91172

ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНОГО ПРОЦЕСУ У ПСИХОЛОГІЧНОМУ ВИМИРІ

Научная статья

Социология, социальная работа и статистика

Результати теоретичного аналізу науковопсихологічної літератури дали змогу виокремити загальні та відмінні особливості між спілкуванням загалом та діловим спілкуванням зокрема. Загальним є те що ділове спілкування – це обмін інформацією який нерозривно пов’язаний із діяльністю. Для здійснення спілкування необхідним є функціонування трьох його компонентів – комунікативного перцептивного інтерактивного. Комунікативний компонент ділового спілкування складає обмін...

Украинкский

2015-07-13

51.82 KB

2 чел.

Лосієвська О.Г.,

к. психл. н., доцент

кафедри психології,

Східноукраїнський національний

університет імені Володимира Даля,

м. Луганськ, Україна

ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНОГО ПРОЦЕСУ У ПСИХОЛОГІЧНОМУ ВИМИРІ

Результати теоретичного аналізу науково-психологічної літератури дали змогу виокремити загальні та відмінні особливості між спілкуванням загалом та діловим спілкуванням зокрема. Загальним є те, що ділове спілкування – це обмін інформацією, який нерозривно пов’язаний із діяльністю. Для здійснення спілкування необхідним є функціонування трьох його компонентів – комунікативного, перцептивного, інтерактивного. Комунікативний компонент ділового спілкування складає обмін професійною інформацією (відповідними знаннями, цілями діяльності, поставленими завданнями, способами їх вирішення). Перцептивний компонент у діловому спілкуванні передбачає побудову образу співрозмовника не лише як особистості з притаманними їх індивідуальними характеристиками, а й певного фахівця з наявними діловими якостями. Інтерактивний компонент – це встановлення комунікативної взаємодії у професійній діяльності.

Результати аналізу наукової літератури з проблеми ділового спілкування дали змогу визначити такі його особливості:

  1.  наявність певного офіційного статусу субєктів;
  2.  спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку звязків між представниками взаємозацікавлених організацій;
  3.  відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;
  4.  передбачуваність ділових контактів (попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки);
  5.  конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розвязання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;
  6.  взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;
  7.  значущість кожного партнера як особистості;
  8.  безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ.

У науково-психологічній літературі виділяються такі аспекти вивчення спілкування:

  1.  інформаційно-комунікативний, з позиції якого спілкування розглядається як вид особистісної комунікації, у процесі якої здійснюється обмін інформацією;
  2.  інтеракційний, при якому спілкування аналізується як взаємодія індивідів у процесі кооперації;
  3.  гносеологічний, при якому людина виступає як суб’єкт і об’єкт соціального пізнання;
  4.  аксіологічний, що вивчає спілкування як процес обміну цінностями;
  5.  нормативний, що визначає місце і роль спілкування в процесі нормативного регулювання поведінки індивідів, а також процес передачі і закріплення норм у буденній свідомості, реального функціонування стереотипів поведінки;
  6.  семіотичний, де спілкування виступає як специфічна знакова система, з одного боку, і посередник у функціонуванні різних знакових систем, з іншого;
  7.  соціально-практичний (праксіологічний) аспект, де процес спілкування розглядається у якості обміну діяльністю, здібностями, уміннями і навичками.

Л. Орбан-Лембрик визначає спілкування важливою передумовою формування людини як соціальної істоти, взаємодії з різноманітними спільнотами, а також необхідною умовою існування суспільства. Спілкування виявляється в численних взаємозв’язках людей, в обміні діяльністю, інформацією, досвідом, уміннями й навичками, результатами праці тощо. У спільній діяльності завдяки спілкуванню відбувається координація дій, узгодження цілей, обмін думками, формується внутрішній світ людини, її свідомість, почуття, знання [1].

У масштабах життєдіяльності людини спілкування є, по-перше, головною умовою виживання, по-друге, забезпечує реалізацію функцій навчання, виховання і розвитку особистості [3]. Крім цих інтегральних функцій Л. Карпенко за критерієм «мета спілкування» виділяє ще вісім функцій, які реалізуються у будь-якому процесі спілкування і забезпечують досягнення певних цілей:

1) контактна – встановлення контакту як стану обопільної готовності до прийому і передачі інформації та підтримки взаємозв’язку під час взаємодії;

2) інформаційна – обмін повідомленнями (інформацією, думками, задумами, рішеннями, станами), видача запиту на інформацію чи відповіді на отримане від партнера запитання);

3) спонукальна – стимулювання партнера по спілкуванню (аутостимулювання), спрямування його активності на виконання певних дій;

4) координаційна – взаємна орієнтація і узгодження дій для організації спільної діяльності;

5) розуміння – адекватне сприймання і розуміння партнерами змісту повідомлення, а також взаєморозуміння партнерами один одного (намірів, установок, переживань, станів);

6) емотивна – цілеспрямоване збудження у партнера потрібних емоційних переживань або неусвідомлюваний «обмін емоціями», зміна за допомогою партнера власних переживань і станів;

7) встановлення стосунків – усвідомлення та фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв’язків соціальної спільності, у якій дана людина перебуває;

8) здійснення впливу – зміна стану, поведінки, ціннісно-мотиваційної сфери, особистісно-смислових утворень партнера (намірів, установок, думок, рішень, уявлень, потреб, дій, активності, смаків, норм і стандартів поведінки, оцінки та ін.) [3].

Провідними сторонами спілкування учені одностайно визначають міжособистісну, когнітивну, комунікативно-інформаційну, емотивну та поведінкову, які ґрунтовно аналізує Л. Вольнова. Міжособистісна сторона відображає особливості взаємодії людини із найближчим оточенням; когнітивна надає індивіду відомості про особистість співрозмовника, його знання, соціальний статус, фокус інтересів тощо; комунікативно-інформаційна охоплює обмін психічними станами співрозмовників, їхніх інтересів, уявлень; емотивна пов’язана із функціонуванням почуттів та емоцій співрозмовників; поведінкова спрямована на узгодженні основних позицій мовців.

Таким чином, основні акценти у тлумаченні спілкування у психологічній літературі здійснюються на зіставленні категорій спілкування і діяльності, розгляду спілкування як не лише обміну інформацією, а й потужного впливу на співрозмовників; розробці класифікацій спілкування на основі різноманітних критеріїв; визначенні основних сторін спілкування та провідних функцій особистості як суб’єкта спілкування.

Література

  1.  Орбан-Лембрик Л. Е. Психологія професійної комунікації : [навч. посіб.] / Л. Е. Орбан-Лембрик. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2010. – 528 с.
    1.  Третьяченко В. В. Психология делового общения : [учеб. пособ.] / В. В. Третьяченко, Л. В. Вереина, П. П Скляр. – Луганск : Глобус, 2005. – 267 с.
    2.  Щербан Н. Д. Психологія навчального спілкування : [монографія] / Н. Д. Щербан. – К. : Міленіум, 2004. – 346 с. 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

23545. ОРАТОРСКОЕ ИСКУССТВО И РИТОРИКА 231.5 KB
  А именно: умение убедительно излагать свою речь остроумно отвечать на вопросы говорить без подготовки используя пункты выступления предыдущего оппонента спорить против очевидности сбивать и путать противника в споре и т. Поэтому чувствуя свою уязвимость перед уловками более опытных в публичном красноречии оппонентов Демосфен выработал у себя такую манеру выступления при которой практически не оставалось места для импровизации а выкрики и замечания противников игнорировались или парировались заранее подготовленным текстом. В...
23546. Речевые ошибки в электронных СМИ 45.5 KB
  Новикова Морфологические ошибки Ошибки такого рода объясняются нарушениями правил образования различных форм слова. В приведенных далее примерах ошибки объясняются именно незнанием особенностей склонения слов этой части речи. Нередки ошибки и в выборе падежной формы составного числительного оканчивающегося на два три четыре в сочетании с одушевленным существительным.
23547. Культура речи 164.43 KB
  Русский язык. Язык и культура. Русский язык.
23548. Стилистика – культура речи 1.38 MB
  2] ОРАТОРСКОЕ ИСКУССТВО В РОССИИ [2] НОРМА КАК ОСНОВНАЯ КАТЕГОРИЯ ТЕОРИИ КУЛЬТУРЫ РЕЧИ [2.3] ОСОБЕННОСТИ СОВРЕМЕННЫХ НОРМ РАЗГОВОРНОЙ РЕЧИ [3] АКТИВНЫЕ ПРОЦЕССЫ В СОВРЕМЕННОМ РУССКОМ ЯЗЫКЕ И СОЦИАЛЬНЫЕ ПРИОРИТЕТЫ В ФОРМИРОВАНИИ СОВРЕМЕННОЙ КУЛЬТУРЫ РЕЧИ [3.2] СОЦИАЛЬНЫЕ ПРИОРИТЕТЫ В ФОРМИРОВАНИИ СОВРЕМЕННОЙ КУЛЬТУРЫ РЕЧИ [4] КУЛЬТУРА РЕЧИ СОВРЕМЕННОЙ МОЛОДЕЖИ [4.
23549. КУЛЬТУРА РЕЧИ. Отношение детей к нецензурной лексике 1.35 MB
  преподавательметодистКолледжа архитектуры и менеджмента в строительстве № 17 Отношение детей к нецензурной лексике Оскверняет человека то что из уст исходитИз сочинения ученика В записной книжке известного юмориста рассказывается о человеке который в публичном месте шепчет приличные и во весь голос произносит неприличные слова. Мат рождается в безграмотности там где за незнанием огромного словарного запаса русского языка мы прикрываемся этими тупыми по сути бессмысленными выражениями. И хотя он употреблял слова покрепче и...
23550. РУССКИЙ ЯЗЫК И КУЛЬТУРА РЕЧИ 1.42 MB
  Русский язык и культура речи Речевое взаимодействие. Нормативные коммуникативные этические аспекты устной и письменной речи. Культура речи.
23552. РУССКИЙ ЯЗЫК И КУЛЬТУРА РЕЧИ. ТЕОРЕТИЧЕСКИЙ КУРС 376 KB
  МЕТОДИЧЕСКАЯ ЗАПИСКА Данное пособие является частью комплекса учебных пособий по русскому языку и культуре речи. В нем представлен теоретический материал предусмотренный программой по русскому языку и культуре речи. Рассматриваются различные аспекты речевой культуры формы существования языка стили современного русского языка характеризуются особенности официальноделовой речи основные черты языка юридических текстов излагаются основы ораторского искусства.
23553. Курс русской риторики 1 MB
  Перечитывая и осмысляя эту книгу читатель подружится с ней на долгие годы. Слово ητρική значает ораторское искусство или учение об ораторском искусстве но главным содержанием риторики уже в то время была теория аргументации в публичной речи. Грамматика наука об общих правилах построения осмысленной речи. Риторика наука об аргументации в публичной речи необходимой при обсуждении вопросов практического характера.