92117

Приводи для проведення судово-медичної експертизи живих осіб

Доклад

Медицина и ветеринария

Найчастіше судовомедичним експертам доводиться стикатися із заподіяними тілесними ушкодженнями. При цьому вирішується низка питань: характер ушкоджень; яким предметом чи фактором вони спричинені; ступінь тяжкості ушкоджень чи відсоток втрати загальної працездатності; чи могли ушкодження утворитись за даних обставин та інше. Судовомедична експертиза у випадках спричинення тілесних ушкоджень Тілесні ушкодження це порушення анатомічної будови тканини або фізіологічної функції організму під впливом зовнішніх факторів: механічних фізичних...

Украинкский

2015-07-27

46.76 KB

0 чел.

Приводи для проведення судово-медичної експертизи живих осіб

До судової медицини як складова частина входить і судово-медична експертиза живих осіб. У цьому розділі вивчаються підстави експертиз, прийоми й методики медичного обстеження, основи оцінки отриманих результатів та принципи побудови висновків.

За статистикою, експертизи живих осіб посідають перше місце у судово-медичній практиці; кількість їх майже втричі перевищує кількість експертиз трупів.

Судово-медична експертиза живих осіб проводиться згідно з вимогами Кримінально-процесуального та Кримінального кодексів України і відповідними  «Правилами... «, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров’я України №6 від 17 січня 1995 року.

Виконуються судово-медичні експертизи живих осіб за постановами прокуратури, органів Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки або за рішенням судів у випадках, коли вчинено злочин проти здоров’я чи гідності людини. У разі побутових конфліктів, що супроводжуються спричиненням легких тілесних ушкоджень, обстеження потерпілих, як правило, проводиться не за постановою (бо кримінальна справа не порушується), а за направленням міліції або суду.

Експертиза живих осіб оформляється документом, що носить назву  «Висновок експерта «. На основі направлення проводиться обстеження живої особи, що документується  «Актом судово-медичного обстеження «. Судово-медичні експерти можуть проводити обстеження громадян за їх власним бажанням, і така експертиза оформляється документом  «Думка спеціаліста «. Як доказ у суді може враховуватися лише  «Висновок експерта «. Експертиза (обстеження) особи проводиться за наявністю особистого посвідчення (паспорта), або якщо тотожність її підтверджується працівником правоохоронних органів, який супроводжує цю особу на експертизу.

В обласних центрах судово-медична експертиза (обстеження) живих осіб проводиться у спеціальних підрозділах — відділах експертизи потерпілих, обвинувачених та Інших осіб, де працюють фахівці відповідної галузі. У районах експертиза та обстеження живих осіб входять до функціональних обов’язків міжрайонних (районних) судово-медичних експертів і здійснюються у спеціально виділених кімнатах поліклінік. Крім того, за нагальної потреби судово-медична експертиза (обстеження) постраждалих може проводитись у лікарнях, судах, місцях позбавлення волі чи навіть удома.

За необхідності до виконання судово-медичних експертиз залучаються (комісійне) вузькі фахівці (хірурги, акушери-гінекологи, окулісти та інші). Лише у деяких випадках судово-медична експертиза живої особи доручається лікарю іншого фаху (не судово-медичному експертові). У такому випадку фахівець іменується  «лікар-експерт «.

Основні підстави для експертизи живих осіб:

- заподіяння тілесних ушкоджень;

- статеві злочини та збочення;

- встановлення віку;

- сумнівне батьківство, материнство, підозра на підміну чи викрадення дитини;

- ототожнення особи;

- встановлення загального стану здоров’я;

- визначення відсотка втрати працездатності;

- експертиза рубців як наслідків давніх ушкоджень чи захворювань.

Найчастіше судово-медичним експертам доводиться стикатися із заподіяними тілесними ушкодженнями. При цьому вирішується низка питань: характер ушкоджень; яким предметом чи фактором вони спричинені; ступінь тяжкості ушкоджень чи відсоток втрати загальної працездатності; чи могли ушкодження утворитись за даних обставин та інше.

Судово-медична експертиза у випадках спричинення тілесних ушкоджень

Тілесні ушкодження — це порушення анатомічної будови тканини або фізіологічної функції організму під впливом зовнішніх факторів: механічних, фізичних (електричного струму), хімічних, біологічних чи психічних.

Як правило, механічні ушкодження супроводжуються травмами шкіри (синці, подряпини, садна), більш глибоких м’яких тканин (рани), кісток і суглобів (переломи, вивихи, переломо-вивихи). Крім того, можуть мати місце відкриті чи закриті ушкодження внутрішніх органів (забої, розриви), у тому числі й різні види черепно-мозкової травми. Під дією біологічних та психічних факторів порушуються загальні функції організму.

За ступенем тяжкості розрізняють:

- тяжкі тілесні ушкодження;

- тілесні ушкодження середньої тяжкості;

- легкі тілесні ушкодження.

Останні, в свою чергу, поділяються на такі, що:

а) спричиняють короткочасний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату працездатності;

б) не спричиняють розладу здоров’я чи стійкої втрати працездатності.

Кожний ступінь тяжкості тілесних ушкоджень має свої ознаки. Згідно з  «Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості «, виокремлюється шість ознак тяжких тілесних ушкоджень: 1) небезпека для життя; 2) втрата органа чи його функції; 3) душевна хвороба; 4) розлад здоров’я, пов’язаний зі стійкою втратою працездатності понад одну третину; 5) переривання вагітності; 6) непоправне знівечення обличчя.

1. Небезпека для життя. Небезпечними для життя є такі ушкодження, які в момент спричинення чи в клінічному перебігу викликають загрозливі для життя явища і, як правило, закінчуються або можуть закінчитися смертю. Загрозливий для життя стан, що розвивається у клінічному перебігу ушкоджень, не залежить від строку їх заподіяння, але перебуває у прямому причинно-наслідковому зв’язку з ними. Надання при небезпечних для життя станах медичної допомоги, котра відвертає смерть, не повинно братися до уваги при визначенні тяжкості ушкоджень.

«Правила... « до небезпечних для життя ушкоджень відносять:

- такі, що проникають у черепну порожнину, хоч і без ушкодження мозку;

- відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток лицевого скелета та ізольованих тріщин тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа;

- забій головного мозку тяжкого ступеня, як зі здавленням так і без здавлення головного мозку, і забій головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження стовбурової ділянки;

- ізольовані внутрішньочерепні крововиливи за наявності загрозливих для життя явищ;

- ті ушкодження, що проникають у канал хребта, в тому числі й без ушкодження спинного мозку та його оболонок;

- переломо-вивихи та переломи тіл чи обох дуг шийних хребців, односторонні переломи дуг першого або другого шийних хребців, а також переломи зубовидного відростка другого шийного хребця, у тому числі і без порушення функції спинного мозку;

- вивихи і навіть підвивихи шийних хребців за наявності загрозливих для життя явищ;

- закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі;

- переломи чи переломо-вивихи одного або кількох грудних чи поперекових хребців з порушенням функції спинного мозку або з клінічне встановленим шоком тяжкого ступеня;

- закриті ушкодження грудних, поперекових і крижових сегментів спинного мозку, котрі супроводжуються тяжким спинальним шоком чи порушенням функцій тазових органів.

Рефлекторні порушення функцій, такі як спазм чи розслаблення сфінктерів, рефлекторне порушення ритмів серця, дихання і т. ін., не можуть бути віднесені до загрозливих для життя:

- ушкодження з порушенням цілості всіх шарів стінки глотки, гортані, трахеї, головних бронхів, стравоходу, незалежно від того, нанесені вони через шкірні покриви чи через слизову оболонку;

- закриті переломи під’язичної кістки, закриті й відкриті ушкодження ендокринних залоз ділянки шиї (щитовидної, пара щитовидної, вилочкової — у дітей), якщо вони супроводжуються загрозливими для життя явищами;

- поранення грудної клітки, що проникли у плевральну порожнину, порожнину перикарда чи клітковину середостіння, в тому числі і без ушкодження внутрішніх органів;

- ушкодження живота, котрі проникли у черевну порожнину, якщо вони навіть не супроводжуються ушкодженням внутрішніх органів; відкриті ушкодження органів заочеревного простору (нирки, наднирники, підшлункова залоза, а також сечовий міхур, матка, яєчники, передміхурова залоза, верхній і середній відділи прямої кишки, перетинкова частина уретри). Відкриті ушкодження нижньої частини прямої кишки, піхви, сечовипускального каналу, так само, як і закриті ушкодження органів грудної, черевної порожнини і заочеревного простору, в тому числі й тазових органів, належать до небезпечних для життя тільки за наявності загрозливих для життя явищ;

- відкриті переломи діафізів плечової, стегнової та великої гомілкової кісток.

Закриті переломи діафізів, відкриті та закриті переломи інших відділів названих кісток, а також відкриті та закриті переломи кісток передпліччя і малої гомілкової кістки можуть бути віднесені до небезпечних тільки за умови існування загрозливих для життя явищ;

- переломи кісток таза за наявності загрозливих для життя явищ;

- ушкодження великих кровоносних судин: аорти, загальної, зовнішньої і внутрішньої сонних артерій, підключичної, плечової підклубової, стегнової підколінної артерій або вен, що їх супроводять.

Ушкодження дрібних судин голови, шиї, обличчя, передпліччя, кисті, гомілки, стопи мають кваліфікуватись у кожному конкретному випадку залежно від ступеня їх небезпечності для життя;

- ушкодження, що призвели до шоку тяжкого ступеня, значної крововтрати, коми, гострої ниркової чи печінкової недостатності; гострої недостатності дихання, кровообігу, жирової чи газової емболії. Перелічені розлади мають бути підтверджені об’єктивними клінічними даними, результатами лабораторних та інструментальних досліджень;

- загальна дія високої температури (тепловий і сонячний удар) за наявності загрозливих для життя явищ: термічні опіки III-IV ступеня при ураженні понад 15% поверхні тіла; опіки III ступеня — понад 20% поверхні тіла; опіки II ступеня — понад 30% поверхні тіла, а також опіки меншої площі, що супроводжуються шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних шляхів за наявності загрозливих для життя явищ;

- ушкодження від дії низької температури;

- променеві ушкодження;

- ушкодження в умовах баротравми.

Всі три останні види ушкоджень — за умови наявності загрозливих для життя явищ;

- отруєння речовинами будь-якого походження з перевагою або місцевої, або загальної дії (в тому числі й харчові токсикоінфекції), якщо в клінічному перебігу мали місце загрозливі для життя явища;

- всі види механічної асфіксії, що супроводжуються комплексом розладу функції центральної нервової системи, серцево-судинної системи та органів дихання, що загрожували життю, — якщо це підтверджено об’єктивними клінічними даними.

2. Включаючи загрозливі для життя стани, до тяжких тілесних ушкоджень належать такі, що призвели до втрати органа чи втрати органом його функції — втрата зору, слуху, язика, руки, ноги, репродуктивної здатності:

- під втратою зору розуміється стійка сліпота на обидва ока або зниження зору до неможливості підрахувати пальці на руках на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,1 і нижче). Ушкодження сліпого ока, що призвело до його вилучення, кваліфікується залежно від тривалості розладу здоров’я або як таке, що призвело до непоправного знівечення обличчя;

- під втратою слуху розуміється повна глухота на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані три—п’ять сантиметрів від вушної раковини;

- під втратою язика (мовлення) треба розуміти втрату можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Заїкання не є втратою мовлення;

- під втратою руки, ноги треба розуміти відокремлення їх від тулуба, або втрату ними своїх функцій (стан, що робить неможливою їх діяльність);

- втрата репродуктивної функції — це втрата здатності до злягання, запліднення чи зачаття й дітородження.

Ступінь тяжкості ушкодженння органа, якщо його функція втрачена до останньої травми, встановлюється за ознакою фактично викликаної тривалості розладу здоров’я.

3. Душевна хвороба. Під душевною хворобою розуміють психічне захворювання. Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості й ступеня виліковності. Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв’язок з ушкодженням, після якого воно настало, встановлюється психіатричною експертизою, а ступінь тяжкості тілесного ушкодження визначається судово-медичними експертами за висновками цієї експертизи.

Реактивні стани, пов’язані з ушкодженням (неврози, психози), до психічних хвороб не відносяться.

4. Розлад здоров’я, пов’язаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину. Під розладом здоров’я треба розуміти безпосередньо пов’язаний з ушкодженням хворобливий процес, що послідовно розвиваючись, призвів до втрати працездатності. Розміри стійкої (постійної) втрати працездатності, пов’язаної з ушкодженням, встановлюються на підставі об’єктивних даних і відповідно до документів, якими керуються у своїй роботі медико-соцїальні експертні комісії. Хоча у  «Правилах... « фігурує цифра 33%, або одна третина, її слід вважати умовною, бо судово-медичний експерт при визначенні відсотка втрати загальної працездатності керується таблицями медико-соціальних експертних комісій, де  «крок « відсоткової втрати дорівнює 5. Тобто відсоток постійної втрати загальної працездатності може становити 5, 10, 15... 30, 35% тощо, тобто він кратний 5. Отже, до тяжких тілесних ушкоджень належать такі, що викликали стійку втрату загальної працездатності на 35 і більше відсотків.

Під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності розуміють необоротну втрату останньої або повністю, або частково. Відсоток стійкої втрати працездатності може бути встановлений після повного загоєння ушкодження і зникнення обумовлених ним хворобливих змін, що не виключає стійких наслідків ушкодження (рубці, анкілози, укорочення кінцівок, деформації суглобів тощо).

В інвалідів розмір стійкої втрати загальної працездатності у випадках, коли ушкоджена та частина тіла чи той орган, у зв’язку з патологією яких вони перебувають на інвалідності, необхідно визначати з урахуванням наявності хворобливих змін.

У дітей розмір стійкої втрати загальної працездатності визначається на основі загальних підстав, встановлених  «Правилами... «, але із зазначенням, що ця втрата настане після досягнення працездатного віку.

5. Переривання вагітності. Ушкодження, що викликало переривання вагітності, незалежно від її строку кваліфікується як тяжке, якщо між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причинний зв’язок. Для встановлення такого зв’язку потрібне ретельне обстеження потерпілої та вивчення медичної документації. При опитуванні потерпілої з’ясовують обставини травми: коли виникла травма; чим вона спричинена; в якій позі знаходилась жінка, місце прикладання травмуючої дії; яким предметом заподіяно травму, чи падала потерпіла після удару (ударів) і якою частиною тіла вдарилась. Дуже важливим є з’ясування питання про те, через який час після травми (у годинах чи днях) з’явилися симптоми загрози викидню або передчасних пологів і в чому це виявлялось.

Потім збирається спеціальний акушерський анамнез — чи були вагітності раніше, їх кількість і перебіг, як закінчувались (строкові пологи, штучне переривання чи мимовільний викидень). Якщо був викидень (викидні), то на якому місяці вагітності це сталося. Яким був перебіг цієї, останньої, вагітності до травми, чи не перебувала потерпіла у гінекологічному відділенні з метою збереження вагітності. Зібраний акушерський анамнез підтверджується або спростовується вивченням оригіналів медичної документації акушерсько-гінекологічного спостереження (якщо таке є). Звертають увагу на результати лабораторних досліджень, а також на соматичні та інфекційні захворювання постраждалої під час перебігу вагітності.

Лише після збирання анамнезу приступають до обстеження постраждалої. При цьому детально описують характер ушкоджень, їх характер, локалізацію, особливості. Обстеження .внутрішніх статевих органів проводить лікар акушер-гінеколог.

Переривання вагітності належить до тяжких тілесних ушкоджень лише у випадках, коли між травмою, що супроводжувалась відшаруванням плаценти чи розривом плідного міхура з наступним викиднем або передчасними пологами, визначено прямий причинний зв’язок. У випадках, коли мала місце об’єктивна загроза викидня (збудження матки, кров’янисті виділення), але завдяки своєчасному медичному втручанню вагітність збережена, ступінь тяжкості встановлюється за тривалістю проведеного лікування. Якщо ж об’єктивні ознаки загрози переривання вагітності відсутні, встановлюється ступінь тяжкості лише наявних тілесних ушкоджень.

6. І нарешті, шостий критерій тяжких тілесних ушкоджень — це невиправне знівечення обличчя. Невиправним знівеченням вважається таке, що потребує для свого усунення оперативного втручання (косметичні операції). Якщо ж усунення або значне зменшення патологічних змін (вираженого рубця, деформації, порушення міміки і т. ін.) досягається консервативними методами лікування, ушкодження вважається виправним. Ступінь тяжкості виправних ушкоджень обличчя встановлюється за загальними правилами. Коли ушкодження вважаються судово-медичним експертом невиправними, то, крім встановлення ступеня тяжкості, зазначається, що вони можуть бути перекваліфіковані в тяжкі, якщо будуть визнані як такі, що знівечили обличчя. Таким чином, судово-медичний експерт встановлює, чи є ушкодження виправними, бо знівечення — не медичне поняття. Отже, перекваліфікувати тілесні ушкодження обличчя в тяжкі за ознакою невиправного знівечення обличчя може суд.

Тілесні ушкодження середньої тяжкості. До них належать ушкодження, що характеризуються такими ознаками: 1) відсутність небезпеки для життя; 2) відсутність інших ознак тяжких тілесних ушкоджень; 3) тривалий розлад здоров’я; 4) стійка втрата загальної працездатності менш як на 33%.

Якщо для відновлення здоров’я потерпілого після нанесення йому ушкоджень потрібно понад три тижні, то розлад здоров’я, спричинений цими ушкодженнями, вважається тривалим.

Під стійкою втратою працездатності менш ніж на одну третину розуміють втрату загальної працездатності від 10% до 30% включно.

До тілесних ушкоджень середньої тяжкості відносяться, наприклад, неускладнені закриті переломи довгих трубчастих кісток, легкий ступінь забою мозку і т. ін.

Легкі тілесні ушкодження. Легкі тілесні ушкодження поділяються на такі, що: 1) спричинили короткочасний розлад здоров’я або незначну стійку втрату працездатності; 2) не спричинили короткочасного розладу здоров’я і не викликали незначної стійкої втрати загальної працездатності. Короткочасним вважається розлад здоров’я, що триває більше шести днів і не менше трьох тижнів (21 день). Незначною вважається стійка втрата загальної працездатності до 10%, тобто, згідно з таблицями медико-соціальних експертних комісій, це може бути тільки 5%.

Легким тілесним ушкодженням, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я чи незначної стійкої втрати працездатності, вважається таке ушкодження, наслідки якого відчуваються не довше, ніж 6 днів.

Прикладом легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я, може бути струс мозку; перелом кісток носа або їх зміщення з розладом носового дихання.

Якщо потерпіла особа після отримання тілесних ушкоджень лікувалася у стаціонарі чи поліклініці, судово-медичний експерт через особу, яка направила її на лікування, повинен вимагати оригінали медичних документів. Об’єктивні відомості з цих документів використовуються при складанні підсумків. За необхідності судово-медичний експерт може направити потерпілу особу на консультацію до відповідного спеціаліста і його висновки використати при складанні підсумків.

Судово-медичний експерт може взяти до уваги діагноз, встановлений тільки на підставі суб’єктивних факторів, що підкріплені об’єктивною симптоматикою.

Якщо спричинення тілесних ушкоджень викликало загострення попередніх захворювань або мають місце дефекти лікування, це не повинно враховуватись при визначенні ступеня тяжкості. Ушкодження хворобливо змінених тканин і органів може бути розцінено як ушкодження здорових, якщо між цим ушкодженням і несприятливим завершенням перебігу хвороби існує прямий причинний зв’язок.

У висновку експерта відображається характер ушкоджень з медичної точки зору (синець, садно, подряпина, рана, перелом кістки, вивих суглоба тощо), їх локалізацію, властивості та особливості.

У підсумку судово-медичний експерт, на підставі аналізу даних, встановлених експертизою, визначає:

1. Вид знаряддя чи засобу, яким могли бути спричинені ушкодження (тупий, твердий, гострий предмети; дія фізичних, біологічних, психічних факторів тощо). Якщо тілесні ушкодження мають різне походження, то встановлюється, чим заподіяно кожне з них.

2. Механізм виникнення ушкодження.

3. Давність спричинення ушкоджень. Якщо виявлено, що ушкодження виникли неодночасно, то визначаються строки виникнення кожного з них.

4. Ступінь тяжкості тілесних ушкоджень встановлюється із зазначенням кваліфікаційної ознаки: небезпека для життя; стійка втрата загальної працездатності чи розлад здоров’я.

Ушкодження можуть бути заподіяні різними особами, тому при встановленні ступеня тяжкості треба оцінювати кожне ушкодження. Допустимим є об’єднання лише однакових за ступенем тяжкості ушкоджень.

У випадках, коли потерпіла особа з тих чи інших причин не пройшла достатнього клінічного й лабораторного обстеження або залишається невизначеною клінічна картина ускладнень, що виникли після травми, судово-медичний експерт утримується від встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. У такому разі експерт відповідає на всі інші запитання, обґрунтовуючи неможливість визначення ступеня тяжкості. Водночас судово-медичний експерт сповіщає заінтересовані інстанції про документи, які треба представити для вирішення цього питання, або про необхідність забезпечення повторної явки потерпілого, додаткових обстежень, консультації тощо).

Висновок експерта видається на руки особі, яка призначила експертизу, пересилається поштою або, на письмове прохання слідчого чи судових органів, видається на руки обстеженій особі.

Інколи слідчі органи ставлять перед судово-медичними експертами запитання, чи не мають спричинені ушкодження ознак перенесених мучення або мордувань, але вирішення цього питання не належить до компетенції судово-медичного експерта. Мучення — це дії, спрямовані на позбавлення людини їжі, пиття, тепла, одягу, світла тощо. Тобто тілесними ушкодженнями мучення взагалі не супроводжуються. Мордування полягає у спричиненні особливо сильного болю шляхом багаторазових щипань, шмагань лозиною чи паском, припіканням шкіри сигаретою, уколів голкою і т. ін. Судово-медичний експерт повинен ретельно описати такі ушкодження, відзначаючи їх локалізацію, характер, одночасність виникнення. У підсумках спеціаліст вказує, чим заподіяні ушкодження (тупими, гострими, розпеченими предметами), який механізм дії цих предметів, коли і в якій послідовності чи одночасно заподіяні ушкодження; чи могли вони виникнути за вказаних потерпілою особою обставин. Ступінь тяжкості таких ушкоджень визначається на загальних підставах.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

23618. Методы передачи данных канального уровня 172.5 KB
  Канальный уровень оперирует кадрами данных и обеспечивает синхронизацию между приемником и передатчиком на уровне кадров. В обязанности приемника входит распознавание начала первого байта кадра, распознавание границ полей кадра и распознавание признака окончания кадра.
23619. Предмет и задачи лексикологии 238 KB
  Лексика совокупность слов как обозначений предметов явлений и понятий образующая словарный состав данного языка. Лексикологию интересует слово как: 1 словарная единица 2 имеющая определенное лексическое значение 3 имеющая предметное значение 4 обладающая системой словоизменительных форм. В отличие от фонетики фонемный состав и грамматики принадлежность к частям речи и роль в предложении лексикологию интересует предметное содержание слова лексическое значение. Частная исследует словарный состав одного языка.
23621. Программа по общей морфологии 85 KB
  : Наука 1988 Гл.: Наука 1977.: Наука 1968 Гл.: Наука 1973 с.
23622. Философия и филология 120 KB
  Автономова о российских дискуссиях 90х годов [1] Дискуссии очные и заочные по поводу взаимоотношений философии и филологии не случайно стали актуальными в современной России: в них ярко отображаются некоторые важные особенности интеллектуальной жизни. О филологической философии. Интересную точку зрения на взаимоотношения философии и филологии предложил А. Но филология вскоре забыв о том чем была обязана философии стала все тексты воспринимать и описывать как свои.
23624. ГЛУБИННЫЕ И ПОВЕРХНОСТНЫЕ СТРУКТУРЫ В ИНТОНАЦИИ 42.37 KB
  Поверхностная реализация каждой такой комбинации является результатом интегративных процессов в число которых входят как достаточно глубинные они совмещают некоторые исходные акцентные характеристики так и гораздо более поверхностные связанные исключительно с фонетическим озвучиванием предложения. Мы рассмотрим только проблемы акцентуации поскольку именно акценты несут основную семантическую нагрузку. Совмещенные акценты В общем случае сферой действия интонационно реализуемой категории является та или иная коммуникативная составляющая...
23625. Бытовая философия языка и языковые контрасты 247 KB
  Кашкин Воронеж Бытовая философия языка и языковые контрасты 1. В Древнем Египте считалось что у соседних народов язык во рту вырос в другом направлении поэтому они и говорят на других неправильных и непонятных языках. Многие наши современники также считают что есть правильные и неправильные красивые и некрасивые трудные и легкие языки что из собственный язык – самый красивый правильный и ясный что в их языке каждое слово имеет одно определенное значение в то время как в иностранных языках значений много что в каждом языке...