91187

СУЧАСНІ ЗАВДАННЯ ПЕРЕД КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЮ СИСТЕМОЮ УКРАЇНИ

Научная статья

Социология, социальная работа и статистика

На даному етапі процес реформування кримінальновиконавчої системи відрізняється як по змісту так і по впливу який він накладає на хід виконання свого головного завдання – відбування покарання. Самі по собі структурні зміни в апараті управління кримінальновиконавчої системи мабуть не можуть привести до якісних змін в діяльності органів і установ виконання покарання бо це лише напівміра. Це передбачає зміни взаємовідносин із засудженими покращення мікроклімату в установах виконання покарань. На вирішення цих проблем повинні бути...

Украинкский

2015-07-13

53.75 KB

0 чел.

Морозов І.В.,

заст.начальника

із соціально-виховної

та психологічної роботи,

майор вн.служби

Краснолуцької ВК № 15

 СУЧАСНІ ЗАВДАННЯ ПЕРЕД КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЮ СИСТЕМОЮ УКРАЇНИ

Постановка проблеми. Основною метою державної соціальної політики щодо осіб позбавлених волі в Україні є запобігання злочинності, найповніша адаптація та соціальна інтеграція осіб звільнених з місць позбавлення волі у суспільстві, забезпечення рівних можливостей та реалізація конституційних прав шляхом вдосконалення нормативно-правової бази, створення та запровадження програм соціалізації, реабілітації та ресоціалізація осіб позбавлених волі, підвищення якості медико-соціальної експертизи, розвитку вітчизняної реабілітаційної галузі тощо.

Одним із пріоритетних напрямів діяльності органів влади є створення умов для формування такого устрою, в якому кожна людина мала б рівні можливості для розвитку, кожне людське життя становило цінність, а кожен громадянин з особливими потребами мав би надійніший соціальний захист.

Виклад основного матеріалу. Українське суспільство повинно прийти до розуміння необхідності соціальної адаптації та реінтеграції осіб позбавлених волі. Неодмінною умовою проведення ефективної соціальної політики щодо осіб позбавлених волі є формування умов для утвердження самостійності людини, свободи вибору нею напрямів та форм самореалізації. Здійснення нових концептуальних засад соціальної політики можливе лише за умови, що особистість, індивідуальність перетвориться з об’єкта соціальної політики в активний творчий суб’єкт цього процесу, який самореалізує свій соціальний потенціал.Проведений аналіз сучасного становища осіб позбавлених волі в Україні та зміст міжнародних рекомендацій дозволяє визначити основні завдання удосконалення соціальної політики на державному та місцевому рівні у різних сферах сучасного життя.

Реформу пенітенціарної системи в Україні взагалі і реформу кадрового забезпечення діяльності пенітенціарної системи зокрема, важко переоцінити особливо тепер, коли Україна все більше визнає себе частиною великої Європи. Люба нова зміна – це вже само по собі реформа. Але не треба абсолютизувати реформу як панацею від усіх проблем, пов’язаних з кримінально-виконавчою системою. На даному етапі, процес реформування кримінально-виконавчої системи відрізняється як по змісту, так і по впливу, який він накладає на хід виконання свого головного завдання – відбування покарання.

Самі по собі структурні зміни в апараті управління кримінально-виконавчої системи, мабуть не можуть привести до якісних змін в діяльності органів і установ виконання покарання, бо це лише напівміра. Її треба розглядати як перший крок на шляху дійсно корінних змін в українській кримінально-виконавчій практиці. Можна зазначити, що нова управлінська структура пристосована не до ілюзорного, а до реального змісту соціальної роботи. Це повинно забезпечити найбільшу ефективність діяльності. Не слід при цьому недооцінювати ту обставину, що структурні одиниці кримінально-виконавчої системи можуть допомагати або ставити перепони результативній роботі Управління. Це набагато залежить від службових і особистих акцентів представників адміністрації установ і, в першу чергу, від керівництва. Результатом створеного Управління стала демілітаризація персоналу. Це передбачає зміни взаємовідносин із засудженими, покращення мікроклімату в установах виконання покарань. На вирішення цих проблем повинні бути спрямовані не тільки «скинуті» зверху в структурні підрозділи кримінально-виконавчої системи директиви, націлені досягнути єдності державної політики у сфері виконання покарання, але й наукові розробки, які дають теоретичне обґрунтування діяльності установ виконання покарань з урахуванням соціально-економічних і політичних змін, які пройшли в Україні у 90-х роках ХХ сторіччя. Розвиток кримінально-виконавчої системи основується на ідеї, що в місцях позбавлення волі обов’язково повинно бути дві чітко розмежовані сфери впливу – держави і суспільства.

Кримінально-виконавча система будується з урахуванням того, що покарання – це акція, яка виконується від імені держави за вироком суду у відношенні особи визнаної винною в скоєнні злочину. Вона представляє собою передбачені законом тільки обмеження прав і свобод засудженого, а не позбавлення його громадських прав. Це означає, що кримінально-виконавча система, ключовою ланкою якої є державні органи виконання покарань, призвана реалізовувати лише заходи державного примушення. Функціональним обов’язком адміністрації установ виконання покарань, як суб’єкту карної діяльності, довірено лише виконання покарання в вигляді перевиховання і повернення суспільству повноцінного громадянина. При такому підході діяльність установ виконання покарань – це один з різновидів державної діяльності. Що стосується діяльності персоналу, який виконує в установах виконання покарань соціально-педагогічну діяльність, організовує пристосування засуджених до роботи по навчанню, проводить соціально-виховні заходи з засудженими, то його робота складається виключно в служінні інтересам суспільства. Само суспільство повинно бути зацікавлено в тому, щоб особа, яка відбула покарання, не представляла суспільної небезпеки. Для успішної соціально-педагогічної діяльності, соціально-виховної роботи необхідне об’єднання зусиль персоналу установ виконання покарань з представниками громадських і релігійних організацій. При цьому кримінально-виконавче законодавство не регламентує форми співпраці, а лише в загальних рисах передбачає початок таких взаємовідносин, як це, наприклад, сформульовано в пункті 8 статті 4 Положення про Департамент, де говориться, що Департамент забезпечує організацію виховної роботи з особами, які утримуються в установах виконання покарань, шляхом залучення до співпраці представників творчих об’єднань, громадських і релігійних організацій, трудових колективів.

Соціальна політика щодо осіб позбавлених волі в Україні повинна набути все більшого реабілітаційного спрямування з метою формування психофізіологічного, професійного та соціального потенціалу особистості засудженого для наступної його реалізації в різних видах діяльності. В контексті цього необхідно вирішувати завдання щодо формування та впровадження:

  1.  системи реабілітаційно-експертної діагностики;
  2.  системи медичної реабілітації;
  3.  системи професійної та трудової реабілітації, яка включає в себе професійну орієнтацію, фахову освіту, виробничу адаптацію, раціональне працевлаштування, підготовку на робочому місці;
  4.  системи соціальної реабілітації, яка складається з соціально-побутової орієнтації, соціально-побутового навчання, соціально-побутової адаптації та раціонального побутового облаштування, психологічної підтримки.

Здійснення зазначеної роботи повинно йти шляхом розроблення програм комплексної реабілітації з урахуванням особливості кожного засудженого, що дасть змогу врахувати індивідуальні особливості, потреби та інтереси цих категорій засуджених та забезпечить максимальний результат щодо відновлення та поліпшення здоров’я, соціальної адаптації, залучення до трудової діяльності.

Згідно з Європейськими тюремними правилами, виходячи із концепції розподілу функцій держави і суспільства, матеріально-побутові умови засуджених являються засобом виправного впливу. Само суспільство повинно хвилюватись про матеріально-побутове забезпечення осіб позбавлених волі.

Покарання, на наш погляд, є ізоляція засудженого від суспільства і більше нічого. Іншого виконання покарання не стосується. Тому, необхідно створювати умови для утримання засуджених такими, як і за межами місць позбавлення волі, так як зміна умов не входить в поняття утримання під вартою. Позбавлення волі не є позбавлення засудженого людських умов життя.

Створення належного рівня життєдіяльні осіб позбавлення волі зумовлює необхідність забезпечувати реалізацію державної політики поетапно. На першому етапі повинно здійснюватися підвищення ефективності функціонування старих інститутів, впровадження оптимальної структури соціального захисту засуджених з урахуванням соціально-економічних умов та розроблення інноваційних моделей соціальних послуг.

Наукою і громадською практикою підтверджено, що найбільш енергоємною і психонавантаженою в системі державних органів є діяльність установ виконання покарань. Ще одна суттєва проблема, яка негативно діє на політику перевиховання засуджених, кадрову політику в системі виконання покарань – зменшення наукових досліджень в області кримінально-виконавчого права – і не стільки через відсутність фінансування, як через відсутність ефективної системи визначення потреб замовника, через відсутність пропозицій з боку Управління по виконанню покарань України. На сьогодні дослідження по кримінально-виконавчий тематиці відсутні через відсутність при системі виконання покарань науково-дослідницьких установ, що може привести до загублення накопиченого наукового, учбового й методичного потенціалу в цій галузі. Сьогодні персонал кримінально-виконавчої системи України став заручником ситуації і поки що не може на краще виправити умови утримування засуджених без змін кримінально-правової політики. Проблеми засуджених необхідно розв’язувати шляхом впровадження дієвих заходів щодо поліпшення їх життєдіяльності, об’єднавши зусилля усіх суб’єктів соціальної політики: держави, роботодавців, бізнесових структур та неурядових організацій.

Висновок. Проведені в установі аналіз та оцінка становища осіб позбавлення волі в Україні свідчать про необхідність розроблення органами державної влади, які згідно із законодавством України координують питання захисту засуджених, відповідних дій щодо вироблення комплексної програми дій для задоволення потреб засуджених. Безумовно, наші ідеї, не є аксіомою, але ж очевидним є те, що залишає у сьогоднішньому стані соціально-психологічну роботу в установах виконання покарань, суспільство не має права розраховувати на підвищення рівня своєї безпеки, а в цьому й полягає мета покарання. В цьому контексті ми погоджуємось і з висновком про те, що не можна перекласти всю відповідальність на Управління з питань виконання покарань і пред’являти до нього тільки претензії, не можна також говорити про те, що співробітники являються гальмом, яке утримує реформу кримінально-виконавчої системи. Будь-який представник персоналу установ виконання покарань, чи то начальник відділення, чи то начальник колонії – погодиться працювати в нормальних цивілізованих умовах, якщо він отримує згідну матеріальну винагороду і задоволення від своєї нелегкої праці.

Література 

  1.  Кримінально-виконавчий кодекс України. – Х.: ТОВ Одіссей, 2003.
  2.  Соціальна політика і соціальна робота. Український науковий і громадянсько-політичний часопис. ‒ 2012. ‒ № 13.
  3.  Богатирьов І. Г. Виправні роботи як вид покарань. Кримінальні, кримінологічні та кримінально-виконавчі проблеми : [монографія] / І. Г. Богатирьов. – К. : МП Леся, 2004. – 139 с.
  4.  Брендон Д.М. Значення нормалізації для розвитку професійних навичок. Соціальна робота сьогодні. Досвід нормалізації та інтеграції / Д.М. Брендон / під ред. Ш.Рамон. ‒ Амстердам-Київ : Асоціація психіатрів України, 1996.
  5.  Проблеми пенітенціарної теорії і практики. Щорічний бюлетень Київського інституту внутрішніх справ. – 2007. ‒ № 11.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

25174. Критика соціальних теорій Гегеля і Маркса за працею К.Поппера “Відкрите суспільство та його вороги” 22.5 KB
  Найголовніший пункт критики – ідея історичної закономірності розвитку людської спільноти. Поппер відкидає поняття закону історії і каже що історичні факти можна пояснити після того як вони відбулися але шукати в них закономірності немає сенсу. Закономірності вивчає соціологія історія ж аналізує окремі події. Він вважав хибною дихотомію природничонаукового та соціального знання через те що й там і там діє принцип фальсифікації заперечував існування обєктивних законів історії стверджував відсутність жорсткого детермінізму в природі і...
25175. К.Леві-Стросс – один з найвизначніших представників структуралізму 29.5 KB
  Подібні спроби вчинялися до нього Проппом при аналізі казки але саме ЛевіСтросс вкорінив інваріантні форми структуру не у емпіричній реальності а у самій людині в несвідомих структурах розуму. – нова дисципліна яка виникає як результат об’єднання ЛевіСтросом соціальної антропології і етнологічної дисципліни. Недоліки вчення ЛевіСтросса: поглинання свободи індивіда об’єктивними закономірностями переоцінка ролі позасвідомого недооцінка ролі історії.
25176. Взаємовплив науки і філософії 27.5 KB
  Співвідношення філософії і науки можна показати на прикладі міркувань Патнема. тобто тут висловлюється думка сама про взаємовплив науки і філософії. Філософія створює для науки ціннісно нормативну сферу і в свою чергу беручи за цінності результати отримані наукою.
25177. «ПОВСТАННЯ МАС» як проблема історії ХХ ст.. (Х. Ортега-і-Гассет) 24.5 KB
  Маса за ОртегоюіГасеттом це середня людина без обличчя загальний тип. Маса – це кожен хто сприймає себе як усіх інших тобто маса поглинає особистість тому залишається посередність. Маса завжди має жагу до відновлення переходить до насилля це є одичавінням процес розпаду у розумінні ортегаіГассета тому маса переходить до прямих форм дії губить духовні форми. Маса ненавидить тих хто до неї не входить.
25178. Філософія позитивізму та неопозитивізму 29.5 KB
  Філософія позитивізму та неопозитивізму 1. Класичний позитивізм Конт Спенсер Міль 1й позитивізм Наука не пояснює а описує явища. позитивізм переживає кризу викликану прогресом природничонаукового знання. Адже прогрес науки заперечував і знецінював ті синтетичні€ узагальнення що розглядалися позитивізмом як вічні і незаперечні істини.
25179. «Ідеологія і утопія» (К. Манхейм) 26 KB
  Манхейм Системна спроба дослідження ідеології була зроблена К. Марксу надмірно широке розуміння ідеології. Подруге німецький соціолог виокремив таку важливу характеристику ідеології як систематизованість саме тому ідеологія претендувала на науковість. За цими ознаками виокремлюють два основні різновиди – відкриті і тоталітарні ідеології.
25180. Предмет історико-філософської думки 88 KB
  Пригадайте ще років 1520 тому історії філософії відводили місце на крайній периферії у табелі про ранги філософських дисциплін. Головними вважали дослідження з діамату істмату філософських проблем природознавства етики та естетики а історія філософії розташовувалася десь за ними. Приблизно такий самий статус зберігався і в системі викладання: справа зводилася до короткого історикофілософського вступу якому присвячували двітри лекції і на тому історію філософії забували. Є підстави констатувати докорінну зміну статусу історії...
25181. Києво-Могилянська Академія та її роль у формуванні української філософії 25.5 KB
  КиєвоМогилянська Академія та її роль у формуванні української філософії Заснована Петром Могилою у 1632 р. В академії вперше для східних слов'ян почалося систематичне викладання філософії. Викладання філософії передбачало: діалектику логіку фізику математику та метафізику. Про це свідчить хоча б те що кожен професор філософії повинен був виробити собі свій оригінальний курс.
25182. Cимволізм культури. Сутність символу 28 KB
  Зміст поняття символу розкривається через суміжні до нього поняття знаку і образу. Усвідомлення сутності символу неможливе без співвіднесення його з образом. Образ не є уявленням він скоріше предмет уявлення. Будьякий смисл є образом і будьякий образ є хоча б певною мірою символом.