92140

Соціальна адаптація як чинник енцефалізації: мова й інтелектуальний розвиток

Доклад

Логика и философия

Поступово мовні навички закріпили й поглибили прогрес формування нових послідовних нейронних схем у головному мозку гомінід. Будова головного мозку для здійснення мовних практик була в принципі відповідною вже у приматів. Праву й ліву півкулі мозку малих мавп спеціалізовано так що ліва півкуля відповідальна за комунікативні функції а права за зорове сприйняття. Отже онтологічно мозок приматів був уже достатньо готовий до еволюції мозку з грою на підвищення інтелекту.

Украинкский

2015-07-27

41.49 KB

0 чел.

Соціальна адаптація як чинник енцефалізації: мова й інтелектуальний розвиток

Важливим чинником оптимізації інтелектуального розвитку для приматів і гомінід була адаптація в умовах достатньо складної соціальної організації в групах. Передбачається, що навики балістичного полювання потужно розвинули мисленнєві здібності людини. Іншим важливим «трігером» інтелектуалізації був повсякденний розвиток мовних практик. Мовлення як основа продуктивної комунікації й особливо синтаксичні її структури безпосередньо пов’язані з практиками балістичних «примірянь» у «внутрішньому мовленні». Мовна комунікація в групі мисливців, якщо полювання було результативним приводила до того, що мова продовжувала ефективно розвиватися поза полюванням.

Поступово мовні навички закріпили й поглибили прогрес формування нових послідовних нейронних схем у головному мозку гомінід. І, тому, закономірно, що мовлення стає головним ресурсом розвитку інтелекту на багато тисячоліть уперед. Вікові періоди також впливають на успішне оволодіння мовленням. Дослідження вчених показують, що вирішальний етап розвитку мовлення в людському товаристві – перші дванадцять років життя дитини. Причому, найбільш важливий період формування мовлення припадає на часовий інтервал від одного до чотирьох років. Основна мета мовних практик полягає в тому, щоб забезпечити ефективний зв’язок між нашими знаннями про світ (картина світу, репрезентація світу в мовленні) та наявною системою комунікації, за допомогою якої відбувається спілкування з іншими людьми, які володіють подібними ж моделями мислення й аналогічними мовними якостями. У спрощеному виді генезис вивчення мови людиною виглядає наступним чином: до кінця першого року життя – оволодіння фонетичними навичками, до 4-5 років – синтаксисом і, врешті, до 15-16 років – оволодіння семантичним аспектом мовлення.

Будова головного мозку для здійснення мовних практик була в принципі відповідною вже у приматів. Праву й ліву півкулі мозку малих мавп спеціалізовано так, що ліва півкуля відповідальна за комунікативні функції, а права – за зорове сприйняття. Тобто правопівкульна й лівопівкульна спеціалізації відбулися ще до розділення гомінід і приматів. Отже, онтологічно мозок приматів був уже достатньо готовий до еволюції мозку з «грою на підвищення» інтелекту. Виграш опинився в гомінід, а точніше – у homo sapiens. Ще в ХІХ столітті фізіологами було доведено, що мовлення регулюється певними зонами мозку. Ліва півкуля мозку у людей відповідає за мовну функцію. Зокрема, за продукування мовлення, синтаксичне вибудовування слів у необхідній послідовності відповідає так звана «зона Брока». Ця частина головного мозку відповідає за точну вимову слів і правильне конструювання речень у мовленні. Інша функція мозку, необхідна вже для розуміння почутого мовлення залежить від роботи «зони Верніке». Люди, у яких спостерігаються порушення в зоні Верніке, розмовляють швидко і, з формальної точки зору граматично правильно, проте їх мовлення фактично позбавлено сенсу, оскільки вони очевидно не розуміють мовлення інших людей, а також про що вони говорять.

Є ще одна особливість подальшої еволюції мозку гомінід. Окрім лобових доль мозку, що відповідають за контроль над управлінням раціональної доцільної діяльності, велику роль у розвитку мовлення відіграє мозочок. Не зважаючи на те, що мозочок за об’ємом дорівнює лише одній десятій мозку, загальна кількість нейронів, зосереджених у мозочку така ж як і в решті всіх інших відділів мозку. Основна функція мозочка полягає також й у виробленні складних рухів (наприклад, балістичних). За останні 3 мільйони років мозочок значно збільшився у своїх розмірах. Дослідження в галузі лінгвістики, нейрофізіології, еволюційної біології, психології, антропології й палеоантропології доводять, що людська здатність користуватися мовою – це наслідок біологічної еволюції. Проте й соціальна еволюція відіграла значну роль у формуванні мовної комунікації.

Існує гіпотеза, що збільшення розмірів групи спричинило також і збільшення мозку. Це відбувалося через більш складні комунікативні стосунки в групах гомінід і, отже, значного зросту соціальної інформації. Чим більше була група, тим складніше аналіз взаємодій відбувався в психіці кожного індивідуума. Кожен член соціальної групи для ефективної обробки нових обсягів інформації повинен був знати й розуміти причини й наслідки діяльності друзів і ворогів. Моделювання своєї поведінки та поведінки інших передбачає коректування свого образу думок-емоцій-дій залежно від результатів оцінки ситуації. Це породжує примітивний самоаналіз і формує надалі інтелектуальну рефлексію (саморефлексію). Для того, щоб коректування власних дій було результативним, потрібно було припустити, що особини, які поряд, володіють таким же типом мислення.

Напевно мовлення виникає як інструмент регулювання ієрархічних відношень і конструювання тактичних і стратегічних коаліцій у групі. У свою чергу, збільшення мозочка й неокортекса спричинило інтенсивний розвиток мовної комунікації. Патологія або ушкодження мозку створюють проблеми для ефективної комунікації. Відмічено, що у індивідуумів з травмами правої півкулі в основному зберігаються мовленнєві характеристики, проте усне мовлення вони сприймають механічно. Такі люди не можуть розпізнавати іронію, а також не відрізняють серйозність від агресивності співрозмовника.

Пристосування до рослинного й тваринного оточення вимагає набагато меншого інтелекту, ніж достовірні припущення щодо реакцій представників своєї групи у відповідь на власну поведінку. Примати – це суспільні тварини з досить високою організацією в групі. При цьому зі збільшенням головного мозку діяльність групи й окремих особин вимагала постійно все більш високого рівня комунікативної взаємодії. Таким чином, складна та варіабельна соціальна організація приматів і гомінід примушувала всіх і кожного розвивати здатність ефективної символічної комунікації. Вдалі моделі поведінки в групі закріплювалися через механізм спадковості на видовому рівні. Однією з ключових функцій глибинних структур мови очевидним є соціальне пізнання. Здатність досягати соціальних цілей (підвищення ієрархії в групі, посилення влади над іншими особинами, у людей ми б назвали це «кар’єрним ростом», «політичною кар’єрою») – психологи називають соціальним інтелектом. Розвиток соціального інтелекту поза сумнівом був значущим чинником еволюції головного мозку приматів і гомінід.

Уже давно ведуться наукові дискусії про те, коли й де вперше з’явилася мова. В основному докази спираються на дані антропології (фізіологічні передумови) і наявність знаків (артефактів). Більшість дослідників уважають, що розвинені знакові системи (мови) виникли приблизно 50 тисяч років тому, коли прискорено розповсюджуватися набагато складніші інструменти. Ця теорія «пізнього походження мови» заснована на гіпотезі «креативного вибуху», що призвів до соціального й культурного повороту та відбився у всіх галузях архаїчного існування людей.

Проте дані порівняльної анатомії дозволяють висунути гіпотезу про більш раніше походження мови. Річ у тому, що для продукування мовлення необхідні певні анатомічні органи. Морфологічні особливості викопних гомінід дозволяють припустити, що мова з’являється між 500 тис. років і 250 тис. років тому, не зважаючи на відносно пізній розвиток утилітарних і неутилітарних технологій, теорія про недавнє виникнення людської мови не відповідає даним анатомії. Швидше за все мова поступово (а можливо й стрибкоподібно) формувалася протягом декількох сотень тисяч років – між 500 тис. років і 50 тис. років тому. Мова постійно змінюється й навіть зараз продовжує еволюціонувати. Очевидно, що розвинені мовні здібності необхідні були завжди для здійснення ефективної адаптації в соціумі. Мабуть тому природний відбір сприяв посиленню й закріпленню комунікативних мовленнєвих практик, і, тим самим – еволюції мови. Розвинені мовні здібності корелюють з високим інтелектуальним рівнем індивідуума. Найважливішою, перспективною, а надалі – цивілізучою функцією мови, виявилася можливість надійно зберігати величезні масиви соціально й культурно значущої інформації та передавати її наступним поколінням (спочатку в усній, а потім і в письмовій формі).