90086

Методологія вітчизняних і зарубіжних підходів у сучасних дискусіях

Лекция

Психология и эзотерика

Розвивати мислення пам’ять. Зовнішні аналогії в реконструйованих процесах регуляції мислення. Активність і соціальна детермінація мислення. Принцип активності і проблема саморегуляції мислення.

Украинкский

2015-05-29

102.5 KB

1 чел.

                                                 План заняття № 6

Вид заняття________________ л е к ц і я  _________________________________

Тема 6. Методологія вітчизняних і зарубіжних підходів у сучасних дискусіях

Мета: дати поняття про методологію вітчизняних і зарубіжних підходів у сучасних дискусіях. Прослідкувати зв'язок методологічних підходів з методичною організацією досліджень. Розвивати мислення, пам’ять. Виховувати бажання вдосконалювати та розширювати здобуті знання.

Тривалість: аудиторна – 2 години, на самостійну роботу – 4 години.

Методи: словесні, наочні, практичні.

Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН: роздатковий матеріал.

Література:

Основна:

Анцыферова Л.И. Методологические проблемы психологии развития // Принцип развития в психологии. – М.: Наука, 1978. – С. 3-20.

Асмолов А.Г. По ту сторону сознания: Методологические проблемы неклассической психологии. – М.: Смысл, 2002.

Василюк Ф.Е. Методологический анализ в психологии. – М.: МГППУ; Смысл, 2003.

Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. Курс лекций. – М.: 1996. - 336 с.

Додаткова:

     1. Корнилова Т.В., Смирнов С.Д. Методологические основы психологии. – Спб.: Питер, 2006. – 320 с.

    2. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М.:Наука, 1984.

    3. Петренко В.Ф. Конструктивистская парадигма в психологической науке // Психологический журнал. – 2002. - № №. С. 113-121.

    4. ФіліпенкоА.С. Основи наукових досліджень. – К.:«Академвидав», 2005. – 208 с.

План

1. Дискусії як спосіб обговорення методологічних проблем.

2. Ідеї активності пізнання у вітчизняній психології .

     2.1. Зовнішні аналогії в реконструйованих процесах регуляції мислення.

     2.2. Активність і соціальна детермінація мислення.

3. Зв'язок методологічних підходів з методичною організацією досліджень

4. Принцип активності і проблема саморегуляції мислення.

Хід заняття

1. Дискусії як спосіб обговорення методологічних проблем

Як можна бачити з уже вище викладеного матеріалу, для представлення методологічних проблем психології поряд з монографіями, статтями і навчальними посібниками досить репрезентативними є дискусії, результати яких публікуються у вигляді окремих статей або виступів авторів у рамках проведених журналами круглих столів.

Однією із дискусій, що відбувся як круглий стіл, стала проблема зміни критеріїв науковості в психології [1993]. При її організації в якості центральної була висунута досить загальна проблема протиставлення природно-наукової і гуманітарної парадигм у психології. Але часто дискусії розвертаються навколо конкретних проблем або книг, у яких обговорення психологічних теорій природним чином пов'язане з апеляцією до тих або інших методологічних підходів. Це, зокрема, дискусії, організовані психологічними журналами у вигляді послідовності публікацій статей, присвячених різним точкам зору з тієї або іншої проблеми. Вони більш наближені до проблематики розвитку конкретних психологічних теорій, але й у їхніх рамках проблема використання психологічних категорій або конструктів висвітлюється не тільки як окремо наукова, але і як методологічна.

Іноді в дискусії зіштовхуються історико-психологічна проблематика й обговорення можливих аспектів проблеми з позицій сьогоднішнього дня або в метаплощині зіставлення теорій, що використовували схожі психологічні категорії, які мали споконвічно різні методологічні засади. Тоді рух психологічних знань пов'язано із зясуванням методологічних позицій саме в контексті запропонованих психологічних пояснень.

Як приклад дві дискусії, об'єднані наступним аспектом — освоєнням спадщини вітчизняної психології в роботах зарубіжних авторів. В обох дискусіях нашими колегами (німецьким психологом В. Маттеусом і американським — М. Коулом) вітчизняні дослідження, зокрема школи Виготського, були представлені так, що саме неуважність до методологічних платформ змусили їх зробити спірні висновки, з якими не могли погодитися читачі. Наведемо ці дискусії в їхній часовій послідовності (1995 і 1999-2000 р.), тим більше що перша носила характер діалогу, а друга охопила більш велику аудиторію учасників.

       Дискусія про співвідношення спадщини вюрцбуржської школи і вітчизняних досліджень (про активність пізнання)

Редакція «Психологічного журналу» звернулася з проханням відгукнутися на статтю В. Маттеуса «Багаторівневі концепції пізнання в російській і грузинській психології (до сприйняття ідей вюрцбуржської школи)», для того щоб одночасно опублікувати її з відгуком, що демонструє сприйняття піднятих проблем активності пізнання російським психологом, який працює в галузі психології мислення.

2. Ідеї активності пізнання у вітчизняній психології .

Спочатку варто сказати кілька слів про самого психолога доктора В. Маттеуса. Він став автором величезного дослідження, яке представляє вітчизняну психологію мислення німецьким читачам (1988).

При написанні книги він орієнтувався на доступні йому роботи російських науковців, але тільки під час поїздки він міг познайомитися з деякими проблемами розвитку психології мислення з погляду внутрішньої логіки співвіднесення різних напрямків (у СРСР). Стан, вітчизняних досліджень мислення, був розглянутий ним  лише за період 70-х рр. XX ст. І розвиток ідей активності пізнання в нашій психології виявився так яскраво вираженим, що сучасний німецький автор побачив їхню наступність з ідеями вюрцбуржської школи.

М. Г. Ярошевский вказав на причину формування новаторського стилю в групі молодих дослідників, що працювали під керівництвом О. Кюльпе (1862-1915) — спочатку учня, а потім асистента В. Вундта — у невеликому баварському місті, а саме зміну інструкції. Вона переносила акцент у самоспостереженнях на процес розвязку якої-небудь експериментальної задачі. «Усе наступне, пов'язане з ускладненням експериментальних завдань, було визначено в цьому поворотному пункті». Були виділені несенсорні компоненти свідомості і поставлене питання про детермінації актів суджень, що стоять за винесенням рішення навіть на рівні сенсорної задачі. Стан випробуваного як його готовність до сприйняття подразника стало входити в структуру регуляції відповіді. Цілеутворення стало спеціальним предметом вивчення. Звертання до досліджень мислення стало у вюрцбуржській школі першим кроком, що порушує закладену Вундтом дихотомію вищих і нижчих процесів як підлягаючих і не підлягаючих експериментальному вивченню. При цьому, на думку Е. Боринга, автора «Історії експериментальної психології» (1950), саме Кюльпе і Титченер обґрунтували «законність інтроспекції як наукового методу». До цієї школи належали К. Марбе (1869-1953), Г. Уатт (1879-1925), А. Мессер (1867-1937), Н. Ах (1870-1946), К. Бюлер (1879-1963) і ін. Істориками психології робота цієї групи охоплювала період від 1894 (приїзд Кюльпе у Вюрцбург) до 1909 р. (від'їзд його в Бонн, а потім у Мюнхен).

Зовнішнім приводом для написання статті В. Маттеуса став 100-літній ювілей вюрцбуржської школи, що збіглося з 80-річчям Московського психологічного інституту. У 1910 р. його засновник Г. И. Челпанов (1862-1936) відвідав у Бонні Кюльпе, і пізніше в інституті обговорювалися реферати студентських робіт із психології мислення, які висвітлювали ідеї вюрцбуржців. «Школу Челпанова» пройшли десятки вітчизняних дослідників.

Маттеуса вразило подібність наступних моментів в емпіричних дослідженнях німецької і російської шкіл мислення: ретельне «промацування» уздовж і поперек протоколів з метою пошуку компонентів його селективності, «мікросемантичний аналіз» (у зв'язку з роботами групи Брушлінского), ті ж негативні висновки щодо регуляції спрямованості мислення (неможливість апеляції до механізму зворотного зв'язку, неможливість точної фіксації моменту ухвалення рішення й ін.). Він указав також на теорію актуальних стадій розуміння А. А. Смирнова (1894-1980), розвиток ідей холізму; аналіз актуальної генези змістів, що, на його погляд, прямо співвідносить теорію Тихомирова з розумінням потворності мислення. «Те, що Тихомиров і його співробітники описують як невербальні оцінки й емоційні передбачення в процесі вирішення завдань, нагадує написаний ніби-то через десятиліття звіт по програмі, у якій на початку століття вводяться наступні поняття:

•   несформульована думка (яку також називали інтуїтивною);

•   сфери свідомості... налаштованість (Мессер);

•   "свідомість", стан свідомості, що репрезентують зміст без слів (Мессер), серед них — розуміння, почуття відомого, питання, сумнів, готовність;

•   почуття представленості — актуальне знання, що не репрезентовано за допомогою знака (Ах);

•   "моє" на відміну від "всього іншого" (Бюлер)»

Теоретичні питання про походження не дискурсивних форм мислення, джерел і форм його мотивації, значеннєвий аналіз Виготським розвитку довільної саморегуляції, взаємодія між рішенням і автоматизмами (проблема «я думаю» або «мені думається») — перелік перетинань, на які вказує Маттеус.

І ось де відбувається основний поворот у висновках, який неприпустимий, якщо враховувати принципово іншу логіку розвитку психології мислення ( охоплених напрямків) у школах, що свідомо розвивалися на іншій методологічній базі. Відповідна стаття Т. В. Корнилової [1995] була присвячена оцінці того, з чим можна і з чим не можна погодитися російським психологам, які знають складну діалектику розвитку вітчизняної науки в її свідомому орієнтуванню на реалізацію марксистського підходу й іншим способом представленій ідеї активності (поза двочленною схемою причинності або постулату безпосередності, про що вже говорилося раніше).

У ній були наведені докази про необхідність іншого розуміння наступності ряду ідей, що виросли на ґрунті вітчизняної психології в інших теоретичних підходах.

В. Маттеус виділив ряд проблем того етапу розвитку наукової думки, на якому ми зараз знаходимося.

2.1. Зовнішні аналогії в реконструйованих процесах регуляції мислення

Російська психологія мислення в недавньому минулому — розділ радянської психології, у якій саме емпіричні дослідження мислення цікаві представленістю в їхніх методологічних передумовах «подвійної моралі». По-перше, це свідома орієнтація на матеріалістичний і діалектичний розвиток концепцій мислення як вищої форми психічного відображення. По-друге, зазначені німецьким автором старанність і скрупульозність аналізу емпіричних результатів на основі залучення протоколів «міркувань вголос», у яких предмет вивчення реконструювався з досить різних теоретичних позицій, але з явним виділенням процесів саморегуляції як ведучих у становленні думки. Розглядаючи регулюючі фактори процесів вирішення завдань або інтелектуальних стратегій вітчизняні психологи виявляли рідкісну гнучкість, лавіруючи між декларованою методологічною позицією «детермінізму» на рівні теорії і виявленням на рівні емпірії свідчень активності суб'єкта мислення, що часто виглядало як індуктивні узагальнення конкретного матеріалу.

Однак проблема індуктивних висновків полягає саме в тому, що сама емпірія не може диктувати критерії для виявлення найбільш істотних її властивостей. Насправді саме діяльнісна і субєктно-діяльнісна парадигми лежали в основі тих теорій (у школах О. К. Тихомирова й А. В. Брушлінського), що припускали принцип активності в контексті діяльнісного опосередкування. Теоретичної ж інтерпретації в структурі психологічного знання, якщо вони наближаються до мети встановлення істотних (або сутнісних) властивостей досліджуваної реальності, можуть приводити до подібних психологічних висновків при досить різних методологічних установок авторів. Останнє твердження може служити підставою для наступного висновку: ідеї, закладені представниками вюрцбуржської школи, у великому ступені проглядаються у вітчизняній психології мислення — і це показує Маттеус. Однак вони не просто «перекочували» у вітчизняну психологію, а знову були розкриті в інших методологічних і дослідницьких парадигмах. Останнє  є істотним для розуміння як спільності, так і специфіки постановки проблем активності пізнання в німецькій і вітчизняній психології мислення.

Вихідна позиція Маттеуса дозволяє йому зіставляти, наприклад, роботи С. Л. Рубинштейна, марбуржського і московського періодів по-іншому, ніж це роблять учні Сергія Леонідовича Рубінштейна в іншій перспективі проблем, а також дослідження цілеутворення й установки. Однак вона не завжди дає можливість простежити наступність ідей, споріднення якої не проглядаються в хронологічних і термінологічних зіставленнях. Самі автори не завжди розкривають ці підтексти, що часто імпліцитно утримуються; при цьому залишається можливим різноманіття інших інтерпретаційних схем.

Для ряду ідей можна було б указати різні — у радянській і німецькій психології — джерела їхнього обґрунтування, тобто їхнє зовнішнє, удаване споріднення. Так, ідеї активності в радянських дослідженнях мислення й активної регуляції пізнання, як нам здається, припускають інші сфери психологічної реальності, ніж ті, котрі обговорювалися вюрцбуржцями на початку століття. Російські і німецьку школи поєднує аж ніяк не загальна емпірія, або використовувані конструкти, а скоріше єдина цільова перспектива, що виходить із психологічної проникливості в розумінні факторів саморегуляції думки, при різних методологічних реконструкціях суб'єкта мислення. Ідеї багаторівневості в процесуальному і регулятивному аспектах мислення були прийняті вітчизняною психологією завдяки їх багаторазовій емпіричній підтримці і найчастіше при умовчуванні необхідних теоретичних передумов розуміння джерел і факторів саморегуляції пізнавальної діяльності, що і дозволило німецькому психологові говорити про наступність цих ідей.

Спеціального пояснення вимагає використання Маттеусом терміна реактивності, або імпульсивності. З одного боку, у вітчизняній психології склалися встановлені схеми, що припускають рівневі класифікації мимовільної, довільної і постдовільної регуляції дії і пізнання. З іншого боку, самі терміни реактивного й імпульсивного рівнів регуляції функціонують у настільки різних понятійних схемах, що при сучасному осмисленні роботи Узнадзе вимагають не тільки буквального відтворення, але і роз'яснення специфіки їхнього розуміння автором. Інакше виникають аналогії з іншими механізмами, що лежать в основі регуляції «автоматичної», «установчої» або «реактивної» поведінки.

Проблеми диалогічності мислення також можуть бути розглянуті в більш широкому контексті «того, що переглянула», за словами Маттеуса, вюрцбуржська школа. Дослідження видів цілеутворення як процесів, що опосередковують становлення, або актуалгенез, мислення, ґрунтувалися в радянській психології на інших принципах (як і розведення термінів понятійного і предметного мислення), ніж уведені, зокрема, у роботі А. Мессера.

2.2. Активність і соціальна детермінація мислення

Спадщину вюрцбуржської школи можна оцінити по тому впливові, що роблять сформульовані в ній ідеї активності суб'єкта в саморегуляції думки, у тому числі в контексті співвіднесення компонентів предметно-образного і неообразного мислення, прийняття задачі й антиципації шуканого тощо, на конкретно-психологічні уявлення російських психологів про форми й актуалгенез мислення як процесу вирішення задач. Точніше, тут варто було б говорити про процеси, що протікають одночасно на різних рівнях, оскільки у вітчизняній психології ідея багаторівневої регуляції стала однієї з найважливіших, що дозволяє співвідносити, а часом відрізняти за своєю спрямованостю дослідження в рамках більш загальної картини.

Необхідно враховувати, що розвиток уявлень про детермінацію і механізми мислення здійснюється у вітчизняній психології як би на різних поверхах пізнання: «базових», тобто емпірично навантажених гіпотез, і теоретичних, що примикають до загальнофілософських пізнавальних установок, Емпіричні гіпотези  дослідників, у кореляційних, квазіекспериментальних і власне експериментальних дослідженнях не завжди «дають» основу (наприклад, так називані дункеровскі задачі використовуються в дослідженнях різних шкіл). І без орієнтації на ті загальнотеоретичні позиції, до яких так чи інакше тяжіють конкретно-психологічні дослідження мислення, їх важко адекватно представити. Тому повторимо деякі хрестоматійні установки, виділені під час обговорення проблем соціальної детермінації і розвитку мислення. Ідея соціальної детермінації мислення була свідомо прийнятим принципом, у різному ступені змістовно конкретизованому у психологічних гіпотезах. Вона реалізовувалася в:

•   підкресленні першорядної ролі зовнішніх умов «соціуму» як факторів становлення мислення; соціалізації як основного шляху розвитку мислення людини, що включає ситуацію «Пра-ми»; навчання, що веде за собою розвиток;

•  відстоюванні принципу історизму і спроби перебороти помилковість як натуралістичних, так і соціологічних напрямків у психології ;

•   уявленнях про детермінізм інтелектуального розвитку в контексті способів освоєння індивідом того суспільно-історичного досвіду, що веде до нагромадження індивідуального досвіду («присвоєння», «трансляція» діяльності);

•   припущення про цілісні функціональні системи мозкових процесів, що конкретизують поняття матеріального субстрату новотворень, характерних для психіки людей;

•   розмежування факторів детермінації у філогенезі, у ході культурно-історичного розвитку психіки, в онтогенезі й актуалгенезі мислення;

•   пошуку рушійних сил розвитку в протиріччях, що виникають у житті дитини, його діяльності (між новими задачами й укоріненими способами мислення, фактичною позицією дитини в колективі і його домаганнях, теперішнім способом життя і випереджуючими його зростаючими можливостями);

•  розмежування структур діяльності й використання знаків, тобто в мові, рішучих факторів «олюднення» поведінки; включення цих проблем у цілісний контекст психології свідомості.

Сполучною ланкою для багатьох вітчизняних концепцій (А. Н. Леонтьева, С. Л. Рубинштейна, Г. С. Костюка, А. В. Запорожця, А. Р. Лурії й ін.) стало визнання положення, що саме активність дитини, особливості його діяльності, тобто, тільки взаємодія людини з навколишньою дійсністю, визначають переломлення як зовнішніх, так і внутрішніх детермінант у психологічній регуляції. Дозрівання організму і становлення нервової системи необхідні для розвитку психіки, але і самі по собі залежать від взаємин дитини з навколишнім світом. Взаємини дитини з зовнішнім світом опосередковані світом дорослих, тобто соціальна детермінація споконвічно властива будь-яким формам активності людини в онтогенезі.

У той же час реалізовувалися ідеї особистісної регуляції мислення (емоційної і мотиваційної, у функціях цілепокладання і контролю), активності суб'єкта в розвитку процесів передбачень (прогнозування, цілеутворення), ролі особистісного «Я» у процесах метаконтролю й одночасної реалізації розумової діяльності. Про соціально-діяльнісну детермінацію стосовно аспектів регуляції мислення можна говорити лише в генетичному плані; у функціональному ж плані це прояв самодетермінації і саморуху думки..

Таким чином, ідея активності пізнання у вітчизняній психології мислення не зв'язувалася з іманентною активністю ідеального «Я». Вона припускала розвиток механізмів опосередкування інтелектуальної діяльності (світ дорослих, знаків або діяльнісних структур), а не розвиток індивідуальної здатності до безпосередньо розумового осягнення сутностей.

3. Зв'язок методологічних підходів з методичною організацією досліджень

Специфіка інтерпретації результатів досліджень, виконаних традиційними для психології мислень методичними прийомами (формування штучних понять, «міркування вголос», фіксація психофізіологічних показників, рішення проблем і т.д.), відбиває методологічні установки авторів. Тому новизна підходу часто полягала саме в переосмисленні тієї психологічної реальності, що реконструюється за емпіричними  даними.

Однак і зміни методичних прийомів, що зокрема мали місце при модифікації процедури Аха (методика "штучних понять»у Виготського і Сахаровова і ін. приводили до того, що російські дослідники виходили на рівні регуляції мислення, що відрізняються від реконструйованих вюрцбуржцями процесів. Чи треба вбачати продовження спадщини німецької школи в отриманні нової фактології чи у відступі від нього - це питання чисто оцінного плану. Як показав приклад роботи Маттеуса спроба безоцінного реферування розробок, накопичених за більш ніж 70-літній період розвитку психології мислення в СРСР, може виливатися в сотні друкованих аркушів. Таким чином, і установки оцінного плану можуть виконувати евристичну функцію.

Зіставлення методичних засобів, вихідних установок і конкретно-психологічних висновків авторів при сучасному трактуванні ряду вітчизняних досліджень дає підстави для обговорення різноманіття несоціальних факторів детермінації мислення. Це — розкриття ряду компонентів регуляції мислення (у тому числі інтуїтивної) на неусвідомлюваних рівнях, дані про вихід суб'єкта на етапи рішення, не підготовлені попереднім пошуком або наявної в його розпорядженні системою знань, про взаємодію особистісних і ситуаційних факторів у становленні інтелектуальних стратегій, про прийняття рішень в умовах невизначеності і ряд інших.

Ідея соціальної детермінації мислення вченого, що виходить зі складових категоріальних регулятивів не заперечує своєрідності руху творчої думки, але припускає диференціацію видів активності творчого «Я».

Сучасне трактування робіт минулих періодів викликало б неоднозначні думки про експериментальне підкріплення багатьох ідей. Якщо введене О. К. Тихомировим поняття операційних змістів елементів ситуації як гіпотетичний конструкт служить обґрунтованому застосуванні різноманітних методик переходу від емпіричного до теоретичного рівня гіпотез про структури мислення, то настільки ж евристичне, на наш погляд (і відповідно до думки Маттеуса), розведення понять особистісної й інтелектуальної рефлексії не може поки претендувати на подібну розробленість емпіричної підтримки даних конструктів. Змістовні придбання в останньому випадку, як і в багатьох інших, частіше стосувалися саме якісного аналізу, розкриття нових інтерпретаційних схем при використанні методичного прийому «міркування вголос», рідше — розробки нової методології збору емпіричного матеріалу (наприклад, у школі П. Я. Гальперина і Н. Ф. Тализіної).

Хотілося б також відзначити, що аж ніяк не всі підходи до розуміння активності і регуляції мислення суб'єкта, що склалися у вітчизняних філософських і методологічних роботах, знайшли своє втілення в загальпсихологічних розробках експериментального плану. І саме ці роботи часто упускаються з виду зарубіжних фахівців з проблем мислення. Так, у монографії Маттеуса не згадується робота М, К. Мамардашвілі «Зміст і форми мислення», хоча даються посилання на інші його тексти. Зтверджувані цим автором ідеї активності мислення, поданні його як акта, що вимагає зусилля, може відбутися або не відбутися, а головне - припускається відповідальність людини за можливість «домислення» думки, ще чекає загально психологічної конкретизації.

Відзначимо також наступний зв'язок підходу і методики дослідження. На прикладі методичних схем, що німецький автор приводить для опису специфіки експериментальних процедур у школі Л. С. Виготського. Тут губиться проблема самостимуляцїї (найпростіший варіант регуляції вибору — кидання жереба), або переходу випробуваного до використання «стимулів-засобів». У даному випадку упущено головне — зміна типу методичного прийому, а саме - переходу від методу зрізів до методики подвійної стимуляції. У спадщині вітчизняних методичних розробок це той рідкісний випадок, коли ідея активності суб'єкта органічно об'єднала і теоретичну, і методичну заявки.

Розробка нового «інструментального» методу мала на увазі висування нової психологічної гіпотези — про опосередкований характер вищих, «культурних» психічних функцій на відміну від «натуральних» функцій, що мають різні походження» структур і рівні довільності. Хоча вищі психічні функції в концепції Л. С. Виготського протиставляються натуральним, загальним контекстом аналізу, для нього була скоріше проблема «соціального й індивідуального», ніж «соціального і біологічного». Її постановка також викликала критику прихильників того діяльнісного підходу, що був представлений послідовниками концепції С. Л. Рубинштейна. Так, вони відзначали можливість ототожнення «соціального» і «зовнішнього» у детермінації мислення індивіда. Продовжуючи цю традицію, А. В. Брушлінський писав, що «кожен акт освоєння тих або інших знань уже припускає конкретні внутрішні умови для їхнього освоєння і веде до створення нових внутрішніх умов для освоєння подальших знань», а «сама природа людини є продуктом історії»

Інші дослідники вказують, на можливість інших трактувань поглядів Виготського на суть соціальної детермінації психічного розвитку. Автор капітальної праці з історії теоретичних дискусій у радянській психології А. А. Смирнов відзначав, що подане в цій концепції розуміння значення слова як одиниці аналізу мовного мислення є ключем до розуміння природи людської свідомості в цілому, а не окремо взятої людської думки. У такому контексті все мовне мислення є «суспільно-історичною формою поведінки». Не можна спрощувати і проблему співвідношення життєвих і наукових понять, оскільки ці види понять засвоюються в споконвічно соціальній ситуації спілкування з дорослим.

Недостатньо відзначеною німецьким автором залишилася саме ідея багаторівневості узагальнень. Справа в тому, що трактування Виготським співвідношення життєвих і наукових понять як різнорівневих узагальнень не цілком тотожні введеної ним же дихотомії натуральних і вищих психічних функцій. Варто враховувати, що про «натуральне мислення» стосовно до дошкільного віку в контексті концепції Виготського говорити важко, коли швидке становлення знакового опосередкування інтелекту і сигнификативної функції мови приходиться на більш ранні етапи розвитку інтелектуальної діяльності дитини. Оволодіння системою знань у школі дає новий виток у розвитку функції визначення. Функціональний характер взаємозв'язків між різними рівнями індивідуальних узагальнень не означає структурного їхнього підрозділу (як двох стабільних понятійних структур мислення).

Саме розуміння «індивідуального» у концепції Виготського припускає діалогічність людської свідомості, у даному випадку це можливість ставитись до себе самого як і до іншого, а отже, змінювати рівень довільності власної психічної регуляції. Інша ідея Л. С. Виготського — думка народжується не зі слова і не з іншої думки, а «з «мотивуючої сфери» нашої свідомості — породила безліч шляхів вирішення проблеми мотивів мислення і співвідношення психічних процесів суб'єкта як індивіда і як носія соціально заданих форм мислення. Загальноприйнятим для марксистсько орієнтованої вітчизняної психології стало положення про індивідуальну свідомість як «спів-знання», детермінованим подіями індивіда і загальнолюдської культури. У ході освоєння цієї культури (або суспільно-історичного досвіду) мислення людини розвивається в тій мірі, у якій він формує внутрішні схеми, нехай не тотожні за своїми структурними схемами «зовнішньої» чуттєво-предметної діяльності, але способи, що уподібнюють, індивідуальність думки тим формам її руху, що виробило людство. Контекст передачі цих форм, а саме перехід від мислення «спільно» до мислення індивідуального, але опосередкованого в структурах індивідуальної свідомості структурами думки соціуму, — підкреслювався більше, ніж інший контекст — індивідуальної саморегуляції мислення, пов'язаної з переходами між різними його планами (значеннєвим, внутрішньої мови і т.д.).

Треба відзначити, що саме складність інтерпретації опосредствованості індивідуальної думки знаковим системам, труднощі співставлення ідей діяльнісного опосередкування і знакового опосередкування в єдиному процесі становлення індивідуальної свідомості привели до критики ряду положень Виготського. Так, А. В. Брушлинский писав про те, що ахіллесовою п'ятою культурно-історичної теорії являється саме положення про знак як провідника інтерперсональної  взаємодії в духовну сферу індивіда.

4. Принцип активності і проблема саморегуляції мислення

Положення про опосредкованість регуляції мислення його внутрішнім умовам простежується в багатьох сучасних схемах експериментального вивчення мислення, де аналізуються суб'єктні фактори його продуктивності. Питання в тому, у якому вигляді задається операціоналізація внутрішніх умов мислення і як розуміється відповідна психічна реальність. Як внутрішні умови розглядалися, наприклад, когнітивні стилі, показники ситуаційної й особистісної тривожності, особистісні властивості і мотиваційні тенденції, а також сформовані суб'єктом когнітивні схеми, установки, операційні можливості інтелекту.

Питання про фактори детермінації мислення сформульовані по-різному в дослідженнях, присвячених проблемам суб'єкта мислення і мотиваційної регуляції мислення. У дослідженнях школи О. К. Тихомирова було представлено трактування розуміння активності суб'єкта мислення, орієнтоване на принципи його значеннєвої регуляції. Приймаючи основні положення теорії діяльності А. Н. Леонтьева, цей підхід зосереджувався на процесах цілеутворення, розглянутих як індикатори новотворень суб'єкта в ході вирішення завдань. Поки задача не прийнята суб'єктом, вона вирішуватися не буде. Акт же прийняття означає зв'язування її з актуалізованою в даній ситуації мотиваційною структурою. Оскільки особистісний зміст можна визначити як відношення мотиву до мети, до визначення суб'єктом своїх цілей могло розглядатися як індикатор змістоутворюючої функції мотиву.

Невизнання активності суб'єкта, що пізнає, виражається, на думку Тихомирова, у поясненнях становлення в ході пізнання психічних новотворень тільки зовнішніми факторами, пов'язаними з засвоєнням заданих схем орієнтування або з використанням принципу включення об'єкта в усі нові схеми аналізу без обліку того, якими психологічними механізмами забезпечується «аналіз через синтез». Можна було б сказати, що дослідження О. К. Тихомирова і його учнів (як і інші роботи з вивчення мотивації мислення, зокрема А. М. Матюшкіна) подані на рівні конкретних психологічних взаємозв'язків мислення і «мотивуючої сфери свідомості».

Щоб не спрощувати проблему, слід зазначити недостатню розробленість на сучасному етапі ролі саморегуляції в процесах або актах мислення. З ряду реалізованих у сучасних дослідженнях схем вимальовується картина суб'єкта як поля прояву різнорівневих мотиваційних компонентів. Тобто актуалгенез мислення розглядається в різномаїтті зв'язків когнітивних і мотиваційних структур, але при цьому самосвідомість людини скоріше з'являється лише спостережливою інстанцією, оскільки питання про довільність суб'єкта в його пізнавальних намірах, у розвитку своєї пізнавальної активності, своїх мотивів як би виносяться за дужки аналізу. У якості одного зі шляхів аналізу активності суб'єкта мислення може розглядатися зараз вивчення проблем пізнавального ризику (або ризику в мисленні, див.: Корнілова, 2003), що припускає виявлення різнорівневих механізмів регуляції інтелектуальних стратегій, що дозволяють суб'єктові переборювати об'єктивну і суб'єктивну невизначеність умов і засобів при прийнятті рішень. У методологічному плані й у плані конкретно-психологічного аналізу найменш розробленою є також тема волі мислення людини, соціокультурного по генезі і формам свого здійснення. Довільність і готовність наслідувати (або ненаслідувати) задані еталони і розробляти нові способи пізнання і діяльності — це аспекти відкритості системи саморегуляції за допомогою свого мислення.

Особливу лінію у вітчизняній психології мислення являють роботи, які так чи інакше єднають регуляцію дискурсивного, тобто що міркує, мислення (при різній формі — візуального або вербального орієнтування) із процесами вичерпування знань — із ситуації, себе самого, інших людей. Одна з найбільш відомих загальпсихологічних концепцій може бути представлена дослідженнями Я. А. Пономарева .

При рішенні людиною реальних творчих задач звичайно немає відповідного «фактора експериментатора», але є етапи розвитку діяльності самого суб'єкта (будь то учень або вчений), що співвідносить прямі і побічні продукти своїх пізнавальних дій стосовно різних ситуацій (стимулюючих і що виявляючих),які утворить кінцеві і проміжні цілі в ході процесуального становлення тих або інших видів мотивації. Ні в запропонованій Пономарьовим лабораторної моделі, ні в умовах реальних форм мислення не може бути використано накопичених у соціумі знань безвідносно до цілісного контексту ситуації взаємодії зі світом людей і світом ідей.

Простежити роль факторів «індивідуального» (як переважаючих над факторами «соціального» або Взаємодіючих з наступними) у регуляції складних форм інтелектуальних стратегій можна при розгляді проблеми використання професійних знань суб'єктом прийняття рішень, наприклад у ситуаціях постановки діагнозу або інших типів експертних рішень. Актуалізація людиною свого особистісного й інтелектуального потенціалів при прийнятті рішень не може розглядатися в тих трактуваннях активності, що пов'язуються зі спадщиною вюрцбуржців. Нарешті, слід зазначити і той факт, що основи понятійного мислення у вітчизняних дослідженнях пов'язуються не стільки з потворним змістом свідомості, як це було представлено вюрцбуржцями, скільки з визначеними рівнями організації понять як засобів і результатів мислення. За загальнозначущою словесною формою можуть розкриватися різні типи мислення — емпіричне і теоретичне, а також різнорівневі системи узагальнень і різні механізми регуляції мислення.

Можна зробити наступний висновок щодо до дискусії. Загальні проблеми активності суб'єкта мислення і детермінації процесів понятійного мислення представлені у вітчизняній психології зовсім в інших пояснювальних схемах. Теоретичні передумови, що закладаються в організації дослідження, неоднозначно пов'язані з конкретно-психологічними висновками про структури і регуляцію мислення. Якщо не розглядати проблематику мислення в спеціальних дослідженнях з вікової і педагогічної психології, а обмежитися полем загальпсихологічних проблем, то тут більш явною стає спрямованість на виявлення самостійності суб'єкта в мисленні і факторів його актуалгенези.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

46442. Классификация объектов интеллектуальной собственности 15.81 KB
  К объектам промышленной собственности относятся: изобретения; промышленные образцы; полезные модели; товарные знаки; знаки обслуживания; наименование мест происхождения товара. Сделка может заключаться как по одному так и по нескольким патентам на изобретения. Беспатентными являются изобретения на которые поданы патентные заявки но не получены патенты на изобретения; изобретения не патентуемые изобретателями в целях сохранения секретности а также некоторые изобретения не подлежащие патентованию например в таких областях...
46443. Методы обеспечения безопасной эксплуатации МТ 18.25 KB
  Методы обеспечения безопасной эксплуатации МТ В целях обеспечения безопасности определения фактического технического состояния объектов МТ возможности их дальнейшей эксплуатации на проектных технологических режимах для расчета допустимого давления необходимости снижения разрешенного рабочего давления и перехода на пониженные технологические режимы или необходимости ремонта с точной локализацией мест его выполнения и продления срока службы объектов МТ в процессе эксплуатации должно проводиться периодическое техническое диагностирование...
46444. Модернизм XX век 15.87 KB
  Модернизм это масштабное культурное явление которое возникло на рубеже 19 и 20 веков и затронуло практически все сферы человеческой жизни. Модернизм отрицает культурное наследие и реальное воспроизведение действительности использует деформацию образов и субъективное восприятие художника т. Модернизм объединяет множество относительно самостоятельных идейнохудожественных течений: экспрессионизм кубизм конструктивизм сюрреализм абстракционизм попарт.
46445. Организация производственной деятельности 15.95 KB
  Любая производственная деятельность начинается с моделирования идеального проекта включающего в себя: цели и задачи деятельности; способы и средства реализации целей и задач деятельности; исполнителей решающих задачи и обеспечивающих достижение целей деятельности. Моделирование деятельности наряду с организационноэкономическим проектированием является и психологическим процессом реализации личностной активности. Своеобразная готовность реализовать в процессе деятельности весь личностный комплекс мотивационнопотребностных...
46446. Абсцессы и гангрена легких. Понятие. Классификация: клинико-морфологические формы, по этиологии, по механизму проникновения повреждающего агента, по предрасполагающим факторам, по распространению, по тяжести течения 15.98 KB
  Абсцессы А и гангрена Г легких. гангрена. По распространению:I односторонние поражения 1 абсцессы а одиночные б множественные 2 гангрена а лобарная б субтотальная в тотальная II двусторонние поражения1 абсцессы множественные 2 гангрена 3 абсц одного легк и гангрена др.
46447. Органы государственной власти 15.99 KB
  Его структура официальное наименование и численность депутатов устанавливаются конституцией уставом субъекта РФ с учетом местных национальных и иных исторических особенностей. Количество депутатов законодательного представительного органа субъекта РФ устанавливается конституцией основным законом субъекта РФ. При выборах законодательного представительного органа государственной власти субъекта РФ не менее 50 процентов депутатов данного органа должны избираться по единому избирательному округу пропорционально числу голосов...
46448. Субъекты PR и общественных коммуникаций. Общественность как объект PR-деятельности и как субъект публичных коммуникаций 16.05 KB
  Общественность как объект PRдеятельности и как субъект публичных коммуникаций. В качестве субъекта PR может выступать заказчик инициатор а также исполнитель PR – деятельности. Субъектзаказчик может быть обозначен как базисный субъект PR а исполнитель как технологический субъект PR. Базисный субъект PR – субъект публичной сферы на оптимизацию коммуникационной среды которого направлена деятельность определенной PR – структуры технологического субъекта PR.
46450. Внешнеполитическая деятельность в условиях новой геополитической ситуации 16.07 KB
  Распад СССР изменил положение России на международной арене. Прежде всего предстояло добиться признания России в качестве правоприемницы бывшего Советского Союза в ООН. В том числе о признании суверенности России о переходе к ней прав и обязанностей бывшего СССР в 19931994 гг. Правительство России присоединилось к предложенной НАТО программе Партнерство во имя мира попросив в последствии НАТО заключить с ним отдельное соглашение.