91214

Комунікативна готовність як складова попередження і успішності вирішення конфліктів у професійній діяльності працівників апарату державної податкової служби

Научная статья

Социология, социальная работа и статистика

На сучасному етапі розвитку громадянського суспільства в Україні змінюється політика в сфері кадрової стратегії державної служби, підвищуються вимоги до державних службовців, у тому числі, що працюють в апаратах податкової служби, які, окрім забезпечення успішної взаємодії керівників

Украинкский

2015-07-13

77.71 KB

2 чел.

Скляр А.О.

Комунікативна готовність як складова попередження і успішності вирішення конфліктів

у професійній діяльності працівників апарату державної податкової служби

На сучасному етапі розвитку громадянського суспільства в Україні змінюється політика в сфері кадрової стратегії державної служби, підвищуються вимоги до державних службовців, у тому числі, що працюють в апаратах податкової служби, які, окрім забезпечення успішної взаємодії керівників з учасниками управлінського процесу та ефективного управління в цілому, є провідною ланкою в зв'язках між податковими органами держави та інституціями суспільства й окремими громадянами. Пріоритетними стають питання поєднання завдань підвищення ефективності роботи апаратів державної податкової служби з необхідністю формування їх позитивного іміджу за рахунок професіоналізації службовців. Новим Законом України «Про державну службу», вводяться терміни «профіль професійної компетентності посади державної служби», «рівень професійної компетентності особи», окреслені вимоги до рівня професійної компетентності особи, яка претендує на зайняття посади державної служби. Вони передбачають перелік спеціальних знань, умінь і навичок, необхідних державному службовцю для виконання посадових обов'язків, серед яких ‒ здатність до ефективного обміну інформацією, уміння чітко та логічно висловлювати свої думки, уміння вести переговори, обґрунтовувати свої позиції та знаходити компромісне рішення, уміння взаємодіяти з іншими структурами апарату як по вертикалі, так і по горизонталі, уміння звертатися до керівництва за поясненнями та настановами щодо напряму діяльності» [1;2; 3;5;7;9].

Численні наукові праці з філософії, соціології, менеджменту, психології управління, педагогіки, етології, етнографії, етики, естетики, лінгвістики, теорії інформації тощо та роботи, що висвітлюють практичний досвід надбання, зростання та підвищення ефективності ділового спілкування (В.Андрющенко, Б.Ананьев, Г.Андреева, О.Бодальов, М.Головатий, Є.Головаха, Г.Денисенко, А.Деркач, Р.Доудсон, Д.Карнегі, О.Леонтьев, В.Мясіщев, Л.Орбан-Лембрик, А.Піз, Н.Самоукіна, Д.Трейси, Р.Харламов, Р.Хофф, Л.Финч, Р.Фишер та ін.) свідчать про те, що спілкування є актуальним і одним із провідних об'єктів дисциплінарних та міждисциплінарних наукових та прикладних досліджень.

Поняття «надання адміністративних послуг» сьогодні трактується як трудова функція посад державної служби у т.ч і податківців. Це «...передбачає поряд з компетенціями загальноправовими, інструментально-методологічними, управлінськими та виконавчими комунікативні здатності, які включають знання та розуміння основ психології, міжособистісного спілкування тощо».

Основні акценти при вивченні спілкування здійснюються на визнанні зв'язку спілкування і діяльності, розгляду спілкування як процесу обміну інформацією, взаємодії, взаємовпливу; розробці класифікацій спілкування на основі різноманітних критеріїв; визначенні основних сторін спілкування та провідних функцій особистості як суб'єкта спілкування, дослідженні взаємозв’язку між вмінням і навичками суб’єктів спілкуванні та ефективністю їх особистої та сумісної професійної діяльності. Службовці апарату податкової служби належать до соціально-професійної групи, яка працює в найбільшому контакті з людьми і ділове спілкування є невід'ємною складовою їх професійної діяльності. Тому особливої актуальності набувають пошуки шляхів підвищення готовності до професійного спілкування податківцями як інструменту забезпечення ефективності виконання ними службових обов’язків.

Таким чином, ділове спілкування працівників апарату державної податкової служби представлене різними формами, які використовуються залежно від призначення, поставлених цілей і визначаються характером діяльності. Воно обумовлене соціальними функціями і професійними ролями, регламентується як за змістом, так і за формою, є невід'ємною складовою професійної діяльності, безпосередньо забезпечуючи її реалізацію.

Однак, як доводить практика досліджень комунікативної готовності фахівців різноманітних професійних сфер саме ці вміння й навички виявляються недостатніми. «... Більшість людей вважає, що знає багато про спілкування. Проблема ж у тому, що більшість з нас, вважаючи, що знає про це багато, на ділі знають значно менше» [6, 111].

Як зазначає Г. Калашнік, «погана підготовка, невміння виділяти головне, чітко і грамотно висловлювати свої думки призводить до значних втрат робочого часу (до 20-30%)» [4, 120.]. Як зазначають у передмові до книги «Язик розмови» А.Гарнер та А. Піз: «...ви за тиждень маєте значно більше можливостей вступити до контакту з... людьми ... й колегами по роботі, ніж ваші середньовічні предки мали за все життя. Однак ваше вміння спілкуватися знаходиться практично на тому ж рівні, що і в них, тобто дорівнює нулю» [8, 4.].

Отже, сформованість комунікативної готовності для здійснення актів ділового спілкування в податковій діяльності залежить від комунікативних особливостей й можливостей податківців і є такими, що не завжди відповідають вимогам сьогодення, однак вони можуть розвиватися в процесі професійної діяльності за рахунок надбання досвіду й завдяки цілеспрямованої роботі спрямованої на її розвинення.

Попри таку значущість проблема готовності до ділового спілкування в сфері кадрового менеджменту державної податкової служби не отримала належного забезпечення. Переважна більшість із числа досліджуваних (опитування проводилося на початку 2013 року серед більш ніж 120 податківців Луганської області ) вважає, що ділове спілкування посідає вагоме місце у їхній професійній діяльності, а розвиток власної сформованості навичок ефективного ділового спілкування оцінюють як високий та достатній, що відображено на рис 1.

Рис. 1. Розподіл досліджуваних відповідно до рівня сформованості навичок ефективного ділового спілкування

Після анкетування протягом бесіди було встановлено, що досліджувані розглядають ділове спілкування, передусім, як фактор професійного й особистісного розвитку, адже у процесі спілкування долається обмеженість власного досвіду і знань, формується взаєморозуміння і взаємодопомога. Окремого вивчення у дослідженні в анкетуванні набули усі вище зазначені форми спілкування - ділові бесіди, ділові наради, ділові переговори, публічні виступи, телефонні розмови.

Однак, попри високу оцінку власних знань і навичок податківцями, результати анкетування та бесід із досліджуваними засвідчили наявність у них потреби в удосконаленні рівня ділового спілкування (90% опитаних вважають необхідним навчання ефективному спілкуванню). Із запропонованих п'яти форм ділового спілкування найменше труднощів у практичному плані для податківців представляють ділові бесіди та телефонні розмови. Для 20% працівників податкових органів є проблемним проведення переговорів. Серед названих причин ‒ недостатність досвіду і умінь відстоювати власні інтереси, задовольняючи водночас іншу сторону. 40% податківця вважають проблемною формою спілкування наради. Аргументують це власною невпевненістю, нечастим проведенням та, відповідно, відсутністю досвіду і необхідних знань. Усі податківці вважають, що ефективному спілкуванню можна навчитися. Були названі такі шляхи навчання: читання спеціальної літератури, тренінги, удосконалення у ході професійної діяльності, робота над собою. Проведення, у тому числі нами, спеціальних формувальних психолого-педагогічних студій (соціально-психологічних тренінгів) з опанування теорією і практикою ділового спілкування податківцями, доводить, що ефективність такої роботи підвищується як у часовому так і якісному вимірі в рази.

Література

  1.  Деркач А. А. Профессиограмма госсударственного служащего : учеб. пособ. / А. А. Деркач, А. К. Маркова. М. : РАГС, 1999. – 94 с
  2.  Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців [Електронний ресурс] : затверджено наказом Нацдержслужби України від 13 вер. 2011 p. № 11. – Режим доступу: http://nads.gov.ua/control/publish/article?art_id=501533
  3.  Закон України Про державну податкову службу України – К. : Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА»; ТОВ «ЛІГА ЗАКОН, 2012». – 26 с.
  4.  Калашнік Г. М. Вступ до дипломатичного протоколу та ділового етикету : навч. посіб. / Г. М. Калашнік. – К. : Знання, 2007. – 143 с
  5.  Куренчук Л. С. Комунікативні особливості державних службовців як основа ефективного ділового спілкування / Л. С. Куренчук // Наукові студії із соціальної і політичної психології [зб. наук, праць Інституту соціальної та політичної психології НАПН України] / [ред. рада: М. М. Слюсаревський, В. Г. Кремень, С. Д. Максименко та ін.] – К. : Міленіум, 2011. – Вип. 28 (31). – С. 212-220.
  6.  Митчел М. Деловой етикет / М. Митчел, Д. Корр. – М. : изд-во АСТ, изд-во Артель, 2004. – 285 с.
  7.  Мудрик А. Б. Психологічні особливості професійної компетентності державних службовців: кол. монографія / А. Б. Мудрик // Психологічні основи ефективної професійної діяльності в системі державної служби /за наук. ред. Л. М. Карамушки, Л. Я. Малімон. Луцьк : СПД Гадяк Ж. В., 2011. – 304 с.
  8.  Пиз А. Язык разговора / А. Пиз, А. Гарнер. – М. : ЭКСМО-Прес, ЭКСМО-МАРКЕТ, 2000. – 224 с.
  9.  Про стратегію державної кадрової політики на 2012-2020 роки [Електронний ресурс] : Указ Президента України від 01 лют. 2012 p. № 45/2012. - Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua

Скляр П.П., 

док. психол. наук, професор,

зав. кафедри соціальної роботи,

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля,

м. Луганськ, Україна

New

Інтеріоризація гуманістичних цінностей у вищій освіті майбутніх фахівців соціальної сфери

Динаміка руйнації політичних, економічних та соціальних перебудов і модернізацій щільно торкнулася вищої освіти як центру інтелектуальних генерацій розвитку української еліти, цивілізації. Цілком логічно, такі потужно стрімкі реорганізації державної реальності внесли хаос в аксіологічну природу інтеріоризації суспільних і загальнолюдських цінностей у вишій школі. Наслідки цього ‒ формування агресивного, егоїстичного, розважливого, з перекрученим сприйняттям образу дійсності, нового покоління молоді.

Аксіологія (аксіологія ‒ від грец. axia ‒ цінність і logos ‒ вчення ‒ філософське вчення про природу цінностей в структурі ціннісного світу) визначає підходи до науково-методологічного аналізу і практичного вирішення цієї, постійно виникаючої в розвитку будь-якого суспільства, проблеми і, в абсолюьно новій для більшості громадян ситуації, потребує гнучкості і рішучості від освіти, більшої уваги до інтеріоризації (засвоєння) гуманістичних цінностей. Таким універсальним методологічним орієнтиром, який забезпечує цілеспрямованість і результативність цієї діяльності виступає синергетичний (міждисциплінарний системний підхід; англ. Synergetics, від грецького. син — «спільне» і ергос — «дія») підхід у проектуванні гуманізації освіти, що виступає як інтегратор культурологічного, системно-інтегративного, діяльнісного, особистісно-орієнтованого та ін. сучасних підходів.

Отже, синергетичні дослідження здійснюються на основі системно-інтегративної методології, що узагальнюють методологічні принципи навколо провідних акмеологічних ідей і критеріїв якості освіті. Такий підхід синтезує у собі дослідницькі стратегії з позицій [1]:

  1.  системності (Н. Кузьміна);
  2.  цілісності (Б. Ананьєв);
  3.  теорії функціональних систем (П. Анохін).

Вважаємо, що синергетичні акмеологічні підходи дають підстави розглянути цей процес як дисипацію гуманістичних громадянських цінностей.

Дисипація ‒ процес обміну системи середовища з речовиною, енергією та інформацією, що представляє собою «переструктурування чужого свого і розсіювання зайвого» [2]. Дисипативні процеси характеризують відкриті нелінійні системи, де переважають процеси розмивання, розсіювання неоднорідностей. При цьому дисипативні процеси «ведуть не до рівноваги, але до формування дисипативних структур, тотожних процесів, які із-за взаємної компенсації призводять до рівноваги» [3, с. 11].

Дисипація гуманістичних ідей в інтеріоризації громадянських і загальнолюдських цінностей є невідʼємною складовою навчально-виховного процесу в формуванні професійно значущих ціннісних орієнтирів майбутніх фахівців соціальної сфери. Саме гуманістичні цінності є базисом структури особистості як складової компітентнісних характеристик їх професійної діяльності і практичного пізнання соціальної дійсності. Майбутній фахівець соціальної сфери не просто пізнає предмети і явища навколишнього світу, але й оцінює їх з точки зору своїх професійних потреб та інтересів. Штучна аплікація на професійно-компетентнісну характеристику гуманістично ціннісних ідеалів не можлива, оскільки залежно від внутрішньо-психологічних індикаторів наявних ціннісних уявлень поступово формується певна спрямованість професійних інтересів, а, отже, і субʼєктна професійна діяльність особистості. Таким чином складається гуманістично ціннісна свідомість ‒ реальний стрижень не тільки професіоналізму, але й фактично всіх життєвих прагнень особистості.

Імплікація (лат. implicatio ‒ звʼязок) цього процесу лежить у самої ідеї гуманізації ‒ визнання людини як найвищої цінності держави, суспільства, світу, казуальність якої можна визначити в наступному логічному звʼязку: якщо ігнорувати гуманістичні ідеї в освіті, це призведе до втрати наступного покоління молоді, майбутніх професіоналів, що неодмінно позначиться на розвитку всього суспільства в цілому.

Таким чином, гуманізація в освіти ‒ це неминучий процес, результатом якого має стати сформованість гуманістичного світогляду у майбутніх фахівців соціальної сфери як суб'єктів взаємодії особистості і суспільства.

Через призму аксіологічного підходу гуманізація освіти може бути розглянута як синергетичний [4] найважливіший соціально-педагогічний принцип, що відображає сучасні суспільні тенденції у побудові та функціонуванні системи освіти. Сутність даного феномена виявляється на перетині кількох смислових координат [5, с. 36].

Ціннісні орієнтації – це «соціальні, економічні, політичні, моральні, релігійні, естетичні, гносеологічні, онтологічні та ідеологічні засади оціночних суджень суб’єкта про оточуючу дійсність, ті чи інші її сторони, сфери, об’єкти, які утворюють змістову сторону спрямованості особистості» [6].

Громадські норми, вимоги, ідеали, цінності культури інтеріоризуються (сприймаються, засвоюються, формуються) особистістю майбутнього фахівця соціальної сфери індивідуально і вибірково. Тому власні ціннісні орієнтації особистості не завжди збігаються з професійними цінностями, виробленими суспільною свідомістю. Суспільні цінності стають стимулами, збудниками до дії у тому випадку, якщо і усвідомлюються, і приймаються людиною, стаючи її особистісними професійними цінностями, переконаннями, ідеалами, цілями.

Професійні гуманістичні цінності майбутніх фахівців соціальної сфери ‒ це ті, які спонукають до активної діяльності, до самовиховання і саморозвитку особистості. Цінність набуває спонукальну силу мотиву діяльності тоді, коли вона інтеріоризирована особистістю, має ознаки внутрішнього існування, якщо людина може чітко формулювати мету своєї діяльності, бачити її гуманістичний зміст, знаходити ефективні засоби її реалізації, правильного своєчасного контролю, оцінки і коригування своїх дій.

Психологічний механізм інтеріоризації дозволяє зрозуміти динаміку розвитку професійних потреб особистості. Навчально-професійна діяльність, здійснювана майбутнім фахівцем соціальної сфери, за умов інтеріоризації гуманістичних цінностей, результатується тим, що в його особистості мають місце психологічні новоутворення, які постійно викликають новий рівень потреб.

Інтеріоризація особистістю майбутнього фахівця соціальної сфери загальнолюдських цінностей в процесі здійснення професійної діяльності допомагає йому спроектувати нову діяльність у відповідності до соціально-суспільних еталонів і тих завдань, які постають перед ним у процесі освіти і виховання, що дозволить реалізувати її на практиці.

Інтеріоризація гуманістичних цінностей у вищій освіті фахівців соціальної сфери є предметно-громадянським, морально-етичним наповнювачем навчально-виховного процесу, що відбувається впродовж навчання і життя та передбачає визначені етапи:

  1.  пред'явлення складових гуманістичної цінності в реальних умовах;
  2.  їх первинне оцінювання, забезпечення емоційно-позитивного ставлення до даної цінності;
  3.  виявлення смислового та ідейного наповнення цінності та її значення;
  4.  прийняття і усвідомлення цінності;
  5.  включення прийнятого ціннісного ставлення в реальні соціальні умови взвємодії майбутніх фахівців соціальної сфери;
  6.  закріплення субʼєктної взаємодії в діяльності та поведінці майбутніх фахівців соціальної сфери [7, с. 44]

Отже, гуманізація вищої професійної освіти є невідʼємною складовою компетентнісних характеристик майбутніх фахівців соціальної сфери, інтеріоризація яких є ознакою прикативності (передбаченості) самостійного життя, навичок праці і якісної професійної освіти. У такому разі соціальна сфера буде забезпечена кваліфікованими кадрами, особистість яких спрямована на засвоєння найкращих загальнолюських якостей, що відповідають європейським і світовим професійним стандартам, орієнтованим на постійне самовдосконалення, саморозвиток і самореалізацію особистості.

Література

  1.  Професійна педагогічна освіта: акме-синергетичний підхід : [монографія] / за ред. О. А. Дубасенюк. – Житомир : вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2011. – 389 с.
  2.  Котельников Г.А. Теоретическая и прикладная синергетика / Г.А. Котельников. ‒ Белгород, 2000. ‒ С. 148.
  3.  Пригожин И.Р. Переоткрытие времени / И.Р. Пригожин // Вопросы философии. ‒ 1989. ‒ № 3. ‒ С. 11-16.
  4.  Сластенин В.А. Хрестоматия по педагогической аксиологии : [уч. пособие] / В.А. Сластенин, Т.И. Инжакова . – М. : МПСИ ; Воронеж : МОДЭК, 2005. – 480 с.
  5.  Шиянов Е.Н. Аксиологические основания процесса воспитания / Е.Н. Шиянов // Педагогика . – 2007. ‒ №10. – С. 33 – 37.
  6.  Михальцова Л.Ф. Современные тенденции формирования ценностных ориентаций обучающихся : теория и практика / Л.Ф. Михальцова // Вестник педагогических инноваций . – 2009 . №1 . – С. 18 – 35.
  7.  Голованова Н. Ф. Подходы к воспитанию в современной отечественной педагогике / Н. Ф. Голованова // Педагогика . – 2007. №10. – С. 38 – 47.

New

Скорик Т.В.,

к. п. н., доцент кафедри соціальної роботи,

заступник зав.кафедри соціальної роботи,

Чернігівський національний

технологічний університет,

М. Чернігів, Україна

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ

Постановка проблеми. Аналіз нинішньої соціально-демографічної ситуації в Україні свідчить про глибоку демографічну кризу, що склалася внаслідок як соціально-економічних проблем країни, так і зниження рівня народжуваності та поширенням соціально значущих захворювань серед молоді та людей середнього віку. Cучасні дослідження наголошують на поступовому старінні народонаселення як планети в цілому, так і України, зокрема. У зв’язку з такими демографічними змінами особливої актуальності набуває розширення мережі соціальних послуг людям похилого віку та підвищення якості їх надання. Одним із шляхів підвищення якості соціальних послуг може бути розуміння проблем людей літнього віку, які стосуються не лише медичних, економічних, правових аспектів, а й проблем, пов’язаних із їх психофізичним станом, що спричинені цілою низкою причин.

Аналіз останніх досліджень та публікацій з проблеми. Проблеми життєдіяльності в період похилого віку і старості досліджували Є. С. Авербух, Б.Г. Ананьев, Д. Б. Бромлей, К. Вінтор, Е.Еріксон, І. Кон, Г. Край, О.В. Краснова, Р.С. Яцемірська та інші. Зокрема, І. Кон запропонував класифікацію типів старості; Д. Б. Бромлей визначив п’ять типів пристосування до старості; К. Вінтор виділив стереотипні погляди на старих людей; Г. Край досліджувала проблеми та періодизацію старості; Дж. Пек окреслив підкризи періоду старості; Є. І. Холостова узагальнила проблеми, які виникають під час кризи старості; Р.С.Яцемірська розглядає соціально-геронтологічні проблеми старості і старіння.

Проте постала необхідність вироблення більш конструктивного підходу до визначення причин, що спричиняють проблеми людей літнього віку та створення на цій основі науково обґрунтованих рекомендацій допомоги особам літнього віку у подоланні нагальних проблем.

Основна частина. В нашій державі основними напрямками соціального захисту літніх людей є соціальне забезпечення та соціальна допомога. В їх завдання входить реалізація системи заходів, спрямованих на захист матеріального становища, надання грошової і матеріальної допомоги, зміцнення системи соціального обслуговування клієнтів, а також сукупність соціальних послуг, які надаються громадянам похилого віку вдома та у спеціалізованих державних закладах і структурах, що діють за підтримки органів місцевого самоврядування.

Але для підвищення якості послуг, що надаються соціальними установами, необхідно звернути увагу не лише на задоволення матеріальних потреб людей літнього віку, а й на вирішення їх соціально-психологічних проблем.

Проблеми літніх людей досить різноманітні, їх спектр залежить як від об'єктивних, так і від суб'єктивних факторів, однак можна спробувати умовно об'єднати їх у кілька груп: проблеми матеріально-фінансового характеру; проблеми медико-соціальної реабілітації; проблеми соціального характеру та проблеми психологічного благополуччя.

Проблеми матеріально-фінансового благополуччя повязані, перш за все із виходом на пенсію, і, відповідно, зменшенням прибутку. Особливо це стосується одиноких літніх людей, що не мають сімї, а отже і сторонньої матеріальної допомоги. Серед літніх людей спостерігається досить низька вірогідність працевлаштування, що також унеможливлює підвищення їх матеріального стану.

Проблеми медико-соціальної реабілітації також пов’язані із зниженням матеріального благополуччя та загостренням низки захворювань та неможливістю задовольнити потреби у медичному обслуговуванні та ліках.

Проблеми соціального характеру спричинені втратою зв’язків із колективом, зменшенням соціальної ролі в сім’ї і суспільному житті, неможливістю знайти застосування своїм здібностям, невмінням зайняти свій вільний час. Це спричиняє багато проблем, які відбиваються на психологічному і соціальному житті літніх людей.

До психологічних проблем можна віднести різке зменшення контактів літньої людини, яке може привести до повної самотності. Зменшення можливостей для спілкування пов'язано з тим, що людина «випадає» з трудового колективу, більше часу проводить вдома. У цей період йдуть з життя багато друзів, родичів і одноліток, що також звужує контакти, а поява нових друзів ускладнюється. Особливо ця проблема актуальна для літніх людей, що живуть окремо від своїх дорослих дітей. Період «після виходу на пенсію» сприймається як останній етап життя. Усвідомлення того, що попереду неминуче старіння, хвороби, повне або часткове обмеження життєдіяльності, неминучість смерті призводить до різних ускладнень психологічного плану, причому рівень цих ускладнень залежить від суб'єктивних якостей особистості.

Ще однією із проблем цього віку є конфлікт між представниками різних вікових груп. У 1969 році Роберт Батлер, директор Національного інституту старіння США, ввів у науковий обіг термін «ейджизм» [73, с. 362]. За його визначенням, ейджизм (від англійського age – вік) символізує приховане занепокоєння людей молодого і середнього віку, їх особистісну відразу і відчуття неприязні до людей, які старіють, страх немічності, смерті, хвороби. Ейджизм викликає стереотипізацію й дискримінацію людей похилого віку, зважаючи на їх вікові характеристики.

У сучасному суспільстві також розповсюджені стереотипні погляди стосовно людей літнього віку, які геронтолог К. Вінтор схарактеризувавав як такі: усі старі схожі один на одного; люди старого віку соціально ізольовані; більшість з них має слабке здоров'я; звільнення з роботи породжує більше проблем для чоловіків, ніж для жінок; більшість старих людей ізольовані від своїх родин; розумові якості з віком погіршуються [1, 76].

Все це спричиняє глибокі моральні та психологічні зрушення, які впливають на фізичне та психічне самопочуття людей похилого віку. Багато людей у цей період переживають глибоку психологічну кризу і не здатні самостійно пристосуватися до змінених умов життєдіяльності.

Проте, соціальна робота орієнтується на такі позиції, за якими наявність у суспільстві людей старшого віку розглядається як позитивний фактор. Сучасне розуміння старіння поєднує ідеї повноправної участі літніх і старих людей у житті суспільства, можливість активної життєдіяльності протягом всього життя, хоча характер цієї діяльності може бути іншим, ніж у роки трудової активності.

Висновки. Отже, старіння може стати періодом економічних, соціальних, індивідуальних втрат, які призводять до стану залежності, що може сприйматися як принизливий і обтяжливий. Але є й позитивні характеристики старості - це узагальнення досвіду, знань і особистісного потенціалу, що допомагає вирішити будь-які сучасні проблеми та проблеми адаптації до змінених умов життєдіяльності. У період старості можна глибоко і цілісно осмислити життя, його сутність, сенс, обов'язки перед майбутніми поколіннями. Факторами, які допомагають подолати в першу чергу соціально-психологічні проблеми може бути розширення бази надання соціальних послуг соціальними установами. Це може бути активна групова робота, тобто зайнятість клієнта соціальної установи в гуртках, клубах за інтересами, навчання в «Університеті третього віку». Важливим аспектом у діяльності соціальних установ є допомога у організації раціонального та змістовно заповненого дозвілля літньої людини, а також постійна психологічна та моральна підтримка з боку соціальних працівників.

Література

  1.  Винтор К. Старость в современном обществе : [руководство по социальной геронтологи] / К. Винтор. – М., 1994.‒ 236с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

19932. СОЦІАЛЬНІ СТАТУСИ І СОЦІАЛЬНІ РОЛІ. СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ 99 KB
  ЛЕКЦІЯ 4 СОЦІАЛЬНІ СТАТУСИ І СОЦІАЛЬНІ РОЛІ. СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ П Л А Н Поняття статусу. Особистий та соціальний статуси. Соціальні ролі та їх різновиди. Теорія соціальної стратифікації. Соціальна стратифікація українського суспільства. 1. Поня...
19933. СОЦІОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ 84.5 KB
  ЛЕКЦІЯ 5 СОЦІОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ П Л А Н 1. Поняття особистості у соціології. 2. Особистість як об’єкт і суб’єкт суспільних відносин. 3. Основні соціологічні теорії особистості. 4. Соціологічна структура особистості. 1. Поняття особистості у соціології Термін о...
19934. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ В СУСПІЛЬСТВІ 110 KB
  Під соціалізацією в сучасній соціології зазвичай розуміють процес засвоєння індивідом зразків поведінки, психологічних механізмів, соціальних норм і цінностей, необхідних для успішного функціонування індивіда в даному суспільстві.
19935. СОЦІОЛОГІЯ ШЛЮБУ І СІМ’Ї 122.5 KB
  ТЕМА 9 СОЦІОЛОГІЯ ШЛЮБУ І СІМ’Ї ПЛАН 1. Поняття шлюбу та сім’ї. 2. Соціальні функції сім’ї. 3. Тенденції проблеми та тенденції розвитку сучасної сім’ї. 1. Поняття шлюбу та сім’ї Сім'я являє собою об'єднання людей пов'язаних спільністю побуту та взаємною відповідал...
19936. ПОНЯТТЯ ТА РІЗНОВИДИ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ 104 KB
  ЛЕКЦІЯ 17 ПОНЯТТЯ ТА РІЗНОВИДИ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ПЛАН 1. Сутність та вимоги до соціологічного дослідження. 2. Типологія соціологічних досліджень. 3. Програма та робочий план соціологічного дослідження. 1. Сутність та вимоги до соціологічного дослідження ...
19937. МЕТОДИ ПРОВЕДЕННЯ СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ 142 KB
  Перші згадування про проведення опитувань відносяться до часів Стародавнього світу. Як правило, вони пов'язувалися із встановленням чисельності населення, яке здатне носити зброю і сплачувати податки. Становлення опитування як наукового методу здобуття інформації відноситься до кінця XIX століття. Саме у цей період відбуваються масові переписи населення, ведеться облік врожаїв, худоби, землі, засобів виробництва, збирається інформація з моральної статистики тощо.
19938. Интеллектуальная собственность. Основы Авторского Патентного Права 15.13 KB
  Лекция №1 Тема: Интеллектуальная собственность Предмет: Основы Авторского Патентного Права. Потребность общества в тех или иных предметах потребления движет прогресс намного быстрее чем десятки университетов. Появление живописи в свое время привело к современно
19939. Произведения, не охраняемые авторским правом. Виды авторского права 21.05 KB
  Лекция №2 Тема: Произведения не охраняемые авторским правом. Виды авторского права. Не охраняется авторским правом: сообщения о новостях дня или текущих событиях имеющие характер обычной прессинформации; произведения народного творчества фольклор; изд
19940. Таможенная граница. Регистрация объектов ИС 18.34 KB
  Лекция №3 Тема: таможенная граница. Товары которые содержат объекты интеллектуальной собственности ИС импортируются или экспортируются. Украинскими или иностранными субъектами предпринимательской внешнеэкономической деятельности независимо от форм собственнос...