90491

Оцінка стану поверхні водозбору і оптимізація її структурно-функціональної організації

Курсовая

География, геология и геодезия

Характеристика абіотичних компонентів в екосистемах Кліматичні фактори Гідрологічні фактори Едафічні фактори Характеристика біотичної складової екосистем Характеристика рослинного світу басейну річки Характеристика тваринного світу Екологічна структура популяції...

Украинкский

2015-06-06

2.08 MB

6 чел.

Зміст

Вступ...........................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Фізико географічні умови розташування басейну річки...................4

  1.  Загальні відомості про басейн річки…………………………………………4
    1.  Фізико-географічні умови розташування басейну річки…………………...4

РОЗДІЛ 2. Характеристика абіотичних компонентів в екосистемах..................6

2.1 Кліматичні фактори…………………………………………………………...6

2.2 Гідрологічні фактори………………………………………………………….8

2.3 Едафічні фактори……………………………………………………………...11

РОЗДІЛ 3. Характеристика біотичної складової екосистем.................................14

3.1 Характеристика рослинного світу басейну річки…………………………...14

3.2 Характеристика тваринного світу……………………………………………17

3.3 Екологічна структура популяції……………………………………………...23

3.4. Дослідження вертикальної структури біоценозу…………………………...27

3.5 Характеристика біоценотичних зв’язків…………………………………..…28

РОЗДІЛ 4. Оцінка стану поверхні водозбору і оптимізація її структурно-функціональної організації……………………………………………………….31

4.1 Визначення комплексного екологічного стану поверхні водозбору………31

4.2 Розробка природоохоронних заходів стабілізації в структурі річки Бунів………………………………………………………………………………..32

РОЗДІЛ 5. Оцінка впливу стаціонарних джерел на атмосферне повітря басейну річки………………………………………………………………………………..33

  1.   Характеристика джерела забруднення………………………………………34
    1.   Розрахунок маси викидів забруднюючих речовин стаціонарного джерела…………………………………………………………………………35

Висновок.....................................................................................................................38

Список використаної літератури..............................................................................40

Вступ

Мета роботи: оцінити  стан екологічної системи басейну річки, дослідити абіотичне середовище та біотичну складову екосистеми виявити антропогенні фактори які призводять до порушення стабільності екосистеми.

Об’єкт дослідження: річка Турка в Івано-Франківської області.

Основні завдання курсової  роботи:

- розвинути  навички самостійної роботи, закріплення та поглиблення теоретичних знань і практичних умінь, навичок;

-  навчитися оцінювати стан екологічної системи та виявляти фактори які порушують екологічну рівновагу;

- набути  вмінь аналізувати та систематизувати літературу з питань, що вивчаються;

- аналізувати  сучасні досягнення у вирішенні поставлених завдань;

- оволодіти сучасними методиками розрахунків і аналізу отриманих результатів, логічністю побудови та викладення матеріалу;  лаконічність формулювань;

-  вміти переконливо аргументувати  висновки;

-  навчитися систематизувати та аналізувати дані й одержані результати;

    -  робити правильні висновки та пропозиції за результатами виконаних досліджень, розробок, розрахунків.

     Основні питання курсової роботи:

1.1 Загальні відомості про басейн річки.

1.2 Фізико-географічні умови розташування басейну річки.

2. Характеристика абіотичних компонентів екосистеми басейну річки.

2.1 Кліматичні фактори.

2.2 Гідрологічні фактори.

2.3 Едафічні фактори.

3. Характеристика біотичної складової екосистеми.

3.1 Характеристика рослинного світу басейну річки.

3.2 Характеристика тваринного світу.

3.3 Структура популяцій.

3.4 Дослідження  вертикальної структури біоценозу.

3.5 Характеристика біоценотичних зв’язків.

4. Оцінка стану поверхні водозбору і оптимизація її структурно-функціональної організації

5. Оцінка впливу стаціонарних джерел забруднення на атмосферне повітря басейну річки.

Розділ 1 Географічне положення території

1.1 Загальні відомості про басейн річки

Басейн річки Бунів розташований в межах Івано-Франківської області, довжина річки складає 32.5км. , площа басейну становить 298 км2.

Назва біогеоценозу

Площа біогеоценозу(км2)

% від загальной площі

1

Луки

60

20

2

Рілля

108

36

3

Болота

16

5

4

Ліс

114

39

5

Загальне число

298

100

6

Довжина річки

32.5

В межах басейну річки знаходяться наступні біоценози:  дубовий ліс, луки, заболочені території, також знаходиться метеорологічна станція Коломия.

1.2. Фізико-географічні умови розташування басейну річки.

     Площа Івано-Франківської області дорівнює 13,9 тис. квадратних кілометрів. Її конфігурація нагадує ромбовидну форму, витягнену по довгій осі з півночі на південь по меридіану 24о 45’. Загальна протяжність території від крайньої північної точки до крайньої південної досягає понад 185 км, а з заходу на схід в найбільш розширеній частині – майже 150 км.

    Найбільш компактний масив області розташований між 46 і 49о15’ північної широти. На північ і південь від цих широт територія різко звужується, утворюючи два виступи, які нагадують півострови. Північний Опільський виступ шириною 25-30 км і довжиною 30-35 км, знаходиться на лівому березі Дністра, охоплюючи басейни р. Тилої, р. Липи і р. Свіжу. Південний Чорноморський виступ, довжиною близько 50 км, на рівні с. Жаб’є має 35-40 км ширини, а на південь звужується, вклинюючись у верхів’я Білого і Чорного Черемоші.

    Границі Івано-Франківської області завдяки своєрідній конфігурації території і особливостям природних рубежів (гірські хребти, ріки) дуже звивисті і мають велику загальну протяжність – приблизно 760 км, майже дорівнюючи віддалі від Івано-Франківська до Києва. На півночі і заході на протязі 200 км. Івано-Франківщина межує з Львівською областю. Північний відрізок цієї границі проходить здебільшого по Прикарпатський горбистій рівнині, а південний (45 км.) – майже меридіонально по Карпатських хребтах.

Економічно-географічне положення Івано-Франківщини дуже вигідне. Вона має густу сітку шляхів сполучення з багатьма важливими економічними районами країн і з сусідніми країнами.

Коломийщина розташована в трьох різних за своєю природою ландшафтних зонах: Придністров’я, Передкарпаття, Українські Карпати.

Придністров’я (Придністровське Покуття) лежить на Подільській височині на північ від ріки Прут і простягається до долини Дністра. Тут переважають лісостепові ландшафти, що належать до західного краю лісостепової зони Руської рівнини. Придністров’я – це північно-східна частина Коломийщини, що простягається паралельно напрямках течії Дністра і Пруту та Карпат. Часто трапляються підвищення з висотами понад 300 м.

Передкарпаття (Передкарпатське Покуття) – середня частина Коломийщини на захід від ріки Прут. Тут панує піднятий і сильно розчленований рельєф – Переважають лісолучні ландшафти з широколистяних та мішаних лісів – бука, граба, дуба, ялиці, які займають межиріччя та їх схили. На понижених рівнинах і улоговинах поширені луки. Середні висоти перевищують 300-350 метрів.

Південно-західна невелика частина Коломийщини  заходить в Українські Карпати. Тут панують листяні, мішані та хвойні ліси. Середні висоти перевищують 370 метрів.

Розділ 2 Характеристика абіотичних

2.1 Кліматичні фактори

      Клімат на Івано-Франківщині за метеостанцією Коломия. Клімат Коломийщини помірно-континентальний. Переважають повітряні маси з Атлантичного океану. Вітровий режим певною мірою відбиває умови циркуляції повітряних маc над місцевістю Тому частково з напрямком вітру пов’язані температура і вологість повітря. Проте, напрямок залежить від розподілу атмосферного тиску і сильно спотворюється рельєфом місцевості.

   У районах Передкарпаття для року в середньому переважають північно-західний та південно-східний  напрямок вітру.

У липні – найтеплішому місяці року, середня температура повітря становить  

19 -19,5о, у найхолоднішому (січень) вона знижується до мінус 4-5,5о.

На режим зволоження найбільше впливають Карпати. Середньорічна кількість опадів становить 621 мм. Найменше опадів у січні-лютому – 22 мм, а найбільше в червні-липні – 101 мм. Випаровуваність за рік в середньому становить 530 мм.

    В Коломиї в червні 1897 року за добу випало 108 мм опадів –  найбільше з часу введення спостережень. Теплий період в Коломиї приблизно 260 днів, коли температура повітря вища нуля. Період вегетації (росту рослин) становить 210 днів (3 квітня – 32 жовтня), а період активної вегетації – 160 днів (27 квітня – 5 жовтня). Теплий період включає в себе три пори року – весну, літо та осінь, які докорінно відрізняються за метеорологічним режимом. Загальна тривалість періоду зі сніговим покровом становить близько 115-120 днів, але стійкий сніговий покрив відсутній у 25% зим. Навіть у січні, найхолоднішому місяці року, майже половина днів буває з відлигою.

Світло - це первинне джерело енергії для фотосинтезу, без якого неможливе життя на Землі. Також світло є важливим екологічним фактором, який істотно впливає на біоту в цілому і на адаптаційні процеси і явища в організмах.

Основне джерело світла - сонячна радіація. На інтенсивність світла впливають кут падіння сонячних променів на земну поверхню; вона змінюється залежно від широти, сезону, часу дня й експозиції схилу.
Тривалість дня (фотоперіод) на екваторі більш постійна (12 годин), але в більш високих широтах вона змінюється залежно від пори року. Для рослин і тварин таких широт характерна реакція на фотоперіод, яка синхронізує їх активність із порою року. Прикладами можуть бути цвітіння і проростання насіння в рослин, міграція, зимова сплячка і розмноження тварин. Світло впливає на структуру угруповань живих організмів.
Важливе значення має інтенсивність освітлення. Наприклад, рослини за відношенням до освітленості поділяються на світлолюбні, тіньовитривалі і тіньолюбні. Є також рослини довгого (фотоперіод не менше 12 год.) і короткого (8-10 годин) дня та нейтральні.

Річний хід температури атмосферного повітря

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

Рік

tcep

-5,5

-3,8

1,1

7,8

13,7

16,8

18,6

17,8

13,4

8,1

2,1

-2,6

7,3

tmax

-1,4

0,3

5,9

13,7

19,7

22,9

24,8

24,3

20,0

14,0

5,6

1,0

12,6

tmin

-10,1

-8,3

-3,2

2,1

7,3

10,6

12,1

11,4

7,7

3,1

-1,3

-5,9

2,1

Річний хід температури атмосферного повітря по метеостанції Коломи

Повітря як екологічний фактор. Повітря як екологічний фактор має для рослин особливе значення, оскільки є не лише середовищем, у якому відбуваються життєві процеси, але і одним із джерел споживання. Повітря майже ніколи не буває сухим, в ньому завжди присутня водяна пар, частка якої в повітрі сягає 4%А деколи – лише 0,01% загального об’єму. Крім того в ньому завжди присутні фізичні домішки природного і антропогенного походження: пилок і спори рослин, пил сажа тощо. У перезволоженому повітрі  «народжуються» кислі дощі.

Важливу роль у житті рослин відіграє вітер. Вітер – це перемішення мас повітря вздовж поверхні Землі, під час якого вирівнюється концентрація окремих його частин, посилюється газообмін в атмосфері і грунті. Вітер посилює випаровування і вологість. Водночас вітер відіграє значну роль у фізіологічній діяльності організмів.

На території басейеу переважає північно-західний вітер, в загальному він складає 32%. Найменше на даній території спостерігаються південні і північно-східні вітри. Також значною інтенсивністю характеризуються західні та південно-східні вітри.

Таблиця 2. 2.

Середня багаторічна повторюваність напрямку вітру

Метеостанція

Назва румбів

Пн.

Пн.С.

С.

Пд.С.

Пд.

Пд.З.

З.

Пн.З.

Штиль

Коломия

6

2

9

22

3

9

17

32

32

2.2. Гідрологічні фактори

  

  Опади, їх інтенсивність, розподіл у часі і просторі є одним із основних метеорологічних елементів, які у комплексі з іншими природними і антропогенними факторами визначають формування водного режиму території, розвиток і інтенсивність ерозійних процесів. Івано-Франківська область знаходиться у зоні найвологішого в Україні клімату.

       Середньорічна кількість опадів змінюється від 600 до 1100 мм. Така велика різниця пояснюється наявністю гір, які зумовлюють орографічне підняття повітря по схилах з подальшим хмароутворенням. Значна амплітуда висот на відносно невеликій території (від 200 до 2000 м н.р.м.) є причиною прояву висотної поясності природних умов, у тому числі і атмосферних опадів. Гірський рельєф, як фактор розподілу кліматичних параметрів у просторі, проявляється закономірним збільшенням кількості опадів із збільшенням абсолютної висоти місцевості. Найбільша кількість опадів за рік випадає на вершинах гір і становить 1000-1100 мм ; в передгірних і рівнинних районах - 550-650 мм. Із загальної річної кількості найбільше (70%) опадів випадає в теплий період року. Стійкий сніговий покрив, зазвичай, утворюється тільки в горах.

Річний хід атмосферних опадів

Місяць

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

Рік

Nоп, мм

45

42

45

50

57

7

82

69

50

47

54

49

429

Для візуалізації данних наведених в таблиці, побудуємо графік.

Річний хід атмосферних опадів по метеостанції Київ

На решті території він найчастіше нестійкий. Середня висота снігового покриву коливається в межах 20-47 см при мінімальних значеннях 5-10 см. В окремі роки формується значний за висотою сніговий покрив - 40-60 см, а в горах - до 1 м і більше. Вітри на території області переважно північно-західного і північно-східного напрямків. В Карпатах значний вплив на напрямок вітру мають річкові долини. В більшості випадків вітри дують вздовж долин.

   Річкова мережа області досить густа. Переважають малі річки до 15 км. Найбільша річка Коломийщини Прут. Басейн Пруту – то живий організм, своєрідна екологічна система, що включає в себе прибережні зони і маленькі річки й потічки. У басейні Прута найбільшою водною артерією є Черемош.

  Річка Лючка – проходить через селище Печеніжин та Яблунів, довжина її 51 км, впадає в р. Прут.

Річка Ворона – довжина 81 км, впадає в р. Бистрицю.

Інші річки:

р.Турка

довжина 40,7 км

впадає в р. Прут

р.Чорнява

довжина 63 км

впадає в р. Прут

р.Добровіка

довжина 29 км

впадає в р. Прут

р.Опрошина

довжина 26 км

впадає в р. Ворона

р.Товмачик

довжина 25 км

впадає в р. Прут

р.Сопівка

довжина 25 км

впадає в р. Пістинка

р.Коломийка

довжина 21 км

впадає в р. Прут

р.Грушка

довжина 13 км

впадає в р. Чорняву

р.Ставище

довжина 14,7 км

впадає в р. Чорняву

р.Сербінь

довжина 10,8 км

впадає в р. Опрашина

р.Вильховець

довжина 17,1 км

впадає в р. Прут

р.Косачівка

довжина 21,6 км

впадає в р. Прут

р.Мульчава

довжина 14 км

впадає в р. Опрашина

р.Березівка

довжина 17 км

впадає в р. Прут

р.Саджава

довжина 12 км

впадає в р. Прут

р.Стебник

довжина 14 км

впадає в р. Прут

р.Биленко

довжина 12 км

впадає в р. Опрашина

р.Млинівка

довжина 12 км

впадає в р. Прут

р.Рутка

довжина 15 км

впадає в р. Прут

Ріка Прут – ліва притока Дунаю. Витоки її починаються на північних схилах Чорногірського хребта на височині понад 1750 м над рівнем моря. Пруту має загальну протяжність 957 км (за іншими даними 910 км) з площею басейну біля 27,5 тис. км2.На території Івано-Франківщини має близько 150 км, а на Коломийщині його протяжність 40 км. Із своїх витоків і аж до Делятина ріка тече меридіально, пересікаючи Горгони і несе свої води з великою швидкістю 1,5- 3 м/сек. Русло тут кам’янисте, порожнисте з водоспадами (гуки), найбільший з них в Яремчі.

В межах Коломийщини дно долини ріки плоске і широке, русло утворює рукави, притоки, сторіччя. Тут лівий берег крутіший, порізаний ярами і балками, а швидкість течії сягає 1 м/сек..

З правого Передкарпатського боку в Прут впадають притоки, які стікають з Карпат, що значною мірою визначає режим ріки. Режим Пруту характерний чистими паводками (свинями) в усі пори року, але найбільше підняття води буває влітку, коли в горах йдуть затяжні дощі, зливи.

Льодовий режим нестійкий. Середня тривалість льодоставу близько 45-50 днів, а в окремі роки в межах 10-80 днів. Найбільші притоки Пруту – Черемош, Рибниця, Містинка. Прут протікає через такі міста, селища як Яремча, Коломия, Заболотів, Чернівці.

Ріка багата різними видами риб. Але за останні десятиліття значно зміліла внаслідок науково необґрунтованого вирубування карпатських лісів.

Озер на території Івано-Франківської області дуже мало. Більша частина озер є заплавними (стариці). Крім цього мину заплавних озер природного походження у долинах рік поширені озера штучні (ставки), які створені людиною. Вони відіграють велику роль в регулюванні стоку рік.

Сумарним показником режиму зволоженості в екосистемі може бути гігрометричний індекс:

Н = РТ/ (tл tс),

Де: Р – кількість опадів на рік, Т – середньорічна температура, tл – середня температура найтеплішого місяця, tс – середня температура найхолоднішого місяця.

Річний хід відносної вологості

Місяць

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

Рік

f, %

84

84

80

74

73

75

76

77

78

82

87

88

80

2.3 Едафічні фактори

    Ґрунт (від нім. Grund — земля, основа) — самостійне природно-історичне органо-мінеральне тіло, що виникло у поверхневому шарі літосфери Землі в результаті тривалого впливу біотичних, абіотичних і антропогенних факторів, має специфічні генетико-морфологічні ознаки і властивості, що створюють для росту і розвитку рослин відповідні умови.

Рідко в якому регіоні України є такі типи і відміни грунтів як на Івано-Франківщині. Найбільше за площею на Івано-Франківщині є дерново-підзолистих суглинивих грунтів з різною мірою оглеєння та змитості, такі грунти займають 65% загальної площі Коломийщини. На глибині 25 см ці грунти містять біля 2,34% гумусу (перегною), рН сольової витяжки (кислотність) становить в межах 3,9-4,2.

    В основному такі грунти знаходяться в зонах сіл Іванівні, Лісна Слобідка, Коршів, Фотинія, Мишин, Великий Ключів.

На другому  місці за площею (12%) є опідзолені грунти: різною мірою змитості. Гумусу в них біля 2,85%, а рН сольової витяжки в межах 4,5. Знаходяться ці найродючіші грунти Коломийщини в зонах сіл Гвіздець, Загай піль, Підгайчики, Велика Кам’янка, Жукотин, Се маківці, Кринички, Кобильці.

Дернові грунти заплав та терасових рівнин становлять 10% площі району. Найчастіше зустрічаються в зонах сіл Сопів, Нижній Вербіж, Товмачик, Іванівні.

    Лучні грунті займають 5% площі. Вони утворились під лучною трав’янистою рослинністю на алювіальних відкладах річкових заплав в умовах високого стояння рівня ґрунтових вод. В цих грунтах міститься у середньому 33,1% перегною.

Буроземні-підзолисті грунти теж займають 5% території. Утворились ці грунти на не щебенистих давньоалювіальних та делювіальних відкладах важкого складу. Реакція грунтовного розчину сильно кисла. Стійкі проти розливної дії води.

Болотні грунти займають 3% площі. Утворились в умовах постійного пере зволоження неглибоко залягаючи ми грунтовими водами.

Розділ 3 Характеристика біотичної складової екосистеми

Біоцено́з- сукупність рослин,  тварин і мікроорганізмів, що населяють певну ділянку суші або водоймища і характеризуються певними відносинами як між собою, так і з абіотичними факторами середовища.

Види біоценозів

1) Природні (річка, озеро, луг і  т. д.)

2) Штучні (ставок, сад.)

Екологічна структура біогеоценозу

Кожен біогеоценоз складається з певних екологічних груп організмів, співвідношення яких відображає екологічну структуру спільноти, яка складається протягом тривалого часу в певних кліматичних, грунтових і ландшафтних умовах строго закономірно. Наприклад, в біогеоценозах різних природних зон закономірно змінюється співвідношення фітофагів (тварин, що харчуються рослинами) і сапрофагів. У степових, напівпустельних і пустельних районах фітофаги переважають над сапрофагами, а в лісових біоценозах, навпаки, сильніше розвинені сапрофаги. У глибинах океану основним типом харчування є хижацтво, тоді як на освітленій поверхні водойми переважають фільтратори, що споживають фітопланктон, або види зі змішаним типом живлення.
Екологічну структуру біогеоценозів відображає і співвідношення таких груп рослин, як
 гігрофіти, мезофіти і ксерофіти, а серед тварин — гігрофіли, мезофіли і ксерофіли. Природно, що в посушливих місцях проживання переважають рослини з ксероморфними ознаками (склерофіти і сукуленти), а на сильно зволожених територіях —гігрофіти. Різноманітність і наявність представників тієї чи іншої екологічної групи організмів забезпечує їх високу щільність на одиницю поверхні, максимальну біологічну продуктивність, оптимальні конкурентні відносини і, нарешті, дає чітке уявлення про особливості того чи іншого біотопу.

3.1 Характеристика рослинного світу басейну річки

 Флора нараховує понад 1500 видів рослин, що складає більш ніж половину списку флори України, з них — 120 лікарських, з яких 60 є загальнопоширеними і щорічно заготовлюються для фармакологічних потреб: плоди шипшини, звіробій звичайний, підбіл звичайний, череда три роздільна, ін.

Різноманітність екологічних умов, наявність вертикальної поясності, різні типи ландшафтів зумовили формування на території області досить багатої флори вищих судинних рослин, яких, за сучасними даними, налічується понад 1500 видів. На території області одночасно виростають бореальні і європейські-неморальні, монтанні, гірсько-дизюнктивні та степові види.

До кореального типу географічних елементів належать насамперед ялина (смерека) європейська, сосна звичайна, сосна кедрова, брусниця, квасениця, тирлич язичковий, калина та інші. Тут виростають такі цікаві й рідкісні види, як мешканець хвойних лісів Українських Карпат папороть, блехнум колосистий (Вleshnum spicant), грушанка кругло листа (Pyrola rotundifolia), одно квітка звичайна (Moneses uniflora).

    До європейського типу географічних елементів належать рослини, які характерні для широколистяних лісів (букових, дубових, грабових). Це насамперед бук лісовий, граб звичайний, дуби  звичайний та скельний, липи серце листа та європейська, явір, тис ягідний. Останній у значній кількості на території Івано-Франківщини зберігся лише на Передкарпатті, в околицях Коломиї (Княждвір). Серед трав’янистих видів відзначимо цікаві види, які поширені, передусім, у гірській місцевості: стрептопус листообгортний (Streptopus amplexifolius), живокіст серецевидний (Symphytum cordatum), первоцвіт високий (Pritula elatior) та інші.

    Високогірний тип географічних елементів об’єднує європейські гірські (монтанні) та аркто-альпійські види. Серед представників європейського геололемента дуже багато ендемічних видів. Це костриці карпатська (Festuca carpatica) і Порціусі (Festuca Porcii), очиток карпатський (Sedum carpaticum), фіалка відхилена (Viola declinata), королиця кругло листа (Leucanthemum rotumdifolia) та інші. До європейського гірського елемента належать також чагарники, які виростають виключно в карпатському високогір’ї: верби Китайбеля (Salix Kitaibeliand) і туполиста (Salix retuca) та багато інших. Серед представників гірсько-диз’юнтивного типу географічних елементів назвемо анемону нарцис оцвіту (Anemone narcissiflora), осоку вічнозелену (Carex sempervirens), цибулю переможну (Allium victorialis). До степового типу географічних елементів належать типчак борознистий (Festuca sulcota), осока низька (Carex humilis), ковила волосиста (Stipa capillata) та ін.

В історичні часи пануючим типом рослинності на території Івано-Франківської області були ліси. І тепер за лісами зберігається панівна роль.

Внаслідок інтенсивної господарської діяльності людей первинний рослинний покрив зазнав значних змін. У природі рослини не ізольовані, а утворюють певні угруповання (фітоценози), які є основними компонентами складних природних енергетичних систем-біогеоценозів. Спорідненні фітоценози групуються в асоціації – основні класифікаційні одиниці рослинного покриву. Асоціації розділяються на корінні і похідні й об’єднуються у вищі таксономічні ранги, такі як субформації та формації. Формаційний підхід до класифікації рослинності є найбільш природним. Він базується на екологофітоценотичних засадах, детально опрацьований і висвітлений у наукових працях М.А.Голубця, К.А. малиновського, С.М. Стойка, В.І. Парнана, Ю.Р.Шеляг – Сосонка.

   На Івано-Франківщині нараховується майже 70 видів дерев і 110 видів чагарників, решта  - трав’янисті рослини. Внаслідок інтенсивної господарської діяльності людей первинний рослинний покрив зазнав значних змін. Сучасна лісистість області становить 46%.

Ковила волосиста (Stipa capillata)

Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна рослина 30-90 см заввишки, утворює щільні дернини. Стебло голе. Листки вузьколінійні, вздовж згорнені, всередині опушені, зовні голі. Суцвіття 10–25 см завдовжки, багатоколоскове. Колоскові луски майже однакові, довгостозагострені, з 3 жилками, нижня квіткова луска з опушеною мозолистою основою. Остюк волосоподібний, шорсткий 13–16 см завдовжки. Цвіте у липні–серпні. Плодоносить у серпні–вересні. Розмножується насінням.

Хамефіт

Багаторічна трав'яна рослина 10–30 см заввишки. Стебло повзуче, у вузлах негусто укорінюється, вкрите лінійно-ланцетними листками (мікрофілами), які розташовані перпендикулярно до стебла або відігнуті донизу. Стробіли поодинокі, сидячі, ціліндричні, без ніжок. Спороносить у липні–вересні. Розмножується спорами і вегетативно.

Котячі лапки карпатські

(Приворотень карпатський, лат. Antennaria carpatica) — рослина родини айстрових.

Загальна характеристика

Багаторічна трав'яниста рослина заввишки до 19 см без повзучих надземних пагонів. Стебла прості, прямостоячі. Листкиповстисто-опушені. Кошики у головчасто-щитковидному суцвітті. Листочки обгортки коричневі. Цвіте у червні - серпні. Плодоносить у вересні-жовтні. Розмножується насінням. Гемікриптофіт. Світлолюбна рослина.

Поширення

Українські Карпати — масив Свидівець (г. Близниця) та Мармарош. Вид поширений у Західних (Татри), Східних і Південних Карпатах.

Місця зростання

Вологі вапнякові скелясті відслонення. Компонент ценотично не сформованих високогірних трав'янистих угруповань, росте разом із сеслерією голубуватою, айстрою альпійською.

Чисельність

Локальні популяції дуже нечисленні. Причини зміни чисельності: обмеженість вапнякових субстратів у високогір'ї.

3.2 Характеристика тваринного світу

   Різноманіття тваринного світу тісно пов’язане з умовами клімату й рослинним покривом, з рельєфом, наявністю води та іншими компонентами екосистем. Кожному типу місцевості відповідає характерна фауна. До складу фауни хребетних Івано-Франківщини належить 328 видів, зокрема, 49 риб, 15 земноводних, 11 плазунів, 287 птахів, 66 ссавців.

У басейні Дністра й Пруту водяться різноманітні види риб: українська мінога, стерлядь, форель струмкова, форель райдужна, щука, плітка, веризуб, вівсянка, краснопірка, лин, марена, судак, окунь, бички, карась, в’юн, сом, йорж, короп, гловень, верховодка, рибець, миньок, носар.

    Швидка течія, кам’янисте, рідке мулисте дно, бідність планктону й слабо розвинена рослинність визначили склад іхтіофауни. Тут поширені ріофільні, всеїдні види, що відкладають ікру на кам’янистий або голено-піщаний субстрат. На рослинність відкладають ікру близько 20% видів риб.

Представники батрахофауни (земноводні) належать до двох рядів: хвостаті та безхвості. Вертикальне поширення амфібій у Карпатах майже не виявляє екологічної прив’язаності до рослинної наявності. Земноводні трапляються від передгір’я до субальпійських лук полонин, заходять на рівнину. До рівнинних видів належать тритон гребенястий, червоночерева кумка, звичайна часниця, звийна квакша, ставкова жаба, очеретяна ропуха. Для земноводних типові палеарктичні (звичайний і гребенястий тритон, гостроморда, озерна й ставкова жаба), середземноморські (альпійський тритон, плямиста саламандра, звичайна квакша), західноєвропейські (жовточервона кумка, звичайна квасниця, звичайна і очеретяна ропуха, прудка жаба) види.

Герпетофауна характеризується значно меншою кількістю видів. Вертикальне поширення рептилій приблизно таке, як і в амфібій: 50% видів мають широкий діапазон вертикального поширення, а болотяна й грецька черепахи, зелена ящірка екологічно пов’язані з рівнинним ландшафтом.

Серед ящірок найпоширеніша вертінниця ламка, ящірка прудка та ящірка живородна. Зі змій на території області поширені вуж звичайний, лісовий полоз, мідянка, гадюка звичайна.

    Птахи Прикарпаття відзначаються видовим багатством та численністю. Гірські пасма Карпат служать південно-західною границею поширення багатьох видів і підвидів птахів. На поширення та розселення окремих видів птахів помітно впливає господарська діяльність. Скота та флан-білохвіст перестали гніздиться на території області. Скоротилась чисельність кібчика, яструба великого, шуліки рудого. Значно порідшали колонії сірих чапель, а найбільші в західному регіоні колонії квавки зникли. Чорний крячок став мало чисельним.

Зате збільшення мережі ставків спричинило зростанню колоній маржина річкового, білощокого крячка, черні морської, черні чубатої.

Різноманітні горобині складають загальний фон пташиного населення. До видів-домінантів мішаних лісів Придністров’я літнього періоду належить з’яблик, шпак, іволга, вівчарики: ковалик весняний, жовтобровий, славка чорноголова, мухоловка сіра, щеврик лісовий, берестянка, дрізд чорний на дрізд співочий, зозуля звичайна та горлиця звичайна, сорокопуд-жулан.

Фауна Передкарпаття характеризується різким зменшенням водно-болотних видів пернатих. Пташине царство Карпат нараховує 180 видів.

Із представників орнітофауни, що занесені в Червону книгу України, в області збереглися лелека чорний, глухар, пугач, сова довгохвоста, лунь польовий, під орлик малий, пелікан рожевий, баклан малий, беркут, журавель сірий, орел степовий.

    Особливість місцевої теріофауни полягає в дамінуванні гризунів і хижаків. Копитних мало, ще менше – зайцеподібних.

Численним поширеним видом комахоїдних є кріт. Буро зубка звичайна є фоновим комахоїдним видом області. На території області з рукокрилих водяних підковоніс малий, нчниця велика, вухань, вечірниця руда, нетопир малий, кажан пізній, лили двоколірний.

Зайцеподібні у фауні області представлені лише одним видом – зайцем-русаком, який водиться скрізь.

Хижі ссавці представлені як дрібними, так і великими за розмірами ссавцями. Рідкісним видом є куниця лісова і куниця кам’яна. Тхір темний серед курячих найбільш масовий вид. Лісовий кіт – типовий лісовий звір, який веде присмерково-нічний спосіб життя, Рись – найбільша серед кошачих наших лісів. Також водяться вовк, ведмідь, лисиця.

Парнокопитні представлені чотирма видами: дика свиня, благородний олень, європейська козуля, європейський зубр.

Білозубка велика(Crocidura leucodon)

Поширення 

Вона поширена в таких країнах, як Вірменія , Азербайджан , Бельгія , Боснія і Герцеговина , Болгарія , Хорватія , Чеська Республіка , Грузія , Німеччина , Греція , Угорщина , Іран , Ірак , Ізраїль , Італія , Ліван , Ліхтенштейн , Люксембург , Молдова ,Нідерланди , Румунія , Росія , Сербія і Чорногорія , Словаччина , Словенія , Туреччина , Україна, можливо, Албанія , Австрія ,Республіка Македонія , Польща і Швейцарія .

Опис

Сіро-коричневе хутро, білий живіт. Хвіст сірувато-білий, довгий. Голова витягнута, загострена морда, ніс завжди рухливий. Маленькі очі, вуха, ледь піднімаються з вовни. Має зуби білі.

Білочерева білозубка має довжину тіла від 6,4 до 8,7 см, довжина хвоста становить від 2,9 до 4,6 см,. Тіло вагою 6-13 грамів .

Спосіб життя

Вона є активною протягом дня. Харчується головним чином комахами та їх личинками, слимаками, також і дрібних гризунів. Крім того, поїдає падаль, і навіть фрукти. Кількість з'їденої їжі у зв'язку з втратою ваги є дуже високою.

Охорона

Вид у 2009 році був внесений до Червоної книги України. Зустрічається досить часто в цілинних степах Херсонської області і АРКрим, є поодинокі випадки зустрічі в Львівській, Волинській і Закарпатській областях.

Ведмідь бурий

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Хижі (Carnivora), родина — Ведмедеві (Ursidae). Один з 4-х видів роду, один з видів роду в фауні України.

Природоохоронний статус виду: Зникаючий.

Ареал виду та його поширення в Україні: Територію України населяє раса середньоросійського ведмедя (Ursus arctos arctos Linnaeus, 1758), ареал якої охоплює Європу, Зх. Сибір до Єнісею, Алтай. Ареал в Україні в минулому охоплював лісову і частково степову зони. Наразі вид зберігся лише в регіоні Карпат. Заходи окремих особин трапляються на Поліссі (Київська та Сумська обл.).

Чисельність і причини її зміни: Не перевищує 300 особин. Найбільше ведмедя в Закарпатській та Івано-Франківській обл. (до 200 особин), менше у Львівській (до 50 особин) найнижча чисельність ведмедя в Чернівецькій обл. — близько 20 особин. Причини змiни чисельностi: фрагментація ареалу, інтенсивна експлуатація та омолодження лісів і велике рекреаційне навантаження на них; високий рівень чинника непокою, браконьєрський відстріл тварин.

Ящірка зелена

 (Lacerta viridis) — представник роду  Ящірок з родини Ящіркові (Lacertidae). Інша назва «Європейська зелена ящірка».

Опис

Загальна довжина досягає до 30 см, з яких 2/3 складає хвіст. Колір молодих зелених ящірок сірувато-бурий або коричневий з 2 світлими смугами з боків хребта. Дорослі мають яскраво-зелений колір шкіри з численими чорними та жовтими цяточками. Горло та шия блакитного або яскраво-синього забарвлення. Черево у цих ящірок яскраво-жовтого кольору. Самиці відрізняються наявністю на верхній стороні 2 світлих повздовжних смуг, білим черевом та горлом.

Спосіб життя

Селяться у порослих травою та чагарником схилах пагорбів й ярів, в урвищах, біля берегів річок, на лісових галявинах, садах, у рідколіссях. Риють нори до 1 м у довжину. Часто ховаються під камінням, у норах гризунівдуплах. Гарно й швидко бігають та лазять по вертикальній поверхні. Харчуються комахамиягодами, особливо полюбляють калину.

Це яйцекладні ящірки. Парування відбувається у травні — на початку червня. Самиця відкладає 5—14 (до 23) яєць у ямку глибиною 7—8 см, а вже наприкінці серпня — на початку вересня з'являються молоді зелені ящірки довжиною до 4 см.

Розповсюдження

Мешкає на Балканському півострові, в АвстріїУгорщиніСловаччиніРумуніїМолдові, островах Егейського та Середземногоморя, Малій Азії. Зустрічається також у Чехії та Німеччині. Вид на сьогодні вважається зниклим на території Польщі. Ящірка зелена була введена в штаті Канзас в США. Діапазон поширення за висотою: 0 — 2130 м над рівнем моря.

В Україні зелена ящірка рідкісна, тому занесена до Червоної книги України. У Німеччині вид знаходиться в національному червоному списку із статусом «вид на межі зникнення» (CR).

Рись

 (Lynx) — рід хижих ссавців з родини котових (Felidae), найбільш близький власне до роду Кіт (Felis).

Рись — типова кішка, хоча величиною з великого собаку, якого частково нагадує своїм зменшеним тілом та довгоногістю. У рисі дуже характерна голова: порівняно невелика, округла і дуже виразна. Від інших котячих рисі відрізняються коротким хвостом і китичками на кінцях вух. Маса тіла рисі від 5 до 30 кг.

У скандинавській міфології рись була священною твариною богині Фреї. Вважалося, що рисі впряжені в її колісницю. Стародавні греки вірили, що гострий погляд рисі здатний пронизувати наскрізь непрозорі предмети. Свою наукову назву ця тварина отримала від грецького слова "Λυγξ" [лего] — рись.

3.3. Структруа популяцій

Кожна популяція займає окреслену територію суші або акваторії, розміри якої залежать від багатьох чинників: наявності умов існування виду, кількості особин у популяції, маси особин.

Екологічна структура популяції – це її стан на данний момент часу (кількість та густота особин, їх розміщення у просторі, співвідношення груп за статтю і віком, моорфологіні, поведінкові та інші особливості). Розрізняють : просторову, ієрархічну, статеву, вікову структури популяції.

За Швердтфегером просторовий розподіл у популяції може бути випадковим (трапляється дуже рідко при однорідному середовищі, коли організми не намагаються об’єднатися в групи), рівномірним ( досить поширений, особливо в умовах сильної конкуренції), труповим (організми намагаються створити групи, розміщення яких зможе бути близьким до випадкового).

Типи можливого просторового розташування особин популяції

Для оцінки розміщення особин в популяції використовуємо результати попередніх досліджень, де на досліджуваній території виділені ключеві ділянки спостережень (площею 1 га) і проставлені місця перебування  особин. З метою встановлення просторового розташування особин популяції визначаємо розсіювання особин у популяції або дисперсію за формулою

S2=∑(xcp.-m)2/(n-1)

де:  S2 – розсіювання особин,  xcp – середня кількість особин на одиниці площі (щільність популяції); m – кількість особин у кожній вибірці; n – кількість вибірок.

№ вибірки

Кількість особин m у вибірці

1

5

2

6

3

9

4

8

5

14

6

4

7

5

8

3

9

5

10

2

11

5

n = 11

m = 66

Отже, показник дисперсії для кожної з вибірок:

S2 = (6-66)2/10 = 360

Визначаємо щільність популяції, вона рівна хсер, тобто 6 особин на одиницю площі (км2).

При плямистому розміщенні S2 вище середнього, отже розміщення плямисте.

Визначимо загальну чисельність популяції у лісі :

N = xcep * Sлісу

де: Nзагальна чисельність популяції, особин; xcep  щільність популяції, особин/км2; Sлісу  площа лісу.

xcep = ∑m /∑n = 66/11 = 6 особин.

Отже, загальна чисельність популяції становить:

N =6 * 114 = 684 особини.

Щоб визначити віковий розподіл популяції і графічно її зобразити у вигляді піраміди, скористаємось вихідними данними, що наведені у таблиці.

Показник

Значення

% Особин перед продуктивного віку

18

% Особин продуктивного віку

51

%Особин постпродуктивного віку

31

N0

10

N1

30

K

300

Загальну чисельність, отриману в попереднх розрахунках, приймаємо за 100%, тоді:

Хпередпродуктивний = 684(особин) * 18% / 100% = 123,12(особин);

Хпродуктивний =684 (особин) * 51% / 100% = 348,84 (особин);

Хпостпродукивний = 684 (особин) * 31%/ 100% =212,04 (особин);

де Х – кількість особин.

. Віковий розподіл популяції

      Вік

 

                                                                                                           

                                                                                            Кількість особин

  1.  Х передпродуктивний.
  2.  Х продуктивний.
  3.  Х пост продуктивний.

За отриманими данними зобразимо віковий розподіл популяції у вигляді піраміди.

З піраміди видно, що особини продуктивного віку переважають. Пояснити це можна тим, що відбувається зменшення кількості народжень, збільшення смертності серед перед продуктивного і пост продуктивного віку.

Визначимо динаміку зміни чисельності особин, коли відома величина швидкості росту популяції і максимальна кількість особин, яка здатна жити у цьому середовищі за формулою:

dN/dT = r*N * ((KN)/K)

де: r – швидкість росту популяції.

r = N1/N0 

N0 – початкова щільність популяції; N1 – щільність популяції через одиницю часу; N – чисельність популяції; K – максимальна кількість особин.

Спочатку визначаємо швидкість росту популяції:

r= 30/10 = 3

Тепер визначаємо динаміку зміни чисельності особин:

dN1/dt1 = r*N1 * ((KN1)/K) = 3*30 *((300-30)/300)= 81

N2= (N1 + dN1/dt1)= 30+81= 111

dN2/dT2 = r*N2 * ((KN2)/K)= 3*111*((300-111)/300)= 209,8

N3= (N2 + dN2/dt2)= 111+209,8= 320,8

dN3/dT3 = r*N3 * ((KN3)/K)= 3*320,8*((300-320,8)/300)= -66,7

N4= (N4 + dN4/dt4)= 320,8+(-66,7)= 254,1

Візуально відобразимо отриманні вище розрахункові данні у виглді графіку.

Можна зробити висновки, що динаміка зміни чисельності популяції має тенденцію до зменшення.

3.4. Дослідження вертикальної структури біоценозу

Вертикальна структура – це ярусність, тобто розчленуваня фітоценозів на структурні або функціональні горизонти, які мають різний ступінь зімкнення і відіграють неоднакову роль в асиміляції і акумуляції речовини і енергії, в безпосередньому і опосередкованому впливі на життєдіяльність організмів угрупування. Ярусом називають частину шару рослинного угрупування, в якій розміщені асимілюючі органи рослин – листя, стебла або всмоктуючи ділянки коріння, а також запасаючі підземні органи рослин (коріння, кореневища, цибулини, бульби). Ярусність формується за рахунок градієнта проникнення сонячних променів у біоценози, тобто інгредієнта температури та сонячного проміння.

У вертикальній структурі лісових біоценозів, де стратифікація виражена більш чітко, ніж в інших біогеоценозах суші, налічується п’ять основних ярусів:

  1.  Ярус крон.
  2.  Підлісок або чагарниковий.
  3.  Ярус виисоких трав.
  4.  Ярус низьких трав.
  5.  Ярус мохів та лишайників

Рослини різних ярусів живуть в неоднакових фітокліматичних і ґрунтових умовах, тому вони розрізняються не лише за висотою, але й за екологією та біологією, вимогами до світла, вологи, температурного режиму, способами поширення насіння, плодів. Однак у межах одного ярусу створюються подібні умови, а тому рослини, які тут ростуть, набувають однакових ознак.

В лучних біоценозах формування ярусів відбувається за основною масою асимілюючих органів рослин, які мають різні висоти. У травянистих лучних фітоценозах виділяють 2-3, інколи 4 яруси, вони виражені менш чітко як у лісових:

  1.  Перший ярус утворюють високі багаторічні трави.
  2.  Другий ярус низькорослі представники бобових, злакових.
  3.  Третій ярус утворюють, так звані, низові злаки.

Підземні яруси розрізяють за либиною всмоктуючи частин коріння.

  1.  Характеристика біоценотичних зв’язків

Харчовиий, або трофічний ланцюг — набір взаємовідношень між різними групами організмів, які визначають послідовність перетворення біомаси і енергії в екосистемі.

Існує 3 основних типи трофічних ланцюгів  пасовищні, детритні і «паразитарні».

У пасовищному трофічному ланцюжку (ланцюжку виїдання) основу складають автотрофні організми, потім йдуть споживаючі їх мікроорганізми і рослиноїдні тварини(наприклад, зоопланктон, що харчується фітопланктоном), потім хижаки (консументи) 1-го порядку (наприклад, риби, споживаючі зоопланктон), хижаки 2-го порядку (наприклад, хижі риби, такі як щука, що харчується іншими рибами). Особливо довгі харчові ланцюжкі в океані, де багато видів (наприклад, тунці) займають місце консументів 4-го порядку.

У детритних трофічних ланцюгах (ланцюги розкладання), найпоширеніших в лісах, велика частина продукції рослин не споживається безпосередньо рослиноїдними тваринами, а відмирає, піддаючись потім розкладанню сапротрофними організмами і мінералізації. Таким чином, детритні трофічні ланцюжки починаються від детриту, йдуть до мікроорганізмів, які їм харчуються, а потім до детритофагів і до їх споживачів — хижаків. У водних екосистемах (особливо в евтрофних водоймищах і на великих глибинах океану) значна частина продукції рослин і тварин також поступає в детритні харчові ланцюги.

Зразок пасовичного типу ланцюга живлення в зоні лісостепу:

В деяких найпростіших випадках в трофічній мережі можна згрупувати окремі ланки по рівнях таким чином, що ланки одного рівня виступають для наступного рівня тільки як їжа. Таке угрупування називається трофічними рівнями. 

Басейну річки Бунів є характерна широка різноманітність флористичного складу. Фауна області представлена лісостеповими тваринами і зони мішаних лісів (Закарпаття), багато з них занесено до Червоної книги України.

РОЗДІЛ 4.

ОЦІНКА СТАНУ ПОВЕРХНІ ВОДОЗБОРУ І ОПТИМІЗАЦІЯ ЇЇ СТРУКТУРНО –ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

4.1 Визначення комплексного екологічного стану поверхні водозбору

Оптимізація структурно-функціональної організації поверхні водозбору являється важливим елементом управління якістю і кількістю річкового стоку.

Визначення комплексного екологічного стану водозбору:

Ке = ∑А / ∑(П +Упр)

де: А – антропогенно порушені території (розораність, урбанізація, тощо); П – Природні території (лісистість, заболоченість, озерність, тощо); Упр – фактори управління (ефективність очищення стічних вод, наявність резервних і заповідних територій, тощо).

Від кількісної величини Ке буде залежати стан поверхні водозбору річки і як наслідок якість води в річці або озері. За таблицею визначаємо стан поверхні водозбору виходячи з числового значення Ке .

Таблиця (4.1) Екологічна класифікація стану поверхні водозбору річки

Стан поверхні водозбору

Комплексний екологічний індекс стану поверхні водозбору (Ке)

Полісся

Лісостеп

Степ

Добрий

˂0.5

˂0.75

˂1

Задовільний

0.5 - 2.0

0.75 – 3.0

1.0 – 5.0

Перехідний

2.0 - 8.0

3.0 – 10.0

5.0 – 16.0

Поганий

8.0 – 21.0

10.0 – 27.0

16.0 – 40.0

Оптимальні та реальні значення  факторних характеристик поверхні водозбору подані в таблиці.

Оптимальні та реальні значення факторних характеристик  поверхні водозбору

  

№ з/п

Факторні характеристики, Кі

Оптимальні значення

Реальні значення

1

Залуженість, К1

30,0 %

24,0 %

2

Лісистість, К2

40,0 %

34,0 %

3

Заболоченість, К3

3,0%

7,0 %

4

Розораність, К4

11,0 – 15,0 %

35,0 %

5

Урбанізація, К5

5,0 %

7,0 %

6

Ефективність очищення стічних вод, К6

100 %

55 %

7

Вплив індустріалізації, К7

0,02т/рік км2

0,06т/рік км2

8

Заповідні території, К8

30,0 %

2,0%

Розрахуємо стійкість поверхні водозбору:

Ке = (7,0 + 450 + 35) / ( 34 + 7+24) + (55+ 2,0 + 20)  = 3,46

Отже комплексний екологічний індекс стану поверхні водозбору становить 2,57. Аналізуючи таблицю (4.1) можна зробити висновки, що стан поверхні водозбору річки Бунів є перехідний, адже він лежить в зонні лісостепу, для якої таке значення індексу визначає саме цей стан поверхні водозбору.

4.2 Розробка природоохоронних заходів стабілізації в структурі річки Бунів.

Для покращення показників які характеризують стан басейну річки Бунів ми пропонуємо такі заходи: для  того щоб зменшити розораність на території басейну необхідно збільшити насадження багаторічних трав, а для економії свіжої води необхідно застосувати нові технології очистки стічних вод, щоб збільшити площі лісистості необхідно  заборонити вирубку і запровадити посадку нових дерев. Якщо недостатня площа нових територій  то необхідно зменшити розореність і запровадити заповідні території. Для зменшення урбанізації припинити забудову та раціонально використовувати природні ресурси. Для зменшення урбанізації проводити озеленення і збільшення кількості парків.

РОЗДІЛ 5.

ОЦІНКА ВПЛИВУ СТАЦІОНАРНИХ ДЖЕРЕЛ ЗАБРУДНЕННЯ НА АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ БАСЕЙНУ РІЧКИ

  1.  Характеристика джерела забруднення

Стаціонарним джерелом забруднення атмосферного забруднення басейну річки Вабля є целюлозопаперовий завод.

Санітарно-захисні зони – це ділянки землі навколо підприємств, які створюють з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров’я людини, їх розташовують з підвітряного боку підприємств і засаджують деревами й чагарниками. Вони мають вигляд парків чи лісопарків. У цих зонах не можна розташовувати адміністративно-службові приміщення, склади, гаражі, депо, лазні торгові центри та інші об'єкти, пов'язаних з постійним перебуванням людей.

Залежно від шкідливості забруднювачів, що викидаються, й можливості їх очистки кожне підприємство відносять до того чи іншого класу шкідливості. Відповіднодо цього за розмірами розрізняють 5 класів СЗЗ.

Під забрудненням атмосфери розуміють таку зміну атмосфери, яка повністю або частково є результатом життєдіяльності людини, прямо або опосередковано змінює роз приділення приходящої енергії, рівні радіації, фізико-хімічні властивості довкілля та умови існування живих організмів.

Серед загальної маси забруднюючих речовин, що надходять в атмосферу, гази складають 90 %, тверді частки – 10 %. Рідкі забруднювачі зустрічаються дуже рідко.

Всі джерела забруднення атмосфери поділяють на:

  •  природні;
  •  штучні (антропогенні).

Домішки природного походження надходять в атмосферу в результаті вулканічної діяльності (попіл, пил, вуглеводні), вивітрювання грунтів та гірських порід, лісових та степових пожеж, розкладу рослин, згоряння метеоритів.

Багато шкідливих речовин утворюється в результаті вторинних природних процесів.

Антропогенні джерела забруднення в свою чергу поділяють на:

  •  стаціонарні (енергетичні установки, що спалюють викопне паливо, промислові та комунально-побутові підприємства);
  •  пересувні (всі види транспорту).

Промислові джерела забруднення атмосферного повітря поділяють на: джерела виділення та джерела викидів. До перших відносяться технологічні пристрої, в процесі яких виділяються домішки. До других – труби, вентиляційні шляхи, аераційні ліхтарі, за допомогою яких домішки надходять в атмосферу.

Промислові викиди поділяють на: організовані та неорганізовані.

Організований промисловий викид надходить в атмосфері через спеціально споруджені газовідводи та труби, що дозволяє застосувати для очистки від забруднюючих речовин відповідні установки.

Неорганізований промисловий викид надходить в атмосферу  у вигляді не спрямованих потоків газів в результаті порушень герметичності обладнання. Неорганізовані викиди характерні для очисних споруд, ділянок вантажно-розвантажувальних робіт та інших обєктів.

До основних джерел промислового забруднення атмосферного повітря відносяться підприємства енергетики, металургії, будматеріалів, хімічної та нафтопереробної промисловості, виробництва добрив.

В основу нормування покладено визначення гранично-допустимих концентрацій (ГДК). ГДК – це максимальна концентрація домішок в атмосфері, віднесена до певного відрізку часу, яка при періодичному впливі або на протязі всього життя людини не впливає негативно як на людину, так і на довкілля.  

Для кожної забруднюючої речовини встановлюють два нормативи: максимальна разова та середньодобова ГДК. Максимальна разова ГДК – це основна характеристика небезпечності шкідливої речовини.

Середньодобова ГДК – встановлюється для попередження загально токсичного, мутагенного, канцерогенного та іншого впливу речовини на організм людини.

Даний завод по виробництву алюмінію, що лежить в межах басейну р. Бунів, належить до І класу шкідливості. Розміри санітарно-захисної зони повинні становити 1000 м.

Характеристика забруднюючих речовин:

Дихлоретан

Сірчаний газ – SO2(IV). Це безбарвний важкий газ, з різким запахом, що викликає кашель. Негорючий. Дуже легко розчиняється у воді. Поряд з “фізичним” розчиненням одночасно відбувається хімічна взаємодія – приєднання молекул води до молекул оксиду сульфуру (IV) SO2, внаслідок чого утворюється сульфітна кислота. Сірчаний газ реагує без зміни ступеня окиснення з водою, основними оксидами.

Оксид вуглецю(IV), або вуглекислий газ, СО2 безбарвний газ, без запаху, важчий за повітря в 1,5 раза, доволі добре розчиняється у воді, особливо під тиском, легко перетворюється на рідину навіть за кімнатної температури і невеликого тиску. Зріджений СО2 зберігають у стальних балонах. Якщо його швидко вилити з балона, вуглекислий газ перетворюється на снігоподібну масу. Твердий вуглекислий газ називається сухим льодом. Вуглекислий газ у великих кількостях шкідливий для людини і тварин, спричиняє запаморочення, може викликати ядуху, тому приміщення, де перебувають люди, треба часто провітрювати.

Пил нетоксичнийце пил, який утворюється внаслідок діяльності підприємств, руху транспорту, який здіймає в повітрі осівший пил, що містить різні отруйні речовини, енергетики. Він впливає на організм людини, в дуже великій мірі на легені.

Сажаособливо впливає людині на легені. Утворюється в результаті згоряння різного роду палива.

Фторидиз іншими елементами нагромаджуються в районах виробництва алюмінію, емалі, скла, кераміки, фарфору, сталі, фосфорних добрив. У повітрі вони містяться у вигляді фтористого водню (HF) або пилуватого флюориту (СаF2). Сполуки фтору надзвичайно токсичні, до них дуже чутливі комахи. Фтор нагромаджується в рослинах, а через рослинний корм – в організм тварин. 

Відповідно клас шкідливості речовин: Дихлоретан – 2, сірчаний газ – 2, оксид вуглецю – 4, фториди – 2, пил нетоксичний – 3, сажа – 3.

  1.  Розрахунок маси викидів забруднюючих речовин стаціонарного джерела

Визначаємо фактичну масу річного викиду і-тої домішки за формулою :

mфакт= , (г/с,т/рік)

де: Сфакт – фактична концентрація забруднюючої речовини, мг/куб.м; Н- висота труби, м; В1 – об’єм викиду, м.куб./с; t1 – температура викиду, С; t2 – температура атмосферного повітря для найтеплішого місяця року в даній місцевості; А – коефіцієнт, що враховує частоту температурних інверсій даної місцевості (для умов України А = 160); Ф – коефіцієнт швидкої осідання часток в атмосфері (для газів – 1.0; для парів – 2.0; для пилу – 3.0); Т- число секунд в році.

mф(дихлоретан)=  =57,53 т/рік;

mф(сірчаний газ)=  17,26т/рік;

mф(пил нетоксичний)=  т/рік;

        mф(сажа)=  т/рік.

Визначаємо масу максимально допустимого викиду за формулою:

mгдк= , т/рік

mгдк(дихлоретан)=  т/рік;

mгдк(сірчаний газ)=  т/рік;

mгдк(оксид вуглецю)=  т/рік;

mгдк(фториди)=  т/рік;

mгдк(пил нетоксичний)=т/рік;

mгдк(сажа)= т/рік.

См – максимальна разова ГДК забруднюючої речовини.

Знаходимо масу над лімітних викидів забруднюючих речовин в атмосфері за формулою:

mн.л= mфакт-mгдк, т/рік.

mн.л(дихлоретан)= 57,53 – 34,5=23,03т/рік;

mн.л(сірчаний газ)= 17,26 – 0,09=17,17 т/рік;

mн.л(оксид вуглецю)=57,53 – 34,5=23,03 т/рік;

mн.л(фториди)=1,84-0,23=1,61 т/рік;

mн.л(пил нетоксичний)=15,34-1,92=13,42 т/рік;

mн.л(сажа)=1,15-0,58=0,57 т/рік.

Визначаємо ефективність необхідної для збереження санітарних норм очистки:

Е= %.

Е(дихлоретан)= 

Е(сірчаний газ)= 

Е(оксид вуглецю)= 

Е(фториди)= 

Е(пил нетоксичний)= 

Е(сажа)= 

Дослідивши дане підприємство, проаналізували вплив на басейн річки різних забруднюючих речовин. Визначивши необхідний ступінь очистки для речовин, що інтенсивно забруднюють навколишнє середовище, отримали, що найбільший ступінь очистки навколишнє середовище потребує від оксид вуглецю (99 %), фторидів (88 %), пилу нетоксичного (87 %), а найменший – дихлоретану (44%). Для цього необхідно посилити будівництво нових очисних споруд, провести контроль санітарно-захисних зон, щоб звести до мінімуму вплив забруднюючих речовин на оточуюче середовище і також на р. Бунів.

Висновок:

   У даній курсовій роботі була проведена екологічна оцінка стану басейну річки Бунів, що розташований на території Івано-Франківської області. Було досліджено абіотичне середовище та біотичну складову екосистеми, виявлено антропогенні фактори, які призводять до порушення стабільності екосистеми.

Дослідивши екологічну структуру популяції можна зробити висновок, що на даній території спостерігається рівномірний розподіл особин. Приріст популяції змінюється щороку, а здатність популяції до розмноження зростає з віком особин. На території області велика різноманітність тварин і рослин які занесені до Червоної книги, тому можна вважати, що їхня кількість невелика.

При визначенні оцінки стану поверхні водозбору виявили, що стан басейну можна охарактеризувати як перехідний, тобто він має середній рівень забруднення але при подальшому нераціональному використанні ресурсів басейну річки це може привести до погіршення до поганого стану. Також в районі басейну річки є завод який забруднює території басейну річки. Розрахувавши масу викидів, які спричиняє завод, виявили, що найбільшої очистки повітря потребує від таких речовин як сірчаний газ і дихлор етан.

В основному можна спостерігати, що стан басейну річки є перехідним від задовільного стану до поганого. Тому я вважаю, щоб потрібно зменшити антропогенний вплив від заводу і інших джерел, що дасть змогу залишити стан басейну річки на якому вона перебуває в даний час.

Перелік використаної літератури

  1.  Географічна енциклопедія України: 2-й т./Г35 Редкол.: ... О. Маринич та ін. – К.: “Українська Радянська Енциклопедія” ім.. М. П. Бажана, 1989. – Т.:1 А – Ж. – 416 с.
  2.  Г. О. Білявський, Р. С. Фурдуй, І. Ю. Костіков Основи екологічних знань,Київ: 2000.
  3.  Коротун І. М., Коротун Л. К., Коротун С. І. Природні умови і  ресурси України, Рівне:2006.
  4.  Н. Ф. Яришева. Основи природознавства: Природа України: Навч. посібник. – К. : Вища шк.., 1995. – 335 с.
  5.  Методичні вказівки 065-129.
  6.  Н. М. Бачинський, Л. П. Величко “Хімія”, Київ: 2005.
  7.  Сорокін “Довідкові дані по клімату України”, Рівне: 1999
  8.  Інтернет ресурси google, вікіпедія. 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

77997. Автоматизоване робоче місце диспетчера автогосподарства при УМВС України м. Чернівці 2.15 MB
  Метою розробки є створення програмного продукту автоматизації робочого місця диспетчера гаража в автогосподарстві. Розроблений проект реалізує функції процесу обслуговування диспетчера в автогосподарстві. Програмний засіб забезпечує швидку та ефективну роботу працівників автогосподарства.
77999. Исследование направлений совершенствования системы налогового администрирования земельного налога 137.82 KB
  Несмотря на сравнительно невысокую долю земельного налога в общем объеме доходных поступлений он выступает в качестве важного источника формирования местных бюджетов. Обострившаяся ситуация требует глубокого изучения земельного налога его становления изменения определения...
78000. Использование средств рекламного воздействия в разработке маркетинговых программ продвижения (на примере издательства «Альфа») 1021.31 KB
  Исходной позицией или первоначальным этапом безусловно являются длительные изучения возможных преимуществ своего продукта существующих конкурентов целевой аудиторий изучение также психологического воздействия рекламы на потенциальных клиентов и других внешних и внутренних факторов.
78001. СОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ СИСТЕМЫ ПОДГОТОВКИ, ПОВЫШЕНИЯ КВАЛИФИКАЦИИ, ПЕРЕПОДГОТОВКА КАДРОВ МУНИЦИПАЛЬНЫХ ОРГАНОВ ВЛАСТИ 466.41 KB
  Предмет исследования система подготовки повышения квалификации и переподготовки кадров органа власти Цель дипломного проекта –- совершенствование системы подготовки повышения квалификации и переподготовки кадров органа власти Задачи исследования: изучить методику подготовки...
78002. Разработка проекта по увеличению объема реализации продукции компании и его финансово-экономическая оценка (на примере ООО «Фермер») 140.95 KB
  Выбор наиболее эффективных методов розничной продажи товаров; Организация оказания торговых услуг покупателям. В интерьерах магазина предусматривается использование рекламы информирующей о наличии товаров расположении отделов дополнительных услугах а также...
78004. Исследовании метода Монте-Карло для решения СЛАУ и рассмотрении его параллельной реализации для архитектуры CUDA 1.15 MB
  Рассматриваются различные подходы к параллельной реализации метода. Предлагается параллельная версия метода для архитектуры CUD и проводится тестирование и исследование ее эффективности при решении СЛАУ различных размерностей.
78005. Хронология периода княжения великого князя Всеволода Ольговича в Киеве (конец 30-х – первая половина 40-х гг. XII в.) 360.5 KB
  Древнерусские летописи и по сей день являются одним из самых содержательных источников по истории Древней Руси несмотря на свою противоречивость. В Ипатьевской летописи мы встречаем эти сведения но контекст сообщения не позволяет нам сделать вывод который мы находим у Карамзина.