90818

Історичні періоди розвитку спеціальної теорії і практики корекційної освіти в Україні

Лекция

Педагогика и дидактика

Історичні періоди розвитку спеціальної теорії і практики корекційної освіти в Україні. Благодійний та соціальний напрями допомоги особам з порушеннями психофізичного розвитку. Відомчий або бюрократичний напрям допомоги особам з порушеннями психофізичного розвитку. Науковий напрям допомоги особам з порушеннями психофізичного розвитку.

Украинкский

2015-06-11

37.12 KB

8 чел.

10

Лекція 1

Тема. Історичні періоди розвитку спеціальної теорії і практики корекційної освіти в Україні.

Мета. Проаналізувати історичний шлях розвитку допомоги дітям з порушеннями психофізичного розвитку і провести паралелі щодо сучасних проблем спеціальної теорії і практики на Україні.

План

  1.  Предмет і завдання курсу "Актуальні проблеми спеціальної теорії і практики"
  2.  Історичні періоди розвитку спеціальної теорії і практики корекційної освіти в Україні. Благодійний та соціальний напрями допомоги особам з порушеннями психофізичного розвитку.
  3.  Відомчий або бюрократичний напрям допомоги особам з порушеннями психофізичного розвитку.
  4.  Науковий напрям допомоги особам з порушеннями психофізичного розвитку.
  5.  Погляд науковців на основні проблеми сучасної спеціальної освіти на Україні.

Література

  1.  Гончаренко Семен Устинович. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.
  2.  Історія дошкільної педагогіки. Хрестоматія // Упорядники і автори вступних нарисів З.Н. Борисова, В.З. Смаль. – К.: Вища школа, 1974. – 316 с.
  3.  Історія педагогіки / За ред. доктора пед. наук професора М.С. Гриценка. – К.: Вища школа, 1973. – 447 с.
  4.  Одинченко Л.К. Допомога аномальним дітям в Україні (Х-ХХ ст.)// Педагогіка і психологія. – 1995. – №2. – С. 120–126.
  5.  Золотоверх В. Історичні аспекти розвитку спеціальної освіти в зарубіжній практиці (кінець ХІХ – початок ХХ століття) // Дефектологія. – 2002. – №2. – С. 50–53.
  6.  Бондар В., Золотоверх В. Інтерпретація еволюції спеціальної освіти: зародження, становлення, розвиток (до десятиріччя Інституту спеціальної педагогіки АПН України) // Дефектологія. – 2004. – №1. – С. 2–10.
  7.  Бондар В. Основні етапи становлення та розвитку дефектологічної освіти в Україні (до ювілею інституту дефектології АПН України) // Дефектологія. – 1999. – №2. – С. 2–4.
  8.  НАУКОВИЙ ЧАСОПИС НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 19. Корекційна педагогіка та психологія. Зб. наукових праць. Матеріали Міжнародної наукової конференції "Тенденції розвитку корекційної освіти в Україні" – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2008. – № 11, – 380с.

Аналіз системи формування гуманного відношення до людей з проблемами розвитку, а також становлення спеціальної теорії і практики корекційної системи освіти в Україні має давню історію і традиції. Свого роду кожен історичний період розвитку можна розглядати як урок, який в силу тих чи інших обставин залишив позитивні або негативні наслідки у свідомості людей і з цими здобутками вони переходять на новий етап розвитку, втілюючи і розвиваючи найкращі напрацювання, а також стараючись подолати негативні явища. Одним з найтяжчих випробувань, яке проходить будь яка особистість чи інформація і яке ми можемо визначити лише через аналіз історичних даних - є випробування часом.

Історія розвитку соціально-педагогічної допомоги людям з порушеннями психофізичного розвитку на території України формувалася під впливом: а) національних традицій, з урахуванням слов'янської ментальності, що включала неагресивне, толерантне, доброзичливе ставлення до оточуючих людей; б) християнської моралі, яка передбачає жертовність у ставленні до людей з порушеннями розвитку, формування у них відповідальності за вчинок, любові до ближнього; в) соціальної політики держави, яка організовувала спеціальні навчальні та виховні заклади для осіб з порушеннями психофізичного розвитку.

В даній статті ми зробили спробу проаналізувати проблеми корекційної освіти на Україні через призму історичного розвитку допомоги особам з різними відхиленнями і визначити помилки, які при цьому допускаються. Умовно можна виділити чотири напрямки, за якими відбувається надання допомоги вказаній категорії осіб.

1. Перший напрям - благодійний. З історії відомо, що населення Київської Русі ставилось до юродивих, блаженних, убогих та інших осіб з тими чи іншими відхиленнями не агресивно, а в більшості випадків співчутливо, терпимо. Традиції язичників поваги до всього, що незрозуміле, були перенесені на культ християнства і мирно співіснували. Віра в те, що ці люди були наділені божим даром пророкування швидко знайшла своє підкріплення і асимілювалась у новому віровченні. Князі Київської Русі перейняли візантійський досвід організації опіки над людьми з тими чи іншими відхиленнями, використовували його як власну доброчинність.

На території Київської Русі і в періоди гетьманства не була організована державна система підтримки вказаних категорій населення і історично склалася система подвижництва і жебрацтва. Подвижництво проявлялось у фразі "все або ніщо". Воно не контролювалось розумом, життєвою доцільністю, увагою до практичних результатів. Кошти просто роздавались під церквами, монастирями, на площах. Поступово християнська заповідь любові до ближнього трансформувалась у обов'язок роздавати милостиню. Людинолюбство перетворилось у жебраколюбство, причому останнє уявлялось не як засіб суспільного устрою, а як необхідна умова особистого морального здоров'я. Милостиня була більше потрібна самому жебраколюбцю, а ніж жебраку. Такі традиції в тому чи іншому вигляді проіснувати практично до початку XX століття.

Це тісно переплітається з сучасністю. На теперішній час в Україні є значна кількість людей, які можуть надавати і надають матеріальну допомогу спеціальним закладам різного типу. Але ця допомога у більшості випадків є разовою, викликається випадковими мотивами, при цьому не враховується необхідність у ній. Часто допомога потрапляє у заклади, які не можуть, а то й не хочуть, правильно її розподілити з урахуванням потреб дітей, які в них виховуються. Це призводить до марнотратства, до використання коштів з метою наживи. Такий процес є негативним з обох сторін: з боку того, хто дає часто проявляється бажання відкупитися, відгородитися від проблеми, яка є у суспільстві (нехай люди з проблемами розвитку живуть та існують, але так, щоб я їх не бачив); з боку тих, хто приймає таку допомогу проявляється бажання збагатитися за чийсь рахунок. З огляду на це необхідно вказати, що будь які жертвування не можна розподіляти бездумно. Важливо не лише давати кошти, але і чітко визначити - для чого даються такі гроші, а можливо в окремих випадках їх потрібно відразу ж перевести у відповідні матеріальні блага (ремонт приміщення, закупівлю обладнання, парт, корекційних та реабілітаційних засобів тощо). Є спеціальні, у які не можна вкладати ні кошти, ні матеріальні цінності, оскільки вони відразу ж розкрадаються. Для контролю має бути чітко продумана система звітності.

2. Другий напрямок - соціальний.

Починаючи з правління Івана Грозного робляться спроби упорядкувати становище розумово відсталих і психічно хворих. У відомому церковному судебнику, який уклали 1551 році і назвали "Стоглавим" була стаття, яка передбачала необхідність опіки убогих і хворих, в тому числі згадують і тих, які "біснуваті і позбавлені розуму".

При царюванні Федора Олексійовича був виданий спеціальний закон (1677р.), за яким керувати своїм майном поряд з глухими, сліпими і німими не мали права п'яниці і глупі, або розумово відсталі. Саме при ньому спостерігається орієнтація на організацію державної допомоги цим категоріям людей: у 1682 р. підготовлений проект реорганізації Аптекарського приказу з наданням йому функцій централізованого нагляду за опікою і доброчинними внесками по проекту якого передбачалось будівництво лікарень-богаділень, або так званих "шпитальних будинків".

На території України діяли братські школи. Ці братства зі своїми доброчинними організаціями по опіці над аномальними особами відіграли значну позитивну роль в догляді за дітьми з порушенням психофізичного розвитку. У братських школа, відкритих по всіх території України, були сформовані класи для малоздатних учнів, у які, безсумнівно, потрапляли на навчання і розумово відсталі. Саме система братських шкіл і відповідних класів була передумовою створення спеціальних притулків для біснуватих, розумово відсталих, психічно хворих та інших осіб з психофізичними порушеннями при монастирях, а надалі і при державних установах.

Ще в той час була започаткована думка, що діти з порушеннями психофізичного розвитку здатні вчитися, але за умови створення відповідних умов, з урахуванням особливостей прояву у них порушень. Визріла також думка, що спеціальними законами необхідно закріплювати соціальний статус людей з порушеннями розвитку, що сприятиме їхній більшій захищеності від зловживань з боку різних членів суспільства.

На сучасному етапі в Україні діє розгалужена система допомоги особам з порушеннями психофізичного розвитку, яка включає в себе як державні, так і недержавні установи. Україна ратифікувала низку міжнародних правових документів, які регламентують права дітей-інвалідів, прийняла декілька законів та підзаконних актів, що стосуються цієї проблеми.

Під час навчально-виховної роботи використовуються нові корекційні та освітні технології, беруться на озброєння нові форми роботи з дітьми та дорослими, які знайшли своє застосування в інших країнах. Навчання стає більш різноманітним, відкриваються нові реабілітаційні заклади для дітей дошкільного віку, для дорослих, для осіб, які раніше були віднесені до категорії ненавчаемих.

3. Третій напрямок - відомчий або його можна ще назвати бюрократичним.

У Радянському Союзі формувалась система спеціальної освіти, яка передбачала проведення відповідної державної політики до цих категорій дітей і створення для них сітки спеціальних закладів. Ізоляція дітей та дорослих з порушеннями розвитку в таких спеціальних закладах була характерна і для країн Західної Європи. Але свого часу на Україні вона значно посилилася через ідеологічні та економічні фактори. Потрапляючи в спеціальну школу діти з порушеннями психофізичного розвитку ставали немов би відокремленими від суспільства, закритими в спеціально створений для них соціум, в середині якого і відбувалось спеціальне навчання та виховання. Такий штучно створений соціум, в термінології спеціалістів визначений як "дефектологічний квадрат", діяв практично до початку XXI століття.

На території Радянської України становлення системи спеціальної освіти для розумово відсталих дітей у 20-30 роки XX століття відбувалось без врахування думки батьків, без проведення діалогу з суспільними рухами та зацікавленими групами населення, у відсутності закону про спеціальну освіту, при забороні філантропічної діяльності, при наявності класової боротьби і ствердженні диктатури пролетаріату, при ідеологічному спрямуванні будь-якого навчального і виховного процесів і стосовно дітей з психофізичними порушеннями, при вирішальній ролі держави стосовно подальшої їх долі, тобто в контексті становлення тоталітарного режиму. На протязі багатьох десятиліть спільнота не знала про видатні досягнення спеціалістів у галузі роботи з розумово відсталими дітьми, про їхні реальні і потенційні можливості, про проблеми сімей, в яких є такі діти.

По всій території країни спеціальні заклади були практично одноманітними, що було обумовлено тим, що єдиним їх замовником була держава. У спеціальних закладах була відсутня корекційна допомога дітям, які, крім основного дефекту, мали інші порушення, потребували допомоги спеціалістів з розвитку пам'яті, уваги, мовлення, мислення, емоційно-вольових якостей, особистості тощо.

Такий підхід загальмував розвиток корекційної освіти в України. Особливо постраждали діти з тяжкими і глибокими порушеннями інтелекту, з важкими порушеннями опорно-рухового апарату, сліпоглухонімі, з аутизмом, оскільки їх було визнано не спроможними до навчання.

І тільки зараз ми стараємося надолужити втрачене, з одного боку адаптовуючи до наших умов кращі наукові доробки західноєвропейських, американських, канадських науковців, з іншого боку формуючи оригінальні власні підходи.

Зараз система спеціальної освіти в Україні стає загальнодоступною для суспільства, для засобів масової інформації, що дає можливість значно зменшити поширення неадекватних слухів про систему навчання і виховання цих дітей. Поступово викорінюється думка про ідентичність понять "розумова відсталість", "психічна хвороба", "порушення розвитку" і "злочинність", про те, що будь-який розумово відсталий є потенційним злочинцем. Необхідно зазначити, що діти з порушеннями психофізичного розвитку народжуються не лише в сім'ях п'яниць, бомжів, проституток, злочинців. Батьки, які мають таких дітей, часто соромляться того, що сталося, обмежують свої контакти з оточуючими, не віддають дітей в школи, бояться за їхню безпеку, залишаються наодинці зі своїми проблемами. Силами багатьох фахівців (психологів, корекційних педагогів, логопедів, медиків тощо) поступово налагоджується діалог між суспільством і зацікавленими батьками. Роль батьків у формуванні ціннісних орієнтацій та моральних установок у дітей з порушеннями психофізичного розвитку поступово посилюється.

4. Четвертий напрям - науковий.

Принциповою різницею спеціального навчання у Радянському Союзі був його цензовий характер. Постанова ЦК ВКП(б) "Про всеобуч" не містила спеціальної статті про дітей з відхиленнями у розвитку і відповідно розповсюдила на них нормативи навчання, яка було призначене для дітей з нормальним психофізичним розвитком. Вказавши на обов'язкове навчання за єдиним державним стандартом і не ввівши спеціального стандарту для учнів з порушеннями психофізичного розвитку, держава встановила для них єдиний освітній ценз.

Негативним наслідком такої цензової системи освіти стало закономірне у даному випадку відторгнення дітей з глибокими комплексними порушеннями, диференціації дітей з порушеннями психофізичного розвитку на "навчаємих" і "ненавчаємих". Діти з важкими інтелектуальними порушеннями, складною структурою дефекту, комплексними відхиленнями були відторгнуті державною системою спеціальної освіти як "ненавчаємі".

Позитивом було те, що реалізація принципів надання дітям з порушенням психофізичного розвитку такої ж освіти, як і дітям з нормальним психофізичним розвитком (хоч і за інший проміжок часу і з використання інших методів, форм, прийомів роботи) призвело до активізації наукових досліджень у галузі корекційної освіти, до пошуків нових освітніх корекційних технологій, які б це забезпечували, розробкою ефективних психолого-педагогічних форм роботи з ними. В системі навчання дітей наша дефектологічна наука і практика посідає одне з провідних місць у світі.

Негативним же є той факт, що у цих школярів цілеспрямовано не формувалась життєва компетенція, їхній особистісний, соціально-емоційний розвиток виступав як другорядне завдання, реалізація якого не була конче необхідною. Це призвело до невміння більшості з них адаптуватись до повноцінного життя в соціальному середовищі навіть після надання їм необхідної трудової спеціальності, навчанні у спеціальних професійно технічних училищах.

Але не дивлячись на те, що в Україні останнім часом з'явилось набагато більше можливостей, програм і шансів для розвитку дітей з особливими потребами за ініціативи недержавних організацій та місцевих органів влади, реальне життя сім'ї" середньої забезпеченості, що орієнтується на державну систему підтримки, можна окреслити одним словом - поневіряння.

Погляд науковців на основні проблеми сучасної спеціальної освіти на Україні

Перерахуємо основні, на наш погляд, проблеми, з якими зіштовхнулась сучасна система спеціальної освіти на Україні.

1. Буквально за останні 15-20 років на територію донедавна закритої країни почали надходити наукові праці, в яких висвітлюються форми роботи з дітьми з порушеннями психофізичного розвитку за кордоном. Причому потрібно зазначити, що в деяких випадках ця література не має однозначного трактування і часто методи або технології, які вона пропагує, можуть мати негативні наслідки для розумово відсталих. Будь-яка методика або технологія має бути апробована до умов української спеціальної школи або інших спеціальних закладів, у яких навчаються такі діти.

Часто технології, які пропонують західні автори, використовують спеціалісти України без даної апробації і можуть призвести до викривлення і так порушеного розвитку даних груп дітей. Сліпе захоплення західними технологіями без їхньої адаптації до наших умов, з одного боку, травмує дітей з порушеннями психофізичного розвитку, зменшує розвиток у них компенсаторних механізмів, знижує ефективність корекційної та реабілітаційної роботи, з іншого - формує у спеціалістів негативне ставлення до всього нового, створює інертний простір навколо системи організації роботи з даними датьми різних вікових груп.

2. Педагогічна школа дефектологічного напрямку на Україні має свої сталі традиції. Впродовж тривалого часу вчителі-дефектологи використовують методики, які дають ефективний результат навчання цих дітей, позитивні наслідки корекції наявних у них психофізичних порушень. У спеціальних школах існує досить ефективна методика проведення профорієнтаційної роботи, яка дозволяла випускникам спеціальних шкіл працевлаштуватись на державні підприємства. Ці погляди на "непогрішність" цієї системи навчання залишаються домінуючими у багатьох спеціальних школах. Педагоги, особливо старшого покоління, не враховують нові тенденції, не бажають усвідомлювати того, що все має змінюватись, рухатись вперед. Отже, це призводить до того, що нові технології роботи з такими дітьми, нові методичні напрацювання часто-густо наштовхуються на стіну їхнього несприйняття, небажання використовувати під час навчально-виховної роботи.

3. Невміння економічно прорахувати необхідні кошти для закладів соціальної реабілітації, будинків сімейного типу тягне за собою зменшення їхнього фінансування і прагнення перевести дітей в інтегровані класи при загальноосвітніх школах, що надалі знімає відповідальність за їхню долю з апарату державних службовців. При цьому не прораховуються необхідні кошти для їхнього функціонування, що призводить до здивування "державних мужів" після того, як надаються реальні економічні розрахунки оптимального функціонування одного закладу такого типу. Крім того, не враховується і ставлення до цих дітей серед населення. Потрібно сказати, що не зважаючи на доброзичливість українського народу до дітей з порушеннями психофізичного розвитку їхні потреби і прагнення часто не розуміються спільнотою. Цьому є об'єктивні причини, які обумовлені тривалим відокремленням спеціальних шкіл від суспільства, їхню закритість. У суспільства немає достатньо інформації про особливості розвитку цих дітей, про їхні проблеми, прагнення, про перспективи їхнього працевлаштування. Мітка, яку ми ставимо на випускному атестаті розумово відсталої дитини, дитини з порушеннями мовлення часто є непереборною перешкодою для її працевлаштування, а, отже, і для позитивної, соціально спрямованої адаптації у суспільне середовище.

4. Враховуючи провідну тенденцію західних країн, яка проявляється у прагненні включити дітей з порушеннями психофізичного розвитку, в тому числі (а може й у першу чергу) з розумовою відсталістю в загальний потік (mainstreaming) або, по іншому, інтегрувати у соціум, на Україні також починають працювати в даному напрямку. Але при цьому, як і завжди, до визначення долі дітей з порушеннями психофізичного розвитку залучаються державні службовці, які у більшості випадків не мають навіть елементарних знань з такого напрямку, як дефектологія. Це призводить до того, що спеціальні школи закриваються (таким чином вивільняються кошти з бюджету міст, областей, районів на інші, більш важливіші "важливіші" потреби і проблеми), а замість них пробують відкривати або будинки сімейного типу, або центри соціальної реабілітації, або, прикриваючись новомодним терміном "інтеграція", направляють дітей до загальноосвітніх шкіл, при цьому не забезпечивши навіть елементарних потреб цих шкіл у спеціалістах того чи іншого профілю - олігофренопедагогах, тифлопедагогах, сурдопедагогах, логопедах, спеціальних психологах, практичних психологах, не враховують необхідність зменшення учнів у таких інтегрованих класах, наявність на уроці не одного, а двох, а то і більше спеціалістів, потребу у формуванні спеціальних програм для навчання таких дітей, додаткових приміщень для їхнього відпочинку, для індивідуальних корекційних занять тощо. Це тягне за собою відставання дітей з порушеннями психофізичного розвитку, і в першу чергу розумово відсталих, від загального темпу роботи в класі. При вивченні матеріалу утворюються пробіли в знаннях, які призводять до стійкої неуспішності таких школярів, що тягне за собою утворення у них комплексу неповноцінності, формування негативної реакції на процес навчання, який викликає негативні емоціональні переживанні, прагненні знайти собі справу, яка відповідає їхнім психофізичним можливостям. У більшості випадків такі діти одразу потрапляють під негативний вплив асоціальних елементів як у школі, так і поза її стінами, утворюють контингент осіб, які або самостійно, або під впливом сторонніх здійснюють антисоціальні дії, які трактуються як кримінальні.

5. Перехід до навчання всіх без виключення дітей, і в першу чергу дітей з помірною, важкою і глибокою розумовою відсталістю, дітей з важкими порушення опорно-рухового апарату, тягне за собою необхідність відкриття для них спеціальних закладів денного перебування. Але необхідно зазначити, що на Україні не готують спеціалістів, які б працювали з такою категорією дітей, адже корекційна, реабілітаційна, навчальна, виховна робота з ними має свою специфічність. Підготовка олігофренопедагогів на існуючих факультетах та інститутах не забезпечує ґрунтовних знань з проблеми організації роботи з даними групами дітей різного віку.

6. Повсякденна реальність підтверджує, що ні громадськість, ні посадові особи не обізнані належним чином із документами, що регламентують права і свободи осіб з порушеннями психофізичного розвитку. У нашій країні конституційні права та міжнародні стандарти щодо прав дітей-інвалідів та їхніх родин порушуються через неузгодженість Конституції України, положень законів та підзаконних актів. Відповідні підзаконні акти ґрунтовно не переглядались з радянських часів і є відбитком застарілих поглядів та настанов щодо цієї проблеми.

Діти з важкою розумовою відсталістю, з важкими порушеннями опорно-рухового апарату, з розладами емоційно-вольової сфери, з важкими ступенями аутизму, з важкими порушеннями мовлення, з комплексними порушеннями з самого народження опиняються під загрозою соціального сирітства, адже головною соціальною послугою, гарантованою для них державою, є перебування у спеціальному дитячому будинку системи охорони здоров'я, згодом - соціального захисту. Направлення дітей в заклади інтернатного типу вступає у протиріччя зі ст.9 п.1 Конвенції про права дитини ООН і призводить до фактичного вилучення цих дітей із суспільного життя. Переконуючи багатьох батьків, у яких народилась дитина з важкою інтелектуальною патологією або з іншими відхиленнями важкого ступеня, віддати її під опіку системи інтернатних закладів, педагоги та працівники системи соціального захисту фактично відривають дитину від родини і вмовляють зробити її сиротою при живих батьках. Досі на Україні не проводиться серйозного дослідження впливу на дитину факту її перебування в зазначеній установі, але при цьому завжди можна припустити, що в домашніх умовах такій дитині живеться значно затишніше.

7. Недостатність розвитку сітки діагностичних центрів, які б визначали наявність патології на ранніх етапах розвитку суб'єкта, відсутність у їхньому штаті спеціалістів-дефектологів не дозволяє оптимізувати ранню корекційну та абілітаційну роботу з такими дітьми. Частіше всього діагностуються актуальний рівень розвитку дітей перед початком шкільного навчання. Така організація роботи не надає можливості проводити ранню корекційну роботу з виправлення наявних і недопущення виникнення вторинних відхилень у розвитку дітей.

8. Привертає до себе увагу і неоднозначне ставлення до надання державою матеріальної допомоги сім'ям, які мають дітей з інтелектуальними порушеннями, що призвели до виникнення інвалідності. Надання такої допомоги, з одного боку, дає можливість сім'ї використовувати ці кошти на закупівлю медикаментів, обладнання та інших необхідних дітям речей. З іншого боку за останні роки все частіше доводиться спостерігати рентні установки у батьків, які мають дітей-інвалідів. Це спостерігається в тих випадках, коли батьки такої дитини ведуть асоціальний спосіб життя (п'ють, вживають наркотичні речовини, не працюють тощо). Кошти, які отримує на дитину мати у службі соціального захисту ідуть не на користь дитини, а на закупівлю алкоголю, наркотиків тощо. За законодавством України у випадках, якщо така дитина перебуває у спеціальному закладі, ці кошти перераховуються на рахунок даного закладу, які розподіляються відповідно до чинного законодавства України. Тому батьки, які часто живуть за рахунок цих коштів, не віддають дитину з помірною, важкою і глибокою розумовою відсталістю у спеціальний заклад. Така дитина перебуває на їхньому утриманні. Відсутність у них навіть елементарних знань з надання допомоги, а в більшості випадків відсутність самого бажання надавати таку допомогу призводить до того, що така дитина повністю втрачає (а в деяких випадках і не отримує) навички соціального спілкування, соціальної діяльності. Рентні установки батьків часто є однією з причин, хоч і локальною, соціальної напруги. Тому на порядок денний необхідно винести питання про упорядкування і підведення необхідної законодавчо? бази для такої форми допомоги сім'ям, які мають дітей з важкими порушеннями.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

8799. Назначение компьютерных сетей 18.79 KB
  Компьютерные сети - это системы компьютеров, объединенных каналами передачи данных, обеспечивающие эффективное предоставление различных информационно-вычислительных услуг пользователям посредством реализации удобного и надежного доступа к ресур...
8800. Классификация и принципы построения компьютерных сетей 23.35 KB
  По территориальной распространенности сети могут быть локальными, глобальными, и региональными: Локальная сеть (LAN - Local Area Network) (ЛКС) - сеть в пределах предприятия, учреждения, одной организации. К классу ЛКС относятся сети...
8801. Принципы построения компьютерных сетей 207.84 KB
  Топология сети - это классификационный признак сети, который определяет принцип соединения компьютеров (рабочих станций, машин) в единую сеть. Существует несколько топологий: линия, каждый с каждым (многосвязная), звезда, шина, кольцо (двойное...
8802. Основные компоненты компьютерной сети 16.62 KB
  Компьютерная сеть - это сложный комплекс взаимосвязанных и согласованно функционирующих программных и аппаратных компонентов. Изучение сети в целом предполагает знание принципов работы ее отдельных элементов: компьютеров коммуникационно...
8803. Модем. Типы модемов для ПК 176.5 KB
  Немного истории Вы, очевидно, знаете, что модем - это устройство, предназначенное для работы компьютера во Всемирной компьютерной сети Интернет. Появление модемов стало следствием появления глобальных компьютерных сетей. Когда были созданы перв...
8804. Валюта, валютні системи, валютні курси 148 KB
  Валюта, валютні системи, валютні курси 1.1. Поняття валюти, види валют, валютні системи Валюта (італ. valuta - ціна, вартість) - грошова одиниця країни. Валютна система - сукупність валютно-економічних відносин, що історично склались на засадах інте...
8805. Еволюція світової та вітчизняної валютних систем 70.5 KB
  Еволюція світової та вітчизняної валютних систем. Становлення світової валютної системи Першою формою організації міжнародних грошово-валютних відносин був золотий стандарт, що базувався на використанні золота як грошового товару. У більш...
8806. Особливості правового регулювання валютних операцій 66.5 KB
  Особливості правового регулювання валютних операцій План 1. Сутність, особливості та механізм правового регулювання валютних відносин 2. Операції з іноземною валютою, які дозволені чинним законодавством України 1. Сутність, особливості та механізм п...
8807. Валютне регулювання і валютний контроль 96.5 KB
  Валютне регулювання і валютний контроль ПЛАН Зміст і форми валютної політики Інструментивалютної політики Тема для реферату. Зі світового досвіду валютного регулювання і контролю Політик має вміти передрікати, що відбудеться завтра...