9101

Виникнення і розвиток буржуазної держави і права у Німеччині

Реферат

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Виникнення і розвиток буржуазної держави і права у Німеччині. План. Німеччина після Віденського конгресу. Революція 1848р. і її вплив на розвиток німецьких держав. Утворення Німецької імперії. Конституція 1871 року. Характерн...

Украинкский

2013-02-22

111.5 KB

13 чел.

Виникнення і розвиток буржуазної держави і права у Німеччині.

План.

  1.  Німеччина після Віденського конгресу.
  2.  Революція 1848р. і її вплив на розвиток німецьких держав.
  3.  Утворення Німецької імперії. Конституція 1871 року.
  4.  Характерні риси права.

     1) Німеччина після Віденського конгресу.

     

     Німеччина пізніше за інші європейські країни стала на шлях капіталістичного розвитку. Аграрні реформи 1807, 1816 і 1821 років в Прусії та інших німецьких державах мали обмежений характер. Торгівля була слабо розвинутою. Нечисленні міста по суті були лише резиденціями государів.

     Розширення капіталістичного виробництва стримувалось кріпацтвом, політичною роздробленістю та засиллям консервативних елементів у державному апараті.

     На початку ХІХ ст. Німеччина, як і раніше, складалась із багатьох держав з власними митними системами, органами управління, законодавствами, системами мір і ваги. Уряди цих держав мало цікавили проблеми загальнонімецької єдності, в галузі внутрішньої і зовнішньої політики вони керувались лише власними інтересами. До наполеонівських війн абсолютна монархія в цих державах була переважною формою правління.

     Наполеон, розбивши австрійські війська, поклав кінець існуванню Священної Римської імперії. В серпні 1806 року Франц ІІ відмовився від титула її імператора. Міжнародний авторитет Габсбургів було підірвано. Політична самостійність багатьох феодальних держав була ліквідована, вони перетворились на васалів наполеонівської Франції.

     Поразка французької армії в Росії допомогла німецьким державам здобути незалежність. Певний внесок в перемогу над Наполеоном, крім Росії внесли Австрія і Прусія.

     30 травня 1814 року ЗО травня 1814р. у Парижі був підписаний договір між  державами-переможцями та переможеною Францією. Цей договір позбавив останню усіх територій, завойованих нею у війнах кінця XVIIпочатку XIX ст. У вересні 1814 р. у Відні зібрався найбільш представницький з дипломатичних конгресів, які скликалися коли б то не було раніше. На нього з'їхалися 216 представників усіх європейських держав за винятком Османської імперії. 3-го січня 1815р. Англія, Австрія та переможена Франція уклали між собою таємний союз з метою протидії планам російського та прусського урядів у польському та саксонському питаннях. Нові союзники навіть обіцяли один одному військову допомогу в разі необхідності. В результаті їх об'єднаного тиску на Пруссію тій довелося примиритися з корекцією власних масштабних планів. До Пруссії відходила лише північна частина Саксонії, а південна залишалася самостійним королівством. Вона ж отримала додатково Познань і Ґданськ зі складу колишнього Великого герцогства Варшавського (що суперечило планам Росії на ці території), а також шведську Померанію, Рейнську провінцію та Вестфалію. Останні дві провінції були найбільш розвинутими в економічному відношенні німецькими землями, важливим було і їх стратегічне становище. Галичина тоді ж була передана Австрії.

9 червня 1815р. був підписаний Генеральний заключний акт Віденського конгресу. З масиву німецькомовних держав та частини володінь Австрійської імперії Віденський конгрес створив Німецький союз. До нього увійшли 34 монархії та 4 вільних міста (Гамбург, Бремен, Любек та Франк-фурт-на-Майні). Прусські та австрійські володіння включалися до Німецького союзу не повністю. З прусських - поза Союзом залишалася Східна Пруссія та Познань, з австрійських -Галичина, Угорщина та більша частина південнослов'янських областей імперії. Австрійський канцлер Меттерніх добився гегемонії Австрії в Німецькому союзі і розглядав його як знаряддя австрійської політики. Тим самим Австрія перетворювалася на жандарма Європи. Керівний орган Німецького союзу - т. зв. Союзний сейм турбувався в першу чергу про збереження європейського статус-кво: державних кордонів, монархічних режимів, політичної ізоляції Росії та збереження політичної роздробленості німецьких земель. Після вражаючих перемог над Наполеоном Росія, намагалася претендувати на роль провідної європейської сили. Це не відповідало інтересам жодної з європейських наддержав — Англії, Австрії, Франції. Спроби Росії опертися на союз з Пруссією викликали зрозуміле занепокоєння у Відні, Лондоні та Парижі. В результаті цього Пруссії, як менш сильному учаснику намічуваної коаліції, дозволили дещо зміцнити свої позиції, але ціною розриву з Росією, Остання підтримувала прагнення Пруссії захопити усю Саксонію, але в свою чергу претендувала на герцогство Варшавське з Познанню та Гданськом включно. Союзний сейм (бундестаг) - рада уповноважених окремих німецьких монархів - перебував у Франкфурті-на-Майні. В Союзі не існувало ні спільного судового органу, ні об'єднаного дипломатичного представництва, ні загальної армії. Рішення сейму ставали обов'язковими лише за умови їх визнання усіма суверенними государями - членами Союзу. Тим самим Німецький союз був слабкою конфедерацією, позбавленою реальної сили і значення.

Володіння Пруссії були роз'єднані і складалися з двох основних частин. Східна частина включала давні прусські провінції та Познань, західна - Рейнську область та Вестфалію. Обидві частини королівства були розділені землями інших німецьких государів, відрізнялися вони і за своїм внутрішнім суспільним ладом. У східних провінціях панувало крупне поміщицьке землеволодіння (місцевих поміщиків називали юнкерами). Юнкерам належала на селах вища поліцейська влада і вотчинна юрисдикція. Селянство, особисто вільне після реформи 1807 р., але політичне безправне і позбавлене землі, продовжувало нести панщину і платити оброки. В західних володіннях Прусського королівства, які довго перебували під управлінням французів, селянство уже вивільнилося з-під кріпосної залежності, в життя ґрунтовно увійшли буржуазні порядки і створене французькою революцією законодавство, рівність усіх громадян перед законом, гласне судочинство тощо. Поміщицька юрисдикція, що зберігалася на сході Пруссії, тут давно уже припинила своє існування. Ця дуалістична модель прусської держави мала деяке притягальне значення - вона демонструвала певну толерантність її монархів до місцевих порядків і звичаїв та дозволяла сподіватися, що в майбутньому цей принцип буде поширений і на інші німецькі землі в разі їх можливого входження до складу Пруссії. Певну роль відігравали і релігійні відмінності - у східній частині сповідувався переважно протестантизм, у західній - католицизм. У кожній з восьми провінцій Прусського королівства діяли станові ландтаги, не пов'язані між собою, їх функції зводилися до дорадчих при монарху.

Політичний режим інших німецьких держав охоплював широкий спектр державно-правових моделей. Найтяжчим було становище народних мас на півночі - у Мекленбурзі, Брауншвейзі, Ольденбурзі та Гессені, де попередні феодальні порядки були відновлені у повному об'ємі. В чотирьох південнонімецких державах - Баварії, Вюртемберзі, Бадені та Дармштадті були введені конституції, дещо схожі на французьку Хартію. 1814 р. У Ганновері та Саксонії поновлені станові ландтаги – анахронізм навіть не учорашньої, а позавчорашньої історичної епохи. Така політична строкатість виступала додатковою перепоною на шляху об'єднання усіх німецьких земель, перетворення Німеччини у цілісну та могутню державу.

Разом з тим, потреби економіки, єдність історичного минулого, мови і традицій усе нагальніше вимагали німецького возз'єднання. В ролі об'єднавчого центру, на думку німецьких патріотів, могла виступити Пруссія в якості наймогутнішої з власне німецьких держав. Політична роздробленість німецьких земель не дозволяла німецькій буржуазії конкурувати з сусідніми державами, оскільки кордони і високі митні тарифи перешкоджали вільному руху товарів і капіталу. Як результат, німецькі товари були дорожчими і мали нижчу якість. Цікаво, що вперше в світі клеймо - «Made in...» з'явилося на англійських товарах в середині XIX ст. виключно з метою вирізнити якісні англійські вироби від дешевих німецьких підробок. Лише політичні зміни могли вивести німецьку економіку на вищий рівень, тільки об'єднана держава давала німецькій буржуазії шанс на виживання у конкурентній боротьбі. Ще у 1818р. в Пруссії був введений спільний для усіх восьми провінцій митний тариф. Пізніше її уряд здійснював постійні зусилля по знищенню митних перегородок між прусськими володіннями та сусідніми німецькими державами. У 1834 р. митний союз, нарешті, об'єднав 18 держав з 23 млн. населення. Це стало крупним політичним успіхом Пруссії. Німецька буржуазія починає розглядати Пруссію як свій форпост в економіці та політиці, тим більше, що Австрія та її сателіти до митного союзу не увійшли.

     Розвиток торгівлі, розширення внутрішнього ринку, будівництво доріг, особливо залізниць, зруйнували державну обмеженість і партикуляризм у праві. Буржуазія потребувала свободи  підприємницької діяльності. Однак її сковували політичний лад і законодавство. Конфлікт між буржуазією та дворянством з кожним роком загострювався. Тільки буржуазна революція могла знищити економічне й політичне відставання Німеччини від передових країн Європи.

2) Революція 1848 року і її вплив на розвиток німецьких держав.

     Наприкінці 40-х років політична ситуація в Німеччині ускладнилась економічною кризою та неврожаєм. Виступи селян загрожували перерости в селянську війну. В березні 1848 року в багатьох містах Німеччини почалися революційні демонстрації і влада в Бадені, Гессені, Дармштадті, Вюртемберзі перейшла до рук ліберальної буржуазії. Коаліційні буржуазно-дворянські уряди були створені в Саксонії та Баварії. В столиці Пруссії Берліні революційні події почалися 6 березня. 18 березня був опублікований указ Фрідріха-Вільгельма IV про скликання об'єднаного для усіх восьми прусських провінцій ландтагу. Цей же документ проголошував необхідність прийняття нової конституції Німецького союзу, яка б передбачала створення загальнонімецьких збройних сил, ліквідацію внутрішніх митниць тощо. Інший указ проголошував відміну цензури.29 березня у Пруссії був сформований новий уряд, прем'єром якого став лідер рейнських лібералів Кампгаузен. Більшість міністерських портфелів опинилася у руках обуржуазнених аристократів. 1 та 8 травня 1848р. відбулися двоступеневі вибори до прусських Установчих зборів. 22 травня вони розпочали свою роботу. Кампгаузен поставив на обговорення цих зборів про- ект конституції, яка передбачала збереження в Пруссії монархії
та запровадження двопалатного парламенту. Одночасно Уста-
новчі збори виступили проти демократичного вирішення аграр-
ного питання. Зокрема, вимога відміни феодальних повинно-
стей без викупу була відкинута, що називається, з порогу.
    Навесні 1848 р. були проведені вибори до загальнонімець-
кого парламенту. Більшість отримали представники лібераль
ної буржуазії.
    Поразка червневого повстання робітників у Парижі озна-
чала поворот європейської (в т. ч. і німецької) ліберальної буржуазії до союзу з феодальною аристократією та монархічними режимами. Це мало свій вплив і на долю німецького об'єднання. Шанс здійснення цього об'єднання революційним
шляхом, під тиском широких народних мас одночасно з про
веденням назрілих демократичних перетворень був остаточно
упущений.

Відразу після поразки пролетаріату в Парижі, в Пруссії впав ліберальний кабінет Кампгаузена і був сформований контрреволюційний уряд генерала Пфуля. А 17 вересня у Берлін були введені гвардійські полки. 3 листопада в Берліні утворилося нове міністерство графа Бранденбурга. Усі ліві газети були закриті, національна гвардія роззброєна, демократичні організації розпущені. 9 листопада державний переворот у Пруссії завершився. Прусські Установчі збори були спершу переведені до Бранденбурга, а 5 грудня 1848 р. їх без особливого шуму розпустили. Тоді ж населенню Пруссії була «дарована» досить ліберальна конституція. Вона гарантувала свободу слова, зібрань та союзів представництво в палатах. Стаття 8 проголошувала недоторканість приватної власності. Разом з тим королівська влада проголошувалася «Божою милістю». Король отримував у повноваження право абсолютного вето, безконтрольного управління армією, оголошення війни. Зберігалося попереднє карне законодавство та податкова система, вводилися певні обмеження виборчого права.

Уже ЗО травня 1849 р. король видав т. зв. «трикласний виборчий закон», яким була здійснена відміна загального виборчого права. Згідно цього документа, чоловіче населення Пруссії у віці від тридцяти років поділялося на три курії в залежності від рівня сплачуваних податків. Усі три класи виборців (відповідно - 153 тис., 409 тис. та 2651 тис. чол.) обирали по однаковому числу виборщиків. В свою чергу, ці виборщики шляхом відкритого голосування обирали депутатів прусського ландтагу. Така процедура «виборів» забезпечила в першому з обраних ландтагів 250 з 350 депутатських місць королівським чиновникам.

31 січня 1850 р. Пруссія знов ж таки з рук короля, а не ландтагу, одержала нову конституцію, за якою двопалатний парламент отримав право вотування законів, затвердження бюджету та податків. Члени нижньої палати обиралися на основі «трикласного закону» 1849 р. Верхня палата була задумана як наполовину виборна, але уже з 1852 р., за наполяганням канцлера Бісмарка, стала пожиттєвою і спадковою. Вона формувалася з принців крові, князів і призначуваних королем перів. Сюди ж спочатку потрапили обер-бургомістри великих міст та представники університетів, але у 1852 р. їх представництво
було скасоване.

За Конституцією 1850 р. король зберігав право абсолютного вето з метою не допустити «довільної зміни існуючого становища». Йому ж належало право законодавчої ініціативи. Король був главою виконавчої влади. Він міг розпускати нижню палату, що іноді й відбувалося ще навіть до першого засідання ландтагу, якщо склад обраних депутатів видавався монарху надто ліберальним. Міністри були непідзвітними ландтагу, не несли колективної відповідальності не йшли у відставку внаслідок вотуму недовір'я. По суті, ландтаг залишався дорадчим органом при королі. З деякими поправками ця конституція діяла у Пруссії до 1919 р.

     До середини ХІХ ст. авторитет Австрії серед німецьких держав став помітно падати. Революція 1848 року в Угорщині, як і в інших німецьких державах, зазнала поразки. Однак австрійський уряд був змушений скасувати деякі феодальні порядки.

     Наявність чисельних пережитків феодалізму, слабкість буржуазії були причиною сповільнених темпів економічного розвитку Австрії та збереження абсолютної монархії навіть після революції 1848 року. В кримінальному уложенні  1852 року були передбачені суворі покарання за організацію страйків, робітничих спілок.

     У 1866 році у битві під Садовою Прусія завдала Австрії нищівної поразки. Монархія Габсбургів розвалювалася під ударами національно-визвольного руху чехів, угорців, словаків, хорватів, поляків, італійців. У цій ситуації дворянство і велика буржуазія Австрії переконали короля у необхідності піти на союз з поміщиками Угорщини для того, щоб послабити національний рух в Угорщині і врятувати від розвалу австрійську монархію.

     У 1867 році австрійський парламент (рейхсрат) затвердив угоду про утворення Австро-Угорської монархії. Офіційно визнавалась державна унія двох держав. Двоєдину державу очолив імператор Австрії, він же  король Угорщини. Угорщині було дозволено обирати свій парламент, кожна країна мала власну конституцію. Дворянство і велика буржуазія Угорщини добилися розширення своїх політичних прав. Основною метою цієї угоди верхів було запобігти назріванню нової буржуазної революції.

     Угорський сейм, в якому засідали переважно представники дворянства й великої буржуазії, був однопалатним; рейхсрат Австрії складався з двох палат: верхньої – вона називалась палатою панів, і нижньої – палати представників. У верхній палаті рейхсрату засідали представники земельної аристократії, вищої знаті, частина з них призначалась імператором. Депутати нижньої палати обирались сеймами областей. Міністри повністю були відповідальними лише перед імператором, а не перед рейхсратом. Влада парламенту була мізерною, всі функції у сфері управління здійснювали чиновники. Імператор був главою виконавчої влади і главою держави, він сам міг видавати надзвичайні укази.

     В Австро-Угорській монархії у загальному віданні залишились військові питання, фінанси і зовнішня політика. Відповідно було всього три загальноімперських міністри. Для контролю над ними та вирішення загальноімперських питань, здебільшого про бюджет, щороку в столицях обох країн повинні були збиратись делегації від законодавчих органів (по 60 чоловік від кожного). З невеликими змінами Австро-Угорська дуалістична (двоєдина) монархія проіснувала до кінця першої світової війни.

3) Утворення Німецької імперії. Конституція 1871 року.

Буржуазна революція 1848 року в Німеччині зазнала поразки. Завдання, які стояли перед революцією, – соціально-економічне (ліквідація феодальних відносин) і політичне (об'єднання країни) не були вирішені. Об'єднання Німеччини залишалося невідкладним завданням. Політична роздробленість гальмувала подальший економічний розвиток. Вона була основою реакційних політичних режимів.

Різні соціальні групи боролися за об'єднання країни. В цьому були зацікавлені буржуазія, частина юнкерства, робітничий клас, селянство.

Вирішення такого загальнонімецького питання можливе було двома шляхами: революційним — через великонімецьку республіку, і реакційним — через об'єднання країни під владою одного із німецьких монархів за допомогою насильницьких, грабіжницьких воєн. І слід визнати, що об'єктивно обидва варіанти були можливими.

Серйозною спробою реалізувати революційний варіант була революція 1848 року. Однак утворити великонімецьку республіку не пощастило.

  Залишався реакційний варіант, а саме — об'єднання силою, під зверхністю наймогутнішої німецької держави.

Гегемоном серед німецьких держав спочатку вважалася Австрія. Але поступово на перше місце виходить Пруссія. У 1861 році королем Пруссії стає Вільгельм, який з метою посилення Пруссії вносить у ландтаг проект рішення про створення чотирьохсоттисячної армії. Ландтаг був проти цього, але Вільгельм витрачає необхідні суми без згоди ландтагу. В 1862 році він призначає міністром-президентом представника прусського юнкерства Отто фон Бісмарка, переконаного монархіста, прихильника рішучих дій.

Бісмарк відразу перейшов у наступ. Він роз'яснював парламентській опозиції, що її «паперова конституція і парламентське голосування не варті мідного гроша», що він буде до кінця «боротися з лібералізмом» і не допустить «хазяйнування парламенту». Бісмарк розпускає палати, провадить військову реформу, значно збільшуючи чисельність армії. «Не промовами і не голосуванням вирішуються найважливіші питання часу, — казав Бісмарк, — а залізом і кров'ю».

Посилившись, Пруссія починає загарбницькі війни, боротьбу за насильницьке приєднання сусідніх держав. У 1861 році відбулася війна проти Данії, внаслідок якої в Данії були відібрані Шлезвіг і Гольштинія. В 1866 році в битві при Садовій було розгромлено австрійську армію. Після цього Австрію виключили з Німецького союзу.

Перемога над своїм основним супротивником дозволила Пруссії створити об'єднання частини німецьких держав під власним керівництвом. У 1866 році було утворено Північнонімецький союз, що об'єднав двадцять одну німецьку державу, а 1867 року — прийнято Конституцію Союзу. Президентом Північнонімецького союзу Конституція визначила прусського короля. Він отримав всю повноту виконавчої влади, яку він доручав союзному канцлеру, що відповідав тільки перед президентом. Створювалися також дві палати: рейхстаг, який обирався населенням, і союзна рада з представників окремих держав. Так під гегемонією Пруссії було об'єднано частину Німеччини.

За межами утвореного Союзу залишалися південнонімецькі держави, їх приєднанню до Союзу заважала Франція. Конфлікт між Пруссією і Францією знайшов своє завершення у франко-прусській війні 1870 року. Перемога була на боці Пруссії, яка отримала контрибуцію з Франції і приєднала ряд південнонімецьких територій. Вісімнадцятого січня 1871 року в Версалі Вільгельм І був проголошений німецьким імператором. Так виникла нова (друга) Німецька імперія.

Шістнадцятого квітня 1871 року установчий рейхстаг прийняв Конституцію Німеччини. Союзна територія складалася з двадцяти двох монархій і трьох вільних міст. Конституція передавала всю повноту суверенних прав Німецькій імперії в цілому. «Імперія користується правом законодавства в межах союзної території на підставі змісту даної конституції і притому так, — було сказано в статті 2,— що імперські закони вважаються вищими від законів кожної держави». Імперському законодавству підлягали такі важливі справи, як зовнішні відносини, військо і військовий флот імперії, митне і торгове законодавство, законодавство про податки, які йдуть на потребу імперії, визначення системи мір і ваг, законодавство про цивільне, карне право і судочинство і т.д.

Окремі держави, що входили до складу імперії, зберігали свої конституції, ландтаги, уряди, але їх автономія була дуже обмеженою.

Імперське законодавство здійснювалося рейхстагом і союзною радою (бундесратом). Рейхстаг обирався спочатку на три, а потім на п'ять років. Збирався щорічно. Ніякого контролю над міністерствами рейхстаг не мав. Союзна рада складалася з представників союзних держав, призначених їх урядами. Всього було п'ятдесят вісім депутатів. Кожна держава отримувала певну кількість голосів — від одного до шести. Але Пруссії було надано сімнадцять голосів. Поряд з рейхстагом союзна рада брала участь у законодавстві, утворювала постійні комітети. Вона могла засідати самостійно, рейхстаг такої можливості не мав, Бундесрат мав право передавати імператору своє рішення щодо розпуску рейхстагу.

Главою імперії був Німецький імператор (кайзер) — король Пруссії. «Головування в союзі належить королю Пруссії, — було сказано в статті 11 Конституції, — який має титул Німецького імператора». Йому належало право скликати і закривати рейхстаг і союзну раду. Він призначав чиновників, а в разі необхідності давав розпорядження про їх відставку.

Особливе місце займав єдиний імперський міністр з величезними повноваженнями — імперський канцлер. Він призначався імператором і відповідав лише перед ним. Головував у бундесраті, керував постійними комітетами, підписував закони після імператора. За поданням канцлера імператор призначав і звільняв статс-секретарів закордонних справ, внутрішніх справ, адміралтейства, скарбниці і колоній.

Спеціальний розділ Конституції був присвячений імперській армії. Кожен німець повинен був служити в армії сім років, витрати на армію несли усі держави. Але і в мирний, і в воєнний час армія перебувала під командуванням імператора.

Конституція забезпечувала панування Пруссії в Німецькій імперії. Основний закон досить чітко відбивав гегемонію Пруссії в Союзі. Про це свідчили такі факти: головування в Союзі належало королю Пруссії, тобто імператору (ст. 11), в бундесраті Пруссія мала сімнадцять голосів, а зміни в Конституції вважалися недійсними, якщо чотирнадцять голосів будуть подані проти (статті 6 і 78), головував в союзній раді канцлер, який призначався королем Пруссії (ст. 15), армія була підпорядкована імператору — прусському королю (ст. 63), в армії було введено «в повному обсязі прусське військове законодавство» (ст. 61), імператор мав право оголосити на воєнному стані кожну частину імперії (ст. 68), було в нього і право екзекуції — покарання члена Союзу, який не хотів визнавати рішення імперії (ст. 19).

Особлива увага приділялася в Німецькій імперії поліції. Поліцейський корпус був підпорядкований статс-секретарю внутрішніх справ, що забезпечувало централізацію і давало можливість встановити найсуворіший поліцейський режим.

Судова система Німеччини визначалася Законом про судові установи 1877 року. В окремих державах Союзу існували три судові інстанції. Першою з них був дільничний суд. Тут усі цивільні справи розглядалися одноосібне суддею, а кримінальні — або одноосібно, або за участю двох шефенів (засідателів). Компетенцією земських судів був розгляд цивільних, комерційних і кримінальних справ, а також розгляд апеляційних скарг на вироки і рішення дільничних судів. Вищі земські суди розглядали скарги на рішення і вироки судових установ і в апеляційному, і в касаційному порядку.

Загальнонімецьким був імперський суд. Його члени призначалися імператором. У складі суду були цивільний і кримінальний сенати (відділення).

При всіх судах перебувала прокуратура, яка була реорганізована 1877 року на зразок французької. Прокуратурі була підпорядкована поліція, яка під її керівництвом провадила дізнання в кримінальних справах.

Адвокатура була організована на основі Положення 1878 року як самоврядна корпорація.

     В цілому ж система вищих органів влади і управління Німецької імперії являла собою єдиний, в значній мірі централізований державний механізм з особливим привілегірованим становищем в ньому ряду прусських державних органів.

     Об’єднання Німеччини навколо Прусії з її особливо сильними традиціями правлячої монархії і здійснене військовим шляхом доволі швидко привело до росту значення в урядовій політиці єдиної імперії військового мілітаризму, до прагнення підвищити державне значення Німеччини за рахунок інших сусідніх країн. Це стало передумовою агресивної зовнішньої політики Німеччини в Європі, яка в підсумку призвела до початку Першої світової війни. В ході цієї війни Друга Німецька імперія зазнала поразки і розпалась.

4) Характерні риси права.

     Розвиток буржуазного цивільного права в Німеччині був досить своєрідним. В умовах збереження В умовах збереження в ХІХ столітті економічної, політичної  правової роздробленості питання про загальне для всієї Німеччини законодавство, про розробку єдиного для країни права, яке б могло врахувати і відобразити інтереси буржуазії, стояло дуже гостро. Це повною мірою стосувалося цивільного права Німеччини.

У сфері цивільного права політична роздробленість, що тривала аж до 1871 року, зумовлювала правову роз'єднаність, бо в німецьких державах діяли різні джерела права, різні правові системи. Своє право мали не тільки окремі держави, але навіть землі, провінції, міста, села. Крім того, місцеве «партикулярне» право окремих німецьких держав, у свою чергу, було роз'єднаним, суперечливим, феодальним у своїй основі. Наприклад у Саксонії до середини XIX століття продовжували діяти середньовічні збірники права, такі як «Саксонське зерцало», «Магдебурзький збірник» і т.ін.

Єдиними для всієї Німеччини були норми римського права. З розвитком капіталізму його намагаються пристосувати до нових потреб. Але використовувалося воно досить рідко, лише в тих випадках, коли повністю був відсутній відповідний цивільний закон. Загальним для Німеччини було і канонічне право, однак на його основі вирішувалися окремі питання, зв'язані з майновими відносинами.

У деяких німецьких державах робилися спроби кодифікації цивільного права — у Баварії, Саксонії, Пруссії, Австрії. Однак прийняті тут кодекси дуже різко відрізнялися від Кодексу Наполеона. Вони захищали кріпосництво, зберігали феодальну залежність селянства, цеховий устрій, закріплювали відверто феодальні положення про «підвладних сільських обивателів», «панів і слуг» і т.ін.

Яскравим прикладом такого поєднання феодальних і буржуазних підходів може бути Австрійське цивільне уложення 1811 року. Воно містило в собі численні норми, які носили, по суті, буржуазний характер. Але одночасно тут передбачався суто феодальний поділ права власності на повний і неповний, а власників — на верховного і підлеглого, йшлося про спадкову оренду, про спадкове оброчне утримування, про встановлення невідчужуваного родинного майна і т.д. В цілому ж Австрійське цивільне уложення було кроком уперед в розвитку буржуазного цивільного права в Німеччині.

Значним пам'ятником цивільного права в Німеччині середини XIX століття стало Саксонське цивільне уложення 1863 року. Це була спроба, як пояснювали його укладачі, використати в інтересах німецької буржуазії римське право. Саксонське уложення було побудоване відповідно до пандектної системи, а тому поділялося на п'ять частин. Відкривалося воно загальною частиною, потім йшли розділи, присвячені основним правовим інститутам: речове право, право зобов'язань (право вимагань), сімейне право, спадкове право. Уложення мало значні недоліки, нагадуючи скоріше підручник римського пандектного права, ніж законодавчий акт.

Буржуазія ще до 1871 року вимагала загальнонімецької кодифікації цивільного права. І хоч феодальні сили чинили опір, розвиток йшов саме в цьому напрямі. У 1848 році був запроваджений єдиний для всієї Німеччини вексельний статут, що значно полегшило торговельні і грошові операції. У 1861 році Союзний сейм приймає Торговий кодекс, де дістали втілення окремі буржуазні вимоги щодо регулювання торговельних операцій.

Але лише після 1871 року, коли Бісмарк об'єднав Німеччину «залізом і кров'ю», було розв'язане завдання кодифікації німецького цивільного права виданням так званого Німецького цивільного уложення — Цивільного кодексу Німеччини. Процес створення Уложення був дуже складним і довгим. В 1873 році було прийнято поправку до конституції Німецької імперії, яка віднесла цивільне законодавство до компетенції імперії. Відповідно до цього рейхстагом була призначена комісія у складі юристів-теоретиків для розробки проекту Цивільного кодексу. Перший проект цивільного уложення, який разом з пояснювальною запискою склав п'ять томів, був відхилений. У 1890 році було створено нову комісію. Другий проект був прийнятий і затверджений рейхстагом у 1896 році. Однак Німецьке цивільне уложення набрало чинності тільки 1 січня 1900 року.

Німецьке цивільне уложення — одна з найважливіших кодифікацій XIX століття. Разом з тим Уложення має кілька серйозних особливостей.

По-перше, воно видане в Німеччині, де буржуазія уклала союз з юнкерством, старими феодальними силами. Тому Німецьке цивільне уложення є буржуазним у своїй основі, але зберігає феодальне землеволодіння і деякі пережитки кріпосницьких порядків.

По-друге, Німецьке цивільне уложення становить кодифікацію періоду переходу до імперіалізму. Воно акумулювало нові і характерні для епохи індустріального капіталізму тенденції в розвитку буржуазного цивільного права в цілому. У зв'язку з цим багато питань вирішується вже не так, як у Кодексі Наполеона, коли буржуазія, йдучи до влади, тільки встановлювала своє панування.

По-третє, час видання Цивільного уложення належить до періоду загострення соціальних конфліктів, протистояння буржуазії і робітничого класу. Через це автори Уложення не ставили собі за мету зробити цей кодекс доступним для широких народних мас.

Кодекс розраховувався винятково на фахівця-юриста. Викладений він важкою мовою, рясніє спеціальною термінологією, в ньому велика кількість різного роду посилань. Цим пояснюються і невизначеність формулювань, можливості для якнайширшого судового розсуду в тлумаченні і застосуванні параграфів Уложення, наявність положень, які можна було розуміти по-різному, так званих «каучукових» норм.

Німецьке цивільне уложення було побудоване за пандектною системою: загальна частина, право зобов'язань, речове право, сімейне право і спадкове право. Таким чином, Уложення складалося з п'яти книг, розбитих на 2385 параграфів.

Відрізнялося Німецьке цивільне уложення від Кодексу Наполеона і змістом. У ньому (книга 1. Загальна частина) дістає повне визнання юридична особа, якої не знав Французький цивільний кодекс. Шістдесят дев'ять параграфів Уложення докладно регламентували права і обов'язки різних видів юридичної особи.

Відповідно до Уложення товариство, що не має господарської мети, отримує цивільну правоздатність через внесення запису в спеціальний реєстр при суді. Товариства, які ставлять перед собою господарську мету, отримують правоздатність внаслідок урядового дозволу, який надається окремими німецькими державами — членами Союзу. В Уложенні визначалися устрій товариства, роль його статуту, функції правління і т.ін. Передбачалося позбавлення товариства правоздатності, якщо внаслідок протизаконної постанови загальних зборів або протизаконної діяльності правління виникає погроза «громадським інтересам»(§ 43) 

    Німецьке цивільне уложення визнавало загальну цивільну правоздатність всіх громадян. Загальна правоздатність осіб розпочиналась з моменту їх народження, а цивільна дієздатність з 21 року. За виключенням приписів, що витікали із шлюбно-сімейного права, не передбачалось ніякої суттєвої різниці між правовим статусом чоловіків і жінок.

     Приватноправові обмеження дієздатності могли мати місце тільки внаслідок душевної хвороби, марнотратства або у випадку п’янства чи нерозсудливого нехтування своїми сімейними чи громадськими обов’язками.

     Друга книга, присвячена праву зобов'язань, найбільше містить так званих каучукових норм, які надавали дуже великі можливості для судового розсуду. Визнавалася, наприклад, недійсною «угода, що порушує добрі звичаї» (§ 138), суддям дозволялося тлумачити договори, як того потребують «сумління» і «звичаї обороту» (§ 157) та ін. Такі невизначені критерії дозволяли максимально враховувати інтереси панівних класів.

     Головним видом виникнення зобов’язань був договір. У випадку з нерухомістю його слід було заключати тільки письмово і тільки за участю юридично уповноважених державою осіб. Традиційно вважались недійсними договори (і будь-які інші угоди), які здійснені по відношенню до неможливих речей, ті, що протирічать законам, а також ті, що порушують вимоги громадської моралі.

     В конкретні правила про договори були введені нові положення, які посилили захищеність однієї із сторін. Так, в договорі особистого найму закон зобов’язував наймача дотримуватися мінімальних умов безпеки, наскільки це було можливим виходячи з характеру робіт. Заборонялось укладати договори найму на все життя, в будь-якому випадку через 5 років можна було розірвати такий договір. При укладенні певних договорів передбачалась можливість при поважних причинах або обумовлених в законі випадках відмовиться від виконання зобов’язань без ніяких наслідків. Відмова від принципу обов’язковості договору як загального правила була важливою рисою зобов’язального права по уложенню. Боржник не мав права виконувати свій обов’язок частинами. Це ставило його в занадто невигідне становище.

Третя книга Уложення дає дещо інше, ніж у Кодексі Наполеона, (визначення права власності. Кодекс намагається задовольнити як інтереси феодальних власників, коли дозволяє збереження ленів, спадкові оренди та інше, так і інтереси капіталістичних монополій, коли обмежує дрібного власника. Так, згідно з Уложенням власник земельної ділянки «не може заборонити проникання до нього з іншої ділянки газу, пару, запаху, диму, тепла, шуму, якщо таке діяння не заважає йому або заважає незначною мірою користуватися своєю ділянкою» (§ 906). Все це змушувало власника землі зазнавати певних незручностей (газ, дим, двигтіння ґрунту, а також подібні до цього явища, пов’язані з роботою промислових підприємств, залізниць і т.д.). Не можна було протестувати проти польотів над земельною ділянкою, проти того, що хтось копає під нею, коли це не заважає нормальному ходові польових робіт. Багато уваги приділяло Уложення сервітутам (правам на чужу річ), докладно розробляло інститут володіння.

     Власник  речі міг застосувати силу для того, щоб відняти її в особи, яку він застав у момент незаконного привласнення або захоплення речі. Цим положенням ще раз підкреслювалась недоторканість приватної власності.

     Нові моменти виникли і в сімейному праві. Так, у четвертій книзі закріплювався принцип верховенства чоловіка в родині. Проте Уложення дещо поліпшило становище одруженої жінки: вона дістала дозвіл розпоряджатися своїм майном, займатися своєю професійною діяльністю, з дозволу чоловіка жити окремо. Пояснювалися ці нововведення тим, що жінка почала відігравати тепер велику роль у капіталістичному виробництві, — адже власники підприємств були зацікавлені в дешевій жіночій праці.

     Уложення закріплювало громадянську форму одруження. Чоловік міг одружитися по досягненні 21 року, а жінка – 16 років. Закріплювалась моногамність шлюбу і неможливість укласти інший шлюб, не розірвавши попередній.

     Розлучення допускалось тільки в судовому порядку і при наявності узаконених причин (перелюбодіяння,  споєння злочину, порушення шлюбних обов’язків, в т. ч. жорстоке поводження по відношенню до одного з членів подружжя). Це пояснювалось впливом протестантизму.

     В значній мірі умовним став інститут батьківської влади по відношенню до дітей. Мати також була зобов’язана і мала право піклуватися про дітей. Батько міг користуватися майном дітей. Зберігалась можливість батька застосовувати по відношенню до своєї дитини виправні заходи, але вони накладались тільки по рішенню опікунського суду.

     Зберігалась різниця в правах законних і позашлюбних дітей. По відношенню до матері позашлюбні діти мали рівні права з її законними, по відношенню до батька – рідство не визнавалось. Але позашлюбні діти могли вимагати від свого батька аліменти до досягнення ними 16 років.

     П’ята книга трактувала норми спадкового права. Спадкування за законом відбувалось за ступенем спорідненості. При відкритій спадщині дозволялось відшукувати навіть далеких родичів. Разом з тим закон значно розширив свободу заповіту. Але якщо був заповіт, то залишалась обов’язкова частина для спадкоємців по закону (1/2 частини, яка б належала по закону). Право на обов’язкову частину у спадщині мали тільки законні діти.

     Кодифікація цивільного права сприяла оновленню торгового законодавства. В 1897 році було прийнято нове Торгове уложення. Воно включало чотири розділи: про купецький стан, про торгівельні товариства і негласні об’єднання, про торгівельні угоди, про морську торгівлю.

     У 1871 році було прийнято загальноімперське Кримінальне уложення.

     Найбільше статей у ньому стосувались злочинів проти держави, проти особи і власності. Уложення давало детальну класифікацію державних злочинів, серед яких поряд з “верховною і земською зрадою” вказувались “образа імператора”, “місцевих правителів”, фальшивомонетництво, опір Властям, заклики до непокори владі. За ці злочини передбачалась смертна кара або ув’язнення. Злочини проти власності (крадіжка, розбій) карались ув’язненням.

     Останній розділ кримінального Уложення був присвячений так званим “поліцейським порушенням”. У цьому  розділі перераховувалось те, що було заборонено чинити підданому імперії. Штрафом або ув’язненням карався той, хто порушував поліцейські правила про виїзд за кордон, зберігання зброї, виготовлення печаток. Уложення діяло до кінця другої світової війни.

     У 1877 році було видано кримінально-процесуальний кодекс. Він закріплював правила й процедуру змішаного процесу. Кодекс посилив  обвинувачувальні засади, роль поліції, особливо на стадії попереднього розслідування. Формально порушення кримінального переслідування і складання обвинувального висновку покладались на прокурора. Фактично підставою для цього були матеріали, одержані поліцією. Адвокат цілком ознайомлювався  із справою після завершення попереднього слідства. Кодекс допускав посилення обвинувачення в стадії судового розгляду. Разом з прокурором додатковим обвинувачем міг виступати потерпілий. Такої особливості не знало кримінально-процесуальне право інших країн. Німецький кодекс допускав перегляд не лише обвинувальних, а й виправдних вироків. Проступки та дрібні правопорушення карались одноосібно дільничними суддями через видання каральних наказів.

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

37034. В ГОСТЯХ У СКАЗОК БРАТЬЕВ ГРИММ 84.86 KB
  Und ds ist mein Zuberstock. lle zuschuen Wer ist ds Heinz ist ful Ist Heinz ful Wie ist Heinz Он любит много спать и много есть совсем не любит работать. Nennt lle Lebensmittel die Heinz mg Дети: Ds ist У. Rtet ws er will Дети задают вопросы типа: Ist ds Kse Вот так мечтая о благополучии и вкусной пище но не работая Гейнц лишился козы которая у него была улья с пчелами и даже последнего горшка с медом.
37035. Дети войны. Последние свидетели 73.5 KB
  Оборудование: плакаты компьютер мультимедийный проектор фотографии военных лет Презентация 1 отрывок из документального фильма Дети войны. Презентация 1. Слайд 1 Презентация 1. Презентация 1.
37036. Дружба в нашем классе 36.5 KB
  Вводная часть Здравствуйте ребята Вы же помните первый классный час который мы у вас проводили На какую тему он был Ответы детей Да ребятаон был про дружбу. Не имей 100 рублей а Старый друг лучше Нет друга – ищи а Друг познаётся А знаете ли вы ещё какиенибудь пословицы о дружбе Ответы детей Молодцы ребята – Считаете ли вы свой класс дружным Ответы детей – Что нужно сделать для того чтобы все в классе жили дружно Ответы детей Ребята для этого нужно уважать и помогать друг другу. одноклассники...
37037. СКАЖИ ТЕЛЕФОНУ ДОВЕРИЯ ДА! 192.5 KB
  Информировать учеников о том для чего предназначен и как работает Телефон доверия 2.Мотивировать обращение за помощью на Телефон доверия в трудных жизненных ситуациях ЗАДАЧИ: 1.Рассказать о Телефоне доверия как о виде психологической помощи 2.
37038. Вред курения 56 KB
  Судья Займите свое место. Итак внимание: суд идет Судья: Начинаем наше судебное заседание. Ввести подсудимую Входит сигарета Судья: У нас присутствуют со стороны защиты: Табак рода многолетних трав из семейства пасленовых. Судья:Не понятно что Владимир Иванович Даль имел в виду.
37039. Думаем о будущем сегодня. Классный час о вреде курения 47 KB
  Откуда же пришла к нам эта напасть Из истории табака О курении табака европейцам стало известно после открытия Америки Христофором Колумбом. привез листья табака из Лиссабона для Екатерины Медичи. Вследствие неумеренного курения табака появились случаи отравления что побудило власти к преследованию курения.
37040. Общение в моей жизни 62.5 KB
  КОНСПЕКТ ЗАЧЕТНОГО ВНЕКЛАССНОГО ВОСПИТАТЕЛЬНОГО МЕРОПРИЯТИЯ Францкевич Алина Алексеевна ФРЯиЛ 4 курс 2 группа Гимназия № 62 7 Г класс Общение в моей жизни Практикум занятие с элементами практических упражнений и последующим их обсуждением; ролевая игра. Цель: дать первоначальное представление о значении общения в жизни человека; воспитать необходимых для жизни в современном социуме качеств личности; охарактеризовать общение как своеобразную деятельность. Задачи: познакомить с различными формами общения; формировать...
37041. Классный час «Правила этикета» 46 KB
  Ход классного часа: Преподаватель:ЗдравствуйтедетиСегодня у нас не обычный внеклассный часа урокигракоторая называется Мастерская этикета. Преподаватель:что нужно сделать перед началом урокавикториныну конечно же разминку. Преподаватель:Хорошоа теперь познакомимся с Нехочухойнашим домовёнкомкоторый ничего не знает об этикетевывешивает на доску изображение толстенького домовенкаименно он поможет нам ответить на этот вопрос Ученикам раздаются карточки с одним словомкоторое содержится в понятии этикет....
37042. Правила дорожного движения 185 KB
  Тема: Правила дорожного движения.Образовательная: формировать представления младших школьников о безопасности дорожного движения; повторить правила движения пешеходов по улице и дороге; 2. Воспитательная: воспитывать уважительное отношение ко всем участникам дорожного движения.