90738

Проблеми економічної безпеки України в умовах глобалізації

Курсовая

Международные отношения

Економічна безпека країни в умовах глобалізації: сутність, напрями Принципи та показники економічної безпеки країни Зміст та класифікація загроз економічній безпеці Стратегія економічної конкурентоспроможності в системі національної безпеки України Аналіз та оцінка сучасного стану економічної безпеки в Україні...

Украинкский

2015-06-10

241.84 KB

1 чел.

27


ЗМІСТ

курсової роботи  на тему:

«Проблеми економічної безпеки України в умовах глобалізації»

Стор.

ВСТУП……………………………………………………………………………..…3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ КРАЇНИ

1.1  Економічна безпека країни в умовах глобалізації: сутність, напрями..5

 1.2 Принципи та показники економічної безпеки країни…………………10

 1.3 Зміст та класифікація загроз економічній безпеці……………………14

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ

2.1 Стратегія економічної конкурентоспроможності в системі національної безпеки України……………………………………………………..18

2.2  Аналіз та оцінка сучасного стану економічної безпеки в Україні….21

2.3 Безпекове середовище та актуальні загрози національним інтересам України  …………………………………………………………………………....33

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

3.1 Пріоритетні напрямки  політики національної безпеки України……37

3.2 Рекомендації щодо подолання загроз національним інтересам України……………………………………………………………………………...40

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...45

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….…49


ВСТУП

Економічна безпека країни, з однієї сторони, є важливою складовою системи національної безпеки, що формує захист національних інтересів, а з іншої – є безпосередньою умовою дотримання і реалізації національних інтересів щодо забезпечення фінансування, формування доходів та витрат.

Метою економічної безпеки є забезпечення умов соціально-економічного розвитку країни. Вона відіграє вирішальну роль у досягненні економічного суверенітету держави, забезпеченні економічного розвитку, реалізації ефективної соціальної політики, убезпеченні суспільства від екологічних стихій, зростанні національної конкурентоспроможності в умовах міжнародної економічної інтеграції та глобалізації. Створення ефективної системи економічної безпеки держави дає можливість вчасно виявляти загрози національним економічним інтересам і запобігати заподіянню збитків соціально-економічній системі в цілому.

Актуальність теми дослідження. Висока фінансова залежність держави, проблеми внутрішнього характеру й будь-які інші дестабілізуючі фактори стають причинами зниження економічної та, відповідно, національної безпеки. Тому необхідною умовою для нормального стійкого розвитку країни стає забезпечення захисту життєво важливих інтересів громадян, суспільства та держави. Постійна зміна внутрішніх та зовнішніх чинників розвитку національної економіки актуалізує дослідження питання забезпечення економічної безпеки країни. Визначення стану її складових елементів в сьогоднішніх умовах має важливе значення, оскільки дозволяє своєчасно вжити заходів з організаційно-правового забезпечення економічної безпеки країни. Саме тому, забезпечення національної безпеки для країн (і для України зокрема) набуває все більшого значення. Особливо важливим є забезпечення економічної безпеки, яка гарантує державний суверенітет України, є умовою його сталого розвитку і зростання добробуту громадян.

Усе це зумовлює необхідність ґрунтовного дослідження сутності економічної безпеки, вивченню основних індикаторів рівня економічної безпеки та напрямків удосконалення стану економічної безпеки держави.

Постановка проблеми. Відсутність єдиного бачення суті економічної безпеки та визначення її складових як в науковій літературі, так і в нормативно-правовій базі, породжує низку суперечностей й неточностей розрахунку інтегрального показника, що визначає її  рівень.  

Об`єктом дослідження є економічна безпека України. Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми економічної безпеки України.

Метою дослідження є оцінка стану та розробка основних напрямів щодо удосконалення економічної безпеки України. Виходячи з мети дослідження, в роботі поставлено наступні конкретні завдання:

  1.  визначити зміст категорії «економічна безпека держави» та її складові;
  2.  визначити наукові підходи щодо сутності «економічної безпеки держави»;
  3.  визначити структуру економічної безпеки держави та показники її ефективності;
  4.  оцінити стан економічної безпеки в Україні;
  5.  обґрунтувати основні напрямки вдосконалення показників економічної безпеки України.

Інформаційною базою дослідження є офіційні дані Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства фінансів України, Державної служби статистики України, Статистичних щорічників України, наукова інформація, що має форму недрукованої продукції, розміщена у світовій комп`ютерній мережі Інтернет.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ КРАЇНИ

1.1 Економічна безпека країни в умовах глобалізації : сутність, напрями

Переосмислення параметрів національної і світової безпеки відбувалося паралельно з процесом глобалізації економічних та інформаційних зв’язків, науково-технічним прогресом, розширенням гуманітарних й міграційних процесів, політичними трансформаціями. У розвинутих країнах акценти поступово зміщуються в бік фінансово-економічних, інформаційних, гуманітарних та екологічних вимірів безпеки життєдіяльності як окремого громадянина, так і держави.  Безпека економічного розвитку становить ключову складову політики кожної держави. Особливо актуальною вона є для країн, які знаходяться у процесі системних трансформацій [1].

Економічна безпека держави є не лише однією з найважливіших складових цілісної системи національної безпеки як комплексу захисту національних інтересів, але й базовою, вирішальною умовою дотримання і реалізації національних інтересів. Власне тому, наукові дослідження даного напрямку є актуальними та своєчасними в час пошуку пріоритетів державної економічної політики.

Поняття «економічна безпека» вперше було вжито в 1994 р. Г. Пастернак-Таранушенком . Вітчизняний дослідник О. Бєлов визначає економічну безпеку як  «стан національної економіки, який дозволяє зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз і здатний задовольнити потреби особи, суспільства, держави» . М. Пендюра зазначає, що економічна безпека держави є не тільки однією з найважливіших складових цілісної системи національної безпеки як комплексу захисту національних інтересів, а й вирішальною умовою дотримання і реалізації національних інтересів [2].

Ще один представник когорти вітчизняних економістів О. Власюк для визначення економічної безпеки використав науковий підхід, зазначивши, що економічна безпека має розглядатися як складна поліструктурна наука, яка, за аналогією з безпекою екологічних, біологічних, технічних систем тощо, є наукою про безпеку (точніше – «життєздатність») соціально-економічних систем різних рівнів ієрархії (особа, домашнє господарство, галузь, регіон, сектор економіки, національна економіка, світове господарство) [3].

 Міністерство економіки України своїм наказом «Про затвердження Методики розрахунку рівня економічної безпеки України» визначило економічну безпеку як стан національної економіки, який дає змогу зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз і здатний задовольняти потреби особи, сім’ї, суспільства та держави [4].

Подібні обставини можуть виникнути при загостренні міждержавних відносин, виникненні військових конфліктів, дестабілізації внутрішньої політичної ситуації в країні, підсиленні соціальної напруженості, різких змінах демографічної ситуації, терористичних актах, підсиленні дискримінаційного впливу тих чи інших домінуючих економічних угруповань чи політичних союзів, загостренні конкурентної боротьби, стихійних лихах і екологічних катастрофах в країні і за її межами.

Економічну безпеку слід також сприймати як засіб отримання і збереження внутрішньої стабільності, а також відігравання відповідної ролі у міжнародній сфері.

Економічна безпека може бути досягнута тільки тоді, коли рівень залежності країни від домінуючої економіки (або домінуючої в економічному, військовому чи політичному відношенні групи країн), а також ступінь загострення внутрішньої політичної, соціально-економічної і екологічної ситуації не перевищує  межі, що погрожують втратою національного суверенітету та значним послабленням економічної могутності, суттєвим зниженням рівня і якості життя нації або відкиданням досягнення глобальних стратегічних цілей країни.

   Звісно, основною умовою раціональної економічної політики є її максимальне наближення до політичної, економічної та оборонної доктрини держави. Фундаментальним інтересом кожної держави як інституції є її безпека.

Зміни в глобальній спільноті, що стались на зламі віків, зумовили переоцінку поняття безпеки, особливо в плані більшої уваги до економічних чинників. Процеси глобалізації і регіоналізації зумовлюють необхідність повноцінного включення держави у динаміку світової цивілізації, ефективного балансування між інтересами держав-сусідів, а також вивчення тих зовнішніх чинників, які обмежують потенціал розвитку [1].

Чинником, що суттєво коригує політику країни у проведенні національної безпеки, інтегральним стержнем якої є економічна безпека, виступає інтеграційний процес.

Наступним визначальним фактором економічної безпеки країни є рівень конкурентоспроможності її економіки. Існують загрози, обумовлені низьким рівнем економічної потужності та конкурентними позиціями на світовому ринку, і загрози втрати конкурентних переваг в стратегічно важливих галузях, які становлять небезпеку для країни, що в свою чергу зумовлює пріоритети протидії цим загрозам.

Також важливу роль в економічній безпеці країни відіграє такий фактор, як добробут населення. Загрози, які виникають через нераціональну економічну політику держави в соціальній сфері, що викликає високий рівень бідності, криміналізації та соціальної напруженості в суспільстві, без сумніву, становлять значну небезпеку для успішного сталого розвитку країни.

Як вважають американські вчені, економічна безпека повинна відповідати, принаймні, двом умовам. По-перше, це збереження економічної самостійності країни, її здатності у власних інтересах приймати рішення, що стосуються розвитку економіки в цілому. По-друге, це збереження вже досягнутого рівня життя населення і можливості його подальшого підвищення .

Аналогічні вимоги до економічної безпеки висловлював Х. Маховскі. Економічна безпека, на його думку, повинна забезпечувати досить високу міру незалежності від стратегічних партнерів, тобто тих, які потенційно можуть впливати на політичні рішення, які будуть неприйнятні з комерційної точки зору .

Як видно з наведених визначень, поняття «економічна безпека» характеризується складною внутрішньою структурою. Загальним недоліком усіх зазначених підходів є відсутність комплексного підходу до всієї сукупності взаємопов’язаних елементів економічної безпеки. Економічна безпека – це не лише стан захищеності національних інтересів, але і готовність і здатність інститутів влади створювати механізми реалізації та захисту національних інтересів, розвитку вітчизняної економіки, підтримку соціально-політичної стабільності суспільства. В умовах кризових процесів, які можна зараз спостерігати, механізми стабілізації та забезпечення економічної безпеки багатозначні та неординарні. Тому найбільш узагальнена і логічна характеристика економічної безпеки повинна включати три найважливіші елементи:

– економічну незалежність, яка в сучасних умовах означає можливість контролю держави за національними ресурсами, досягнення такого рівня виробництва ефективності і якості продукції, який забезпечував би її конкурентоспроможність і дозволяв нарівно брати участь у світовій торгівлі;

– стабільність і стійкість національної економіки передбачає захист власності в усіх її формах, створення надійних умов і гарантій для підприємницької активності, заборона чинників, здатних дестабілізувати ситуацію (жорстка політика щодо протидії рейдерським захопленням, подолання корупції у владі, судовій системі, обґрунтована зовнішньоекономічна політика);

– економічний прогрес, що передбачає створення сприятливого клімату для інвестицій та інновацій, постійну модернізацію виробництва, державну підтримку стратегічних галузей, пошук нових напрямків, що є необхідними умовами стійкості і самозбереження національної економіки.

Складовими економічної безпеки згідно «Методики розрахунку рівня економічної безпеки України», затвердженої Міністерством економіки України, є:

1.Макроекономічна безпека - це стан економіки, при якому досягається збалансованість макроекономічних відтворювальних пропорцій.

2.Фінансова безпека - це такий стан бюджетної, грошово-кредитної, банківської, валютної системи та фінансових ринків, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних загроз, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.

3.Iнвестиційна безпека - це такий рівень національних та іноземних інвестицій (за умови оптимального їх співвідношення), який здатен забезпечити довгострокову позитивну економічну динаміку при належному рівні фінансування науково-технічної сфери, створення інноваційної  інфраструктури та адекватних інноваційних механізмів.

5.Демографічна безпека - це  такий стан захищеності держави, суспільства та ринку праці від демографічних  загроз, при якому забезпечується розвиток України з урахуванням сукупності збалансованих демографічних інтересів держави, суспільства й особистості відповідно до конституційних прав громадян України.

6.Науково-технологічна безпека - це такий стан науково-технологічного та виробничого потенціалу держави, який дає змогу забезпечити належне функціонування національної економіки, достатнє для досягнення та підтримки конкурентоздатності вітчизняної продукції, а також гарантування державної незалежності за рахунок власних інтелектуальних і технологічних ресурсів.

7.Енергетична безпека - це такий стан економіки, який забезпечує захищеність національних інтересів у енергетичній сфері від наявних і потенційних загроз внутрішнього та зовнішнього характеру, дає змогу задовольняти реальні потреби в паливноенергетичних ресурсах для забезпечення життєдіяльності населення та надійного функціонування національної економіки в режимах звичайного, надзвичайного та воєнного стану.

8.Продовольча безпека - це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-економічну та політичну стабільність у суспільстві, стійкий та якісний розвиток нації, сім'ї, особи, а також сталий економічний розвиток держави.

9.Соціальна безпека - це такий стан розвитку держави, при якому держава здатна забезпечити гідний і якісний рівень життя населення незалежно від впливу внутрішніх та зовнішніх загроз.

10.Зовнішньоекономічна безпека - це такий стан відповідності зовнішньоекономічної діяльності національним  економічним інтересам, що забезпечує мінімізацію збитків держави від дії негативних зовнішніх економічних чинників та створення сприятливих умов розвитку економіки завдяки  її активної участі у світовому розподілі праці[3].

Сутність економічної безпеки полягає у тому, що вона є підґрунтям для функціонування всіх інших її елементів, що входять у цю систему(військової, технічної, продовольчої, екологічної).

1.2 Принципи та показники економічної безпеки країни

Для кращого розуміння суті економічної безпеки важливо зрозуміти її зв’язок з поняттями «розвиток» і «стійкість». Розвиток – один із компонентів економічної безпеки. Адже, якщо економіка не розвивається, то різко падають можливості її виживання, а також опір та пристосованість до внутрішніх та зовнішніх загроз.

Стійкість і безпека – найважливіші характеристики економіки як єдиної системи, їх не треба протиставляти, з них кожна по-своєму характеризує стан економіки. Стійкість економіки характеризує міцність і надійність її елементів, вертикальних, горизонтальних та інших зв’язків усередині системи, здатність витримувати внутрішні та зовнішні “ навантаження ”. Безпека – це стан об’єкта в системі його зв’язків з точки зору здатності до самовиживання в умовах внутрішніх та зовнішніх загроз, а також дії непередбачених і важко прогнозованих факторів. Чим більш стійка економічна система, тим життєздатніша економіка, і оцінка її безпеки буде досить високою. Порушення пропорцій і зв’язку між різними компонентами системи веде до дестабілізації і є сигналом переходу економіки від безпечного стану до небезпечного [5].

Суть економічної безпеки реалізується в системі критеріїв і показників. Критерій економічної безпеки можна визначити як оцінку стану економіки з точки зору найважливіших процесів, які відображають зміст економічної безпеки. Критеріальна оцінка безпеки включає в себе оцінки: ресурсного потенціалу і можливостей його розвитку; рівня ефективності використання ресурсів, капіталу і праці, з точки зору його відповідності рівню в найбільш розвинутих країнах, а також рівню, при якому небезпеки внутрішнього і зовнішнього характеру зводяться до мінімуму; конкурентоспроможності економіки; цілісності території та економічного простору; суверенітету, незалежності і можливості протистояння зовнішнім загрозам, соціальної стабільності та умов запобігання і вирішення соціальних конфліктів.

Для економічної безпеки значення мають не стільки самі показники, скільки їх порогові значення. Порогові значення – це граничні значення, недотримання яких заважає нормальному ходу розвитку різних елементів відтворення, призводить до формування негативних, руйнівних тенденцій в сфері економічної безпеки. Як приклад (по відношенню до внутрішніх загроз) можна назвати рівень безробіття, розрив у доходах між найбільш і найменш забезпеченими групами населення, темпи інфляції. Наближення до їх гранично допустимого значення свідчить про нарощування загроз соціально-економічної стабільності суспільства, перевищення граничних, або порогових значень – про вступ держави в зону нестабільності й соціальних конфліктів, тобто про реальний підрив економічної безпеки. З точки зору зовнішніх загроз як індикатори можуть виступати гранично допустимий рівень державного боргу, збереження або втрата позицій на світовому ринку, залежність національної економіки та її найважливіших секторів (включаючи оборонну промисловість) від імпорту закордонної техніки, комплектуючих виробів або сировини.

Важливо підкреслити, що найвищий ступінь безпеки досягається при умові, що весь комплекс показників знаходиться в діапазоні допустимих меж своїх порогових значень, а порогові значення одного показника досягаються не зашкоджуючи іншим. Наприклад, зниження темпу інфляції до граничного рівня не повинно призводити до підвищення рівня безробіття над допустимим рівнем, або зниження дефіциту бюджету до порогового значення – до повного замороження й падіння виробництва тощо.

Можна зробити висновок, що за межами значень порогових показників національна економіка втрачає здатність до динамічного саморозвитку, конкурентоспроможність на зовнішніх і внутрішніх ринках, стає об’єктом експансії інтернаціональних і транснаціональних монополій, роз’їдається виразками корупції, криміналу, страждає від внутрішнього та зовнішнього грабунку національного багатства.

Серед показників економічної безпеки доцільно виділити наступні показники, які характеризують:

– економічний ріст (динаміка і структура національного виробництва та доходу, показники об’ємів і темпів промислового виробництва, галузева структура господарства і динаміка окремих галузей, капіталовкладення тощо);

– природно-ресурсний, виробничий, науково-технічний потенціал країни;

– динамічність і адаптивність господарського механізму, а також його залежність від зовнішніх факторів (рівень інфляції, дефіцит консолідованого бюджету, дія зовнішньоекономічних факторів, стабільність національної валюти, внутрішню і зовнішню заборгованість);

– якість життя (ВВП на душу населення, рівень диференціації доходів, забезпеченість основних груп населення матеріальними благами і послугами, працездатність населення, стан навколишнього середовища тощо) [5].

Порогові рівні зниження безпеки можна охарактеризувати системою показників загальногосподарського і соціально-економічного значення, зокрема:

– гранично допустимий рівень зниження економічної активності, обсягів виробництва, інвестування і фінансування, за межами якого неможливий самостійний розвиток країни на технічно сучасному, конкурентоспроможному базисі, збереження демократичних засад суспільного ладу, підтримка оборонного, науково-технічного, інноваційного, інвестиційного та освітньо-кваліфікаційного потенціалу;

– гранично допустиме зниження рівня і якості життя загальної маси населення, за межами якого виникає загроза втрати найбільш продуктивної частини національного людського капіталу і нації як органічної частини цивілізованої спільноти;

– гранично допустимий рівень зниження витрат на підтримку і відтворення природно-екологічного потенціалу, за межами якого виникає небезпека незворотного руйнування елементів природного середовища, втрати життєво важливих ресурсних джерел економічного росту, а також значних територій проживання, розміщення виробництва і рекреації, нанесення шкоди здоров’ю сучасного і майбутнього покоління і інше.

Критеріями належного стану економічної безпеки країни є такі:

а) у матеріально-сировинній сфері:

  1.  народне господарство повинно забезпечуватися достатніми для сталого розвитку обсягами сировинних ресурсів та інвестиційних товарів;
  2.  потрібні достатні обсяги державних резервів і запасів стратегічно важливих видів продукції і товарів, у тому числі товарів критичного імпорту;
  3.  потрібен обсяг споживчих товарів, достатній для підтримання соціально прийнятних рівнів споживання населення;

б) у сфері господарського механізму:

  1.  фінансово-бюджетна і грошово-кредитна системи повинні бути здатні забезпечувати стійкий розвиток національної економіки;
  2.  повинні існувати умови для стабільного розвитку СГД, які діють відповідно до чинного законодавства і в рамках загального відтворювального процесу;
  3.  необхідний випереджальний розвиток науково-технічного й інноваційного потенціалів для забезпечення стійкого економічного зростання;
  4.  потрібна консолідованість економічних інтересів громадян, СГД, регіонів, держави у напрямі стійкого економічного розвитку;
  5.  інститути державної влади повинні мати можливість здійснювати дієву політику щодо реалізації і захисту національних економічних інтересів;
  6.  рівень життя населення і ступінь соціального розшарування мають уможливити поєднання стимулів економічного зростання із збереженням суспільної злагоди;

в) у сфері взаємодії із світовою економічною системою:

  1.  повинно забезпечуватися ефективне включення національної економіки у світогосподарську систему, що поєднує у собі розвиток експортного потенціалу, задоволення потреб внутрішнього ринку, захист вітчизняних товаровиробників і розвиток їхньої міжнародної конкурентоспроможності;
  2.  включення в міжнародні валютно-фінансові відносини має сприяти забезпеченню сталості грошово-фінансової системи;
  3.  критичний імпорт стратегічних ресурсів повинен забезпечуватися достатнім обсягом валютних ресурсів і відбуватися на диверсифікованій основі [7].

1.3 Зміст та класифікація загроз економічній безпеці

Основою загроз економічної безпеки є рушійні сили, здатні породити небезпеку або призвести до збитку. Джерела загроз економічної безпеки – умови і фактори, які деформують систему. Виділяють наступні групи загроз:

  1.  природні;
  2.  техногенні;
  3.  соціальні;
  4.  економічні;
  5.  політичні тощо [6].

Існує безліч факторів ризику, небезпек, загроз і інших деструктивних обставин, які можуть вплинути на результати фінансової політики держави. Залежно від умов розвитку значимість тих або інших факторів може змінюватися. Всі фактори ризику, небезпеки й загрози можуть бути згруповані по різних класифікаційних ознаках .

Відповідно до даної класифікації, передбачувані загрози виникають за певних умов. Вони відомі з історичного досвіду й результатів реалізації державної економічної політики минулого, вчасно виявлені й узагальнені економічною наукою. Небезпеки й загрози, як правило, пов’язані з непередбаченими діями третіх осіб, зміною правового поля, несподіваною деформацією соціально-економічної або політичної ситуації, форс-мажорними обставинами тощо. Завдання полягає у тому, щоб вчасно виявити ці небезпеки або загрози й послабити їхню негативну дію.

Об’єктивні загрози економічної безпеки (стан фінансової й економічної

кон’юнктури, наукові відкриття, форс-мажорні обставини тощо) виникають без участі органів влади, не залежні від прийнятих ними рішень, дій. Їх необхідно розпізнавати й обов’язково враховувати в управлінських рішеннях. Суб’єктивні загрози породжені навмисними або ненавмисними діями людей, різних органів і організацій (конкуруючих або тих, що співпрацюють між собою). Тому і їхнє запобігання багато в чому пов’язане із впливом на суб’єктів економічних відносин.

Зовнішні (екзогенні) загрози пов’язані з несприятливими процесами у

світовій економіці (міжнародні валютно-фінансові відносини, міжнародна торгівля, світовий ринок капіталу).

До зовнішніх віднесені: загрози втрати конкурентних переваг у стратегічно важливих галузях; загрози, обумовлені низьким рівнем економічного потенціалу й конкурентних позицій на світовому ринку; загрози, обумовлені геополітичним положенням країни (агресія, військово-політичні конфлікти, тероризм тощо); загрози, обумовлені економічною експансією домінуючих економік і військово-політичних союзів; загрози, обумовлені імпортною інтервенцією на внутрішні ринки стратегічно важливих товарів і послуг.

Внутрішні фактори пов’язані з діяльністю органів державної влади, макроекономічною й мікроекономічною нестабільністю ринкової економіки.

Вони обумовлені тими процесами, які виникають у ході реалізації економічної політики держави. Це, насамперед, якість ухвалених рішень органами влади й механізм їхнього виконання (бюджетна й податкова дисципліна, дотримання законодавства тощо).  

До внутрішніх (ендогенних) віднесені: загрози, обумовлені нераціональною економічною політикою держави у відношенні детермінант конкурентних переваг, що знижує рівень конкурентоспроможності країни; загрози, обумовлені нераціональною галузевою й регіональною структурою ВВП; загрози, обумовлені недосконалістю інституціонального середовища відносно екології й нераціональною економічною політикою у відношенні екстерналій, що виникають у процесі економічної діяльності; загрози, обумовлені відсутністю або недостатнім обсягом стратегічних резервів; загрози, обумовлені нераціональною економічною політикою держави відносно соціальної сфери, що викликає високий рівень бідності, криміналізації й соціальної напруженості в суспільстві [6].

Крім цього, розрізняють:

- реальні загрози, що вже виникли, й потенційні, які можуть відбутися в результаті яких-небудь змін;

- загрози у формі цілеспрямованих дій одного суб’єкта проти іншого або стихійні як результат випадкових явищ;  

- загрози безпосередні, які прямо викликають негативні процеси й опосередковані, виникаючі при здійсненні додаткових дій.

За часом прояву загрози діляться на поточні (регулярні), що породжують небажані зміни протягом короткого часу, і довготермінові, які можуть викликати небажані явища через тривалий проміжок часу.


РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ

2.1 Стратегія економічної конкурентоспроможності в системі національної безпеки України

Метою реалізації Стратегії є формування сприятливих умов для забезпечення інтересів громадян, суспільства і держави, дальшого поступу України як демократичної держави зі сталою та зростаючою ринковою економікою, держави, що керується європейськими політичними й економічними цінностями, в якій повага і захист прав і законних інтересів усіх територіальних громад, суспільних верств, етнічних груп є запорукою незалежного, вільного, суверенного і демократичного розвитку єдиної України.

Нагальними завданнями політики національної безпеки є захист таких життєво важливих національних інтересів України:

  1.  утвердження конституційних прав і свобод людини і громадянина, створення умов для вільного розвитку людини, реалізації її творчого потенціалу через різноманіття форм суспільної організації;
  2.  захист державного суверенітету України, її територіальної цілісності, недоторканності державного кордону;
  3.  створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення підвищення рівня життя і добробуту населення;
  4.  гарантування безпечних умов життєдіяльності населення, захисту і відновлення навколишнього природного середовища;
  5.  збереження і розвиток духовних і культурних цінностей українського суспільства, зміцнення його ідентичності на засадах етнокультурної різноманітності[8].

Конкурентоспроможність національної економіки як економічна категорія тісно пов'язана з категорією «економічна безпека». Зважаючи на те, що остання визначається як здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою задоволення на визначеному рівні потреб власного населення і держави, протистояння дестабілізуючій дії чинників, що створюють загрозу нормальному розвитку країни, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання [8], конкурентоспроможність може розглядатися як безпосередній індикатор належного рівня економічної безпеки.

Якщо Концепцією національної безпеки України поняття конкурентоспроможність національної економіки як таке не розглядалося, Закон України «Про основи національної безпеки», прийнятий Верховною Радою України у 2003 році, вже вносить до переліку пріоритетів національних інтересів створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення. Відтак забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки є одним з базисних напрямів державної політики забезпечення національної безпеки.

Відповідно до ЗУ «Про основи національної безпеки України» основними стратегічними напрямами державної політики з питань національної безпеки України в економічній сфері є:

- забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

- прискорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів; стимулювання випереджувального розвитку наукоємних високотехнологічних виробництв;

- вдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного механізму державного регулювання природних монополій;

-  подолання тінізації економіки через реформування податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та припинення відпливу капіталів за кордон, зменшення позабанківського обігу грошової маси;

- забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку;

- здійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх запозичень;

- забезпечення енергетичної безпеки на основі сталого функціонування і розвитку паливно-енергетичного комплексу, в тому числі послідовного і активного проведення політики енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення;

- забезпечення продовольчої безпеки;

- захист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту – поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним виробникам, здоров’ю людей та навколишньому природному середовищу;

- посилення участі України у міжнародному поділі праці, розвиток експортного потенціалу високотехнологічної продукції, поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему та активізація участі в міжнародних економічних і фінансових організаціях[9].

Забезпечення прийнятного рівня економічної безпеки, що неможливе без здійснення структурної перебудови і підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Для цього необхідно насамперед поліпшити інвестиційний клімат, зокрема, шляхом забезпечення дієвого захисту права власності, удосконалення регуляторного і корпоративного законодавства, обмеження монополізму, розвитку фінансового і фондового ринків.

Одним із найважливіших завдань у даному контексті є реформування податкової системи, забезпечення спрямованості фіскальної політики держави на зменшення питомої ваги усіх складових матеріальних витрат в економіці.

Необхідно докорінно підвищити ефективність використання державних коштів, забезпечити дієвий державний контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій, прозорість використання ними фінансових ресурсів, ефективність тарифної та регуляторної політики.

Заходи економічної політики держави слід спрямувати також на зміцнення фінансового стану суб'єктів господарювання, забезпечення їх націленості на збільшення рентабельності та капіталізації.

Поряд із реалізацією державної політики стимулювання експорту, передусім високотехнологічного, необхідно забезпечити випереджувальне розширення внутрішнього ринку, уникнення критичної залежності національної економіки від кон'юнктури світових ринків.

Підвищення конкурентоспроможності національної економіки неможливе за існуючого рівня інноваційної активності підприємств, для підвищення якої необхідними є формування національної інноваційної системи, розширення інвестиційних можливостей для реалізації інноваційних проектів.

Об'єктом пріоритетної уваги держави має стати активізація інноваційних процесів в освітній, науково-технологічній та інформаційно-комунікаційній галузях, які в сукупності формують інфраструктуру економіки знань - основу майбутньої конкурентоспроможності України у глобалізованому світі.

Українська держава має бути послідовною у здійсненні земельної реформи, забезпеченні на практиці пріоритетного розвитку агропромислового комплексу як основи продовольчої безпеки держави.

2.2  Аналіз та оцінка сучасного стану економічної безпеки в Україні

Глобалізаційний напрям розвитку зовнішньоекономічних відносин має ґрунтуватися на певних екномічних перевагах для кожної країни, підтримуючи розвиток конкуренції, інноваційних процесів та створення умов для масового виробництва в інтересах споживачів. Дослідження рівня економічної безпеки та її складових дозволило встановити взаємозалежність причин виникнення негативних тенденцій імпортної залежності та значних загроз економічної безпеки держави та скорочення темпів економічного розвитку.

Розрахунок інтегральної оцінки рівня економічної безпеки України здійснюється двічі на рік Міністерством економічного розвитку і торгівлі і базується на комплексному аналізі індикаторів економічної безпеки з виявленням потенційно можливих загроз економічній безпеці в Україні. ( табл. 2.1).

Таблиця 2.1.

Динаміка рівня економічної безпеки України за субіндексами складових у

2005-2013 рр., %

Найменування складової

Значення субіндексу складової за роками

Середнє

за 8 років

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2012

2013

Енергетична

29

32

32

34

31

34

30

43

33

Інвестиційно-інноваційна

38

36

41

41

34

36

35

34

37

Зовнішньоекономічна

48

45

40

36

40

40

35

30

39

Загальноекономічна

(макроекономічна)

30

44

50

43

38

41

53

38

42

Демографічна

43

45

41

44

46

45

53

45

45

Економічна безпека в

цілому

49

51

52

49

48

49

51

49

50

Соціальна

38

43

53

55

57

56

59

63

53

Фінансова

67

66

66

51

48

50

49

48

56

Виробнича

61

64

62

58

55

53

58

53

58

Продовольча

87

86

85

83

84

90

92

93

88

Джерело: складено на основі [10]

З даних таблиці 2.1. видно, що протягом 2005-2013 рр. з усіх складових економічної безпеки лише продовольча постійно знаходилася в оптимальній зоні (80-100%), решта складових – у незадовільній (40-60%). В динаміці за 8 років найбільший приріст +25% забезпечила соціальна складова економічної безпеки, що досягла на кінець 2013 року 63%, перейшовши у задовільну зону  (60-80%). Найбільше скорочення субіндексу зафіксоване на рівні -19%, що наявне у фінансової складової та -18% – у зовнішньоекономічної.

Детальніше зупинимося на аналізі зовнішньоекономічної складової економічної  безпеки  України,  оскільки  вона  найбільше  пов’язана  з глобалізацією  економіки  і  відображає  її  захищеність  від  впливу  зовнішніх загроз, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю держави.

Оцінка стану зовнішньоекономічної безпеки України повинна бути комплексною, що передбачає використання саме системи індикаторів,  а не певних окремих показників, виявлення їх взаємного впливу, якісних характеристик, тенденцій та порівняння з нормативними (критичними, небезпечними, оптимальними) значеннями. У таблиці 2.2. представлено динаміку індикаторів відкритості економіки України.

Індикатор відкритості економіки, або зовнішньоторговельна квота, визначається як відношення сукупної вартості експорту та імпорту товарів і послуг, поділеної навпіл, до вартості ВВП, і показує значимість зовнішньоторговельних зв’язків для країни

Таблиця 2.2.

Динаміка індикаторів відкритості економіки України,  % від ВВП

Показник

                                              Рік

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

Рівень відкритості економіки

51

48

47

51

48

52

57

55

51

66

Рівень експортної залежності

51

46

45

46,5

48,5

50

54,5

51

46,5

64,5

Рівень імпортної залежності

50

49

50,8

54,5

49

54

60

59

55,5

67

Джерело : складено на основі [4]

Різке підвищення показника відкритості економіки в 2014 р. у першу чергу пов’язано з підписанням Угоди про асоціацію з ЄС та воєнними діями на сході України. МВФ відкрив дворічну кредитну програму на 17, 1 млрд дол. США, з яких 4,6 млрд дол. США Україна отримала в 2014 р., а інші будуть виділені протягом 2015 р. Фінансову допомогу державі також надавали Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський Інвестбанк і ряд країн: США, Японія, Канада, країни Євросоюзу. У цілому в 2014 р. Україна отримала фінансову допомогу на суму близько 9 млрд дол. США. За домовленістю з кредиторами ці кошти повинні піти на економічні та судові реформи, покращення інвестиційного клімату, подолання корупції. Отже, поряд з перевагами «відкритої економіки» є і зворотній, негативний бік. Підтримуючи політику інтеграції національної економіки у світове господарство, слід поєднувати прагматичну відкритість із розумним протекціонізмом.

Рівень експортної залежності характеризує значимість експорту для економіки країни, окремих галузей та окремих видів продукції. Збільшення рівня експортної залежності свідчить як про зростаючу участь країни в міжнародному поділі праці, так і про зростання конкурентоспроможності виробленої нею продукції. На жаль, структура українського експорту має сировинну спрямованість і тому не є ефективною. У структурі експорту переважає продукція металургії, легкої промисловості та агропромислового комплексу. Собівартість українського експорту є досить високою. Необхідність розмитнення вітчизняних товарів у країнах ЄС та діюча система оподаткування робить український товар дорогим, що, у свою чергу, невигідно зарубіжним контрагентам, оскільки останні можуть придбати аналогічний або ідентичний товар у країнах ЄС безмитно.

Дані таблиці 2.2. свідчать, що коливання імпортної квоти аналогічні змінам експортної. Це пояснюється тим, що приплив іноземної валюти за рахунок збільшення експорту дозволяє збільшити рівень імпортних угод. І навпаки, коли знижується рівень валютних надходжень, країна автоматично знижує імпортні угоди. У 2014 р. рівень імпортної залежності досяг максимуму – 66 %, що довело суттєву залежність України від імпорту, у першу чергу енергоресурсів. Ця ситуація загострюється високою витратністю української економіки. Україна не вміє заощаджувати енергію і витрачає 0,89 кг умовного палива на отримання 1 долара США, далеко випереджаючи навіть Туреччину – 0,26, Польщу – 0,34, Китай – 0,34, Білорусь – 0,50 і Росію – 0,84, не згадуючи вже розвинені країни. На перших позиціях наша країна і за рівнем споживання електроенергії: 3789 кВт-год/люд [10].

Для покращення ситуації в даному напрямі забезпечення ЗЕБ безпеки держави необхідно вжити відповідних заходів імпортозаміщення та суттєвого збільшення експорту готової продукції, і особливо високотехнологічними товарами (рис.2.1).

Рис. 2.1. Динаміка питомої ваги інноваційної продукції у товарному експорті, % [13]

Аналіз динаміки інноваційної продукції в складі експорту доводить, що її частка не перевищує 7 % (2005 р.), а історичний мінімум зафіксований у 2014 р.– 1,5 %. Це доводить тезу про сировинну спрямованість експорту України. Подальше зменшення показника викликає занепокоєння щодо того, що, експортуючи сировину та імпортуючи високотехнологічну продукцію, Україна може потрапити в пастку сировинної спеціалізації і тим самим посилити відставання від розвинутих країн. Значення цього показника в різних країнах диверсифіковано, у Франції його частка у товарному експорті в середньому становить 20,8 %, у Фінляндії – 20,5 %, Німеччині – 15,3 %, Японії – 19,8 %, Південній Кореї – 32,0 %, Швейцарії – 23,0 %, Сполученому Королівстві – 24,0 %, США – 27,3 %, Сінгапурі – 35,6 % [10].

Що ж стосується імпорту, то посилення залежності економіки України від імпорту товарів також має негативною тенденцію. Неспроможність вітчизняного виробництва забезпечити власні потреби призводить до збільшення від’ємного сальдо зовнішньої торгівлі товарами (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Динаміка обсягів експорту та імпорту товарів, млрд. дол.США [16]

У період з 2006 р. по 2014 р. експортних надходжень, на жаль, не вистачає для покриття імпорту. Це відповідає встановленим раніш закономірностям експортно-імпортної діяльності України.

Отже,  одним  з  вагомих  напрямів  залучення  України  до світогосподарських     процесів     є     забезпечення     відповідного     рівня     її зовнішньоекономічної   безпеки.   Збереження   зазначених   вище   негативних тенденцій, послаблює не тільки рівень зовнішньоекономічної сфери, а й здатність забезпечити сталий розвиток національної економіки в умовах глобалізації та інтеграції у світові процеси розподілу праці.

Для покращення стану зовнішньоекономічної безпеки країни з урахуванням  впливу  глобалізації  необхідною  є  оптимізація  структури  як експорту (шляхом збільшення обсягів експорту продукції з високою часткою валової доданої вартості), так і імпорту (шляхом диверсифікації каналів постачання енергоносіїв, збільшення імпорту технологій тощо), а також отримання максимальних вигод від участі у вже існуючих міжнародних об’єднаннях (СОТ, СНД, ГУАМ тощо), вирішення питань приєднання до нових економічних союзів , членство в яких дозволить значно підвищити економічний потенціал країни, рівень конкурентоспроможності її економіки, а також рівень життя громадян.

Відношення загального обсягу державного боргу до ВВП, %. Боргова безпека держави – рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування та ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень й оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету та руйнуванням вітчизняної фінансової системи [11].

Аналізуючи динаміку обсягу державного боргу України впродовж 2002–2013 рр., варто відзначити тенденцію до зростання даного показника протягом 2008-2013 рр. на 23,4 в. п. Ця динаміка є негативною, оскільки кошти, отримані від державних запозичень, фактично спрямовувалися на фінансування поточних потреб Державного бюджету України й не стимулювали розвитку вітчизняної економіки. Причинами таких негативних показників боргової безпеки України є :

- щорічний дефіцит бюджету та платіжного балансу;

- криза функціонування пенсійної системи;

- непривабливий для інвесторів інвестиційний клімат у країні;

- високий ступінь залежності України від імпортованих енергоносіїв;

-невиважена політика держави щодо управління боргом, малоефективний контроль за використанням запозичень тощо.

Рис. 2.3. Відношення державного боргу України до валового внутрішнього продукту [12]

Наслідками збільшення державного боргу є зростання інфляції високими темпами, випереджання цін над виплатами заробітних плат, залежність країни від кредиторів та збільшення зобов’язань України щодо виконання їх умов, девальвація національної валюти, а отже, й погіршення якості життя населення, зменшення їх реальних доходів, значне подорожчання енергоносіїв. Це унеможливлює забезпечення соціально-економічної стабільності держави та збалансованого розвитку. Показники боргової безпеки є найбільш об’єктивним інструментом визначення впливу державного боргу на фінансово-економічне становище держави. При цьому відношення загального обсягу державного боргу до ВВП має бути не більше від 55 % [10].

Депопуляція. В Україні триває процес депопуляції населення, який є однією з найбільших загроз національній безпеці. Його особливістю є, з одного боку, низький рівень народжуваності, а з другого – катастрофічно високий рівень смертності. Для порівняння: протягом 2000-2005 років природний приріст на 1000 наявного населення був найбільшого значення –7,6; у 2013 році цей показник становив -3,5 [13].

Отже, сучасна демографічна ситуація в Україні є реальною загрозою національній безпеці. Саме тому, корінним національним інтересом України має бути відтворення демографічного потенціалу держави, підвищення рівня народжуваності, зменшення смертності, повернення додому співвітчизників і мігрантів.

Бідність і соціальна нерівність також є однією з найбільш важливих проблем сучасності. Наявність значної кількості населення, що перебуває за межею бідності, а також суттєва диференціація доходів породжують не тільки економічні, а й багато негативних соціальних наслідків, основним із яких є порушення демократичних засад існування ринкової економіки та права людини на достойне життя. Така ситуація є вкрай небезпечною, оскільки вона зменшує споживчий попит, сукупний попит, а отже, обмежує розвиток внутрішнього ринку та, відповідно, знижує можливості економічного зростання.

Слабка економічна динаміка не дозволяє суттєво покращити реальний добробут українських громадян. Хоча номінальна зарплата за останні 5 років зросла майже вдвічі, проте динаміка реальних доходів є значно стриманішою. Лише завдяки офіційному низькому рівню інфляції у 2010-2011рр. індекс середньої реальної заробітної плати дещо перевищив докризовий рівень (у ІІ половині 2011р.). У 2012-2013рр. зарплати (номінальна та реальна) зростали дещо вищими темпами, проте посилення кризових явищ на початку 2014р. (у т.ч. висока інфляція) помітно обмежили висхідні тенденції в доходах населення (рис.2.4).

Рис. 2.4. Індекс реальної заробітної плати і середня номінальна зарплата

Фінансування потреб національної оборони держави. Чинне законодавство (Закон України «Про оборону України») визначає мінімальну суму коштів, яка має бути спрямована на фінансування потреб національної оборони – не менше 3% ВВП щорічно. Згідно функціональної структури до видатків на національну оборону (код 0200) включаються видатки на військову оборону, цивільну оборону, військову допомогу зарубіжним країнам, військову освіту, дослідження і розробки, іншу діяльність у сфері оборони. Проте в останні роки обсяг фінансування національної оборони знаходилося нижче вказаної межі. Як наслідок – рівень боєздатності та бойової готовності, наявне озброєння і військова техніка української армії нині не відповідають сучасним викликам та реальним загрозам воєнній безпеці держави.

Характер функціонування сучасного ОПК України має низку особливостей, що впливають на загальні можливості забезпечення ефективного використання оборонних видатків задля удосконалення військово-технічної та оборонно-промислової політики в інтересах забезпечення національної безпеки та оборони, а також стимулювання розвитку економіки України:

- експортоорієнтованість українських виробників озброєнь;

- висока імпортозалежність;

- низька здатність до замкнутого виробництва нових видів та зразків озброєння;

- розпорошеність видатків у сфері державного оборонного замовлення.

Таким чином, фінансування національної оборони наразі знаходиться на критично низькому рівні та є недостатнім для повноцінного задіяння потенціалу вітчизняного ОПК у забезпеченні потреб модернізації ЗСУ, а також в умовах військової агресії проти Україні [15].

Рівень видатків на національну оборону у відсотках до ВВП є важливим показником обороноздатності держави. Нині нормою асигнувань на оборону в країнах НАТО є 2,2–2,5 % від ВВП (табл. 2.3.).

Таблиця 2.3.

Рівень видатків на національну оборону у світі

Країна/Рік (% від ВВП)

2009

2010

2011

2012

2013

Україна

2,9

2,7

2,4

2,6

2,9

США

4,6

4,7

4,6

4,2

3,8

Велика Британія

2,6

2,5

2,4

2,4

2,3

Швеція

1,2

1,3

1,2

1,2

1,2

Російська Федерація

4,2

3,9

3,7

4

4,2

Польща

1,8

1,9

1,8

1,8

1,8

Норвегія

1,6

1,5

1,5

1,4

1,4

Естонія

2,2

1,7

1,7

2

2

Корея

2,7

2,5

2,6

2,6

2,6

Італія

1,8

1,8

1,7

1,7

1,6

Німеччина

1,4

1,4

1,3

1,4

1,3

Грузія

5,6

3,9

3,2

2,9

2,7

Джерело: складено на основі [15]

Рівень тінізації економіки. За даними Мінекономрозвитку інтегральний коефіцієнт тіньової економіки в Україні протягом 2003-2007 років становив 29% від ВВП, тоді як у 2008 році вже 35% від ВВП, у 2009 році – 40% від ВВП, у 2010 році – 38% від ВВП, у 2012 році – 34% від ВВП. Рівень тіньової економіки в Україні за методом «витрати населення - роздрібний товарообіг» в 2014 році становив 45% до офіційного ВВП [17].

Основними системним факторами значного рівня тінізації національної економіки залишаються:

  1.  низька ефективність держави у забезпеченні інституційних основ розвитку конкурентоспроможної економіки. Згідно рейтингу Глобального індексу конкурентоспроможності (далі - ГІК) 2011/2012 Україна за оцінкою ефективності державних та суспільних установ зайняла 131-ше місце серед 142 країн. Згідно рейтингу ГІК 2013/2014 серйозними проблемами для України залишилися: перебудова її інституційної структури (137 місце, рік тому 132), яка страждає від бюрократизму, відсутності прозорості і фаворитизму .
  2.  низька ефективність функціонування органів судової та правоохоронної системи. За ефективністю правової системи у вирішенні питань арбітражу між господарюючими суб’єктами, а також питань захисту від неправомірних дій з боку державних органів влади Україна зайняла відповідно 138 і 135 місця у рейтингу ГІК 2013/2014.
  3.  високий рівень корумпованості. Оцінка поточної ситуації за субіндексом «Свобода від корупції», що базується на дослідженні «Індекс сприйняття корупції 2013», яке проводить міжнародна неурядова організація Transparency International. Відповідно до вказаного дослідження Україна погіршила власні позиції на 18 пунктів у 2013 році порівняно із 2012 роком (до 152 місця із 182 країн), що досліджувалися у рейтингу (у попередньому звіті – 134 місце).
  4.  несприятливі умови ведення бізнесу (наявність надмірного регуляторного та податкового тиску на корпоративний сектор). України у рейтингу Індекс економічної свободи (далі – ІЕС) посіла 161 місце із 177 країн. Зростання за субіндексом «Свобода ведення бізнесу» на 1,4 бали було досягнуто, у першу чергу, за рахунок лібералізації податкового законодавства та зниження тривалості адміністрування податків за рахунок поступової імплементації електронного документообігу[18].

2.3 Безпекове середовище та актуальні загрози національним інтересам України  

На початку XXI століття у світі відбуваються кардинальні трансформації, що супроводжуються зміною геополітичних конфігурацій. Глобальна фінансово-економічна криза стала черговим викликом світовій цивілізації, обумовила невизначеність перспектив глобальної та національних економік, прискорила пошук шляхів модернізації суспільних систем. Криза виявила глибинні вади глобальної економічної моделі, сприяла усвідомленню необхідності системних змін світового економічного і соціального порядку.

На тлі посилення загроз і зростання нестабільності у світі постають нові виклики міжнародній безпеці у сировинній, енергетичній, фінансовій, інформаційній, екологічній, продовольчій сферах.

Такі загрози, як поширення зброї масового ураження, міжнародний тероризм, транснаціональна організована злочинність, нелегальна міграція, піратство, ескалація міждержавних і громадянських конфліктів, стають дедалі інтенсивнішими, охоплюють нові регіони і держави. Зростають регіональні загрози міжнародній безпеці, які за своїми негативними наслідками можуть мати потенціал глобального впливу[6].

Спостерігається небезпечна тенденція перегляду національних кордонів поза нормами міжнародного права. Застосування сили і погрози силою повернулися до практики міжнародних відносин, у тому числі в Європі.

Різновекторні геополітичні впливи на Україну в умовах неефективності гарантій її безпеки, «заморожених» конфліктів біля її кордонів, а також критична зовнішня залежність національної економіки обумовлюють уразливість України, послаблюють її роль на міжнародній арені та виштовхують на периферію світової політики, у «сіру зону безпеки».

Сьогодні нагальними залишаються внутрішні виклики національній безпеці. Консервація неефективної пострадянської суспільної системи, насамперед державної влади, викривлення демократичних процедур, що штучно стримувало процеси кадрового оновлення державних органів, обумовили слабкість, а подекуди і неспроможність держави виконувати її функції, перш за все у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина, зростаючу недовіру до держави з боку суспільства.

Результатом ситуації, що сформувалася в економіці України під тиском як економічних, так і неекономічних чинників, стало критичне зростання рівня загроз економічній безпеці України насамперед за рахунок виникнення низки додаткових, принципово нових для нашої держави викликів [6]. Сучасними загрозами економічній безпеці є такі:

1. Руйнування виробничого потенціалу країни, що призводить до порушення кооперації підприємств, пов’язаних єдиним виробничим та/або технологічним циклом, втрати міжгалузевих і міжрегіональних зв’язків, появи нових соціальних ризиків і в цілому – до формування передумов для подальшого поглиблення макроекономічних дисбалансів у країні.

2. Скорочення обсягів транзитних, пасажиро- й вантажопотоків, що не дозволяє забезпечити потреби економіки та населення в перевезеннях, суттєво ускладнюючи сполучення східних регіонів із Центральною та Західною Україною та посилюючи негативні наслідки для організації виробництва, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, забезпечення продовольством регіонів тощо.

3. Звуження експортного потенціалу України внаслідок введення низки обмежень на ринках країн Митного союзу, а також руйнування виробничої бази експортоорієнтованих галузей.

4. Неможливість проведення польових робіт зі збору сільськогосподарських культур та підготовки полів під урожай наступного року в зоні ведення бойових дій, внаслідок чого слід очікувати скорочення обсягів сільськогосподарського виробництва в цих регіонах, що вплине на загальний випуск продукції аграрного сектору та стан продовольчої безпеки держави.

5. Часткова руйнація цілісного єдиного взаємопов’язаного паливно-енергетичного комплексу України, зменшення його внутрішньої ресурсно-сировинної бази, що загострює питання забезпечення сталої роботи енергетичного сектору держави.

6. Недостатня диверсифікація джерел постачання енергоносіїв, насамперед нафти, природного газу та ядерного палива, що формує залежність від поставок імпортного палива, переважно з РФ, та є інструментом політичного тиску на Україну.

7. Посилення дисбалансів у бюджетній сфері внаслідок зниження доходів за основними дохідними статтями держбюджету, що зумовлено зниженням ВВП і тимчасовою втратою контролю над частиною території країни, та різкого зростання витрат бюджету, детермінованого необхідністю збільшення фінансування оборони країни та девальвацією національної валюти.

8. Негативні очікування суб’єктів ринку банківських послуг унаслідок збереження високого рівня воєнних ризиків, що несе серйозні загрози для всієї банківської системи і має наслідком звуження ресурсної бази банків, посилення ризиків ліквідності й неплатоспроможності фінансових установ, проблеми з їх капіталізацією.

9. Дестабілізація національної грошової одиниці у формі обвальної девальвації, зумовлена посиленням кризових макроекономічних тенденцій і зовнішніх дисбалансів, вкрай обмеженими можливостями НБУ підтримати пропозицію на валютному ринку економічними методами на тлі формування значного дефіциту валютних надходжень та панічних настроїв населення.

10. Неконтрольоване зростання рівня цін, зумовлене девальвацією обмінного курсу гривні, зупиненням роботи багатьох підприємств у зоні бойових дій, підвищенням адміністративно регульованих цін на тлі посилення інфляційних очікувань.

11. Значне зростання державного та гарантованого державою боргу, що посилює ризики виникнення дефолту внаслідок неспроможності його обслуговування в майбутньому[9].


РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

3.1 Пріоритетні напрямки  політики національної безпеки України

Одним з найважливіших напрямків удосконалення стану економічної безпеки є пошук додаткових шляхів збільшення доходів для фінансування оборонного комплексу, в умовах жорстких фінансових обмеженнь. Зокрема:

  1.  Доцільно детально проаналізувати можливості щодо збільшення ефективності господарської діяльності ЗСУ, а також отримання доходів щодо продажу надлишкового майна.
  2.  Провести широку емісію цінних паперів, на зовнішніх ринках з тим, щоб союзні країни мали змогу також фінансово підтримати Україну в справі модернізації армії.
  3.  Запровадити комплекс податкових пільг, що вивільнять фінансові ресурси для ЗСУ і для підприємств ОПК. Зокрема, доцільно розглянути можливість: запровадження нульової ставки ПДВ на постачання товарів та послуг, що закуповуються державою з метою забезпечення поточної діяльності та модернізації ЗСУ і ОПК; запровадження підприємствам ОПК інвестиційної пільги з податку на прибуток в частині інвестицій в обладнання і НДДКР; упровадження податкових пільг для установ, що забезпечують підготовку висококваліфікованих кадрів в оборонній промисловості для забезпечення розвитку вітчизняного ОПК у довгостроковій перспективі; звільнення від сплати мита на ввезення технологічного обладнання та компонентів, що використовуються в ОПК та не виробляються в Україні.

4. Розширення практики надання державних гарантій за кредитами банків для підприємств ОПК. Можливість отримання державних гарантій має надаватися автоматично для підприємств всіх організаційно-правових форм.

  1.  Розробка та/або закупівля електронних систем управління та оперативного забезпечення збройних сил. Зокрема застосування електронних баз і систем обліку військової номенклатури за видами озброєнь для цілей логістики та забезпечення військ.

6. Використання потенціалу міжнародного співробітництва (транснаціональні оборонні компанії, крім російських). Це передбачає створення спільних військових підприємств чи об’єднання на базі українських підприємств зусиль державного замовлення, існуючих виробничих потужностей і новітніх іноземних технологій, що не виробляють (чи вироблення яких носить тривалий характер) щодо виготовлення нових зразків озброєння і техніки для ЗСУ та інших країн [15].

Наступним напрямком удосконалення стану економічної безпеки – є оптимізація соціально-класової структури населення України, на основі позитивних якісних змін у рівні життя всього населення, яка може здійснюватися за допомогою:

- зменшення бідності на основі скорочення безробіття, підвищення розмірів соціальних виплат та допомог у поєднанні із забезпеченням їх адресності та поліпшення житлових умов соціально уразливих верств населення;

- забезпечення передумов для виходу з рангу бідних та входження до середнього класу осіб, які мають високий рівень освіти та кваліфікації, належний соціальний статус, але не відносяться до середнього класу за критерієм доходу та матеріального стану і тому класифікуються більшістю вітчизняних науковців як представники базового прошарку населення. Розширення представників середнього класу в Україні за рахунок потенційно середнього прошарку населення - найманих працівників високої, вищої та найвищої кваліфікації, питома вага яких в структурі середнього класу країн з розвиненою економікою досягає 40-45% населення, є стратегічним напрямком державної політики доходів населення в Україні.

- вирішення проблеми оптимізації співвідношення між зростанням заробітної плати та продуктивності праці за допомогою механізму соціального партнерства, в процесі реалізації якого у колективних договорах підприємств закріплюються взаємні зобов'язання працівників та роботодавця щодо встановлення співвідношень приросту заробітної плати та продуктивності праці або обсягів виробленої продукції [19].

Ще одним напрямком удосконалення стану економічної безпеки є детінізація економіки України. Масштаби тінізації економіки залишаються наближеними до критичного рівня, який, за оцінками експертів, сягає 40. Неформальна зайнятість та тінізація заробітних плат є ризиком стабілізації державного бюджету та досягнення цілей реформування системи пенсійного страхування. Серед основних напрямів детінізації оплати праці, які нині широко дискутуються, можна виділити наступні: зменшення навантаження на оплату праці податками та страховими внесками; перерозподіл розмірів страхових внесків між працюючим та роботодавцем; посилення відповідальності за ухилення від сплати податків та страхових внесків; поліпшення адміністрування податків [17].

1.Перерозподіл обсягів страхових внесків між працівником та роботодавцем. Позитивного ефекту від перерозподілу внесків між роботодавцем та працівником може бути досягнуто лише за умов збереження на існуючому рівні або зменшення розриву між фактичною вартістю трудових ресурсів для роботодавця та фактичним обсягом отриманих коштів для працівника. За таких умов перерозподіл страхових внесків вплине на механізми ціноутворення на ринку праці, а, відповідно, на механізми конкуренції. Як наслідок, роботодавці, які використовують схеми нелегальної оплати праці, будуть змушені підвищувати заробітну плату, або легалізувати її .

2.Запровадження «періоду очікування» для осіб, які не сплачували страхові внески до пенсійної системи. Це підвищення віку виходу на пенсію для осіб, які не сплачували внески до пенсійної системи, або сплачували їх не у повному обсязі. Низький рівень податкової культури, пов’язаний з відсутністю у суспільстві норм і стандартів поведінки щодо дотримання законодавства та сплати податків і страхових внесків, значною мірою зумовлений безкарністю правопорушень у цій сфері. Запровадження «періоду очікування» частково подолає практику відсутності санкцій за недотримання норм законодавства.

3.Посилення відповідальності за ухилення від сплати податків і страхових внесків та поліпшення їх адміністрування. Відсутність етичних норм щодо сплати податків та страхових внесків у суспільстві має компенсувати запровадження жорстких санкцій за порушення законодавства у сфері оплати праці. Запровадження карної відповідальності за невиплату заробітної плати, у свій час, позитивно вплинуло на динаміку заборгованості з виплати заробітної плати. Штрафні санкції за порушення законодавства про працю в Україні є найнижчими в Європі. Тому підвищенню ризикованості та вартості використання тіньових схем оплати праці сприятимуть:

4.Збільшення штрафних санкцій за ухилення від оформлення трудових відносин між працівником та роботодавцем; запровадження карної відповідальності посадових осіб роботодавця за не оформлення трудових відносин з працівником; розширення повноважень Інспекції з питань праці щодо здійснення перевірок додержання законодавства про оплату праці [19].  

3.2 Рекомендації щодо подолання загроз національним інтересам України

Як свідчить світовий досвід, будь-яка криза – це водночас шанс на перебудову та оновлення. Головне завдання – ефективно скористатися ним для розбудови України як цілісної незалежної економічно розвиненої держави. План Маршалла, за допомогою якого повоєнній Європі досить швидко вдалося вийти з економічного «піке» та відродити свій виробничий потенціал, є прикладом дієвої й успішної економічної програми, втіленої в життя. На таку ефективну економічну програму, здатну вирішити вкрай складні економічні завдання, є зараз суспільне замовлення в Україні.

Сучасні події в Україні нагадує тодішню ситуацію в Європі – така сама макроекономічна та фінансова нестабільність, зруйнована економіка і промисловість, глибоке падіння виробництва внаслідок безвідповідальної економічної політики в державі у попередні роки та воєнних дій на сході країни, відсутність у країні фінансового ресурсу для інвестицій, значне боргове навантаження тощо[8].

Сьогодні Україна зіштовхується з новими проблемами, які не можуть бути вирішені у стандартний спосіб, зважаючи на безпрецедентну агресію РФ, яка має не лише воєнний, але й економічний та енергетичний характер.

Тому потрібно не тільки запропонувати реформи, які дозволять економіці швидко вийти з кризи, але й ефективно реалізувати їх. Адже процеси реформування, започатковані ще з набуттям Україною незалежності, гальмувалися з різних причин, і тому, навіть не маючи воєнних дій на своїй території, Україна за підсумками 2014 р. так і не змогла вийти на докризові показники розвитку. У поточному році внаслідок загальної дестабілізації економіки та бойових дій на сході країни показники розвитку базових галузей економіки погіршилися ще більше.

Стратегічне завдання реформування економіки полягає в тому, щоб запропонувати такі напрями й заходи державної політики, які дозволять швидко й на зовсім іншому технологічному рівні відродити вітчизняне виробництво, модернізувати реальний сектор як основу економічного зростання, запровадити нові технології, сучасні технічні рішення та інновації, які виведуть Україну на якісно новий технологічний рівень, допоможуть швидко подолати наслідки економічної кризи та війни і забезпечити такі темпи економічного розвитку, які дозволять їй дійсно приєднатися до Європи, а не стояти весь час на порозі Європейського дому. Саме таке бачення стратегічного курсу країни закладене у блоці економічних реформ Стратегії сталого розвитку України на період до 2020 року, мета якої – європейські стандарти життя та гідне місце України у світі.

Паливно-енергетичний комплекс. Програма енергонезалежності держави визначена одним із пріоритетів Стратегії сталого розвитку України на період до 2020 року та передбачає масштабне реформування енергетичної сфери держави за такими пріоритетними напрямами.

1. Актуалізація положень Енергетичної стратегії України з метою забезпечення виконання міжнародних зобов’язань України, а також зважаючи на загрози енергетичній безпеці, пов’язані зі збройною агресією РФ. Потребують оновлення показники оцінки рівня енергетичної безпеки та їх критичних значень з урахуванням сучасних загроз і ризиків. Необхідно затвердити оновлену Енергетичну стратегію України, яка визначатиме довгострокові пріоритети енергетичної політики України з урахуванням євро інтеграційного вибору нашої держави, зафіксує основні принципи державного управління у цій сфері та визначить механізми концентрації зусиль суб’єктів різних форм власності для забезпечення сталого функціонування та розвитку енергетичного сектору на довгострокову перспективу.

2. Удосконалення нормативно-правової бази, забезпечення простоти її застосування та обов’язковості виконання учасниками ринку.

В умовах глобальних викликів, пов’язаних із загостренням міжнародної конкуренції, створенням регіональних інтеграційних об’єднань та поглибленням кризових явищ у світовій економіці, основним напрямом розвитку економіки України, який сприятиме підвищенню рівня економічної безпеки в галузі зовнішніх відносин є процес інтеграції України з ЄС. На даному етапі основна мета зовнішньоекономічної політики України полягає в усебічному сприянні розвитку економіки, який забезпечить досягнення до 2020 р. такого соціально-економічного стану, який дозволить виконати усі встановлені вимоги (Копенгагенські критерії) і подати заявку стосовно повного членства України в ЄС. Це має відобразитися в новій Концепції зовнішньоекономічної політики України. Головними елементами стратегії зовнішньоекономічної політики є такі завдання:

1. Сприяння відновленню та диверсифікації експортних позицій українських підприємств.

2. Модернізація державної експортної політики, спрямована на створення ефективної системи фінансування експортної діяльності.

3. Розвиток співпраці з ЄС на регіональному рівні. Перехід на новий рівень управління транскордонними процесами, адаптація його до стандартів ЄС та, в перспективі, умов членства України в Євросоюзі вимагає від Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, обласних адміністрацій та обласних рад перегляду та внесення відповідних змін до чинних нормативних актів України на предмет їх узгодженості з ратифікованими міжнародними нормативними актами. Зокрема це стосується законів України «Про транскордонне співробітництво», «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування», «Про стимулювання розвитку регіонів», «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Фінансовий сектор. Нинішня криза продемонструвала структурну вразливість економіки України та нестійкість її фінансової системи. Основною передумовою переходу від депресії до зростання є забезпечення фінансової безпеки як такого стану економічної системи, за якого потреби суб’єктів господарювання у фінансових ресурсах для ефективної економічної діяльності повністю задоволені, відхилення системи від рівноваги внаслідок екзогенних або ендогенних впливів лежить у заданих межах, і вона здатна самостійно повернутися в режим рівноваги. Тому фінансова система потребує реформування за такими пріоритетними напрямами[20]:

1. Реформування податкової системи, забезпечення відповідності податкової політики цілям соціально-економічного розвитку.

2. Реформування бюджетно-боргової політики з метою узгодження цілей забезпечення видатків споживання і видатків розвитку, підвищення ефективності використання бюджетних коштів, забезпечення боргової безпеки й переходу від пасивного залучення коштів на фінансування дефіциту бюджету до системного управління боргом.

3. Стабілізація стану банківської системи на основі забезпечення прозорості регулюючих дій НБУ та підвищення довіри до банків.

4. Підвищення якості регулювання фінансової системи відповідно до європейських стандартів надання фінансових послуг, створення дієвих механізмів її захисту і зниження впливу кризових явищ на учасників фінансового ринку.

Дерегуляція та розвиток підприємництва. Системні перетворення у сфері розвитку підприємництва й дерегуляція потребуватимуть «перезавантаження» механізмів існуючої регуляторної політики, що дозволить Україні сформувати привабливе бізнес-середовище, гарантувати свободи підприємництва та підвищити конкурентоспроможність економіки. Досягнення намірів України до 2020 р. увійти в ТОП-20 рейтингу легкості ведення бізнесу Світового банку вимагає трансформації державної політики за такими напрямами[16].

1. Підтримка підприємницької діяльності у спосіб формування конкурентних умов та усунення проявів дискримінації у створенні й веденні бізнесу, заохочення підприємницької активності, зокрема розвитку малого й середнього бізнесу:

2. Спрощення ведення господарської діяльності з метою розширення масштабів виробництва та зайнятості, насичення ринків товарів і послуг:

3. Створення дієвої системи адміністрування й нагляду у сфері підприємництва як інструменту підтримки бізнесу, встановлення довіри між учасниками ринку:

Інвестиційно-інноваційна політика. Завдання переходу до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку як базової передумови подальших економічних реформ залишається одним зі стратегічних пріоритетів економічної політики України. Реалізація системних реформ з удосконалення інституційного середовища інвестиційної діяльності та програми залучення інвестицій має забезпечити надходження в українську економіку протягом 2015–2020 рр. 40 млрд дол. США ПІІ, що вимагає посилення заходів інвестиційно-інноваційної політики за такими напрямами:

1. Формування сприятливого інвестиційного клімату, запровадження механізмів стимулювання інвестиційної діяльності.

2. Запровадження вдосконалених механізмів грошово-кредитного, фіскального, організаційно-управлінського регулювання з метою розширення джерел формування інвестиційного ресурсу підприємств.

3. Реалізація системи заходів щодо стимулювання структурної перебудови економіки на інноваційних засадах.

ВИСНОВКИ

Ключовим критерієм ефективності державної стратегії будь-якої країни є національна безпека, яку ми розглядаємо, згідно з концепцією національної безпеки України як “стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз”, які спричиняються впливом екзогенних та ендогенних чинників . Оскільки матеріальною основою функціонування суспільства є продуктивні сили, а базисом суспільних відносин є виробничі відносини, то національна безпека будь-якої держави у стратегічному плані опирається, передусім, на економічний потенціал, який постає у вигляді економічної безпеки.

Економічна безпека – це складна багатофакторна категорія, яка характеризує здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою задоволення на визначеному (показниками економічного розвитку) рівні потреб власного населення і держави, за-безпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовому господарстві, протистояння дестабілізуючій дії внутрішніх і зовнішніх чинників, які спричиняють загрозу стабільному розвитку країни.

Світовий досвід свідчить, що саме досягнення високого рівня економічної безпеки є гарантом незалежності країни, умовою стабільного, ефективного й гармонійного розвитку суспільства, вітчизняної економіки і держави. Це пояснюється тим, що економіка являє собою одну з життєво важливих сторін діяльності суспільства, держави й особистості, тому поняття національної безпеки неможливо розкрити без оцінки життєспроможності економіки, здатності протистояти можливим зовнішнім та внутрішнім загрозам. Виходячи з цього, зрозуміло, що забезпечення економічної безпеки належить до найважливіших національних пріоритетів .

З часу отримання державної незалежності Україна будує власну систему національної безпеки на основі загальновизнаних норм міжнародного права. Це дозволило Україні визначитися зі своєю європейською цивілізаційною ідентичністю та започаткувати на цій основі складний і суперечливий процес трансформації суспільства і держави,системи національної безпеки.

Економічна безпека органічно включена до системи державної безпеки, разом з такими її складовими, як забезпечення надійної обороноспроможності країни, підтримка соціального миру в суспільстві, захист від екологічних негараздів – все взаємопов’язане, і один напрямок доповнює інший: не може бути воєнної безпеки при нестабільній та неефективній економіці, як не може бути ні воєнної безпеки, ні ефективної економіки в суспільстві, де панують соціальні конфлікти і війни.

Негативні тенденції в розвитку економіки України, яка ще з ІІ півріччя 2012 р. поступово занурювалася в рецесію, у 2014 р. поглибилися. ВВП країни скоротився на 1,1 % у І кв., на 4,6 % – у ІІ кв. та на 5,1 % – у ІІІ кв. порівняно з відповідними періодами 2013 р.

Погіршення показників викликане передусім веденням воєнних дій на сході України, анексією Російською Федерацією Криму і проведенням нею агресивної політики щодо України – використання енергоресурсів як важеля геополітичного впливу на Україну, навмисного руйнування усталених економічних зв’язків, припинення проектів міжнародного співробітництва.

Також погіршення зовнішнього попиту, несприятлива кон’юнктура на світових ринках вітчизняного експорту, запровадження низки зовнішньоторговельних обмежень з боку країн – членів Митного союзу разом із фактичною відсутністю дієвих реформ в Україні в попередні роки, спрямованих на стимулювання модернізаційних зрушень і поліпшення макроекономічних балансів, поглиблювали кризові процеси в економіці.

Підсумовуючи аналіз показників економічної безпеки, чинників і критеріїв, які її визначають, зазначимо, що стратегія економічної безпеки повинна визначати такі основні пріоритети економічної політики держави:

1. Пріоритетним національним економічним інтересом України має стати її енергетична незалежність, якої можна досягти шляхом створення альтернативної нинішній моделі енергетичної безпеки. Створення альтернативної системи постачання нафти і газу забезпечить нашу державу незалежними джерелами енергоресурсів.

2. Пріоритет національних економічних інтересів у фінансовій, банківський і грошовій сферах. Державна підтримка банківського сектора, виходячи виключно з національних економічних інтересів. Подальше покращання ділового клімату, інституційної, фінансової інфраструктури, що підтримує приватні інвестиції. Це суттєво для отримання вигод від вступу до СОТ і забезпечення підвищення продуктивності на рівні підприємств.

3. Розвиток вітчизняного підприємства, національного малого і середнього бізнесу, приватної власності. Фіскальна політика України повинна бути переорієнтована на значніші державні капіталовкладення при збереженні фінансової дисципліни шляхом використання макроекономічного механізму, що сприяє зростанню. Окрім того, Україна має посилити зусилля, спрямовані на реалізацію середньострокового бюджетування і покращання якості послуг, що надаються в державному секторі.

4. Важливим національним інтересом є здійснення кадрової політики: в уряді, на підприємствах ключові позиції мають зайняти національно свідомі та високоосвічені фахівці.

5. Визнання пріоритетним у зовнішньоекономічній політиці західного вектора. Унаслідок свого географічного розташування і розмірів Україна належить до Центральноєвропейського, Чорноморського та Східноєвропейського регіонів, а її територія є інтегруючою між їх складовими частинами. Проте за інерцією політичного мислення, Україну відносять до пострадянського простору. Її специфічне геостратегічне та геополітичне положення, у контексті глобальних тенденцій розвитку світових подій, вимагає від української сторони зваженої і далекоглядної зовнішньоекономічної політики. Україні слід докласти більших зусиль для поширення результатів економічного зростання на засадах справедливості, усунути розрив у розвитку людських ресурсів між нашою державою і країнами ЄС. Зокрема, підвищити якість систем освіти та охорони здоров’я, покращити адресність систем соціального захисту бідних та економічно вразливих категорій населення.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Дацків Р.М. Економічна безпека у глобальному вимірі //Актуальні проблеми економіки. – 2012. - №7(37). – С. 14-15
  2.  Пендюра М. М. Національна безпека України в контексті сучасних європейських геополітичних трансформацій : дис. канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / М. М. Пендюра. – К., 2011. – С.26
  3.  Власюк О. С. Теорія і практика економічної безпеки в системі науки про економіку / О. С. Власюк ; Нац. ін-т пробл. міжнар. безпеки при РНБО України. – К., 2012. – С.48.
  4.  Наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо розрахунку рівня економічної безпеки України» від 29.10.2013 № 1277 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://cct.com. ua/2013/29.10.2013_1277.html
  5.  Маляренко Т.А. Економічна безпека: навчально-методичний посібник – Донецьк: ДонДУУ, 2012. – С.12-18 .
  6.  В. Петрушевська ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ:ЗМІСТ І КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАГРОЗ// Збірник наукових праць. – 2013. – Вип. 32- С.21-28
  7.  Білорус О. Г. Глобальні тенденції розвитку та трансформації геополітичних і геоекономічних стратегій // Науковий вісник Дипломатичної академії України. — 2014. — Вип. 18 — С. 50—61
  8.  Горбулін В. П., Власюк О. С., Литвиненко О. В. Аналітична доповідь Національного інституту стратегічних досліджень до позачергового Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у сфері національної безпеки». – К. : НІСД, 2014.
  9.  Про основи національної безпеки України [Електронний ресурс] : Закон України № 964-IV від 19.06.2003 р.( ред. від 05.03.2015) — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
  10.  Качинський А. Б. Індикатори національної безпеки: визначення та застосування їх граничних значень: монографія / А. Б. Качинський. – К.: НІСД, 2013. –С. 104
  11.  Отенко І. П., Іващенко Г. А., Воронков Д. К. / Складові економічної безпеки України та методика їх оцінювання -2013.- С.7-14
  12.  Державний та гарантований державою борг України за станом на 31.12.2013 // Міністерство фінансів України. - [Електронний ресурс] - Режим доступу :http://www.minfin.gov.ua/.
  13.  Офіційна сторінка Державної служби статистики України — [Електронний ресурс] — Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua
  14.   Витрати і ресурси домогосподарств України у ІV кварталі 2013 року (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України): статистичний бюлетень / Державна служба статистики України. – С.146
  15.  Щодо шляхів оптимізації використання оборонних видатків в Україні. Аналітична записка // Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. -2013- [Електронний ресурс] - Режим доступу:http://www.niss.gov.ua/articles/783/.
  16.  Офіційна сторінка Світового Банку — [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://data.worldbank.org
  17.  Т. А. Тищук, Ю. М. Харазішвілі, О. В. Іванов; за заг. ред. Я. А. Жаліла./ Тіньова економіка в Україні: масштаби та напрями подолання: аналіт. доп. /  – К. : НІСД, 2014. – C. 96 .
  18.  Doing Business 2013 – Measuring Business Regulations (Doing Business in Ukraine) - [Електронний ресурс]. / Режим доступу: http://www.doingbusiness.org/data/exploreeconomies/ukraine.
  19.  Федірко Н. Державне регулювання диференціації доходів населення та його вплив на формування соціально-класової структури в Україні / Н. Федірко // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2014. – № 4 (12). – С. 354–364
  20.  Тимошенко О. В. Основні напрями зміцнення фінансової безпеки України // Науковий вісник НЛТУ України. – 2014. – Вип. 23. – С. 81 – 87



 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

58562. Тема революции и любви в творчестве В. Маяковского 3.98 MB
  Цель: дать представление учащихся о любовной лирике Маяковского и о теме революции в творчестве поэта; познакомить их с фактами биографии Маяковского...
58563. Чергування о, е з і у коренях слів 62 KB
  Мета: На основі практичних вправ ознайомити учнів із чергуванням голосних у словах спільнокореневих слів; закріплювати знання про будову слова; розвивати вміння зіставляти узагальнювати; формувати навички самостійної роботи з підручником...
58564. Про що розповідає музика 57.5 KB
  Робота над вивченням нової пісні. Показ пісні з попередньо поставленим запитанням. Поміркуйте чи трапляється влітку те що описане в цій пісні. Аналіз пісні Яка ця пісня за характером веселаграйливасвітла В якому темпі виконана жваво.
58565. Музичний дощик 239 KB
  Навчальна: Розучування пісні Ой єсть в лісі калина слухання та розучування пісні Іди іди дощику слухання В.Слухання пісні Іди іди дощику Вчитель: Одним із музикантів у природі є дощик. озучування пісні Іди іди дощику...
58566. Урок музики та позакласна музично-виховна робота в сільській школі 81.5 KB
  Фольклор і пов’язана з ним система музичних знань умінь і навичок учнів мають визначати основний зміст роботи вчителя музики сільської школи забезпечувати принципи структурної єдності музичного виховання і освіти на етапах: учбовий матеріал – діяльність вчителя – його художньоестетична орієнтація; 2. Проведення в рамках шкільного уроку музики комплексного вивчення музичних та літературних фольклорних джерел з метою формування в учнів міцних асоціативних зв’язків між народною музикою літературою і образотворчим мистецтвом;...
58567. Музичний мультфільм конспект уроку 51.5 KB
  Виконання пісні за допомогою графічного зображення Прослухаємо слова пісніа потім будемо рухати сніжинку. Прослухаємо слова Буде ковзанка весела бпроплескати ритмоскладами Проговоримо слова.
58568. Музичні звуки: голосні та тихі. Розучування пісні «Півникове горе». Слухання музики: Дмитра Кабалевського «Сурмач і луна», Петра Чайковського «Баба-яга» 46.5 KB
  Діти називають правила: Сидіти під час співу потрібно рівно руки тримати на колінах; Дихання набираємо спокійно наче нюхаємо квіти не піднімаючи плечей; Розподіляємо повітря так щоб його вистачило на всю музичну фразу; Під час співу слухаємо своїх товаришів не викрикуємо прислухаємось до звучання інструмента; Голосні звуки співаємо округлено виразно чітко. Давайте заспіваємо звук соль.Я граю і співаю Повторюємо разом тільки співаємо протяжно і рівним звучанням. Я граю і співаю Також співаємо дзвінко і протяжно.
58569. ТЕОРІЯ Й МЕТОДИКА МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ ШКІЛ АДИГЕЇ 550.5 KB
  Учителеві варто визначати пізнавальну цінність кожного твору й звязувати це з конкретними завданнями музичного навчання й виховання, що дозволить знайти методично вірні шляхи подачі музичного матеріалу на уроці.