9040

Категории диалектики. Определение категории.

Доклад

Логика и философия

Категории диалектики: Определение категории. Каждая область знания, которая исследует специфические, присущие только ей объекты окружающего мира, имеет свою систему понятий. Понятия, имеющие фундаментальный характер для развития и функциониров...

Русский

2013-02-21

18.09 KB

3 чел.

Категории диалектики:

  1.  Определение категории.

Каждая область знания, которая исследует специфические, присущие только ей объекты окружающего мира, имеет свою систему понятий. Понятия, имеющие фундаментальный характер для развития и функционирования наук, называют категориями от греч. «свидетельство».

Философские категории представляют собой универсальные формы мыслительной деятельности людей. Они отражают связи и отношения, которые имеют место во всех сферах бытия. Они помогают в осмыслении информации и и постижении характеристик объектов.

Для диалектики характерны парные категории, или, по-другому, полярные. Они, находясь в единстве, могут переходить друг в друга, в свою противоположность. Через эти категории формулируются законы диалектики.

Категории:

  1.  Единичное и общее. Под категорией единичного подразумевается существование отдельных, относительно обособленных, отграниченных друг от друга в пространстве и времени вещей и событий, обладающих неповторимой качественной и количественной определенностью. В единичном фиксируются индивидуальные признаки, которые отделяют данный предмет от всех других. При этом предмет не обязательно должен быть один – мы можем говорить об образовании, состоящем из нескольких или многих объектов, если это образование имеет определенную самостоятельность.

Общим же называются общие свойства и отношения, совокупность общих свойств и черт объекта. Существование общего предопределяется тем, что ничто не может существовать совершенно обособленно, вне связи с чем-либо другим.

Единичное и общее связаны друг с другом, поскольку в каждом предмете есть черты, объединяющие его с другими, и черты, отличающие его от других. Единичное богаче общего, поскольку раскрывает не только черты общие, но и множество специфических. Общее же глубже, чем единичное, поскольку раскрывает черты наиболее фундаментальные и существенные.

  1.  Сущность и явление. Явление и сущность в диалектике являются категориями, существующими в сознании. Совокупность этих категорий демонстрирует переход от явного, видимого, простого, к сложному, глубинному и фундаментальному. Явление выражает собой какую-либо видимую сторону, внешнюю грань сущности, которую мы можем наблюдать. Сущность лежит за пределами, доступными наблюдению и характеризует внутренние связи, которые определяют природу объекта.

Сущность при этом не существует вне явления и не может никак проявиться, кроме как через него. Сущность обнаруживает себя  явлении. Явление же неотделимо от сущности, хотя и может его искажать.

  1.  Часть и целое. Объект при его рассмотрении всегда предстает одновременно и как совокупность частей, и как целостность. Это связано с тем, что любой объект является системой. Отсюда проистекают категории части и целого. Эти категории имеют смысл лишь в отношении друг к другу, так как, например, часть вне целого не представляет собой части, являясь уже самостоятельным, целостным образованием.

Следует учитывать, что целое качественно отличается от просто совокупности частей, так как предполагает, помимо всего, еще и взаимодействие между частями. Части подчиняются внутренним закономерностям целого.

  1.  Содержание и форма. Понятие содержание используется для обозначения совокупности различных элементов, их внутренних и внешних взаимодействий, образующих конкретную качественную определенность вещи. В сложных объектах содержание может быть очень глубоким и многоплановым и не обязательно включает лишь материальные составляющие (например, содержание книги). Форма является способом существования и проявления содержания, его развития и упорядочивания. Если содержание отвечает на вопрос, что заключено в объекте, то форма отвечает на вопрос как оно в нем заключено.
  2.  Причина и следствие. Причина – одна из форм универсальной связи и взаимодействия явлений, всеобщая их обусловленность. Причинность, которая носит всеобщий характер, означает активное действие, направленное на качественное изменение объекта. Причинность имеет место во всех случаях как развития, так и деградации, распада системных образований.

Фундаментальной чертой причинности является ее генетический характер. В категории следствия фиксируются результаты причинения, то, что возникает при взаимодействии объектов, которые выступают в качестве причины. Причинные связи имеют основания для реализации только при наличии определенных условий – комплексов явлений, сопутствующих причине и обеспечивающих ее реализацию в целое..

  1.  Необходимость и случайность. Необходимость – то, что имеет основание, причину в самом себе, что вытекает из самой сущности вещей, внутренней взаимосвязи явлений и неизбежно должно произойти именно так, а не иначе. Необходимость – проявление объективных законов окружающего мира.

Случайность противоположна необходимости. Это то, что не имеет причины в себе, в сущности самой вещи, оно имеет причину в чем-то другом; случайность вытекает не изз внутренних связей явлений, а из внешних, и в силу этого может произойти или так, или иначе. Случайное возникает не на пустом месте, а как результат взаимодействия ряда причин.

  1.  Возможность и действительность. Возможность – это явление не существующее, но имеющее определенные предпосылки для своего зарождения. Действительность –это осуществленная, реализованная возможность. Мир представляет собой огромное количество возможностей развития. Эти возможности – будущее в настоящем, потенциальное бытие. Не всякая возможность становится действительностью. Вариант развития, не имеющий объективных оснований для превращения в действительность, является невозможностью. Возможности могут быть обусловлены необходимостью, а могут и случайностью.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

22993. Типологія наголосу в мовознавстві 38 KB
  Типологія наголосу в мовознавстві Наголос виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів. Залежно від того з якою сегментною одиницею функціонально співвідноситься наголос розрізняють словесний тактовий фразовий логічний і емфатичний наголос. Словесний наголос буває динамічним музикальним і кількісним. Динамічний силовий експіраторний наголос виділення вимова одного із складів слова такту більшою силою тобто сильнішим видихом струменя повітря.
22994. Інтонація, основні складники, функції 32 KB
  Інтонація основні складники функції Інтонація рух зміна динаміка тну що супроводжує висловлювання ритмікомелодійний малюнокмовлення. Інтонація складається з мелодики інтенсивності пауз темпу і тембру мовлення. Мелодика мовлення від гр. pausa припинення перерва у звучанні зупинка в потоці мовлення.
22995. Лінгвістичний аспект дослідження звукової будови мови 31 KB
  Третім аспектом у вивченні звуків є лінгвістичний який розглядає функції звуків у мові. Так скажімо опозиція [а] [и] [у] в українській мові є релевантною бо вона розрізняє значення слів дам дим дум. В англійській мові релевантною є опозиція [е] [л] [і] [і:] [з] [о:] [аз] [u:]: bet [bet] заклад парі but [b t] але крім bit [bit] кусок трошки beat [bi:t] бити удар bot [bot] личинка овода bought [bo:t] купив bat [bast] кажан boot [bu:t] черевик . Як бачимо в українській мові довгота чи короткість звука...
22996. Фонема, її функції, принципи виділення 31.5 KB
  Фонема її функції принципи виділення Фонема мінімальна звукова одиниця мови яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць морфем і слів. Отже звуки [а] [и] [у] [ґ] [г] в українській мові є окремими фонемами бо вони як свідчать вищенаведені приклади служать для розрізнення слів так само як звуки [е] [а] [і] [і:] [о] [з:] [ав] [и:] в англійській [а:] [а] в німецькій. Іншими словами фонема це мінімальна релевантна звукова одиниця. Фонема виконує дистинктивну від лат.
22997. Система фонем мови. Диференційні та інтегральні ознаки фонем 43 KB
  Диференційні та інтегральні ознаки фонем. Диференційні ознаки від лат. differentia різниця відмінність ознаки фонеми за якими розрізняють значення слів чи морфем Недиференційні або інтегральні ознаки від лат. integralis нероздільно пов'язаний з цілістю ознаки фонем які не розрізняють значень слів чи морфем.
22998. Критерій класифікації голосних фонем 31 KB
  Однак описати голосні звуки за тембром дуже складну; через що найпоширенішою класифікацією голосних є артикуляційна тобто за ступенем просування язика вперед або назад і ступенем його підняття при їх творенні. За цими ознаками голосні поділяються на голосні переднього середнього та заднього рядів і низького середнього та високого піднесення. Більшість голосних це голосні переднього і заднього рядів. За положенням губ під час артикуляції звуків розрізняють лабіалізовані і нелабіалізовані голосні.
22999. Критерій класифікації приголосних фонем 43 KB
  Критерій класифікації приголосних фонем За акустичною ознакою співвідношенням голосу й шуму приголосні поділяють на сонорні й шумні. Шумні приголосні у свою чергу поділяються на дзвінкі й глухі. Глухі приголосні творяться тільки шумом. З артикуляційного фізіологічного погляду приголосні класифікують за місцем творення і способом творення.
23000. Склад та складоподіл 50.5 KB
  Склад та складоподіл Склад – звук або комплекс звуків що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря мінімальна одиниця мовленнєвого потоку яка складається з максимально звучного звука і прилеглих до нього менш звучних звуків. Існує три теорії складу: еспіраторна мускульна напруга та сонорна. еспіраторна теорія еспіраторне визначення складу. 3гідно з нею склад це звук або комплекс звуків що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря.
23001. Синтагма. Енклітики і проклітики 28 KB
  Енклітики і проклітики У сучасних мовах трапляються випадки коли слова зберігаючи смислову самостійність втрачають наголос і примикають до інших слів об'єднуючись із ними спільним наголосом. Такі слова називають клітиками. Слова які втративши наголос приєднуються до наступних слів називають проклітиками а явище проклізою від гр. Ненаголошені слова що стоять після наголошених утворюючи з ними одне фонетичне ціле називають енклітиками а явище енклізою від гр.