9116

ДЕРЖАВА І ПРАВО ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (1918-1923 рр.)

Контрольная

Логика и философия

ДЕРЖАВА І ПРАВО ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (1918-1923 рр.) Розпад Австро-Угорщини і проголошення ЗУНР. Державний устрій ЗУНР. Законодавча діяльність ЗУНР. Злука УНР і ЗУНР. Падіння ЗУНР. 1. Розпад Австро-Уго...

Украинкский

2013-02-22

90 KB

1 чел.

 ДЕРЖАВА І ПРАВО

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (1918-1923 рр.)

  1.  Розпад Австро-Угорщини і проголошення ЗУНР.
  2.  Державний устрій ЗУНР.
  3.  Законодавча діяльність ЗУНР. Злука УНР і ЗУНР.
  4.  Падіння ЗУНР.

1. Розпад Австро-Угорщини і проголошення ЗУНР

Різке загострення соціально-економічних, політичних і національних суперечностей у першій світовій війні призвело до революційних вибухів у воюючих країнах – спершу у Росії (лютнева революція і жовтневий переверот 1917 р.), а у жовтні-литопаді 1918 р. – в Австро-Угорщині і Німеччині. Австро-угорський імператор Карл І видав 18 жовтня 1918 р. Маніфест про перетворення країни у федеративну державу, і коронні землі отримали право створити свої представницькі органи – Національні ради. Відтак, 18 жовтня у Львові відбулись Збори усіх українських послів Австрійського парламенту, Галицького і Буковинського Сеймів і по 3 представники від усіх політичних партій, духовенства і студенства, на яких було обрано Українську національну раду на чолі з Євгеном Петрушевичем і проголошено, що Галичина, Північна Буковина і Закарпаття утворюють Українську державу, щоправда, ще у складі Австро-Угорської монархії. Рада створила свої виконавчі органикомісії: загальну – на чолі з Є.Петрушевичем, для Галичини і Закарпаття – на чолі з Костем Левицьким, для Буковини – на чолі з Омеляном Поповичем. Делегація Української національної ради виїхала до Відня для переговорів з австрійською владою. Інші поневолені народи клаптикової монархії Габсбургів діяли рішучіше – у жовтні-листопаді 1918 р. проголосили незалежність Угорщина, Чехословаччина, Польща, Сербо-Хорвато-Словенська держави.

Активно підготовлялись до захоплення влади у Галичині поляки, які вважали цей край своєю історичною територією. У Кракові 28 жовтня була створена Польська ліквідаційна комісія, яка планувала взяти владу в усій Галичині і оформити перехід краю до складу Польщі. Були призначені генеральний комісар Галичини – князь В.Чарторийський і військові коменданти Галичини і Львова – генерали Пухальський і Ламезан. На 1 листопада призначалось офіційне передання влади в усій Галичині полякам, проте у ніч на 1 листопада їх випередив Центральний військовий комітет, створений у вересні з офіцерів-українців австро-угорської арміїі, на чолі із сотником Дмитром Вітовським - близько 2 тис. вояків до ранку зайняли усі найважливіші стратегічні пункти міста – пошту, телеграф, військові казарми, будинок Сейму, банки тощо, над ратушею замайорів синьо-жовтий прапор. У перші дні листопада українці взяли владу в усіх інших містах і місцевостях Галичини, причому без боїв і жертв - австрійські і угорські вояки не чинили жодного опору, прагнучи чимшвидше повернутись на батьківщину, а заскочені зненацька поляки зайняли вичікувальну позицію. Щоправда, вже наприкінці дня 1 листопада польські збройні сили у Львові розпочали військові дії, до них приєдналось польське населення Львова (понад 120 тис. з 240 тис. жителів); боротьба охопила увесь край, неодноразові звернення української влади до польських керівників з пропозиціями мирних переговорів були ігноровані.

1 листопада Українська національна рада видала відозви “До населення міста Львова” і “Український народе” про утворення Української держави з найвищою владою Української національної ради. Усім громадянам Української держави незалежно від національності і віросповідання надавались і гарантувались громадянська, національна і віросповідна рівноправність; усім національним меншинам пропонувалось обрати своїх представників до складу Української національної ради.

На засіданні Української національної ради 9 листопада 1918 р. було визначено назву Української держави – Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), до складу якої увійшли Східна Галичина, Північна Буковина і українські повіти (комітати) Закарпаття; держава охопила територію близько 70 тис. км2 з населенням 6 млн. (71% українців, 14% поляків, 13% євреїв, 2% угорців, румунів тв ін.). Щоправда, невдовзі Північну Буковину захопила Румунія, а Закарпаття спершу відійшло до складу Угорщини, а у січні-квітні 1919 р. до Чехословаччини – зі згоди і санкції Антанти. Тож фактично ЗУНР охоплювала лише територію Східної Галичини з населенням 4 млн.

2. Державний устрій ЗУНР

Українська національна рада 9 листопада 1918 р. сформувала уряд ЗУНРДержавний секретаріат на чолі з Костем Левицьким у складі 14 міністерств-державних секретарств, очолених державними секретарями: внутрішніх справ – Л.Цегельський, зовнішніх справ – В.Панейко, військових справ – Д.Вітовський, фінансів – К.Левицький, юстиції – С.Голубович, торгівлі і промислу – Я.Литвинович, земельних справ – С.Баран, шляхів – І.Мирон, пошти і телеграфу – О.Пісецький, праці і суспільної опіки – А.Чернецький, суспільного здоров`я – І.Куровець, освіти – тимчасово О.Барвінський, віросповідання – О.Барвінський, публічних робіт – І.Макух. 10 листопада глава уряду і міністри присягнули на вірність українському народові і державі. Українська національна рада одним з основних завдань уряду визначила вжити усіх необхідних заходів для об`єднання західноукраїнських земель з УНР.

13 листопада Українська національна рада прийняла “Тимчасовий Основний закон”, що визначив конституційні засади ЗУНР – закріплював верховенство і суверенітет народу, який здійснюватиме конституційні засади через представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого і таємного голосування за пропорційною виборчою системою; виборчим правом наділялись усі громадяни держави, незалежно від національності, віросповідання, статі. До виборів парламентуСейму – уся повнота законодавчої влади належала Українській національній раді. Було прийнято державні символи ЗУНР: герб – золотий лев на синьому полі, а згодом тризуб, і синьо-жовтий прапор; затверджено державну печатку.

За розпорядженням Української національної ради від 11 листопада передбачалось ліквідувати усі старі органи місцевої влади і управління, а натомість шляхом загальних виборів, які вже у листопаді відбулись на всій території ЗУНР, утворити нові: у сільських і містечкових громадах – громадські і міські комісари та їх дорадчі органи – прибічні громадські і міські ради, а у повітах – повітові комісари і повітові національні ради. Після їх обрання у багатьох повітах відбувались збори, наради громадських і міських комісарів для інформування населення про найближчі завдання, прийняті урядом і Українською національною радою нормативні акти, обміну досвідом.

У подальшому вдосконалювались структура державного апарату влади і управління, форми і методи його діяльності, правова основа. Так, 15 листопада Українська національна рада прийняла закон про доповнення її складу делегатами від більших міст і всіх повітів: Львів – 4, Чернівці – 2, Станиславів – 2, Перемишль, Тернопіль, Дрогобич, Коломия, Стрий, Ярослав, Самбір, Золочів, Бережани, Борислав і від повітів – по 1; і 22-26 листопада відбулись вибори цих делегатів; відтак, склад Ради став більш представницьким.

За Законом “Про адміністрацію ЗУНР” і розпорядженням на його виконання “Про державну адміністрацію” від 16 листопада залишалось чинним попереднє, австрійське законодавство, якщо воно не суперечило інтересам і цілям ЗУНР; регламентувався порядок утворення, структура і функції місцевих органів влади і управління – надалі повітових комісарів мав призначати і звільняти державний секретар внутрішніх справ (а вже обрані населенням комісари підлягали затвердженню вищестоячими державними органами), їм підлягали повітові військові коменданти і коменданти жандармерії, а також вони призначали громадських і міських комісарів.

Однак, під тиском переважаючих польських сил 22 листопада українське військо і державні органи залишили Львів – державні установи переїхали спершу до Тернополя, а на початку січня 1919 р. – до Станиславова.

На засіданні Української національної ради 4 січня 1919 р. була створена Президія ради у складі Президента (голови Ради), яким знову було обрано Є.Петрушевича,  і 4 його заступників; а також Виділ Української національної ради як колегіальний глава держави у складі Президента Ради і 9 членів. У березні 1919 р. Українська національна рада прийняла закон про скликання Сейму ЗУНР, а у квітні – виборчий закон. Однопалатний Сейм мав обиратись громадянами (активне виборче право належало громадянам з 21 р., а пасивне – з 25 р.) на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні за національно-пропорційною системою, тобто за кожною національністю (залежно від кількості її представників) закріплювалась відповідна кількість послів (депутатів). Відтак, з 226 послів Сейму українці мали обрати 160, поляки – 33, євреї – 27, австрійці – 6 представників, для чого територію держави було поділено на 12 українських виборчих округів,  5 польських, 5 єврейських і 1 німецький. Такий демократичній механізм забезпечення прав національних менших при виборах законодавчих органів не застосовувався у світовій практиці ні у той час, ні сьогодні.

Дещо змінилась структура і персональний склад уряду – ще у грудні подав у відставку прем`єр-міністр К.Левицький, його замінив С.Голубович; з метою забезпечення прав і та інтересів національних меншин Українська національна рада вирішила утворити ще 3 державних секретарства – польське, єврейське, німецьке, запропонувавши меншинам обрати до них своїх представників, проте через їхнє небажання це не відбулось. На початку 1919 р. кількість державних секретарств скоротилась до 10було об`єднано секретарства освіти і віросповідання; шляхів, пошт і телеграфів; ліквідовано секретарства праці і суспільної опіки, суспільного здоров`я, а замість них утворено відповідні відділи при секретарстві внутрішніх справ.

Ще у листопаді 1918 р. Українська національна рада розпорядилась утворити корпус державної жандармерії для охорони громадського порядку, державного і особистого майна, публічної безпеки. Корпус очолила Команда української державної жандармерії на чолі з Головним комендантом, а на місцях утворювались окружні і повітові команди жандармерії, сільські і міські станиці. До жандармерії приймали добровольців, передусім з військовослужбовців; кількісний склад жандармерії у повітах визначав повітовий комендант за погодженням з повітовим комісаром. На місцях обиралась також народна міліція.

Тимчасово, до прийняття відповідного закону про судоустрій і судочинство, у ЗУНР діяли попередні суди у колишньому складі, притому судді і технічні працівники присягали на вірність українському народу і державі; а тих, хто скомпрометував себе антинародною, антиукраїнською діяльністю і переконаннями, було звільнено. Та невдовзі уся територія держави була поділена на 12 судових округів і 130 судових повітів, в яких мали бути утворені окружні і повітові суди у складі 144 осіб, обрані населенням; притому, для національних меншин встановлювалась квота для обрання ними своїх суддів; відтак передбачалось обрати 102 судді-українці, 25 поляків і 17 євреїв. На пропозицію Державного секретаріату судівництва Українська національна рада у лютому 1919 р. прийняла закони про скорочення підготовчої суддівської служби, тобто стажування, з 3 до 2 рр.; про тимчасове припинення внаслідок умов військового стану діяльності суду присяжних; про уведення у судочинстві української мови, принципів гласності, змагальності, широкого демократизму, безумовного права обвинуваченого на захист тощо. Для розгляду кримінальних справ 11 лютого було тимчасово створено трибунали першої інстанції. Апеляційною інстанцією з цивільних і кримінальних справ мав стати Вищий суд, а касаційноюНайвищий державний суд; а до їх обрання їх функції належали спеціально утвореним Сенатам – Окремому судовому Сенату другої інстанції і Окремому судовому Сенату третьої інстанції, утвореним 8 березня при окружному суді у Станиславові. Були врегульовані розміри оплати за судові витрати, судове мито, суми оплат при розгляді судових справ, оплата праці запрошуваних експертів та ін. Відновилась діяльність адвокатури, були створені нотаріальна служба, державна прокуратура, очолювана Генеральним державним прокурором, військова юстиція, прокуратура.

За умов протистояння агресії Польщі, а згодом і Румунії пріоритетним і нагальним було формування власних збройних сил ЗУНР. Вже 1-2 листопада 1917 р. Українська національна рада звернулась до усіх вояків і старшин-українців колишньої австро-угорської армії із закликом стати на захист рідного краю; і зголосилось дуже багато добровольців, а населення постачало війську продовольство, одяг, медикаменти тощо. Головну команду українських військ 5 листопада очолив отаман Г.Коссак, шефом генерального штабу став отаман С.Горук. Проте, була очевидною необхідність створення регулярної армії, тож у середині листопада територію держави було поділено на 3 військові області – Львів, Тернопіль і Станиславів, і 12 військових округів, і оголошено мобілізацію чоловіків-українців 1883-1900 рр. народження, прийнято текст присяги, проведено облік озброєнь і військового спорядження тощо. Військові команди повітів на чолі з призначеними військовими комендантами приступили до формування збройних сил ЗУНР – Української галицької армії (УГА). УГА утворювали такі війська і служби: піхота, кіннота, артилерія, санітарна і ветеринарна служби, військове судівництво, інтедантура, канцелярська служба; а дещо пізніше було утворено летунський відділ, який очолив син І.Франка поручник Українських Січових Стрільців Петро Франко, і саперний кіш, та організовано духівництво українського війська на чолі з Преподобництвом. Була розроблена система звань і відзнак та встановлена згідно з нею державна платня; раз на квартал уряд затверджував і публікував список присвоєння військових звань у війську і жандармерії.

На початку 1919 р. була утворена понад 120-тисячна дисциплінована і патріотична армія, яку очолював Начальний вождь (спершу - запрошений з УНР досвідчений генерал Михайло Омелянович-Павленко, у червні його замінив генерал О.Греков, у липні генерал Мирон Тарнавський, а у листопаді 1919 р. генерал Й.Микитка)  з Генеральним штабом, шефом якого став полковник Євген Мишковський. У складі УГА було утворено 3 корпуси, кожен з яких поділявся на 4 піхотні бригади (по 5-6 тис. вояків кожна), які поділялись на 2 полки, а полки – на 3 курені. При кожній бригаді були полк артилерії, кінні сотні, технічна сотня, сотня зв`язку, допоміжні відділи тощо. З добровольців було сформовано єврейський курінь з 1200 стрільців, командиром якого був Соломон Ляйнберг.

Тож, на відміну від УНР, попри військовий стан ЗУНР, спираючись на старі австрійські моделі, у стислі строки ефективно сформувала основні ланки державного механізму – центральні і місцеві органи державної влади і управління, дієві правоохоронні органи і потужну армію.

3. Законодавча діяльність ЗУНР. Злука УНР і ЗУНР

ЗУНР проводила радикальні зміни у соціально-політичній сфері, економіці, освіті, культурі тощо. 15 лютого 1919 р. Українська національна рада прийняла Закон про державну мову – українську; притому, національним меншинам гарантувалось право послуговуватись усно і письмово в офіційних відносинах з державною владою рідною мовою, а державним інституціям надавати відповідь рідною мовою цих громадян. Національним меншинам гарантувалось право вільно розвивати свою мову, культуру, мати свої школи, бібліотеки, видавництва, видавати періодичні видання.

У квітні був виданий Закон про громадянство і правовий статус чужинців, а також розпорядження з переліком спеціальних вимог до службовців державних інституцій – ними могли бути лише громадяни ЗУНР, віком до 40 р., “бездоганної поведінки”, які володіють українською мовою і мовою хоча б однієї з національних меншин. Не могли стати державними службовцями особи, які притягались до кримінальної відповідальності, вчинили проступки проти публічного порядку чи моралі, а також корисливі особи, неоплатні боржники і деморалізуючі громадськість особи. Прийняті на державну службу особи повинні були пройти 1-річне стажування,  а опісля скласти усний і письмовий іспити із законодавства, вміння користуватись ним, вміння складати відповідні документи, знання своїх прав і обов`язків.

Влада ЗУНР займалась також соціально-економічними проблемами, передусім земельною, над якою працювали усі політичні партії і спеціальна комісія Української національної ради, яку очолив Лев Бачинський. Врешті, у квітні 1919 р. був ухвалений Закон про земельну реформу, який передбачав конфіскацію земель поміщиків та інших великих землевласників понад встановлений максимум – ці землі переходили у земельний фонд ЗУНР, з якого мали наділятись безземельні і малоземельні селяни. Встановлення земельного “максимуму”, розв`язання питання про розподіл землі між селянами за викуп чи без нього, про конфіскацію земель у власників з компенсацією чи без неї – покладалось на розгляд Сейму. Проводилась діяльність, спрямована на поліпшення охорони праці, санітарних умов, підвищення заробітної плати, поліпшення житлових умов робітників.

Внаслідок повного економічного виснаження краю у війні гостро стояла продовольча проблема – воюючі сторони конфісковували у населення усі харчі, промислові товари, одяг, транспорт; населення, особливо у гірських повітах, голодувало. Було створено харчовий виділ, який очолив Степан Федак, і взято на олік усі запаси харчів і товарів першої необхідності. Для міської бідноти, дітей, людей похилого віку відкривались дешеві або безкоштовні їдальні. Було уведено 2 дієтичні (безм`ясні) дні на тиждень, заборонено питлювати збіжжя, випікати печиво. Було заборонено вивіз продовольства за межі держави. Сільській і міській бідноті було виділено грошову допомогу – 10 млн. гривен. Значну продовольчу (зерно, цукор тощо) і грошову (5 млн. гривен для закупівлі картоплі) допомогу надав уряд УНР. З деякими державами (Чехословаччиною, Австрією) уряд ЗУНР уклав торгівельні угоди, які, однак, не встигли реалізуватись.

Розв`язувалось питання охорони здоров`я – відкривались лікарні, поліклініки, медпункти, аптеки; проводилась рішуча боротьба з епідеміями, основними носіями яких були колишні військовополонені.

Були значні здобутки у галузі освіти – передусім, розпочалась українізація школи: у кожному населеному пункті відкривались українські початкові школи – усього: 30 середніх шкіл (з них 20 гімназій), 3 реальні школи, 7 учительських гімназій; притому, існуючі школи національних меншин зберігались і не вимагалось жодного дозволу для відкриття нових, лиш в них вводились як обов`язкові предмети українська мова, географія і історія України. Було створено спеціальне видавництво навчальної літератури; розроблялись нові шкільні програми. Дозволялось відкривати приватні школи. Планувалось відкрити український університет. Вчителям (а також медичним працівникам, залізничникам, зв`язківцям та ін.) значно підвищили заробітну плату і пенсії.

У сфері фінансів було вирішено тимчасово зберегти австрійську крону, оскільки не було змоги друкувати власні гроші, а також уводились в обіг гроші УНРгривні і карбованці.

Активною була зовнішньополітична, дипломатична діяльність ЗУНР. З початку існування Українська національна рада відправила делегацію на чолі з державним секретарем зовнішніх справ В.Панейком у Париж, щоб на Паризькій мирній конференції домогтись дипломатичного визнання і відстоювати інтереси ЗУНР. І хоч офіційного визнання ЗУНР не домоглась, з нею фактично вступили у контакти Австрія, Чехословаччина та інші країни; представники ЗУНР перебували у США, Канаді, Франції, Німеччині, Англії, Бразилії.

З ініціативи влади ЗУНР у листопаді-грудні 1918 р. проводились постійні переговори між УНР і ЗУНР про об`єднання обох Українських держав, і 1 грудня у м.Фастові (під Києвом) Директорія і делегація ЗУНР уклали Передвступний договір про об`єднання. 3 січня 1919 р. Українська національна рада прийняла Ухвалу про злуку ЗУНР з УНР, і 22 січня у Києві на Софіївській площі на багатотисячній маніфестації була зачитана ця Ухвала і Універсал Директорії про злуку обох держав і народів в єдину Українську Народну Республіку. 23 січня Акт злуки УНР і ЗУНР було одностайно ратифіковано на сесії Трудового конгресу УНР. Планувалось скликати парламент об`єднаної України – Установчі Збори УНР, який мав ратифікувати Акт злуки, а до того колишня ЗУНР вважалась Західною областю УНР (ЗО УНР), притому зберігаючи автономію, усі свої центральні і місцеві органи, інші державно-політичні структури, збройні сили, законодавство тощо.

4. Падіння ЗУНР

Війна ЗУНР з Польщею продовжувалась, набуваючи усе більшого масштабу. Польщу як розвинутішу державу зі значно більшим економічним і військовим потенціалом, людськими резервами та сильнішою і дієвішою дипломатичною службою підтримували, передусім, США і Франція, за сприяння яких у Польщу була перекинута з Франції сформована і озброєна понад 70-тисячна армія генерала Ю.Галлера, яку польський уряд відразу ж зіслав проти ЗУНР. Дипломатичні місії Антанти, які надсилались у Галичину, здебільшого підтримували позицію Польщі. Проблема Східної Галичини неодноразово розглядалась на засіданнях Ради десятьох і Верховної воєнної ради Антанти, притому на них запрошували польських делегатів або зачитували їх меморандуми, натомість українську делегацію не запросили жодного разу – цьому категорично протистояли головуючий Ради десятьох прем`єр-міністр Франції Жорж Клемансо  і головуючий Верховної воєнної ради французький маршал Фердинанд Фош; а делегації ЗУНР на час засідання Паризької мирної конференції французька влада не видала візи для приїзду у Францію, і протримала її у Відні. Польська влада постійно надсилала до усіх держав Антанти меморандуми і заяви, в яких вказувала на Східну Галичину як історично польську територію, а українців як русинів – етнографічну групу польського народу, і наголошувала на їхній надмірній відсталості для творення власної держави та великій схильності до пробільшовицьких тенденцій.

Коли у лютому 1919 р. реорганізована українська армія перейшла у контрнаступ і змусила поляків відступити, з Парижа командувачу УГА і урядові ЗУНР відразу ж була надіслана телеграма з вимогою-ультиматумом негайно припинити військові дії і чекати нову комісію Антанти, яка, прибувши, дійшла висновків знову на користь польської сторони; а у той час польські збройні сили отримали змогу перегрупуватись і поповнитись, відтак, зупинили український наступ. У травні Румунія, підтримана Францією, почала окупацію Покуття, під загрозою опинився Станиславів.

У червні 1919 р. Є.Петрушевич Українською національною радою був призначений диктатором, і призначив командувачем УГА генерала УНР О.Грекова, і українці почали контрнаступ проти польських військ по усьому фронту. Однак, 25 червня Верховна воєнна рада Антанти з метою “забезпечити мирне населення і майно Східної Галичини від більшовицьких банд” прийняла рішення уповноважити збройні сили Польської республіки зайняти усю Галичину. Державний секретар США Р.Лансінг мотивував це тим, що українське населення краю на 60% неписемне, тож не здатне до державотворення, а тому спершу повинне “дозріти до автономії” у складі Польщі. Хвиля протестаційних зборів і віч по усій Східній Галичині та протести делегацій ЗУНР і УНР у Парижі не вплинули на позицію Антанти.

Під тиском польської армії 16-18 липня 1919 р. основна частина УГА, державні органи, установи і організації ЗУНР і тисячі біженців перейшли через р.Збруч на територію УНР, а менша частина військ УГА перейшла на територію Чехословаччини, де була інтернована.

У листопаді 1920 р. представники Є.Петрушевича на сесії Ліги Націй у Женеві передали ноту з обсяжним меморандумом про переслідування українського населення, що перебувало під польською окупацією в Галичині. У лютому 1921 р. Рада Союзу народів ще раз розглядала справу Галичини у Парижі і вирішила, що Галичина не належить до Польщі, а тому польський уряд не має формального мандату на створення там своєї цивільної адміністрації, оскільки Галичина перебуває лише під його тимчасовою окупацією, відтак сувереном Галичини були визнані держави Антанти, тож справа була передана на вирішення Раді послів. У вересні 1921 р. Рада Союзу народів знову звернула увагу на невирішеність справи Галичини, відтак під впливом світової спільноти польський Сейм ухвалив 26 жовтня 1922 р. Воєводську Конституцію для Галичини, що, насправді, було лише декларативною заявкою.  

Врешті, 14 березня 1923 р. Рада послів Антанти у Парижі прийняла рішення визнати Східну Галичину без жодних застережень частиною Польщі. У травні 1923 р. Президент Є.Петрушевич розпустив еміграційні уряд та усі інші органи і установи, а також дипломатичні представництва і місії ЗУНР, що остаточно завершило існування ЗУНР. Зрозумівши хибність беззастережної, сліпої віри влади ЗУНР у справедливість і демократизм західних держав, у виступі на засіданні Ліги Націй у 1923 р. Є.Петрушевич виголосив:Самими голослівними заявами і протестами, самим пасивним чеканням на ласку світу український нарід нічого не осягне, коли не докаже своєї волі до державної незалежності активною боротьбою”.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

2157. Технический анализ рынка ценных бумаг 13.9 MB
  Методы анализа финансовых рынков. Постулаты технического анализа. Теория Доу. Графики технического анализа. Правила построения и анализа трендовых моделей. Осцилляторы: принципы построения расчетов.
2158. Свеклоуборочные машины 1.35 MB
  Цель работы: овладеть знаниями по устройству, технологическому процессу и регулировкам корнеуборочной машины КС-6Б. Устройство и принцип работы лабораторной установки.
2159. Теоретические вопросы генной инженерии 408.38 KB
  Трансгенные организмы. Особенности трансформации у про – и эукариот. Банки генов. Особенности репликации ДНК у про – и эукариот. Доказательства полуконсервативного способа репликации ДНК. Губки и кишечнополостные как низшие многоклеточные. Сочетание в их строении и физиологии архаичных и ароморфных черт. Сравнительная характеристика пищеварительной системы в различных типах беспозвоночных. Основные направления ее эволюции.
2160. Прикладная теория цифровых автоматов 4.51 MB
  Общая постановка задачи синтеза комбинационных схем. Особенности синтеза многоуровневых схем. Интерпретация основных понятий теории вероятностей на основе теории множеств. Равномерное распределение непрерывной случайной величины. Характеристики СМО с абсолютными приоритетами. Однопросмотровый, двухпросмотровый и многопросмотровый ассемблеры. Объекты ядра в ОС Windows. Базовый логический элемент транзисторно-транзисторной логики.
2161. Теория химии. Органическая и неорганическая химия и методика ее преподавания 3.36 MB
  Расчетные химические задачи, их типы. Внеклассная работа по химии, её принципы, формы, направления. Политехнизация знаний по химии. Общая характеристика разбавленных растворов неэлектролитов. Производные карбоновых кислот: соли, галогенангидриды, ангидриды, эфиры, амиды и их взаимные переходы. Механизм реакции этерификации.
2162. Фізика. Теорія и практика фізичних процессів 9.24 MB
  Порівняйте основні властивості біполярних і польових транзисторів з ізольованим затвором. Обґрунтуйте переваги використання транзисторів інтегральних мікросхем з бар`єром Шотткі. Проаналізуйте умови стаціонарної генерації випромінювання напівпровідникових лазерів. Як зміниться критична густина струму, якщо ширина робочого тіла інжекційного лазера зміниться вдвічі.
2163. Технологические процессы в машино-строении 8.29 MB
  Элементы теплофизики металлургических и литейных процессов. Метод точечных источников тепла. Выравнивание температуры в неограниченном стержне. Оценка потерь тепла через стены шахтной печи при стационарном теплообмене с окружающей средой. Кинематические и геометрические параметры способов обработки резанием. Силы при фрезеровании торцово коническими прямозубыми фрезами.
2164. Определение шага расстановки грузов при укладке трубопровода 16.62 KB
  Цель: Рассчитать шаг расстановки исследуемых чугунных грузов при укладке нефтепровода через болото.
2165. Проверка подземного и наземного (в насыпи) трубопровода на прочность и недопустимость пластических деформаций 24.5 KB
  Цель: Проверка на прочность, на недопустимость пластических деформаций участок магистрального трубопровода с наружным диаметром - Dн и толщиной стенки – δ.