91057

МЕХАНІЗМИ ТА ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ

Научная статья

Социология, социальная работа и статистика

Актуальність досліджуваної даної теми полягає в тому щоб зрозуміти сутність соціальної держави та осмислити завдяки яким принципам та механізмам здійснюється соціальна політика держави. Перед тим як перейти до механізмів та принципів функціонування соціальної держави треба проаналізувати поняття що ж таке є соціальна держава. Соціальна держава це високорозвинена правова демократична держава яка визначає людину найвищою соціальною цінністю забезпечує її права...

Украинкский

2015-07-10

59.26 KB

0 чел.

Бутко В. В.,

кафедра політології,

Східноукраїнський

національний університет

імені Володимира Даля,

м. Луганськ, Україна

МЕХАНІЗМИ ТА ПРИНЦИПИ

ФУНКЦІОНУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ

Актуальність досліджуваної даної теми полягає в тому, щоб зрозуміти сутність соціальної держави та осмислити, завдяки яким принципам та механізмам здійснюється соціальна політика держави. Розглянемо їх на прикладі України.

Відповідно до Конституції – Україна є демократичною, соціальною, правовою державою. «Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава» [1].

Перед тим як перейти до механізмів та принципів функціонування соціальної держави, треба проаналізувати поняття що ж таке є «соціальна держава». Соціальна держава – це високорозвинена, правова, демократична держава, яка визначає людину найвищою соціальною цінністю, забезпечує її права та свободи, гідні умови існування, безпеку і добробут, вільний розвиток та волевиявлення, самореалізацію творчого (трудового) потенціалу шляхом політичної та ідеологічної багатоманітності, соціальної спрямованості економіки, проведення активної соціальної політики на принципах громадянського суспільства, соціальної справедливості, рівності, солідарності та відповідальності.

Це держава, яка гарантує найбільш ефективний спосіб поєднання основ свободи і влади з метою забезпечення благополуччя особистості і добробуту суспільства, забезпечення соціальної справедливості і солідарності у розподілі результатів суспільної праці [3].

Розбудова соціальної держави, як вже йшлося вище, залежить від принципів соціальної держави. Зміст цих принципів лежить у основних законах держави та інших нормативно-правових актах. Серед них, наприклад, це принцип соціальної рівності, соціальної безпеки ,соціальної відповідальності.

Принцип соціальної рівності передбачає гарантування економічної свободи людини, реалізацію права вільного вибору будь-якого виду діяльності у сфері найманої праці та підприємництва, забезпечення гендерної рівності чоловіків і жінок.

Принцип соціальної справедливості реалізується шляхом рівного доступу громадян до всіх видів ресурсів, економічного перерозподілу доходів у суспільстві та піклування про непрацездатних його членів.

Принцип соціальної безпеки обумовлює попередження виникнення і розвитку соціальних ризиків, соціальних загроз особі, суспільству, держави шляхом забезпечення скоординованості системи національної безпеки і соціальної політики, розвитку систем соціального страхування, соціального самозахисту людини, інтеграції з міжнародними системами соціального розвитку.

Принцип демократизації та загальної солідарності визначає: забезпечення солідарності між різними соціальними групами суспільства та між різними поколіннями; розвитку соціального партнерства; залучення громадян до участі в управлінні державою; створення умов саморегуляції соціальних процесів індивідами та їх громадськими об'єднаннями.

Принцип взаємної відповідальності передбачає чітке визначення та розподіл сфер соціальної відповідальності всіх рівнів влади і управління, соціальних партнерів, суспільства та кожного громадянина [3].

Функціонування соціальної держави здійснюється завдяки комплексу механізмів.

1. Законодавчо-нормативний механізм. Він формується законодавчими органами держави і визначає загальні напрямки соціальної політики та встановлює правила, відповідно до яких взаємодіють різні соціальні інститути. До найважливіших законодавчих актів, безпосередньо пов'язаним із соціальною політикою, слід віднести зводи законів (кодекси), у тому числі цивільний, податковий, бюджетний, трудовий. Розробку нормативних матеріалів поточного характеру в рамках відповідних законодавчих документів здійснюють як законодавчі, так і виконавчі структури. Суб'єктами нормативно-законотворчої діяльності є і місцеві органи управління. Велике значення в практичній роботі держави в соціальній сфері мають розроблювані федеральними та регіональними відомствами нормативи соціально-економічного розвитку, нормативи фінансування об'єктів соціальної інфраструктури тощо

2. Фінансово-бюджетний механізм, що встановлює порядок утворення і використання фінансових ресурсів, призначених для забезпечення заходів соціального комплексу, а також діяльність структур, що здійснюють ці функції. Він складається з двох самостійних блоків, один з яких регулює фінансове забезпечення частини власне соціальної політики (нормативи обов'язкових страхових платежів соціального характеру, витратні статті затверджуваних законодавцями бюджетів різних рівнів тощо). У межах другого блоку створюються фінансові ресурси, призначені для державної підтримки (у разі виникнення такої необхідності) виробників товарів і послуг, які задовольняють платоспроможний попит населення.

3. Податкові важелі та стимули, використовувані виконавчими структурами різних рівнів (в межах своєї компетенції) з метою орієнтації роботодавців на проведення соціальної політики як у вузькому, так і в широкому її розумінні, а також членів суспільства в інтересах розвитку діяльності, що дозволяє підвищити рівень соціальної захищеності за рахунок власних зусиль.

Прикладами першого є пільгове обкладання юридичних осіб, які використовують працю пенсіонерів та інвалідів, а також тих юридичних осіб, які випуском своєї продукції (послуг) сприяють задоволенню платоспроможного попиту населення або ж реалізують необхідні для цього інвестиційні проекти.

Як приклад другого напрямку пільгового оподаткування може слугувати поширення останнього на деякі види діяльності членів суспільств , не пов'язані з отриманням прибутку (доходу) понад деякого встановленого мінімуму. Податкові пільги можуть надаватися і тим юридичним особам, які реалізують заходи, спрямовані на поліпшення якості життя населення, наприклад, пов'язані з виконанням природоохоронних проектів.

4. Адміністративні рішення, використовувані органами державного управління різних рівнів. До них відносяться рішення, що змінюють порядок соціальної підтримки окремих категорій населення, наприклад, квотування робочих місць для молоді та інвалідів, заборона владними структурами будівництва або закриття діючих підприємств, істотно забруднюють навколишнє середовище і погіршують умови життя місцевого населення [2].

Отже, можна зробити висновок,що соціальна держава – це та держава, що визнає людину найвищою соціальною цінністю, надає соціальну допомогу індивідам, які потрапили у важку життєву ситуацію, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя, перерозподіляє економічні блага відповідно до принципу соціальної справедливості і своє призначення вбачає в забезпеченні громадського миру і злагоди в суспільстві.

А також ми прийшли до висновку, що жоден із принципів та механізмів соціальної держави, попри їх універсальний характер, не може виступати у якості достатньої підстави для визначення соціального характеру функціонування держави. Тобто, щоб почати дійсне функціонування соціальної держави потрібен взаємозв’язок усіх механізмів та принципів соціальної держави.

Література

  1.  Конституція України [прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р] : Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. ‒ 1996. ‒ № 30.
  2.  Нуреев Р. Функции и механизмы социальной политики государства «Экономические субъекты постсоветской России (институциональный анализ)» / Р.Нуреев ; под редакцией д. э. н. проф. Р.М. Нуреева. ‒ Москва, 2003. ‒ 304 с.
  3.  Ільчук Л. Концепція соціальної держави в Україні (проект). / Л. І. Ільчук, А. В. Сивак. ‒ [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу : http://www.cpsr.org.ua/.

Науковий керівник :–к. політ.н., старший викладач Ірха К. О.

New

Василащук В .В.,

кафедра політології,

Східноукраїнський

національний університет

імені Володимира Даля,

м. Луганськ, Україна

ІДЕОЛОГІЧНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

У будькій державі завжди існувала необхідність чіткої ідентифікації, розрізнення на своїх і чужих. Німецький юрист і геополітик Карл Шмітт розглядав категорію «другворог» як необхідно притаманну для політичного суб'єкта.

У сучасній соціології ідентичність та ідентифікація співвідносяться за принципом структура-процес. Будь яка ідентичність може бути розглянута як структурне утворення з власним змістом, ступенем стійкості і протидії ззовні. Вона формується через механізм ідентифікації з певним еталоном чи зразком. На рівні суспільного аналізу розглядається процес ідентифікації з різними соціальними групами.

Спираючись на типологічну відмінність, запропоноване свого часу В. Самнером в науковому обігу використовуються поняття «ми група» , «вонигрупа» та «інші групи». «Ми група» це така спільнота , членом якої людина є або намагається стати , група «своїх». «Вони група» це, навпаки, спільність, членом якої людина не хоче бути. Що ж стосується «інших груп», то це такі спільноти, в яких людина не виражає спеціального інтересу, хоча і знає про їх існування. Отже, ідентичність можна розглядати як групову приналежність, яка усвідомлюється індивідом і направляє його поведінку. Оскільки людина одночасно відносить себе до різних значущих груп ідентичності притаманна багатомірність [1]. Між різними ідентичностями існує певний зв'язок, він не завжди має жорсткий характер: етнічна ідентичність не обов'язково кореспондує з політичною ідентифікацією: далеко не всі, хто ідентифікує себе як представники певного етносу, підтримують політичні сили, що виступають на захист його прав.

Що ж до ідеологічної ідентифікації то це процес єднання (ототожнення) особистості (соціальної групи, суспільства) з духовними цінностями, історично визначена в якості пріоритетних для окремого соціокультурного співтовариства і знайшовши втілення у формі теоретичної конструкції. У процесі ідеологічної ідентифікації особистість (соціальна група, суспільство) засвоює значущі культурні цінності, будучи об'єктом ідеологічного впливу, і одночасно в практиці своєї життєдіяльності суб'єктом ідеологізації.

На нашу думку, ідеологічна ідентичність – це духовний стан індивіда (соціальної групи, суспільства), яке визначається його прийняттям цінностей і установок якої ідеології і що виражається в діях, регламентованих системою ідейних орієнтацій. За допомогою ідеологічної ідентичності забезпечується реалізація інтересів і потреб людини (соціальної групи, суспільства), забезпечується згуртування в єдину, життєздатну, ефективну соціальну систему.

Громадянське суспільство сучасного типу утворює простір для ідентичностей, які постійно змінюються, внаслідок чого відбувається руйнування старих та формування нових ідентичностей, що становить політичну проблему, від вирішення якої багато в чому залежить реалізація задекларованих європейських суспільних цінностей.

Трансформація політичної ідентичності в сучасному світі має різні виміри, породжує нові виклики для національних держав, зокрема, впливає і на політичну систему України, формуючи світогляд українського суспільства щодо політичного режиму, ринкової економіки та регіональної інтеграції. В період суспільних трансформацій особливої ваги набуває питання ідентифікації української нації, розуміння власної ідентичності, адаптації української спільноти до нових політичних реалій.

На сьогоднішній день ситуація є такою, що політична система України перенасичена політичними партіями в яких відсутні чіткі ідеологічні позиції, що не дає в свою чергу виборцям можливості їх ідентифікувати. «Аналіз стану ідеологій, представлених в політичному житті сучасної України дозволяє висунути тезу, що головна різниця між ними полягає не стільки в цілях, які ними ставляться, скільки в тому: а) як зазначені цілі тлумачаться, б) які методи необхідно застосувати для досягнення цих цілей» [2].

Якщо політичні партії розмістити на лінійній шкалі, то їх поділяють на лівих, центристів та правих. Якщо структурувати український партійний спектр, то назва політичної сили, її ідеологія і практичні дії суперечать одна одній. Партійні програми і політичні ідеології, як правило мають декларативний характер і не відповідають практичній діяльності даної політичної сили, тому політичні об'єднання є ситуативними.

На сьогодні існує 205 політичних партій зареєстрованих Міністерством юстиції України, чотири з них ідентифікують себе як комуністичні, чотири ліберальні, сім зеленими чи екологічними, чотирнадцять соціал демократичними, три представниками українських жінок. В Україні поділ на «ліві» «праві» проходить не в економічному аспекті, а національно демократичому і зовнішньо політичному. Тобто українські праві виступають за рух України до західноєвропейських структур (ЄС, НАТО), підтримку української мови, народних звичаїв і традицій. Ліві прагнуть широко інтегрувати Україну з державами пострадянського простору, а саме з Російською Федерацією, вони відрізняються меншою підтримкою культурно історичної спадщини. Ідентифікуючи найрентинговіщі політичні сили в Україні Партію регіонів, ВО «Батьківщина» можна віднести до лівоцентристів, а »Наша Україна» до правоцентристів, «Сильна Україна» реформаторська політика, ліберально правоцентрична, але лідер характеризує її як лівоцентристську силу, до останнього з'їзду «Сильна Україна» називалась «Трудовою партією України» і мала виразну лівоцентристську ідеологію. «Фронт змін» ліберальна, партія «УДАР» Віталія Кличка – правоцентрстьська, ВО «Свобода» партія націоналістичного ухилу [3].

Було б помилково вважати, що українські партії не можна класифікувати за ідеологічною приналежністю за будь якого випадку в Україні є ліві, центристи й праві, але вони суттєво відрізняються від європейських партій відповідного спрямування. Основою для функціонування політичних партій є ідеологічні засади. Саме тому програмні положення багатьох політичних партій побудовані на основі чинних політичних ідеологій. У сучасному розумінні політична ідеологія це система поглядів щодо основних принципів організації суспільства, його цінностей та місця у ній людині.

Дослідження, яке провів Київський міжнародний інститут соціології, показало, що українці мало довіряють політичним партіям. У опитаних запитали, голосували б вони, і за які політичні партії (блоки) у разі, якщо б у ці вихідні відбулися вибори до Верховної Ради України.

Дослідження показало, що більшість (21%) не брали б участі у виборах.

Не визначились 20% українців, 16,2% віддали б свій голос за Партію регіонів, 13,7% за «УДАР» Віталія Кличка, 10% за «Батькiвщина», 5,1% за «Свободу», 3 , 8% за іншу партію.

За регіональним розподілом:

  1.  за Партію регіонів готові проголосувати 27 % жителів Східного регіону , 21 % Південного , 12 % Центрального і 4% Західного регіону;
  2.  за «УДАР» Віталія Кличка готові проголосувати 22 % жителів Західного регіону , 18 % Центрального , 10 % Південного та 4 % Східного регіону ;
  3.  за ВО « Батькiвщина» готові віддати свої голоси 18 % представників Західного регіону , 14 % Центрального , 6 % Південного та 1 % Східного регіону;
  4.  за Комуністичну партію України готові віддати свої голоси 11 % у Східному регіоні , 8 % у Південному , 6 % у Центральному та 1 % у Західному регіоні ;
  5.  за ВО «Свобода» готові проголосувати 12 % жителів Західного регіону , 5 % Центрального , 3 % Південного та 1 % Східного регіону [4].

Отже, сучасні українські політичні партії утворилися раніше, ніж склалися соціальні групи населення, інтереси яких ці партії повинні відображати. Тому вони не стали посередниками між державою і суспільством. Політичні партії не стали центрами, що акумулюють суспільство, не стали справжнім елементом системи влади, жодна політична партія не має загальнонаціональної підтримки. Важливо, що національна ідентичність за своєю суттю багатовимірна, зокрема вона є чинником легітимації політичними інституціями прав і обов’язків індивідів у суспільстві та громадян держави. Втілення цих концептів у суспільному житті є можливим внаслідок впровадження інститутів демократії та свободи, з урахуванням політично-правової, регіональної, соціокультурної та економічної специфіки певної країни.

На нашу думку, перешкодою на шляху до формування політичної ідеології є відсутність у суспільстві консенсусу щодо базових цінностей, ідеалів суспільного розвитку. Політичні партії в Україні неможливо чітко ідентифікувати в приналежності до політико ідеологічних доктрин, тому що не враховуються такі елементи як політична стратифікація суспільства, диференціація і структуризація.

Література

1. Резнік О.С. Політична самоідентифікація особистості за умов становлення громадянського суспільства / О.С. Резнік. — К., 2003. — 184 с.

2. Волинський А.В. Ідеологічна структуралізація суспільства, політичних інтересів / А.В. Волинський // Політичний менеджмент. — 2004. — №5. — С.31-39

3. Сисарєв О. В. Проблема ідеологічної ідентифікації в Україні / О. В. Сисарєв. ‒ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://intkonf.org/konferentsiya.

4. Журнал «Народний депутат» : офіційний сайт. ‒ [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу : http://nardepjournal.com/article/2013/95/Narod.

Науковий керівник: к.політ.н., старший викладач Ірха К. О.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

42112. Використання Microsoft Excel в розв’язанні матричних ігор 7.31 MB
  В комірках I3:I7 знаходжу мінімальні значення по рядках С8:H8 максимальні значення по стовпцям. В комірці J4 знайдене максимальне значення із мінімальних по рядках. В комірці G9 знайдене мінімальне значення із максимальних по стовпцям. В комірки С14:H18 та C30:H34 вводжу значення платіжної матриці А.