91190

Соціально-психологічні чинники успішності соціалізації студентів

Научная статья

Социология, социальная работа и статистика

З позицій вікової психології в студентському віці змінюються внутрішній світ і самосвідомість еволюціонують і перебудовуються психічні процеси й властивості особистості змінюється емоційновольовий лад життя. Для цього віку характерні свої новоутворення – якісні зрушення в розвитку особистості на окремих вікових етапах.

Украинкский

2015-07-13

63.75 KB

1 чел.

Мамаєв Д.Ю.,

Східноукраїнський

національний університет 

імені Володимира Даля,

м. Луганськ, Україна

Соціально-психологічні чинники успішності соціалізації студентів

Постановка проблеми. Дослідження студентства започатковано в науці відносно недавно – у 60-х роках ХХ ст. ленінградською психологічною школою під керівництвом Б. Ананьєва при дослідженні психофізіологічних функцій дорослих людей і продовжена в дослідженнях Л. Баранової, М. Дворяшиної, О. Степанової, Л. Фоменко, а також у роботах Ю. Кулюткіна, В. Якуніна й ін. Ними накопичений великий емпіричний матеріал спостережень та наведені результати експериментів і теоретичних узагальнень із цієї проблеми [10].

Викладення основного матеріалу. Студентський вік, за твердженням Б. Ананьєва, є сенситивним періодом для розвитку основних соціогенних потенцій людини. Вища освіта впливає на психіку людини, розвиток її особистості. Під час навчання у ВНЗ за наявності сприятливих умов у студентів відбувається розвиток усіх рівнів психіки. Вони визначають загальний напрямок розвитку людини, формують склад мислення, що характеризує професійну спрямованість особистості [1].

За віком період студентства збігається з етапом розвитку дорослої людини, що є «перехідною фазою від дозрівання до зрілості» й визначається як пізня юність–рання дорослість (18-25 років). Виділення студентства всередині етапу зрілості-дорослості засновано на соціально-психологічному підході. Для успішного навчання у ВНЗ необхідній досить високий рівень загального інтелектуального розвитку, зокрема, сприйняття, пам’яті, мислення, уваги, рівня володіння певним колом логічних операцій.

Розглянемо психологічні новоутворення студентського віку. Для нього характерне завершення процесу зростання, що веде, у кінцевому підсумку, до розквіту організму й створює підстави не тільки для особливого положення юнака в навчанні, але й для оволодіння іншими можливостями, ролями й домаганнями. З позицій вікової психології в студентському віці змінюються внутрішній світ і самосвідомість, еволюціонують і перебудовуються психічні процеси й властивості особистості, змінюється емоційно-вольовий лад життя. Юність – період життя після отроцтва до дорослості (вікові межі умовні – від 15-16 до 21-25 років). Це період, коли людина може пройти шлях від невпевненого, непослідовного юнака, що вимагає дорослості, до дійсного дорослішання. Для цього віку характерні свої новоутворення – якісні зрушення в розвитку особистості на окремих вікових етапах. У них проявляються особливості психічних процесів, станів, властивих особистості, що характеризують її перехід на більш високий щабель організації й функціонування. Новоутворення юнацького віку охоплюють пізнавальну, емоційну, мотиваційну, вольову сфери психіки. Вони проявляються й у структурі особистості – інтересах, потребах, схильностях, характері [4]. Важливим новоутворенням юності є поява життєвих планів, у чому проявляється установка на свідому побудову власного життя як прояв початку пошуку його змісту.

Замолоду людина прагне до самовизначення як особистість і як людина, включена в суспільне виробництво, у трудову діяльність. Пошук професії – одна з найважливіших проблем юності. Деякі молоді люди прагнуть також лідерства в своїй майбутній діяльності. Для цієї категорії актуальним стає навчання впливу на інших людей і вивчення соціальних процесів при свідомій рефлексії на них. Специфіка навчальної мотивації студента, що є загальною в системі уявлень про мотиваційну сферу людини, дозволяє дослідникам класифікувати мотиви. Як відомо, у загальній психології види мотивів (мотивації) поведінки (діяльності) розподіляються за різними підставами, наприклад, у залежності від:

а) характеру участі в діяльності (свідомі, знані й реально діючі мотиви, за О. Леонтьєвим);

б) мотивації діяльності (далека-коротка мотивація, за Б. Ломовим);

в) соціальної значущості (соціальні-вузькоособистісні, за П. Якобсоном);

г) факту включеності в саму діяльність або перебування поза нею;

д) мотивів діяльності, наприклад, навчальної.

У науковій літературі можна зустріти найрізноманітніші характеристики критеріїв рівня розвитку студентських навчальних груп, починаючи від єдності світоглядної спрямованості й ціннісних орієнтацій у них до таких ознак як «збіг формальної та неформальної структур», «висока успішність» і навіть до того, чи буде юнак залишатися в групах конфліктів. З них можна виділити такі рівні:

  1.  рівень соціальної значущості предметної діяльності студентської групи, виконання основної студентської функції, вплив на гармонійний розвиток особистості члена колективу;
  2.  рівень згуртованості як ціннісно-орієнтаційна єдність групи;
  3.  рівень організаційної єдності групи;
  4.  рівень задоволеності членів групи станом справ і стосунками в групі;
  5.  рівень емоційної культури;
  6.  рівень усіх видів групової громадської активності;
  7.  рівень групової самосвідомості й потреба в її розвитку [2].

Головним і найбільш загальним критерієм оцінки групи як колективу повинна бути оцінка її предметної діяльності: оцінка виконання колективом основної суспільної функції – оволодіння глибокими знаннями, підготовка до майбутньої висококваліфікованої праці, оцінка можливості групи сприяти повноцінному гармонійному розвитку особистості кожного члена групи, його активному включенню в різні види діяльності.

Соціалізація особистості відбувається під впливом соціуму – тих спільнот, у яких знаходиться людина. Відомо, що під впливом батьківської родини в людини закладається певна система цінностей, норм ставлення до старших, однолітків тощо. Разом із тим на людину впливають не тільки малі групи, у яких вона безпосередньо розвивається, а й культура, її тип і характеристики. Усе це позначається на характері ставлення індивіда до суспільства, до інших і до себе. Соціалізація є процесом перетворення індивіда на людину й особистість, формування особистості в певних соціальних умовах, засвоєння людиною соціального досвіду, у ході якого вона перетворює його на власні цінності й орієнтації, вибірково вводить до своєї системи поведінки ті норми та шаблони, що прийняті в суспільстві або групі [3].

У цьому процесі можна виділити дві взаємопов’язані складові:

1. Індивідуалізація соціального змісту (соціальних відносин і форм діяльності).

2. Соціалізація біологічної індивідуальності людини.

За різними механізмами соціалізації на міждисциплінарному рівні можна виділити такі концепції соціалізації:

  1.  психоаналітичну;
  2.  інтеракціоністську;
  3.  культурологічну.

У психоаналітичній концепції (В. Бехтерєв, І. Кон та ін.) процес соціалізації розуміється як засвоєння певної системи життєво необхідних соціальних ролей [116]. Така позиція близька й інтеракціоністській концепції (Дж. Мід, У. Уентворт та ін.), яка розглядає соціалізацію як засвоєння індивідом соціальних норм у процесі інтеракції (міжіндивідних взаємодій), як інтерсуб’єктний процес [4].

Соціальна роль трактується як сукупність створених суспільством правил і очікуваних способів поведінки й спілкування, які відповідають певному місцю людини в групі та суспільстві. Виходячи з того, що соціалізація є складним процесом, що містить декілька послідовних етапів, Дж. Мід виділяє такі етапи соціалізації: психогенетичний, образно-символічний, інтелектуально-концептуальний. На психогенетичному етапі в дитини шляхом спроб і помилок виробляються звичні шаблони задоволення потреб. На образно-символічному етапі образи, що виникають при блокаді звичного акту, пов’язуються з якимось жестом, звуком тощо, й останні набувають значення символу. Інтелектуально-концептуальний етап характеризується тим, що за допомогою символів дитина починає керувати своєю й чужою поведінкою та розуміти нові значення через комбінації значень, що вже існують [5].

На думку Дж. Міда, соціалізація є результатом взаємодії трьох основних чинників:

1) соціального виховання;

2) біологічних якостей індивіда;

3) особистісного досвіду (індивідуальної діяльності) [6].

Процеси соціалізації в сучасному суспільстві мають свою специфіку, пов’язану з особливостями соціальної структури й мобільності, та поділяються на фази. Фази мають предметний, конкретний характер і по-різному виявляються на кожному етапі соціалізації. Їх прийнято визначати як фази адаптації та інтеріоризації (інтерналізації). Тому, перш ніж послідовно розглядати етапи соціалізації, необхідно розкрити зміст кожної із фаз.

Суттю адаптаційних процесів виступає взаємодія особистості – суб’єкта адаптації й соціального середовища. У процесі цієї взаємодії адаптивна діяльність не завжди має позитивну спрямованість. Це відбувається в тих випадках, коли індивід обирає собі адаптаційну «нішу» з консервативних елементів середовища або коли дія середовища, що адаптує, настільки сильна, що пригнічує можливості творчої самореалізації адаптанта й надовго їх консервує. У подібній ситуації виникає стан, результат якого залежить не стільки від субєктивних якостей і властивостей особистості та докладених нею зусиль, скільки від активності середовища, що адаптує. Якщо це середовище забезпечує необхідні умови для досягнення сумісності з ним адаптанта, то його дії будуть спрямовуватися на прискорення темпів цього процесу, свідоме оволодіння тими чи іншими способами адаптивної діяльності. У результаті ознаки адаптованості будуть зростати, а соціалізація – поступово здійснюватися [7].

Адаптація молодих людей має велике видове різноманіття: соціально-професійна, соціально-побутова, соціально-політична, соціально-психологічна, соціокультурна. В основу цієї класифікації покладено різноманіття адаптаційних процесів. Звичайно, в об’єктивній реальності всі названі напрями адаптації не ізольовані, а взаємопов’язані й взаємообумовлені [9]. Важливою фазою соціалізації особистості є інтерналізація (інтеріоризація). Вона означає сутнісне, глибинне включення індивіда в процес, засвоєння його таким чином, що відбувається органічне перетворення норм, стандартів, стереотипів поведінки, цінностей, характерних для зовнішнього середовища, на внутрішню приналежність особистості. Це процес перетворення зовнішніх вимог на внутрішні установки людини.

Інтерналізація як фаза соціалізації здійснюється завжди на основі адаптації й у цьому сенсі виявляється більш тривалою за часом свого здійснення й більш фундаментальною. У результаті інтерналізації в особистості з’являється система міцних соціальних регуляторів поведінки, що відповідають як вимогам суспільства в цілому, так і конкретної соціальної спільноти (соціального інституту або організації).

Варто уточнити межі поняття «адаптація» (у цьому випадку мова йде про адаптацію студентів-першокурсників до навчання в студентській групі). Під такою адаптацією розуміється «активний процес виховання особистості колективом, процес, у якому й особистість, і колектив відіграють активну роль» [7]. Тому не можна вважати адаптацією весь процес виховання, тобто процес цілеспрямованого впливу на особистість, хоча він, безсумнівно, сприяє їй. Немає необхідності доводити, що у виховання й адаптації є функції, які не тільки збігаються, але й відрізняються. Ця відмінність полягає, перш за все, у тому, що адаптація несе в собі характерні особливості конкретної ситуації на рівні підсистеми виховання, яке розглядається як складова суспільних відносин і як система. Крім того, для успішної адаптації студента необхідний відповідний рівень знань із певних предметів. У той же час спеціальні знання далеко не завжди є необхідною умовою для процесу виховання людини. І не завжди рівень культури та вихованість людини безпосередньо впливають на її адаптацію, хоча остання без засвоєння норм, що визначають стан вихованості, фактично неможлива [3].

Соціалізація змінюється в залежності від змісту її етапів, цілей і завдань, але основний метод, за допомогою якого вона здійснюється, залишається незмінним – це адаптація [8].

У процесі соціалізації виробляються найбільш цінні ознаки й властивості студента, які дають йому можливість правильно жити, працювати, учитися, відпочивати в нових для нього обставинах. У навчальному закладі адаптація повязана із включенням студентів (учорашніх абітурієнтів) у нові умови життя, що виходять за межі їх звичного способу життя. Причому поняття «адаптація студентів» носить конкретний характер і означає, у першу чергу, саме пристосування особистості, особистісних властивостей і якостей до конкретних умов певного навчального закладу [10]. На думку С. Сергейчика, критеріями соціально зрілої особистості виступають:

1) здатність правильно розуміти умови, проблеми й вимоги оточення, свої шанси в ньому (пізнавальний аспект);

2) наявність знань і вмінь, що відповідають основним вимогам середовища (інструментальний аспект);

3) усвідомлення причетності й солідарності із суспільством, у якому живеш, відповідальності за порядок, що існує (емоційно-соціальний аспект);

4) уміння контролювати свої потреби й виконувати прийняті на себе розумні соціальні ролі, незважаючи на усвідомлення протиріч між «Я» і соціальним середовищем (психосоціальний аспект) [2].

Оскільки навчання є специфічною формою індивідуальної активності, яка обумовлює поведінкові зміни, крім зазначених видів адаптації, для студентів особливе значення має соціально-професійна адаптація, рівень якої оцінюється за цілою низкою критеріїв, наприклад, успішністю, орієнтацією на майбутню професію, умінням працювати самостійно тощо. Наприклад, причини, що визначають рівень адаптації іноземних студентів, умовно можна розділити на об’єктивні – обумовлені навчальною діяльністю та умовами життя у відриві від сім’ї й батьківщини (нові форми навчання та контролю занять, новий колектив, нові обставини тощо); об’єктивно-суб’єктивні (слабкі навички самостійної роботи й самоконтролю тощо) і суб’єктивні (небажання вчитися, сором’язливість тощо) [4].

Незважаючи на те, що тема соціально-психологічної адаптації широко висвітлена в науковій літературі, до цього часу відсутня єдина концепція соціально-психологічної адаптації особистості та її теоретична модель. Значним теоретичним дослідженням у цій галузі є праці А. Налчаджяна [1]. Необхідно також відзначити теоретичну модель соціальної адаптації, розроблену А. Реаном, авторську концепцію психології особистості, що адаптується, О. Руденського, теоретичну модель С. Ларіонової. Інші автори (О. Зотова, І. Кряжева, Т. Шибутані та ін.) як правило обмежуються аналізом змісту цього поняття та його співвідношенням із поняттям «соціалізація» [8].

Найбільш повний огляд наукової літератури з проблеми соціально-психологічної адаптації представлений в роботі А. Налчаджяна «Соціально-психологічна адаптація особистості» (1988). Дослідник розглядає різні наукові підходи до цього поняття: психоаналітичний, необіхевіористський, інтеракціоністський, які найбільш розроблені й містять багато корисних ідей, вдалих формулювань проблем і шляхів подальших емпіричних та теоретичних досліджень [6].

Зупинімося докладніше на соціальній та навчальній адаптації, пов’язаній саме з навчанням у ВНЗ, зокрема на труднощах, з якими доводиться найчастіше стикатися студентам молодших курсів у своєму навчанні:

  1.  невміння орієнтуватися в розкладі, аудиторіях, корпусах, електронному каталозі бібліотеки;
  2.  невміння правильно планувати свій час;
  3.  відсутність навичок роботи з першоджерелами;
  4.  погана підготовка, отримана в школі;
  5.  несамостійність;
  6.  невпевненість у собі;
  7.  занепокоєння й побоювання перед складанням іспитів [2].

Одночасно відбувається адаптація й у соціально-психологічному плані. Соціально-психологічна адаптація припускає усвідомлення соціального статусу, рольової поведінки в системі міжособистісних стосунків, формування й реалізації певних ціннісних орієнтацій, групових норм і т. д. [5].

Іншими словами, упродовж початкових курсів складається студентський колектив, формуються навички й уміння раціональної організації розумової діяльності, усвідомлюється покликання до обраної професії, виробляється оптимальний режим праці, дозвілля й побуту, система роботи із самоосвіти й формування професійно значущих якостей особистості.

Значний вплив на успішність цього процесу, на наш погляд, надає допомога й підтримка першокурсників із боку дорослих людей (викладачів, кураторів, психологів), що створюють умови, за яких відбувається не лише адаптація студентів до нового для них освітнього процесу, але й формується їхня готовність до максимального розкриття своїх здібностей через осмислення власного потенціалу й можливостей його реалізації.

Адаптація студентів може мати як деструктивну, так і конструктивну спрямованість. Конструктивний вплив негативних чинників соціально-психологічної адаптації полягає в тому, що вони можуть викликати активність студентів, породжувати потребу шукати й знаходити стратегії подолання складних ситуацій у сфері життєдіяльності у ВНЗ, пов’язаних із навчанням, вести до особистісного зростання. Неадаптованість особистості, спричинена дією негативних чинників, є неминучістю, що призводить до затягування дезадаптаційних станів особистості, її напруженості, тривожності, у цілому до нестабільності психіки й, у кінцевому підсумку, до збільшення часу адаптаційного періоду [4].

Підсумком процесу соціально-психологічної адаптації студентів до ВНЗ і навчальної діяльності в ньому в умовах широкого доступу до інформаційних ресурсів і засобів роботи з ними є стан соціально-психологічної адаптованості, який передбачає самостійне й продуктивне виконання навчальної діяльності, відповідність рольовим очікуванням, висунутим цією діяльністю. Перш за все, це виявляється в таких особистісних утвореннях, як самостійність, продуктивність навчальної діяльності, усвідомлення своїх здібностей і потреб у навчанні.

Тому проблема психологічної адаптації особистості студентів є на сучасному етапі розвитку вищої школи однією з найбільш цікавих і значущих ідей особистості, що вимагають втілення в практико-орієнтованих дослідженнях.

Важливим чинником адаптації студентів до ВНЗ є їхнє ставлення до навчання. Слід зазначити, що наші студенти в основному мають гарні дані для успішного навчання у ВНЗ. Бажання вчитися підкріплюється в більшості достатньо високим рівнем підготовки. І цьому відповідає в цілому досить високий рівень адаптації студентів молодших курсів, що, однак, не виключає наявності труднощів і проблем, які потребують вирішення. Так, значна частина студентів, що «відсівається» з ВНЗ, незадоволена своїм навчанням, ще більше претензій до якості їхнього навчання висувають викладачі. Тому ретельне вивчення чинників, що перешкоджають успішному навчанню, буде сприяти поліпшенню роботи з адаптації студентів молодших курсів [2].

Висновки. Таким чином, соціалізація є процесом розвитку особистості протягом життя, який здійснюється через її взаємодію з різноманітними чинниками, і чим більше соціальних чинників його спричиняє, тим більш насичено й інтенсивно він відбувається.

Література

  1.  Ананьев Б. Г. К психофизиологии студенческого возраста [Текст] / Б.Г. Ананьев // Современные психолого-педагогические проблемы высшей школы. – Л. : Наука, 1974. – С. 35–43.
  2.  Выготский Л. С. Педагогическая психология [Текст] / Л. С. Выготский. – М. : Педагогика, 1996. – С. 33–37.
  3.  Выготский Л. С. Педагогическая психология [Текст] / Л. С. Выготский. – М. : Педагогика, 1991. – С. 374–390.
  4.  4.Здравомыслова О. М. Семья и общество: гендерное измерение российской трансформации [Текст] / О. М. Здравомыслова. – М. : Эдиториал УРСС, 2003. – 152 с.
  5.  5.Мілютіна К. Л. Специфіка розвитку адаптивності в залежності від актуального рівню соціальної адаптованості / К. Л. Мілютіна // Проблеми загальної та педагогічної психології : зб. наук. праць Ін-ту психології імені Г. С. Костюка Національної АПН України / за ред. С. Д. Максименка. – Т. XIII. – Ч. 4. – К., 2011. – С. 179187.
  6.  6.Минзарипов Р. Университет – среда социализации молодежи /Р. Минзарипов // Высшее образование в России. – 2006. – № 10. – С. 97–100.
  7.  7.Монахова Л. Ю. Адаптация студентов к процессу обучения в высшей школе / Л. Ю. Монахова // Современные адаптивные системы образования взрослых : сб. трудов / под ред. В. И. Подобеда, А. Е. Марона. – СПб. : ИОВ РАО, 2002. – С. 126–130.
  8.  8.Терещенко А. Г. Изменения особенностей психических процессов у студентов в связи с адаптацией к учебной деятельности [Текст] / А. Г. Терещенко // Адаптация учащихся и молодежи к трудовой и учебной деятельности / под ред. В. Г. Асеева. – Иркутск : [б. в.], 1986. – С. 89–103.
  9.  9.Титаренко Т. М. Сучасна психологія особистості : навч. посіб. [Текст] / Т. М. Титаренко. – К. : Марич, 2009. – 232 с.
  10.  10.Топилина Е. С. Особенности социализации молодого поколения в современной России / Е. С. Топилина // Гуманитарные и социально-экономические науки. – 2006. – № 3. – С. 140–147.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

33919. Понятие медианы, квартилей, децилей 11.29 KB
  Понятие медианы квартилей децилей Медианазначение признака которое делит стат.совти имеет значение признака не МЕНЬШЕ медианы а другая половина – значение признака не больше медианы. Значение изучаемого признака всех ед.совти не четное то значение признака находящееся в середине ранжированного ряда будет являться медианой а если число ед.
33920. Определение структурных средних в дискретных вариационных рядах 14.62 KB
  Мода это наиболее часто встречающийся вариант ряда. Модой для дискретного ряда является варианта обладающая наибольшей частотой. Медиана это значение признака которое лежит в основе ранжированного ряда и делит этот ряд на две равные по численности части.
33921. Определение структурных средних в интервальном вариационном ряду 41.92 KB
  При вычислении моды для интервального вариационного ряда необходимо сначала определить модальный интервал по максимальной частоте а затем значение модальной величины признака по формуле: где: значение моды нижняя граница модального интервала величина интервала заменить на iМе частота модального интервала частота интервала предшествующего модальному частота интервала следующего за модальным Медиана это значение признака которое лежит в основе ранжированного ряда и делит этот ряд на две равные по...
33922. Закономерные изменения частот за счет изменения варьирующего признака в вариационных рядах 12.67 KB
  Главной задачей анализа вариационных рядов является выявление закономерностей распределения и характера распределения. Тип закономерности распределения это отражение в вариационных рядах общих условий определяющих распределение в однородной совокупности. Следовательно должна быть построена кривая распределения.
33923. Виды дисперсий. Правило сложения дисперсий 23.06 KB
  Правило сложения дисперсий Вариация признака происходит в резте влияния на него различных факторов. Признакам на вариации под влиянием осн. Отклонение индивидуальных значений результативного признака от ср.значения результативного признака для всей совокупности можно представить как сумму отклонений где i текущий номер признака общей совти; j – текущий номер группы в интером ряду распределения; среднее значение результативного признака в jгруппе.
33924. Использование показателей вариации в анализе взаимосвязей социально-экономических явлений 15.36 KB
  Эмпирическое корреляционное отношение характеризует тесноту связи; рассчитывается как корень квадратный из эмпирического коэффициента детерминации Оба показателя находятся в пределах от 0 до 1 при этом чем ближе показатели к 1 тем связь между изучаемыми признаками теснее. Для оценки тесноты связи с помощью корреляционного отношения можно воспользоваться шкалой Чеддока: 0103связь слабая 0305связь умеренная 0507связь заметная 0709связь тесная 09099связь весьма тесная.
33925. Теоретические основы выборочного наблюдения 12.04 KB
  Теоретические основы выборочного наблюдения. Выборочное наблюдение относится к несплошному виду наблюдения. Преимущества выборочного наблюдения: экономия средств оперативность получения результатов возможность расширения программы наблюдения возможность проверки качества продукции которая при этом уничтожается высокая достоверность результатов. Совокупность которая получилась в результате отбора единиц для наблюдения наз.
33926. Простая случайная выборка 12.98 KB
  Простая случайная выборка отбор единиц из генеральной совокупности путем случайного отбора но при условии вероятности выбора любой единицы из генеральной совокупности.возвращается в генер. не возвращается в генеральную совокупность. Характеристика генер.
33927. Понятие и виды рядов динамики. Требования к рядам динамики 13.07 KB
  Понятие и виды рядов динамики. Требования к рядам динамики. Ряд динамики ряд стат. Ряд динамики характеризуют 2 элемента: показатель времени t и уровни ряда y – числовая характеристика изучаемого явления.