90936

МАКРО І МІКРОСКОПІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СПЛАВІВ

Лабораторная работа

Производство и промышленные технологии

Макроаналіз – це аналіз макроструктури матеріалів, досліджуваної неозброєним оком або за допомогою лупи (збільшення до 30 раз). Зрозуміло, що такий метод дослідження дає обмежену інформацію про структуру матеріалу, однак, у силу його доступності й можливості одночасного вивчення великої площі виробу

Украинкский

2015-07-10

680.21 KB

4 чел.

МАКРО  І МІКРОСКОПІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СПЛАВІВ

МЕТА РОБОТИ: Ознайомитися з методами дослідження металевих сплавів, подготовкою зразків для металографічного дослідження. Набути навички роботи з металографічним мікроскопом.

ПРИЛАДИ Й МАТЕРІАЛИ: Колекції шліфів, зламів, мікроскоп, лупа, наочні приладдя і довідкові матеріали.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

  1.  Макроскопічний аналіз

При макроскопічному аналізі будову металевого сплаву досліджують неозброєним оком або за допомогою лупи. Звичайно він є попереднім видом дослідження.

Макроаналіз – це аналіз макроструктури матеріалів, досліджуваної неозброєним оком або за допомогою лупи (збільшення до 30 раз). Зрозуміло, що такий метод дослідження дає обмежену інформацію про структуру матеріалу, однак, у силу його доступності й можливості одночасного вивчення великої площі виробу, він широко застосовується в заводській практиці для контролю якості литих, кованих, зварних і термічно оброблених заготовок і виробів.

Розрізняють три способи вивчення макроструктури:

1 огляд контрольованої поверхні готового виробу (заготовки), це - неруйнівний метод контролю;

2 вивчення зламів контрольних зразків або зруйнованих деталей;

3 аналіз структури спеціально приготовлених зразків - макрошліфів.

За допомогою першого виду макроаналізу виявляються дефекти, розташовані на поверхні виробів: це тріщини різної природи (ливарні, деформаційні, гартівні й ін.), нецільності (усадочні порожнечі, газові раковини в литому металі), неметалічні включення (включенні, фрагменти ливарної форми).

Часто навіть такий простий спосіб контролю дозволяє зробити висновок про можливість подальшого використання виробу.

Макробудову сплаву вивчають на зразках або деталях, у зламі або на попередньо підготовленій поверхні, що полягає в шліфуванні й травленні. Такий зразок називають макрошліфом. Якщо макрошліф виготовлений у поперечному перерізі деталі, то його називають темплетом. Макроаналіз широко застосовують в промисловості, тому що він дає можливість виявляти раковини, шлакові включення, тріщини й інші дефекти будови сплаву, хімічну й структурну неоднорідність.

Безпосередньо по виду зламу можна провести макроскопічний аналіз і встановити багато особливостей будови матеріалів, а в ряді випадків і причини їх руйнування. Злам може бути крихким  і в'язким.

За формою розрізняють злам рівний або блискучий з виступами, або чашковий. Перший вид зламу характерний для крихкого стану, коли руйнування в умовах розтягання або ударного вигину відбулося без видимої пластичної деформації, а другий – для в'язкого зламу. Крихкий злам має кристалічну будова, руйнування відбувається практично без попередньої пластичної деформації, у ньому можна розрізнити форму й розмір зерен металу. Крихкий злам може проходити по границях зерен (між-кристаллічний) і по зернах металу (транс-кристаллічний).

При грубозернистій будові сплаву крихкий між-кристаллічний злам називають каменевидним.

Характерні ознаки в'язкого й крихкого зламів

Вязкий злам характеризується матово сірим відтінком, звичайно має нерівну форму (виступи, впадини), Усі ці ознаки виникають в наслідок значної пластичної деформації, що передувала руйнуванню металу. У крихкому металі при руйнуванні відсутня помітна пластична деформація, руйнування  відбувається по границях зерен або площинам легкого відколу всередині зерен. При цьому поверхні руйнування залишаються практично не ушкодженими й добре відбивають падаюче світло. Тому крихкий злам має зернистий рельєф, що полягає з безлічі блискучих граней (фасеток). Форма зламу відносно рівна, без слідів макроскопічної деформації. На практиці часто спостерігаються змішані злами різного виду. Крихке руйнування найнебезпечніше, тому що виникає раптово (без попередньої пластичної деформації, що сигналізує про початок небажаного процесу) і поширюється з великою швидкістю. Тому причини появи крихкого зламу повинні бути ретельно проаналізовані. При цьому треба мати на увазі, що крім низької пластичності матеріалу, обраного для даного використання, крихкому руйнуванню сприяють також низькі температури експлуатації, динамічні (ударні) навантаження й конструктивні погрішності, наявність у навантажених місцях виробу виточень, жолобків, отворів, що відіграють роль концентраторів напруг. Можливою причиною крихкого руйнування може бути також порушення режиму термічної обробки або його неправильний вибір. Так, при завищеній температурі нагрівання сталі під загартування ("перегріві") значно збільшується зерно, падає ударна в'язкість. У цьому випадку крихкий грубозернистий злам має характерне "нафталіністу" або "каменевидну" структуру.

Вязкий злам має волокнисту будову, форма й розмір зерен сильно перекручені. Йому передує, як правило, значна пластична деформація.

Дослідження зламів (фрактографія) - один з розповсюджених способів аналізу металів. На зламі можна спостерігати тріщини, газові й усадочні раковини, шлакові включення, глибину поверхневої термічної обробки: незагартована зона зовні відрізняється від загартованої. По будові зламу можна зробити висновок про причини поломки деталі, про якість термічної обробки, про крихкий або в'язкий стані металу.

Під дією знакозмінних навантажень можливо виникнення втомного зламу (Рис. 1).

Рис.1. Схематична будова втомного зламу

Він складається з таких зон: вогнища руйнування 1 (місця утворення мікротріщин) і двох зон – втоми 2 і долома 3. Вогнище руйнування примикає до поверхні й має невеликі розміри. Зону втоми формує послідовний розвиток тріщини втоми. У цій зоні видні характерні борозенки, які мають конфігурацію кілець, що свідчить про стрімке розповсюдженні тріщини втоми. Останню стадію руйнування характеризує зона долома.

Макроструктурний аналіз проводиться на макрошліфах. Макрошліфи піддають: глибокому травленню в концентрованих гарячих кислотах для виявлення волокнистої будови сплаву, що важливо для визначення анізотропії властивостей, різних внутрішніх дефектів металу; поверхневому травленню для визначення хімічної неоднорідності сплаву (ліквації).

Найчастіше визначають загальну хімічну неоднорідність сплаву по перерізу деталі.

Конкретно для сталей розподіл C, P, S залежить від кількості цих елементів, процесу кристалізації й обробки тиском. Для визначення загальної ліквації свіжоприготованих макрошліф занурюють на 2 хв. в 10 % розчин подвійної мідно-аміачної солі соляної кислоти (CuNh4Cl2).

При травленні мідь заміщує залізо й осідає на ділянках поверхні, збіднених S, P, C, захищає їх від подальшого роз'ятрення. Місця, збагачені домішками, виявляються сильно протравленими. Потім макрошліф промивають під струменем проточної води й обережно знімають мідь із поверхні ватним тампоном. Отриману картину замальовують або фотографують.

  1.  Мікроструктурний аналіз

Мікроструктурний аналіз проводиться з метою дослідження структури металів і сплавів під мікроскопом на спеціально підготовлених зразках. Методами мікроаналізу визначають форму й розміри кристалічних зерен, виявляють зміни внутрішнього будови сплаву під впливом термічної обробки або механічного впливу на сплав, мікротріщини й багато чого іншого.

Мікроструктурний аналіз проводиться на мікрошліфах.  При виготовленні мікрошліфів необхідно враховувати що:

- шліф повинен мати мінімальний деформований шар;

- на поверхні шліфа не повинно бути подряпин і ямок;

- шліф повинен бути плоским (без "завалів"), щоб його можна було розглядати при більших збільшеннях.

Шліф, тобто зразок із плоскою відполірованою поверхнею, механічним методом готують таким чином: спочатку роблять обробку зразка по площині (торцювання) за допомогою токарного станка. По краях слід зняти фаску, щоб при наступних операціях не порвати полірувальне сукно. Потім роблять шліфування на спеціальному абразивному папері з різною величиною зерна абразиву, покладеної на скло. При перехід до наступного номера паперу зразок розвертають на 90° і шліфують доти  , поки не зникнуть ризики від попередньої обробки. Після шліфування на останньому папері шліф промивають у воді, щоб часточки абразиву не потрапили на полірувальне скло. Після шліфування роблять полірування. Шліф злегка притискають до обертового кола, на яке натягнуте сукно. Полірувальне коло увесь час змочується суспензією – суспензією тонкого абразиву у воді. Абразивами для полірування служать окис алюмінію (білого кольору), окис хрому (зеленого кольору) або інші окисли. Для полірування твердих матеріалів застосовують пасту з алмазним порошком або алмазні кола. Полірування роблять до одержання дзеркальної поверхні. Після полірування шліф промивають у воді або спирті, сушать поліровану поверхню фільтрувальним папером. Його слід прикладати до дзеркала шліфа, а не водити по йому.

Після полірування мікроструктура, як правило, не буває видна. Виключенням є сплави, структурні складові яких сильно різняться по складу й твердості, у результаті чого одні ділянки шліфа споліровуються більше, інші менше, і на поверхні утворюється рельєф.

Для виявлення мікроструктури шліф піддають травленню – короткочасній дії реактиву. Травник і час травлення підбирають дослідним шляхом.

Механізм виявлення структури сплаву досить складний. Ті ділянки шліфа, які сильно розтравлені, видадуться під мікроскопом більш темними тому що, чим сильніше розтравлена поверхня, тим більше вона розсіює світло й менше світла відбивається в об'єктив.

У зразку з однофазною структурою границі між зернами розтравлюються сильніше, чим тіло зерна, і під мікроскопом видні канавки у вигляді темної сітки (Рис. 2.)

Рис. 2. Виявлення мікроструктури сплаву

Різні зерна однієї фази попадають у перетин шліфа різними кристалографічними площинами, які травляться по-різному. Тому зерна однієї фази можуть мати різні відтінки.

У багатофазному сплаві різні фази й структурні складові травляться по-різному. Суміш фаз зазнає не тільки вплив хімічної дії реактивів, але й електрохімічне травлення, тому що суміш фаз є сукупністю мікрогальванічних елементів. Розчині часточки є мікроанодами, а по відношенню до інших часток - мікрокатодам.

У результаті такої складної дії травника виявляється мікробудова зразка. Після травлення шліф промивають водою, сушать фільтрувальним папером і ставлять на столик мікроскопа.

1. Структура й робота мікроскопа

Принцип дії мікроскопа пояснюється на  Рис. 3, на якому представлена оптична схема. Препарат 7 перебуває на предметному столику перед мікрооб'єктивом 8 на відстані, трохи більшому його фокусної відстані Fоб. Об'єктив утворює дійсне, збільшене й перевернене зображення T у площині діафрагми 10, що лежить за переднім фокусам Fок окуляра 11. Це проміжне зображення розглядається через окуляр, який дає додаткове, збільшення й утворює уявне зображення 7" на відстані найкращого бачення D=250мм. При цьому на сітківці ока утворюється дійсне зображення предмета.

Якщо окуляр здвинути так, щоб зображення T виявилося перед переднім фокусом окуляра, то зображення, що отримуємо через окуляр, стає дійсним і його можна вивести на екрані або фотоплівці. Загальне збільшення мікроскопа дорівнює добутку збільшень об'єктива й окуляра:

,

де ,

Гок=,

Δ - відстань від заднього фокуса об'єктива до переднього фокуса окуляра (оптична довжина тубуса), f'об і f'ок – фокусні відстані об'єктива й окуляра. Звичайно об'єктиви мікроскопа мають збільшення від 6,3 до 100, а окуляри від 7 до 15; тому загальне збільшення мікроскопа лежить у межах від 44 до 1500.

Рис. 3. Принципова оптична схема мікроскопа

Освітлювальна система мікроскопа складається з лампи 7, колектора 2, плоского дзеркала 4 і конденсора 6. Із площиною препарату 7 з'єднані діафрагма окуляра 10 і освітлювальна, діафрагма 3, зазвичай регулюється. Конус променів, який може бути сприйнятий об'єктивом, обмежується апертурною діафрагмою 5, з якою з'єднана діафрагма 5, апертурною освітлювальною діафрагмою, і ниткою лампи розжарювання 1. При такому розташуванні джерела світла й діафрагм забезпечується рівномірне освітлення поля зору навіть при вкрай неоднорідної яскравості джерела.

Основні механічні й оптичні вузли мікроскопа показані на Рис. 4, де зображений розріз мікроскопа. На штативі є предметний столик 6, під яким розташований конденсор 7. Тубусотримач 2 тримає тубус 3 з окуляром 4 і револьвер з об'єктивами 5. Фокусування мікроскопа проводиться пересуванням тубусотримача за допомогою грубого та мікрометричного механізму 1. Дзеркало 8 направляє світло в конденсор мікроскопа.

Рис. 4. Розріз біологічного мікроскопа й хід променів: 1 - мікрометр;

2 - тубусотримач; 3 - тубус; 4 - окуляр; 5 - об'єктив; 6 – предметний столик;

7 - конденсор; 8 - дзеркало.

Роздільна здатність ока обмежена й становить 0,2мм. Роздільна здатність характеризується розв'язною відстанню, тобто мінімальною відстанню між двома сусідніми частками, при якому вони ще видні роздільно. Щоб збільшити роздільну здатність, використовується мікроскоп.  Роздільну здатність визначають співвідношенням:

,

де  λ - довжина хвилі світла;

n - показник переломлення середовища, що перебуває між об'єктивом і об'єктом;

α - кутова апертура, рівна половині кута розкриття вхідного в об'єктив пучка променів, що формують зображення.

Добуток n sіnα=A називають числовою апертурою об'єктива. Ця найважливіша характеристика об'єктива вигравірувана на його оправі. У більшості досліджень застосовують сухі об'єктиви, що працюють у повітряному середовищі (n=1). Об'єктив дає збільшене проміжне зображення об'єктива, яке розглядають в окуляр, як у лупу. Окуляр збільшує проміжне зображення об'єктива й не може підвищити роздільної здатності мікроскопа.

Загальне збільшення мікроскопа дорівнює добутку збільшень об'єктива й окуляра. Рекомендується починати мікроаналіз із використанням слабкого об'єктива, щоб спочатку оцінити загальний характер структури на великій площі. Після перегляду структури при малих збільшеннях мікроскопа використовують об'єктив з такою роздільною здатністю, щоб побачити необхідні дрібні деталі структури.

Окуляр вибирають так, щоб чітко були видні деталі структури, збільшені об'єктивом. Власне збільшення окуляра вигравіруване на його оправі (наприклад, ).

У металографії мікроаналізу застосовують непрозорі для світлових променів об'єктиву - мікрошліфи, які розглядають в мікроскоп при відбитому світлі. Наведення на різкість здійснюють грубо, обертанням макрогвинта. Тонке наведення на різкість – обертанням мікрогвинта, який переміщає об'єктив стосовно нерухливому предметному столику.

Для огляду різних ділянок шліфа предметний столик разом зі шліфом переміщають гвинтами щодо нерухливого об'єктива у два взаємно перпендикулярних напрямках.

2. Обладнання й конструкція мікроскопа МІМ-7 І МІМ-8

Оптична мікроскопія заснована на використанні білого світла, оптичних лінз, призм і дозволяє одержувати на металографічних мікроскопах МІМ-7 і МІМ-8 корисне збільшення до 1440 і 1350 раз відповідно при візуальному спостереженні й до 2000 раз при фотографуванні. Металографічний мікроскоп МІМ-7 є вертикальним оптичним мікроскопом, а МІМ-8 – горизонтальним.

Мікроскоп МІМ-7 складається з оптичної системи з фотографічною апаратурою, освітлювального обладнання й механічної системи.

В оптичну систему входять об'єктив, окуляр, дзеркала, призми. Об'єктив і окуляр являють собою складну систему лінз, розміщених в одній оправі. Об'єктив, звернений до об'єкту огляду, дає його зворотне, збільшене дійсне зображення. Окуляр, звернений до ока спостерігача, дає уявне, збільшене зображення, отримане об'єктивом, але це не може підвищити роздільної здатності мікроскопа. Його вибирають таким чином, щоб чітко були видні деталі структури, збільшені об'єктивом.

На Рис. 5 наведена оптична схема металографічного мікроскопа МІМ-7. Від джерела світла 1 через колектор 2   відбиваюче дзеркало  3 і світлофільтри 4, апертурну діафрагму 5, фотозатвор 6, польову діафрагму 7 і поворотну призму 8 промені світла попадають на плоскопаралельну пластину 9. Частина світлового потоку проходить через неї, а частина променів відбивається нагору від пластини через об'єктив 10 і отвір у предметному столику 11 попадає на шліф 12, площина якого розташована перпендикулярно оптичної осі мікроскопа. Відбиті від шліфа 12 промені знову проходять через об'єктив 10, плоскопаралельну пластину 9 і відбившись від дзеркала 13, через окуляр 14 попадають в око спостерігача або через фотоокуляр 15 - у фотокамеру, де, відбившись від дзеркала 16, попадають на фотопластинку 17.

Поліровану поверхню зразка піддають травленню для виявлення мікроструктури. Для травлення шліфів вуглецевої сталі й чавунів звичайно застосовують 4% розчин азотної кислоти в спирті, у який на 6-15 хв опускають дзеркальну поверхню зразка. Поверхня шліфа стає матовою. Її промивають проточною водою й просушують фільтрувальним папером.

Рис. 5. Оптична схема мікроскопа МІМ-7

Травлення шліфів дозволяє виявити дві важливі особливості структури металів і сплавів:

1) полікристалічна, зерниста будова (розмір,форма, розподіл зерен);

2) структурні складові сплавів.

При дослідженні металів і сплавів часто необхідно знати величину якого-небудь елемента структури, наприклад, розмір зерна або часток другої фази, відстань між ними, глибину цементованого або азотованого шару і т.д. Найбільш важливою структурною характеристикою металів і сплавів є розмір зерна, від якого залежать механічні властивості виробів, поведінка матеріалу в різних процесах обробки тиском, термічної й механічної обробки. Відомо, що зі зменшенням розміру зерна збільшується границя текучості гомогенних сплавів. При однаковій твердості й міцності ударна в'язкість дрібнозернистої сталі значно перевершує ударну в'язкість грубозернистої сталі.

Визначення розміру зерна проводиться за ДСТ 5639 – 82 "Сталі й сплави. Методи, виявлення й визначення величини зерна". Для визначення розміру зерна досліджувану мікроструктуру порівнюють зі стандартними шкалами або підраховують число зерен, що припадає на одиницю площі поверхні шліфа, або визначають лінійний розмір зерен. За ДСТ 5639 - 82 величину зерна оцінюють балами (Рис. 6). Між номером зерна N і кількістю зерен nо, що містяться на 1 мм шліфа, прийнята наступна залежність:

Середня площа перетину зерна Fcp, мкм2, і число зерен n0, що доводяться на 1 мм2 шліфа, зв'язані обернено-пропорційною залежністю:

Fcp=,

Середній лінійний розмір (діаметр) зерна dp, мкм, з площею Fcp пов'язаний залежністю:

dcp д/ Fcp .

Зі збільшенням номера величина зерна зменшується. Кількісні характеристики зернистості металів і сплавів наведені в табл. 1.

Метод візуальної оцінки величини зерна заснований на порівнянні видимих під мікроскопом зерен з еталонною шкалою (Рис. 6). Ця шкала являє собою схематизовану сітку, обмежуючу зерна середнього розміру (по площі даного номера). Розмір зерна по цьому методу оцінюють відповідним балом (1- 8 номер зерна) при збільшенні мікроскопа в 100 раз.

Цей наближений метод оцінки розміру зерна широко застосовується в практиці завдяки простоті й швидкості експерименту. Для визначення бальности зерна по цьому методу необхідно:

1) поставити об'єктив і окуляр, що забезпечують збільшення х100;

2) переглянути структуру в багатьох полях зору й вибрати найбільш характерні ділянки шліфа;

3) визначити, до якого бала (номеру) еталонної шкали (Рис. 8) найбільше  підходить досліджуваний розмір зерна;

4) по прийнятому балу, користуючись табл. 1, дати кількісну характеристику зернистості структури.

Якщо в мікроструктурі спостерігається явна різнозернистість, то величину зерна оцінюють двома номерами, перший з яких означає переважну величину зерна. Якщо зерна переважної величини займають більш 90% площі шліфа, то вказується тільки один номер зерна.

Таблиця 1. Кількісні характеристики зернистості металів і сплавів

Номер

Площа зерна F, мкм2

Число зерен, середнє

Середній
діаметр d
cp, мкм

зерна

Найменша

середня

найбільша

в l

2

мм

По

в 1

3

мм
П3

Розра-

Умовний

хунковий

1

40000

64000

80000

16

64

250

222

2

20000

32000

40000

32

179

177

167

3

10000

16000

20000

64

512

125

111

4

5000

8000

10000

128

1446

88

78,8

5

2500

4000

5000

256

4096

60

55,3

6

1200

2000

2500

512

11417

41

39,1

7

600

1000

1200

1024

32768

31

26,7

Рис. 6. Шкала бальности зерна, х100

1) Метод визначення величини зерна по числу зерен, що доводяться на одиницю площі шліфа, заснований на підрахунку числа зерен n, ув'язнених у певній площі квадрата матового скла фотокамери мікроскопа. Для зручності підрахунку збільшення мікроскопа вибирають таким, щоб у чергову площу на матовому склі потрапило приблизно від 30 до 50 зерен. Знаючи число зерен n у цьому квадраті, можна розрахувати число зерен n0 , що доводяться на одиницю

площі шліфа

2) Визначення лінійних розмірів зерна проводиться з допомогою окуляра - мікрометра, тобто окуляра, у який вставлена пластинка з лінійкою або квадратною сіткою.

Є також окуляри - мікрометри, у яких вимір здійснюється за допомогою мікрогвинта мікроскопа.

2.2 Механічна частина

Мікроскоп МІМ-7 складається з наступних основних частин: джерела світла, корпуса й верхньої частини (Рис. 6). Джерело світла 1 має ліхтар 2 усередині кожуха якого знаходиться лампа. Центрувальні гвинти 3 служать для сполучення центру нитки лампи з оптичною віссю колектора.

У корпусі ІІ мікроскопа знаходяться диск 1 з набором світлофільтрів; рукоятка 24 перемикання фотоокулярів; установче обладнання для рамки 15 з матовим склом або касети з фотопластинкою 9х12 мм; вузол апертурної діафрагми, укріпленої під оправою освітлювальної лінзи 17; кільце з накаткою 16, що служить для зміни діаметра діафрагми; гвинт 25, за допомогою обертання якого зміщається діафрагма для створення косого висвітлення; гвинт 26 для фіксації повороту апертурної діафрагми.

Верхня частина ІІІ мікроскопа включає деталі, наведені нижче. Ілюмінаторний тубус 11, у верхній частині якого розташований установчий отвір під об'єктив. На патрубку ілюмінаторного тубуса розташована рамка з лінзою 22 для роботи в світлому й темному полі й рукоятка 5 для включення діафрагми 23 при роботі в темному полі; під кожухом 21 - пентапризма. У нижній частині кожуха 21 розташовані центрувальні гвинти 20 польової діафрагми, діаметр якої змінюють за допомогою повідця 19. Під конусом польової діафрагми розташований фотозатвор 18.

Рис. 6 Загальний вид мікроскопа МІМ - 7

Візуальний тубус 13, в отвір якого вставляється окуляр 12. При візуальному спостереженні тубус рухають до упору, а при фотографуванні висувають до відмови. Предметний столик 10, який за допомогою гвинтів 6 може пересуватися у два взаємноперпендикулярних напрямки. У центрі предметного столика є вікно, у нього вставляють одну зі змінних підбивок 7 з отворами різного діаметра. На предметному столику розташовані пласнтиики, якими мікрошліф притискається до підбивки предметного столика. Макрометричний гвинт служить для переміщення предметного столика у вертикальному напрямку, і цим проводиться грубе налаштування на фокус. Затискним гвинтом 23 фіксують певне положення предметного столика; щоб він мимовільно не спускався. Для закріплення столика 10 на потрібній висоті на кронштейні столика награвірована риска, яка установлюється проти крапки, награвірованої на корпусі мікроскопа.

Мікрометричний гвинт 14, за допомогою якого переміщають столик у вертикальному напрямку й точно наводять на фокус. Крок мікрометричної подачі 3 мм, ціна розподілу барабана - 0,003 мм.

РОБОТА НА МІКРОСКОПІ

Перш ніж приступитися до роботи на мікроскопі, необхідно спочатку докладно ознайомитися з його оптичною системою й конструкцією. Для візуального (зорового) спостереження мікроструктури необхідно:

1 Помістити досліджуваний шліф полірованою й протравленою поверхнею  вниз на підбивку предметного столика над об'єктивом і притиснути  затиском 49.

2 Візуальний тубус 4-13 висунути до упору.

3 Спостерігаючи в окуляр, обертанням макрометричного гвинта 4-4  зробити грубе наведення на фокус.

4 Гвинтом 4-23 закріпити предметний столик у встановленому положенні.

5 Спостерігаючи в окуляр, обертанням мікрометричного гвинта 2-14 зробити точне наведення на фокус.

6 Спостерігаючи в окуляр, за допомогою гвинтів 2-6 пересувати предметний столик і переглядати структуру в різних місцях шліфа. Водити шліфом по підбивці предметного столика не можна.

ЗМІСТ ЗВІТУ

1. Назва роботи.

2. Мета роботи.

3. Малюнок зламу контрольного зразка й висновок про його характері.

4. Ознайомитися зі схемою мікроскопа, звернувши увагу на взаємне розташування деталей і їх призначення.

5. Вивчити обладнання мікроскопа й освоїти роботу на ньому. Замалювати схему ходу променів у мікроскопі.

4. Дослідити мікрошліфи і замалювати їх структуру.

5. Замалюваи малюнок виявленої мікроструктури з описом її характеру.

6. Висновки.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. При яких збільшеннях проводять макроаналіз?

2. Що таке макрошліф?

3. Які завдання можна розв'язати методами макроаналізу?

4. Які види крихкого зламу можливі?

5. Які ділянки можна розрізнити на втомному зламі?

6. Для чого проводять глибоке й поверхневе травлення?

7. Яким чином визначають загальну хімічну неоднорідність?

8. Які завдання можна вирішувати за допомогою мікроаналізу?

9. Як приготувати мікрошліф?

10. У чому полягає механізм виявлення структури при травленні?

11. Що таке роздільна здатність мікроскопа?

12. Яке зображення дає об'єктив і окуляр?

13. У чому полягає метод "січної"? Що визначають із допомогою цього методу?

14. Дати визначення фрактографії?

15. Який вид має крихкий злам?

16. Який вид має в'язкий злам?

17. Який вид має втомний злам?

18. Який вид має змішаний злам?

19. Що являє собою макрошліф?

20. Описати процес шліфування поверхні макрошліфа?

21. Що дозволяє встановити макроаналіз?

22. Як проводиться мікроструктурний аналіз металів і сплавів?

23. На чому заснована електронна мікроскопія?

24. Зобразити структурну схему мікроскопа МІМ-7?

25. Пояснити призначення елементів мікроскопа МІМ-7?

26. Яким чином можна оцінити розмір зерна металу або сплаву?

27. Як зв'язаний номер зерна з його розміром?

Таблиця. 2. Приклади мікроструктур

Рис.7. Мікроструктура поверхневого шару сталі 45 загартованої

Рис. 8. Мікроструктура сірих, ковких і високоміцних чавунів

Рис.9. Мікроструктура сплавів з різним змістом вуглецю

Рис. 10. Оцінка глибини цементуючого шару (глибина цементування 4 мм)


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

30303. Проблема автора в литературоведении. История и теория вопроса (работы М.М.Бахтина, Б.О.Кормана, Г.А.Гуковского и др.) 30.5 KB
  Проблема автора в литературоведении. Категория автора считается 1 из стержневых в литературе.Выделяется образ автора под кот понимается особая форма проявления авторской позиции. Участие автора в движении сюжета отношение автора к героям и т.
30304. Формы выражения авторского сознания в прозаическом тексте (автор-биография, автор-концепция, автор-повествователь) 27 KB
  Формы выражения авторского сознания в прозаическом тексте авторбиография авторконцепция авторповествователь Слово автор употребл в литведении в нескх знач. явлся все произведениеобраз автора. явлений характерных для отдельных жанров и родовавтором называют рассказчика повествователя в эпических произведениях либо лирического героя в лирикеБ. автор может выбрать одну из трех форм повествования ОТ АВТОРА объективная форма повествования от 3го лица: кажущееся отсутствие в произв.
30305. Проблема автора в литературоведении. Формы выражения авторского сознания в прозаическом тексте 26 KB
  Проблема автора в литературоведении. Формы выражения авторского сознания в прозаическом тексте Автор от лат. С разной степенью включенности автор участвует в литературной жизни своего времени вступая в непосредственные отношения с другими авторами с литературными критиками с редакциями журналов и газет с книгоиздателями и книготорговцами в эпистолярные контакты с читателями и т. Сходные эстетические воззрения приводят к созданию писательских групп кружков литературных обществ других авторских объединений.
30306. Проблема автора в литературоведении. Формы выражения авторского сознания в лирическом тексте. Понятие лирический герой 24.5 KB
  Понятие лирический герой Формы авторского присутствия в лирике. Лирический герой субъект речи через которого выражаются биографические и эмоциональнопсихологические черты автора. Лирический герой монологическая форма авторского выражения в тексте. Ролевой герой опосредованное выражение автора в тексте черех социокультурный тип прошлого или настоящего.
30307. Проблема автора в литературоведении. Формы выражения авторского сознания в драматургическом тексте 25 KB
  Проблема автора в литературоведении. Большинство ученых разделяют автора в первом значении его еще принято называть реальным или биографическим автором и автора во втором значении. Это пользуясь другой терминологией автор как эстетическая категория или образ автора. Иногда говорят здесь же о голосе автора считая такое определение более правомерным и определенным чем образ автора.
30308. Проблема романа в современном литературоведении 37 KB
  Проблема романа в современном литературоведении РОМАН франц . Роман эпос Нового времени; в отличие от народного эпоса где индивид и народная душа нераздельны в романе жизнь личности и общественная жизнь предстают как относительно самостоятельные; но частная внутренняя жизнь индивида раскрывается в нем эпопейно т. Типичная романная ситуация столкновение в герое нравственного и человеческого личностного с природной и социальной необходимостью. Поскольку роман развивается в новое время где характер взаимоотношений человека и общества...