90083

Методологія психологічної науки, її специфіка

Лекция

Психология и эзотерика

Усе, що говорилося вище про методологію науки і її функцій у ненауковому конкретному дослідженні, справедливо й стосовно психології. Однак будь-яка конкретна наука має свої специфічні, тільки їй властиві аспекти особливості методу, свої неповторні вузли методологічних проблем.

Украинкский

2015-05-29

112 KB

2 чел.

План заняття № 3

Вид заняття________________ л е к ц і я  _________________________________

Тема 3. Методологія психологічної науки, її специфіка.

Мета: розкрити суть і специфіку методології психологічної науки, ознайомити з основними видами та особливостямипсихологічного знання

Розвивати мислення, пам’ять. Виховувати бажання вдосконалювати та розширювати здобуті знання.

Тривалість: аудиторна – 2 години, на самостійну роботу – 4 години.

Методи: словесні, наочні, практичні.

Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН: роздатковий матеріал.

Література:

Основна:

  1.  Анцыферова Л.И. Методологические проблемы психологии развития // Принцип развития в психологии. – М.: Наука, 1978. – С. 3-20.
  2.  Асмолов А.Г. По ту сторону сознания: Методологические проблемы неклассической психологии. – М.: Смысл, 2002.
  3.  Василюк Ф.Е. Методологический анализ в психологии. – М.: МГППУ; Смысл, 2003.
  4.  Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. Курс лекций. – М.: 1996. - 336 с.

Додаткова:

1. Корнилова Т.В., Смирнов С.Д. Методологические основы психологии. – Спб.: Питер, 2006. – 320 с.

2. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М.:Наука, 1984.

3. Петренко В.Ф. Конструктивистская парадигма в психологической науке // Психологический журнал. – 2002. - № №. С. 113-121.

4. ФіліпенкоА.С. Основи наукових досліджень. – К.:«Академвидав», 2005. – 208 с.

ПЛАН

1.Співвідношення методології і психології. Значення психологічного знання для методології науки.

2. Психологічне знання : його види та особливості.

3. Історія становлення методології психології.

4. Структура і специфіка психологічних теорій.

Хід заняття

1. Співвідношення методології і психології. Значення психологічного знання для методології науки

Усе, що говорилося вище про методологію науки і її функцій у ненауковому конкретному дослідженні, справедливо й стосовно психології. Однак будь-яка конкретна наука має свої специфічні, тільки їй властиві аспекти особливості методу, свої неповторні вузли методологічних проблем. Специфіка ця визначається об'єктом даної науки і його складністю, рівнем розвитку науки, її сучасним станом (наявність розривів у теорії або нездатність відповісти на запити практики), нарешті, тим внеском, що сама наука робить у загальнонаукову або філософську методологію. Головне полягає в тому, що психологія відноситься до числа наук про людину, тому вихідні принципи психологічного дослідження і його результати не можуть не мати яскраво вираженого світоглядного значення, вони часто прямо пов'язані із сутностю людини і його ставленняі до світу.

Іншу найважливішу особливість психологічного знання,  визначає його методологічне значення, відзначив ще Аристотель (384-322 р. до н.е.) у перших рядках свого трактату про душу. «Визнаючи пізнання справою прекрасною і гідною, але ставлячи одне знання вище іншого або по ступені досконалості,по  мірі піднесеності,то було б правильно по тій і іншій причині відвести дослідженню про душу одне з перших місць. Здається, що пізнання душі  сприяє пізнанню всякої істини, особливо ж пізнанню природи»  Це підтверджується тим, що психологія здатна давати знання про самий процес пізнання і його розвиток.

У психології отримані дані, що дозволяють обґрунтувати необхідність методологічного знання як деякого передзнання, без якого взагалі неможлива пізнавальна діяльність колективного або індивідуального суб'єкта. Необхідність попереднього знання в тій або іншій його формі чітко зафіксована вже на рівні почуттєвого пізнання і з усією виразністю виступає раціональним, а тим більше власне науковим пізнанням. Визнання найважливішої ролі такого передзнання автоматично приводить до вимоги максимально глибокої його рефлексії , що і складає предмет методології. Роблячи внесок у методологію взагалі, психологія визначає роль методології для себе самої. Більш того, психологи здавна підкреслюють її недостатність і неможливість вироблення орієнтирів для побудови і розвитку психологічної науки виходячи з власне психологічного знання. Сама «можливість психології як науки є методологічна проблема насамперед», — відзначав Л. С. Виготський (1896-1934) у роботі «Історичний зміст психологічної кризи» [Виготський, 1982а], спеціально присвяченої обговоренню методологічних проблем побудови наукової психології. «У жодній науці немає скільки труднощів, нерозв'язаних завдань, з'єднання різного в одному, як у психології. Предмет психології — самий важкий з усього, що є у світі, найменш підлягає вивченню; І далі: «Жодна наука не представляє такої розмаїтості і повноти методологічних проблем, таких туго затягнутих вузлів, нерозв'язних протиріч, як наша. Тому тут не можна зробити жодного кроку, не почавши тисячу попередніх розрахунків і застережень» [Виготський, 1982а, с. 417-418].

За більш ніж три чверті століття, що пройшли з моменту написання Л. С. Виготським цієї роботи (опублікована в 1982 р.), гострота сформульованих їм проблем не згладилася. «У жодній з наукових областей результати конкретного дослідження не залежать у такому ступені прямо і безпосередньо від вихідних методологічних посилок і використовуваних методичних прийомів, як у психології» [Виготський, 1982а, с. 218].

Отже, перша причина особливої зацікавленості психології в методологічних розробках полягає в складності і багатоплановості самого предмета дослідження, його якісній своєрідності.

Друга причина полягає в тому, що психологія нагромадила величезну кількість емпіричного матеріалу, що просто неможливо охопити без нових методологічних підходів. Обидві ці причини тісно пов'язані між собою,  і з десятком інших, котрі можна було б перелічити, обґрунтовуючи особливу потребу психології в методологічних орієнтирах.

Необхідно також врахувати особливу відповідальність психолога за оприлюднені ним результати і висновки про сутності психічного і детермінантах його розвитку. Висновки, засновані на неправомірному узагальненні результатів окремих досліджень, перенесення даних, отриманих при вивченні тварин, на людину, а при вивченні хворих — на здорових людей і т.п., приводять до циркуляції в суспільній свідомості ідей, що перекручено відбивають природу людини і ведуть до негативних соціальних, а іноді і політичних наслідків.

Велика відповідальність лежить і на психологах, що працюють з людьми і беруть участь у діагностиці і прогнозуванні професійної придатності, рівня розвитку, у постановці клінічного діагнозу, у проведенні комплексної судової психіатричної експертизи. Робота в цих сферах вимагає гарної методологічної і методичної підготовки.

Варто звернути увагу на широко розповсюджену і типову саме для психології методологічну помилку, що полягає в некритичному запозиченні і використанні підходів і процедур (насамперед тестів), розроблених стосовно до людей зовсім іншої культури, іншої соціально-економічної спільності.

Потрібно ще раз застерегти від рецептурного розуміння функцій психології. Як наукова, так і методологічна робота вимагають творчості. Методологічно коректна робота вимагає творчості в ще більше. Спроби застосування психологами нових концептуальних схем, що розвиваються в сучасній методології науки, наштовхуються на двоякого виду труднощів. Перші труднощі пов'язані з наявністю  будь-якої  концептуальної схеми визначеного числа «ступенів волі». Так, наприклад, серед фахівців в області системного підходу (або системної методології) ведуться дискусії щодо його існування, межі застосовності, співвідношення теорії, емпірії і практики.

Зазначені вище труднощі не можуть бути переборені механічно, тобто шляхом довільної переваги визначеної концептуальної схеми і визначеного уявлення про предмет психології. Тут необхідне проведення  експериментально-методологічного дослідження, або методологічного експерименту, результати якого допомогли б уточнити й обґрунтувати як саму методологічну схему, так і уявлення про предмет психології.

Методологічний експеримент — перевірка в ході конкретного дослідження эвристичності і корисності методологічного знання того або іншого рівня ви- рішення виниклої в науці проблеми (пізнавальних труднощів).

Успішне рішення поставленої наукової проблеми за допомогою розроблювальної методології дозволяє обґрунтувати наступне застосування того ж методологічного знання для вирішення аналогічних наукових проблем.

2. Психологічне знання : його види та особливості

Ми уже відзначали вище цілий ряд особливостей психологічного знання, що визначають взаємозалежність між психологією і методологією науки , а розвиток їх — взаємообумовленим. До числа найважливіших особливостей відносяться наступні:

Об'єкт Психології — одна із самих складних і поки ще погано визначених реальностей, що коли-небудь, ставали предметом наукового аналізу. Широку популярність одержав каламбур А. Эйнштейна про те, що фізична теорія — це дитяча гра в порівнянні з теорією дитячої гри.

У психології збігаються суб'єкт пізнання (хто пізнає) і об'єкт пізнання (що пізнається). Зокрема, об'єктом наукового пізнання стає і сам процес пізнання. Це дає підставу  науковцям, починаючи з таких універсальних мислителів, як Платон і Аристотель, відводити психології центральне місце в різних класифікаціях наук. Б. М. Кедрів (1903-1985) ставить психологію в центр трикутника, на трьох вершинах якого розташовуються філософські, природні і соціальні науки. При цьому математика, логіка і кібернетика знаходяться на стику філософських і природничих наук; Техніка і медицина — на стику природних і соціальних, а педагогіка — на стику соціальних і філософських наук.

Психічні процеси і феномени в принципі недоступні об'єктивному зовнішньому спостереженню, але зате значна їхня частина відкривається суб'єктові в процесі самоспостереження (інтроспекції), що не спирається на якісь засоби і не потребуючих особливих органів сприйняття, аналогічних органам почуттів, при спостереженні за зовнішніми об'єктами.

Психологічні властивості й особливості людини знаходяться в безперервній зміні і розвитку, і швидкість цих змін набагато вище,ніж у геологічних, біологічних і інших складних системах. У силу цієї особливості психології конкретної людини отримані про нього знання часто застарівають раніше, ніж ми встигнемо їх використати.

Процедури і методики психологічного дослідження й обстеження неминуче вносять зміни в досліджувану реальність. Положення це визнається некласичною наукою справедливим для будь-якого наукового дослідження, але у випадку психології воно носить настільки істотний характер, що, на думку деяких авторів, що займають крайні психотехнічні позиції, будь-яке вивчення психологічних феноменів може бути реалізований тільки як процес їхнього одночасного породження або формування. Найпростіший приклад: вимірюючи коефіцієнт інтелектуальності людини, ви одночасно змінюєте його, тому що після виконання тесту можливості рішення випробуваним аналогічних задач у майбутньому значно зростуть. Якщо людина виконувала інтелектуальний тест перший раз у житті, то приріст його можливостей у рішенні аналогічних задач у майбутньому досягає 10 відсотків. Усе це висуває особливі вимоги до старанності опису самої ситуації психологічного дослідження або обстеження, використовуваних процедур і засобів, характеристик випробуваного й експериментатора. Усі ці моменти є не просто умовами одержання психологічного знання, але складають саме його «тіло».

Після проведення психологічного дослідження змінюється не тільки досліджуваний об'єкт, але і сам дослідник, тому що, довідавшись щось нове про психіку людини, він довідується і щось нове про себе. Як справедливо відзначається сьогодні багатьма авторами психологія — це наука не що тільки пізнає, але і що конституює, що творить людини.

Психологічне знання володіє сильно вираженою активною, діючою складовою. Психолог не тільки вивчає людину, але він також конструює, допомагає їй стати людиною, народитися як особистість, змінюватися, розвиватися як людині. Цій творчій функції оберненою є небезпека технократичного, манипулятивного підходу до людини. Усвідомлення і щеплення проти цієї небезпеки може забезпечити насамперед методологічне знання в його аксиологічній складовій.

Психологічне знання несе велике світоглядне навантаження, оскільки воно має саме безпосереднє відношення до відповідей на питання про сутність особистості; про природу людських цінностей, що визначають ставлення до світу; про сенс існування людини і його місце у світі.

Оскільки ідеї, упроваджувані співтовариством психологів у суспільну свідомість, впливають на формування норм і правил поведінки, цінностей і ідеалів окремих людей, груп і суспільства в цілому, психологи несуть особливу відповідальність за наукову обґрунтованість і вірогідність опублікованих результатів досліджень, коректність висновків, чесність, щирість і відкритість своєї наукової позиції. У психології тісніше, ніж у будь-якій іншій науці, об'єктивні компоненти знання спаяні з його суб'єктивними (особистісними і моральними) компонентами.

Поряд з відповідальністю за результати фундаментальних досліджень і викликаний їхнім обнародуванням суспільний резонанс психологи-практики несуть не меншу відповідальність за якість і обґрунтованість висновків за результатами психологічних обстежень і експертиз, виконуваних на замовлення окремих людей, роботодавців, установ  охорони здоров'я або судових органів. Тут необхідно строго виконувати вимоги професійного морального кодексу не тільки в плані дотримання стандартів проведення обстежень і експертиз, але й у відношенні використання їхніх результатів.

Психологія, будучи одночасно природною і гуманітарною наукою, використовує самий широкий спектр методів і процедур дослідження у порівнянні з будь-якою іншою наукою.

У психології паралельно існує безліч парадигм, що, один раз з'явившись, не сходять зі сцени часом протягом сторіч. Вони «зупиняються» на стадії «нормальної науки» по Т. Куну, а постійно діючі міні-революції лише породжують нові міні-парадигми, що створює ефект перманентної кризи в науці і перманентної революції. Усе це дає підставу для дослідників говорити про те, що психологія знаходиться на допарадигмальній стадії розвитку й у цьому змісті не  розвинута наукою або (крайня точка зору) не є наукою взагалі.

Допарадигмальний або поліпарадигмальний статус психологічної науки призвів до того, що в ній Монблан емпіричних фактів і Монблан теорій утворюють такий тважкорозчленований синкрет, що при описі психологічної реальності неможливо послідовно реалізувати один підхід, не залучаючи поняття і пояснення принципів різних теорій, часто суперечливих і навіть несумісних.

У психології дотепер не відбулося досить повного і чіткого розмежування наукового й білянаукового і навіть відверто псевдонаукового знання. Якщо астрономія цілком відмежувалася від астрології, а хімія від алхімії, то психологія набагато терпиміше ставиться до парапсихології і часто намагається (не без користі для себе) асимілювати досвід життєвої психології. Проміжне положення в цьому відношенні займає психоаналіз. Присвячені йому розділи можна знайти практично в будь-якому академічному підручнику психології, у той час як міфологічний характер психоаналітичної теорії і більшості її складових також загальновизнаний в академічних колах. Така непослідовність є результатом неприступності вивчення найбільш складних психологічних феноменів за допомогою досить суворих методів. І виправдання 3. Фрейда словами поета Рюккерта «Чого не досягти польотом, досягти можна кульгаючи . Як Писання говорить: кульгати не гріх» [Фрейд, 1992, с. 255] викликає цілком з'ясовне співчуття. У цьому відношенні ближче усіх до психології лежить медицина.  Чи варто говорити хворому, що наука неспроможна йому допомогти, і чи забороняти використання  минулу наукову апробацію стародавніх або новомодних рецептів лікування?

3.  Історія становлення методології  психології.

Поняття «досвідчена наука» уперше пролунало в ХІІІ ст, у роботах англійського мислителя доктора Роджера Бэкона. Він же ввів двояке уявлення  про досвід. Один вид досвіду — визначається за допомогою «зовнішніх почуттів». Зокрема, він писав про те, що про «земні речі» ми довідуємося за допомогою зору, а, наприклад, небесні тіла спостерігаємо за допомогою спеціально виготовлених для цього інструментів; від інших знаючих людей ми довідуємося про ті місця, де нас не було. Але є й інший досвід - духовний; у цьому досвіді розум йде по шляху пізнання, знаходячи «внутрішнє осяяння», обмежене відчуттями. Духовні предмети пізнаються і через їх «тілесні наслідки», і раціональні — розумом.

Таким чином, вже в докартезианську епоху пролунало уявлення про зв'язок досвідченого (емпіричного) пізнання і раціонального, Наступний великий англієць з тим же прізвищем — Френсис Бекон — розвив вчення про досвід, увівши уявлення про його опосередкування знаряддями: як знаряддя направляють рух руки, «так розумові знаряддя дають розумові вказівки або застерігають його». Але «ідоли» розуму і заважають пізнанню (психологам добре відома  концепція чотирьох типів оман), розум повинен від них звільнятися. Займаючись наукою, людина є, по Бекону, звичайно або емпіриком, або догматиком. Емпірики тільки збирають дані (і задовольняються зібраним), у той час як раціоналісти, подібно павуку, творять щось із себе самих. Третім шляхом був би шлях бджоли, що збирає нектар, але переробляє його. Справа філософії — не дослідження начала речей або абстракції від природи, а осмислення досвіду матеріалу, що вивчається за допомогою категорій — «середніх аксіом». У кожній науці такі аксіоми стають власними.

Тобто в концепції Бэкона мова йде не про психологічне знання як окреме, а про необхідність злиття досвідченого і раціонального в пізнанні, протиставлюючи схоластику. Через 35 років після народження Ф. Бекона у світ ввійде інший мислитель — француз Рене Декарт, що також не пов'язав себе служінням в університетах, але дав класичну парадигму в розмежуванні рухів тіла і душі — академічне формулювання психофізичної проблеми. Він завершив ототожнення категорій душі і свідомості. Але поки в роботах Бекона психологія — у межах філософії — перестає бути наукою про душу, Бекон вводить індуктивну логіку в закони пізнання. Він припускає також можливість емпіричного вивчення психічних процесів і явищ, причому в емпіричній установці на те, «як Вони є». Критерій відділення таких від организмічних дав у першій половині XVII в. — Декарт.

З одного боку, він послідовно «раціоналізував»уявлення про людину (у його тілесній сутності) у своєму вченні про рефлекс, відмовившись від ідеї розуму (або душі) який забезпечує рух тіла. З іншого боку — він ввів ототожнення душі і свідомості, зробивши емпіричну даність мислення кінцевим критерієм психічного. Як мислення  виступила вся сукупність безпосередньо сприйнятого, тобто це і відчуття, і почуття, і думки — усе, що усвідомлюється. Він продовжив емпіричну лінію у вивченні свідомості. Таким чином, у межах філософського знання різним чином представлені раціоналізм і емпіризм не були споконвічно розведені по різних «ступенях» пізнання. У Декарта — при вирішенні ним психофізичної проблеми — з'явився навіть спеціальний орган їхньої взаємодії (шишкоподібна залоза). Мислення властиве саме душі (духовної субстанції). А пристрасті, що мають як тілесну, так і щиросердну сторону, перемагають інтелектуально (відповідно до гіпотези взаємодії душі і тіла).

Наступний етап розвитку емпіризму, що направив психологію в більш автономну галузь (але усе ще в межах теорії пізнання), — це навчання Дж. Локка, що орієнтується в цілому на матеріалізм і  заняття природничими науками.

Локк також розрізняв два види досвіду, відштовхнувшись від понять про відчуттія і сприйняття дій нашого розуму (тобто рефлексії), Обидва види досвіду лежать в основі виникнення ідей, і немає у свідомості нічого, що не пройшло б спочатку через призму досвіду. Відчуття пасивне, мислення — найбільш активне; складні ідеї утворяться з простих операцій розуму — порівняння, абстрагування й узагальнення. Ідеї — це елементи свідомості; вони не врождені; їх же співвідношення аналогічне законам ньютонівскої механіки. Визнання активності розуму робить картину емпіричного пізнання в цілому досить суперечливою і готує протилежну позицію —традиційно раціоналістичне уявлення свідомості.

Головне, що передбачив Локк, увівши поняття асоціації, виділення  психологічної науки з рамок філософського знання - асоціативної психології.

Терміни емпіричної і раціональної психології ввів німецький філософ Християн Вольф У 1732 р., тобто вже після картезіанської постановки психофізичної проблеми, вийшла його книга «Раціональна психологія».Ним обґрунтувані поняття емпіричної і раціональної психології як двох самостійних дисциплін. Важливо, що при цьому мова йшла не про виділення психології в окрему  науку, тим більше не про претензії на «душеведення», а про систематизацію філософського знання навколо психології як філософської дисципліни.

Отже, виділення X. Вольфом уявлення про теоретичну психологію пролунало не в протиставленні емпіричного, тобто досвідченого, і теоретичного знання, а в зв'язку зі спрямованістю на  виділення її як центральної частини філософії. Не думаючи  про виділення психології з філософії, він дав перший систематичний виклад психології в Новий час, розуміючи в якості її предмета душу, а точніше, силу уявлень, у якій знаходить відображення активність свідомості.

З 64 томів його робіт  німецькою і латиною присвячені психології: «Раціональна психологія» (1732) і «Емпірична психологія» (1734). Популярність терміна «психологія» зробила її на той час центральною філософською дисципліною, яку спробував потім виокремити И. Кант.

Емпірична психологія як теоретична наука протиставлялася зазначеним практичним, тобто досвідченим, наукам і розглядається як «досвідчена» тільки в одному аспекті — як наука, що дає уявлення про те, що відбувається в людській душі. Вона не припускає раціональної психології, а служить для перевірки і підтвердження того, що апріорно розвиває психологія раціональна. Раціональна ж психологія на початку епохи Нового часу, незважаючи на опозицію Локка-Лейбница,  в якості загального закону руху душі вважала закон асоціацій..

Раціоналізм і емпіризм направляли не тільки виділення предмета психології , але і передбачала розвиток уявлень про її методи. Виділившись як наука про свідомість, психологія постала в якості основного (адекватного предметові вивчення) методом інтроспекції. Над ним працювали як психологи, орієнтовані на емпіризм у розумінні основ свідомості (наприклад, Вундт), так і психологи, щостоять на позиціях раціоналізму (наприклад, представники вюрцбуржської школи мислення).

У період виникнення психології свідомості — середина XIX ст. асоціація ідей  — виступала основним законом психічного. Філософським і науковим співтовариством приймалися два типи детермінації асоціацій:  порядок і зв'язок ідей розглядалися з позицій законів механіки (хімічні і фізіологічні закони) і з позицій психологізму як індивідуально-психологічних особливостей, іманентних свідомості суб'єкта. Вчені Англії, Франції і Німеччині розробляли різні аспекти асоціативного навчання. Англійські мислителі віддали перевагу орієнтуванню на логіцизм.

Свідомість продовжувала розглядатися крізь призму асоціацій, але самі асоціації в індивідуальній свідомості після роботи Дж. С. Мілля.Він відхиляв апріорізм, а єдиним джерелом знань й інтелектуальних здібностей вважав досвід. Наступним істотним кроком стало висування на перший план проблеми методології наукового дослідження. Психологія повинна була, по Миллю, стати дослідною наукою.

У цілому ж закони суб'єктивного протиставлялися законам об'єктивного світу, у чому виявлявся ідеалізм Милля. Він не розглядав психічне в контексті взаємодії суб'єкта із зовнішнім світом. Розвиток методів психологічного експериментування

відбувся в контексті розвитку інших ідей про побудову наукової психології (Фехнера, Эббингауза й ін.). Але сформульовані Миллем закони індуктивного висновку (закон протилежностей, згоди й ін.) зайняли своє міцне місце у визначеній логіці експериментального висновку. При розмаїтті шляхів побудови Наукового знання, яким пішла психологія в наступному XX ст., в поняття методу дослідження необхідно стало включати припущення про визначену логіку міркування під час перевірки психологічних гіпотез, хоча і ці гіпотези, і сама ця логіка вже були іншими.

Еволюція психологічних ідей у XIX в. багато в чому залежала від успіхів природознавства.

Проникнення ідеї біологічної еволюції в психологію привело в наступному до заміни механістичного детермінізму біологічним. Ассоцианизм Герберта Спенсера (1820-1903) базувався на визнанні можливості побудови психології як позитивної науки. Він обґрунтував, що у свідомості зв'язується те, що було зв'язано в середовищі, і висунув ідею досвіду як сполучного початку між внутрішніми і зовнішніми відносинами. Слідом за позитивістами він заперечував можливість говорити про об'єктивні закони (асоціацій) і робити узагальнення за межами емпіричного знання. Ним була висунута інша ідея — детермінації асоціацій з боку частоти випробовування організмом тих або інших впливів. Міцність асоціації виявилася Критерієм об'єктивного існування речей у реальному світі.

Отже, підстави виділення психології в самостійну науку включали, з одного боку, спрямованість на причинний спосіб пояснення психологічних фактів, а з іншого боку — істотні  зміни в трактуваннях асоціацій.

У Німеччині філософи споконвічно підкреслювали активність суб'єкта пізнання, єдність його внутрішнього життя, і тут сформувалися інші напрямки, що протиставили позитивістській науці і природно-науковому досвідові інший — досвід практики пізнання і перетворення дійсності, Иоганн Гербарт (1776-1841), німецький філософ-ідеаліст, опирався на теорії пізнання  Канта і Лейбница і намагався з'єднати неемпіричні (метафізичні) і емпіричні підстави, створивши передумови нової психологічної системи.

Було сформульоване поняття апперцепції — як впливу всього попереднього досвіду людини на результат нового сприйняття. Вона додає упорядкованість і ясність об'єктам або ідеям, які сприймаються.

Фехнер створив основи психофізики і сформулював перший кількісний закон у психології. Учні Гербарта М. Штейнталь і X, Лацарус розробили програму «психології народів» як особливого розділу вивчення таких культурно-історичних продуктів, як мова, міф, мистецтво і т, д.

Слідом за цим В. Вундт обґрунтував своє розуміння психології як самостійної науки, що включає два напрямки: фізіологічну психологію і психологію народів. Саме початок роботи створеної їм у м. Лейпцизі лабораторії (1879), призначеної для експериментальних досліджень по психології, розглядається як формальна точка відліку початку функціонування психології як самостійної науки.

Під впливом ідей Вундта і Брентано в м. Вюрцбурзі склався оригінальний напрямок психології свідомості — вюрцбуржська школа мислення. Самостійну лінію розуміння свідомості з позицій функціоналізму розробив У. Джемс (1842-1910). У цілому цей рух, як і асоціанізм, поклали початок психологічної науки.

Приведені етапи не розкривають усіх змістовних передумов виділення психології в окрему галузь наукових знань, обговорюваних як у філософії, так і в контексті розвитку природно-наукового знання, і  не охоплюють весь історико-географічний ландшафт цього складного шляху. Але без опори на них не були б видні ті джерела, з яких виникали перші спроби наукового визнання в  психології предмета і методу, а також ті елементи кризи, обговорення яких супроводжувало становлення основних наукових парадигм .

Оскільки в історії психології склалося уявлення про споконвічний зв'язок експериментування з природно-науковою парадигмою, варто подати її сучасне розуміння.

Сьогодні в науковій (академічній) психології не говорять окремо про теоретичну й емпіричну галузі, а зіставляють різні методи емпіричної перевірки теоретичних гіпотез. Теоретичні й емпіричні методи в психології мають ту загальну мету, на яку  вони спрямовані - одержання наукового психологічного знання. Це знання включає як формулювання психологічних законів, так і виявлення емпіричних закономірностей або даних, на основі яких можлива перевірка теоретичних узагальнень.

Становлення методів психологічного дослідження найбільш повно розкрито в курсах історії психології й експериментальної психології, тому далі ми дамо тільки абрис основних груп методів, у рамках яких реалізований в основному цілісний теоретико-емпіричний шлях побудови психологічного дослідження.

Класифікації теоретичних методів звичайно не розглядаються окремо від структури тієї або іншої психологічної теорії. У той же час основні емпіричні методи в меншому ступені зв'язані зі змістовною стороною психологічних теорій.

Одним з варіантів самої загальної класифікації теоретичних методів можна вважати наступний [Дружинін, 2000, с. 38]:  дедуктивний (аксіоматичний і гіпотетико-дедуктивний), інакше — сходження від загального до частки, від абстрактного до конкретного. Результат — теорія, закон і ін.; 2) індуктивний — узагальнення фактів, сходження від часткового до загального. Результат — індуктивна гіпотеза, закономірність, класифікація, систематизація; 3) моделювання — конкретизація методу аналогій, "трансдукція", умовиводу від частки до частки, коли як аналог більш складного об,екта береться більш простий або доступний для дослідження. Результат — модель об'єкта, процесу, стану».

Класифікації емпіричних методів у психології представлені звичайно в теоретичних курсах по експериментальній психології.

У сучасній систематиці важливо враховувати розведення понять методу і методики. Якщо метод відрізняє шлях пізнання, спосіб збору емпіричних даних як структуру емпіричного дослідження, то методика характеризує спосіб, або «технологію», фіксацію психологічних показників або керування ними. Класифікації методик звичайно представлені в практикумах, тому тут ми назвемо тільки основні методи психологічного дослідження. Їхня різниця характеризується, по-перше, особливостями психологічних гіпотез, емпірична перевірка яких будується на основі різних схем професійних міркувань психолога. Так, розрізняють гіпотези описові і пояснювальні, гіпотези про розвиток, гіпотези каузальні (або причинно-наслідкові), гіпотези про зв'язки між змінними (перевіряються в кореляційних дослідженнях), кількісні гіпотези,і ряд інших. По-друге, різні методи відрізняє залежність від досліджуваних процесів — активне (втручання в досліджуваний процес — це характеризує будь-який психологічний експеримент) або пасивне (фіксація проявів тієї або іншої психологічної реальності — тоді це методи спостереження, кореляційного підходу, поєднувані в клас пасивного спостереження).

У навчальній літературі склалася традиція виокремлювати методи: спостереження, психологічного виміру, психологічного експерименту і методів психодиагностики (як сукупності різних  психодиагностических засобів). Перші три групи методів розкриваються як засоби отримання (відтворення) психологічних знань у дослідницьких цілях — цілях вивчення психологічної реальності, розкриття психологічних закономірностей, побудови і перевірки узагальнених (теоретичних) уявлень про неї.

Серед неекспериментальних шляхів одержання достовірних емпіричних даних слід відзначити специфіку психодиагностики стосовно названого раніше методів. Рішення діагностичних задач психологом означає досягнення цілей обстеження.

Крім власне психодиагностического інструментарію дані спостереження, експерименту або бесіди також можуть служити цілям постановки психологічного діагнозу.

В останні роки психологи стали приділяти особливу увагу методові, що має назву «квазіексперимент»і об,єднав досить різні схеми збору даних. Можна сказати, що

це сукупність досліджень, що займають проміжне місце між експериментальним і кореляційним дослідженнями. Як і експеримент, квазіексперимент націлений на перевірку причинно-наслідкових гіпотез. Як і в кореляційному дослідженні, у квазиіеспериментальному може не досягатися контроль над експериментальним фактором або іншими умовами, тому загальним визначенням цього поняття стало наступне: квазіексперимент — це експеримент з обмеженнями у формах контролю та проведенням.

Експериментальний метод зайняв особливе місце у виділенні психології в самостійну науку. Якщо метод інтроспекції розглядався як той, що припускає суб'єктивну інтерпретацію емпіричних даних про стани свідомості, то перехід до експериментування порушив питання про можливість і критерії об'єктивного знання в психологічному дослідженні. Зовнішнє спостереження, або экстероспекція, так само як і будь-які форми самозвітів, є лише постачальником емпіричних даних. І цієї дані, так само як і експериментальні, служать для емпіричної перевірки психологічних гіпотез. Однак шляхи узагальнень при використанні різних методів істотно відрізняються. Експеримент у системі психологічних методів виступає як ідеальна  точка  відліку, стосовно якої обговорюються способи збору даних і обмеження узагальнень на підставі застосування інших методів [Корнілова, 2003]. В експериментальному методі головне — не звернення до факту , а процедура його встановлення і та логіка міркування, у межах якої випливає наукове знання.

Експеримент припускає активне втручання в досліджувані процеси і явища, при цьому реалізується виконання умов причинного висновку, що сформувалися в природно-науковій дослідницькій парадигмі. Але психологічна причинність може розумітися інакше, чим причинність у матеріальному світі, тому для  трактування психологічної реальності ноебхідно опиратись положення тієї або іншої психологічної теорії.

4. Структура і специфіка психологічних теорій

4.1. Множинність підходів до виділення структури

Структура психологічних теорій може розглядатися в різних аспектах. По-перше, у них можна аналізувати ті структурні компоненти, що є загальними для теоретичних побудов у різних науках.

По-друге, специфіку психологічних теорій можна розглядати крізь призму ряду дихотомій, що визначають їхню спрямованість у межах власне психологічної науки. Так, виділяють адаптивні  і неадаптивні теорії. Якщо згідно першим активність людини може бути зрозуміла тільки виходячи з принципу прагнення організму до «зрівноважування» із середовищем, то в межах других свідомо передбачається неадаптивна активність.

По-третє, психологічні теорії можна аналізувати з погляду спільності зовнішніх структурних елементів при різниці їхнього психологічного наповнення, тобто різниці використовуваних базисних категорій

Таким чином, у трьох названих теоріях представлені три етапи розвитку однієї і тієї ж структурної теорії, що має різний психологічний зміст. Подібний аналіз повинен співвідноситися з аналізом наступності і змісту теорій. Часто аналіз теоретичного в психології проводиться нині як генезис і наступність ідей — аналіз, відмінний від історикопсихологіичного контексту  цих ідей [Зинченко,2003].

4.2. Теорії різного ступеня спільності

Одним з напрямків у методології наукового мислення стало також уявлення про виділення рівнів теорій, або класифікації теорій різного ступеня спільності. Критеріями такого виділення рівнів стали розходження в ступені спільності наукових гіпотез і тим самим у близькості або віддаленості шляху до емпіричної перевірки.

У методології наукового пізнання склалося уявлення про три типи теорій: верхнього, середнього і нижнього рівнів.

У теоріях «нижнього рівня» використовуються пояснювальні схеми, у яких поняття емпірично максимально навантажені. Психологічні складові в таких теоріях прямо співвідносяться з охоплюваними ними психологічними реаліями. І прорив до  узагальнень стосовно  перевірки психологічних гіпотез  мінімальна: емпірично навантажена гіпотеза як частка висловлювань співвідноситься з більш загальним висловленням такої ж спрямованості.

Теорії так називаного «середнього рівня»- не передбачають співвіднесення загальних або універсальних висловлювань про передбачувані психологічні закони з рівнем емпірії (емпіричних даних), а дозволяють висувати гіпотетичні наслідки, доступні емпіричній перевірці і, що з'являються у вгляді експериментальних гіпотез.

Гіпотетичні конструкти — це пояснювальний компонент в експериментальних і інших емпірично навантажених гіпотезах, що надають пояснення встановлюваним залежностям виходячи з положень визначеної теорії.

Теорії так званого верхнього рівня відрізняються з погляду їхнього емпіричного підкріплення. З них, якщо скористатися термінологією К. Хольцкампа [ 1981], не можна безпосередньо вивести «емпірично навантажені» (або емпірично завантажені) гіпотези, що підлягають емпіричній перевірці. Тобто теорії найвищого ступеня спільності не можуть бути основою тверджень про емпіричні залежності. Ці теорії звичайно є методологічним базисом розвитку тих або інших психологічних шкіл, у той час як самі по собі пізнавальні установки і методологічні підстави цих теорій не підлягають експериментальній перевірці.

Використовувані в них поняття мають статус категорій, тобто мають максимальний ступінь спільності. Однак психологічні категорії не варто плутати з філософськими категоріями, оскільки у філософських роботах вони функціонують в іншій системі понять

Отже, теорій верхнього рівня припускають розробку інших теорій, віднесеність яких до свого емпіричного базису задана в психологічних поняттях, що підлягають наступної операционали-зацйй для їхнього емпіричного випробування, або емпіричної перевірки тверджень про ті або інші закономірності.

Психологічні категорії лежать в основі  побудови інших теорій, що включають теоретичні принципи розуміння, які припускаються в цих концепціях, психологічної реальності. Варто врахувати при цьому, що використовувана як методологічна основа категорія (наприклад, діяльності) лише вказує напрямок пошуків, але не визначає змістовний характер «емпіричної завантаженості» гіпотез, що перевіряються.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

48132. Теорія держави і права 1.45 MB
  Відомо, що держава існувала не завжди, а її утворенню передував первіснообщинний устрій, який являв собою стародавній тип колективного виробництва і був результатом слабкості окремої людини перед навколишнім природним середовищем. З моменту виникнення колективної праці труд окремої людини стає частиною спільної праці всього колективу общини, яка по суті була економічною формою організації людей
48133. Держава і право 892 KB
  Основи конституційного права України 6 Загальна характеристика конституційного права як провідної галузі права України 2 2 7 Правовий статус особи в Україні 8 Конституційноправові форми народовладдя в Україні 2 9 Конституційна система органів державної влади України. Окремі галузі права 10 Цивільне та сімейне право України 6 2 11 Основи трудового права 2 12 Основи адміністративного права України 2 2 13 Основи кримінального права 2 Всього 22 10 Лекція 2. Після проголошення незалежності України 1991 р. концепція громадянського суспільства...
48134. ОСНОВЫ ПРАВА 2.29 MB
  Это провозглашено в качестве важнейшей основы конституционного строя Республики Беларусь и должно найти отражение при изучении основ права. В отличие от других социальных идей и политических ориентаций демократическое правовое государство при верховенстве правового закона и приоритете прав человека и гражданина практически воспринято обществом как будущее конституционного строя Республики Беларусь. Целью преподавания дисциплины Основы права является изучение системы законодательства Республики Беларусь ознакомление с важнейшими...
48135. Основные виды гражданско-правовых договоров 209.5 KB
  С другой стороны договор розничной куплипродажи наиболее распространенный вид договора куплипродажи. 396 ГК а также часто может позиционироваться в качестве договора присоединения ст. Элементы договора розничной куплипродажи. Необходимость приобретения товаров предназначенных для использования в предпринимательской деятельности может быть обеспечена посредством заключения договора поставки где покупателем является лишь субъект предпринимательства.
48136. Основы семиотики и семантики 628.5 KB
  Основанный на неизобразительной символике орнамент был почти исключительно геометрическим состоящим из строгих форм круга полукруга овала спирали квадрата ромба треугольника креста и их различных комбинаций. французский ученый Эжен Бурнуф впервые дал четырехконечному кресту с загнутыми концами санскритское название свастика что примерно означает несущая добро. Например: египетский крест анх прочитывался жизнь изображение коленопреклоненной фигурки хех вечность и др. Появляются в декоре Византии эмблемы и символы новой...
48137. Особливості побудови оздоровчих програм 215.5 KB
  Загальнодидактичні українські програми: Базова програма розвитку дитини дошкільного віку Я у Світі; Програма виховання дітей дошкільного віку Малятко; Програма виховання і навчання дітей від 3 до 7 років Дитина; Регіональна програма розвитку навчання та виховання Дитина в дошкільні роки; Регіональна програма виховання дітей у дитячому садку Українське дошкілля; Авторська програма М. Спеціальні програми розробляються для дошкільних навчальних закладів груп компенсуючого типу з урахуванням специфіки організації в них...
48138. Политика стимулирования привлечения иностранных инвестиций 89.5 KB
  В развивающихся странах чаще применяется практика снижения налоговых ставок возврата налогов предоставления налоговых каникул. Таким образом в практике стимулирования зарубежных инвестиций промышленно развитых стран преобладают финансовые средства а в практике развивающихся государств и стран с переходной экономикой фискальные или налоговые средства стимулирования; чаще используются льготные таможенные пошлины на импортируемое производственное оборудование что в промышленно развитых странах является малоэффективной мерой в силу...
48139. Понятие ППП (Пакета прикладных программ) 181 KB
  Примерами входных языков ППП являются VB в пакете MS Office utoLISP VisulLISP в utodesk utoCD StrBsic в OpenOffice. Так например в пакете OpenOffice. На Jv через SDK и функции PI OpenOffice можно создавать модули расширения и полнофункциональные приложениякомпоненты.1 Структура и состав MS Office.
48140. Числове програмне управління і класифікація верстатів з ЧПУ 16.41 MB
  Етапи підготовки процесу обробки деталі на верстаті з ЧПУ: І бюро програмного управління ІІ цех; а збирання вихідної інформації креслення деталі дані про інструмент технологічні дані по режимах обробки б розрахунок програми в табличний запис програми г перфорація програми на перфораторі д перфострічка е ПЧПУ верстатом ж шафа електроавтоматики з верстат и заготовка к оброблена деталь. На підставі...