91208

СОЦІАЛЬНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ ЯК ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕФЛЕКСІЇ

Научная статья

Социология, социальная работа и статистика

Соціальне та особистісне буття людини стало поштовхом для виникнення проблематики справедливості яка і понині є предметом теоретизувань багатьох науковців: її розглядають як соціальну цінність як елемент моральних і правових уявлень як відповідну норму при оцінці економічних політичних і правових відносин. Важливим кроком до справедливості є толерантність. Осмислення справедливості як соціокультурного феномену її сутності форми і ролі в суспільстві почалося...

Украинкский

2015-07-13

52.88 KB

0 чел.

Фурман А.В.,

Шаюк О.Я.,

Тернопільський національний

економічний університет,

м. Тернопіль, Україна

СОЦІАЛЬНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ ЯК ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕФЛЕКСІЇ

Соціальне та особистісне буття людини стало поштовхом для виникнення проблематики справедливості, яка і понині є предметом теоретизувань багатьох науковців: її розглядають як соціальну цінність, як елемент моральних і правових уявлень, як відповідну норму при оцінці економічних, політичних і правових відносин. Про те, що таке справедливість, чи існує вона об’єктивно, чи можливе її уреальнення у повсякденні і яка її роль у соціальній взаємодії?, – це ті питання, актуальність яких сьогодні важко заперечити чи піддати сумніву.

Кожна епоха і культура породжувала свої уявлення про справедливість. Примітно, що протягом багатьох віків мислителі були одностайні у думці про те, що справедливість – це основний принцип побудови ідеального суспільного устрою, який забезпечує кооперацію людей, а відтак і виживання людства. Важливим кроком до справедливості є толерантність. А це означає, що саме толерантність як інтегральна характеристика благодатних соціальних стосунків уможливлює справедливість суспільного співжиття не за формою (вивіскою, вимогою, правилом, законом), а за психосоціальним змістом та реальним ковітальним наповненням. Це аргументовано доводять взаємопов’язані дослідження авторів [див. 3; 5], які водночас підтверджують, відповідно на теоретичному та емпіричному рівнях, виняткову вітакультурну значущість толерантності як потенційної основи нової державної ідеології, у центрі якої перебуває ідея українотворення. Воднораз толерантність – це фактор сталого суспільного розвитку і чинник соціокультурної інтеграції українства в онтолого-феноменологічному, гносеолого-ноуменологічному, психосоціальному і психософійному засадничих напрямах його рефлексивного миследіяльнісного опрацювання [3]. Соціальна толерантність, у тому числі й в економічній сфері суспільного повсякдення та системі національної освіти, постає у різних вимірах її інтелектуального опрацювання: як соціокультурне явище, як важливий концепт сучасного наукового дискурсу, як інтегральна особистісна риса, як категорія культури або світоглядна універсалія [3; 5].

Осмислення справедливості як соціокультурного феномену, її сутності, форми і ролі в суспільстві почалося вже у ранній період древнєгрецької філософії; передусім у вченні Геракліта про Логос як про всеохватний Космічний Закон, що визначає розвиток усього живого. Оскільки Логос Божественний, то закони Логосу істинні і справедливі. Аналогічними є роздуми тодішніх мислителів про Космічний Розум як утілення Космічної Справедливості: все, що звичайна людина вважає злим і несправедливим у її житті, насправді є проявом Вищої Космічної справедливості Світового Розуму. Відтак вважалось, що справедливість існує незалежно від людини і суспільства загалом. Вона є своєрідним містком між двома світами – космічним (божественним) і земним, а тому закономірно належить до основних людських чеснот. Звідси висновок: розуміння і дотримання вимог справедливості дозволяє привести суспільну систему у відповідність до законів світового устрою, тобто уможливлює ідеальне суспільство [2].

Згодом ідея про божественне походження справедливості втратила популярність. Це слово стало використовуватись перш за все для позначення соціального устрою, що створений людською діяльністю і забезпечує найкращі умови існування максимальної кількості людей. Очевидно, що таке розуміння справедливості передбачало самостійність та активність людей, їх груп, етносів. Людина розглядалася як істота, що здатна ставити цілі і сама вибирати шляхи для їх досягнення. Зростала зацікавленість до її внутрішнього – психодуховного – світу, до її самосвідомості та до світогляду загалом. Все більшої вагомості набували суб’єктивні інтерпретації того, що відбувається. Зокрема, актуальним постало питання про те, що саме люди вважають справедливим, як реагують на порушення її принципів чи вимог, на що готові заради її встановлення? У такий спосіб поступово справедливість стала предметом психологічної рефлексії і набула доволі широкого діапазону узмістовлення. Виникла ціла низка теорій, які описували структуру, функції, причини та умови дотримання справедливості.

Водночас сьогодні чітко прослідковується спектр положень, які задають основний напрямок вивчення цієї проблеми: по-перше, предметом дослідження є загальна оцінка справедливості взаємодії, яка складається із дотримання низки соціальних норм, що функціонують у рамках соціальної групи і торкаються як процесу спілкування, так і його результату; сутнісне наповнення цих норм універсальне, тобто не залежить від історичного і культурного контекстів і є добре відомим учасникам взаємодії; по-друге, оцінюючи спілкування, люди слідкують за дотриманням норм справедливості, яку вважають засобом досягнення певної мети: це може бути як отримання індивідуальної винагороди, так і входження в соціальну групу і збереження психологічного благополуччя; по-третє, загальна оцінка справедливості взаємодії виконує регулятивну функцію – впливає на атитюди і поведінку учасників; і останнє, по-четверте, регулятивна функція справедливості виявляється у площині повноцінного міжособистісного спілкування [1].

Інакше кажучи, взаємодіючи, люди користуються певними значеннями і нормами справедливості, які опосередковані як суспільством і групою, так і особистістю та конкретною ситуацією. Вплив суспільства та окремих груп визначається наявністю в них соціальних норм, що відповідають певним смисловим площинам розумінням справедливості. Взаємодія особистості і ситуації опосередкована суб’єктивними цілями та оцінкою можливостей їх досягнень. Тому люди користуються тими символами і значеннями справедливості, які відповідають соціальним нормам і дозволяють досягнути їм поставленої мети – отримати бажаний індивідуальний результат і зберегти цілісність групи.

Воднораз вибрані людиною значення і норми справедливості впливають на її атитюди стосовно учасників взаємодії, а через них діють на поведінку – індивідуальну продуктивність, діалогічність спілкування з навколишніми, особистісні вибори і вчинки. Цей вплив опосередкований атрибутивними психосоціальними процесами, адже, спостерігаючи за дотриманням чи порушенням норм, людина оцінює справедливість спілкування. На її основі вона виносить самісні судження. характеризує учасників за стилем спілкування, за ставленням до інших людей і за компетентністю, пояснює їх поведінку, оцінює ступінь відповідальності. Атрибутивні судження, прийняті людиною стосовно себе та інших людей, вирізняються наявністю самозахисних тенденцій: інтерпретуючи свою поведінку, вона звертає увагу на ту інформацію, яка дозволяє їй підняти свою самооцінку [1; 4].

Зауважимо, що емоції, які людина переживає стосовно себе і партнера по взаємодії, впливають на її наміри і поведінку. Вибираючи одну форму поведінки із кількох можливих, вона орієнтується на те, якою мірою сприяє встановленню справедливості. Незважаючи на те, що структура цього процесу універсальна, сутнісне наповнення його визначається як рівнем спілкування (міжособистісне, міжгрупове), так і його змістовністю [6].

Оцінюючи справедливість учасників міжгрупової взаємодії, люди демонструють міжгрупову диференціацію, сприймаючи представників іншої групи як більш справедливих і достойних праведного спілкування. Дотримання або порушення норм справедливості викликає у них специфічні міжгрупові емоції. Однак цей вплив опосередковується іншою груповою ідентифікацією та індивідуально-психологічними характеристиками учасників. У цьому смислограї варіантів особистісного відчуття справедливості розмаїття індивідуальних розумінь справедливості є однією із основних причин соціальних конфліктів. Для їхнього вирішення потрібне активне обговорення наявних розбіжностей і вироблення узгоджених критеріїв справедливого і несправедливого.

Література

1. Гулевич О.А. Социальная психология справедливости / О.А. Гулевич. – М.: Изд-во «Институт психологии РАН», 2011. – 284 с.

2. Рассел Б. Історія західної філософії / Бертран Рассел; [пер. з англ. Ю. Лісняка, П. Таращука]. – К.: Основи, 1995. – 759 с.

3. Фурман А.В. Генеза толерантності та перспективи українотворення (комплексний проект) / Анатолій В. Фурман // Психологгія і суспільство. – 2013. – №1. – С. 6–20.

4. Хеффе О. Справедливость / О. Хеффе. – М.: Праксис, 2007. – 192 с.

5. Шаюк О.Я. Психологічні особливості формування професійної толерантності у майбутніх економістів: дис… канд. психол. наук: 19.00.07 / О.Я.Шаюк ; Наук. кер. д. психол. н., проф. Фурман А.В. ; Нац. акад. Держ. прикорд. служби України імені Богдана Хмельницького. – Хмельницький, 2012. – 215 с.

6. Adams J.S., Freedman S. Equity theory revisited // Advances in Experimental Social Psychology / Ed. by L. Berkowitz, T. Walster. – N. Y., 1976.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

19693. Драматургия А. Н. Островского: поэтика, эволюция 28.5 KB
  Драматургия А. Н. Островского: поэтика эволюция. Островский 1823 1886 пришел в литературу как создатель национальносамобытного театрального стиля опирающегося в поэтике на фольклорную традицию. Это оказалось возможно потому что он начинал с изображения патриархальных...
19694. Творческий путь Салтыкова-Щедрина 27.5 KB
  Творческий путь СалтыковаЩедрина. СалтыковЩедрин 1826 1889 родился в семье богатых помещиков. С детских лет он стал свидетелем страшных картин крепостнического произвола что оказало определяющее влияние на формирование его взглядов. В 1841 г. опубликована первое стихо...
19695. Салтыков как сатирик 30 KB
  Салтыков как сатирик. Сказки написаны с 1869 по 1886 г. Выбрал жанр сказки не случайно. В качестве причин его интереса можно назвать: условия цензуры; воздействие на писателя фольклорной и литературной традиции; появление нового читателя представляющего демо
19696. Историческая концепция в «Истории одного города» 39.5 KB
  Историческая концепция в Истории одного города Если историческая концепция и существует то это очень странная концепция. Одной фразой ее можно выразить так: история могла бы существовать но ее не возникло. То что происходило на протяжении огромного количества вре...
19697. Историческая концепция в «Истории одного города» вповести М.Е. Салтыкова-Щедрина 32 KB
  Историческая концепция в Истории одного города. Повесть М. Е. СалтыковаЩедрина €œИстория одного города€ представляет собой цикл рассказов не связанных между собой сюжетом или одними и теми же героями но объединенных в одно произведение ввиду общей цели сатиричес...
19698. Творческий путь Лескова 30 KB
  Творческий путь Лескова. Н. С. Лесков 18311895 известен прежде всего как прозаик автор множества романов повестей рассказов. Однако свой творческий путь он начал с публицистики. Будучи выходцем из семьи небогатого орловского чиновника Лесков рано поступил на службу в Ор...
19699. Своеобразие поэтики Лескова 43.5 KB
  Своеобразие поэтики Лескова Что касается собственного творчества писатель шел против течений. Он любит жанры новеллы и анекдота в основе которых новость неожиданность т.е. то что вступает в противоречие с привычным взглядом на вещи. Лесков стремился не
19700. Творческий путь Достоевского. Поэтика романов 33.5 KB
  Творческий путь Достоевского. Поэтика романов. Достоевский учился в Инженерном училище. Там Достоевский начал писать трагедии от которых сохранились только названия: Борис Годунов и Мария Стюарт. Настоящий дебют в литературе повесть в письмах иногда называет
19701. Преступление и наказание 35 KB
  Преступление и наказание Достоевский анализирует больную психику описывает людей в состоянии нравственной и умственной одержимости. Герои переживают внутреннюю катастрофу. Психологизм скрытый и явный: внутренний монолог перетекающий в своеобразный внутре