90085

Методологічні принципи психології

Лекция

Психология и эзотерика

Наприклад принцип детермінізму може розглядатися і як загальнонауковий і приймати конкретні форми на стадіях розвитку власне психологічного знання Тому представляючи далі ряд принципів психології ми будемо розрізняти їх як філолофськометодологічну складову і як складову конкретних психологічних...

Украинкский

2015-05-29

108.5 KB

2 чел.

План заняття № 5

Вид заняття________________ л е к ц і я  _________________________________

Тема 5. Методологічні принципи психології

Мета: дати поняття про методологічні принципи психології, розкрити принципи системності та розвитку. Розвивати мислення, пам’ять. Виховувати бажання вдосконалювати та розширювати здобуті знання.

Тривалість: аудиторна – 2 години, на самостійну роботу – 4 години.

Методи: словесні, наочні, практичні.

Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН: роздатковий матеріал.

Література:

Основна:

Анцыферова Л.И. Методологические проблемы психологии развития // Принцип развития в психологии. – М.: Наука, 1978. – С. 3-20.

Асмолов А.Г. По ту сторону сознания: Методологические проблемы неклассической психологии. – М.: Смысл, 2002.

Василюк Ф.Е. Методологический анализ в психологии. – М.: МГППУ; Смысл, 2003.

Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. Курс лекций. – М.: 1996. - 336 с.

Додаткова:

     1. Корнилова Т.В., Смирнов С.Д. Методологические основы психологии. – Спб.: Питер, 2006. – 320 с.

    2. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М.:Наука, 1984.

    3. Петренко В.Ф. Конструктивистская парадигма в психологической науке // Психологический журнал. – 2002. - № №. С. 113-121.

    4. ФіліпенкоА.С. Основи наукових досліджень. – К.:«Академвидав», 2005. – 208 с.

ПЛАН

1.Відкритість системи принципів.

2.Діяльнісний підхід і принцип активності.

3. Принцип системності.

4. Принцип розвитку.

Хід заняття

1. Відкритість системи принципів

Попередньо, ми вже розглянули основний принцип побудови наукової теорії — принцип причинності. Пояснювальних принципів, як і базових категорій, реалізованих у психологічних теоріях, досить багато. Але тільки частина їх претендує на статус загальних принципів психології. В якості принципів психології виступають найбільш загальні напрямки побудови психологічних пояснень. Поділ принципів і категорій орієнтують автора на визначені цінності і парадигмальні шляхи побудови психологічного знання. Тим самим з'являється новий аспект порівняння психологічних теорій — з методологічної точки зору і  відповідно до тієї або іншої картині світу, що опирається на визначене розуміння організації наукового пізнання і загальну методологію. У такому метааналізі можна усе-таки виділяти лінії розвитку загальної і приватної методології. Наприклад, принцип детермінізму може розглядатися і як загальнонауковий, і приймати конкретні форми на стадіях розвитку власне психологічного знання, Тому, представляючи далі ряд принципів психології ми будемо розрізняти їх як філолофсько-методологічну складову і як складову конкретних психологічних теорій, у свою чергу.

Метапсихологічний рівень обговорення тих або інших психологічних категорій може розглядатися окремо від пояснювальних принципів психології — такої точки зору дотримуються автори «Теоретичної психології», які виділили категоріальну  систему і пояснювальні принципи в окремі, розділи. Як основні принципи ними були виділені три: принципи детермінізму, системності і розвитку [Петровский, Ярошевский, 2003]. Але щодо ряду найбільш загальних категорій можна переставити акценти з їхнього понятійного змісту на ті методологічні підходи, у рамках яких і на основі яких будується  психологічне пояснення.

Так, наприклад, категорія діяльності може розглядатися й у ряді інших категорій (особистість, спілкування), і як постулат принципу,який може називатися принципом діяльнісної детермінації, діяльнісним принципом, принципом єдності свідомості і діяльності або діяльнісним підходом у психології. У будь-якому іншому варіанті категорія діяльності буде розглядатися як опосередкована ( що   дозволяє переборювати постулат безпосередності). У першому підручнику С. Л. Рубинштейна це пролунало так: «Психологічне пізнання— це опосередковане пізнання психічного через розкриття його істотних, об'єктивних зв'язків і опосередкувань», — і далі: «правильність визначення психологічного факту в процесі усвідомлення, що завжди ґрунтується на розкритті його відносин до об'єктивної діяльності, може бути об'єктивно встановлена в діяльності (Рубинштейн, 1935, с. 45-46]. Тут ще категорії опосередкування і діяльності злиті в єдиному розумінні активного буття людини у світі й обґрунтування можливості об'єктивного пізнання психічного.

Але пізніше категорія опосередкування була так детально розроблена в культурно-історичній концепції (опосередкування психологічними знаряддями, знаками), що її частково наукове звучання — у конкретній теорії — переважило споконвічно більш широке методологічне посилання, що стояло за цим словом як категорією. Наприкінці 90-х рр. XX ст., знову встала проблема співвіднесення категорій діяльності й опосередкування  повертає цьому поняттю статус категорії, але у вже іншому змістовному наповненні, ніж тільки  концепції діяльнісного опосередкування.

Діяльність в обох підходах, що поставили в центр кута цю категорію (підходи Рубинштейна і Леонтьева), розглядалося як активне ставлення людини до дійсності, як молярна одиниця цієї активності. Тому іншим переформулюванням могло б бути твердження діяльносного розуміння психіки як принципу активності в психології. Розробка категорії активності у філософії і психології історично була зв'язана з іншими напрямками, що апелювали до іманентної активності свідомості. І потрібні були спеціальні зусилля вітчизняних психологів (сюди необхідно віднести концепцію Н. Бернштейна поряд з культурно-діяльнісним підходом) за твердженням матеріалістичного розуміння принципу активності.

Щодо інших принципів, наприклад системності, буде сказано в основному в загальнонауковому плані, оскільки різноманіття використання поняття «система» й психології таке, що в зокрема науковому значенні завжди необхідно згадувати конкретні психологічні школи, що зовсім по-різному подають реалізацію цього принципу в науковому дослідженні. У книзі «Методологічні і теоретичні проблеми ПСИХОЛОГІЇ» Б. Ф. Ломов розглянув деякі принципи системного підходу в психології. О.К.Тихомиров показав, що не слід протиставляти принципи діяльнісного і системного підходів.

Відзначимо також, що ряд категорій виступали на різних етапах вітчизняної психології як принципоутворюючих. У першу чергу це категорія особистості. Так, різними авторами формулювався «особистісний підхід як принцип психології». В даний час принцип особистісного опосередкування нерозривно зв'язаний як з діяльнісним підходом, що підтверджується і в назві книги А. Н. Леонтьева «Діяльність. Свідомість. Особистість», так і з принципом активності, що розвивається в психології пізнання і психології особистості з різних теоретичних позицій (А. Г. Асмолов, Б. С. Братусь, Д. А. Леонтьев, В. А. Петровский, С. Д. Смирнов і ін.).  К. Тихомиров ввів у вже згадуваній роботі принцип розширення методологічних основ психології. Плюралізм мислення - одне з основ трактування принципів як відкритої системи, оскільки з подоланням постулату одинокості методологічного підходу (марксистської теорії пізнання) вітчизняній психології необхідно буде вводити нові принципи для розвитку світової  теорії.

Отже, методологічними принципами психології є загально-філософські твердження, що, конкретизуючись, визначають предмет, стратегію і методи психологічних досліджень, а також вихідну позицію для інтерпретації одержаних результатів. Водночас свої методологічні засади має кожен напрям у психології. Від них залежать способи вирішення психологічних проблем.

Принципи, на яких ґрунтується методологія сучасної вітчизняної психології, поступово викристалізувалися в дослідженнях Л. Виготського, Б. Ананьева, С. Рубінштейна, Г. Костюка, О. Леонтьева та ін. До основних із них — детермінізму, єдності психіки і діяльності, розвитку психіки в діяльності — український психолог О. Ткаченко (нар. 1941) додав ще два — відображення і системності.

Принцип детермінізму, будучи найважливішим у матеріалістичній психології, стверджує, що психіка залежить від способу життя. Він розкриває основні причини виникнення психіки у філогенезі (історичному розвитку всього органічного світу) і онтогенезі (індивідуальному розвитку організму від народження до смерті), закономірну зумовленість психічних явищ, психічної діяльності та психічних властивостей людини.

Принцип єдності психіки і діяльності дає змогу розкривати механізми появи і функціонування психіки. Виникнувши в діяльності, психіка утворює її внутрішній, ідеальний план. У свідомості формуються динамічні моделі дійсності, за допомогою яких людина орієнтується в навколишньому середовищі. Цей принцип заклав засади об'єктивного дослідження психіки. Міміка, жести, виразні рухи, мовні висловлювання об'єктивно виражають психічні стани людини, їх аналіз і вивчення допомагають розкрити внутрішні секрети психіки індивіда.

Принцип розвитку психіки в діяльності дає змогу розглядати психіку як динамічне утворення, що постійно змінюється на різних етапах становлення особистості. Відповідно до цього принципу психіку можна правильно зрозуміти і пояснити, якщо оцінювати її як продукт розвитку і результат діяльності.

Принцип відображення означає, що всі психічні функції генетичне спрямовані на відображення дійсності. Випереджуючи фізичний контакт людини з об'єктом, психічне відображення сигналізує про значущі для неї об'єкти — воно має сигнальний характер. Образ світу, що є продуктом відображення, орієнтує людину в середовищі, створює основу для її активності, виконуючи регулятивну функцію. Без неї психічне відображення втратило б своє значення.

Принцип системності вимагає розглядати психіку як складну систему взаємопов'язаних психічних явищ. На цій підставі О. Ткаченко вважає його узагальнюючим. Згідно з принципом системності у процесі наукового пізнання всі принципи психології треба використовувати у взаємозв'язку.

Методологічні принципи психології створюють надійну основу для вивчення психіки за умови використання науково обґрунтованих і перевірених методів пізнання

     2. Діяльнісний підхід у психології і принцип активності

Категорія активності може розглядатися  більш широко, ніж категорія діяльності. Принцип активності реалізовувався в ряді концепцій: у теорії онтогенетичного розвитку А. Валлона, він виокремив предмет вивчення — емоційно-тонічної активності, що діє в єдиній системі з предметно-спрямованими діями [Анцыферова, 2004]; у вюрцбуржській школі виділяли активність мислення як основу несвідомості його регуляції до асоціативних механізмів; у культурно-історичній концепції активності суб'єкта виступила активність у перетворенні власної психіки на основі гарматного використання засобів-стимулів. Перелік психологічних теорій, у яких  активність виступає як специфічна властивість тих або інших психічних явищ (включаючи динаміку розвитку особистості), може бути продовжений. Активність у суб׳єктно-діяльнісному підході , що вводить поняття надситуативної активності [Петровский, 1992], у свою чергу, відрізняється від названих напрямків реалізації загального принципу. Роль принципу активності в загально психологічному знанні була обґрунтована саме у вітчизняної культурно-діяльнісній школі (цей термін увів А. Г. Асмолов вказуючи на наступність загально психологічної теорії як розвиваючої- погляди Виготського — Леонтьева — Лурії). Таким чином, принцип активності можна розглядати як пов'язаний саме з реалізацією принципу діяльнісного підходу (і суб׳єктно-діяльнісного) у психології. У той же час, у психології принцип активності розвивався й в інших контекстах.

Л. І. Анциферова, розглядаючи принцип зв'язку психіки і діяльності, погоджується з тим, що вже аналіз діяльності вказує на  нерозривний зв'язок діяльності і свідомості людини з навколишнім світом. Вона підкреслює внесок С. Л. Рубинштейна в тім, що перша проблема була включена в другу і тим самим закріпилося діалектико-матеріалістичне розуміння принципу детермінізму: «Принцип діяльності стає в цьому випадку істотною частиною принципу детермінізму, що розкриває конкретно процес руху від зовнішнього до внутрішнього від внутрішнього до зовнішнього». У нових підручниках закріплюється така історична послідовність: С. Л. Рубинштейн висунув принцип єдності свідомості і діяльності; а А. Н. Леонтьев розширив його, висунувши принцип єдності психіки (у її різних формах) і діяльності [Нуркова, Березанська]. У більш-широкому контексті принцип активності протиставляється принципові реактивності ( дихотомія активності, що іноді приводиться до пасивності, не витримує критики, в силу незастосовності категорії пасивності вже до найпростіших варіантів психічної діяльності). Відмінними рисами психологічних концепцій, що реалізують принцип реактивності, є уявлення про реактивну і в цьому значенні пасивної природи людини, що ґрунтуються на аналогії між людиною і машиною (тобто на ідеї механістичного матеріалізму). Принцип реактивності реалізується в змістовно різних підходах — рефлекторному, біхевіористичному, когнітивному (якщо будуються схеми пізнавальних процесів, виходячи з «комп'ютерної метафори»), при будь-яких формах гомеостатичних підходів. Принцип активності також мав у філософії і психології теоретично різні підстави і втілення.

А. Г. Асмолов назвав формулою активності слова А. Н. Леонтьева «внутрішнє (суб'єкт) діє через зовнішнє і цим саме себе змінює» , включивши в принцип активності положення про саморух, саморозвиток діяльності.

Кажучи про активність психічного відображення, виділяють такі його властивості, як селективність і упередженість. У цьому одне з протиставлень діяльнісного підходу біхевіористичному( з його реактивною схемою S-R). Вибірковість і спрямованість психічних процесів можуть розглядатися як ознаки активності відображення. Це не цілком виправдано зводити активність тільки до селективності або до вибіркового характеру діяльності. Останнє скоріше характеризує реактивні процеси, коли мається в наявності безліч впливів, і організм змушений вибирати, на які з них реагувати, аби відокремити одні впливи від інших. Посилання ж на упередженість скоріше вказують на джерела феномену активності.

При аналізі переходу від парадигми стимулу до діяльнісного при побудові образу було виділено три параметри прояву активності [Смирнов С. Д.]:

1) ініціювання дії суб'єктом;

2) спрямованість на зміну зовнішньої дійсності (знищення визначеності зовнішньої дійсності);

3) віддаленість у часі і просторі процесу діяльності від остаточного результату, з одного боку, і від ініційованих його події — з іншого, а також наявність між ними багатьох опосредкованих дій.  

Реалізація принципу активності стосовно  пізнавальних психічних процесів у радянській психології розглядалося саме у діяльнісному трактуванні. У фізіології активності Н.А.Бернштейном були відкриті закони регуляції дії як закони породження і побудови, а в роботах А. Н. Леонтьева — особливості подвійної детермінації побудови образу (властивостями об'єкта і задачами суб'єкта). Цільова регуляція при дослідженнях сприйняття, пам'яті і мислення також розумілася як регулююча роль активності суб'єкта. Нарешті, дослідження активності суб'єкта як внутрішніх моментів його саморозвитку і самодетермінації стали реалізацією принципу активності в галузі досліджень особистості.

Саме по собі визнання цільової причини ще не говорить про реалізацію принципу активності. Так, у дослідженнях К. Левина вона могла означати досягнення принципу рівноваги, тобто гомеостазису (у стосунках особистості і середовища). Підпорядкованість поведінки заздалегідь установленої мети — це скоріше характеристика адаптивності. Але людина характеризується і неадаптивними діями, прагненням до порушення гомеостазису. У теорії В. А. Петровского неадаптивна активність особистості, вихід за рамки ситуативно заданих вимог (безкорисливий ризик) стали таким же предметом вивчення, як самоактуалізація в А. Маслоу. Самі процеси постановки мети виступили в  Тихомирової та Петровского тими етапами самодетермінації, за яких уже не передбачалося розкриття їхній діяльнісних структур (хоча самі вони ставали регуляторами дій). Принцип активності при цьому не обов'язково прямо формулювався його прихильниками.  

У роботі «Поняття і принципи загальної психології» О. К. Тихомиров обговорив питання про те, що у вітчизняній психології склалися різні варіанти діяльнісного підходу. Він реалізується в численних роботах прихильників різних наукових напрямків, навіть якщо автори не відносять себе до послідовних прихильників теорії діяльності. В іншому параграфі тієї ж роботи Тихомиров співвідніс поняття діяльності й активності, вважаючи останнє більш широким. «Проблема й активності і діяльності дуже тісно пов'язана з такою класичною проблемою психології, як проблема зовнішньої детермінації діяльності, психіки людини і тварини» — це свідчить про розуміння ним категорій активності і діяльності саме як пов'язаних з пояснювальними принципами психології. При цьому для аналізу експериментальних даних, що демонструють новотвори в процесуальній регуляції мислення, він допускав уведення понять, фокусуючих аспектів «додіяльнісних» рівнів регуляції. Цільову регуляцію він розглядав дуже широко — як активність, що виходить за межі наявної ситуації [Тихомиров, 1992].

У той же час варто визнати, що співвіднесення психологічних уявлень про активність і діяльність (як молярної одиниці активності людини — у розумінні Леонтьева) приводить до непростих схем співвіднесення понять, що являють діяльнісні структури, фіксуючи аспекти активності.

3. Принцип системності

3.1. Передумови системного підходу в психології

Найважливіший постулат принципу системності в психології говорить, що всі психічні процеси організовані в багаторівневу систему, елементи якої набувають нових властивостей, які підпорядковуються її  ціліснісності.

У загальній методології поняття системи є надзвичайно широким. Розрізняють матеріальні системи (Сонячна система), серед них — системи «організм-середовище»; ідеальні системи (наприклад, знакові); соціальні системи. Таким чином, принцип системності означає розгляд будь-якого предмета наукового аналізу з визначених позицій: виділення складової системи елементів і структурно-функціональних зв'язків, обґрунтування її рівнів і системоуутворюючих факторів, єдності організації і функцій, стабільності і керування.

Реалізацію системного принципу в теорії пізнання — до його формулювання як філолофсько-методологічного — зв'язують з підходом К. Маркса до аналізу економічних систем і теорією походження видів Ч. Дарвіна .

Системний підхід, як наголошують Петровский і Ярошевский, не був «винайдений» філософами, а направляв чимало наукових досліджень до введення його значення. Так, наприклад, він був представлений у біологічних теоріях Бернара і Кеннона1. Бернар увів поняття саморегуляції в нову наукову модель організму. Він запропонував теорію «двох середовищ», у межах якої внутрішнє середовище організму розглядалася як система, що забезпечує його виживання у зовнішноьому середовищі.

Американський фізіолог У. Кеннон утверджував принцип системності як принцип гомеостазу, що забезпечує динамічну сталість властивостей системи в її протидії факторам, що погрожують її руйнуванню. Тим самим він прийшов до формулювання «загальних принципів організацій» які відрізняють системи від не-систем. Принцип системності був представлений у навчаннях про біоценоз, розвивався в генетиці, соціології і психології.

Автори «Теоретичної психології» виділили п'ять принципів, які  передують принципу системності в психології: холізм, элементаризм, еклектизм, редукціонізм, зовнішній методологізм. Щодо останніх трьох можна сперечатися в тому значенні, що вони дають поняття про визначені методологічні основи оцінки побудови теоретичних психологічних пояснень, не обов'язково асоційовані з принципом системності. У той же час перші дві безсумнівно фокусують передумови власне системного аналізу в психологічних знаннях.

Холізм у перекладі з грецького — це цілий (весь), тобто первинний  початок, що поза збереженням цілісності утрачає свою сутність.

У психології такими целісностями важали душу, організм, особистість, свідомість.

Елементаризм (атомізм) — принцип, що припускає з'єднання в ціле окремих елементів, сутність яких цілком не змінюються.

У психології свідомості це був структуралізм Вундта і Титченера, у біхевіоризмі це пояснення формування навички. І холізм, і елементаризм — не надбання тільки історико-психологічного аналізу; це також аспекти порівняння безлічі теорій у тій або іншій галузі.

Зародження системного підходу пов'язують з ім'ям Аристотеля. Це первинне трактування організму як системи, спроба побачити в душі специфіку форми людського організму, зачатки концепції гомеостазу (стабільність зсередини усупереч впливам, що обурюють, ззовні), доцільності як прояву цільової причини, а також принципу активності як руху в бік і форми, і мети. Душа і тіло в концепції Аристотеля не можуть бути роз'єднані як окремі сутності. Душа — системоутворюючий принцип життя тіла.

Пізніше, в XVII ст. принцип системності з'являється вже в іншому трактуванні , коли за законами механіки пропонується побудова цілісності людини як рефлекторної машини.

У біологічних теоріях активність організму підпорядковувала рівень психічної адаптації до середовища (активність душі тут була не потрібна, а образ служив меті пристосування).

У гештальт теорії структурам свідомості виявився непотрібний вихід до структур тіла, якщо незабаром буде прийнятий принцип ізоморфізму. Введений у 1912 р. Вертгаймером принцип ізоморфізму був детально обґрунтований Келером. Він припускав, що просторова конфігурація сприйняття ізоморфна просторовій конфігурації відповідних ділянок збуджень у мозку. Психофізичний ізоморфізм припускав топологічність, а не метричну відповідність. У теорії систем це більш широке формулювання.

У психоаналізі системність була укладена в співвідношенні роботи свідомості і несвідомого, з іманентною причинністю, що назовні проступає скоріше в порушеннях регулятивної функції цілісної структури особистості («Я», «Воно», «Над-Я»).

Окремого місця з погляду зміни розуміння детермінації психічного і регуляції поведінки заслуговує концепція И. М. Сєченова. Вона розглядається в методологічних роботах як істотна передумова системного аналізу психічного.

XX століття додало в критерії системності нове розуміння цільової регуляції поведінки — як біологічної, економічної або іншої доцільності, не пов'язаної з психологічним уявленням про ціль.

Розвиток уявлень про психологічні системи в ученні Л. С. Виготського повернуло детерміністичні зв'язки в пояснення становлення психічного. З одного боку, це було звертанням до соціальної детермінації, виражене в поняттях соціальної ситуації, ситуації «пра-Ми», з іншого боку – в уявленнях про знакові системи як шляхи культурної детермінації. У теоріях Сєченова і Виготського можна бачити перші методологічні підходи, що об'єднали орієнтації на причинний і системний аналіз психічного і разом з тим вихід його на інші системні рівні зв'язків (нейрофізіологічної та соціальної реальностей).

И. П. Павлов продовжив матеріалістичну теорію сеченівського вчення у розвитку уявлень про дві сигнальні системи які опосередковують зв'язок регуляції поведінки з детермінацією зовнішнього світу. Новий контекст— соціокультурної детермінації — був уведений уявленням Виготського про знаки як нового етапу психологічних знарядь людини, що змінюють природу психічних функцій, що дозволяє говорити про те, що «не тільки мозок керує людиною, але і людина — мозком»

На можливість розуміння психічного як системи в межах побудови психологічної теорії вказував і К. Тихомиров, кажучи про використання Л. С. Виготським поняття психічних систем. В іншому втіленні принцип системності у відношенні до психологічного аналізу розроблявся Б. Ф. Ломовим.

3.2. Принцип системності в методології Б. Ф. Ломова

У монографії «Методологічні і теоретичні проблеми психології» Ломов виділив ряд особливостей принципу системності для побудови «загальної теорії» психологічної науки. Не можна не побачити тут перетину з ідеєю Виготського про створення загальної психології на єдиній теоретичній платформі як засобу подолання кризи в психології, хоча сам автор такого контексту не помічає.   Системний підхід бачився Ломовим як трактування «психічного в тім безлічі зовнішніх і внутрішніх відносин, у яких воно існує як ціле». Ним конкретизувалися наступні шляхи реалізація системного підходу в психології.

По-перше, потрібне вивчення явища в декількох планах (або аспектах): мікро- й макроаналізах, специфіки його як якісної одиничної (системи) і як частини родовидової макроструктури.

 По-друге, це вивчення психічних явищ як багатомірних, для яких абстракція, реалізована послідовним їхнім вивченням у якомусь одному плані, не повинна закривати всіх інших можливих планів.

По-третє, система психічних явищ (а також окремих психічних процесів і станів) повинна розглядатися як багаторівнева й ієрархічна; Багаторівневість розглянута автором  як психічний процес можна аналізувати на субсенсорному, сенсомоторному, перцептивному, рівні уявлень і на мовомисленнєвому рівні. Кожен рівень відповідає рівневі складності розв'язуваних задач, а в реальній діяльності усі вони взаємозалежні. Аналогічна схема виділення рівнів реалізується для процесів прийняття рішень, мислення, творчості.

Взаємини між підсистемами динамічні і залежать від системоутворюючого фактора, що поєднує у функціонування цілого і окремих механізмів, реалізовані на тому або іншому рівні. Співпідпорядкованість і автономія рівнів — найважливіші умови саморегуляції системи. З різними рівнями можуть бути співвіднесені різні психологічні закони.

По-четверте, множинність відносин, у яких існує людина, спричиняє множинність і разнопорядковість його властивостей. Побудова «піраміди» цих властивостей передбачається в кооперації з іншими науками.

По-п'яте, системний підхід зв'язується зі зміною в розумінні принципу детермінізму. І лінійний детермінізм і ймовірний являють собою лише окремі випадки детермінації. Оскільки принцип існування людини є «полісистемним» (вона істота і біологічна, і соціальна, до того ж психічні явища можуть бути віднесені до різних рівнів), та не може бути універсальної форми детермінації. Детермінація може розглядатися й у якості біологічної, і соціальної, і як каузальний зв'язок, і як некаузальні типи зв'язку. Це типи зв'язків, що співвідносяться з поняттями «умова», «фактор», «підстава», «опосередкування» тощо

Нарешті, системний підхід співвідноситься з принципом розвитку, оскільки системи існують тільки в розвитку. У розвитку відбувається і зміна детермінант, і їхня взаємодія (специфічне на кожній стадії). При цьому розвиток може включати і лінії прогресу, і лінії регресу. Це дозвіл для протиріч між зовнішніми і внутрішнім, між причинами й умовами, між системами і підсистемами, між рівнями і т.д.

Так, представлений принцип системного аналізу розділяється, очевидно, більшістю сучасних психологів. Але від такого широкого трактування до реалізації його в психологічних теоріях проходить етап змістовного орієнтування авторів на власні трактування зазначених вище положень. Зокрема, це переваги «парадигмального» характеру, пов'язані з різним розумінням і діяльнісного принципу, і принципу активності, і регулятивної функції психічного.

Підхід Ломова викликав заперечення через недостатнє визначення специфіки власне психологічних систем. Між різними психологічними теоріями тривають суперечки не про принцип системності, а про те, як розуміти самі психологічні системи. Таким чином, справа скоріше за обґрунтуваннями того, що дає принцип системності додатково для уявлень про пояснювальні схеми в рамках тієї або іншої психологічної теорії.

4. Принцип розвитку

Принцип розвитку пов'язаний із прийняттям генетичної точки зору на предмет вивчення психології. Психологічні теорії використовують при цьому уявлення про філогенез, онтогенез і актуалгенез. Інший аспект проблеми: існування психічного тільки в його процесуальному розвитку. «Необхідність відбивати, прогнозувати, передбачати мінливість умов різних форм соціально обумовленої діяльності людини породила особливий — фундаментальний, основний — спосіб існування психіки: у якості безперервного (континуального), що постійно розвивається процесу» .

Генетичний шлях розглядається при цьому як зв'язок не тільки зі змістовними підставами, представленими в теорії, але і з методом побудови дослідження. Так, метод лонгитюда претендує на перевірку гіпотез про розвиток . Виготський називав свій метод експериментально-генетичним «у тому розумінні, що він штучно викликає і створює генетично процес психічного розвитку» .Тут мова йшла про те, щоб уявити усяку вищу форму поведінки «не як річ, а як процес». Відповідний методичний прийом, реалізований у принципі побудови методик подвійної стимуляції, дозволяв аналізувати становлення вищих психічних функцій як процес їхнього опосередкування ( тим самим і перетворення).

Більш широке розуміння припускає принцип розвитку, використаний як методологічна опора в межах будь-якої теорії, де обговорюються його рушійні сили і фактори, що впливають на нього. У вітчизняній психології розроблена концепція провідної діяльності, у межах якої в онтогенезі відбувається становлення основних новотворень психічного розвитку. У деяких закордонних теоріях продовжує з’явилася «кінцева» причина, яка готувала рух психічного розвитку до деякого фінального стану. Таким кінцевим станом у епігенетичній концепції Еріксона виступає етап індивідуальності, у концепції когнитивного розвитку Ж. Піаже — стадія операційного інтелекту (формальне завершення структури угруповань) .

Але принцип розвитку реалізується й у дослідженнях психіки дорослої людини, зокрема на рівні мікрогенетичного аналізу. Виділення мікроетапів у розгортанні психічних процесів реалізує підхід, що розкриває функціональне становлення, тобто їх актуалгенез. Недостатність апеляції до принципу зворотного зв'язку, що детермінує роль різного виду (і рівня) передбачень, динаміка новоутворень (значеннєвого, цільового, операційного рівнів) — істотні завоювання вітчизняної психології в конкретизації принципу розвитку у вивченні мислення.

Аналіз динаміки регуляції процесу може давати свідчення про його розвиток. Однак не всяке тимчасове розгортання процесу припускає його розвиток. Переструктурування психологічних систем — важливий критерій розвитку. Так, Л. С. Виготський демонстрував цей принцип у книзі «Мислення і мова», кажучи про перебудову процесів під час переходу від молодшого шкільного віку до старшого і співвідношення процесів навчання і розвитку. У ході освоєння наукових понять змінюється не тільки внутрішня структура мислення дитини, але і системна організація свідомості в цілому; зокрема, це виражається в зміні взаємин між мисленням і пам'яттю.

Л. И. Анциферова дає таке визначення принципу розвитку:

Під розвитком у широкому змісті звичайно розуміється зміна або функціонування системи, що супроводжується появою нової якості (виникненням якісних новоутворень).

Вона виділяє наступні особливості такого процесу, важливі для психології і педагогіки :

•  Незворотність. Будь-яка деградація, зворотній розвиток, не є дзеркальним відображенням поступального розвитку; повернення системи на вихідний рівень функціонування можливо лише за одним або декількома показниками — повне відновлення того, що було раніше, неможливо.

•   Будь-який розвиток містить у собі дві діахронічні структури — прогрес і регрес. Прогресивний розвиток (від нижчого до вищого, від простого до складного) обов'язково містить у собі елементи регресії вже хоча б у силу того, що вибір одного з напрямків розвитку залишає нереалізованими багато інших (за усе треба платити, говорить життєва мудрість).

•   Нерівномірність розвитку. Періоди різких якісних стрибків змінюються поступовим нагромадженням кількісних змін.

•   Зигзагоподібністъ розвитку. Неминучим у всякому розвитку є не тільки уповільнення, але і зворотній шлях назад, погіршення функціонування системи як умова нового підйому. Цей феномен пов'язаний із формуванням принципово нових структур, що на початкових етапах функціонування працюють у деяких відносинах гірше, ніж старі. Коли дитина переходить від повзання до ходьби, вона пересувається в просторі повільніше й іноді зі збитком для свого здоров'я.

У такого виду переходах звичайно виділяються три фази: фаза дезорганізації і кризи, що завершується перебудовою, виникненням нової структури; сензитивный період швидкого розвитку і реалізації нових можливостей; критичний період — зниження темпів розвитку, підвищення вразливості системи.

•   Перехід стадій розвитку в рівні. З появою нового рівня функціонування, старий не знищується, а зберігається з деякими специфічними тільки для нього функціями в якості одного з ієрархічних рівнів нової системи. Так, перші дві стадії розвитку мислення — наочно-діюче мислення й образне мислення — не зникають з появою понятійного, але зберігаються як особливі форми для вирішення задач визначеного типу.

•   Поряд з тенденцією до якісної зміни і переходу на більш досконалі рівні функціонування, всякий розвиток здійснюється в єдності з тенденцією до стійкості, збереженні досягнутого і відтворенні сформованих типів функціонування. Інакше кажучи, успішний розвиток неможливо без сильної консервативної тенденції.

Роль спадковості і середовища в психічному розвитку, положення про «ведучу діяльність», у ході якої відбувається становлення значимих для наступних періодів новоутворень, періодизації розвитку, моделі розвитку особистості і ряд інших проблем акумулюють проблеми, пов'язані із розумінням принципу розвитку.

Одна з недостатньо освітлених проблем — зміна одних законів і одних факторів детермінації розвитку іншими. А. Н. Леонтьев сформулював наступну основну закономірність: закони біологічної еволюції змінюються у філогенезі законами загальноісторичного розвитку. Розвиток психіки в онтогенезі будується на основі присвоєння людиною суспільно-історичного досвіду.

Л. И. Божович відзначила зв'язок принципів активності, розвитку і системності: «У процесі розвитку відбувається якісне перетворення самої особистості дитини, причому відбувається воно на основі його власної активної діяльності і його власного активного ставлення до середовища». Міжфункціональні системні новоутворення закріплюють становлення специфічних тільки для людини функціональних систем (мовного мислення, логічної пам'яті, категоріального сприйняття, здатності ставити мету і т.д.). Процес саморуху —більш ємне поняття для об'єднуючого звучання принципів активності і розвитку.

Складність розуміння принципу розвитку в психології пов'язана з тим, що розвиток виступає і як предмет вивчення, і як базова категорія, і як пояснювальний принцип. Психологія розвитку (і акмеологія) виділена в окрему предметну дисципліну, взаємодіючу із загальною психологією, психогенетикою, психологією особистості. Аналіз розвитку як актуальність генеза психічних явищ відбувається із зовсім різних теоретичних платформ у межах різних психологічних шкіл. У самому ж принципі розвитку необхідно, виділяти зміни його інтерпретацій не тільки в психологічних теоріях, але й у різних парадигмах, що ще не стало предметом спеціальних робіт. Збірник «Принцип розвитку в психології», що підводить підсумок його розуміння в психології до кінця 70-х рр. минулого століття, уже не може розглядатися як репрезентативний з погляду новітніх досягнень у психології розвитку. Сьогодні відбуваються нові відкриття, і стосовно принципу розвитку можливі зміни в його розумінні. Усе частіше говорять про саморозвиток і про самодетермінацію як про нові тенденції в розумінні детермінації розвитку .

Узагальнення положень психологічних теорій, що демонструють реалізацію тих  або інших принципів, — закономірний і звичний шлях виділення окремо наукової методології в психологічних дослідженнях. Дискусії в психології стали важливим засобом прояснення принципів.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

64788. Підвищення технічного рівня гідроагрегату обертання шляхом удосконалення гідравлічної системи керування 1.17 MB
  Для досягнення поставленої мети були сформульовані такі завдання: розробити принципову схему гідроагрегату верстата для намотування обмоток електродвигунів; розробити математичну модель робочого процесу гідроагрегату обертання на основі декомпозиції його на складові...
64789. Засоби захисту й реалізації конституційних трудових прав працівників 167 KB
  Основним пріоритетом правової, соціальної, демократичної держави є ефективне забезпечення реалізації й захисту прав та свобод людини і громадянина, а також приведення їх у відповідність з європейськими та світовими стандартами.
64790. Інформаційне забезпечення впровадження освітніх інновацій у систему підвищення кваліфікації педагогічних працівників 199 KB
  Україна спроможна забезпечити якісну освіту своїх громадян завдяки активній участі у глобалізаційних процесах, інкорпорації до інформаційного суспільства, інтеграції в світову спільноту, стабільному науково-технічному прогресу...
64791. ФІЗІОЛОГІЧНИЙ СТАН ОРГАНІЗМУ ПЕРЕПЕЛІВ ЗА РІЗНОГО РІВНЯ ЖИРУ ТА ВІТАМІНУ Е В РАЦІОНІ 692 KB
  Особливо це стосується впливу енергетичного живлення та рівня вітаміну Е в раціоні на функціональний стан і резистентність організму перепелів систему травлення та рівень обмінних процесів. Цим зумовлена науковопрактична актуальність поглибленого дослідження...
64792. ВЗАЄМНА ДИФУЗІЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ СТРУКТУРИ В ЛОКАЛЬНО-НЕОДНОРІДНИХ ПОТРІЙНИХ СПЛАВАХ 4.04 MB
  Виділення найраціональнішого методу визначення матриці коефіцієнтів дифузії для потрійних систем який значно спрощує експеримент є досить актуальною проблемою теорії дифузії. Тому оцінка точності методик визначення матриці коефіцієнтів дифузії для потрійних систем...
64793. БІОТЕХНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДРОЩУВАННЯ ЛИЧИНОК КОРОПОВИХ РИБ ЗА ОБМЕЖЕНОГО ВОДОПОСТАЧАННЯ (НА ПРИКЛАДІ ВАТ “СКВИРАСІЛЬРИБГОСП”) 498.5 KB
  В цьому випадку вирощувальні стави наповнюються водою ранньою весною і не забезпечують необхідних технологічних умов для ефективного вирощування рибопосадкового матеріалу безпосередньо від €œзаводських личинок тому що до цього моменту у вирощувальних ставах вже накопичується...
64794. Організаційно-економічний механізм оцінки ділової репутації промислового підприємства 335.5 KB
  Процеси приватизації, вторинного перерозподілу власності, утворення нових і переформування крупних корпоративних структур, що відбуваються в Україні, зумовлюють необхідність врахування вартості ділової репутації під час оцінки вартості підприємств як цілісних майнових комплексів.
64795. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ 355.5 KB
  Дослідження влади та управління неможливе без аналізу діяльності політичних партій у владних структурах. Тому аналіз впливу інституту політичних партій на державну політику та управління важливий для підвищення їх результативності.
64796. АЛГОРИТМИ АРХІВАЦІЇ НА ОСНОВІ СИСТЕМИ ЧИСЛЕННЯ ШТЕРНА-БРОКО 18.8 MB
  Для зберігання великих обсягів інформації для прискорення передачі файлів по мережі а також при не значних об’ємах носіїв даних використовуються алгоритми попереднього стиснення з подальшою можливістю відновлення і обробки.