90587

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Адміністративно-правовий статус: поняття та структура Правове регулювання адміністративно-правового статусу Національної гвардії Характеристика елементів адміністративно-правового статусу Національної Гвардії Принципи, завдання та функції Національної Гвардії...

Украинкский

2015-06-07

230.5 KB

3 чел.

PAGE  5

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний університет «Одеська юридична академія»

 

курсова РОБОТА 

з адміністративного права на тему:

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

Виконала: студентка _ курсу, __ групи

Напряму підготовки 0304 «Право», спеціальність _________ «Правознавство»

______________________________

(прізвище та ініціали)

Науковий керівник: к.ю.н., доцент

______________________________

(прізвище та ініціали)

Національна шкала ________________

Кількість балів: _________ Оцінка: ECTS _____

    Члени комісії ________   ________________

                  (підпис)                 (прізвище та ініціали)

       ________   ________________

                  (підпис)                 (прізвище та ініціали)

       ________   ________________

                  (підпис)                 (прізвище та ініціали)

Одеса – 2015 р.


Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Теоретико-правові засади адміністративно-правового статусу Національної гвардії.................…….…………………..…………………....….6

  1.  Адміністративно-правовий статус: поняття та структура……..…….........6
    1.  Правове регулювання адміністративно-правового статусу Національної гвардії………………………...….……............................................................9

Розділ 2. Характеристика елементів адміністративно-правового статусу Національної Гвардії………………………….………………...........16

2.1 Принципи, завдання та функції Національної Гвардії …………………....16

2.2 Повноваження Національної Гвардії ……………........................................19

2.3 Органіхаційно-структурні особливості Національної Гвардії.…….......…22

Розділ 3. Характеристика особового складу Національної гвардії........24

Висновки………………………………………..……………………………26

Список використаних джерел………………………………….....27

Додатки ....................…………………………………………………...….....30


ВСТУП

Актуальність теми. Становлення України як демократичної, соціальної та правової держави є неможливим без ефективного фунціонування військових формувань, визначеності ії статусу та законодавчої врегульованості ії діяльності. В контексті посилення ролі останніх у діяльності держави, виникає необхідність визначення особливостей їх адміністративно-правового статусу з метою вдосконалення механізму реалізації державного управління та узгодженості діяльності.

Нормативно-правова основа курсової роботи. Основним нормативно-правовим актом, на основі якого ґрунтується дослідження є ЗУ “Про Національну Гвардію України”, а також роботи вітчизняних вчених, що займаються дослідженням данного питання, серед них Буличев А. О., Горбач Д. О., Куліш А. М.,  Солонар А. В., Михайлішин П. А., Савочкіна Д. О. та інші.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є вивчення та ґрунтовний аналіз засад адміністративно-правового статусу Національної Гвардії та розробка на цій основі практичних рекомендацій і наукових пропозицій щодо організаційно-правового забезпечення ефективності діяльності зазначеного формування.

Завдання дослідження сформульовані відповідно до поставленої мети і полягають у наступному:

- вивченні особливостей адміністративного статусу Національної Гвардії у порівнянні з попереднім досвідом України у спробі створити додаткове військове формування, на основі нормативних документів;

- аналізі сучасних та розробці нових адміністративно-правових підходів до визначення поняття і змісту Національної Гвардії;

- уточненні внутрішньої організації та з’ясуванні особливостей його утворення;

- з’ясуванні особливостей форм і методів управління;

- дослідженні концептуальних засад організаційного та правового забезпечення процесу вдосконалення діяльності Національної Гвардії, визначенні подальших напрямів реформування;

Об’єктом дослідження є  адміністративно-правові та інші суспільні відносини, що формуються у процесі організації та функціонування Національної Гвардії.

Предметом дослідження є  теоретичні та практичні засади реалізації організаційно-правових форм і методів діяльності Національної Гвардії, її адміністративно-правовий статус та система нормативно-правових актів, які регулюють цю сферу.

Методи дослідження. Методологічним підґрунтям дослідження слугує системний підхід, який також передбачає використання низки інших особливих методів дослідження.

Мета й завдання дослідження, особливості його об’єкта і предмета обумовили використання таких методів:

- системно-комплексного методу, що дозволив визначити місце норм про організацію та функціонування Національної Гвардії як військового формування, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України;

- методу моделювання та прогнозування, який використовується автором для розробки рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства;

- логіко-юридичного методу наукового пізнання, за допомогою якого автор визначив принципово логічний механізм розвитку законодавства по відношенню до військових формувань;

- історико-діалектичного методу, на основі якого правове регулювання організації та діяльності Національної Гвардії розглядається як результат історичного розвитку права;

- порівняльно-правового методу, використання якого забезпечувалося порівняльним аналізом норм чинних Конституції України, Закону України «Про Національну Гвардію України», Кодексу України про адміністративні правопорушення, аналізом регламентації адміністративно-правового статусу органів, що входять в систему Міністерства внутрішніх справ України.

Структура курсової роботи. Виконана робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ

1.1. Адміністративно-правовий статус: поняття та структура

Визначення місця та особливостей діяльності будь-якого із суб’єктів правовідносин можливе за умови аналізу їх правового статусу. Правовий статус має складну структуру, що обумовлює необхідність визначення загальної системи його елементів.

Деякі науковці елементи правового статусу об’єднують у певні групи (блоки). Так, Д.Н. Бахрах зазначає, що адміністративно-правовий статус складається з трьох блоків:

1) цільового, який визначає норми про цілі, завдання і функції та принципи діяльності;

2) організаційно-структурний, який складається з правових приписів, що регламентують порядок утворення, реорганізацію, ліквідацію органу, його структуру, лінійну і функціональну підпорядкованість;

3) компетенцію, як сукупності владних повноважень і підвідомчості1.

Подібну точку зору підтримує О.Ю. Якимов, А.А. Стародубцев, уточнюючи вище наведені підходи науковців, пропонує розглядати правовий статус за такими блоками:

а) цільовий;

б) структурно-організаційний;

в) функції та повноваження;

г) функціональний;

д) відповідальність2.

Так,  А. М. Колодій та А. Ю. Олійник визначають такі елементи правового статусу: статусні правові норми та правові відносини; субєктні права, свободи та юридичні обовязки; громадянство; правові принципи та юридичні гарантії; законні інтереси; правосубєктність; юридична відповідальність. Н. І. Матузов застосовує більш простий підхід до класифікації елементів структури правового статусу та включає лише правосубєктність субєкта суспільних відносин; принципи конституційно-правового статусу; права і свободи субєкта та гарантії їх реалізації; обов’язки та гарантії їх використання, правовідносини загального (статусного) типу3. Деякі автори у якості елементів правового статусу включають також правове забов'язання, законність, правопорядок, правоствідомість, гуманізм, справедливість.

Отже, правовий статус є самостійною категорією та характеризується наступними ознаками.

  •  Правовий статус має універсальний характер, оскільки поширюється  на всіх субєктів.
  •  Відображає особливості учасників суспільних відносин та ступінь і характер їх взаємодії.
  •  Права та свободи, що складають основу статусу, не можуть реалізовуватись без інших його компонентів – обовязків та відповідальності.
  •  Ця категорія забезпечує системність прав, свобод та обовязків.
  •  Елементи структури правового статусу є взаємозалежними та взаємодіючими.
  •  Правовий статус характеризується відносною стабільністю.

Практичне значення категорії «правовий статус», відображення у ньому взаємодії особи та суспільства, громадянина і держави, а також індивіда та колективу визначають актуальність дослідження цього феномена як теорією держави та права, так і галузевими науками.

З нашої точки зору, найбільш правомірною є класифікація правового статусу за двома критеріями.

I. За характером (змістом) правовий статус класифікують на:

— загальний (конституційний), що характеризує статус особи як громадянина держави. Він визначається конституцією і не залежить від певних поточних факторів, є рівним, єдиним і стабільним для всіх суб'єктів. Зміна цього статусу залежить від волі законодавця, а не від бажання конкретної особи. Даний статус є базовим, вихідним для решти статусів, тому він не повинен враховувати багатоманітності суб'єктів права, їх особливостей та специфіки. Він визначає ступінь демократичності та соціальне призначення держави;

— спеціальний (родовий) статус відображає особливості правового становища певних категорій громадян. Він базується на загальному, хоча детальніше характеризує доповнюючі права, обов'язки та пільги, передбачені законодавством для певної категорії осіб (статус студентів, військовослужбовців, пенсіонерів, інвалідів тощо);

— галузевий статус характеризує особливості прав та обов'язків суб'єктів стосовно певної сфери суспільних відносин. Він конкретизує загальний статус нормами галузевого законодавства. Це надає можливість виділити адміністративно-правовий, цивільно-правовий, фінансово-правовий, кримінально-правовий та інші статуси;

— індивідуальний статус фіксує можливості та обов'язки певної конкретної особи. Він є сукупністю персоніфікованих прав та обов'язків, є динамічним та змінюється відповідно до змін у житті суб'єкта.

II. За суб'єктами розрізняють правовий статус:

— фізичних та юридичних осіб;

— іноземців, осіб без громадянства;

— статус біженців;

— статус українських громадян, які перебувають за кордоном;

— професійний та посадовий статус;

— статус осіб, що знаходяться у екстремальних умовах.

1.2. Правове регулювання адміністратівно-правового статусу Національної Гвардії

На початку становлення незалежності нашої країни президією Верховної Ради України було прийнято рішення на основі військових частин внутрішніх військ утворити Республіканську гвардію України, керівництво якою покласти на командуючого Республіканською гвардією України. Планувалося встановити правову норму, що командуючий Республіканською гвардією України затверджується Верховною Радою України і підпорядковується безпосередньо Голові Верховної Ради України4.

11 жовтня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила Концепцію оборони та будівництва Збройних сил України, згідно з якою у Збройних силах України передбачалося створити три види військ: Сухопутні війська (Війська назе- мної оборони), Військово-повітряні сили і Сили протиповітряної оборони (Війська повітряної оборони), Військово-морські сили. До військ наземної оборони було зараховано Прикордонні війська, Республіканську гвардію та війська цивільної оборони5.

Згодом законодавець змінив назву цього підрозділу, назвавши його «Національна гвардія України», однак не змінив основне положення про те, що майбутня Національна гвардія України має бути елітним підрозділом, а її створення на базі колишніх підрозділів внутрішніх військ СРСР зумовлено тим, що в Україні у ці роки були відсутні збройні формування, які б могли бути гарантом захисту конституційного ладу України6.

Отже, у листопаді 1991 р. було нормативно закріплено створення Національної гвардії України на базі внутрішніх військ як державного озброєного органу, що покликаний захи- щати суверенітет України, її територіальну цілісність, а також життя й особисту гідністьгромадян, їхні конституційні права і свободи від злочинних посягань та інших антигромад- ських дій.

Основними завданнями Національної гвардії були:

− захист конституційного ладу України, цілісності її території від спроб змінити їх насильницьким шляхом;

− участь у підтриманні режиму надзвичайного стану в порядку, передбаченому законо- давством України;

− участь у ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійного лиха;

− формування в особливий період частин для охорони та оборони найбільш важливих державних об’єктів;

− надання допомоги прикордонним військам у затриманні порушників державного кордону України силами частин, дислокованих у прикордонних районах;

− участь у бойових діях із відбиття нападу ззовні та захисту безпеки України;

− охорона дипломатичних і консульських представництв іноземних держав на території України;

− участь в охороні громадського порядку7.

Комплектування Національної гвардії здійснювалося за контрактом. У перехідний період комплектування здійснювалося як за контрактом, так і за призовом, відповідно до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу». Контракт укладався стро-ком на 3 роки. Якщо комплектування відбувалося за принципом строкової служби, то строк служби в Національній гвардії за призовом не міг перевищувати строків служби у Збройних силах України і прирівнювався до нього.

Національна гвардія, з урахуванням її службового призначення, організаційно складалася із з’єднань, військових частин, підрозділів, установ, військових навчальних закладів та учбових частин. Безпосереднє керівництво Національною гвардією здійснював командуючий, який призначається Верховною Радою України за поданням Президента України строком на 5 років. Одна і та ж особа не могла бути командуючим Національною гвардією більше двох строків підряд.

Згодом, у 1992 р. було прийнято Положення про Головне управління командуючого Націо- нальною гвардією України, Положення про Військову раду Національної гвардії України та про персональний склад Військової ради Національної гвардії України8, а також Положення про обов’язки і права особового складу Національної гвардії України9. Так, на її особовий склад покладалися такі обов’язки:

1) брати участь у ліквідації диверсійно-розвідувальних і терористичних груп та незаконно створених військових збройних формувань;

2) у разі запровадження режиму надзвичайного стану:

− брати участь у забезпеченні зазначеного правового режиму, громадського порядку і гарантуванні безпеки громадян;

− охороняти і захищати від нападу найбільш важливі об’єкти, що забезпечують життєдіяльність населення та нормальне функціонування управлінських і господарських структур, за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;

− забезпечувати пропускний режим та особливий порядок в’їзду і виїзду громадян;

3) сприяти прикордонним військам у затриманні порушників державного кордону України;

4) контролювати в зоні особливого режиму у взаємодії з Прикордонними військами та органами внутрішніх справ дотримання громадянами і посадовими особами встановлених правил зазначеного режиму та припиняти правопорушення;

5) здійснювати зовнішню охорону розташованих на території України будинків і приміщень дипломатичних та консульських представництв іноземних держав;

6) брати участь у здійсненні невідкладних заходів щодо ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха, у врятуванні людей і наданні їм допомоги, забезпеченні проведення карантинних і санітарно-протиепідемічних за- ходів під час епідемій тощо.

26 січня 1993 р. Верховна Рада України внесла доповнення до Закону «Про Національну гвардію України», поклавши на неї завдання щодо участі в охороні громадського правопорядку, а також поклала на особовий склад обов’язок разом з органами внутрішніх справ виконувати функції щодо охорони громадського порядку в населених пунктах, а також під час проведення масових громадсько-політичних, спортивних та інших заходів, припинення масових безпорядків, які спрямовані на насильницьку зміну конституційного ладу або дезорганізують роботу органів державної влади й управління, підприємств, установ та організацій. У 1995 р. з метою забезпечення Верховним Головнокомандувачем Збройними Силами України оперативного управління Національною гвардією України та ефективноговикористання її підрозділів у справі захисту суверенітету України Національну гвардію України було підпорядковано в оперативне управління Президентові України10. У 1997 р. на Національну гвардію України було покладено функцію протидії тероризму, а в частинах спецпризначення Національної гвардії було створено окремі взводи та роти з боротьби з тероризмом.

У 2000 р. Національну гвардію України було розформовано як військове формування. Особовий склад, військову техніку, озброєння, фонди та інше майно з’єднань, частин, закладів і установ Національної гвардії України було передано до внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та Збройних сил України. Виконання функцій щодо охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України було покладено на Міністерство внутрішніх справ України11.

На сьогодні Національна гвардія України є військовим формуванням із правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України. Її створення, на відміну від вищевикладених причин, було викликано небезпекою для територіальної цілісності України, загрозами її державному суверенітету, провокуванням силового сценарію та дестабілізації ситуації в країні. Державі терміново був потрібен орган з правоохоронними функціями, який здатен виконувати службово-бойові завдання як в умовах мирного часу, так і в умовах запровадження правового режиму надзвичайного та/або воєнного стану.

Можна зробити висновки про основні відмінності правового статусу, завдань та організаційної структури Національної гвардії України зразка 2014 р. від ліквідованих підрозділів Національної гвардії, що існували протягом 1991–2000 рр.

1. Національна гвардія України створюєтьcя в структурі Міністерства внутрішніх справ України на базі внутрішніх військ, але не як окремий державний орган, з переведенням окремих частин внутрішніх військ в її розпорядження, а шляхом повного заміщення та поєднання військових і правоохоронних функцій.

2. Сучасна Національна гвардія України в умовах мирного часу виконуватиме правоохоронні функції всередині держави, для цього в її структурі створено військові частини і підрозділи з охорони громадського порядку, а для старої структури функція охорони громадського порядку була другорядною, про що свідчить те, що вона була сформульована в Законі як «...участь в охороні громадського порядку...»12. Крім того, вважаємо, що Національну гвардію України сьогодні варто розглядати як формування, що утворене і структурно організоване для забезпечення саме внутрішньої безпеки держави, а не як військовий озброєний орган.

3. Національна гвардія зразка 2014 р. не дублює функції міліції та внутрішніх військ, як це було раніше і що стало однією з причин її розформування.

4. Окремо варто виділити більш органічне оперативне підпорядкування Національної гвардії України, на відміну від минулих розформованих частин, оперативне командування якими здійснював Президент України. У новому ж законі прописані адміністративно-політичне та безпосереднє управління діяльністю Національної гвардії України.

5. Формування Національної гвардії України нерозривно пов’язане із системою державних правоохоронних органів. Вона є ланкою цієї системи, а військовослужбовці Національної гвардії України являють собою персонал особливого виду державної служби – військової. Для цього виду державної служби характерні відмінні від цивільної служби ознаки, які є професійним обов’язком службовців цієї категорії: захист життя і здоров’я людей; забезпе- чення безпеки громадян і встановленого порядку управління; забезпечення основних прав громадян і публічних інтересів; забезпечення безпеки матеріальних цінностей; охорона громадського порядку і правопорядку; наявність спеціальних особливих дисциплінарних статутів, положень про дисципліну тощо.

6. Сучасне нормативно-правове забезпечення діяльності Національної гвардії України є хоча не зовсім досконалим, проте більш повним, ніж те, що існувало у 90-ті роки. Докладніше про це можна подивитися у табл. 1.


РОЗДІЛ 2.
ХАРАКТЕРИСТИКА ЕЛЕМЕНТІВ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ

2.1. Принципи, завдання та функції Національної Гвардії

Поширеною у теорії права є теза про те, що правовий статус державного органу окреслюється його компетенцією13. У вітчизняному законодавстві загальне поняття компетенції державного органу визначене у Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженій Указом Президента України від 22 липня 1998 р. No 810/98, зі змінами, відповідно до якої поняття «компетенція» застосовується для визначення певного обсягу повноважень, закріпленого за кожним органом виконавчої влади відповідно до покладених на нього завдань і функцій.

Практично всі дослідники явища компетенції відзначають, що вона закріплюється у нормативно-правових актах (спеціальних або так званих компетенційних (статусних), а її складовою є повноваження відповідного владного суб’єкта. Однак стосовно інших елементів, що формують зміст поняття «компетенція», думки фахівців розходяться. Так, складовими компетенції, крім повноважень, пропонують вважати:

- юридичну відповідальність та предмет відання. При цьому предмет відання – це сфера або напрям діяльності, у яких складаються закріплені за певним суб’єктом конституційного права повноваження14; головний напрямок діяльності, тобто основне функціональне призначення15;

- функції, цілі та завдання16

- предмет відання, юридичне закріплення призначення, завдань та функцій органу;

- предмет відання або підвідомчість. Предмет відання – це сфера суспільних відносин, у якій здійснюються закріплені за певним органом повноваження;

- чітко окреслене коло завдань (справ), відведене органу відповідно до напряму його діяльності, задачі та відповідальність органа виконавчої влади17;

- тільки функції або тільки завдання;

- певний обсяг державної діяльності, покладеної на конкретний орган або коло питань, передбачених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, які він має право вирішувати у процесі практичної діяльності18.

Таким чином, компетенція – це головна складова змісту правового статусу кожного органу, яка доповнюється такими важливими елементами, як його завдання, функції, характер взаємозв’язків з іншими органами (як по «горизонталі», так і по «вертикалі»), місце в ієрархічній структурі органів виконавчої влади, порядок вирішення установчих і кадрових питань, межі правової відповідальності органу перед державою, а також юридичні межі самостійності даного органу, встановлені державою. Через закріплення у відповідних правових актах завдань і необхідних для їх виконання повноважень компетенція дає можливість установити місце кожного органу в загальній структурі системи виконавчої влади, створити основи їх правової відповідальності.

Компетенція такого військового формування як Національна Гвардія окреслюється її функціями, покладеними на неї законодавством та одночасно є основними та чітко окресленими завданнями, що становлять спрямованість її діяльності.

На сьогодні основними функціями Національної гвардії України є:

− захист конституційного ладу України, цілісності її території від спроб зміни їх насильницьким шляхом;

− участь у забезпеченні громадської безпеки та охороні громадського порядку, в тому числі під час проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій та інших масових заходів, участь у припиненні масових заворушень;

− охорона ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, спеціальних вантажів;

− забезпечення охорони органів державної влади, охорона дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні;

− участь у спеціальних операціях із знешкодження озброєних злочинців, припиненні діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (груп), організованих груп та злочинних організацій на території України, а також у заходах, пов’язаних із припиненням терористичної діяльності;

− участь у підтриманні або відновленні правопорядку в районах виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосу- вання засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю та здоров’ю населення;

− участь у відновленні конституційного правопорядку в разі здійснення спроб захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, у відновленні діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування;

− участь у здійсненні заходів правового режиму воєнного стану та виконання завдань територіальної оборони тощо.

2.2. Повноваження Національної Гвардії

У своїй діяльності Національна гвардія України має керуватися рядом прав та обовязків, що передбачені чинним законодавством.

Національна гвардія України відповідно до покладених на неї законом завдань та функцій зобов’язана:

1) забезпечувати захист та охорону життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань;

2) брати участь у забезпеченні громадської безпеки та охороні громадського порядку, у тому числі під час проведення зборів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій, інших масових заходів, під час офіційних візитів та інших заходів за участю посадових осіб України та іноземних держав, щодо яких здійснюється державна охорона на території України;

3) вживати заходів, спрямованих на запобігання, виявлення кримінальних (адміністративних) правопорушень;

4) забезпечувати охорону об’єктів, що охороняються Національною гвардією України;

5) забезпечувати пропускний режим на об’єктах, що охороняються Національною гвардією України;

6) забезпечувати охорону спеціальних вантажів, у тому числі ядерних матеріалів, під час їх перевезення територією України;

7) забезпечувати охорону органів державної влади, а також здійснення заходів державної охорони органів державної влади та посадових осіб;

8) вживати заходів щодо припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій;

9) брати участь в антитерористичних операціях;

10) вживати заходів щодо затримання осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, осіб, які вчинили втечу з місць позбавлення волі, дезертирів;

11) надавати допомогу в ліквідації наслідків природних, техногенних, екологічних катастроф;

12) брати участь у заходах, пов’язаних з припиненням збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні, а також у заходах щодо недопущення масового переходу державного кордону з території суміжних держав;

13) брати участь у міжнародному співробітництві, міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, у порядку і на умовах, визначених законами України;

14) брати участь у відновленні конституційного правопорядку, порушеного при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, а також у відновленні діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, порушеної в результаті здійснення протиправних дій, у тому числі на підґрунті міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів;

15) підтримувати або відновлювати правопорядок у районах виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров’ю значних верств населення;

16) розблоковувати або припиняти протиправні дії у разі захоплення важливих об’єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

17) протидіяти масовим заворушенням, що супроводжуються насильством над громадянами;

18) формувати в особливий період військові частини і підрозділи та обороняти важливі державні об’єкти, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, спеціальні вантажі, у тому числі ядерні матеріали, під час їх перевезення територією України;

19) вести воєнні (бойові) дії у разі збройного конфлікту чи загрози нападу на Україну;

20) виконувати завдання територіальної оборони;

21) виконувати заходи правового режиму воєнного стану.

У законодавстві прямо  не передбачені права Національної гвардії України, проте вони знаходять своє вираження у завданнях, покладених на неї та правах, що передбачені для військовослужбовців.

Військовослужбовці Національної гвардії України з метою виконання покладених на Національну гвардію України завдань мають право:

1) у разі залучення до виконання завдань з охорони громадського порядку на військовослужбовців Національної гвардії України поширюються права та обов’язки, передбачені ЗУ “Про міліцію”;

2) затримувати та передавати працівникам міліції, адміністрації об’єктів, що охороняються Національною гвардією України, осіб, які порушили встановлений перепускний режим або вчинили напад на об’єкт, що охороняється Національною гвардією України;

3) затримувати осіб, озброєних вогнепальною зброєю під час здійснення антитерористичних операцій;

4) затримувати осіб, які підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень, та осіб, які вчинили втечу з місць позбавлення волі, дезертирів;

5) розблоковувати або припиняти протиправні дії у разі захоплення важливих об’єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

6) проводити огляд транспортних засобів і вантажів на контрольно-пропускних пунктах об’єктів, що охороняються Національною гвардією України;

7) зберігати, носити і застосовувати спеціальні засоби та зброю;

8) під час виконання службових завдань користуватися безплатно всіма видами громадського транспорту міського, приміського і місцевого сполучення (крім таксі);

9) безперешкодно використовувати в невідкладних випадках засоби електронного зв’язку центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, а засоби зв’язку, що належать фізичним особам, за їх згодою;

10) використовувати з наступним відшкодуванням витрат та збитків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, транспортні і плавучі засоби фізичних або юридичних осіб незалежно від форми власності (крім транспортних засобів дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав в Україні, транспортних засобів спеціального призначення) для припинення злочину, проїзду до місця події, стихійного лиха, супроводження до лікувальних закладів осіб, які потребують термінової медичної допомоги, для переслідування правопорушників та їх супроводження або конвоювання до органів внутрішніх справ;

11) взаємодіяти в межах компетенції з іншими правоохоронними органами.

2.3. Організаційно-структурні особливості Національної Гвардії

Військово-політичне та адміністративне керівництво Національною гвардією України здійснює міністр внутрішніх справ України.

Безпосереднє військове керівництво Національною гвардією України здійснює командувач Національної гвардії України, який призначається на посаду та звільняється з неї Верховною Радою України за поданням Президента України.

Організаційно Національна гвардія України складається з:

− органів військового управління;

− військових частин (підрозділів) з охорони важливих державних об’єктів, спеціальних вантажів, дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні;

− з’єднань, військових частин і підрозділів з охорони громадського порядку;

− підрозділів (загонів) спеціального призначення;

− військових частин оперативного призначення;

− авіаційних військових частин, військових частин і підрозділів зв’язку;

− органівіпідрозділівзабезпечення;

− вищих навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів, установ19.

Структура військових частин, у тому числі на особливий період, затверджується Міністром внутрішніх справ України за пропозицією командувача Національної гвардії України.

Безпосереднє керівництво військовою частиною здійснює командир військової частини, який є прямим начальником особового складу військової частини. Командир військової частини, яка входить до складу оперативно-територіального об’єднання, підпорядковується начальникові територіального управління. Командир військової частини, яка не входить до складу оперативно-територіального об’єднання, підпорядковується безпосередньо командувачеві Національної гвардії України20.


РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБОВОГО СКЛАДУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ

З метою ефективного виконання зазначених вище завдань і функцій головний орган військового управління Національної гвардії України має право в установленому порядку залучати фахівців центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням із їхніми керівниками) до розгляду питань, що належать до його компетенції; отримувати від МВС України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування документи й матеріали, необхідні для реалізації покладених на нього завдань; подавати на розгляд МВС України проекти нормативно-правових актів із питань діяльності Національної гвардії України; скликати наради за участю представників органів виконавчої влади з питань, що належать до його компетенції; морально заохочувати осіб, які надають Національній гвардії України допомогу у виконанні покладених на неї завдань21.

Щодо адміністративно-правового статусу командувача Національної гвардії України, то, враховуючи виняткову значущість покладених на це військове фор- мування завдань, він призначається на посаду й звільняється з посади Верховною Радою України за поданням Президента України (пропозицію голові держави стосовно кандидатури командувача вносить Міністр внутрішніх справ України). При цьому командувачем Національної гвардії України може бути тільки військовослужбовець. Перший заступник і заступники командувача призначаються на посади й звільняються з посад Президентом України за поданням командувача Національної гвардії України, погодженим із Міністром внутрішніх справ України.

Урегульований головою держави статус вищого командування Національної гвардії України дає йому додаткові гарантії задля незаангажо- ваності, самостійності й незалежності від будь-яких гілок влади, унеможливлює використання військовослужбовців у політичній боротьбі, інтересах окремих партійних еліт, громадських організацій або керівників центральних чи місцевих органів публічної адміністрації, тобто має повністю виключати політичну забарвленість цих сил охорони правопорядку.

Таким чином, подальша розбудова громадянського суспільства в Україні та проголошена інтеграція до європейського співтовариства обумовлюють необ- хідність переорієнтації підходу правоохоронних органів і військових формувань на питання забезпечення громадської безпеки та боротьби зі злочинністю, передусім під час ускладнення оперативної обстановки; виникнення надзвичайних ситуацій певної ґенези, зокрема зміщення акценту в діяльності вказаних сил охорони правопорядку на захист прав і свобод людини та громадянина, законних інтересів суспільства й держави за таких умов; поновлення порушених прав, свобод та інтересів; усунення причин та умов, які сприяють вчиненню таких правопорушень; ліквідацію (мінімізацію) наслідків від таких протиправних діянь та ін. Правовий статус Головного управління Національної гвардії України чітко встановлює його місце в системі МВС України. Разом із цим з’являються всі необхідні умови для забезпечення створення на базі внутрішніх військ мобільного військового формування, яке відповідатиме європейським стандартам; ефективної системи управління службово-бойовою діяльністю його всіх структурних підрозділів; позитивного балансу сил у системі забезпечення громадської безпеки, утвердження демократії, верховенства права, дотримання прав і свобод людини, законних інтересів суспільства й держави тощо.

ВИСНОВКИ

 

У курсовій роботі сформульовано загальні та найбільш суттєві результати та положення дослідження, наведено теоретичні та нормативні узагальнення та пропозиції щодо організаційно-правових засад державного нагляду за безпекою дорожнього руху в Україні.

1. Встановлено поняття та зміст Національної гвардії.

2. Проаналізовано організаційне, правове та тактичне забезпечення діяльності Головногшо управління Національної гвардії як головного органу військового управління цім військовим формуванням із правоохоронними функціями.

3. З’ясовано, що у чинному Законі України «Про Національну гвардію України» треба узгодити положення статей 2 та 12 з виключенням дублюючих або штучних і нелогічних положень. Наприклад, у ст. 2 йдеться про «участь у забезпеченні громадської безпеки та охороні громадського порядку під час проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій та інших масових заходів», а у ст. 12 – майже те ж саме, але з уточненням, що йдеться про вуличні походи; у пункті 4 ст. 12 нелогічним є формулювання обов’язку Національної гвардії «забезпечувати охорону об’єктів, що охороняються Національною гвардією України».

4. Порівняно досвід попередніх років відносно організації військоих формувань та зясовано проблеми, що на сьогодні залишаються невирішеними.

5. Проаналізовано чинне законодавство та узгодженність його з Основним законом в питаннях регулювання діяльності Національної гвардії.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Кузьмук О. І. Воєнна організація України як об’єкт дослідження вітчизняної воєнної науки у період 1991–2004 рр. / О. І. Кузьмук // Військово-науковий вісник Академії Сухопутних військ імені Гетьмана Пе- тра Сагайдачного. – Вип. 18. – 2012. – С. 181–200.
  2.  Луньков А. В. Національна гвардія України в системі національної безпеки держави: досвід створен- ня розвитку і функціонування / А. В. Луньков // Труди академії. – No 68. – Київ : НАОУ, 2006. – С. 133–140.
  3.  Марченко Г. Б. Національна гвардія України: сучасний етап розвитку / Г. Б. Марченко // Наука і обо- рона. – 1999. – No 2. – С. 17–22.
  4.  Савочкіна Д. О. Принципи діяльності Національної гвардії України / Д. О. Савочкіна // Науковий віс- ник Херсонського державного університету. – 2014. – Вип. 2. – Т. 3. – С. 154–160.
  5.  Скиба П. П. «Будівництво і розвиток» Збройних Сил України або як пройти шлях від воєнної організації держави до з’єднання [Електронний ресурс] / Скиба П. П. – Славута : [б.в.], 2013. – 269 [268] с. – Режим доступу: http://lib.oa.edu.ua/files/funds/lib-advice/VOD_ZSU.pdf.
  6.  Хантіль М. Ф. Внутрішні війська МВС України: історія і сучасність (історичний нарис) / М. Ф. Хан- тіль. – Київ : ВВ МВС України, 2003. – 254 с.
  7.  Чорний В. С. Військова організація України: становлення та перспективи розвитку : монографія / В. С. Чорний. – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2009. – 368 с.
  8.  Про підпорядкування Україні внутрішніх військ, що дислокуються на її території : указ Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 No 1465-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – No 44. – Ст. 592.
  9.  Про Концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України : постанова Верховної Ради України від 11.10.1991 No 1659-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – No 51. – Ст. 729.
  10.   Луньков А. Внутрішні війська – елітні формування воєнної організації української держави [Елект- ронний ресурс] / А. Луньков, Л. Харахаліль // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. – Вип. 20. – 2008. – Режим доступу: http://vlp.com.ua/files/19_61.pdf.
  11.   Про Національну гвардію України : закон України від 04.11.1991 No 1774-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – No 1. – Ст. 1.
  12.   Про Положення про Головне управління командуючого Національною гвардією України, Положення про Військову раду Національної гвардії України та про персональний склад Військової ради Націона- льної гвардії України : розпорядження Президента України від 14.07.1992 No 124/92-рп. [Електронний ре- сурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/124/92-рп.
  13.   Про обов’язки і права особового складу Національної гвардії України : постанова Верховної Ради України від 19.05.1992 No 2369-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/ l_doc2.nsf/link1/T236900.html.
  14.   Про Національну гвардію України [Електронний ресурс] : указ Президента України від 06.10.1995 No 914/95. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/914/95.
  15.   Про розформування Національної гвардії України : закон України від 11.01.2000 No 1363-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – No 8. – Ст. 48.
  16.   Луньков А. В. Гарантування державної безпеки України: історичний досвід провідних держав та сучасність : автореф. дис. ... канд. іст. наук : 20.02.22 / Луньков Артур Володимирович. – Львів, 2007. – 20 с.
  17.   Про Національну гвардію України : закон України від 13.03.2014 No 876-VII // Відомості Верховної Ради. – 2014. – No 17. – Ст. 594.
  18.   Про затвердження Положення про військові частини і підрозділи з охорони громадського порядку Національної гвардії України : наказ МВС України від 16.06.2014 No 567 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0729-14.
  19.   Про затвердження Положення про військові частини оперативного призначення Національної гвардії України : наказ МВС України від 16.06.2014 No566 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0730-14.
  20.   Про затвердження Положення про військові частини і підрозділи з охорони важливих державних об’єктів та спеціальних вантажів Національної гвардії України : наказ МВС України від 03.07.2014 No 625 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0830-14.
  21.   Про затвердження Положення про підрозділи (загони) спеціального призначення Національної гвардії України : наказ МВС України від 09.07.2014 No651 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0864-14.
  22.   Про затвердження Положення про орган військового управління оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України : наказ МВС України від 16.07.2014 No 681 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0890-14.
  23.   Про затвердження Положення про військові частини і підрозділи з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні Національної гвардії України : наказ МВС України від 22.07.2014 No 713 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0934-14.
  24.   Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України : указ Президента України від 06.04.2011 No383/2011


Додатки

Порівняння правового статусу підрозділів Національної гвардії України

Національна гвардія України 1991–2000 рр.

Національна гвардія України 2014 р.

1

2

3

Правовий статус

Державний озброєний орган, створений на базі внутрішніх військ

Військове формування з правоохо- ронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України

Кому підпорядковується

Національна гвардія підпоряд- ковується Верховній Раді України

Національна гвардія входить до системи МВС України (орган військо- вого управління)

Хто керує?

Безпосереднє керівництво Наці- ональною гвардією здійснює командуючий, який признача- ється Верховною Радою Украї- ни за поданням Президента України строком на 5 років

Військово-політичне та адміністра- тивне керівництво Національною гвардією України здійснює міністр внутрішніх справ України. Безпосереднє військове керівництво Національною гвардією України здійснює командувач Національної гвардії України, який призначається на посаду та звільняється з неї Верховною Радою України за поданням Президента України

Організаційна структура

Національна гвардія складається зі з’єднань, військових частин, підрозділів, установ, військових навчальних закладів та навчальних частин

Організаційно Національна гвардія України складається з:


 органів військового управління;

 військових частин (підрозділів) з охорони важливих державних об’єк- тів, спеціальних вантажів, диплома- тичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних органі- зацій в Україні;

 з’єднань, військових частин і під- розділів з охорони громадського по- рядку;

 підрозділів (загонів) спеціального призначення;

 військових частин оперативного призначення;

 авіаційних військових частин, вій- ськових частин і підрозділів зв’язку;  органів і підрозділів забезпечення;  вищих навчальних закладів, на- вчальних військових частин (центрів), баз, закладів, установ

1 Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник. –М.: БЕК, 1996. –368 с

2 Стародубцев А.А. Організаційно- правові питання діяльності інспекції особо- вого складу щодо зміцнення законності і ди- сципліни в органах внутрішніх справ: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.07. -Харків, 1999. - 185 с.

3 Правовая сыстема и лисность/ Н.И. Матузов. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1987. – С. 231.

4 Про підпорядкування Україні внутрішніх військ, що дислокуються на її території : указ Президії Верхо- вної Ради України від 30.08.1991 No 1465-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – No 44. – Ст. 592.

5 Про Концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України : постанова Верховної Ради України від 11.10.1991 No 1659-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – No 51. – Ст. 729.

6 Луньков А. Внутрішні війська – елітні формування воєнної організації української держави [Елект- ронний ресурс] / А. Луньков, Л. Харахаліль // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. – Вип. 20. – 2008. – Режим доступу: http://vlp.com.ua/files/19_61.pdf.

7 Про Національну гвардію України : закон України від 04.11.1991 No 1774-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – No 1. – Ст. 1.

8 Про Положення про Головне управління командуючого Національною гвардією України, Положення про Військову раду Національної гвардії України та про персональний склад Військової ради Націонльної гвардії України : розпорядження Президента України від 14.07.1992 No 124/92-рп. [Електронний ре- сурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/124/92-рп.

9 Про обов’язки і права особового складу Національної гвардії України : постанова Верховної Ради України від 19.05.1992 No 2369-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/ l_doc2.nsf/link1/T236900.html.

10 Про Національну гвардію України [Електронний ресурс] : указ Президента України від 06.10.1995 No 914/95. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/914/95.

11 Про розформування Національної гвардії України : закон України від 11.01.2000 No 1363-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – No 8. – Ст. 48.

12 Про Національну гвардію України : закон України від 13.03.2014 No 876-VII // Відомості Верховної Ради. – 2014. – No 17. – Ст. 594.

13ицкевич А.В. Позитивное право: система и категория / А.В. Мицкевич // Проблемы общей теории права и государства: учебник для вузов / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Норма, 2008.

14огданова Н.А. Категория статуса в конституционном праве / Н.А. Богданова // Вестник Московского университета. Серия 11, Право. – 1998. – No 3

15какун О.Ф. Теория государства и права: [учебник] / О.Ф. Скакун. – Х.: Консул, Ун-т внутр. дел, 2000

16дміністративне право України. Академічний курс: Підруч. у двох томах / Ред. колегія В.Б. Авер’янов (голова) та ін. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка»», 2007

17ахрах Д.Н. Административное право: [Учебник для вузов] / Д.Н. Бахрах, Б.В. Россинский, Ю.Н. Старилов. – М.: Норма, 2007


Административное право Украины / Под. ред. проф. Ю.П. Битяка. – 
Харьков: Право, 2003

18

19 Про Національну гвардію України : закон України від 13.03.2014 No 876-VII // Відомості Верховної Ради. – 2014. – No 17. – Ст. 594.

20 Про затвердження Положення про військові частини і підрозділи з охорони громадського порядку Національної гвардії України : наказ МВС України від 16.06.2014 No 567 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0729-14.

21 Питання головного органу військового управління Національної гвардії України : Указ Президента України від 28 березня 2014 р. No 346/2014 // Урядовий кур’єр. – 2014. – No 59. – С. 26–27.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

12042. Центральный банк Российской Федерации и его роль в регулировании банковской системы страны 264 KB
  Содержание Введение Основные этапы развития банковской системы России. Современная структура банковской системы России. Общая характеристика структуры...
12043. Организация кредитования населения в учреждениях СБ РФ 187 KB
  ПЛАН Введение Сберегательный банк РФ и его кредитная политика 1.1 Кредитная политика СБ РФ 1.2 Сущность и функции кредита 1.3 Принципы кредитования 1.4 Виды кредитов и общие условия кредито вания населения....стр.17 Организация кредитовани
12044. Риски коммерческих банков России 169 KB
  ВВЕДЕНИЕ Становление и развитие банковской системы не может не затрагивать такой стороны вопроса как наличие банковского риска. Денежный рынок относится к сфере обращения а современные российские коммерческие банки наиболее активное и мобильное звено сферы обращ
12045. Вопросы зарождения и дальнейшего совершенствования механизма функционирования фондового рынка на Украине 173 KB
  Введение €œРынок на котором происходит купляпродажа ценных бумаг называется фондовой биржей€. Этой единственной и неповторимой фразой походя как бы между прочим еще совсем недавно описывал фондовый рынок главный официальный учебник политэкономии. Хорошо впрочем...
12046. Банковское кредитование 148 KB
  Банковское кредитование ВВЕДЕНИЕ Актуальность темы данной работы обусловлена несколькими аспектами. Вопервых увеличением числа кредитнофинансовых организаций осуществляющих кредитные операции. Это требует выявление специфики именн
12047. Оптимізація біржової торгівлі конвертованими валютами на базі прогнозування їх крос-курсів на прикладі діяльності приватного підприємця 1.62 MB
  ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА до дипломної роботи магістра спеціальності 8.050102 Економічна кібернетика на тему: Оптимізація біржової торгівлі конвертованими валютами на базі прогнозування їх кроскурсів на прикладі діяльності приватного підприємця ЗАВДАННЯ для диплом
12048. Сравнительный анализ условий предоставления потребительский кредитов на материалах банков г.Барнаула 1009.5 KB
  Содержание Введение Теоретические аспекты организации кредитования физических лиц Основы кредитования физических лиц Процедура выдачи кредита Способы опр...
12049. Фундаментальный анализ эмитентов в инвестиционной деятельности на рынке ценных бумаг 649 KB
  Фундаментальный анализ эмитентов в инвестиционной деятельности на рынке ценных бумаг Содержание [1] Содержание [2] ВВЕДЕНИЕ [3] Глава 1. Фундаментальный подход к оценке акций. [3.1] 1.1 Сущность фундаментального подхода [...
12050. Организация и совершенствование управления банковскими рисками на примере АО «Казкоммерцбанк» 533.5 KB
  Введение Умение разумно рисковать один из элементов культуры предпринимательства в целом а банковской деятельности в особенности. Современный рынок банковских услуг находящийся сегодня кризисном положении наглядно иллюстрирует актуальность рассматриваемого