92130

Пізні трупні явища

Доклад

Медицина и ветеринария

До пізніх ознак смерті належать гниття яке призводить у кінцевому підсумку до повного зникнення органічних субстанцій а також муміфікація жировіск сапоніфікація торфяне дублення замерзання трупа та інші види природної консервації які виникають при дії на труп певних умов. На третійчетвертий день внаслідок зростаючого тиску гниттєвих газів у черевній порожнині мікроорганізми поширюються по венозних судинах і викликають гниття крові в результаті чого утворюється гниттєва венозна сітка бурозеленого кольору яку добре видно при...

Украинкский

2015-07-27

38.63 KB

0 чел.

Пізні трупні явища.

До пізніх змін у трупі відносяться ті, які різко змінюють його зовнішній вигляд, органи і тканини. Пізні трупні зміни розвиваються повільніше, ніж ранні, і зовні проявляються пізніше. Формування окремих видів пізніх трупних змін закінчується через місяці і навіть роки. В умовах розвитку пізніх трупних змін труп може піддаватися руйнуванню чи консервації. До пізніх ознак смерті належать гниття, яке призводить у кінцевому підсумку до повного зникнення органічних субстанцій, а також муміфікація, жировіск (сапоніфікація), торфяне дублення, замерзання трупа та інші види природної консервації, які виникають при дії на труп певних умов. Гниття – це складний мікробіологічний процес, який полягає в розкладанні органічних субстанцій, перш за все білків органів і тканин організму, під дією різних мікроорганізмів. Серед гниттєвих бактерій розрізняють аероби і анаероби. Аероби спричиняють більш швидке гниття з меншим запахом, а анаероби викликають порівняно повільне гниття з великою кількістю рідких речовин і зловонним запахом. У більшості випадків процес гниття відбувається за наявності обох видів бактерій. При достатньому доступі повітря і переважанні аеробних бактерій процес розкладання білків називається тлінням. Процес тління проходить з більш повним окисленням. На противагу гниттю при обмеженому доступі повітря, тління супроводжується відносно невеликим утворенням зловонних газів. При гнитті білкові сполуки розпадаються на амінокислоти і органічні кислоти, потім утворюються сірководень, метан, аміак, вуглекислий газ, метилмеркаптан, етилмеркаптан та інші речовини. Гниттєве розкладання відбувається в три етапи: утворення газів, розм’якшення тканин і наступне повне їх розрідження. Гниттєві процеси в трупі починаються відразу після настання смерті. Гниття, як правило, починається в товстому кишечнику і супроводжується утворенням гниттєвих газів. Як правило, до кінця другої – початку третьої доби після смерті на шкірі живота, в пахових ділянках внаслідок просочування черевної стінки сірководнем з’являються гниттєві плями брудно-зеленого кольору. Анатомічно сліпа і сигмовидна кишки безпосередньо прилягають до передньої стінки живота. Сірководень, який утворюється, проходить через стінку кишки, з’єднується з гемоглобіном крові судин черевної стінки, утворює сульфгемоглобін зеленуватого кольору. Ця сполука і фарбує передню черевну стінку в пахових ділянках. Пізніше від гемоглобіну відщеплюється залізо, яке з’єднується з сірководнем, утворюючи сірчисте залізо, також зеленуватого кольору, що посилює фарбування передньої черевної стінки. На третій-четвертий день, внаслідок зростаючого тиску гниттєвих газів у черевній порожнині, мікроорганізми поширюються по венозних судинах і викликають гниття крові, в результаті чого утворюється гниттєва венозна сітка буро-зеленого кольору, яку добре видно при зовнішньому огляді трупа. Згодом брудно-зелене забарвлення з’являється між ребрами, в ділянці шиї, голови і на кінцівках. До кінця другого тижня зеленіє увесь труп, гази проникають під шкіру, утворюючи підшкірну трупну емфізему. Труп набирає гігантського атлетичного вигляду. Під верхнім шаром шкіри на четверту-шосту добу після смерті утворюються гниттєві міхурі з сукровичною рідиною. Ці міхурі лопаються, шкіра звисає шматками, гниття розвивається далі. Бруднувато-кров’яниста рідина, яка утворилася при гнитті, просочує тканини і органи трупа, витікає з його природних отворів. У міру розвитку процесу гниття м’які тканини трупа поступово розплавляються, і від трупа залишається лише скелет, покритий брудною липкою масою. В останню чергу розпадаються хрящі, сполучний апарат, кістки ж можуть зберігатися багато років. Гниття залежить від багатьох умов зовнішнього середовища, причини смерті та деяких особливостей трупа. Із зовнішніх умов найбільше значення має температура, доступ кисню і вологість. Висока температура навколишнього середовища призводить до швидкого розмноження мікробів у трупі та інтенсивного розвитку процесу гниття. При температурі 0-1° С і +50-60° С процес гниття різко уповільнюється, а на сухому повітрі може припинитися зовсім, і труп у цих випадках піддається природній муміфікації. Для розвитку процесу гниття велике значення має середовище. Так, у воді він відбувається приблизно в два рази, а в землі – у вісім разів повільніше, ніж на повітрі. Уповільнення гниття в землі і воді пов’язане з нестачею в них кисню і більш низькою температурою. У сухому пористому піщаному грунті гниття проходить швидше, ніж у глинистій землі. Трупи, захоронені в труні і в одязі, гниють повільніше, ніж закопані безпосередньо в землю і без одягу. Велике значення мають особливості самого трупа. Трупи дітей гниють швидше, ніж трупи дорослих; трупи гладких людей – швидше, ніж трупи худих людей. Серед внутрішніх умов, які сприяють гниттю, перш за все слід назвати інфекційні хвороби, які супроводжуються тривалим агональним періодом. При смерті від виснажливих захворювань та захворювань, які пов’язані зі зневодненням організму (наприклад холера), при отруєнні алкоголем, миш’яком, хініном, ціанідами, сулемою процес гниття затримується. Якщо перед смертю людина вживала велику кількість протимікробних препаратів, особливо антибіотиків чи сульфаніламідних препаратів, то розвиток гниття може значно затримуватися. Значним змінам при гнитті піддаються і внутрішні органи. Мозок стає дряблим, брудно-зеленого кольору, легко розповзається при натискуванні пальцем. У зв’язку з гниттєвою імбібіцією легені набувають брудно-сірого кольору, дещо ущільнюються, потім розм’якшуються; серце стає сірувато-червоним, в’ялим, воно ніби розпливається на столі; слизова оболонка шлунка і кишечника робиться брудно-червоною, ослизлою. Поступово гниттю піддаються інші внутрішні органи, причому найдовше зберігаються невагітна матка, передміхурова залоза. Динаміка розвитку гниттєвого розкладення трупа використовується для орієнтовного встановлення давності смерті. Ніякий ступінь гниттєвого розкладання трупа не може бути перешкодою для його судово-медичного дослідження. Навіть при різко вираженому розкладанні трупа можуть бути виявлені різні ушкодження, особливо на кістках, слід пострілу на шкірі, явища кардіосклерозу та інші, що має важливе експертне діагностичне значення. Муміфікація – висихання трупа. Настає вона при захороненні трупів у сухому піщаному грунті та в склепах, при перебуванні їх улітку на горищах, під залізними покрівлями та в інших схожих умовах при достатній вентиляції та наявності сухого, теплого повітря. При муміфікації труп висихає, його маса різко зменшується і складає 1/10 від первинної. Шкіра набуває вигляд щільного пергаменту бурувато-червоного кольору. Внутрішні органи також піддаються повному висиханню і являють собою сухі, безформні утворення. У ряді випадків, залежно від умов, муміфікації піддаються тільки частини трупа, частіше за все кінцівки, а також частини трупа при його розчленуванні. Швидкість розвитку муміфікації залежить від маси тіла. Швидше піддаються муміфікації трупи дітей і виснажених осіб. Повна муміфікація трупа дорослої людини відбувається за 6-12 місяців, але за сприятливих умов вона може настати і швидше, навіть за 30-35 днів. Труп новонародженого може муміфікуватися за 3-4 тижні. Муміфіковані трупи можуть зберігатися десятки і сотні років. Судово-медичне значення муміфікації полягає в тому, що хороше зберегання трупа дозволяє визначити його стать, зріст, вік, виявити індивідуальні анатомічні особливості, провести в деяких випадках його упізнання, а також визначити характер і походження на ньому ушкоджень – сліди странгуляційної борозни, ушкодження гострими предметами, із вогнепальної зброї та інші і таким чином установити причини смерті. Інколи можна встановити і раніше перенесені захворювання кісткової системи, групову специфічність білків тканин і органів, яка відповідає групі крові. Про давність настання смерті за муміфікацією трупа судити дуже важко, оскільки швидкість висихання залежить від поєднання багатьох факторів, які важко піддаються обліку. Жировіск. До пізніх змін трупа належить також сапоніфікація (омилення) трупа, або стан, відомий під назвою жировіск. Жировіск утворюється при недостачі кисню і надлишку вологи, наприклад, при захороненні трупів у вологий, глинистий грунт, а також при перебуванні їх у стоячій воді. Гниття через відсутність повітря в цих умовах зупиняється, жири трупа розщеплюються на гліцерин і жирні кислоти (олеїнову, пальмітинову, стеаринову). Гліцерин та олеїнова кислота як рідини вимиваються водою. Пальмітинова та стеаринова кислоти, з’єднуючись із кальцієвими і магнієвими солями, які містяться у воді, підгрунті, утворюють тверді нерозчинні у воді мила. Тому процес утворення жировоску називають ще омиленням. Тіло в стані жировоску схоже на сірувато-білого кольору зернисту масу, яка нагадує суміш жиру з воском (звідси жировіск) із сальним блиском і характерним запахом прогірклого сиру. Жировіск залишає жирні плями на папері, добре ріжеться ножем і легко плавиться при нагріванні. Перехід тканин і органів у жировіск стає помітним через три-п’ять тижнів. Труп дорослої людини, як правило, повністю переходить у стан жировоску не раніше, ніж через 10-12 місяців, новонародженого – через 5-6 місяців. Описані випадки повної чи часткової сапоніфікації за 3-4 місяці і навіть за 23 і 14 днів. При високій температурі води утворення жировоску проходить швидше. Судово-медичне значення жировоску полягає в тому, що такі трупи чи їх частини зберігаються тривалий час, на них можуть виявлятися ушкодження, які свідчать про конкретну причину смерті, добре зберігаються прикмети, які дозволяють упізнати труп і т. ін. За розвитком жировоску на трупах про давність смерті можна судити тільки орієнтовно, у зв’язку з відсутністю яких-небудь закономірностей у швидкості його утворення. При судово-хімічному дослідженні можна виявити отрути, зокрема алкоголь. Торф’яне дублення. Торф’яне дублення – це своєрідний стан трупа, який виникає тоді, коли труп попадає в торф’яні болота і грунти, які містять гумусові кислоти. Під впливом гумусових кислот і таніну шкіра трупа дубиться, стає щільною, темно-бурого кольору, внутрішні органи різко зменшуються в розмірах, мінеральні солі в кістках розчиняються і вимиваються із трупа, внаслідок чого кістки стають м’якими, легко ріжуться ножем, нагадують за консистенцією хрящі. Трупи, які перебувають у стані торфяного дублення, можуть зберігатися невизначено довгий час. Торф’яне дублення фіксує ушкодження, які є на трупі, і дозволяє провести упізнання загиблого. Природна консервація трупа може настати і за деяких інших умов, які сприяють припиненню процесу гниття на самому його початку. Наприклад, при перебуванні трупа у воді з високою концентрацією солей, у нафті, дьогті, за низької температури навколишнього середовища та ін. У подібних випадках трупи можуть зберігатися тривалий час, що має важливе значення не тільки для слідства, але і дозволяє експерту встановити характер ушкоджень, причини смерті й орієнтовно визначити час її настання. Вивчення ранніх і пізніх трупних змін має велике наукове і практичне значення. Встановлення часу, який пройшов з моменту смерті людини до дослідження її трупа, при урахуванні ряду конкретних умов (зовнішнього середовища, стану трупа) і слідчих даних може сприяти виявленню місця події та, певною мірою, осіб, причетних до скоєння злочину. Комплексне дослідження ранніх і пізніх ознак смерті разом із лабораторними методами дозволяє більш точно і конкретно встановлювати давність настання смерті, що підвищує якість судово-медичних експертиз і робить їхні висновки більш ефективним засобом у розслідуванні таких тяжких злочинів проти життя людини, як убивства.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

20059. Абразивные, полирующие и вспомогательные материалы. Зернистость алмазных и неалмазных абразивов. Зерновой состав порошка 26.5 KB
  Синтетич абразивные матлы: _Карборунд _Электрокорунд _Корбид бора _Кубическ. характеристика абразивного матла – его зернистость т. В зависимости от зернистости абразивные матлы делят на шлифзерно зернистость 160 мкм шлифпорошки 30120 мкм и микропорошки 540 мкм.
20060. Полирующие материалы. Материалы полировальников. Наклеечные материалы. Защитные лаки. Смазочно-охлаждающие и промывочные жидкости 42 KB
  Полирующие абразивы применяют для удаления следов шлифования с поверхности стекла и приобретения им прозрачности с необходимой степенью чистоты. Размер зерен до 5 мкм твердость 67 являются основными характеристиками для полирующих абразивов при изготовлении оптических деталей; окись тория TnO2 размер зерен – до 10 мкм; имеет высокую полирующую способность но не обеспечивает высокой чистоты поверхности; двуокись циркония ZnO2 средний размер зерен – 355 мкм. Материалы полировальников Обработка металлической поверхности полировальников...
20061. Инструмент и приспособления для шлифования и полирования. Алмазные круги и притиры. Инструмент для шлифования свободным абразивом. Полировальный инструмент 62 KB
  Шлифовальники – исп для исполнительных поверхностей оптических деталей свободным абразивом и изготавливают из латуни и серого чугуна. Полировальники исп для получения исполнительных поверхностей оптических деталей и по конструкции сходны со шлифовальниками. Слой смолы наносят на нагретую поверхность корпуса и формируют обрабатываемым блоком деталей. На этих станках применяются две группы приспособлений: приспособления для обработки деталей в центрах; приспособления для обработки деталей в станках и шпинделях станка.
20062. Показатели качества оптических деталей 90.5 KB
  : 1 N – допустимое отклонение в кольцах Ньютонас =550нм. Допустимое отклонение стрелки прогиба поверхности детали от стрелки прогиба пробного стекла данного радиуса характеризующее отклонение от заданной сферысм. 1; 2 это отклонение от правильной сферы или плоскости – разность числа колец по 2м взаимно диаметрам детали или искривлении полос; 3 С – допустимая децентрировка или смещение центров кривизны поверхности или точки фокуса геометрической оси или разнотол – щинности в мм.
20063. Изготовление плоскопараллельных пластин и клиньев 29.5 KB
  Технология изготовления призм. Для обработки исполнительных поверхностей и подгонки углов призм заготовки склеиваются в столбик длина которого по отношению к высоте призмы составляет б:1. Блокирование призм в приспособлениях осуществляется приклеиванием или механическим зажимом. После обработки призм в столбиках наносят фаски на ребрах контролируют расклеивают столбики и промывают призмы.
20064. Обработка деталей на станках с жестко устанавливаемым инструментом. Способ свободной притирки 27.5 KB
  Инструмент устанавливается под углом относительно оси вращения блока. Соотношение между радиусом сферы R диаметром инструмента d и углом α : R=d 2sinα.
20065. Изготовление пробных стекол. Изготовление шкал и сеток 393 KB
  Для получения точных плоских поверхностей принимают одно стекло например 1 на рис.31 б в Рис. При наложении стекол 2 и 3 друг на друга общий €œбугор€ составит 2 полосы рис 4. Эллиптические зеркала большого диаметра изготавливают за несколько переходов с промежуточным отжигом из тонкого латунного листа 1 выдавливанием на токарном станке с помощью приспособления 2 имеющего выпуклую форму с наружной асферической поверхностью рис.
20066. Способы формообразования сферических и плоских поверхностей. Шлифование стекла свободным абразивом. Полирование стекла 39 KB
  Шлифование стекла свободным абразивом. Шлифование используется для придания необходимых форм размеров и образования поверхностей с тонкой структурой. Для формообразования поверхности с постепенным снижением шероховатости производят последовательно грубое среднее и тонкое шлифование. Грубое шлифование плоских поверхностей выполняют алмазными кругами на спец фрезерных или плоскошлифовальных станках.
20067. Влияние основных технологических факторов на процессы шлифования и полирования стекла. Обработка деталей на станках с жестко устанавливаемым инструментом. Способ свободной притирки 28.5 KB
  Обработка деталей на станках с жестко устанавливаемым инструментом. Обработка деталей на станках с жестко устанавливаемым инструментом. Для обработки оптических деталей способом свободного притира используются шлифовальнополировальные станки.