієго --Сан-Франциско) -20 мільйонів осіб, „Токайдо" (Токіо - Осака) - 55 мільйонів осіб, „Англійський" (Лондон - Ліверпуль) – 30 мільйонів осіб та ін.).

На думку російського академіка Михайла Моїсєєва, ріст мегалополісів визначається об'єктивними законами - необхідністю неперервного науково-технічного процесу і прагненням до мінімізації затрат праці, зв'язку, переміщення людей. Мегалополіси забезпечують вищу продуктивність праці, концентрацію інтелектуальних зусиль (обмін інформацією між людьми приводить до ефекту колективного інтелекту). Скупчення багатьох населених пунктів, які складаються з багатьох міст, нерідко з кількох десятків, називають міськими агломераціями. В 1950 році із найбільших агломерацій, 20 були розміщені у Європі, Північній Америці та Японії і лише 10 - у країнах, що розвиваються. У 1990 році - співвідношення змінюється: із 30 найбільших агломерацій тільки 9 розміщені у розвинутих країнах. Вважають, що у 2015 році серед 30 найбільших агломерацій залишаться тільки 5 із розвинутих країн (Токіо, Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Осака і Париж). 25 агломерацій будуть розміщені у країнах, що розвиваються. Феноменальне зростання планується для Бомбею (27,4 мільйони осіб), Лагосу (24,4 мільйони осіб), Шанхаю (23,4 мільйони осіб), Джакарти (21,2 мільйони осіб), Сан-Пауло (20,8 мільйони осіб). Можливо, деякі із прогнозів не справдяться, так як не справдився прогноз щодо зростання населення Мехіко до 30 мільйонів. Однак основна тенденція очевидна.

Приріст міського населення сьогодні відбувається в основному за рахунок країн "третього світу". Люди у країнах „третього світу" тягнуться до міст, прагнучи знайти вище оплачувану роботу, якусь життєву перспективу, оскільки глобалізаційні процеси зумовлюють розпад традиційної системи аграрного виробництва. Багатьом не вдається заробити грошей і вони поселяються на околицях міст у т. зв. „бідонвіллях" - поселеннях-нетрях, котрі складаються із халуп, які зроблені із підручних матеріалів і позбавлені елементарних вигод: води, каналізації. Найбільші міста „третього світу" вже зараз перенаселені, але процес їх зростання триває. Вважають, що на 2025 рік у Східній та Південній Азії проживатиме близько половини населення всього світу, а кількість міського населення Африки та Південної Азії перевищуватиме число городян Європи.

Попри те, що у кожному регіоні і кожному суспільстві урбанізація породжує свої специфічні проблеми і має свої специфічні ознаки, виділяють спільні аспекти урбанізації. Такими є наступні:

  1.  демографічний - зростає чисельність міських жителів (в основному, за рахунок міграції до міст). У зв'язку з цим значно розширюються межі міст;
    1.  економічний - зменшується кількість населення, зайнятого у сільському господарстві за рахунок тих, хто зайнятий у промисловості та у невиробничій сфері;
    2.  суспільний — поширення міського стилю життя. Стирається різка відмінність поміж стилем життя у місті і в селі, чому особливо сприяє поширення сітки телекомунікацій.

Сучасний етап урбанізації в Україні в цілому характеризується переважним зростанням великих і крупних міст, міських агломерацій, формуванням урбанізованих зон.

В Україні частка міського населення у загальній кількості жителів за період з 1959 по 1996 рік збільшилася з 46% до 68%. Причому питома вага міського населення в Україні з 1991 року утримується приблизно на тому самому рівні - 67,8 - 68%. За попередніми даними загальноукраїнського перепису населення, який відбувся у грудні 2001 року, кількість міського населення становить 32 мільйони 538 тисяч, сільського - 15 мільйонів 878 тисяч, що ще раз підтверджує, що процес урбанізації в Україні, в принципі, завершений. Таким чином, дві третини населення України сьогодні є міськими жителями.

Існують два джерела приросту міського населення: природній приріст і міграційні процеси. В Україні головним джерелом є якраз останнє: у 60-х - 70-х роках тільки кожен третій новий житель міста був спадковим городянином. З 1981 року внесок міграцій у формування корпусу нових городян почав дещо зменшуватися, поступаючись природному приросту, але вже у 1987 році ці два джерела приросту міського населення знову міняються місцями. А з 1994 року почався процес депопуляції українських міст: безробіття спонукає жителів міст переселятися у село або виїжджати за кордон на заробітки чи на постійне місце проживання.

На сьогодні найбільш урбанізованими є Донецька область (90,4% міських жителів), Луганська (86,3%) та Дніпропетровська області (84%).

В Україні статус міста мають 454 населених пункти. Відповідно до даних всеукраїнського перепису населення у грудні 2001 року в Україні нараховується сто міст із кількістю населення, яке перевищує 50 тисяч осіб. П'ять із них мають статус мільйонерів, тобто у них проживає більше мільйона осіб. Це — Київ (2,6 млн. жителів), Харків (1,47 млн.), Дніпропетровськ (1.064 млн.), Одеса (1,029 млн.) і Донецьк (1,016 млн.). Ще чотири - із населенням від 500 тисяч до 1 мільйона осіб (Запоріжжя (814 млн.), Львів (732 млн.), Кривий Ріг (667 млн.), Миколаїв (514 млн.)), а у 37 містах проживає від 100 до 500 тисяч осіб.

Причому половина городян проживає у скупченнях, які складаються з багатьох міст - агломераціях. Таких агломерацій в Україні нараховується 20, і вони поділяються наступним чином:

6 - найбільших (Київська, Донецька, Харківська, Дніпропетровська, Львівська, Одеська) із загальною кількістю населення понад 12 млн. осіб;

6 - великих (Криворізька, Горлівська, Луганська, Краматорська, Маріупольська, Стахановська), де проживають понад 5 млн. осіб;

8 - малих (Сімферопольська, Миколаївська, Херсонська, Краснолуцька, Кременчуцька, Лисичанська, Нікопольська, Торезька) із населенням понад 4 млн. осіб.

За функціональною типологією розрізняють:

  •  Багатофункціональні адміністративні й великі соціально-економічні центри. Це найбільші міста і обласні центри. Таких міст виділяють 32.
  •  Міста з переважанням промислових функцій у яких зайнятість у промисловості перевищує середній по країні рівень - 136.
  •  Міста з переважанням промислових і транспортних функцій, у яких понад 30% населення зайнято у промисловості і понад 20% - у транспорті - 43.
  •  Міста з великим значенням транспортних функцій. Рівень зайнятості у промисловості у них нижчий, ніж в середньому по країні, а у транспорті - понад 30% - 9.
  •  Міста з промисловими і рекреаційними функціями - 7.
  •  Міста-рекреаційні центри - 9
  •  Організаційно-господарські і культурно-побутові центри місцевого значення, центри аграрно-промислового комплексу-215.
  •  Міста без населення - Прип'ять і Чорнобиль.
  •  Місто-спальня - Славутич.

Соціологічні проблеми міста і села.

Серед соціологічних проблем міста, прямо пов'язаних із селом, виділяється проблема міграції. Дві третини міського населення нашої країни - учорашні жителі сел. Мігранти із села й у місті тривалий час зберігають багато ознак сільського способу життя, відбувається руралізація - оселянення міст. Міщанином за способом життя важко стати вихідцю з традиційного села. Саме тому нові міста, населення яких складається значною мірою із сільських мігрантів, виділяються невисоким рівнем побутової культури, специфічним укладом повсякденного життя.

З іншого боку, із сільських поселень їде наймолодше, освічене населення, і виникають серйозні перекоси в розвитку сільських поселень і галузей економіки, зв'язаних з ними.

Великі міста ніби «обезлюднюють» навколишню територію. Є таке поняття, як ареал міста, тобто навколишня територія, на яку воно впливає. І чим більше місто, тим більший такий ареал.

Соціологи вивчають мотиви міграції населення із села в місто. За даними досліджень, на першому місці стоїть прагнення отримати професію; продовжити освіту (чверть опитаних); приблизно

стільки ж опитаних указують на бажання поліпшити соціально-побутові умови; приблизно по 12 відсотків - на сімейні обставини, прагнення бути там, де більше молоді. На останньому місці знаходиться небажання займатися сільськогосподарською працею.

При всій привабливості міського способу життя він поки що дуже далекий від ідеалу: скупченість, безликість міського середовища, особливо в нових містах, поширення масової культури, ріст неблагополучних сімей, відхиляючої поведінки молоді. Усе помітніше виявляються відчуженість людей, самітність. Не місто для людини, а людина, точніше трудові ресурси, для міста.

Першими стали займатися проблемами міст закордонні соціологи. Відповідно до теорії аномії, Еміля Дюркгейма і Луїса Арта, міста за своєю природою ворожі людським відносинам. Місто змушує людини віддалятися від інших, знеособлене спілкування поступово входить у звичку. Перші дослідження, що призвели до таких результатів, були проведені в Чикаго ще у 1930р. Кореляційні зв'язки показали, що рівень психічних розладів вищий в тих районах, де не збалансований статевий склад населення, у сім'ях, де не було радіо.

За минулі десятиліття в соціології нагромадилося ще більше спостережень і висновків про несприятливий вплив на людину міського середовища. Однак сьогоднішня соціологія міста не тільки накопичує такі факти, але і, спираючись на них, активно шукає шляхи поліпшення середовища проживання людини, удосконалення міських поселень.

4. Соціологія села: розвиток, сутність, основні категорії

Село як предмет вивчення соціології

Село ~ слов'янське слово, означало селище, в якому знаходився власник земель. На початку XX ст. селом вважалося сільське поселення, де була церква.

Сільська поселенська спільнота протилежна місту за всіма основними характеристиками. Тут відносно низька територіальна концентрація населення, переважне заняття людей - сільськогосподарська праця, менший ступінь соціально-економічного розвитку, невеликий набір видів трудової діяльності, велика професійна і соціальна однорідність населення.

Предметом соціології села є основні закономірності його функціонування і розвитку, його соціально-економічна природа, проблеми демографічного і соціального відтворення населення, типологія сільських поселень, спосіб життя населення, процеси міграції.

Українські соціологи відзначають, що в останні роки міграційний обмін між містом і селом поступово вирівнюється і може стати еквівалентним. У сільському населенні поступово знижується частка селянства і росте число інтелігенції, робітників, підприємців, представників інших соціальних груп. Процеси міжгосподарської кооперації, створення агропромислових комплексів сильно змінюють соціальну структуру сільських поселень. Збільшується прошарок фермерів, селян-одноосібників, орендарів.

За даними соціологів, у сільських поселеннях, особливо серед фермерів, стає більше кваліфікованих працівників, що мають середню спеціальну і вищу освіту. Це важливо відзначити тому, що десятиліттями становище складалося так, що сільські керівники не були зацікавлені в якісній середній освіті сільських підлітків, адже той, хто добре закінчував школу, їхав на навчання в місто. Той же, хто отримав слабенький атестат, йшов на ферми, у сільськогосподарські профтехучилища. Ці працівники мирилися з поганими умовами праці, не відмовлялися від брудної і важкої роботи. Але разом з тим серед них було в два-три рази більше порушників трудової дисципліни.

Основні відмінності сільського способу життя від міського укладу загальновідомі: менш розвинута і технічно оснащена праця, менша розмаїтість робочих місць і професій, сильна залежність від природнокліматичних умов, як правило, більш важкі умови праці. Для сільських поселень характерна велика злитість праці і побуту. Переважають соціальне і національне однорідні сім'ї, немає міської анонімності спілкування. Дуже сильні суспільна думка, соціальний контроль, особливо з боку старшого покоління, традиції. Тут нижчий ритм життя, простіші форми спілкування, менше психологічних навантажень.

Деякі соціологи стверджують, що всі ці ознаки лише вказують на деяку нерозвиненість, ущербність сільського укладу життя. К.Маркс навіть писав про «ідіотизм сільського життя». Але з цим можна посперечатися: чи всі риси сільського укладу життя негативні?

Деякі сьогоднішні процеси розвитку міських і сільських поселень переконують, що майбутній уклад життя людей може стати результатом злиття кращих, привабливих рис і сільського, і міського способу життя. Він уже проглядається в урбанізованих регіонах Західної Європи і Північної Америки: нещільна забудова з перевагою індивідуальних будинків, але повним набором комунальних послуг, близькість до природи, гарні дороги, автомобілізація тощо. Бум садово-дачного будівництва в нашій країні також красномовно Відмінність сучасного села в тому, що воно усе більше стає не тільки аграрним. Це стосується тих регіонів, де розвинута видобувна промисловість. Крім того, у селах проживають кілька мільйонів так званих маятникових мігрантів, що живуть у селі, а працюють у місті. Зрозуміло, що вони вносять своє забарвлення в життя села.

Усі ці процеси привели до того, що зараз в Україні тільки половина сільського населення зайнята безпосередньо аграрною працею. Деякі великі сільські населені пункти за рівнем благоустрою мало чим відрізняються від міських.

У процесі колективізації нашу країну затопила гигантоманія. До початку 80-х рр. XX ст. на одне господарство приходилося 10 населених пунктів. У селах почали будувати багатоквартирні будинки.

В результаті відбувалися втрата почуття хазяїна, розселянення, без чого принципово неможлива висока ефективність землеробської праці, та й сам повноцінний розвиток сільських поселень.

Чому малі села оголосили безперспективними (передбачалося з 1975 до 1990 р. скоротити число сіл втричі)? Так тому, що прагнули створити для селян нормальні умови праці і побуту. Але це означало, що до кожного села, кожної ферми треба прокласти дорогу з твердим покриттям, побудувати необхідні об'єкти соцкультпобуту: школи для десятка дітлахів, клуби для сотні жителів тощо. Звичайно, ні бюджет держави, ні тим більше господарств таких витрат не міг витримати. Де ж тоді вихід? Забудовувати центральні садиби, перспективні села, робити їх селищами міського типу, свого роду міні-містами. У безперспективному селі закривали магазин, початкову школу і населення «видавлювали» на центральні садиби. У селах з'явилися багатоповерхові багатоквартирні будинки. А як за таких умов господарювати, зберігати врожай?

На початку 60-х рр. XX ст. пустили під ніж особисті господарства селян, звели корів на великі тваринницькі комплекси. З цього часу з'явилися проблеми з продуктами, талони і картки, тому що довелося забезпечувати продуктами харчування не тільки міське, але і сільське населення. Апофеозом такої аграрної політики, в основі якої лежали розселенські проблеми, можна вважати імпорт у СРСР зерна. Правий був У. Черчілль, який з цього приводу відмітив: «Треба бути геніальною людиною, щоб залишити СРСР без хліба».

Специфіка сільськогосподарського виробництва така, що вона вимагає рівномірного розселення. щоб освоювати сільськогосподарські землі. У результаті непродуманої розселенської політики зникли сотні тисяч сіл, випали з обороту мільйони гектарів лугів, пасовищ, ріллі. За все це заплачено дорогою ціною. У будь-якій західній країні селянське, фермерське населення більш-менш рівномірне розміщується по всій території, освоюючи і використовуючи кожен квадратний метр.

Таким чином, для соціологія села являє собою величезне поле діяльності. Сучасні реформи роблять ще більш актуальними проблеми, пов'язані зі способом життя сільських поселень.

5. Типологія сільських поселень.

Типологізація сільських поселень складніша через велику розмаїтість. Сільські населені пункти бувають різні: аграрні; індустріально-аграрні; аграрно-адміністративні.

Найважливіша ознака для типологізації - людність поселення. Виділяють дрібні, середні, великі сільські поселення. Див. додаток с. 15.

Окремі райони країни сильно відрізняються за чисельністю сільських поселень. Більше всього дрібних поселень у Північному і Північно-Східному регіоні країни, багато хуторів через специфіку землекористування, селянських традицій; на другому місці - Північний Захід.

Типологію сільських поселень необхідно уважно аналізувати при організації соціологічних досліджень. Тільки на цій основі можна побудувати вибірку, яка буде репрезентативною, отримати достовірну соціологічну інформацію.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

20255. Теорія Релея розсіяння світла в газах. Криитка теорії Реле 75 KB
  Теорія Релея розсіяння світла в газах. Розсіяння світла зміна характеристики потоку оптичного випромінювання світла при його взаємодії з речовиною. Якщо енергія випромінювання фотона = енергії поглинутого то розсіяння св називається Релеївським або пружнім. При розсіяння світла супроводжується перерозподілом енергії між випроміненням і речовиною і назив непружнім.
20256. Поширення звуку в газах 64.5 KB
  Поширення звуку в газах Для ізотермічного середовища запишемо рівняння неперервності. Хвилі в газах поширюються переважно в одному напрямку: Звук в газах – повздовжня хвиля згущення і розрідження Тоді: ; підставити 1 .
20257. В`язкість газів 51 KB
  Основний закон в`язкої течії був встановлений Ньютоном: де F – тангенційна дотична сила що викликає зсув шарів газу один відносно одного. Схема однорідного зсуву: шар газу рідини висотою h між двома пластинами з яких А нерухома а В під дією тангенційної сили F рухається з постійною швидкістю υ0. динамічної в`язкості характеризує опір газу зміщенню його шарів. [м2 c] В газах відстань між молекулами значно більша за радіус дії молекулярних сил тому в’язкість газів – наслідок хаотичного теплового руху молекул в результаті якого...
20258. Одержання рівняння стану методом статистичних сум 70.5 KB
  Для ідеального газу: Для неідеального газу: Враховуючи лише парні взаємодії: Розіб’ємо весь фазовий простір на область де суттєві взаємодії між молекулами і на де вони несуттєві.
20259. Полегшена дифузія. Перенос кисню за допомогою Hb i Mb 150.5 KB
  В залежності від конц. При високій конц. Нехай: С – конц. О2 ; Ср – конц.
20260. Модель Ізінга Теорія середнього поля (ще наз наближення Брега-Вільямса) 93.5 KB
  Модель Ізінга Теорія середнього поля ще наз наближення БрегаВільямса. Модельний Гамільтоніан такої системи: 1 де Н – напруженість магнітного поля. Тобто в системі за відсутності магнітного поля існує спонтанна намагнічуваність. Наближення для моделі Ізінга наближення середнього поля.
20261. Дифузія в газах 43 KB
  Дифузія має місце в газах рідинах і твердих тілах причому дифундувати можуть як частинки сторонніх речовин що в них знаходяться так і власні частинки самодифузії якщо речовина неоднорідна. Швидкість дифузії залежить від температури. При дифузії молекули переміщуються з тих частин речовини де їх концентрація більше в ті її частини де вона менше. Основній закон дифузії – закон Фіка: густина дифузійного потоку I пропорційна градієнту концентрації n взятому з протилежним знаком: D – коеф.
20262. Другий віріальний коефіцієнт для різних моделей потенціалу взаємодії 114 KB
  Методом статистичних сум можна отримати рівняння стану: 1 Співвідношення Камерлінг – Онеса: 2 Порівнюючи 1 і 2: другий віріальний коефіцієнт Ідеальний газ: U=0 BT=0 pV=RT Модель твердих сфер: де об’єм молекули де не враховуємо притягання В 2 підставляємо ВТ: b V Модель Сюзерленда: = дорівнює першому доданку з 2. При реальний газ веде себе як ідеальний ТБ ТК критична температура тут ми використали 5 та глибина потенціальної ями Оскільки для моделі...
20263. Теорія Перкуса-Йєвіка 94.5 KB
  Теорія ПеркусаЙєвіка. Теорія ПеркусаЙєвіка – це спроба встановити ще одне рівняння. Теорія ПеркусаЙєвіка використовує умовні корелятивні функції. Нехай існує функціонал який може бути розкладений у ряд Тейлора по варіації в положенні частинки s1 за визначенням: Розглядались такі функціонали: 1 ; приводить до результатів Перкуса Йевіка; 2 ; приводить до результатів ББГКІ 3 .