90081

Застосування законодавства іноземних держав. Міжнародні угоди

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Правове положення іноземних громадян і організацій в нотаріальному процесі України. Участь в нотаріальному процесі України іноземних громадян або осіб без громадянства. Процесуальний порядок оформлення нотаріусами документів для дії за кордоном...

Украинкский

2015-05-29

46.5 KB

1 чел.

Лекція

Тема №7”Застосування законодавства іноземних держав. Міжнародні угоди.”


План:

  1.  Загальні положення.
  2.  Правове положення іноземних громадян і організацій в нотаріальному процесі України.
  3.  Участь в нотаріальному процесі України іноземних громадян або осіб без громадянства.
  4.  Процесуальний порядок оформлення нотаріусами документів для дії за кордоном.

Література:

  1.  Закон України „Про правовий статус іноземців” від 04.02.94 р.
  2.  Закон України „Про біженців” від 24.02 93 р.
  3.  Закон України „Про дію міжнародних договорів на території України” від 10.12.91 р.
  4.  Закон України „Про міжнародні договори України” від 22.12.93 р.
  5.  Закон України „Про правонаступництво” // ВВР України – 1991.- №46.- ст.617.
  6.  Постанова КМУ „Про Правила вїзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” від 29.12.95 р.

Загальні положення

Норми, що стосуються іноземних громадян, передбачені в укладених Україною консульських конвенціях, угодах про економічне, технічне, культурне і наукове співробітництво, торгових угодах, угодах про судноплавство та інших. Так за ст. 17 консульської конвенції Між Україною та Російською федерацією (надалі РФ), що була ратифікована постановою ВР № 3934-12 від 04.02.94 р., передбачаються функції консульської установи України в РФ щодо спадщини. Положення цієї статті та ст. 44 визначають такі правила:

  1.  У разі, коли громадянин акредитуючої держави помер у державі перебування і залишив у цій державі спадщину, а спадкоємці в цій державі відсутні, компетентні органи держави перебування негайно інформують про це консульску установу.
  2.  Консульська посадова особа має право бути присутньою у разі наявності спадщини, передбаченої в пункті 1 цієї статті, при складанні опису майна і його опечатування компетентними органами держави перебування.
  3.  При виконанні функцій, консульська посадова особа має дотримуватися законів і правил держави перебування.
  4.  У випадку сиерті працівника консульської установи або члена його сімї держава перебування забовязана:
    •    дозволити вивезення рухомого майна померлого, за винятком речей, придбаних у державі перебування, вивезення яких заборонено на момент його смерті;
    •  звільнити рухоме майно померлого від спадкоємного мита та всіх податків на спадщину.

5.  У разі коли громадянин акредитуючої держави має право на спадщину особи, що померла на території держави перебування, незалежно від громадянства цієї особи, компетентні органи цієї держави без зволікання інформують про це консульську установу.

Правове положення іноземних громадян і організацій в нотаріальному процесі України

Цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за правом країни, громадянином якої він є. Цивільна дієздатність особи без громадянства визначається за правом країни, в якій ця особа має постійне місце проживання.

Цивільна дієздатність іноземних громадян і очіб без громадянства стосовно угод, що вчиняються в Україні, і забов’язань, що виникають внаслідок заповідання шкоди на території України, визначабтьсч за правом України.

Цивільна дієздатність іноземних юридичних осіб визначається за правом країни, де засновано юридичну особу.

В основному іноземні громадяни й особи без громадянства звертаються до нотаріуса з проханням про вчинення нотаріальної дії від їхнього іиені.

Іноземний громадянин або особа без громадянства мають право:

  •  брати участь у вчиненні нотаріальної дії, що здійснюється на прохання іншої особи, наприклад, бути свідком, понятим у випадку вжиття заходів щодо охорони майна або представником інших осіб, громадян України або іноземців, в інтересах яких вчиняється нотаріальна дія;
  •  виступати як особа, стосовно якої вчиняється нотаріальна дія. Наприклад, нотаріус приймає в депозит грошові суми і цінні папери для передачі кредитору незалежно від того, чи є останній громадяном України, іноземним громадянином або особою без громадянства;
  •  виступати як особа, що дає згоду на вчинення нотаріальної дії на прохання іншої особи, якщо іноземний громадянин або особа без громадянства є батьком або опікуном неповнолітнього, на прхання якого вчиняється нотаріальна дія;
  •  звернутися до нотаріуса з будь0яким передбаченим законом проханням;
  •  оскаржувати в судах України неправильно вчинену нотаріальну дію або відому у вчиненні нотаріального провадження.

Участь в нотаріальному процесі України іноземних громадян

або осіб без громадянства

Правове положення іноземних громадян при вчиненні нотаріальних дій визначається як законодавством України, так і міжнародними договорами, укладеними Україною або колишнім СРСР.

За ст. 98 Закону України „Про нотаріат”, що регламентує застосування іноземного права, передбачається, що нотаріуси відповідно до законодавства України, міжнародних договорів застосовують норми іноземного права. Положення цієї статті мають узгоджуватися із ст. 9 Конституції України, яка передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. За наявності регламентації одного й того ж питання в законодавстві України та в міжнародних угодах України, за ст. 57 ЦК застосовуються правила міжнародного договору.

У зв’язку з цим, коли нотаріус вчиняє нотаріальну дію, що стосується інтересів іноземних громадян або організацій, то він, насамперед, повинен з’ясуввати, чи немає в Україні із відповідною іноземною державою міжнародного договору, що має чинність і містить положення щодо діяльності нотаріату. За наявності такого договору нотаріус має ознацомитись із його текстом і з’ясувати, чи є в ньому інші правила щодо вчинення нотаріальних дій, ніж ті, що містяться в законодавстві України, і застосовувати правила цього договору.

Якщо міжнародний договір України відносить до компетенції нотаріуса вчинення нотаріальної дії, не передбаченої законодавством України, нотаріус має вчиняти цю дію в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

У міжнародних договорах, як і в законодавстві України, є колізійні норми, що вказують, право якої держави повинен застосовувати нотаріус при вчиненні конкретної нотаріальної дії. Звичайно, колізійні норми стосуються відносин, які мають місце при спадкуванні.

Процесуальний порядок оформлення нотаріусами документів для дії за кордоном

Певні особливості щодо змісту та форми мають документи, що посвідчуються нотаріусами для дії за кордоном, а також ті, що були складені за кордоном і мають прийматися нотаріусами України. Ці питання на практиці викликають певні труднощі у нотаріусів, тому у зв’язку із численними зверненнями еотаріусів та з метою встановлення єдиної нотаріальної практики Міністерством юстиції України було надано офіційне Роз’яснення щодо нотаріального оформлення від імені громадян, підприємств, установ і організацій України документів, призначених для дії за кордоном. Положення цього розяснення становлять основний зміст цього параграфа, але з урахуванням змін, що відбулися в законодавстві про нотаріат.

До числа найбільш поширених документів, призначених для дії за кордоном, належать різні довідки, зокрема:

  •  органів РАГСу;
  •  про те, що особа не притягалась в Україні до кримінальної відповідальності;
  •  не перебувала під судом і слідством;
  •  з місця проживання (форма № 3-неповна);
  •  медична довідка(форма № 082-у);
  •  про підтвердження громадянства;
  •  з місця роботи;
  •  з місця навчання тощо.

При підготовці документів організаціями, фондами, які займаються оформленням документів для виїзду на відпочинок за кордон неповнолітніх дітей, складаються та посвідчуються в нотаріальному порядку довідки-списки груп дітей з супроводжуючими. Тобто нотаріус повинен посвідчувати підпис директора організації, фонду.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

28883. Попытки модернизации государственного строя в России в первой половине XIX в. 34.5 KB
  Попытки модернизации государственного строя в России в первой половине XIX в. который одним из первых в России осознал необходимость реформ. Сперанского автора всеобъемлющей системы обновления государственного управления в России. Сперанский завершил разработку Введения к уложению государственных законов предполагавшего превращение России из самодержавного государства в конституционное имеющее законодательные преграды на пути возрождения деспотизма.
28884. Внешняя политика России в первой половине XIX в. 30.5 KB
  Внешняя политика России в первой половине XIX в. Успешной для России была война со Швецией 1808 1809 гг. по итогам которой России отходила вся территория Финляндии и Аландские острова. В соответствии с заключительным актом конгресса к России отошла большая часть герцогства Варшавского Познань была отдана Пруссии Галиция Австрии.
28885. Реформы 60–70 годов XIX в.и их историческое значение 36.5 KB
  Явственно проявилось отставание России от передовых капиталистических государств в экономической и социально-политической сферах. было приведение экономической и социально-политической системы России в соответствие с потребностями времени. Значение реформ: способствовали более быстрому развитию капиталистических отношений в России. Были сделаны первые шаги по расширению роли общественности в жизни страны и превращении России в буржуазную монархию.
28886. Социально-экономическое и политическое развитие страны в пореформенный период (60–80 гг. XIX в.) 33 KB
  В пореформенный период в России был начат масштабный переход к индустриальному обществу в целом того же типа который сложился в странах Западной Европы. Основная черта пореформенной эволюции сельского хозяйства в России проявлялась в том что оно принимало все более торговый предпринимательский характер. Огромное значение в индустриализации России имело развитие транспорт главным образом железнодорожного. Быстрое развитие капитализма приводило к тому что для возникновения привилегированных прослоек типа рабочей аристократии Запада в...
28887. Во внешней политике России второй половины XIX века выделяют два этапа 26 KB
  Это означало что Россия должна использовать возникающие между европейскими государствами противоречия в свою пользу. После поражения Франции в 1870 году во франкоавстрийской войне Россия освободила себя от решений Парижского конгресса и начала активно вмешиваться в европейские дела. В 1873 году Россия заключила союз с Германией и Австрией но этот союз не удержал Германию от новой войны с Францией. С 1875 года Россия начинает сближаться с Францией и в 1891 году был заключен союзный договор.
28888. Место XX века во всемирно-иторическом процессе 25 KB
  В целом можно сказать что в результате первой мировой войны западная цивилизация попала в ситуацию глубокого кризиса. В период этого кризиса мировое производство товаров упало на 44 разорилось тысячи банков более 100 тыс. В США в период пика кризиса насчитывалось 17 млн. В капиталистических странах Европы и США были выработаны различные модели выхода из кризиса.
28890. Общественно-политические силы на рубеже 19-20вв. Революция 1905-1907 гг. в России и ее особенности 68 KB
  в России и ее особенности. Задачи революции: свержение самодержавия; созыв Учредительного собрания для установления демократического строя; ликвидация сословного неравноправия; введение свободы слова собраний партий и объединений; уничтожение помещичьего землевладения и наделение крестьян землей; сокращение продолжительности рабочего дня до 8 часов; признание права рабочих на стачки и создание профсоюзов; достижение равноправия народов России. В январе 1905г в России началась революция. Характеризуется ослаблением борьбы началом...
28891. Образование политических партий в России (конец XIX—начало XX в.) 48.5 KB
  Канун первой российской революции явился тем историческим моментом когда политические партии в России проходили 1й или 2й этапы своего становления. В зависимости от социальноклассовой основы программных и тактических установок все политические партии образовавшиеся до и в годы революции можно разделить на 4 большие группы: пролетарские большевики; революционнодемократические социалдемократического и левонароднического направлений; буржуазные с выделением двух разновидностей: либеральных и консервативных;...