90817

Модернізація змісту спеціальної освіти на сучасному етапі розвитку України

Лекция

Педагогика и дидактика

Суть нинішнього періоду полягає, на наш погляд, в тому, що він носить перехідний період. Його часова протяжність залежить від багатьох факторів і сьогоднішня спеціальна школа переживає один із самих складних періодів в своїй історії. Що ж необхідно зберегти від школи вчорашньої? І чи необхідно щось зберігати?

Украинкский

2015-06-11

41.26 KB

9 чел.

10

Лекція 4

Тема. Модернізація змісту спеціальної освіти на сучасному етапі розвитку України

Мета. Ознайомити студентів з оновленим змістом спеціальної освіти  в Україні.

План

  1.  Основні ознаки системи спеціальної освіти нового типу.
  2.  Інклюзивна освіта – нова форма освіти для дітей з особливими потребами.
  3.   Законодавча база інклюзивної освіти.

Література

  1.  Колупаєва А.А. Інклюзивна освіта: реалії та перспективи: Монографія. ‒ К.: "Самміт-книга", 2009. ‒ 272 с. іл. ‒ (Серія "Інклюзивна освіта").
  2.  НАУКОВИЙ ЧАСОПИС НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 19. Корекційна педагогіка та психологія. Зб. наукових праць. Матеріали Міжнародної наукової конференції "Тенденції розвитку корекційної освіти в Україні" – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2008. – № 11, – 380с.
  3.  Основи спеціальної дидактики / за ред.. доктора пед. наук, професора І.Г. Єременка – 2-е вид. – К.: Рад. школа, 1986. –  200 с.
  4.  Спеціальна педагогіка: Понятійно-термінологічний словник /за ред.. академіка В.І. Бондаря. – Луганськ: Альма-Метр, 2003. – 436.
  5.  Основы специальной психологии: Учеб. пособие. для студ. сред. пед. учеб. заведений / Л.В. Кузнецова, Л.И. Переслени, Л.И. Солнцева и ДР.; Под ред. Л.В. Кузнецов ой. – 2-е изд., стер. – М.: Издательский центр «Академия», 2005. – 480 с.
  6.  Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: Зб. наукових праць. – К.: Університет "Україна", 2004. – 448.
  7.  Науково-практичний журнал "Корекційна педагогіка". Вісник Української асоціації корекційних педагогів. – 2007 – №1.
  8.  Коваль О. Інклюзивна освіта дітей з особливостями психофізичного розвитку// Теоретичні питання культури, освіти та виховання. - К., 2004. - Вип.28. - С.130-135.
  9.  2. Луцько К. Освіта осіб з особливостями слуху у зв'язку з їхньою інтеграцією в суспільство// Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство.-К.,2000.-С.64-66.
  10.  3. Сучасні тенденції розвитку спеціальної освіти (Українсько-канадський довід): Матеріали міжнародної конф., Київ, 25-26 травня 2004р./ За ред.: В.І. Бондаря, Р. Петришина. - К.: Наук. світ. 2004. - 200 с.
  11.  4. Якубовська P. І. Соціально-педагогічні аспекти проблеми навчання глухих дітей // Інтеграція аномальної дитини в сучасній системі соціальних відносин. - К., 1994. - С.222-224.

Основні ознаки системи спеціальної освіти нового типу

Нині на міжнародному рівні виникають дискусії на актуальні проблеми виховання та навчання дітей з психофізичними порушеннями. Для всіх країн першочерговими є завдання підвищення якості психолого-педагогічної допомоги означеної категорії дітей, створення служб раннього виявлення і ранньої допомоги (ранньої інтервенції), забезпечення інклюзивної освіти, організація і підготовка спеціалістів, які будуть працювати в нових умовах і в новій системі цінностей.

Наразі всі існуючі системи спеціальної освіти в останні десятиріччя ХХ століття відчули необхідність принципових змін і реформацій. Країни Східної Європи, в тому числі держави бувшого СРСР, вийшли на етап модернізації систем спеціальної освіти в другій половині 90-х років ХХ століття. Ми є свідками а разом і учасниками формування нового типу відношення держави і суспільства до інвалідів; за нашою безпосередньою участю формується принципово інша система спеціальної освіти.

Думаючи про реформу спеціальної освіти насамперед необхідно розробити і науково обґрунтувати механізми стійкого розвитку системи спеціальної освіти. Можна передбачити, що модернізація означеної системи полягає в удосконаленні і певних змінах системи яка на часі перетворень в країні, тобто існуючої системи, побудованої. На наш погляд це просто неможливо в контексті тих соціально-політичних і економічних перетворень і наша система спеціальної освіти переглядається за іншою шкалою.

Суть нинішнього періоду полягає, на наш погляд, в тому, що він носить перехідний період. Його часова протяжність залежить від багатьох факторів і сьогоднішня спеціальна школа переживає один із самих складних періодів в своїй історії. Що ж необхідно зберегти від школи вчорашньої? І чи необхідно щось зберігати? Однозначної (вичерпної) відповіді на сьогодні ми дати не можемо, але чітко виокреслена часом необхідність побудови системи спеціальної освіти нового типу, системи яка б відповідала вимогам  міжнародних конвенцій.

Можна назвати основні характерні ознаки системи спеціальної освіти нового типу:

– охоплення освітою всіх без виключення дітей з психофізичними порушеннями розвитку;

вільний вибір форми організації освіти, типу навчального закладу;

– рання діагностика і своєчасне визначення соціальних освітніх потреб дитини і сім’ї;

– спеціалізований освітній стандарт, який повинен передбачати відповідний освітній рівень дитини і його досягнення в області освітньої компетенції;

– створення освітніх закладів комбінованого типу, а звідси професіональний супровід дитини-інваліда, консультації для батьків, вчителів масових шкіл;

  1.  підготовка спеціалістів, які сприймуть нову систему.

В Україні підготовка спеціалістів повинна здійснюватися відповідно до вимог суспільства. Але ми з вами з’ясували, що нині перехідний етап реформування спеціальної освіти і за ним необхідна структурна, змістовна масштабна реконструкція існуючої системи. Курс означений, але не всі учасники процесу однаково розуміють стратегію і тактику модернізації. Тривалий час ми працювали без Закону про освіту осіб з психофізичними порушеннями. В таких умовах вкрай важлива позиція відповідних Міністрів і відомств. Підготовка спеціалістів для корекційної роботи (в повному розумінні) це не значить відкриття дефектологічних факультетів в кожній області, місті, не маючи при цьому жодного спеціаліста вищої школи. І це звучить безпідставно.

Якщо сказати об’єктивно, то фактично відсутня концепція удосконалення системи спеціальної освіти. Хоча Інститут корекційної педагогіки та психології в тісній співпраці з Інститутом спеціальної педагогіки на основі наукових досліджень визначені відповідні напрямки реалізації цього процесу, але здійснювати його буде досить складно, враховуючи неординарні умови, а саме: з одного боку ми вимушені підтримувати функціонування нині діючою системи; з другого боку – паралельно виокреслювати принципово іншу, нову. В цьому і полягає вся складність модернізації.

Перший напрямок – це надбудова нового базиса-системи ранньої допомоги. Забезпечення особливих освітніх потреб в ранньому віці може попередити виникнення труднощів на першому етапі шкільного навчання. Науково обґрунтована і виважено організована рання комплексна корекція відкриває для значної частини дітей входження в загальний освітній процес на більш ранньому етапі вікового розвитку. Тому в зміст підготовки спеціалістів в вищій школі одним з курсів є рання психолого-педагогічна діагностика і корекція порушень. Для ефективного впровадження підходів до модернізації спеціальної освіти є, на наш погляд, по-перше, виокреслення єдиної державної системи виявлення дітей з психофізичними порушеннями і комплексної допомоги їм; по-друге, впровадження технологій диференціальної діагностики і, по-третє, визначення змісту і форм професійного супроводу сімей де є діти з особливими потребами.

Постає питання, чи є необхідність в таких модернізаціях і що говорять статистичні дані? За офіційними даними за останні десятиріччя зростає кількість дітей з психофізичними порушеннями розвитку: на 100 дітей віком до 3-х років в 80-і роки приходилося 9 таких дітей, то сьогодні - 15. Середньостатистичні дані Європейські, наприклад дітей з аутизмом – це 4-6 на 10 тис. В США. Клінічна практика дитячих неврологів і психіатрів засвідчує, що захворювання нервової системи у дітей перших років життя проявляється в тісному взаємозв’язку неврологічних і психічних симптомів, які носять дифузний, транзиторний характер і, як правило, у таких дітей провідним синдромом в ранньому віці є затримка психомоторного і мовленнєвого розвитку, які проявляються в дисоціації і дисгармонічності розвитку окремих психічних функцій.

Нам представляється, враховуючи досвід зарубіжжя, служба ранньої допомоги повинна стати однією з ланок загальної нової системи спеціальної освіти. Завдання на цьому етапі – максимально широке обстеження дітей з порушеннями розвитку на ранніх етапах онтогенезу, а це до певної міри попередження вторинних відхилень. Спеціалісти разом з родинами зможуть продуктивно використовувати сензитивні періоди становлення вищих психічних функцій для ефективної корекції. Необхідно відмітити один з досить важливих аспектів, який в нинішній, існуючій системі практично був виключеним – активна участь в процесі корекції батьків дитини, і в свою чергу до такої роботи повинні бути підготовлені спеціалісти, тобто до консультацій членів родини дитини та і їх професійного супроводу. А це окремі напрямки наукових досліджень.

Вивчаючи досвід країн США, Канади, Нідерландів, Великої Британії, країн ближнього зарубіжжя Україні, на наш погляд необхідна організація державних служб комплексної діагностики і корекції дітей раннього віку. Такі служби створюються і ефективно функціонують в країнах Балтики, Білорусі, Росії та країнах Заходу.

Другий напрямок модернізації – це освітня і соціальна інтеграція означеної категорії дітей в систему масової освіти. Науковці багатьох країн світу Польщі, Словакії, Нідерландів, Канада і ін. на сьогодні визначають цю тенденцію як провідну ланку сучасної спеціальної освіти. Однозначно така форма спеціальної освіти не лише визнається науковцями, корекційної освіти України, а, ми переконані, що вона повинна одержати державний статус. Знову постає питання підготовки спеціалістів для відповідної професійної діяльності як корекційних педагогів так і практичних психологів (спеціальних). Якщо в плані підготовки проблема не стоїть так гостро, то з визначенням посади корекційного педагога в масовій інтеграційній школі (для надання допомоги дітям) проблема залишається відкритою. Але ті зрушення, які в Україні є з цієї проблеми можна визнати як позитивні. Стверджувати нині про тотальну інтеграцію дітей з психофізичними порушеннями просто не реально за таких причин: ми назвемо основні, по-перше, суто економічні, якщо вважати, що інтеграція це не просто перехід дитини-інваліда в масову школу.

З цього приводу висловився представник ЮНЕСКО Х. Ольсен, що якщо фінансування не здійснюється в повному обсязі, то ідея інтеграції навряд чи може бути взагалі реалізована; ну, наприклад, в Великій Британії на допомогу дітям та сім’ям (де вони виховуються) з аутистичним синдромом, виділяється державою 1 млрд. фунтів стерлінгів лише на одну категорію; по-друге, за нашими переконаннями, повинна бути підведена обґрунтована науково-методична база. Фундаментальна освітня інтеграція, як засвідчує досвід Заходу, на порядок економічно дорожча; по-третє, безумовно, проблему інтеграції необхідно вирішувати, насамперед, з урахуванням рівня розвитку кожної дитини, забезпечуючи інтеграцію на тому етапі розвитку, який буде для неї найбільш ефективним. У зв'язку з цим в Україні започатковано широкомасштабний експеримент в п’яти регіонах України. Він буде здійснюватися науковцями ІКПП ІСП АПН України і науковцями університету Альберта Канади. Весь науково-теоретичний базис організація, та вирішення цієї значущої проблеми здійснюється на рівні Міністерств відповідних державних установ.

І третій напрямок - удосконалення змісту спеціальної освіти. Науковцями Інституту спеціальної педагогіки вже багато підготовлено, і спеціальні освітні заклади працюють за оригінальними програмами і підручниками, підготовлені стандарти спеціальної освіти, підготовлена законодавча база: підготовлений Закон про спеціальну освіту осіб з психофізичними порушеннями. Закон про матеріальне забезпечення, дитини-інваліда і надання допомоги родинам, де вони виховуються. Здійснюється широке впровадження в зміст освіти нових інформаційних технологій. Ці технології в системі спеціальної освіти необхідно розглядати не лише як засіб навчання для дітей з комплексними порушеннями розвитку, такі технології є засобом, який може забезпечити взаємодію їх з оточуючим світом. До такої професійної діяльності повинні бути готові нинішні випускники вищої школи. З 2006 р. нами підготовлений новий зміст підготовки спеціалістів – корекційної освіти, навчальні плани з забезпеченням науково-методичної та матеріальної бази такої підготовки, а саме: нові навчальні плани, програми, підручники і електронні втому числі для вищої школи.

Інклюзивна освіта – нова форма освіти для дітей з особливими потребами

 Покликання педагога полягає у створенні умов для розвитку кожної дитини з урахуванням її можливостей. У сучасному світі значно зросла кількість дітей з порушеннями нормального розвитку: якщо у середині XX ст. 60— 70 % новонароджених були практично здоровими, то сьогодні до 40—50 % дітей мають певну схильність до змін у розвитку. Кількість дітей зі складними розладами розвитку за цей час майже не змінилася (4—5 %), однак значно більше дітей з “межовим”. Їх розвиток може бути наближений до нормального лише за умови правильного виховання і спеціального навчання. До дітей із проблемами розвитку належать діти з порушеннями інтелекту (розумово відсталі); з відхиленнями у пізнавальному розвитку (із затриманням психічного розвитку); з порушеннями слуху; з порушеннями зору; з порушенням опорно-рухового апарату; з порушенням мовлення; з емоційними розладами, у тому числі з раннім дитячим аутизмом (хворобливим станом психіки); з порушеннями поведінки і діяльності; з важкими комплексними порушеннями.

Сьогодні актуальною є проблема впровадження інклюзивної освіти для дітей з особливими потребами на Україні.

„Інклюзія в освітніх закладах очима спеціального педагога" - це звучить цікаво, оскільки питання навчання дітей з інвалідністю стоїть в основному перед персоналом спеціальних закладів освіти. Та завдяки нашому досвіду участі у різноманітних закордонних семінарах, конференціях та стажуванні у Канаді (Alberta Scholarship Programs, www.alis.gov.ab.ca), ознайомлення з переліком документів, з даного питання, нам стало очевидно, що це можливо і необхідно для України. І не лише для розвитку чи реорганізації навчальних закладів для дітей з особливими освітніми потребами, а в першу чергу для зміни суспільної думки про людей з обмеженням життєдіяльності.

На шляху до становлення демократичного суспільства та світових стандартів в освіті почали піднімати питання про існування та забезпечення освітнього компоненту цієї категорії дітей; ознайомлення громадськості із причинами виникнення порушень та соціальними можливостями людей з особливими освітніми потребами. Питання інклюзивної освіти не є новим для України, адже протягом семи років воно розглядалося Академією педагогічних наук, Інститутом спеціальної педагогіки, Інститутом корекційної педагогіки та психології НПУ імені М.Драгоманова, обговорюється депутатами у Верховній Раді та в Уряді України.

Багато статей з питань інтегрованої освіти зустрічається на інтернет сайтах, а саме: www.edu.ua.net та ін. Тут можна отримати консультації фахівців, поради батьків та докладну інформації стосовно цієї проблеми.

Питання інклюзивної освіти порушують провідні науковці: В.Бондар, Л.Горбай, В.Засенко, А.Колупаєва, М.Сварник. Вивчається передовий досвід іноземних фахівців з даного питання (Д.Рассел, М.Родда, Дж.Лупарт). Зокрема з'являються статті у фахових, публіцистичних статтях таких авторів:. А.Богуславська, О.Коваль, К.Луцько, В.Миргородський, І.Філіпенко.

У Львові за останні роки відкрито багато груп компенсуючого типу, класів у загальноосвітніх закладах, де діти з особливими освітніми потребами навчаються в спеціальних класах чи залучаються до класів інтенсивної педагогічної корекції. На базах освітніх закладів розробляються програми соціальної адаптації та індивідуальної роботи з дітьми.

Так, діти з порушенням опорно-рухового апарата навчаються у СШ№ 82, діти з вадами слухового аналізатора у СШ № 95, школа «Світанок» приймає учнів з порушеннями мовлення та зору, школа-дитячий садок «Малюк» набирає.на освітні програми дітей з церебральним паралічем та синдромом Дауна. Існують громадські та приватні заклади, які пропонують навчально-реабілітаційні та корекційно-виховні програми для дітей з особливими освітніми потребами. До їх числа відносимо НРЦ «Джерело», «Созарін», «Надія», «Дивосил».

Педагоги, які працюють у інклюзивних класах зазначають, що прихід дитини з особливими освітніми потребами у клас має свої переваги: у них формується самостійність, самоконтроль, самооцінка; вони мають можливість рівноправного спілкування з однолітками та дорослими, підвищуючи свої комунікативні здібності; діти вчаться долати невдачі, адекватно реагувати на зауваження чи помилки в роботі, навчаються розуміти їх та виправляти. Під час освітнього процесу відбувається корекція пізнавальної сфери. Звичайно вчителю необхідно враховувати особливості та повільніший темп розвитку когнітивних якостей дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Досягнення результатів потребують від вчителя часу, творення нових підходів та впровадження методик. Проте найвагомішим результатом такої співпраці є спілкування між дітьми, формування вмінь, взаємопідтримки, допомоги, створення рольових ігор із залученням «особливої» дитини.

Ми розуміємо острах вчителів та вихователів, які у переповнені групи (класи) набирають дітей з вадами психофізичного розвитку. Виникає багато запитань стосовно організації навчально-виховного середовища, дидактичного забезпечення освітнього компоненту, використання технічного забезпечення, рекомендацій щодо спеціальних методів роботи. Зокрема, педагоги повинні переконувати батьків, які виховують дітей загального розвитку, що перебування однолітків з особливими освітніми потребам не впливатиме негативно на розвиток їх дітей. Виникає питання організації праці, вибору освітніх підходів, самоосвіти, розвитку вміння спілкуватись з дитиною та навчити цьому інших.

Педагог намагається читати літературу, якої не так багато, а щоб її знайти потрібно володіти інформацією про підходи у корекційній освіті та спеціальній психології. Вчитель чи вихователь міг би отримати консультацію та не володіє інформацією про заклади, громадські організації, які працюють у сфері освіти дітей із дизонтогеніями. Вчителі та батьки дітей розуміють, що вкрай необхідною є корекційна психолого-педагогічна підтримка дитини у школі - окремим на період адаптації, іншим -постійно. Але чи це лише проблеми батьків і вчителя, чи усього суспільства?

Проблема у тому, що законодавством не передбачена діяльність «команди фахівців» в умовах загальноосвітнього закладу, тим більше, штатний розклад не забезпечує класи додатковими штатними одиницями: корекційний педагог, спеціальний психолог, помічник вчителя, консультант. Так, у школі є психолог, але що робити якщо він теж уперше зустрівся з такою «проблемою», адже він зазвичай не є обізнаним з питаннями спеціальної освіти та корекційно-реабілітаційної роботи.

Звичайно, можна говорити про те, що за кордоном призначене значне фінансування, яке залежить від глибини та ступеня порушення, зокрема в Канаді (провінція Альберта) кожна дитина отримує певну суму грошей на освітній компонент, які призначаються на корекційно-реабілітаційні програми та навчання в обраній батьками школі. За допомогою цього фінансування в закладах освіти створюються додаткові штатні одиниці, такі як: помічник вчителя, соціальний педагог, окупаційний терапевт, логопед, фахівець, який консультує вчителів та персонал. Адаптується навчальний матеріал, складаються індивідуальні навчальні плани, відбувається технічне забезпечення, створюються спеціальні робочі місця для дітей з освітніми потребами та руховими порушеннями, закупляються комп'ютери із спеціальними клавіатурами, голосовими програмами, акустичні підсилювачі голосу, спеціальні мишки (свідчі), насадки на ручки, олівці, підкладки під зошити, лупи для збільшення тексту, і інше.

Крім того, діти і їх батьки отримують підтримку громадських та негромадських організацій (розважальні гуртки, спортивні клуби, юридична допомога, соціальна підтримка, літні табори). Допомагає педагогам велика кількість друкованих видань, які містять інформацію про організації, що займаються підтримкою, консультуванням, наданням послуг. Він має право просити допомогу в професора з університету чи коледжу. Запрошує їх на консультації, записується на навчальні курси в університет, робить запит в Інтернеті. Такий спосіб отримання необхідної інформації вважається нормальним, адже вчителі загальноосвітніх закладів вивчають лише короткий курс спеціальної педагогіки, а в клас можуть прийти діти з порушеннями різних типів.

Усвідомивши такий закордонний досвід, можна говорити про рівень та напрями фінансування таких програм в Україні. Нажаль, нашим нормативно-правовим полем це не урегульовано. Є лише окремі положення про інтеграцію та інклюзію осіб зі спеціальними освітніми потребами у суспільне життя.

У той же час наше суспільство, фахівці та офіційні особи розуміють недосконалість вітчизняної системи інтегрованої освіти. Існують громадські та державні організації, які проводять різноманітні заходи (обговорюються права людей та дітей з особливими освітніми потребами; проводяться освітні семінари для вчителів, реабілітологів та директорів шкіл). Підвищується компетентність пересічного учителя у сфері надання спеціальної освітньої допомоги учням з інвалідністю. Завдяки наказу Міністерства освіти і науки України від 02 грудня 2005 року № 691 з 2006 року при підготовці фахівців за напрямом "Педагогічна освіта" передбачено та впроваджено спеціальний курс «Основи корекційної педагогіки».

Проте, процес інклюзії відбувається дуже повільно, нажаль Україна досі не спромоглась ухвалили Закон «Про спеціальну освіту», тому й немає належного фінансування освітньо виховних програм, не передбачено коштів для створення мультидисциллінарних команд, запровадження асистента вчителя і ін. На державному рівні не підтримується питання спонсорства та меценатства. За кордоном створено багато донорських державних, недержавних, іменних фондів і різні освітні організації чи окремі педагоги, адміністрація подають проекти на отримання матеріальної підтримки (гранту) на діяльність програми.

Про що головним чином необхідно подбати уряду, крім матеріальної підтримки інклюзії в освітніх установах, так це перетворення побутових умов і їх пристосування під потреби людей з проблемами пересування, зору та слуху. Важливим є те, що такі зміни в оточенні не лише позитивно вплинуть на «вільне» пересування та комунікацію для людей з особливими освітніми потребами, а також допоможуть іншим людям почуватися вільніше та безпечніше. Так, зокрема, занижені тротуари в місцях переходу необхідні не лише людям на візках, а й матерям з дитячими візочками, літнім людям. Це ж питання вирішують пандуси, міський транспорт з низькою посадкою, світлофори на переходах із звуковим сигналом, які допоможуть не лише людям з вадами зору, а й дітям. Пристосування ігрових майданчиків для дітей з особливими потребам теж має свої переваги, адже батьки матимуть можливість спілкуватися з дитиною, бавитися з нею не лише в умовах спеціального закладу, а й реальних умовах.

Отже, інклюзивна освіта розпочинається з батьків, освітян, громадських діячів, посадових осіб, якщо уряд підтримуватиме їх діяльність, сприятиме поширенню інформації про можливості дітей та людей з психофізичними порушеннями, їх вміння змінювати нас, дарувати радість, вчити переосмислювати цінності життя, проводитиме роз'яснювально-агітаційну роботу. Це покладе початок змін у нашому суспільстві в цілому.

Законодавча база інклюзивної освіти в Україні

Важливим нормативно-правовим документом є Наказ МОН України від 11.09.2009 року № 855 «Про затвердження Плану дій щодо запровадження інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах на 2009-2012 роки». Метою цього документу є реалізація державної політики щодо формування нової філософії ставлення до дітей з особливими потребами, забезпечення їх конституційних прав і державних гарантій на здобуття якісної освіти, відповідно до їх здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб; втілення міжнародної практики щодо збільшення кількості інклюзивних загальноосвітніх закладів, готових до надання послуг дітям з обмеженими можливостями.

Наказ МОН від 09.12.2010 року № 1224 «Про затвердження Положення про спеціальні класи для навчання дітей з особливими потребами у загальноосвітніх навчальних закладах» передбачає «створення спеціальних класів у загальноосвітніх навчальних закладах з метою реалізації права дітей з особливими освітніми потребами на здобуття загальної середньої освіти за місцем проживання, залучення сім’ї до участі у навчально-реабілітаційному процесі з урахуванням особливостей розвитку та потреб дитини, створення передумов для соціальної адаптації, подальшої інтеграції в суспільство дітей з особливими потребами».

Розвитку інклюзивної освіти в Україні сприяв наказ МОН України від 01.10.2010 року № 912 «Про затвердження Концепції розвитку інклюзивного навчання». Основними завданнями цього нормативного документу є удосконалення нормативно-правового, науково-методичного, фінансово-економічного забезпечення, орієнтованого на впровадження інклюзивного навчання; запровадження інноваційних технологій інклюзивної освіти; формування освітньо-розвивального середовища для дітей з особливими потребами шляхом забезпечення психолого-педагогічного, медико-соціального супроводу; впровадження інклюзивної моделі навчання у загальноосвітніх навчальних закладах з урахуванням потреби суспільства.

Надзвичайно важливою для впровадження інклюзивної освіти в Україні є Постанова Кабінету Міністрів України від 15.08.2011 року № 872 «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах», якою були визначені вимоги до організації інклюзивного навчання дітей з особливими потребами в загальноосвітніх навчальних закладах. Основні з них полягають у забезпеченні: безперешкодного доступу до приміщень навчальних закладів дітей з вадами опорно-рухового апарату, та дітей з вадами зору; навчально-методичними і наочно-дидактичними посібниками та індивідуальними технічними засобами навчання; індивідуального навчального плану, який розробляється для дітей з вадами психофізичного розвитку на основі робочого навчального плану загальноосвітнього навчального закладу з урахуванням висновку психолого-медико-педагогічної консультації; психолого-педагогічного супроводу дітей з особливостями психофізичного розвитку (практичними психологами, соціальними педагогами); асистентом вчителя, який адаптує навчальні програми з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності дітей з особливими освітніми потребами; відповідними педагогічними кадрами.

Висновок. Варто зазначити, що законодавча база розвитку інклюзивної освіти в Україні ще не остаточно розроблена, хоча аналіз останніх законодавчих та нормативно-правових документів засвідчив активне залучення держави до системного вирішення проблем інклюзивного навчання дітей з особливими потребами. Незважаючи на це, суспільно-соціальний устрій країни щодо освітніх потреб дітей з обмеженими можливостями не змінився, а це негативно позначається на розбудові інклюзивної освіти в Україні.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

62353. ПУТЬ К ИНТОНАЦИОННОМУ ПОНИМАНИЮ МУЗЫКИ 2.86 MB
  Музыка занимает одно из ключевых мест в системе воспитания духовного человека. представляет собой программу по курсу слушания музыки для 14 годов обучения. Они так же синестетичны: острое или мягкое прикосновения штриха плотная или разряженная тяжелая или облегченная фактура высокий...