90211

Методичний посібник з філософії

Книга

Логика и философия

Методичний посібник з філософії включає в себе цілі та завдання предмету; перелік засобів поточного та підсумкового контролю, знань та навиків з курсу, робочу програму, робочі плани лекцій, поради з підготовки до семінарських занять, списки літератури до них, контрольні питання і тести до кожної теми семінару...

Украинкский

2015-06-01

1.12 MB

2 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

БУКОВИНСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

В. А.Троянський, М.М.Сидоренко,

ФІЛОСОФІЯ

Чернівці-2006


УДК: 1(071)

М.М.Сидоренко, В.А.Троянський, Методичний посібник з філософії. – Чернівці, 2003. – 126с.

Методичний посібник з філософії включає в себе цілі та завдання предмету; перелік засобів поточного та підсумкового контролю, знань та навиків з курсу, робочу програму, робочі плани лекцій, поради з підготовки до семінарських занять, списки літератури до них, контрольні питання і тести до кожної теми семінару, питання екзаменаційних білетів та критерій оцінки теоретичних знань і практичної підготовки студентів з філософії.

РЕЦЕНЗЕНТИ:

Відповідальний за випуск: В.П.Пішак, доктор медичних наук, професор, академік АНАШ України, ректор Буковинської державної медичної академії.

ISBN 966-560-190-3

       М.М.Сидоренко                 В.А.Троянський

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

БУКОВИНСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

В. А.Троянський, М.М.Сидоренко

ФІЛОСОФІЯ

навчально-методичний посібник

для студентів вищих навчальних закладів

І-IV рівнів акредитації

Чернівці-2006


ЗАМІСТЬ ВСТУПУ

1. 1. МЕТА ВИКЛАДАННЯ   

Вивчення філософії студентами вищих навчальних закладів має велике значення у вихованні майбутніх медиків, формуванні їх переконань, софійно-діалектичного мислення, розширенні та поліпшенні спеціальних медичних знань, підвищенні їх культурного рівня. Чимала роль філософії у формуванні поваги до своєї професії, почуття гуманізму, нестандартного підходу до вирішення різноманітних фахових завдань, проблем людського існування. Вивчення філософії сприяє ломці негативних стереотипів мислення, орієнтації на загальнолюдські цінності. Світоглядні основи, засновані на мудрості, спонукають до творчого оволодіння процесом диференціації та інтеграції наукових знань, їх соціальної значимості, оскільки найвищою цінністю Всесвіту є об'єкт, задля якого майбутній фахівець оволодіває в ВУЗІ більше 300 галузями знань — ЛЮДИНА, як цілісність. Філософія показує на матеріалах історичного розвитку нерозривний зв'язок медицини та охорони здоров'я з суспільним життям, з мораллю, народною медициною, загальною культурою людства, передовими думками його кращих мислителів, механізмом розширення творчого діапазону мислення та дії.

Вивчення філософії дає можливість зрозуміти загальні закономірності розвитку традиційної та нетрадиційної медицини в системі загальнолюдської практики. Аналіз заблуджень та помилок в окремих концепціях, у тлумаченні фактів дійсності сприяє виробленню навиків критичного підходу до сучасного стану медичної науки та клінічної практики. Одночасно формується повага до досвіду минулих поколінь, розуміння необхідності брати з нього все найкраще, збагачувати його власним сумлінням.

Отже, МЕТОЮ ФІЛОСОФІЇ як дисципліни є створення у студентів цілісного уявлення про світ як ЦІЛЕ, ЛЮДИНУ як цілісність, роль медицини у ствердженні сенсу людського буття, розуміння сучасного стану медицини та передбачення перспектив її розвитку.

1.2. ЗАВДАННЯ ВИКЛАДАННЯ

Ознайомити студентів з історичним та логічним методами дослідження, методом сходження від абстрактного до конкретного як необхідною умовою пізнання та клінічної практики у медицині. Розкрити закономірності розвитку людини як головного об'єкта дослідження та медичного впливу, навчити знаходити головні ланки причинно-наслідкових зв'язків і відрізняти їх від побічних, як у матеріальних, так і в духовних процесах; прослідкувати закономірності об'єктивації й матеріалізації ідей на прикладах діяльності зарубіжних та вітчизняних діячів науки та практики, виробити навички аргументації власних переконань.


1.3. ПЕРЕЛІК РОЗДІЛІВ ФІЛОСОФІЇ,

ЯКІ ПОВИННІ ЗАСВОЇТИ СТУДЕНТИ 

Курс філософії включає наступні розділи:

Світогляд людини і філософія.

Історичні типи філософії.

Філософія XX століття.

Вітчизняна філософія. Філософська думка в Україні.

Філософське вчення про буття, матерію та свідомість.

Діалектика та її альтернативи.

Філософське вчення про пізнання.

Методи та форми наукового пізнання.

Філософське розуміння історії. Особа та суспільство.

Функціонування та розвиток суспільства.

Людина і культура.

В результаті вивчення курсу філософії майбутні лікарі повинні ЗНАТИ:  

основні закономірності розвитку природи та суспільства, медицини як галузі людської діяльності;

етапи становлення та розвитку філософії і медицини в країнах зарубіжжя та в  Україні;

основні результати становлення й розвитку філософії в світі та в Україні, їх вплив на формування подальших світоглядних основ сьогодення;

головні    проблеми, диференціації та    інтеграції наук щодо ЛЮДИНИ як цілісності;

суть діалектичного мислення, творчого аналізу явищ дійсності.

основи процесу наукового пошуку, форми і методи наукового пізнання;

структуру   та      суть   людської   практики,   місце   медичної   діяльності   в оздоровленні та розвитку продуктивних сил суспільства;

ВМІТИ:

   об'єктивно,    на    наукових засадах,  аналізувати будь-які, у тому числі, нестандартні, явища й процеси, причинно-наслідкові зв'язки дійсності;

логічно й послідовно доводити суть власної точки зору, переконань;

визначати місце та роль певного факту у формуванні статусу людини, сенсу діяльності медика, медицини майбутнього.

відрізняти негативні стереотипи діяльності від творчих, неупереджених дій, орієнтуватися на передове у загальнолюдському.

Після закінчення вивчення курсу філософії студенти повинні скласти іспит.


ПЕРЕЛІК

засобів поточного та підсумкового контролю

вмінь, знань та навиків студентів з курсу  

ФІЛОСОФІЇ ТА ОСНОВ ФІЛОСОФСЬКИХ ЗНАНЬ

Поточний контроль знань, вмінь та навиків студентів здійснюється на кожному семінарському занятті шляхом опитування студентів згідно запропонованої теми. Використовуючи методику "малих, або проблемних груп", "експрес-питання відповіді", бесіди, викладач добивається чіткого розуміння висунутої проблеми. Студент повинен знати теоретичний матеріал достатньо для того, щоб справитися з розв'язанням ситуаційних задач, підготувати реферат, відповісти на нестандартне питання.

Після кожного розділу здійснюється підсумковий контроль. Як правило, це контрольна робота чи фронтальне здебільшого "малими групами" та "експрес-відповідями" - опитування студентів на предмет вияву рівня й характеру знань, вміння оперувати ними в нестандартній ситуації. В такий спосіб, незважаючи на порівняно велику кількість студентів, ніхто не залишається поза увагою, всім виставляються оцінки. Підсумкові заняття проводить завідуючий кафедрою та досвідчені викладачі в закріплених групах.

Після закінчення вивчення курсу "Філософія" проводиться іспит в формі усного опитування за білетною програмою.

ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН,

ЯКІ Є НЕОБХІДНИМИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ФІЛОСОФІЇ

Назва дисципліни

Зміст дисципліни, необхідної  для вивчення філософії

Основи економічної теорії:

Релігієзнавство:

Українська та зарубіжна культура:

Мета і функції економічної теорії. Метод економічного аналізу

Матеріальне виробництво. Продуктивні сили та виробничі відносини. Економічні категорії та економічні закони. Економічний спосіб мислення та його роль у розвитку суспільства.

Суспільне виробництво і відтворення.

Людина в системі суспільного виробництва.

Теорія вартості і капіталу.

Власність і форми підприємницької діяльності.

Суть, основні елементи і механізм функціонування ринкової економіки.

Управління економікою.

Суспільне відтворення в цілому.

Основні риси і тенденції розвитку світового господарства. мІжнародно економічна інтеграція.

Філософські та соціальні проблеми вивчення релігії. Соціальна суть релігії.

Сучасні національні релігії.

Світові релігії: специфіка та особливості прояву. Буддизм.

Христянство. Розкол християнства.

Католицизм: особливоссті культу, віровчення та організації.

Православ’я, специфіка, культ, віровчення.

Протестантизм: ранній та пізній періоди його розвитку.

Історія християнської церкви в Україні.

Іслам.

Новітні релігійні рухи.

Теорія культури як наука.суспільна роль культури та огляд культурологічних концепцій.

Культура первісного суспільства.

Стародавній Схід як колиска культури людства.

Культура античної Греції та Риму.

Культура Європи часів Середньовіччя та епохи Відродження

Психологія:

Нормальна фізіологія:

Педагогіка:

Культура Нового та Новітнього часу.

Культура українського народу ХІХ-ХХ століть.

Предмет психології, її завдання, методи та галузі.

Виникнення і розвиток психіки. Свідомість людини.

Діяльність. Психологія вчинку.

Пізнавальні процеси: відчуття, сприймання, пам’ять, увага.

Особистість. Індивідуально-топологічні властивості.

Емоційно-вольова сфера особистості.

Психологія спілкування. Мала група і колектив.

Психологічні особливості управління конфліктом. Інтимні міжособистісні стосунки.

Вчення І.П. Павлова про умовні рефлекси, вищу нервову діяльність, типи ВНД. Вчення І.М. Сєчєнова про рефлекси.

Теорія функціонаьної системи П.К. Анохіна.

Вчення О.О. Ухтомського про властивості домінантного вогнища збуудження.

Значення нервової системи життєдіяльності організму; відділи нервової системи організму людини; загальний план будови головного мозку; інтелектуальна поведінка тварин, навички, інстинкти. Гальмування в корі головного мозку.

Фізіологічна основа відчуттів сприймань, уявлень, уваги, пам’яті, вироблення уимовних рефлексів.

Фізіологічний механізм мовлення.

Характеристика емоцій.

Методи науково-педагогічного дослідження.

Педагогічна діяльність як суспільне явище. Потреби і ставлення свідомості дітей різноманітних вікових груп. Трудове, моральне та естетичне виховання.

Вікова періодизація. Особливості розвитку дітей різних вікових груп.

Принципи виховання.

Соціологія:

Історія України:

Основи права:

Фізика:

Математика:

Хімія:

Всі медико-біологічні та соціально-медичні галузі знання, а також:

Ділова українська мова.

Взаємозв’язок філософії та соціології та особливості предмета соціології.

Форми взаємодії індивідуальної та суспільної свідомості.

Методи соціології. Соціологія знання.

Формування почуттів у суспільстві.

Міжособистісні стосунки. Методи соціоматерії. Поняття соціальної ролі.

Соціальна структура суспільства.

Конфліктологія.

Весь матеріал згідно програми, особливо – становлення україїнської держави з часів УНР, гетьманщини, голодоморів, “сталінщини”, “хрущовської віддиги”, “брежнєвщини”, “горбачовської перебудови”…

Проголошення незалежності України. Криза у всіх сферах життя та шляхи виходу з неї.

Поняття права. Історія держави і права.

Поняття права власності. Форми власності в Україні. Захист права власності .

Основи трудового, цивільного, кримінального, сімейного, процесуального права.

Основний Закон країни і правотворчість.

Класична та посткласична механіка.

Оптика.

Електродинаміка.

Ядерна фізика.

Інтегральне та диференціальне числення.

Неорганічна.

Органічна.

Біохімія.

   

Логіка.

Етика і деонтологія.

Політологія.

Естетика.

ТЕМА 1. СВІТОГЛЯД ЛЮДИНИ І ФІЛОСОФІЯ (2 години)

Проблема пізнання світу та людини - центральна проблема світогляду. Історичні форми та види світогляду. Предмет, структура та соціально-пізнавальні функції світогляду. Суспільний та індивідуальний світогляд. Світогляд і професія лікаря.

Світогляд як система всезагальних знань про світ та людину, форма самосвідомості людини і суспільства щодо соціальних цінностей, моральних критеріїв людської діяльності. Місце філософії в системі культури та науки. Особливості філософського знання. Взаємозв'язок філософії та медицини. Матеріалізм та ідеалізм — основні напрямки розвитку філософії. Проблема пізнання світу.

Проблема методу в філософії. Діалектика і метафізика.

Місце філософських знань в структурі світогляду. Світогляд і філософська думка, культура медика. Сучасна філософія як світогляд і загальний метод пізнання і практичної  діяльності людини. Союз філософії та природничих, медичних, технічних і гуманітарних наук при розв'язанні актуальних проблем сучасного наукового пізнання та суспільного розвитку. Співвідношення філософії з іншими формами суспільної свідомості (моральною, естетичною, релігійною, політичною, правовою). Специфіка релігійної свідомості.

ТЕМА 2. ІСТОРИЧНІ ТИПИ ФІЛОСОФІЇ – (8 годин)

Історія пізнання світу, основні історичні етапи суспільного розвитку, як реальні підвалини існування філософії, її історичних типів. Найважливіші проблеми філософського пізнання:

а) пізнання природи та суспільства;

б) пізнання людини;

в) загальні проблеми пізнання (напрями, методи, можливості,    інтерпретація
результатів).

Становлення філософії країн Сходу (стародавні Китай, Індія). Своєрідність Східної філософії.

Філософські школи в стародавньому Китаї: конфуціанство, даосизм. Конфуціанське розуміння людини, її моральних заповідей, навчання, виховання.

Стародавня індійська філософія: вайшешики, ньяя, джайнізм, буддизм. Джайнізм про звільнення людини від життя та шлях до цього. Буддизм про душу людини, її страждання і формування світової буддистської релігії. Матеріалістичні елементи у філософії чарваків, її гедоністська етика.

Релігійно-філософські основи східних систем самооздоровлення. Самопізнання людини (медитація та йога), як вияв космічної енергії.

Вплив східних релігійно-філософських систем на вітчизняну філософську думку (О.П.Блаватська, Л.М.Толстой, О.І. та М.К. Реріхи...)

Відображення традиційних ідей Східної філософії в розвитку медичного пізнання та лікарської діяльності.

Становлення західно-європейської філософії. Раціонально-теоретичне вивчення природи та людини.

Філософія Стародавньго світу (Греції, Риму). Космоцентризм античної філософії. Проблема співвідношення людини і суспільства: моральної та правової норми. Стихійна диалектика. Гіппократ про людину, природу та причини її хвороб.

Філософія середньовіччя, її релігійно-містична орієнтація. Поширення в схоластичній медицині вчення Галена про пневму, теологічних тлумачень призначення та внутрішню доцільність будови органів людського тіла.

Філософія епохи Відродження, її гуманістичний характер. Боротьба Т.Парацельса проти схоластичної медицини.

Філософія ХУІ-ХУПІ ст. Механіко-матеріалістична картина світу. Дедуктивний метод Р.Декарта. Емпіризм та раціоналізм. Проблема людини у французькій філософії.

Класична німецька філософія. Розуміння свободи. Суперечливість філософії Канта. Проблема науки та моралі. Філософська система та ідеалістична діалектика Г.Гегеля. Антропологічний матеріалізм та гуманізм Л.Фейербаха. Виникнення та розвиток діалектико-матеріалістичної філософії.

ТЕМА 3. ФІЛОСОФІЯ XX СТОЛІТТЯ (2 години)                                                                                                         Характерні риси  суспільно-політичного  життя,  науково-технічного  прогресу,

духовної    культури.    Становлення    релятивістської    наукової    картини    світу.

Раціоналізм та ірраціоналізм. Ідея підсвідомого та несвідомого психоаналізу. Культнауково-технічного   розуму та його противники. Сцієнтизм і технократизм проти антисцієнтизму та антитехнократичних утопій.

Людина  у   світі  техніки. Екзистенціальна філософія та її різновиди. Проблема

сутності  та  існування  людини,  життя  та  її  смерті.   /М.Бердяєв,   С. К'єркегор, М.Хайдегер, Ж.П.Сартр/.

Неопозитивізм і актуальні проблеми зв'язку філософії та науки.

ТЕМА 4. ВІТЧИЗНЯНА ФІЛОСОФІЯ. ФІЛОСОФСЬКА

ДУМКА В УКРАЇНІ (2 години)

Зародження філософії в Київській Русі. Культурно-філософське значення прийняття християнства на Русі. Ідеї суспільно-громадського об'єднання та національної свідомості. Антропологічна спрямованість вітчизняної філософії. Необхідність подолання революційно-демократичного центризму та надмірного звеличення російської філософії.

Творчість Констянтина /Кирила/ Філософа /9 ст./ та її історичне значення.
Патріотична література та стиль філософських роздумів. Реальні стосунки філософії
та богослів'я /ХІ-ХІІ ст./. Реформаційні та гуманістичні тенденції у вітчизняній
філософії  ХУ-ХУІІІ  ст./І.Вишинський, Ф.Прокопович, Г.Сковорода/Матеріалістичні основи розуміння людини та теорії пізнання.
Ломоносов М.В. — засновник науково-матеріалістичної традиції у вітчизняній філософії.

Історичне значення культурно-філософського процесу на Україні у зв'язку з діяльністю Києво-Могилянської та Славяно-греко-латинської академії.

Розвиток філософії у ХУІІІ-ХІХ ст.: засвоєння здобутків класичної західної філософії та проблеми соціально-економічного розвитку Росії. Філософські та суспільно-політичні погляди російських та українських революційних демократів /О.І.Герцен, М.Г.Чернишевський, Т.Г.Шевченко, І.Я.Франко/. Суспільно-політична діяльність С.А.Подолинського, П.Д.Драгоманова, М.Грушевського.

Взаємовплив філософії, природничо-наукового знання та медицини. /І.Я. Дядьківський, І.М.Сеченов, М.І.Лобачевський, І.І.Мечников/.

Російська релігійно-містична філософія XIX ст.: В.Солов'йов, М.Бердяев, П.Флоренський, М.Федоров. Проблеми свободи, особливості людини та духовного об'єднання народів перед викликами історичного часу. Суб'єктивно-ідеалістична філософія /махізм/ в Росії на початку XX ст. Космологічні тенденції у вітчизняній філософії /В.І.Вернадський/. Філософські основи вчення В.М.Бехтерева та І.П.Павлова про психічну діяльність людини.

Проблеми розвитку філософії в Радянський період: втрати і досягнення. Філософські питання сучасної медицини.

ТЕМА 5. ФІЛОСОФСЬКЕ ВЧЕННЯ ПРО БУТТЯ, МАТЕРІЮ, СВІДОМІСТЬ – (4 години)

    Категорія буття: вихідне філософське питання, його світоглядне та методологічне значення. Зміст проблем буття. Буття як сукупна реальність: єдність природи і людини, матеріального світу та людської духовності. Матеріалізм ідеалізм про категорію буття. Буття людини як філософська та науково-медична проблема.

Проблема субстанції. Діалектично-матеріалістичне поняття субстанції.

Категорія матерії та її фундаментальне значення в матеріалістичній філософії та науковому пізнанні. Визначення матерії. Сучасна наука про будову (структуру) і властивості об'єктивного світу. Людський організм органічна єдність природного, біологічного та соціального об'єктивна основа лікарської діяльності. Рух як суттєвий спосіб існування матерії. Зміст поняття "рух", різноманітність форм руху, їх класифікація. Співвідношення форм руху матерії, нижчих та вищих форм. Рух та розвиток. Сутність біологічної форми руху, критика механічного та віталістичного її розуміння. Життєдіяльність людського організму як реалізація єдності всіх форм руху. Простір і час як основні форми буття матерії. Розвиток природничо-наукових уявлень про простір і час. Теорія відносно про єдність матерії, руху, простору, часу. Біологічний простір і час,  їх врахування у лікарській діяльності.

Матеріалізм та ідеалізм про єдність світу. Значення вчення про єдність світу та розуміння сутності хвороби людини.

Категорія "свідомість", її науковий, філософський зміст, значення для аналізу всіх проявів духовно-практичної діяльності людини.

Ставлення матеріалізму та ідеалізму до проблеми свідомості. Критика антинаукових концепцій свідомості: гілозоїзм, фрейдизм, психологічний напрям, вульгарний матеріалізм.

Природничо-науковий аспект свідомості: розвиток нервової системи та людського мозку, взаємозв'язок фізіологічного та психічного. Психіка та свідомість людини.

Соціально-філософський аспект свідомості: проблеми відображення та практичної діяльності людини. Соціальна сутність свідомості. Свідомість та мова.

Свідомість як ідеальне відображення матеріального. Специфіка ідеального, форми ідеального відображення. Суспільна та індивідуальна свідомість, їх єдність та відмінність. Слово як лікувальний фактор. Місце психотерапії в сучасному житті та структурі лікувальної діяльності.

ТЕМА 6. ДІАЛЕКТИКА ТА її АЛЬТЕРНАТИВИ (4 години)

Об'єктивний світ та світ людини. Єдність практичної та теоретичної форм діяльності людства: проблема їх відповідності як пошук ефективних шляхів самореалізації людини. Головна ланка проблеми забезпечення практичної ефективності людської діяльності. Роль пізнання суттєвих властивостей об'єктивної реальності та адекватних їй методів та засобів пізнання. Багатоманітність форм та рівнів пізнання. Діалектика серед інших методів пізнання світу. Діалектика та метафізика - антиподи процесу пізнання.

Діалектика як філософська теорія загальності розвитку та універсальний метод теоретичного освоєння дійсності. Історичні форми діалектики: стихійна, матеріалістична, ідеалістична. Діалектика об'єктивна та суб'єктивна: їх єдність та суперечність. Система та структура діалектики: принципи, закони, категорії.

Принцип загального взаємозв'язку та обумовленості явищ світу. Поняття відношення зв'язку та взаємодії. Багатоманітність зв'язків дійсності, їх структура. Цілісність світу та його прояви, всебічний аналіз предметів та явищ - діалектична вимога пізнання. Здоров'я та хвороба в системі життєдіяльності організму , в системі природних та соціальних зв'язків. Метафізичне тлумачення цього принципу.

Принцип розвитку явищ світу. Поняття розвитку у його співвідношенні з поняттям зміни та руху. Розвиток та прогрес. Дві концепції розвитку. Особливості розвитку в природі та суспільстві. Поняття патогенезу як вияв принципу розвитку в патології. Розвиток людських знань, вчень, науки, визнання їх відносності. Діалектична вимога пізнання. Метафізичне визначення розвитку.

Принцип детермінізму явищ світу. Поняття та зміст детермінізму. Поняття детермінізму, закономірності та закону. Структура сучасного розуміння детермінізму, причинно-наслідкові зв'язки, зв'язки динамічні та статистичні, ймовірні. Закономірність та випадковість. Детермінізм як вияв людської діяльності. Значення сучасного розуміння детермінізму для пізнання проблем патології людського організму, духовного світу людини. Метафізичне та ідеалістичне тлумачення детермінізму.

Закони та категорії діалектики, їх зв'язок та особливості.

Закон єдності та боротьби протилежностей як "ядро" діалектики, як вияв причини, джерела розвитку. Основне поняття закону — діалектична суперечність, його структура та динаміка. Розвиток як процес виникнення суперечностей, їх види, специфіка прояву у природі, суспільстві життєдіяльності людського організму. Хвороба, як єдність та боротьба протилежних процесів: пошкодження фізіологічних механізмів під впливом надмірних подразників та активізації захиснокомпенсаторних механізмів. Єдність та протилежність категорій діалектики: необхідність - випадковість, дійсність - можливість, частина - ціле, внутрішнє -зовнішнє, як вияв специфіки дії закону єдності та боротьби протилежностей. Метафізичне тлумачення цього закону.

Закон взаємопереходу кількісних та якісних змін — розкриття основних форм розвитку шляхом розв'язання діалектичної суперечності. Основне питання закону діалектичний стрибок: його структура. Поняття властивостей, кількості та якості. Здоров'я та хвороба, як якісно різні стани життєдіяльності людини. Категорія міри. Поняття фізіологічної норми, здоров'я. Розвиток та діалектична єдність кількісних та якісних змін. Категорії одиничне-загальне, зміст-форма, суть-явище, як вияв специфічної дії закону взаємопереходу кількісних та якісних змін. Метафізичне розуміння цього закону.

Закон заперечення заперечення — розкриття об'єктивної спрямованості розвитку явищ та процесів світу. Основне поняття закону діалектичне заперечення. Діалектичне та метафізичне заперечення. Структура закону заперечення, наступність та повторюваність у розвитку. Місце заперечення та наступності в життєдіяльності людини, при переході від здоров'я до хвороби і навпаки. Категорії причина-наслідок, необхідність-випадковість, необхідність-свобода, як прояв дії закону заперечення заперечення. Метафізика про цей закон діалектики.

Категорії діалектики, їх специфіка як засобу науково-медичного пізнання: розвиток нозології, етіології, профілактики, морфо-функціонального напрямку, медичного діагнозу. Загальність вимог діалектичної логіки. Стратегія і тактика лікарської діяльності.

ТЕМА 7. ДІАЛЕКТИКА ЯК МЕТОДОЛОГІЯ ПІЗНАННЯ                                        І РОЗУМІННЯ (4 години)

Пізнання світу як філософська проблема, її відмінність від буденного та конкретного, наукового процесу пізнання. Матеріалізм та ідеалізм про пізнання світу. Скептицизм та агностицизм. Труднощі пізнання і необхідність їх філософського розгляду.

Пізнання як відображення та практична діяльність людини. Обмеженість метафізичного матеріалізму у тлумаченні пізнання: споглядальний характер, однобічність, виключний титаризм. Діалектичний принцип відображення. Суб'єкт та об'єкт пізнання. Соціально-історична природа пізнання. Практика, як основа, рушійна сила і мета пізнання. Єдність теорії і практики.

Діалектичний характер процесу пізнання: його рівні та форми. Чуттєве пізнання та абстрактне мислення: їх можливості та обмеженість. Інтуїція специфічний вид синтетичного, раціонального пізнання. Критика сенсуалізму та раціоналізму. Медичний діагноз як специфічний прояв діалектики процесу пізнання. Проблема істиності знань: діалектика абсолютного та відносного в знаннях. Конкретність знань. Практика критерій істини. Критика догматизму та релятивізму. Істина, оцінки та цінності. Плюралізм та істина.

Наукове пізнання, його специфіка, емпіричний та теоретичний рівні. Форми організації та розвитку наукового пізнання: проблема, науковий факт, ідея, принцип, гіпотеза, теорія. Проблема побудови загальної теорії в сучасній медицині. Теорія загального адаптаційного синдрому Сельє.

Методологія наукового пізнання. Проблема класифікації методів пізнання: емпіричні, теоретичні, загально-філософські. Методологічне значення матеріалістичної діалектики для сучасного медичного пізнання. Методи медичного дослідження на тлі сучасних наукових знань про організм людини як багаторівневу систему, що самоорганізується та саморегулюється.

Соціальне пізнання: його специфіка. Суб’єкт та об'єкт соціального пізнання. Роль групових інтересів та соціальних традицій, установок у пізнанні соціальних явищ. Пізнання історії українського народу: філософські та соціологічні аспекти. Проблема об'єктивності істини та її критеріїв у соціальному пізнанні. Пізнання медичних проблем. Пізнання та соціальна прогностика. Недостатність методології та вузько-емпіричного пізнання.

ТЕМА 8. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ.

СУСПІЛЬСТВО, ЯК СИСТЕМА, ЩО РОЗВИВАЄТЬСЯ.

ЕКОЛОГІЯ І МЕДИЦИНА (4 години)

Місце знань про суспільство в сучасному інформаційному світі, їх роль у діяльності спеціаліста - лікаря. Специфіка соціальних знань, філософсько-теоретичного рівня зокрема.

Історія соціально-філософського пізнання, основні напрямки: релігійно-ідеалістичний та матеріалістичний. Вульгарно-матеріалістичне розуміння суспільних явищ (географічний та економічний детермінізм).

Класова однобічність та утопізм історичного матеріалізму як соціальної тенденції.

Філософське розуміння історії — синтез сучасного світового наукового пізнання суспільства кінця XX ст. Плюралізм соціальних теорій та ідей замість об'єктивізму та класової однобічності.

Суспільство складна система, що сама розвивається. Поняття соціального. Взаємозв'язок природи та суспільства: їх єдність та відмінність. Історія діалектики природи та суспільства, сучасні екологічні проблеми — наслідок технічної експансії  та ігнорування базисної цінності існування суспільства. Значення соціально-наукового розуміння цих проблем для охорони здоров'я нинішнього та майбутніх поколінь.

Структура суспільства людина в її суспільних зв'язках, єдність диференціальних та інтегральних процесів, елементів соціальних інститутів та їх взаємовідносини (індивідуалізм та колективізм).

Соціально-культурні елементи структури суспільства: індивід, статево-вікова диференціація, родина, нація та її звички, традиції, менталітет.

Соціально-економічні, політичні та духовні елементи структури суспільства:

а) форми праці та власності на засоби виробництва, його продукти та їх розподіл,
обмін, споживання;

б) державний устрій, політичні об'єднання, організації та партії;

в) релігійна система, школа,   національний менталітет (національна культура,
історична пам'ять).

Багатозначність і специфічність зв'язків та відносин між структурними елементами суспільства. Сфери суспільного життя: соціальна, економічна, політична, духовна, їх взаємозв'язок та відносна самостійність функціонування. Розвиток цих сфер як сукупний результат дії та взаємодії його структурних елементів для забезпечення прагнень, намірів людей та їх об'єднань.

Поняття суспільного буття та суспільної свідомості. Філософське визначення матеріального та ідеального, об'єктивного та суб'єктивного в суспільстві: їх єдність, суперечність, перехід (гносеологічний та соціологічний аспекти).

ТЕМА 9. ЛЮДИНА ТА її ДІЯЛЬНІСТЬ (2 години)

Життя та діяльність людини як предмет науки і філософії. Онтологічний статус людини та її духовні пошуки. Природа, сутність та призначення людини.                   Розвиток людини.

Критика біологізаторських та соціологізаторських тлумачень людини.

Наукові дані про біогенні фактори антропосоціогенезу. Роль праці у становленні та розвитку людини і суспільства. Діалектика природного, біологічного та соціального в людині. Людина і суспільство: цінність людини, структура суспільних відносин. Світ людини як прояв багатоманітності форм її діяльності.

Матеріально-виробнича діяльність людини. Матеріальне виробництво: його структура, призначення. Зміна місця людини у виробництві. Виробництво і здоров'я людини, професійні хвороби. Сучасний науково-технічний прогрес та його вплив на людину і суспільство.

Соціально-економічна діяльність людини. Природа і суспільство: їх єдність, суперечливість. Пізнання законів природи та їх відповідальне використання головна умова соціального прогресу. Соціальне перетворення як пошук ефективності діяльності людського суспільства. Традиції та новації у суспільному житті: зв'язок загально-людського та національного. Сучасне екологічне становище людства як наслідок виробничої діяльності і пошук шляхів його розв'язання. Екологічні аспекти розвитку медицини та охорони здоров'я людини. Лікувально-профілактична діяльність, як вид діяльності людини, її соціальне призначення та форми прояву. Соціальні та професійні проблеми розвитку медицини та охорони здоров'я людини, місце сучасного лікаря у їх розв'язанні.

Духовна, пізнавальна діяльність людини: мета, основні засоби, найважливіші проблеми. Сенсуалізм та раціоналізм у історії пізнання. Природні та штучні засоби пізнання. Раціональне та ірраціональне. Соціальні функції науки. Місце медичної науки в структурі пізнавальної діяльності людини. Пізнавальна діяльність людини та суспільна практика. Моральна оцінка пізнання.

Характер творчої діяльності людини (наукової, естетичної, виробничої). Пізнання об'єктивних законів природи і суспільства, гуманістичних норм людського співжиття. Створення нових взірців техніки та технології, художня творчість — об'єктивний потенціал суспільного прогресу людства. Культурно-гуманістичний зміст творчої діяльності людини. Місце творчості у людській діяльності.

Проблема індивідуального життя та здоров'я людини. Самоцінність людського життя. Людина та людство. Сенс життя.

ТЕМА 10. ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА РОЗВИТОК СУСПІЛЬСТВА. ЛЮДИНА І КУЛЬТУРА (2 години)

Структура суспільної діяльності реальна основа функціонування та розвитку суспільства. Єдність матеріального та ідеального. Суб'єкт соціальної діяльності-людина та об'єднання людей, нація, клас, держава, людство. Основні форми, сфери суспільного життя як наслідок багатоманітності форм та цілей соціальної діяльності людини. Форми детермінації суспільного життя: виробничо-економічна, соціально-політична, духовно-етична. Соціальна закономірність та свобода людини. Роль особистісного інтересу, власності та підприємливості у їх функціонуванні.

Визначальна роль матеріального виробництва у житті суспільства та його розвитку. Структура матеріального виробництва: продуктивні сили та виробничі відносини. Місце природи у суспільному виробництві: діалектика взаємозв’язків природи і суспільства, її вплив на функціонування суспільства. Розвиток технічного та технологічного базису продуктивних сил суспільства. Екологічна проблема та науково-технічний прогрес. Перспективи функціонування та розвитку суспільства. Економіка — соціальний чинник гуманістичної спрямованості матеріального виробництва.

Людина та її праця (жива й уречевлена) головний елемент продуктивних сил суспільства.   Зміна  місця  людини   в  матеріальному  виробництві,   як  результат зростання ролі свідомості щодо продуктивних сил суспільства, особливо в сучасних умовах. Вимоги сучасного виробництва до людини і соціальні проблеми охорони здоров'я людини.

Виробничі відносини, як основа реальної структури соціуму: їх структура і значення для функціонування та розвитку суспільства. Цивілізаційні основи господарської діяльності суспільства: самовідтворювані відносини власності та влади, управління, праці, форм спілкування — основа соціальної діяльності.

Соціально-політична детермінація суспільного життя: самовідтворення сім'ї, роду, нації, класу, народу, держави та стосунків між ними. Соціальне значення соціальних норм поведінки й почуттів гуманізму, егоїзму, націоналізму, патріотизму, соціальної справедливості для збереження стабільності функціонування суспільства.

Духовно-етична детермінація суспільного життя на основі загальнолюдських цінностей та етичних норм співжиття людей. Діалектика загальнолюдського, національного, класового елементу у духовному житті суспільства, як відображення спільного буття, історичного досвіду (історична пам'ять) як вищий регулятор соціальної діяльності людей. Духовне виробництво: процес виробництва, розподілу та використання духовних цінностей.

Духовні цінності, як форма ідеального (духовного) освоєння світу людиною; наукове, етичне, естетичне, як сукупність знань, традицій, система освіти та виховання, мова (національна, спеціально-наукова, машинна) та засоби духовної комунікації.

Діалектика матеріального та духовного виробництва, як складова частина функціонування й розвитку суспільства. Соціальна криза нашого суспільства наслідок глибинної деформації базових підвалин суспільства, вираз історичної потреби соціального прогресу.

Проблема розвитку суспільства: детерміністський та ймовірнісний підходи. Ймовірна та цивілізаційна-моделі аналізу суспільного розвитку. Соціальний прогрес і розвиток людини, засоби її духовної культури. Духовна культура сучасного лікаря.

ТЕМА 11. СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ – (2 години)

Суспільне буття і суспільна свідомість, їх діалектика. Структура суспільної свідомості. Особливості та взаємозв'язок елементів суспільної свідомості. Суспільна свідомість та суспільна ідеологія. Співвідношення суспільної та індивідуальної свідомості. Соціальні функції та особливості політичної і правової свідомості. Завдання політичного і правового виховання людей.

Наука як сукупність об'єктивно достовірних знань, вид духовної діяльності, особливий соціальний інститут. Теоретичний зміст та матеріальноорганізаційні форми її розвитку. Наука, як частина культури. Наука і матеріальне виробництво. Функції науки. Універсальний характер наукового пізнання.

Поняття моралі, її походження, суть та громадські функції. Моральні принципи, норми, погляди, традиції. Моральна свідомість і моральні стосунки. Роль моралі у розвитку суспільства. Взаємозв'язок моралі з іншими формами суспільної свідомості. Мораль і політика. Мораль і право. Моральна відповідальність особистості. Основні категорії моральної свідомості: добро, зло, честь, совість, обов'язок, справедливість, гуманність, порядність, сенс життя.

Особливості релігійної свідомості. Основні елементи релігії. Релігія і теологія. Соціальні функції та роль релігії. Релігія та атеїзм.

Естетичне освоєння світу людиною. Художнє пізнання і мистецтво. Суспільні функції мистецтва. Єдність естетичного і морального в мистецтві. Мистецтво і наука. Мистецтво і релігія. Мистецтво і політика.

Художній образ як особлива форма відображення дійсності. Проблема форми та змісту у мистецтві. Види мистецтва. Естетичне виховання особистості.

ПЕРЕЛІК НАОЧНИХ ЗАСОБІВ ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ З ФІЛОСОФІЇ

ДІАПОЗИТИВИ:

  1.  Матерія та основні форми її існування.
  2.  Діалектика як вчення про всезагальний зв'язок та розвиток.
  3.  Як людина пізнає навколишній світ?
  4.  Суть діалектико-матеріалістичного розуміння суспільства.
  5.  Джерела та рушійні сили розвитку суспільства.
  6.  Духовне життя суспільства. Наука і культура. Форми суспільної свідомості.
  7.  Суспільний прогрес та глобальні проблеми людства.

СЛАЙДИ:

  1.  Матеріальність світу.
  2.  Елементи чи частинки?
  3.  Біоніка і космос.
  4.  Життя клітини.
  5.  Походження людини.
  6.  Походження свідомості.
  7.  Чи людина пізнає навколишній світ?
  8.  Закони матеріалістичної діалектики.
  9.  Категорії матеріалістичної діалектики.

КІНОФІЛЬМИ:

"Суспільство і природа" "Шляхом гуманізму"

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ЛЕКЦІЙ

ДЛЯ СТУДЕНТІВ ІІ КУРСУ МЕДИЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ №1,2,3

(СПЕЦІАЛЬНОСТІ – „ЛІКУВАЛЬНА СПРАВА”, „ПЕДІАТРІЯ”,

„КЛІНІЧНА ФАРМАЦІЯ”)

п/п

Назва теми

Кількість

годин

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

Філософія та свідомість людини

Філософія стародавнього світу. Філософія середньовіччя

Філософія епохи Відродження та Нового часу

Філософія ХІХ століття

Філософія ХХ століття. Вітчизняна філософія

Філософське вчення про буття, матерію та свідомість

Діалектика та її альтернативи

Філософське вчення про пізнання. Наукове пізнання

Суспільство як система, що розвивається

Діалектика природи і суспільства. Сучасна екологічна ситуація та розвиток медицини (філософський аспект)

Проблема людини в філософії та природознавстві (діалектика

біологічного та соціального). Проблема особистості у філософії та медицині

2

2

2

2

2

2

4

2

2

2

2

2

                                                                                                  Всього:        26

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

ДЛЯ СТУДЕНТІВ ІІ КУРСУ МЕДИЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ №1,2,3

(СПЕЦІАЛЬНОСТІ – „ЛІКУВАЛЬНА СПРАВА”, „ПЕДІАТРІЯ”,

„КЛІНІЧНА ФАРМАЦІЯ”)

п/п

НАЗВА ТЕМИ

Кількість годин

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

7.          

Філософія: світ -людина-сенс життя

Історичні типи філософії

Проблема співвідношення матерії та свідомості

Діалектика та її альтернативи

Теорія пізнання та лікарська діяльність

Співвідношення суспільства і природи. Екологія і медицина

Проблема особи та особистості у філософії та медицині.

Світ людських цінностей

4

6

4

6

6

4

6

                                                                       Всього:  36

ПЕРЕЛІК ТЕМ, ЯКІ ВИДІЛЕНІ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ

СТУДЕНТАМ ІІ КУРСУ МЕДИЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ №1,2,3

(СПЕЦІАЛЬНОСТІ – „ЛІКУВАЛЬНА СПРАВА”, „ПЕДІАТРІЯ”,

„КЛІНІЧНА ФАРМАЦІЯ”)

п/п

Назва теми

Кількість

годин

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

7.               8.

Історичні форми світогляду. Рівні світогляду. Проблема синтезу медичних знань

Особливості “філософії серця” в Україні, космологічних тенденцій, ірраціоналістичної філософії ХХ століття

Проблеми матерії у філософії та в медицині

Єдність діалектики, логіки і теорії пізнання

Гносеологія та проблеми діагнозу. Наукове пізнання

Суспільсво як система. Суспільство і природа. Екологічні проблеми сучасності

Проблема людини та особистості у філософії та в медицині

Світ людських цінностей. Людина і культура

6

6

6

6

6

6

6

4

Всього:     

46

РОБОЧІ ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ

ТЕМА 1.СВІТОГЛЯД ЛЮДИНИ ТА ФІЛОСОФІЯ  – (2 год)

1 .Філософія та свідомість людини:

а) поняття світогляду , його історичні типи та форми .Плюралізм світоглядів;

б) структура та функції світогляду. Особливості переконань;

    в) філософія як загальнотеоретична основа світогляду, її предмет, головні питання, функції.

2. Філософія як форма суспільної свідомості:

а) особливості філософії як форми суспільної свідомості. Філософія та наука.
Філософія й медицина;

б) система соціальних цінностей як філософська проблема.

МЕТА вивчення теми: на основі відомого матеріалу з суспільствознавства поглибити зміст світобачення , навчитися свідомо ставитися до освоєння світу, почати формування принципів світорозуміння.

ОСНОВНА навчальна проблема: Протилежність між об'єктивним змістом людського досвіду та суб'єктивно-діяльним способом його формування.

ПРОВІДНА ІДЕЯ: Пізнання та освоєння світу - основа його відображення на основі практичного перетворення, а також постінтуїтивного сприйняття, що супроводжується емоціями, вірою, оцінкою, цінностями.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: людина, пізнання, світовідчуття, світосприйняття, світоуявлення, світорозуміння, цінність, оцінка, переконання, віра, переживання, знання,  світогляд,  міф,  релігія,   філософія,  закономірність,  закон,  матеріалізм, ідеалізм, агностицизм, відображення, наука, медицина.

Головна увага звертається на єдність пізнавальної, ціннісної та спонукально-діяльної установки людської діяльності. Рівні: емоційно-психологічний, в результаті якого формуються світовідчуття та пізнавально-інтелектуальний, що спричиняє світорозуміння.

Світогляд - система   знань,   поглядів,   переконань,   віри,   принципів, цінностей, сумнівів з боку основних питань філософії, розвитку світу та місця в ньому людини.

За ступенем загальності розрізняють: світогляд особистості, груповий, професійний, національний, класовий, загальнолюдський.

За ступенем історичного розвитку: античний, середньовічний, епохи феодалізму, капіталізму, суперечності " комуністичного світогляду".

За ступенем теоретичної зрілості: стихійно-повсякденний -" життєйський "     і теоретичний, філософський світогляд.

    Світоглядні форми : міфологія, релігія, філософія. В структуру світогляду входять ще "пам'ять віків ", життєвий досвід, традиції, теоретичні тлумачення (крім зазначених у дефініції).

Особливості філософії ( щодо науки, медицини тощо ), її функції (експлікації, систематизації, критична, інтеграції, світоглядна, методологічна, гносеологічна, евристична, прогностична, етична і т.д.).

ТЕМА 2. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ (2 год.)

1. Філософія Стародавнього Сходу:

а) епоха "бродіння розуму" в Індії та "царств, що борються" в Китаї;

б) буття і небуття, їх суть та взаємозв'язок. Розумоосягнення (раціоналізм): його
межі та методи;

в) людина у філософії та культурі Стародавнього Сходу.
     
2. Древньогрецька філософія: космоцентризм:

а) космологізм та онтологізм античної класики;

б) проблема нескінченності та розвитку античної діалектики, проблема буття;

в) філософія досократиків, Сократа, Платона, Арістотеля, стоїків та Епікура,
особливості етичних вчень.

3. Філософія Стародавнього Риму.

МЕТА: вивчення теми: На основі даних історії Стародавнього світу, політичних та економічних ідей ознайомитися з філософською культурою епохи рабовласницького суспільства, осягнути етичні вчення, виробити власний підхід до оцінки значення тодішньої епохи для сучасності.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність думок дослідників щодо взаємовпливу духовних культур різних країн, взаємодії людини і природи.

ПРОВІДНА ІДЕЯ: Осягнення суті макро- та мікрокосмосу, субстанційних основ Всесвіту, суперечність між рухом та спокоєм через пізнання ЛЮДИНИ як "міри всіх речей" (Протагор).

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: комунікація, космос, буття, субстрат, субстанція, світобудова, онтологія, філогенез, душа і тіло, етичний раціоналізм, мораль, етика, атомізм, апорії, логіка, риторика, політика.

Виникнення філософії тривалий процес виявлення філософського змісту на тлі "міфологічного негативу". В ІНДІЇ цей шлях пролягав через опозицію брахманізму, що зберіг значну частину ритуалу ВЕД збірників гімнів на честь богів. У Китаї першими "опозиціонерами" традиційних общинних стосунків виступили бродячі мудреці в епоху "Чжаньго" "царств, що боролися". Поступово формуються філософські школи — чарвака, джайнізм, буддизм, ньяя, вайшешики, міманса, санкхья, веданта, йога — в Індії та конфуційство й даосизм — у Китаї.

Буття і небуття (сат і асат в Індії) — організує та дезорганізує начала космосу. ДАО (Китай), як надбуття. "Аджнянавада" — "агностицизм" та "прамавада" — вчення про засоби пізнання — Індія. Моїсти "гностика", нумерологічний та протологічний напрямки.

Проблема людини. Персоніфікація богів. ПУРУША — модель космосу й людської спільності (Індія), подібне — Бог ПАНЬГУ (Китай).

Мілетська школа, піфагорійці, Геракліт, Емпедокл — Ст. Греція. Стихійна діалектика. Онтологізм елеатів. Апорії Зенона. Атомістика.

Особливості філософії сократиків, Арістотеля, стоїків, Епікура.

Специфіка еллінізму в Римі. Ціцерон та Лукрецій Кар.

ТЕМА 3. ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА НОВОГО ЧАСУ - (2 год.)

Середньовічна філософія, як синтез християнського одкровення й античної філософії.

2.Полеміка номіналізму та реалізму. Проблема душі та тіла, розуму і волі.

3.Особливості  ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ  та НОВОГО  ЧАСУ.   Гуманізм  та
проблема   унікальної   індивідуальності.    Філософія   Ф.Бекона,   Р.Декарта,
Т.Гоббса, Б.Спінози. Філософія в епоху ПРОСВІТНИЦТВА.

МЕТА вивчення теми: На основі аналізу феодального та буржуазного способів життя зіставити тенденції в розвитку філософії цих епох.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність в світоглядних орієнтаціях та їх результатах від речово-предметного образу реальності (рабовласницький лад) до образу реальності "за образом і подобою духу" (феодальний), а від нього до реабілітації "природньої людини" (буржуазний спосіб життя).

ПРОВІДНА ІДЕЯ: Спосіб життя опосередковує зв'язки філософії та науки, філософії й релігії, формує натурфілософію чи релігійний світогляд, викристалізовує методологічну функцію філософії.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: "духовна" людина, патристика, містика, ірраціоналізм, святе письмо, "світське", номіналізм, реалізм, теологія, авероїзм, томізм, індукція, дедукція, модуси, монади, причинність тощо.

Природа і людина, як творіння бога. Синтез християнського одкровення й античної філософії. Проблема сутності та існування. Ранній та пізній номіналізм і реалізм. Поміркований реаліст Фома Аквінський систематизатор середньовічної схоластики. Особливості номіналістської критики томізму: пріоритет волі над розумом. Ставлення до природи та людини. Сакральність історичного буття. Філософія у Візантії (ІУ-ХУ ст.).

Відродження гуманізму та проблема унікальної індивідуальності. Людина, як творець     самої     себе.     Апофеоз     мистецтва     і     культ     художника-творця. Антропоцентризм і проблема особистості. Пантеїзм, як особливість натурфілософії.

Відродження. Тлумачення діалектики. Микола Кузанський і принцип співпадіння протилежностей. Вихреподібність утворення планет, нескінченний Всесвіт Коперника і Бруно. Геліоцентризм. Роль медицини у формуванні поняття закономірних детермінацій, поняття матеріальних зв'язків між природою та суспільством.

Наукова революція та філософія в XVII ст.: Ф.Бекон — номіналізм та емпіризм. Знання це сила. Розробка індуктивного методу. Суб'єктивні особливості свідомості, як джерело заблуджень. Р.Декарт — очевидність, як критерій істини. Суть дедуктивного методу. Метафізика Декарта — субстанції та їхні атрибути. Вчення про вроджені ідеї. Номіналізм і матеріалізм Т.Гоббса. Спіноза — вчення про модуси та субстанції, причину. Лейбніц вчення про множинність субстанцій, монади, несвідомі уявлення. "Істини розуму" та "істини факту". Зв'язок гносеології з онтологією у філософії XVII ст.

 Філософія ПРОСВІТНИЦТВА і метафізичний матеріалізм. Соціально-історичні передумови ідеології ПРОСВІТНИЦТВА. Боротьба проти метафізики. Суспільство правовий ідеал ПРОСВІТНИЦТВА. Колізія "приватного інтересу" й "загальної справедливості". Проблема випадковості й необхідності. Просвітницьке тлумачення людини: Гельвецій, Кондільяк, Дідро, Гольбах. Проблема природного і соціального. Значення її вирішення для медицини.

ТЕМА 4. ФІЛОСОФІЯ XIX СТОЛІТТЯ - (2 год.)

  1.  Імануїл Кант: від субстанції до суб'єкта, від буття до діяльності.
  2.  Післякантівська   класична   німецька   філософія.   Діалектика   та                                                                                                                                                                                                                                         принцип історизму. Антропологічний матеріалізм Л.Фейербаха.

  3.  Формування  філософської  позиції марксизму.  Матеріалістична  діалектика (загальний огляд).

МЕТА вивчення теми: Поглибити знання класичної німецької філософії, суті діалектики та метафізики; ознайомитися з особливостями марксистського світогляду, змістом матеріалістичної діалектики.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність між діалектичним та метафізичним способом мислення.

ПРОВІДНА ІДЕЯ: Необхідність діалектичного мислення для розуміння проблем науки і практики, розкриття світоглядної й методологічної функцій філософії, зокрема для медицини.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: суб'єкт, діяльність, явище, необхідність, всезагальність, апріорні форми буття, "річ у собі", об'єктивне, суб'єктивне, субстанція-суб'єкт, онтологія суб'єкта, самосвідомість, саморефлексія, філософія тотожності, інтелектуальна інтуїція, "абсолютне поняття", тотожність мислення і буття, філософська антропологія.

Обґрунтування Кантом всезагальності та необхідності наукового знання. Простір і час — апріорні форми чуттєвості. Міркування і проблема об'єктивного пізнання. Міркування і розум. Синтетичні судження апріорі. Явище та "річ у собі". Природа людини та свобода. Порівняння докритичного й "критичного" періодів у діяльності Канта.

Післякантівська класична німецька філософія. Історія, як спосіб буття суб'єкта. Суб'єктивний ідеалізм Фіхте. Діяльність. "Я", як початок усього сущого. Діалектика Фіхте. Натурфілософія Шеллінга. Діалектичний метод Гегеля. Система Гегеля. Абсолютна тотожність мислення і буття. Завдання філософії доведення розвитку світу в поняттях. Суперечність між методом та системою в філософії Гегеля. Значення філософії Гегеля для розуміння методології синтезу наукових знань, інтеграції наук (у тому числі медичного профілю).

Антропологічний матеріалізм Л.Фейербаха. Розгляд людини, як цілком сформованої біологічної істоти. Фейербах та християнська релігія. Антропотеїзм (людинобожжя) Л.Фейербаха.

Формування філософської позиції К.Маркса. Соціально-економічні передумови, теоретичні джерела, природничо-наукові основи виникнення марксиської філософії. Філософія "на службі історії". Філософський аналіз економічної теорії. Відчужена праця та суспільство відчуженої людини. Універсальність людини. Філософія природи Ф.Енгельса.

Матеріалістична ідея практики. Свідомість та ідеологія. Нова концепція історії. Структура суспільства. Людина, як суб'єкт історії. Розуміння та вирішення проблеми свободи. Концепція діалектики. Можливі "за" і "проти" при однобокому підході до марксистської філософії — вульгаризації, спрощенні, а також абсолютизації та "проекції" на сучасність. Значення філософії XIX ст., становлення і розвиток наукової медицини.

ТЕМА 5. ВІТЧИЗНЯНА ФІЛОСОФІЯ  - (2год.)

  1.  Зародження   філософії   в   Київській   Русі.   Антропологічна   спрямованість
    вітчизняної філософії.
  2.  Стиль  філософських роздумів в ХІ-ХІІ ст.  Реформаційні та гуманістичні
    тенденції у вітчизняній філософії ХУ-ХУПІ ст.

Вітчизняна філософія у ХІХ-ХХ ст.

МЕТА вивчення теми: Дослідження справжніх витоків вітчизняної філософії, джерел та змісту її самобутності, а також зв'язків з філософською культурою інших народів.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність між твердженнями про „другорядність" української філософської думки та її самобутність.

ПРОВІДНА ІДЕЯ: Соціально-економічні, політичні та культурні зв'язки різних народів відображаються на їх філософії навіть за умов специфічного менталітету кожного з них.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: східнослов'янський терен, пантеон, язичництво, "сакральний", "філософія серця", містика, космізм.

Культурно-філософське значення прийняття християнства на Русі. Ідеї суспільно-громадського об'єднання та національної самосвідомості. Антропологічна спрямованість вітчизняної філософії. Необхідність подолання революційно-демократичного центризму та надмірного звеличення російської філософії.

Творчість Костянтина (Кирила) Філософа (9 ст.) та її історичне значення. Патріотична література та особливості філософського стилю. Реальні стосунки філософії та богослов’я (ХІ-ХІІ ст.). Реформаційні та гуманістичні тенденції у вітчизняній філософії ХУ-ХУП ст. (І.Вишенський, Ф.Прокопович, Г.Сковорода).  Матеріалістичні основи розуміння людини. М.В.Ломоносов і науково-матеріалістична тенденція у вітчизняній філософії. Діяльність Києво-Могилянської академії (П.Могила).

Розвиток філософії у ХУШ-ХІХ ст.: засвоєння здобутків західної філософії та проблем соціально-економічного розвитку Росії. Філософські погляди російських та українських демократів. Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства (Шевченко, Гулак, Костомаров, Куліш, Білозерський, Посяда, Навроцький). Діяльність Подолинського, Сковорцова, Драгоманова, Грушевського, науковців Дядьківського, Сеченова, Лобачевського, Мечникова. Релігійно-містична філософія Соловйова, Бердяева. Позитивізм Лесевича, релігійний містицизм Грота, Козлова. Особливості філософії Гілярова, Зеленогорського, Ганкевича, Твардовського, Чижевського, Мірчука, Іщака, Конрада, Левинського, Тудора.

ТЕМА 6. ФІЛОСОФІЯ XX СТОЛІТТЯ (2 год.)

  1.  Сціентичний напрямок в зарубіжній філософії.
  2.  Антропологічний напрямок і проблема буття людини.
  3.  Релігійно-містична філософія XX століття.
  4.  Соціально-психологічна орієнтація в філософії XX століття.

МЕТА вивчення теми: Підвести студента до розуміння складності світу та його пізнання, обумовлену цим багатоманітність поглядів та підходів.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Світ єдиний по своїй суті, а підходи до його осягнення суперечливі до протилежностей. Яка точка зору більш наближена до істини об'єктивних процесів та чому?

ПРОВІДНА ІДЕЯ: Синхронізація поглядів пов'язана з узгодженням інтересів та переконань. Однобокість підходу до оцінки явищ світу дає й буде давати різнобічні уявлення про системність та функціонування підсистем, елементів і світу як цілого.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: сцієнтизм, позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм, антропологізм, філософська й медична антропологія, екзистенціалізм, інтенціональність, екстериоризація досвіду, "філософія життя", ніцшеанство, неотомізм, спіритуалізм, одкровення, ірраціоналізм, прагматизм, неофрейдизм, лібідо, табу.

Становлення і розвиток некласичної та посткласичної філософії. Проблема національного. Проблема знання та мови. "Воля замість розуму". Нова картина світу та ідея творчої еволюції. Світ "через призму відчуттів". Несвідоме та психоаналіз.

Дискусія навколо метафізики. Задум створення філософії, що "перевіряється". Принцип верифікації. Принцип фальсифікації. Розуміння мови в неопозитивізмі. Філософське знання про неопозитивізм, структуралізм, герменевтику. Мова й світ, мова та свідомість. Від аналізу мови й знання до соціально-моральних проблем.

Новий поворот до людини. Відчуження людини в період соціальної кризи. Існування людини та її сутність. Буття людини та буття світу. Людина, як унікальна істота. Буття між життям і смертю. Гранична ситуація та сучасне людство.

Представники релігійної філософії та причини їхнього впливу. Орієнтація та переорієнтація релігійної філософії. Проблема доказу буття бога. "Поворот до людини" класичне та некласичне в релігійній філософії. Проблема добра і зла. Проблема єдності науки й релігії, віри та розуму.

"Філософія життя": Шопенгауер, Ніцше. Нова картина світу у філософії Бергсона, Шпенглера, Дільтея. Несвідоме та психоаналіз у Фрейда, Юнга, Адлера, у неофрейдистів Райха, Маркузе, Поллака, Фромма. Психоаналіз в медицині.

ТЕМА 7. ФІЛОСОФСЬКЕ ВЧЕННЯ ПРО БУТТЯ, МАТЕРІЮ

                 ТА СВІДОМІСТЬ(4 год.) Лекція (1/ 2год.)

1. Філософський сенс проблеми буття. Основні форми та діалектика буття.

2. Категорія "матерія".  Сучасна наука про системно-структурну організацію
матерії.

МЕТА вивчення теми: Дати головні моменти вчення про буття, допомогти вникнути в сенс людського існування, проаналізувати головні опосередкування розумної сутності Всесвіту на рівні людської екзистенції.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність об'єктивного та суб'єктивного в людській діяльності, процесу "самопроекції" у пізнанні.

ПРОВІДНА   ІДЕЯ:   Складність   людського   буття,   суперечності   сутності   та існування    спонукають    до    постійного    пошуку    способів    пізнання    світу    й самоусвідомлення місця в ньому людини.

 ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: буття, матерія, свідомість, простір, час, рух, спокій, саморефлексія, система, структура, онтологія, вульгарний матеріалізм, психофізіологічний паралелізм, біхевіоризм, фрейдизм, біологічні та суспільні просторово-часові зв'язки.

Життєві корені та філософський сенс проблеми буття. Світ є, був і буде. Буття світу — передумова його єдності. Світ, як сукупна реальність. Категорія буття у філософії. Особливості роздумів про буття. Основні форми та діалектика буття. Буття, як всезагальне, одиничне та особливе. Буття речей, процесів, станів природи. Буття вироблених людиною речей. Буття людини у світі речей. Специфіка людського буття. Буття індивідуалізованого духовного. Буття об'єктивізованого духовного.

Поняття матерії. Категорія матерії, її визначення. Діалектико-матеріалістичне та метафізичне розуміння матерії. Методологічне значення визначення матерії.

  Сучасна наука про  системно-структурну  організацію  матерії.  Рівні  організації неживої природи. Уявлення про будову матерії на біологічному та соціальному рівнях.

Поняття руху. Зв'язок матерії та руху. Основні типи та форми руху матерії. Якісні особливості та взаємозв'язок форм руху матерії. Простір і час, поняття та зміст. Реляційна та субстанційна концепції простору й часу. Взаємозв'язок простору-часу й матерії, що рухається. Проблема розмірності (вимірності) простору-часу та його нескінченності. Якісна багатоманітність форм простору-часу у неживій природі. Особливості біологічного та соціального простору і часу. Значення розуміння цих особливостей для теорії й практики в медицині.

ТЕМА8. ФІЛОСОФСЬКЕ ВЧЕННЯ ПРО БУТТЯ, МАТЕРІЮ ТА СВІДОМІСТЬ Лекція 2. (2 год.)

  1.  Розвиток форм відображення.
  2.  Поняття, ознаки та структура свідомості, її соціальна сутність.
  3.  Свідомість та мозок. Психофізіологічна проблема в науці та в філософії.

МЕТА вивчення теми та основні поняття визначенні на попередній лекції. Зосереджується увага на постановці проблеми свідомості в філософії, розвитку форм відображення: механічної (зміни не закріплюються), фізичної (відбуваються структурні зміни, які закріплюються), хімічної та біологічної (відбуваються суттєві структурні зміни), психічної. Вищі біологічні форми: подразливість, аферентація, таксиси, тропізми, настії, чутливість (нейрофізіологічне відображення). Особливості психіки на основі генетичних передумов і як передумови свідомості. Роль нервової системи. Відчуття, сприйняття, уявлення. Зв'язок першої та другої сигнальних систем. Свідомість, як цілеспрямоване відображення дійсності.

Конституційні ознаки: відображення, відношення, цілепокладання, управління. Структура свідомості: емоції, воля, мислення, пам'ять, самопізнання, самоставлення, сомооцінка (усвідомлення - самосвідомість). Знання, уявлення, інтуїція, ціле покладання, ідея.

Характерні риси свідомості: єдність знань та переживань, образу та поняття, значення та розуміння; здатність до певних суджень про дійсність; самовідображення (рефлексія).

Функції свідомості: пізнавальна, комунікаційна, акумуляційна. Умови активності свідомості: правильне (адекватне) відображення, наявність певних матеріальних засобів, глибоке знання законів розвитку світу.

Стадії розвитку психіки тварин: елементарна сенсорна (чутливість до окремих предметів); перцептивна (інтеграція властивостей в образ); інтелект (відображення відношень, ситуацій, узагальнення їх та зв'язку речей).

Форми неусвідомленого відображення у людини: домінанти й психологічні установки - розпізнання образів і формування сприйнять - передчуття, інтуїція, здогад, осявання, евристики.

Ознаки психічних явищ: відображуваність, ідеальність (невидимість, невідчутність, позапросторовість). Підходи до фізіологічного та психічного: атрибутивний (виведення ідеального з відображення), функціональний (виведення з функції системи). Звідси - можлива однобокість у підходах - психофізіологічний паралелізм, біхевіоризм тощо.

ТЕМА 9. ДІАЛЕКТИКА ТА її АЛЬТЕРНАТИВИ (4 год.)

Лекція (1 /2 год.)

Гуманістичний зміст діалектики.

Основні закони діалектики.

МЕТА вивчення теми: Ознайомитися з діалектикою, як філософською теорією розвитку та методом творчого засвоєння дійсності.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність в уявленнях про світ, як незмінний (з одного боку) та як динамічний, постійно рухливий - з іншого.

ПРОВІДНА ІДЕЯ: Плинність та структурованість світу обумовлює його різноманітність, складає основу його існування в просторі й часі.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: діалектика, метафізика, елімінація, трансформація, становлення, рух, розвиток, взаємодія, взаємообумовленість, епістемологія, феномен, якість, кількість, міра, стрибок, тотожність, відмінність, протилежність, суперечність, заперечення та заперечення заперечення, "зняття", спіралевидність, наступність, послідовність.

Об'єктивний світ та світ людини (форми її діяльності). Єдність теоретичної й практичної діяльності людини. Багатоманітність форм та методів теоретичного й

практичного освоєння світу. Діалектика серед інших методів пізнання і освоєння світу. Діалектика й метафізика.

Діалектика, як всезагальна філософська теорія розвитку та універсальний метод теоретичного освоєння дійсності. Історичні форми діалектики: стихійна, наївна діалектика древніх, ідеалістична діалектика (Платон, Гегель), матеріалістична діалектика. Зв'язок об'єктивної та суб'єктивної діалектики.

Принцип всезагального зв'язку та обумовленості явищ. Поняття відношення, зв'язку та взаємодії. Багатоманітність зв'язків. Цілісність світу. Необхідність його всебічного аналізу. Здоров'я та хвороба в життєдіяльності організму людини. Система природних та соціальних зв'язків. Принцип розвитку. Дві концепції розвитку.

Закони та категорії діалектики, їх зв'язки та особливості. Закон єдності та боротьби протилежностей суть діалектики. Поняття тотожності, відмінності, протилежності, суперечності. Види суперечностей. Хвороба, як єдність і "боротьба" протилежних процесів. Закон взаємопереходу кількісних та якісних змін. Поняття властивості, якості, кількості, міри, стрибка, еволюції, перерви поступовості в розвитку. Поняття механізму розвитку. Здоров'я та хвороба — якісно різні стани життєдіяльності людини.

Прогрес та регрес. Заперечення заперечення розкриття тенденцій, напрямку розвитку. Структура закону, основні характеристики. Місце заперечення та наступності в життєдіяльності організму. Значення законів діалектики для медицини.

ТЕМА 10. ДІАЛЕКТИКА ТА її АЛЬТЕРНАТИВИ

Лекція 2 (2 год.)

1. Категорії та їх місце в системі діалектики.

2. Універсальні СТРУКТУРНІ зв'язки буття:

  а) одиничне, особливе, загальне;

б) частина і ціле. Принцип цілісності; Діалектичний зв'язок змісту і форми, структури і функції; Поняття системи. Принцип системності.

3. Категорії детермінації: Сутність і явище. Сходження пізнання від явища до сутності; Причина і наслідок. Випадковість та необхідність.   Можливість і дійсність.

МЕТА, ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА, ПРОВІДНА ІДЕЯ сформульовані в попередній лекції.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: метод, категорія, структурні зв'язки, зв'язки детермінації, одиничне-загальне, частина-ціле, система-частина-елемент, зміст-форма, структура-функція, суть-явище, причина-наслідок, випадковість-необхідність, можливість-дійсність, множина, цілісність, ознака, відношення.

КАТЕГОРІЇ, як основні та найвсезагальніші поняття науки, логіки. Платон (суще вчення про): рух, спокій, тотожність, відмінність. Арістотель: сутність, кількість, якість, положення, місце, час, відношення, стан, дія, страждання. Кант: ЯКІСТЬ — реальність, заперечення, обмеження; КІЛЬКІСТЬ — єдність, множина, цілісність; ВІДНОШЕННЯ — субстанція і властивість, причина та дія, взаємодія; МОДАЛЬНІСТЬ — можливість і неможливість, дійсність і недійсність, необхідність і випадковість. ГЕГЕЛЬ: БУТТЯ — якість, кількість, міра; СУТНІСТЬ — основа, явище, дійсність (субстанція, причина, взаємодія); ПОНЯТТЯ — суб'єкт, об'єкт, ідея.

Категорії можна кваліфікувати за трьома етапами пізнання:

а) пізнання  визначеності  -  що  таке?  -  загальна  структура  визначеності  як
внутрішньої, так і зовнішньої;

б) пізнання обумовленості чому? причинність, необхідність, дійсність;

в) вибір знань для обгрунтування наступної практичної дії для чого?
Розрізняють   структурно-функціональні,   органічні   та   гармонійні   системи,що

відповідають універсальним зв'язкам буття та регламентують відповідні пари категорій. Зв'язок категорій з поняттями науки, з законами діалектики.

Структурні зв'язки: поняття унікальності, типовості, стандартизації, типів цілісності, системного підходу, принципу системності.

Зв'язки детермінації: поняття моментів причинності, форм детермінацій, етіології і патогенезу, монокаузалізму, кондиціоналізму, нозологізму, антинозологізму, аутогенної патології, волюнтаризму і фаталізму. Значення законів і категорій діалектики для медицини.

ТЕМА 11. ФІЛОСОФСЬКЕ ВЧЕННЯ ПРО ПІЗНАННЯ. НАУКОВЕ ПІЗНАННЯ (2 год.)

1. Особливості       процесу       пізнання,   його   сутність,   основні   принципи, детермінації.

Проблема істини та її критеріїв.

Наукове пізнання: особливості, методи та форми.

МЕТА вивчення теми: На основі вже вивченої проблеми свідомості, гносеологічних аспектів принципів, законів і категорій діалектики поглибити розуміння другої сторони основного питання філософії, проблем людського буття.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність між об'єктивністю змісту знань та суб'єктивно-діяльним способом (та формами) їх одержання та існування.

ПРОВІДНА ІДЕЯ: Пізнання як об'єктивне відображення дійсності, засноване на її практичному перетворенні, а також безпосереднє (постінтуїтивне) сприйняття світу, складність якого належить ще розкривати науці та практиці.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: пізнання, агностицизм, суб'єкт, об'єкт, чуттєве, раціональне, емпіричне, теоретичне, практика, істина, релятивізм, догматизм, заблудження, хибність, емпіризм, раціоналізм, скептицизм, кантіанство, творчість, цілепокладання, спостереження, експеримент, вимірювання, абстрагування, аналіз, синтез, індукція, дедукція, сходження від абстрактного до конкретного, ідея, теорія, методологія, гіпотеза, проблема, логічне, історичне.

Принципи пізнання: об'єктивності та суб'єктивності, єдності об'єктивного й суб'єктивного (об'єктивного існування "оригіналу"), визначальної ролі практики, творчої активності суб'єкта. Поняття суб'єкта й об'єкта. Особливості пізнавального процесу в медицині (наявність об'єкта-суб'єкта, "посередників" реактивів, приладів і т.п.).

Поняття образу. Образ – знак – значення. Чуттєве і раціональне: відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, судження, умовиводи, ідеї, принципи. Типи образів. Механізм пізнання. Механізм переходу матеріального в ідеальне і навпаки. Шлях та „горизонти" пізнання: від суб'єктивного до об'єктивного, від відносного до абсолютного, від абстрактного до конкретного. Сенсуалізм та раціоналізм.

Поняття істини, заблудження хиби. Абсолютна та відносна істини, її конкретність. Поняття практики. Творчість, її засоби та форми, структура (наукова, технічна, соціальна та художня форми). Шлях творчості.

Особливості наукового пізнання. Структура наукового пізнання. Метод, методологія. Загальні та спеціальні методи. Особливості спостереження, експерименту, вимірювання, ідеалізації, формалізації, системного підходу, індукції, дедукції, абстрагування, сходження від абстрактного до конкретного. Значення та роль гносеологічних проблем в медицині.

ТЕМА 12. СУСПІЛЬСТВО ЯК СИСТЕМА, ЩО РОЗВИВАЄТЬСЯ (2 год.)

  1.  Філософське розуміння історії. Соціальна структура.
  2.  Основні сфери суспільного життя та його детермінації.
  3.  Матеріальне та духовне виробництво - основа суспільного розвитку.

МЕТА вивчення теми: Ознайомлення з поняттям суспільства, як системи, його структурою та детермінаціями функціонування.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність між суспільством, як об'єктивною системою, формами її організації та їх суб'єктивним тлумаченням.

ПРОВІДНА ІДЕЯ: Суспільство не конгломерат окремих людей і соціальних груп, а відносно впорядкована система відносин та форм їх організації, система координуючих та субординуючих зв'язків людей.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: історія, суспільство, матеріальне виробництво, базис і надбудова, суспільство-економічна формація, продуктивні сили, виробничі відносини, соціальна структура, політична організація, духовна сфера, суспільне буття, суспільна свідомість, суспільна система, природа, спосіб життя, виробництво, розподіл, обмін, споживання, потреби, інтереси, засоби, стимули, мотиви.

Соціальний прогрес та регрес. Висхідні методологічні принципи аналізу суспільства. Співвідношення теорії та реальності. Категорії "суспільне буття" та "суспільна свідомість", їх методологічна роль. Матеріальне та духовне виробництво

основа   суспільного   розвитку.   Базис   і   надбудова.    Суспільні   відносини:
матеріальні та духовні. Поняття ідеології. Активний вплив надбудови на базис.
Економіка  і  політика:   діалектика  взаємодії.   Структура  суспільної   свідомості.
Теоретична та буденна свідомість.  Ідеологія та суспільна психологія. Критерії розмежування форм суспільної свідомості.

Історичні типи суспільства. Пошуки основ членування історичного процесу. Поняття суспільно-економічної формації. Поняття соціальної структури суспільства, його політичної організації. Рушійні сили та суб'єкти історичного процесу. Інтереси, як спонукальна сила до дії. Індивідуальне і суспільне. Проблема суб'єкта історичного процесу. Народ творець історії. Проблема зв'язків управлінської еліти з народом в Україні та її можливі шляхи розв'язання. Маси та особистості.

Економічна, політична, соціальна та духовна сфери життя суспільства. Неприпустимість надмірної ідеологізації політики, відриву її від економіки, абсолютизації її відносної самостійності. Недооцінка гуманітарно-соціальної сфери  шлях  до  поглиблення  кризи  суспільства  (критика  залишкового  принципу фінансування науки, освіти, медичного обслуговування тощо). Людина головна продуктивна  сила  суспільства,  виробничий  процес  —  основа  прогресивного поступу суспільства.  Суспільство та медицина.  Внесок  медицини та  охорони здоров'я в соціальний поступ.

ТЕМА 14. ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ В ФІЛОСОФІЇ ТА

ПРИРОДОЗНАВСТВІ (2 год.)

1. Людина центральна й визначальна ланка соціальної системи. Діяльніша філософська концепція людинорозуміння.

2. Проблема сутності та існування людини. Наука та філософія про біологічну еволюцію й соціальний розвиток людини.

3. Діалектика природно-біологічного та соціально-духовного у пізнанні людини.

МЕТА вивчення теми: Поглибити розуміння людини, як природно-соціальної та духовної істоти.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечливість у поглядах на походження, природу, сутність та сенс людського буття.

ПРОВІДНА ІДЕЯ: Усвідомлення сутності, як сенсу людського буття, осмислення феноменів необхідної розумності та спорадичності існування.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: людина, соціалізація, антропогенез, соціогенез, природне, біологічне, духовне, дія й діяльність, сутність та існування, екзистенція, космічна субстанція, мікрокосм, макрокосм, сенс буття, трансценденція, гедонізм, евдемонізм, аскетизм, душа, дух, навіювання, персоналізм.

Особливості людського буття. Діяльність людини орієнтир в її дослідженні з давніх часів. Аналіз людини в античній філософії. Християнський гностицизм та іудейська містика Каббали. Біблійна антропологія та її "сердечний" характер: шлях через гріхопадіння від богообраності до відвернення й навпаки. Підхід до людини з боку її творчих можливостей в епоху Відродження. Дуалізм в природі людини: подільне смертне тіло та неподільна безсмертна душа. Погляди на людину в Новий Час. Цільність людини та ідея переосмислення гносеологічного, етичного та теологічного питань в філософії Канта. Історизм (єдність існування людини й культури) Гегеля. Антропологізм та антропотеїзм Фейербаха. Особливості аналізу людини в екзистенціалізмі, персоналізмі, "філософії життя", філософській та медичній антропології.

Проблема сутності та існування людини: дуалізм, схоластика, абсолютизація сутності в номіналізмі. Невиводимість існування у Канта. Осягнення його у К'єркегора. Ототожнення існування з долею особи. Онтологічний, антропологічний та релігійний варіанти екзистенціалізму. Трансцедентальна й феноменальна редукція. Поняття інтенціональності (спрямованості свідомості людини на інше) в феноменології Гуссерля. Проблема часу та історії. Проблема особи та суспільства, свободи, відчуження, комунікації, соціалізації у Хайдеггера та інших представників екзистенціалізму.

Особливості антропо- і соціогенезу. Варіативність поведінки, генетичний код, засоби передачі інформації. Культурні норми, сім'я, моральні табу. Єдність природно-біологічного й соціальне-духовного. Тривалість життя. Унікальність людини. Біологізаторство, соціологізаторство. Расизм, євгеніка, мальтузіанство, сельїзм, соціобіологія.

ТЕМА 15. ПРОБЛЕМА ОСОБИСТОСТІ В ФІЛОСОФІЇ ТА

МЕДИЦИНІ (2 год.)

  1.  Поняття "людина", "індивід", "особа", "індивідуальність", "особистість".
  2.  Особа та особистість в суспільстві. Свобода особистості.

3. Розвиток особистості і гуманітарна освіта. Особистість лікаря і особистість хворого.

МЕТА вивчення теми: Усвідомлення шляхів та механізмів формування особистості, соціалізації особи.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність між становленням в роцесі соціалізації особи та активною самореалізацією людини як особистості.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: людина, індивід, індивідуальність, особа, особистість, гуманітарний, суб'єкт дії, об'єкт виховання, вікова фізіологія та морфологія, типологія вищої нервової діяльності, аксіологія, евристика, герменевтика, характерологія, організм, чинники соціалізації та індивідуалізації.

Людина, як організм й продукт біологічної еволюції, компонент біогеосфери, суб'єкт пізнання, об'єкт виховання, суб'єкт праці, особа, індивідуальність. Вікова фізіологія та морфологія, сексологія, соматологія, типологія ВНД в контексті природничо-наукового знання. Аксіологія, герменевтика, евристика, характерологія в системі гуманітарного знання. Поняття "людина", "індивід", "особистість", як однопорядкові, але не ідентичні. Людина — суб'єкт соціальної та культурно-історичної діяльності, синтез і підсумок певних суспільних відносин. Індивід окремий представник людського роду без акцентів на соціально-психологічних ^характеристиках. Особистість — відносно стійка, динамічна, соціальне обумовлена система духовних, суспільно-політичних та моральновольових якостей людини, яка акумулює певну соціальну зрілість та здатність проявити свою індивідуальність. Індивідуальність — система успадкованих і вироблених у процесі розвитку фізичних, психологічних та творчих особливостей, що відрізняють даного індивіда від іншого.

Роль особистості в історії. Суспільство для особи, особа для суспільства. Елітарні теорії. Обов'язки особи. Свобода "для" і "від". Особистісне буття — зусилля, ризик вибору, об'єктивна самооцінка, критичний аналіз мотивів діяльності. Моральнісні засади діяльності. Чи є народ, який "не визрів" до свободи? Роль умов діяльності. Правова держава та права і свободи людини.

Презумція загальної правоздатності. Становлення "соціального характеру" та конформізм. Принцип соціальної самодіяльності на основі закріплених в законі свобод. Роль гуманітарної освіти в становленні особистості. Статус лікаря і хворого. Необхідність дотримання деонтологічної клятви Гіппократа. Есенційність поведінки медика — втілення необхідності бути лікарем, а не виконувати його роль.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

ТЕМА 1: СВІТОГЛЯД ЛЮДИНИ ТА ФІЛОСОФІЯ (4 години, 2 заняття)

МЕТА вивчення теми: поглибити розуміння змісту світобачення, свідомого ставлення до освоєння світу, почати формування принципів світорозуміння.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Протилежність між об'єктивними детермінаціями світу та суб'єктивно діяльним способом формування світогляду та орієнтацій на перетворення світу згідно людських проблем.

ПРОВІДНА ІДЕЯ: Формування світогляду синтез об'єктивних та суб'єктивних детермінантів людської діяльності.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: людина, знання, емоції, воля, переживання, цінності, оцінки, віра, світовідчуття, світосприйняття, світоуявлення, світорозуміння, переконання, світогляд, міф, релігія, філософія, матеріалізм, ідеалізм, агностицизм, суспільна свідомість, медицина, метод.

НАОЧНІСТЬ: Таблиці "Поняття світогляду", "Структура світогляду", "Основне питання філософії".

ТЕХНОЛОГІЧНА КАРТА ЗАНЯТТЯ:

  1.  організаційна частина — 3 хв.
  2.  обговорення питань —   70 хв.
  3.  підведення підсумків — 7 хв.

ПРИМІТКА: Технологічна карта буде такою ж і для інших занять.

ЗАНЯТТЯ 1 (2 години)

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

1. Поняття та джерела світогляду.  Історичні типи     світогляду.     Плюралізм
світоглядів.

  1.  Структура світогляду. Переконання, як головний елемент світогляду. Функції
    світогляду.
  2.  Людина і світ. Філософія, як загальнотеоретична основа світогляду і особлива форма суспільної свідомості. Специфіка філософського знання.
  3.  Предмет філософії. Головні питання філософії. Матеріалізм та ідеалізм – головні напрями у філософії. Історичні форми матеріалізму. Види ідеалізму.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

Що таке світогляд? У чому відмінність між світовідчуттям, світосприйняттям,
світоуявленням та світорозумінням?

У чому особливості практики, як джерела світогляду?

Яка роль оцінок, цінностей та віри у формуванні світогляду?

Чому переконання складний елемент світогляду, у чому їх суть?

Що таке філософія? Які особливості має філософське знання?

У чому суть матеріалізму та ідеалізму?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: Методом "малих груп" чи довільним опитуванням засвоїти зміст винесених на обговорення питань. Навчитися вільно висловлювати думку щодо неоднозначних підходів до певних проблем, викристалізовувати власну точку зору та вміти її аргументувати. Розібратися у підґрунтях власних переконань, механізмові їх формування.

При підготовці до аналізу першого питання слід зосередити увагу на понятті та джерелах світогляду. Світогляд-це система знань, поглядів, переживань, віри, оцінок, цінностей, сумнівів, переконань з боку основного питання філософії, розвитку світу та місця в ньому людини. Джерелами світогляду є різновидності людської практики та її гносеологічної форми — міф, релігія, філософське осягнення. Історичними типами світогляду є світоуявлення (як правило міфологічного та релігійного характеру) первісної людини, світогляд (доповнення філософською десинкретизацією) рабовласництва, світогляд феодального суспільства, світогляд буржуазного суспільства. Варто викласти своє розуміння й т.з. комуністичного світогляду.

При аналізі плюралізму світоглядів зосередьтесь на таких моментах:

1. За   ступенем   загальності   розрізняють:   світогляд   особистості,   груповий,
професійний, національний, класовий, загальнолюдський.

2. За ступенем історичного розвитку: античний, середньовічний, нового часу,
XIX та XX ст.

 3. За ступенем теоретичної зрілості: стихійно-буденний і теоретичний, а також філософський світогляд. Проаналізуйте рівні світогляду: емоційно-психічний формує світовідчуття та пізнавально-інтелектуальний, що спричиняє світорозуміння. Головну ж увагу зосередьте на обґрунтуванні пізнавальної, ціннісної та спонукальне-діяльної установок людської діяльності.

Це й буде основою, як розуміння структури, так і функцій світогляду, тобто канви другого питання цього заняття. Структура світогляду в основному показана у його визначені. Окрім зазначеного необхідно вникнути в зміст "пам'яті віків", життєвого досвіду, навиків, сумнівів, духовних потреб та засобів їх реалізації, об'єктивних та суб'єктивних спонук людської діяльності, здатності до теоретизму.

В процесі усвідомлення змісту переконання, як головного елементу світогляду зверніться до проблеми синтезу в людині об'єктивного й суб'єктивного, знань та переживань, сумнівів та віри, цінностей та оцінок, совісті й обов'язку, необхідності та свободи (детермінації дій з боку суспільства і собі подібних та реалізації спонук власних потенцій, свого особистого. Продумайте роль особистісного, громадського, групового, фахового, національного, класового, загальнолюдського у формуванні переконань та їх реалізації в поведінці. Подумайте, як саме переконання пов'язані з світорозумінням, із світоперетворенням та самоперетворенням. Чому в переконаннях синтезуються головні елементи світогляду, знання, духовні цінності і цілепокладання.

Зрештою, через аналіз пізнавальної, ціннісної, спонукально-організуючої, оціночної, комунікативної, ідеологічної та функції цілепокладання доведіть, що світогляд це вища форма самосвідомості, спосіб духовно-практичного освоєння світу, система смисловожиттєвих принципів, у яких виражається відношення людини до самої себе та інших людей, до природи й культури.

Коли засвоїте головні проблеми і моменти, зробіть спробу з'ясувати феномен світогляду та духовного здоров'я особи. При цьому врахуйте, що прагнення людини (ЧОГО ХОЧЕТЕ) виражають спрямованість світогляду. Справжній статус людини (КИМ є для себе й інших) є основою до розуміння "Я" як свідомості та саморегуляції, а також характеру. Емпіричний та теоретичний досвід (Що може?) відображають базисні можливості людини. Все це разом продукує СОЦІАЛЬНЕ (духовне), ПСИХІЧНЕ (душевне) та СОМАТИЧНЕ (фізичне) здоров'я людини, пов'язане з принципами РЕГУЛЯЦІЇ — гетеростазом та гомеостазом, спонукальною взаємодією статики та динаміки людського буття.

Спробуйте з'ясувати для себе та поділитися враженнями на семінарі, яке відношення до світогляду мають методологія медицини, медична етика й деонтологія, медична естетика, логіка клінічного мислення, теорія діагнозу та прогнозу.

Базовою літературою для першого заняття будуть книги: Шуртаков К.П. "Мировозрение и методы его формирования: Концептуально-философский анализ". — Казань, 1989 та книга "Введение в философию", — часть 1, М., Политиздат, 1989.-с. 20-29 (гл. 1).

Ознайомтесь також з контрольними питаннями до теми. Частина з них стануть основою екзаменаційних білетів.

Готуючись до відповіді на ТРЕТЄ питання та ґрунтуючись на знаннях з суспільствознавства, історії, елементах основ економічної і теорії, глибоко засвойте зміст основних понять: філософія, світогляд, матеріалізм, ідеалізм, агностицизм, інтерес, оцінка, світ людини, суб'єкт, об'єкт, знання, наука, об'єктивний ідеалізм, суб'єктивний ідеалізм, скептицизм, схоластика, дух, душа, буття, матерія, природа, свідомість, метафізичний, стихійний.

Передусім уважно опрацюйте розділи підручників: "Введение в философию", ч. І, гл.1, §2, с. 30-37 та "Філософія" (Курс лекцій К., Либідь, 1991, — Лекція 1, с 19-36.

Вияснивши суть джерел філософії (практика, міфологія, релігія, любов до мудрості), з'ясуйте причини та змістовні зв'язки філософії та світогляду. Це буде основою Вашого розуміння питання заняття. Які враження у Вас викликають зіставлення "світ людини" та "людина у світі"? Це стане канвою для усвідомлення взаємообумовленості світогляду та філософії, викристалізації філософії, як загальнотеоретичної основи світогляду та особливої форми суспільної свідомості. Поряд з такими формами суспільної свідомості як моральна, естетична, релігійна, політична, правова, філософська свідомість спрямована на світ, як ціле під призмою взаємообумовленості матеріального та духовного, суті людини й вирішення нею питань закономірних опосередкувань всіх форм буття, розвитку світу, як цілісної системи та людини, як особливої підсистеми Всесвіту. В системі культури філософія займає своєрідне місце: не підмінюючи жодну з форм суспільної свідомості, допомагає нам бачити філософські проблеми моралі, мистецтва, релігії, політики, права, а також природознавства, технології, історії, економічних вчень.

Зверніть увагу на те, що ігнорування філософськими аспектами у різних сферах  буття, як і перебільшення її значущості в них ущербні. Рано чи пізно людина „натикається" на всезагальні основи власного існування, а неспромога їх пояснення веде до заблуджень та розчарувань. Філософське знання не зливається з конкретнонауковим (згадайте натурфілософію), але й не тяжіє до "істин в останній істанції" (інакше стало б догматичним) та й до безоглядної віри (бо перетворилося б у релігійну свідомість). Прослідкуйте на відомому науковому матеріалі чому і як саме філософське знання не "переобтяжує" себе фактами, не зводиться до них, одночасно враховуючи головні докази наукового знання. Це сприятиме усвідомленому ставленню до філософії, підвищить інтерес до філософських проблем людини.

Продумуючи зміст четвертого питання, вникніть у те, що світогляд - це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомості переконаності, то філософія вчення про найбільш загальні закони виникнення, функціонування й розвитку природи, суспільства і мислення. Постарайтеся з'ясувати суть різних підходів до предмету філософії, визначтесь у їх правильності чи хибності, обґрунтуйте свою думку. Це сприятиме більш чіткій орієнтації в основних питаннях філософії.

Прочитайте більш уважно, чим це було при вивченні суспільствознавства, працю Ф.Енгельса "Людвіг Фейербах та кінець класичної німецької філософії". Вдумайтеся в початок другого розділу. Чи аналогічні поняття "матерія-свідомість", "дух-природа", "буття-свідомість"? Підручникова інтерпретація тут неповна. Зверніться ще до статей "Структура філософського знання" — Абрамова С.С.; "О понимании философии, как мудрости" - Миронова В.В. до монографії "Философия. Основные идеи и принципы". — М. 11990. Ці співвідношення є головними питаннями філософії, питаннями людинознавчими ("людина у світі" "світ людини") і світознавчими (через необхідність різнойменних знань).

Аналізуючи матеріалізм та ідеалізм, як головні напрямки у філософії, вникніть в особливості тлумачення об'єкту первинності чи вторинності, розуміння змісту того, що ним (первинним чи вторинним) визначалось. Саме в такий спосіб можна визначитись в спроможності будь-якого з цих напрямків, розібратися в меті певної точки зору. А це дасть змогу свідомо простежити форми матеріалізму й види ідеалізму в історії філософії.

Бажано свідомо з'ясувати, чому першою історичною формою матеріалізму був стихійний, наївний матеріалізм, у чому його суть. Чи займалися матеріалісти питаннями розвитку світу та розвитку мислення? Хто і як саме? Чим зумовлене становлення й розвиток механістичного матеріалізму? Чи пов'язані і як саме метафізичний та вульгарний матеріалізм? Як ставитеся до матеріалізму XIX ст., зокрема діалектичного? У чому спільні та відмінні риси об'єктивного й суб'єктивного ідеалізму? Торкаючись проблеми пізнаванності світу, зосередьтесь на аналізі форм агностицизму скептицизму, схоластики, юмізму, позитивізму, кантіанства. У чому їх суть та особливості? Чи сумісні релігійна віра й розум. Як ставитеся до ВІРИ та СПОДІВАНЬ нерелігійного характеру? Аргументуйте свою думку.

ЗАНЯТТЯ 2 (2 години)

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: практика, функції філософії, проблема, оцінка, цінності, метод, методологія, методика, експлікація, раціоналізація, систематизація, гносеологія, логіка, евристика, соціальна цінність, сенс життя, особистість, індивідуальне життя, цінності суспільства, діалектика, метафізика, індивідуальність, особистість, медицина, мистецтво.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

  1.  Філософія та суспільно-історична практика. Функції філософії.
  2.  Система   соціальних   цінностей, як   філософська проблема. Цінність життя.
    Сенс життя і особистість. Індивідуальні та суспільні цінності.
  3.  Проблема методу у філософії. Діалектика й метафізика, їх історичні форми.
  4.  Філософія та медицина. Розвиток медичного знання і формування особи.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

Що таке суспільно-історична практика? Яких сфер життя вона торкається?

У чому суть функцій експлікації, інтеграції, критичної та ціннісної?

З.Які     Ви      знаєте      особливості     логіко-гносеологічної,      методологічної, праксеологічної, евристичної функцій філософії?

Що можна віднести до СОЦІАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ, у чому їх філософський сенс?

У чому вбачаєте сенс життя людини? Обґрунтуйте свою думку.

Що таке метод? Як формувалися протилежні методи розуміння дійсності?

7.Як   пов'язані   між   собою   медицина   й   філософія,   що   є   основою   їх
взаємообумовленості?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: 

Шляхом індивідуального опитування та експрес-відповідями з'ясувати суть основних питань, навчитися правильно розуміти зміст термінів, що використовуються при відповідях. Чітко усвідомити роль практики у формуванні філософського підходу до аналізу предметів та явищ, а також функцій філософії, соціальних цінностей у формуванні особистості, розуміння нею сенсу життя та діяльності. Навчитися розрізняти "метод", "методологію" й "методику", діалектику та метафізику, як взаємозв'язані методи підходу до явищ. Розібратися у вивчених з історії медицини взаємозв'язках медицини та філософії, зорієнтуватися на недопущення крайностей в теоретичній та практичній діяльності медика.

Зв'язок філософії з суспільно-історичною практикою доводиться аналізом становлення людини, опредметнення її суті через діяльність та розпредметнення у духовній сфері. Слід вникнути у зміст різних сфер діяльності — виробнича, розподільча, по обміну й споживанню продукції праці (загалом — економічна сфера), соціальна, політична, духовна з одночасним усвідомленням їх взаємозв'язків та опосередкувань. Функції філософії випливають із цих зв'язків тим більше, що філософія сприяє інтеграції практичної, гносеологічної та ціннісної орієнтацій. З'ясуйте зміст і значення функцій експлікації — вияву найбільш загального в окремому, раціоналізації (логічній), систематизації (досвіду), критичній (оцінка й самооцінка, здатність до самостійного аналізу), а також світоглядної, методологічної, прогностичної, евристичної, ідеологічної.

В другому питанні варто зосередитись на понятті "цінність", їх зв'язку із сферами людської діяльності та змістом (заради чого?); ролі оцінок у формуванні цінностей. В системі соціальних цінностей (позитивному чи негативному, сприйнятому чи несприйнятому в речах, процесах, явищах) виділіть сімейні, професійні, національні, регіональні, класові, загальнолюдські). Спробуйте розібратися в змісті викладеної в підручнику проблеми життя і смерті, виявіть власну точку зору: "Введение" в философию. 4.2, гл. IX, §3 — Проблема життя і смерті в духовному досвіді людини. Там же інші складові цього питання. Чи згодні Ви з тим, що змістом життя є самореалізація людини, опредметнення власної суті через цілепокладання? Якщо так чи ні — обґрунтуйте свою позицію. Особливу увагу зверніть на співвідношення індивідуальних та суспільних цінностей: чи збігаються вони, чи потрібне їх "стикування", що в ньому є провідного, чи вважаєте Ви адекватною практику їх спорідненості за умов державотворення в Україні?

При підготовці третього питання, необхідно зрозуміти, що філософський      м е т о д — це система найбільш загальних регулятивних принципів пізнавальної, ціннісної та практично-перетворюючої діяльності людини. Оскільки принцип — відкритий, сформульований, фундаментальний ЗАКОН певного роду буття, а закон є внутрішній, суттєвий, необхідний, повторюваний, загальний зв'язок предметів і процесів об'єктивної реальності, то теорія і метод мають спільний підтекст, адекватні. Проте в залежності від базових орієнтацій підходи до оточуючої людину реальності, як і до самої суті людини не можуть бути аналогічними. Звідси проблема методу в філософії (проблема це суперечність між знанням і незнанням, спроможністю чи неспроможністю вирішити комплекс питань). Ця проблема повинна розглядатись як в історико-філософському, так і в змістовному планах, оскільки з часу виникнення проблеми змінювалися течії, напрямки, філософські школи, впливаючи на підхід до її постановки та вирішення.

Про діалектику й метафізику Вам відомо із шкільної програми. Погляди на світ, як плинний, динамічний, в саморозвитку протилежний переконанню про його незмінність, чи змінюваність лише кількісно без якісних метаморфоз. Проаналізуйте історичні типи (форми) діалектики і метафізики. Які особливості стихійної діалектики? Вникніть у характер і рівень знань про природу, людину, мислення, виробничої практики, обсяг і предметизацію цінностей того часу для формування особистісних уявлень про стихійну діалектику. Спробуйте обґрунтувати, чому об'єктивно-ідеалістична діалектика, як і суб'єктивно-ідеалістична, історично обумовлені? Як пояснюється зв'язок діалектики Гегеля та діалектики марксизму? Зробіть порівняльний аналіз різних історичних форм діалектики. Зрештою варто розібратися в понятті "метафізика". Свого часу воно було синонімом поняття "філософія". Чи про це йдеться в цьому питанні? В чому "секрети" метафізичного підходу до світу в філософії Древнього Сходу та античній філософії,  в  епоху Середньовіччя,  Відродження,  Нового  Часу,  в  XIX та  XX століттях? Дайте оцінку механістичного та вульгарного матеріалізму.

В процесі висвітлення третього та четвертого питань не варто випускати зв'язки філософії й медицини. Четверте питання передбачає знання філософських аспектів вивчених у вузі навчальних дисциплін, розуміння історії медицини, уявлення про медичну етику й деонтологію, медичну естетику, методологію медицини, теорію діагнозу та прогнозу, логіку клінічного мислення. Як пов'язані становлення традиційної медицини з релігією, філософія природознавства з науковою медициною, народна медицина з традиційною та науковою? Проаналізуйте вплив розвитку медичного знання на формування особистості, а у зв'язку з цим вимоги до особи лікаря і статусу хворого.

ЛІТЕРАТУРА

до теми №1 /заняття 1,2/

1.Андрущенко В. ,Губернський Л., 3уєв В. Проблема   гуманізму в сучасній
філософії.  - К.,1994. - С
. 3-78.

2.Бобров В.В. Введение в философию:  Учебное пособие. - М., Новосибирск, 2000.  - С. 3 - 48.

3.Ващекин Н.И. Абрамов Ю.Ф. Информационная деятельность и мировоззрение.

  Изд-во Иркутск. ун-та, І990.-С.292.

4.Ващенко Г. Виховний Ідеал.  - Полтава,  1994.  - С. 3-56.

5.Верхратський С.А.,3аблудовський П.Ю. Історія медицини.-К.,1991.- С.43І

6.Герасимчук А.А.Тимошенко 3.І. Курс лекцій з філософії.-К.,1999.

7.Дейвіс Б. Вступ до філософії релігії.-К.,1996.-С.3-76.

8.Ильенков Е.В. Философия и культура. - М. ,1991.  - С.18-20.

9.Кукушкина Е., Логунова Л. Мировоззрение, познание, практика. – М.,
1989,  - С. 299.

10.Канке В.А. Философия. Исторический и ситематический курс. - М., 2001.
С.3-64.

11.Кульчицький 0.  Основи філософії і філософічних наук. - Мюнхен-Львів, 1995. –

  С. 3-83.

12.Лосев А.Ф. Очерки  античного символизма и мифологии. - М., І993.- С. З-45.

13.Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию. - М., 1990. - С. 3-89.

14.Мир философии. Книга для чтения: В 2-х ч.  М., 1998. - С. 3-67.

15.Ортега-и-Гассет.Что такое философия.  - М., І99І. – С. 5І-І9І.

16.Радугин А.А. Философия. Курс лекций.  - М., 2001. – С. 3-89.

17.Світогляд і духовна культура.  - К. ,1993. - С. 3-176.

18.Філософія. Курс лекцій. - К., 1991.  - С. 3-36.

19.Філософія. Навчальний посібник /Надольний І.Ф. та ін./. - К., 1997.                  – С. 3-30.

20.Філософія. Навчальний посібник /Надольний І.Ф., Бойченко І.В., Андру-
щенко В.П.  та ін./ - К., 2001. - С. 3-45.

21. Філософія. Підручник /Бичко І.В. Табачковський В.Г.  та ін./. - К.,
2001. - С. 3-46.

22. Філософія. Навчальний посібник /Петрушенко В.Л., Піча В.К./.- Київ-Львів,  2001. -  С. 3-32.

ТЕМА 2 ІСТОРИЧНІ ТИПИ ФІЛОСОФІЇ

(8 годин, 4 заняття)

МЕТА ВИВЧЕННЯ ТЕМИ: На основі даних історії Стародавнього Світу, Нової та Новітньої історії, економічних ідей вникнути в суть філософської культури різних етапів становлення людства, зрозуміти її значення для сучасності.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність поглядів представників різних шкіл, напрямків та їх дослідників щодо взаємовпливу культур.

ПРОВІДНА ІДЕЯ: Кожна ідея дає розмаїття думок, аргументів, концепції, переосмислення яких та поглиблене дослідження може збагатити сучасну філософську культуру.

ЗАНЯТТЯ 1 (2 години)

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: Гімни /самхіти/, ведантизм, ньяя, вайшешики, джайнізм, чарваки /локаята/, пуруша, паньгу, дао, брахманізм, буддизм, космоцентризм, теоцентризм, акциденція, ентелехія, субстрат, субстанція, онтологія, атомізм, апорії, дух, душа, даосизм, карма, шудра, дуалізм, конфуціанство, містика, аскеза, софізм, елеати, неоплатоніки, стоїцизм, номіналізм, реалізм, натуралізм, індуктивний та дедуктивний метод, емпіризм, раціоналізм, гілозоїзм, вульгарний матеріалізм, Ренесанс, дуалізм, пантеїзм, Утопія, протестантизм, ірраціоналізм, спиритуалізм, причина, модус, монада.

НАОЧНІСТЬ: Таблиці — "Основні форми матеріалізму", "Матеріалізм, та ідеалізм в античній філософії", "Матеріалізм та ідеалізм у середньовічній філософії". Відповідні діафільми та слайди.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

1. Культурно-історичні     передумови     зародження     філософії.     Філософія
Стародавнього Сходу. Антична філософія.

Філософія середньовіччя. Теоцентризм.

Гуманізм та проблема людської індивідуальності у філософії Відродження.

Філософія Нового часу, її зв'язок з розвитком природознавства.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1.У чому полягають особливості зародження філософії у стародавній Індії?

Що таке конфуціанство та даосизм?

У чому різниця між досократівським і післясократівським періодом розвитку античної філософії?

У чому суть патристики, номіналізму та реалізму середньовіччя?

5. Чи   змінюється   та   як   саме   ставлення   до   природи   і   людини   в   епоху Відродження?

В чому суть індуктивного та дедуктивного методів (Ф.Бекон, Р. Декарт)?

Що таке пантеїзм, дуалізм, гілозоїзм, монадологія?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ:

Використовуючи "Філософський словник", методом "малих груп" засвоїти зміст

основних питань і понять. Добитися розуміння зв'язку соціально-економічного стану регіонів із становленням та розвитком філософської думки, взаємовпливом ідей. Розібратися в особливостях різних філософських напрямків та їх впливові  на сучасну культуру.

Готуючись до першого питання , необхідно звернути увагу на зв'язок філософії з соціально-економічними та політичними обставинами в країнах Стародавнього Сходу. Греції та Риму. Аналіз філософії Сходу супроводжується розумінням особливостей епохи "бродіння розуму" в Індії та "царств, що борються" в Китаї, усвідомленням суті буття і небуття, меж та методів розумозбагнення, проблеми людини в цій філософії та культурі. Космоцентризм древньогрецької філософії пов'яжіть з космологізмом та онтологізмом античної класики, з проблемою нескінченності та розвитку античної діалектики, проблемою буття. Співставте філософію досократиків, Арістотеля, стоїків та епікурейців, особливостями етичних вчень.

Зосередьтеся на тенденції до опозиції традиційній релігії брахманізму в Індії /стан жреців/. Тлумачення Вед визначається в напрямках критичних течій, адживіка /натуралістично-фаталістичне вчення/, джайнізм та буддизм, в шести основних філософських системах /даршан/: веданта, санкхья, йога, ньяя, вайшешика, миманса, що орієнтувалися на авторитет Вед, а також в неортодоксальних течіях чарвака /локаята/, джайнізмі та буддизмі. Вдумайтеся в суть конфуціанства й даосизму.

При висвітленні особливостей Древньогрецької філософії зупиніться детальніше на вченнях представників Мілетської школи, Геракліта, піфагорійців, елеатів, атомістиці Левкіппа, Демокріта, Епікура; проаналізуйте уважно в зіставленні підходи до буття, суті /субстанції/ вчення Платона й Арістотеля. Слід виявити власну точку зору щодо тези софістів "Людина — міра всіх речей", до етики стоїків /пізньоантичної — ідеал мудреця/, до етики Епікура. Підкресліть особливості філософії Стародавнього Риму.

ДРУГЕ ПИТАННЯ вимагає уваги до зображення природи й людини, як творіння бога, усвідомлення того, що середньовічна філософія синтезувала традиції християнського одкровення й античної філософії. Вона характерна полемікою навколо сутності та існування, загального й окремого /номіналізм та реалізм/, волі й розуму, душі та тіла, пам'яті й історії.

Покажіть розуміння Вами зв'язку цієї філософії з полі- та монотеїзмом, з ідеями творіння та одкровення. Креаціонізм /творіння світу богом/. Космос не вічне буття, не живе ціле, тому дуалізм активного й пасивного першопочатку неможливий: першопочаток — Бог, все інше похідне від нього, отже справжнє буття — лише Бог. Спробуйте пояснитти таку думку: "Знання про нетварне /не створене/ божественне буття можна отримати лише надприродним шляхом, ключем до якого є віра, як здатність душі". Виявіть ваше розуміння теоцентризму, співпадання існування та суті в "простій субстанції" /Богові/.

Приділіть увагу полеміці реалізму та номіналізму щодо "універсалій" та окремих речей. Чому, на вашу думку, представники поміркованого реалізму /Фома Аквинський/ дещо осуджували крайній реалізм й номіналізм? Подумайте, з якою метою Фома Аквинський підкреслював, що бог існує до речей, в речах та після речей, тому віра й розум не суперечать одне одному: наука пізнає земні сутності /універсали розуму/, релігія ж - позаземні сутності /універсали віри/. Наука й релігія мають єдність з пріоритетом релігії. Виявіть своє ставлення до такого роду думок. Не менш важливими є докази буття бога через філософські категорії, оскільки онтологічні та космологічні докази Аквинського не влаштовували.

Зупиніться також на аналізі номіналізму ХП-ХІУ століть /У.Оккам, Й.Буридан, Миколай з Отрекура; / особливостей середньовічної схоластики, ставленні до природи в ті часи, зображенні людини, як образу й богоподібності, а також проблемах душі та тіла, розуму й волі, свободи волі. Дайте оцінку підходу до людини, як образу й подібності до бога і як "розумної тварини" водночас. Як Ви ставитесь до питань: "Чого в людині більше: розумного начала чи начала тваринного? Яка з них є суттєва властивість, а без якої людина може обійтись, залишаючись собою? Що таке розум і що таке життя /тваринність/, а зрештою, які ж саме властивості бога складають суть людської природи /адже людина істота конечна, має початок, не всемогутня/? Та й питання душі й тіла небезвідносні до сьогодення.

ТРЕТЬЕ ПИТАННЯ зосереджується на колі таких моментів: Особливості гуманізму епохи Відродження та проблема унікальності людської індивідуальності — людина, як творець самої себе, апофеоз мистецтва й культ художника-творця, антропоцентризм і проблема особистості, пантеїзм, як специфічна риса натурфілософії Відродження; тлумачення діалектики, принципу співпадання протилежностей, нескінченність Всесвіту та геліоцентризм.

Зосередившись на головних моментах, постарайтесь розібратися в кожному з

них, у питанні в цілому. Охарактеризуйте соціально-економічні зміни, які сприяли секуляризації /звільненню від релігії та церковних інститутів/, орієнтації на мистецтво, людину /антропоцентризму/. Увага до різнобічностей людини /знань і умінь/, до значення її волі у підкоренні природи й самоперетворенні. Сакральний характер творчої діяльності замість споглядання. Проаналізуйте, чому в епоху Відродження розмиваються межі між наукою /як осягненням буття/, практично-технічною діяльністю /мистецтвом/ та художньою фантазією. Обґрунтуйте Відродження античності на ґрунті культу краси, діяльності, уваги до оригінальності й неподібності, унікальності особистості; визначення її, як здатності нести відповідальність за свої вчинки. А чи не означає самоцінність індивідуальності абсолютизацію естетичного підходу до людини?

Зважте й на інтерес до натурфілософії в ХУ-ХУІ ст., пантеїстичне тлумачення природи. Охарактеризуйте у цьому зв'язку погляди Парацельса, який встановив особливу систему аналогій між органами людини й тварини з одного боку, та частинками рослин, будовою мінералів і рухом небесних тіл, з іншого боку. Що означало таке магіко-алхімічне розуміння природи, чи знаходить воно відображення в сучасних пошуках?

Виділить вчення Миколи Кузанського, заперечення ним античного дуалізму, доведення співпадіння протилежностей /"єдине є все"/: єдине не має протилежності, воно тотожне нескінченному. Це "мінімум", тотожній "максимуму" /власне нескінченному/. Бажання в парадоксах бачити не засіб руйнування /Зенон/, а засіб формування істинного знання. Руйнування конечного космосу античності та середньовіччя Казанським основа геліоцентризму М.Коперника, Дж.Бруно, а згодом Галілея і Кавальєрі.

Тому при аналізі ЧЕТВЕРТОГО ПИТАННЯ головна увага приділяється суті номіналізму та емпіризму Ф.Бекона, акцентування значимості знання, розробці індуктивного методу, суб'єктивних особливостей свідомості, як джерела заблуджень; очевидності, як критерій істинни /Декарт/, сумніву, атрибутів субстанції в метафізиці Декарта, вчення про природжені ідеї; номіналізму й матеріалізму Гоббса, вчення про субстанцію Спінози, про множинність субстанцій Лейбніца, "істина розуму" й "істина факту", зв'язку онтології та гносеології у філософії XVII ст.

Основою аналізу філософії Нового Часу є розуміння поглиблення занепаду феодального ладу, соціально-економічні перетворення на цій базі. Особливість нової науки експерементально-математичне природознавство, домінування гносеології в філософії.

Виясніть особливості емпіризму Ф. Бекона, поглиблення цього емпіризму, обмеження сфери застосування розуму світом "земних речей". Сумнів у дедуктивному методі Арістотеля /силогістика/, формування індуктивного методу. Поняття "неповної індукції" в науці. Зверніться до зазначенної літератури, в т.ч. підручникового матеріалу: Введение в философию, Ч.1, Гл.2, с. 135-169. ФІЛОСОФІЯ Лекція 5,6, с. 98-140. Постарайтеся пояснити зміну основ фізики з метафізики й логіки в античній та середньовічній філософії на математику /диференціальне числення/ в Новий час. Усвідомте й спільні для емпіризму та раціоналізму риси /наука й філософія розкривають дійсні закономірності природи, погляд на свідомість як джерело збуджень. Зважте на суть ідолів /привидів/ у гнесології Ф.Бекона, матеріалізм та сенсуалізм Гоббса, особливості раціоналізму Декарта, його дедуктивного методу, вчення про субстанцію та її атрибути, дуалізм субстанцій. У чому специфіка модусів субстанції Спінози, вчення Лейбніца про множинність субстанцій, його монокаузалізму. Яке місце монокаулізму в медицині? Виясніть для себе зміст монадології, "несвідомих уявлень", відмінність монад за рівнем їх усвідомлення, "якості та чіткості". Замкнутість монад та їх здатність /всупереч замкнутості/ співпереживати весь космос, все його багатство й різноманітність. Торкніться "Істин розуму" — недосвідні істини — та "Істин факту" /емпіричний шлях отримання більшості наших уявлень про світ/, необхідного і всезагального характеру "Істин розуму" та ймовірного характеру "Істин факту".

Познайомтеся з філософією Просвіти, її соціально-історичними передумовами, боротьбою проти метафізики, суспільно-правовим ідеалом; суперечністю "приватного інтересу" і "загальної справедливості", аналізом необхідності, і випадковості, просвітницьким тлумаченням людини /XVII/.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

до теми №2 /заняття 1 /

1.Антология мировой философии.-Т.1,  кн. 1. - М.,1969.

2.Аристотель.   О душе// Соч.: в 4-х т.-М.,1983.  - Т.1. - С.18-122.

3.Богомолов А.С.  Античная философия. - М., 1985.  - С. 3-335.

4.Гельвеций К.  О человеке// Соч.: в 2-х т.-М., 1974.- Т.2.- С. 5-568.

5.Горфункель А.Х. Философия эпохи Возрождения. - М., 1980.-С. 7-322.

6.Декарт Р. Рассуждение о методе// Избр. произв.:В 2-х т. - М., 1989. -
Т.1.- С.17-112.

7.Древнеиндийская философия.  - М., 1963. - С. 5-344.

8.Древнекитайская философия // Собр.  текстов в 2-х т.- М., 1972, 1973.

9.История философии в кратком изложении.  - М., 1991. - С. 3-86.

10.Майоров Г.Г. Формирование средневековой философии. - М., 1979. - С. 6-248.

11.Платон. Государство//Соч.: В 3-х т.- М., І972. - Т.З. - С. І8-ІІ2.

12.Ільїн В.В., Кулагін Ю.І. Філософія. - К.: 1997. - С. 29-134.

13.Філософія. Курс лекцій.  /Бичко І.В.  та ін./. - К., 1991.- С. 37-140.

14.Філософія. Навчальний посібник. - К., 1997. - С. 31-70.

15.Філософія. Навчальний посібник /ПетрушенкоВ.Л./. - Київ-Львів, 200І.-
С. 33-133.

ЗАНЯТТЯ 2 (2 години)

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: апріорі, апостеріорі, трансцендентальний, абсолютна тотожність, "річ у собі", діалектика, метафізика, синтетичні судження, свобода і необхідність, абсолютна ідея, абсолютний дух, антропологічний принцип, цілісність /людини/, суб'єкт, діяльність, явище, онтологія суб'єкта, самосвідомість, саморефлексія, інтелектуальна інтуїція, тотожність мислення й буття, саморозвиток, відчуження, суб'єктивний та об'єктивний дух, заперечення, суть, наступність...

НАОЧНІСТЬ: ТАБЛИЦІ: "Ідеалістична філософська система Гегеля", "Антропологічний матеріалізм Л.Фейербаха", "Передумови та джерела виникнення марксистської філософії". Відповідні діафільми та слайди.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

1. Класична німецька філософія:

а) філософія І. Канта, її гносеологічні та морально-гуманістичні   аспекти;

б) ідея розвитку в філософській концепції Гегеля;

в) антропологічний матеріалізм та гуманізм Л,ФЕЙЕРБАХА.

2. Виникнення та особливості діалектико-матеріалістичної філософії.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

Які соціально-економічні обставини характерні для Німеччини в кінці XVIII - на початку XIX століть?

Що таке "речі в собі" та чому вони не пізнаванні?

Чи можна до досвіду /апріорі/ мати уявлення про простір та час?

Що таке "трансцендентальна логіка", які її пізнавальні можливості?

Які закони діалектики відкрив Гегель?

У чому полягає головна суперечність філософії Гегеля?

Чому матеріалізм Л.Фейербаха називають антропологічним?

8. Як    ви уявляєте собі зміст діалектичного матеріалізму та матеріалістичної діалектики?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ:

Методом індивідуального опитування вияснити зміст основних понять, які використовувалися представниками класичної німецької філософії. Розібратися в особливостях ідеалізму Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля, агностицизму Канта, діалектики Гегеля. Виявити ставлення до проблем додосвідного та досвідного оволодіння філософськими категоріями, законами науки. Навчитися аргументувати свої переконання, як суб'єктивного чи об'єктивного ідеаліста, агностика, свої принципи пізнання.

При аналізі ПЕРШОГО ПИТАННЯ зосередьтеся на особливостях соціально-економічних умов розвитку Німеччини, обгрунтуванні І.Кантом всезагальності та необхідності наукового знання, простору й часу, як апріорних форм чуттєвості; розуміння ним міркування і проблем об'єктивного пізнання, міркування й розуму, синтетичних суджень апріорій, явища та "речі в собі", природи, людини й свободи. Постарайтеся зіставити "докритичний" та "критичний" періоди в його діяльності.

Хоча б бігло прослідкуйте обмеження Кантом знання вірою, суть його агностицизму, а також погляд на людину, як цілісність, суть категоричного імперативу та специфіки пізнаючого об'єкта, автономність волі.

Розберіться у філософії Фіхте й Шеллінга для того, щоб глибше зрозуміти післякантівську німецьку філософію, діалектичний метод Гегеля, його метафізичну філософську систему. Чи можлива абсолютна тотожність мислення та буття? Як ставитеся до формулювання основного завдання філософії доведення розвитку світу в понятті? Поясніть причини та механізми єдності діалектики, логіки і теорії пізнання в філософії Гегеля, обґрунтуйте гегелівські розуміння саморозвитку поняття, виведені на цій основі закони діалектики та, одночасно, "зраду" законам через акцентування ролі абсолютної ідеї, абсолютного духу, науки як самоцілі. Чи можлива, на ваш погляд, абсолютна тотожність мислення й буття, досягнувши якої філософія залишає точку зору буденної свідомості й попадає у "власну стихію" — стихію чистої думки, звідки її визначення розгортаються "самі" по "собі", тобто "стихію логіки", де проходить "незасмічене життя поняття"?

Розгляд філософії Л.Фейєрбаха варто почати з усвідомлення його твердження про те, що ідеалізм є "раціоналізована релігія", критики релігії, як "відчуженої форми людської сутності". Людина, як творець бога попадає в залежність від нього й позбавляється свободи та самостійності. Звільнення від релігійних заблуджень розуміння людини, як найбільш досконалої частини природи. У чому ж антропологізм філософії Фейербаха? — підхід до людини, як готової, сформованої біологічної істоти. Саме такий підхід не дозволив філософу угледіти в людині соціальні моменти буття, а критика ідеалізму Гегеля та релігії була метафізичною. Фейербах не зрозумів діалектики Гегеля, тому "разом з нечистями виплюхнув з ванни дитину", тобто критика "абсолютного духу" затьмарила шлях до розуміння, осягнення діалектики.

ДРУГЕ ПИТАННЯ пов'язане з розумінням суперечливих підходів до марксиської філософії з боку різних класів, політичних угруповань, протилежних за світоглядом людей. Як ви ставитеся до того, що після отримання ступеня доктора філософії Маркс усвідомлює своє покликання в захисту інтересів "Бідної, політичне й соціально обездоленої маси..." /Т.1., с.125/? Згадайте, що в середині XIX ст. капіталізм виявив свої переваги над феодалізмом: "розбудив продуктивні сили, що спали до цього... зробив більше аніж всі попередні епохи разом взяті"; дав соціальне замовлення на науку, спонукав до географічних відкриттів /розвиток великого машинного виробництва вимагав обміну досвідом всередині галузей, міжгалузевого, інтернаціонального/. І як дозріла соціально-економічна система, вимагав достатньо зрілої теорії для власного обгрунтування. Разом з тим, капіталізм виявив суперечність між суспільним характером праці та приватновласницьким присвоєнням її результатів. Виступи проти несправедливості в різних країнах, пошуки їх цільових установок, шляхів та методів реалізації ідеї свободи, рушійної сили у цій діяльності — соціальні спонуки такої філософії. Згадайте природничонаукові відкриття, теоретичні джерела, спробу їх систематизації у філософії марксизму.

Як ви поясните діалектичний підхід не лише до явищ природи, але й до
суспільного життя? Як ставитеся до ідеї визначальної ролі процесу виробництва,
економічного базису в ньому? Що означає відносна самостійність та активність
надбудови, суспільної свідомості по відношенню до базису та суспільного буття? Чизгодні з вченням про суспільно-економічні формації, поглядом на суспільство, як на "природньо-історичний процес"? Обґрунтуйте своє розуміння законів вирішальної ролі матеріального виробництва в суспільному розвитку, вирішальної ролі народних мас в історичному процесі; класової боротьби /характерні "для окремих фаз історії"/, "відчуженої праці та суспільства відчуженої людини", відповідності виробничих відносин характеру та рівню розвитку продуктивних сил тощо? Чи бачите ви в практиці всю сукупну діяльність людей, яка спрямована на пізнання й перетворення світу? Ознайомтеся з введенням в філософію,
Ч.1., Гл.З, с. 223-279 та підр. "Філософія", Лекція 9, с. 179- 196 з тим, щоб зрозуміти суть марксистської філософії як етапу становлення філософської думки.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА                                   до теми №2 /заняття 2/

1.Гайденко П.П. Парадоксы свободы в учении Фихте. - М., 1990.- С. 7-134.

2.Гегель Г.В. Ф. Энциклопедия философских наук3-х т.- М. 1974.-Т.1.-
Наука
логики. - С.123-480.

3.Кант И. Критика чистого разума., - М., 1934.-С.3-234.

4.Кант И. Пролегомены ко всякой будущей метафизике, могущей появиться
как наука.-
 АМФ.- Т.1. - Часть 3. - К., 1992. - С.7-145.

5.Кузнецов В.Н., Мееровский Б.В., Грязнов А.Ф. Западноевропейская фило-
софия
ХVІІІ века.- М., 1985. - С. 7-388.

6.Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року//Маркс К., Енгельс.
Ф.- Тв.  - Т.42. - С. 88-178

7.Мотрошилова Н.В.  Рождение и развитие философских идей. - М., 1991. –

  С.3-236.

8.Скратон Р. Коротка історія новітньої філософії. - К., 1998.-С.3-124.

9.Татаркевич В.Л. Історія філософії. - Т.2.-Львів, 1999.-С.34-153.

10.Фейербах Л.  Основные положения философии будущего//Избр. филос.
произв.  –
М., І955. - Т.І. - С.16-48.

11.Ільїн В.В., Кулагін Ю.І. Філософія. - К., 1997. - С.ІЗ5-І62.

12.Філософія. Курс лекцій /Бичко І.В. та ін./. -К.,1991. - С.І4І-І50.

13.Філософія. Навчальний посібник./Надольний І.Ф. та ін./. - К., 1997.-
С. 87-118.

14.Філософія. Навчальний посібник. /Петрушенко В.Л./.-К-Л,2001.- С.134-І55.

ЗАНЯТТЯ 3 (2 години)

ВІТЧИЗНЯНА ФІЛОСОФІЯ

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: пантеон, язичество, "сакральний", "філософія серця", містика, космізм, фідеїзм, дуалізм, томізм, сцієнтизм, натуралізм.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

  1.  Зародження філософії в Київській Русі. Антропологічна спрямованість вітчизняної філософії.
  2.  Стиль філософських роздумів в ХІ-ХП ст. Реформаційні та гуманістичні тенденції у вітчизняній філософії ХУ-ХУПІ ст.

3. Вітчизняна філософія в ХІХ-ХХ ст.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. У чому Ви бачите культурно-філософське значення прийняття
ХРИСТИЯНСТВА на Русі?

  1.  Що Ви знаєте про творчість Костянтина /Кирила/ Філософа?
  2.  Який зміст реформаційних та гуманістичних тенденцій у ХУ-ХУІ ст?
  3.  У чому культурно-філософське значення діяльності Києво-Могилянської та Слов ' яно-греко- латинської академії?

У чому суть соціально-філософських роздумів представників Кирило-Мефодієвського товариства?

Як виражається взаємовплив філософії, природничо-наукового знання та медицини у XIX столітті?

  1.  Який зміст космологічних тенденцій у вітчизняній філософії XX століття?
  2.  Які особливості суб'єктивно-ідеалістичної філософії в Україні у XX столітті?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ:

Спираючись на знання з історії України та соціологічної думки, шляхом індивідуального опитування вияснити основний зміст питань для обговорення.

Розібратися у зв'язку різних сфер культури та філософської думки на ґрунті усного епосу та письмових пам'яток Київської Русі, у значенні монотеїзму для становлення й розвитку вітчизняної філософії. Виявити спонуки взаємообумовленості філософії слов'ян та інших народів, особисте ставлення до "філософії серця", космологізму, релігійно-містичних тенденцій, національної самобутності й націоналізму.

Аналіз ПЕРШОГО ПИТАННЯ супроводжується усвідомленням культурно-історичного значення прийняття християнства на Русі, становлення ідей суспільно-громадського об'єднання та національної самосвідомості, антропологічної спрямованості філософських роздумів про світобудову та місце людини в світі. Зважте на своєрідність формування феодального світогляду слов'янських племен, спробу Володимира Великого створити пантеон з шести богів, створення азбуки Кирилом та Мефодієм /Хет./ переклади окремих біблійних книг, збірки перекладів текстів отців церкви /Василія Кесарійського, Григорія Назіанзіна, Афанасія Александрівського та ін./, уривків текстів античних та еллійських авторів — "Ізборника 1073 р.", "Ізборника 1076 р.", "Шестидневи" Василія Касарійського, Северина Гевальського тощо. Поява в XI ст. оригінальних творів києворуських авторів /1051 р. Ілларіон: "Слово про закон і благодать"/. Оцініть те, що поряд з книжною культурою /творче засвоєння антично-візантійської гуманістичної філософії/ існувала народна /фольклорно-міфологічна за джерелом/ культура, яка формувала билинний епос Київської Русі, зумовлювала антропологічну спрямованість вітчизняної філософії.

В ДРУГОМУ ПИТАННІ переконуєтеся, що така "дуальність" становлення київської культури пов'язана з діалогом християнства і язичества. Слов'янська міфологія збереглася не у вигляді самостійних сюжетів, а у вигляді стилістичних традицій метафоричної образності. Християнсько-візантійські поняття та образи тлумачилися відповідно до реальностей давньоруського суспільства. В народному фольклорі, билинному епосі, художній літературі /"Слово о полку Ігоревім"/ язичнецькі уявлення і образи, наповнюючись християнсько-середньовічним змістом і втрачаючи язичнецько-релігійний зміст, ставали явищами художньо-естетичними. Фундаментальною основою перекладених літературних пам'яток різних народів була візантійська культура, яка знайшла строкате відображення в еврейсько-візантійсько-болгарській літературі. Проте ідейний видокруг перших київських книжників формується також під впливом західноєвропейської культури, сірійської /"Повість про Акіра Премудрого"/, грузинської /"Сказання про Іверську царицю Динару"/. В той же час оригінальні твори Давньоруської письменності /"Служба Борису і Глібу/, "Слово про віру варязьку" Феодосія Печорського, "Житіє Феодосія" Нестора, "Слово про Закон і Благодать" Ілларіона, деякі проповіді Кирила Туровського тощо/. Усе це визначало філософсько-теологічний синкретизм давніх русичів - любов до Бога є істинною філософією. Неважко зрозуміти, що від книжної мудрості йде світоглядна орієнтація на людину, як носія духовності. Антропологічно-гуманістичний підхід має місце не лише в ХІП-ХУ ст. /при розробці питань про співвідношення бога і людини/, але й ХУІ-ХШ ст., коли це вчення збагачується націоналістичною тенденцією критики самого віровчення під впливом ідей західноєвропейської реформації /протестантизму, антитринітаризму, соціанства/. Охарактеризуйте значення Києво-Могилянської академії /1616-1817/, діяльність полемістів Герасима Смотрицького, Василя Суразького, Клірика Острозького, Христофора Філарета, Івана Вишенського, Стефана Зизанія, Мелентія Смотрицького. Особливо уважно відзначте діяльність Ф.Прокоповича, Г.Бужинського, С.Горки, Г.Кониського, творчість таких мислителів-просвітителів як Г.Сковорода, Я.Козельський, В.Капніст, П.Лодій/ соціально-національні ідеї,

етичні проблеми/.

Висвітлення ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ пов'язане з такими діячами як І.Котляревський, Т.Шевченко, І.Франко, К.Рилєєв, просвітителями Т.Степановим, О.Духовичем, В.Каразіним, Й.Ланге, І.Тимковським, І.Ризьким /впровадження науки в соціальну проблематику, виведення духовності людини з її природної суті/, А.Дурдович, С.Гогоцький, П.Юркевич/ реалізація панівної тенденції релігійного тлумачення світу/.

Дайте аналіз масонських лож /XIX ст./, розповсюдження ними ідей Я.Беме, І.Масона, Е.Сведенборга, Е.Юнга, декабристського руху /П.Пестель, С.Муравйов-Апостол, М.Бестужев-Рюмін, А.Поджіо, П. та А.Борисови, І.Горбачевський, Ю.Люблинський, П.Вигодовський, Я.Андрієвич, П.Громницький, І.Іванов /соціально-гуманістичне звучання/. Не полишіть без уваги Кирило-Мифодіївське товариство /Т.Шевченко, Костомаров, Куліш, М.Гулак/, "хуторянську філософію", яка спирається на "серце" і йде ще від Г.Сковороди; т.з. "російський космізм", до якого увійшла "філософія "Серця" /В.Соловйов, М.Бердяев, Л. Шестов — російськомовна філософська школа "київського гуманізму". Покажіть суть позитивізму та "спеціалізму" /позитивіст - В.Лесевич, "спеціалісти" - О.Потебня, С.Мечніков, М.Зібер, М.Туган-Барановський, Б.Кістяківський, В.Вернадський, М.Липинський/. Дайте оцінку філософських ідей Л.Українки, П. Грабовського, М. Коцюбинського, С. Подолинського, М.Драгоманова, Д.Чижевського. Розмежування на механістів /С.Аксельрод, А.Варьяш, К.Тімірязєв./ і "діалектиків" на чолі з А.Деборіним. Вплив сталінізму на філософію.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

до теми №2 (заняття 3)

   "Вітчизняна філософія"

  1.  Велесова книга. - К., 1994. - 315 с.
  2.  Горський В.С. Історія української філософії. Курс лекцій. - К., 1996.-
    288 с.
  3.  Грушевский М.С.  Очерк   истории украинского народа. - К., 1991. - С. 14-32
  4.  Ільїн В.В.Кулагін Ю.І. Філософія. - К., І997. - С. 219-273.
  5.  Історія філософії України /Підручник. - К., 1994. - С. 3-407.
  6.  Історія філософії України /Хрестоматія. - К., 1993.- 553 с.
  7.  Кониський Г.  Філософські твори: у 2-х т.  - К., 1990. - С.5-45,  7-230.
  8.  Мацько І.3.  Острозька слов’яно-греко-латинська академія. - К. ,1990.-
    С. 28-76.
  9.  Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій. Я.М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. - К., 1990. - С. 18-241.

10.Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні.-
К.,1999.- С.3-120. 

11.  Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах - К., 1997. -

С.5 -47.

Філософія відродження на Україні. - К., 1990. - С.43-91.

Українські гуманісти епохи Відродження /Антологія.: В 2-х частинах.-
К.1995. - Ч.1. - 43І. - Ч.2. - 43І с.

Філософія. /Підручник. - К., 2001. - С. 3234.

Філософія. /Навчальний посібник  /Надольний І.Ф., Бойченко І.В., Табачковський В.Г.  та ін./ - К., 2001. - С.5-214.

Філософія. /Навчальний посібник / Петрушенко В.Л., Піча В.К./. - К-Л. -
2001. -  С. 207-254.

Хижняк 3.І. Києво-Могилянська академія. – К., 1981. - 224 с.

Чижевський Д. Нариси історії філософії на Україні.-К.,1992.-С.17-88.

Шевченко Т.Г. Твори: в 5-ти т. - К., 1978-1979.- Т.5. - С. 12-68.

Юркевич П.Д. Философские произведения. - М., 1990. - С. 7-58.

ЗАНЯТТЯ 4 (2 години)

ФІЛОСОФІЯ XX СТОЛІТТЯ

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: сцієнтизм, позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм, екзистенціалізм, інтенціоналізм, ніцшеанство, "філософія життя", неотомізм, спиритуалізм, ірраціоналізм, прагматизм, неофрейдизм, лібідо, табу, психоаналіз, герменевтика, соціометрія, "індустріальна" соціологія, постіндустріальне суспільство, кібернетичне суспільство, культурологія, сюрреалізм, поп-арт, кубізм, структуралізм, натуралізм, романтизм.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

І. Суть філософії XX століття та її основні напрямки:

а) сціентичний;

б) антропологічний;

в) теологічний;

г) соціально-психологічний.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Який вплив на філософію XX століття має науково-технічна революція?

2. Які    головні    соціально-економічні    проблеми    вимагають    різнобічного
тлумачення та в чому їх суть?

  1.  У чому чуть сцієнтичного напрямку філософії XX століття? Якою мірою він торкається природослідників та медиків?
  2.  Як ви ставитесь до шляхів вирішення наукових проблем постпозитивістами?
  3.  Що таке "медична антропологія", "філософська антропологія"?
  4.  Чому неотомізм спрямований на "масову аудиторію"?

7. Як Ви ставитесь до психоаналізу? У чому бачите позитивні та негативні моменти соціально-психологічного напрямку філософії?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: Шляхом індивідуального опитування та експрес-аналізу вияснити зміст основних питань та проблем, пов'язаних з плюралізмом підходів до вирішення актуальних проблем XX століття в різних напрямках, філософських школах і течіях. Добитися розуміння суті кожного з аналізованих напрямків тим, щоб співвіднести основи особистого світогляду з пропонованими філософськими тлумаченнями. Навчитися аргументувати свої переконання об'єктивними моментами пізнання та практики, вміти бачити небезпідставність протилежної точки зору, знаходити в ній позитивні й негативні моменти, звіряти зайняту світоглядну позицію з тією, яка заперечує ії. Вже в XIX столітті відчувається вплив марксиського світогляду на різні напрямки у філософії і, одночасно, альтернативність йому немарксиської орієнтації. Це стосується виникнення англоамериканського, італійського, німецького, французького неогегельянства /Ройс, Джентіле, Кроче, Кронер, Ліберт, Вальт, Іпполіт/.; неокантіанства /О.Лібман, Г.Коген, П.Наторп, Е.Кассирер/. Марбурська школа -математизації філософії, а також фрайбурська школа - В. Вільденбанд,, Ф.Хартенберг. Новаліс /Ф.Шлеєрмахер, Е.Гофман/; "філософія життя" /А.Шопенгауер, Е.Гартман, Ф.Ніцше, 3.Фрейд, В. Дільтей, А.Бергсон, О.Шпенглер/.

Зверніть увагу на те, що позитивізм сформувався, як противага "культові науки" в старому матеріалізмі, класичній вірі в абсолютну цінність розуму. Сцієнтизм і жорсткий логіцизм О.Конта, Д.С.Мілля, Г.Спенсера переростає в "другий позитивізм", в емпіріокритицизм /Мах, Авенаріус/, а, зрештою, в неопозитивізм /Л.Вітгенштейн, Б.Рассел, Карпап, Айер, Айдукевич, Поппер, Чейз, Тарський, Хайякава, А. Пуакаре./ Проаналізуйте ідеї "логічного атомізму" Рассела, загалом "логічного позитивізму" 20-х поч. 30-х рр. з методом "верифікації", пізніше -"фальсифікації" /М.Шлік, Г.Райхенбах, К.Поппер, "схематичного" тлумачення істини /А.Тарський, Карпан, Чейз, Хайякава/; "конвенціоналізм" А.Пуакаре, Карнап та ін./; "лінвістичного" та постпозитивістського варіантів /К.Поппер/; "Методології дослідних програм" /Т.Кун, І.Лакатош/;теоретичного плюралізму

П.Фейерабенд;"функціоналізму" /Г.Файкінгер/, прагматизму /Ч.Пірс, В.Джеме, Дж.Дьюї/.

Щодо АНТРОПОЛОГІЧНОГО напрямку відзначаєм передусім екзистенціалізм, родоначальником якого вважають датського філософа С.К'єркегора. Зупиніться на висвітленні позицій М.Бердяєва, Л.Шестова, М.Хайдеггера, К.Ясперса, Ж.П.Сартра, А.Кам'ю, М.Мерло-Понті, Де Бовуар. Проблема "особистої" істини К'єркегора - поліфонія істин, що дає змогу розгледіти її багатозначні структури. Бердяев і Шестов відроджують основні положення к'єркегорової точки зору, проте засновником екзистенціалізму XX ст. вважається М.Хайдеггер, який у книзі "Буття і час" зробив центральними поняттями людське існування. У 1932 р. незалежно від Хайдеггера, К.Ясперс у тритомній праці "Філософія" приходить до тих же висновків. Популярність цього напрямку стає помітна в Італії /Н.Аббаньяно/, Іспанії Х.Ортега - І.Гасет, Ізраїлі /М. Бубер/, Сенегалі /Л.Сенгор/, США /У.Баррет/, Японії /Нісіда, Васудзі/,в арабських країнах.

Усвідомте, що екзистенціалізм відображає тривогу за зростаючим процесом знелюдення людини в сучасному світі через технічну цивілізацію, яка спирається на раціоналістично-об'єктивіськи спрямовану науку. Основні моменти механізму відчуження людини та спроб подолання його Вам дали в лекції. Прочитайте ще підр. Філософія Лекція 8 с.151-178 та ВВЕДЕНИЕ В ФИЛОСОФИЮ, Гл. IV, с.208-367. Опрацюйте суть повороту до людини в персоналізмі, філософській антропології, медичній антропології тощо. Продумуючи суть релігійного напрямку, виясніть для себе причини його виникнення і авторитету /Ж.Марітен, Е.Жільсон, Г.Марсель, Тейяр де Шарден, К.Барт., П.Тілліх, Р.Нібур, В.Соловйов/. Зосередьтесь на таких моментах: орієнтація та переорієнтація релігійної філософії, проблема "доказу" буття Бога, варіанти "поворотів" до людини, проблема добра і зла, єдності віри та розуму, Роль опублікованих папою Іоаном Павлом II у 80-х роках енцикліки філософського характеру, діяльність Й.Клойтгена, Д.Мерсьє, Ф.Ван, Стеєнбергена, А.Сертилланжа, Й.Бохенского та ін. Врахуйте, що традиційна орієнтація теоцентризм, а переорієнтація без перегляду традиційної "ієрархії проблем", висування соціальних, етичних проблем чи питань про людину.

Соціально-психологічний     напрямок пов'язаний     з     фрейдизмом     та неофрейдизмом /З.Фрейд, К.Юнг, А.Адлер, В.Райх, Г.Маркузе, Е.Фром, Поллак/. Головне у психоаналізі — відкриття несвідомого та його спеціальне вивчення і широке філософське тлумачення. Врахуйте, що згідно Фрейду, неувага до несвідомого зумовлена культом розуму та свідомості. Але ж крім "Я" існує "НАД Я" і "ВОНО", якому відповідає невидимий для зовнішнього спостереження "мікросвіт" несвідомого. "Воно" якісно відрізняється від свідомості: свідомість може "витіснятись" чи ставати на певний час "- несвідомим"; може триматись на межі несвідомого, рухатись через межу, перетворюючись у передсвідоме"... Система заборон /табу/ здатна спаплюжити людину через "сублімацію" — раціональну "маску" вчинку "виправдання", оскільки несвідомі потяги аморальні й алогічні. Розгляньте розробку штучного комплексу поведінки К.Юнгом з використанням міфів /про Едіпа "едіпів комплекс", про Прометея, про первісну орду/.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

до теми №2 (заняття 4)

„Філософія ХХ століття”

Головко Б.А. Філософська антропологія: Навчальний посібник. - К., 1997.-
С. 3-3 40.

Зарубіжна філософія XX століття: Читанка з історії філософії у 6 кн. -
Кн.6. - К., 1993. – С. 73-239.

3. Маритен Ф. Философ в мире. - М., 1994. – С. 3-256.

Поппер К., Відкрите суспільство та його вороги.-Т.2.-К.,1994.- С.3-24.

Татаркевич В. Історія філософії. - Т.З. - Львів,1999.-С.7-87.

Філософія. /Курс лекцій /Бичко І.В.  та ін./. - К., 1994.- С. 151-178.

Філософія. /Навчальний посібник. - /Надольний І.Ф. та ін./. - К., 1997.-
С. 118-165.

8. Філософія. /Навчальний посібник. - /Петрушенко В.Л., Піча В.К./.-К-Л.-
2001. - С. 172-206.

9.   Хосе Ортега-і-Гасет. Вибрані твори. - К., 1394. - С. 3-274.

ТЕМА 3: ПРОБЛЕМА БУТТЯ, МАТЕРІЇ ТА СВІДОМОСТІ — (4 години)

МЕТА ВИВЧЕННЯ ТЕМИ: Вияснити базисні ^основи, системно-структурну організацію матеріального світу, зміст буття та людської свідомості, специфіку людського простору й часу, космо- та антропоцентризму.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність між уявним та дійсним буттям людини у світі, самої об'єктивної реальності й світу людини.

ПРОВІДНА ІДЕЯ: Неоднорідність буття - загадка для минулих і прийдешніх поколінь, а рівень його осягнення характеристика суті людського існування на певному етапі людської історії.

НАОЧНІСТЬ: ТАБЛИЦІ "Наукове обгрунтування матеріальної єдності світу", "Рівні організації та типи перетворення матерії", "Форми руху, носії та рівні організації матерії", "Уявлення сучасної біології про рівні організації живої матерії", "Єдність матерії, руху, простору й часу в теорії відносності", "Об'єкти, теорії та картина світу в сучасній фізиці". Відповідні ДІАФІЛЬМИ та СЛАЙДИ. Крім того, ТАБЛИЦІ — "Поняття свідомості", "Розвиток форм відображення", "Походження свідомості", "Психіка людини", "Структура свідомості", "Психіка і мозок людини", "Єдність мови та мислення", "Функції свідомості", "Активність свідомості", відповідні СЛАЙДИ.

ЗАНЯТТЯ 1 (2 години) БУТТЯ

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: буття, сенс, система, структура, єдність світу, буття людини, матеріальне, духовне, ідеальне, діалектика буття, матерія, простір, час, спокій, субстанція, субстрат, мегасвіт, макросвіт, мікросвіт, онтологія, філогенез, соціогенез, монізм, психофізіологічний паралелізм, уречевлений світ.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

Філософський сенс проблеми буття. Категорія буття в історії філософії.

Буття світу як передумова його єдності. Світ, як сукупна реальність. Специфіка людського буття.

Основні форми та діалектика буття. Матеріальне та ідеальне.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Що таке буття? Чи тотожні поняття: "буття", "матерія", "дійсність", "реальність"?

2. Які аспекти буття розглядають різні науки? У чому особливості філософського бачення проблеми буття?

3. Який зв'язок існує між буттям,  субстратом,  субстанцією,  першоосновою сущого?

Чому буття світу є передумовою його єдності?

Які Ви знаєте основні форми буття? Які особливості людського простору йчасу?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: Методом "малих груп" та заохочення бажаючих вивчити питання. Вникнути у філософський сенс проблеми буття, зрозуміти причини зміни змісту категорії "буття" в історії філософії. Навчитися добирати критерії єдності та відмінності між категоріями "буття", "матерія", "субстанція", "душа", "дух", тощо. Вміти аргументувати особливості людського буття, дійсного та можливого буття ЛЮДИНИ у ВСЕСВІТІ.

Зосередьтесь на таких моментах: життєві корені та філософський сенс проблеми буття, суперечливість підходів до проблеми буття в історії філософії.

Аналізуючи ПЕРШЕ ПИТАННЯ, покажіть, що з одного боку світ є відносно стабільне ціле. З другого це суперечлива єдність природи і суспільства (екологія і т.п.). Далі світ "тут" і "скрізь", "тепер" і "завжди", а людське життя проявляється через ці суперечності. Займаючись проблемою буття, філософія спирається на практичну, пізнавальну та духовно-моральну діяльність людини. Усвідомте зміст поняття "існування", "небуття", "розвиток", "якість", "кількість", "зв'язок", "міра". Потім обґрунтуйте ваше розуміння сенсу існування, якості об'єкта — ставлення до світу речей, як цінностей: світ є цілісність; природне та духовне, індивід та суспільство відмінні за формою; світ — сукупна реальність, задана свідомості та дії людини. Зважте на складності (тому неоднозначність розуміння): в житті ми лише через конкретні властивості речей довідуємось про них чи людей, а тут доводиться абстрагуватись, узагальнювати... Прослідкуйте це в історико-філософському плані. У Древньоіндійських Ригведах виділяється а с а т (небуття), або буття в потенції. Воно перетворюється в с а т — існуюче буття. В Упанішадах Уддалака відкидає а с а т і починає розвиток з с а т — буття, яке оформляється в процесі творення. Пізніше сат один з атрибутів абсолютного духу (духовного першоначала брахмана (бога), в якому поєднуються буття (сат), свідомість (сітрум) і блаженство (ананда). Злиття з богом є істинне буття. В Індії в багатьох філософських системах приймається теорія трьох г у н — сатва, продтал і тамас, де сатва — "чисте буття", що не має зв'язку з сат.

Подібним чином проаналізуйте п'ять елементів інців (Китай), дао, буття, як "первинний життєвий ефір" (Лю Ань), буття, як замкнуту кулю з правильним центром посередині — "футляр", що осягається розумом, а не почуттями (Пармені - Греція) і т.д. Все це сприятиме усвідомленню підходу до проблеми буття в цілому, формуванню вашої самосвідомості, ломці заскорузлих стереотипів міркування, самооцінці дій.

Зрештою, вдумливість щодо неоднозначності буття спонукатиме до глибокого засвоєння суті ДРУГОГО ПИТАННЯ, адже внутрішня логіка проблеми буття вела філософію від питання про існування світу "тут" і "тепер" до питання про вічність і тимчасовість, нескінченність чи обмеженість цілого. Здавна помічена неоднорідність у бутті вічного і минущего, цілого і окремого, дійсного і можливого... Це — єдність протилежностей, яка не залежить від волі і свідомості людини. Проте в своїй діяльності людина пов'язує протилежності, щоб з'ясувати єдність в багатоманітності, "вмонтувати" створене в природне, знайти спільність з природою, іншими людьми, суспільством. Одночасно очевидні відмінності між уречевленим і духовним, природою та суспільством, між людьми. Потреба ж знайти єдність зумовлена єдністю тіла і духу в кожному з нас, природного і соціального.

Отже, цей підхід народжується в практиці людини, щоб потім стати елементом культури. Звідси — існування світу — передумова його єдності в нескінченності, вічності, різноманітності. І справді природа цілісний універсум (вічний), а людина не вічна... Тому світ, як сукупна реальність, третій сенсовий аспект проблеми буття. Свідомість є усвідомлене буття, а буття реальний процес життя людини. Кожний з нас якось ставиться до свого тіла й духу (генетичних даних, схильностей, звичок, навиків, бажань, здатностей, надій, ідей, думок), до свого минулого, теперішнього й майбутнього, до взаємин з іншими людьми та суспільством, як до особливої реальності, особливого буття.

У ТРЕТЬОМУ ПИТАННІ зосередьте увагу на тому, що цілісний світ це єдність речей, процесів, станів, організмів, структур, систем, організацій. Все це суще, унікальне, неповторне. Визначеність сущого характеризує місце його індивідуального буття та ролі в цілісному бутті. Звідси гуманізм, його максима: визнавати й поважати в кожній людині неповторну істоту. Дайте аналіз спільності м буття: фахові, професійні, релігійні, територіальні, національні, за статтю, за віком, за станом (статусом) тощо. Виділіть взаємозв'язані форми буття: — буття речей (тіл), процесів — природних, природи, як цілого та вироблених людиною; буття людини (в світі речей та специфічне людське буття); буття духовного (ідеального) — індивідуалізоване та об'єктивоване — позаіндивідуальне; буття соціального (індивідуалізоване буття і буття соціального). Це допоможе з'ясувати суперечливий зв'язок матеріального й ідеального в бутті, не змішувати буття з матерією.

ЗАНЯТТЯ 2 (2 години)

СВІДОМІСТЬ

ОСНОВНІ   ПОНЯТТЯ:   свідомість,   відображення,   подразливість, аферентація,    таксіси,    тропізми, настії, чутливість, нейрофізіологічне, психіка, відчуття, сприйняття, уявлення, сигнальна система, цілепокладання, пам'ять, воля, самопізнання, самовідношення, самооцінка, інтуїція, самосвідомість, рефлексія, знання, ідеальне, ідея, комунікація, ідеал, вульгарний матеріалізм, біхевіоризм, інстинкт, емоції, навики, передбачення, творчість, опосередкування, абстрагування, аксіологія, гносеологія.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

Ідеальне. Проблема духу в історії філософії.

Поняття, ознаки та структура   свідомості.   Розвиток   форм відображення та проблема виникнення свідомості. Соціальна суть свідомості.

3. Свідомість     та  мозок.  Психофізіологічна  проблема  в  сучасній  науці  та філософії.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

Що таке ідеальне? Чи має воно просторово-часові характеристики?

Як розглядалася проблема духу та душі в філософії Платона?

Чи змінюється та як саме підхід до проблеми душі та ТІЛА в   середньовіччі?

У чому особливості розуміння духу в філософії Гегеля?

5. Які  Ви  можете  назвати  ознаки свідомості? Чи збігається це з уявою про "СВІТОВИЙ РОЗУМ"?

Чи зв'язані та як саме структурні елементи свідомості?

У чому полягають фізіологічні та соціальні основи свідомості?

Чому виникає психофізіологічна проблема та як вона вирішується?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: Шляхом індивідуального опитування вияснити основний зміст запропонованих на заняття питань. Розібратися у суті різноманітних підходів до проблеми духу та душі людини, визначити особисту точку зору на проблему. Навчитися розуміти підстави суперечливих переконань щодо природи, механізму та результатів свідомої діяльності людини. Уміти доводити власний напрям аналізу та оцінки свідомості як феномену, роль цілепокладання у творчості розумної істоти Всесвіту. Оскільки проблема матерії виноситься на самостійну підготовку, торкнутися фізіологічних та соціальних основ психіки людини в нормі й патології.

Готуючись до заняття, слід опрацювати ВВЕДЕНИЕ В ФИЛОСОФИЮ, гл. XI, с.288-317 та ФІЛОСОФІЮ, Лекція 17, с.317-330.

Перше питання пов'язане з розумінням ідеального як суб'єктивного образу об'єктивного світу, тобто відображення зовнішнього світу в формах діяльності людини, та її волі. Тобто, ідеальне - не що інше як матеріальне, перенесене в людську голову й перетворене в НІЙ. Зверніть увагу на протилежне вирішення цього питання в матеріалізмі та ідеалізмі. Заперечуючи спіритуалістські та дуалістичні тлумачення ідеального, матеріалісти бачили в ньому результат відображення в свідомості людей предметів, процесів, явищ світу (Демокріт-Спіноза-Дідро-Фейєрбах). Проте вульгарні матеріалісти (Бюхнер, Фогт, Молешотт) ототожнювали ідеальне з матеріальним. В ідеалізмі ж ідеальне розглядається як самостійна нетілесна субстанція. Спіритуалістськи бачив це Платон (вчення про переселення душ). Позитивісти не бачать процесу матеріалізації ідеального, тому ототожнюють ідеальне з мовою. Діалектику матеріального та ідеального розкрив Гегель, хоча й бачив у ідеальному ідеал , естетичний об'єкт. Разом з тим, ідеальне як суб'єктивність окремого об'єктивується в нього через абсолютну ідею, матеріалізується в абсолютному дусі, тобто відривається від суб'єкта як носія ідеального.

Приступаючи до аналізу другого питання, слід мати на увазі, що відображення має загальний характер і залежить від структури і властивостей взаємодіючих предметів; від конкретних умов взаємодії; від форм руху матерії. При механічній формі відображення зміни не закріплюються, при фізичній формі спостерігаються структурні зміни (закріплені), при хімічній - йде перервний процес суттєвих структурних змін (колоїдні системи) - "звикання", "захист". В біологічній формі відображення спостерігається чутливість, збудливість, відчуття - інформація (адаптація).

Подразливість базується на хімічній формі відображення і характеризується принципом зворотного зв'язку (аферентації) - таксіси, тропізми, настії на рівні найпростіших - реакції типу проторення шляхів, сумативного рефлексу, домінанти тощо. Чутливість (згадайте медичну біологію) веде до нейрофізіологічного відображення, а через нього до психіки - рівня сформованої нервової системи, передовсім першої сигнальної системи, де йдеться вже про відчуття, початок сприйняття та уявлення. Тому свідомість-це цілеспрямоване відображення дійсності, конституційними ознаками якої є відображення, відношення, цілепокладання, управління. Крім того, ідеальність, творчість, суб'єктивність. Викладіть ваше розуміння логосу (антична філософія), розуму (нус-першодвигун у Платона, позапросторові субстанції), самосвідомості (Локк, Декарт); духа, душі, мислення як протяжної субстанції (Спіноза), поєднання суб'єктивного, об'єктивного духу через абсолютний дух (Гегель). Структуру свідомості, її характерні риси, функції та соціальні основи, записані на лекції, співставте з даними рекомендованої літератури з тим, щоб усвідомити глибоко стадії розвитку психіки тварин (елементарна сенсорна чутливість до окремих предметів, перцептивна - інтеграція властивостей в образ; інтелект - відображення відношень, ситуацій, узагальнення їх та зв'язку речей). З'ясуйте форми неусвідомленого відображення в людини; домінанти та психологічні установки, розпізнання образів та формування сприйнять, передчуття, інтуїція, здогад, осявання, евристики.

Все це сприятиме поглибленому аналізу третього питання. Згадайте дві ознаки психічних явищ - відображуваність та ідеальність (невидимість, невідчутність, позапросторовість). Ідеальні образи уречевлюються у вигляді символів. Два підходи до ідеального:

1) атрибутивний - виведення ідеального з відображення;

2) функціональний - виведення  його  з   функціонування системи "мозок-особа-
суспільство" через особливу форму перетворення інформації
- семантизації,
декодування тощо.

У нервовій системі є особливий апарат - акцептор дії, який дозволяє будувати моделі, співставляти з поточними сигналами про зроблене (через систему зворотної аферентації), корегувати дії та санкціонувати їх. Мозок складає матеріальний субстрат свідомості, але в процесі мислення бере участь вся нервова система. Тому відрив одного, його абсолютизація веде до спрощення чи фальсифікації психофізіологічноі проблеми (дуалізм - свідомість - щось надфізичне, "надмозкове", або в його лабіринтах як туман над землею чи мед в сотах; спіриуалізм-душа-артист №1; психофізіологічний паралелізм - У.Джеме, Е.Шредінгер; вульгарний матеріалізм (Бюхнер, Фогт, Молешотт - зняття проблеми через зведення до матеріального; біхевіоризм - У.Лешлі, Л.Вайс - психічне тонка енергія, ототожнення свідомості й поведінки на основі зв'язку стимулу й реакції) тощо. Прослідкуйте стан мозку й психіки в нормі й патології (дані досліджень), явище аферентації й ретикулярної формації.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

до теми №3    /заняття 1,2 та до проблеми "Матерія і форми її існування”, яка вивчається самостійно/

І.  Авдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации: Уч. пособие. – М.:                     Наука, 1994. – Гл. 2,5.

2.  Алексеев П. В., Панин А.В, Теория познания и диалектика. - М., 1991. – 

    С.100-139.

Бубер М. Проблема человека /Два образа веры. - М., 1995.

Гегель. Наука логики: В 3 т.  - М., 1970. - Т. I. - С. 123-256.

Дельгадо X. Мозг и сознание.  - М., 1991.  -  С. 33-42.

Кутирев В. 0. Людина і світ:  три парадигми взаємодії // Філос. і соціол.
думка.
-1991.  - №7.

Лой А.М. Проблема свідомості: історичність досвіду //Філос. і соціол.
думка.
-1992. - 7.

Мамардашвілі М.  Називати речі своїми іменами // Філософські студії. -
1993.
- М.  - С. 69.

Нестеренко В. Г. Вступ до філософії: онтологія людини.  - К., 1995.

 0 человеческом в человеке.  - М., І99І - С. 3-57.

11. Проблема человека в западной философии.  - М., 1988. - С. 3-89.
І2.  Пролеев С. В. Духовність і буття людини.  - К. ,1992.  - С. 3-76.

13.  Проблема сознания в современной западной философии. - М., 1989. - 253 с.

Разумный В. П. Драматизм бытия: истоки бесперспективности. - М., 1991.  С.3-43.

Тейяр де Шарден. Феномен человека.  - М., 1985.  - С. 73-169.

Тейяр де Шарден. Феномен людини // Читанка з історії філософії у 6 книгах. Книга 6. Зарубіжна філософія XX століття. - К., 1993.

Філософія. Навчальний посібник. - К.: Вікар, І997.  - С. 186-200, 201 -223.

18.  Філософія. Навчальний посібник. - /Петрушенко В. Л. /К.-Л. /. - С. 277-327.
18.
 Щедрова Т. Мета суспільства людина // Віче, І995, №З.

Юркевич П.  Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з
ученням Божим. Вибране.  
- К., 1993.  – С.  73-115.

Это человек: Антология.  - М., 1995.

Тайны сознания и бессознательного.  - Мн., 1998.

ТЕМА 4 :Д1АЛЕКТИКА ТА АЛЬТЕРНАТИВИ (8 годин)

МЕТА   ВИВЧЕННЯ ТЕМИ: Поглибити знання про діалектику як теорію розвитку і метод творчого освоєння світу, людського буття.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність в уявленнях про світ людського буття.

ПРОВІДНА ІДЕЯ: Плинність світу й   думки   про   нього   обумовлює їх різноманітність, складає основу їх існування в просторі й часі.

НАОЧНІСТЬ: ТАБЛИЦІ: "Предмет діалектики", "Історичні форми діалектики", "Співвідношення об'єктивної та суб'єктивної діалектики", "Дві концепції розвитку", "Діалектика як система", "Закони", "Відображення всезагальних форм буття", "Кількість та якість у пізнанні природи", "Методологічне значення закону взаємного переходу кількісних та якісних змін", "Види суперечностей", "Методологічне значення закону єдності та боротьби Протилежностей", "Загальна характеристика закону заперечення заперечення ", "Методологічне значення закону заперечення заперечення ", "Два підходи до розуміння категорії загального (Всезагального)","Причина та наслідок", "Необхідність та випадковість", "Можливість та дійсність","3агальна характеристика сутності".

ЗАНЯТТЯ 1 (2 години)

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

1.  Поняття діалектики та її історичної форми.  Об'єктивна та     суб'єктивна діалектика.

2. Діалектико-матеріалістичний    принцип    розвитку.    Значення    конкретно-
історичного підходу до явищ.

3. Діалектика як метод пізнання й практичної діяльності.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

Що таке діалектика, як змінювався її зміст в історії філософії?

Як зв'язані між собою об'єктивна та суб'єктивна діалектика?

Що таке розвиток, як він зв'язаний з рухом?

Які ви знаєте вимоги діалектичної    логіки та яке місце серед них займає
конкретно-історичний підхід до явищ?

Що таке метод, принцип, методологія?

Як ви розумієте, що діалектика є історія розвитку, логіка і теорія пізнання?

Чому діалектику вважають методом практичної діяльності?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: методом "проблемних груп", вивчити запропоновані питання, засвоїти поняття діалектики, розібратися в її історичних формах, з'ясувати суть об'єктивної та суб'єктивної діалектики, встановити їх взаємозв'язок. Розібратися в змісті принципу розвитку, не зводити розвиток до руху. Навчитися свідомо - діалектичне використовувати діалектичний метод при аналізі життєвих явищ, проблем медицини.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: діалектика, метафізика, елімінація, трансформація, взаємодія, взаємообумовленість, феномен, якість, кількість, властивість, міра, тотожність, відмінність, протилежність, суперечність, діалектичне заперечення, "зняття", спіралевидність, наступність, послідовність, принцип розвитку.

Підготовка до першого питання передбачає усвідомлення діалектики як вчення про найбільш загальні зв'язки та розвиток, вияснення суті т.з. софійно-діалектичного (гуманістичного) способу філософствовання, романтизм Шлегеля, Гарденберга - Новаліса, Шлейєрмахера, екзистенціалістів, представників філософської антропології, феноменології та епістемно-метафізичного способу філософствовання (позитивізм, реалізм, структуралізм, персоналізм). Варто познайомитися із загально - культурним впливом філософської германістики (Гетте, Шиллер, Клопшток, музики Бетховена, Баха, Шуберта), філософської американістики (трансценденталізм Емерсона, тощо...) суттю філософської україністики ("філософія серця" Сковороди, П. Юркевича, В. Соловйова, М.Бердяєва, Л.Шестова). Стихійна діалектика зумовлена зображенням цінності та причинної обумовленості (Геракліт, Демокріт, Епікур, пізніше діалектичні здогади Галілея, Бекона, Гоббса, Декарта, Спінози). Об'єктивно-ідеалістична діалектика йде від Платона через неоплатонізм, схоластику і Гегеля до сучасних течій. Суб'єктивно-ідеалістична діалектика завдячує Берклі, Юму, Канту, фрейдизму, кантіанству, екзистенціалізму... Матеріалістична діалектика - вища її форма. Саме її аналіз дозволить розібратися у співвідношенні об'єктивної (взаємозв'язок предметів та явищ об'єктивного світу) та суб'єктивної (опосередкування та взаємовплив понять, категорій, принципів, методів як засобів осягнення об'єктивної діалектики). Подумайте, чому представники різних філософських напрямків дотепер абсолютизують одну з них. Чи можливе глибоке познання світу через їх абсолютну деференціацію, покажіть це на прикладах з теорії та практики медицини.

Друге питання вам дещо знайоме з попередніх тем. Виділіть з-поміж інших (принцип зв'язку та взаємообумовленості, взаємодії, причинності) принцип розвитку. Обгрунтуйте, чому розвиток є момент руху від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого. Отже, цей принцип випливає з інших та ними опосередковується. Уявіть хоча б на мить, що взаємовплив між речами, явищами, процесами відсутній. Чим могла б тоді взагалі існувати окрема річ, особливості якої тільки й вирізняються на фоні інших? Звідси - без взаємодії немає існування як такого. Способом "самозбереження" може бути адаптація до умов, плинність яких зумовлює певні зміни чи "самозречення", самознищення. Принцип розвитку якраз і відображає кількісно-якісні взаємопереходи, здатність до відтворення із збереженням, а то й поліпшенням властивостей, ознак, характеристик. Протилежна їй - метафізична концепція, згідно якої розвиток - елементарна зміна кількісних характеристик без суттєвих якісних взаємоперетворень (у жолуді - маленький дуб, який попадає в землю та кількісно збільшується, в сперматозоїді - мікролюдина, з якою теж відбувається подібне). Мабуть не треба бути вченим, щоб із шкільної програми знати складну структуру деревини, а тим більше метаморфози після злиття сперматозоїда з яйцеклітиною, щоб зрозуміти ненауковість подібних тверджень.

На принципі розвитку базується конкретно-історичний підхід до явищ. Для того, щоб знати предмет чи явище, слід простежити, чим воно було раніше, які основні етапи пройшло в своєму розвитку, чим є тепер. Без такого підходу сьогочасність та його перспективи просто - нісенітниця. Принцип всебічного та конкретного-історичного підходу дозволить уникнути зайвих помилок, прискорить прийняття адекватного рішення, допоможе діяти з урахуванням динаміки процесів світу.

Зміст третього питання випливає з попередніх. Ви вже знаєте, що система найбільш загальних принципів пізнавальної та перетворюючої діяльності людини - це метод. Принцип - це відкритий, сформульований, фундаментальний закон буття. З а к о н - це внутрішній, суттєвий, всезагальний, послідовний, необхідний зв'язок предметів та явищ. Тобто виходить що метод пов'язаний з теорією всезагального закономірного зв'язку, якою і є діалектика. Подібним чином зрозумілий метод - база методології -вчення про методи, застосування принципів світогляду до пізнання, духовної творчості загалом і до практики.

Знання цього - достатній грунт для усвідомлення альтернатив діалектики. Механічний детермінізм Лапласа (якщо знаємо усі причини, однозначно визначаємо формулу майбутнього), індетермінізм (Вундт: психіка не пов'язана з причинністю матеріального світу) Кант - причинність та необхідність - апріорні принципи, які міркування "вносить" у природу. Покажіть подібні підходи Мейо, Нагеля, Нільсона, Ціммера, Бекерта.

ЗАНЯТТЯ № 2 (2 години)                                                                                    ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

1. Закон єдності та боротьби протилежностей як ядро діалектики.  Поняттятотожності та відмінності, протилежності, суперечності.

Загальність  та   багатоманітність суперечностей   світу   й пізнання, форми їх розв'язання.

Закон взаємозв'язку кількісних та якісних змін. Медичне поняття "норми".

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Що таке закон та яка класифікація законів за ступенем загальності?

2. Чи є, та яка відмінність між абсолютною та відносною, абстрактною та конкретною тотожністю?

Що таке відмінність, розкрийте це на прикладі живого організму?

Які ви знаєте особливості взаємодії протилежностей?

Що таке кількість, якість, властивість, міра, "вузлова лінія міри"?

Які види суперечностей характерні для суспільства?

Що таке "норма"? Чи тотожні поняття "норма" та "здоров'я"?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТЯ: методом індивідуального опитування опрацьовувати основні питання. Визначитися, який зміст вкладав у відкритті ним закони діалектики Гегель. Як змінилося тлумачення законів діалектики в марксистській філософії? Розібратися в суті запропонованих для вивчення законів діалектики, зіставити їх з законами науки. Навчитися чітко усвідомлювати валеологічні та санологічні аспекти патологічних процесів, використовувати знання законів діалектики в теорії та практиці медицини.

Уважно прочитайте ВВЕДЕННЯ В ФІЛОСОФІЮ. Гл. УЛ.. 138-170 та ФІЛОСОФІЮ, Лекції 12, с.237-255. Поняття закону вам зрозуміле з попереднього заняття. Кожний з законів діалектики розкриває певну сторону буття. Зокрема закон єдності та боротьби протилежностей вказує на причину, джерело всякого розвитку. Саме тому його називають "ядром" діалектики. Без взаємодії протилежностей сторін, тенденцій, процесів, явищ у світі неможливий розвиток, адже предмети чи явища не раз на завжди дані, а плинні, змінні, рухливі, динамічні. В пізнанні ми мисленно роздвоюємо певне ціле на його складові, зіставляємо їх, порівнюємо, аналізуємо після того, як глибше пізнаємо кожну складову. Роздвоєння єдиного (не фізичне: таке веде до фальсифікації суті, а в думці) і пізнання суперечливих частин його складає суть діалектичного мислення.

Поняття тотожності пов'язане з уявою повної чи часткової аналогії різних предметів або того ж самого відносно самого себе. Це поняття не слід змішувати з формальнологічною тотожністю, адже в процесі міркування предмет повинен (в думці) залишатися собою. В діалектичній логіці будь-який предмет (процес, явище) розглядається як відносно тотожній, собі, оскільки в ньому відбуваються постійно зміни (часові параметри яких необхідно бачити залежними від суті цілком певного, конкретного предмета чи явища), які ведуть до відмінності самому собі через певний час і у відношенні до інших. Відмінність пов'язана із зміною властивостей, які ще не ведуть до зміни якості (одного предмету на інший). Коли ці відмінності стають суттєвими, йдеться про протилежності, взаємодія яких становить суперечність.

            У другому питанні доводите, що суперечності мають всезагальний характер, торкаються всіх явищ неживої і живої матерії та й самої думки, лише проявляють себе своєрідно через багатоманітність предметів та явищ світу. Прослідкуйте на конкретних прикладах загальність і багатоманітність суперечностей - внутрішніх та зовнішніх, прямих та зворотніх, безпосередніх та опосередкованих, необхідних та випадкових, змістовних та формальних, антагоністичних та неантагоністичних. Саме багатогранність, різноманітність суперечностей, конкретні взаємообумовленості протилежностей, впливають на форми розв'язання суперечностей. Зверніть увагу на те, що Гегель не допускав взаємного знищення протилежностей, оскільки воно ліквідовує саморозвиток. Навіть в антагоністичних суперечностях є наявний "компроміс": знищення своєї протилежності одна із взаємодіючих робить не раніше, аніж "вбере" з неї найкращі для власного саморозвитку моменти саморуху. У більшості ж випадків відбувається взаємодоповнення, взаємозбагачення змістом, тому результатом "взаємопроникнення" протилежностей є нова, вища якість. Проаналізуйте ці опосередкування в нормі й патології на організмі людини; як на процесі самозбереження, здоров'я, так і закономірностях дії мікроорганізмів щодо порушення саморегуляції (внутрішні - зовнішні...).

Третє питання стосується закону, який розкриває механізм саморозвитку. Вдумайтеся у зміст понять: ознаки, властивості, домінанти, суттєві властивості, якість як визначеність, якісна кількість та кількісна якість, еволюція, революція, контрреволюція, стрибок і т.п. Кожний предмет має свої властивості, властиві йому характеристики: колір, запах, об'єм, густину, протяжність, час існування, способи реагування тощо. Серед них зустрічаються такі, зміна яких не веде до переходу даного предмету в інший (неосновні властивості, ознаки). Проте є й такі, зміна яких суттєво змінює предмет, аж до переходу в інший (корінні властивості). Оскільки ті й інші взаємодіють між собою та з умовами існування, вони як протилежності зумовлюють визначенність предмета, його якість. Отже, якість є система корінних властивостей предмета, визначеність, втрачаючи яку предмет перестає бути тим, чим він є. Звідси - якість є сам предмет. Його ж властивості, виражені певними ознаками (об'єм, ступінь, величина...) виражають кількість. Необхідно глибоко усвідомити, що якість та кількість не відділені від самого предмета, тому вони не абстрактні, а конкретні як сам предмет. Є лише кількісна якість і якісна кількість, єдність яких обумовлена мірою - межею допустимих видозмін властивостей для збереження предмета як такого. Порушення міри викликає перехід в інше з можливим чи неможливим поверненням власної визначеності, яка характеризувала предмет (процес, явище) до цього переходу. Перерва поступовості в розвитку є стрибок, момент порушення взаємодії протилежностей - неперервності та дискретності в саморозвитку. Покажіть різновиди стрибків, а також своє ставлення до еволюційного та інших (революціонного) переходів з однієї якості в іншу на прикладах живого і неживого. Визначтесь у понятті "норма". Врахуйте при цьому, що медичне поняття норми засноване на певному стані: анатомічному, фізіологічному, психоемоційному та ін.

ЗАНЯТТЯ 3 (2 години)

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

1. Поняття діалектичного заперечення. Суть закону заперечення заперечення як вияв поступовості, наступності, повторюваності в розвитку.

2. Методологічне      значення      законів   діалектики   для   медицини,   аналізу суспільного життя.

3. Поняття категорій, їх місце в системі діалектики.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

Яка різниця між "голим запереченням" та діалектичним?

Що означає категорія "зняття" щодо якості та протилежності?

Який зв'язок між "поняттям" та "категорією"?

Що таке "спіралевидність" у розвитку та як вона пов'язана з поступовістю,
наступністю, повторюваністю процесів та явищ?

5. Як діють закони діалектики в пізнанні  патологічних  явищ? Покажіть це на прикладах зміни одних  теорій патології іншими теоріями?

6. Який зв'язок  між "парними категоріями діалектики" і категоріями, через які розвивається суть законів?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: Комбінуванням методу "малих груп" та виступів за бажанням вивчити основні поняття й питання, вияснити роль діалектичного заперечення в розвитку на відміну від метафізичного. Розібратися в тенденціях розвитку, пов'язаних з поступовістю, наступністю. Навчитися застосувати закони діалектики при аналізі медико-біологічних та соціально-медичних аспектів життєдіяльності людини. Вміти застосувати закони та категорії діалектики при написанні історії хвороби (на 3-му курсі) а згодом - при постановці діагнозу та лікування хворих.

Підготовка до відповіді на перше питання зумовлена повторенням раніше вивчених законів діалектики. Вирішення суперечностей через знищення однієї з протилежностей - суть метафізичного ("голого", даремного) заперечення. Неважко ж здогадатися, що знищення - це припинення саморозвитку в межах знищувальної системи (предмета, явища).

Діалектичне заперечення спрямовує нас на досягнення заперечення як ствердження, як "зняття" позитивних моментів, необхідних для розвитку, з попередньої (взаємодіючої з розглядуваною) якості, утримання цих позитивних (життєздатних, прогресивних і т.п.) моментів для подальшого розгортання в наступні протилежності, в нову, вищу якість. З цього приводу велося та й ведеться чимало дискусій. Чисто емоційне прийняття рішень щодо суті діалектичного заперечення (не формального, а спонтанного, притаманного самій суті предметів та явищ.) веде до результатів, зворотніх цільовим установкам, до розчарувань і несподіванок. Покажіть це на прикладах державотворення організації та господарської діяльності, виконання соціальних програм в Україні. Подібний аналіз сприятиме розумінню закону заперечення заперечення як вияву поступовості, наступності, повторюваності в розвитку, дасть можливість зрозуміти проблеми норми й патології в процесах життєдіяльності людини.

Друге питання - не просто повторення змісту законів діалектики. Воно передбачає розуміння суті методології і як вчення про методи, застосування принципів та законів діалектики до процесу пізнання, духовної творчості взагалі та до практики. Зосередьтеся ще раз на всезагальності, необхідності, суттєвості повторюваності зв'язків, що відображаються в законах діалектики. Отже, вивчення певних зв'язків та опосередкувань в конкретних науках цілком певним чином пов'язане з характеристиками окремих систем та підсистем, предметів чи явищ та визначенням предметів наук аспектами вивчення. А як це впливає на універсальну єдину картину світу згідно принципу його єдності? Медицина вивчає більше трьохсот галузей знання, а "ядро синтезу" її теоретичних та емпіричних даних дискутується й по сьогодні. Покажіть своє ставлення до проблем методологічного значення законів діалектики в синтезі медичних знань, безпосередніх та опосередкованих чинників цього синтезу (біологія, хімія, біокібернетика, нозологія, валеологія, санологія, діалектика з її законами, принципами, методами) в загальну єдину картину світу на фоні антропо- та космоцентризму, не забуваючи при цьому, що об'єктом та предметом вивчення й практичного впливу для медика є людина, розумна істота Всесвіту, з усіма її недоліками й позитивними якостями в нормі і патології.

Лише глибокий аналіз дасть можливість свідомо вийти на розуміння необхідності інтеграції медицини з іншими галузями теорії і практики: демографією, економікою, екологією, соціологією, політологією, історією, філософією; визначаючись в проблемах "ядра" та "периферії" такої інтеграції, плинності та взаємодії їх між собою в залежності від завдань та психологічних установок інтеграції, напряму практичних дій.

Підготовка до відповіді на третє питання змусить згадати вивчені проблеми буття, матерії, свідомості, адже поняття субстрату, субстанції, буття, матерії, свідомості та ін. спонукає до осягнення не лише безпосередньо даного нам в досвіді, окремих речей, явищ, процесів чи часткових їх комбінацій, а перед усім, абстрагування від безпосередності, найширших узагальнень їх основний ознак, формування нового поняття, в якому ці оцінки чи властивості відображають великі роди, класи, види, а то і всю об'єктивну чи суб'єктивну реальність. Неважко теперішній цивілізованій людині осягнути, скажімо, багатомірність поняття "плід". Проте для того, щоб він став справді багатогранним, людство тисячоліттями підмічало подібні властивості та ознаки, поступово збагачувало зміст поняття; синтез багатьох визначень, найбільш широке поняття - категорія. Тому, з одного боку їх не можна відривати від певної сутності предметів та явищ як від світу взагалі - категорії - його різнобічність - імена (згадайте, до чого привів відрив від самих предметів емпіриокритиків -до поняття "чистого досвіду", суб'єктивістської "інтроекціі", до заперечення самої можливості пізнання світу). З другого боку, їх не можна розглядати як самосущі субстанції, безвідносні до світу речей та ідей, адже вони - ступені сходження людини до істини, їх місце в системі діалектики (ступені пізнання, ступені освоєння, "сходження до істини", форми пізнавальної діяльності). В деяких африканських народів відсутнє поняття "хід", хоча існують десятки термінів, що фіксують його в різні моменти). Необхідно проаналізувати детально приклади з історії, теорії та практики медицини.

ЗАНЯТТЯ 4 (2 години)

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

1.Категорії     причини     та     наслідку.   Методологічне  значення  принципу
причинності для сучасної медицини, монокаузалізм та кондиціоналізм.

Діалектичний  зв'язок  змісту та форми його розвитку, структура і функція вбіології та медицині.

Суть і явище, їх методологічне значення для медицини. Клінічний діагноз як
рух пізнання від явища до сутності.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Що таке причина та наслідок? Чи тотожні вони з умовою та приводом, чому?

Яку шкоду можуть  нанести монокаузалізм та  кондиціоналізм для теорії й
практики медицини?

Яке значення має розуміння змісту та форми для практичного лікаря?

Чи пов'язані і як "зміст і форма" та структура і функція?

Чи можете ви навести приклади використання значення взаємообумовленості
структури і функції у трансплантації органів і систем?

Що таке суть? Чому явище "багатше" від суті?

7.Чи   знаєте   ви   етапність   діагнозу?   Доведіть,   чому   клінічний   діагноз   є
сходженням до суті від явища?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: Методом "малих груп" вивчити основні категорії діалектики, з'ясувати їх методологічне значення для теорії й практики медицини. Розібратися в суті структурних зв’язків та зв'язків детермінації, навчитися застосовувати знання опосередкувань та взаємодії в дослідженні патологічних явищ. Вміти відрізняти причину від приводу та умови, пізнавати за видимістю "єдиної причини" комплекс неоднозначних детермінацій, за "виключно" структурними змінами - функціональні, бачити у явищі суть. Уважно прочитайте ВВЕДЕННЯ В ФІЛОСОФІЮ, гл.УП,с.107-138. Розберіться в системі структурних та зв'язків детермінації, тим більше що на семінарі розглядаються лише окремі з них.

При підготовці до першого питання нагадайте, що категорії можна кваліфікувати за трьома етапами: 1)пізнання визначеності (що таке?), пізнання обумовленості (чому?) - причина і наслідок, необхідність і випадковість, можливість і дійсність: //вибір знань для обгрунтування наступної практичної зміни /для чого?/ - ціле, частина, система, системний підхід, необхідність і свобода, усвідомивши, що загалом категорії слід брати у їх становленні, взаємній обумовленості, розглядати їх як і закони буття, ступені виділення, бачити їх історизм, історико-логічний розвиток, розібравшись у горизонтальних /структурних/ та вертикальних /детермінація/ зв'язках, виясніть зміст категорій причини і наслідку. Згадайте думку ЛЕВКІППА: "Жодна річ не виникає безпричинно, все виникає на якісній основі та по силі необхідності". Моменти причинності: генетичність, послідовність, асиметричність, однозначність для однієї причини за однакових умов, незводимість наслідків, до їх причини за однакових умов, універсальність, відсутність нескінченного причинного ланцюга. Форми детермінацій: одно-однозначні, одно-багатозначні, багатозначні. Причинні ланцюги: залежні, незалежні. В лекції давали вам типи пересічення причинних ланцюгів /активних з активними, активних з реактивними, реактивних з реактивними та характер взаємодії малої інтенсивності, високої власної активності. Розберіться в категоріях "основа", "привід", "умова", покажіть відмінність їх від причин. Монокаузалізм - зведення причини до умови. Вкажіть на методологічні прорахунки таких підходів. Розберіться в поняттях етіології та патогенезу, на їх прикладі обгрунтуйте методологічне значення цих категорій для медицини.

Друге питання пов'язане із структурними опосередкуваннями, з розумінням частини та цілого, типів цілісності (структурної, генетичної, функціональної), системним підходом, вчення про гармонію (піфагорійці). Ідею світового порядку (стоіки), роллю форми в структурі Всесвіту (Космосу) та думки -Платона: ФОРМА - ейдос = визначеність; Арістотель ФОРМА - Активне начало Космосу, а ФОРМА ФОРМ=ЕНТЕЛЕХІЯ (БОГ).

Форма- організуючий фактор буття (стійкість, спільність, впорядкованість, визначеність. Зміст- сукупність взаємозв'язаних елементів, які визначають тип, характер явища чи процесу. Форма акцентує принцип впорядкованності, спосіб існування ЗМІСТУ (Держава - історичний тип, форма правління, форма державного устрою, політичний режим; Мистецтво - жанри... Техніка -Гости - державні зразки стандартів. З'ясуйте, у чому виявляється консервативність форми щодо змісту, а також проблеми методу формалізації в науці (ЕОМ, інтерпретація).

Вияснивши діалектику змісту й форми, заглибтесь в поняття   структури та функції.  Зважте на те що до середини XIX ст.  в науці переважали елементаризм і механіцизм (ціле = сумі частин) Згодом - системність. Загальнатеорія систем Берталанфі (хід від цілого до частини - хірургія), системотехніка тощо. Система - впорядкована множина взаємозв'язаних елементів, які мають структурну організацію. Структура- відносно стійкий спосіб зв'язку елементів у цілому. Подібні, однотипні, стійкі взаємодії й складають структуру. Слід пам'ятати про існування багатоструктурних систем (організм, суспільство), їх відмінність від неорганізованих сукупностей (конгломерати). Система впорядкована структура, єдиний об'єкт з функціонуванням частин і
елементів. Визначається в "організованих" та "неорганізованих" системах, у
функціональних зв'язках з середовищем, з типами поведінки систем (реактивні,
адаптивні, активні, самоорганізуючі), з ВЕЛИКИМИ та БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНИМИ системами, з принципом системності; з основними типами систем (Структурно
- функціональними, органічними та гармонійними). Проілюструйте все це на медико-біологічних та соціальних об'єктах. Відповідь на третє питання передбачає знання, що суть - це дійсний зміст, скрите істинне буття предмету.

ЛІТЕРАТУРА

до теми 4

1.Возможность и действительность /отв.ред. М.А.Парнюк/, К., 1982.

2.Гражданников     Е.Д.      Метод      систематизации      философий      категорий. Новосибирск, 1985.

3.Гладков В. А. Закон диалектики и их методологические функции. М.,1982.

4.Левин Г. Д. Диалектико-материалистическая теория всеобщего. М., 1987. 5.Ленин В.И. Философские тетради. Полн.собр.соч.,Т.29.

6. Материалистическая диалектика Т.1-5,М., 1982-1983.

7.Необходимость и случайность К., 1988.

8.Огородников   В.П.   Познание   необходимости:   детерминизм   как   принцип
научного мировоззрения М., 1986.

9.Н.Петленко В.П. Церегородцев Г.И. Философия медицины. М., 1979. 10.ТуленовЖ.Т. Взаимосвязь категорий диалектики М., 1989.

11.Философія. Курс лекцій. К.: Либідь,1994, С. 226-255.

12. Утопия и утопическое мышление //Антология зарубежной литературы. -М.:

Прогресс, 1991,С.405

13.Шопенгауер А. Афоризмы життейской мудрости. СПБ, 1914.

РЕКОМЕНДОВАНА   ЛІТЕРАТУРА   

           до теми №4   /заняття 1,2,3,4/

І. Авдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации:  Уч. пособие.  - М., 1994.

2. АлексеевП.Б., Панин А.В. Философия. Учебник.  - М., 1996. - С.234-267

3. Виндельбанд Б. Нормы и законы природы // Избранное: Дух и история.-

М., 1995.

4. Волчек Е.З. Философия.  - Минск, 1998.

5. Горбачев В.Г. Философия о человеке.  - Брянск,1995.

6. Карпенко А.С. Фатализм и случайность будущего.  - М., 1990.

7. Кузьменко В.Л., Романчук О.К. На порозі надцивілізації /роздуми про майбутнє.  - Львів, І99І.

8.  Лешкевич Т.Г. Философия: Курс лекций. - М., 2000. 

9. Лешкевич Т.Г. Философские науки: Традиции и новации: Учебное пособие для вузов.  - М., 2001.

10. Любутин К.Н.  Человек в философском измерении. - Свердловск, І99І.

11. О множественности форм пространства и времени //Філос. і соціол. дум-ка, 1990, №4.

12.Хоркхаймер М. Адорно П. Диалектика просвещения: Философские фрагменты.

М., 1997.

ІЗ. Хофмайстер X.  Что значит мыслить философски. - СПб., 2000. 14.Філософія. Навчальний посібник /Надольний І.Ф.  та ін./.-К.,2001. І5.Філософія. Підручник /Бичко І.В.  та ін./ - К., 2001.

ТЕМА: 5 /6 годин/

ТЕОРІЯ ПІЗНАННЯ І ЛІКАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ.

МЕТА ВИВЧЕННЯ ТЕМИ: На основі вивченої проблеми    свідомості у філософії  та  в   природознавсті,   гносеологічних  аспектів   принципів,   законів   і категорій   діалектики    поглибити розуміння другої сторони основного питання філософії, проблеми людського буття.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність між об'єктивністю змісту знань та суб'єктивно-діяльним способом /і формами/ їх отримання й існування.

ПРОВІДНА ІДЕЯ: Пізнання - це адекватне відображення дійсності, засноване на її практичному перетворенні, а також постінтуітивне сприйняття світу, тонкощі якого належать ще розкривати науці та практиці.

НАОЧНІСТЬ: ДІАФІЛЬМ - "Теорія пізнання як теорія відображення".

СЛАЙДИ: "Суб'єкт та об'єкт пізнання"., "Істина як процес", "Діалектика абсолютної та відносної істини", "Єдність чуттєвого і раціонального в пізнанні", "Критика емпіризму та раціоналізму".

ТАБЛИЦІ: "Історичні форми агностицизму", "Діалектика практики та пізнання", "Наукове пізнання", "Форми розвитку наукового знання".

ЗАНЯТТЯ 1 (2 години)

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: Пізнання, відображення, агностицизм, суб'єкт, об'єкт, практика, соціалізація людини, скептицизм, кантіанство, ізоморфізм, гомоморфізм, ірраціоналізм, принципи пізнання, логіка, самопізнання, кодування.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

Проблема пізнаванності світу в історії філософії та на сучасному етапі.
Пізнання як соціально-опосередковане ставлення людини до світу. Пізнання і
відображення.

Об'єкт та суб'єкт пізнання, їх діалектика.  Специфіка об'єкта і    суб'єкта
пізнання в медицині.

3. Діалектика процесу пізнання. Чуттєвий та раціональний моменти пізнання, їх особливості       та       форми.   Медичний   діагноз   як   єдність   чуттєвого   і
раціонального.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

Чому пізнання світу складає проблему?

Як розглядався процес пізнання в античній філософії, в середньовіччі, в Епоху
Відродження, в Новий час, у класичній німецькій філософії?

Яку роль у пізнанні мають потреби, інтереси, умови, засоби, мета діяльності?

Що ви знаєте про фізіологічні основи відображення?

Що таке об'єкт та суб'єкт пізнання, які їх особливості в медицині?

Які форми чуттєвого і раціонального моменту в пізнання ви знаєте та яка їх
взаємообумовленість?

У чому суть сенсуалізму, емпіризму та раціоналізму?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: Методикою "проблемних груп" вияснити основний зміст питань для обговорення, розібратися в суті людського пізнання, зрозуміти, чому практика є основою, джерелом, метою пізнання та критерієм його істинності. Навчитися диференціювати чуттєве та постінтуїтивне, логічне й емоційне в пізнавальному процесі, в постановці діагнозу. Вміти застосовувати набуті знання в дослідженнях, в лікарській практиці.

Перше питання пов'язане з розумінням пізнання як вияву змісту реальності, як процесу мисленного наближення людини до предметів та явищ об'єктивного світу, осягненням можливості та дійсності. Опрацюйте матеріал ВВЕДЕННЯ В ФІЛОСОФІЮ, Гл. XII, с.318-365 та ФІЛОСОФІЇ. Лекції 18, 19, 20, с.331-365. Навіть бігле знайомство з усією темою допоможе усвідомити загальні моменти, які варто врахувати в цьому занятті. Необхідно пам'ятати, що власне теоретико-пізнавальне /гносеологічне/ дослідження починається тоді, коли саме знання перетворюється в самостійний об'єкт аналізу і виникає питання: "...що таке знання?". Розрізнення знань "за істиною" і знань "за уявленням" у перших античних філософів означало протиставлення однієї онтологічно-космологічної картини світу /"істиноі" дійсності/ іншій його картині /виразу небуття, не сущого/ в буденних уявленнях. Роздуми за всезагальними умовами продукування знання з'являються вперше у софістів і Сократа. Софісти вказали на роль індивідуальних відмінностей у пізнанні дійсності, на роль умов сприйняття, що пізніше з різними варіантами повторювали скептики й феноменалісти. Платон вперше дав чітку й розгорнуту форму постановки всіх проблем теорії пізнання /хоч і наївно/. Головна думка: знання повинно бути єдиним з тим, знанням чого воно є. У ХУП-ХУПІ ст. зайнялись пошуками абсолютно достовірного знання. Підходи раціоналістів та емпіриків були протилежними /згадайте пройдений матеріал/. Покажіть внесок класичної німецької філософії в гносеологію, строкатість точок зору в філософії XX ст. Варто зосередитись на розумінні змісту самого процесу пізнання як соціально-опосередкованого ставлення людини до світу. Пізнання - не самоціль. Оскільки результатом його є знання, то виникає питання - чим обумовлений процес пізнання, для чого людині потрібні знання? Для підтримання власної діяльності людина вступає у зв'язок з природою. Не сама по собі, а з членами певної спільності. Самозабезпечення в різних природних умовах /кліматичних, регіональних/ формує своєрідні стосунки між людьми з часу зародження людського роду. З розподілом праці ці зв'язки ускладнюються, зростають потреби. Як оптимізувати діяльність, добитися кращих результатів? Спостереження над природою, над собі подібними давали певний матеріал, формували адаптивно-адаптуюче ставлення до дійсності. Поступово невідомість і страх витісняв інтерес, який перетворювався в спонуку до знання. Це збагачувало навики, поглиблювало адаптуючі спроможності людини. Постарайтеся детально прослідкувати історичну соціокультурну детермінацію пізнання, роль суспільної практики в ній. Зрештою можна назвати деякі принципи пізнання:

1.Принцип об'єктивності - намагатися бачити світ без суб'єктивних "домішок". 2.Принцип єдності об'єктивного і  суб'єктивного /чуттєвий образ залежить  від

фізіологічної основи суб'єкта, його минулого пізнавального досвіду, ціннісних

  орієнтацій.

3.Принцип пізнаванності /нескінченний світ   до   кінця пізнати   не   можливо,

проте результати пізнання свідчать про принципову   можливість   осягнення

     його суті/.

 4.Принципи   відображення   /вторинність,   залежність      копії      від   оригіналу;

відповідність копії оригіналу; об'єктивне існування   оригіналу   з включенням

теорії інформації/.

5.Визначальна роль практики в пізнанні.

 6.Творча активність суб'єкта пізнання.

Друге питання передбачає розуміння того, що с у б'є к т - це не просто система, яка одержує і переробляє інформацію. Це істота, наділена цілепокладанням і творчістю. Це соціалізована істота, яка здатна своєрідно трасформувати суспільне через індивідуальне, займатися самореалізацією. Через людину як розумну систему прокладає свій шлях історія. Постарайтеся вникнути в такий пізнавальний ЗАКОН: Ступінь предметного освоєння реальності в практиці людей вичленяє ту сукупність характеристик об'єкта, яка виступає в дану епоху основою його відображення у свідомості людей. О б'є к т о м виступає будь-який предмет, явище, процес реальності, що попав у сферу спрямованої дії суб'єкта, став предметом його пізнавального інтересу та впливу. Суперечність: прагнення до кінцевого набору актуальних властивостей з нескінченного світу. Звідси "наближення до об'єкту...", тобто обмеженість пізнання. Виявіть своє ставлення до потреби впливу на об'єкт предметним чином через матеріальний посередник /реактив, прилад/, особливостей суб'єктивно-об'єктивних зв'язків у медицини. Акцентуйте увагу на міжлюдських стосунках у нормі й патології за умов "залишкового принципу" щодо фінансування медицини.

ТРЕТЬЕ ПИТАННЯ не вичерпується формулюванням діалектичного шляху пізнання: від "живого споглядання" /чуттєвого моменту/ до абстрактного мислення, і від нього - до практики... Чуттєвий момент включає в себе відчуття -форму відображення, при якій пізнаються окремі сторони предмета; сприйняття -відображення предмета як цілого, Уявлення- відображення раніше сприйнятого предмета. Абстрактно-логічний момент включає поняття - форму узагальнення думки, судження- форму мислення, що відображає зв'язки і відношення предметів та їх ознак через ствердження або заперечення, умовивід - форму мислення, за допомогою якої з одного або кількох суджень виводиться судження, що містить у собі нове знання.

Важливо усвідомити, що о б р а з - це результат відображення, або особливий стан зв'язаної з об'єктом свідомості. Саме тому в історії філософії існують різні підходи:

Ми пізнаємо власні відчуття, а не реальні об'єкти світу.

Образ - результат осягнення ідеальних сутностей.

Образ - результат відображення об'єктивного світу.
Проаналізуйте
типи образів:

Образи-знання /відображають об'єктивну реальність/.

Образи проекти/мисленні конструкції для їх втілення на практиці.

Образи-цінності /виражають потреби та ідеали суб'єкта/.

Як виникають образи? Прослідкуйте переходи: квант світла - сітчатка ока - фізичні та  біологічні  процеси  рецепторів  -  первинні  нейрони  -  ланка  перекодування сигналів у ланцюгу кодування; тобто: зовнішні агенти сенсорного подразника - органи чуття. Перцепція - почуття /об'єкт - предмет - посередник - внутрішня частина інформаційного ланцюга - образ. Відчуття включають лише відображення. Наступні пов'язані з уявою, на основі якої з'являється можливість в подальшому перейти до раціональної ступені. МЕХАНІЗМ: Первинні нейрони від рецепторів - це ланка перекодування зовнішніх сигналів у ланцюг послідовного кодування. В кінці ланцюга - зорове чи інше відчуття. Інформативний потік - посередник між об'єктом та суб'єктом. Вимоги до об'єкта - принципова спостережуваність. Вимоги до суб'єкта: здатність сприймати сигнали від джерела, осмислювати перспективні враження та концептуальні структури, мати блок оперативної та довгострокової пам'яті, володіти різноманітними програмами переробки інформації. Врахуйте, що це складає структуру пізнавального акту.

Обміркуйте ланки механізму переходу матеріального в ідеальне.

Данність об'єкта у формі предметночуттєвої діяльності, тобто як "предмета".

Предмет і посередник /інформативний потік/ - зняття інформації практикою.

Внутрішня частина інформативного ланцюга /перекодування в нервові імпульси/.

Поява     ідеального  образу /розшифровка на  основі  матриць  та  осмислення нервових   імпульсів   із   збереженням   інформативної   еквівалентності/,   тобто: ОБ'ЄКТ-СУБ'ЄКТ-ПРАКТИКА...

Виясніть також зміст таких опосередкувань, ІДЕЯ-ОБРАЗ-ПРОЕКТ-ПРИНЦИП-УСТАНОВКА-ІНТЕРЕС. Лише після цього можна приступати до аналізу сенсуалізму /емпіризму/ та раціоналізму як крайностей в розгляді шляхів та механізмів пізнання. Зверніть увагу на те, що сенсуалізм буває матеріалістичний та ідеалістичний /згадайте вчення Гоббса, Локка, Берклі, Юма, Маха, Авенаріуса/. Абсолютизація одного з моментів пізнання веде до крайності: без чуттєвих даних відсутня інформація із зовнішнього світу, але обмежувати процес пізнання цими даними /досвідом/ - неправомірно; без раціональної обробки інформації не можлива наука, проте ігнорування чуттєвими даними - теж крайність... Прослідкуйте взаємозв'язок чуттєвого й раціонального, їх взаємодію в будь-якому пізнавальному акті доведіть хибність названих напрямків у гносеології.

Аналіз другого питання якраз і обумовлений розумінням єдності чуттєвого і раціонального в пізнанні. Медичний діагноз починається з а н а м н е з у - процесу опитування хворого з метою вияснити час захворювання, форму протікання хвороби, умови життя /побуту, роботи/ як сприятливі чи шкідливі для підтримання норми тощо. Одночасно лікар уважно стежить за зовнішнім виглядом хворого-кожну скаргу намагається попередньо зіставити з фізичними даними, кольором шкіри, величиною зіниць, темпом розмови, реакції на слово і т.п. Після анамнезу фахівець приступає до огляду хворого пальпація, перкусія, аускультація/. Виявіть своє розуміння цих процедур з детальним обґрунтуванням ролі чуттєвих моментів у підготовці до наступних етапів діагностичного процесу - детального виявлення нозологічних форм через лабораторні аналізи, врахування суперечливих даних стосовно вікових, генетичних та інших особливостей. Покажіть на конкретних прикладах, по яких методиках Ви будете зіставляти дані чуттєвого моменту /емпіричний матеріалізм/ з "матеріально-об'єктивними результатами лабораторних досліджень різних продуктів людської діяльності. Чи можна медику діяти "по догадці та інтуіції", нехтуючи при цьому непростим шляхом збирання "крихт істини" навіть в "самоочевидних" ситуаціях? Чому саме? Спробуйте обґрунтувати свою думку.

ЗАНЯТТЯ 2 /2 години/

ОСНОВЫ ПОНЯТТЯ: Істина, заблудження, адекватність, об'єктивність і конкретність абсолютна та відносна істина; релятивізм, догматизм, практика, логіка, досвід; творчість, інтуїція, евристика, фантазія, ірраціоналізм, конструктивізм.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

Поняття істини. Істина і заблудження. Об'єктивність і конкретність істини.

Істина як процес. Діалектика абсолютної та відносної істини. Критерії істини.

Пізнання   і   творчість,   інтуіція в структурі творчо-пізнавального процесу та
лікарській діяльності.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1.Що таке істина? У чому хибність арістотелівського визначення істини?

2.Чому заблудження є моментом досягнення істини? У чому різниця між
заблудженням та хибою?

Що означає об'єктивність істини за змістом та суб'єктивність за формою?

Яке значення має знання конкретності істини для медика?

Чи є абсолютна істина як "істина в останній інстанції"? Доведіть це.

Чому критерієм істини є не досвід, дослід, саме пізнання, а практика?

Які ви знаєте форми та види творчості і в чому їх суть?

Що таке інтуїція та яка її роль в пізнавальній і практичній діяльності медика?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: Шляхом індивідуального опитування з'ясувати основні моменти проблеми. Добитися чіткого розуміння різних точок зору, використовували на їх фоні особистісне бачення проблеми істини. Вникнути в суть об'єктивності та конкретності істини, істини як процесу з тим, щоб навчитися аргументувати власну думку, а не лише перші враження, засновані на емоціях чи стереотипах переконань. Вміти диференціювати творчість у різних сферах діяльності та патологічну фантазію, засновану на складових комбінаціях химер, дошукуватися причин психічних розладів, а після відповідної підготовки на спецкафедрах, вносити відповідні корекції в поведінку хворого.

При розгляді першого питання необхідно звернути увагу на те, що першим поняттям істин визначив Арістотель: Істина-це знання, що відповідає дійсності. Цим визначенням користувалися віки. Ще й досі воно здебільшого вважається прийнятим. Проте поняття "дійсність" розуміється неоднозначно матеріалістами, суб'єктивними та об'єктивними ідеалістами. Отже, таке визначення може стати конвенціональним, але неточним, викликати заблудження чи хибність залежно від того, чи щиро, чи згідно продуманій меті робиться помилка. Саме тому формулювання визначення /дефініція/ істини з самого початку "переобтяжена" психологічними та політичними установками. Справедливіше визначати істину як знання, зміст якого не залежить від суб'єктивних устремлінь людини, суб'єкта, людства. Тоді легше відрізнити заблудження від брехні, запланованої хиби, передбаченого обману. Адже заблудження завжди було і буде моментом істини, хоч не обов'язковим, проте завжди можливим. Тож коли "розвести" істину і заблудження по різні полюси пізнавального процесу, ми можемо опинитися в ситуації, коли не зрозуміємо, яким чином істина перетвориться в заблудження, а заблудження - в істину. Допоможе розібратися в їх діалектиці аналіз об'єктивності та конкретності істини. Об'єктивність - результат адекватного /тотожного за змістом, або якнайближчого за змістом/ відображення реальних процесів дійсності. Конкретність істини пов'язана з такими моментами: предмет, з яким співвідносяться знання, виділяється в залежності від умов взаємодії, дійсних орієнтацій, завдання суб'єкта діяльності, засобів діяльності. Конкретність "вплітається" в об'єктивність істини /не однакова вага одного й того ж навантаженого потягу в різних широтах СНД-Москва-Мурманськ-Одеса/.

Це виводить нас на розуміння істини як процесу. Істина - не догма, дана раз і назавжди. Зміст умов, внутрішні метеморфози будуть міняти ситуацію. Динаміка свідчить про те, що істина - це процес /Друге питання/. Слід врахувати, що в пізнанні взаємодіють немов би "дві істини" - формальнологічна та діалектична. Перша - на рівні міркування, де фіксується лише статика речей; друга - враховує плинність, динаміку процесів, тому розглядає істину як "наближення до об'єкта" Це наближення відбувається, поки існує людина як суб'єкт пізнання, бо істина формальнологічна і діалектична не дається людині в готовому вигляді один раз на завжди. Кожне покоління добавляє крихти до вивчення одного і того ж об'єкта, відкриває нові об'єкти або аспекти їх зв'язків та опосередкувань. Крім того, варто враховувати діалектику істини та заблудження, що зайвий раз "віддаляє" нас від істини. Колись Дюрінг назвав ФАКТИ істинами "в останній інстанції", тобто абсолютними істинами. Подумайте, чого варті такі "істини вічні", тим більше, що вони повернуті в минуле. Абсолютними можна вважати істини, зміст яких залишається тим же з плином часу /найбільш загальні закони буття, принципи, методи/. Разом з тим наступні покоління добавляють до цього змісту більш чи менш важливі дані, отже такі істини перетворюються в "абсолютно-відносні". Подібне можна висловити з приводу відносних істин. Це знання, зміст яких постійно змінюється, хоча часові параметри цих змін не однакові /залежить від природи предмета, процесу, умов існування та ін./

Виявіть своє ставлення й до критерію істини. Підходів до нього чимало
/досвід, дослід, ясність та чіткість, самоочевидність тощо/. Зважте на те, якими
більш загальними характеристиками наділене людство: необхідність,
 всезагальність, наступність, і т.п. Чи відповідають цим вимогам інші критерії, окрім практики - сукупність діяльності людей, спрямованої на пізнання, практично-пізнавальне перетворення ДІЙСНОСТІ? Спробуйте на конкретних прикладах обґрунтувати свої твердження.

Третє питання вимагає розуміння того, що вже на рівні сприйняття
людиною виникає уява як спонука до комбінування як фантазії. Згадайте зміст
морфології
- одного з перших прообразів людського абстрагування від
безпосереднього даного. Відображення складає базу творчого процесу через
адекватність пізнання. Тому важливо диференціювати стереотипну чи виконавську діяльність /дещо інерційну/ творчу діяльність як ломку стереотипів, як таку, що "включається" в суперечності системи "ПОТРЕБИ - ЗАСОБИ ЇХ
 ЗАДОВОЛЕННЯ", що складає ядро проблемної ситуації та спонукає до вирішення нестандартних завдань. Творчість це форма саморозвитку, самовиразу та самоствердження особистості, родова ознака та суть буття особи.

Спробуйте визначитись у формах творчості: науковій, технічній, соціально-політичній, художній, спробувати свою здатність у будь - яких цих сферах. Зрештою зосередьтеся на СТРУКТУРІ ТВОРЧОСТІ:

Усвідомлена постанова і формулювання проблем.

Знаходження ідеї та принципу вирішення нестандартних завдань.

Теоретична,   конструкторська   та   технологічна   розробка   знайденого
принципу.

Практична перевірка гіпотези і реалізація рішення.

З'ясуйте лінію творчої діяльності: Умови життя людини - потреби - мета -засоби - початок пошуку -етапність пошуку - завершення цілепокладання. Знайдіть місце інтуїції в "перевності логічного слідування" творчого процесу та його реалізації в лікарській діяльності зокрема. Чи можлива повноцінна інтуїція без належних знань, творчого пошуку, інтересу, потреби, завдання?

ЗАНЯТТЯ 3 /2 години/

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: наука, спостереження, експеримент, вимірювання, абстрагування, аналіз, синтез, індукція, дедукція, метод, методологія, статистичний метод, аналогія, моделювання, аксіоматизація, абстрагування, історичний та логічний метод, сходження від абстрактного до конкретного, ідея, принцип, гіпотеза, проблема, теорія, логічне, інтуїтивізм, інтертеорія, метатеорія.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

1.Особливості сучасного наукового пізнання. Наука та освіта.

2.Поняття наукового методу. Загальні та спеціальні методи. Методологія.

3. Найважливіші форми розвитку наукового пізнання:  факт, проблема, ідея, гіпотеза, теорія.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Яка відмінність наукового пізнання від буденного?

2.Як пов'язані між   собою наука та освіта? Що включає в себе підготовка до
наукової діяльності?

3.Вчому суть філософського визначення методу? А методології?

4.Як ви розумієте сучасні процеси диференціації та інтеграцій науки?

5..Які ви знаєте загальнонаукові та специфічні методи окремих наук?

6..Яка структура логіки наукового дослідження?

7..Як співвідносяться ідея та принципи в науковому пізнанні?

8..Який зв'язок існує між теорією та практикою?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: Шляхом формування груп за інтересами вивчити поставлені питання. Розібратися в особливостях сучасного наукового пізнання, в напрямках перебудови вищої освіти як і освіти в цілому. З'ясувати суть наукового методу, розкрити критерії загальнонаукових та методів спеціальних наук. Довести інтегруючу роль методології в синтезі наукових знань через розуміння змісту системного підходу, теорії систем, інтер- та метатеорії. Навчитися відтворювати різні комбінації форм розвитку наукового пізнання, вміти включати їх у структуру логіки наукового дослідження.

При підготовці до першого питання, слід пам'ятати що будь-який вид людської діяльності передбачає організацію - наявність засобів, способів, програм, найкоротшого плану, економного й ефективного досягнення поставленої мети. Наукове пізнання поєднує гносеологічну, конструкторську (творчу), аксіологічну (соціально-ціннісну), та праксеологічну сторони, аспекти діяльності людини. НАУКА - це система впорядкованих знань, що має свій предмет, методи дослідження, мету й результати, істинність яких перевіряється практикою. НАУКА - безпосередня продуктивна сила суспільства (вирішення сировинної, енергетичної, продовольчої і т.п. проблем). Теоретичне ж знання, один з різновидів суспільної свідомості. Головне завдання науки - сприяння оптимізації життя людей. Продумайте про нинішню (в порівнянні) ситуацію з становленням науки на Україні. Чи сприятиме залишковий спосіб її фінансування повноцінній підготовці фахівців?

ОСОБЛИВОСТІ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ:

1. Суб'єкт пізнання - вчений (досвід).

2. Предмет пізнання - фрагмент світу з природними законами, незалежно від наявного знання.

3.Від буденного, міфологічного, релігійного та художнього відрізняються за
цілями (закони, принципи).

4.Досягнення    істинного,    достовірного,    систематизованого,    перевіреного
практикою знання (не схоластичного).

5.Широке    використання    матеріальних    та    ідеальних засобів пізнавальної
діяльності.

Це вимагає знання його структури (рівні - емпіричний - теоретичний; засоби, методи, форми; факт, проблема, гіпотеза, теорія, ідея).

Друге питання частково вам знайоме з попередніх тем. Метод - це система найбільш загальних принципів пізнавальної та практично-перетворюючої діяльності людини. Методи діляться на загальні та спеціальні. Згадайте методи конкретних наук. Перевірте себе на розумінні таких методів: ІДЕАЛІЗАЦІЯ - створення міри відліку (еталон, абсолютний газ, абсолютно тверде чи чорне тіло і т.п. ФОРМАЛІЗАЦІЯ - структурний метод з відволіканням від конкретних предметів - 2+2, правила граматики). СИСТЕМНИЙ ШДХІД (система надійності). Але ці методи не конкретні. Тому розрізняють ЕМПІРИЧНІ та ТЕОРЕТИЧНІ методи.

СПОСТЕРЕНЖЕННЯ - чуттєве сприйняття об'єкта - залежить від практики (художник бачить гаму 40 відтінків). ПОВТОРЮВАНІСТЬ: ДОСТАТНЬО повна група об'єктів у спостереженні є репрезентативною. Використовується для класифікації (типовий відбір, таблиці випадкових чисел).ЕКСПЕРЕМЕНТ - активне втручання в хід процесу. Проаналізуйте мислений експеримент, соціальний тощо. ЕТАЛОН (м., км., кулон, ерг., А, вольт, миля). Методи РОЗВИТКУ наукового знання : перетворення отриманими емпіричними методами інформації здійснюється за правилами УМОВИВОДУ. На основі ДЕДУКЦІЇ будуються АКСІОМАТИЧНИЙ (теореми, докази), гіпотетико-дедуктивний метод математичної гіпотези. Вникніть у їх зміст, обґрунтуйте. АБСТРАГУВАННЯ - відволікання від зв'язків та опосередкувань (подвійний характер праці - "людина - суспільство", добавлена вартість - промислова, торгова, відсотки та капітал, рента - ПРИБУТОК. Щодо ІСТОРИЧНОГО й ЛОГІЧНОГО методу, то варто усвідомити, що логічне в скороченому просторово-часовому вигляді відтворює те, на що у філогенезі йшло тисячоліття.(Як ембріон відтворює деякі етапи розвитку фауни).Розімкнення історичного і логічного спотворює явища та процеси. СХОДЖЕННЯ від АБСТРАКТНОГО до КОНКРЕТНОГО вимагає розуміння предметно-конкретного й мислено - конкретного . Лише останнє є сума багатьох визначень, єдність різноманітного. АНАЛІЗ - мислене відволікання від неосновних ознак предмета, поглиблене вивчення суттєвого. СИНТЕЗ мислене "збирання" в систему суттєвого й несуттєвого після поглибленого дослідження найхарактерніших ознак. Простежте взаємозв'язок ЕМПІРИЧНИХ і ТЕОРЕТИЧНИХ методів, ЗОРІЄНТУЙТЕСЯ в МЕТОДОЛОГИ (вчили) , визначтеся в емпіризмі, інтуїтивізмі, логічному позитивізмі (пройдене).

Підготовка до треть го питання пов'язана з виясненням суті ЛОГІКИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. Саме там простежується взаємодія найважливіших форм розвитку наукового пізнання. ФАКТ - конкретний предмет чи інформація про наявний стан об'єкта, рівень знань про нього на певному етапі людської історії. Дослідник мислено оцінює цей статус і, згідно наукового інтересу, робить здогад про наявні суперечності в самому об'єкті чи в наявних даних про нього. ОРГАНІЗОВАНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ - експериментальна робота з включенням модельного експерименту (для медика на тваринах, трупах...) формує ПРОБЛЕМУ - суперечність між відомим та невідомим, можливим та неможливим, знанням та незнанням. Повторний експеримент (загалом організоване спостереження може бути спонукою до ІДЕЇ як нереалізованої мети, яка детально перевіряється різними способами перш ніж буде сформульована. ГІПОТЕЗА - акумульований вираз здогаду на основі отриманих даних, який і підтверджує чи спростовує наявне знання. Перевірена гіпотеза може згодом перерости в ТЕОРІЮ, або залишитися гіпотезою, поки не спростована. ТЕОРІЯ - це форма достовірного наукового знання про сукупність об'єктів, система взаємозв'язаних тверджень і доказів з методами пояснення й передбачень явищ даної предметної галузі. Розгляньте поняття ІНТЕРТЕОРП (система, підсистема), МЕТАТЕОРІЇ (наукова картина світу), КОНКРЕТИЗАЦІЇ ФІЛОСОФСЬКОГО МЕТОДУ, а також нові назви: екстраполяція, редукція, інтерпретація, аргументація, евристика.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

до теми №5 /заняття 1,2,3/

Алексеев П.В., Панин А.В.  Теория познания и диалектика. – М., 1991. – С. 5-99, 132-167, 185-198, 263-279

Андрос Е.И. Истина как проблема познания и мировоззрения. – К., 1984. – С. 3-58, 83-136

Горский Д.П. О критериях истины. // Вопросы философии. – 1998. - №2.- С, 28-39

Загадки человеческого понимания. – М., 1991. – 352с.

Кістяківський Б.О. Проблеми і завдання соціально-наукового пізнання. - // Філос. і соціол. думка. – 1992. - №2

Крымский С.Б., Парахонский Б.А., Мейзерский В.М. Эпистемология культуры/ Введение в обобщенную теорию познания/. – К., 1993. – С. 3-83

Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. – Львів, 1995. – Р.8.

Лекторський В.А. Обьект, субьект, познание. – М., 1980. – 323с.

Лобастов Г.В. Так что же есть истина? // Филос. науки. – 1991. - №6. – С. 47-61

Петрусенко В.Л. Епістемологія як філософська теорія пізнання. – Львів, 2000.

Ойзерман Т.И. Принцип познаваемости мира. // Филос. науки. – 1990. - №10

Полани М. Личностное знание. – М., 1985.

Попович М.В. Логіка і наукове пізнання. – К., 1971.

Рассел Б. Человеческое познане. – К., 1997.

Франк С.Л. Предмет знания. Душа человека. – Спб., 1995.

Хабермас Юрген. Познание и интерес. // Филос. науки. – 1990. – №1. –С. 88-99

Хайдеггер М. О сущности истины. // Филос. науки. – 1989. - №4. – С. 88-104

Хазиев В.С. Философское понимание истины. // Филос. науки. – 1991. - №9.

Чудинов З.М. Природа научной истины. – М., 1977.

Шевченко В.І. Концепція пізнання в українській філософії. – К., 1996. – 168с.

Ярошевець В.І. Людина в системі пізнання. – К., 1996. – 208с.

ТЕМА 6

СПІВВІДНОШЕННЯ СУСПІЛЬСТВА І ПРИРОДИ. ЕКОЛОГІЯ І МЕДИЦИНА. Всього - 6 годин,

з них 4 - самопідготовка.

МЕТА ВИВЧЕННЯ ТЕМИ: Поглибити знання суспільства як системи, вникнути в його структуру та детермінації функціонування.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність між суспільством як об'єктивною системою та формами організації й тлумачення їх між суспільством і природою людиною , технікою, навколишнім середовищем, здоров'ям та активною діяльністю людини щодо перетворення природи й суспільства.

ПРОВІДНА ІДЕЯ: Суспільство - це конгломерат окремих людей, а відносно впорядкована система відносин та форм її організації , системи координуючих та субординуючих зв'язків людей між собою та навколишнім світом як цілим.

НАОЧНІСТЬ: Кінофільм - "Суспільство і природа", діафільм "Природа і суспільство", відповідні таблиці. ЗАНЯТТЯ 1 /2 години/

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: Історія, суспільство, матеріальне виробництво, базис,
суспільно-економічна формація, громадянське суспільство, продуктивні

сили, виробничі відносини, соціальна структура, політична організація, держава, суспільне буття, суспільна відомість, духовна сфера, суспільна виробництво, розподіл, обмін, споживання, потреби, інтереси, засоби, стимули, мотиви, підсистеми, сполуки, свобода, необхідність, право, політика, мораль, естетика, релігія, індивідуальна і суспільна свідомість, буденна свідомість, соціальна ідеологія й психологія, екологія, глобальні проблеми.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

Суспільство   як   підсистема   об'єктивної реальності. Діалектика   суспільного
буття та суспільної свідомості.

Діалектика суб'єктивного і об'єктивного в суспільному розвитку.

3. Суспільні     відносини     та     суспільне виробництво.  Матеріальне  і  духовне
виробництво. Людина головна  продуктивна  сила суспільства. Місце медицини
та охорони здоров'я в суспільстві.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

Що таке суспільство та які його визначення характерні для різних часів?

В чому головний зміст суспільного буття та суспільної свідомості?

3.Чи можна ототожнювати поняття "суспільне буття", "формація", спосіб життя?

Чому не слід зводити суспільну свідомість до психології чи ідеології, надбудову,
духовне життя
- до суспільної свідомості?

Як ви розумієте соціальний детермінізм, який його зв'язок із сенсом життя?

6. Який  головний  зміст  свободи?  Що  таке   свобода   ,свобода  волі,   свобода свідомості?

7. Яку роль ви відводите медицині й охороні здоров'я в суспільстві?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: Шляхом індивідуального опитування вияснити основний зміст понять і питання в цілому. Добитися чіткого усвідомлення критеріїв різних підходів до розуміння суспільства. Розібратися в діалектиці об'єктивного та суб'єктивного в історичному процесі. Навчитися використовувати знання економічною теорії при аналізі суспільних відносин.

При вивчені теми скористайтеся рекомендованою літературою, ВВЕДЕНИЕ В ФИЛОСОФИЮ,  Гл.VIII,     с.185-218,  Гл.  XIV,  с.416-478.  ФІЛОСОФІЯ, Лекції 2І,22,23, с.366-403.

Відповідь на перше питання зумовлене розумінням об'єктивної реальності як системи МЕГА-, МАКРО- і МІКРОКОСМОСУ. Планета ЗЕМЛЯ, а тим більше її складові є підсистемами. Коли ж нашу планету брати як відносно самостійну систему,то цілеспрямовані взаємодії розумних істот на ній /суспільство/ складатимуть підсистему. Виясніть опосередкування суспільства і природи, людини та суспільства для того, щоб змогли з різноманітних взаємообумовленостей виділити блоки головних - МАТЕРІАЛЬНІ та ДУХОВНІ. Матеріальні зв'язки розкриваються через взаємодію елементів суспільно-економічної формації із СПОСОБОМ ВИРОБНИЦТВА та надбудовою, базису та надбудови., СУСПІЛЬНОГО БУТТЯ та СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ. Суспільне буття - це матеріальні, ненабудовні стосунки людей при вирішальній ролі способу виробництва, а також відтворення життя: власного - через працю й чужого - через

дітонародження. Суспільна свідомість - здатність відображати суспільне буття /у вузькому значенні/. Аналіз суспільства з боку вирішального значення ідейних спонук в діяльності людей /звідси - абсолютизація ролі визначних осіб в історії, ігнорування виробництва тощо /вважається ідеалістичним, бо веде до знеоцінки ролі народних мас в історії. Питання дискутується й понині. Виявіть своє бачення матеріального й ідеального в суспільстві, розставте акценти згідно вашого розуміння діалектики суспільного розвитку, визначається в структурі суспільного буття й суспільної свідомості, іх взаємовпливі.

Друге питання вимагає детального аналізу об'єктивних детермінантів історичного процесу. Можна почати хоча б з розуміння потреб людини /людства/, завдань, умов, засобів реалізації мети. Оскільки мета виходить на свідому діяльність по самозабезпеченню ради самореалізації, то суб'єктивне в історичному процесі спонукає до висвітлення ролі інтересів, мотивів та стимулів
діяльності. Звідси - об'єктивне в історичному процесі - сам спосіб
життєдіяльності, його оптимізація через самоорганізацію згідно умов, потреб,
завдань та засобів. Разом з тим, способи організації і самоорганізації різноманітні,
бо диктуються не лише об'єктивними обставинами, але й
розумінням доцільності
саме певної дії системи діяльності, рівня оптимізації цих за конкретних умов у
певному-часовому середовищі. Свідома діяльність людей ускладнює виведення
об'єктивних детермінантів /у вигляді законів, принципів/ розвитку суспільства,
оскільки сама реалізація закономірностей проникнута суб'єктивною дією та її
оцінкою. Протягом певного часу у певних суспільних людей накопичується
визначені способи самоорганізації, традиції, навики, заборони й заохочення,
цінності. Вони складають умови життя разом з природним середовищем,
д е т е р м і н у ю т ь дії подальших поколінь. Соціальний детермінізм якраз і пов'язаний з тим, що кожне нове покоління застає різні відношення між людьми, умови та характер побуту, форми організації людей, традиції /які "тяжіють" інколи "як кошмар" над головами прийдешніх поколінь/. Все це -соціальні детермінанти, з ними слід рахуватися. І все ж творчість виводить наступні покоління на нові рубежі в різних сферах життя. Зростання ролі суб'єктивного фактору в історії - це активне втручання в плин подій, ломка стереотипів, формування нестандартних тенденцій розвитку, реалізація людської свободи - здатності діяти з розумінням справи. Діалектику свободи й необхідності проаналізуйте детально, виявіть своє ставлення до неї.

Висвітлення третього питання необхідно почати з аналізу суспільних відносин та державних зв'язків. Суспільні відносини мають результати, одним з яких є суспільство. СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО включає в себе як матеріальні так і духовні цінності, матеріальну та духовну культуру. В матеріальній культурі виділіть ПРОДУКТИВНІ СИЛИ Й ВИРОБНИЧІ ВІДНОСИНИ, СОЦІАЛЬНО-КЛАСОВУ СТРУКТУРУ, ЕКОНОМІЧНИЙ БАЗИС, ЕЛЕМЕНТИ СПОСОБУ життя, ТЕХНОЛОГІЮ ВИРОБНИЦТВА з видами, сферами і т.п. В духовному виробництві - ідеологію та суспільну психологію, форми суспільної свідомості, наукові, художні надбання. Висвітлення структури способу виробництва супроводжується акцентами на тому, що людина - головна продуктивна сила суспільства, тож до неї треба й ставитись відповідно до цього. Визначтеся з місцем медицини та охорони здоров'я в суспільстві /об'єкт вивчення і клінічного впливу -людина, від соматичного та духовного здоров'я якої залежить її ж благополуччя. Покажіть роль деонтології, лікарської етики в цілому.

ЛІТЕРАТУРА

ДО ТЕМИ 6

Богомолов А.С. Буржуазная философия США в XX веке. М.: Мысль. 1974.

Богомолов А.С. Немецкая буржуазная философия после 1865 года. МГУ, 1961.

Буржуазная философия XX века./Митрохин Л.Н.и др.М.: Политиздат, 1974

Кузнецов В.Н. Французская буржуазная философия XX века. М.: Мысль. 1975.

5. Позитивизм и наука.М.:Наука.1975.6.  Ради Радиев.  Критика неотомизма. М.: Прогрес. 1975.

Самосознание европейской культуры XX века. М.: Политиздат. 1991.С. 366.

Сартр Ж.П. Экзистенционализм - это гуманизм. М.: Политиздат. 1989.

Современная западная философия. М.Политиздат. 1991. С.414.

Соловьев В.С. Лекции по истории философии.// Вопр. филос. 1989. №6. С.76.

Философия М.Хайдеггера и современность. М.: Наука. 1991.

Шишкин А.Ф., Шварцман К.А.,XX век и моральные ценности человечества М.: Мысль. 1968.

13. Эфиров С.А. Итальянская буржуазная философия XX века. М.: Мысль. 1968.

14. Введение в философию. ч. 2. Политиздат, 1989, С. 185-218, 416-478. 15.Взаимодействие общества и природы (философско-методологические аспекты

экологической проблемы). М.: 1985.

Киселёв Н.В. В гармонии с природой. К.: 1989.

Круть И.В., Забелина И.Н. Очерки истории представлений о взаимоотношении
природы и общества. М.: 1989.

18. Назаров   Н.С.   Охрана   окружающей   среды   и   экологическое   воспитание
студентов. Учебно-методическое пособие. М.: 1989.

Общество и природная среда: сборник. М.: 1980.

Філософія. Курс лекцій.-К., Либідь, 1994.С.336-419.

21.Андрущенко В.М., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. - В 2Т.  - Т.І.  - К. ,1996.  - С.  3-30.     

22.Бердяев Н.А.  Смысл истории.  - М.,1990.  - С.4-50.

23.Бойченко І.В. Філософія історії: Підручник.  - К.,2000.  - С.61-90.

24.Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста.  - М.,1988.-519 с.

25.Вико Д.  Основания новой науки об общей природе вещей. - Москва-Киев,1994.  - С. 377-460.

26.Гаврилишин Е. Дороговкази у майбутнє.До ефективніших суспільств. Доповідь Римському клубові.  - К.,1990. - С.3-98.

27.Горак Г.І., Яшук T.I. Проблема спрямованості людської історії// Філософія. Курс лекцій. ., 1993.  - С. 543 -558.

28. Жёкин Г.В. Социальная философия истории.  - К. ,1996.  - С.3-109.

29. Колінвуд Робін Дж. Ідея історії.  - К.,1996.  -   С.3-123.

30.Костенко Н. Майбутнє дітей   в сюжетах про Чорнобиль. //Філос. і соціолог. думка.  - 1993.  - М. - С.  9-23.

31.Кузьмеико В.Л., Романчук O.K. На порозі над цивілізації /роздуми про майбутнє/.  - Львів,  1991.

32.Гошовський М.М., Кучерявий І.Т. Ідея прогресу в соціальній філософії.- К.,1993. - С. 158.

33.Научное превиденне общественных процессов.  - К.,1990.
34. Ортега-і-Гасетт Хол. Тема нашої доби. - К.,  1994.

35.Петров В. Походження українського народу.-К. ,1992. - С.23-57.

36.Полибий. Всеобщая история.  - С-Пб, 1995.  - Т.2.  -С.3,4.

37.Пахомов Ю. Філософія української кризи: культ "невидимої руки"? // Віче.,-1995.  - 15,6;  - С.76-86.

38. Предборська І. Соціальна зміна як проблема соціологічної теорії //  Філос.  і соціол.  думка.-І994.-№ З-4.  - С.16-35.

39.Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги.-К.,1994.-Т.2.-494 с.

40.Тойнбі А.Дж. Дослідження історії.-К.,1995.-Т.1.-С.14-54,70-78,147-151,192-227,  245-254, 354-363.

41.Філософія. Навчальний посібник /Надольний І.Ф. та ін./. - К.,2001.

42.Філософія. Підручник /Бичко І.В.  та ін./. - К.,2001.

43.Філософія. Навчальний посібник /Петрушенко B.Л./.-K-1, 2001.

44. Швебс Г.И. Идея ноосферы и социальная экология//Вопр.филос.-І99І.-№ 7.- С.36-42.

45.Шинкарук B.I. Філософія і сучасні історичні реалії //Філос. і  соціол.думка. -1992. -№ 4.-С. 3-11.

46.Шпанглер 0.  Закат Европы.  - М.,1993.  - T.1.- С. 131-165,262-266.
47.Ясперс К. Смысл и назначение истории.  - М.,1991. - С.3-78.

ТЕМА 7

ПРОБЛЕМИ ЛЮДИНИ ТА ОСОБИСТОСТІ В ФІЛОСОФІЇ ТА МЕДИЦИНІ. СВІТ ЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ.

ВСЬОГО - 8 годин, з них 4 - на самостійну підготовку.

МЕТА ВИВЧЕННЯ ТЕМИ:  Поглибити розуміння людини як природно-соціальної істоти, усвідомити шляхи формування особистості.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність у поглядах на походження природи, суть та сенс людського буття, між спорадичним існуванням та активним, гуманним цілепокладанням людини як особистості.

ПРОВІДНА ІДЕЯ: Рівень і характер соціалізації продукує визначеність індивідуальності та особистості.

НАОЧНІСТЬ: Таблиці - "Індивідуальність та особистість", " Структура особистості".

ЗАНЯТТЯ 1 /2 години/

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: Людина, соціалізація, сутність, існування, екзистенція, космічна субстанція, мікросвіт, гедонізм, евдемонізм, дух навіювання, персоналізм, пневма, антропологія, соматика, психологія, антропогенез, соціогенез, діяльність, соціал-дарвінізм, сцієнтизм, нозологізм, антинозологізм, соціологізаторство.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

Проблема пізнання людини в філософії та в   конкретних   науках.   Структура
поняття "людина". Проблема сутності та існування людини.

Наука  і   філософія   про   біологічну еволюцію та соціальний розвиток людини.
Антропогенез та соціогенез. Проблема природного, біологічного та соціального.
Аналіз біологізаторських та соціологізаторських тлумачень людини.

Біологічна основа та соціальна обумовленість здоров'я та захворювань людини.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

Чи завжди розглядалася людина як цілісність та які моменти людської суті й людського буття бралися як головні в історії філософії?

Чому діяльність людини є основою її філософської концепції?

Які структурні моменти поняття "людини" є визначальними?

Чому не тотожні поняття "сутність", та "існування людини"? Доведіть це.

Що   таке антропогенез та соціогенез? Прослідкуйте ці процеси згідно даних науки.

Як ви ставитесь до біологізаторських та соціологізаторських концепцій людини.

7.Що ви знаєте про біологічну основу   та   соціальну обумовленість здоров'я і захворювань людини? Наведіть приклад.

МЕТОДИКА ЗАНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: Використовуючи методику проблемних груп, з'ясувати основний зміст питань для обговорення. Чітко окреслити проблеми, які свідчили про неоднозначність людини, спонукали до однобокості в її аналізі протягом віків. Розібратися в сучасних підходах до розуміння становлення, розвитку та суті людини. Навчитися аргументувати зайняту позицію щодо антропогенезу, соціогенезу, сутності та існування людини. Вміти відстоювати свої переконання, зіставляючи дані науки та наукові версії щодо суті розумної істоти Всесвіту.

Підготовка до відповіді на перше питання пов'язана з поглибленим засвоєнням історико-філософського вступу. В античній філософії спостерігалось ототожнення людини із всесвітньо-космічною субстанцією, в якому сама людина - "малий світ", мікрокосм, менш досконалий ніж КОСМОС. У ПРОТАГОРА "Людина - міра всіх речей". Згідно СОКРАТУ, "Людина - це добра і зла воля, як помилка розуму щодо блага". ГЕДОНІЗМ - міра потягу до насолоди. В платонізмі людина - носій духу /безособової субстанції/. НУС І ПНЕВМА - це лише логіко-музикально-математична схема. Людина - комбінація душі і тіла. Відхід душі від світу богів - її ідейне падіння. В Арістотеля бачимо взаємну призначеність душі та тіла. Пізньоантична містика створює вчення про Першолюдину як божу суть, що вміщує всю сенсову структуру КОСМОСУ /вторинного щодо ПЕРШОЛЮДИНИ/. Це переходить в християнський ГНОСТИЦИЗМ та іудейську містику Каббали. Біблейська АНТРОПОЛОГІЯ має екзистенціальний характер. Влада Бога здійснюється через заповіді. Шлях через гріхопадіння - драматичні переходи від обранності до відвернення і навпаки. Самопізнання джерело богопізнання. Розімкнутість людини у напрямку надлюдських можливостей та бісівських навіювань дає страждання, подолання плоті. У ВІДРОДЖЕННІ помітний підхід до людини, виходячи з неї самої, з її творчих можливостей. У НОВИЙ ЧАС підкреслюється сила розуму /Проаналізуйте це на фоні розвитку наук/. ДУАЛІЗМ - людина ділиме, що має протяжність, тіло, й одночасно неділиме, що має безсмертну душу...У КАНТА - людина не поєднання двох субстанцій, а істота, що належить до двох світів - світу природи /необхідність/ та світу свободи /самовизначенність/. ГЕГЕЛЬ апелює до історичності людини та культури. Людина - носій загальнозначимої свідомості, представник духу, розуму. У ФЕЙЕРБАХА любов універсальна як сама людина. У ХУІП-ХІХ ст. на перший план висуваються позамисленні здібності та сфери /почуття - Якобі, самозбагачення - Беадер, життєві сили та потяги /"філософія життя"/, існування /екзистенціалізм/, несвідоме - Фрейд тощо/. Обов'язково вникніть в структуру поняття "ЛЮДИНА" /як природна і соціальна істота/, згідно отриманих в ВУЗІ знань.

Аналіз другого питання можна почати з персоналізму, який бачить в людині абсолютну цінність, унікальність, що знаходить опору в особистісному абсолюті /богові/, через кого стверджує сенс і гідність свого буття. Зрештою зупиніться на аналізі К'єркегора, опозіційному щодо раціоналізму. Головне - воля в акті вибору, що дає абсолютну відмінність добра і зла. Розум тут - зрадник, а не вмістилище гідності людини. Вільна особистість починається не з сумніву, а з стану "відчаю" що веде до пошуку чуда й бога. Вникніть у позицію "філософії життя" /Дільтей, Плеснер, Гелен, Портман/. Останній переконаний, що звільнення людини від тиску інстинктів засноване на розриві дії та спонуки. Спонуки людини дифузні, тому можуть гальмуватися, а їх мета переноситися. Конституційний надлишок спонук нав'язує людині їх переробку, бо людина - "культурна істота". З цим пов'язана "культурна антропологія" (Ротхаккер, Ландман, Кассірер). Чи можна визначити людину імманентно? А чи інтенціонально (через самопроектування)? А може через трансцендентування буз трансценденції? Ці питання прямо пов'язані з сутністю та існуванням людини. Спочатку ці поняття вважалися для означення наявного буття речей яке осягається досвідом /сутність - розумом/. В середні віки поняття існування включає ідею обумовленості, тому не співвідноситься з богом. Бог має не існування, а СУТНІСТЬ - буття. Для Ф.Аквінського сутність - коррелят логічного поняття, існування - судження, номіналісти (Скот, Оккам) підкреслювали АЛОГІЗМ існування, його несумірність з сутністю. Кант: існування логічно не виводиться /як і почуття/, як і поняття бога з його існування. ЕКЗИСТЕНШОНАЛІЗМ: існування одиничне, особисте, конечне. Мислення -всезагальне, безособове, нескінчене, тому несе з собою свій закон, а існування -свою ДОЛЮ. Тому мислення немає історії, бо його історія - це його логіка. Існування ж історичне, бо історія конечна, неповторна, як і доля. З одного боку існування корениться в БОГОВІ а з іншого - тотожне особі (єдність релігійно-філософсько та психолого-антропологічного тлумачення існування. Розгляньте три варіанти ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ (онтологічний, антропологічний, релігійний), покажіть що перший користується феноменологічним методом Гусерля, другий -психологічними, психоаналітичними й соціальними методами, третій - описує в нових поняттях духовний досвід сучасної релігійної людини, поєднує філософське мислення та релігійне світовідчуття, які роз'єднувались у Новому СВІТІ. Отже, ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ виступає проти сцієнтизму, позитивізму індустріальної цивілізації, де протилежність людини та світу пронизує всі сфери життя й свідомості. Існування не пізнаванне, бо необ'єктивоване, а його структура випливає із спрямованості на інше, з ШТЕНЦЮНАЛЬНОСТІ. Покажіть, як розуміється в екзистенціалізмі проблема часу та історії., особи та суспільства, свободи, відчуження як об'єктивізації, комунікації тощо.

При розгляді другого питання слід звернути увагу на проблему пристосовуваності як виключне амплуа тварин, як їх видові ознаки. Зрештою проаналізувати поведінкові акти людини, підкреслити їх РІЗНОМАНІТНІСТЬ та КОМБІНОВАНІСТЬ, висвітлити ВАРІАТИВНІСТЬ поведінки людини в залежності від умов, завдань, інтересів, засобів, а також стимулів та мотивів. Необхідно показати, що генетичний код є нормою людини. В досвіді людина вдосконалювала засоби передачі інформації (мова, показ, приклад). Звідси - суспільство дає єдність культурних норм, а не функціонально-ієрархічну єдність типу мурашника. АНТРОПОГЕНЕЗ та СОЦІОГЕНЕЗ датується 3 - 3,5 млн. років тому. Покажіть деструктивну дію праці на інстинкти людини, охарактеризуйте АРХАНТРОПІВ древніх людей (пітекантропи, синантропи, неандертальці), вплив мови на зв'язок у свідомості ЗНАКУ й ДЕНОТАТУ (його значення). Зупиніться детальніше на аналізі видів сімей (ЕНДОГАМІЯ - шлюбні зв'язки всередині спільності, АГАМІЯ - виключення близьких родичів, ЕКЗОГАМІЯ - пошуки пари зовні). Небезінтересними будуть морально-етичні ТАБУ, які стосувалися всіх без виключення (заборона на кровозмішування, на вбивство одноплемінника, зобов'язання в підтримці одноплемінника, в ціломудрості та недопусканні подружньої невірності). Згадайте історію праці: неоліт - перехід від збирання до виробничого життєзабезпечення (землеробство, тваринництво, ремесло). ДІЯЛЬНІСТЬ, СУСПІЛЬНА КОЛЕКТИВНІСТЬ, СУСПІЛЬНІ ВІДНОСИНИ, НАДБІОЛОГІЧНЕ (родове) об'єднання є усвідомленим - совість і тип. Покажіть вплив зміни діяльності на анатомо-фізіологічну організацію.

Вникніть у діалектику природного й соціального, що людина - суспільна тварина. Прослідкуйте деякі моменти щодо тривалості життя (20-22 роки стародавнього світу, ЗО років у XVIII ст. 56-у Зах. Європі поч. XX ст. 75-77 у розвинутих країнах в кінці XX ст. Расовість - природа людини. Роль здібностей та прямоходіння в розвитку людини. Зосередьтеся на унікальності людини. Арістотель: Людина - політична тварина, тобто в ній поєднується біологічне й соціальне. Біологічне - раса, стать, вік. Здатність продукувати засоби виробництва, спілкуватися мовою - СОЦІАЛЬНЕ. Багато значить - взаємодія того і іншого. Абсолютизація біологічного чи соціального в людині веде до крайностей. Це зокрема видно на обґрунтовуванні расизму, соціал-дарвінізму тощо. Е.Геккель писав про "нижчі" та "вищі" раси. А це веде до геноциду. Мальтус був упевнений, що суспільне життя - це арена боротьби за існування (хоч у Дарвіна цей вислів був метафоричним).У подібних орієнтаціях доводиться, що чоловіки стоять "вище" жінок у "табелі про ранги", що жінки не досконалі "за задумом Бога" тощо. Згадайте закони "ТРЬОХ К", "ЧОТИРЬОХ К" і т.п. Біологізаторство й соціалізаторство як крайнощі паплюжать людину, спонукають до геополітики, позбавляють можливості розгледіти перспективи народів і рас. "Соціобіологія" (ам. Е.О.Уілсон). Історію людини слід розглядати очима зоолога з іншої планети, котрий складає каталог земних тварин; в такому разі всі гуманітарні та соціальні науки - розділи біології, а історія і художня література - засоби дослідження людини як біологічного виду. СОЦІОЛОГІЗАТОРСТВО: О.Хакслі у книзі "О дивний, новий світ"(1932) пише про штучно створених людей, пристосованих до різного виду праці, але обмежених з іншого боку, тому потрібна "вибраковка" типу фашизму. Покажіть, що нервово-психічні перевантаження, стреси, ведуть до "хвороб цивілізації" - серцево-судинних захворювань, психічних розладів, порушень в імунній системі тощо. Розкрийте проблему життя і смерті, сенсу життя, безсмертя.

Це буде основою розуміння третього питання. Ви вже знайомі з поняттям НОРМИ, яка передбачає певну модель функціонування організму. НОРМА - біологічна підстава здоров'я. Використайте матеріал нормальної анатомії та фізіології, дані інших наук для того, щоб ґрунтовно висвітлити біологічну основу здоров'я та захворювань людини. Це можна продемонструвати на зв'язку одного (чи одних) органу з іншим, співвідношення структурних елементів крові, явищах метаболізму, імунного гомеостазу і т.п. Чи буде нормально функціонувати мозок при певному звужені судин? З чим пов'язана серцева недостатність? Які аномалії може викликати: враження головки підшлункової залози, звуження чи тромб протоків жовчі і т.п.? Поряд з цим зверніть увагу на "соціальне здоров'я" людини. Згадайте психоаналіз 3.Фрейда. Чому тиск СУПЕР-"ЕГО" настільки може бути суттєвим, що стреси, які виникають цілком закономірно й достатньо часто, виводять людину із ладу. Розшифруйте фрейдівське НАД-"Я" через конкретну систему управління в нашій державі, закони пов'язані з забезпеченням чи відсутністю людських свобод. Як саме пов'язана проблема соціального забезпечення населення з біологічною основою та соціальною обумовленістю здоров'я та захворювань людини? Прослідкуйте ще раз ці зв'язки на екологічній та демографічній проблемах сучасності (алопеція, радіоактивне зараження, отруєння нерозчинними рештками через вживання продуктів тощо). Постарайтеся детально з'ясувати ДЖЕРЕЛА, МЕХАНІЗМИ та ТЕНДЕНЦІЇ біологічної і соціальної взаємообумовленості здоров'я й захворювань людини, можливості сучасної медицини щодо корекції цих процесів, зв'язку її із спорідненими галузями теорії й практики, продовження життя людей.

ЗАНЯТТЯ 2 /2години/

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: Людина, індивід, індивідуальність, особистість, особа, гуманітарний компонент біогеносфери, суб'єкт дії, об'єкт виховання, вікова фізіологія і морфологія, аксіологія, евристика, характерологія, організм, типологія вищої нервової діяльності, біологічна еволюція.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

1.Зміст   та   діалектика   понять    "людина",    "індивід",    "індивідуальність",
"особистість". Соціалізація людини. Свобода особи.

Всебічний  гармонійний розвиток особи як гуманістичний ідеал. Гуманітарна
освіта і підготовка лікаря.

Особистіший підхід у медицині. Особистість лікаря і особистість хворого.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Чому в одному й тому ж цілому /людина/ доводиться  вичленяти  поняття "індивід", "індивідуальність", "особистість"?

Як зв'язані соціаліазація людини та опредметнення її суті?

Чи згодні ви з Гегелем, що опредметнення є відчуження? Чому?

Як ви розумієте свободу особи? Чи однакова свобода "від" і свобода "для"?

Що включає в себе всебічний гармонійний розвиток особистості?

Що таке неогіпократизм, нозологізм, антинозологізм?

Як ви розумієте зміст лікарської етики, спеціальної деонтології?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ І ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: Методикою "малих груп" вияснити зміст основних питань для обговорення. Добитися чіткого розуміння критеріїв, які дозволяють диференціювати в людині "індивіда", "індивідуальність", "особистість". Вникнути в процес соціалізації людини, вияснити його зв'язок з опредметненням та розпредметненням сутнісних сил розумної істоти. Навчитися пов'язувати свободу з відповідальністю за прийняті рішення та дії. Вміти застосувати набуті теоретичні знання в діяльності майбутнього фахівця -медика.

Аналіз першого питання зумовлений увагою до людини як до організму і продукту біологічної еволюції, компонента біогеносфери суб'єкта пізнання, об'єкта виховання, суб'єкта праці, особи, індивідуальності. Поряд з цим: вікова фізіологія і морфологія, сексологія, соматологія, типологія ВНД - в системі природничо-наукового знання, аксіологія, евристика, характерологія. В системі гуманітарного знання. Суспільство - не сума індивідів, а система конкретно-історичних зв'язків, стосунків. Індивід же не ізольований атом соціального організму, а система із складною структурою. Принципи "атомізму", "робінзонади", "субстанції" що найменше сумнівні. Людина - суб'єкт соціальної та культурно-історичної діяльності певних суспільних відносин, їх синтез та підсумок. Індивід -окремий представник людського роду, без акцентів на соціально-психологічні характеристики. ОСОБИСТІСТЬ - відносно стійка, динамічна, соціально-обумовлена сукупність духовних, суспільно-політичних та морально-вольових якостей людини, яка акумулює певну соціальну зрілість, здатність виявити свою індивідуальність. ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ - система успадкованих та набутих в процесі розвитку фізичних, психологічних і творчих особливостей, що відрізняють одного індивіда від іншого. Велику роль у становленні особи має розуміння індивідом свого соціального статусу і готовність "присвоїти" сутність. Це пов'язано з соціалізацією людини. Покажіть різні підходи визначення понять: "ІНДИВІД" і "ОСОБИСТІСТЬ" (Р. Лінтон, Дж. Джілін, Д.Бідней, Е.Муньє). Підкресліть роль природного та соціального середовища в формуванні ОСОБИ. Виявіть своє розуміння ролі особи в історії, елітарних теорій. Покажіть, що в ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ ми відзначаємо її самобутність, а в ОСОБИСТОСТІ - її самостійність (лице). Індивідуальність - це і цілісність здібностей, серед яких одна головна пов'язує всі інші. Муки творчості повинні ВІЛЬНО розкрити обдарування. Характеристики ОСОБИСТОСТІ - навмисність, цілеспрямованість, проективність, чітке усвідомлення мотивів поведінки, наявність єдиної життєвої стратегії, МІСІЇ, здатність до самоформування СВОБОДИ, до саморозвитку.

 В другому питанні слід зауважити, що обрана особиста роль - це її місія, хрест, який вона несе добровільно, відповідально. Якщо для індивідуальності вчинки - засіб предметного втілення, то для особистості - вчинки - головне як результат САМОПОСТАВИ. Говорячи про всебічний гармонійний розвиток особи, згадайте, що таке безтямність, з якою має справу психіатрія, значення обов'язку, критичного аналізу мотивів діяльності. ВСЕБІЧНИЙ ГАРМОНІЙНИЙ РОЗВИТОК ОСОБИ є гуманістичним ідеалом, який включає в себе духовне БАГАТСТВО, МОРАЛЬНУ ЧИСТОТУ й ФІЗИЧНУ ДОСКОНАЛІСТЬ. Уважно перечитайте ВВЕДЕННЯ в ФІЛОСОФІЮ, Гл. ІХ, с.219-268 та ФІЛОСОФІЮ, лекцію 25, с.420-436.: Книгу В.П. Петленко та В.Ф. Сержантова ПРОБЛЕМА ЧЕЛОВЕКА В ТЕОРИИ МЕДИЦИНЫ (К.: Здоров'я,1984.). Це потрібно не лише для закріплення попередніх знань. Згадайте Канта: в особистості - "самодисципліна", "самовладання", "автономія як самозаконність". Зведення МАКСИМИ до принципу відрізняє особистість від індивідуальної поведінки людини, яка кидається з боку в бік, як хмара мурах, керуючись то власними схильностями, то "силою обставин", то тиском влади. Тому для всебічно й гармонійно розвинутої особи Кант вважає за необхідне: 1. "Дати собі закон". 2. Чинити так, щоб максима твоєї поведінки в усякі часи могла б стати нормою всезагального законодавства. Лише той, у кого є принципи, здатний до незалежного цілепокладання, до життєвої (стійкої) стратегії. Психіатр Бруно Беттельгейм попав у концтабір 1938 р. За два роки Дахау і Бухенвальда склав усну книгу про сіан людей та їх поведінку в жахливих умовах масових експериментів. У 1960 р. книга "Освічене серце" побачила світ. Там значиться, що метою концтабору є "ампутація особистості в людині". Чи не зустрічаються й за інших умов "ідеальні в'язні", що реагують як автомат, як дитя на будь-які команди. Але ж в подібних перетворюються передбачливі циніки, люди з чиновницько-клерківською психологією тощо. Де відсутні вільно вибрані обов'язки, починається  кагальна деградація особи, особливо прискорена, коли вона перетворюється в здобич злочинного оточення чи режиму. Тому майбутньому медику слід серйозно ставитися до гуманітарної освіти, черпати в ній мудрість, позбавляти себе однобокості в підходах до складних проблем людини. Третє питання вам частково відоме з курсу "історія медицини". Ще Гіппократ був переконаний, що вікова, статева, індивідуальна особливість вимагає особистісного підходу в медицині. Зрозуміло, що все це на фоні глибоко зрозумілої загальної теорії патології. Дюркгейм (XIX ст.) звернув увагу на те, що самовбивству передує АНОМІЯ - "беззаконня", "безнормність" - коли для людини немає нічого святого й обов'язкового. Аномія веде до АПАТІЇ - основи для "втечі в смерть". Для медика важлива цілісна уява про бажане й цінне, бо це умова сенсу життя особистості, її надзавдання. Цим слід вивіряти й себе, і хворого. Деонтологія і лікарська етика за цих умов - не просто "крихти гуманізації медицини", а серйозна підвалина поваги до особистості, якщо навіть та втратила деякі визначники і якій необхідно повернути здатність до всебічного самоствердження. Особистість лікаря відіграє тут неабияку роль: зниження імунітету, загальна алергізація населення, неспроможність оплатити лікування тощо, висуває чимало проблем на майбутнє.

ЛІТЕРАУРА до теми 7

Алтухов В. Философия многомерного мира. // Общ.науки, 1992, №1, С.12-20

Дмитриев А.Н., Философский анализ проблемы безсознательного. Саратов, Изд. Сарат.гос.ун-та, 1985, С.186.

Кассирер Е. Людський світ простору і часу. // Філософ, і соц. думка,   1991, №5, С.65.

Лой А.Н. Сознание как предмет теории познания, К.: Наука думка, 1988 С. 248.

Мамардашвили М.К. Сознание как философская проблема. //Вопр.филос. 1990, №10.

Морозов К.М. Природа интуиции. Минск. Университет, 1990.С. 141.

Один мир для всех. Контуры глобального сознания. М.: 1990.

Фляйшер М. /Герм/ Язык идей и язык реальной жизни./Юбщ.науки. совр.М.:1992: №2. С.55-77.

Фрейд 3. Душа человека. М.: Республика. 1992. С.430

Фром Е. Душа человека. М.: Республика, 1992. С.430.

11.Антология мировой-философии. - Т. 3.  - М.,  I97I.

12.Аббаньяно Н. Экзистенция как свобода//Вопросы философии.-1992, №8.

13.Бубер М. Проблема человека/Два образа веры.  - М.,1995.

14.Вінниченко В. Відродження нації. - К.,1990. - Ч.І.  - С.31-74.

15.Гордієнко А. Методологічні проблеми осмислення буття людини в західноєвропейських філософських концепціях другої половини XX століття//Філософ. і соціолог.  думка.- 1995. №5-6.

16.Діалог культур і духовний розвиток людини /Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції/.  - К.,1995.  -237 с.

17.Грушевський М.  Очерк истории украинского народа.  - К.,  1991.-С.16-38.

18.Максимов С.І.  Особистість і суспільство.  - Харків,  1993. - С. 20.

19. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини.  - К.,  1995.

20.Ортега-і-Гассет X. Бунт мас // Хроніка 2000.  - 1995.  - № 1-2.- С.191-214

21.О человеческом в человеке.  - М.,  1991.

22.Пролеев С.В. Духовність і буття людини.  - К., 1992.  - 107 с.

23.Сартр Ж. П. Экзистенциализс - это гуманизм//Сумерки богов - М.,1989.

24.Тейяр де Шарден П. Феномен людини // Читанка з історії філософії у 6 книгах.  - Книга 6.  Зарубіжна філософія XX століття. - К. ,1993. -С.215-2І8.

25.Хабермас Ю. Пізнання й інтерес // Там же.  - С.228-238.

26.Шелер М. Положення людини в космосі // Там  же.  - С. 146-151.

27.Щедрова Г. Мета суспільства - людина.  -// Віче.  - 1995. - № З. – С.22-34.

28.Сто человек. Антология.  - М.,1995.  - С.  5- 127.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ТА ТЕСТИ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ З ФІЛОСОФІЇ.

СИТУАЦІЙНІ ЗАДАЧІ

для студентів 1 і 2 курсу з

ФІЛОСОФІЇ ТА ОСНОВ ФІЛОСОФСЬКИХ ЗНАНЬ

ДО  ТЕМИ 1:

1 .Під час лабораторного заняття студент зауважує: "Робота з матеріалами віварію антигуманна, а медицина найгуманніша професія..." Викладач у відповідь: "А чи станете Ви медиком-гуманістом, не маючи навиків практичної роботи?"

        Яка Ваша думка з цього приводу? Обґрунтуйте її.

2.Другокурсник всерйоз повторює: "Світогляд тотожний знанню". Але чому ж тоді переконання людини вважають головним елементом світогляду?"

         Виясніть Вашу позицію як майбутній медик.

З.Як доводить відомий кардіохірург  М.М.Амосов, теплокровні ссавці мають світогляд і цим не відрізняються від людей. Навпаки, їхня безпосередність варта більшого, ніж скритність людських намірів.

Чи поділяєте ви думку М.М.Амосова? Чому?

4.При обговоренні структури світогляду методикою "малих груп" група доповідачів ототожнила поняття "цінності" з поняттям "цінне". - Але як тоді бути з духовними цінностями ?- запитав студент з групи опонентів.

       А яка Ваша точка зору?

5.Віра - невід'ємна складова світогляду. - Якщо це виключно релігійна віра, то чи маю я світогляд як атеїст ?- спитав студент К.

          Що б Ви відповіли йому?

6.Плюралізм світоглядів в наш час очевидний. - Це було завжди, а тепер лише виявилося, тому компроміс між партіями, націями, класами недопустимий, - заявив студент А. - "В такому разі пропонується війна всіх проти всіх” - не згодилася його колега В.

Виявіть свою думку.

7.Намагаючись виявити особливості світогляду медика як фахівця, субординатор

назвав наступні моменти: 1.Світогляд медика - це сукупність позитивних ідеалів. 2.Єдність стилю думок і способу життя. 3.Спрямованість раціональної та практичної діяльності.

Чи є назване найсуттєвішим? Обґрунтуйте свій підхід.

8.На студентській науковій конференції з'ясувалося, що в процесі аналізу соціал-дарвінізму доповідач ототожнив світогляд і філософію.

Чи правильно зробив студент? Яке співвідношення між ними насправді?

9.Під час дискусії про світоглядні основи навчальних дисциплін, які вже вивчили другокурсники, чи знайомляться з їх основами, студенти поділилися на тих, хто заперечував світоглядне значення анатомії, фізіології, біохімії тощо і тих, хто стверджував: "Всі науки мають світоглядні аспекти".

           Визначте свою позицію. Обґрунтуйте вибір.

10.В одній із дискусій викристалізувалися різні точки зору: 1.Світогляд - це узагальнена система поглядів на світ як ціле, на місце окремих явищ у світі та на своє власне місце у ньому.2.Світогляд - це оцінка людиною сенсу її діяльності і перспектив суспільства. 3.Світогляд - є відображення світу в свідомості людей у відповідних принципах, законах, поняттях.

Чи влаштовує Вас, як майбутнього медика, будь-яка з названих точок зору? Чому?

11 .На семінарі з філософії "група доповідачів" доводила, що філософія є одночасно і формою світогляду, і його частиною, і основою, і причиною. "Опоненти" ж стояли на своєму: "Філософія є специфічним за своїм змістом та формою світоглядом, який теоретично обґрунтовує свої принципи та висновки".

Хто з них, на Ваш погляд, ближчий до істини? Які принципи та закони філософії важливі для діяльності медика?

12.1снує думка, що філософствування є відрив від реального життя, "фантазування в позахмарних висотах"...

А як Ви вважаєте? Чи зв'язана філософія з практичним життям, з медициною зокрема? Обґрунтуйте свої переконання.

13."Філософія вчить мислити, - наполягає один студент, - а медику це вкрай потрібно". - Я не згодний, - заявляє інший. - Філософія за загальним не бачить окремого, за лісом - дерев. А нам, медикам, важливо займатись конкретним пацієнтом.

Як би ви поставилися до функцій філософії?

14.Медицина як сфера діяльності є загальнолюдська цінність. Людина - найвища цінність. Чи варто (і чому), на Вашу думку, підтримувати життя фізично і психологічно неповноцінної дитини, якщо завчасно відомо, що будь-яка корекція її здоров'я не дасть бажаного результату?

15."Цінність життя є саме життя, тому і сенс людського буття в підтримці власного існування", - заявляє студент-медик.  - Нічого подібного, - заперечує йому колега. - підтримуючи здоров'я інших, ми реалізовуємо себе як фахівці, отже і сенс життя полягає в самоствердженні.

Яку позицію в даній ситуації зайняли б Ви?

16.У свій час деякі вченні були переконанні, що в сперматозоїді є маленька людина. Попадаючи в належне середовище, вона просто збільшується. Згодом стало відомо, що ці метаморфози не такі прості, як здається.

Як називають тих, хто виступає лише за кількісні зміни та заперечує якісні? Чи шкідливий такий (і чому саме?) стиль мислення для медика?

17.Гіппократ зазначав: "Якщо ти знаєш медицину - то ти просто лікар. Але якщо ти ще й філософ, то уподібнюєшся богові".

                 Що Гіппократ мав на увазі?

18.Герой повісті В Тендрякова "Розплата" дев'ятикласник Коля Корякін вистрілом з рушниці вбиває батька-алкоголіка, який знущався з матері. Колишній сусід цієї сім'ї звинувачує вчителя Аркадія Кириловича Пам'ятного за опосередковану співучасть у вбивстві. Вчитель орієнтував дітей не миритися зі злом, не змінювати за будь-яких обставин добрих намірів.

А як Ви б оцінили цю ситуацію?

19.В підручниках з філософії основне питання філософії називають в однині. Поміркуйте і доведіть, чи аналогічні за змістом зіставлення таких пар: "природа-дух", "буття-мислення", "матерія-свідомість", "об'єкт-суб'єкт". Що ж в такому випадку складає онтологічний зміст цих понять?

Чому саме для медика однина спрощує розуміння філософії?

20.Для медика діагностика - невід'ємна складова пізнання людини. Як у такому випадку Ви розціните думку агностиків про неможливість пізнання світу і людини?

Які аргументи висувають вони і чи мають ці аргументи достатні підстави?

21 .Духовність - невід'ємна складова соціалізації людини, спілкування із собі подібними. Лише медик найглибше розуміє ціну душевного розладу, неадекватного ставлення до світу речей і до людей. Чи поділяєте Ви думку, згідно якої свідомість людини - це матеріальний продукт матеріального? Чия це точка зору?

22.3гідно твердження одних мислителів, дух створив природу, суспільство,
кожного з нас зокрема і через нас, своє "відчужене інобуття”, пізнає   "самого себе"
Протилежне стверджують ті, хто вважає, що воля людини, її відчуття конструюють зовнішній світ. Чи не можуть стати на заваді до вивчення людини і клінічного
пливу на неї такі підходи? Чому?

23. Сьогодні все частіше через засоби масової інформації духовність ототожнюється з релігійною вірою. . .Чи означає це ,що атеїсти бездуховні в принципі ? Чи зв’язаний з вірою в правоту своїх помислів і вчинків лікар-атеїст?

24 .Все більше людей в Україні схильні визнати свідомість первинною, зважаючи, передовсім, на деградацію моральності за час перебудування всіх сфер життя. Якщо це так, то свідомість породжує мозок. . . Де ж вона знаходиться до цих пір, чи самосуща вона? Як майбутній медик помисліть над тим, чому операції на мозку можуть спричинити патологію свідомості. Чи, може медики оперують свідомість як таку?

25. Якщо матеріальне та ідеальне незалежні одне від одного /назвіть напрямок/, то фізіологічні та психічні процеси так само не зв'язані між собою. . .Чи так це насправді? Згадайте механізм передачі інформації від нейронів до клітини, структуру нейрона.

ДО  ТЕМИ 2:

1 .Філософія як форма духовної діяльності обов'язково містить у собі момент історичності ,вона-відповідь людського духу на питання, поставлені історично обумовленим буттям людини. Звідси - філософський плюралізм. Як це пов'язано з історією медицини? Чи може медицина стоїть осторонь історії?

2.В реальному історичному процесі можна виділити такі типи історико-філософських побудов: емпіричний, критичний, власне критичний та синтетичний. Чи властиві вони медицині? Який з них найхарактерніший в наш час?

3.Серед  методів ,з допомогою яких суб'єктивна історія медицини описує об'єктивну історію медицини виділяють емпірично-історичний і теоретико-логічний. Що вам відомо про ці методи з історії медицини?

4.Ще в Стародавній Індії звертали увагу на здоров'я людини.   В Айюрведах  зібрані дані народно-нетрадиційної медицини. Як пов'язані з Айюрведами чотири благородні істини Буддизму?

5.Людина - пристрасна істота. У Буддизмі стан згасання, затухання, охолодження пристрастей і бажань називають нірваною і досягається він через „праведне" життя і засвоєння істини про вічну змінність буття. Що є основою "праведного" життя? Назвіть  п’ять буддійських заповідей та виявіть до них своє ставлення.

6.Як відомо, локаятики Стародавньої Індії заперечували карму\плату за земне життя в потойбічному світі та у всіх наступних перевтіленнях\ ,самсару \ коло земних перевтілень душі \ і мокшу \звільнення від них\. Чи заперечували локаятики аскетизм? Чому?  Як ви, як майбутній медик, розцінюєте їхні моральні засади.

 

7.Згідно вченню   йогів, найвищого блаженства людина може досягти не зміною об'єктивних умов свого життя , а повним звільненням своє свідомості від впливу зовнішнього світу і досягненням особливого психічного   стану -самадхи /зосередження/, коли згасають всі бажання , мислення, зупиняється на певноному внутрішньому пункті, порушується зв'язок із світом і з'являється   здатність інтуїтивного бачення світу .Але ж його не визнавали  зв'язку тіла і душі...Чи можливі подібні вправи з душею самою по собі? З'ясуйте свої підходи. Дайте оцінку як медик системі вправ йогів.

8.Згідо Гомеру в людині розрізняють тіло і три види духу: 1/"псюхе"-душа як така-початок життя і джерело руху тіла; 2/"тюмос"-ефективно-вольова частина духу. 3/"ноос"- розум. "Псюхе" розлита по всьому тілу, "тюмос"- знаходиться в грудях, "ноос"-в діафрагмі. Виявіть ,як медик, своє ставлення до такої точки зору.

9. "Сім мудреців" Стародавньої Греції /Фалес, Солон, Біант, Піттак та інші/ в своїх прислів'ях , притчах ,висловили кредо "життєйської мудрості". Короткі афоризми ./гноми/мають форму всезагального: 1/"Нічого понадміру". 2/ "Пізнай самого себе".   3. Наймудріший час, оскільки він  все відкриває" . Чи актуальні вони для сучасного медика  і чому?

10.Згідно Піфагору, найбільш цінним є споглядальний спосіб життя мудреця. Перед сном обов'язково був звіт перед собою, за прожитий день: Як я його прожив ? Що я зробив? Який мій обов'язок залишився невиконаним? Чи актуально це для медика? Що виховує цей самозвіт в нього?

11. Сократ, як відомо, виступив з тезою: "Хто розумний, той добрий". Але його звинуватили в розбещенні молоді та в неповазі до богів і священних звичаїв. Оскільки саме філософствування, за Сократом, є вмирання для земного життя і підготовка до звільнення безсмертної душі від її тілесної оболонки, то чи можливо бути розумним і добрим в процесі життя? Чи було, на Вашу думку, життя Сократа орієнтиром для сучасного способу життя?

Кініки (Антісфен, Арістіл, Евклід) вважали найважливішою умовою досягнення вільного і щасливого життя обмеження потреб.  А самі потреби,  на Вашу думку, об'єктивні чи суб'єктивні детермінанти людської діяльності? Чи властивий евдемонізм (досягнення щастя через обмеження потреб) сучасному медикові за умов всебічної кризи суспільства?

Діоген - приклад відповідності філософського способу мислення філософському способу життя. Він максимально зменшив свої потреби, загартував себе, жив у великій глиняній діжці. Привчив себе не лише до фізичних поневірянь, але й до моральних принижень. Він просив милосердя у статуї, щоб звикнути до відмов. Адже люди подають калікам і жебракам і не подають філософам, тому що знають, що каліками і жебраками вони ще можуть стати, а мудрецями - ніколи. Чи готовите Ви себе до презирства щодо насолоди? Як розумієте зіставлення умов життя і якості життя відносно себе самого і майбутніх пацієнтів?

Доброзичливістю, на думку Арістотеля, володіє не кожна людина, а лише та, яка зуміла її знайти, яка активно діє. Людина одержує вищу насолоду не в матеріальних благах, не в почестях, не в діяльності для користі, а в самому процесі теоретичної діяльності. Загальний мотив - знайти середню лінію поведінки. Чи імпонує Вам такий підхід як майбутньому медику? Чому?

15. "Звикай думати, - вчив Епікур, - що смерть для нас - ніщо, адже все - і добре, і погане міститься у відчутті, а смерть є позбавлення відчуттів... Таким чином, смерть не існує ні для живих, ні для мертвих; позаяк для одних вона як така не існує, а інші для неї як такі не існують". Чи поділяєте Ви такий підхід? Чому? Чи може стати страх перед смертю перепоною на шляху до щастя з точки зору медицини?

16. Сенс життя Сенека вбачає в досягненні абсолютного душевного спокою через виправдання всього існуючого, пасивність, терпіння, ствердження мізерності долі людини в порівнянні з долею світу. Одночасно він вважає, що найвища цінність -удосконалення власної душі і розуму тобто самого себе через доброчинність. Чи немає тут суперечності? Обґрунтуйте свою точку зору.

Фундаментом світогляду Б. Паскаля є "серце", у якого свої закони, невідомі розуму. В пізнанні воно відчуває "терміни" і "аксіоми", в етиці зумовлює "моральний порядок" (на відміну від "інтелектуального" і "фізичного"), в релігії - "відчуває" Бога. "Серце" відає у людини всім тим, що виходить за межі розуму, логіки, свідомості. Завдяки "серцю" людина осягає нескінченність, бо розум відчуває її обмеженість, впадає в оману... В суєтному світі люди не знають ні справжнього горя, ні справжніх радостей... Чи не суперечить останнє попередньому? Чи лише на рівні "серця" медик оволодіває загальною теорією патології, вченням про творення здоров'я?

Роздумуючи над буттям, Р.Декарт підкреслює, що відмінність між "моїм" мисленням і буттям - неможлива; моє мислення е "моє" буття, воно повністю єдине з ним, мислення - це субстанція людини, яка завжди є мислячою сутністю. Впевненість у тому, що людина є мислячою істотою, дає вірне і чітке пізнання. Істинне те, що розуміється ясно і чітко. Чи завжди це так, особливо у медицині? Чи не трапляється так, що "ясність і чіткість" ведуть до діагностичних помилок?

В романі "Жак-фаталіст" Дідро підкреслює, що реальне життя непослідовне, суперечливе. Людина з такою ж неминучістю йде шляхом ганьби і слави, як куля, що котиться  схилом  гори.  Навіть якби  був  відомий ланцюг причин  і  наслідків,  що становлять життя людини, все одно вона чинила б так, як змушена. Інший персонаж приводить докази принципової можливості протилежного. Які це докази? Чим вони важливі для медика?

У своїй праці "Людина-машина" Ламетрі послідовно поширює картезіанську схему "живої машини" на людину, твердячи, що людина не більше, чим тварина. Душа - тільки рушійний початок, відчуваюча матеріальна частина мозку, яку можна вважати головним елементом всієї живої машини. Виходить, що людина не здатна на творчі дії? Як Ви розумієте функції "живої машини" і чи достатньо їх для медика?

Поль Анрі Гольбах переконаний, що людина повністю залежить від природи і тому не може бути вільною: "Всі наші вчинки підпорядковані фатальності, яка керує нашою частковою системою так, як вона керує сукупною системою Всесвіту; ніщо в нас, як і в природі, не відбувається, оскільки випадок... є позбавлене сенсу слово". Звідси фатальність - це вічний, неминучий, необхідний, встановлений у природі порядок, неминучий зв'язок діючих причин з похідними від них діями.

Ви знаєте прямо протилежні підходи (первородний гріх, система моралі Канта тощо).

Як би Ви розцінили свободу волі як майбутній медик?

22. Свобода є доказом існування морального закону: "Дій так, щоб використати
людину для себе так само, як і для когось іншого, завжди як мету і ніколи лише як засіб"... "Дій так, щоб максима твоєї поведінки на основі твоєї поведінки могла стати загальним природним законом". Отже, згідно Канту, моральна поведінка характерна тим, що вона, з одного боку, відповідає закону, а з другого
- її мотивацією е гідність людини.

Чи відповідають, згідно Канту, цим установкам акти поведінки в реальному житті і чому? Чи актуальний категоричний імператив Канта для медика-сучасника? Чому?

23. Згідно Фіхте, в історії повинна конкретно реалізовуватися та ж рівність, яка належить людям, бо кожна людина "сама в собі ціль". Реальне втілення рівності відбувається через "спонукання до ідентичності". Люди, які абстрактно, в плані своєї самоцілевої цінності, рівні, повинні реалізовувати цю свою абстрактну рівність і в своєму бутті, в якому між ними існує різниця і в силі, і в здібностях, і в статусі, і в таланті і т.д.

Зараз в Україні стверджують, що без структуювання суспільства, без чіткого поділу на класи, на "страти" нормального життя чекати нічого...

Зіставте ці протилежні точки зору та поділіться своїми думками щодо справедливості зазначених орієнтацій.

24.Шеллінг вважає, що в людській поведінці міститься певна подвійність, оскільки, з одного боку, люди діють на підставі своєї особистої мотивації, і в той же час їхні дії стають   частиною   вищого   наміру,   який   "розповсюджується   як   тканина,   зіткана невідомою рукою у вільній сваволі історії"".

Кант, як відомо, наполягає на природній свободі людини, яку вона реалізовує не в супереч своїм власним мотивам, а завдяки їм, оскільки людина - цілісна Істота". Який з цих підходів Вам більше імпонує? Чому?

25. Згідно   орієнтаціям   сцієнтизму   власне   наукою   е   лише   природознавство.
Філософія   має   ні   правильні,   ні   хибні   положення,   її   істини   позбавлені   сенсу (Вітгенштейн). Соціально-гуманітарні галузі знання пов'язані з оцінкою та цінністю. Аксіологія ж не може бути наукою через суб'єктивізм оціночних суджень.

Чи здатне природознавство розкрити сутність людини? Чому? Чи є медицина виключно біологічною галуззю знання?

26. Людина  -  обмежена  істота  своєю  природою.   Інші   ссавці   відразу  після народження стають на ноги, мають кращий зір, слух і т.д. Проте саме людина компенсує природні   недоліки.   Вона   -   єдина   істота   на   планеті   здатна   мислити,   займатися цілепокладанням.

Що лежить в основі свідомості та цілепокладання щодо соціуму?

ТЕСТИ

до теми 3: "ПРОБЛЕМА БУТТЯ, МАТЕРІЇТА СВІДОМОСТІ,

ЇХ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ".

1.  ЯКІ     З     ПРИВЕДЕНИХ  ВИРАЗІВ  ЩОДО  МАТЕРІЇ  ВІДНОСЯТЬСЯ  ДО АНТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ?

- "Матерія є протяжне непроникне, що ділиться на чуттєві частини..."

- Природа матерії, тобто тіла, які  розглядаються   взагалі,   полягає в тому,
що воно є субстанція, протяжна в довжину, ширину і глибину.

- Існує два види матерії - атоми і порожнеча. Атом - матеріал тіл, порожнеча
-   простір для руху тіл.

- "Матерія є об'єктивна реальність, котра дана людині у відчуттях”

- "Маса розчиняється в інших формах енергії".

2.ЯКІ З НАЗВАНИХ ЯВИЩ МАТЕРІАЛЬНІ?

- Простір і час.

- Світло.

- Вакуум.

- Інформація.

- Літери мови.

- Тінь.

- Поняття.

- Відчуття.

- Молекулярні та хімічні процеси у мозку.
10.- Емоції.

3. ЯКЕ З ДАНИХ ВИЗНАЧЕНЬ МАТЕРІЇ  ВВАЖАЄТЬСЯ ВАМИ НАЙБІЛЬШ
ВІРНИМ?

- "Матерія - просторове розташування групи явищ".

- "Матерія є носій всього дійсного".

- Матерія - інертна нечуттєва субстанція, в якій дійсно існують протяжність,
фігура і рух.

- "Матерія є протяжне, непроникне, ділиме на нечуттєві частини..."

- "Матерія є філософська категорія для  означення  об'єктивної реальності,
яка дана людині у     відчуттях     її,     яка     копіюється,  фотографується,
відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них".

- "Матерія - всезагальна можливість предметної багатоманітності".

4. ЯКА    З НАЗВАНИХ ФІЛОСОФСЬКИХ ШКІЛ ВИЗНАЧАЄ МАТЕРІЮ ЯК
КОМБІНАЦІЮ ВІДЧУТІВ?

- Метафізичний матеріалізм.

- Сенсуалізм.

- Вульгарний матеріалізм.

- Об'єктивний ідеалізм.

- Суб'єктивний ідеалізм.

5. ЯКІ З НАВЕДЕНИХ ВИРАЗІВ ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ЗВ'ЯЗОК МАТЕРІЇ ТА
РУХУ НАЙБІЛЬШ ОПТИМАЛЬНО?

- "...рух... як форма існування матерії, незнищуваний, як і сама матерія".

- Рух є не що інше, як дія, завдяки якій дане тіло переходить з одного місця
на інше.

- "Світ є рух, а саме рух моїх думок, уявлень, відчуттів".

- Поряд з матерією у світі існує рух.

5.- "Відірвати рух від матерії рівносильно тому, що відірвати мислення від

об'єктивної реальності, відірвати мої відчуття від зовнішнього світу".

 6. - Деякі тіла можуть тривалий час знаходитися без руху.

6. ЯКІ З ДАНИХ ФОРМ РУХУ МОЖНА НАЗВАТИ "КЛАСИЧНИМИ?"

-Механічна..

- Теплова.

- Відштовхування і притягання.

- Геологічна.

-Біологічна.

- Кібернетична

- Соціальна, 

8.- Фізична.

9. - Переміщення.

10.- Хімічна.

7. ЯКІ    З    НАВЕДЕНИХ    СУДЖЕНЬ    ПРАВИЛЬНО    ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ
СПІВВІДНОШЕННЯ МАТЕРІЇ ТА її АТРИБУТІВ.

- Простір і час є матерія.

- Матерія не може існувати без руху.

- Час матеріальний.

- Простір і час матеріальний.

- Рух є по суті енергія, а не матерія.

8. ЯКІ ВИРАЗИ ПРАВИЛЬНО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК РУХУ ТА СПОКОЮ.

1.- Більшість тіл знаходиться в русі. У спокої знаходиться значно менша

   кількість тіл.

- Значна кількість тіл знаходиться у русі, тому рух абсолютний.

- У    Всесвіті    зберігається    стільки руху й спокою, скільки було при
виникнеш світу (Всесвіту).

- "Всякий спокій, всяка рівновага тільки відносна, вони мають сенс лише
по відношенню до тієї чи іншої форми руху".

9. МАТЕРІАЛІСТИ  ГОВОРЯТЬ   ПРО   ВТОРИННІСТЬ   СВІДОМОСТІ   ЩОДО МАТЕРІЇ. ЯКІ АРГУМЕНТИ НАВОДЯТЬ ВОНИ?

- Розвиток матерії приводить до розвитку свідомості.

- Свідомість вторинна, оскільки є властивістю мозку.

- Свідомість - атрибут усієї матерії, тому вона вторинна.

- Свідомість    вторинна і за своїм змістом, оскільки є відображенням
матеріального світу.

- Вторинність свідомості полягає у тому, що вона - продукт відображення
суспільного буття.

10. ДЕЯКІ  ФІЛОСОФИ РОЗГЛЯДАЮТЬ  СВІДОМІСТЬ ЯК АТРИБУТ  ВСІЄЇ МАТЕРІЇ. ЩО ЦЕ ЗА НАПРЯМОК?

- Ідеалізм

- Вульгарний матеріалізм.

- Деїзм.

- Гілозоїзм.

- Дуалізм.

11. ПСИХІЧНІ ТА ФІЗИЧНІ ПРОЦЕСИ - РІЗНОРІДНІ СУТНОСТІ, ТО Ж МАЮТЬ СПЕЦИФІЧНІ   ЗАКОНИ  РОЗВИТКУ.   ТОЧКА   ЗОРУ  ЯКОЇ   ФІЛОСОФСЬКОЇ ШКОЛИ ТУТ ВИРАЖЕНА?

- Механістичний матеріалізм.

- Вульгарний матеріалізм.

- Ідеалізм.

- Гілозоїзм.

- Деїзм.

- Дуалізм.

12.   ЯКІ      З      ПРИВЕДЕНИХ   СУДЖЕНЬ   ПРАВИЛЬНО   ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ СПІВВІДНОШЕННЯ МИСЛЕННЯ ТА МОЗКУ.

- Думка - самостійне, не пов'язане з мозком явище.

- Думка - це речовина мозку.

- Думка - продукт мозку, ідеальне відображення дійсності.

- Думка лише знаходиться в мозку, але є продуктом іншої субстанції.

- Думка - це функція мозку відображувати світ.

13. ЯКІ З НАВЕДЕНИХ КОМПОНЕНТІВ ВІДНОСЯТЬСЯ ДО СТРУКТУРИ СВІДОМОСТІ?

- Знання.

- Установка.

- Самосвідомість.

- Інстинкт.

- Відчуття.

6. - Пам'ять.

7.-Сон.

- Несвідоме.

- Мета.

10.-Мислення.

14. ВКАЖІТЬ,     ЯКІ     СУДЖЕННЯ     ПРАВИЛЬНО  ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ
СПІВВІДНОШЕННЯ МИСЛЕННЯ І МОВИ?

- Люди, що формувалися, дійшли до того, що в них з'явилась потреба
щось сказати одне одному.

- Мова виражає мислення.

- Мова існує незалежно від мислення.

- Думка - це безпосередня дійсність мови.

5.- У мові є лише загальне. Всяке слово (мова) "вже узагальнює...почуття
показує реальність. Думка і слово
- загальне".

15. ПРОБЛЕМА   СВІДОМОСТІ   ВИВЧАЄТЬСЯ   У   ЧОТИРЬОХ  ОСНОВНИХ АСПЕКТАХ     -     ГНОСЕОЛОГІЧНОМУ,     СОЦІАЛЬНОМУ,     ПРИРОДНИЧО-НАУКОВОМУ,   КІБЕРНЕТИЧНОМУ. ЯКИЙ  З   НАЗВАНИХ   МОМЕНТІВ РОЗКРИВАЄУНОСЕОЛОПЧНИЙ АСПЕКТ?

- Психічні образи існують як наслідок нервових процесів, як результат
декодування нервових імпульсів, які виникають при дії речей зовнішнього
світу на мозок.

- Свідомість - це образ, копія зовнішніх речей, явищ навколишнього світу.

- Свідомість людини характеризується понятійним абстрактним мисленням,
наявністю другої сигнальної системи.

- Свідомість не лише відображає, але й творить світ.

16.НАЗВІТЬ,      ЯКІ       З      НАВЕДЕНИХ      ПОЛОЖЕНЬ       ПРАВИЛЬНО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ СВІДОМІСТЬ У ПРИРОДНИЧОНАУКОВОМУ АСПЕКТІ?

- Провідна роль у функціонуванні свідомості належить ретикулярній формації
ствола мозку.

- Безпосередньою основою складних психічних явищ свідомості є фізіологічні
процеси в корі великих півкуль головного мозку.

-  В   апараті   головного   мозку   виявлені   механізми,   які   складаються   із
взаємопов'язаних блоків, що відрізняються за своєю будовою та здійснюють
певні фізіологічні функції.

-  Як   функція   мозку,   свідомість   існує   до   тих   пір,   поки   існує   мозок.
Матеріальною основою свідомості є біохімічні та біофізичні процеси.

- В основі функціонування всіх психічних процесів є умовно-рефлекторний
принцип.

- "...Ідеальне є ніщо інше, як матеріальне, перенесене в людську голову і
перетворене в ній...".

17. ВКАЖІТЬ,   ЯКІ   ХАРАКТЕРИСТИКИ   СВІДОМОСТІ   ВІДНОСЯТЬСЯ ДО СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНОГО АСПЕКТУ її АНАЛІЗУ.

-   В   основі   функціонування   свідомості   знаходиться   умовно-рефлекторний принцип.

- Свідомість не лише продукт біологічної еволюції, властивість людського мозку, але й продукт суспільного розвитку.

- Функціонування свідомості можливе лише в суспільстві, оскільки образи в людини завжди соціальні.

4.- Формування свідомості - це процес засвоєння суспільних знань які вироблені
    суспільством до нас.

5. - "...Свідомість... з самого початку є суспільний продукт і залишається ним, поки взагалі існують люди".

18. ЯКІ   З   ВКАЗАНИХ   ОЗНАК   ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ   ПЕРЕВАГИ РОБОТИ КІБЕРНЕТИЧНОЇ   МАШИНИ   В   ПОРІВНЯННІ   З   РОБОТОЮ   ЛЮДСЬКОГО МОЗКУ?

- Швидкість запам'ятовування кількості інформації.

- Об'єм переробки інформації за одиницю часу.

- Тривалість (термін) зображення інформації.

- Смислова система відображення інформації.

- Точність переробки інформації.

- Стомлюваність або вихід із ладу.

   19.ЯКІ      З      ДАНИХ      ПОЛОЖЕНЬ      ВИРАЖАЮТЬ      ВУЛЬГАРНО      - МАТЕРІАЛІСТИЧНЕ РОЗУМІННЯ СВІДОМОСТІ?

- Наша свідомість є лише образ зовнішнього світу.

- "...наша свідомість і мислення, хоч і здаються надчуттєвими, є продукт
речового, тілесного органу мозку".

-   Всі   здібності,   відомі   під   назвою   душевної   діяльності,   суть   лише
відправлення мозкової речовини.

- Свідомість це не що інше, як фізико-хімічний рух.

20. КОЛИ ВІДБУВАЄТЬСЯ ОБМІН ЗНАННЯМИ МІЖ ЛЮДЬМИ ПРО БУДЬ-ЩО, ЯКА ФУНКЦІЯ СВІДОМОСТІ ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ ПРИ ЦЬОМУ?

 1. - Акумулятивна.

           2. Пізнавальна.

           3. Комунікативна.

21.ЯКЩО   ЛЮДСЬКА   СВІДОМІСТЬ   СПРЯМОВАНА   НА   ЗДОБУВАННЯ НОВИХ ЗНАНЬ, ЯКУ ФУНКЦІЮ ВОНА ВИКОНУЄ В ЦЬОМУ ВИПАДКУ?

- Акумулятивну.

- Комунікативну.

-Пізнавальну.

22. ЯКІ   ЯВИЩА,   СИМВОЛИ,   ЗНАКИ   МОЖНА   ВІДНЕСТИ ДО ШТУЧНОЇ МОВИ?

- ЗНАКИ - копії (фотографія, відпечатки).

- Слова членоподібної мови.

- Формули (хімічні, математичні).
4. - Знаки шляхового рух

 5. - Інтонація.

- Членоподільні звуки.

- Різноманітні сигнали.

23. ЯКІ   З   НАВЕДЕНИХ   ВИСЛОВЛЮВАНЬ   ПОМИЛКОВО   РОЗКРИВАЮТЬ МОЖЛИВОСТІ КІБЕРНЕТИЧНОГО МОДЕЛЮВАННЯ ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ?

- Кібернетичні пристрої можуть моделювати всі види психічної діяльності
людини.

- Сучасна кібернетика успішно моделює притаманний людині механізм
формально-логічного мислення.

- Машини здатні логічно вивчати геометричні теореми, якщо в їхню пам'ять
закладені потрібні аксіоми та передумови у вигляді програм.

4. - Для повного моделювання свідомості людини достатньо знати структуру мозку та його механізм функціонування.

5. - Принципова різниця між людським сприйняттям та "пізнавальною" функцією машини полягає в тому, що в першому випадку результатом є суб'єктивний образ об'єкту, а в другому - код різноманітних ознак об'єкту, які необхідні для вирішення машиною певних задач.

24. ЯКИМ АСПЕКТОМ ВИВЧЕННЯ СВІДОМОСТІ ЦІКАВИТЬСЯ
КІБЕРНЕТИКА?

- Природничонауковим.

- Логічним.

- Інформаційним.

- Соціальним.

- Гносеологічним.

ТЕСТИ

до теми 4: ДІАЛЕКТИКА ТА ЇЇ АЛЬТЕРНАТИВИ"

1. ЯКІ       З       ДАНИХ       ВИЗНАЧЕНЬ   ДІАЛЕКТИКИ       ВИ       ВВАЖАЄТЕ
ПРАВИЛЬНИМИ І ЧОМУ?

- Діалектика - це вчення про найбільш широкий зв'язок і розвиток.

- Діалектика - вчення про зв'язки та функціонування природи, суспільства і
мислення.

- Діалектика це наука про форми мислення.

- Діалектика - це вчення про єдність протилежностей.

- Діалектика - це вчення про суперечності в самій суті предметів.

- Діалектика це наука про взаємодію матеріальних систем.

2. НАЗВІТЬ ПРАВИЛЬНЕ   ВИЗНАЧЕННЯ ДІАЛЕКТИЧНОЇ СУПЕРЕЧНОСТІ.
ОБГРУНТУЙТЕ СВОЮ ДУМКУ.

- Суперечність - це неправильне, плутане висловлювання, логічна
помилка.

- Суперечність - це несумісність, взаємовиключення протилежностей,
їх боротьба.

- Суперечність -це відношення між протилежними сторонами,
тенденціями як одного цілого, при якому вони одночасно
взаємовиключають та взаємно обумовлюють одна другу.

4 - Суперечність - це конфліктна ситуація, для вирішення якої потрібний побічний вплив.

3."ЛИШЕ ЧЕРЕЗ ХВОРОБУ МОЖНА НАБУТИ    ІМУНІТЕТ, ЛИШЕ ЧЕРЕЗ НАГНОЮВАННЯ МОЖНА ЗВІЛЬНИТИ   РАНУ ВІД МЕРТВОГО СУБСТРАТУ, ЯКИЙ ЗАЛЯГАЄ В її ГЛИБИНІ".

/І.В.Давидовський. Проблеми патогенезу/.

ДАЙТЕ ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ ЦЬОГО ПОЛОЖЕННЯ.

4.ВІДОМИЙ НІМЕЦЬКИЙ ЛІКАР СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ПАРАЦЕЛЬС ПИСАВ: "Все є яд і все є ліки, тим чи іншим їх робить лише доза".
ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ЦЕЙ ВИСЛІВ. ДІЯ ЯКОГО ЗАКОНУ ТУТ ВИЯВЛЯЄТЬСЯ.

ЯКІ НОВІ ЯКОСТІ ВИНИКАЮТЬ ПРИ ПОРУШЕНІ МІРИ БЕРЕЖЛИВОСТІ,
УВАГИ,   КРИТИКИ,    ПИЛЬНОСТІ,   БАЛАКУЧОСТІ?    ПРИВЕДІТЬ   ПОДІБНІ ПРИКЛАДИ.

ВИХОДЯЧИ З ВАШОГО РОЗУМІННЯ ПОНЯТТЯ "НОРМА", РОЗКРИЙТЕ ЗМІСТ МЕДИЧНОГО АФОРИЗМУ: "ВЖЕ НЕ ЗДОРОВИЙ, АЛЕ НЕ ХВОРИЙ".

ЯКЕ З ВИЗНАЧЕНЬ ДІАЛЕКТИЧНОГО ЗАПЕРЕЧЕННЯ БІЛЬШ ПОВНЕ:

- Діалектичне заперечення - це знищення старого змісту.

- Діалектичне заперечення - це момент розвитку, відкидання застарілого та утримання позитивного з нього.

- Діалектичне заперечення - це становлення нової якості у розвитку.

- Діалектичне заперечення - це ступінь всього розвитку, що має прогресивний напрямок.

ДИСКУСІЯ МІЖ МЕФІСТОФЕЛЕМІ ФАУСТОМ. /Із ГЕТЕ/:

Мефістофель: "Я заперечую все. І в цьому суть моя!: " ,- Фауст: "Заперечувати слід не все існуюче, а відживаюче. Я вірю в розум!"

ЯКІ ДВА ВИДИ ЗАПЕРЕЧЕННЯ ВИЯВЛЯЮТЬ ЦІ ЛІТЕРАТУРНІ ПЕРСОНАЖІ? Аргументуйте свою думку.

9. ОДИН З ГЕРОЇВ РОМАНУ Д.ГРАНША "ШУКАЧІ", ГОЛОВНИЙ ІНЖЕНЕР ПІДПРИЄМСТВА СТВЕРДЖУЄ:

"У мене теорія така: якщо нова техніка потрібна, вона сама собі проб'є шлях, як би я не чинив опір. Я немов фільтр. Те, що подолає мене, заслуговує на існування. Діалектику пам'ятаєш? Нове народжується в боротьбі з старим. Так от, я - це старе, без якого не народиться нове". ЗНАЙДІТЬ ПОМИЛКИ У ЦЬОМУ МІРКУВАННІ:

- в ДІЇ заперечення у природі та в суспільстві.

- у співвідношенні між новим і старим.

- в розумінні діалектики.

10. ЯКЕ З ЦИХ ПОЛОЖЕНЬ Є ПРАВИЛЬНИМ?

- Загальне існує лише в думці, самі речі лише одиничні.

- Загального немає ні в речах, ні в думках. Те, що вважають загальним -
лише назва.

- Загальне існує у світі як ідеальна суть речей; загальне не може бути
одиничним і навпаки.

4.Будь яка ознака речі є і загальною, і одиничною в різних відношеннях.
ОБГРУНТУЙТЕ ЦЮ ДУМКУ.

11. ЯКЕ З ЦИХ ТВЕРДЖЕНЬ Є ПРАВИЛЬНЕ?

- Категорії - логічні засоби впорядкування знань.

- Категорії - позначки для впорядкування відчуттів.

- Категорії - ступеньки розвитку всього сущого.

- Категорії апріорні, до досвідні форми людського міркування.

- Категорії - відображення у свідомості стійких і суттєвих зв'язків.

- Категорії - узгоджені та прийняті вченими способи опису спостережуваних
явищ. ОБГРУНТУЙТЕ СВОЮ ДУМКУ.

12. "КЛІНІЦИСТ ПОВИНЕН ЛІКУВАТИ ХВОРОГО, А НЕ ХВОРОБУ,
ІНДИВІДУАЛІЗУВАТИ, ТОБТО ВИЗНАЧАТИ НЕ ЛИШЕ ТЕ, ЩО ТИПОВЕ ДЛЯ
ДАНОЇ ХВОРОБИ, АЛЕ Й ТЕ, ЩО Є ЛИШЕ ДЛЯ ЦЬОГО ХВОРОГО. ТАКОЇ ВИМОГИ ВЧЕНОМУ ПРЕД'ЯВЛЯТИ НЕ МОЖНА, ТОМУ, ЩО ХОРОШИЙ КЛІНІЦИСТ, КОТРИЙ ІНДИВІДУАЛІЗУЄ СВОЇХ ХВОРИХ, ПРИРОДНО СТАЄ "ПО ТУ СТОРОНУ НАУКИ" " /ЧИЖ. В.Ф. Методологія діагнозу. СПБ, 1913,с.71/.
"- Індивідуальність не може бути об'єктом науки, тому що... індивідуум є поняття, до якого теоретичне дослідження хоча й прагне,  але якого  ніколи не може осягнути. Індивідуум - це, можна сказати, симптом науки" /Там же /,с.40

ЧИ Є ТУТ, НА ВАШ ПОГЛЯД, ФІЛОСОФСЬКІ ПОМИЛКИ І ЯКІ САМЕ?

13. ДІЯ ПЕВНИХ ЛІКІВ НА ОРГАНІЗМ ПРИВОДИТЬ ДО ЯКИХОСЬ НАСЛІДКІВ. ЩО ВИ НАЗВЕТЕ ПРИЧИНОЮ ТАКОГО НАСЛІДКУ:

-Ліки.

- Взаємодію ліків та організму?

- Певну складову частину ліків і визначених структур організму?
ОБГРУНТУЙТЕ ВІДПОВІДЬ.

14. ВСЯ ОРГАНІЧНА ПРИРОДА Є ДОКАЗОМ НЕРОЗРИВНОСТІ ФОРМИ ТА ЗМІСТУ.

- Морфологічні та фізіологічні явища, структура і функція взаємно обумовлені. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ЦЕЙ ЗВ'ЯЗОК НА ПРИКЛАДАХ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ КЛІТИНИ,    СЕРЦЕВОСУДИННОЇ,    ДИХАЛЬНОЇ,    ШЛУНКОВО-КИШЕЧНОЇ, НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ОРГАНІЗМУ.

15. ЯКБИ ФОРМА ВИЯВУ І СУТЬ РЕЧЕЙ БЕЗПОСЕРЕДНЬО СПІВПАДАЛИ, НАУКА БУЛА Б ЗАЙВОЮ.ЧИ ПОДІЛЯЄТЕ ВИ ЦЮ ДУМКУ? СПРОБУЙТЕ ПРОДЕМОНСТРУВАТИ ЦЕ НА ПРОЦЕСІ ПОСТАНОВКИ ДІАГНОЗУ.

16. У МЕДИЦИНІ АЖ ДО КІНЦЯ XIX СТОЛІТТЯ ПОБУТУВАЛА УЯВА ПРО ТЕ, ЩО ПРИЧИНОЮ МАЛЯРІЇ Є ВИПАРОВУВАННЯ В РАЙОНАХ ОЗЕР ТА БОЛІТ ЛИШЕ В КІНЦІ XIX СТОЛІТТЯ БУЛО  ВСТАНОВЛЕНО,  ЩО ПРИЧИНОЮ МАЛЯРІЇ Є ПОПАДАННЯ В КРОВ ЛЮДИНИ МАЛЯРІЙНОГО ПЛАЗМОДІЯ, РОЗНОЩИКОМ ЯКОГО Є КОМАР З РОДУ АНОФЕЛЕС, ЯКИЙ
РОЗМНОЖУЄТЬСЯ В РАЙОНАХ ІЗ СИЛЬНИМ ВИПАРОВУВАННЯМ.

А ЯК ВИ РОЗУМІЄТЕ МЕХАНІЗМ ПОДІБНИХ ПРИЧИННО - НАСЛІДКОВИХ ЗВ'ЯЗКІВ?

17. Р.ВІРХОВ - засновник "циллюлярної патології" писав: "Я стверджую, що жоден лікар не може правильно мислити про хворобливий процес, якщо він не в стані вказати йому місця в тілі... Патологічні явища... скрізь приводять нас до того ж циллюлярного начала, вони скрізь суперечать думці про єдність організму". Г.Бергман - засновник   "функціональної патології", писав: "замість обмеженого морфолого-локалістичного принципу мислення ми прийшли до визначення широкої функціональної залежності, згідно якої "вирішальну роль" у патології грає функція". "...медики посилаються завжди на те, що їм ще не до теорії, що в них ще не всі факти зібрані, не всі досліди зроблені..." /О.І.Герцен/

ЯКИЙ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ЧАСТИНИ Й ЦІЛОГО, СИСТЕМИ ТА СТРУКТУРИ? ЧИ ЗМІНИЛАСЬ, НА ВАШУ ДУМКУ, СИТУАЦІЯ У МЕДИЦИНІ СЬОГОДНІ?

18. І.І.МЕЧНІКОВ   в   "Етюдах   про природу людини" нагадує дані німецького
анатома Відерсгейма:
15 органів людини свідчать про значний прогрес у порівнянні
з   людиноподібними   мавпами,    
17   органів   знаходяться >в   занепаді,   а    107
рудиментарних органів взагалі не виконують серйозних функцій...

ЯК   ПОВ'ЯЗАНІ   КІЛЬКІСНІ   ОЗНАКИ   З   ЯКІСНИМИ?   ЯКІ   ТЕНДЕНЦІЇ   В МУТАЦІЙНИХ   ПРОЦЕСАХ   ХАРАКТЕРНІ   ДЛЯ   ЛЮДИНИ   В   СУЧАСНИХ УМОВАХ?

19. ОДНІЄЮ ІЗ ПОМИЛОК ЛІКАРЯ Є ПІДМІНА СУТІ ЯВИЩЕМ, ОСНОВНОГО
ДІАГНОЗУ
- СИМПТОМОМ. ЧИ МОЖУТЬ БУТИ ДІАГНОЗОМ З ЦЬОГО БОКУ:

Жовтуха.

Асцит.

3. Гемартороз.

ВИКОРИСТОВУЙТЕ      ДЛЯ      ВІДПОВІДІ      МЕДИЧНУ      ЕНЦИКЛОПЕДІЮ. ВІДПОВІДЬ ОБГРУНТУЙТЕ.

20. ЩО  СЕРЕД  НАЗВАНОГО  МОЖНА  ВІДНЕСТИ  ДО  НЕАДЕКВАТНОГО
ВИЯВУ СУТІ ХВОРОБИ?

Самонавіювання.

Збудженість.

Рум'янець на щоках.

"Квітучий вигляд" вгодованого.

Болі, що іррадують від серця в ліву руку та лопатку.

Болі, що іррадують від апендикса в область печінки.
СПРОБУЙТЕ ОБГРУНТУВАТИ СВОЮ ДУМКУ.

21.   ЩО   З   НАЗВАНОГО   ВІДНОСИТЬСЯ   ДО   СТРУКТУРИ   ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ?

Нирки.

Печінка.

Цибулина.

Синапси, дендрити, аксони.

Підшлункова залоза.

Сегментовидна кишка.

Сфінктер.

Селезінка

ЯК ФУНКЦІОНУЮТЬ НАЗВАНІ ВАМИ СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ?

22.1.П.ПАВЛОВ підкреслював "Профілактика разом з етіологією ставить клініку на

наукові рейки". Тут виражене певне розуміння причини та наслідку етіології і

патогенезу.

А ЯК РОЗУМІЮТЬСЯ ЦІ ЗВ'ЯКИ В:

Монокаузалізмі?

Кондиціоналізмі?

Аутогенній патології?

В теорії "стресів Сельє"?

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

До теми №5: "ТЕОРІЯ ПІЗНАННЯ ТА ЛІКАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ".

Пізнаванність світу як філософська проблема, її відмінність від буденного та
пізнання в медицині.

Скептицизм та агностицизм. Історія та сучасність.

Пізнання як відображення та практична діяльність людини.

Обмеженість утлумачені пізнання: споглядальність, однобічність, утилітаризм.

Об'єкт і суб'єкт пізнання, їх діалектичний взаємозв'язок.

Особливості об'єкта та суб'єкта в медицині.

рактика як основа, рушійна сила і мета пізнання, її основні види.

У чому Ви бачите єдність теорії і практики, особливості її в медицині.

Діалектичний характер процесу пізнання, його єдність, рівні та форми.

Чуттєвий та раціональний моменти пізнання, їх єдність.

Суть сенсуалізму і раціоналізму, можливості та обмеженість.

12. Єдність образного і знакового в чуттєвому відображенні. Форми чуттєвого
моменту пізнання.

Раціональний момент пізнання, форми абстрактного мислення.

Медичний діагноз як вияв єдності чуттєвого і раціонального пізнання.

Поняття істини. Істина і заблудження.

Об'єктивність і конкретність істини, аналіз суб'єктивізму.

17. Істина як процес розвитку знань, діалектика абсолютного і відносного в
знаннях.

18. Як ви розумієте релятивізм та догматизм.?
19.
 Суть проблеми критерії істини.

Істина, оцінка та цінності, їх вплив на пізнавальний процес.

Пізнання і творчість. Інтуїція в структурі творчо-пізнавального процесу.

Роль інтуїції в лікарській діяльності.

Наукове пізнання, його особливості та рівні.

Форми організації та розвитку наукового пізнання: проблема,
науковий факт, ідея, гіпотеза, теорія.

Проблема побудови загальної теорії в сучасній медицині.

Теорія загального адаптаційного синдрому Г.Сельє.

Методологія наукового пізнання. Проблема класифікації методів.

Методологічна роль діалектики для медичного пізнання.   \

29. Методи наукового дослідження людини як багаторівневої системи, що здатна до самоорганізації та саморегулювання.

30. Постановка діагнозу як реалізація методу сходження від абстрактного до конкретного.

ТЕСТИ

До теми №6:"СУСПІЛЬСТВО І ПРИРОДА"

1.    ВКАЖІТЬ,    ЩО    З    НАВЕДЕНОГО    Є    ВИРІШАЛЬНИМ    ФАКТОРОМ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА.

Природні умови суспільного життя.

Народонаселення.

Географічне середовище.

Видатна історична особа.

Матеріальне виробництво.

Свідомість людей

2. ЩО Є ГОЛОВНИМ СОЦІАЛЬНИМ МОТИВОМ РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ
СИЛ?

Намагання перетворити природу.

Знання, що постійно збільшуються, розвиток науки.

Характер продуктивних сил.

Економічні інтереси, які продукуються певними виробничими відносинами.

3. ВКАЖІТЬ ТІ ОЗНАКИ, ЯКІ ОБУМОВЛЮЮТЬ  СУСПІЛЬНИЙ ХАРАКТЕР
ПРОДУКТИВНИХ СИЛ:

- Продуктивні сили - засіб перетворення природного в соціальне.

-  Функціонування  продуктивних  сил  підкорюється  суспільним  цілям   -
виробництву необхідних предметів та речей.

- Формою існування продуктивних сил є виробничі відносини.

- Продуктивні сили - це мірило панування людини над природою.

- Продуктивні сили - це сили, що створені людьми та приведені ними в рух.

- Продуктивні сили - це єдність засобів праці та виробників.

4. ЯКИЙ З ЕЛЕМЕНТІВ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ Є ГОЛОВНИМ?

- Засоби праці.

- Виробники.

А  ВИЗНАЧАЛЬНИМ?

- Засоби праці.

- Виробники.

5. ВКАЖІТЬ ОБ'ЄКТ, ПО ВІДНОШЕНЮ ДО ЯКОГО ПРЕДИКАТОМ СЛУЖИТЬ
ТАКИЙ ВИСЛІВ: "...природний матеріал, перетворений в органи влади людської
волі над природою або в органи виконання цієї волі у природі. Все
- це, створені
людською рукою органи людського мозку, "уречевлена сила знання".

- Предмет праці.

- Знаряддя праці.

- Засоби виробництва.

- Енергетичні ресурси.

- Техніка.

- Продуктивні сили.

6. ЩО З НАВЕДЕНОГО ВІДНОСИТЬСЯ ДО ЗАСОБІВ ВИРОБНИЦТВА?

Предмет   праці.

- Виробники.

- Знаряддя праці.

4. - Техніко-виробничі відносини.

- "Судинна система виробництва".

- Технологія виробництва.

7. ВКАЖІТЬ ПОНЯТТЯ, ЯКІ РОЗКРИВАЮТЬ ТИП ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН:

- Антагоністичні.

- В процесі обміну, розподілу та споживання.

- Капіталістичні.

- Первіснообщинні.

- Феодальні.

- В процесі праці.

 7. - Неантагоністичні

- Соціалістичні.

- Відношення власності на засоби виробництва.

8. ВИРОБНИЧНІ ВІДНОШЕННЯ Є:

1 .-Зміст розвитку продуктивних сил.

2.- Форма розвитку продуктивних сил.

ВОНИ ВІДПОВІДАЮТЬ ХАРАКТЕРУ ТА РІВНЮ РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ:

1 .-Абсолютно.

2.- Відносно.

ОБГРУНТУЙТЕ ВІДПОВІДІ.

9. ВИРОБНИЧІ ВІДНОСИНИ Є СУКУПНЕ СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ...
ВКАЖІТЬ   ТІ   ВІДНОШЕННЯ, ЯКІ ВХОДЯТЬ В СТРУКТУРУ ВИРОБНИЧИХ

ВІДНОСИН:

- Виробничо-технічні відношення.

- Відношення людей до природи.

- Виробничо-економічні відношення.

- Відношення між соціальним та політичним суспільними утвореннями.

- Відношення людей до засобів праці і техніки.

- Відношення між подружжям у сім'ї.

10. НАЗВІТЬ    ПОНЯТТЯ,    ЯКІ    ВИЗНАЧАЮТЬ    ФОРМУ    ВИРОБНИЧИХ
ВІДНОСИН.

1. - Первісно-суспільні.

- Капіталістичні.

- Рабовласницькі.

- Неантагоністичні.

- Антагоністичні.

- Соціалістичні.

- В процесі обміну, розподілу та споживання

- В процесі праці.

11. ЯКІ З НАЗВАНИХ ВІДНОСИН Є ЕЛЕМЕНТОМ ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН?

- Ідеологічні відносини.

- Класові відносини.

3. - Відносини споживання.

- Відносини власності.

- Відносини розподілу вироблених благ.

- Відносини в процесі виробництва.

- Відносини між людьми як носіями певних видів діяльності.

12. ВКАЖІТЬ НЕПРАВИЛЬНІ СУДЖЕННЯ:

- Виробничі відносини визначають рівень і характер розвитку продуктивних
сил.

- Продуктивні сили визначають тип виробничих відносин.

- Виробничі відносини - активна форма розвитку продуктивних сил.

- Продуктивні сили - найбільш динамічний елемент способу виробництва.

- Виробничі відносини відповідають характеру і рівню розвитку продуктивних
сил.

13. ВКАЖІТЬ ПОНЯТТЯ, ЯКІ РОЗКРИВАЮТЬ ЗМІСТ ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН:

- Антагоністичні.

- Первіснообщинні.

- Капіталістичні.

- Рабовласницькі.

- Соціалістичні.

Феодальн

- В процесі праці.

 Відношення власності на засоби виробництва.

- В процесі обміну, розподілу та споживання.

14. ВИБЕРІТЬ СУДЖЕННЯ, ЯКЕ НАЙБІЛЬШ ПОВНО ВІДОБРАЖАЄ ВАШУ УЯВУ ПРО ПРОДУКТИВНІ СИЛИ СУСПІЛЬСТВА.

-  Продуктивні   сили  суспільства  -   це  рівень   його   природничо-наукових  і
технічних знань.

- Під продуктивними силами варто розуміти конкретно історичний "сплав"
людей та використовувані ними засоби праці.

-   Продуктивні    сили    -   це    історично    конкретна   сукупність   виробників
матеріальних благ.

- Зміст поняття "продуктивні сили" вичерпується технічним і технологічним
потенціалом даного суспільства.

- Продуктивні сили - це виробники, засоби праці, предмет праці і наука.

15. ЩО    Є    ОСНОВНИМ    ДЖЕРЕЛОМ    РОЗВИТКУ    МАТЕРІАЛЬНОГО
ВИРОБНИЦТВА?

1. - Потреби окремих людей.

- Свідомість, бажання, воля людей.

- Потреби суспільства.

- Суперечність між продуктивними силами та виробничими

відносинами.

- Трудова діяльність людини.

- Роль видатної історичної особи.

16. ЯКЕ З ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН Є ОСНОВНИМ?