90079

Соціологія політики та права

Лекция

Социология, социальная работа и статистика

Соціологія політики та права Навчальні та виховні цілі: сформувати повноцінне уявлення про політику як соціальний інститут; конкретизувати знання щодо права як соціального інституту та правових норм як регуляторів соціальної поведінки. Становлення та розвиток соціології права.

Украинкский

2015-05-29

97 KB

1 чел.

МВC УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

                                        Кафедра _кафедри філософії

і соціальних дисциплін

Затверджую

                                                    Ректор Одеського державного університету

        внутрішніх справ

        полковник міліції

О. Ф. Долженков

                       „          ” жовтня 2008 року

СОЦІОЛОГІЯ

Лекції з курсу

Тема № 7.Соціологія політики та права

                         Галузь знань 0304 „Право”

Напрямки підготовки 6.030402 „Правознавство”

                          Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр

                          Напрямок підготовки 0601 „Право”

                          Спеціальність 6.060100 „Правознавство”

                          6.060100 „Павоохоронна діяльність”

                          Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр

                          Спеціальність 7.060101 „Павознавство”

                          7.060102 „Павоохоронна діяльність”

    Програма обговорена і схвалена

на засіданні кафедри філософії

і соціальних дисциплін

                                                                  28 серпня 2008 року

                                                          Протокол №1

Одеса 2008

 

Тема № 7. Соціологія політики та права

Навчальні та виховні цілі: сформувати повноцінне уявлення про політику як соціальний інститут; конкретизувати знання щодо права як соціального інституту та правових норм як регуляторів соціальної поведінки.

Час: 2  години

Навчальні питання:

Вступ.

  1.  Обєкт та предмет політичної соціології.
  2.  Політика як соціальний інститут. Сучасні проблеми політичної соціології.
  3.  Становлення та розвиток соціології права.
  4.  Право як соціальний інститут.

Навчально-методичне забезпечення:

  1.  Жоль К. К. Философия и социология права. – К., 2000.
  2.  Королько В. Основы пабликрилейшнз. – К., 2000.
  3.  Курганов С. И., Кравченко А. И. Социология для юристов. – М., 1999.
  4.  Лапаева В. В. Социология права. – М., 2000.
  5.  Рущенко І. П. Соціологія злочинності. – Харків, 2001.
  6.  Свеженцев Ю. А., Соболев В. А., Рущенко И. П., Тонков Е. Е., Диденко В. И. Доверие милиции и латентная преступность: вигляд украинских и российских исследователей. – Х., 2002.
  7.  Сырых В. М. Социология права. – М., 2001.
  8.  Указ Президента України № 143 від 18.02.2002р. „Про заходи щодо зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”.
  9.  Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 року „Україна і поступ у ХХІ сторіччя. Стратегія економічної і соціальної політики на 2000-2004 роки”. (02.02.2000р.).
  10.  „Стратегія розвитку”. Виступ Президента України Л. Кучми на першій

    сесії Верховної Ради України четвертого скликання 18.06.2002р.  

Вступ. Розподіл праці та виникнення приватної власності, етнічних спільнот, територіальних проблем і т.ін. привело до виникнення окремих соціальних груп з відмінними, а інколи й протилежними інтересами , для урегулювання відносин яких вже недостатньо норм моралі, традицій, сили релігії і т.ін. Особливе значення в урегулюванні соціальних відносин мають такі соціальні інститути, як політика та право, суттєво пов’язані між собою в силу того, що без них неможлива діяльність ніякої держави.

Питання№1. Об’єкт та предмет політичної соціології.

По мірі розвитку суспільства, виникає потреба у таких формах організації та урегулювання відносин і діяльності різних соціальних спільнот, які були б пов’язані з особливою публічною владою, що стоїть над суспільством загалом, над усіма соціальними групами, формується насамперед по територіальному принципу,  владарювання та підкорення, і має певну матеріальну базу – податки, займи, професійно-чиновницьку бюрократичну структуру і опирається на спеціальні інститути, що можуть застосовувати засоби насильства – армію, поліцію, суд. Головна проблема політики – влада. Н. Смелзер вказував, що влада – це здатність нав’язувати  свою волю іншим та мобілізувати відповідні ресурси для досягнення своїх цілей.Т. Парсонс відзначав, що влада це - здатність приймати рішення та добиватися їх обов’язкового виконання.

Таким чином, політика – це сфера суспільного життя, пов’язана з відносинами з приводу встановлення, організації, функціонування та зміцнення публічної влади. Політика виступає об’єктом політичної соціології. Предметом політичної соціології виступають  відносини між соціальними суб’єктами  з приводу розподілу та реалізації влади, закономірності та механізми взаємодії соціальної й політичної систем суспільства. Вивчати політику з позицій соціології – значить розглядати Ії через призму взаємовідносин соціальних спільнот, особистостей, аналізувати відображення у політиці особистих, групових та суспільних інтересів , вивчати як ці інтереси впливають на політичну поведінку людей.

Питання №2. Політика як соціальний інститут. Сучасні проблеми політичної соціології.

Як соціальний інститут, що забезпечує формування та функціонування механізмів реалізації суспільної влади, відносин владарювання та підкорення, політика складається з таких головних елементів:

1)політичні групи та об’єднання, конкретні особи, що виступають носіями певних групових інтересів; 2)політичні інститути та організації (держава, відповідні органи та структури, органи насилля, референдуми, мітинги, демонстрації, вибори); 3)політична культура (ідеї, традиції, концепції, цінності); 4)політичні зв’язки і взаємовідносини (участь у виборах, реалізація законодавчих, судових, управлінських функцій); 5)політична свідомість (наукова та буденна, усвідомлення головних політичних цінностей, політичні знання, почуття і т. ін.). 6)політична діяльність.

Існує 2 головних підходи до аналізу ролі політики у суспільстві:

1)Марксизм: економіка – первинна, політика – вторинна.

2)Раймонд Арон (фр.) – політика – первинна, бо від політики залежить свобода особистості, характер соціального та економічного життя.

Однією з найважливіших соціальних проблем виступає проблема легітимності політичної влади – суспільного знання та схвалення політичного життя й політичних процесів. Саме легітимність покликана забезпечити підкорення, згоду, політичну участь без примусу, а якщо вже примус необхідний – забезпечити виправдання застосування насилля. Люди досить часто схвалюють сильну владу та поважають її рішення. М.Вебер виділив 3 типи легітимності: 1)легально-правова (на основі закону) . Але нелегальна та протизаконна влада теж може бути легітимною (мафія), бо має відповідні ресурси; 2)традиційна – віра у святенність встановлених порядків; 3)харизматична – особистісна відданість керівникові, пов’язана з вірою у його особливі якості. Виділяють також і ідеологічну – на основі провідної ідеї  класу, нації і т.ін.

Функції політики: 1)ціннісно - орієнтацій на (дає визначення цілей та програм суспільного розвитку); 2)управління (вирішує протиріччя, керує розвитком політичних процесів в інтересах певних груп); 3)інноваційна (створення нових форм розвитку суспільства); 4)інтеграційна (об’єднання суспільства, координація дій); 5)виховна (формування особистості, політична соціалізація).

Основні сучасні проблеми політичної соціології

Центральне місце займають загальні проблеми взаємодії суспільства, політичної влади і політики. Суспільство як складна й самодостатня система потребує створення й функціонування політичної влади та здійснення певної політики, здатної забезпечити контроль і регулювання суспільних відносин та діяльності соціальних підсистем. Успішне здійснення політики можливе лише тоді, коли вона враховує тенденції і закономірності суспільного розвитку, потреби й інтереси як суспільства у цілому, так і різних соціальних груп та особистості, рівень розвитку культури, стан політичної свідомості і т.ін. Тому питання взаємодії суспільства і політичної влади, соціуму й політики було і є головним питанням політичної соціології.У зв’язку із цим політична соціологія досліджуєть такі проблеми, як роль політичної підсистеми суспільства у його розвитку та її взаємовідносини з іншими підсистемами; легітимність політичної влади; соціальний сенс,  соціальні наслідки та ефективність розділення влади; сутність і стан політичної культури, взаємосприйняття та цінності різних політичних суб’єктів і т.ін. Проблеми практичної соціології визначені необхідністю дослідження демократичних механізмів реалізації політичної влади: референдумів, виборчих кампаній, відношення мас до держави, іміджу та авторитету  політичних лідерів, перспективних цілей розвитку країни, її міжнародного становища. Особливу увагу сучасних дослідників привертає громадянське суспільство, його роль у розвитку правової соціальної держави. У зв’язку із цим останнім часом почали активно досліджуватися проблеми соціалізації та політичної поведінки особистості, її потреби, інтереси,  переконання, установки щодо політичної практики, сприйняття різних політичних сил і т.ін.

Питання №3. Становлення та розвиток соціології права.

Відомий сучасний американський соціолог права Леон Мейх'ю відзначав, що “Соціологія права виходить із того, що право здійснюється у соціальному контексті і може бути зрозуміле лише у цьому контексті ... з соціологічної точки зору право слід розуміти як соціальний процес, але все більше з’ясовується, що зрозуміти право як соціальний процес – значить зрозуміти функціональне значення правових норм: як вони проводяться у життя, як застосовуються, розтлумачуються і насамкінець через шаблони використання втілюються у інституціональну структуру суспільства”. Як самостійна галузь соціологія права виділилися у середині XX ст., а сам термін “соціологія права” офіційно був визнаний лише у 1962 р. на V Міжнародному соціологічному конгресі. Хоча питання права у соціальному контексті розглядали і Аристотель, і Платон, і Юстиніан, і Макіавеллі, і Кант і інші.

Особлива роль належить видатним просвітникам – Г. Гроцію, Б. Спінозі, Т. Гоббсу, Дж. Локку, Ж.-Ж. Руссо, щоякі досліджували проблеми природного права, джерелом якого виступає не держава, а сама природа людини.

Відомий італійський просвітитель XVIII ст. Чезаре Беккарія (1738-794), засновник класичної школи кримінального права, сформулював головні принципи соціальної ефективності права:

  1.  краще попереджати злочини, ніж карати за них;
  2.  повинна бути залежність між злочином, та карою (достатньо щоб зло покарання перевищувало зиск, отриманий у результаті споєння злочину);
  3.  впевненість у неминучості хоч би й помірної кари справляє завжди більше враження, ніж страх перед іншою, більш жорстокою карою, але який супроводжується надією на безкарність;
  4.  смертна кара не може бути корисна, бо вона дає людям приклад жорстокості.

До XX ст. в основному розвивався позитивістський підхід до права – коли правом вважалися лише ті норми соціальних відносин, які закріплені законом. Практично не визнавалося природне право – право, що витікає із природи людини (представники позитивізму – юристи К. Бергб, П. Лабанд, А. ЕсменСемен, Х. Кельзен та ін). Ханс Кельзен, наприклад, вважав, що необхідно “описувати право таким, яким воно є, не займаючись його виправданням чи критикою”, а питання співвідношення закону і справедливості, права та моралі, ефективності та соціальних функцій, права не повинні хвилювати юристів. Право Кельзен визначав, як сукупність норм, що здійснюється за допомогою примусу. Позитивісти багато зробили для обґрунтування закону, утвердження законності та правопорядку, систематизації законодавства й тлумачення закону. Разом із тим відмова від “оціночних суджень” виводила за межі дослідження проблеми критики й удосконалення права. Соціологічний напрямок у теорії права виник внаслідок кризи юридичного позитивізму і в силу розвитку загальної соціології у XX ст.

На відміну від юридичного позитивізму соціологічний напрямок не настільки монолітний, але вихідним пунктом усіх роздумів один – відмова від ототожнення права і закону.Відомий австрійський юрист Євген Ерліх (1862-1923) багатьма вченими визнається засновником соціології права як самостійної науки. У 1913 р. він надрукував свою фундаментальну працю “Основи соціології права”, де вказав, що “центр тяжіння розвитку права не у законодавстві, не у судовій практиці, а у самому суспільстві”.Є. Ерліх розробляв поняття “живого права” і вважав, що окрім формально діючого права існує незалежний від нього, спонтанний соціальний порядок, заснований на взаємному узгодженні індивідуальних та колективних воль. Живе право знаходиться не у статтях закону, а у конкретних, фактичних відносинах, які виходять із принципу справедливості. Закон це лише засіб забезпечення права.

Особлива роль у розвитку соціології права належить Е.Дюркгейму (1862-1922). Е. Дюркгейм розробляв понятійно-категоріальний апарат соціології права , вивчав соціальну природу злочинності, самогубства, соціальні функції покарання. Він, зокрема, визначав злочин як те, що визнає таким суспільство, виходячи із своїх норм та цінностей. Витоки злочину бачив у соціальній аносмії, в упадку моральних та правових норм. На відміну від більшості вчених Е. Дюркгейм не вважав злочини соціальним злом, а навпаки, бачив в них “фактор суспільного здоров'я”, оскільки функціонування суспільства без злочинів неможливе. Патологія ж злочинності спостерігається лише у тих випадках, коли дане явище виходить за свої межі і досягає занадто високого росту, або опускається нижче від середньостатистичного показника. Головним завданням права Дюркгейм вважав не покарання, а забезпечення нормального життя людини у суспільстві. Розглядав право як соціальний факт, тобто правило, вироблене колективом людей та забезпечене державним примусом.

Значний внесок у розробку проблем соціології права вніс Жорж Гурвич (1894-1965), який вважав, що право є механізм реалізації у даній системі ідей справедливості. Створив вчення про соціальне право, створене різними суспільними утвореннями і засноване на співробітництві, довірі, інтеграції.

З точки зору Пітирима Сорокіна (1889-1968) право є основою усякої організації і виступає у вигляді правових установок та психологічних переживань суб’єктами правових ситуацій. І Гурвич і Сорокін були представниками так званої інституціоналістської школи соціології, абсолютизували здатність колективів не лише створювати норми права, але й забезпечувати їх реальну дію. Заперечували домінуючу роль норм права, встановлених державою.

Прагматичний підхід, згідно якого будь-що треба оцінювати з точки зору практичної корисності, отримав обґрунтування й розвиток у працях американських юристів Олівера Холмса (1841-1935) та Роско Паунда (1870-1964). З їх точки зору право не має ніякого самостійного значення поза предметно-юридичною діяльністю державних органів, суддів та інших посадових осіб. У процесі прийняття рішення у справі суддя не формально-логічно керується тією чи іншою нормою права, а обов’язково вносить елементи власного розсуду у відповідності до своєї правосвідомості, почуттів, емоцій, інтуїції. Холмс вважав, що право є не що інше, як завбачення (прогнозування) того, яким чином буде діяти суд на практиці.

Роско Паунд розглядав право як головний інструмент соціального контролю, що має служити зміцненню соціального контролю взагалі, має служити зміцненню кооперації та згоди між людьми. При цьому право не може без поважних причин втручатися у особисте життя людини, сферу її приватних інтересів. Паунд відзначав, що уявлення про справедливість можуть змінюватися в залежності від конкретних умов. Тому у конфліктних ситуаціях потрібен суддя, здатний визначити міру справедливості стосовно специфічних обставин справи. Він припускав “здійснення правосуддя без права”, коли суд чинить на свій розсуд, не дивлячись на закон.

Подібну точку зору висловлювали й представники реалістичної школи – Карл Ллевеллін (1883-1932) та Джером Френк (1889-1957). Вони зводили метод пізнання права до вивчення діяльності суддів і адміністративних органів, які, приймаючи рішення щодо конкретних справ, тим самим і творять право. “Те, що ці посадові особи (суддя, шериф, чиновник, тюремник, юрист) вирішують по відношенню до суперечок, і є право”, – писав Ллевелін. Правові елементи він поділив на 2 види: пов’язані із правом, що видане владними структурами, і елементи права, створені поза діяльністю держави, у процесі взаємодії людей.

Френк стверджував, що цілі, яким покликане служити право, складають предмет політики, а не права. Лише після того, як політиками чи законодавчим органом здійснений вибір соціального ідеалу, починає діяти право. За допомогою різних прийомів правозастосувальної техніки здійснюється підбір правових засобів для реалізації соціального ідеалу у реальному житті. Реалісти приділяли головну увагу вивченню процесу прийняття рішень у конкретних справах суддями чи іншими посадовими особами. На думку Д. Френка, джерелом вирішення справи виступає психічний стан судді, його правові уявлення, емоції, переживання. Раціональний процес ведеться суддею лише після того, як він знайшов рішення, і треба привести необхідні аргументи для обґрунтування виробленого рішення. Таким чином, джерело права реалістами зведене до правосвідомості й психічних процесів суб’єкта.

У 60- х роках XX ст. склалася емпірична соціологія права, яка головну увагу приділяє розробці методів, що забезпечують отримання достовірної інформації про реальні дії права, його взаємозв’язок з іншими соціальними факторами (методи включеного спостереження, аналізу документів, анкетування). Ця методика дозволила отримати інформацію про стан правосвідомості громадян, їх правових почуттів, їх відношення до діючого права, готовності діяти правомірно чи противоправне.

В загалі з середини XX ст. виділилося 2 головних напрямки розвитку соціології права: американський, що розглядав право як засіб задоволення потреб, інтересів та бажань людей, проблеми практичного застосування права, та європейський, що робить головний акцент на теоретичних проблемах (А. Арно, Ж. Карбоньє, А. Леві-Брюль та ін.). У Франції знаходиться Міжнародний інститут соціології права, в Італії – Центр соціології права, що видає спеціальний щоквартальний журнал “Соціологія права”.

Питання №4. Право як соціальний інститут.

Право регулює суспільне життя, засноване на системі соціальних цінностей та норм, визнаних та усвідомлених зразків поведінки. Право – головний інструмент соціального контролю, що виражає постулати даного суспільства і опирається на державну підтримку. Право як соціальний інститут – це спосіб регулювання поведінки людей, міра їх свободи, що знаходить своє вираження у системі встановлених чи санкціонованих державою загальнообов’язкових соціальних норм, які регулюють дії, поведінку й взаємовідносини людей, забезпечуються державним примусом чи його погрозою.

Характерні ознаки права:

  1.  носить нормативний характер (забороняє чи диктує певні вчинки);
  2.  всезагальність та обов’язковість для всіх членів суспільства; безособовість, чіткість, однакових застосування для усіх в одинакові ситуаціях;
  3.  забезпечення державною (закони, урядові та адміністративні постанови, судові рішення);
  4.  не сукупність, а система норм, цілісна та структурована;
  5.  першорядна роль у соціальному управлінні ( утримання людей від антисоціальної поведінки).

Право не можна ототожнювати із законодавством. Право – більш широке поняття, виражається не лише в законах (позитивне, юридичне, природне право) але й у фактичних взаємовідносинах, по принципу справедливості: Законодавство може носити неправовий характер (порушувати природні, демократичні права людини).

Соціальні функції права.

Коли ми говоримо про право як соціальний інститут, то розрізняємо з одного боку, соціальні передумови формування права та пов’язану із цим проблему соціальної обумовленості законодавства , а з іншого боку –соціальні наслідки дії права і проблеми ефективності законодавства. Тобто мова йде про соціальні фактори, які виливають на формування і розвиток права, а саме право розглядається як фактор, що виливає на суспільні відносини. Таким чином право розглядається у його взаємодії із іншими соціальними факторами.

З цього випливає предмет соціології права – соціальні функції права і соціальний механізм дії права.

Соціальні функції права.

  1.  Інтеративна: Згідно своїх соціальних, національних та ідеологічних характеристик  суспільство є сукупністю різнорідних спільностей. Саме ця різнорідність виступає джерелом суспільного розвитку і у той же час – джерелом неминучих для усякого суспільного розвитку конфліктів. Але для нормального розвитку потрібно, щоб конфлікти не набували руйнуючого характеру.

Саме це визначає інтегративну функцію права, його направлення на інтеграцію суспільства шляхом утримання його суб’єктів від руйнуючих конфліктів та потрясінь, досягнення соціальної злагоди через урегулювання соціальних конфліктів у межах загальної правової форми. Суспільство, яке являє собою конгломерат різних, часто протидіючих одне одному суб’єктів, знаходить свого єдність саме у праві та державі.

Важливо при цьому розуміти, що єдність на основі права – це єдність відмінностей, а не їх заперечення чи нівелювання. Право інтегрує суспільство, але не уніфікує його. Адже уніфікація, як правило, досягається протиправними силовими методами.

За часи соціалізма у нашій країні здійснювалося ідеологічна, соціальна та національо-етнічна уніфікація, З метою створення єдиної спільності “радянський народ”, по суті це була противоправна інтеграція. На відміну від неї правова інтеграція здійснюється не шляхом ігнорування чи пригнічення відмінностей, а через врахування та ув’язку багатоманітних інтересів різних соціальних суб’єктів, які знаходять у праві свій захист. Під впливом права у членів суспільства формуються установки на слідування груповим стереотипам, намагання виправдовувати суспільні очікування, покращувати свій соціальний статус шляхом досягнення загальновизнаних, як правило нормативно зафіксованих цілей.

Американський соціолог права Мейх'ю відзначав, що право стимулює процес соціальної інтеграції з одного боку шляхом адекватного тлумачення смислу основних соціальних цінностей, а з другого – за допомогою репресивних механізмів, які є у розпорядженні правозастосувальних органів (суду, прокуратури, поліції і т. ін.).

2) Функція соціалізації

З інтергративною тісно зв’язана функція дії соціалізації, яка включає у себе такі складові, як інформаційна, орієнтацій на, культурна та виховна. Американський соціолог Толкот Парсонс відзначав, що право активно впливає на суспільство, схиляючи соціальні групи до визначених форм поведінки та до взаємодії одне з одним, встановлює зв’язки спільнот із суспільством. Тобто право забезпечує включеність індивідів та груп у єдину систему соціальної організації. Цей процес входження людини до соціального життя, коли вона вчиться бути частиною суспільства, і є соціалізація.

Важливу роль відіграє ідея справедливості, що займає центральне місце у структурі ціннісно-нормативних орієнтацій будь-якого суспільства. Саме уявлення про справедливість складають стрижень правосвідомості, а потреба у справедливості – одна із головних потреб людини.

Ігнорування фундаментальної потреби людей у справедливості суспільного устрою блокує процеси нормальної правової соціалізації. Люди перестають розуміти, що є добро і зло, втрачають не лише моральні, але й правові орієнтири. В результаті – порушується моральний стрижень суспільства і деформується правосвідомість. М. Тетчер визначала, що для того, щоб люди повірили у себе, необхідні дві речі – торжество справедливості і здорова валюта.

Важливим фактором правової соціалізації виступає правова культура та правова активність населення. Право повинно забезпечити втілення крайніх культурних цінностей людей. Більшість населення визнає необхідність стабільного правопорядку. У сучасній Україні головною проблемою формування правової культури є відсутність сильного середнього класу, негативний приклад еліти та безкарність злочинців.

3) Функція соціального контролю.

Соціальний контроль – це процес, за допомогою якого зводяться мінімуму розходження між системою очікувань та вимог, які висуваються суспільством до поведінки людей, і їх фактичною поведінкою. Слід розрізнять поняття соціального регулювання (процес створення норм і інших механізмів регулювання) і соціального контролю (як перевірки співвідношення між регулятором і системою). При цьому соціальний контроль – це двосторонній процес – не лише поведінка окремих людей підводиться під цінності і норми суспільства, але і сама ціннісно-нормативна система суспільства змінюється під впливом поведінки окремих індивідів, соціальних груп, класів і страт суспільства. Тому мета соціального контролю – досягнення відповідності між фактичними суспільними відносинами і ціннісно-нормативними очікуваннями й вимогами суспільства – може осягатися двома способами:

а) шляхом цілеспрямованої організації соціальних відносин з позицій прийнятих у суспільстві норм і цінностей;

б) за рахунок зміни, перегляду застарілих норм та цінностей, які втратили своє соціалізуючи значення, і відмови від заснованих на них соціальних інститутів і форм соціальних взаємовідносин.

Особливе місце серед нормативних способів соціального контролю займає право, дієвість якого забезпечена державно-владним примусом, і яке, на відміну від інших соціальних регуляторів виступає формою вираження всезагальних інтересів. Право забезпечує нормальне функціонування усієї системи суспільних відносин по правилам, заснованим на всезагальному інтересі і загальній волі.

Даючи простір одним регуляторам і обмежуючи інші через закріплення взаємних прав і обов’язків суб’єктів суспільних відносин, право забезпечує єдність усієї системи соціальної регуляції. Це визначає, між іншим, такі спеціальні функції права, як регулятивна та охоронна.

Ефективність права як способу соціального контролю залежить насамперед від якості самих правових регуляторів: від адекватності правових норм природі відносин, що регулюються, їх здатності виражати правотворчі інтереси, від забезпеченості норм процесуальними гарантіями та інституціональними формами урегулювання конфліктів, ефективності правозастосувальної діяльності і т. ін. Специфічна ситуація соціального контролю створюється у суспільствах перехідного типу, у яких ціннісно-нормативні очікування носять досить протирічний характер, а сама система соціального контролю розбалансована, бо її структури не виконують свої функції належним чином – не забезпечують покарання злочинності, не попереджують соціальні відхилення, не забезпечують правову свободу і справедливість у суспільному житті.

В соціології права актуальні:

1)дослідження ступеня емоційної насиченості правових поглядів, цінностей, норм;

2)джерела розповсюдження соціальних почуттів та настроїв (особливо мас), що повязані з правом;

3)ступінь правової інформованості населення;

4)передбачення можливих правових конфліктів;

5)відношення до різних вчинків, подій і т.д.;

6)дослідження мотивів правової чи протиправної поведінки;

7)характер оцінки діючих законів (позитивна чи негативна);

8)джерела правової активності людей.

Методи: контент-аналіз листів та скарг, тестування, спостереження, анкетування, інтерв’ю.

Вивчення відношення населення до діяльності правоохоронних органів:

а)знання цілей та призначення правоохоронних органів;

б)об’єктивна та суб’єктивна оцінка ефективності їх дій;

в)думка про справедливість покарання;

г)виявлення престижності професії міліціонера;

д)рівень обізнаності з правами та обов’язками;

є)причини недовіри до ОВС.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

50551. Исследование изобарного процесса 97.5 KB
  Изучение характеристик процесса изобарного расширения воздуха. Если воздух используемый в качестве рабочего тела находится при малом давлении его можно рассматривать как идеальный газ состояние которого описывается уравнением Клапейрона-Менделеева а если относительные изменения параметров Δφ φ в процессах невелики то такие процессы являются квазиравновесными. Уравнение...
50552. Исследование изотермического процесса 113 KB
  В данной лабораторной работе осуществляется подвод тепла к воздуху при практически атмосферном давлении благодаря чему воздух может рассматриваться как идеальный газ а малые изменения параметров делают процесс квазиравновесным. Описание лабораторной установки. Схема лабораторной установки приведена на рис. Схема лабораторной установки.
50553. Исследование изохорного процесса 122.5 KB
  Изучение характеристик изохорного процесса при подводе тепла к газу. Уравнение процесса имеет вид: или Регистрируя изменение давление и температуры в ходе процесса можно построить его кривую в координатах Р Т а также определить константу и построить расчетную кривую. По результатам опыта строится кривая процесса в координатах Р Т.
50555. Инструкция по работе с программой RASTR 121 KB
  Для перемещения по меню используйте: а клавиши перемещения курсора ENTER – для входа в выбранную команду ESC – для выхода. б функциональные клавиши – нажатие клавиши lt одновременно с выделенной цветом буквой горизонтального меню приводит к попаданию в это меню где бы Вы ни находились. Нажатие выделенной цветом буквы вертикального меню приводит к началу выполнения этой команды используйте клавиши на которые нанесены русские буквы независимо от регистра.
50558. ИНФОРМАЦИОННЫЕ СИСТЕМЫ ОРГАНИЗАЦИОННОГО УПРАВЛЕНИЯ 55.5 KB
  Информационные системы организационного управления Информационная система комплекс включающий вычислительное и коммуникационное оборудование программное обеспечение лингвистические средства и информационные ресурсы а также системный персонал и обеспечивающий поддержку динамической информационной модели некоторой части реального мира для удовлетворения информационных потребностей пользователей Система целое составленное из частей множество элементов находящихся в отношениях и связях друг с другом которое образует определенную...
50559. Исследование трансформатора. Методические указания 436.5 KB
  У однофазного трансформатора рис. У трехфазного трансформатора рис. При холостом ходе вторичная обмотка трансформатора разомкнута U20=E2 т.